Символіка українців

-- Скажи, страннице, чому мені не вклонилася? Я завоював півсвіту, мені царі вклоняються, а ти ні.

-- Ти мені повинен вклонитися, бо прийшов у мій дім, на рідну мою землю. Тебе і вас усіх я не боюся. Ти повинен через два дні вмерти, а дорожче життя нічого немає на цім світі. І ти це знаєш. Твоє життя в моїх руках. Ніхто тебе не врятує, крім мене. Це я тобі кажу, Палагея… Воєначальник зблід.

-- Кажи, страннице, чим ти доведеш своє пророцтво? А не доведеш -- відрубають тобі голову.

-- Приснився мені сон, коли я рвала цикуту, що отрутою славиться вона. Сіла відпочити, задрімала й побачила вві сні орла. То орел не простий. Носами схожі ви обоє. Він палив міста і села, а людей гнав у рабство до своєї держави. І так йому щастило триста сім днів, а на триста дев'ятім він помре, бо стріла отруєна цикутою -- злим зіллям. Вирахуй, завойовнику, свої походи і всі дні твоєї слави. Тоді й дізнаєшся, чи правда мені наснилася…

І покликав він своїх кращих учених, і стали вони лічити. День у день зійшлося!

-- Так що ти від мене хочеш, страннице?

-- Перш вклонись мені до самої землі святої, а за одно нехай вклоняться і твої прихвосні. Упав грізний завойовник перед Палагеєю, і всі за ним вклонилися до самої землі.

-- А тепер слухай,-- суворо сказала Палагея.-- Життя я тобі верну. Відпусти всіх полонених в оселі їхні. їм орати, сіяти, дітей ростити треба. Відпусти всіх, а там їх тисячі в муках помирають. І покинь мою землю з військом своїм. І напиши своєю кров'ю, що ніколи не прийдеш грабувати мій народ. Тоді я віддам твоє життя.

-- Зроблю, як ти кажеш, страннице, не прийду більше на землю твою і твоїх людей відпущу. Тільки й ти мусиш за це дати мені грамоту твою, що підеш зі мною.

-- На все піду за свій народ!.

-- Кажуть люди, що рвала вона одне зілля. Зветься воно кипарисним молочаєм. Його в нас багато росте. Заварювала чай і туди вичавлювала молочко з того молочая. Тому воно, те зілля, й називається молочаєм-- молочко з чаєм. Так і вигнала з тіла отруту. Завойовник одужав і покинув нашу землю. Забрав із собою і Палагею,

У народі ще легенда ходить така, що Палагея народилася в наших краях, на Київській землі. І була в неї сестра Килина. Прощаючись із сестрою, Палагея нібито сказала: твоїм ім'ям, сестро, назву оцю рослину, яку найбільш люблю, бо росте вона в наймальовничіших куточках, над чистими струмками, в тихих гаях. Коли цвіте вона, то найспівучіший птах -- соловей -- прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров'ю щедрої нашої землі, і ті ягоди повертають здоров'я людині. Буде вона зватися килина.

Прикмети, прислів'я, приказки

Заливається, як соловейко на калині.

Запишалася калина, наче красная дівчина.

Калина хвалилася, що з медом солодка.

Пишна та красива, мов червона калина.

Без верби і калини нема України.

Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.

Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

Калина - одвічний символ України

Червона калина - символ України.

У лузі калина з квіточками, неначе мати з діточками.

Дівчина,як у лузі калина.

Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягоди дарує.

Пишна та красива,як червона калина.

Стоїть у дворі дівонька,як над ставом калинонька.

Щоки червоні,як кетяги калинові.

Убралася в біле плаття,як калина в білий цвіт.

Посади біля хати калину,будеш мати долю щасливу.

Щоки червоні ,як ягідки калинові.

Молода дівчина така гарна,як калина.

Калинова гілка-хлібова тітка.

Хвалилася калина,що з медом солодка.

Нема цвіту білішого,як цвіт на калині,нема в світі ріднішого, як мати дитині

Похолодніло, риба не ловиться, калина у цвіт вбирається.

Загадки

Як прийде весна в садочок --

до лиця білий віночок,

ну а восени цій кралі

приглянулися коралі. (Калина)

***

Не дівка, а червоні стрічки носить. (Калина)

***

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду. (Калина)

***

Навесні зацвітає,

Влітку засмагає,

Червоне намисто

Восени вдягає. (Калина)

Дитячі вірші про калину

Беріть калину -- червоні корали,

Ці кетяги небо і сонце ввібрали,

Напоїть матуся калиновим чаєм,

Недугу ураз, як рукою знімає.

***

Я не груша, я не слива,

Я калинонька вродлива

Я стою в зеленім листі,

У червоному намисті.

***

Я калина красна,

Ягідками вкрилась рясно.

І горять вони вогнисто,

Мов у дівчини намисто.

Калинонька вогниста,

Подаруй своє намисто.

І з тобою ми охоче

Гарний поведем таночок.

***

Схилилася калина на воду,

Дивилась на красную вроду,

Горобчики з поля летіли,

Всі ягоди з неї об'їли.

У сумі калинонька мила

Все листя у воду зронила

Прийшли за вітрами морози

Замерзли в калиноньки сльози.

***

Хай і знов калина

Червоніє, достигає,

Всьому світу заявляє:

„Я -- країна Україна --

На горі калина!»

П. Тичина

***

Серед поля, край села

Калинонька зацвіла

Ніби дівчина в віночку

У вишиваній сорочці

Русу косу заплела.

Л. Біда

***

Без верби та калини нема України

Ми українці -- велика родина,

Мова і пісня у нас солов'їна!

Квітне в садочку червона калина,

Рідна земля для нас всіх -- Україна.

***

Цвіте калина в нашому саду,

Її просту одежу вінча вінок, як ніжну молоду.

Віночок із маленьких квіточок --

Непишних, некрасивих, непримітних.

Вона отак, як наша доля, квітне,

Вона Вкраїни рідної вінок!

А восени як ватра спалахне!

Своїм осіннім кетягом сяйне

І звеселить осінні тихі далі.

Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма,

Без калини нема України,

Без народу Вкраїни нема.

Дуб

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний Дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. У с. Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким, за переказами, відпочивали Т. Шевченко, І. Рєпін, М. Лисенко. Обхват його стовбура - 8м.

Під час грози електричні розряди найбільше "притягує" дуб. Зі 100 ударів Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.

У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними вратами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і усі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, з'єднуючу верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції-- Зевсу, у Давньому Римі -- Юпітеру, у Німеччині -- Донару, у литовців -- Перкунасу, у слов'ян -- Перуну.

Легенда

Ростуть на землі дуби-велети, підпираючи своїми вітами зоряне небо, нагадуючи своєю могутністю міфічного героя Древньої Греції Антея. Коли, за легендою, вчепилися в смертнім двобої два неперевершених велети, син могутнього громовержця Зевса Геракл і сип бога Посейдона і богині землі Гсї Антей, то скільки не кидав Геракл Антея на землю, той щоразу піднімався ще сильнішим, ніж до цього. Він одержував силу від матері-землі. Так і красень дуб. Рідко кому за життя доводилося бачити його пошкодженим буйними вітрами чи вирваним з корінням із землі. Сотні, тисячу літ стоїть дуб як символ волі та могутності.

Загадки про дуб

Дерево росте крислате,

листям різьбленим багате.

Примостились під листочки

в тюбетеєчках синочки. (Дуб)

***

Чималеньким виростає,

Міць з роками набирає.

Може жити сотні літ,

Має величезний рід.

***

З жолудя він проростає,

В кроні сил чимало має.

Кабани плоди смакують,

Люди міць його цінують.

***

Гарне дерево, міцне.

Листя різьблене, рясне.

А на гілочках крислатих

Буде жолудів багато. (Дуб)

***

Живе один батько,

Тисячі синів має,

Усім шапки справляє,

А собі немає. (Дуб і жолуді)

Прислів'я та приказки

За одним разом дуба не зрубаєш.

І великий дуб від малої сокири падає.

Дуб ламається, а лозина нагинається.

Де дуби-там і гриби.

Який дуб,такий тин,який батько,такий син.

Тоді просо засівається,як дуб сухий розвивається.



Вірші про дуб

Дубові діти

(Віктор Кочевський)

На галяві виріс дуб

І корою зашкаруб,

Розгорнув крислаті віти,

А на них -- дубові діти.

Дуб гойдає їх, гойда

І на діток погляда:

Мов, скоріш зростайте, діти,--

Рад я вами жолудіти.

Десь на осінь ви, смаглявці,

Сипонете по галявці,

І збагне кленок-сусід:

Розпочавсь дубовий рід.

Дубочки

(Грицько Бойко)

На колгоспівському полі

Стигнуть колосочки...

Там на волі,

На роздоллі

Виросли дубочки.

А я дівчинка Ганнуся

Йду до того гаю,

Стану-гляну,

Задивлюся,

Пісню заспіваю:

-- Ви ростіть, ростіть, дубочки,

Різьблені листочки!

Розвивайтесь,

Наливайтесь,

Рідні колосочки!

Колосіться, колосіться,

Жито і пшениця! --

Захищають вас

Дубочки --

Різьблені листочки!

Дуб

(Надія Красоткіна)

На узліссі дуб виростав --

Хтось листки йому фарбував.

Це ж який художник зумів

Підібрати сто кольорів?

То червоним дуб весь горить,

То засвітить жовтим на мить.

Скільки ж ще відтінків в дубів...

Скільки в світі є кольорів?

Дуб такий розкішний стоїть,

Кольоровим листям шумить.

Той художник -- осінь була --

Дубу фарби всі віддала.

Чорнобривці

Немає України без білої хати і чорнобривців, які милують око до сивих морозів.

Чорнобривці -- трав'яниста рослина. її є 20 видів, які у дикому вигляді зустрічаються в Америці. Є високі й низькі, зі своєрідним запахом і без нього. В Україні поширені декоративні чорнобривці.

Вважалося, що чорнобривці допомагають позбутися головного болю.

Для українців чорнобривці символізують дитинство, рідну матір і батька, рідну оселю.

Чорнобривців у народі називають то жовтяки,то оксамитки,то бархатки,бо яскраві,виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих,жовтих ,оранжевих,червонясто-коричневих барв. Але найбільш поширеною стала назва чорнобривці.

Їх назва пов `язана зі стародавньою легендою про майстрів-чоботарів,які виготовляли особливо гарні,святкові жіночі чобітки,що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки-чорнобривці.

Легенда про чорнобривці

Жила колись в одному селі сім'я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія - народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім'я Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар - керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не відкуплялись - ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю. Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки. Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась - чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли. Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: "Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь: - Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите. Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті”… - Дідуню! А де вони поховані? - А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють. - Покажіть, де це! благаю Вас! Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів. За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зачудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: "Чорнобривці!” Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.

Загадки про чорнобривці

В капелюшок пишний вбрався

І морозу не злякався.

Невеличкий цей сміливець

Золотавий… (чорнобривець)

***

Чудова квіточка така,

Чорними брівками морга

Вірші про чорнобривці для дітей

Чорнобривці

Гарні квіти біля хати

Навесні садила мати.

Чорнобривці чорноброві

Квітнуть в тиші вечоровій.

Чорнобривці чарівні

Так і просяться в пісні.

***

Чорнобривець я пишний, духмяний,

Що до перших морозів не в'яну.

Це про мене матуся співає,

Як дитину в колисці гойдає.

Ви візьміть мене, квіти, в віночок.

Затанцюєте гарно таночок.

Буде затишно з вами в віночку.

Всім нам радісно буде в таночку.

***

Чорнобривці

(Оксана Вишневська)

-- Квітів дитинства букет,

Спогадів ніжних тепло,

Знайомої пісні куплет

Нагадує як все було.

Цвіт чорнобривців в саду,

Мама Щаслива й сумна,

З ними до школи іду,

Ось моя юність мина.

Навіть доросла тепер

Цвіт їх чарівний люблю,

Вік анітрохи не стер

За тим, що минуло, жалю

***

Чорнобровий чорнобривець чепурився:

Дощовою краплею умився,

Втерся теплим вітром -- рушником

Та й накрився парасолькою -- листком.

І стоїть це диво золоте,

Щоб ласкаво зустрічать гостей.

Лілея

Лілея -- як квітка, присвячена Діві Марії, означала чистоту й невинність

Легенди про лілії

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну.

В одному селі ( а скільки таких сіл на широкій Україні ) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії.

Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з'явились білі пуп'янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згорище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світла. А ввечері, з запахом сонця,- ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями просипаються з сонцем і засипають з його заходом.

*** *** ***

По древньогрецькій легенді, фіванська цариця Апклина тайно родила від Зевса хлопчика Геракла, але боячись кари жінки Зевса, Гери, сховала новонародженого в кущах. Однак Гера ненароком виявила хлопчика і вирішила нагодувати його грудю. Але маленький Геракл почувши в Гері ворога і грубо відштовхнув богиню. Молоко бризнуло на небо, від чого утворився “ Лелечий шлях”, а ті декілька крапель, що впали на землю, проросли і перетворились на лілію.

Сибірська легенда розказує про те, що лілія саранка виросла зі серця козачого отамана Єрмака, який загинув при завоюванні Сибірі в 1585 р. із тих пір квітка надає мужність і стійкість воїнам.

*** *** ***

Дуже гарна легенда про лілію, що дійшла до нас від норманів.

Один лицар, зневірившись в жіночому коханні і втративши надію знайти собі дружину, цілими днями проводив час на кладовищах, ніби запитуючи тим самим у смерті, чи не покаже вона йому шлях до щастя.

І ось, блукаючи серед могил, прекрасного ранку він зустрів серед могил жінку такої вроди, що годі було й уявити.

Красуня сиділа на мармуровій плиті, зодягнена у розкішну сукню з чудесними блискучими коштовними камінцями на поясі. Її волоcся було золоте, немов пилок лілії, котру вона тримала в руках.

Довкруг неї линув такий дивний запах, і сама вона була така чарівна, що душа лицаря виповнилась благоговінням, і він, опустившись на коліна, поцілував їй руку.

Від тоді від того поцілунку красуня немовби прокинулась зі сну і, усміхнувшись промовила:

- Чи не хочете ви, лицарю, узяти мене з собою у замок? Ви чекали мене довго, і ось я з'явилась, оскільки, нарешті, настав час, коли я можу володіти собою. Я принесу вам те щастя, яке ви так довго шукали. Але перш ніж піти з вами, я повинна почути від вас обіцянку, що ніколи при мені не будете згадувати про смерть і що навіть саме слово “ смерть “ ніколи не буде сказане у вашому домі. Думайте про мене, як про втілення земного життя, як про квітку юності і ніжне кохання. Думайте тільки так і завжди.

Захоплений лицар сів із красунею верхи на коня, й вони поїхали. Кінь пустився чвалом, ніби не відчуваючи додаткової ваги, і коли вони мчали полями, то дикі квіти схиляли перед ними свої голівки, дерева ніжно шелестіли, а все повітря було наповнене чудесним запахом немов із якогось невидимого саду лілій. І ось вони одружилися, і були дуже щасливими. А якщо іноді властива лицареві меланхолія й находила на нього, i варто було молодій дружині приколоти в волосся або до грудей лілію, як усю печаль його мов рукою знімало.

Настало Різдво. Молодята вирішили запросити сусідів і влаштувати бенкет.

Столи прикрасили квітами, усі дами весело усміхались, сяючи коштовними камінцями, чоловіки теж сміялись і жартували, маючи чудовий настрій.

А поки всі бенкетували, запрошений трубадур співав то про кохання, то про лицарські турніри й подвиги, то про благородство й честь. Потім, у піднесені, прийшов до вічної теми, заспівав про небеса й переселення на них після смерті.

І раптом при цих словах красуня - лілія поблідла й почала в'янути, немов вражена морозом.

У відчаї лицар хапає її у свої обійми, але з жахом бачить, як вона дедалі зменшується й зменшується, і ось в обіймах він уже тримає не жінку, а лілію, дивні пелюстки якої все осипаються й осипаються долі. Тим часом у повітрі чути важкі зітхання, немов тужливий плач, і вся зала наповнюється тим чудесним запахом, що він його відчував за першої зустрічі з красунею.

Розпачливо змахнувши рукою, лицар щезає у нічному мороці, щоб ніколи вже більше не з'явитися серед живих.

Зміни сталися і надворі: зробилося холодно, похмуро, й ангели з неба засипали землю пелюстками лілій, немов снігом.

Загадки про лілію

Одяглась у біле плаття,

примостилась на лататті,

задивилася у воду

на свою дівочу вроду.

***

Стоять красуні на воді,

вінки в них білі й золоті.

***

У воді родяться,

На воді красуються,

У воду дивляться

Вірш про лілію на українській мові

Лілії білі, лілії милі.

Тихе озерце, сонячні хвилі.

Літечко-літо. Хлюпають хвилі

Милують, лащать лілії білі.

Вірш про квітку лілію

Лілії заздрять усі хлопчаки --

Кожен би квіткою став залюбки:

В озері лілія з ранку до ночі

Може купатися скільки захоче!

А. Костецький

Мак

-- краса й молодість



Українська легенда про мак

Колись давно на наш край нападали вороги. Багато людей гинуло... А хто не загинув, того чужинці забирали в полон. Ішли полонені рідною землею, гарячими слізьми поливали дорогу в неволю... Ось така невільницька валка простувала степом. Серед чоловіків вирізнявся поставою один парубок. Міцні руки, дужі плечі були туго обкручені вірьовками. Сірі очі його аж зчорніли від безсилого гніву, на обличчі застиг гордий вираз нескореності. А одну з полонянок чужинці ховали в наметі. Тільки зрідка долинав звідти сумовитий спів, повен туги і болю. Коли парубок чув той голос, ще більше паленіли його очі, ще грізніше стискалися вуста. Але пута гадюками пов'їдались йому в тіло, скували рухи. Одного разу налетів степовий вихор, зірвав намет. Коли полонянка підвела голову і глянула навколо, парубок отерп від небаченої краси. Коли їх очі стрілися - сталося диво; народилося незнане почуття. Запалало воно у грудях парубка: неймовірним зусиллям розірвав він на собі пута, вихопив у ошелешеного вартового вуздечку коня, мов на крила підхопив дівчину і майнув у степ. Якусь мить всі не могли зрозуміти; що сталося. А коли отямились, кинулися навздогін. Та кінь утікача летів, як вітер. Зрозуміли чужинці, що не спіймати їх, не догнати. Щасливі юнак та дівчина глянули одне одному в вічі: злили вуста у поцілунку. І таке таїнство єднання двох душ створилося тої миті, що сонце зупинилося, замилувавшись, вітер приліг на трави, затаївши подих. Зловісний свист розрізав повітря - гостра стріла пронизала відразу двоє сердець. То один з чужинців натягнув лука і, вклавши всю хижу силу, пустив стрілу навздогін утікачам. Так і застигли парубок і дівчина в нерозривних обіймах. Пішов кінь степом, несучи на собі мертву казку двох сердець. Кров повільними краплями спадала в густу траву. І там, де падали ці важкі краплини, поставали з трави квіти, як полум'я. Яріли вони червоним цвітом, ховаючи в собі полум'я двох сердець. А кінь ішов та йшов, бо він був теж полонений і теж вертав додому, до свого зеленого лугу, до теплої стайні, обережно несучи на собі страшну ношу. Та коли прийшов додому, то замість села побачив чорне згарище. Тоскно заіржав, захвилювався. І тоді з його спини додолу впала ноша. Зразу налетіло гайвороння, намагаючись виклювати мертві очі. Кінь знову заіржав, розпачливо та тужно. Гайвороння втекло. Довго стояв у задумі, потім почав рити землю. Бив і бив копитами, яма глибшала, ширшала. Вибився із сил… Зовсім знесилений, обережно скотив застиглих у довічних обіймах молодят і почав загортати. Ліг поруч і не встав більше... Весною над молодими прослалися дивним килимом квіти, що народилися з їхньої крові. Ціле літо цвіли вони, розкидаючи навколо своє насіння, ваблячи красою. А над конем зеленим шовком прослалася ковила, відтіняючи квіти, що пломеніли поруч.

Давньогрецька легенда

У підземному царстві Аіда жили два брати-близнюки: Гіпнос -Бог сну і сновидінь і Танат - бог Смерті. Прекрасний юний крилатий бог Гіпнос весь час літав над землею з маковими голівками в руках, на голові у нього був вінок із червоних маків. Виливав Гіпнос із ріжка снотворний напій, і ніхто - ні смертні, ні боги - не в силах були суперечити йому, навіть могутній бог Зевс. Всі, кого торкається Гіпнос квіткою маку, поринають у солодкий сон, бо в кожному маці покояться легкі сни. Навіть житло Гіпноса, царство сну, зображували засадженим квітками маку. Рідний брат Гіпноса - жахливий бог смерті Танат, якого боялись і ненавиділи і боги, і люди. Від величезних чорних крил його несе льодяним холодом. Ніхто із смертних не мине його. Лише двоє змогли перемогти бога Смерті - винахідливий Сізіф і могутній Геракл. На голові у Таната - вінок із маку, а в руках - перекинутий факел, який згасає. Мати Гіпноса і Таната - богиня Ніч, яку теж малювали в одязі, обвитому гірляндами маку.

Давньоримська легенда

Коли з'явились на Землі перші люди, Природа попіклувалася про те, щоб вони не лише полювали, промишляли і добре працювали, але й спокійно відпочивали. Для відпочинку вона подарувала людям ніч, яка ховала од людей красу і здобич, щоб люди не могли бачити і нічого не робили. Але, не дивлячись на це, люди і в ночі продовжували свою діяльність. Відчувши своє безсилля, Ніч закутувала голову в туман і тихенько плакала. Від її гірких сліз на землі утворилася роса. Побачивши зажурену Ніч, Природа зжолобилась над нею і послала ії у чоловіки Сон. Удвох із чоловіком, гадала Природа, ночі легше буде заспокоювати людей і примушувати їх спати… І дійсно… Стало Ночі і Сну легше долати людей, але не усі їм підкорялись. Тоді Природа потурбувалася й про те, щоб у Ночі та Сну з'явились діти - Сновидіння, які могли б відволікати людей і примушували їх забувати про все на світі. Але одного разу не змогли Ніч, Сон та Сновидіння приспати стурбованого вкрай чоловіка. Він лежав серед ночі на запашному лузі і не міг ніяк заснути. Як не заспокоювала його Ніч, як не колихалися Сновидіння, як не закривав його повіки Сон - людина не спала. Знесилівши, Сон розсердився на власну слабкість, зі злістю увіткнув у землю царський жезл і полетів геть. Сновидіння закутали жезл повітряними мареннями, Ніч вдихнула в них життя. І жезл пустив корені, зазеленів і розкрився чарівними квітами. Так з'явився на Землі мак… У християнській міфології походження маку пов'язують із кров'ю невинно вбитої людини. Кажуть, ніби вперше мак виріс із крові розп'ятого Ісуса Христа. Відтоді й росте там, де пролилось багато крові.

Отже, мак мав стосунок і до сну, і до смерті, і до ночі. Володар підземного царства Аїд дуже любив красивих молодих дівчат. От і вирішив він викрасти прекрасну Парсефону і однієї ночі здійснив він свій намір. Мати Парсефони - Деметра - богиня земної родючості - дуже зажурилася за дочкою і пішла шукати її по всій землі. Не знаходила спокою мати ні вдень, ні вночі, не в силах була зупинитися й спочити. Страждання нещасної матері викликали співчуття у бога Зевса. Повелів він зробити так, щоб за кожним кроком Деметри виростала квітка маку. Богиня, назбиравши великий букет, нарешті заспокоювалась і на деякий час засинала. З того часу мак вважається символом родючості, а богиня Деметра зображується у вінку з колосків злаків та квіток маку.

Загадки

- Стоїть півень на току

У червонім ковпаку. (Мак)

***

- Повна діжка жита

- Стебельце -- шорстка драбинка.

У серединці -- чорна вуглинка,

Пелюстки блискучі, як лак.

Це квітує червоний ... (мак).

Прислів'я та приказки

Цей світ, як маків цвіт.

Казав мак: «Що ти за жито, що рік не вродило та й голоду наробило?! А я не родив сім літ, а голоду ніт!»

Сім літ не родив, а голоду не зробив.

Не вродив мак - перебудемо й так.

Споминайте мак, та їжте так.

Народні порівняння

Мак, мов жар.

Гарна дівка, як маківка.

Повна, як маківка.

Цвіте, як маківка.

Червоніє, як маків цвіт.

Вірші про маки для дітей

Як без вишні - не садок,

Так без маку - не вінок.

А його ось, як на те.

Скільки в полі тут росте.

І червоний і стрункий,

І свіженький все який.

Хоч багато не рвемо -

Всім віночки сплетемо.

***

Знайди часок, поїдь у поле,

Де мак зацвів, червоний мак.

Поглянь, як радісно довкола,

Цвіте червоно, гарно як!

Як у дитинстві ляж на спину

Поміж червоних маківок.

У небо глянь хоч на хвилину,

Де стільки простору й пташок.

Де стільки радості і співу,

І щастя стільки, і краси.

Запам'ятай цю мить щасливу

І у душі своїй неси.

І на квітки поглянь пильніше,

І напиши про них вірша.

Це ж наше рідне -- найрідніше,

І українська в нім душа.

Яка чарівність в дивних квітах,

Тендітність, ніжність пелюсток!

Вогніють рясно поміж жита

Червоні голови квіток.

Надія Красоткіна

Мак

(Л. Забашта)

Зацвітає мак, мак,

Станьте, дітки, так, так…

Маки, маки, маківоньки,

Червонії голівоньки.

Визріває мак, мак,

Станьте, дітки, так, так…

Маки, маки, маківоньки,

Золотії голівоньки.

Вірш про квітку мак для дітей

Мак червоний між житами,

Срібний місяць над полями.

В ніч таку, коли все спить,

Щось у житі шелестить.

То нещасная дівчина, -

А любов в усім причина, -

Що збирає маків цвіт,

Плаче, тужить на весь світ.

«Мак»

(Надія Красоткіна)

Як червоні маки влітку

Розквітають на полях,

Я милуюсь тим видінням

В зачарованих очах.

Мов пташки крильми змахнули,

Й рости маків надихнули.

Вони ніжні й волохаті,

А листочки -- мов голкаті.

Та голки ті не колючки,

То пушиночки -- не злючки,

Виглядають гарно так

Й зветься квітка просто -- МАК.



«Мак»

(Володимир Лучук)

На городі --

ой, так, так --

мама висіяла мак.

У барвистій парасольці

зацвітає мак на сонці.

У зеленому плащі

мак не мокне на дощі.

Мак росте, росте угору --

дозріває в літню пору.

Вліво-вправо - хить та хить

дзвінко маківка дзвенить.

«Добрий мак»

(Анатолій Костецький)

Ну й мак же красивий

розцвів серед поля.

Повз нього байдужим

не пройдеш ніколи.

Мурахи спинялись

і коники клякли

од тої краси

незвичайного маку.

Соняшник

символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів...Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень...

В українських домівках вишивали соняшники, малювали їх, прикрашали ними паркани. Соняшник це не тільки символ Сонця, сяйва і краси - це знак процвітання Соняшник - неодмінна прикмета сільських городів. І в той час же час - це рідкісне, осяйне диво природи, незвичайний феномен рослинного світу. «Стоїть гарний, як соняшник у цвіту», - кажуть у народі. А й справді, чи є щось виразніше, красивіше, коли соняшник цвіте! Золоточубий соняшник - це не тільки предмет нашого постійного зачудування навколишнім світом, це неповторний і прекрасний символ України.

Легенда про соняшник

Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо. Одного дня веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали вони збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій вінок і вернулася назад. Але там його вже не було. Побачила вона недалеко під березою гарного парубка з віночком у руках. Він обняв дочку сонця і забалакав до неї дуже чарівними словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька сонця. Юна дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемуха, існує любов. Сонце кликало дочку додому, сердилося, говорило, що на землі їй буде дуже важко жити. Але дівчина зосталась з коханим. Ну от почалося для неї звичайне земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона говорила йому, що вона мало бачить його, сумує за ним. Говорила, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, що єднається з радістю у праці. Тоді дівчина попросила, щоб він навчив її працювати, щоб стати земною. А він все мовчав. Потім красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і закралася непомітно до батьківського царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми. І тоді дівчина-красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду, І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце,- В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари на небі... І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні: - Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму. Дядьку, хіба вам шкода?! Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником. ІВАН ДРАЧ

Загадки про соняшник

На городі в нас росте

Сонце ясне, золоте,

Жовте око, жовті вії,

Та чомусь воно не гріє.

***

Вранці умивається

Срібною росою.

До сонця повертається

Своєю головою.

***

Золоте решето хатинок повне

***

Сімсот соколят

На одній подушці сплять.

***

Поверталося до сонця

Золоте донце.

***

У городі, на доріжці,

Під моїм віконцем,

Зацвіло сьогодні сонце

На тоненькій ніжці.

***

Квітка ця на сонце схожа,

На олію вона гожа,

Жовті пелюсточки має,

Їх до сонця повертає.

Вірш-загадка про соняшник

Парубійко я вродливий,

Дуже гарний, нешкідливий,

Квіт до сонця повертаю,

За те назву собі маю.

І олію з мене б'ють,

І макуху дістають,

І ввеселий свята час

Дам щось кожному із вас. (Соняшник)

Вірш про соняшник на українській мові «Соняшник»

(Тамара Артем'єва )

Важку голову схилив,

Золотим картузом вкрив.

Як дідок, собі куняє,

Бо вже літечко минає.

Налились його зернята,

Вже темніють оченята,

Незабаром прийде час -

Він запросить в гості нас.

Як дорослі, так і діти,

Будуть сонях теребити.

й, які смачні зернята,

Покуштуйте їх, малята.

Соняшник

(Л. Куліш-Зіньків)

Глянув у віконечко --

Теплий день який!

На горді соняшник --

Жовті пелюстки.

З неба сипле сонечко

Пелюстки -- дива,

Головою соняшник

Радісно кива.

На городі

(Грицько Бойко)

Огірки- пузанки

Поховались під листки.

А жовтаві дині

Видно в огудинні.

А гарбуз, а гарбуз

Прямо в землю загруз.

Всі відпочивають.

Всі лежать-дрімають.

Тільки соняшник не спить:

на одній нозі стоїть.

Поверта він тяжко

Голову-ромашку,

І, розкривши жовтий рот,

Стереже він наш город.

«Соняхи»

(Петро Ребро)

На городі, в гарбузинні,

Соняхи, мов хлопчаки,

Ловлять сонячне проміння

В золоті свої шапки.

«Соняшник»

(О. Орач)

На осонні соняшник

підроста,

голову за сонечком

поверта.

Дивиться він сонечку

просто в очі --

щось до мами-сонечка

мовить хоче.



ПРИКЛАДИ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР

Дидактична гра «Національні обереги»

Мета: закріпити знання дітей про національні обереги, їх кількість; формувати вміння правильно називати обереги, складати коротенькі розповіді про значення кожного оберега в житті українського народу; розвивати пам'ять, патріотичні почуття у дітей, формувати комунікативні навички.

Матеріал: набір предметних картинок.

Хід гри

Педагог ознайомлює дітей з картинками, потім пропонує дитині знайти картинку із зображенням того чи іншого оберега, скласти коротеньку розповідь про призначення оберега.

Дидактична гра «Чий вінок найкращий»

Мета: розширити та уточнити знання дітей про національний символ-оберег - вінок; вдосконалити вміння обирати потрібну квітку для вінка, і необхідні різнобарвні стрічки; закріплювати уявлення дітей про вінок як дівочий оберег, а не просто прикрасу; розвивати знання про призначення квітів та різнобарвних стрічок; розвивати мовлення дітей, активний словник, пам'ять увагу; розширювати пізнавальний інтерес та світогляд; виховувати патріотизм, любов до Батьківщини, її традицій, символів.

Матеріал: набір різних квітів, набір різнобарвних стрічок.

Хід гри

Вихователь пояснює правила гри: потрібно вибрати квіти для віночка, прикріпити їх на його площинне зображення.Хто правильно виконає завдання, той затанцює танок:

Візьмемось за руки,

Та й підемо на луки.

Там сплетем віночок -

Підем у таночок.

Діти разом з вихователем виконують танок.

Вихователь пропонує дітям піти по кімнату та знайти собі стрічку, щоб нею прикрасити віночок. Діти беруть по стрічці, стають довкола віночка і по черзі прикладають свої стрічки. Кожна дитина повинна назвати колір своєї стрічки та прокоментувати колір.

Дидактична гра “Обереги мого краю”

Мета: поглиблювати знання дітей про обереги рідного краю; вчити розповідати про них; розуміти їхнє символічне значення; виховувати почуття приналежності до українського народу, до його духовної та матеріальної культури.

Матеріал: розрізані на частини зображення калини, верби, рушника, вінка, сорочки-вишиванки.

Хід гри

Дітям роздають різні картинки - з них треба скласти предмет. Потім кожен розповідає про свій оберіг.

Размещено на Allbest.ru

...