Психологічні та педагогічні чинники збереження професійного здоров'я вчителів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема збереження та зміцнення психологічного здоров'я педагога є особливо актуальною в умовах сьогодення, коли кількість стресогенних чинників у професійній діяльності педагога постійно зростає. Сформувати емоційну адекватність та поведінкову гнучкість, забезпечити механізми свідомої саморегуляції педагога, створити розвивальне середовище для відновлення його здоров'я - це ті першочергові завдання, на які варто звернути особливу увагу. Якщо педагог врівноважений та спокійний, має гарний настрій та вміє контролювати свої емоції та реакції за будь-яких умов, то це позитивно впливає також на дітей [11,с.36].

Професія педагога ставить доволі високі вимоги щодо здоров'я фахівця, особливо психологічного. Педагогічна діяльність передбачає наявність у педагога витримки, кмітливості, швидкості реакції, емоційної врівноваженості, вміння володіти своїми почуттями тощо. Традиційно супутниками педагогічної діяльності є дратівливість, тривожність, надмірна схвильованість, почуття безнадійності, невпевненості, постійне переживання, почуття провини за щось невиконане, що позначається на психічному та психологічному здоров'ї фахівця [6,с. 9-10].

Професійне здоров'я вчителя - це цілісний багатовимірний динамічний стан організм, що дає вчителю змогу максимально продуктивно реалізувати свій потенціал у педагогічній діяльності, протидіяти негативному впливу професійних чинників, пов'язаних з цією діяльністю (нерівномірність навантаження, високе нервово-емоційне напруження, можливість виникнення конфліктних ситуацій, нерегламентований графік роботи тощо).

Створення здоров'язберігаючого освітнього простору передбачає збереження і зміцнення здоров'я всіх його суб'єктів, у тому числі й здоров'я вчителя. Професійне здоров'я педагога позначається на здоров'ї його учнів і на результатах усієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров'я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному [5]. Педагог із низькими показниками здоров'я не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здоров'я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад.

Стан здоров'я вчителя позначається на результатах усієї навчально-виховної роботи, впливає на стабільність результатів праці, забезпечує високий рівень професіоналізму, визначає самоефективність його особистості. Крім того, від професійного здоров'я значною мірою залежить стан здоров'я учнів, їхнє соціально-психологічне благополуччя, «життєстійкість». Педагог з низьким рівнем професійного здоров'я не здатен створити у школі психологічно безпечне освітнє середовище та умови для навчання. Він не може формувати культуру здоров'я учнів, оскільки для цього необхідний особистий приклад [18,с. 9].

Професійна діяльність учителів відрізняється від інших постійним нервово-психічним та емоційним напруженням, яке зумовлене як змістом, так і умовами педагогічної роботи.

Аналіз багатьох психолого-педагогічних досліджень засвідчив наявність у вчителів високого рівня захворюваності і, при цьому, низького рівня мотивації та загалом готовності до збереження та зміцнення здоров'я (О. Асмаковець, О. Баранов, С. Батенкова, М. Беребін, В. Бобрицька, С. Болтівець, В. Горащук, Г. Дмитроченкова, Г. Зайцев, Г. Заремба, Л. Мітіна, Є. Соколова. Л. Татарнікова, Л. Хомич та ін.). Професія вчителя належить до професій підвищеного ризику за частотою виникнення невротичних і психосоматичних розладів. У педагогів спостерігається чи не найвищий рівень «накопичення» важких форм неврозів. Серед учителів поширені синдром «емоційного вигорання», емоційна нестійкість, дисгармонійність особистості. Дезадаптуючими факторами є соціальна незахищеність, непрестижність учительської професії, труднощі професійної міжособистісної взаємодії в конфліктогенних ситуаціях, інформаційні перевантаження, багатофункціональність соціально відповідальної діяльності.

Чинниками ризику для професійного здоров'я вчителя є висока емоційна затратність і стресовість педагогічної діяльності, відсутність у школах умов для зняття психологічної втоми, недостатня компетентність у питаннях збереження і зміцнення професійного здоров'я. Більшість із опитаних нами студентів - майбутніх учителів відзначають, що не вміють протистояти стресам, долати негативний вплив дистресу на власну особистість, недостатньо володіють інформацією про способи формування стійкості до стресу, технологією збереження і зміцнення професійного здоров'я. Тому питання підготовки майбутніх учителів до діяльності зі збереження і зміцнення професійного здоров'я мають бути серед найбільш пріоритетних у вищих педагогічних навчальних закладах [2,с. 3-4].

Феномен здоров'я є предметом дослідження багатьох наук і розглядається у декількох аспектах: філософському, медико-біологічному, психологічному, соціально-педагогічному, психоенергетичному. До вивчення проблеми здоров'я в цілому й окремих його складових зверталися багато дослідників: Г. Абрамова, Г. Апанасенко, О. Балакірєва, С. Болтівець, Б. Братусь, Ш. Бюлер, О. Вакуленко, В. Гавідія, О. Гнатюк, О. Губенко, І. Гурвіч, О. Даниленко, І. Дубровіна, О. Завгородня, Г. Зайцев, В. Казначєєв, Б. Карвасарський, О. Коган, О. Кокун, М. Корольчук, В. Крайнюк, Ю. Лісіцин, С. Максименко, А. Маслоу, Л. Мітіна, М. Мушкевич, В. Пономаренко, К. Ріфф, К. Роджерс, Д. Сієрс, М. Смірнов, О. Сукманський, Л. Татарнікова, Т. Фаресжіо, М. Хижняк, О. Хлівна, Л. Хомич, Г. Царегородцев, Н. Шевченко, Б. Шиян, Ю. Юдчіц, О. Яременко та ін.

Аналіз сучасної наукової літератури з проблеми забезпечення здоров'я майбутніх фахівців дає змогу виділити дві групи досліджень. До першої групи входять дослідження, в яких розглядаються теоретико-методологічні основи педагогіки здоров'я (І. Брехман, М. Віленський, Г. Гураєв, Е. Казін, В. Казначєєв, М. Лук'янченко, Т. Паніна, Л. Татомирова, А. Щедріна та ін.). До другої групи належать дослідження, присвячені проблемі здоров'я суб' єктів освітнього процесу у вищій школі (Н. Абаскалова, Н. Башавець, В. Бобрицька, С. Болтівець, Ю. Бойчук, Г. Власов, Н. Гончарова, В. Горащук, П. Гусак, Г. Зайцев, С. Кириленко, Г. Кривошеєва, С. Омельченко, Н. Рибачук, Л. Романишина, М. Смірнов, С. Страшко, А. Царенко та ін.) [1,с. 26-27].

Об'єкт дослідження - професійне здоров'я як компонент збереження та зміцнення психологічного здоров'я вчителів.

Предмет дослідження - особливості збереження і зміцнення професійного здоров'я у вчителя.

Мета дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні та експериментальному дослідженні ставлення вчителів до професійного здоров'я, усвідомлення важливості та способів, які вони застосовують для збереження.

Гіпотеза дослідження:

- Професійне здоров'я розвивається в процесі тривалої професійної діяльності педагога;

- На формування професійного здоров'я впливають, як особистісні якості педагогів, так і організаційні характеристики їх діяльності.

- Своєчасна профілактика і корекція знижує негативні наслідки РЕВ.

Відповідно до поставленої мети сформульовано основні завдання дослідження:

1. На основі аналізу теоретичних підходів до розуміння проблеми здоров'я людини визначити основні поняття і визначення професійного здоров'я.

2. Дослідити специфіку діяльності педагога.

3. Обґрунтувати чинники, що впливають на професійне здоров'я педагога.

4. Розробити модель системи збереження і зміцнення професійного здоров'я, визначити психолого-педагогічні умови її реалізації.

5. Створити комплексну програму збереження і зміцнення професійного здоров'я, обґрунтувати зміст, напрями і технологію її реалізації у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

6. Обґрунтувати оптимальний варіант подолання проблеми професійного вигоряння та інших професійних криз у роботі сучасного вчителя.

Методи дослідження: теоретичні методи - метод концептуально-порівняльного аналізу, метод системно-структурного аналізу, моделювання, узагальнення, проектування, класифікація для обґрунтування концептуальних положень; емпіричні методи - спостереження, тестування, формуючий експеримент; метод математичної обробки результатів.

Структура курсової роботи: курсова робота складається із вступу, двох роздiлiв, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Теоретичний аналіз збереження професійного здоров'я вчителя

1.1 Основні поняття і визначення професійного здоров'я

Проблема професійного здоров'я вчителя може бути адекватно розкрита з урахуванням більш широкого її контексту, який відображає загальну картину здоров'я людини в єдності різних його аспектів [3,с.15-16].

Здоров'я - це глобальна проблема і водночас дуже складне явище. Феномен здоров'я розглядається у філософському, медико-біологічному, психологічному, соціально-педагогічному, психоенергетичному, акмеологічному аспектах. Наукові джерела свідчать, що за наявності багатьох методологічних підходів відсутній загальний стандарт для характеристики цього феномена. Тому вчені його інтерпретують по-різному: як відсутність хвороб і їх симптомів; як стан оптимальної життєдіяльності людини; як стан фізичного, душевного і соціального благополуччя; як динамічна рівновага організму і навколишнього середовища; як здатність організму пристосовуватись до умов існування; як урівноважений стан усіх функціональних систем організму та ін. Враховуючи наявні наукові підходи до трактування поняття «здоров'я», ми розуміємо його як гармонійну взаємодію всіх органів і систем людини при її фізичній досконалості і нормальній психіці, що забезпечує можливість оптимального функціонування у різних сферах життя [8,с.81-82].

Здоров'я як складна якість повноцінного людського життя і як науковий феномен інтегрує в собі такі складові або види: фізичне, психічне, духовне, соціальне здоров'я. Вони є невіддільними одне від одного і в сукупності визначають загальний стан здоров'я людини.

Основою всіх аспектів здоров'я, його системотвірною складовою є психічне здоров'я, що відображає стан інтелектуально-емоційної сфери людини, її загального душевного комфорту і забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Його сферу наповнюють індивідуальні особливості психічних процесів, станів і властивостей людини. Психічне здоров'я створює фундамент для його більш високого рівня - психологічного здоров'я, яке полягає у здатності повноцінно розвиватися, бути суб'єктом власної життєдіяльності. Психологічне здоров'я пов'язане зі стійкістю до стресу, гармонійністю і духовністю особистості, робить особистість самодостатньою. Його стрижнем є суб'єктність особистості, що характеризується розумінням себе та інших, здатністю визначати життєві пріоритети, спрямовувати активність відповідно до власних потреб та інтересів, свідомим і відповідальним ставленням до свого життя і майбутнього [11,с.44].

Стан здоров'я людини є однією з передумов самореалізації особистості, її значних досягнень у різних видах діяльності, зокрема у професійній діяльності. Стосовно виконання людиною професійної діяльності виділяють поняття «професійне здоров'я», яке вчені (В. Бодров, Е. Вайнер, Е. Зеєр, М. Корольчук, В. Крайнюк, Р. Кричевський, А. Маркова, Т. Сущенко та ін.) розглядають як інтегральну складову загального здоров'я, що об' єднує в собі всі його основні аспекти.

Професійне здоров'я є одним із факторів професійної придатності, важливою умовою ефективності трудової діяльності і показником «якості» професійного життя. Частковим проявом професійного здоров'я виступає професійне здоров'я вчителя, що пов'язане з виконанням професійних обов'язків у сфері педагогічної діяльності. Поняття «професійне здоров'я вчителя» можна визначити як інтегральну характеристику функціонального стану організму, глобальний психічний стан особистості, для якого характерна динамічна гармонійність внутрішніх переживань і пов'язані з цим ефективність та успішність педагогічної діяльності, здатність протистояти негативним факторам, що супроводжують цю діяльність. Цілісність професійного здоров'я визначається взаємодією фізичного, психічного, соціального та духовного аспектів здоров'я.

Комплексний аналіз критеріїв кожної із складових здоров'я дав змогу виділити їх стосовно професійного здоров'я вчителя. Вчитель вважається здоровим, якщо у нього гармонійно розвиваються потенційні фізичні і творчі сили, що роблять його зрілим і компетентним фахівцем, працездатним і активним суб'єктом життя і професійної діяльності. Для таких вчителів характерні, насамперед: психічна рівновага, високий рівень адаптації, гармонійні стосунки з оточенням, цілеспрямованість, плановість і впорядкованість своїх дій, упевненість у собі, почуття професійного обов'язку, оптимізм, адекватна самооцінка, адекватний рівень домагань, конгруентність, креативність, критичність мислення, пріоритет духовних цінностей, автономність, внутрішня узгодженість.

Здоров'я педагога - делікатна і багатоаспектна проблема. Її значимість настільки важлива, що саме професійне здоров'я вчителя має бути показником ефективної роботи сучасної школи і її стратегічною метою.

Індивідуальне здоров'я вчителя, як і будь-якої людини, складається з фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я [20, с.8-9].

Фізичне здоров'я відіграє важливу роль у професійній діяльності вчителя. Щоб спрямувати учнів на фізичне виховання й самовиховання, дотримання ними здорового способу життя, вчитель повинен бути сам фізично здоровим.

Психічне здоров'я - це стан душевного добробуту, який характеризується відсутністю хворобливих психічних явищ і забезпечує адекватну умовам довкілля регуляцію поведінки і діяльності.

Важливим для вчителя є нормальний стан його психологічного здоров'я, який містить в собі невичерпні резерви творчої праці вчителя. Важко переоцінити значення психологічного здоров'я для вчителя, адже його професія належить до категорії соціономічних і вимагає постійного самовдосконалення, самореалізації в педагогічній діяльності, спілкування з великою кількістю людей: учнями, батьками, колегами тощо.

Відмінними ознаками морального здоров'я вчителя слід визначити свідоме і відповідальне ставлення його до педагогічної праці, оволодіння скарбами культури, активного прийняття звичок, що формують здоровий спосіб життя [20,с.11].

Моральне здоров'я можна вважати вищою мірою людського здоров'я.

Духовне здоров'я максимально відображає рівень самореалізації особистості і характеризується такими якісними ознаками як альтруїзм, емпатія, відповідальність за долю світу. Це апогей морального здоров'я.

Соціальне здоров'я відображається через такі характеристики, як адекватне сприйняття соціальної реальності, інтерес до навколишнього світу, адаптація до фізичної та суспільної сфер, наслідування соціальних, моральних норм, наявність соціальних знань, умінь і навичок, відповідальність перед іншими, демократизм у поведінці. Ми всі - люди та характери наші різні, в кожного є свої особливості, тому і кажуть, що люди бувають різні та з усіма можна знайти спільну мову.

Стан професійного здоров'я вчителя позначається на результатах усієї навчально-виховної роботи, впливає на стабільність результатів праці, визначає самоефективність його особистості [21,с.45-46].

Від стану професійного здоров'я вчителя значною мірою залежить стан здоров'я учнів. Психогенна дезадаптація, дидактогенії, психосоматичні розлади здоров'я учнів - результат неблагополуччя у професійному здоров'ї вчителя.

Поняття «професійне здоров'я» науковцями розуміється по-різному. А. Г. Маклаков професійним здоров'ям вважає певний рівень характеристик здоров'я фахівця, що відповідає вимогам професійної діяльності і що забезпечує її високу ефективність [4].

Р.А. Березовська визначає професійне здоров'я як узагальнену характеристику здоров'я індивіда, що розглядається в конкретних умовах його професійній діяльності, а також як процес збереження і розвитку регуляторних властивостей організму, його фізичного, психічного і соціального благополуччя [2].

Н.В. Гончарова підкреслює, що професійне здоров'я вчителя - це цілісний багатовимірний динамічний стан організму, що дозволяє вчителю в максимальному ступені продуктивно реалізовувати свій потенціал в педагогічній діяльності, протидіючи негативному впливу професійних чинників [3, с. 49].

Л. Мітіна визначає професійне здоров'я вчителя як «здатність організму зберігати і активізувати компенсаторні, захисні, регуляторні механізми, що забезпечують працездатність, ефективність і розвиток особи вчителя в усіх умовах перебігу професійної діяльності» [5, с. 14-15]. Науковець розглядає проблеми професійного здоров'я з позицій професійного довголіття вчителів, а показником професійного здоров'я і довголіття вчителя є три інтегральні характеристики: педагогічна спрямованість, педагогічна компетентність і емоційна (поведінкова) гнучкість [5]. На нашу думку, професійне здоров'я вчителя - це функціональний стан організму за фізичними і психічними показниками, що розглядається в конкретних умовах його професійної діяльності, а також стійкість до несприятливих факторів (нерівномірність навантаження, високе нервово-емоційне напруження, можливість виникнення конфліктних ситуацій, нерегламентований графік роботи), пов'язаних із цією діяльністю. Слід зазначити, що професійне здоров'я вчителя - це багатокомпонентне поняття, яке, крім взаємодії фізичного, психічного і соціального аспектів здоров'я, що перебуває у сфері відповідальності самої людини, включає в себе професійну придатність.

Професії вчителя характерна відсутність чітких часових меж: нелегко встановити, коли закінчується виробнича, «службова» діяльність і починається суспільна. Він продовжує трудитися і в позаурочний час: аналізує проведені заняття, продумує та розробляє зміст наступних, аналізує та нагромаджує нові знання. Але навіть після припинення роботи думки про неї ще зберігаються, що виснажує нервову систему та часто призводить до виникнення неврозів. Також діяльність учителя характеризується нерівномірністю навантаження, розподілом уваги одночасно на декілька видів діяльності (творчу, організаторську, дослідницьку), постійним навантаженням на голосовий апарат. Слід зауважити, що всі ці особливості роблять діяльність вчителя значно складнішою, ніж у сфері обслуговування та матеріального виробництва. Таким чином, вже через 5-7 років постійної роботи в навчальному закладі у вчителя з'являються порушення здоров'я та захворювання (виснаження, педагогічні кризи, дистреси, професійна деформація, емоційне вигоряння тощо), які відчутно знижують працездатність і ефективність професійної діяльності.

М. Смірнов визначає такі порушення здоров'я у педагогів: нервові розлади, порушення серцево-судинної системи, остеохондроз, порушення обміну речовин, системи травлення, захворювання верхніх дихальних шляхів, патологія зору, у жінок - різноманітні гінекологічні захворювання [7, с. 90], а також розкриває особливості професійної деформації й емоційного вигоряння вчителя. Професійна деформація порушує цілісність, знижує рівень адаптації й ефективність професійного функціонування. Професійне вигоряння педагогів виражається у стані фізичного стомлення і розчарування, виснаження і зношення, яке відбувається в результаті сильно завищених вимог до власних ресурсів і сил, що виникає у людей, зайнятих у професійних сферах «людина - людина». Існують дві стадії розвитку емоційного вигоряння: перша виявляється зниженням якості інтелектуальної складової роботи; друга характеризується повною втратою інтересу до роботи і життя взагалі, емоційною байдужістю, отупінням, відчуттям повної відсутності сил. Науковець вважає, що у зв'язку з прогресуючим погіршенням стану здоров'я вчителів важливим є завдання підвищення обізнаності педагогів у питаннях збереження і зміцнення здоров'я самих вчителів [9, с. 260-289].

Тільки спільні зусилля насамперед самих педагогів, цілеспрямована робота всього педагогічного колективу, увага до професійного здоров'я вчителів з боку адміністрації закладу сприятимуть їх професійному довголіттю, творчому кар'єрному росту, професійному саморозвитку.

Зміцнення здоров'я вчителя забезпечить підвищення якості його життя, ефективності професійної діяльності та зменшить ризик порушень здоров'я підростаючого покоління.

1.2 Специфіка діяльності вчителя

Управління педагогічним процесом здійснює вчитель. Саме він визначає мету і завдання процесу в конкретних умовах, програмує розвиток особистості учня, обґрунтовує систему педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, спрямованість на розв'язання конкретних педагогічних завдань. Діяльність, яку виконує вчитель, називається педагогічною. Педагогічна діяльність - це особливий вид соціальної діяльності, що передбачає передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Педагогічну діяльність здійснюють не лише педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Ця діяльність є загально-педагогічною, тобто такою, яку здійснює кожна людина стосовно самої себе, своїх дітей, товаришів, колег тощо. Педагогічна діяльність як професійна здійснюється в спеціально організованих суспільством освітніх установах: дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах, Середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовки [6,с.18-19].

Основними видами педагогічної діяльності, яка здійснюється у цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.

З моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилась передусім виховна функція. Вчитель - це вихователь, наставник. У цьому його громадянське, людське призначення. Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на розв'язання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості шляхом організації виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців.

Ускладнення процесів суспільного виробництва, розвиток способів пізнання і бурхливе зростання наукових знань у суспільстві спричинили потребу у спеціальній передачі знань, умінь, навичок. У зв'язку з цим із галузі «чистого» виховання в педагогічній професії виділилась відносно самостійна функція - навчальна. Викладанням став вид виховної діяльності, здебільшого спрямований на управління пізнавальною діяльністю учнів.

Водночас успішність навчання багато в чому залежить не тільки від сформованості в учня пізнавального інтересу, а й від досвіду творчої діяльності і ставлення до навчальної діяльності в цілому, тобто не лише від викладання, а й від виховної роботи. В свою чергу, ефективне вирішення виховних завдань залежить від викладання, від позитивних змін у свідомості вихованців, які проявляються в емоційних реакціях, поведінці і діяльності [8,с.81-82].

«Навчання, що виховує», і «виховання, що навчає» (А. Дістервег) воєдино злиті в цілісному педагогічному процесі, який має місце в діяльності педагога будь-якої спеціальності.

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання - адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності [16,с.30-31].

Суб'єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об'єкт (предмет) педагогічної праці. У педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об'єктом, а й суб'єктом, оскільки педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.

Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності - людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Провідною, системоутворювальною метою (передавання соціального досвіду, конструктивний вплив на формування нової особистості) педагогічна діяльність висуває перед виконавцем також інші цілі - відповідати певному еталонові вчителя, професійно-рольовим очікуванням навколишніх людей, відтворювати зміст і певні структурні елементи діяльності в типовій формі [13,с.53].

Окрім того, будь-яка дія вчителя - не просто виконання соціального замовлення або професійно-рольова поведінка, це і його безпосереднє (і, отже, ненормативне, менш залежне від правової або соціальної регуляції) життя в усій його психологічній розмаїтості, багатоаспектності, унікальності, тобто ще одна система, на яку слід зважати.

Ця система зумовлює низку вимог до ціле-покладання в діяльності конкретного вчителя: зберегти себе, своє фізичне та психічне здоров'я, досягти психологічного комфорту, забезпечити задоволення життєво важливих або ситуативно, локально актуалізованих потреб тощо.

Усі ці види ціле-покладання мають право на існування. Уявімо вчителя, який ігнорує перший рівень - життєзабезпечення (назвемо його егоцентричним). Забуваючи про себе, своє фізичне та психічне здоров'я, він згодом неминуче стає виснаженою, зацькованою істотою з цілим комплексом захворювань, зовнішніх та внутрішніх особистісних конфліктів і проблем.

У вчителів найчастіше трапляються нервові зриви, захворювання нервово-соматичного характеру, які руйнують серцево-судинну, дихальну, опорно-рухову, травну системи, порушують голосовий апарат. І якщо вчитель ігнорує сигнали про негаразди від власного організму, то рано чи пізно це негативно позначиться на його здоров'ї, працездатності, якості й ефективності професійної діяльності.

Без ціле-покладання другого рівня (формально-рольової відповідності) діяльність конкретної людини втрачає професійну специфіку. Ігноруючи цілі цього рівня, вчитель відмовляється від використання ефективних стратегій і тактик педагогічної діяльності, нагромаджених досвідом багатьох поколінь. Цим самим він нібито бере на себе відповідальність за «створення» нової системи діяльності, яка не має історичних коренів. Бунтівник, анархіст, воїн-одинак - усі ці якості вельми привабливі для молодого покоління і, безумовно, є позитивними для багатьох професій [24,с.134].

Адже за діями конкретного вчителя - долі довірених йому дітей. Тому хоч би якими привабливими були у суспільній свідомості ідеї творчості, у педагогічній діяльності їх можна застосовувати дуже обережно: «Твори, але з певними обмеженнями, щоб не зашкодити жодній дитині; твори, але пам'ятай про нормативи своєї праці й давай учням програмні знання».

Третій рівень (перспективного розвитку особистості учня) визначає той найбільший діапазон вимог, які суспільство і сам учитель можуть пред'явити до педагогічної діяльності. На цьому рівні діяльність конкретного вчителя стає особистісне центрованою, спрямованою на кожну окрему дитину.

Ідеально педагогічна діяльність є результатом оптимального втілення цілей усіх трьох рівнів. Вчитель зберігає та підтримує своє здоров'я, працездатність, цілковито оволодіває нормативним змістом професійної ролі, але при цьому не втрачає кінцевої мети - створення можливостей для повного, неускладненого розвитку учнів у процесі спільної діяльності. Звичайно, це не слід розуміти як прагнення перекласти відповідальність за виховання та розвиток учнів виключно на плечі вчителя, йдеться про те, що сам учитель не повинен обмежуватися лише навчальною інформацією, він має засобами свого предмета готувати дітей до самостійного життя [23,с.48].

Проте ціле-покладання реального, а не гіпотетичного, ідеального вчителя може являти собою далеко не оптимальне співвідношення цілей окремих рівнів. Розгляньмо докладніше ті випадки, коли для вчителя актуальними стають цілі тільки одного з визначених рівнів (підсистем загальної системи професійного ціле-покладання).

1. У діяльності вчителя починає домінувати перший, егоцентричний рівень. Тоді вся його діяльність, кожна дія визначається виключно метою досягнення і збереження фізичного і психічного здоров'я, індивідуального комфорту.

«Однак про який комфорт може взагалі йтися, - скажуть учителі, якщо в школі постійне нервування, гамір, вчителя смикають з усіх боків, ніколи ані поїсти по-людськи, ані відпочити хоча б кілька хвилин?» Погодимося з тим, що термін «комфорт» тут має обмежений зміст - це радше не максимум зручностей, а неадекватно посилений захист від надмірного напруження, лавини інформації та міжособистісних контактів, негативних емоцій. Певною мірою цей захист життєво необхідний кожному вчителеві, однак в егоцентричного педагога він набуває домінантного характеру і визначає певний стиль поведінки і стосунків: «Якщо щось завдає мені душевного болю, фізичних незручностей, я прагну або зовсім усунути цей чинник, або принаймні відплатити тією ж ціною».

Зрештою, у вчителя, що зупинився у своєму професійному розвитку на першому рівні ціле-покладання, будь-яка несанкціонована дія учня може викликати дискомфорт: «Не трясіть у мене перед носом руками, у мене від них в очах рябіє»; «Чи ти не розумієш, що на уроці слід сидіти тихесенько, і не заважати вчителеві?»; «Не смій порпатися в портфелі на уроці, все, що потрібно, ти маєш покласти на парту під час перерви»; «Чому ти запитуєш у сусіда, хіба можна на уроці розмовляти між собою?»

2. Рівень формально-рольової відповідності, стаючи домінантним, також виявляється в типовій поведінці вчителя. Це найчастіше «подвижники», готові віддати життя за педагогічну ідею. їм ніколи не тільки подбати, а й навіть подумати про себе, всі їхні сили, інтереси, вільний час присвячені «служінню педагогіці», прагненню «бути гідним професії вчителя».

Якщо педагог зупинився у своєму професійному розвитку на другому рівні, його цільові установки зовні можуть бути дуже привабливими: «Я хочу домогтися, щоб у моєму класі всі діти були найвихованішими в школі»; «Вчитель повинен прагнути максимальної успішності всіх учнів»; «Я хочу, щоб активну участь у суспільному житті школи брала кожна дитина» тощо. І справді, було б добре, якби всі діти навчалися лише на «відмінно», щоб учні кожного класу були ідеально вихованими, мали бажання й можливості виявляти соціальну активність [26,с.44].

Однак, домагаючись втілення цих цілей у життя, вчитель починає ігнорувати реальні обставини, бажання і можливості самих дітей, вимагати від них повної віддачі сил і часу. Якщо ж дитина опирається цим вимогам або не може досягти відповідних показників, учитель відчуває до неї ворожість.

Недоліком цього рівня є те, що зовні він здається найбільш відповідним найсуворішим вимогам. Справді, егоїсту (вияв крайнього ступеня егоцентризму) завжди можна дорікнути тим, що він діє передусім з власних інтересів. А що можна сказати ентузіастові, який усі свої сили віддає виконуваній справі? Саме він найчастіше є «живим втіленням педагогічного ідеалу», на нього закликають рівнятися, наслідувати його приклад.

3. Третій рівень (творчості, перспективного розвитку особистості учня) за всієї зовнішньої привабливості також не завжди стає однозначно позитивним. Можна знайти чимало прикладів того, як окремі вчителі минали попередні рівні, і яких високих результатів домагалися у сфері виховання. Проте ці результати супроводжувалися втратами у власному здоров'ї, особистому житті, вихованні власних дітей, рівні викладання предмета, знаннях учнів [26,с.46].

Багатьом знайомий образ педагога-новатора, який виступає проти «рутинної педагогіки з усіма її канонами». Він готовий мчати в будь-який кінець країни, аби пропагувати нові ідеї виховання, приймати у себе на уроках тисячі прихильників і послідовників... за рахунок власних та учнівських стресів і перевантажень, ігнорування шкільних програм.

Генералізований чинник, навколо якого фокусуються основні цільові установки вчителя, дістав назву спрямованості. Залежно від того, яка детермінанта в ньому переважає, розрізняють такі види спрямованості: на себе, на предмет або збереження педагогічного авторитету, на міжособистісні стосунки з іншими вчителями, на розвиток дитини, на міжособистісні стосунки з учнями тощо.

Неважко помітити, що всі вони співвідносяться з описаними вище рівнями, але провідним може стати лише один аспект. Характерно, що за будь-якого виду спрямованості вчитель може демонструвати всі три рівні ціле-покладання, а може через генералізований чинник реалізовувати цілі лише одного рівня [23,с.48].

Наприклад, головним у діяльності вчителя є предмет, який він викладає. Внаслідок цього: на егоцентричному рівні викладання улюбленого предмета приносить йому радість, задоволення, а знання цього предмета учнями підтверджує, що його захопленість передалася їм. При переважанні егоїстичного відтінку знання педагогом свого предмета стає засобом самоутвердження, домінування, підкреслення своєї «вищості». Знання учнів набувають значення «сигналу» про ступінь їх підкорення вчителеві, слухняність, стають своєрідним індикатором виконання висунутих педагогом вимог; на професійно-рольовому рівні компетентність учителя, його майстерність слугує показником професійної відповідності, а знання учнів - доказом того, що він став «справжнім учителем». При гіпертрофії цього рівня вчитель орієнтується на знання як абсолютну цінність, причому особливого значення набувають вимоги «методичної досконалості», дій тільки в одному алгоритмі, точності відповідей учнів згідно з навчальними текстами тощо; на рівні перспективного особистісного розвитку вчитель нібито «вплітає» свій предмет у контекст життя учнів, розкриває його необхідність не стільки як сукупності знань, відомостей, скільки як засобу розв'язання актуальних життєвих проблем [23,с.48-49].

Спрямованість вчителя на дитину також може мати різнорівневий характер: егоцентричний рівень диктує ставлення до дитини (учня) як до джерела позитивних або негативних емоцій. «Хороша дитина» - це найчастіше той учень, який не завдає вчителеві зайвого клопоту, «поганий» - той, що потребує додаткової уваги, дає привід для хвилювань; на професійно-рольовому рівні вислів «хороша дитина» стає еквівалентом вислову «хороший учень», тобто дитина, яка відповідає шкільним нормативним вимогам. У межах цих нормативів учитель прагне «зробити з нього людину», а той не повинен чинити опору, має коритися цьому педагогічному впливу; на третьому рівні оптимум спрямованості на дитину виявляється тоді, коли їй дозволяють бути собою, визнають її самостійну цінність і надають необхідну й вчасну допомогу в особистісному розвитку.

Оскільки ціле-покладання в загальній теорії систем виступає в ролі системоутворювального чинника, розглянемо інші структурні елементи діяльності з позицій зіставлення з цілями трьох рівнів.

1.3 Чинники, що впливають на професійне здоров'я вчителя

У всіх представників педагогічної професії, витрати часу на всі види діяльності набагато перевищують нормативно припустимі. Психічну й фізичну напругу викликають і такі особливості вчительської праці, як постійна увага, необхідність запам'ятовувати й відтворювати великий обсяг інформації, вільно висловлювати свої думки і володіти засобами вербальної і невербальної комунікації; постійне навантаження на голосовий апарат. Вчителі у більшій мірі, ніж представники інших професій, продовжують працювати у разі хвороби та нездужання, не звертаючись за медичною допомогою, що призводить до загострення хвороби під впливом негативних факторів навколишнього середовища [15,с.26-27].

Відносно факторів, що впливають на професійне здоров'я вчителя, в науковій літературі таких даних обмаль. Можна виділити і скласти класифікацію факторів, які впливають на професійне здоров'я вчителя. Найбільш вагомими серед негативних факторів вказані такі, як:

- стресові ситуації на роботі і в побуті;

- недостатній сон, перенавантаження;

- недооцінка здоров'я в ієрархії потреб.

У процесі дослідження з'ясувалося, що всі вчителі розглядають сім'ю і роботу, як головні фактори впливу на здоров'я. Позитивні стосунки між членами сім'ї і колегами сприяють зміцненню здоров'я. До складових сприятливого для здоров'я вчителя психологічного клімату належить також спільна діяльність, психологічна сумісність між членами педагогічного колективу, задоволеність педагогічною професією [23,с.49].

Чинники, які впливають на професійне здоров'я педагога:

Чинники негативного впливу:

* Низький рівень загальної, моральної, духовної, фізичної культури;

* Відсутність здорового стилю життя;

* Недооцінка здоров'я в ієрархії потреб;

* Низька мотивація щодо збереження здоров'я;

* Стресові ситуації на роботі, у побуті;

* Недостатній сон і перенавантаження;

* Необгрунтоване самолікування;

* Екологічно несприятливі умови праці;

* Недостатній обсяг оздоровчої рухової діяльності...

Чинники позитивного впливу:

* Формування менталітету здоров'я;

* Виховання культури здоров'я;

* Формування здорового способу життя;

* Розвиток інтелекту;

* Переключання свідомості на «позитивний канал» сприйняття подій;

* Налаштування на довге здорове життя;

* Оздоровча активність;

* Фізична активність;

* Приємне, корисне та позитивне спілкування в родині та на роботі;

* Творчість як основа здорового способу життя;

* Достатні матеріальні ресурси;

* Задоволеність життям (щастя, благополуччя...)...

Отже, проблема збереження здоров'я вчителів в навчальному закладі є очевидною і потребує уваги як з боку керівників навчальних установ, так і з боку самих вчителів. Вона повинна розглядатися у контексті загальної концепції охорони здоров'я нації, тому що від вчителя в більшій мірі залежить здоров'я підростаючого покоління [8,с.81].

Поняття «культура здоров'я» часто обмежується тільки проведенням фізкультурно-оздоровчих заходів. Але, як вже було зазначено, здоров'я буває фізичним, психічним, моральним і соціальним, тому, щоб бути здоровим, недостатньо тільки займатися фізкультурою. Здоров'я людини неможливе без моральної і психічної складової.

професійний вигоряння вчитель здоров'я

Розділ 2. Дослідження професійного здоров'я вчителя

2.1 Методика дослідження вчителів щодо важливості та способів застосування для збереження професійного здоров'я

Дослідження вчителів щодо ставлення їх до професійного здоров'я у педагогів проводилися відповідно до поставленої мети і раніше позначеними завданнями.

Об'єктом дослідження є професійне здоров'я як компонент збереження та зміцнення психологічного здоров'я вчителів.

Предмет дослідження - особливості збереження і зміцнення професійного здоров'я у вчителя.

База дослідження:

Випробувані став педагогічний колектив, що складається з 40 педагогів з різною тривалістю професійної діяльності.

У дослідженні прийняло участь 40 вчителів.

Всі випробовувані-жінки від 22 до 63 років. Середній вік 39 років.

Мають освіту: 68% вища, 32% середню спеціальну.

З метою вивчення особливостей ставлення вчителів до власного здоров'я нами було проведено опитувальник «Ставлення до здоров'я» Р.А. Березовської ( Додаток А). Опитувальник складається з 10 запитань і спрямований на дослідження психологічних особливостей ставлення людини до власного здоров'я.

Тестування проводилося невеликими групами або індивідуально. Вчителі отримували інструкції та бланки відповідей. Після проведення тестування, дані тестів, були оброблені і зведені в таблиці показників. На основі отриманих даних ми спробували зробити висновок про ставлення вчителів до свого професійного здоров'я.

Дослідження здійснювалось у декілька етапів:

На першому етапі дослідження були виявлені соціально-демографічні характеристики досліджуваних.

На другому етапі дослідження були виявлені рівень сформованості збереження та зміцнення професійного здоров'я

На третьому етапі проведено аналіз дослідження і зроблені висновки.

Досліджувані давали відповіді за семибальною шкалою, де 1 - абсолютно незгоден або зовсім неважливо; 2 - не згоден, це не важливо; 3 - швидше не згоден; 4 - не знаю (не можу відповісти); 5 - швидше згоден, ніж ні; 6 - згоден, дуже важливо; 7 - абсолютно згоден, дуже важливо. Для спрощення підрахунків, за основу ми взяли три шкали:

1. Незгоден або абсолютно не важливо (1 та 2 шкала опитувальника).

2. Важко відповісти або не знаю (3, 4 та 5 шкали опитувальника, оскільки відповіді на них носять невизначений характер).

3. Згоден, важливо або безумовно важливо (6 та 7 шкали опитувальника).

Якісний аналіз, отриманих в ході констатувального експерименту, результатів дав змогу визначити особливості психологічного ставлення вчителів до власного здоров'я: розуміння ними цінності та поняття здоров'я.

За отриманими в ході дослідження даними, усі наведені у опитувальнику цінності, в тому числі і здоров'я, визначаються досліджуваними як важливі: щасливе сімейне життя (92,5 %), здоров'я (90 %), вірні друзі (85 %), матеріальне благополуччя (72,5 %), незалежність та цікава робота (65 %) тощо. Такі показники дають змогу констатувати розуміння майбутніми вчителями місця власного здоров'я серед життєвих цінностей людини.

Проте, незважаючи на усвідомлення важливості здоров'я, досліджувані не дали чітких визначень поняття здоров'я. Так, відповідаючи на запитання опитувальника: «Як би Ви в декількох словах дали визначення здоров'я?», досліджувані дали досить різноманітні відповіді.

Лише 27,5 % опитуваних пов'язали здоров'я людини з фізичною, психічною та духовною сферами її життя, що говорить про повне розуміння ними феномену здоров'я. 22,5 % взагалі не дали визначення поняттю здоров'я, що дає підстави зробити висновок про недостатньо чітке та сформоване уявлення студентів щодо здоров'я та критеріїв здорового організму людини. Досить розмиті та нечіткі відповіді спостерігаються у 30 % респондентів.

Таким чином, отримані дані ще раз підтверджують необхідність забезпечення розуміння вчителями змісту поняття здоров'я, формування у них чітких уявлень про механізми збереження і зміцнення здоров'я, оскільки саме комплексне уявлення людини про здоров'я може стати підґрунтям для формування позитивного ставлення до нього, як до однієї з найважливіших людських цінностей, а від так, стати головним фактором успішності вчителів.

2.2 Обґрунтування оптимального варіанту подолання проблеми професійного вигоряння у роботі сучасного вчителя

Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої саморегуляції. Приведемо приклади суджень індивідів з розвиненою системою саморегуляції: «Не слід обвинувачувати в неприємностях себе та інших, немає сенсу також без кінця мучитися докорами совісті. Але й "перекидати" свою стресову агресію на оточуючих негуманно і невигідно, бо порушуються взаємовідносини, губляться важливі контакти, можлива втрата поваги оточуючих, а проблема не вирішується. Можна тільки втратити, нічого не придбавши!».

Отже, дуже важливо вчасно зупинити себе, коли ще є розуміння ситуації і зберігається самоконтроль.

Треба постійно вивчати себе і спостерігати за собою. Важливо вчасно відчути зміну свого внутрішнього стану, коли "закипають" емоції, вибухає подразнення і з'являється ледве стримувана агресія. Тому при виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати використовувати правила саморегуляції (див. додаток Б).

Стреси та стресові стани пов'язані зі ще одним феноменом педагогічної діяльності, який отримав назву "психологічне вигорання".

Педагоги повинні намагатися самостійно дбати про своє здоров'я, щоб воно не нашкодило професійній працездатності. При психологічній стабільності організму вчитель зуміє донести до учня інформацію та сформувати з нього повноцінну особистість.

Для зняття напруги й укріплення витримки В.А. Семиченко пропонує дотримуватися рекомендацій:

- Заздалегідь програвайте варіанти.

Вважається, що успіху досягає саме той, хто знає, що робити, зазнавши невдачі. Тому варто заздалегідь програти в уяві різні варіанти поведінки учнів (зазначаючи можливі варіанти в «партитурі уроку», як робить диригент перед концертом на репетиції) залежно від того, як поведеться клас. Учні можуть не включитися у проблему, не захотіти виконувати завдання, не засміятись у відповідь на жарт. Як на це відреагувати, не почати комплексувати? Усе це варто продумати заздалегідь.

- Учіться планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів уроків часто веде до плутанини, безпамятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите.

- Визнайте і прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали щонебудь. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.

- Розважайтесь.

Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.

- Будьте позитивною особистістю.

Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

- Учіться терпіти і прощати.

Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх.

- Уникайте нездорової конкуренції.

У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.

- Регулярно робіть фізичні вправи. Скорегуйте харчування.

Перевіртеся в лікаря до того, як займатися за якою-небудь системою. Краще виконувати ту програму, яка приносить вам задоволення.

- Розповідайте про свої неприємності.

Знайдіть друга, священика чи консультанта - психолога, із якими ви можете бути відверті.

- Учіться безмедикаментозного методу розслаблення.

Медитація, йога, аутогенне тренування і прогресивна релаксація можуть бути вивчені за допомогою акредитованих компетентних учителів і професійних психологів.

- Якщо ж робота є для вас значущою, але ви відчуваєте, що починаєте «вигорати», то - хоча б тимчасово - зробіть такі кроки: попросіть керівництво тимчасово знизити вам навантаження; не беріть роботу додому; не розмовляйте про справи під час обіду та у вільний час.

- Навчіться управляти своїм часом за допомогою таких прийомів: визначте основні цілі та завдання вашої професійної діяльності на певний період; зіставте результати їх виконання з можливостями здійснення певних етапів вашої професійної кар'єри; визначте пріоритетність цілей та завдань; складіть розклад виконання справ; навчіться казати «Ні!»; делегуйте свої повноваження; доручайте завдання іншим; визначайте те, як ви розподіляєте свій час.

- Змініть свій імідж «трудоголіка». Щоб подолати трудоголізм, використайте такі засоби: сконцентруйтеся на тому, що вам подобається найбільше, та спробуйте знайти способи припинити або мінімізувати виконання того, що вам не подобається; спитайте себе «чим би я хотів займатися безкоштовно?» і потім спробуйте спрямовувати в це русло свою роботу; використовуйте свій час, не дозволяйте часу використовувати вас; вирішіть для себе, скільки часу ви приділятиме відтепер роботі, потім скоротіть свій робочий час до цього рівня; використайте для цього так звані «штучні» прийоми (призначте відразу після закінчення робочого дня зустріч із другом, заплануйте відвідування басейну, похід до театру тощо); залишіть вільний час у вашому робочому розкладі; навчіться казати «Ні!» новим вимогам до вашого часу; якщо вам важко це зробити, скажіть, що вам потрібно подумати над цим і відмовтеся пізніше; оформіть своє робоче місце за власним смаком, зробіть так, щоб воно приносило вам задоволення; спробуйте не забувати про приємні моменти своєї роботи: задоволення від виконаного завдання, свобода та можливість бути корисним іншим тощо; надмірна захопленість роботою передбачає хороший обсяг звітності про те, як ви працюєте; можна переструктурувати роботу, щоб вона приносила вам більше задоволення; визначте час для сімейних справ (поділіть із домашніми побутові турботи, влаштуйте поїздку на природу.

- Створіть групу соціальної підтримки.

Соціальна підтримка - це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що - небудь зробити для когось. До групи соціальної підтримки можуть увійти ваші друзі, члени сім'ї, з якими ви духовно близькі і з якими ви поділяєте свої радощі, проблеми, острахи та любов. Включіть до групи соціальної підтримки і ваших колег, затоваришуйте з ними, організуйте спільне позитивне проведення часу.

Також для профілактики та подолання професійного вигоряння психологи пропонують виконувати різні вправи (див. додаток В).

Щоб не прискорювати професійне вигоряння не потрібно:

-працювати багато годин поспіль, особливо вечорами і вихідними, і говорити собі, що це ніяк не впливає на стосунки з близькими людьми.

-підмінювати роботою відсутні взаємини.

-навіть не перебуваючи на роботі, думати про найважчі ситуації, стосунки і людей, повязаних з роботою.

-постійно турбуватися про те, що ви мали зробити, але не зробили.

-перекладати відповідальність за те, що щось іде не так, на своїх учнів, колег, адміністрацію установи й систему загалом.

-бути переконаним, що «не треба глибоко копати» - ні в собі, ні в іншому.

-вірити, що можливе досягнення абсолютного щастя - життя без проблем.

-увесь час прагнути бути кращим за інших.

Серед психологічних технологій профілактики та подолання синдрому професійного згорання педагогів найбільш ефективними є самі ті, що зорієнтовані на самостійне використання фахівцями конкретних прийомів на певних фазах протікання професійного стресу. Наприклад, наступні техніки можуть сприяти ефективній профілактиці даного синдрому:

- аналіз власної професійної ситуації, що полягає в когнітивній оцінці ситуації професійної діяльності (виявлення стрес - факторів, аналіз власної стресової толерантності) через ідентифікацію сигналів, які попереджують про стрес: втомлений вигляд, байдуже ставлення до життя, хворість; неадекватне сприйняття гумору, роздратованість, недружелюбність, недовірливість; велика кількість помилок через неуважність, знижені кількісні та якісні показники роботи, нечіткий, незв'язний характер усних або письмових доповідей та ін.;

...