Особливості роботи шкільного соціального педагога з підлітками правопорушниками в загальноосвітніх закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський національний університет ім. П.Могили

Навчально-науковий інститут післядипломної освіти

Курсова робота

на тему: Особливості роботи шкільного соціального педагога з підлітками правопорушниками в загальноосвітніх закладах

Виконала студентка 3 курсу

365з групи

Напряму підготовки «Соціальна робота»

Ангелова Д. О.

Науковий керівник: д. н. з. держ. упр., доц.

Палагнюк Ю.В.

Миколаїв - 2017



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ШКІЛЬНОГО СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

1.1 Актуальність роботи соціального педагога в школі в сучасних умовах

1.2 Зміст роботи соціального педагога в освітній установі

1.3 Методи роботи шкільного соціального педагога

1.4 Закордонний досвід роботи соціального педагога

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ПІДЛІТКАМИ - ПРАВОПОРУШНИКАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ

2.1 Загальна характеристика підлітків ? правопорушників як об'єкта соціальної роботи

2.2 Основні напрямки соціальної роботи з підлітками ? правопорушниками в школі

2.3 Загальна характеристика соціальної профілактики як технології соціальної роботи в школі

2.4 Методи соціальної профілактики правопорушень підлітків в школі

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми: Кількість дітей, які мають шкільні проблеми неухильно зростає. Різноманітні шкільні труднощі мають різні причини. Науковці виділяти дві основні групи факторів: зовнішні та внутрішні.

До числа зовнішніх факторів належать умови, в яких росте і розвивається дитина і які відрізняються широким спектром як позитивного, так і негативного плану. Ці умови можуть залежати від соціальної девіації, при якій діти не просто страждають від відсутності контактів, ласки, взаєморозуміння, але й істотно відстають у функціональному та психічному розвитку. Так само до зовнішніх чинників, що негативно впливають на розвиток дитини відносяться: екологічні умови, недостатня кваліфікація педагогів, відсутність необхідних знань у батьків і т.д. До числа внутрішніх факторів відносять відхилення у фізичному розвитку дитини, порушення стану здоров'я.

Соціальна робота в школі покликана зосередити увагу в основному на тих недоліках, на які вказують самі вчителі, учні та їх батьки, застосувавши альтернативні концепції до їх усунення

Наявність підліткових правопорушень - одна з найбільш гострих проблем сьогодення. Відбувається процес омолодження правопорушників. Зростає серед них число дівчаток, збільшується кількість тяжких злочинів. Така протиправна поведінка неповнолітніх є приводом соціальної роботи з ними. Протиправна поведінка - це соціально небезпечна поведінка індивідів або груп, підконтрольна їх свідомості чи волі, відповідно до користі, ненависті, агресивності, що порушує існуюче в суспільстві правові норми і тягне за собою юридичні наслідки. Протиправна поведінка стаює невід'ємною частиною нашої дійсності. Нецензурна лайка підлітків, списані дитячою рукою ліфти, під'їзди, паркани, стіни будинків перестають викликати обурення. На сторінках газет і журналів, у теле-і радіоповідомлення звичної стала кримінальна хроніка, значне місце в якій займають злочини та правопорушення неповнолітніх.

Вчителі та науковці, правоохороні органи та соціальні служби, громадськість ? всі стурбовані цією серйозною і гострою проблемою. Підліткова злочинність стає темою обговорення на зборах, педрадах, в комісіях у справах неповнолітніх. Складають плани виховної роботи в школах, виробляються заходи профілактики, створюються спільні поради школи, сім'ї, громадськості, органів правопорядку та соціальних служб. У цьому плані велику роль відіграє фахівець соціальної роботи. Основна його діяльність грунтується по залученню підлітків до громадської діяльності і відволікання від вуличного способу життя, правове виховання. Існує невирішеним ряд протиріч між потребою в соціальній роботі з підлітками - правопорушниками і недосконалістю змісту профілактичного напрямку соціальної роботи в школі з даною проблемою.

Об'єкт дослідження: робота соціального педагога у загальноосвітній школі.

Предмет дослідження: особливості роботи шкільного соціального педагога з підлітками правопорушниками в загальноосвітніх закладах.

Завдання дослідження:

? проаналізувати теоретичні основи діяльності шкільного соціального педагога;

? охарактеризувати зарубіжний досвід соціальної роботи;

? виявити основні напрямки соціальної роботи з підлітками ? правопорушниками в школі;

? дослідити методи соціальної профілактики правопорушень підлітків в школі;

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, які об'єднують шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи - 39 сторінок. Список використаних джерел включає 26 найменувань.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ШКІЛЬНОГО СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

1.1 Актуальність роботи соціального педагога в школі в сучасних умовах

соціальний педагог підліток правопорушник

Процеси, які відбуваються в сучасному суспільстві, загострили інтерес до розвитку і соціального становлення людини у конкретному соціуму, діяльності. Суспільство характеризується "відкритістю", багатофакторністю й різноспрямованістю впливів на молоде покоління, несучи водночас як розширення можливостей розвитку людини, так і певний потенціал негативних вплив. Тому назріла потреба у створені такої професії, соціальний педагог.

Соціальний педагог -- це фахівець із виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчально-виховні умови для розвитку й соціалізації особистості; це спеціаліст, який зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності; він організовує взаємодію освітніх та позашкільних закладів та установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку[1]

Соціальний педагог - ключова фігура в закладі освіти, яка покликана об'єднати зусилля родини, школи, громадськості, для надання допомоги дитині. Тому слід зазначити, що робота соціального педагога за будь-яким напрямком стає більш ефективною завдяки співпраці з психологом, педагогічним колективом, батьками, адміністрацією навчального закладу та спеціалістами з різних соціальних служб, правових, медичних установ тощо. Така взаємодія дає змогу здійснювати інтегрований підхід щодо соціально-педагогічного супроводу учнівської молоді в сучасних умовах.

Сфера діяльності соціального педагога -- соціум, як найближче оточення особистості, людські відносини, соціокультурні умови розвитку. Потреба в соціальному педагогові з'являється там і тоді, де і коли сім'я, школа, громадськість не забезпечують необхідного розвитку, виховання й освіти дитини, молодої людини. Саме у такий період соціальний педагог є дуже потрібним, особливо для роботи з іще не сформованою молоддю та дітьми, на долі яких ці процеси впливають, мабуть, найтяжче. [4]

Одним з головних завдань соціального педагога є допомога дитині виразити себе, свої бажання, свої емоції, знайти себе як унікальну особистість. Яким чином вирішується це завдання? Все починається з діагностики. Кожен навчальний рік починається з складання соціальних паспортів класів. На їх основі складається соціальний паспорт закладу. Спільно з класними керівниками визначаємо, хто з дітей заслуговує більшої уваги. На дітей "групи ризику" ведеться соціальна історія (до неї входять: характеристика; акт обстеження сім'ї учня, четвертні оцінки учня; пропуски учня за кожний місяць з поясненням причин пропуску; дані про роботу з учнем і його сім'єю; анкетування, тестування; рекомендації психолога по роботі з підлітком класному керівникові, вчителям; соціальна карта сім'ї учня; можуть бути вкладені доповідні, пояснювальні та інші документи, що свідчать про проведену індивідуально-профілактичну роботу).

Соціальний педагог організовує виховну роботу в класі, спрямовану на формування загальної культури особистості, адаптацію особистості до життя в суспільстві, поваги до навколишнього світу, вивчає психолого-педагогічні особливості особистості і її мікросередовища, умови життя, виявляє інтереси і потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці і своєчасно надає соціальну допомогу та підтримку учню, виступає посередником між особистістю і освітнім закладом, сім'єю, середовищем, органами влади. Сприяє реалізації прав і свобод учнів, створенню комфортної та безпечної обстановки, забезпечення охорони їх життя і здоров'я. Створює умови для розвитку талантів, розумових і фізичних здібностей учнів у позаурочний час. Взаємодіє з вчителями, батьками або з особами, які їх замінюють, фахівцями соціальних служб, сімейних та молодіжних служб зайнятості та інших служб у наданні допомоги учням, дітям, що потребують опіки та піклування, дітям з обмеженими фізичними можливостями, а також тим учням, які перебувають в екстремальній ситуації.

Шкільний соціальний педагог в організації своєї роботи дає пріоритет створенню здорового мікроклімату в колективі, гуманізації міжособистісних відносин, сприяє реалізації здібностей кожного, захисту інтересів особи, організації дозвілля, включенню в соціальну корисну діяльність, вивчає спеціальні проблеми школярів і вчителів, вживає заходів до їх вирішення . Підтримує постійний зв'язок з родинами учнів. Особливу увагу приділяє проблемам захисту дитини від батьківської жорстокості, егоїзму, вседозволеності.[6,7]

Соціально-педагогічна діяльність - це соціальна робота, що включає і педагогічну діяльність, спрямована на допомогу дитині чи підлітку в самовдосконаленні своєї особи, на встановлення нормальних стосунків у сім'ї, в школі, в суспільстві.

У сучасних умовах в роботі різних структур у галузі соціального захисту визначилися основні напрямки роботи соціального педагога:

? вивчає та оцінює особливості діяльності і розвитку вихованців, учнів і студентів, мікроколективу (класу чи групи), шкільного, студентського колективу в цілому, молодіжних та дитячих громадських організацій; досліджує спрямованість впливу мікросередовища, особливостей сім'ї та сімейного виховання, позитивного виховного потенціалу соціального середовища та джерела негативного впливу на вихованців, учнів і студентів;

? прогнозує на основі спостережень та досліджень посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості вихованця, учня, студента чи групи; прогнозує результати навчально-виховного процесу з урахуванням найважливіших факторів становлення особистості;

? надає рекомендації вихованцям, учням, студентам, батькам або особам, які їх замінюють, вчителям, викладачам та іншим особам з питань соціальної педагогіки; надає необхідну консультативну соціально-педагогічну допомогу дитячим і молодіжним громадським організаціям, вихованцям, учням, студентам, які потребують піклування чи перебувають у складних життєвих обставинах;

? сприяє захисту прав вихованців, учнів і студентів, представляє їхні інтереси у службі у справах дітей, у правоохоронних та судових органах;

? бере участь у формуванні навичок дотримання норм та правил поведінки, ведення здорового способу життя, сприяє попередженню негативних явищ серед вихованців, учнів, студентів;

? надає соціальні послуги, спрямовані на задоволення соціальних потреб вихованців, учнів і студентів; здійснює соціально-педагогічний супровід навчально-виховного процесу, соціально-педагогічний патронаж соціально незахищених категорій вихованців, учнів і студентів; сприяє соціальному і професійному визначенню особистості, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді.[5]

В діяльності соціального педагога можуть бути виділені три аспекти:

- участь в управлінні навчальним закладом;

- участь у виховному процесі;

- участь в організації виховного середовища.

Робота соціального педагога має інтегрований характер, оскільки проблеми які вирішує фахівець є комплексними, і саме соціальний педагог повинен підтримувати зв'язок з фахівцями інших сфер діяльності, зі службами соціального захисту, які здатні допомогти дитині. Для цього необхідно, щоб він був професійно підготовлений, досить упевнений в собі для ведення виховної та навчальної роботи.

Актуальним є також наявність у соціального педагога організаторських здібностей, навичок швидко зреагувати на ситуацію і ухвалити рішення, швидко організувати реабілітаційну роботу.

Отже, проаналізувавши актуальність діяльності соціального педагога в сучасний період, можна зробити такий висновок: зниження життєвого рівня населення вплинуло на дітях, їх моральному, фізичному і психічному здоров'ї. Діти та підлітки виявилися найбільш незахищеними серед населення країни. Відсутність державних заходів захисту дітей та підлітків вплинуло на їх діяльності, спілкуванні, призводить до антигромадської поведінки, гонитві за грошима будь-якими засобами, зростанню злочинності. Саме тому посада соціального педагога повинна бути в кожному загальноосвітньому навчальному закладі для надання необхідної допомоги учням і здійснення профілактичних програм для зниження ймовірності входження дитини в групи ризику.

1.2 Зміст роботи соціального педагога в освітній установі

Соціально-педагогічна робота була і залишається однією із найбільш складних професій. Вона не завжди адекватно сприймається суспільством одним. Зміст роботи соціального педагога відповідно до кваліфікаційної характеристики визначається її педагогічною спрямованістю. Професійна діяльність соціального педагога є комплекс заходів з виховання, освіти, розвитку і соціальний захист осіб у закладах і по місцю проживання учнів.

Мета соціально-педагогічної роботи в навчальному закладі - сприяння успішному вирішенню учнями власних проблем. Засоби досягнення цієї мети є вивільнення і розвиток ресурсів учня і його соціального оточення, забезпечення необхідних соціальних змін, навчання, виховання та самовиховання особистості [8] .

Від традиційних сфер діяльності, які пов'язані з аналізом та вирішенням проблем людей (психологія, соціологія, педагогіка тощо), соціально-педагогічна робота відрізняється перш за все своїм інтегральним характером. Соціальний педагог сприймає учня як цілісного індивіда, поєднуючи різні сторони його особистості, в той час як суміжні спеціалісти підходять до вирішення проблем однобоко, однак цілісне бачення учня дозволяє вчасно прийти йому на допомогу.

Важливою особливістю соціально-педагогічної роботи в загальноосвітній школі, на відміну від суміжних сфер діяльності, є її посередницький характер .

Соціальний педагог виступає посередником між учнем і соціумом. За умови більш детального аналізу посередництва можна виділити декілька напрямів його здійснення:

- між учнем і різноманітними структурами й установами;

- між учнем та вчителями і вихователями;

- між дитиною та батьками;

- між учнем та іншими спеціалістами, які залучаються до вирішення виховних та навчальних проблем учня (тренери, керівники гуртків тощо);

- між учнем та різними групами ровесників, молодіжними групами тощо. [11]

Ефективне здійснення соціальним педагогом посередницької функції можливе в разі дотримання таких умов:

? розуміння соціальним педагогом проблем учня, його здатності перейматися змістом проблеми дитини;

? адекватного представлення і вираження проблем учня;

? наявності знань про існування соціальних ресурсів різних закладів та установ, що займаються проблемами дітей та молоді;

? наявності знань про інструментальні можливості суміжних професій, представники яких залучаються до вирішення проблем учня;

? уміння забезпечувати порозуміння різних спеціалістів та їх ефективне співробітництво;

? довіри до соціального педагога учня і тих людей, з якими у нього виникли проблеми, що досягається завдяки професіоналізму і бездоганній роботі соціального педагога.

Провідним у діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи є діагностичний напрям роботи. Соціальний педагог діагностує розвиток особистості дитини, підлітка, молодої людини як клієнта в соціальному середовищі, особливості впливу цього середовища на їх соціалізацію, їхні позитивні можливості, негативні впливи, а потім проектує діяльність усіх суб'єктів соціального виховання.

Соціальний педагог користується різноманітними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети, і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного і частково медичного дослідження. Метою психодіагностики є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психічних особливостей особистості та прогнозування їх подальшого розвитку. [17]

Метою соціальної діагностики є встановлення соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я досліджуваного.

Педагогічна діагностика - це вивчення особистості дитини, підлітка, молодої людини та дитячого, молодіжного колективів з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій.

Формування ефективної професійної діяльності соціального педагога розгортається як дія цілісної структури: управління формуванням професійної діяльності забезпечує функціональне, змістове і структурне усвідомлення діяльності; співвідношення між узагальненою функціональною моделлю діяльності і різноаспектними її окремими проявами визначається взаємозв'язком загального з окремим через особливе, що здійснюється за умови реалізації принципу відповідності.

Без сумніву, діяльність соціальних педагогів на кожному із зазначених рівнів, потребує від нього необхідності реалізувати низку професійних функцій, окреслених у Державному галузевому стандарті. А це, своєю чергою, обумовлює створення оптимальних умов для формування у майбутнього соціального педагога ряд професійних знань, умінь і навичок, тобто формування професіонала, до характеристики якого можна віднести як психологічні якості, педагогічні здібності, так і низку особистісних якостей (гнучкість, емоційність, емпатійність, самоконтроль, самовдосконалення, принциповість та ін.) .

Отже, можна стверджувати, що діяльність соціального педагога звернена, насамперед, до особистості учня. Безумовно, що розвиток особистості дитини не може бути розглянуто поза соціального контексту, проте завдання соціального педагога полягає не в адаптації учня, а в створенні умов для розвитку її активного ставлення до світу. Соціальний педагог, користуючись результатами діяльності психолога, працює з дитиною, перш за все, займаючись безпосередньо розробкою і реалізацією індивідуальної програми розвитку кожної конкретної особистості.

1.3 Методи роботи шкільного соціального педагога

Метод у соціально-педагогічній роботі виконує подвійну роль, оскільки, з одного боку, він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з другого, як конкретна дія, що сприяє якісній зміні об'єкта (суб'єкта).[19]

Для вирішення професійних завдань у своїй практичній роботі соціальні педагоги використовують різноманітні методи, які виникли та розвинулися в межах наук про людину зокрема педагогіки, психології, соціології.

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соці-ально-педагогічній практиці, є різновидами методів виховання. Методи формування свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок суджень, світогляду особистості. Переконування - це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об'єкта впливу. Серед вербальних видів переконування виокремлюють роз'яснення, доведення, спростування. Основними засобами переконування є логічні доводи, факти, цифри, приклади з життя, певні події тощо.

Навіювання - це спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Воно спрямовується, передусім, на почуття людини, сферу їі несвідомого, а через них - на її волю і розум. Особливість навіювання полягає в тому, що воно проектується не на логіку і розум, не на здатність людини аналізувати, порівнювати й узагальнювати (як у випадку переконування), а на емоційну сферу. У процесі навіювання не потрібно щось логічно доводити чи закликати осмислювати.

За способами реалізації навіювання поділяють на пряме (імперативне, тобто навмисне, сплановане) і непряме. Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються, виділяються такі: навіювання за допомогою посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваги лідерів і довіри до них та їхньої думки. По-друге, навіювання через попередження, коли змальовується образ негативних наслідків у разі іншого вибору. По-третє, навіювання через ідентифікацію. За його допомогою людина ототожнюється з певною групою або особою, щодо якої у неї склалося позитивне ставлення. Сила навіювання прямо залежить від стану свідомості людини.[12]

Методи організації діяльності - це способи закріплення, фор-мування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Одним з різновидів цих методів є вправляння. Воно полягає в залученні клієнта до спеціально організованої діяльності, в процесі якої в нього формуються необхідні навички, уміння, звички, способи поведінки. Вправи організовують як активні, повторювальні дії, прийоми та способи в типових ситуаціях поведінки.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи та види діяльності. Різновидом цієї групи методів є позитивне підкріплення - деякі приємні для людини наслідки чи результати діяльності (нагорода, успіх, схвалення, позитивна оцінка тощо), які стимулюють її до відтворення певних видів поведінки чи діяльності в подальшому. Задоволення, яке отримує людина внаслідок позитивного підкріп-лення, пов'язане з діяльністю, таким чином, встановлюється зв'язок «діяльність-задоволення». Позитивні переживання, котрі пов'язані з діяльністю, виконують роль емоційного підкріплення того, що відбувалося до чи під час переживання. Внаслідок цього людина прагнутиме виконувати те, що викликало задоволення, чи те, що створило можливості запобігти незадоволенню. Тобто якщо якась дія поєднувалася з приємним переживанням, то поєднання позитивних емоцій з діяльністю підсилює мотивацію до цієї діяльності. Певні форми поведінки закріплюються (і повторюються в майбутньому) тоді, коли вони супроводжуються позитивними стимулами (слова заохочення, схвалення, нагорода, можпивість самоствердження тощо). Ймовірність їх повторення, як правило, зменшується, якщо ці дії, навпаки, супроводжуються чимось негативним (покарання, осуд, незадоволення). Щоб сформувати необхідну поведінку, чи заохочувати до певної діяльності, треба виокремлювати такі дії клієнта, які є соціально бажаними, і стимулювати їх за допомогою різних видів позитивного підкріплення. Чим сильніше задоволення, котре отримала людина від підкріплення, тим сильніше поведінка (діяльність) буде закріплюватися. Тому важливо визначити, що саме у конкретної особи буде викликати найбільше задоволення, тобто яка форма підкріплення буде найбільш ефективною. [10]

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосову-ються з метою діагностики особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи.

Тестування - метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень. Тестовий метод дає змогу з певною мірою точності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Психодрама - це метод групової психотерапії, в якій використовується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами. Під час психодрами створюються умови для переосмислення особистістю власних проблем та конфліктів, подолання неконструктивних поведінкових стереотипів та способів емоційної реакції, формування адекватних прийомів поведінки.

Ігрова терапія - метод корекції емоційних та поведінкових розладів у дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі гри спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний діагностичний матеріал для того, щоб запропонувати дитині таку гру та роль в ній, яка допоможе усвідомити дитині негативні аспекти своєї поведінки чи формувати ті навички соціальної взаємодії, які є відсутніми або малорозвинутими в дитини.

Арттерапія - метод впливу на психоемоційний та фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та вжиткового мистецтва (малювання, живопис, ліплення, різьба, випалювання, дрібні речі з хутра та тканин тощо). Фізичний та фізіологічний вплив арттерапії перш за все полягає в розвитку ідіомоторних актів, покращенні рухової координації індивіда. Заняття різними видами художньої діяльності сприяють психологічному розвантаженню, розвитку креативності та індивідуальності особистості, покращенню їі самовідчуттів. Групові заняття з арттерапії сприяють також форму-ванню навичок спілкування між людьми, що, у свою чергу, полегшує їм соціальну адаптацію в різних мікросоціумах.

Соціально-психологічне консультування - процес, який може бути як засобом розвитку, так і способом втручання в життя клієнта. Він орієнтований на стимулювання клієнта до саморозвитку, змін у поведінці, способахжиттєдіяльності тощо.

Соціологічні методи використовуються в практиці соціально-педагогічної роботи найчастіше з метою добору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них.

Спостереження - візуальне сприйняття і реєстрація значимих щодо об'єкта спостереження фактів. Джерелом інформації для соціального педагога під час спостереження є поведінка (вчинки, дії, емоційні та вербальні реакції) людини чи певної групи.

Опитування - спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Інтерв'ю - метод опитування, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). [9] Анкетування - різновид опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом письмової відповіді респондентів на пропонований перелік запитань. Фокус-група- це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають певні суспільні події та явища.

Аналіз документів - один з основних методів одержання конкретного знання про соціальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації. Часто є додатковим методом з метою уточнення або підтвердження результатів опитування та спостереження.

Біографічний метод полягає у вивченні особистих документів окремої людини (наприклад характеристики, листи, щоденники). Досить часто цей метод використовують соціальні педагоги загально-освітніх шкіл та закладів державної системи опіки для дітей-сиріт.

Впродовж десятиріч у практиці соціально-педагогічної роботи виникли та набули розвитку і поширення методи, яких не було на початку її становлення. Одним з них є вулична робота. її мета полягає в покращенні становища та здоров'я дітей і молоді шляхом привнесення та додання до середовища, де вони змушені жити, того, в чому вони мають потребу; спонукання дітей та підлітків до встановлення відносин з людьми, які піклуються про них, та 3 тими, хто може допомогти їм в організації змістовного дозвілля.

Основні завдання вуличної соціально-педагогічної роботи: встановлення довірливих відносин з кризовими категоріями дітей та молоді, які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соціального педагога; сприяння усвідомленню та прийняттю дітьми позитивних стереотипів соціальної поведінки; залучення громадськості до вирішення соціальних проблем "вуличних" категорій дітей та молоді; консультування з питань, важпивих для даної категорії, в умовах анонімності та конфіденційності; переадресування клієнтів до інших існуючих інститутів соціальної допомоги; допомога в захисті від будь-якого фізичного та психічного насилля; надання первинної медичної допомоги; здійснення профілактичної роботи щодо попередження правопорушень та злочинності серед дітей і молоді. Особливості вуличної роботи полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистісного контакту соціального педагога зі значною кількістю людей; здійсненні діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій клієнтів, їх реальних проблем та потреб); наданні послуг на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів. Основними формами вуличної роботи є ігротеки, дискотеки, вуличний театр, консультування, пункт соціальної підтримки.[5]

Одним із методів, який мають використовувати у своїй роботі спеціалісти, є аналіз соціуму - збір даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію групи людей чи окремої особистості в певному соціумі. Різновидом методу аналізу соціуму є складання соціальної сітки клієнта. Вона містить такі сектори:

1) організації та люди, з якими контактувала чи продовжує контактувати особа;

2) форми підтримки, які вони надають їй чи можуть надавати (інформаційна, матеріальна, емоційна тощо);

3) частота контактів з організаціями чи окремими особами.

Метод "рівний-рівному"- це спосіб надання та поширення досто-вірної інформації шляхом довірчого спілкування ровесників в межах організованої (акції, тренінги) та неформальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально підготовлені підлітки та молоді люди. Переваги цього методу полягають у тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали - лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, a дорослі “намагаються зрозуміти”, пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків.

Метод „рівний-рівному" здебільшого розглядається як навчання молодих людей молодими, підлітків-підлітками. Молоді люди при цьому обмінюються інформацією, спростовують помилкові твердження, міфи щодо вживання психоактивних речовин. Проте цей метод недоцільно розглядати лише як передачу знань між однолітками. Він, скоріше, є одним із способів впливу на особистість з метою розвитку навичок прийняття самостійних рішень та уміння бути відповідальним за свої вчинки.

Таким чином, залежно від обраних методів діяльності соціальний педагог може виконати поставлені завдання: забезпечення процесу соціалізації учнів у навчально-виховній діяльності, захист їхнього психічного, фізичного, соціального і духовного здоров'я, сприяння педагогічно доцільному і безконфліктному входженню молодої людини у світ дорослих, підготовка до самостійного життя в суспільстві, попередження і педагогічна корекція вад та відхилень у соціальному розвитку особистості.

1.4 Закордонний досвід роботи соціального педагога

У різних країнах світу існують два підходи до напряму соціальної роботи в школі. Соціальні працівники або входять до складу персоналу шкіл, або об'єднані в спеціальні служби соціального забезпечення освіти. Це має місце, зокрема, у Великобританії.

Соціальні працівники, будучи співробітниками цієї служби, часто прикріплюються до окремих шкіл. Вони регулярно відвідують школи, за які відповідають, і працюють з учителями та іншими працівниками школи, допомагаючи їм оцінювати потреби дітей в тих випадках, коли виникають проблеми з їх поведінкою, відвідуваністю, успішністю, матеріальними чи соціальними стражданнями.

Обов'язком соціальних працівників є допомога батькам і школярам. Зустрічаючись з батьками в школі і вдома, вони заохочують їх максимально використовувати освітні можливості, що надаються їх дитині, допомагають сім'ям у налагодженні взаємин, у вирішенні інших проблем, які впливають на утворення їхніх дітей.

Соціальні служби забезпечення освіти відповідають за організацію регулярних перевірок відвідуваності уроків, що проводяться вчителями. Соціальні працівники з'ясовують причини невідвідування навчальних занять. Часта відсутність на уроках може свідчити про те, що дитина стикається з труднощами вдома і в школі, а також про проблеми, які відчувають його батьки. Після з'ясування всіх обставин і консультації з вчителями, соціальні працівники надають допомогу як дитині, так і його батькам. Якщо дослідження показує, що проблема виходить за рамки компетенції школи або служби соціального забезпечення, соціальної освіти, соціальні працівники звертаються у відділення соціальних служб та інші агентства.

Особливою турботою співробітників служби соціального забезпечення освіти є виявлення дітей, які піддаються жорстокому поводженню, які страждають від материнської чи емоційної знедоленості, а також тих, чиє фізичне, емоційне або освітній розвиток відстає. Усім їм надається допомога з залученням в необхідних випадках психологів, юристів, медичних працівників, поліції тощо

Співробітники служби мають зв'язок з медичними працівниками шкіл і через них дізнаються про тривалої хвороби будь-кого з дітей, що мають відхилення у розвитку. Щоб запобігти відставання в навчанні, служба організовує домашнє або лікарняне навчання.

Велику роль відіграють працівники служби соціального забезпечення освіти в інтеграції дітей, що мають відхилення у розвитку, у звичайні школи. Вони несуть особливу відповідальність за надання допомоги таким дітям та їх батькам.

Серед інших функцій цієї служби можна виділити:

? турботу про дітей, які через поведінку тимчасово або остаточно виключені зі школи;

? надання підтримки батькам у влаштуванні дитини в інший навчальний заклад;

? допомогу дітям з числа національних меншин в адаптації серед інших школярів та створення і збереження нормальних відносин між ними;

? виявлення дітей, які незаконно зайняті на роботі в навчальний час, рішення питань про щодо їх нормального навчанні;

? загальне спостереження за виконанням правових норм стосовно дитячої праці;

? спостереження за відвідуванням дітьми дитячих груп і дитячих центрів; з'ясування причин тривалої відсутності і допомогу у випадках, якщо воно пов'язане з серйозною хворобою або жорстоким поводженням;

? підтримка дітей, які здобувають освіту поза школою (консультування, на дому, в центрах проміжного лікування);[13]

Другий підхід, коли соціальні працівники включаються до штату школи, має місце в Німеччині. Тут соціальна робота в школі набуває в даний час все більшого значення. До недавніх пір вона велася в основному тільки в зразкових школах. Завдання школи бачили виключно в навчанні та освіті дітей і підлітків, виховання розглядалося як завдання сім'ї. Але навчання і освіту не можна розглядати ізольовано від виховання, вони являють собою єдиний взаємозалежний процес. Все більше вчителів вважають, що до них пред'являються надмірні вимоги, коли вони повинні реагувати на відхилення в поведінці учнів.

Саме тому соціальні працівники займаються в школах з учнями, яким ведуть себе особливо зухвало або мають труднощі у навчанні. Вони проводять в школі профілактичну роботу, пропонуючи учням у позаурочний час цікаві можливості для проведення вільного часу, а, також, вивчаючи умови життя учнів щоб потім проводити з ними і з їх батьками бесіди, давати необхідні поради.

В США робота поліцейського головним чином спрямована на профілактику правопорушення учнями шкіл. Поліцейські ходять до дитячих садків, школи, проводять бесіди з дітьми. Поліцейські, що працюють у цьому напрямку, постійно відвідують школу, грають з дітьми, цікавляться їхніми проблемами та допомагають їм у їх вирішенні.

Отже, проаналізувавши закордонний досвід можна зробити такий висновок: у різних країнах існують два підходи до здійснення соціальної роботи в школі. Соціальні працівники або входять до складу персоналу шкіл, або об'єднані в спеціальні служби соціального забезпечення освіти. Значна кількість заходів напряму соціальної роботи є профілактичного характеру.

Висновки до розділу 1

Професія соціального педагога є досить актуальною в наш час , оскільки зниження рівня життя вплинуло на дітей та підлітків, як на найбільш незахищені серед населення країни. Саме тому посада соціального педагога повинна бути в кожному загальноосвітньому навчальному закладі для надання необхідної допомоги учням і здійснення профілактичних програм для зниження ймовірності входження дитини в групи ризику. Діяльність соціального педагога звернена, насамперед, до особистості учня. Безумовно, що розвиток особистості дитини не може бути розглянуто поза соціального контексту, проте завдання соціального педагога полягає не в адаптації учня, а в створенні умов для розвитку її активного ставлення до світу. Соціальний педагог, користуючись результатами діяльності психолога, працює з дитиною, перш за все, займаючись безпосередньо розробкою і реалізацією індивідуальної програми розвитку кожної конкретної особистості, за допомогою необхідних методів. Таким чином, залежно від обраних методів діяльності соціальний педагог може виконати поставлені завдання: забезпечення процесу соціалізації учнів у навчально-виховній діяльності, захист їхнього психічного, фізичного, соціального і духовного здоров'я, сприяння педагогічно доцільному і безконфліктному входженню молодої людини у світ дорослих, підготовка до самостійного життя в суспільстві, попередження і педагогічна корекція вад та відхилень у соціальному розвитку особистості. Також ефективним у роботі буде закордонний досвід, саме тому проаналізувавши закордонний досвід можна зробити такий висновок: у різних країнах існують два підходи до здійснення соціальної роботи в школі. Соціальні працівники або входять до складу персоналу шкіл, або об'єднані в спеціальні служби соціального забезпечення освіти. Значна кількість заходів напряму соціальної роботи є профілактичного характеру.



РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ПІДЛІТКАМИ - ПРАВОПОРУШНИКАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ

2.1 Загальна характеристика підлітків ? правопорушників як об'єкта соціальної роботи

Нині проблема підліткового поведінки набула особливої значущості у зв'язку з громадською кризою нашого суспільства. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює культурні та духовні підвалини підлітків. Підлітковий вік є період кризи, що найчастіше призводить до протиправної поведінки. Щоб розібратися чому ж підлітки схильні до даного явища, потрібно перш за все розглянути характеристику підліткового віку. Підлітковий вік - стадія онтогенетичного розвитку між дитинством і дорослістю (від 11-12 до 16-17 років), яка характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя.

У цей період індивід має підвищену збудливість, імпульсивність, на які накладається, часто неусвідомлене, статевий потяг. Основним мотивом психічного розвитку в підлітковому віці є становлення нового, ще досить нестійкого, самосвідомості, зміна Я-концепції, спроби зрозуміти самого себе і свої можливості. У цьому віці відбувається становлення складних форм аналітико-синтетичної діяльності, формування абстрактного, теоретичного мислення. Дуже важливе значення має у підлітка почуття приналежності до особливої "підліткової" спільності, цінності якої є основою для власних моральних оцінок. [14]

Саме в підлітковому віці спостерігаються перші прояви відхиляння і пояснюються відносно низьким рівнем інтелектуального розвитку, незавершеністю процесу формування особистості, негативним впливом сім'ї, найближчого оточення, залежністю підлітка від вимог групи і прийнятих в ній цілісних орієнтації. Протиправна поведінка - це результат неправильного розвитку особистості і несприятливої ситуації, в якій опинилася людина. Існує кілька форм прояву поведінки неповнолітніх:

Алко- і наркозалежні. Перебуваючи в алкогольному чи наркотичному сп'янінні, підліток може вчинити інший вчинок. Звідси зростає кількість злочинів, крадіжок, вбивств .

Агресивна поведінка. Підліткова агресія - найчастіше слідство озлобленості і зниженого самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач.

Суїцидальна поведінка. Профілактика підліткових самогубств полягає не в уникненні конфліктних ситуацій, а у створенні такого психологічного клімату, де підліток не відчував би себе самотнім, невизнаним і неповноцінним. У 9 випадках з 10 юнацькі замаху - не бажання покінчити з життям, а крик про допомогу.

Психічні розлади. Доцільно розрізняти, з одного боку, віково-специфічні розлади (захворювання) і, з іншого боку, характерні для цього віку акцентуації характеру, тобто крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість до певних психогенним впливів при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших.

Протиправна поведінка. Найбільшу схильність до злочинної поведінки мають підлітки, які проживають в неблагополучних сім'ях, що пов'язано з поганими житловими і матеріальними умовами, напруженими відносинами між членами сім'ї та низькою турботою про виховання дітей. За спостереженнями психологів серед неповнолітніх правопорушників досить багато таких, які є і осудними, мають певні відносини від норми.

Криміногенний рівень. У даному випадку соціальні відносини виражаються в злочинних, кримінально-караних діях, коли підліток стає суб'єктом злочину, який розглядається судовими органами і являє більш серйозну суспільну небезпеку . Все це свідчить про те, що поведінка, що відхиляється є результатом несприятливого соціального розвитку порушення процесу соціалізації. Особливий тип таких порушень припадає на підлітковий вік, так званий гормональний перехідний період від дитинства до дорослості, все це призводить до підлітковим правопорушень.

Підліткове правопорушення - незаконні або «антигромадські» дії, які вчиняють неповнолітні. [16]

Стан справ з підлітковими правопорушеннями, їх динаміка розвитку в найближче майбутнє значною мірою визначає майбутнє значною мірою визначає майбутню криміногенну ситуацію в країні. Істотно скоротилася чисельність реабілітаційних установ, баз відпочинку та дозвілля населення. Визначають такі показники як: сімейне неблагополуччя, надмірна демонстрація сексу і насильства на телебаченні, вільний продаж спиртних напоїв. Але одна з основних причин виникнення підліткових правопорушень полягає в різкому погіршенні соціально-економічної ситуації, зниженні життєвого рівня більшості сімей і яка з цього виходить неможливість для багатьох підлітків заробити законним шляхом задовольнити свої потреби.

Отже, нестабільність у соціальній, політичній та економічній сферах суспільство значно розширює спектр соціально-педагогічних і соціально-економічних чинників, активно стимулюючих підліткові правопорушення. Серед них, такі фактори: кризові явища в сім'ї - порушення структури і функцій сім'ї, погіршення умов утримання дітей. Одним з перших і важливих соціальних інститутів для людини є сім'я

У сім'ї дитина отримує перші навички спілкування, поведінки, накопичується перший «багаж» знань, формуються перші звички. Від того, в яких умовах відбувається виховання, залежить формування духовних потреб, культурних цінностей. У багатьох випадках підлітки сприймають поведінку старших членів сім'ї як нормальне, звичайне, емоційно ототожнюються з батьками та відтворюють стереотипи їхньої поведінки. В цілому можна виділити три основні групи негативних явищ, що знижують негативність сімейного виховання: несприятливі матеріально-побутові умови життя сім'ї; несприятливий соціально-психологічний клімат у сім'ї; психолого-педагогічна непідготовленість батьків до виховання дітей

Ці групи негативних явищ взаємопов'язані і можуть в різній мірі впливати на формування особистості підлітка.

Вплив асоціальних угруповань в мікросередовищі. Процес формування самосвідомості істотно змінює характер взаємовідносин підлітка з оточуючими його людьми, як дорослими, так і однолітками, що призводить до помітної перебудові інститутів соціалізації. У підлітка проявляється досить чітке виражене прагнення до самостійності, емансипації, автономності від дорослих, батькам. Це прагнення до дорослості аж ніяк не випадково. Подібним чином активно формується свідомість, яка захищається від впливу дорослих.[3]

У підлітка з'являється не менш наполегливе прагнення до суспільства однолітків, тобто в цей період чільну роль інституту соціалізації грають неформальні об'єднання, групи. Група однолітків, орієнтація на її норми і цінності надають велике значення в засвоєнні підлітків соціального досвіду. Сучасна бездоглядність дітей, що призводить до асоціальних відхилень, виявляються тоді, коли на перше місце порівняно з сім'єю і школою за ступенем впливу виходить неформальні асоціальні групи однолітків. Тому, коли сім'я і школа перестає впливати, в результаті підлітки перестають засвоювати моральні цінності неформальних груп. Ці групи, в кінцевому рахунку, відіграють основну роль у формуванні особистості неповнолітнього, виступаючи як комфортне середовища спілкування. Всі ці фактори, які носять суб'єктивний характер, ведуть до значного зростання десоцілізації дітей, яка проявляється у втраті соціальних зв'язків з сім'єю, школою, відчуженні від праці, збільшенні зростання підліткової наркотизації і алкоголізації суспільства. Поряд з причинами соціального характеру виникнення відхилень у поведінці підлітків, існують причини, які носять суб'єктивний характер і які безпосередньо пов'язані з кризовими явищами в підлітковому віці. До таких причин належать психологічні передумови важко виховувані . З усіх пережитих дитиною кризових періодів, найбільш важкими є підліткового віку. У цей період від дитинства до дорослості відбуваються серйозні зміни як в організмі, психіці дитини, так і в характері взаємин підлітка з оточуючими. До психофізіологічних передумов виховувані можна віднести наступні, зміни, що відбуваються в психіці і взаєминах підлітка:

1. Прискорений і нерівномірний розвиток підлітка в період статевого дозрівання: нерівномірність розвитку серцево-судинної та кістково-м'язової систем, обтяжлива психічний і фізичний стан підлітка; збільшення гормонів у крові, викликана підвищеною активністю ендокринної системи в період статевого дозрівання і який проявляється в підвищеній збудливості, емоційної нестійкості, непередбачуваності настроїв підлітка;

2. Зміни характеру взаємин з дорослими, батьками, вчителями, що виражаються в підвищеній конфліктності підлітка, що пояснюється наступними причинами: так званий конфлікт «моралей», коли мораль підпорядкування, замінюється мораллю рівності; відчуття дорослості, реакція емансипації, вивільнення від впливу дорослого; підвищена критичність по відношенню до дорослих при одночасно уваги до думки однолітків.

3. Зміни в характері взаємин з однолітками, як з представниками своєї, так і протилежної статі: активне формування потреби спілкування з однолітками загострюємо прагнення до самоствердження, що в певних несприятливих умовах може проявлятися в різних формах асоціальної поведінки; статеве дозрівання, що протікає в підлітковому віці , викликає досить серйозні проблеми у сфері взаємовідносини статей в цей період, що також може служити поштовхом до асоціальних проявів. Важливою умовою ефективної виховно-профілактичної діяльності є підвищення рівня психолого-педагогічних знань вихователів, батьків, що дозволить позбутися педагогічних помилок, які особливо часто здійснюються через незнання вікових особливостей підліткового віку.

У числі різноманітних соціальних факторів, що обумовлюють асоціальної поведінки, можна виділити такі як: від індивідуальної фактор, що діє на рівні психобіологічні передумов асоціальної поведінки, які ускладнюють соціальну адаптацію індивіда. психолого-педагогічний чинник, яка в дефектах шкільного і сімейного виховання. соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітніх зі своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, навчально-виховному колективі. особистісний фактор, який проявляється в активно виборчому відношенні індивіда до середовищі спілкування, норм і цінностей свого оточення, до педагогічних впливів сім'ї, школи, громадськості. соціальний фактор, який визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства. [21]

Таким чином, після аналізу теми можна сказати: підлітки це - юнак чи дівчина в перехідному від дитинства до юності віці. Їм властива поведінка, що не співвідноситься з уявленнями суспільства про соціальні норми, тому що в підлітковому віці спостерігається відносно низьким рівнем інтелектуального розвитку, незавершеністю процесу формування особистості, негативним впливом сім'ї, найближчого оточення, залежністю підлітка від вимог групи і прийнятих в ній цілісних орієнтації. До соціально-психологічних характеристиках підлітків з поведінкою, що відхиляється як специфічної соціальної групи можна віднести: підвищену тривожність, жорстокість, агресивність, конфліктність, а також потрібно враховувати всі фактори та зміни, що відбуваються у взаєминах підлітків, які беруть умовний характер, що викликає підліткові правопорушення, що і є приводом соціальної роботи з підлітками з протиправною поведінкою. Найбільш часто зустрічаються правопорушення у підлітковому віці - алкоголізм, наркоманія, агресивна поведінка, суїцидна поведінка, психічні розлади, протиправне, кримінальна поведінка. Можна стверджувати, що підлітки з протиправною поведінкою є однією з клієнтських груп у соціальній роботі.



2.2 Основні напрямки соціальної роботи з підлітками - правопорушниками в школі

Для вирішення проблеми злочинності підлітків необхідне втручання фахівців соціальної роботи в загальноосвітньому закладі. Соціальна робота - професійна діяльність з організації допомоги та взаємодопомоги людям і групам, що потрапили у важкі життєві ситуації, їх психосоціальної реабілітації та інтеграції. М.Н. Гур'янова вважає, що соціальна робота - це система соціальної допомоги і захисту людини в цілому, його потреб, інтересів, потреб; складова частина будь-якої професійної діяльності. Проблема підлітків ? правопорушників в сучасному суспільстві являє собою одну з найбільш складних і суперечливих. З цим можуть впоратися тільки добре підготовлені, досвідчені й організовані фахівці. Завдання полягає в тому, щоб соціальна робота не придушила своїх клієнтів, і процес, при якому клієнт і працівники соціальної системи зближуються, залишався реальним.

...