Актуальність дослідження. В сучасному світі досить гостро стоїть проблема творчого розвитку особистості. Кожна цивілізована країна або та, яка хоче бути цивілізованою, дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Усе це разом пов'язане із рівнем загальної освіти, увагою до розвитку творчих здібностей особистості, надання їй можливості виявляти їх.

Сьогодні в умовах величезних змін в соціальному, економічному, політичному житті України постала проблема перебудови у сфері освіти та виховання, мета якої - формувати конкурентно здібну, творчу особистість, яка спроможна до самореалізації, самовизначення та самовдосконалення.

Проголосивши людину найвищою цінністю, наша держава прагне до втілення гуманістичних ідей у теорію і практику. Тому навчання в сучасній школі має забезпечувати оптимальні умови для самореалізації особистості учня, розкриття усіх закладених у ній природних задатків, її здатності до творчості. Розвиток творчих здібностей має бути невід'ємною умовою змісту навчання у початковій школі, щоб органічно доповнити навчальний процес, забезпечити єдність знань, умінь, навичок учнів та їх творчих здібностей.

У "Концепції національного виховання дітей та молоді у системі національної освіти" визначені пріоритетні напрями та шляхи забезпечення можливостей постійного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Теоретичні основи цієї складної, багатоаспектної проблеми знайшли відображення в працях відомих зарубіжних та вітчизняних психологів, дидактів, методистів. Дослідниками дитячої творчості ми можемо вважати Л.С. Виготського, Н.А. Ветлугіна, Т.Г. Казанову, Н.С. Карпинську, Т.С. Комарова, В.Ф. Котляра та інші. Не зважаючи на це, проблема розвитку творчого начала в учнів досліджується вже давно, однак багато питань залишається невирішеними. Як і раніше більшість навчального часу відводиться репродуктивній, нетворчій діяльності.

В педагогічній і психологічній літературі багато говориться про індивідуальні особливості учнів, їх неповторність і своєрідність, про значення індивідуального підходу до них у навчально-виховній роботі. На жаль, дуже мало, а то й зовсім не говориться про індивідуальність педагогів, неповторне поєднання психічних властивостей у кожного з них. А саме це відіграє не менш важливу роль у навчально-виховному процесі. На творчому характері педагогічної професії акцентували увагу класики педагогіки: А. Дістервег, Я.А. Коменський, І.Г. Песталоцці, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський та інші.

Отже, є реальна потреба суспільства в інтенсивному розвитку інтелектуального потенціалу кожної людини. І найважливіша роль у цьому належить школі, навчання в якій має бути підпорядковане ідеї розвитку творчих здібностей учнів. Школа має навчити кожного вихованця самостійно мислити, діяти в нестандартних умовах, вирішувати найрізноманітніші проблеми. Проблема здібностей і зараз є однією з найважливіших, як у практичному, так і теоретичному аспектах. Зважаючи на актуальність, соціальну та педагогічну значущість даної проблеми, темою нашого дослідження є: " Розвиток творчих здібностей в учнів початкових класів".

Проблема розвитку творчої особистості викликає гострий інтерес у всьому світі. Розв'язання її суттєве в зв'язку з тим, що головна умова прогресивного розвитку суспільства - людина, що здатна до творення. У сучасному світі необхідно від початку, з перших років життя людини закладати основи розуміння світу як такого, що динамічно змінюється, в якому особистість перебуває в стані постійного творення цього світу і самого себе.

Проблема розвитку творчих здібностей широко розглядалася у вітчизняній психології. В даний час дослідники ведуть пошук інтегрального показника, що характеризує творчу особистість. Великий внесок у розробку розвитку здібностей, творчого мислення внесли психологи, як Б.М. Теплов, С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, В.А. Крутецкий, А.Г. Ковальов, А.М. Матюшкін, В.Д. Шадриков, В.М. Дружинін, І.І. Ільясов, В.С. Юркевич та інші.

Сьогодні чимало вітчизняних психологів розглядають проблему диференціації творчих здібностей, яка стала предметом низки спеціальних досліджень (З.Д. Бірюков, А.М. Воронін, У.М. Дружинін, А.М. Матюшкін, І.П. Іщенко, М.А. Холодна та інших).

Але Л.С. Виготський зовсім не ідеалізував роль інтелекту для творчості, в тій же монографії він пише: "…обидва фактори - інтелектуальний та емоційний - є в рівній ступені необхідними для акту творчості. Почуття, як і думки, спрямовують творчість людини" [10, С.25-27]. В своїх дослідженнях процесу творчості Л.С. Виготський використовував не інтелектуальний, а системний підхід, пов'язуючи творчість з інтелектуальними здібностями людини (здатність до уяви) та з афективним компонентом особистості.

А.М. Матюшкін виділяє низку структурних компонентів обдарованості як загальної психологічної передумови творчого розвитку та становлення творчої особистості:

домінуюча роль пізнавальної мотивації;

дослідницька творча активність, яка виражена у відшуканні нового, у постановці та вирішені проблем;

можливість досягнення оригінальних рішень;

можливість прогнозуваня;

здатність до створення ідеальних еталонів, із врахуванням естетичних, моральних, інтелектуальних оцінок.

У різному віці винахідницька активність проявляється по різному.

3-5 років. Самостійна постановка питань і проблем стосовно нового і невідомого. Розвиток здійснюється як пошук відповідей на особисті запитання та проблеми, якими визначається вибірковість творчого розвитку дитини.

5-6 років. Основним структурним компонентом творчого розвитку дитини стає проблемність. Це виражається у пошуках невідповідностей та протиріч у постановці питань і проблем. Навіть невдачі сприяють дослідницькій активності [22, С.54-55].

Торренс довів, що для формування навичок творчого мислення необхідні вправи з відповідними "інструментами", у відповідній обстановці. Він виокремлює шість принципів, якими педагог повинен користуватися для заохочування творчого мислення у дітей:

1. З повагою ставитися до незвичних запитань.

2. З повагою ставитися до незвичних ідей.

3. Показувати дітям, що їхні ідеї цінні.

4. Сприяти самонавчанню та заохочувати самостійність у навчанні.

5. Надавати час для діяльності чи навчання, що не оцінюють. Дітям необхідний час, протягом якого їх ніхто не оцінює. Завдяки цьому дитина може вільно формувати свої ідеї.

6. Пам'ятати, що критика дорослих може призвести до негативної реакції та замкнутості з боку дитини [16, С.64-65].

Інший радянський психолог, дослідник проблем педагогічної психології В.В. Давидов пише, що "теоретичне мислення лежить в основі творчого відношення людини до дійсності" [17, С.23-24]. Іншими словами - творче відношення до дійсності передбачає задіяння мислення. Поняття творчості тут інтелектуалізовано, оскільки за основу береться мислення (інтелектуальний компонент), що надає можливість визначення особливого творчого мислення.

На думку Є.П. Ільїна, у сучасній психологічній науці виокремлюються два основні підходи до вивчення та застосування поняття "здібності" - загально-психологічний та диференційно-психологічний [11, С.98].

У межах загально-психологічного підходу здібності розуміються як будь-який прояв можливостей людини. Виходячи з цього проблема здібностей розглядається в контексті психолого-педагогічного спрямування і визначення головного питання: як ефективніше набувати можливості, зокрема знання і вміння. З позиції цього підходу всі люди здібні та здатні до здійснення відповідного виду діяльності.

Представники диференційно-психологічного (індивідуально-психологічного) напряму навпаки пропонують підкреслювати вродженні відмінності між людьми за здібностями. Так, Б.М. Теплов, визначаючи здібності як індивідуально-психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є передумовою успішного її виконання, стверджував, що здібності - це індивідуально - психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; здібностями називають не взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішного виконання одного або багатьох видів діяльностей; здібності не зводяться до тих знань, навичок або вмінь, які вже вироблено у певної людини, а сприяють легкому і швидкому її набуттю [18, С.212].

Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділяють потенційні та актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності - це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об'єктивних умов і можливостей.

Можна також виділити й такі підходи: інтелектуально-процесуальний (основою будь-якої діяльності творчого характеру вважається когнітивна сфера та інтелектуальні творчі здібності); мотиваційно-особистісний (основою творчості при цьому підході вважається формування певної мотивації та особистісних рис; процес творчості завжди передбачає реалізацію людиною власної індивідуальності); системний (припускає визначення зв'язків між творчістю та різноманітними психічними явищами (мислення, сприйняття), що передбачає подолання "однобічності" в дослідженнях феномену творчості) [19, С.82-84].

На основі розглянутих підходів та сутності поняття "творчі здібності" можна виділити такі компоненти творчих здібностей дитини: когнітивно-пізнавальний система знань учнів отриманих у процесі навчання; емоційно-вольовий - передбачає наявність почуттєвих реакцій під час слухання та відтворення навчального матеріалу; мотиваційно-ціннісний - характеризується групою мотивів, що визначають навчальну діяльність дітей та ціннісних орієнтацій; діяльнісно-творчий - визначає рівень навчальної діяльності дитини, що знаходить своє вираження у творчому відтворені пошуку навчального матеріалу.

1.3 Психолого-педагогічні особливості розвитку здібностей у молодшому шкільному віці засобами навчального процесу