Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра психології

Курсова робота

Особливості соціалізації обдарованих дітей молодшого шкільного віку

Виконала: студентка 3курсу

Стрижак Світлана

Черкаси - 2018



ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО - МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ
• 1.1 Феномен дитячої обдарованості у науковій літературі
• 1.2 Види та ознаки дитячої обдарованості
• 1.3 Актуальні проблеми соціалізації обдарованих дітей
• 1.4 Фактори, що впливають на розвиток обдарованості
• РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ У МОЛОДШІЙ ШКОЛІ
• 2.1 Головні напрями роботи з обдарованими дітьми
• 2.2 Специфіка виховання та розвитку обдарованих і талановитих школярів
• 2.3 Проблеми обдарованих дітей
• 2.4 Рекомендації щодо створення позитивної соціальної атмосфери одарованої дитини
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Перетворення, які відбулися у системі освіти змінили ставлення до учнів, які виявляють неординарні здібності. З'явилися освітні установи, навчальні й соціальні програми, громадські організації та фонди, головною метою яких є виявлення, навчання, розвиток обдарованих дітей.

Під час роботи з обдарованими дітьми постійно виникають педагогічні й психологічні труднощі, обумовлені розмаїтістю видів обдарованості, зокрема віковою та прихованою обдарованістю, безліччю суперечливих теоретичних підходів і методів, варіативністю сучасної освіти, а також надзвичайно малим числом фахівців, професійно та особистісно підготовлених до роботи з обдарованими дітьми. Виникає проблема, вирішенню якої присвячено багато робіт: розробка психологічних, дидактичних і психолого-дидактичних методів та навчальних матеріалів, які стосуються теорії і практики роботи з різними категоріями обдарованих дітей в освітніх установах різного типу. Насамперед йдеться про дітей з підвищеним рівнем розвитку інтелектуальних, творчих, академічних та соціально-особистісних здібностей, а також дітей з прихованими можливостями.

З огляду на різноманітність, індивідуальну своєрідність феномена обдарованості, вибір методів психологічної роботи з обдарованими дітьми потребує попереднього визначення:

- з яким типом обдарованості ми маємо справу;

- які завдання роботи з обдарованими дітьми є пріоритетними: розвиток уже високих здібностей чи, навпаки, недостатньо розвинутих здібностей (зокрема комунікативних і особистісних);

- психологічна підтримка й навіть допомога, навчання обдарованих дітей у спеціальних освітніх установах чи в умовах загальноосвітньої школи;

- розробка і психолого-педагогічний моніторинг спеціальних освітніх технологій: навчальних, розвивальних або навчально-розвивальних тощо.

Кожна обдарована дитина - індивідуальність, що потребує особливого підходу. Сприяння реалізації обдаруванню найчастіше потребує організації особливого середовища, зокрема спеціальної освіти, яка виходить за межі навчання у звичайній школі.

Об'єкт дослідження: соціалізація одарованих дітей.

Предмет дослідження: особливості та психологічний супровід соціалізації обдарованих дітей.

Мета роботи: визначити специфіку соціалізації обдарованих дітей та шляхи її оптимізації.

Виходячи з мети завданнями курсової роботи є:

1. Проаналізувати наукову літературу щодо феномену дитячої обдарованості

2. Визначити актуальні проблеми у соціалізації одарованих дітей

3. З'ясувати специфіку навчально- виховних впливів на одарованих дітей

4. Описати психологічній проблеми обдарованих дітей

5. Надати рекомендацію психолога обдарованій дитині, її батькам та вчителям

Методи:

1. Теоретичні- аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

2. Емпіричні- спостереження, бесіда з вчителями та батьками обдарованих дітей, аналіз шкільних програм.

Гіпотеза: припущення про те, що адекватна просвітницька і корекційна робота з обдарованими дітьми і їх оточенням сприяє покращенню процесу соціалізації.

Теоретичне значення курсової роботи: у роботі акцентуювана увага на психологічних проблемах обдарованості молодшого школяра, що виникають у їх спілкуванні з однолітками та вчителями і ускладнюють процес соціалізації.

Практичне значення:

- У курсовій роботі надані рекомендації щодо просвітницької роботи з вчителями і батьками обдарованого молодшого школяра

- надані рекомендації молодшим школярам щодо оптимізації їх стосунків з однолітками

Робота може бути рекомендована для ознайомлення шкільному психологу та дитячому психологу.

Структура курсової роботи: курсова робота складається з вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО - МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

1.1. Феномен дитячої обдарованості у науковій літературі

Серед найцікавіших і загадкових явищ природи дитяча обдарованість традиційно займає одне з чільних місць. Проблеми її діагностики та розвитку хвилюють педагогів уже багато століть. Інтерес до неї в час дуже високий, що легко можна пояснити громадськими потребами. Останнім часом термін «обдарованість» отримав знову громадське визнання, як і соціальна значимість проблеми навчання обдарованих дітей, що є важливою кроком до її вирішення. Фундаментальна обізнаність із особливостями обдарованими дітьми виступає однією з варіантів конкретної реалізації права особистості на індивідуальність. Оскільки школа сьогодні не особливо пристосована до роботи з тими хто відрізняється великими здібностями, оскільки складно перебудувати систему навчання, змінити ставлення вчителів до «нестандартних» дітей, школа відчуває особливі потреби у підручниках й програмах, у яких враховувалися б індивідуальні запити, й інтереси обдарованих.

У разі установи додаткової освіти цього досягти реально, оскільки, саме додаткова освіта розширює сферу творчості обдарованої дитини. Отже, саме високо обдаровані люди здатні зробити свій найбільший внесок у розвиток суспільства. У сучасній літературі стає дедалі більше статей, публікацій, які зачіпають ці теми. У цьому хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук Н.Лейтеса[13]. Його роботи по вивченню психіки обдарованих займають значне місце у російської психології. Багато психологічних принципів розвитку дітей молодшого шкільного віку висунули М.М.Поддьяков, А.В.Запорожец, О.І.Савенков, О.С.Белова, А.І.Доровской. Свої психологічні моделі розроблено і західними психологами: Дж.Гілфорд, Дж.Рензуллі, П.Торренс, А.Таннебаум та інші. У вивченні цього питання важливу роль відіграв ряд російських, радянських психологів, як Б.М.Теплов, С.Л.Рубінштейн, А.М.Матюшкін. Ю.З.Гільбух разом із групою учених розробив диференційовану систему навчання, що дає більші можливості для прояву індивідуальності дитини[13].

За психологічним словником[17]. Обдарована дитина - це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) в тому чи іншому виді діяльності.

На сьогоднішній день більшість психологів визнає, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрової, навчальної, трудової). У той же час не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального обдарування.

Більшість психологів розглядає креативність (творчий потенціал) людини як один з найважливіших і певною мірою незалежний фактор обдарованості.

Американський психолог П. Торренс [16] визначив креативність як процес, який породжується сильною потребою людини в знятті напруги, що виникає в ситуації невизначеності та дефіциту інформації. Цей процес включає пошук і визначення проблеми, висунення і перевірку гіпотез про шляхи її вирішення, пошук і обґрунтування рішень. Головну роль при цьому відіграє дивергентне (що йде в різних напрямках) мислення, здатне приводити до несподіваних висновків, на відміну від конвергентного, послідовного мислення, причому креативність обов'язково передбачає інтелектуальний розвиток людини вище середнього рівня, оскільки лише такий рівень може забезпечити основу для творчої продуктивності. Крім того, у численних дослідженнях була продемонстрована важлива роль мотиваційно-особистісних особливостей та умов соціального оточення обдарованих дітей у реалізації їх потенціалу.

Згідно з концепцією Дж. Рензуллі [16], розвиток обдарованості заснований на взаємозв'язку трьох конструктів: інтелекту вище середнього рівня, креативності та прагнення до вирішення задач.

Одним з найбільш дискусійних питань, що стосуються проблеми обдарованих дітей, є питання про частоту прояви дитячої обдарованості.

Існують дві крайні точки зору: "всі діти є обдарованими» - «обдаровані діти зустрічаються вкрай рідко". Зазначена альтернатива знімається в рамках наступної позиції: потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструє незначна частина дітей [5].

Та чи інша дитина може проявити особливу успішність в досить широкому спектрі діяльностей. Більше того, навіть в одному і тому ж виді діяльності різні діти можуть виявити своєрідність свого обдарування стосовно різних її аспектів. Існує безліч видів і форм обдарованості, оскільки психічні можливості дитини надзвичайно пластичні на різних етапах її вікового розвитку.

В якості однієї з причин відсутності проявів того чи іншого виду обдарованості може бути нестаток (в силу умов життя) відповідних знань, умінь і навичок. Варто такій дитині їх засвоїти, як його обдарованість стає явною і очевидною для педагога.

У деяких випадках причиною замаскованості проявів обдарованості є ті чи інші труднощі розвитку дитини. Наприклад, заїкання, підвищена тривожність, конфліктний характер спілкування можуть призвести до зниження показників успішності дитини (незважаючи на потенційно високий рівень його здібностей).

Таким чином, обдарованість у різних дітей може бути виражена в більш-менш очевидному вигляді. Аналізуючи особливості поведінки дитини, педагог, психолог і батьки повинні робити свого роду "допуск" на недостатнє знання про дійсні можливості дитини, розуміючи при цьому, що існують обдаровані діти, чию обдарованість вони поки не змогли побачити.

З іншого боку, обдарованість далеко не завжди можна відрізнити від навченості (або ширше - ступеня соціалізації), що є результатом більш сприятливих умов життя даної дитини. Абсолютно ясно, що при рівних здібностях дитина з родини з високим соціально-економічним статусом буде показувати більш високі досягнення у певних видах діяльності порівняно з дитиною, для якої не були створені такі умови[1].

Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати в якості потенціалу психічного розвитку по відношенню до подальших етапах життєвого шляху особистості, слід враховувати складність самої проблеми "обдарована дитина". Значною мірою вона пов'язана зі специфікою дитячої обдарованості. Обдарованість конкретної дитини - значною мірою умовна характеристика. Самі чудові здібності дитини не є прямим і достатнім показником її досягнень у майбутньому. Не можна закривати очі на те, що ознаки обдарованості, притаманні в дитячі роки, навіть при самих, здавалося б, сприятливих умовах можуть або поступово, або вельми швидко зникнути. Облік цієї обставини особливо важливий при організації практичної роботи з обдарованими дітьми. Не варто використовувати словосполучення "обдарована дитина" в плані констатації (жорсткої фіксації) статусу даної дитини. Бо очевидний психологічний драматизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що вона - "обдарована", на наступних етапах розвитку раптом об'єктивно втрачає ознаки своєї обдарованості. Може виникнути болюче питання про те, що далі робити з дитиною, яка почала навчання у спеціалізованому навчальному закладі, але потім перестала вважатися обдарованою[8].

Саме тому дуже важливим є усвідомлення значення поняття обдарованість та обдарована дитина і вміння правильно нівелювати цими поняттями. Спираючись на значимість цього розуміння наукова література досить широко описує феномен дитячої обдарованості та аспекти її проявів.



1.2 Види та ознаки дитячої обдарованості

Ознаки обдарованості - це ті особливості обдарованої дитини, які проявляються в її реальній діяльності і можуть бути оцінені на рівні спостереження за характером цієї діяльності. Разом з тим, про обдарованість дитини слід судити в єдності категорій "хочу" і "можу". Тому ознаки обдарованості охоплюють два аспекти поведінки обдарованої дитини: інструментальний і мотиваційний.

Інструментальний - характеризує способи її діяльності.

Мотиваційний - характеризує ставлення дитини до тієї чи іншій стороні дійсності, а також до своєї діяльності.

Інструментальний аспект поведінки обдарованої дитини може бути описаний наступними ознаками:

1. Наявність специфічних стратегій діяльності. Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують її особливу, якісно своєрідну продуктивність. При цьому виділяються три основних рівня успішності діяльності, з кожним з яких пов'язана своя специфічна стратегія її здійснення:

· швидке освоєння діяльності і висока успішність її виконання;

· використання і винахід нових способів діяльності в умовах пошуку рішення в заданій ситуації;

· висунення нових цілей діяльності за рахунок більш глибокого оволодіння предметом, приводить до нового бачення ситуації і пояснює появу, на перший погляд, несподіваних ідей і рішень.

Для поведінки обдарованої дитини характерний головним чином третій рівень успішності: новаторство, як вихід за межі вимог виконуваної діяльності.

2. Сформованість якісно своєрідного індивідуального стилю діяльності, що виражається в схильності "все робити по-своєму" і пов'язаного з притаманною обдарованій дитині самодостатньою системою саморегуляції. Індивідуалізація способів діяльності виражається в елементах унікальності її продукту.

3. Висока структурованість знань, уміння бачити досліджуваний предмет в системі, згорнутість способів дій у відповідній предметній області, що проявляється у здатності обдарованої дитини, з одного боку, практично миттєво схоплювати найбільш істотну деталь (факт) серед безлічі інших предметних відомостей (вражень, образів , понять, тощо) і, з іншого боку, легко переходити від одиничної деталі (факту) до її узагальнення та розуміння контексту її інтерпретації. Іншими словами, своєрідність способів діяльності обдарованої дитини проявляється в її здатності в складному бачити просте, а в простому - складне.

4. Особливий тип навченості. Він може проявлятися як при високій швидкості і легкості навчання, так і при уповільненому темпі навчання, але з швидкою зміною структури знань, уявлень і вмінь.

Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини може бути описаний наступними ознаками:

1. Підвищена, вибіркова чутливість до певних сторін предметної дійсності (знакам, звукам, квітам, рослинам, тощо) або до певних форм власної активності (фізичної, художньої, тощо), що супроводжується, як правило, переживанням почуття задоволення.

2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер діяльності, надзвичайно висока захопленість якимось предметом, заглибленість у ту чи іншу справу.

3. Підвищена пізнавальна потреба, допитливість.

4. Надання переваги парадоксальній, суперечливій і невизначеній інформації, неприйняття стандартних, типових завдань і готових відповідей.

5. Висока критичність до результатів власної праці, схильність ставити надважкі цілі, прагнення до досконалості[2].

Психологічні особливості дітей, які демонструють обдарованість, можуть розглядатися лише як ознаки, що супроводжують обдарованість, але не обов'язково як такі що породжують її. Тому наявність зазначених психологічних особливостей може бути лише підставою для припущення про обдарованість, а не для висновку про її безумовному наявності.

Слід підкреслити, що поведінка обдарованої дитини зовсім не обов'язково має відповідати одночасно всім перерахованим вище ознаками. Поведінкові ознаки обдарованості варіативні і часто суперечливі за своїми проявами, оскільки в сильній мірі залежні від соціального контексту. Тим не менш, навіть наявність однієї з цих ознак має привернути увагу фахівця і мотивувати його на ретельний і тривалий за часом аналіз кожного конкретного індивідуального випадку.

Не менш значимим для дослідження питання обдарованості є знання про види обдарованості.

Диференціація видів обдарованості визначається критерієм, покладеним в основу класифікації.

Сучасні концепції обдарованості виділяють різні сторони і навіть види інтелекту, відповідно розрізняючи види обдарованості.

Так, наприклад, Г. Гарднером були описані особливості проявів і приклади кіностетичної, просторової, логіко-математичної, музичної, лінгвістичної та соціальної обдарованості, а в Мюнхенському дослідженні продемонстрована незалежність когнітивних чинників обдарованості: інтелекту, креативності, соціальної компетентності, музичних і сенсомоторних здібностей ^.

В обдарованості можна виділити як якісний, так і кількісний аспект.
Аналіз якісних характеристик обдарованості передбачає виділення різних якісно своєрідних видів обдарованості у зв'язку зі специфікою психічних можливостей людини і особливостями їх прояву в тих чи інших видах діяльності. Аналіз кількісних характеристик обдарованості дозволяє описати ступінь вираженості психічних можливостей людини.

Серед критеріїв, за якими класифікують види обдарованості можна виділити наступні:

1. вид діяльності і сфери психіки , які її забезпечують

2.ступінь сформованості

3.форма проявів

4. широта проявів у різних видах діяльності

5. особливості вікового розвитку[10].

За критерієм вид діяльності і сфери психіки, які її забезпечують класифікація видів обдарованості здійснюється в рамках п'яти видів діяльності з урахуванням включеності трьох психічних сфер і, відповідно, ступеня участі різних рівнів психічної організації.

До основних видів діяльності відносяться практична, теоретична (пізнавальна), художньо-естетична, комунікативна і духовно-ціннісна. Сфери психіки представлені інтелектуальною, емоційною і мотиваційно-вольовою.

Відповідно, можуть бути виділені наступні види обдарованості.

У практичній діяльності, зокрема, можна виділити обдарованість в ремеслах, спортивну та організаційну обдарованість. У пізнавальній діяльності знаходить реалізацію інтелектуальна обдарованість різних видів. У художньо-естетичній діяльності виділяються, наприклад, хореографічна, сценічна, літературно-поетична, образотворча і музична обдарованість. У комунікативній діяльності, насамперед, слід виділити лідерську і атрактивну обдарованість. І, нарешті, в духовно-ціннісній діяльності відзначають обдарованість у створенні нових духовних цінностей і смислів, служіння людям.

Кожен вид обдарованості передбачає одночасне включення всіх рівнів психічної організації з переважанням того рівня, який найбільш значущий для конкретного виду діяльності.

Класифікація видів обдарованості за критерієм видів діяльності дозволяє відійти від життєвого уявлення про обдарованість як кількісної ступеня вираженості здібностей і перейти до розуміння обдарованості як системної якості. При цьому діяльність, її психологічна структура виступає як об'єктивна підстава інтеграції окремих здібностей, служить матрицею, формує склад здібностей , які необхідні для її успішної реалізації. Отже, обдарованість виступає як інтегральний прояв різних здібностей з метою конкретної діяльності. Один і той же вид обдарованості може носити неповторний, унікальний характер, оскільки різні компоненти обдарованості у різних індивідуумів можуть бути виражені в різному ступені.

За критерієм ступінь сформованості обдарованості можна диференціювати: актуальну і потенційну обдарованість.

За психологічним словником[17]. Актуальна обдарованість - це психологічна характеристика дитини з готовими (вже досягнутими) показниками психічного розвитку, які проявляються в більш високому рівні виконання діяльності в конкретній предметній області в порівнянні з віковою і соціальною нормою. В даному випадку, безумовно, йдеться не тільки про навчальну, а про широкий спектр різних видів діяльності.

Особливу категорію актуально обдарованих дітей складають талановиті діти. За психологічним словником[17]. Талановита дитина - це дитина з такими результатами виконання діяльності, які відповідають вимогі об'єктивної новизни та соціальної значущості. Як правило, конкретний продукт діяльності талановитої дитини оцінюється експертом (висококваліфікованим фахівцем у відповідній галузі діяльності) як він відповідає в тій чи іншій мірі критеріям професійної майстерності та творчості.

За психологічним словником[17]. Потенційна обдарованість - це психологічна характеристика дитини, яка має лише певні психічні можливості (потенціал) для високих досягнень в тому чи іншому виді діяльності, але не може реалізувати свої можливості в даний момент часу в силу їх функціональної недостатності. Розвиток цього потенціалу може стримуватися в силу несприятливих причин (важкими сімейними обставинами, недостатньою мотивацією, низьким рівнем саморегуляції, відсутністю необхідної освітнього середовища, тощо).

Виявлення потенційної обдарованості вимагає високої прогностичності використовуваних діагностичних методів, оскільки мова йде про ще не сформовану систему здібностей, про подальший розвиток якої можна судити лише на основі окремих ознак. Інтеграція здібностей, необхідна для високих досягнень, ще відсутня. Потенційна обдарованість проявляється при сприятливих умовах, що забезпечують певний розвиваючий вплив на вихідні психічні можливості дитини[10].

За критерієм форма прояву можна говорити про: явної та прихованої обдарованості.

Явна обдарованість проявляється в діяльності дитини досить яскраво і чітко (як би "сама по собі"), у тому числі і при несприятливих умовах. Досягнення дитини настільки очевидні, що її обдарованість не викликає сумніву. Тому фахівцю в галузі дитячої обдарованості з великим ступенем ймовірності вдається зробити висновок про наявність обдарованості або про високі потенційні можливості дитини. Він може адекватно оцінити "зону найближчого розвитку" і правильно намітити програму подальшої роботи з такою "перспективною дитиною". Однак далеко не завжди обдарованість виявляє себе настільки явно.

Прихована обдарованість проявляється в діяльності дитини менш виражено, в замаскованій формі. Внаслідок цього з'являється небезпека помилкових висновків про відсутність обдарованості такої дитини. Її можуть віднести до числа "неперспективних" і позбавити допомоги і підтримки, необхідної для розвитку її здібностей. Разом з тим відомі численні приклади, коли саме такі "неперспективні діти" домагаються найвищих результатів.

Причини прихованої обдарованості багато в чому пов'язані з наявністю особливих психологічних бар'єрів. Вони виникають на шляху розвитку та інтеграції здібностей і істотно спотворюють форми прояву обдарованості.

Приховані форми обдарованості - це складні за своєю природою і часто непередбачувані за характером прояву психічні феномени. Масштаб обдарувань дитини з прихованою обдарованістю досить важко (а іноді й неможливо) оцінити за допомогою традиційних методів (психометричних тестів, результатів різних інтелектуальних змагань тощо). Виявлення дітей з прихованою обдарованістю ні в якому разі не може зводитися до одномоментного психодіагностичного обстеження великих груп дошкільнят та школярів. Ідентифікація дітей з таким типом обдарованості - це тривалий процес, заснований на використанні багаторівневого комплексу методів аналізу поведінки дитини, включення його в різні види реальної діяльності, організації його спілкування з обдарованими дорослими, збагаченні його індивідуального життєвого середовища, залучення його до інноваційних форми навчання[2].

За критерієм широта проявів у різних видах діяльності можна виділити: загальну (або розумову) і спеціальну обдарованість.

Загальна обдарованість проявляється по відношенню до різних видів діяльності і виступає в якості основи їхньої продуктивності. Психологічним ядром загальної обдарованості є розумові здібності (або загальні пізнавальні здібності), навколо яких вибудовуються емоційні, мотиваційні і вольові якості особистості. Загальна обдарованість визначає, відповідно, рівень розуміння того, що відбувається, глибина емоційної та мотиваційної залученості в діяльність, ефективність цілепокладання та саморегуляції.

Спеціальна обдарованість виявляє себе у конкретних видах діяльності і може бути визначена лише стосовно окремих галузей діяльності (музика, живопис, спорт, тощо).

Загальна обдарованість пов'язана із спеціальними видами обдарованості. Зокрема, під впливом загальної обдарованості (показників ефективності пізнавальних процесів, саморегуляції , тощо) прояву спеціальної обдарованості виходять на якісно вищий рівень освоєння конкретної діяльності (в галузі музики, поезії, спорту, тощо). У свою чергу, спеціальна обдарованість впливає на вибіркову спеціалізацію загальних психологічних ресурсів особистості, посилюючи тим самим індивідуальну своєрідність і самобутність обдарованої людини.

За критерієм особливості вікового розвитку можна диференціювати: ранню та пізню обдарованість.

Вирішальними показниками тут виступають темп психічного розвитку дитини, а також ті вікові етапи, на яких обдарованість проявляється в явному вигляді. Необхідно враховувати, що прискорене психічний розвиток, раннє виявлення обдарувань (феномен "вікової обдарованості") далеко не завжди пов'язане з високими досягненнями в більш старшому віці. У свою чергу, відсутність яскравих проявів обдарованості у дитячому віці не дозволяє зробити негативний висновок щодо перспектив подальшого психічного розвитку особистості.

Прикладом ранньої обдарованості є діти, які отримали назву "вундеркіндів". За психологічним словником[17]. Вундеркінд (буквально - "чудова дитина") - це дитина, як правило, дошкільного або молодшого шкільного віку з надзвичайними, блискучими успіхами в якомусь певному виді діяльності - в музиці, малюванні, співі, тощо. Особливе місце серед таких дітей займають інтелектуальні вундеркінди. Це не по роках розвинені діти, чиї можливості виявляється у вкрай високому випереджальному темпі психічного розвитку. Для них характерно надзвичайно раннє, з 2-3-х років освоєння читання, письма та рахунку; оволодіння програмою трирічного навчання до кінця першого класу; вибір складної діяльності за власним бажанням. Їх відрізняє незвичайно високий розвитку окремих пізнавальних процесів (блискуча пам'ять, рідкісна спостережливість, незвичайна кмітливість, тощо)[11].

Існує певна залежність між віком, в якому проявляється обдарованість, і областю діяльності. Найбільш рано обдарування проявляються в мистецтві, особливо в музиці. Дещо пізніше обдарованість проявляється у сфері образотворчого мистецтва. У науці досягнення значущих результатів у вигляді видатних відкриттів, створення нових областей і методів дослідження відбувається зазвичай пізніше, ніж в мистецтві. Це пов'язано, зокрема, з необхідністю отримання глибоких знань, без яких неможливі наукові відкриття. Раніше інших при цьому виявляються математичні обдарування (Лейбніц, Галуа, Гаус). Ця закономірність підтверджується фактами біографій великих людей[13].

Отже, будь-який індивідуальний випадок дитячої обдарованості може бути оцінений з точки зору всіх перерахованих вище критеріїв класифікації видів обдарованості. Обдарованість виявляється багатовимірним за своїм характером явищем. Для практика - це можливість і, разом з тим, необхідність більш широкого погляду на своєрідність обдарованості конкретної дитини.

1.3 Актуальні проблеми соціалізації обдарованих дітей

Поняття «соціалізація» виникло в західній соціології наприкінці ХІХ ст. У сучасній науковій літературі існують різні підходи щодо визначення сутності поняття «соціалізація».

З позицій педагогічної науки соціалізація трактується як процес і результат засвоєння й активного відтворення людиною соціально-культурного досвіду (знань, цінностей, норм, традицій) на основі її діяльності, спілкування і відносин, соціалізація є обов'язковим фактором розвитку особистості . Процес соціалізації дитини завжди включає адаптацію до соціуму (пристосування до зовнішніх впливів, умов, обставин, які будуються на вродженому механізмі саморегуляції людини) і самовизначення в соціумі (активна позиція, яка передбачає оцінку всього того, що відбувається навкруги, відбір запропонованих обставинами впливів, їх прийняття чи опір їм)

Особливої ваги останнє положення набуває щодо соціалізації обдарованих дітей. Адже їх неординарність, чутливість, критичне ставлення до оточуючих та до самих себе призводять до виникнення багатьох проблем, які стають перешкодами на шляху соціалізації. Перебуваючи в постійній боротьбі із соціальним середовищем, з певними нормами і законами соціуму, обдарована особистість або реалізує себе в ньому, або втрачає індивідуальність і неповторність. Тож стає зрозумілим, що обдаровані діти потребують додаткової уваги, особливого підходу як з боку батьків, учителів, так і суспільства загалом[1].

Обдарована дитина, маючи свої цінності, часто вимушена протистояти тій чи іншій соціальній групі, яка не бажає її приймати

У межах соціальної системи суспільства існує певна сукупність інститутів соціалізації. Це відносно стійкі типи і форми соціальної практики, завдяки яким організовується процес соціалізації особистості. До них належать освіта й виховання, сім'я, школа, вищі навчальні заклади, неформальні об'єднання тощо.

Соціалізацію дитини (зміст, спрямованість, ефективність) певною мірою визначають дорослі, які створюють її життєвий простір. Вони можуть «обмежувати й стимулювати, сприяти й заважати, надихати на перемоги над собою і обставинами чи штовхати в прірву самознецінення »[3].

Велике значення для соціалізації дитини мають взаємостосунки в сім'ї. Серед різних стилів батьківсько-дитячих стосунків найсприятливішим для соціалізації обдарованої дитини є демократичний стиль. Він виявляється в тому, що батьки намагаються не стільки формувати особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагають їй індивідуально розвиватися, прагнуть досягти емоційної близькості з нею, порозуміння. Як результат - діти з таких сімей мають кращі результати в навчанні, у них розвинені самостійність, самокритичність, працелюбність, а життєва мета має доволі високу соціальну цінність.

Особливістю соціалізації обдарованої дитини в сім'ї є ставлення батьків до факту дитячої обдарованості. Виділяють такі типи ставлення батьків до дитячої обдарованості: негативне (батьки сприймають обдарованість дитини як щось непотрібне, вони не знають, що з цим робити); ігноруюче (батьки ніяк не реагують на прояви обдарованості); гіперсоціальне (батьки вбачають в обдарованості престижність, можливість самоствердитися через видатні здібності власних дітей чи реалізувати свої потенціальні можливості, які не знайшли застосування); позитивне (батьки уважно спостерігають за розвитком дитини, виявляють ранні прояви обдарованості, адекватно сприймають цей факт та розвивають дитину всіма доступними методами)

На жаль, сьогодні багато сімей у нашій країні не здатні виконувати соціалізуючи функції, що є результатом зубожіння населення, безробіття, житлових проблем, деградації виховних цінностей. Нерідко в таких сім'ях обдаровану дитину не помічають, не розуміють найближчі для неї люди - батьки. Це призводить до тяжких переживань, дитина здатна надовго замкнутися в собі, інколи навіть виявляти агресію. За таких умов зростає значення та роль навчальних закладів у соціалізації обдарованої дитини[4].

Шкільний вік - це період вторинної соціалізації. Навчання, взаємини з однолітками, спільна діяльність усіляко сприяють їй. Школа продовжує і збагачує процес соціалізації, який розпочався в сім'ї.

Педагогічним змістом шкільної соціалізації є цілеспрямована передача молодій особистості соціального досвіду, науки, мистецтва суспільного життя: суспільних уявлень, ідеалів, цінностей і норм, алгоритмів, стандартів і принципів, адекватних форм поведінки, звичок і традицій, способу та стилю життя, життєвих мотивацій і потягів, формування готовності до активної участі в різноманітних сферах суспільної діяльності.

Педагогічною метою шкільної соціалізації є становлення особистості як повноправного, самостійного і творчого суб'єкта суспільного життя. Соціалізуюча педагогіка покликана надати вихованцям якнайбільше можливостей оволодіти об'єктивними умовами їхньої життєдіяльності, усвідомити і вміти реалізувати наслідки власної поведінки та дій[7].

Особливо гостро стоїть проблема соціальної адаптації обдарованої дитини. Аналіз результатів сучасних досліджень свідчить про те, що рівень адаптивності дитини в сучасному суспільстві залежить від рівня її обдарованості . Діти з особливою обдарованістю характеризуються різким зниженням адаптаційних характеристик, підвищеним рівнем тривожності. Усе це, у першу чергу, пов'язано з індивідуальними особливостями таких дітей.

Перспективою подальших розвідок у даному напрямі є вивчення ролі та значення в соціалізації обдарованої дитини позашкільних навчальних закладів, громадських організацій, неформальних об'єднань.

1.4 Фактори, що впливають на розвиток обдарованості

Особистість обдарованої дитини є свідченням її незвичайності, так як і рівень і індивідуальна своєрідність діяльності дитини визначається насамперед її особистістю. Саме своєрідні риси особистості, як правило, органічно пов'язані з обдарованістю, змушують педагога або шкільного психолога припустити у такої дитини наявність підвищених можливостей[14].

1. Нерівномірність вікового розвитку обдарованих дітей

Поняття про обдаровану дитину як про кволу, слабку і соціально безглузду істоті далеко не завжди відповідає дійсності. Можливий і так званий гармонійний розвиток, що підтверджується цілим рядом досліджень. Однак у частини обдарованих дітей, насамперед, виключно обдарованих в якій-небудь одній області, зазначається дійсно дисгармонійний розвиток, який прямо впливає на особистість в період її становлення і є джерелом багатьох проблем незвичайної дитини.

Вище вже зазначалося, що у ряду таких обдарованих дітей спостерігається значне випередження, скажімо, в розумовому або художньо-естетичному розвитку, що досягає іноді 5-6 років. Зрозуміло, що всі інші сфери розвитку - емоційна, соціальна і фізична - будучи цілком звичайними за своїм рівнем, не завжди встигають за таким бурхливим зростанням, що призводить до вираженої нерівномірності розвитку.

Іншою причиною нерівномірності є особлива система основних інтересів, яка принципово відрізняється у обдарованих дітей у порівнянні з іншими дітьми: головне місце в ній займає діяльність, відповідна їх непересічним здібностям. Так, до певного часу спілкування з однолітками у сфері особистісних інтересів займає у деяких обдарованих дітей набагато менше місця, ніж у інших дітей того ж віку (мова, звичайно, не йде про школярів, обдарованих лідерськими здібностями).

Часто обдаровані діти недостатньо часу приділяють спорту і будь-який інший, не пов'язаної з їх головним інтересом, діяльності. У цьому разі фізичне відставання проявляється в помноженому варіанті, коли на природню вікову невідповідність накладається і явне небажання дитини займатися нудною, на його думку, справою.

3. Сім'я обдарованої дитини

Сім'я обдарованої дитини у всіх випадках має безпосереднє відношення до розвитку його особистості та обдарованості. Як би ми не розглядали роль і вагу природно обумовлених факторів або вплив цілеспрямованого навчання і виховання (школи) на розвиток особистості та обдарованості дитини, у всіх випадках значення сім'ї залишається найбільш вагомим[4].

3. Взаємовідносини обдарованої дитини з однолітками і дорослими.

Велике значення для розуміння особливостей особистості обдарованої дитини і характеру її становлення має аналіз його взаємин з однолітками і дорослими. Ці взаємини, будучи наслідком незвичності самої дитини, значною мірою визначають історію її життя і тим самим формують її особистість.

Однолітки ставляться до обдарованих дітей по-різному, залежно від характеру їх обдарованості і від ступеня нестандартності її проявів. Часто обдаровані діти користуються великою популярністю в колективі однолітків. Особливо це відноситься до дітей з підвищеними фізичними можливостями і до дітей-лідерів. Набагато складніша ситуація з особливою обдарованістю. У багатьох випадках ця обдарованість супроводжується незвичайною поведінкою і дивацтвами, що викликає у однокласників подив або насмішку. Іноді життя такої дитини в колективі складається найдраматичнішим чином. В якійсь мірі саме в результаті цих взаємин з однолітками діти з таким розвитком потрапляють у групу ризику.

Правда, в останньому випадку багато залежить від віку дітей і від системи цінностей, прийнятою в даному дитячому співтоваристві. У спеціалізованих школах значно вища ймовірність того, що інтелектуальні або навіть навчальні здіності особливо обдарованої дитини чи підлітка будуть гідно оцінені і, відповідно, його взаємини з однолітками будуть складатися більш сприятливим чином.

Вчителі також неоднозначно сприймають обдарованих дітей. Взаємовідносини вчителів з дітьми, які проявляють соціальну обдарованість, залежать від спрямованості інтересів дітей-лідерів, від характеру їх включеності в шкільний соціум (позитивний чи негативний).

Особливо важко доводиться дітям з будь-яким видом обдарованості, у яких яскраво виражений творчий потенціал. Деякі особливості їх особистості викликають у вчителів обурення, пов'язане з їх уявленням про цих дітей як про страшенних індивідуалістів[9].

4. Особистість обдарованої дитини

Хоча всі обдаровані діти є різними - за темпераментом, інтересами, вихованням і за особистісним проявам - тим не менше, існують загальні особливості особистості, що характеризують більшість обдарованих дітей та підлітків.

Найбільш важливою характеристикою особистості дітей з проявами обдарованості є особлива система цінностей, особистісних пріоритетів, найважливіше місце в якій займає діяльність, відповідна змісту обдарованості.

Свої особливості у обдарованих дітей має самооцінка, що характеризує уявлення дитини про своїх силах і можливості. Цілком закономірний той факт, що самооцінка у цих дітей і підлітків дуже висока, проте іноді, у особливо емоційних дітей, самооцінка відрізняється відомою суперечливістю, нестабільністю - від дуже високої самооцінки в одних випадках дитина впадає в іншу крайність в інших, вважаючи, що він нічого не може і не вміє. І ті, й інші діти потребують корекційної роботи та психологічної підтримки.

Дуже важливою особливістю особистості дитини є так званий внутрішній локус контролю, тобто прийняття на себе відповідальності за результати своєї діяльності (а в подальшому і за все, що відбувається з ним). Як правило, така дитина вважає, що саме в ньому самому криється причина його успіхів і невдач. Ця риса обдарованої дитини, з одного боку, допомагає йому справлятися з можливими періодами неуспіху і є найважливішим чинником поступового розвитку його здібностей. З іншого боку, ця ж риса веде до не завжди обґрунтованого почуттю провини, іноді навіть до депресивних станів.

У багатьох обдарованих дітей спостерігається підвищена вразливість і пов'язана з нею особлива емоційна чутливість, яка проявляється в самих різних формах: події, не надто значні для більш звичайних дітей, стають для цих дітей джерелом найяскравіших переживань. Підвищена емоційність в деяких випадках проявляється у схильності до бурхливих афектів. В інших же випадках вона носить прихований, внутрішній характер, виявляючи себе у зайвій сором'язливості у спілкуванні, труднощі засинання, а іноді і деяких психосоматичних захворюваннях[12].

Одна з основних особистісних характеристик дітей та підлітків з підвищеними творчими можливостями - незалежність (автономність): трудність, а іноді і неможливість діяти, думати і чинити так, як більшість. Діти з творчими можливостями, в якій би області діяльності не виявлялася їх обдарованість, мало, порівняно з іншими людьми, орієнтуються на спільну думку, на сформований принцип, на усталені правила. Хоча ця особистісна характеристика допомагає їм у діяльності і навіть у певному сенсі формує самі творчі можливості, тим не менш, саме вона робить їх незручними для оточуючих. Обдаровані діти цього типу поводяться менш передбачувано, ніж цього хотілося б оточуючим, що призводить іноді до конфліктів.

В цілому, мабуть, можна говорити про певну неконформность яскраво обдарованих, творчих дітей. Це, можливо, одна з причин недотримання ними соціальних норм і вимог колективу.



РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ У МОЛОДШІЙ ШКОЛІ

2.1 Головні напрями роботи з обдарованими дітьми

дитячий обдарований виховання соціальний

Про наявність творчої обдарованості роблять висновки на підставі результатів діяльності людини. Тому дослідники насамперед звертають увагу на інтелектуальні та творчі здібності.

Останнім часом помітна тенденція розглядати обдарованість як явище, яке не лише враховує здібності, а й охоплює всі структурні компоненти особистості. Відомо, що рівень мотивації, емоційні стани можуть впливати на рівень виявлення здібностей.

Чим раніше розпочати розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх розкриття. На жаль, популярний вислів «талант себе виявить» не відповідає дійсності. Спостереження свідчать, що в ранньому віці діти часто приховують свої здібності, якщо дорослі не оцінюють їх належним чином.

Багато психологів використовують психодіагностичні методи, які допомагають оцінити соціальний розвиток дитини, її творчі здібності, інтелект (тести Торренса, «ШТРР», тести інтелекту Векслера, Айзенка). Проте часто показники тестів на інтелект не можуть повністю виявити творчу обдарованість дитини. Ці тести потрібно доповнювати відомостями батьків, вихователів, учителів, даними спостережень за дитиною[8].

При проведенні практичних досліджень необхідно вказувати, що виявлення обдарованих і талановитих дітей - це тривалий процес. Тому в своїй роботі слід використовувати спостереження вчителя - предметника, батьків, кураторів-вихователів протягом усіх років навчання.

У фахівців, які займаються проблемами навчання обдарованих дітей, є два підходи:

- удосконалювати якість та ефективність функціонування всієї системи загалом;

- довірити це невеликій кількості спеціалізованих шкіл[8].

Форми роботи з цією категорією учнів - групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомостями, які вони можуть отримати в процесі виконання додаткових завдань за той самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки навчальної інформації. У методах навчання цих учнів повинні переважати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєння знань, умінь та навичок. Домашні завдання для таких учнів мають бути творчими.

Слід також проводити позакласну та позашкільну роботу (виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими). Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Важливо керувати позакласним читанням учнів. Учителі мають налагоджувати контакти з позашкільними закладами, де займаються їх вихованці. Вивчаючи інтереси учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять. У роботі з обдарованими дітьми не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позашкільній діяльності, а й психологічно готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути здібності й досягти успіхів можуть лише ті, які готові подолати труднощі.

Для забезпечення сприятливих умов розвитку дітей різних вікових груп, починаючи з дошкільного віку, доцільно широко використовувати ранню й поетапну діагностику та своєчасно виявляти творчий потенціал особистості шляхом застосування різних видів тренінгових занять, які передбачають опанування дітьми таких методів:

а) психофізичного удосконалення (навчання дітей способів виживання в екологічно несприятливих умовах, розвиток їхніх здібностей);

б) удосконалення комунікативних рис дітей;

в) стимулювання творчого мислення в різних сферах діяльності методами, які реалізують ідею колективної праці, співтворчості, засобами інтенсивного засвоєння знань і способів діяльності[6].

Одним з найважливіших моментів у роботі з дітьми є забезпечення поетапного розвитку (дитсадок, школа, коледж, ВНЗ) з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей, а також специфіки виявлення творчого потенціалу в різних видах діяльності.

Суттєво підвищити ефективність розвитку інтелектуально-евристичних здібностей можна лише в тому разі, якщо постійно використовувати в процесі навчально-виховної діяльності творчі завдання: виготовлення оригінального виробу, написання казки, вірша, оповідання музичної п'єси тощо. У процесі роботи над завданнями учні застосовують здобуті знання, вміння та навички, варіюють відомі способи діяльності[12].

Важливо також розвивати творчі здібності, що потребує організації творчої діяльність.

Але, щоб спрямувати людину до творчої діяльності, необхідні не лише протиріччя, а так звані «потреби творення». Мається на увазі певний емоційний настрій, мотивація, установка, рівень власної активності особистості тощо. Без усіх цих компонентів неможливе виникнення творчої ситуації, а отже, самої творчості.

Отже, основні напрямки роботи з обдарованими дітьми повинні бути спрямовані на розвиток творчих здібностей та реалізацію необхідного переходу від репродуктивного способу діяльності до продуктивного, що супроводжується створенням творчих продуктів діяльності. Робота з цією категорію дітей повинна мати сприятливий вплив на їх соціальне становлення та визнання, як дітей з особливим розвитком.



2.2 Специфіка виховання та розвитку обдарованих і талановитих школярів

Виховання обдарованих і талановитих школярів за змістом, організаційними формами, методами і прийомами істотно не відрізняється від організації виховної роботи серед учнівського загалу. Водночас психічні особливості обдарованих і талановитих дітей, специфічні завдання їхнього навчання зумовлюють певні відмінності у вихованні. Насамперед вони стосуються проблем обдарованих і талановитих школярів, розв'язання яких неможливе без ефективної виховної роботи серед них.

Турбота щодо створення оптимальних умов для навчання обдарованих і талановитих школярів, розвитку їхніх розумових здібностей (утворення гомогенних груп, класів і навчальних закладів з обдарованих і талановитих школярів, прискорене і збагачене навчання зазначеної категорії учнів) може породити низку проблем морально-етичного та соціального характеру. Тим часом паралельно наводяться доводи, що якщо обдаровані і талановиті учні перебувають у звичайних класах чи навчальних закладах, то умов для їхньої моральної деградації більше, ніж тоді, коли вони навчаються індивідуально чи у спеціалізованих класах і навчальних закладах.

Щоб підтвердити розглянуте вище об'єктивними даними, дослідники діагностують особистісні характеристики обдарованих і талановитих дітей, які навчалися у спеціалізованих і звичайних навчальних закладах та класах. Проте однозначних результатів не отримують, що дає підстави констатувати: помиляються ті, хто заперечує диференційоване навчання обдарованих і талановитих школярів, пов'язуючи його з істотними соціальними та моральними проблемами, які виникають при цьому, і ті, хто обстоює таке навчання, стверджуючи, що ніяких проблем виховного характеру воно не створює. Насправді практика свідчить, що диференційоване навчання обдарованих і талановитих школярів може породити серйозні моральні та соціальні проблеми. Виховання обдарованих і талановитих школярів покликане нівелювати фактори їхньої моральної деградації та соціальної ізоляції, що виникають у процесі розумової стратифікації учнівського колективу та диференційованого навчання школярів[15].

Психічні особливості обдарованих і талановитих дітей породжують певні проблеми в їхніх взаєминах. Їх не подолати без виваженої виховної роботи батьків і педагогів, спрямованої на зменшення соціальної напруги у стосунках обдарованих дітей з оточуючими.

Специфіка завдань виховання обдарованих і талановитих школярів обумовлена небезпекою авантюрного використання ними власних розумових здібностей. Складність виховної роботи у зв'язку з цим детермінується неможливістю спрогнозувати поле авантюрного використання та його наслідки. Відтак, проводячи виховну роботу з обдарованими і талановитими підлітками, педагог має ставити перед собою завдання не запобігати якомусь конкретному негативному прояву розумових здібностей, а створювати в душі вихованця таке благодатне поле його думки, яке б скеровувало його творчі помисли на благо суспільства і природи.

Слід пам'ятати, що обдарований чи талановитий індивід за відсутності належного виховання або при зміщенні його акцентів у бік розумових здібностей може спокуситися могутністю свого інтелекту і гіперболізувати власні творчі можливості. Ця небезпека особливо загострюється в наш час, епоху науково-технічної революції та прискорених темпів науково-технічного прогресу. Тому виховання обдарованих і талановитих школярів покликане запобігти гіпертрофованому усвідомленню ними власних розумових здібностей[7].

Обдарованим і талановитим індивідам притаманна низка психічних характеристик, які зумовлюють специфіку виховання їх на змістовому рівні. Побутує думка, що корисна ідея виникає одночасно із упевненістю, що мети можна досягти. Разом із тим серед обдарованих і талановитих дітей є чимало осіб із заниженою самооцінкою. Це утримує їх від розв'язування складних проблем, стримує ініціативу щодо пошуків нетрадиційних методів вирішення тривіальних завдань, істотно гальмує розвиток їхніх творчих здібностей. Нерідко занижена самооцінка учнів негативно позначається на результатах їхнього навчання. Водночас серед обдарованих і талановитих школярів є чимало осіб із завищеною самооцінкою. Якщо учням із заниженою самооцінкою треба допомогти, щоб вони повірили у власні сили (залучати їх до виконання складних, проте посильних завдань, дбати, щоб вони були доведені до завершення), то дітям із завищеною самооцінкою, навпаки, потрібно інколи пропонувати такі завдання, з якими вони не можуть впоратися. Такий підхід, як правило, змушує обдарованого і талановитого учня переосмислити те, що відбувається довкола, придивитися до себе, об'єктивніше оцінити власні здібності.

...