Театральна педагогіка

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет технологій та дизайну

Кафедра педагогіки та методики професійного навчання

Театральна педагогіка

Висоцької Галини Ігорівни

Науковий керівник

канд. пед. наук, доцент

Внукова Ольга Миколаївна

Київ 2016

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи акторської майстерності в педагогічній діяльності

1.1 Стан розробки проблеми акторської майстерності в працях психологів, педагогів та нормативних документах освіти

1.2 Театральна педагогіка як фактор гуманізації освітньої системи

1.3 Елементи педагогічної і акторської майстерності

Розділ ІІ. Акторська майстерність і практична діяльність вчителя

2.1 Акторська майстерність викладача як критерій педагогічної технології

2.2 Розкриття емоцій, почуттів та інтересів учнів шляхом театральної педагогіки

2.3 Формування артистизму в учнів шляхом проведення рольової гри

Висновки

Вступ

Наразі Україна перебуває на складному етапі розвитку суспільства, що спричиняє глибокі зміни, особливо у сфері освіти. Освіта, культура все більше пронизують значущі події суспільного життя і свідомість людей. За таких умов постає завдання виховувати розвинені особистості, здатних до засвоєння, успадкування і розвитку загальнолюдських духовних благ. Цей процес повинен бути безперервним і пов'язаний зі спеціальною педагогічною діяльністю.

Національна доктрина розвитку освіти каже, що освіта у нашій державі має базуватися, насамперед, на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності.

Залежність високої якості вищої освіти від фахової підготовки кваліфікованих робітників звертає формування педагогічної майстерності до однієї з найважливіших проблем вищої педагогіки.

Проблеми професійної підготовки викладача з використанням театральної педагогіки досліджені досить широко. Зазначимо, що формування педагогічної акторської майстерності майбутніх викладачів поки що не знайшли розкриття у педагогічних дослідженнях. Досі не оброблено і теоретично не аргументовано систему навчання майбутніх професіоналів під час вивчення дисциплін театрального циклу, яка дала б змогу постачити ефективне формування педагогічної майстерності вчителів в галузі соціальної роботи.

Це дає змогу вважати, що дана проблема потребує відповідної теоретичної мотивації, розробки методичного забезпечення і практичного введення.

Актуальність проблеми, необхідність шукання нових технологій підготовки майбутніх педагогів обумовили вибір теми дослідження - „Театральна педагогіка”.

Об'єкт дослідження - підготовка майбутніх викладачів у вищих навчальних закладах.

Предмет дослідження - зміст, форми і методи формування акторської майстерності при здійсненні педагогічної діяльності вчителя.

Мета дослідження - розглянути, проаналізувати елементи акторської майстерності в педагогічній діяльності вчителя.

Були поставлені наступні завдання:

1. На основі розбору літературних джерел сформулювати специфіку формування педагогічної майстерності викладача.

2. Розглянути складові педагогічної майстерності.

3. Знайти необхідні частини акторської майстерності.

4. Проаналізувати вживання викладачем елементів театральної діяльності під час навчального процесу.

Розділ І. Теоретичні основи акторської майстерності в педагогічній діяльності

1.1 Стан розробки проблеми акторської майстерності в працях психологів, педагогів та нормативних документах освіти

театральний педагогіка артистизм освіта

Для вивчення феномену акторської майстерності в діяльності викладачів, було неодноразово були проведені дослідження такими дослідниками: М.М.Барахтян, Л.Ф.Спірін(формування професійних умінь); В.О.Кан-Калик, О.М.Леонтьєв(культура і акторська майстерність спілкування); В.Ц.Абрамян, П.В.Галахова, Г.І.Переухенко(театральна педагогіка); І.С.Дмитрик, Г.О.Олійник та інші.

Взаємозв'язок педагогіки і театру має глибокі соціальні й історичні корені. Вчення учнів із вживанням частин театрального мистецтва у педагогічній діяльності здійснювалось як в давні часи, так і в сьогодення.

Нетрадиційний метод навчального процесу - театралізацію в навчанні і вихованні учнів - практикували Ф.Прокопович, Г.С.Сковорода. Цим методом у педагогічній діяльності широко користувались видатні педагоги: Я.Корчак, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші.

У психолого-педагогічних джерелах дослідники проблеми педагогічної імпровізації розробили і запропонували різні підходи до формування імпровізації у студентів та викладачів, визначена її структура та складники, а також умови її здобутку.

Отож, можна сказати, що навчання імпровізації, включення її у процес професійної підготовки майбутнього педагога дуже необхідне.

Педагогічна майстерність - це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду вчителя, його усесторонньої теоретичної підготовки з удосконаленням оволодіння прийомами навчання й виховання, педагогічною технологією та передовим досвідом [5].

Водночас - це вид діяльності, який стосується переважно внутрішнього світу викладача: бажання стати майстром своєї справи; переконання в тому, що майстерність забезпечує не лише високу результативність праці, а й почуття задоволення від неї, утвердження себе як фахівця.

Педагогічна майстерність -- комплекс властивостей особистості вчителя, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі [3, 30].

Першим ввів поняття "майстерність вихователя” і “педагогічна техніка” А.С. Макаренко у своїй статті "Деякі висновки з мого педагогічного досвіду": "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом... але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта" [17, 141].

У праці „Розмова з молодим директором школи” В.О. Сухомлинський зазначив: „Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов'язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея - це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності” [23, 426].

В статті 24 Закону України «Про освіту» в розділі «Педагогічні працівники» зазначається: Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти. Перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України [1].

1.2 Театральна педагогіка як фактор гуманізації освітньої системи

На початку XXI проблема гуманізації освіти, набуваючи універсального характеру, перебуває в центрі уваги світового і вітчизняного наукового загалу і широкої громадськості. Це пояснюється тим, що вже в кінці XX ст. гуманізм як соціокультурне явище перетворюється на сутнісний елемент громадянського суспільства практично всіх демократичних країн світу. Саме гуманізм сьогодні найбільш адекватно виражає прагнення людини реалізувати ідеали свободи у власній життєдіяльності.

Головне завдання освіти полягає в підготовці молодого покоління до роботи з новими інформаційно-комунікативними технологіями, що суттєво змінюють характер праці і її організацію, потребуючи тим самим, вміння працювати і в нових організаційних структурах.

У зв'язку з цими новими життєвими реаліями набуває нового змісту саме поняття “гуманізм” і потребує впровадження в першу чергу - в освіті. В цьому новому розумінні виховання індивіда повинне бути орієнтоване не на миттєве задоволення матеріальних потреб, а здатної самостійно мислити творчої особистості.

Гіперболізація можливостей абстрактно-логічного мислення як основного інструмента формування нової особистості в ході реалізації педагогічного процесу за часів Радянського Союзу, привели до примітивізму і спрощення розуміння духовного життя, девальвації гуманістичних цінностей у свідомості багатьох молодих людей. Саме на це звертали увагу видатні вчені, говорячи про ерозію загальнолюдських цінностей і гуманістичних ідеалів, деградацію Духа.

Гуманістичне освіта як різновид педагогічної діяльності покликана формувати нові і вдосконалювати вже набуті особистісні інтелектуальні, моральні, духовні якості і здібності.

Досвід роботи педагогів-новаторів підтверджує думку про те, що навчально-виховний процес потребує впровадження елементів театральної педагогіки як інноваційної освітньої технології. Оскільки, ще К.Д. Ушинський вважав, що педагогіка не наука, а мистецтво, найбільше, найскладніше, найвище та найнеобхідніше з усіх мистецтв.

Використання елементів театральної педагогіки сприяє розвитку творчих здібностей, формуванню ініціативності, вміння самостійно вирішувати проблеми. Допомагає розвивати інтелектуальну, емоційно-вольову сфери; формувати морально-ціннісні орієнтації; сприяти фізичному вдосконаленню; підвищувати мовленнєвий рівень дитини.

Театральна педагогіка - ефективний компонент освітньо-виховної дидактики. Вона, досліджуючи специфіку театру через сценічну дію, виявляється дуже близькою до педагогічної практики.

Основоположником театральної педагогіки як науки вважають К.С. Станіславського, популярність ідей якого серед світового і вітчизняного педагогічного загалу невпинно зростає. Педагоги в своїй практичній діяльності керуються рекомендаціями: зробити важке звичним, звичне - легким і приємним.

1.3 Елементи педагогічної і акторської майстерності

Найважливішим завдання освіти на сучасному етапі є підвищення якості виховання та навчання молоді, підготовка її до життя. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від викладача, його професійної кваліфікації.

Специфіка педагогічної роботи полягає в тому, що основним знаряддям праці педагога є власна особа, професійна зрілість якої дозволяє знаходити оптимальні рішення в постійно змінній “виробничій” ситуації і яка врешті-решт визначає результати всієї практичної діяльності педагога.

Зрозуміло, що педагогічна діяльність - творчий процес, оскільки вона не зводиться до повторення колись засвоєного алгоритму і оскільки в ньому постійно виникає щось нове.

Властивості педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість діяльності вчителя, професійні знання, вміння та навички, педагогічні здібності, педагогічна техніка. Педагогічна діяльність -- творчий процес.

Творчість - це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного: нового результату або оригінальних шляхів і мета дій його одержання [18, 33]. Характеристики творчості: новизна і перетворення.

Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі.

У багатьох ситуаціях викладачу доводиться діяти не за “статутом”, а приймати рішення на основі особистих знань і цінностей, використовувати всю свою акторську майстерність, здібності. Чим багатша людина як особистість, тим вона цінніша як член організації.

Творче начало є основною рисою, яка визначає результативність усіх вчинків і дій людей в умовах безперервних змін реальної дійсності. Успішне вирішення складних завдань навчання і виховання підростаючого покоління великою мірою визначається професійною майстерністю викладача. У зв'язку з цим мета виховання й освіти у вищій школі пов'язується з формуванням особистості педагога, якому притаманні певні творчі якості, постійна готовність до інтенсивного розвитку творчого потенціалу, готовність до імпровізації у навчально-виховному процесі школи.

Займаючись творчою діяльністю педагог перш за все звертається до імпровізації, сутність якої складає швидке і гнучке реагування на виникаючі педагогічні завдання. Відмінною ознакою педагогічної імпровізації є те, що вона має загально-педагогічну цінність, педагогічну значущість, є показником якості творчого навчання і виховання школярів. Як зазначає В.Харькін, в основі педагогічної імпровізації лежать загальнокультурні і психолого-педагогічні знання, вміння і навички, творча домінанта, спеціальні знання, сутність педагогічної імпровізації, вміння і навички імпровізування. Він визначив складові готовності педагога до педагогічної імпровізації: психолого-педагогічні знання, знання предмета і методики його викладання, розподілена увага, розвинена уява, творче самопочуття, вміння спілкуватися, володіння мовленням, вміння перевтілюватися, рефлексивні вміння, розвинену інтуїцію, вміння швидко приймати рішення і миттєво публічно їх реалізовувати, вміння органічно переходити від експромтного до запланованого [6].

Зовні акторська майстерність педагога - це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна емоційно-насичена організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостей, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Тому справжній педагог повинен бути в постійному творчому пориві оптимізації як професійного так і особистісного потенціалу, оскільки педагогічна майстерність - це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду педагога, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічного технікою і передавали досвідом.

Основні риси педагогічної майстерності:

· бути майстром педагогічної справи - це означає мати вихідну позицію, яка є особистісно-гуманного;

· це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;

· це першодослідник теоретичних рекомендацій, який може переконливо довести або спростувати.

Педагогічну діяльність здавна кваліфікують як творчу. Як і в будь-якому виді творчості, в ній своєрідно поєднуються нормативні і евристичні елементи. В роботі викладача чимало типового, повторюваного, сталого, але чимало також змінного, варіативного, індивідуального.

Маючи багато спільного з іншими видами творчості педагогічна є своєрідною, пов'язаною із характером процесу, із його результатом - особистістю студента. Педагогічна творчість жорстоко обмежена в часі. Досить часто викладач не має можливості передбачити все наперед. У той ж час, він не може чекати, доки прийде “осяяння”, йому необхідно швидко приймати рішення, часто без достатньої логічної обґрунтованості, покладаючись на інтуїцію і на акторські здібності. Однак правильність інтуїтивно прийнятого рішення значною мірою залежить від досвіду викладача, його знань, умінь, педагогічної майстерності й творчого підходу до професійної діяльності. У цьому сенсі творчість проявляється в таких аспектах:

· вміння вільно застосовувати відомі дидактичні засоби в нових стандартних (або нестандартних) ситуаціях;

· здатність оптимально вирішити ситуацію іншим шляхом, відмінним від уже відомих,

· здатність до імпровізації, як прояву акторської майстерності [5].

Рівні педагогічної творчості (за І.П. Раченко): рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці.

Форми виявлення творчих сил викладача - творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково - дослідна діяльність.

Особливості педагогічної творчості: обмеженість часу ; необхідність завжди давати позитивні результати; публічність обставин творчості; співтворчість усіх учасників процесу тощо.

Педагогічна техніка -- це система добре відпрацьованих професійних навичок і вмінь: інтелектуальних, поведінкових і комунікативних, завдяки яким учитель-професіонал виконує необхідну роботу швидко, чітко й максимально результативно, витрачаючи на це мінімум часу й зусиль [12, 60].

У ході педагогічної діяльності головні й додаткові фактори інтегруються в єдину систему педагогічної майстерності вчителя, яка функціонує як його індивідуальний стиль. Кожний хороший учитель є унікальною й своєрідною особистістю.

У свій час, видатний український педагог - А.С. Макаренко, і великий російський театральний діяч - К.С. Станіславський, виокремили декілька основних принципів, скеровуючись якими викладач може освоїти верхівку педагогічної майстерності:

1. Принцип активності: лише діючи й задіяючи інших, удосконалюватиметься людська особистість.

2. Принцип організації ефективного педагогічного впливу пов'язаний із закономірністю будови системи перспективних рисок як чіткого усвідомлення тактичних, оперативних і стратегічних цілей.

3. Принцип паралельної дії передбачає вплив на особистість учня не безпосередньо, а опосередковано. Звертаючись до колективу, викладач тим самим висуває вимоги й до конкретної особистості; контролюючи групу, він контролює й особистість.

4. Принцип життєвої правди потребує від викладача забезпечення відбору й викладання знань на сучасному рівні, здобутку відкритості й відвертості у стосунках з учнями, організації їхньої педагогічної взаємодії у системі суб'єкт-суб'єктних відносин.

5. Принцип руху колективу. Суть принципу пов'язана з необхідністю потурати з фактом розвитку будь-якої групи як соціально-психологічної цілісності. Це вимагає перегляду цілей і засобів педагогічного впливу. Очікуватиметься, що завдяки викладачеві ця група еволюціонує у своєму русі.

Один з відомих сучасних дидактиків вищої школи - В.І.Гінецинський, творчо розвиває позначений підхід, акцентуючи увагу на такі принципи організації високопродуктивного впливу педагога-майстра:

1. Принцип рефлективності: педагог повинен розглядати себе як суттєвий фактор ефективності педагогічного впливу.

2. Принцип ефективності педагогічного впливу: цей вплив повинен здійснюватися так, щоб результат, який був поставлений, досягався якомога меншими зусиллями і в найкоротший строк.

3. Принцип результативності: педагогічний вплив має своє місце тоді, коли здобуто попередньо визначеного психологічно раціонального результату.

4. Принцип особистісної орієнтованості: в якості кінцевого результату педагогічного впливу завжди треба опрацьовувати зміну особистості об'єкту впливу.

5. Принцип гармонійності: одиничний педагогічний вплив вводиться в систему інших впливів так, щоб сприяти досягненню загального результату.

6. Принцип імперативності: знання про об'єкти дійсності педагогічного впливу педагог повинен переосмислити як таке, що піддається обов'язковому засвоєнню навчальною аудиторією.

Відповідно до Закону України „Про загальну середню освіту” сучасне реформування освіти в нашій країні передбачає реальну переорієнтацію діяльності педагога, всього процесу навчання з передавання знань на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій. Педагог у кінцевому підсумку повинен не просто передати іншій людині (вихованцеві, учневі, студентові) суму знань, умінь і навичок, а сформувати її компетенції. Поняття компетенцій не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості [1].

Компетенція (або компетентність) -- це загальна здатність людини, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях і здібностях, набутих завдяки її навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є такі:

* соціальні, пов'язані з готовністю брати.на себе відповідальність, бути активним у прийманні рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства;

* полі культурні -- стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

* комунікативні -- передбачають опанування важливим у роботі й суспільному житті ефективним усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

* інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації в сучасному суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію;

* саморозвитку й самоосвіти, пов'язані з потребою й готовністю постійно навчатися як у професійному плані, так і в особистому й суспільному житті;

* інші, що реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

Компетенції є інтегрованим результатом активної взаємодії вчителів і учнів. Вони формуються передусім на основі опанування учнями змістом сучасної освіти під керівництвом педагога. Зрозуміло також, що педагог не може сформувати такі характеристики в когось іншого, сам не володіючи ними. А тому формування їх в учня доцільно вважати основним показником результативності педагогічної праці вчителя, вихователя, об'єктивним індикатором його професійної компетентності та педагогічної майстерності.

Розділ ІІ. Акторська майстерність і практична діяльність вчителя

2.1 Акторська майстерність викладача як критерій педагогічної технології

Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого дізнатися, а й відчути ту особливу емоційну доторканість до науки, до пізнання, до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу, що й зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю великих майстрів.

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і просто духовним багатством. Значення особистості педагога в педагогічному процесі, його акторські здібності накладають на нього велику відповідальність і вимагають великої постійної роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача, майстра своєї справи, актора.

Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого викладання, розвивати творчі здібності. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до діяльності актора.

Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть її - в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою. Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоціонально відкрито, виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі; для педагога - студенти).

У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Викладач передає студентам не лише свої знання, а й своє ставлення.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

- культура спілкування викладача зі студентами;

- саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям;

- оволодіння увагою аудиторії;

- виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога);

- володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з індивідуальної особливістю викладача.

Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладачів і студентів піл час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції; пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.

На етапі управління спілкуванням необхідно вміння підтримувати ініціативу студентів організувати діалогічне спілкування. Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією.

Усе це допомогає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникає на початку викладацької діяльності. Передусім це деякий страх перед аудиторією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного "ядра" спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.

Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі Д.Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А.Іствуда "Я Вас слухаю". Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі! Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами пере буває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - творчість педагога.

За Станіславським творче почуття - це таке душевне і тілесне почуття актора на сцені, яке благотворно сприяє творчому процесу [17].

Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.

У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:

- зібраність вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи збуджувачем його творчості; усвідомлення задуму цілей і завдань впливають на волю, розум і почуття викладача, стаючи збуджувачем його творчості,

- сприймання викладачем усіх студентів і кожного ніби "зсередини";

- здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.

Лекція викладача соціальної роботи схожа на дійство, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Викладачеві необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.

Велике значення під час спілкування викладача соціальної роботи з аудиторією мають пантоміміка і міміка.

Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг [20]. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі. естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо.

Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без різних змахів.

Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя.

Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі: ''Порожні очі - дзеркало порожньої душі". Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.

Гуманістична спрямованість -- найголовніша характеристика майстерності. дії. Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого -- до учнів, психологію яких мусить добре знати. Зміст професійної компетентності -- це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

Майстерність педагога -- в "володінні", натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ [7]. На грунті професійних знань формується педагогічна свідомість -- принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.

Третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень.

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання. Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки -- пошук результату, адекватного задумові.

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення:

- не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення;

- не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег;

- вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності;

- по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;

- не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на "чорний ящик";

- вдосконалення і самовдосконалення викладача соціальної роботи не повинно мати меж.

Отже, педагогічна діяльність викладача соціальної роботи неможлива без опанування акторської майстерності.

2.2 Розкриття емоцій, почуттів та інтересів учнів шляхом театральної педагогіки

Підтримати інтерес до навчання дозволяє інтеграція уроків розвитку мовлення з різними видами діяльності учня (грою, спілкуванням з природою, музикою, художньою працею, драматизацією, читанням). Такі уроки сприяють опановуванню граматичних умінь та навичок, допомагають розв'язати мовленнєві завдання, досягти значних зрушень у загальному розвитку учнів.

Існує зв'язок між емоційністю дитини, активністю чуттєвих форм сприйняття і її розумовими здібностями.

«У педагогічних колах існує думка, що навчання обов'язково спричиняє суттєве просування учнів у їхньому розвитку. Це неправильно. Можна шляхом багаторазових повторень і тренувальних вправ досягти непоганих результатів у засвоєнні знань і навичок, але водночас дати дуже мало для розвитку школярів. Щоб досягти швидкого та інтенсивного розвитку, необхідно створити таку систему навчання, яка спеціально передбачає це завдання», -- вважав професор Л.В.Занков.

У молодшому шкільному віці стимулом до навчання і творчості є застосування елементів театральної педагогіки, організація шкільного уроку вчителем за типом побудови режисером театрального дійства.

Головне завдання, що стоїть перед педагогом -- позитивними стимулами підтримати пошукову діяльність учнів, щоб навчальний процес супроводжувала радість відкриття. Очевидно, поєднання елементів гри і навчання здатне позитивно впливати на розвиток творчих здібностей дітей. Завдяки атмосфері, створеній на наших «дослідницьких» уроках, рівень навчальної активності і діяльності школярів досить високий.

Гуманізм, формування цілісної картини світу -- провідні тенденції розвитку української національної школи. Особливо значимі ці ідеї для змісту початкової мовної освіти, оскільки характерною рисою дитячої творчості є синкретизм -- органічне поєднання різних видів мистецтв в одній художній дії (Л.Вигодський).

Організація спостережень у процесі гри, спілкування з довкіллям, музикою, картиною, літературним твором є однією з проблем методики інтегрованого уроку. Інтеграцію ми використовуємо у процесі навчання учнів писати твори. Якщо твір буде результатом свідомої роботи розуму і почуттів, продуктом власної творчості, то в ньому обов'язково відіб'ється особистість учня, його настрій, прагнення, уподобання. На таких уроках ми створюємо умови для збагачення словника учнів новими зворотами, образами, заглиблюємося у джерела народної творчості, навчаємо дітей бачити і відчувати красу рідного краю на екскурсіях, які передують урокам розвитку мовлення; на картинах художників, у власних малюнках, на кольорових репродукціях та фотографіях, у віршах, які діти спочатку навіть не вміють слухати, а потім і самі пробують писати.

Синтетична природа театрального мистецтва створює можливості для розвитку мовлення, уваги, спостережливості, пам'яті, фантазії, а також сприяє поліпшенню психологічної атмосфери міжособистісного спілкування.

Застосування засобів театральної педагогіки вимагає від учителів постійного самовдосконалення. Учні копіюють їх вислови, жести, міміку, тон, манери, що через багаторазове повторення може позначитися на самостійних формах їхньої поведінки, причому привласнюватися може як позитивний, так і негативний досвід. Таким чином, володіння учителем мовними та позамовними засобами виразності є важливим чинником у формуванні особистості учня.

Не може бути хорошим вчитель, який не володіє мімікою, який не може надати своєму обличчю потрібного виразу або стримати свій настрій(А. С. Макаренко).

Педагогічну діяльність слід ототожнювати з театром одного актора. Тому для педагога важливо усвідомити принципи театральної дії, її закони. При цьому може добре прислужитися система К.С. Станіславського, яка розглядає органічну природу театральної творчості через природу людини-творця, актора. У ній вперше розв'язується питання свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в діяльності. Система К.С. Станіславського -- наука не лише про акторську творчість, а й про те, як, спираючись на об'єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, і не лише сценічні. Вона -- важливий засіб підвищення коефіцієнта корисної дії у творчій діяльності.

Скористаймося поглядом В.І. Немировича-Данченка: "Мистецтво актора складне до надзвичайності, і дані, за допомогою яких актор оволодіває глядачами, різнобічні: заразливість, особиста чарівність, правильність інтуїції, дикція, пластичність, краса жесту, здатність до характерності, праця, любов до справи, смак тощо".

К.С. Станіславський неодноразово визначав заразливість актора як особистісну чарівність, як силу притягання: "Чи знаєте ви таких акторів, яким варто лише з'явитися на сцені, і глядачі їх уже люблять? За що? За красу? Але часто-густо її немає. За голос? І його нерідко бракує. За талант? Він не завжди заслуговує захоплення. За що ж? За ту невловиму властивість, яку ми називаємо чарівністю. Це привабливість, яку не можна пояснити, як у актора, у якого навіть недоліки перетворюються на чесноти, які копіюють його шанувальники. Ця властивість називається "сценічною", а не життєвою чарівністю".

Що ж може бути причиною популярності багатьох викладачів серед своїх студентів? Впадає в очі одна повторюваність, що чарівність -- невід'ємна риса і педагога. Вона може не збігатися з життєвою, кінематографічною, телевізійною і навіть сценічною. Це специфічна педагогічна чарівність. У деяких педагогів переважає інтелектуальна чарівність. У їхніх очах, рисах обличчя, поставі, рухах, в усій істоті відбивається робота думки, мудрість, шляхетність духовних інтересів. У інших переважає чарівність наївності, дитячої безпосередності. Є педагоги з чарівністю трагічності, комічності, піднесеності. Важливо, щоб чарівність у педагогічній діяльності викликала позитивні естетичні почуття, найважливіші чинники сумісності суб'єктів навчально-виховного процесу.

Аналіз навчально-виховних дій талановитих викладачів показує, що однією з важливих передумов педагогічної сумісності є сила естетичних почуттів, сила переживань педагога на рівні фахової і сугестивної дії. Чим яскравіші, різноманітніші переживання педагога на лекції, семінарському чи практичному занятті, тим більше він самоутверджується в свідомості студента. Робота педагога -- завжди творчість. Поза естетичним почуттям вона немислима. Тому розвиток почуттєвої сфери педагога, формування його естетичного досвіду -- найважливіший із складників його педагогічної майстерності.

У педагогічній діяльності взаємини з аудиторією залежать від самопочуття педагога. Його виникнення як у актора, так і в педагога ускладнюється тим, що і тому й іншому майже постійно доводиться працювати з відомим матеріалом, а захопитися уже знайомим і звичним дуже важко. Постає питання: як зберегти себе у творчому благополуччі і подати матеріал, неначе вперше? Як зробити постійно повторюваний процес по-новому творчим?

Творче самопочуття в педагогічній чи акторській дії з відомим, повторюваним матеріалом завжди хвилювало і практиків, і теоретиків. Не випадково про це писав К. Д. Ушинський: "Повторюючи двадцятий раз одне й те саме, вчитель, звичайно, не може говорити з тим натхненням, яке збуджує симпатію і увагу слухачів; а тим часом він не має жодної методики, яка допомогла б йому відчувати і підтримувати цю увагу". І до цього часу в педагогіці бракує таких методик, за винятком, щоправда, театральної педагогіки.

Творчому самопочуттю і актора, і педагога, особливо в перші роки їхньої творчої діяльності, заважає м'язове напруження. Своєрідні судоми м'язів найбільше руйнують органіку творчої природи, погіршують здатність мислення, заважають вияву естетичних почуттів. Тому таким важливим є для актора і педагога розслаблення, або релаксація. У цьому може зарадити лише спеціальний тренінг.

2.3 Формування артистизму в учнів шляхом проведення рольової гри

Сьогоднішній етап розвитку суспільства характеризується деякими змінами у сфері освіти: відбувається переосмислення педагогічних цінностей, виникає необхідність пошуку нових шляхів розвитку особистості. Серйозні зміни у системі підготовки вчителя можливі лише за вирішення проблем освіти, бо саме вчитель є носієм нових педагогічних ідей, безпосереднім провідником їх в життя.

Взаємодія вихованців й педагога завжди пов'язана із тісним спілкуванням, яке проявляється у стилі поведінки, виражається в манерах говорити, висловлювати свої почуття, в жестах. Правильно поставлений голос, добре розвинене мовлення, природні жести, висока комунікативна культура є складовою професійних умінь педагога.

Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається живлющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що запалює вогник допитливості(В. Сухомлинський).

Рольова гра або RPG (англ. Role-playing game) -- гра розважального характеру, в якій учасники приймають певні ролі та колективно створюють історію або слідують уже існуючій (зазвичай із фантастичних творів), у вигаданих ситуаціях діючи відповідно до своїх ролей. Учасники приймають рішення, спираючись на словесний образ персонажа, а дії завершуються успіхом чи провалом за визначеною системою правил, норм та принципів. У межах правил гравці можуть вільно імпровізувати; їхній вибір у кожній ситуації формує інсценування та результат гри.

Розглядаючи питання про використання рольових ігор на уроках, необхідно зазначити те, що потрібно, безперечно, враховувати вікові особливості учнів, їх вікові характеристики.

В учнів старших класів особливо проявляється прагнення до самостійності, самоствердження, досягнення статусу рівності з дорослими, до можливості відстоювати свої погляди та переконання, то саме комунікативна спрямованість навчання іноземної мови і створення сприятливого клімату для спілкування є тими факторами, які мають найбільшу значущість.

З метою перевірки даних висновків по курсовій роботі, мною було проведено експеримент у Борівській ЗОШ І-ІІІ ступенів навчання.

Борівська загальноосвітня школа починає свій літопис з 1908 року, коли було відкрито 4 класи Мотовилівського міського училища. У 1912 р. було збудовано новий корпус, який функціонує донині. У 20-их роках школа стає семирічною єдиною трудовою школою, а з 1934 р. - середньою. З 1945 р. школу закінчили з медалями 187 випускників. У 1964 р. до старого приміщення добудували 5 класів і спортивний зал. А в 2004 р. випускники школи брати Медведчуки Віктор і Сергій побудували нову сучасну школу. З 1979 р. школа носить ім'я Героя Радянського Союзу Соколова А.М. У 2007 р. у школі відкрито музей освіти селища, який налічує 1525 експонатів. Школа має свій герб, прапор та гімн. Наразі директором школи є Григорук Наталія Василівна.

Експеримент проводився у 9-А класі, який налічує 23 учні. Класним керівником є Шевельова Тетяна Леонідівна.

На одному з уроків правознавства, учні проходили тему «Цивільне право». Експеримент було проведено у формі уроку-гри із залученням якомога більшості учнів та педагогічного складу школи.

Мною було розроблено сценарій однієї із ситуацій, що може трапитись у реальному житті(сценарій подано у додатку А). В інтернеті було знайдено та розглянуто реальний випадок судового процесу(Додаток Б).

Метою гри було:

- розвинути в учнів та педагогічного колективу класу театральні здібності, шляхом надання їм ролей;

- допомогти краще засвоїти навчальний матеріал;

- надати можливість учням взяти участь у судовому процесі.

Під час проведення експерименту були присутні 20 учнів. За результатами експерименту було виявлено, що учні краще засвоюють навчальний матеріал, коли вони повністю занурюються у процес навчання і співпрацюють один з одним та вчителем. Також після уроку було проведено анкетування(Додаток В) учнів стосовно такої методики викладу навчального матеріалу та письмове опитування вчителем по темі.

Результати анкетування показали, що учням було цікавіше та повчальніше засвоювати навчальний матеріал шляхом рольової гри, а письмове опитування вчителем виявило, що успішність учнів підвищилась.

Співвідношення відповідей учнів на анкетування у процентах:

1 питання: 13 учнів(65%) - «так»;

2 питання: 9 учнів(45%) - «не знаю»;

3 питання: 8 учнів(40%) - «ні»;

4 питання: 11 учнів(55%) - «так»;

5 питання: 8 учнів(40%) - «ні»; 8 учнів(40%) - «не знаю».

Висновки

У курсовій роботі було проаналізовану наступну літературу: філософську, психологічну, педагогічну, культурологічну, методичну на базі чого було викладено специфіку формування педагогічної майстерності вчителя; виявлено можливості формування театрального мистецтва у педагогічній майстерності майбутніх вчителів.

Можливості акторського мистецтва у театральній педагогіці застосовуються при формуванні професійної компетентності вчителя. Педагогічна діяльність дає можливість вчителеві отримати психолого-педагогічні, методичні знання для успішного розв'язання основних дидактичних завдань, аналізу педагогічних ситуацій, способів їх розв'язання.

Застосування елементів акторської майстерності у навчальному процесі впливає на формування здібностей вчителя, а саме: розвиває комунікативність, професійну пильність, інтуїцію, перцептивні здібності вчителя; вміння володіти собою і активно впливати на інші особистості; здійснювати самоконтроль за будь-якої емоційної ситуації; розвивати креативність.

Формування акторської майстерності педагога розглядались зарубіжними та вітчизняними дослідниками суто у тісному зв'язку зі спеціальною та психолого-педагогічною підготовкою і розвитком духовності особистості.

Головним завдання, що стоїть перед вчителем, можна найменувати позитивні стимули підтримування пошукової діяльності учня, щоб надати навчальному процесу радості відкриття.

Тому можна сказати, що гармонічне та правильне поєднання частин театральної педагогіки та навчального процесу схвально діє на розвиток творчих здібностей учнів.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про освіту» // Інформаційний збірник. - К., 1996

2. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХ1 ст.).- К., 1994

3. Концепція національного виховання // Рідна школа.-1996.- №5.

4. Концепція безперервної системи національного виховання. - К.: Освіта, 1994.

5. Аматьєва О.П. Розвиток творчих здібностей дошкільників у театрально ігровій діяльності. // Педагогіка і психологія. -- 1997. -- № 1.

6. Амонашвили Ш.А. Педагогическая симфония: В 3 ч. - Екатеринбург, 1993. - 320 с.

7. Барбина Е.С. Педагогическое мастерство - искусство и наука быть человеком. - К., 1995. - 105 с.

8. Барбина Е.С. Теоретико - методологические основы профессиональной подготовки будущих учителей. Научно-методическое пособие. - Херсон, 2001. - 70 с.

9. Белоборыкина О. Волшебный мир домашнего театра. -- М., Знание, 1993.

10. Біленко Л.В., Сисоєва С.О. Вивчаємо творчу діяльність педагога // Рідна школа, 1993. - №11-12.

11. Булатова О. Общность и различие актерско-режиссерской и педагогической деятельности // Искусство и образование. - 2004. - №1. - С.45-53.

12. Булатова О.С. Артистизм как компонент творческой личности педагога // Школа. - 2001. - №2. - С.18-19.

13. Булатова О.С. Педагогический артистизм: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Академия, 2001. - 240 с.

14. Бутенко В.Г. Естетичні орієнтири педагогічної праці // Етноестетика праці вчителя. - К., 1995. - С.7-12.

15. Бутенко В.Г. Способи самореалізації особистості // Особистість педагога: Розкриття можливостей. - К.,1995. - С.28.

16. Ваганова Ж. Эффект личного обаяния или слагаемые педагогического артистизма // Директор школы. - 1998. - №5. - С.59-65.

17. Ваганова Ж.В. Артистизм педагога как компонент его творческой индивидуальности: Дис. на соиск. учен. степ. канд. наук. - Тюмень, 1998. - 402 с.

18. Виготський Л. Психологія мистецтва. // Мистецтво в школі. -- 1996. -- № 3.

19. Демьянко Н.Н. Элементы театрального искусства в общепедагогической подготовке учителя в 20-е гг. // Проблема освоения театральной педагогики в профессиональной подготовке будущего учителя. - Полтава, 1991. - 110 с.

20. Дитяча енциклопедія. Т. 12. Мистецтво.

21. Дубина Л. Викладання мистецьких дисциплін з елементами театральної педагогіки. // Мистецтво і освіта. -- 2001. -- № 4.

22. Єлісовенко Ю. Розвиток діапазону голосу з досвіду театральної педагогіки. // Мистецтво і освіта. - 2000. - № 2.

23. Єршова О., Букатов В. Режисура уроку // Завуч (Перше вересня). - 1999. - №5. - С.3-10.

24. Жилютова С В. Українське довкілля. -- К.: Музична Україна, 1993.

25. Загвязинский В.А. Педагогическое творчество учителя. - М., 1987. - 37 с.

26. Загорский В. Сыграем на «бис»?: О режиссуре урока и актерском мастерстве преподавателя // Педагогическая техника. - 2004. - №6. - С.72-78.

27. Заєць С.Г. Реалізація ідеї відродження української мови через драматизацію як прийом навчання // Початкова школа. -- 1993. -- № 3.

28. Кан-Калик В.А., Никандров А. С. Педагогическое творчество.- Москва: Педагогика, 1993.

29. Караманенко Г.М. Караманенко Ю.Г. Ляльковий театр дітям. -- К.: Рад. школа, 1986.

30. Кашник Т.І. Методи творчого самовираження і артгераїш в психокорекційній роботі. -- Одеса, ПТУ, 1999.

31. Коджаспирова Г.М.. Коджаспиров А.Ю. Педагогический словарь. - М., 2000.

32. Лимаренко Л.І. Майстерність актора в педагогічній технології вчителя // Проблеми сучасної педагогічної освіти. - Сер.: Педагогіка і психологія: Збірник статей. - К.: Пед. преса. - 2002. - Випуск 4. -С.141-145.

33. Лимаренко Л.І. Формування і розвиток творчого начала у студентів засобами сценічного мовлення // Збірник наукових праць. - Педагогічні науки. - Херсон: Херсонський державний педагогічний університет. - 2000. - Випуск XII. - С.42-47.

34. Майборода В.К. Творча особистість учителя у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Рідна школа. - 1993.- №9.- С.33-34.

35. Майдеман Рудольф. Мова тіла вчителя на уроці // Шкільний світ, №22, 1998.

36. Рогозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів. // Мистецтво і освіта. -- 1997. -- № 2.

37. Савостьянов А.И. Основы театральной педагогики в мастерстве учителя // Методист. - 2005. - №5. - С.33-37.

38. Соромна О. У пошуках навчання ретельного і привабливого: режисура уроків читання (із царини театральної педагогіки). // Початкова школа. -- 2001. -№4.

39. Станиславский К.С. Работа актера над собой // Собр. соч.: В 8 т. - Т.3. - 625 с.

40. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. Бесіда 1. Основні проблеми творчої праці вчителя. // Вибр. твори в 5 т.- К.,1976. - Т.4. - С.414-446.

Додаток А

Сценарій гри

Тема. Цивільне право

Мета: дати учням уявлення про основні етапи розгляду прав громадян, учасників процесу та їхні права та обов'язки, процедуру розгляду цивільної справи; характеризувати учасників судового процесу; розповідати про права та обов'язки потерпілого і підсудного; формувати свідоме ставлення щодо важливості права людини на захист у суді.

Тип уроку: комбінований урок.

Форма проведення: урок -- рольова гра.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

Перевірка присутніх на уроці, перевірка організації робочого місця учасників гри.

ІІ. Актуалізація знань учнів

Перевірка отриманих знань учнів на попередніх уроках правознавства(усне опитування вчителем).

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Вправа «Відкритий мікрофон»

* Чи були у вашому житті або житті ваших друзів випадки, коли ви ставали жертвою злочину? Чи зверталися ви чи ваші близькі або друзі у зв'язку з цим до міліції?

У ч и т е л ь.

На підставі звернення особи, що потерпіла від злочину, міліція відкриває кримінальну справу.

Основними етапами розгляду кримінальної справи є попереднє (досудове) слідство, яке закінчується або припиненням кримінальної справи (через недостатність доказів, недоведеність злочину), або переданням справи до суду, і суд, який виносить вирок з приводу покарання злочинця.

...