Размещено на http://www.allbest.ru

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Кафедра теорії і методики початкової освіти

КУРСОВА РОБОТА

з педагогіки

на тему: «Громадянське виховання учнів у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського»

Студентки 3 курсу, групи ПОДО-32

Смик І.М.

Керівник: доктор педагогічних наук,

старший науковий співробітник,

професор, завідувач кафедри

Будник Олена Богданівна

м. Івано-Франківськ - 2016рік

ВСТУП

«Діти - живі квіти життя» - так поетично висловив глибоку думку А.М.Горький. «Вирощуючи квіти» (виховуючи дітей) потрібно прикласти чимало зусили, віддати всю свою душу і знання. Батьки - стають першими педагогами.

Одвічні завдання педагогіки - виховання розумної, доброї, чесної і сильної людини, сьогодні як ніколи гостро постає перед школою. Сучасні школярі повинні навчатися в дусі миру, терпимості, рівності, поваги до людських прав і свобод.

Найважливіше завдання виховання - формування у школярів громадянської відповідальності, правової самосвідомості, духовності і культури. При цьому формування моральних позицій є її центральним змістовним компонентом.

Моральність - це та основа, без якої неможливе формування повноцінної особи громадянина. Саме в молодшому шкільному віці діти охоче вступають в систему різноманітних моральних відносин, а в процесі спілкування з однолітками і дорослими набувають досвіду поведінки, моральні звички. У початкових класах закладається основа моральної культури особистості.

Саме в родині закладаються основи моральності, формуються норми поведінки.

Сімейне виховання - це спільні походи та екскурсії по рідному краю, в музеї, на виставки в театри, в ході яких обговорюється побачене, формується власна думка.

Громадянське виховання стає невід'ємною частиною освітнього процесу в Україні.

Вирішуючи проблему виховання маленького громадянина, головна мета роботи - формування у дитини активної соціальної позиції, виховання гуманної, самостійної, інтелектуально-розвиненої творчої особистості.

Відомий український педагог Василь Сухомлинський перший (за радянських часів) звернувся до громадянського виховання як до головної педагогічної проблеми. Першочерговою умовою формування рис громадянина педагог вважав організацію емоційно насиченого, діяльного життя школи, розвиток громадянської активності кожного індивіда в контексті діяльного життя шкільного колективу.

Мета курсвої роботи: дослідження впливу громадянського виховання на молодших школярів, та у творчості В.О.Сухомлинського.

Предметом нашого дослідження є громадянське виховання молодших школярів.

Об'єктом дослідження: учні молодшого шкільного віку.

Під час написання курсової роботи, порушуватися будуть наступні завдання:

· Проаналізувати психолого-педагогічні закономірності розвитку учнів початкової школи

· Визначити місце громадянського виховання у структурі навчального процесу та позакласної діяльності

· Розкрити можливості системи вправ і завдань для оптимізації процесу громадянського виховання

· Визначити та перевірити дидактичні умови, що забезпечують формування в учнів початкової школи громадянськості

учень школа громадянський виховання сухомлинський

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ

1.1 Сутнісна характеристика системи громадянського виховання

Формування правової, демократичної держави можливе лише на основі розвинутого громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської самосвідомості, моральної, правової культури громадян. Чорна К. в своїй роботі «Громадянське виховання - нагальна потреба України» зазначила, що «громадянське суспільство - одночасно і мета, і засіб громадянського виховання особистості» [20; 3].

В Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», у Національній доктрині розвитку освіти, Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді підкреслюється, що головною метою сучасної школи є допомога учнівської молоді у її «життєвому самовизначенні, самореалізації, життєтворчості згідно з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції української держави у Європейський простір» [5; 7]. Пріоритетним завданням діяльності педагогів визначено розвиток активної, творчої особистості, здатної виконувати масштабні завдання, які забезпечують поступ нації. Виходячи з цього, «виховання - процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно-значущих норм і правил поведінки особистості» [12; 10-11], а за визначенням В.Лозової., Г.Троцко . у широкому педагогічному значенні - «процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи» [11; 24]. Основним напрямом виховання є громадянське виховання. У вітчизняній педагогічній практиці громадянське виховання все частіше розуміється як система або модель шкільної освіти, яка наскрізь проходить не лише через навчальний процес у вузькому предметному значенні, але в ширшому значенні цього поняття є надпредметною областю діяльності школи, що сприяє вихованню демократичних, громадянських цінностей і поведінки усіх учасників освітнього процесу. У цьому плані вітчизняна дослідниця сучасних проблем громадянського виховання. К. Чорна зазначає, що «громадянське виховання повинно стати серцевиною усієї діяльності школи як у процесі навчання, так і позакласній роботі» [20; 30].

В “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності” зазначається, що «громадянське виховання - це процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політико, юридично дієздатною та захищеною» [10; 35]. Таким чином, громадянське виховання - це всеохоплююча категорія, що поєднує всі грані педагогічного процесу. Важливе місце у ньому посідає освітня складова, у вигляді громадянської освіти, яка доповнюється й розширюється вихованням у дусі громадянськості, що передбачає розвиток в особистості здатності усвідомлювати провідні моральні цінності.

В.О.Сухомлинський «справжню громадянськість бачив у моральній відповідальності за все, що робиться на рідній землі: непримиренність до недоліків, гаряче прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Вітчизни» [17; 146].

За визначенням В.Лозової., Г.Троцко . «громадянськість - інтегральна риса особистості, що характеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави, лояльним ставленням до її інституцій і законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знаннями і поважаннями прав людини, чеснот громадянського суспільства, відповідним ставленням до своїх обов'язків перед державою, патріотизмом» [11; 120]. Це фундаментальна духовно-моральна якість, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що має культурологічні засади. Будемо вважати, що «громадянськість - духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов'язані більш чи менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків, законів, інституції влади, почуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння додержуватися власних прав та обов'язків» [10; 44]. Громадянськість виявляється в активному втіленні у житті сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграції в культурній й соціально-економічні структури суспільства. Складовими громадянськості є знання, переживання та вчинки. Вони перебувають в певних зв'язках та взаємодії при переважанні на певних етапах розвитку індивіда емоційного компонента, формування почуттєвої сфери. Такі характеристики громадянськості засвідчують визначальну роль світогляду особистості у формуванні системи її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомленні місця в суспільстві, обов'язку і відповідальності перед співвітчизниками, Батьківщиною (схема 1).

Рисунок 1. Формування громадянських рис особистості.

Отже, громадянськість як риса особистості відбиває:

Ъ патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність, суспільну ініціативність й активність, готовність працювати для розвитку Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

Ъ повагу до Конституції, законів держави, прийнятих у ній правових норм, сформованість потреби в їх дотриманні, високій правосвідомості;

Ъ досконалі знання і володіння державною мовою, турботу про піднесення її престижу;

Ъ увагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї незалежності до нього як його представника, спадкоємця і наступника;

Ъ дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

Ъ гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, що проживають у країні, високу культуру міжнаціонального спілкування.

Академік АПН України О. Сухомлинська у своїй статті «Громадянське виховання: спадщина і сучасність» наголошує, «що виховання громадянських якостей - це емоційно-почуттєве прилучення дітей до різних форм знання, розуміння, діяльності й поведінки, спрямованих на прояви громадянськості. До громадянських якостей належать: любов до свого народу, краю, вітчизни, толерантність, демократизм, громадянська свідомість, громадянська гідність, громадянський обов'язок, громадянська відповідальність, громадянська мужність, громадянська діловитість, працелюбність, повага до законів держави, чужої думки тощо» [14; 4]. Базуючись на політичній та правовій діяльності громадянського суспільства, морально-етичні імперативи і цінності виступають головними аспектами громадянського виховання:

Ъ повага до Конституції, законів української держави, прийняття у ній правових норм, сформована потреба в їх дотриманні, висока правосвідомість;

Ъ патріотична самосвідомість, громадянська відповідальність і мужність, суспільна ініціативність й активність, готовність працювати для розвитку Батьківщини;

Ъ досконале знання і володіння державною мовою, постійна турбота про піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя і побуту;

Ъ повага до батьків, свого родоводу, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця і наступників;

Ъ гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, які проживають в Україні, висока культура міжнаціонального спілкування;

Ъ дисциплінованість, працьовитість, творчість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

Ъ фізична досконалість, моральна чистота, висока художньо-естетична вихованість» [21; 42].

«Сучасна школа цілеспрямовано виконує соціальне замовлення суспільства - формує громадянина-патріота, здатного розбудовувати суверенну Україну; плекає творчу особистість з високим рівнем інтелектуального і духовного розвитку. Система виховання підростаючого покоління глибоко національна за змістом, вона носить людинотворчий та державостверджуючий характер» [4; 36].

Коджаспірова Г. зазначає, що «виховна система - форма інтеграції (об'єднання) виховних взаємодій в цілому виховному процесі, в якому педагогічні цілі зорієнтовані з цілями вихованців і забезпечується реалізація завдань виховання в спеціально організованих умовах» [9; 66]. Неодмінною умовою громадянською виховання є системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного детермінованого відкритого процесу в його постійному розвитку й саморозвитку. «Система громадянського виховання - визнання цінностей кожної людини - суб'єкта відродження України як держави, розвитку громадянського демократичного суспільства, культури власної життєтворчості»[11;38].

1.2 Системи громадянського виховання учнів початкової школи

Мета, завдання, принципи громадянського виховання, суб'єкти діяльності та відносини між ними, процес громадянського виховання, умови, в яких воно відбувається, управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему і розвиток цієї системи є складниками громадянського виховання.

Основна парадигма системи громадянського виховання, її мета і завдання, складові змісту виходять із загальнопедагогічних та психологічних принципів, які відображають рівень розвитку та становлення шкіл в Україні.

Мета громадянського виховання - сформувати національно свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину, якій притаманні особистісні якості і риси характеру, світогляд та спосіб мислення, почуття, вчинки та поведінка, спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Вони мають органічно поєднуватися з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно.

Мета громадянського виховання конкретизується через систему завдань:

ь визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;

ь усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

ь формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу;

ь визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини;

ь виховання почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині;

ь утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість;

ь формування соціальної активності і професійної компетентності особистості на основі соціальних умінь: готовність до участі у процесах державотворення, здатність до спільного життя га співпраці у громадянському суспільству готовте взяти на себе відповідальність;

ь здатність розв'язувати конфлікти у відповідності з демократичними

ь принципами, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбності особистості, відповідальності за свої дії;

ь формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка дає знання про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя про закони та законодавчі системи;

ь законотворення в умовах розбудови української державності; виховання поваги до Конституції України, державної символіки, української мови як державної;

ь розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, уміння визначати проблеми і знаходити шляхи їх розв'язання;

ь формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

ь виховання негативною ставлення до будь-яких форм насильства;

ь формування внутрішньої потреби протистояти проявам шовінізму, фашизму, екстремізму, месіанських налаштованостей;

ь розвиток потреби в оволодінні певного професією, ознайомлення з основами ринкової економіки, підприємництва, вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності держави, вміння включатись в сучасні виробничі відносини;

ь уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства,

ь спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади, захищати і підтримувати закони та права людини, бути обізнаними зі способами соціального захисту.

Мета і завдання системи громадянського виховання визначає відбір таких складових змісту виховання, який забезпечить передумови для формування особистості на цінностях національної культури як невід'ємної складової культури загальнолюдської. Таким чином, формування культури міжетнічних стосунків, «проявляється в повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів, готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі» [1; 5], розвиток планетарної свідомості, яка включає почуття єдності й унікальності життя на Землі, що вимагає мирного співіснування всіх народів, країн. Культура міжетнічних стосунків має економічну, політичну, правову та духовну основи і проявляється у повазі до інтересів, прав, самобутності великих і малих народів: у підготовці особистості до свідомого життя у вільному демократичному суспільстві, готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі. Деформація цих основ призводить до конфліктних міжетнічних стосунків, проявів шовінізму та інших небезпечних для громадянського миру і злагоди ситуацій.

Серед принципів, дотримання яких у процесі громадянського виховання особистості є найбільш вагомими, слід назвати такі:

- принцип гуманізації та демократизації виховного процесу, що передбачає рівноправність, проте різнозобов'язаність учасників педагогічної взаємодії, їхню взаємоповагу, переважну діалогічність взаємодії, що викликає у вихованця позитивну налаштованість на впливи вихователя, відкритість до сприйняття громадянських цінностей - щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, співчутливості, милосердя тощо;

- принцип самоактивності й саморегуляції сприяє розвитку у вихованця суб'єктних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово сприяє виробленню громадянської позиції особистості, почуття відповідальності за її реалізацію у діях та вчинках;

- принцип системності, згідно з яким процес громадянського виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов'язаних новоутворень у структурі особистості; фрагментарність, однобокість, переоцінка значення одних новоутворень і нехтування іншими, намагання виховувати дитину «по частинах» гальмує дію психолого-педагогічних механізмів, які спрацьовують лише за умови наявності системи певних складових;

- принцип комплексності та інтегрованості, який передбачає забезпечення у громадянському вихованні тісної взаємодії та поєднання навчального й виховного процесів, зусиль різних інституцій - сім'ї, дошкільних закладів, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних угруповань, релігійних організацій - усіх причетних до виховання та самовиховання дітей і молоді;

- принцип наступності та неперервності. Починаючись у дошкільному віці, з перших років життя дитини, громадянське виховання проходить ряд етапів, протягом яких поступово ускладнюються, урізноманітнюються зміст та напрями розвитку тих утворень, котрі загалом становлять цілісну систему характеристик процесу утворення громадянських чеснот особистості. Він є неперервним, нескінченним, триває протягом усього свідомого життя людини;

- принцип культуровідповідності, що в цьому контексті передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність та спадкоємність поколінь;

- принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру. Реалізація цього принципу означає, що в процесі громадянського виховання мають забезпечуватися передумови для формування особистості, вкоріненої у національний ґрунт і водночас відкритої до інших культур, ідей та цінностей. Лише така особистість здатна зберігати свою національну ідентичність, оскільки вона глибоко усвідомлює національну культуру як невід'ємну складову культури світової [10; 37].

В своїй роботі «Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді» Бех І. та Чорна К. акцентували увагу на тому, що «в центрі системи громадянського виховання постала особистість дитини як найвища цінність» [1; 5]. На їх думку, метою системи громадянського виховання зараз і на перспективу має бути виховання патріота України, який орієнтується на пріоритет національних цінностей при повазі до цінностей інших культур; прагне в розумних межах поєднати особисті інтереси з інтересами суспільства, держави й інших людей; здатний правильно обирати життєві цілі; розуміє демократію як реальне народовладдя. Досягнення цілей системи громадянського виховання вимагає дотримання наукового підходу до організації цього процесу, тобто врахування об'єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його детермінують (раціональність, об'єктивність, наукова картина світу). Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання громадянського виконання, а саме: усвідомленню громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянською суспільства, формування у молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщини й водночас відчуття належності до світової спільноти. Ефективність виховання громадянськості - як і багатьох інших особистісних характеристик - значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким у структурі особистості виникають і закріплюються перш за все ті новоутворення, у конструювання яких індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. Отже, особистість громадянина формується за умови його реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності.

У системі громадянського виховання особливого значення набуває «особистісно-орієнтований підхід, коли у центрі освітньо-виховного процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда, його суверенітет. Лише через таку ієрархію ціннісних підходів як: людина (особистість) - народ (культура, історія, освіта) - держава (суспільство) можна реалізувати перспективну й демократичну модель виховання в дусі громадянськості. При цьому співвідношення особистісних і ситуативних факторів розглядається як співвідношення особистісних якостей та об'єктивних вимог діяльності» [10; 36]. В умовах прогресуючої спеціалізації освіти та формування комунікативних перешкод (бар'єрів) між людьми системний підхід виступає основою організації та впровадження в практику такого всеохоплюючого феномена як громадянське виховання.

Система громадянського виховання має стимулювати розвиток планетарної свідомості, яка включає відчуття єдності й унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей; розуміння світу як єдності і різноманітності, системи держав, які мають мирно співіснувати, співпрацювати й умовах свободи, на засадах моральних ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним пріоритетом права людини, націй і народів, постійної уваги до світових проблем.

Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату системи громадянського виховання є розвинена правосвідомість - усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків, ставлення до Закону, до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомою духовного досвіду особистості. Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що головне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту України. Тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. В той же час держава має гарантувати кожному реальну можливість працювати, творити за своєю вільною і творчою ініціативою. Права людини є пріоритетними стосовно суспільних та державних інтересів. Правова держава дотримується верховенства Закону, положень про права дитини, викладених у «Декларації про прав дитини» [3] та «Конвенції про права дитини» [8]. Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов'язаний добровільно дотримуватись чинних законів, знати не лише свої права, а й сприймати їх як свої обов'язки. У цьому діалектика взаємовідносин прав і обов'язків, головна суть виховання правосвідомості. Правова демократична держава, якою прагне стати Україна, передбачає, що її громадяни не лише добровільно дотримуватимуться чинних законів, а й конституційними методами боротимуться за нові, кращі закони.

Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток політичної культури, що включає належну політичну компетентність, знання про типи держав, політичне облаштування суспільства, політичні організації та інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Політична культура виявляється також у лояльному і водночас критично вимогливому ставленні людей до держави, її установ, органів влади, у здатності громадян брати участь у прийнятті рішень, які мають впливати на владу. Громадянська зрілість підростаючого покоління включає бережливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодержавною, так і міжнародною. Це ставлення проявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження і примноження природних багатств, виробленні уміння співіснувати з природою, нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти винищувачів природи, усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища.

Однією із складових громадянської свідомості є моральність особистості. Вона включає гуманістичні риси, що являють собою єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброту, увагу, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості. Норми моралі полегшують сприймання норм правових, які, в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Моральна свідомість дозволяє побачити і усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні і протиправні вчинки, а також стимулює соціально ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень. Значне місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури поведінки особистості, що виявляється у сукупності сформованих соціально значущих якостей особистості, заснованих на нормах моралі, закону, вчинки людини. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з другого - засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.

Розвиток мотивації до праці, також є одним із складових змісту громадянського виховання, є усвідомлення життєвої необхідності трудової активності, ініціативи підприємництва, розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання, готовності до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентноздатності й самореалізації особистості в ринкових відносинах. Усвідомлення працьовитості як високої моральної цінності є одним з найсуттєвіших свідчень громадянської позиції людини, її суспільної значущості.

Таким чином, для успішної реалізації мети і завдань системи громадянського виховання школа має діяти як відкрита система, органічно пов'язана з життям суспільства, яка взаємодіє з батьками, громадськістю, соціальними інститутами, наукою. Складові змісту громадянського виховання: патріотизм і національна самосвідомість, культура міжетнічних стосунків, політична та правова культури, моральна свідомість, трудова активність зумовлюють ефективність виконання завдань виховного процесу, адже «випускник загальноосвітньої школи має бути вихований як високоосвічена, соціально активна людина, що відзначається громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, патріотичними почуттями, повагою до надбань української та світової культури, здатна до саморозвитку й самовдосконалення» [21; 42].

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО В ГРОМАДЯНСЬКОМУ ВИХОВАННІ ДИТИНИ

2.1 Громадянське виховання учнів початкової школи у навчальному процесі

У процесі громадянського і національного виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням в дусі громадянськості. Це поняття об'єднує в собі громадянську, національну, політичну соціалізацію майбутнього громадянина та його здатність долучати до цього процесу моральні цінності.

Громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Вано покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними. Отже мета громадянської освіти та виховання - сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, світогляд і спосіб мислення, почуття, вчинки та поведінка, спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в України. Вони мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно.

Саме на шкільні роки припадає ключовий період формування громадянської культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення молодої людини, включаючи національну свідомість. Школа покликана формувати громадянську та національну свідомість учнів під час вивчення всіх навчальних предметів, і математики зокрема. Адже виховання особистості відбувається не тільки в позаурочний час, але й при виконанні самостійної роботи, розв'язуванні та конструюванні задач і вправ на уроках математики, ставлячи дидактичну мету, вчитель добирає завдання виховного змісту.

Складовою громадського та національного виховання являється і патріотичне виховання. Під патріотичним вихованням можна розуміти поступове формування у учнів любові до своєї Батьківщини постійна готовність захищати її від ворогів. Разом з тим це неспинна робота, яка повинна проводитися не тільки в позаурочний час, але й на уроках.

У сучасних умовах побудови громадянського суспільства, в умовах євроінтеграції, трансформаційних процесів в Україні значно підвищується роль іноземної мови, мовної культури. Знання рідної мови, мов інших народів безперечно сприяють інтелектуальному розвитку людини.

У свій час В.О.Сухомлинський приділяв велике значення мовній культурі у процесі виховання дітей, оскільки , на його думку , « Мовна культура людини - це дзеркало її духовної культури. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, думок, переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова»

Отже, актуальним сьогодні є формування в учнів комунікативної компетентності, умінь використовувати іноземну мову , як засіб міжкультурного спілкування, інструмент інтеграції в країнах сучасного світу.

В першу чергу слід звернути увагу на лінгвокраїнознавчий аспект в методиці навчання іноземній мові. Пізнавально-країнознавчий підхід в процесі навчання іноземним мовам відкриває учням шлях до набуття додаткових знань стосовно історичних, духовних, культурних цінностей країн, мови яких вивчаються.

Як свідчить практика, проектна робота сприяє формуванню світоглядної позиції учня. Ця робота має своєю метою розв'язання соціально - значущих проблем, стимулює освітню активність учня з одночасним розвитком самостійності. Важливими вимогами до виконання проектних завдань « є креативність, новизна ідей, цікаві винаходи та вміння їх презентувати»

У процесі міжнаціонального міжкультурного спілкування учень набуває різнобічного, соціально цінного досвіду взаємодопомоги, взаємоповаги, співпереживання людей різних національностей, що й є основними рисами громадянськості. [7]

Підбиваючи підсумки,ми вважаємо доцільним звернути увагу на цінність народної мудрості, яка дуже сподобалася В.О.Сухомлинському - « Скільки мов я знаю, стільки разів я людина». Дійсно, її зміст, значення спонукають молодь до інтелектуальної діяльності, «прагнення юнаків та дівчат застосовувати набуті знання в житті,оволодівати новими значеннями, уміннями ,навичками…. Збагачення знань стає для них потребою»

2.2 Формування громадянськості в учнів у позаурочний час

В останнє десятиліття на Україні відбулися економічні та політичні зміни, які призвели до значної соціальної диференціації населення і втрати духовних цінностей. Ці зміни знизили виховний вплив української культури і освіти як найважливіших факторів формування почуття патріотизму.

У вихованні українця - громадянина - особливо важлива роль належить загальноосвітній школі. Саме школа покликана виховувати громадянина, розкривати здібності і таланти молодих українців, готувати їх до життя у високотехнологічному конкурентному світі.

Ідея громадянського виховання у радянський період поступово ніби сама собою усувалась із педагогічної теорії та практики. Винятком, як на той час, можна вважати книгу В. Сухомлинського «Народження громадянина»[17], у якій подається така система роботи педагога - вихователя, яка б оптимально впливала на громадський розвиток особистості.

Багато чого пов'язує людину з тим місцем, де він народився і виріс. Рідний край, його люди, природа - все це стає частиною його долі. Усвідомлення малої батьківщини - головний методологічний принцип духовно - морального виховання учнів. У програмі значне місце приділяється вивченню рідного краю.

Виховання громадянськості - це формування активної громадянської позиції особистості, громадянського самовизначення, усвідомлення внутрішньої свободи і відповідальності за власний політичний і моральний вибір. Все це вимагає наявності специфічних морально - психологічних якостей, таких як: громадянську мужність, сміливість, чесність, порядність, а також переконаності і вміння відстоювати свою точку зору.

Формування уявлень про життя і працю різних народів дозволяє підвести до розуміння інтернаціональних зв'язків, взаємодопомоги. Незамінними помічниками у виховній роботі і такому її напрямі, як громадянське виховання, стають батьки. Сім'ю називають «школою почуттів». Це дуже справедливо, так як саме в сім'ї дитина вчиться емоційному сприйняттю світу, отримує перші уроки причетності того, що дорого кожній людині. Мікроклімат сім'ї, взаємини її членів, ставлення до подій - все це надає незабутнє враження, формує його емоційний і моральний світ. Виховання громадянина відбувається і тоді, коли молодший школяр долучається до мистецтва країни, народної творчості, коли він знайомиться з людьми, які прославили Батьківщину: художниками, композиторами, спортсменами, космонавтами, і героями, які захищали країну. Потрібно, щоб у школяра поступово формувалося уявлення про те, що головним багатством і цінністю нашої країни є Людина.

З цього приводу, видатний український педагог В.О.Сухомлинський писав: « Домогтися того, об вихованця вже з дитинства хвилювало теперішнє і майбутнє Вітчизни, - одна з найважливіших передумов запобігання моральним зривом у дитячі роки. Громадянські думки , почуття, тривоги, громадянський обов'язок, громадянська відповідальність - це основа почуття людської гідності. Той, у кому ви сформували ці якості душі, ніколи не виявить себе в чомусь поганому, навпаки - він прагнутиме виявити себе тільки в доброму, гідному наших ідей, нашого суспільства» [15].

В позаурочний час потрібно, щоб вихованці прагнули бачити світ навколо себе і самих себе очима громадянина. В.Сухомлинський давав наступні настанови підростаючому поколінню:

ь Ви живите серед людей . Кожен ваш вчинок , кожне ваше бажання позначається на людях. Подумайте, чи не завдаєте ви зла, роблячи приємне собі.

ь Ви користуєтесь благами, створеними іншими людьми, Люди дають вам щастя дитинства, отроцтва і юності. Платіть їм за це добром.

ь Почуття вдячності людям - це рідна сестра почуттів відповідальності, обов'язку, громадянської гідності.

ь Усі блага й радощі життя створюються працею і тільки працею. Праця - це основа на якій повинна утверджуватись повага до самого себе, основа того, щоб наші підлітки завжди мали перед собою певну громадянську мету, долала труднощі. [16, 17]

В. О. Сухомлинський чітко визначає теоретичні засади виховання громадянських почуттів дітей:

- це, передусім, створення дитиною радостей для інших людей і переживання особистого щастя й гордості у зв'язку з цим;

- по-друге, творення й збереження краси в усіх її багатогранних проявах;

- по-третє, громадянське ідеологічне багатство діяльності дитини в колективі, взаємовідносини між дітьми й іншими, позашкільними колективами;

- по-четверте, культивування й розвиток співчуття, жалості (не біймося цього слова й тих благородних почуттів, які воно несе!) до всього живого й красивого, розвиток сердечної чуйності до прекрасного в природі;

- по-п'яте, розвиток високої інтелектуальної культури - думок, почуттів, переживань, що хвилюють душу людини, коли вона пізнає навколишній світ, минуле й сучасне людства, матеріальні й духовні багатства Вітчизни, душу свого народу, цінності мистецтва, особливо сучасної літератури [16, 293].

Пріоритетним у виховній роботі В. О. Сухомлинський вважав патріотичне виховання, формування громадянина, “піклування про громадянську лінію усього процесу виховання” [18, 554].

Майстерність виховання, на його думку, і полягає в тому, щоб громадянське, патріотичне життя починалося для людини з малих років. “Ми домагаємося, - писав він, щоб у дитини і підлітка боліло серце за те, що відбувається навколо неї і поряд з нею, щоб вона з дитинства пережила, відчула громадянські радощі, громадянські прикрощі” [6, 560], “щоб кожен вихованець... відчув особисту причетність до долі народу, пройшов урок громадського піклування про інтереси народу, перехворів, перестраждав за те, що особисто його ніби не стосується” [16, 146].

На сучасному етапі розвитку України відповідно до означених демократичних орієнтацій важливо, щоб усі члени суспільства мали уявлення про права людини в громадянському суспільстві. Правовиховна робота з дітьми-дошкільниками та молодшими школярами має вирішувати цілий комплекс завдань громадянського виховання з формування уявлень про нашу державу, її закони, права і обов'язки людей, правила і норми їхнього співжиття в соціумі. Конкретизацію моральних та правових уявлень дітей слід починати з найближчих їхньому соціальному досвіду ситуацій, у яких дитина могла пережити або переживала певне емоційне неблагополуччя і тих способів поведінки, які використовують ровесники для захисту своїх прав, зміни негативних станів, утвердження власної самоповаги, гідності та свободи.

Отже, національне відродження України гостро ставить проблему громадянського виховання особистості не тільки в навчальному процесі, а й в позаурочний час:

- важливого значення в системі роботи освітніх закладів набувають історично - культурні, трудові, морально-етичні, природні цінності, які містить довкілля регіону, свідома опора на прогресивні традиції народної педагогіки, спадщину видатних педагогів та сучасні концептуальні засади громадянського виховання в Україні.

Сьогодні, в складний час девальвації духовних цінностей, втрати ідеалів, дефіциту патріотизму доцільно звернутися до педагогічних ідей і досвіду

В. О. Сухомлинського, прислухатись до його мудрої поради “Займіться перспективою становлення Людини - громадянина”.

ВИСНОВКИ

Сучасна шкільна вітчизняна освітня система не стоїть осторонь від світових інновацій у царині демократичного виховання молоді. Включення України у загальносвітові політичні, соціально-економічні і культурні процеси, розвиток європейської інтеграції робить важливим такий напрям роботи з молоддю.

Відповідно не лише перед педагогічною громадськістю, але й перед усім суспільством стоїть гостра необхідність впровадження комплексу соціально-педагогічних заходів з метою підготовки молоді до життя в умовах демократичного суспільства. Суспільна потреба у громадянському вихованні особистості посідає важливе місце у низці державних документів, у яких підготовка молоді до відповідального і усвідомленого життя та діяльності у демократичній правовій державі, громадянському суспільстві визначається пріоритетним напрямом освіти. Оскільки першочерговим завданням виховного процесу з громадянського виховання є підготовка учнівської молоді до повноцінного життя та праці, випускник сучасної школи, який житиме і діятиме в умовах постіндустріального суспільства, повинен вміти гнучко адаптуватися до різноманітних життєвих ситуацій, самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на практиці, бути суспільно активним, комунікабельним, контактним в різноманітних соціальних групах, уміти критично мислити, попереджувати конфліктні ситуації або вміло виходити із них.

Ефективність громадянського виховання великою мірою залежить від соціальних відносин, що склалися у суспільстві, а також від технологій, котрі використовуються педагогами для формування громадянської самосвідомості учнівської молоді.

Як зазначає О. Сухомлинська, реалізація громадянського виховання у практиці загальноосвітньої школи передбачає «Впровадження такого педагогічного процесу, що торкається усіх аспектів навчання і виховання, їх різних рівнів - організаційного, змістовного, функціонального, комунікативного».

Працюючи над курсовою роботою ,вирішилися наступні завдання:

- Проаналізували психолого-педагогічні закономірності розвитку учнів початкової школи

- Визначили місце громадянського виховання у структурі навчального процесу та позакласної діяльності

- Розкрили можливості системи вправ і завдань для оптимізації процесу громадянського виховання

- Визначили та перевірили дидактичні умови, що забезпечують формування в учнів початкової школи громадянськості

Головним результатом громадянського виховання повинна стати громадянська зрілість особистості, що складається як із практичних навичок участі в суспільному житті, так і рівня розвитку громадянських якостей особистості.

Таким чином, сучасні педагогічні форми громадянського виховання школярів забезпечують підготовку учнівської молоді до життя у правовій державі, сприяють формуванню в учнів базових соціальних компетентностей, їхньому активному залученню до соціального життя, розвитку важливих життєвих навичок критичного мислення, дискусії, співробітництва, переговорів, прийняття рішень, взаємодії з представниками влади, засобами масової інформації, однолітками, батьками, громадськістю. Громадянська спрямованість навчально-виховного процесу дає можливість реально впливати на становлення конкретних життєвих компетентностей учнівської молоді як на уроці, так і в позакласній діяльності, розширює діапазон виявлення його здібностей, збільшує можливість кожного випускника школи зайняти гідне становище у суспільстві та виявити свою свідому громадянську активність.

Творчі напрацювання В.О.Сухомлинського є основою багатьох педагогів у формуваннні громадянського виховання у своїх учнів. Стосунки людини з людиною, за В.О.Сухомлинським, розкриваються насамперед у праці на благо людей; отож як людина працює для інших, так виявляється її гуманізм. Взаємини відтворюються у свідомості людей через їхню діяльність. Зокрема, у таких як допомога ,співучасть, співпраця. Не існує спеціальної «науки любові», зазначив В.О.Сухомлинський,є наука людяності, той хто опанував її азбуку - підготовлений до благородних духовно - психологічних і морально - естетичних взаємостосунків .

У своїй праці «Як виховати справжню людину» він неодноразово повторює про важливість виховання у дітей відповідальності за життя колективу, за товариша, за свої дії та вчинки, за ставлення до навчання, до громадськості.

Педагогічна спадина В.О.Сухомлинського є джерелом творчих пошуків фахівців галузі шкільної освіти у ров'язанні багатьох питань формування у дітей громадянської культури. «Місія вихователя - відмічав В.Сухомлинський, - полягає в тому, щоб у роки дитинства й отроцтва розвивати , облагороджувати в своїх вихованцях найтонші душевні, сердечні, нервові механізми, через які здійснюються відносини між особистістю й світом людини. В дитинстві ці механізми дуже чутливі, їх треба берегти, не допускати огрубіння, примітивізму, морально - емоційної порожнечі» [17].

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бех І., Чорна К. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді // Шкільний світ. - 2007. - № 13. - С. 5.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 374 с.

3. Декларація про права дитини (1959). - К., 2006. - 30 с.

4. Дем'янюк Т. Організація виховного процесу в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі: науково-методичний посібник. - Суми: ТОВ Видавництво “Антей”, 2006. - 384 с.

5. Закон України «Про освіту» // Освіта, 1991. - 30 с

6. Зуб Т.С. Громадянське виховання як чинник духовного оновлення суспільства / Вчені записки Харківського гуманітарного інституту “Народна українська академія”. Т.6-ІІ. Громадянськість інтелігенції: шляхи формування у кризовому суспільстві / М-во освіти і науки України; Нар.укр. акад.; Ред. колегія: В.І. Астахова (голов. ред.) та ін. - Х.,2001.-С. 159.

7. Коваленко О.Я. Заради дружби, поваги та миру\\ Іноземні мови в навчальних закладах.-2006.-№ 1.- с 4-6

8. Конвенція про права дитини (1989). - К., 2006. - 30 с.

9. Коджаспирова Г. Педагогика в схемах, таблицах и опорных конспектах. - М.: Айрис-пресс, 2006. - 256 с.

10. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Джерело педагогічної майстерності. Громадянська освіта школярів / Науково-методичний журнал. Випуск № 1 (33). Ч. 1-2. - Харків: ХОНМІБО, 2005. - С. 35-45.

11. Лозова В., Троцко Г. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. - 2-е вид. - Харків: «ОВС», 2002. - 400 с.

12. Макаренко А. Виховання громадянина / Упоряд. Р.М. Бескіна, М.Д. Віноградова. - М.: Просвіта, 1988. - 308 с.

13. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. - К.: Шкільний світ, 2001. - 24 с Сухомлинська О. Громадянське виховання: спадщина і сучасність / Науково-методичний часопис Доба з історичної та громадянської освіти. - 2005. - №2. - С.4-5.

14. Сухомлинська О. Громадянське виховання: спадщина і сучасність / Науково-методичний часопис Доба з історичної та громадянської освіти. - 2005. - №2. - С.4-5.

15. Сухомлинський В.О. З чого починається громадянин / В.О.Сухомлинський // Рад. Україна. - 1968. - 14 квіт.

16. Сухомлинський В. Народження громадянина // Вибрані твори. В 5-т. Т. 3. - К., 1977. - С. 283-582.

17. Сухомлинський В. О. Народження громадянина // Вибр. твори: В 5-ти. - К.: Рад. школа, 1997. - Т. 3. - 670 с.

18. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи // Вибр. твори: В 5-ти. - К.: Рад. школа, 1997. - Т. 4. - 629 с.

19. Фомін О. З практики роботи: впровадження у школі громадянської освіти та виховання // Директор школи. - 2005. - № 5. - С. 24.

20. Чорна К. Громадянське виховання - нагальна потреба України // Освіта 15. України. - 2000. - № 51. - С. 3.

ДОДАТКИ

Додаток 1. Термінологічний словник

ГРОМАДЯНИН - людина, яка ідентифікує себе з певною країною, у якій вона наділена відповідним юридичним статусом, що є підставою для користування певними правами, а також дотримання обов'язків.

ГРОМАДЯНСТВО - юридичний статус особистості, який надається їй після досягнення відповідного віку або шляхом натуралізації і засвідчується врученням їй відповідного документу. Громадянський статус пов'язаний з отриманням людиною певних юридичних, політичних, економічних та інших прав і накладанням відповідальності за дотримання встановлених у державі порядків.

ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ - духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, що зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов'язане більш або менш лояльне ставлення людини до встановлених в державі порядків, законів, інституцій влади, відчуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння домагатися дотримання власних прав та обов'язків.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО - поняття, що вживається для означення сукупності існуючих у суспільстві відносин, які є державно-політичними, сфери життєдіяльності громади й окремих індивідів, що є цивільною, не казенною, приватною, перебуває поза впливом держави, її директивного регулювання й регламентації. Його існування втілюється у приватному житті громадян, у функціонуванні вільного ринку, у безперешкодному поширенні духовних, релігійних, моральних, національних цінностей, у добровільно сформованих асоціаціях та організаціях громадян в усій різноманітності вільно здійснюваних ними міжособових зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних, тощо).

ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ - формування громадянськості як інтегративної якості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе морально, соціальне, політичне та юридичне дієздатною та захищеною.

ГРОМАДЯНСЬКА КУЛЬТУРА - ставлення індивідів до інституцій держави та настанов влади, їхньої законослухняності та критичної вимогливості. Культура громадянськості, на відміну від культури політичності, належить до царини взаємодії населення, з одного боку, та влади - з іншого, а не до сфери протистояння окремих верств одна з одною. Вона характеризується сприйняттям влади не як предмету боротьби й завоювання, а як об'єкту впливу з приводу захисту інтересів і прав громадян. Громадянська культура виражається у ставленні населення до існуючого порядку, у знанні і визнанні ним суспільних норм, готовності їх дотримуватися. До змісту громадянської культури належать знання людей про їхні права й обов'язки, про влаштування держави, про політичні системи, процедури політичного, зокрема виборчого, процесу.

ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА - це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватись її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ - система ціннісних і соціальних орієнтацій та настановлень, які характеризують людину як громадянина країни та суспільства.

...