Сучасні ігрові технології в освітньому просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Зміст
• Вступ
• Розділ 1. Основи організації ігрової діяльності у навчальному заклад
• 1.1 Історія розвитку теорії гри
• 1.2 Соціально-психологічні та педагогічні функції гри
• 1.3 Класифікація ігор
• Розділ 2. Сучасні ігрові технології в освітньому просторі
• 2.1 Основні характеристики сучасних ігрових технологій
• 2.2 Керівництво вчителя ігровою діяльністю учнів
• Розділ 3. Використання ігрових технологій на уроках трудового навчання
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Перехід суспільства до інформаційної стадії розвитку спричинив принципові зміни, насамперед, саме у тих сферах соціальної життєдіяльності, що пов'язані із соціалізацією індивіда та його підготовкою до успішної інтеграції в навколишнє соціальне середовище. В таких умовах єдиною основою успішного функціонування і суспільства, й індивіда є їх готовність до змін, уміння адаптуватися до цих змін, їх програмувати і навіть управляти своєю діяльністю. Важливими стають не знання людини самі по собі і навіть невміння їх застосовувати в тій чи іншій ситуації, а вміння самостійно здобувати необхідну інформацію, відповідно до змін опановувати нові навички та здібності, в межах нової загальносуспільної ситуації змінювати свою життєву програму розвитку. А тому головною тенденцією розвитку освітніх систем стала переорієнтація навчально-виховного процесу на формування розвиненої особистості, створення максимально-сприятливих умов для розкриття всіх потенційних здібностей дитини і формування самостійної життєвої активності в усіх соціальних сферах. Без змін у самих технологіях навчання особистісного розвитку досягти неможливо - адже саме в навчанні розвиваються сутнісні сили людини [22, с. 32].

Оновлення шкільної освіти в Україні характеризується розвитком інноваційних процесів. Істотною особливості цієї тенденції є пошук ефективних навчальних технологій . Організовуючи навчальну діяльність, слід віддавати перевагу таким її формам, які б сприяли самовираженню і самоствердженню учнів. Реалізації цих завдань сприяє використання ігрових технологій. Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну відмінність - чітко поставлену мету навчання та відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності. Гра має значення для формування дружного колективу, для формування самостійності, позитивного відношення до праці, для виправлення деяких відхилень в поведінці окремих дітей, і для багато чого іншого. У процесі ігрової діяльності в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні [27, с. 46]. Завдяки ігровій діяльності краще розвиваються індивідуальні здібності учнів, оскільки вони не відчувають психологічного тиску відповідальності, який властивий звичайній навчальній діяльності. У процесі гри відбувається навчання дії за допомогою самої дії.

Засвоєння знань здійснюється в контексті певної діяльності, що створює ситуацію необхідності знання. Гра дає змогу позбутися шаблонів і стереотипів, здатна змінити ставлення учнів до будь-якого явища, факту, проблеми. Вона стимулює інтелектуальну діяльність учнів, вчить прогнозувати, досліджувати та перевіряти правильність прийнятих рішень, виховує культуру спілкування, формує вміння працювати в колективі та з колективом. Педагогічне і психологічно продумане використання гри стимулює розумову діяльність. А це підвищує пізнавальну самостійність та ініціативність учнів [18, с. 44]. Питанням дослідження та розробки теорії гри, а також специфіці педагогічного керівництва іграми дітей присвячені науково-практичні пошуки видатних педагогів, психологів та науковців різних століть, зокрема К. Гроса, Р. Дреджера, Д. Ельконіна, І. Іванова, Я. А. Коменського, Я. Корчака, М. Мід та Дж. Мід, М. Монтессорі, В. Сухомлинського, О. Усової, К. Ушинського, Ф.Фребеля та ін.. Дидактичні аспекти ігрової діяльності вивчались у працях Л. Венгер, О. Газмана, Г. Селевко, О. Селецької, Д. Узнадзе, С. Шмакова та інших. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський, О. Леонтьев, Д. Ельконін та ін.. Але й до цього часу не існує єдиного розуміння функції гри, не визначено її роль в остаточному розвитку та становленні особистості, тому проблема є актуальною в сучасних умовах. Зважаючи на актуальність даної проблеми, була вибрана така тема курсової роботи: « Ігрові технології навчання в загальноосвітньому навчальному закладі» Об'єкт дослідження: уроки трудового навчання. Предмет дослідження: ігрові технології навчання . Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та апробації методик використання ігрових технологій як однієї з форм організації пізнавальної діяльності школярів при вивченні нового матеріалу на уроках у школі. Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан проблеми в психолого-педагогічній та методичній літературі;

2. Розкрити історію розвитку теорії гри ;

3. Охарактеризувати сучасні ігрові технології навчання;

4. Обґрунтувати необхідність використання ігрових технологій на уроках трудового навчання.

В основу нашого дослідження було покладене припущення про те, що найкращим доповненням до навчального процесу в контексті розвитку найважливіших психічних властивостей особистості є гра. Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел, додатки.

Розділ 1. Основи організації ігрової діяльності у навчальному закладі

1.1 Історія розвитку теорії гри

ігровий урок освітній педагогічний

Кожному етапу історії життя людства притаманне своє бачення своєрідного впливу ігрової діяльності та становлення й формування людини як особистості. Теорія гри має свою давню історію. Давньогрецькі філософи в працях, які присвячували людині та її місцю у світі, розглядали ігрову діяльність як один з особливих видів суспільної практики, що відтворюють норми людського життя й діяльності, забезпечують пізнання та засвоєння предметної та соціальної дійсності, а також інтелектуального й морального розвитку особистості. Аристотель високо цінував ігри за те, що вони дають людям можливість розважитися, відпочити.

У грі він бачив джерело, яке сприяє душевній рівновазі, створює гармонію душі й тіла. Платон вважав, що почуття гармонії й ритму дані людині богами для отримання задоволення. Тому людина знаходить задоволення в ігровій діяльності й завдяки їй пізнає властивості своєї природи. Те, що процес пізнання нерозривно пов'язаний з практичною діяльністю, розкривав у своїх педагогічних трактатах і Дж. Локк, який також підкреслював значення гри в житті людини: «Для дітей ігри та розваги так само необхідні, як праця та їжа» [25, с. 13] . Видатні педагоги минулого, як і філософи свого часу, надавали особливого значення грі як діяльності приємній, яка без примусу навчає й формує особистість. Так, великий чеський педагог Я.А. Коменський вимагав від вихователів уникати догматизму у вихованні, розвивати в учнів потребу в самопізнанні та самовихованні, рекомендував у цьому процесі всі види людської діяльності, у тому числі й гру. Німецький педагог Ф. Фребель одним з перших класифікував гру як педагогічне явище: ігри окремих дітей і ігри для гурту; ігри корисні й витончені, наповнені внутрішнім смислом. Гра є природною діяльністю дитини, і дорослі повинні докласти максимум зусиль для її правильної організації. Із зарубіжних учених одним з перших, хто приступив до створення теорії гри, був К. Грос. Згідно з його теорією гра слугує школою підготовки організму до життєвих іспитів. Свою теорію гри як катарсис (душевне очищення) Грос доповнив під впливом ідей З. Фрейда. Приводом до гри, яка очищає душу, є внутрішнє пробудження організму за рахунок внутрішніх сил та енергії дитини. М. Монтессорі завдання виховання бачила у створенні таких умов, які відповідають потребам дитини, допомагають виявити її запити та сприяють її самовихованню й самоосвіті. Для дітей найбільш значущою діяльністю, яка допомагає розкриттю особистості, є гра [7, с. 9-10]. Специфіку педагогічного керівництва іграми дітей розкривав у своїх працях Я. Корчак. Кожна дитина - це особливий світ, і пізнати його зможе той, хто розділяє з дитиною її прикрості та хвилювання, її радощі та успіхи.

Дитина повинна відчувати сильні руки, чути биття серця близької їй людини, яка завжди поруч, завжди пояснить та зрозуміє, завжди допоможе та зможе надати «можливість знайти себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті» [2, с. 7]. Центральним моментом у теорії ігри є рольова позиція дитини. Американський соціолог М. Мід, психолог Дж. Мід розробили узагальнену модель «самостійності», тобто процесу формування дитиною свого «Я». На думку Дж. Мід, гра виникає як гра, якщо дитина в ігровій дії має можливість створити «Я»-реальне і «Я»-умовне. Сутність цієї моделі полягає в тому, що дитина бере на себе ігрову роль і з її допомогою отримує можливість повніше усвідомити власне «Я». Саме у процесі взаємодії з іншими людьми, де визнається здатність людини приймати роль іншої людини як партнера у спілкуванні [3, с. 34] . 3 У праці американського психолога Р. Дреджера «Основи особистості» розкривається рольова позиція дитини в грі як очікувана поведінка, що належить до визначеної соціальної структури. Узявши на себе будь-яку ігрову роль, дитина виступає як самостійним автором ролі, здатний її творчо розвинути, дофантазувати стосовно свого досвіду, знань, умінь, вражень; як лідер, що виходить у грі на перший план; як ініціатор і організатор, здатний запропонувати нову ідею, розподілити інші ролі; як версифікатор та активний виконавець, який може подавати пропозиції (версії), добре виконувати правила гри; як спостерігач, що задовольняється роллю глядача, бере участь у грі лише опосередковано; як бунтар, це конфліктна дитина, яка постійно з чим-небудь незгодна («дух суперництва»).У цих різних ролях «образ-Я» розуміється як ставлення людини до себе. Отже, термін «гра» - поняття багатомірне - це діяльність і пізнання, розваги і творчість, наслідування і спілкування, відпочинок і тренінг [7, с. 12].

Вітчизняні психологи й педагоги також приділяли велику увагу грі й підкреслювали значну її роль у процесі виховання дитини як особистості. Так, К. Ушинський звертає увагу на значення гри в розвитку морально-вольових сторін особистості, визначає діагностичний і прогностичний характер ігор, піднімає питання про озброєння педагогічних кадрів теорією і практикою ігрової діяльності. А ще він стверджував, що в грі діти шукають не лише насолоду, але й прагнуть до самоствердження через цікаве й важливе для них заняття.

У грі дитина прагне жити, відчувати та діяти. Гра - вид діяльності, який надає дитині ключі до розуміння свого «Я»; першим етапом до здійснення індивідуального підходу до виховання дитини. Видатний педагог А. Макаренко надає великого значення виховним функціям гри. Він вважав, що вона є школою підготовки до життя, роботи, адже надає дитині можливість нестандартно поводити себе в умовно-реальній ситуації. У грі дитина активно виявляє особистісне ставлення до того, що відбувається, навчається вільно відстоювати свою точку зору. Ціннісний початок гри полягає не лише в тому, що в ній дитина виступає в ролі творця й найбільш повно розкриває свої потенціальні здібності, а й у тому, що ігрова діяльність сприяє збереженню фізичного й психічного здоров'я гравців. Досвід роботи А. Макаренка з дітьми засвідчив, що найбільшого ефекту у вихованні особистості можна досягти під час ігрової взаємодії [18, с. 46]. Великого значення грі у виховній діяльності надавав і В. Сухомлинський. Разом зі своїми колегами-вчителями надавав багато уваги не тільки устаткуванню навчальних кабінетів, майстерень, створенню великої пришкільної ділянки з садом, городом, виноградниками, пасікою, але й спортивним та ігровим майданчиками. У школі Сухомлинського щорічно проводилася безліч найрізноманітніших конкурсів, оглядів, олімпіад, фестивалів, змагань, у тому числі й з технічної творчості. Регулярно проводились в школі Сухомлинського військові ігри , які педагог вважав дієвим способом розкриття моральної сутності особистості. Значний внесок у розробку проблеми дитячої гри зробила О. Усова, педагог, спеціаліст із дошкільного виховання. Вона зосереджувала особливу увагу на організації процесу керівництва грою, де основними є опосередковані методи педагогічного впливу, засновані на попередньому вивченні інтересів, потреб та схильностей дітей. О.Усова визначила і дослідила специфічний пласт так званих відносин щодо гри, тобто реальної соціальної взаємодії, яка виникає на фоні безпосередньо ігрових відносин, зумовлених сюжетом гри та роллю гравця. Вона вперше визначила психологічні особливості таких відносин та їх вплив на формування особистості, дитячого колективу [7, с. 14].

Про значення гри в житті особистості писав Д. Ельконін. Він визначає гру як «діяльність, у якій створюються соціальні взаємини між людьми поза умов безпосередньої утилітарної діяльності. Відомі чотири рівні розвитку дитячих ігор, які визначив Д. Ельконін. Перший рівень - це ігрові дії дитини, які відтворюють поведінку дорослих і спрямовані на іншу людину, тобто ігри, які передбачають найбільш просту форму людського спілкування. Другий рівень - ігрові дії, які послідовно відновлюють систему діяльності дорослих з початку й до кінця. Третій рівень пов'язаний з виділенням у грі певної ролі дорослого та її виконанням. Четвертий рівень передбачає здібність гнучко змінювати тактику поведінки й переходити від однієї ролі до іншої в межах розвитку сюжету однієї й тієї ж гри, контролюючи не тільки свою, але й чужу рольову поведінку, розігруючи в грі цілісну сюжетно-рольову виставу у процесі своїх досліджень Д. Ельконін зробив висновок, що в дітей на першому етапі в іграх прослідковується лише вивчення предметної діяльності, другий етап відображає систему взаємин між людьми, третій етап передбачає підпорядкування гравця правилам суспільної поведінки та суспільних взаємин між людьми, четвертий - формує здібності гнучко змінювати тактику поведінки відносно до ситуації (додаток 1) [3, с. 35-36].

Отже, учений для визначення змісту поняття про рольові ігри використовує не уявлення про ролі, а уявлення про соціальні відносини, так що в результаті рольова гра визначається не шляхом вказівки ролей, а шляхом вказівки соціальних відносин, у які вступають гравці, приймаючи на себе виконання тих або інших ролей. 60-ті роки завдяки І. Іванову та іншим сподвижникам комунарської методики були відзначені сплеском творчих ігор. Розробивши теорію конструювання творчих справ, визначивши принцип чергування творчих доручень у дитячих колективах, педагог тим самим дав дітям прекрасну можливість у пізнанні своїх творчих сил, інтелектуальних організаторських можливостей. Комунарська методика, або «педагогіка співпраці», має послідовників [2, с. 10]. Дослідник ігрової діяльності школярів С. Шмаков справедливо стверджує, що «гра - найважливіша універсальна сфера «самозвеличення» дитини, у якій відбуваються могутні процеси «само»: самонатхнення, самоперевірки, самопізнання, самовизначення, самовираження й самореабілітації». Гра, на думку вченого, є «сукупністю способів взаємодії дитини зі світом пізнання й відкриття», а також «знаходження свого місця в ньому». У своїх працях С. Шмаков виділив низку положень, які відображають сутність феномена гри:

1. Гра - багатогранне поняття. Воно означає заняття, відпочинок, розвагу, забаву, змагання, вправу, тренінг, дозвілля, у процесі яких виховні вимоги дорослих до дітей стають їх вимогами до самим себе, отже, активним засобом виховання й самовиховання. Вона виступає з самостійним видом діяльності дітей різних віків, принципів і способів їх розвивальної життєдіяльності, методом пізнання дитини й методом організації її життя та неігрової діяльності.

2. Ігри дітей - це найвільніша, природна форма вияву їх діяльності, у якій усвідомлюється, вивчається навколишній світ, відкривається широкий простір для вияву свого «Я», особистої творчості, активності, самопізнання, самовираження.

3. Гра, володіючи синтетичною властивістю, вбирає в себе сторони інших видів діяльності, виступає в житті дитини багатогранним явищем. Вона є першим ступенем діяльності дитини-дошкільника, початковою школою його поведінки, нормативною й нормальною діяльність молодших школярів.

4. Гра є потребою дитини, що змінює: її психіку, інтелект, біологічну фундацію. Вона - специфічний, чисто дитячий світ життя дитини

5. Гра - шлях пошуку дитиною себе в колективах співтоваришів, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, теперішнього часу й майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню.

6. Гра - головна сфера спілкування дітей. У ній розв'язуються проблеми міжособистісних взаємин, сумісності, партнерства, дружби, товариства. У грі пізнається й отримується соціальний досвід стосунків людей [20, с. 44]. Соціальна гра за своєю природою й безпосереднім насиченням є моделлю поведінки, виявом і розвитком складних самоорганізуючих систем, а також практикою творчих рішень, переваг, виборів вільної поведінки дитини, сферою неповторної людської активності. Розуміння сутності гри для дітей шкільного віку й можливість побудови теорії педагогічного управління ігровими процесами пов'язане з необхідністю цілісного погляду на гру як на складну систему, що інтегрує в собі три взаємозв'язані структури: гру - стан, гру - спілкування, гру - діяльність. Гра є потребою організму дитини, її особистих, інтелектуальних зусиль. Вона є життям для дітей, у якому процес самовиховання активний і результативний за допомогою гри дитина отримує широкі можливості для виявлення особистісної творчості, особистої активності, демонстрації своїх потенційних можливостей. Лише вона надає дитині свободу дії та вибору, вільного й повного розвитку її природних сил і готує її до життя [1, с. 16]. Отже, науковці вважають гру синтетичною діяльністю, тому що вона охоплює й царину розуму, і сферу почуттів дитини.

1.2 Соціально-психологічні та педагогічні функції гри

У працях вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів, присвячених питанням походження й психології гри, ігрова діяльність розглядається як необхідний етап у розвитку кожного індивіда на всіх етапах становлення його як особистості. У теоретичній літературі гра розглядається як:

1.) особливе ставлення особистості до навколишнього світу;

2.) особлива діяльність дитини, яка змінюється й розгортається як її суб'єктивна діяльність;

3.) соціально заданий дитині й засвоєний нею вид діяльності (або ставлення до світу);

4.) особливий зміст засвоєння;

5.) діяльність, у ході якої відбувається розвиток психіки дитини;

6.) соціально-педагогічна форма організації дитячого життя, «дитячого суспільства» [8, с. 66]. Гра - це породження діяльності, за допомогою якої людина перетворить дійсність, змінює світ. У грі вперше формується й виявляється потреба дитини впливати на світ, стати суб'єктом, «господарем» своєї діяльності [4, с. 3]. Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не стільки результат, скільки сам процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. Хоча ситуації, у якій грає дитина, уявні, але відчуття, які вона переживає, - реальні. Ця специфічна особливість гри має значні виховні можливості, оскільки, управляючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, педагог може тим самим програмувати певні позитивні відчуття дітей, які граються. По-перше, важливий сам досвід переживання позитивних відчуттів для людини; по-друге, лише через переживання можна виховати позитивне ставлення до діяльності. Педагогічний потенціал гри полягає в тому, що вона створює умови для творчого самовираження дитини, а творчість є потужним засобом її розвитку [22, с. 33]. Грі та ігровій діяльності властиві такі соціально-психологічні й педагогічні функції: розважальна - основна функція гри - розважити, задовольнити ; орієнтаційна - створення уявної ситуації, яка б орієнтувала дитину на певні норми поведінки в житті суспільства, на придбання якихось навичок і вмінь, а так само духовних цінностей; комунікативна - оволодіння діалектикою спілкування; самореалізації - гра як «полігон» людської практики; діагностична - виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри; корекційна - гра вносить зміни у свідомість дитини щодо її поведінки та у структуру особистісних показників ( гра створює умови для можливості зробити стрибок на вищий рівень повсякденної поведінки); заміщувальна - коли властивості речі зберігаються, але значення їх перекидається, тобто центральним моментом стає думка; у грі дитина оперує значеннями слів, що заміщають річ; міжнаціональної комунікації - засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей; розвивальна - коли в грі у дітей ефективно розвиваються всі психічні процеси (пам'ять, сприйняття, мислення, увага, сенсорні якості - орієнтування в просторі та часі у властивостях предметів, розвиток мовлення); ігротерапевтична - що застосовується для корекції різних відхилень у поведінці й подолання різних труднощів, які виникають в інших видах життєдіяльності (непристосованості, агресивності, замкнутості). соціалізації - включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського «гуртожитку» [3, с. 36-37]. Отже, соціально-психологічні й педагогічні функції гри є провідною ланкою в процесі формування особистості. Зважаючи на соціально-психологічні й педагогічні функції гри, можемо виділити такі її особливості:

· колективний характер діяльності ( безпосередні виконавці, глядачі);

· актуальність змісту, що дає змогу додати грі гострого, наступального характеру;

· педагогічний підхід до розподілу ролей ( доручення ролей і лідерам, і учням, які потребують корекції своєї поведінки та особистісних рис характеру);

· гра - одноразова за природою, залежить від творчості й імпровізації учасників [5, с. 4]. Потреба особистості в грі і здатність грати характеризується особливим баченням світу й не пов'язано з віком людини. Проте прагнення до гри дорослих і дітей мають різні психологічні підстави Доросла людина, яка вже вчинила вибір одного з можливих життєвих шляхів, живе в обраній, а гра, мистецтво дає їй в умовному плані пережити інші можливі варіанти життя, невикористані в реальному плані. У дитини все по-іншому. «Варто тільки поглянути на дитину, - пише Л. Виготський, - щоб побачити, що в ній набагато більше можливостей життя, ніж ті, які знаходять своє здійснення. Франк говорить, що якщо дитина грає в солдата, розбійника і коня, то це тому, що в ній є реально «міститься» і солдат, і кінь, і розбійник» Інакше кажучи, якщо дорослий у грі «пробує», «переживає» вже не використані можливості життя, то дитина програє, «приміряє» ще не використані, не вибрані можливості. Саме це й робить гру могутнім засобом соціалізації дитини, залучення її до норм і цінностей суспільства. Розглядаючи гру як одну з основних форм соціалізації та засвоєння правил спілкування, а також враховуючи специфіку роботи з дітьми чи учнівськими колективами, науковці виділяють три основні критерії соціалізації дитини через гру( додаток 2) Інтеграційним критерієм ефективності процесу соціалізації є сформована готовність до соціальних дій. Однією з актуальних проблем сучасної психології й педагогіки є проблема готовності дорослої людини, до різних видів діяльності, до творчого використання конкретних життєвих успіхів. Готовність до того або іншого виду діяльності розуміється як цілеспрямований вираз особистості, що включає її переконання, погляди, стосунки, мотиви, відчуття, вольові й інтелектуальні якості, знання, навички, установки, діяльність [24, с. 8-9]. Найважливішими з психолого-педагогічної точки зору є такі положення щодо впливу гри на особистість:

· гра пом'якшує тягар наслідків помилок і невдач ( дає відчуття радості, задоволення, упевненості в собі і своїх силах)

· у грі слабо виражений зв'язок між засобами й метою, вона дає простір для фантазії й варіативності (у ході гри можна міняти цілі відповідно до нових засобів або міняти засоби стосовно нових цілей);

· гра розвивається за певним сценарієм, вона рідко буває хаотичною й випадковою;

· гра проектує дитину на сприйняття зовнішнього світу, і вона ж є трансформацією навколишнього світу;

· гра сприяє залученню людини до цінностей культури й відображає певні ідеали й культурні цінності, що існують у суспільстві;

· гра - це свого роду соціалізація, у процесі якої відбувається формування життєвої позиції;

· гра - це засіб для розумового, етичного, фізичного, естетичного розвитку особистості;

· у грі розвиток пізнавальних здібностей значною мірою визначається можливістю використовування монологічного й діалогічного мовлення.

Оскільки у грі дитина чи дорослий вільний і мимовільно виявляє свої соціальні переваги, то гра може бути одночасно й діагностичним засобом. Крім того, гра для дитини - це життя, у якому процес самовиховання і активний і результативний. Тож невипадково у теоретичних роботах вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів, присвячених питанням походження й психології гри, ігрова діяльність розглядається як необхідний етап у розвитку кожного індивіда на всіх етапах становлення його як особистості [19, с. 18-19].

1.3 Класифікація ігор

Якщо говорити про класифікацію ігор, то варто зазначити, що тут спостерігаються деякі труднощі, адже нині в науковій літературі немає єдиної класифікаційної сітки. Зокрема, складність класифікації ігор полягає в тому, що вони відрізняються одна від одної не лише формальною моделлю, набором правил, кількісних показників, але передусім і цілями. Ігри з однаковими правилами, інформаційною базою можуть бути різними, оскільки використовуються з різною метою. Крім того, кожний окремий вид гри має численні варіанти. Діти дуже винахідливі. Вони ускладнюють і спрощують відомі ігри, придумують нові правила і деталі. Ігри передаються із покоління до покоління. Окремі види ігор не змінюються, інші змінюються. З одного боку , вони можуть забуватися через різні соціальні причини, а з іншого - кількість ігор зростає в міру вдосконалення дозвілля, створення індустрії розваг [7, с. 19]. Більшості ігор властиві чотири головні риси (за С. Шмаковим):

· вільна розвивальна діяльність;

· творчий, значно імпровізований характер діяльності;

· емоційне піднесення діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція;

· наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

На думку С. Шмакова, найкраща класифікації ігор, заснована на системному підході, була зроблена Е. Добринською і Е. Соколовим:

· за змістовною ознакою (військові, художні, економічні, політичні);

· за складом і кількістю учасників (дитячі, дорослі, одиночні, парні, групові);

· за тим, які здібності вони(ігри) знаходять і тренують (фізичні, інтелектуальні, змагальні, творчі тощо).

Беручи до уваги останні критерій, варто зауважити, що саме Е. Добринська і Е. Соколов виокремлюють ігрові методи навчання. Крім того, Е.Соколов пропонує також поділити ігри на «ті, що звільняють» та «екстатичні». У першому випадку проявляється тенденція до звільнення від середовища, до створення особливого ігрового світу, у другому - злиття з середовищем, розчинення в ньому. До першого ряду ігор автор відносить карти, шахи, карнавали, різноманітні трюки - тобто будь які ігрові дії, у яких «демонстративно» заперечуються закони природи. До другого - скачки, каруселі, ворожіння, гороскопи, танці - все те, де людина прагне підключити себе до природних стихій [24, с. 12-13]. Серед різноманіття ігор, які використовуються в роботі з дітьми, розрізняють такі їх види:

· творчі: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, гра-праця, ігри-імпровізації, ігри-марення, ділові ігри;

· ігри з правилами: жваві, спортивні, ігри на місцевості, настільні; інтелектуальні (дидактичні, пізнавальні, електронні);

· розважальні: ігри-жарти, ігри-спілкування, танцювальні ігри;

· комп'ютерні ігри;

· народні ігри;

· азартні ігри [22, с. 14].

Кожний вид гри, у свою чергу, розрізняють за зовнішніми( зміст, форму місце проведення, склад і кількість учасників, ступінь регулювання й управління, наявність аксесуарів).і внутрішніми ознаками (показниками, прикметами, знаками, визнанням). Наприклад, за змістом ігри з готовими правилами розрізняють таким чином: спортивні, інтелектуальні, будівельні й технічні, жартівливі тощо. Також, зміст дає підставу підрозділяти ігри на самобутні й комплексні, що об'єднують у собі органічно ігри різного виду. За зовнішніми ознаками ігри також розрізняються: * за часом проведення. - такі ігри називають сезонними або природними (зимові, весняні тощо) і розрізняють за обсягом часу (тривалі, тимчасові, коротко-тимчасові, ігри-хвилинки); * за місцем проведення - настільні, кімнатні, вуличні, дворові ігри. Ігри на повітрі, ігри на місцевості (у лісі, у полі, на воді), ігри на святі; * за складом і кількістю учасників: розрізняються ігри за віком, статтю, складом, кількістю учасників. За кількістю учасників розрізняються одиночні, індивідуальні, парні, групові, командні, масові ігри; * за наявністю або відсутністю необхідних для гри аксесуарів (інвентарю, предметів, іграшок, костюмів) [19, с. 25]. Цікавою є класифікація ігор, запропонована Г. Селевко .

· фізичні;

· інтелектуальні;

· трудові;

· соціальні;

· психологічні.

2. За характером психологічного процесу:

· навчальні, тренінгові, контролюючі, узагальнюючі;

· пізнавальні, виховні, розвивальні;

· репродуктивні, продуктивні, творчі;

· комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні.

3. За ігровою методикою:

· предметні;

· сюжетні;

· рольові;

· ділові;

· імітаційні;

4. За предметною сферою:

· математичні, фізичні, екологічні;

· музичні, театральні, літературні;

· трудові, технічні;

· фізкультурні, спортивні, військово-прикладні, туристичні, народні;

· суспільствознавчі, управлінські, економічні.

5. За ігровим середовищем:

· без предметів / з предметами;

· настільні, кімнатні, вуличні, на відкритій місцевості;

· комп'ютерні, що потребують технічних засобів навчання;

· технічні, із засобами пересування.

6. За тривалістю:

· короткі ігри: до них належать предметні, сюжетно-рольові й інші ігри, спрямовані на розвиток інтересу до навчальної діяльності та вирішення окремих конкретних задач: засвоєння якогось конкретного правила тощо;

· ігрові оболонки: це ігрові форми організації навчальної діяльності більш тривалі по часу. Частіш за все вони обмежені рамками одного заняття, але можуть тривати й довше. До них належить такий прийом, як створення єдиної навчальної оболонки, тобто уявлення уроку у вигляді цілісного навчання-гри;

· тривалі розвивальні ігри: розраховані на різні часові проміжки і можуть тривати від декількох днів або тижнів до декількох років. Вони орієнтовані на далеку ідеальну мету і спрямовані на формування особистісних якостей учні, що утворюються повільно [20, с. 45-46]. Відомий ігролог Р. Кайюа запропонував класифікувати ігри за стратегічним принципом: 1. Ігри, що засновані на змагальності . Сюди відносять: у спорті ігри групові - футбол, волейбол тощо, парні - шахи, більярд тощо; в культурній діяльності - змагання в ерудиції, спритності тощо. Ці ігри - атрибути свят і народних гулянь, телепрограм та різноманітних шоу 2. Ігрова стратегія, що має в основі виконання ролі (тобто театралізації). Р. Кайюа називає цю стратегію «mimicry» - імітування, наслідування. Така стратегія реалізується в театрі, цирку тощо. 3. Гра-шанс. На відміну від першого типу ігор, виграш тут здобувається не через боротьбу, а через операції з числовими та іншими невизначеностями. Сюди належать карти, гральні кості, рулетка та інші. 4. Ігри, засновані на ефекті руху, - «запаморочливі». Р. Кайюа застосовує термін «illinx»(від латинського «круговерть»). До цього класу ігор належать каруселі, атракціони та інші [7, с. 21]. П. Підкасистий та Ж.Хайдаров поділяють усі дитячі ігри на такі види: 1. Психологічні та фізичні ігри і тренінги:

· рухові (спортивні, рухливі, моторні);

· екстатичні, експромтні ігри і розваги;

· вивільняючи ігри і забавки;

· лікувальні ігри (ігротерапія).

2. Інтелектуально-творчі ігри:

· сюжетно-інтелектуальні ігри;

· дидактичні ігри (освітньо-предметні, навчальні, пізнавальні);

· будівельні, трудові, технічні, конструкторські;

· предметні забавки;

· електронні, комп'ютерні;

3. Соціальні ігри:

· творчі, сюжетно-рольові (наслідувальні, ігри-демонстрації);

· ділові ігри ( організаційно-комунікативні, рольові, імітаційні).

4. Комплексні ігри (колективно-творча дозвільна діяльність) [18, с. 50]. Найбільш часто вживаною є класифікація ігор, розроблена з урахуванням особливостей психолого-педагогічної, зокрема корекційно-розвиваючої роботи з дітьми та впливу гри на розвиток особистості. 1. За основною метою:

· пізнавальні;

· розважальні;

· комунікативні;

· фізично розвиваючі;

· ділові,тощо.

2. За фізичним навантаженням:

· рухливі;

· нерухливі

3. За ступенем фізичного контакту:

· безконтактні;

· легкий фізичний контакт;

· тісний фізичний контакт в індивідуальній зоні учасників.

4. За ступенем емоційності:

· без емоційної напруги;

· з легкою емоційною напругою;

· емоційно напружені;

· дуже емоційні

5. За кількістю гравців:

· колективні;

· командні;

· одиночні.

6. За часовими параметрами:

· ігри-хвилинки;

· ігри на декілька годин;

· ігри на цілий день;

· безкінечні ігри (в які можна грати доки не набридне).

7. За технічними засобами:

· настільні;

· карткові;

· телевізійні;

· комп'ютерні;

· ігри, що не вимагають технічних засобів.

Деякі науковці виділяють також низку складних ігор: рольові, організаційні, ділові, симуляційні [8, с. 69]. Інтерактивні ігри також є різновидом складних ігор. За змістовим наповненням, сюжетом інтерактивні ігри дуже різноманітні. Це суттєво ускладнює описання інтерактивної гри як окремого методу. Підставами для класифікації інтерактивних ігор можуть служити:

· цілі ігор;

· кількість учасників гри;

· навантаження на учасників;

· тривалість;

· засоби спілкування;

· ступінь структурованості гри;

· походження гри;

· психологічна основа інтерактивної гри;

Важливим у контексті нашого дослідження є спроба класифікації ігор з погляду соціальної педагогіки, яка виділяє три сторони гри:

· суверенність, характерна для раннього дитинства й молодшого шкільного віку;

· експериментальність як простір перевірки накопичуваного соціального досвіду, властива дітям 9-12 років;

· перший ступінь пізнання, що відбувається в підлітковому віці.

Вітчизняний науковець у сфері соціальної педагогіки Р. Вайнола запропонувала, у зв'язку з цим, класифікацію ігор:

· ігри, умови яких потребують доповнення;

· ігри, де визначено лише сюжет;

· ігри із суперечностями у змісті;

· ігри із запланованими помилками у змісті (з метою виправлення помилок учасниками);

· ігри із запланованим сюжетом і умовами, де оцінки, результати визначають учасники [15, с. 46-47].

Зрозуміло, що цей перелік можна поповнювати. Адже різноманіття видів, типів, форм ігор зумовлене різноманіттям життя, яке вони відображають, не дивлячись на зовнішню схожість ігор одного типу, моделі.

Розділ 2. Сучасні ігрові технології в освітньому просторі

2.1 Основні характеристики сучасних ігрових технологій

Слово «технологія» походить від двох грецьких слів: «techne» - мистецтво, майстерність, уміння та «logоs» - наука, закон. Дослівно «технологія» - це наука про майстерність. Під педагогічною технологією розуміється «система взаємопов'язаних прийомів, форм та методів організації навчально-виховного процесу, об'єднана єдиною концептуальною основою, цілями й завданнями освіти, та така, що створює задану сукупність умов для навчання, виховання та розвитку вихованців». Ігрові технології є складовою частиною педагогічних технологій та пов'язані з ігровою формою взаємодії педагога й учнів через реалізацію певного сюжету (ігри, казки, спектаклі, ділове спілкування). При цьому освітні задачі включаються у зміст гри [26, с. 4]. Ігрові технології відрізняються від інших технологій навчання тим, що гра:

· добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;

· ефективний засіб активізації. У грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар'єри;

· мотиваційна за своєю природою (по відношенню до пізнавальної діяльності вона вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);

· багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом;

· переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання. В якості суперника може бути як сам учень (переконання себе, покращення свого результату), так і інший;

· має кінцевий результат. У грі учасник має отримати приз: матеріальний, моральний (грамота, широке оголошення результату, заохочення) психологічний (самоствердження, самооцінка);

· має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат [9, с. 104].

Таким чином, поняття «ігрова технологія» можна визначити як сукупність способів, дій, форм та методів ігрової діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків, а також на відтворення та засвоєння громадського досвіду, у якому складається та вдосконалюється самоконтроль.

Обов'язковими складовими педагогічних, зокрема соціально-педагогічних технологій є:

· чіткий поелементний опис операції;

· точна характеристика проектованого гарантованого результату;

· певний алгоритм рішення, згідно з яким педагог може працювати, не опускаючи жодної з операцій, що забезпечить цілісний результат.

Ігрові технології не випадково знайшли широке застосування у сфері освіті, адже вони мають величезний потенціал з точки зору пріоритетної освітньої задачі: формування суб'єктної позиції дитини щодо власної діяльності, спілкування й самого себе.

Більшості ігрових методик властиві такі риси (за С. Шмаковим):

· вільна розвивальна діяльність, яка робиться лише за бажанням дитини, задля задоволення від самого процесу діяльності, а не тільки від результату (процедурне задоволення);

· творчий, значною мірою імпровізований, дуже активний характер цієї діяльності («поле творчості»).

· емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція, атракція тощо (почуттєва природа гри, «емоційна напруга»);

· наявність прямих або непрямих правил, які відображають зміст гри, логічну та часову послідовність її розвитку [15, с. 51].

Ігрова технологія (за Г. Селевко) містить спектр цільових орієнтацій: дидактичні (розширення кругозору, пізнавальна діяльність; застосування знань, умінь, навичок у практичній діяльності;розвиток трудових навичок); виховні (виховання самостійності, волі; формування певних підходів, позицій, етичних, естетичних і світоглядних установок; виховання співпраці, колективізму) розвивальні (розвиток уваги, пам'яті, мови, мислення творчих здібностей) соціалізуючі (залучення до норм і цінностей суспільства; пристосовування до умов середовища; стресовий контроль, саморегуляція). Оптимальне поєднання гри з іншими формами навчально-виховного процесу - одна з найскладніших дій педагогів. Адже кожен віковий період розвитку дитини має свої потреби та провідні види діяльності, які продовжують включати гру у процес розвитку дитини [17, с. 19]. Розглянемо особливості сучасних ігрових технологій, які застосовуються у роботі з дітьми різного віку.

Технологія ділової гри

1. Етап підготовки до проведення гри

Підготовка ділової гри починається з розробки сценарію - умовного відображення ситуації й об'єкта. У зміст сценарію входять: мета, опис проблеми, обґрунтовування поставлених завдань, план, загальний опис процедури гри, зміст ситуацій і характеристик дійових осіб. Далі йде введення в гру, орієнтація учасників і експертів. Визначається режим роботи, видаються пакети матеріалів, інструкцій, правил, установок. Збирається додаткова інформація. При необхідності учасники гри звертаються до ведучого й експертів за консультацією. Негласні правила забороняють відмовлятися від отриманої по жеребу ролі, виходити з гри, пасивно ставитися до гри, пригнічувати активність, порушувати регламент та етику поведінки.

2. Етап проведення або процес гри

З початком гри ніхто не має права втручатися й змінювати її хід. Тільки ведучий може коректувати дії учасників, якщо вони відходять від головної мети гри. Залежно від модифікації ділової гри можуть бути введені різні типи рольових позицій учасників. Зокрема, з урахуванням певних ігрових позицій, вирізняють такі типові ролі:

1. позиції, що виявляються стосовно змісту роботи в групі: генератор ідей, розробник, імітатор, ерудит, діагност, аналітик;

2. організаційні позиції: організатор, координатор, тренер, маніпулятор;

3. позиції, що виявляються стосовно новизни: ініціатор, критик тощо ;

4. методичні позиції: методолог, критик, методист, підбурювач;

5. соціально-психологічні позиції: лідер, якому віддана перевага, прийнятий, незалежний, неприйнятий, знехтуваний.

3. Етап підведення підсумків

На цьому етапі здійснюється аналіз, обговорення й оцінювання результатів гри; виступи експертів, обмін думками, захист учасниками гри своїх рішень та висновків. На завершення ведучий (ігротехнік) робить загальний висновок за результатами гри [12, с. 70-71].

Технологія рольової гри

Одним із завдань рольової гри є надання гравцям можливості «проживання» в іншій світоглядній системі. Слід відмітити, що подібна можливість дуже рідко виникає в реальному житті, але її вплив на розвиток особливості людини важко переоцінити. Здатність «подивитися на світ чужими очами» є одним з важливих чинників, що забезпечують розуміння інших, не схожих на тебе людей. В технології рольової гри важливим є підготовчий етап, що передбачає:

· проведення вступних занять. Провідним механізмом входження гравців у інше соціокультурне середовище, у філософію та світогляд ігрового світу є вступні заняття. Учасники заздалегідь отримують інформацію про світ, де їм доведеться жити, про свої мікросоціальні групи та індивідуальні ролі. Такі занурення проходять у формі занять із філософії, історії, економіки, права або інших важливих галузей ігрового світу. Вивчається мова та культура, які детально продумані організаторами гри. Входження в мовну культуру відіграє тут важливу роль.

· оформлення ігрового простору. Специфічною особливістю соціокультурного простору гри є зовнішній антураж, який включає оформлення ігрового поля, костюми, маски, атрибути (зовнішні), фонову діяльність гри тощо. Оформлення місця гри - це створення декорації, можливість завчасно ввійти в спільноту гравців, познайомитися, проявити свою творчість.

· моделювання соціально-психологічних та емоційних умов існування учасників у ігровому просторі.

На етапі проведення гри важливо враховувати, що ігрові події пред'являють учасникам високі вимоги. Нерідко саме існування гравця у ігровому (віртуальному) світі залежить не тільки від власної сили, від комунікативних, творчих здібностей, але й від допомоги йому оточуючих. А від втручання гравця в хід ігрових подій завжди залежить життя іншого, його честь, спокій. Саме тому великі рольові ігри мають складну, але глибоко й детально продуману систему організації спільної діяльності вільних та самостійних учасників. Більш того, ця система повинна бути обов'язково технологізована, адже сукупність правил та методик дозволяє враховувати всі можливі нюанси розвитку гри, регулює її хід й коректує при необхідності рольові позиції й психологічний стан гравців [10, с. 22].

Інтерактивні технології Інтерактивна модель навчання вважається різновидом активного. Суть її в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учасників. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Наведемо приклад деяких інтерактивних технологій навчання: 1. Метод «ПРЕС» використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання і вам потрібно зайняти й аргументувати чітко визначену позицію з суспільної проблеми, що обговорюється. Метою застосування цього методу є надання учням можливості під час уроків навчитися формулювати й висловлювати свою думку з дискусійного питання аргументовано в чіткій та стислій формі. Метод «ПРЕС» має таку структуру та етапи (слід роздати/ написати на дошці, на плакаті/ учням матеріали, в яких зазначені чотири етапи методу): І. ПОЗИЦІЯ. Я вважаю, що ... (висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваш погляд). ІІ. ОБҐРУНТУВАННЯ ...тому, що... (наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції). ІІІ. ПРИКЛАД ... наприклад... (наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони підсилять вашу позицію). ІV. ВИСНОВКИ Отже (тому), я вважаю... (узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це є заклик прийняти вашу позицію). 2. КАРУСЕЛЬ. Ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами (групами). Передбачає:

· підбір аргументів кожним учасником на задану тему;

· вислуховування одним учнем достатньо великої кількості однокласників;

· пошук нових аргументів, прикладів для підсилення власної позиції, результатів роботи групи.

Організація роботи:

1. Розставте стільці для учнів у два кола (в початковій школі краще добирати такі завдання і питання, виконання яких дозволяє дітям рухатись стоячи).

2. Учні, що сидять (стоять) у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому - обличчям. Таким чином, кожен сидить (стоїть) навпроти іншого, висловлює і вислуховує свої ідеї (аргумент, приклад).

3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє - рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець (на одного учасника) вправо і виявляються перед новим партнером з яким повторюють ту саму процедуру. Мета - пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

При організації роботи в групах, необхідно «пускати по колу» результати роботи кожної групи (заповнений аркуш, створена таблиця, намальований сюжет тощо) для поповнення новими ідеями, поглиблення новим змістом тощо [11, с. 15-16]. 3. МОЗКОВИЙ ШТУРМ Це ефективний метод заохочення творчої активності швидкого генерування великої кількості ідей. Він спонукає учнів розвивати уяву і творчість, відверто висловлювати думки, знаходити кілька рішень конкретної проблеми. Його слід застосовувати саме для вирішення конкретних проблем або пошуку відповіді на якесь питання. Порядок проведення: 1. Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно і невимушено. 2. Визначте основні правила. 3. Повідомте проблему, яку треба вирішити. 4. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї. 5. Записуйте їх в порядку надходження. Не вносьте в ідеї жодних коректив. 6. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні. 7. Намагайтеся уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей. 8. Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї. 9. Обговоріть та оцініть запропоновані ідеї. 4. АКВАРІУМ Цей метод ефективний для розвитку вмінь дискутування в малих групах.

Після того як учитель об'єднав учнів у три-чотири групи (4-6 учнів) і надав кожній із них завдання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр кола (класу), утворивши внутрішнє коло - «акваріум».

Поки група займає місце в центрі, вчитель знайомить клас із цим завданням і нагадує правила дискусії у малих групах.

Учасники та учасниці цієї групи обговорюють запропоновану вчителем проблему таким чином:

· один з групи прочитує вголос ситуацію;

· група обговорює ситуацію у ході дискутування;

· приймається спільне рішення, або підсумовується дискусія.

На цю роботу групі відводиться 3-5 хвилин. Усі інші учні класу не втручаються в обговорення, а лише спостерігають за ходом дискусії.

Після цього група повертається на свої місця, а вчитель ставить класу запитання:

1. Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

2. Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

3. Який аргумент ви вважаєте найпереконливішим?

Така бесіда триває 2-3 хв., а місце першої групи в «акваріумі» займає інша та обговорює наступну ситуацію.

Усі групи по черзі мають побувати в «акваріумі», і діяльність кожної з них мусить бути обговорена класом.

Наприкінці вчитель має прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення цих навичок - 2-3 хв.

За допомогою «акваріуму» можна підсумувати весь урок, або обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

Також популярними є такі методи : брейн-ринг, КВК, «ажурна пилка»,ток-шоу, прес-конференція, мікрофон [9, с. 106-107].

Інтелектуальний хокей Гра «Інтелектуальний хокей» належить до нетрадиційних технологій навчально-виховної роботи, а саме - до технології активного навчання і виховання. Проведення гри передбачає надання вчителем попередньої консультації дітям із теоретичних питань. «Інтелектуальний хокей» проводиться в рамках загально-шкільного предметного тижня (місячника знань). Можливе також проведення шкільного чемпіонату з інтелектуального хокею серед учнів. Термін проведення інтелектуального хокею - близько 10-15 хвилин. Цю гру характеризують лаконізм, чіткість, стислість, логіка. Учитель стежить за порядком, розіграшем шайби, часом. Гра викликає захоплення та живий інтерес у дітей своєю змагальністю, почуттям колективізму в спільній командній грі. Обладнання: хокейні ключки, двоє хокейних воріт, суддівський свисток, шайба, дитячі хокейні шоломи (за наявності), 10 спеціальних шайб-запитань. авторучки. Місце проведення - спортзал. Час - 10-15 хвилин. Умови гри: Для проведення інтелектуального правового хокею вчитель формує 2 команди складом 6 чоловік у кожній. Серед них: 3 нападаючих, 2 захисники та воротар. Ведучим, як правило, виступає вчитель. Після розіграшу справжніми ключками хокейної шайби видається шайба-запитання (звичайна шайба, з обох боків якої наклеєні паперові круги за розміром діаметрів шайби). З одного боку шайби написане запитання, з іншого - варіанти відповідей, з яких тільки одна правильна. Отримує шайбу-запитання, а значить, і право на відповідь команда, що виграла розіграш шайби. Можливий варіант - шайбу отримує команда, що забила гол у ворота суперника. На обмірковування команді, що отримала право відповіді, виділяється 12сек. Неправильні відповіді закреслюються. Для проведення одного матчу заздалегідь готуються 10 шайб-запитань. Гра (матч) триває до тих пір, доки не будуть розіграні всі шайби-запитання. Правильність відповідей оцінює журі, що складається з трьох кращих знавців предмету. За кожну правильну відповідь журі нараховує команді 1 бал. У випадку нічийного рахунку проводиться серія справжніх хокейних булітів [17, с. 23-24].

...