Особливості соціалізації обдарованих дітей молодшого шкільного віку

Обдаровані і талановиті школярі мають такі академічні здібності, яких достатньо для того, щоб успішно навчатися (особливо в умовах звичайного класу чи за стандартними навчальними програмами), не перевантажуючи себе. На фоні навчальних успіхів своїх ровесників у частини з них формується думка, що, майже цілком відсторонившись від шкільних справ, вони зможуть будь-що «втриматися на плаву». Це гальмує розвиток їхніх розумових здібностей, суперечить ефективному навчанню, оптимальній реалізації власного потенціалу тощо[9].

Пасивне ставлення до розвитку власних здібностей та навчальних досягнень формується в обдарованих і талановитих дітей і за певних соціально-економічних умов. Вони часто не бажають працювати в міру своїх можливостей, усвідомлюючи, що в житті інколи буває вигідніше перебувати на щабель-другий нижче від найвищого, щоб досягти бажаних результатів чи уберегти себе від депресії, спричиненої «справедливим соціальним розподілом суспільних ролей».

Нерідко обдаровані і талановиті школярі спотворено розуміють місце природних задатків у рівні розвитку власних здібностей і недооцінюють значення соціально-педагогічного фактора. В цьому разі їм неодмінно потрібно навести ілюстративні приклади співвідношення природних задатків і наполегливої праці у досягненні творчих результатів, життєвому успіху, а також відповідні висловлювання видатних вчених та винахідників.

Щоб обдарований чи талановитий школяр не ухилявся від труднощів і займався тільки тим, що в нього добре виходить, його потрібно похвалити не тільки за перемогу, а й за участь, тобто за прагнення вирішити завдання, за спробу знайти оригінальний розв'язок творчої задачі тощо. Проте зловживати труднощами, щоб виховати в обдарованих і талановитих дітей наполегливість, не можна, оскільки зіткнення з труднощами, не підкріплене позитивними емоціями внаслідок подолання їх, може загасити їхню допитливість.

Спостереження свідчать, що окремі обдаровані і талановиті школярі охоче висувають декілька ідей розв'язання тієї чи іншої проблеми і неохоче зупиняються на одній з них, щоб довести її до кінця. Це, безумовно, негативно позначається на розвитку їхніх творчих здібностей, формуванні відповідних умінь тощо. У зв'язку з цим правильно чинять педагоги, які спонукають таких школярів доводити розпочату справу до логічного завершення, матеріалізації висунутих ними ідей. Щоб виробити в обдарованих і талановитих учнів звичку будь-що добиватися розв'язання проблеми, виконання завдання, вчителі вдаються до заохочення тих учнів, які виявляють наполегливість, силу волі, стійкість творчих інтересів тощо. З цією метою вони також пропонують обдарованим і талановитим школярам завдання, вирішення яких потребує тривалих зусиль. Звичка доводити розпочату справу до завершення з часом переростає у внутрішню потребу[12].

Якими ж засобами користуватися педагогу, щоб упродовж років ясніло полум'я дитячої допитливості, прагнення дійти до суті речей і явищ? Помічено, що спроби якісно змінити мотиви пізнавальної діяльності є безрезультатними. Тому при вихованні обдарованих і талановитих школярів акцентують увагу не на розширенні мотивів їхньої пізнавальної діяльності, а на поглибленні тих, що отримані при народженні.

Навчальні досягнення і розумовий розвиток індивіда певною мірою є результатом його самоосвіти. Ніякі навчальні програми за ефективністю не можуть замінити програму самоосвіти, яку в дитячому чи юнацькому віці учень складає для себе. За змістом така програма відображує пізнавальні запити дитини, її творчі інтереси, специфіку характеру, темпераменту, волі тощо, бо саме обдарований чи талановитий школяр може найкраще визначити, що йому вивчати, коли це робити і в який спосіб.

Демонструючи на прикладі життя видатних людей значення самоосвіти, педагоги заохочують учнів до складання індивідуальних програм і формують у них переконання, що шлях до творчого олімпу у кожного свій, але у кожного починається зі складеної в дитячі роки програми самовдосконалення. Звичайно, частка результатів самовиховання у творчій скарбниці вченого, винахідника, літератора чи політика є різною. Вчений, скажімо, глибоко вивчивши й узагальнивши ідеї своїх попередників, систематизувавши їх, відібравши суттєве, доповнивши його результатами власних досліджень, може прийти до принципово нових наслідків, здійснити переоцінку цінностей тощо. Поет, художник, музикант, як би глибоко він не вивчав поезію чи музику своїх попередників, скільки б не практикувався у віршуванні, малюванні чи складанні мелодій, скільки б не засвоїв методичних порад, без поетичних, малювальних чи музичних здібностей не досягне не тільки рівня геніальності, а й потрібної досконалості, що давала б право його творам називатися мистецькими. Древні недаремно говорили, що поетами народжуються, а промовцями стають[6].

Дискусійною є проблема організації змагання серед обдарованих і талановитих школярів. На наш погляд, наголошувати на успіхах цих учнів, порівнюючи їх із навчальними досягненнями звичайних дітей, негуманно і нераціонально.

Інша картина, коли відібрати обдарованих і талановитих школярів, сформувати з них одну групу і залучити їх до змагання між собою. Хоча прагнення перемогти спонукає до активності, мобілізує інтелектуально-творчий потенціал учнів, у душі вихованця формується огидне бажання будь-що бути кращим за інших, яке провокує його заради цього час від часу вдаватися до різних хитрощів, щоб здобути першість.

Обдарований чи талановитий учень має змагатися сам із собою: сьогодні він порівнює свої результати з тими, які були в нього вчора, а завтрашні порівняє з сьогоднішніми. Такі методи стимулювання розумової активності обдарованих і талановитих школярів не містять зародків егоїзму, зарозумілості, обману, хитрощів, підлабузництва тощо, а навпаки, націлюють їх на самоаналіз та самовдосконалення.

Тому одним із завдань виховання обдарованих і талановитих школярів є формування в них духу змагальності, вироблення звички порівнювати власні результати, аналізувати причини успіхів та невдач і на цій основі робити правильні висновки. Виховна робота педагогів у зв'язку з цим має спрямовуватися на подолання егоїстичного прагнення (що від природи притаманне частині обдарованих і талановитих школярів) порівнювати себе з однолітками, намагатися стати кращим за них (якщо не насправді, то хоча б в очах педагога)[2].

Епоха, в яку живемо, часто породжує такі проблеми, до розв'язання яких виправдано залучають цілі творчі колективи. Саме тому серед виховних завдань, які стоять перед педагогами, актуальним є розвиток в обдарованих і талановитих школярів навичок спілкування. Актуальність цього завдання підсилюється тим, що переважна більшість обдарованих і талановитих дітей замкнені, мовчазні, неохоче йдуть на спілкування з іншими. Яким же чином учитель може змусити обдарованого чи талановитого школяра заговорити? Єдиного універсального рецепта не знайдено, оскільки складність проблеми в учнівській неповторності. Проте залучення цієї категорії учнів до колективного розв'язання творчих задач у переважній більшості випадків дає позитивний результат. При цьому слід мати на увазі, що під колективним розв'язанням творчої задачі розуміють не одночасне, паралельне розв'язування задачі окремими учнями з наступним обговоренням отриманих результатів, а формування колективної ідеї, тобто способу розв'язання задачі після розв'язання кожним учнем (членом колективу) індивідуального завдання в межах задачі в цілому. Такий підхід до розв'язання проблем спонукає обдарованих і талановитих школярів до обміну інформацією, ідеями та проміжними результатами в процесі виконання індивідуальних завдань, тобто до колективної творчості.

2.3 Проблеми обдарованих дітей

Психологічні дослідження й соціальні спостереження свідчать, що обдаровані діти загалом набагато благополучніші, ніж звичайні діти: не мають проблем у навчанні, краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються до нової обстановки, а вкорінені інтереси і схильності, розвинуті вже з дитинства, є хорошою основою для їх успішного професійного самовизначення й відповідних досягнень.

Щоправда, у цих дітей можуть виникати проблеми, якщо не враховувати їхні підвищені можливості і якщо навчання стає надто легким чи немає можливостей для розвитку їхніх творчих потенцій[1].

Принципово інша ситуація складається у дітей з винятковою обдарованістю. Так, через нерівномірність розвитку в частини дітей з дуже високими інтелектуальними та художньо-естетичними можливостями часто виникають проблеми спілкування, відсутні достатньою мірою сформовані й ефективні навички соціальної поведінки. Це може виявлятися в зайвій конфліктності або своєрідній відчуженості обдарованої дитини від групи однолітків і призводити до того, що обдарована дитина починає шукати інші ніші для спілкування: суспільство молодших чи, навпаки, значно старших дітей, спілкування тільки з дорослими тощо. Нерідко такі діти мають проблеми емоційного розвитку, коли в складних ситуаціях вони виявляють явно інфантильну реакцію: наприклад, критичне зауваження викликає негайні сльози, а будь-який неуспіх призводить до розпачу.

У багатьох надзвичайно обдарованих дітей помітні проблеми, пов'язані з їхнім фізичним розвитком. Деякі з них явно уникають усього, що вимагає фізичних зусиль, для них явно обтяжливі уроки фізкультури.

Особливою, дуже складно, з погляду допомоги цим дітям, є проблема вольових навичок, або ширше - саморегуляції. Для надзвичайно обдарованих дітей ситуація розвитку часто складається так, що вони займаються тільки тим, що досить цікаво й легко для них, тобто тим, що складає мотив і суть їхньої обдарованості. Будь-яку іншу діяльність, що не входить до сфери їхніх схильностей, багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням дорослих людей. Врешті-решт, виникає специфічна ситуація, коли надзвичайно обдаровані діти, будучи певною мірою "трудоголіками", тобто виявляючи очевидну схильність до улюбленої праці, все-таки не вміють працювати, коли це вимагає від них вираження вольових зусиль.

Набагато більше це стосується дітей з підвищеними пізнавальними здібностями.

Іншою серйозною проблемою деякої частини обдарованих дітей є відсутність у них потреби, а іноді й здібностей до творчої діяльності. Як це не парадоксально, значна частина надзвичайно обдарованих дітей, виявляючи яскраві інтелектуальні й навчальні здібності, виявляється у крайній скруті, коли їм пропонують діяльність, що вимагає нестандартного підходу, виходу за межі усталеного досвіду - тобто діяльність творча. Судячи з наявних емпіричних і літературних даних, проблема креативності виникає у цих дітей швидше як особистісна проблема, як наслідок особливої спрямованості на засвоєння знань. Особливо часто це відбувається з дітьми, у яких спостерігається прискорений темп розумового, тим більше загального вікового розвитку. З раннього дитинства вони одержують схвалення оточуючих за вражаючий усіх обсяг, глибину і міцність засвоєння знань, що й стає згодом провідною мотивацією їхньої розумової діяльності[3].

Ще одна проблема багатьох обдарованих дітей, яка часто зустрічається- труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що навіть до закінчення підліткового періоду обдаровані молоді люди утруднюються з вибором свого покликання, і їхні широкі розумові можливості тільки ускладнюють цю проблему.

Загалом виникає ситуація певної дезадаптації винятково обдарованої дитини, яка може стати досить серйозною, що часом цілком виправдує зарахування цієї групи обдарованих дітей до групи підвищеного ризику.

2.4 Рекомендації щодо створення позитивної соціальної атмосфери одарованої дитини

Сім'я, як джерело позитивного соціального становлення одарованої дитини займає одне з перших місць. Родина обдарованої дитини має безпосереднє відношення до розвитку її особистості й обдарованості. Зовні, здавалося б, несприятливі умови розвитку (погані побутові умови, недостатня матеріальна забезпеченість, неповна сім'я) виявляються не настільки важливими для розвитку здібностей, а от підвищена увага батьків має критичне значення.

Виділимо особливості сімей, які мають принципове значення для розвитку обдарованості:

1. Висока цінність освіти, причому часто дуже освіченими є й самі батьки.

2. Підвищена, значно збільшена порівняно зі звичайними сім'ями, увага до дитини, коли все життя сім'ї зосереджене на ній.

Дуже часто в надзвичайно обдарованих дітей батьки літнього віку, для яких дитина - єдиний сенс життя. Ще частіше надзвичайно обдаровані діти - єдині діти в родині.

3. У багатьох випадках саме батьки починають навчати обдаровану дитину, і досить часто хто-небудь із них на довгі роки стає справжнім наставником (ментором) своєї дитини.

4. Певна дітоцентричність сім'ї обдарованої дитини, фанатичне бажання батьків розвинути здібності дитини, має в деяких випадках і свої негативні сторони. Так, у цих сім'ях спостерігається певна потуральна позиція відносно деяких соціальних і особливо побутових навичок.

5. Немає нічого дивного в тому, що батьки цих дітей виявляють особливу увагу до шкільного навчання дитини, вибираючи своїй дитині підручники чи додаткову літературу і радячись з учителем, як їх краще вивчати[4].

Лише при усвідомленні батьками того, що їх дитина є не такою як інші- особливою, процес соціалізації може мати позитивний характер.

Саме тому для батьків, які виховують обдаровану дитину доречно представити ряд рекомендацій:

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи, не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.

3. Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.

5. Надавайте дитині можливість проявляти турботу.

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.

7. Показуйте дитині цікаві місця.

8. Допомагайте нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.

9. Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.

10. Ніколи не карайте дитину приниженням.

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.

12. Привчайте дитину самостійно мислити.

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.

15. Уважно ставтеся до потреб дитини.

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.

21.У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.

23. Допомагайте дитині бути особистістю.

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

Не менш важливу роль в житті та вихованні одарованої дитини відіграють її наступні наставники - вихователі та вчителі. Робота з такими дітьми потребує великих зусиль та затрати творчого потенціалу вчителя.

Пам'ятка вчителю для роботи з обдарованими дітьми:

1. Підхоплюй думки учнів і оцінюй їх зразу, підкреслюючи їх оригінальність, важливість тощо.

2. Підкреслюй інтерес дітей до нового.

3. Заохочуй оперування предметами, матеріалами, ідеями. Дитина практично вирішує дослідницькі завдання.

4. Вчи дітей систематичній самооцінці кожної думки.

5. Виробляй у дітей терпиме ставлення до нових понять, думок.

6. Не вимагай запам'ятовування схем, таблиць, формул, одностороннього рішення, де є багатоваріативні способи.

7. Культивуй творчу атмосферу - учні повинні знати, що творчі пропозиції, думки клас зустрічає з визнанням, приймає їх, використовує.

8. Вчи дітей цінувати власні та чужі думки. Важливо фіксувати їх в блокноті.

9. Іноді ровесники ставляться до здібних дітей агресивно, це необхідно попередити. Найкращим засобом є пояснення здібному, що це характерно, і розвивати у нього терпимість і впевненість.

10. Пропонуй цікаві факти, випадки, технічні та наукові ідеї.

11. Розсіюй страх у талановитих дітей.

12. Стимулюй і підтримуй ініціативу учнів, самостійність. Підкидай проекти, які можуть захоплювати.

13. Створюй проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви.

14. Створюй в школі періоди творчої активності, адже багатого геніальних рішень з'являється в такий момент.

15. Допомагай оволодівати технічними засобами для записів.

16. Розвивай критичне сприйняття дійсності.

17. Вчи доводити починання до логічного завершення.

18. Впливай особистим прикладом.

19. Під час занять чітко контролюй досягнуті результати та давай завдання підвищеної складності, створюй ситуації самоаналізу, самооцінки, самопізнання.

20. Залучай до роботи з розробки та впровадження власних творчих задумів та ініціатив, створюй ситуації вільного вибору і відповідальності за обране рішення.

21. Використовуй творчу діяльність вихованців при проведенні різних видів масових заходів, відкритих та семінарських занять, свят.

22. Під час опрацювання програмового матеріалу залучай до творчої пошукової роботи з використанням випереджувальних завдань, створюй розвиваючі ситуації.

23. Активно залучай до участі в районних, обласних, Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках.

24. Відзначай досягнення вихованців, підтримуй та стимулюй активність, ініціативу, пошук.

Становленню позитивної соціальної атмосфери сприяє сама особистість обдарованої дитини, саме тому доречно надати рекомендації самій дитині щодо її поведінки в колі однолітків:

1. Беріть участь в шкільних заходах, олімпіадах та іншому.

2. Допомагайте одноліткам в завданнях, що є для них складними.

3. Не віддаляйтеся від справ класного колективу.

4. Будь в курсі всіх подій та заходів організованих в класному колективі.

5. Не оцінюй можливості інших по відношенню до власних.

6. Товаришуйте з всім колективом, не відсторонюйся від нього.

7. Цікавтесь захопленнями товаришів.

8. Спрямовуйте свою обдарованість в правильне русло. Відвідуйте секції чи гуртки за вподобаннями.

9. Не демонструйте свою можливість бути в усьому першим через міру.

10. Змагайтеся лише з рівними собі (чи то в когнітивній сфері, чи поведінковій).



ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження засвідчують успішне виконання поставлених завдань, досягнення мети, що створює підґрунтя для переконливих і аргументованих висновків.

1. У курсовій роботі були проаналізовані психологічні, педагогічні та методичні джерела, і розкрито зміст поняття «обдарованість», «обдарована дитина». Розглянуті концепції вчених свідчать про важливість творчого потенціалу як елементу обдарованості. Креативність висвітлюється, як процес, який породжується сильною потребою людини у знаття напруги, що виникає в ситуації дефіциту інформації. Науковці виділяють три конструкти обов'язково присутні в обдарованої дитини : інтелект вище середнього рівня, креативність та прагнення до вирішення задач. На нашу думку, саме широкий спектр проблем, з якими зіштовхуються обдаровані діти обумовили впровадження диференційованого навчання як способу розкриття їх творчого потенціалу.

2. У курсовій роботі визначені актуальні проблеми соціалізації обдарованої дитини. Процес соціалізації обдарованої дитини об'єднує в собі її соціальну адаптацію та активність, самовираження і самореалізацію. Найважливішими інститутами соціалізації особистості є сім'я та школа. Основні проблеми соціалізації обдарованої дитини пов'язані з:

- неприйняттям або ігноруванням факту обдарованості дитини батьками;

- дисгармонією сімейних стосунків;

- нездатністю багатьох сучасних сімей виконувати соціалізуючі функції;

- проблемами адаптації обдарованої дитини в школі, які, у свою чергу, пов'язані з психологічними та соціальними особливостями таких дітей і, як результат, призводять до втрати віри в себе, у свою індивідуальність, неповторність.

Щоб уникнути таких проблем, зусилля батьків і вчителів повинні бути об'єднані спільною метою: допомогти обдарованій дитині відкрити її життєве покликання, створити всі необхідні умови для її духовного та інтелектуального зростання.

3. Курсова робота висвітлює специфіку навчально- виховних впливів на обдаровану дитину, яка полягає у врахуванні таких вимог:

- потрібно створювати умови для скеровування думок обдарованої дитини на благо суспільства та природи

- мотиви потрібно не розширювати, а поглиблювати вже наявні

- виховувати дух змагальності з самим собою, а не з іншими

- запобігати гіпертрофованому усвідомленню власних розумових здібностей

- працювати над самооцінкою обдарованої дитини: оптимізувати її в процесі навчання та виховання

- формувати розуміння зв'язку природніх задатків та наполегливої праці над їх розвитком

- бажання дитини розвивати свої здібності активізується за рахунок похвали

4. В курсовій роботі описані психологічні проблеми обдарованих дітей, зокрема:

- проблеми спілкування- несформовані навички соціальної поведінки

- проблеми емоційного розвиток- за часту інфантильні реакції на ситуації

- проблеми фізичного розвитку

- проблеми сформованості вольових навичок- дитина займається лише тим, що її цікаво

- відсутність потреби, як в розвитку здібностей, так і в самій діяльності

- проблеми професійної орієнтації

- дезадаптація до нових умов

5. Дослідження в курсовій роботі особливостей, специфіки виховання та навчання обдарованих дитини, психологічних проблеми та проблем їх соціалізації дало можливість розробити рекомендації щодо ефективної роботи з такими дітьми, нівелювання проблем їх соціального становлення та повноцінної життєдіяльності.

Рекомендації можуть бути запропоновані для ознайомленням дитячим психологам та педагогам.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Голованова Н.Ф. Социализация и воспитание ребенка: учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Н.Ф. Голованова. - СПб.: Речь, 2004. - 272с.

2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. Наук України / за ред. В.Г. Кремень. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.

3. Завгородня Н.М. Проблема соціалізації учнів у сучасній педагогічній теорії і практиці / Н.М. Завгородня // Управління школою, 2007. - № 6. - С. 2-8.

4. Кравченко Т.В. Сім'я та її вплив на соціалізацію дитини / Т.В. Кравченко // Педагогіка і психологія. - 2009. - № 3. - С. 32-42.

5. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 336 с.

6. Таїна обдарованості: практико-зорієнтований збірник на допомогу тим, хто працює з обдарованими дітьми / укладач О.В. Заболотний / за ред. Н.І. Клокар.

7. Токарєва Л. Соціалізація і розвиток обдарованості молодшого учня / Л. Токарєва // Соціальна психологія. - 2006. - № 15. - С. 94-102.

8. Туріщева Л.В. Особливості роботи з обдарованими дітьми / Л.В. Туріщева. - Х.: Вид. група «Основа», 2008. - 122 с.

9. Янковчук М.М. Розвиток обдарованості: практичний досвід / М.М. Янковчук // Обдарована дитина. - 2008. - № 2. - С. 47-53.

10. Антонова О. Є. Обдарованість: досвід історичного та порівняльного аналізу : моногр. / О. Є. Антонова. - Житомир : Житомир. держ. ун-т, 2005. - 456 с.

11. Взаємозв'язок когнітивних та особистісних чинників у розвитку обдарованості : моногр. / Р. О. Семенова, Д. К. Корольов та ін. / за ред. Р. О. Семенової. - К. : Педагогічна думка. - 144 с.

12. Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей. - М.: Издательский центр «Академия», 2002. - 320 с.

13. Лейтес Н. С. Индивидуальное и возрастное в детской одаренности // Учителю об одаренных детях / Под ред. В. П. Лебедевой, В. И. Панова. - М. : ИНФРА, 1997. - 256 с.

14. Савенков А. И. Путь к одаренности: исследовние поведение дошкольников / А. И. Савенков. - СПб. : Питер, 2004. - 272 с.

15. Психология одаренности детей и подростков / под ред. Н. С. Лейтеса. - М.: Издательский центр „Академия”, 1996. - 416 с.

16. Основные концепции одаренности и творчества, под ред. Д. Б. Богоявленской. - М. : Молодая гвардия, 1997. - С. 214-242.

17. Дьяченко М. І., Кандібовіч Л. А. Психологія. Словарь-справочник. - Мінськ, 1998.

Размещено на Allbest.ru

...