Профорієнтаційна робота психолога у загальноосвітньому навчальному закладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи профорієнтаційної роботи практичного психолога в загальноосвітній школі

1.1 Сьогоденне значення профорієнтаційної роботи

1.2 Профорієнтаційна робота шкільного психолога зі старшокласниками

1.3 Психологічні аспекти та бар'єри професійного самовизначення у ранньому юнацькому віці

2. Методи та методика дослідження профорієнтаційної роботи психолога зі старшокласниками

2.1 Методологічні підходи до організації профорієнтаційної роботи зі старшокласниками

2.2 Методика та організація дослідження

3. Результати дослідження профорієнтаційної роботи зі старшокласниками

3.1 Аналіз результатів проведеного дослідження по методиці «Карта інтересів»

3.2 Аналіз результатів проведеного дослідження по методиці «вивчення мотивів вибору професії»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Професійна орієнтація молоді набуває дедалі більшого значення в процесі відтворення трудових ресурсів України. Загальновідомо, що людина почувається успішною й упевненою в житті, досягає найвищого професійного рівня, якщо отримує задоволення від роботи і може реалізувати в ній свій творчий і особистісний потенціал. Тому, вкрай необхідною є реалізація системи послідовної та цілеспрямованої допомоги в професійному самовизначенні особистості. На всіх етапах підготовки до мотивованого професійного вибору найважливіше значення має формування професійних інтересів, підвищення інформованості про світ професій і на цій основі - усвідомлення власних уподобань.

Найбільшої актуальності професійна орієнтація набуває в старших класах - у період активного професійного самовизначення, основою якого є самопізнання та реалістична самооцінка індивідуальних особливостей, зіставлення своїх професійно важливих якостей і потенційних можливостей з вимогами професії та кон'юнктурою на ринку праці. І провідна роль у керуванні процесом підготовки молодої людини до вибору професії в цей період належить саме практичному психологові та соціальному педагогу в школі.

Професійне самовизначення - це не одноразовий вибір професії, а безперервний процес формування та розвитку професійних інтересів, відчуття професійної перспективи, який проходить через усі етапи навчальної та трудової діяльності людини.

Зміст, форми й методи профорієнтаційної роботи в школі поки що не забезпечують досягнення основної мети професійної орієнтації - формування у старшокласників готовності до професійного самовизначення. Перешкодою для успішного розвитку профорієнтації є те, що вона розрахована на деякого середнього учня; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості школяра; профорієнтаційна робота має переважно декларативний характер, не надаючи можливості кожному спробувати себе в різних видах практичної діяльності. Про недостатню результативність профорієнтаційної роботи зі школярами свідчать пов'язані із професійним самовизначенням учнів протиріччя між їхніми нахилами та здібностями й вимогами професії, яка обирається; власними домаганнями й реальними можливостями виконувати певну роботу; власними здібностями та престижністю професії, яка обирається; бажанням заздалегідь спробувати себе в професійній діяльності, що обирається, і відсутністю такої можливості в школі; невідповідність здоров'я, характеру, звичок, вимогам, які ставляться майбутньою професією.

Для надання допомоги учням у виборі професії . що найбільш відповідає їх індивідуальним особливостям, нахилам та здібностям призначена профорієнтаційна робота психолога. З даного питання існує багато наукових робіт таких авторів як Федоришин Б.О., Климов Є.О., Бондарчук О.І., Янцур В.О.,Шинкарева О.Ю., Вірна Ж.П., Орлова Т.В., Зуєв І., Пряжніков Н., Шатенко О.С.,Овчарова Р.В. та інші. Але не зважаючи на це на сьогоднішній день існує проблема професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл.

Я виховую двох своїх любих діток, які підростають і з огляду на актуальність цього питання та згадуючи себе школяркою, і як у нашій школі проходила профорієнтаційна робота я й обрала данну тему для курсової роботи.

Об'єктом дослідження: профорієнтаційна робота психолога у загальноосвітньому навчальному закладі.

Предметом дослідження: профорієнтаційна робота психолога зі старшокласниками загальноосвітнього навчального закладу.

Мета дослідження: визначення особливостей профорієнтаційної роботи із старшокласниками і виявлення форм та методів діяльності психолога з її удосконалення.

Гіпотеза: дослідження основних напрямів діяльності з професійної орієнтації старшокласників допоможуть виявити інтереси та мотиваційні чинники при виборі майбутньої професії.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз ступеню розробленості програми профорієнтаційної роботи.

2. Дати характеристику методів дослідження, які використовуються у профорієнтаційній роботі.

3. На основі емпіричного дослідження визначити особливості професійних інтересів та нахилів старшокласників.

Методологічні та теоретичні основи дослідження:

Методи та організація дослідження: дослідження інтересів старшокласників проводилося за допомогою методики «Карта інтересів», яка була розроблена Б. О. Федоришиним, модернізована к.п.н., проф.. М. С. Янцуром. У роботі було використано методику вивчення мотивів вибору професії запропоновану Б. О. Федоришиним.

Надійність і вирогідність дослідження забезпечувалося репрезентативністю вибірки (10 осіб), застосуванням методів релевантних меті та завданням дослідження.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження: теоретичне значення роботи полягає у виявленні особливостей в профорієнтаційній роботі практичного психолога зі старшокласниками.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали курсової роботи можуть використовуватися студентами, соціальними педагогами, вихователями, психологами, батьками, педагогами у навчально-виховному процесі.

Структура та обсяг курсової роботи: Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 55 сторінок друкованого тексту.

1. Теоретичні основи профорієнтаційної роботи практичного психолога в загальноосвітній школі

1.1 Сьогоденне значення профорієнтаційної роботи

Існуюча у системі української освіти ситуація викликає велике занепокоєння, оскільки якість підготовки фахівців не дає змоги виконати замовлення сучасного суспільства у забезпеченні ринку праці прогресивними фахівцями [1]. Тому гострої актуальності набуває питання правильної професійної орієнтації, яка виступає етапом психологічної та практичної підготовки особистості, тим більше тієї, яка має особливі потреби, до трудової діяльності.

Поняття «профорієнтація» здається зрозумілим кожному, хто ознайомиться з ним навіть вперше - це орієнтація школярів на ті або інші професії. Приблизно так же тлумачить методична література, профорієнтація розглядається як надання допомоги молодим людям у виборі професії. Крім того, під профорієнтацією нерідко розуміють систему заходів, що допомагають людині, науково-обґрунтовано вибрати професію або систему виховної роботи в цілях розвитку професійної спрямованості, допомозі учням в моменти професійного самовизначення.

Професійна орієнтація - це система навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння абітурієнтами знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування в них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку. Завдання профорієнтації полягає в ознайомленні абітурієнтів з професіями та правилами їх вибору, вихованні спрямованості на самопізнання як основу професійного самовизначення; формування вміння зіставляти свої здібності з вимогами щодо набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння професією, а також забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості. Компонентами профорієнтаційної роботи є професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація. психологічний профорієнтаційний старшокласник

Профорієнтаційну роботу здійснюють психологи, шкільні учителі всіх навчальних предметів, класні керівники, інші педагогічні працівники, фахівці різних галузей виробництва. Важливу роль у професійній орієнтації школярів відіграють факультативні курси. Багато їх орієнтує старшокласників на конкретну професію і дає їм певний обсяг знань, умінь і навичок з цієї професії. Серед форм профорієнтаційної роботи найефективнішими є екскурсії, зустрічі з фахівцями, колишніми випускниками, вечори, диспути, конференції, класні години, заняття в гуртках, у тому числі в умовах спеціальної та інклюзивної освіти.

Професійна інформація - це психолого-педагогічна система формування в особистості активної профорієнтаційної позиції, що відповідає суб'єктивним і об'єктивним умовам вільного та свідомого професійного самовизначення особистості. Вона дає майбутнім абітурієнтам змогу ознайомитися з різними професіями, з пов'язаним із ними змістом трудової діяльності, з вимогами, які ці професії пред'являють людині, а також з тим, де ними можна оволодіти. Завдяки цьому потенційні абітурієнти, у тому числі з особливими потребами, намагаються аналізувати свої індивідуальні схильності, психофізіологічні можливості, вміння 119 ISSN 2079.5459. Вісник НТУ «ХПІ». 2013. №38(1011) зіставити їх з вимогами обговорюваних професій, до яких вони (не)мають інтерес і нахили, щоб прийняти правильне рішення про свою придатність до професійної діяльності в обраній галузі праці.

Професійна консультація - надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення. Вона має на меті й навчання майбутніх абітурієнтів прийомам самооцінки своїх якостей з метою з'ясування їх відповідності вимогам професії. Роз'яснювальна робота серед молодих людей, які повинні усвідомлювати необхідність роботи над собою задля подолання певних недоліків, досягнення професійної майстерності, є важливою і на етапі професійного відбору. Професійний відбір є системою роботи, спрямованою на надання допомоги абітурієнту у визначенні й виборі конкретної професії на основі виявлення й оцінки його загальних і спеціальних здібностей, здатностей, інтересів, потреб і об'єктивних умов професійної підготовки і працевлаштування. Здійснюють його саме навчальні заклади, висуваючи до вступників конкретні вимоги, або установи, які приймають випускників на роботу. На стадії оволодіння студентами обраною професією робота повинна спрямовуватись також на професійну адаптацію - процесс пристосування особистості до професійної діяльності, її умов; досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності.

Ознаками професійної адаптації є збереження і розвиток здібностей і схильностей студентства, у тому числі з особливими потребами, до обраної професійної діяльності, узгодженість суспільної та особистої мотивації до праці, яка залежить від її змісту, впливу сім'ї та виробничого оточення [2].

1.2 Профорієнтаційна робота шкільного психолога зі старшокласниками

Можна виділити два головних напрямки роботи психолога школи в області профорієнтації:

1. Проведення інформаційно-просвітницької роботи, яка спрямована на розвиток психологічної культури учнів, поглиблення знань з психології. Доцільним є викладання психологом курсу «Основи вибору професії» під час якого, окрім знань професійної спрямованості подаються також необхідні психологічні знання, проведення професійних консультацій.

2. Проведення індивідуальних консультацій з підлітками і юнаками, які передбачають діагностику, корекцію і власне консультацію. Організація індивідуальної профконсультації дає можливість шляхом діагностики здібностей виявити індивідуальність, потенційні можливості і в певній мірі впливати на їх формування. У своїй діяльності шкільний психолог повинен опиратися, перш за все, на класного керівника. Саме він на рівні класу координує всю навчально-виховну роботу, спостерігає кожного учня в навчальній і позакласній роботі, активно спілкується з сім'єю учня. Зміст роботи класного керівника з проблем профорієнтації має полягати у вивченні і розвитку пізнавальних інтересів, схильностей, індивідуальних особливостей учнів, підвищенні їх активності у професійному самовизначенні, складанні програм самопідготовки школярів і формуванні обгрунтованих професійних планів, що, безперечно, неможливо без участі психолога.

З метою сприяння формуванню стійких професійних намірів, класний керівник разом з шкільним психологом допомагає учням скласти програму індивідуальної самопідготовки до професійного самовизначення. Ця програма повинна включати такі етапи:

1. Постійне підвищення інформованості учня про обрану сферу професійної діяльності.

2. Організація посильної участі школяра в оволодінні найпростішими навичками в обраній ним професійній діяльності (факультативи, гуртки, спецшколи).

3. Розвиток процесів самопізнання учнів (саморегуляція, самоконтроль, самоаналіз).

Робота класного керівника в питаннях профорієнтації проходить під безпосереднім керівництвом шкільного психолога. До цієї роботи слід залучити також батьків. В системі профорієнтаційної роботи з молодю робота школи з батьками - одна з найважливіших ланок, оскільки на даний час всі дані, отримані під час опитування учнів свідчать про те, що своє рішення щодо майбутньої діяльності вони приймають під впливом батьків.

Підвівши підсумки бачимо, що якісна професійно-орієнтаційна робота в школі не можлива без системної роботи усіх учасників педагогічного процесу. Інформаційно-діагностична робота не повинна проводитись тільки одним психологом.

1.3 Психологічні аспекти та бар'єри професійного самовизначення у ранньому юнацькому віці

Термін «самовизначення» вживається в літературі у різних значеннях: особистісне, соціальне, життєве, професійне, моральне. Найбільш поширені два підходи до тлумачення цього поняття, які доцільно розмежувати: соціологічний і психологічний. Соціологія самовизначення відносить до покоління в цілому; характеризує його входження в соціальні структури й сфери життя та фіксує його результати [3, 5]. Психологів цікавить у першу чергу процес, тобто психологічні механізми, що обумовлюють входження індивіда в соціальні структури. Аналіз літератури показує значну перевагу в ній соціологічного підходу до розгляду проблеми, кількість робіт, у яких розглядаються власне психологічні механізми самовизначення, надзвичайно обмежена. Методологічні основи психологічного підходу до проблеми самовизначення були закладені С. Л. Рубінштейном [6].

Проблема самовизначення розглядалася ним у контексті проблеми детермінації, у світлі висунутого ним принципу - зовнішні причини діють, переломлюючись через внутрішні умови. «Теза, відповідно до якої зовнішні причини діють через внутрішні умови так, що ефект впливу залежить від внутрішніх властивостей об'єкта, означає, власне кажучи, що всяка детермінація необхідна як детермінація іншим, зовнішнім, і як самовизначення (визначення внутрішніх властивостей об'єкта)». У цьому контексті самовизначення виступає як самодетермінація, на відміну від зовнішньої детермінації; у понятті самовизначення, таким чином, виражається активна природа «внутрішніх умов» [4]. Стосовно рівня людини в понятті самовизначення для С. Рубінштейна виражається сама суть, зміст принципу детермінізму: «Зміст його полягає в підкресленні ролі внутрішнього моменту самовизначення, вірності собі, неоднобічного підпорядкування зовнішньому». Більш того, сама «специфіка людського існування полягає в мірі співвіднесення самовизначення і визначення іншими (умовами, обставинами), у характері самовизначення в зв'язку з наявністю в людини свідомості й дії» [4]. У своїх роботах К. А. Абульханова-Славська розвиває підхід сформований С. Л. Рубінштейном. Для неї центральним моментом самовизначення є також самодетермінація, власна активність, усвідомлене прагнення зайняти певну позицію. На її думку самовизначення - це усвідомлення особистістю своєї позиції, що формується усередині координат системи відношень. При цьому вона зазначає, що від того, як складається система відношень (до суб'єкта, до свого місця в колективі, до інших його членів), залежить самовизначення і суспільна активність особистості. В. Ф. Сафін і Г. П. Ніков здійснили спробу побудувати загальний підхід до самовизначення особистості в суспільстві. Автори стверджують, що у психологічному плані розкриття сутності самовизначення особистості варто спиратися на суб'єктивну сторону самосвідомості - усвідомлення свого «я», що виступає як внутрішня причина соціального дозрівання. Вони виходять із характеристики «особистості, що самовизначилася», що для них є синонімом «соціальне дозрілої» особистості [7]. Особистість, що самовизначилася розглядається ними як «суб'єкт, що усвідомив, що він хоче (цілі, життєві плани, ідеали), що він може (свої можливості, нахили, дарування), що він є (свої особистісні й фізичні властивості), що від нього чекає колектив, суспільство; суб'єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин. Самовизначення, таким чином, це «відносно самостійний етап спеціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, наявних якостей, можливостей і вимог, висунутих до нього з боку оточуючих і суспільства» [7]. Основними критеріями границь і етапів самовизначення «варто вважати рівень розуміння особистістю сенсу життя, зміну відтворюючого виду діяльності й повноту рівня співвіднесення «хочу» - «можу» - «є» - «вимагають» у конкретної особистості. Іншими словами, конкретна форма прояву самосвідомості - самооцінка - стосовно Я-концепції виступає як оцінний аспект, тоді як стосовно самовизначення - як його когнітивний аспект, один із механізмів, і тому вона є внутрішньою умовою саморегуляції поведінки [7]. Запропоновані авторами етапи самовизначення фактично являють собою загальноприйняті в даний час у вітчизняній психології етапи вікової періодизації на основі зміни провідної діяльності. Варто розглянути і погляди інших авторів на психологічні механізми самовизначення.

А. В. Мудрик припускає, що самовизначення особистості - це двоєдиний психологічний механізм:

1. Засвоєння накопиченого людством досвіду, що у психологічному плані «я» протікає як наслідування й ідентифікація (уподібнення);

2. Формування в індивіда неповторних, тільки для нього характерних властивостей, що протікає як персоніфікація (відокремлення) [8].

У віковому аспекті проблема самовизначення найбільш глибоко й повно була розглянута Л. І. Божович. Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку старших школярів, вона вказує, що вибір подальшого життєвого шляху, самовизначення являє собою афективний центр їхньої життєвої ситуації, є особистісним новоутворенням старшого шкільного віку, що пов'язане з формуванням внутрішньої позиції дорослої людини, з усвідомленням себе членом суспільства, із необхідністю вирішувати проблеми свого майбутнього. Автор розуміє самовизначення як «вибір майбутнього шляху, потребу визначення свого місця в праці, у суспільстві, у житті», «пошук мети й змісту свого існування», «потребу знайти своє місце в загальному потоці життя». Потребу в самовизначенні Л. І. Божович розуміє як потребу об'єднати в єдину смислову систему узагальнені уявлення про світ і узагальнені уявлення про самого себе і тим самим визначити зміст свого власного існування. Вона зафіксувала надзвичайно істотну характеристику самовизначення в юнацькому віці - двоплановість: самовизначення здійснюється «через діловий вибір професії і через загальні, позбавлені конкретності шукання змісту свого існування». Проблема самовизначення особистості займає важливе місце в фундаментальних дослідженнях з психології. Серед психологічних досліджень професійного самовизначення особистості можна відмітити два основні напрямки: по-перше, професійне самовизначення характеризується як особистісне новоутворення, що виникає в старшому шкільному віці (М. Ю. Варбан, А. Маслоу, М. М. Муканов та ін.); по-друге, професійне самовизначення розглядається як штучно організований процес. У межах зазначених підходів зустрічаються дещо відмінні позиції різних дослідників щодо природи професійного самовизначення особистості. Ряд психологів (М. Р. Гінзбург, І. В. Дубровіна, І. С. Кон, Б. С. Круглов, Г. П. Ніков та ін.), що вивчали питання формування особистості у юнацькому віці, пов'язують перехід від підліткового до юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, коли спрямованість у майбутнє стає основною спрямованістю особистості, і проблема вибору подальшого життєвого шляху знаходиться в центрі інтересів і планів старшокласників. Перед ними постають фундаментальні задачі соціального й особистісного самовизначення: як знайти своє місце в житті, вибрати справу у відповідності зі своїми можливостями й здібностями, як стати справжніми людьми, у чому сенс життя і багато інших. Юнаки і дівчата прагнуть зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити себе членами суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості поряд з розумінням свого місця й призначення в житті. Відомий спеціаліст у галузі психології профорієнтації Є. О. Климов, стверджує, що професійне самовизначення є системоутворюючим центром для всієї системи можливих «самовизначень» підростаючої людини як суб'єкта діяльності і громадянина. П. А. Шавір у роботі «Психологія професійного самовизначення в ранній юності» вказує на внутрішню суперечливість процесу професійного самовизначення. Він розглядає професійне самовизначення як процес розвитку особистості, при цьому його рушійні сили містяться у внутрішніх протиріччях особистості [9].

М. С. Коган виділяє чотири види діяльності, що мають відношення до професійного самовизначення особистості. Це пізнавальна (збір загальної інформації), ціннісно-орієнтаційна (самостійне знайомство зі світом професій), перетворююча («проба сил») і комунікативна (умова для інших діяльностей). До спроби створення єдиної теорії самовизначення в юнацькому віці вдався вітчизняний психолог М. Гінзбург. Основою, із позиції якої автор підходить до вирішення проблеми самовизначення є уявлення про ціннісно-смислову природу особистісного самовизначення. Рівень особистості - це рівень ціннісно-смислової детермінації, рівень існування у світі змістів і цінностей. Виділення основних функцій смислових утворень дозволить краще зрозуміти його підхід до самовизначення.

Існування у світі змістів є існування на власне особистісному рівні, область змістів і цінностей є та область, у якій і відбувається взаємодія особистості і суспільства; цінності й змісти є, власне кажучи, мова цієї взаємодії.

Провідна роль цінностей для формування особистості. Сповідання цінностей закріплює єдність і самототожність особистості, надовго визначаючи собою головні характеристики особистості, її стержень, її мораль та моральність. Таким чином, визначення цінності є визначенням особистістю самої себе.

Створення еталона, образа майбутнього й оцінка діяльності з моральної, смислової сторони [2]. У рамках цього підходу адекватно постає питання про співвідношення цінностей і цілей: «Цінність у першу чергу є тим, що дає ідеальній (тобто реально ще не здійсненій) меті силу впливу на спосіб і характер людської діяльності, спонукальну силу» [11].

Таким чином, цінності, ціннісна свідомість лежить в основі цілепокладання. П. Герстманн указує на принципове розходження в природі елементів уявлення людини про своє майбутнє, із якого випливає і розходження в їхній функції. Він розрізняє в складі життєвого плану два типи цілей: кінцеві (ідеальні) і допоміжні (реальні, конкретні). Кінцеві цілі являють собою ідеали, що розуміються як цінності; ці цілі стабільні. Реальні ж цілі характеризуються конкретністю й досяжністю, вони можуть змінюватися в залежності від успіхів чи невдач. Таким чином, Герстманн прямо вказує на зв'язок життєвого плану з цінностями. Як ми бачимо, уявлення про власне майбутнє пов'язані з цінностями. Цінності являються засобом залучення індивіда до роду, дозволяючи перебороти тимчасовість людського існування. Цінності тісно пов'язані з уявленнями про сенс життя, що є одночасно і підставою розвитку особистості, і його результатом. Наявність інтересу до сенсу життя і його активне обговорення, на думку М. Гінзбурга, свідчать про активний хід процесу самовизначення; їхня відсутність - про його спотворення [10]. В. Франкл розглядає прагнення до пошуку і реалізації людиною змісту свого життя як природжену мотиваційну тенденцію, властиву усім людям, що являється основним двигуном поведінки і розвитку дорослої людини [11].У пошуках змісту свого існування, у найбільш загальній формі виявляється ціннісно-смислова природа особистісного самовизначення. Потреба в сенсі життя характеризує дорослі форми поведінки і тому не може не враховуватись, коли ми маємо справу з процесом формування особистості, становлення людського «Я». Таким чином, у вітчизняній та російській психології професійне становлення особистості розглядається як складова частина її загального розвитку (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, Є. О. Климов, Г. С. Костюк, Б. Ф. Ломов, О. П. Саннікова та ін.), а професійне самовизначення - як форма життєвого, особистісного самовиначення (В. Ф. Сафін, М. М. Захаров, Ф. С. Льовочкіна, Б. О. Федоришин та ін.). У зарубіжній психології як аналог поняття «особистісне самовизначення» виступає категорія «психосоціальна ідентичність», розроблена й введена американським ученим Е. Еріксоном. Центральним моментом, крізь призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є «нормативна криза ідентичності». Термін «криза» уживається тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли в однаковій мірі загострюються як вразливість, так і зростаючий потенціал особистості, яка знаходиться перед вибором між двома альтернативними можливостями, одна з яких веде в позитивному, а інша в негативному напрямку. Слово «нормативний» має той відтінок, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з який характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з навколишнім світом, а усі разом визначають розвиток почуття ідентичності. Головною задачею, що постає перед індивідом у ранній юності, по Еріксону, є формування почуття ідентичності в противагу рольової невизначеності особистісного «Я». Юнак повинний відповісти на питання: «Хто я?» і «Який мій подальший шлях?». У пошуках особистої ідентичності людина вирішує, які дії є для неї важливими, і виробляє певні норми для оцінки своєї поведінки й поведінки інших людей. Цей процес пов'язаний також з усвідомленням власної цінності й компетентності. Пошук ідентичності може відбуватися по-різному. Один із способів вирішення проблеми ідентичності полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після рольового експериментування і моральних шукань починають просуватися в напрямку тієї чи іншої мети. Інші можуть і зовсім минати кризу ідентичності. До них відносяться ті, хто беззастережно приймає цінності своєї родини й обирає сферу діяльності заздалегідь визначену батьками. Великий відсоток молоді на шляху тривалих пошуків ідентичності зіштовхуються зі значними труднощами. Нерідко ідентичність знаходиться лише після болісного періоду проб і помилок. У ряді випадків людині так і не вдається досягти міцного відчуття власної ідентичності. Молодій людині важливо уникнути головної небезпеки - розмивання почуття свого «Я», унаслідок розгубленості, сумнівів у можливості направити своє життя у визначене русло.

Більшість зарубіжних теорій професійного розвитку і відповідно професійного самовизначення особистості можна віднести до п'яти основних напрямів: диференційно-діагностичний, психоаналітичний, теорія рішень, типологічний, теорія розвитку.

Диференційно-діагностичний напрямок передбачає, що професійний вибір вирішується взаємодією, взаємовпливом двох структур: особистості і структури професійних вимог. Психоаналітичний напрямок - З. Фрейд і його послідовники професійний вибір і професійну діяльність розуміли як пряме або непряме задоволення потреб і як процес сублімації. В теоріях рішень професійний вибір виступає як аналіз системи орієнтирів у різноманітних професійних альтернативах, що дає змогу прийняти остаточне рішення щодо тієї чи іншої професії. Типологічна теорія або «теорія професійного оточення» була запропонована Д. Холландом. Згідно з цією теорією, людина обирає вид професійної діяльності, який найбільше відповідає типові її особистості. Теорія розвитку розглядає професійне становлення та професійне самовизначення в контексті онтогенетичного розвитку особистості. Професійний вибір розглядається як довготривалий процес (тривалість понад 10 років), і містить у собі низку взаємопов'язаних рішень (Е.Гінзберг). Таким чином, автори зарубіжних теорій розглядають процес професійного самовизначення, враховуючи індивідуально-психологічні особливості особистості, вимоги професії до психологічної сфери суб'єкта вибору, особливості особистісного розвитку тощо. Основна відмінність полягає у спрямованості своєї уваги на різні складові елементи процесу професійного самовизначення особистості, що зумовлюється традиціями психологічних шкіл до яких вони відносяться. Оскільки професійне самовизначення - багатомірний і багатоступінчастий процес, то він має багато чинників, що впливають на його розвиток. Загалом, можна виділити зовнішні фактори: макро- і мікросоціум; і внутрішні фактори: особистісні мотиви, індивідуально-типологічні особливості, особливості ціннісно-смислової сфери, особливості «Я-концепції» (І. С. Кон, Ф. Райс, Г. Крайг, М. І. Шевандрін). Більшість фахівців з профорієнтації (О. Є. Голомшток, М. М. Захаров, О. Е. Климов, Є. М. Павлютенков, В. Ф. Сазонов, В. Ф. Сахаров та ін.) до найбільш важливих суб'єктивних умов вибору професії відносять мотиви, інтереси, схильності, здібності індивідуума до професії, яку він обирає. Саме це, на їхню думку, зумовлює готовність особистості до професійного самовизначення. Щодо вольових якостей особистості, її активності, здатності самостійно приймати рішення, то таким властивостям не приділяється достатньої уваги. Разом з тим, професійне самовизначення особистості вимагає прояву цих властивостей, тому що даний процес супроводжується різними суб'єктивними труднощами, подолання яких є необхідним для здійснення особистістю вибору свого подальшого трудового професійного шляху [12, 13, 14, 15]. Внутрішні, суб'єктивні труднощі, що знижують активність особистості та роблять її пасивною не адекватно до ситуації називаються психологічними бар'єрами. Проблема психологічних бар'єрів виявляє себе, насамперед, через негативні емоційно-вольові риси характеру особистості, що знижують ефективність її діяльності, у тому числі й у процесі професійного самовизначення. Емоційний механізм психологічного бар'єра полягає в посиленні негативних переживань і установок - сорому, почуття провини, страху, тривоги, низької самооцінки, асоційованих із задачею. Тому вирішення проблеми психологічних бар'єрів є суттєвою умовою оптимізації процесу професійного самовизначення особистості у ранньому юнацькому віці. Ситуація вибору професії є актуальною починаючи з ранньої юності, отже і виникнення психологічних бар'єрів у цьому процесі можливе не раніше цього віку. Труднощі професійного самовизначення, а також і психологічні бар'єри у підлітків та молодших школярів, не спостерігаються. Це пояснюється тим, що вирішення питань пов'язаних з вибором професії вони можуть відкласти на більш пізній час. Вивчаючи питання щодо причин виникнення психологічних бар'єрів у професійному самовизначенні особистості звернемося до аналізу особливостей даного процесу, що наводиться провідними фахівцями в галузі психології і психології профорієнтації. Так, С. Л. Рубінштейн підкреслював роль «вірності собі» при вирішенні питань професійного самовизначення і певного протистояння зовнішньому. Потреба у вияві саме такої позиції може не узгоджуватися з індивідуально-типологічними особливостями особистості. Це призводить до виникнення психологічних бар'єрів особистості [4]. К. О. Абульханова-Славська основою самовизначення вважає самодетермінацію, власну активність, усвідомлене прагнення зайняти певну позицію. Для цього, на її думку, потрібна сміливість і відвага. Тобто суб'єктові потрібно виявити певні вольові зусилля для подолання перепон пов'язаних із пошуком та відстоюванням своєї власної позиції щодо професійного самовизначення. Це також є підґрунтям для виникнення психологічних бар'єрів. В. Ф. Сафін, Є. О. Климов, Б. О. Федоришин та ін. розглядають професійне самовизначення - як форму життєвого, особистісного самовизначення, що передбачає узгодження особистістю своїх потреб, можливостей та вимог оточення. Таким чином, потреба в професійному самовизначенні дає нам протиріччя «хочу - можу», що е одним із витоків психологічних бар'єрів. Разом з тим, це протиріччя сприяє розвиткові особистості в плані її професійної самосвідомості. П. А. Шавір зазначає, що для професійного самовизначення особистості потрібно мати: певний рівень абстрактного мислення, адекватність самооцінки, достатньо виражені вольові якості, працьовитість, деякий трудовий і життєвий досвід, достатній рівень зрілості, визначену професійну спрямованість. Кожний з названих параметрів при недостатній своїй виразності сприяє появі психологічних бар'єрів у професійному самовизначенні особистості [9]. З аналізу поглядів різних учених, які намагалися теоретично вирішити проблему професійного вибору, випливає, що професійне самовизначення - це не лише процес прийняття рішень щодо вибору професійної діяльності, але й одна з форм активності особистості, за якої вона виступає суб'єктом власної життєдіяльності. І тому сміливість, сила волі, розум, професійна спрямованість для неї є особистісною цінністю. Як наслідок цього, професійне самовизначення є засобом реалізації суб'єктивних властивостей особистості, стилю її життя. Таким чином, успіх професійного самовизначення багато в чому залежить від власної активності суб'єкта, від його життєвої позиції, що дозволяє молодій людині цілеспрямовано, усвідомлено, активно, докладаючи вольових зусиль, здійснювати вибір професійної діяльності та підготовку до неї. Отже, вибір молоддю своєї майбутньої професії дуже відповідальний крок, сполучений із певними об'єктивними і суб'єктивними труднощами. Об'єктивні це, наявність вакантних місць у різних галузях народного господарства, умови праці тощо. До суб'єктивних труднощів відносяться психологічні бар'єри особистості, що знижують ефективність дій суб'єкта у процесі професійного самовизначення. Тому важливо, з метою їх попередження та усунення, досліджувати особливості виникнення і перебігу психологічних бар'єрів особистості у професійному самовизначенні молоді. Вирішення даної проблеми буде сприяти свідомому і самостійному професійному самовизначенню особистості. Так, у професійному самовизначенні особистості мають місце наступні прояви особистості: покликання; психологічна готовність; психологічні бар'єри; процес прийняття рішення; особистісне самовизначення; потреби; а також індивідуально-типологічні особливості індивіда.

Базисними в цій системі є потреби й індивідуально-типологічні особливості індивіда. Своє вираження вони знаходять у покликанні особистості. Індивідуальні особливості індивідума обумовлюють появу в нього цілей особистісного і професійного самовизначення та актуалізацію відповідних психологічних бар'єрів на шляху до досягнення визначених цілей. Досягнення намічених цілей починається з формування готовності особистості до відповідних дій. В процесі цього здійснюється й підготовка особистості до прийняття рішення щодо вибору професії. Загалом, професійне самовизначення опирається на особистісне і є його наслідком. Таким чином, професійне самовизначення, у взаємозв'язку всіх проявів особистості, можна представити в такому вигляді. Об'єктивна ситуація, що вимагає від випускника середньої школи вибрати свою майбутню професію, взаємодіє із суб'єктивними умовами вибору професії, актуалізує цілі та психологічні бар'єри на шляху до їх досягнення. Починається формування готовності особистості до вибору професії. Важливо, що, чим вищою є ступінь усвідомлення особистістю свого покликання, тим ефективніше відбувається формування готовності. Найбільш відповідальний момент самовизначення поєднується із ситуацією ухвалення рішення про вибір професії. Кожний із названих проявів особистості, у свою чергу, має складну структуру і взаємодіє з багатьма іншими психологічними явищами. Очевидно, що гармонізація взаємозв'язку усіх проявів особистості, що стосуються вибору професії, є важливою умовою досягнення успіху в підготовці молодої людини до вибору професійної трудової діяльності. Отже, говорячи про структуру професійного самовизначення виходячи з аналізу теоретичних положень проблеми професійного самовизначення (Л. О. Йовайша, Е. О. Климов, В. Ф. Сафін, Б. О. Федоришин та ін.) можна стверджувати, що це досить складне системне утворення, до якого входять взаємоподоповнюючі елементи. Узагальнення тлумачень феномена професійного самовизначення дозволяє виділити основні його компоненти: «Я-концепція», життєва позиція, ціле покладання, мотивація, цінності.

2. Методи та методика дослідження профорієнтаційної роботи психолога зі старшокласниками

2.1 Методологічні підходи до організації профорієнтаційної роботи зі старшокласниками

До основних положень, що істотно впливають на постановку всієї профорієнтаційної роботи належать ідеї концептуального характеру. Одна з них - організація профорієнтаційної роботи, що ґрунтується на діагностичному дослідженні особистості, ретельному врахуванні інтересів і здібностей, необхідних для правильного вибору професії. Ця ідея була популярною до середини 30-х років ХХ ст. і називалася «діагностичною концепцією». Тоді широко використовувалися тести. Недосконалість цих тестів, їхнє неправильне використання, а також низка інших причин призвели до того, що ідея діагностичного дослідження була замінена іншою, так званою виховною концепцією [16]. Остання нерідко розглядалася як єдиноправильною. Однак і тоді вже було зрозуміло, що і діагностика та виховання - однаково важливі й органічно пов'язані напрями практичної роботи з професійної орієнтації учнів. До ідеї методологічного характеру належить ідея диференційованого підходу до проведення профорієнтаційної роботи з учнями. Вона передбачає попередню класифікацію учнів за групами залежно від їхніх життєвих та професійних планів і відповідну виховну роботу в цих групах. Диференціальний підхід дає змогу провадити профорієнтаційну роботу більш цілеспрямовано, а отже, й ефективніше. У соціології поширилася ідея соціально-професійної орієнтації, що пояснює обумовленість вибору професії не стільки орієнтацією на певну професію, скільки спрямованістю особистості на бажаний для себе соціальний стан у суспільстві. Таким чином, якщо професійна орієнтація визначається як діяльність із підготовки молоді до вибору професії, то соціально-професійну орієнтацію можна також стисло визначити як підготовку молоді до вибору професії і свого місця в суспільстві. Методологічних питань профорієнтації стосуються і питання визначення й розвитку системи профорієнтації. Перш ніж сформулювати загальне визначення системи профорієнтації, розглянемо вихідні положення:

1. Профорієнтація є системною діяльністю, що охоплює цільові настанови, завдання, принципи, форми, методи, критерії ефективності, рівні, напрями, аспекти й інші системо- і структуроутворюючі елементи [17].

2. Система профорієнтації школярів - це підсистема загальної системи трудової і професійної підготовки.

3. Система професійної орієнтації - частина загальної системи соціальної орієнтації особистості у сформованій структурі продуктивних сил і виробничих відносин.

4. Профорієнтація належить до соціальних систем, що функціонують у суспільстві, вона торкається різних проблем, зокрема пов'язаних із розвитком людського фактора суспільного виробництва; уже лише з цієї причини її можна вважати суспільною проблемою. Вона може бути названа й з іншої причини. Для вирішення проблем профорієнтації замало зусиль одного міністерства (Міністерства освіти і науки України) чи однієї науки (наприклад, педагогіки). Для того щоб система профорієнтації стала ефективною, необхідна скоординована діяльність багатьох (якщо не більшості) міністерств і відомств, а також учених різних спеціальностей.

5. На ефективність профорієнтації впливає безліч різних об'єктивних і суб'єктивних факторів. Ця система важко піддається організації і керуванню [18]. За незмінної загальної мети конкретні цілі й завдання роботи кожної школи залежать від потреб кадрів у тих чи інших професіях, ступені гостроти цих потреб, можливостей і умов певного регіону. Успішна реалізація поставлених цілей і завдань значною мірою залежить і від якості роботи кожного з цих напрямів. Нині система профорієнтаційної роботи містить у собі діяльність за такими напрямами:

1. Професійна освіта охоплює профінформацію, профпропаганду і профагітацію.

2. Попередня професійна діагностика, спрямована на виявлення інтересів і здібностей особистості до тієї чи іншої професії.

3. Професійна консультація, націлена переважно на надання індивідуальної допомоги у виборі професії з боку фахівців- профконсультантів [19].

4. Професійний добір із метою вибору особистості, що з найбільшою ймовірністю зможе успішно опанувати певну професію і виконувати пов'язані з нею трудові обов'язки.

5. Соціально-професійна адаптація.

6. Професійне виховання, що ставить своєю метою формування відповідальності, професійної честі й достоїнства. У роботі з різних напрямів визначилося коло форм і методів профорієнтаційної роботи - розповіді про професії, бесіди, екскурсії на підприємства і т. ін. До найважливіших методологічних питань належать і питання визначення критеріїв ефективності профорієнтації. Нині ефективність профорієнтаційної роботи школи нерідко визначається тим, скільки учнів (у відсотках) вибрали професії, на які їх орієнтували, і працюють за ними. Цей критерій важливий, але недостатній. Адже, наприклад, запланованої частки учнів можна домогтися різними засобами, у тому числі не завжди виправданими у педагогічному, соціальному, психологічному й економічному аспектах. І якщо цей показник ставити головною метою і самоціллю профорієнтації, без серйозної діагностичної і виховної роботи з учнями, то вся ця робота зазнає своєрідного відхилення, що заважає насамперед самій профорієнтації і підриває довіру до неї з боку учнів і їхніх батьків. Досягнення поставленої мети можливе і виправдано тільки за активної роботи з молоддю, виявлення їхніх реальних інтересів і здібностей, формування переконаності в правильному виборі професії, що відповідає як їхнім особистим схильностям, так і потребам міста, району, села, в якому вони живуть, суспільства в цілому. Тому з педагогічного погляду ефективність вибору професії означає міру відповідності індивідуального вибору професії рекомендаціям педагога. Передбачається, що педагогічні рекомендації ґрунтуються на врахуванні як особистих, так і суспільних потреб. Відповідно чим більше число учнів обирають рекомендовані їм професії, тим вища дієвість профорієнтаційної роботи педагогів школи. Якщо учні заздалегідь намітили й погодили свої плани життєвого і професійного самовизначення, то частка школярів, що домоглася реалізації своїх планів, є одним із показників ефективності профорієнтації за умови, що визначені раніше плани відповідають потребам регіону, країни в кадрах певних професій і необхідного рівня кваліфікації. Відомо, що правильний вибір професії позитивно впливає як на продуктивність, так і на якість праці. Отже, трудові досягнення випускників шкіл чи інших навчальних закладів, пов'язаних із профорієнтацією, - ще один важливий критерій успішності вибору професії. Таким чином, головним критерієм ефективності профорієнтаційної роботи є міра збалансованості кількості учнів, що йдуть на роботу, на навчання в професійно-технічні заклади, вищі навчальні заклади за професіями, що відповідають актуальним потребам міста, району, регіону, суспільства загалом. Теорія, методи й методики професійної орієнтації в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли складний шлях становлення. У 60-х і першій половині 70-х років ХХ ст. панувало визначення професійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професії на підставі потреб суспільства з урахуванням інтересів і схильностей особистості учня. Ключовими елементами визначення такого типу є державне управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямованість цього управління на певне коло професій і певні галузі виробництва, формуванню в учнів психологічної готовності вибору саме цих, заданих професій. Особистість учня в такому процесі витискується на край системи. Урахування психологічної структури особистості учня здійснюється «на підставі потреб суспільства», тобто як другорядний елемент професійної орієнтації. Українські психологи розробили нову концепцію професійної орієнтації, яка здобула широке визнання в наукових колах, у навчальній роботі вищих закладів освіти педагогічного та психологічного профілю й практиці профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Вихідною позицією у розробленні нової системи професійної орієнтації було бачення особистості насамперед не як об'єкта, а як суб'єкта саморозвитку. Саме цей процес саморозвитку покладено в основу формувальних функцій профорієнтації. Особистість у професійній орієнтації виступає як суб'єкт діяльності, суть якої полягає у підготовці допрофесійного самовизначення. Засоби професійної орієнтації при цьому набувають характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до профорієнтаційної діяльності й через це до самопізнання, самокорекції й саморозвитку зі спрямуванням на оптимальне вирішення власних життєвих завдань. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб'єктивних та об'єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напряму професійної освіти [16]. Професійна орієнтація визначається як наукова практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення. Цим визначенням особистість вводиться в центр процесу професійної орієнтації, стає суб'єктом профорієнтаційної діяльності - використовує засоби професійної орієнтації для підготовки до свого власного й самостійного професійного самовизначення. Займаючи позицію суб'єкта професійного самовизначення, особистість відходить від позиції об'єкта впливу з боку суспільства, державних і громадських організацій щодо вирішення своєї професійної долі. Суспільство має сприяти пошуковій діяльності особистості, а не обмежувати цю діяльність виконанням замовного завдання. Щоб профорієнтаційна робота зі школярами була ефективною, кожен психолог повинен дотримуватися таких методологічних принципів: Принцип свідомості передбачає аналіз як об'єктивних, так і суб'єктивних умов вибору професії. Вільний вибір - це самостійно прийняте особистістю рішення. Реалізація цього принципу передбачає обізнаність молодої людини в усьому, що стосується вибраної нею професії, усвідомлення того, що необхідно знати й уміти, щоб успішно реалізувати себе в професійній діяльності. Вона повинна знати, які психічні та психофізіологічні вимоги висуває до неї професія, наскільки її індивідуальні психологічні та психофізіологічні особливості відповідають цим вимогам. Людина, яка вибирає певну професію або спеціальність, повинна бути обізнана з умовами праці та рівнем заробітної плати, з перспективами професійного зростання та можливістю задоволення житлово-побутових потреб, а також із тим, де і протягом якого часу можна здобути цю професію. Людині, яка професійно визначається, бажано попередньо спробувати себе у вибраній професії, відчути себе в процесі діяльності, ознайомитися з відповідною літературою, щоб зорієнтуватися, чи зможе вона протягом тривалого часу займатися цим видом діяльності. Принцип самостійності припускає право кожної молодої людини самостійно, без втручання сторонніх, обирати майбутню професію. Згідно з цим принципом, педагогічне керівництво і контроль сім'ї, школи, професійних навчальних закладів, виробництв, громадськості здійснюється лише на рівні порад. Надаючи допомогу молодій людині у вивченні її інтересів, схильностей і здібностей, ніхто з них не втручається в процес самовизначення. Остаточне право вибору залишається за молодою людиною: рішення вона приймає самостійно. Розумне педагогічне керівництво дорослих покликане допомогти молодій людині збалансувати свої потреби і можливості з потребами держави. Принцип свободи вибору передбачає право кожного на власний вибір професії, рівність у можливостях, які держава має гарантувати кожній людині. Свобода вибору не має нічого спільного зі стихійністю і самоплином. Професійний вибір передбачає урахування, з одного боку, індивідуально-психологічних особливостей та стану здоров'я молодої людини, а з другого - потреб народного господарства та інтересів суспільства. В кінцевому підсумку дитина, за допомогою дорослого усвідомивши сильні та слабкі сторони своєї особистості та зваживши власні потреби та потреби суспільства, скориставшись своєю свободою, може самостійно прийняти рішення.

2.2 Методика та організація дослідження

Дослідження проводилося з учнями 11 класу 35-ї загальноосвітньої школи міста Житомира.

Опис методик.

Для дослідження інтересів старшокласників використовувалась методика «Карта iнтересiв». Для дослідження мотивів вибору майбутньої професії використовувалась методика «Методика вивчення мотивів вибору професії».