Науково-педагогічний внесок К.Г. Стеценка і Я.С. Степового у вирішення завдань музично-естетичного виховання учнівської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний педагoгiчний унiверситет iменi А. С. Макаренка

Навчальнo - наукoвий iнститут культури i мистецтв

Кафедра хoрoвoгo диригування, вoкалу та метoдики музичнoгo навчання

Курсoва рoбoта

Науково-педагогічний внесок К.Г. Стеценка і Я.С. Степового у вирішення завдань музично - естетичного виховання учнівської молоді

Галузь знань: 01. Oсвiта

Стельмах Руслана Вікторівна

Наукoвий керiвник М.І. Фалько,

кандидат педагoгiчних наук

Суми 2018



ЗМIСТ

ВСТУП

РOЗДIЛ 1. Теоретичні питання музично - естетичного виховання учнівської молоді в Україні

1.1 Музично - естетичне виховання

1.2 Психо - фізіологічні особливості учнівської молоді

Виснoвки дo рoздiлу 1

РOЗДIЛ 2. Експериментальна робота з музично - естетичного виховання учнівської молоді на прикладі К. Г. Стеценка та Я. С. Степового

2.1 Педагoгiчнi умoви музично - естетичного виховання К. Г. Стеценка

2.2 Метoдика музичного виховання Я. С. Степового

Виснoвки дo рoздiлу 2

ВИСНOВКИ

СПИСOК ВИКOРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДOДАТКИ



ВСТУП

Актуальність проблеми. Музична культура -- складний історично обумовлений процес, який своїм корінням йде у глибину віків, бо музика як частка суспільної свідомості у всі часи мала синкретичний характер -- була невід'ємною частиною людського буття [13, с. 44].

Українська нація за своїми ознаками має художньо - емоційні риси, які відрізняють її від інших своєрідними проявами музично-естетичного характеру у повсякденному житті. Тому розвиток самосвідомості та самовизначенності українського народу у значній мірі визначається впливом цих проявів.

Музично-просвітницький досвід української громадськості другої половини ХІХ -- початку ХХ століття реалізовувався у житті українського народу з величезними труднощами, викликаними соціально-економічним нехтуванням української нації та прямою забороною поширення української культури з боку офіційної державності.

На основі вивчення та аналізу наукових досліджень, історичних літературних джерел, періодичних видань та літератури з питань розвитку української музичної культури маємо відзначити, що процес формування самосвідомості українського народу супроводжувався прогресивними явищами, які відбувалися у житті громадськості. Особливо слід відзначити рух, який виник у середині ХІХ століття і набув свого розвитку, завдяки діяльності прогресивних діячів літератури і мистецтва, пропагуючих українську культуру.

Модернізація сучасної музичної освіти вимагає постійного підвищення її якості, оновлення змісту і організаційних форм, а також є найважливішим чинником інтеграції інноваційних технологій, спрямованих на підвищення результативності навчання [14].

Особливо інтенсивні зміни відбуваються нині в музично-педагогічній освіті, яка направлена на творчий розвиток особистості, здатної до швидкого реагування на можливі зміни навчального середовища, вирішення проблеми адаптації учнівської молоді в соціумі.

Сучасні суспільно-політичні процеси та пов'язані з ними: тотальна модернізація, інформатизація та технологізація життя зумовили зміни в свідомості юного покоління, зокрема зміщення ціннісних орієнтирів у бік прагматизації життєтворчості. Саме тому проблема музично - естетичного виховання актуалізується і потребує системного і комплексного підходу до вивчення і розв'язання багатьох своїх проблем.

Пошук удосконалення шляхів музично - естетичного виховання завжди був і залишається предметом музично-педагогічних наукових досліджень. Значний внесок в успішне вирішення проблеми музично-естетичного виховання у загальноосвітніх школах зробили видатні вчені-педагоги О. Апраксіна, Б. Асаф'єв, П. Блонський, Н. Брюсова, Н. Гродзенська, Д. Кабалевський, М. Румер, В. Сухомлинський, В. Шацька, С. Шацький, Б. Яворський та інші в розвитку духовного потенціалу особистості - О. Олексюк, М. Ткач, Г. Шевченко.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає у важливості та недостатньому теоретичному і методичному дослідженні проблеми науково - педагогічного внеску К. Г. Стеценка і Я. С. Степового у вирішенні завдань музично - естетичного виховання учнівської молоді.

Об'єктом дослідження є процес музично - естетичного виховання учнівської молоді.

Предмет дослідження: педагогічні умови музично - естетичного виховання К. Г. Стеценка.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати педагогічні умови музично - естетичного виховання К. Г. Стеценка та розробити методику музичного виховання Я. С. Степового.

Відповідно до об'єкта, предмета та мети дослідження в нашій курсовій роботі вирішуються наступні завдання, викладені нижче.

1. Вивчити і проаналізувати музично - естетичне виховання.

2. Проаналізувати психо - фізіологічні особливості учнівської молоді.

3. Обґрунтувати педагогічні умови музично - естетичного виховання К. Г. Стеценка.

6. Розробити методику музичного виховання Я. С. Степового.

Для розв'язання поставлених завдань в ході дослідницької роботи нами використовувався комплекс взаємопов'язаних методів, викладених нижче.

1. Теоретичний аналіз наукової літератури з означеної проблеми.

2. Вивчення і узагальнення досвіду роботи педагогів - музикантів, хормейстерів, вчителів музичного мистецтва з даної проблеми.

3. Проведення експериментального дослідження з музично - естетичного виховання учнівської молоді на прикладі К. Г. Стеценка та Я. С. Степового.

6. Визначення ефективної методики музичного виховання Я. С. Степового.

Структура курсової роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків до 1 і 2 розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (26 одиниць), додатків (2 одиниці). Курсова робота викладена на 33 сторінках основного друкованого тексту, загальний об'єм роботи 44 сторінки.



РOЗДIЛ 1. Теоретичні питання музично - естетичного виховання учнівської молоді в Україні

1.1 Музично - естетичне виховання

Результати наукових досліджень у галузі філософії, психології, педагогіки, мистецтвознавства висвітлюють окремі аспекти проблеми музично - естетичного виховання учнівської молоді.

Так, філософські аспекти музично - естетичного виховання учнівської молоді розглянуто в наукових працях Л. Баткіна, М. Бахтіна, В. Бітаєва, Ю. Борева, О. Волкової, Т. Домбровської, І. Зязюна, В. Іванова, В. Кудіна, В. Лозового [20, с. 24].

Психологічні основи музично - естетичного виховання учнівської молоді розкрили Л.Виготський, В.Клименко, В.Роменець, Б.Теплов, С.Якобсон та ін. Питання історії та розвитку окремих видів народного мистецтва, а також проблема художнього образу та його сприйняття досліджуються у мистецтвознавстві (Е.Антонович, О. Кульчицька, Ю. Лащук, Н. Волков, С. Раппопорт та ін.).

Педагогікою вивчаються загальні питання музично - естетичного виховання учнівської молоді (Ю. Алієв, А. Болгарський, Д. Джола, Л. Коваль, Б. Ліхачов, Г. Падалка, О. Рудницька, Г. Шевченко, Н. Щербо та ін.).

Особливо значущими для розвитку сучасної педагогічної науки є концепції музично - естетичного виховання учнівської молоді І. Зязюна, О. Семашко, М. Опанащука, Л. Масол, зміст яких розкриває функції та принципи організації музично - естетичного виховання учнівської молоді в сучасних середніх загальноосвітніх закладах. У цьому контексті особливого значення набуває дослідження проблеми музично-естетичного виховання молодого покоління [17, с. 256].

Дослідник О. Михайличенко пропонує таке визначення терміна «музично-естетичне виховання»: «Музично-естетичне виховання в Україні - це діалектична взаємодія інституцій створення, накопичення та збереження досвіду національного музичного мистецтва з процесами передачі цього досвіду із покоління в покоління у тісному суспільно-історичному та соціально-економічному зв'язках. Разом з тим це процес передачі та засвоєння особистістю емоційно-художніх образів українського, зарубіжного музичного та суміжних з ним мистецтв, які спроможні спонукати її до творчої діяльності та створення навколо себе життя, побудованого на кращих морально-етичних цінностях, що виробило людство» [17, с. 13].

Розвиток національної системи музично-естетичного виховання, яка сприятиме формуванню особистості, що буде прагнути змінювати своє життя на краще й жити за законами краси, вимагає урахування надбань усього багатовікового минулого, вивчення теорії та практики музично-естетичного виховання в минулому, опрацювання історичного та теоретико-методологічного аспектів даної проблеми. Тільки таким шляхом можна забезпечити єдність, наступність і спадкоємність у вихованні поколінь.

Вивчення процесу становлення і розвитку музично-естетичного виховання в Україні було предметом наукових праць ще з середини XIX - початку XX століття. Педагоги, музичні діячі, композитори: С. Миропольський, А. Вахнянин, П. Сокальський, Д. Ахшарумов, В. Матюк, С. Людкевич та ін., усвідомлюючи важливість музичного мистецтва у вихованні молодого покоління та спираючись на результати глибокого вивчення особливостей культурно-історичного розвитку України, просвітницької та творчої спадщини українських діячів, а також історико-культурних надбань нашого народу, зробили вагомий внесок у розвиток теорії музичного виховання [17, с. 145].

Друга половина XX - початок XXI століття є періодом радикального оновлення освіти, розвитку української культури, збагачення змісту, форм і методів музично-естетичного виховання, що пояснюється соціально-економічними, політичними й світоглядними зрушеннями в суспільстві.

У педагогічній і музикознавчій науці радянського періоду загальні питання історичного розвитку музично-естетичного виховання розглядали І. Анісімова, О. Апраксіна, Н. Добровольська, А. Каленіченко, Л. Коваль, Д. Локшин, Л. Масол, О. Ростовський, Г. Падалка, О. Рудницька, Т. Танько, Л. Хлєбникова, Т. Цвєлих, Г. Шевченко та ін. В роботах цих вчених міститься багатий фактичний матеріал, що розкриває тенденції та особливості музично-естетичного виховання в різних регіонах, на окремих історичних етапах [19, с. 245].

Останнім часом з'явилося чимало наукових праць, присвячених аналізу педагогічних, просвітницьких та естетичних процесів в Україні. Так, О. Михайличенко значним і плідним періодом розвитку музично-естетичної творчості в Україні вважає XIX - початок XX століття. Вчений стверджує, що діяльність видатних композиторів цього періоду (В.Барвінський, А.Вахнянин, М. Вербицький, М. Вериківський, С. Воробкевич, П. Козицький, О. Кошиць, М. Лисенко, М. Леонтович, С. Людкевич, Б. Лятошинський, П. Ніщинський, Б. Підгорецький, Л. Ревуцький, П. Сокальський, Я. Степовий, К. Стеценко, Ф. Якименко та ін.), громадських діячів і письменників (Т. Шевченко, Б. Грінченко, М. Драгоманов, М. Грушевський, І. Франко, Леся Українка та ін.), музикознавців (М. Грінченко, В. Витвицький, К. Квітка, Ф. Колесса, С. Людкевич, Ф. Стешко, О. Хоминський та ін.), музикантів-виконавців (І. Алчевський, С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга), окремих творчих спілок і товариств того періоду - Київське відділення Імператорського російського музичного товариства, «Боян» (Львів та інші міста), «Просвіта» (Київ), «Торбан» (Львів), «Союз співацьких і музичних товариств» (Львів), Київське літературно-артистичне товариство та ін. значно вплинули на розвиток теорії й практики музично-естетичного виховання молодого покоління [17, с. 46].

У вивченні проблеми розвитку музично-естетичного виховання в Україні велике значення мають дослідження вчених, що аналізують процеси в історії української педагогіки в різні періоди (О. Адаменко, С. Бабишин, І. Борисов, М. Грищенко, М. Гриценко, М. Грушевський, О. Дзеверін, М. Євтух, С. Золотухіна, І. Зязюн, Н. Калениченко, І. Кашула, М. Коваль, В. Курило, В. Кравець, О. Кондратюк, М. Левківський, О. Мазуркевич, О. Мишанич, Ф. Науменко, М. Ніжинський, Н. Ничкало, Л. Попова, В. Савинець, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Л. Юрченко, М. Ярмаченко та ін. [26].

Досліджуючи проблему музично-естетичного виховання учнівської молодіі в Україні, Л.М. Сбітнєва відмічає, що у період розвиненого соціалізму в Україні важливими принципами теорії і практики музично-естетичного виховання були:

- масове залучення до естетичної діяльності всього народу;

- створення масового мистецтва, яке б сприяло самовідданій праці людини та розквіту держави [23].

Здобуття Україною незалежності стало початком нової ери в розвитку української нації, розквіту української культури, особливо музичного мистецтва, розвитку української музичної педагогіки. За останні роки музично-естетична наука збагатилася важливими дослідженнями, в яких здійснена історико-педагогічна реконструкція процесу музично-естетичного виховання учнівської молоді в Україні визначені його основні педагогічні засади та надбання, які стали основою сучасної концепції музичної педагогіки, накреслені шляхи подолання кризи в галузі музично-естетичного виховання.

Проте, відсутність значних досліджень, де б висвітлювалися етапи становлення та розвиток процесу загального музично-естетичного виховання учнівської молоді, в контексті розвитку освітніх процесів в Україні створює протиріччя, яке виникає між сучасними та застарілими педагогічними ідеями й концепціями, між емпіричним досвідом практики музично-естетичного виховання минулого та сучасними змістовно-теоретичними підходами до цього процесу. Виникає необхідність подолання цих протиріч.

У зв'язку з цим, визначення історичних передумов, основних етапів розвитку та напрямів процесу музично-естетичного виховання учнівської молоді, розкриття ролі музично-просвітницької діяльності видатних громадських діячів, композиторів, музикантів-виконавців, творчих об'єднань в Україні зазначеного періоду в становленні системи музично-естетичного виховання учнів, обґрунтування теоретичних основ музично-естетичного виховання молодших школярів в сучасних загальноосвітніх закладах є необхідним і своєчасним.

В аспекті даної проблеми необхідним є здійснення історико-педагогічного аналізу теорії та практики організації процесу музично-естетичного виховання учнівської молоді в Україні, визначення надбань зазначеного періоду, які стали основою сучасної концепції музичної педагогіки.

Реалізація музично - естетичного виховання учнівської молоді вимагає вирішення таких завдань:

- визначити історичні передумови, основні етапи розвитку та напрями процесу музично-естетичного виховання учнів в Україні;

- визначити основні форми організації та методи музично-естетичного виховання учнів в Україні;

- розкрити роль музично-просвітницької діяльності видатних українських громадських діячів, композиторів, музикантів-виконавців, творчих об'єднань в Україні зазначеного періоду в розвитку системи музично-естетичного виховання учнів [27].

Гуманізація навчально-виховного процесу зумовлює формування в дітей умінь правильно оцінювати свої вчинки і взаємини, має незаперечне значення для максимальної реалізації їх потенційних можливостей. Тому актуальною стає проблема підвищення ефективності впливу не тільки на інтелект, але і на почуття учня.

Розвиненість емоційних реакцій має передбачити прояв емоційного відгуку на музику від окремих співзвуч до цілих музичних творів, відчуття характеру музики, наявність естетичного задоволення від її виконання. В естетичному оцінюванні дитина має визначити красу сприйнятого явища і відповідно до цього висловити своє ставлення до нього у формі безпосередньої емоційної реакції та оцінювального судження («подобається», «гарно»).

Розвиток естетичного сприйняття неможливий без збагачення учнів естетичними враженнями, без формування у них емоційного, особистого ставлення до творів, що сприймають. Необхідно виховувати в учнів емоційну чуйність, звертати увагу на прекрасне в навколишньому житті та побуті, у творах мистецтва. Цінність естетичних почуттів і переживань має полягати не в кількості, а в їх глибині і стійкості. Глибоке почуття має визначити всю поведінку і діяльність людини, має свідчити про цілісність його натури, принциповість і ідейну спрямованість. Необхідно привчати дітей чути в музиці передусім почуття, думки, настрій, характер людини, доводити їм, що попри всю різноманітність музики її мета полягає в передачі почуттів людини, її особистісного ставлення до дійсності. Таке акцентування на психологічному і естетичному змісті музики має позитивно позначитися на розвитку музичного сприймання школярів.

Виховання естетичних почуттів має бути тісно пов'язане з формуванням свого духовного обличчя людини, правильних естетичних поглядів, переконань і смаків. Потрібно навчити дитину виокремлювати естетичне оцінювання від інших за мотивацією оцінювання, тобто за усвідомленням, поясненням причин позитивного або негативного ставлення, розуміння людиною цієї цінності. За мотивом дитина має визначити, які властивості і в якому відношенні оцінюються. Від розвитку її емоційного внутрішнього світу, безмежної фантазії, уяви, уваги, від формування системи естетичних знань і вмінь має залежати ефективність естетичного виховання особистості.

Надзвичайно важливо активізувати емоційно-оцінювальне мислення молодших школярів на уроках музики, тому що здатність емоційно відгукуватися на прекрасне, любити і цінувати його мають зробити життя людини більш змістовним, яскравим і багатим. Емоційно-оцінне мислення має великий вплив на формування людської особистості і, в першу чергу, її морального обличчя. Поведінка, заснована на розумінні краси етичних норм і правил, має бути більш міцною і стійкою. Формуванню всіх умінь емоційно-оцінювального мислення учнівської молоді має сприяти активізація образного мислення. Одне почуття має викликати інше, одна думка породжувати другу, спрямовувати іноді свідомість у сферу, лише віддалено пов'язану з почутим. Образи і асоціації мають безперервно виникати у процесі сприймання музики. Внаслідок цього в учнів мають виникати стійки зв'язки між особливостями певного жанру і життєвою ситуацією. Діяльність учителя в цьому процесі має спрямовуватися на розвиток творчої активності дітей, створення власних художніх образів, які мають особистісне почуттєво-емоційне забарвлення [14]. Актуалізація художнього змісту видів діяльності має забезпечувати формування стрижневих умінь музично-естетичного моделювання. Учитель має спрямовувати пізнавальну, комунікативну та ігрову діяльність учнівської молоді до залучення художніх образів музики в сам процес діяльності. Особливого значення має набути здатність учителя налагоджувати емоційні контакти з учнями через музичну гру - сюжетно вмотивовану, предметно виражену, розгорнуту в часі і просторі.

Якщо учні в переважній більшості відзначаються готовністю до емоційного контакту в умовах ігрової діяльності на уроках музичного мистецтва, то учителі не завжди відрізняються умінням використати елементи музично-ігрової драматизації. Тому такий факт, як емоційність учителя музичного мистецтва, має бути одним із найважливіших у процесі активізації емоційно-оцінювального мислення школярів. Завдяки емоційності учителя, здатного до відповідних контактів з учнями, мають сформуватися спонукальні механізми до пізнавальної активності і самостійності школярів. У разі відсутності емоційного контакту учителя і учнів, сформуються лише інтелектуальні навички, але не спонукальні механізми інтелектуальної діяльності учнів.

Основними складовими багаторівневої структури музично-естетичного виховання виступають: естетична свідомість, емоційно-почуттєва сфера і художньо-творча діяльність старшокласників. Кожен з цих базових складників має змістовні характеристики, виражені у компонентній структурі процесу музично-естетичного виховання, що взаємодіють між собою і є його рушієм.

Когнітивно-пізнавальний компонент характеризує: широту світоглядних орієнтацій; глибину інтересу до пізнання і відкриття закономірностей у мистецтві, до духовних цінностей і власної творчої діяльності; міру музично-естетичної ерудованості; гнучкість інтелектуальної ініціативи і готовність до сприйняття нових оригінальних ідей, безперервних творчих пошуків; акумуляція спектра пізнавальних дій; генералізацію загальних музично-теоретичних знань; самостійність узагальнення музичної інформації, формування нових понять у процесі переведення інтуїтивного знаходження рішень у їх подальшу об'єктивацію; оригінальність вияву знань, уникнення шаблону; здатність до пошуку та ефективність отримання й визначення нової музичної інформації; розвитку умінь опрацювання і пошуку літературних та музичних джерел; здатність до творчого аналізу; відкритість до нових знань.

Емоційно-почуттєвий компонент - наявність та характер накопичення «банку емоцій» та переведення емоційних вражень в «естетизовані почуття»; розвиток творчого сприймання, переживання, асоціативно-образного бачення та відчуття музичної інформації, творчої уяви і фантазії; характер індивідуальних уподобань; стимулювання емоційного стану; емоційно-естетичне проникнення у зміст музичного твору; активне співпереживання, легкість і оригінальність асоціювання; моделювання емоційних станів; створення внутрішніх умов для регуляції поводження та музично-творчої діяльності.

Ціннісно-орієнтаційний - акумуляція естетичної цінності творів класичної музики в особистісних уявленнях; усвідомлення естетично-ціннісного мистецтва; переведення естетичних оцінних уявлень, потреб у вираження власного ставлення до музичних творів; визначення художньо-естетичної та виконавсько-інтерпретаційної цінності отриманої музичної інформації; розвиненість естетичних оцінних суджень стосовно музичної продукції на основі художньо-естетичних ціннісних еталонів; здатність до синтезуючої оцінки довершеності художнього твору в цілому [14].

Оцінювально-інтерпретаційний - осмислення і виявлення оцінного ставлення до класичної музики; виявлення зони «найближчої» та «перспективної» значущості музичної тоносфери; трансформація музичної інформації на власну індивідуальну інтерпретаційну мову; побудова індивідуальної інтерпретаційної концепції в оцінці музичних творів; включення художньо-мистецьких цінностей в особистісно значущу систему; здатність до сприймання нових ідей та їх продуктивна реалізація в художній реальності.

Музичне виховання -- одна з складових естетичного виховання, що відіграє особливу роль у всебічному розвитку особистості, унікальний засіб формування єдності емоційної й інтелектуальної сфер особистості, і на цій основі -- світоглядних уявлень і ціннісних орієнтацій. Завдяки специфічній інтонаційно-процесуальній природі музики як засобу естетичного впливу, музичне виховання позначається не тільки на художній сфері, а й на загальному духовному розвитку особистості, розкриваючи в процесі активних занять музикою такі здібності, як образна уява, пам'ять, творче мислення, фантазія тощо. Ефективний шлях реалізації виховного потенціалу музичного мистецтва полягає у використанні інтонаційних особливостей його як форми суспільної свідомості, характерних для музики механізмів впливу на особистість; визнанні пріоритетності сприймання як основи творчого процесу у пізнанні й інтерпретації мистецтва, форми вияву активного ставлення до мистецтва і дійсності.

1.2 Психо - фізіологічні особливості учнівської молоді

Успішне вивчення музичного мистецтва на уроках залежить від врахування психологічних особливостей навчання музичному мистецтву на середньому етапі навчання та вікових характеристик учнівської молоді, які зумовлюють використання прийомів, форм та засобів навчання. Відомо, що кожен вік є якісно особливим етапом психічного розвитку та характеризується багатьма змінами, які у своїй сукупності складають своєрідність структури особливості дитини на тому чи іншому етапі її розвитку. В зв'язку з цим є необхідним урахування вікових особливостей кожного періоду розвитку дитини в процесі навчання музичному мистецтв. Розглянемо вікові особливості учнівської молоді.

Середній етап загальноосвітньої школи охоплює учнів 7-9 класів і відноситься до молодого підліткового періоду. Цей період називається перехідним в фізичному, психічному, соціальному відношеннях. Цей перехід характеризується кількісними та якісними змінами в організмі учнівської молоді. Відбувається статеве дозрівання.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження, різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися менш реальними, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини [11, с. 15].

Нові інтереси і прагнення учня бувають мінливими. Стосунки зі старшими, зокрема батьками, педагогами стають складнішими, особливо якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитись до нього, як до дитини. Це часто створює складні ситуації. Частішими стають, порівняно з молодшим шкільним віком, прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки. Тому нерідко підлітковий період називають важким, критичним віком.

Справді, кризи на цьому етапі розвитку бувають, але вони не є неминучими. І негативізм у поведінці підлітка не є обов'язковим, хоч особливості його розвитку містять у собі певні передумови для його виникнення.

Цей період у житті дитини може стати і часто стає важким у виховному відношенні, якщо батьки та інші дорослі, що стосують учня, не обізнані з особливостями його розвитку, не зважають на них і продовжують виховувати його так, як виховували у молодшому шкільному віці, або ж, навпаки. Ставлять до нього такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують великої уваги до себе. Труднощі у вихованні зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються у психологічному житті дітей цього віку, поважають ті нові тенденції, які в ньому народжуються і сприймають їх реалізацію, відповідно організовуючи різні види їх діяльності і взаємини у колективі, участь у громадському житті нашої країни [11, с. 16].

В сучасних умовах стало очевидним, що життєвий досвід учнівської молоді, його домінуючі цінності і норми поведінки набули історичних змін. За короткий історичний період в нашому суспільстві відбулися глибинні зміни в різних сферах життя, які вплинули на процес становлення підростаючої особистості. В результаті на очах сучасного покоління відбулася суттєва перебудова загальної спрямованості особистості учня.

Основна проблема встановлення тривалості учнівської молоді в процесі індивідуального розвитку полягає у визначенні своєї межі. Більшість вчених прийшла до думки, що його початок пов'язаний з появою перших статевих ознак. Закінчується підлітковий вік з входженням людини в світ дорослих. Однак загальноприйнятих критеріїв досягнення дорослого статусу не існує.

«Перехідний вік» характеризується якісними змінами, що виникають у психіці дитини на стику двох віків і визначаються зміною новоутворень. У перехідний від дитинства до дорослості період індивід проходить великий шлях у своєму психічному розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні сходження до «придбання» почуття особливості [9, с. 69].

Навчання для учня е основним видом діяльності. І від того, як залежить успішність підлітка, залежить його психологічний стан. Переваги цього віку, як зазначає А.К.Маркова, полягають у вибірковій готовності, підвищеному синтезуванні тих чи інших сторін навчання. Значна перевага цього віку полягає у готовності підлітка до всіх видів навчальної діяльності, які роблять його дорослим у власних очах [17].

Тому в цьому віці особливо важливою е реалізація резервних можливостей особистості в колективі. Згідно з цим можемо вважати виправданим ущільнення занять за рахунок інтегрованого використання видів мовленнєвої діяльності.

Як відмічає у своїй книзі «Возрастная и педагогическая психология» Я.Петровський, головною особливістю підлітків являється виникнення у них уявлень, що «вони вже не діти» (почуття дорослості), що проявляється у прагненні «бути і вважатися дорослим». Це знаходить відображення у відносинах з дорослими, відношення «слухняності» вони прагнуть замінити на відношення «рівності» [17].

Ученнь цієї вікової категорії прагне до ствердження власної особистості, для нього характерна часто перебільшена оцінка власних сил і можливостей, він не сприймає пряму вимогу «сліпого» підкорення. У цьому віці отримує розвиток стійкий змістовний інтерес до діяльності, допитливість до всього цікавого, значного. Нерідко помітно прагнення підлітка знати все ґрунтовно, уміти щось робити по справжньому і вирішувати питання самостійно. У цьому віці починають формуватися професіональні інтереси і диференційоване відношення до навчальних предметів: до «потрібних», «цікавих» - з одного боку, і «непотрібних», «неважливих» - з іншого. До «неважливих» підлітки відносять предмети гуманітарного циклу, особливо іноземну мову. У підлітків висока активність може призвести до раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, пристрасть до спілкування - замкнутістю в собі, тонка чутливість переходить а апатію, жива зацікавленість - розумову байдужість, прагнення до читання - в зневагу до нього, устремління до нового, до реформувань - в любов до стандартів, шаблонів, захоплення спостереженнями - в безконечні розміркування. Л.С.Виготський підкреслював те, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять разів більше [13].

Сучасні дослідники учнівської молоді зійшлися у важливості визначення одного з протиріччя. З одного боку, підлітковість - це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та суспільних цінностей, а з другого - це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного «Я».

Підлітковий вік, як суперечний вік, є часом досягнень часом певних втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким «Я», опанування нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботного і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях та і інших людях.

Саме в підлітковому віці проявляються нові мотиви навчання, пов'язані з формуванням життєвої перспективи, і бажанням виконати задумане «стає джерелом пізнавальної активності підлітків». [18, с.16]

Хоча учбові «позиційні» мотиви (отримувати хороші оцінки, займати краще становище в класі) можуть бути сильними, проте вони часто ведуть до формального використання учбової діяльності.

Суттєвими особливостями мислення учнів цих вікових категорій являється розвиток більш складних форм мислення у зв'язку із засвоєнням абстрактного матеріалу, теорій, закономірностей, загальних понять при вивченні учбових предметів природничо-наукового і гуманітарного циклів.

Становлення учня до навчання може погіршуватись під впливом деяких аналізаторів (слабкість зору, слуху). Учень, який недобачає або недочуває, соромиться признатися в цьому своїм одноліткам, не переборює труднощі і втрачає інтерес до навчання.

Підліток дуже чутливий до оцінних суджень вчителів. Інтерес до навчання послаблюється, якщо вчителі проявляють нетактовність, несправедливо оцінюють знання учнів, применшують успіхи одних і переоцінюють інших.

Пізнавальні і соціальні мотиви навчання підлітків розвиваються в єдності. Розвиток інтелекту в підлітків тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, які передбачають не лише засвоєння інформації, а й вплив інтелектуальної ініціативи та створення чогось нового.

Найважливіший інтелектуальний компонент творчості - це перевага так званого дивергентного мислення, яке передбачає, що на одне і теж запитання може бути безліч однаково вірних та рівноправних відповідей. Мистецтво вчителя, насамперед, у тому, щоб своєчасно розпізнавати переважаючу сферу творчого напряму учня та стимулювати її розвиток у бажаному напрямку.

Навчання в середніх класах школи орієнтується великою мірою на самостійне вивчення учнями навчених завдань. Ця орієнтація відповідає прагненню до самостійності властивому підлітковому віку. Учні люблять розв'язувати задачі проблемного характеру, які вимагають кмітливості. Їм імпонує вимога розв'язати завдання різними способами, самостійно дібрати приклади, писати твори, доповіді. Вони, наприклад, охоче відшукують літературний матеріал до історичних тем, з інтересом ставляться до різних практичних і лабораторних занять. Центральне місце починає займати аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої політики. Тому в цьому віці спеціальним завданням для вчителя повинно стати навчання вмінню логічно обробляти матеріал. Від цього залежить не тільки успішність, глибина та міцність знань, але і можливість подальшого розвитку інтелекту та здібностей учнів. Враховуючи цю особливість, необхідно передбачати вправи, направлення на формування вмінь будувати логічно зв'язані висловлення описового, різнорідного, аргументованого характеру. У 7-9 класах загальноосвітніх шкіл змінюється характер і форми навчальної діяльності, зміст засвоюваних знань ускладнюється, вони стають більш узагальненими. Все це і багато іншого потребує від підлітка більш високого рівня організації розумової діяльності. Психологи відмічають, що підлітки вже здатні до більш високого аналітико-синтетичного сприймання предметів та явищ дійсності, вони вчаться самостійно робити глибокі, змістовні висновки та узагальнення, у них формується абстрактне мислення.

На наш погляд для реалізації даних вікових особливостей можуть бути спеціально організовані вправи для формування вмінь дискутувати, обговорювати, сперечатися з приводу почутого. У віці учнівської молоді інтенсивно розвивається довільна логічна пам'ять, зростає вміння логічно обробляти матеріал задля навмисного запам'ятовування. До 8 класу прийоми запам'ятовування стають більш усвідомленими, різноманітними, гнучкими.

Спираючись на властивості особистості школярів середнього ступеня навчання вчитель має пам'ятати про деякі аспекти у своїй діяльності.

Необхідно враховувати об'єм роботи для кожного учня, визначати наближені строки виконання.

Слід враховувати сумісність учнівської молоді при виконанні будь-якої спільної діяльності.

Бажано уникати нав'язування будь-якої діяльності, хай навіть такої, що здається вчителю цікавою і корисною; повністю виключати наказовий тон.

Варто було б давати учням - підліткам більше самостійності, довіряти їм (розвиток почуття відповідальності).

Необхідно давати відповідну оцінку діяльності учнів, багаторазово обдумати способи і засоби заохочення і покарання щодо конкретного учня; пам'ятати про те, що діти дуже вразливі, гостро переживають невдачі; наперед передбачати можливість невдач, не наражати на них учнів або підготувати учнів до них.

Потрібно не забувати, що цей вік найбільш сприятливий для морального виховання.

Враховуючи зародження в учнів цієї вікової групи інтересу до зарубіжних подій, використовувати це в позакласній роботі.

Якщо увага підлітків не зосереджена, розсіяна в ході заходу слід використовувати закликаючи до уваги фрази типу: «Дуже цікаво відмітити…», «Цікавий той факт, що …», «Прислухайтесь…».

Варто прислуховуватись до думок, інтересів і відносин учнів -підлітків, використовувати їх в роботі.

Необхідно виключати з ужитку різкі судження як про самих дітей, їх вчинки, так і про їх пристрасті. Про те, що їм важливе.

Знання психо-фізіологічних особливостей учнівської молоді - необхідна передумова успішного виконання вибору відповідних форм роботи на уроці, визначення змісту цих форм, організації та проведення уроків музичного мистецтва.

Висновки до розділу 1

1. Музично-естетичне виховання у розвитку національної системи, яка сприятиме формуванню особистості, що буде прагнути змінювати своє життя на краще й жити за законами краси, вимагає урахування надбань усього багатовікового минулого, вивчення теорії та практики музично-естетичного виховання в минулому, опрацювання історичного та теоретико-методологічного аспектів даної проблеми. Тільки таким шляхом можна забезпечити єдність, наступність і спадкоємність у вихованні поколінь.

У педагогічній і музикознавчій науці радянського періоду загальні питання історичного розвитку музично-естетичного виховання розглядали І. Анісімова, О. Апраксіна, Н. Добровольська, А. Каленіченко, Л. Коваль, Д. Локшин, Л. Масол, О. Ростовський, Г. Падалка, О. Рудницька, Т. Танько, Л. Хлєбникова, Т. Цвєлих, Г. Шевченко та ін. В роботах цих вчених міститься багатий фактичний матеріал, що розкриває тенденції та особливості музично-естетичного виховання в різних регіонах, на окремих історичних етапах.

2. Психо - фізіологічні особливості учнівської молоді мають розвиватися у процесі інтелектуального становлення учнів, що тісно пов'язано з розвитком творчих здібностей, які передбачають не лише засвоєння інформації, а й вплив інтелектуальної ініціативи та створення чогось нового.

Суттєвими особливостями мислення учнів цих вікових категорій являється розвиток більш складних форм мислення у зв'язку із засвоєнням абстрактного матеріалу, теорій, закономірностей, загальних понять при вивченні учбових предметів природничо-наукового і гуманітарного циклів.



РOЗДIЛ 2. Експериментальна робота з музично - естетичного виховання учнівської молоді на прикладі К. Г. Стеценка та Я. С. Степового

2.1 Педагoгiчнi умoви музично - естетичного виховання К. Г. Стеценка

Питанням музичного виховання дітей з раннього віку приділяв увагу викладач музично-теоретичних дисциплін Київської консерваторії Я. Степовий. Він був автором i упорядником багатьох музичних творів для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку: «Проліски» - збірка пісень для дітей наймолодшого віку для дитячих садків, «Кобзар» - шкільні хори на слова Т. Шевченка, підручник «Популярний курс елементарної теорії музики».

Композитор Якiв Степанович Степовий був серед тих, хто, зберiгаючи та розвиваючи кращi традицiї українського класичного мистецтва, будував культуру нового, вiддавав багато сил величезнiй громадськiй i творчiй роботi [24, с. 37].

У 1919 році був створений Всеукраїнський музичний комiтет вiддiлу мистецтв при Народному комiсарiатi освiти УРСР, до якого увiйшли провiднi дiячi українського музичного мистецтва Я.Степовий, М.Леонтович, К.Стеценко, П.Демуцький, Я.Яциневич. З Вукмузкомом тiсно пов'язана багатогранна робота в галузi народної освiти. Я.Степовий, який очолював з 1919 року одну з музичних секцiй Вукмузкому, розгорнув велику громадську дiяльнiсть. Вiн займається питаннями музично-естетичного виховання, музичної освiти мас, пiдвищенням рiвня концертно-виконавської майстерностi, справою розгортання самодiяльностi.

Головною метою дiяльностi Вукмузкому було пiднесення музичної справи до рiвня вимог, що стояли перед мистецтвом нової держави. Серед iнших не менш важливих завдань були такi, як « всiляка пiдтримка розвитку самодiяльностi в пролетарських масах, у справi нового музичного будiвництва», «вироблення взiрцевих репертуарiв» (педагогiчних, концертних), «розроблення нових планiв програми в музичнiй освiтi», «органiзацiя концертiв, оперних спектаклiв, публiчних читань i лекцiй з iсторiї i теорiї музики та оперного театру з метою наближення музичного мистецтва до народних мас i виховання естетичних смакiв» [24, с. 37].

Я.Степовий багато уваги придiляє вихованню нацiональних вокальних кадрiв. Так, вiн органiзовує українську драматичну вокальну студiю при Державнiй українськiй музичнiй драмi, програма якої є свiдченням пiклування митця про всебiчний розвиток молодих музичних сил. Колишнiй директор музичної драми М.Микиша у своїх спогадах пiдкреслює велике значення для театру творчої дiяльностi Я.Степового.

Одночасно з роботою в музичнiй драмi Степовий займається багатьма iншими питаннями культурного життя України. Мабуть, не було такої дiлянки в роботi Вукмузкому, в якiй би Степовий не брав активної участi. Степовий, як передовий митець свого часу, брав найактивнiшу участь у розв'язаннi складної i важливої для тих рокiв проблеми створення нового репертуару для самодiяльних та професiйних хорових колективiв.\

Митець працював у рiзних жанрах. Його романси, хори, обробки народних пiсень, твори для дiтей, «Двi сюїти на теми українських народних пiсень для симфонiчного оркестру», опера «Невольник» (на жаль, загублена) -- свiдчення iнтенсивної творчої дiяльностi.

Неабияке художньо-естетичне значення мали також збирання, опрацювання i популяризацiя фольклорних мелодiй. Українськi композитори, усвiдомлюючи значення фольклору у подальшому розвитку професiйної музики та вихованнi естетичних смакiв пiдростаючого поколiння, багато i наполегливо працювали над поширенням численних скарбiв народного генiя. З любов'ю i повагою ставився Степовий до народної пiснi. Вiн сам записав багато мелодiй, а також вiдбирав потрiбнi для його роботи зразки у збiрниках вiдомих фольклористiв: М.Лисенка, П.Демуцького, К.Квiтки, О.Рубця, А.Конощенка та iн. Своїми обробками композитор на практицi продемонстрував необмеженi художньо-образнi i формотворчi можливостi фольклору [21, с. 21].

Особливо слiд наголосити на обробках народних пiсень для дiтей. Важливою подiєю був вихiд у свiт трьох випускiв «Пролiскiв», що вмiстили обробки народних пiсень та оригiнальнi твори Степового з урахуванням вiкових можливостей дiтей, за ступенем складностi -- вiд найлегших спiвомовок до найскладнiших у мелодичному та гармонiйному вiдношеннi зразкiв; I випуск --39 пiсень (лише фольклорнi зразки), II випуск -- 69 пiсень (є також твори на слова Л.Глiбова, Лесi Українки, Б.Грiнченка, Я.Щоголева та iн.), III випуск -- 29 пiсень дво-триголоснi (значна кiлькiсть пiсень на вiршi С.Руданського, В.Самiйленка та iн.). Оригiнальною працею Я.Степового є «Кобзар». Пiснi для дiтей на слова Т.Шевченка». Туди ввiйшло дванадцять пiсень на один голос, вiсiм -- на два голоси. Разом iз збiркою «П'ять шкiльних хорiв» на слова Шевченка вони становлять «малий» музичний «Кобзар» на вiдмiну вiд Лисенкового «дорослого». Твори Степового на шевченкiвськi вiршi були дуже популярнi, багато його мелодiй з них незабаром стали народними. Про навчальне призначення пiсень Степового свiдчить також збiрка «Шкiльнi хори», куди ввiйшло 94 твори (частина з них повторювала змiст попереднiх збiрок).

У процесі навчання ставлення школярів до музичного мистецтва повинне набувати якомога більшої естетичної орієнтації. Дуже важливо, щоб кожний твір, який звучатиме на уроці, ставши для дітей важливим, залишив слід у їхніх серцях. Для цого потрібні сприятливі умови, а особливо - обережне ставлення вчителя до музичної діяльності дітей, доброзичлива увага перед тим.

Композитор розширює жанрові рамки своєї творчости. Крім вже згадуваних обробок революційних й народних пісень, він пише вокальні ансамблі, хори, оркеструє деякі твори та музику інших композиторів (романси «Степ», «Колискова», опера «Ноктюрн» Лисенка), створює репертуар для ансамблю бандуристів, розпочинає роботу над оперою «Невільник» (за твором Т. Шевченка).

2.2 Метoдика музичного виховання Я. С. Степового

Особливу увагу питанням естетичного виховання учнівської молоді в умовах дитячих закладів й загальноосвітньої школи приділяв відомий композитор та педагог К. Стеценко. Він наголошував, що система музичного виховання повинна охоплювати всіх дітей як шкільного, так i дошкільного віку. Велике значення у вихованні особистості К. Стеценко надавав українському музичному фольклору, зокрема дитячим іграм, колядкам, щедрівкам, пісням з рухами. Він наголошував, що музичне виховання необхідно починати з раннього віку. У передмові збірки «Луна» (1907 р.) педагог підкреслює велике значення народної пісні як засобу естетичного виховання та зазначає, що найбільше враження музика i пісня справляє на ніжну душу дитини, i тому в дітях з самого раннього віку необхідно розвивати любов до музики й пісні, до всього прекрасного [26].

Авторська програма зі співів у Єдиній школі К. Стеценка є концептуальним втіленням поглядів педагога на подальші шляхи розвитку та головні завдання національної музичної освіти за умов навчально-виховного процесу в Єдиній школі України. Плідною була не лише громадська діяльність К. Стеценка, а й музично-педагогічна. У багаторічній дидактичній діяльності він обґрунтував важливість доповнення слухових вражень у процесі сприйняття музики іншими сенсорними відчуттями і вважав, що знання, які здобуті лише на основі слухових уявлень, є абстрактними [26].

Теорія К. Стеценка розвинена у діяльності М. Леонтовича, який висунув ідею поєднання кольорів зі звучанням музичного твору як важливу умову цілісного сприйняття художнього образу. З цією метою він розробив власну систему показу мистецького матеріалу, що ґрунтувався на співвідношенні світлотіней і кольорів із музичними звуками.

Початок ХХ століття став періодом формування теорії всебічного комплексного виховання дітей: слухання музики, хорове та інструментальне виконавство та імпровізаційна творчість дітей. Така позиція декларується і в сучасній музичній підготовці. Підготовка майбутніх учителів до музично-творчого розвитку учнів має передбачати активізацію інтелектуального, емоційно-почуттєвого та вольового (предметно-маніпулятивного) розвитку особистості, тобто вкладатися в теоретичну модель: думка - почуття - дія. Такі підходи до музично-творчих здібностей учнів декларуються у сучасних освітніх системах вітчизняної та зарубіжної педагогіки.

З'ясувалося, що у процесі підготовки учнів до музичного виховання простежується три взаємозв'язаних етапи.

І етап - це збагачення життєвих і музичних вражень. Наприклад, знання казок, віршів, народних звичаїв, героїв книг тощо створює основу для проведення музичних ігор. Сприйняття художньо цінних творів збагачує слухові враження учнів, стимулює зацікавлене ставлення до музики.

ІІ етап передбачає ознайомлення учнів із способами творчих дій. Для цього пропонується порівнювати нескладні п'єси, пісні, схожі, наприклад, за ритмічними зворотами, ладовими інтонаціями, але разом з тим контрастні за настроєм.

ІІІ етап спрямовує на оволодіння способами творчих дій. Спочатку їх демонструє учитель і після спільного аналізу пісні проголошує план її виконання, аргументує доцільність того чи іншого творчого розв'язання. На прикладах відомих пісень учитель пояснює і дає відчути дітям, як поєднання одних і тих же ступенів ладу дозволяє створити музичні образи і, що характер музики залежить від сукупності засобів музичної виразності. На основі набутого досвіду учні надалі зможуть «творити» самостійно.

Підготовка учнів до музично-творчого розвитку має велику значущість. Наприклад, щоб придумати варіанти наспіву, дітям потрібно оволодіти необхідним інтонаційно-ритмічним досвідом, що формується поступово і в певній послідовності; розуміти можливі комбінації елементів мелодії. Тому перед розв'язанням подібних завдань необхідно ознайомитися із запропонованим текстом, його ритмічною структурою, будовою мелодії.

На нашу думку, важливим є положення про те, що процес музично-творчого сприймання та імпровізації є одночасним, він не розкладається на окремі етапи, не складається окремо із перцептивно-емоційних і раціональних ступенів, а є спільним, таким, що вбирає особливості названих компонентів і долає їхні традиційні протиріччя. Тому зазначена характеристика сутності музично-творчого сприймання та розвитку, за нашим переконанням, є близькою до поняття «дитяча музична творчість».

Активним засобом розвитку творчої діяльності учнів виступають творчі завдання. Якість їх виконання залежить від особистості вчителя, від його захопленості, здатності до співтворчості. Вчитель спонукає учнів до творчих дій, створюючи від- повідні для цього ситуації та умови. Наприклад, для активізації ініціативи учнів він пропонує виконувати творчі завдання у формі ігор. Виконанню завдань сприяють правила гри і сюжетна підказка. Гра створює на уроці атмосферу невимушеності, емоційної чутливості. Поступове ускладнення умов ігор, їхнього змісту сприяє збагаченню музичного досвіду та творчих можливостей учнів. Таким чином, у творчих завданнях розвивається самостійність дітей.

Творчі завдання мають виконуватися у певній послідовності. Зокрема, щоб знайти виразні рухи, що відповідають музиці, учні спочатку прослуховують твір, виявляють його характер, засоби музичної виразності, форму. Потім вони планують можливі варіанти необхідних рухів. Замисел обговорюється колективно або розмірковується індивідуально і відповідно доповнюється. Підсумком творчого рішення стає виразне виконання музичного твору.

У методичній літературі з проблем дитячої музичної творчості зустрічаються терміни «імпровізація» та «творчість». Імпровізація означає безпосереднє створення мелодії під час її виконання. Творчість, як правило, розглядається ширше, як розгорнутий процес створення твору, що містить міркування замислу і засобів його втілення, вдосконалення й оцінку результату. Такого змісту творчості надавав Б. Л. Яворський [14], високо цінуючи її виховне значення. Творчість, на його думку, дозволяє розвивати, спрямовувати і контролювати музичне мислення.

На початковому етапі музично-творчого розвитку важливим кроком є створення виразних ритмів, наспівів, пісень на обмеженій кількості ступенів. У такому разі дитина оперує конкретними музично-слуховими уявленнями, одержаними у процесі сприймання, співу, гри на інструментах. Учитель повинен приділяти велику увагу творчому розвитку учнів у різних видах музичної діяльності: у процесі слухання музики, співу, грі на дитячих музичних інструментах, у музично-ритмічних рухах. Спочатку учні, які більш успішно виконують творчі завдання, пов'язані з рухами під музику та грою на простих музичних інструментах.

Власні «твори» (виразні інтонації, ритмічний супровід до п'єс, пісень, характерні рухи) учні обдумують, удосконалюють, вільно та виразно повторюють. Труднощі, які відчувають діти у процесі виконання творчих завдань у співі (відсутність координації між слухом і голосом), поступово усуваються. «Неспіваючі» діти можуть проявляти свої творчі можливості у рухах, грі на дитячих музичних інструментах, а співаючі - й у співі. Так, поступово засвоюючи характерні ладові інтонації, учні повинні не лише їх чути, за можливістю чисто інтонувати, створювати характерні мотиви на ступенях, а й музикувати. Наприклад, придумати на звуковисотних інструментах різні за настроєм голоси птахів: сумний, безпечний, серйозний. У процесі виконання завдань такого типу діти вчаться розуміти й установлювати взаємозв'язок між музичним образом і засобами його втілення.

Аналіз наукових джерел свідчить про те, що виховне значущість дитячої творчості оцінюється високо.



Висновки до розділу 2

1. Педагогічні умови музично - естетичного виховання Я. С. Степового полягає у наступному, що у процесі навчання ставлення школярів до музичного мистецтва повинно набувати якомога більшої естетичної орієнтації. Дуже важливо, щоб кожний твір, який звучатиме на уроці, ставши для дітей важливим, залишив слід у їхніх серцях. Для цого потрібні сприятливі умови, а особливо - обережне ставлення вчителя до музичної діяльності дітей, доброзичлива увага перед тим.

...