Розвиток пізнавальних інтересів у дітей старшого дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Природа - могутнє джерело пізнання, що через спілкування розкриває людині свої таємниці й дає можливість зрозуміти навколишній світ. Людина - частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, і це найяскравіше виявляється у дитячому віці.

Вже дошкільний вік є найважливішим етапом у становленні пізнавального світогляду людини і передбачає створення передумов гуманної взаємодії з довкіллям.

Головною умовою розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку в процесі ознайомлення з явищами живої природи є створення пізнавального, предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів живої природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в природі, знати правила безпечної поведінки.

Інтерес до пізнання навколишнього середовища виступає своєрідним елементом розвитку дитини, формування його пізнавальної самостійності, позитивного ставлення до результатів своєї праці. Пізнавальний інтерес має вагомий вплив на поведінку людини, її духовну й розумову сфери, інтелектуальні, морально-етичні та комунікативні якості, і сприяє виховання творчої особистості. Інтереси людини до пізнання дійсності мають суттєвий вплив на розвиток особистості, що тісно пов'язано з розвитком уваги, пам'яті, мислення, волі, емоцій, а це в свою чергу сприяє творчій самореалізації і духовному самовдосконаленню людини.

Формування пізнавальних інтересів, природно пов'язують із процесом вдосконалення своїх знань, коли головний зміст життя дитини полягає у поступовому переході із одного рівня оволодіння пізнавальних і практичних знань та вмінь до більш вищого.

Проблема формування і розвитку пізнавальних інтересів завжди привертала увагу психологів, педагогів, методистів, вихователів-практиків. В Україні ці питання, прямо чи опосередковано, розглядали такі видатні педагоги минулого: О. Духнович, К. Ушинський, В. Сухомлинський та ін.. І в наш час багато науковців та педагогів-практиків присвятили свої дослідження проблемі розвитку пізнавальних інтересів, серед них: Н. Глухова, Н. Кондратьєва, Н. Лисенко, С. Ніколаєва, З. Плохій, В.Скребець, В.Фокіна, Н. Яришева та ін.

Однак, існують аспекти розвитку пізнавальних інтересів в процесі ознайомлення з явищами живої природи, які ще недостатньо розкриті, що і обумовило вибір теми роботи «Розвиток пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку в процесі ознайомлення з явищами живої природи».

Об'єкт дослідження: закономірності формування пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: розвиток пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку в процесі визначення суттєвих ознак, взаємозв'язків та залежностей між явищами природи.

Мета дослідження: Вивчити особливості розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку в процесі ознайомлення з явищами живої природи.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що в дошкільному віці відбувається всесторонній розвиток особистості й формування пізнавальних інтересів сприяє зацікавленню дітей до вивчення і усвідомлення явищ природи.

Завдання дослідження:

- з'ясувати стан проблеми в педагогічній теорії;

- здійснити аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження;

- вивчити стан досліджуваної проблеми в практиці ЗДО;

- проаналізувати особливості розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку;

- провести діагностику рівня розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку;

- окреслити шляхи вдосконалення навчально-виховної роботи з розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку;

- проаналізувати результати експериментального дослідження.

Під час розв'язання поставлених задач були використані такі методи дослідження:

а) теоретичні: вивчення і аналіз філософської, психологічної, педагогічної та методичної літератури з означеної проблеми;

б) емпіричні: вивчення та узагальнення досвіду вихователів ДНЗ; спостереження та аналіз за діяльністю дітей; педагогічний експеримент; аналіз результатів дослідження.

Теоретичне значення: завдяки цій дослідницькі роботі поглиблюються знання про розвиток пізнавального інтересу дітей через застосування запитань, пояснень, порівнянь, організації ігрової діяльності у процесі ознайомлення з явищами природи.

Практичне значення: розроблені практичні рекомендації вихователям старших груп щодо зацікавлення дітей до вивчення природи можна застосувати з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Базою дослідження виступав КЗДО «Дюймовочка»міста Оріхова.

1. Психолого-педагогічні основи розвитку пізнавальних інтересів

1.1 Стан дослідження проблеми у науково-педагогічній літературі

В історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки інтерес є могутнім засобом не тільки успішного навчання та виховання, необхідною умовою для досягнення позитивних результатів, але й формою прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості, ознайомлення з новим фактами, більш повне відображення дійсності. Щоб розкрити природу інтересу, його структуру суть, взаємозв'язок з іншими компонентами навчально-виховного процесу, варто зробити екскурс в історію його вивчення.

У найдавніші часи люди вже усвідомлювали важливість прагнення людини до освіти. В XII ст. існувало твердження про те, що людина, яка трудиться без бажання - це птах без крил. У філософії інтерес розглядався як форма вияву потреб людини. За твердженням С. Рубінштейна, ці два поняття мають суттєві відмінності: потреба виражає дефіцит чого-небудь, а інтерес - вибірковість сприймання предметів, явищ оточуючого світу. Велику увагу проблемі інтересу приділяли вчені (К.А. Гельвецій, А. Гольбах, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо та інші) і визначили його як єдиний мотив людських дій.

До педагогічної науки категорію інтересу вніс Я.А. Коменський.

Він вважав, що інтерес є основою навчання, яке базується на тому, що дитина не уникатиме, а самостійно шукатиме спосіб діяльності. Німецький вчений Й.Ф. Гербарт здійснив ґрунтовний психолого-педагогічний аналіз цієї категорії. Пізнавальний інтерес він розглядав як вид розумової діяльності, який зумовлений навчанням і є метою та принципом виховання водночас.

Наприкінці XIX ст. - поч. XX ст. увага до цього питання значно поглиблюється в навчанні. Найбільший внесок у його вивчення зробили: Е. Клапаред, Дж. Дьюї, Дж.Б. Кларк, Е.А. Торндайк. Вони спробували виявити найхарактерніші особливості цієї категорії та форми її прояву. Вивчали інтерес в різних аспектах: мистецькому, професійному, родинному.

К.Д. Ушинський ціль виховання вбачав у тому, щоб підготувати дитину до праці, життя, тому інтерес він розглядав у цілісному процесі морального становлення особистості, пов'язував його з потребою у діяльності. Він був переконаний, що допитливість завжди передує зацікавленості. Перехід від одного компоненту до другого має забезпечити навчально-виховний процес. Видатний педагог вбачав зв'язок інтересу з розвитком і поглибленням почуттів дитини, що допомагає їй формувати уявлення про предмет, зробив вдалу спробу виділити фази інтересу.

Значення пізнавального інтересу для розвитку особистості глибоко розкрито в творах П. Грабовського, Л. Українки, Т. Шевченка, І.Франка та інших.

У другій половині XX ст. в психолог-педагогічній літературі з'явилися дослідження, в яких визначалась роль пізнавального інтересу у навчально-виховному процесі (С. Рубінштейн, Г. Щукіна, Л. Божович, Н. Морозова, Б. Друзь та інших). Вони зазначали, що інтерес відіграє істотну роль у будь-якій діяльності, впливає на всі психічні процеси, спрямовуючи їх у необхідне русло. Так інтерес почали розглядати як стимулятор дії, спрямованої на пошук ефективних форм пізнання. Було виділено ряд відмінностей між впливом інтересу і будь-якого іншого пізнавального процесу:

- інтерес впливає на всі без винятку психічні процеси, а вплив кожного з них часто буває обмеженим;

- вплив інтересу на психічні процеси завжди позитивний;

- інтерес впливає на інші процеси, спрямовуючи діяльність людини в певному напрямку.

Таким чином, проблема пізнавального інтересу, його розвиток і вплив були об'єктом дослідження багатьох вчених впродовж тривалого відрізку історії. Це поняття формувалось поступово, щоразу з новими дослідженнями уточнювався його зміст, конкретизувались найбільш суттєві ознаки, що дало змогу на сучасному етапі розвитку досліджуваної проблеми зробити ґрунтовний аналіз такого явища як пізнавальний інтерес.

У дослідженнях вітчизняних авторів було виявлено умови та фактори, що впливають на інтерес дітей до навчально-виховного процесу. Так, Г. Щукіна називає серед таких умов зміст навчально-виховного матеріалу, активну пошукову та розумову діяльність дітей, навчальний процес на оптимальному рівні розвитку дітей, емоційну атмосферу навчання та виховання.

Н. Бібік виділяє такі умови: створення позитивних переживань, виховання свідомого ставлення до навчання розуміння значущості пізнавального інтересу, його особистісного й суспільного змісту, подолання негативного ставлення до навчання.

Ряд авторів акцентують увагу на ролі спільної та колективної навчально-виховної діяльності дітей старшого дошкільного віку у відновленні їхнього інтересу до навчання, визначають умови формування інтересу: оптимальне поєднання різних методів навчання (Ю. Бабанський), ситуації проблемного навчання та виховання (О. Матюшкін. М. Скаткін, І Лернер та інші).

Проведені психолого-педагогічні дослідження згаданими вище вченими засвідчують можливість створення широкого спектру умов формування пізнавальних інтересів у дітей та змін їхніх характеристик (активність, узагальненість, спрямованість на різні сторони навчально-виховної роботи).

Розглядаючи умови формування інтересу дітей до навчання, ми встановили об'єктивну залежність від їх впливу на навчально-виховну діяльність дітей, і на окремі сторони їхньої мотиваційної сфери (значення навчання та виховання, мотиви, мета, емоції).

Процес і результат формування інтересів дітей пов'язані з активністю їхньої пізнавальної діяльності, позицією в процесі навчання та виховання. Значущість і привабливість навчально-виховної діяльності може бути посилена включенням у навчально-виховний процес різні види діяльності, які дають змогу вихователю використовувати специфічні властивості навчальних предметів, організовувати різні види навчально-пізнавальної діяльності дітей, актуалізувати їхній досвід, наявні знання, інтереси, нахили.

Важливе значення має і вплив спілкування на становлення інтересів у навчання та вихованні. Взаємозбагачення дітей при спілкуванні приводить до виникнення нових і зміцнення наявних інтересів, можливостей самовираження у колективі, взаємодопомоги дітей. Все це підтримує інтерес до діяльності, сприяє його розвитку. Фактор відношень, викликаних спільною працею, створює численні зв'язки предметної основи навчання зі змістом, процесом і результатом діяльності, з її співучасниками (вихователем та дітьми, дітьми між собою) з власним статусом у діяльності. Усі ці зв'язки є істотними у сфері впливу на розвиток пізнавальних інтересів дітей.

Запровадження в навчально-виховний процес раціонального комплексу різних видів діяльності - пізнавальної, ігрової, практичної, художньої, суспільної у їхньому органічному зв'язку сприяє просуванню дітей у процесі зміни характеру навчально-пізнавальної діяльності (від виконавського - до пошуково-творчого), оскільки за цих умов формується система внутрішніх зв'язків. Специфіка розвитку пізнавальних інтересів дітей і зміна характеру їхньої діяльності полягає в цьому випадку у зверненні до предметної сфери, в якій у різних дітей, звичайно, виявляються свої індивідуальні відмінності. Діти, які краще володіють засобами пізнавальної діяльності, мають глибші знання, вищий рівень розвитку пізнавальних інтересів, збагачують ними товаришів, підвищують їхній інтерес до пізнання і, водночас, самі збагачуються знаннями та вміннями в інших видах діяльності, що впливає на розвиток їхніх особистих інтересів. Цей процес призводить до ускладнення навчально-виховної діяльності всього колективу дітей, разом з тим допомагає піднести її до творчого рівня.

Джерела інтересу особистості знаходяться у природному середовищі і суспільному житті, і тільки за допомогою інтересу встановлюється зв'язок суб'єкта з об'єктивним світом. Інтерес не може бути обмежений лише питаннями здобуття знань, він є джерелом особистої освіти і розвитку дітей, які охоплюють його соціальну життєздатність. У цій складній залежності та в органічній єдності взаємодіють емоційні, інтелектуальні та вольові процеси розвитку особистості.

Пізнавальний інтерес - емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку дитини, сприяє усвідомленій самостійності, викликає продуктивну роботу.

Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість на пізнання довкілля. Наявність взаємозв'язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми хочемо сформувати пізнавальний інтерес, організувати пізнавальну діяльність дітей, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані з інтересом.

Пізнавальний інтерес у навчально-виховній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної та суб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення дітей до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які активізують пізнавальну діяльність дітей.

Навчально-виховний процес спитається на інтереси дітей, тому інтерес є передумовою навчання та виховання і їхніх результатів. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як засіб виховання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Такий прояв інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів дітей у другій половині дня.

Пізнавальний інтерес дітей предметну спрямованість, він складний та багатоаспектний і виявляється: як ефект впливу інтересу на особистість (позитивне ставлення до навчально-виховного процесу); як особистий прояв у мотиваційній сфері (потяг до знань); як якість діяльності дітей (ставлення до змісту і процесу роботи в другій половині дня); як формування особистості дошкільника (активна пізнавальна діяльність і спілкування з вихователями, товаришами). Найважливіша педагогічна закономірність полягає в тому, що найефективнішим напрямом здійснення розумового та соціального розвитку дошкільника є розвиток саме пізнавального інтересу.

Виховання в дітей інтересу до будь-якої діяльності - одне з найважливіших завдань, які необхідно вирішити вихователю.

Джерелом інтересів людини психологи та педагоги вважають навколишній світ (явища, середовище), який проявляється тільки через наше ставлення до певних об'єктів, предметів , явищ оточуючого світу і виникає внаслідок особистості з ним. Психологічна природа інтересу має активний діяльний характер, він стимулює наші вольові зусилля. Надалі інтерес розглядатимемо як вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Це складне ставлення, за висловом С.Л. Рубінштейна, має двобічний характер. У ньому в органічній єдності виступає об'єкт і предмет інтересу. В різних обставинах суб'єктом може бути: індивід, соціальна група, сім'я. Об'єкт - це те, що має значення для суб'єкта: природа, жива система, вид діяльності, соціально-історичне явище та інше. Тобто інтерес насамперед пов'язаний з тим, у чому людина відчуває потребу, що для неї має особливе значення, становить істотний життєвий зміст. Лише за умови, що людина вважає щось важливим, вона по-особливому пізнає його.

Інтерес є емоційним, він дарує радість творчості, пізнання. Також він тісно пов'язаний з розвитком пізнавальних процесів та гостротою сприймання навколишнього світу. Пізнавальний інтерес - це не будь-який інтерес до об'єкта пізнання; це інтерес пов'язаний з ядром пізнавальної діяльності, є основою збуджувального впливу на розвиток різних психічних процесів, формою зв'язку між потребою та об'єктом їх задоволення.

Фізіологічним механізмом інтересу є певна система нервових зв'язків, що утворюються пд. Впливом різних умов та залежність від стану людини, її індивідуальності, безпосередніх вражень особистості, а також її багатогранного минулого досвіду. При цьому умовні зв'язки встановлюються не за будь-яких умов, а тільки тоді, коли подразники для людини мають життєве значення. Інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлюється сила його впливу на розвиток особистості. Він не являє собою окремого психічного процесу, а є певною формою зв'язку між потребами особистості та об'єктами, що їх задовольняють. Це і є основою сильного збуджувального впливу інтересу на розвиток психічних процесів.

О. Савченко виділяє такі характерні ознаки пізнавального інтересу:

- яскраво виражений зв'язок з емоційною сферою людини (емоції є невід'ємним компонентом пізнання, вони відображають об'єктивну дійсність);

- динамічність;

- встановлення глибоких зв'язків;

- оволодіння закономірностями;

- поступальний рух;

- перехід від явища до сутності .

Пізнавальний інтерес - це явище багатозначне, тому на процес навчання та виховання він може впливати різними своїми сторонами. У педагогічній практиці пізнавальний інтерес розглядають часто лише як зовнішній стимул цих процесів, як засіб активізації пізнавальної діяльності дітей, ефективний інструмент вихователя, що дозволяє йому зробити процес навчання привабливим, виділити навчанні саме ті аспекти, котрі зможуть привернути до себе мимовільну увагу дітей, змусять активізувати мислення, хвилюватися і переживати, захоплено працювати над завданням. Пізнавальний інтерес як засіб навчання стає надійним тільки тоді, коли використовується у арсеналі засобів розвиваючого навчання. Спираючись на дані психологічних досліджень науковців підійшли до проблеми пізнавальних інтересів як до сильного мотиву навчання, він стає стійким утворенням самої особистості, могутньою спонукальною силою її діяльності та окремих дій (С. Рубінштейн). На відміну від неякісних і неусвідомлених потягів, бажань, інтерес завжди має свій предмет, в ньому зрозуміло і чітко виражена направленість на визначену предметну область, до більш глибокого пізнання якої школяр прагне .

Н. Коваль розрізняє інтереси за змістом, широтою, широтою, стійкістю, силою та дієвістю [48,132]. Зміст - це те ,на що вони спрямовані. Наприклад, на вивчення математики, розвитку мовлення. Широта визначається різнобічністю, спрямованістю на різні об'єкти. Стійкість - це час існування і впливу. Залежно від спрямованості діяльності інтерес поділяють на групи, види, підвиди, різновиди. Наприклад, існують такі види інтересів:

- професійні;

- читацькі;

- навчальні;

- технічні;

- естетичні.

О. Савченко розрізняє 4 етапи розвитку інтересу:

1) зацікавленість - швидкоплинний найелементарніший інтерес, не має особливого значення. Характеризується вибірковим ставленням, яке обумовлюється лише зовнішніми, часто несподіваними обставинами, які приваблюють людину. Дитина задовольняється лише орієнтуванням у тій чи іншій проблемі. Ця стадія не виявляє дійсного прагнення до пізнання.

2) допитливість - прагнення проникнути за межі побаченого, розширення знань. Наявна висока емоційність, радість, прагнення дати відповідь на питання: чому? Стійка риса характеру має значну цінність у розвитку особистості. Допитливі люди не байдужі до всього, вони постійно знаходяться у пошуку.

3) пізнавальний інтерес - вищий етап розвитку дошкільників. Дитина намагається самостійно розв'язати проблемне питання, пізнати суть, розкрити зв'язки. Пізнавальний інтерес характеризується пізнавальною активністю, чіткою вибірковою спрямованістю учбових предметів, цінною мотивацією, в якій головне місце займають пізнавальні мотиви. Такі діти мають високі показники у навчанні.

4) теоретичний інтерес - не тільки глибоке засвоєння, а й опанування теоретичних основ, застосування їх на практиці, формуються погляди, переконання, світогляд.

Інтерес, пов'язаний із навчально-виховним процесом, часто називають пізнавальною діяльністю. Таким чином, «пізнавальна діяльність» є видом по відношенню до «пізнавального інтересу», що розповсюджується на різні галузі людських знань.

Таким чином, поняття “учбовий інтерес” є видовим по відношенню до “пізнавального інтересу”, що розповсюджується на різні галузі людських знань. Широке коло педагогічних досліджень пізнавальних інтересів дітей дошкільного віку дозволяє зробити висновок, що це важливе утворення в дошкільні роки може служити показником загального розвитку дітей, оскільки:

- пізнавальний інтерес пов'язаний з основною діяльністю старшого дошкільника - учінням, тобто пізнавальною діяльністю, вплив якої на розвиток людини не важко переоцінити;

- пізнавальний інтерес взаємодіє з такими обставинними якостями людини, як активність та самостійність;

- пізнавальний інтерес виражає ставлення дитини до певного виду діяльності, перспективи розвитку, а також дозволяє дітям цілеспрямовано використовувати свій вільний час, свій відпочинок для задоволення власних інтересів.

Отже, аналізуючи зміст та роль пізнавальних інтересів у навчально-виховному процесі, можна зробити такі висновки: ефективність та успішність навчання залежить від домінуючих мотивів дитини, що обумовлюють певний рівень особистої активності; зміни у структурі та функціях пізнавального інтересу, спричиняють зміни в навчальних інтересах; пізнавальний інтерес обумовлює успішність навчання та виховання, а воно, в свою чергу, через приваблення дитини до освітньо - виховного процесу, дає змогу виявити свою активність й інтерес поступово переходить у складні форми розумової діяльності, активності. Таким чином формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою успішного навчання.

1.2 Психолого-педагогічні основи розвитку пізнавальних інтересів дітей в закладі дошкільної освіти

Інтерес виступає найважливішим збудником будь-якої діяльності. Його розвиток, як і різний процес становлення - це внутрішньо необхідний рух живої системи від нижчих до вищих рівнів організації та формування, це якісні зміни в цілому, перехід від нижчих структур до вищих Він є могутнім засобом успішності у навчанні та вихованні, необхідною умовою досягнення позитивного результату. Тобто, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, зрозуміти що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб шукати відповіді на запитання, не відступати перед труднощами, а діставши відповідь, знову прагнути вперед у незвідане - все це, разом узяте, і складає інтерес.

Властивостями людини, що становлять суб'єктивний чинник інтересу, є її потреби. Це не що інше, як закладена в нас природою і суспільством програма життєдіяльності, це ставлення людини до природи, до певної дійсності, до інших людей.

З. Друзь виділяє два види потреб [31,135]:

а) нижчі (природні), вони задовольняють організм засобами і умовами необхідними для існування ( їжею, водою, житлом, одягом та ін.);

б) вищі, що виявляють суспільну природу людини і виникають у процесі її трудової діяльності та розвитку людського суспільства загалом. Вищі потреби діляться на: матеріальні та духовні. Пізнавальний інтерес належить до вищих духовних потреб.

Передумовою цьому слугує розвиток сприймання, який здійснюється за трьома основними напрямками:

- уявлення дітей про предмети, явища, їх властивості розширюється і поглиблюється відповідно до загальноприйнятих еталонів;

- способи використання предметів стають значно точнішими і правильними;

- ознайомлення з предметами набуває більшої систематизованості й правильності.

Період дошкільного віку є більш важливим для розвитку пізнавального інтересу та пізнавальних потреб, процесів. Батьки та вихователі помічають, що діти у віці 5-6 років не задовольняються звичайним спогляданням речей - їм потрібно знати, чому вони такі, як побудовані, навіщо створені. Їх не влаштовує проста коротка відповідь на питання, вони намагаються почути обґрунтування, логічне пояснення.

Під час перебування у дошкільному закладі дітей все захоплює: їм дуже цікаво слухати розповідь вихователя, виконувати різні завдання, розв'язувати задачі, обчислювати приклади, спілкуватись з новими друзями.

Радість пізнання, оволодіння діяльністю, яка захоплює дитину, узагальнюється в емоційному ставленні до навчальних предметів. З набуванням навичок самостійної діяльності, виникає потреба в науковій творчості, яка поступово перетворюється в самостійну. Вона проходить досить складний шлях розвитку: від елементарного дослідницького рефлексу „що таке?” до стабільної глибокої потреби в самоосвіті. Таке емоційне ставлення спостерігається вже у середній групі, але вже в старшій групі діти втрачають інтерес. Завдяки всій побудові життя, відомостям, одержаним із книжок та журналів, засобів масової інформації (радіо, телебачення), від дорослих, дитина часто буває незгідна з поверхневими поясненнями та вимагає такого, яке б відповідало його достатньо розвиненій системі уявлень про оточуючий світ. Тобто, сучасна дитина стала більш вимогливою до інформації, яку вона отримує.

Отже, і вихователю необхідно мати високий рівень педагогічної майстерності, бути широко обізнаним в різних сферах життя, вирізнятися глибокими і ґрунтовними знаннями, щоб зберегти та розвивати пізнавальний інтерес дитини.

В період дошкільного віку спостерігається посилена інтенсифікація психічного розвитку дитини. Усі психічні процеси та функції удосконалюються, ускладнюються із прискореним темпом: пам'ять має опосередковано логічне спрямування, увага стає стійкішою і більш довільною, розвивається мислення.

Досі вважається, що діти старшого дошкільного віку здатні засвоїти лише ті залежності, що виражаються в конкретно-чуттєвій формі і, як наслідок, знання дітям дають переважно в наочній формі, що часто заважає дитині зрозуміти суть явища, глибоко осмислити його. Тому запропоновані знання не завжди задовольняють їх інтереси.

Перед вихователем постає ще одна важлива проблема організації навчально-виховного процесу - це використання засобів навчання. Проведені наукові дослідження відомими психологами педагогами (П. Гальперіним, М. Давидовим, Г. Люблінською, О.Савченком, Г.Костюком та іншими) підтверджують інтелектуальні можливості дітей щодо засвоєння абстрактного матеріалу [42,12]. Тому сучасний дошкільний навчальний заклад повинен забезпечити розвиток не тільки конкретно-образного мислення, а й поступово виховувати в старших дошкільників прості прийоми абстрактного мислення, що полягають у пошуку причини і основи існування предметів та явищ, їх поясненні. Саме такий підхід допоможе формувати пізнавальний інтерес дитини.

Дослідження вчених переконують в тому, що по відношенню до сучасного дошкільника (5-6 років) іноді не можна застосувати ті мірки, якими оцінювалось мислення дитини цього віку раніше. Важливо так будувати навчально-освітній процес, щоб ці можливості активно використовувались для всебічного інтелектуального розвитку кожної дитини, а також для розвитку її пізнавальних інтересів.

Порівняння груп за показниками навчальних інтересів, а також аналіз навчального - виховного процесу протягом тривалого часу показує, що формування інтересу залежить не тільки від змісту програмного матеріалу, а й від організації процесу засвоєння цього змісту. Наприклад, у тих групах, де вихователі застосовують у більшій мірі словесні методи навчання, які мало пов'язані з життєвим досвідом дитини - головною метою педагога є механічне засвоєння програмного матеріалу внаслідок чого діти не отримують інформації, що збуджує думку, викликає потреби в пізнанні, то такі діти не мають пізнавального інтересу, їхня працездатність проявляється на дуже низькому рівні. Якщо ж вихователь організовує діяльність із залученням дітей до активної розумової праці, підтримує ініціативу і самостійність, використовує творчі види роботи, необхідні засоби навчання, то діти такого педагога мають високий пізнавальний інтерес до навчання та виховання і, відповідно, зростає їх розумова працездатність.

Отже, однією з найважливіших умов виховання інтересу до навчання та виховання є організація самого навчально - виховного процесу, використанні творчих завдань, які підвищують ініціативу і самостійність дошкільників.

В дошкільному віці головними виступають потреби дитини у пізнанні, діяльності, спілкуванні і самоствердженні.

За допомогою інтересу повинні розкриватись можливості дітей. Навчально - виховний процес має збуджувати радість пізнання, формувати інтерес до результату праці, тобто виконувати будь-яке завдання досконало, а дошкільний заклад повинна пробуджувати почуття власної гідності, гордості. Щоб реалізувати цю умову, треба знати, який навчальний предмет найбільше приваблює дитину і чому, що йому подобається, а що не зовсім; про що хотів би він дізнатись на занятті, побачити в книжках, дитячих газетах, журналах тощо.

Необхідно звернути увагу і на те, чи задає дитина питання вихователеві, товаришам, батькам, які теми він засвоїв добре, і які труднощі в нього виникають. Інтерес до справи завжди підіймає настрій, підвищує продуктивність навчально - виховної діяльності особистості, рівень його мислення, полегшує розв'язання складних життєвих ситуацій.

Розвиток пізнавального інтересу старших дошкільників є результатом і необхідною умовою успішного засвоєння навчально - виховного матеріалу.

У молодшій групі навчальна діяльність задовольняє потреби дітей. Навіть через місяць після початку відвідування дошкільного навчального закладу виявляють інтерес до змістового боку навчання. Вони зацікавлені змістом окремих слів, складанням і розв'язуванням задач і прикладів. Тобто виникає перший рівень для формування пізнавального інтересу.

У середній групі цей інтерес до навчально - виховного процесу значно зростає. Вихователь виступає центральною фігурою, він допомагає формувати емоційні стосунки між дітьми. Навчально - виховна діяльність на цьому етапі є основним засобом самоствердження дитини серед ровесників, тому інтерес до цієї діяльності є високим. Завдяки спілкуванню зростає інтерес до навколишнього світу, відбувається обмін знаннями і досвідом з ровесниками. Потреба в спілкуванні найяскравіше проявляється в бажанні мати товариша в колективі, вона змушує дитину постійно рахуватися з оточуючими людьми, самостійно добиватись своєї мети, дитина завжди шукає підтримки дорослих. Так поступово формується складна і життєво важлива потреба в самоствердженні в очах дорослих і своїх товаришів. Потреба в самоствердженні виявляється також через прагнення дитини добитись гарного ставлення до нього товаришів і вихователя.

В старшій групі ця особливість ставлення до навчально - виховної діяльності як засобу самовираження втрачається. Актуальним стає становище дитини в групі, яке обумовлює вплив на навчальні інтереси. Можливе часткове зниження пізнавального інтересу.

Отже, інтерес є могутнім засобом успішності у навчанні і вихованні, необхідною умовою досягнення позитивних результатів. Іншими словами, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, зрозуміти що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповіді на ці запитання, не відступити перед труднощами, а діставши відповідь, знову прагнути вперед у незвідане - все це, разом узяте, і складає інтерес.

Велике значення має й інтерес до спілкування, який проявляється різносторонньо. Це інтерес до людини, до того, що вона знає, як викладає свої думки і судження, до того, що її хвилює, як вона діє в тій чи іншій ситуації.

Ось чому інтерес виникає і формується не тільки в пізнавальній діяльності, але і в спілкуванні, проявляється в повазі до людини, до її настрою. Від інтересу залежить ефективність оволодіння знаннями, способами пізнавальної діяльності. За допомогою інтересу розкриваються можливості дітей.

Навчально - виховний процес у сучасному дошкільному навчальному закладі повинен збуджувати радість пізнання, формувати інтерес до результату праці, тобто бажання виконати любе завдання якомога краще, а дошкільний заклад повинен пробудити в серцях дітей почуття гордості, власної гідності.

Отже, розвиток пізнавальних інтересів є результатом і необхідною умовою успішного дошкільного навчання. Треба відмітити, що інтерес до справи піднімає настрій дитини, підвищує продуктивність його навчальної праці, рівень логічного мислення, полегшує розвязання більш складних завдань. І навпаки, відсутність інтересу, безперспективність, знижують результати роботи.

Ці питання дуже складні. І тому не викликає подиву те, що проблема інтересу в навчанні та вихованні пройшла через століття і утвердилася як найважливіший фактор не тільки успішного навчання, але і морального розвитку особистості.

У старших групах більша частина дітей має широкі інтереси, спрямовані на ряд навчальних предметів.

Широкі інтереси мають діти, активні в пізнавальній діяльності, які складають опору вихователю при розв'язуванні проблемних питань, при пізнавальних труднощах. В той же час широке коло інтересів загрожує дітям недостатньою глибиною знань.

Таким чином, формування пізнавального інтересу в старшому дошкільному віці має ряд психолого-педагогічних особливостей, що полягають та обумовлюють нерівномірність й індивідуальність розвитку, сталість та прояв цього інтересу.

2. Практичні аспекти розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою

2.1 Особливості формування пізнавальних інтересів у дітей дошкільного віку

Щоб навчання дитини було успішним, пробуджувало живу думку, викликало інтерес та забезпечувало необхідний розвиток, сприяло самоствердженню особистості в складній системі міжособистісних взаємин, необхідно дотримуватись слідуючих умов:

1) забезпечувати максимальну відповідність програмного матеріалу розумовому розвитку дітей, співвідносити елементи нового та старого у змісті навчально - виховної інформації;

2) застосовувати різноманітні за змістом види навчальної діяльності, організовувати роботу творчого характеру, надавати можливість для виявлення активності і ініціативи;

3) організовувати колективну діяльність (взаємне навчання), в ході якої діти включаються в багатопланову безпосередню взаємодію один з одним, що активно допомагає самоствердженню дитини в дитячому колективі.

Розглянемо більш детально ці умови. Зміст навчального матеріалу в старшій групі визначається програмами, але відомим є факт, що він по-різному впливає на формування пізнавальних інтересів. Велику роль відіграють якість і спрямованість керування освітнім процесом. Якщо зміст навчального матеріалу є повністю відомим дітям, то він не викликає суперечностей, тобто не пробуджує інтересу до навчання.

Якщо ж вихователеві вдається викликати суперечність між відомим і невідомим, то таким чином збуджується інтерес до змісту певної роботи.

Необхідно вдосконалювати програмний матеріал так, щоб діти ознайомлювались й збагачувалися додатковою корисною інформацією. Лише за цієї умови зростає прагнення до знань.

Книга виступає важливим засобом виховання і розвитку дітей, своїм змістом, методичним апаратом і сюжетом задач забезпечує можливість реалізації на заняттях завдань морального, трудового, патріотичного та естетичного виховання; впливає на розвиток мислення і пам'ять дітей, виховання пізнавального інтересу до вивчення предмету, на вироблення навчальних умінь, в тому числі - вміння самостійно працювати з книжкою та додатковим матеріалом.

Для збагачення і вдосконалення змісту навчального матеріалу на різних етапах заняття доцільно вводити елементи цікавої математики. Важливим і обов'язковим є дотримання принципу наступності у вивченні. Посібник для дітей містить задачі пізнавального характеру, задачі-розрахунки, але інколи виховна цінність їх зменшується через те, що вихователі не завжди звертають увагу на їх виховний аспект.

Цікавість старших дошкільників до предмету іноді послаблюється Ще й тому, що вони часто не знають з якою метою розв'язують ті чи інші задачі, де в житті зможуть з ними зустрітися. Тому необхідно наводити приклади з досвіду, життя дитини.

Особливий інтерес у дітей викликає вивчення мір та ваги, тобто той матеріал, де йде практичне ознайомлення і вони бачать його практичне використання. Тобто, практичне використання здобутих знань, впровадження цікавих її елементів сприяє тільки кращому засвоєнню і розширенню теоретичних понять та розвитку інтересу до вивчення предмету.

Емоційний виклад матеріалу, сприятлива атмосфера на занятті сприяє збудженню думки дитини, спонукає його активно мислити і працювати.

Другою умовою формування навчальних інтересів виступає поєднання репродуктивних і творчих завдань. Діяльність дитини може відбуватись на двох рівнях: репродуктивному (відтворювальному) та продуктивному (творчому). Перебіг пізнавального процесу в дітей старшого дошкільного віку в основному має продуктивне спрямування: вихователь пояснює, а дитина здійснює мнемічну діяльність і відтворює те, що він запам'ятав.

Роботу над навчальним матеріалом варто проводити па творчому рівні в більшій мірі, це сприятиме підтриманню та розвитку пізнавального інтересу. Вихователь повинен застосовувати різноманітні види навчально-виховної роботи, які потребують активності і напруження вольових зусиль, не тільки стимулювати розумову активність дітей, а й привчати їх переборювати певні труднощі. Успішне виконання таких завдань посилює інтерес до здобуття знань. Уміло придумана система завдань є фунтом для створення проблемних ситуацій на заняттях, що має важливе значення для збудження інтересу до навчання.

Для успішного формування навчальних інтересів недостатньо вдосконалювати зміст навчального матеріалу, необхідно його збагачувати і вдосконалювати. Оскільки основною діяльністю старших дошкільників є навчання, то його раціональна і цілеспрямована організація значною мірою сприяє успішному формуванню колективних взаємин між дітьми. Завдання педагога - організувати емоційно багате колективне життя, діяльність в якому дає кожній дитині змогу пізнати радість творчості, можливість духовно збагачуватись, отримати повагу своїх ровесників.

Народні традиції ставлення до природи широко використовуються як метод екологічного виховання особливо серед старших дошкільників.

Основними методами екологічного виховання засобами народних традицій є наступні: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, метод проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький методи .

Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення до природи за допомогою усного слова (розповідь, пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об'єктів), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку тощо). При цьому діти слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні об'єкти з раніше засвоєної і запам'ятовують.

Так, наприклад, цікаво слухати старшим дошкільникам легенди та міфи про рослинний і тваринний світ. Вони простежують життя рослин і тварин. Дізнаються, як ставилися до природи наші предки, які свята вони організовували на їхню честь, і самі теж переймаються любов'ю до світу природи.

Під час вивчення теми «Рослини рідного краю» вивчаємо квіти та інші рослини краю і пов'язуємо це з народною ботанікою: вивчаємо легенди про рослини, значення кожної квітки в українському віночку.

Користуючись цим методом, доводимо до свідомості дітей зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи.

Для формування у дітей навичок і вмінь, а водночас і для досягнення другого рівня засвоєння знань, вихователю необхідно спрямувати діяльність дошкільників на неодноразове відтворення здобутих раніше знань про народні традиції ставлення до природи (репродуктивний метод). Приміром, вихователь називає народні прикмети про пори року, а діти пригадують подібні, вивчені раніше.

У рамках методу проблемного викладу, вихователь може ставити перед дітьми проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки. Цей метод дає можливість вихователю показати дітям зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв'язку між неживою і живою природою, а дітям -- стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосувати їх самостійно.

Приміром, за допомогою цього методу вихователь може пояснити дітям старшого дошкільного віку на занятті "Нежива і жива природа" суть таких народних прикмет: "ластівки літають низько - перед дощем", "риби вискакують з води і ловлять комах--на дощ". Виховаель ставить перед дітьми проблему: чому птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а риби вискакують із води? Проблемний виклад вихователю доцільно будувати на науковому матеріалі: перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими , і вони спускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби, тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Таким чином, вихователь переконує дітей у цілісності природи.

На заняттях та під час прогулянки широко використовуються народні прислів'я, приказки, загадки, народні прикмети. У загадках міститься завжди предмет гри, і тому цей жанр особливо цікавить дітям. Тематичні загадки розвивають кмітливість, увагу, стимулюють уяву, допитливість, спостережливість дітей, коли вони вивчають явища природи, навколишнє середовище чи трудову діяльність людини. Загадки, прислів'я, приказки потрібно використовувати на кожному занятті, особливо коли дітям треба відпочити, або при зміні діяльності на занятті. Цей етап можна назвати «Ігровою хвилинкою» і проводити в різних формах: фізкультхвилинки, конкурси, ігрові вправи, кросворди, «Поле чудес».

У рамках частково -- пошуковою методу вихователь може спрямувати діяльність дошкільників на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об'єкти. Наприклад, за допомогою цього методу у старшій групі на занятті: “Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон)» вихователь може розібрати з дітьми прислів'я: “Квітень - водою, травень - з травою”. Перед усім вихователю слід звертатися до спостережень самих дітей, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні розкішні трави. Усі відповіді дітей вихователь має узагальнити і зробити висновок про взаємозв'язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів.

У ході спостережень за погодою, поведінкою тварин, станом рослин виробляються навички спостереження, уміння прогнозувати і планувати свої дії. Пізнання народного календаря має велике значення, діти переконуються, що наші предки змістовно планували свою діяльність, охороняли природу, про звичаї, які притаманні кожній порі року, поглиблювали гуманістичний потенціал традицій.

Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету - навчити дітей самостійно пізнавати природу. Доцільно пропонувати такі завдання, які забезпечували б творче застосування дітьми основних знань про природу при вивченні курсу «Рідний край», оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Крім того, вихователь має контролювати хід роботи дітей, перевіряти підсумки роботи і організовувати їх обговорення. Приміром, використовуючи цей метод, шляхом спостережень можна звіритись з народними прикметами.

Для проведення досліджень не потрібно далеко їхати, використовувати складні прилади тощо. Слід лише виходити на прогулянку у природу, здійснювати екскурсію до квітника, саду або городу, на навчально-дослідну земельну ділянку. Саме тут можна обов'язково зустріти об'єкт дослідження.

Приміром, навесні слід провести спостереження, коли комахи- запилювачі рослин - джмелі і бджоли - вперше з'являються на квітах(на яких квітах зустрічаються лише бджоли, а на яких лише джмелі; вказати погоду в цей день; вказати дату першої зустрічі бджіл і джмелів). Влітку продовжуємо спостереження, використовуючи квітники, плодові дерева, овочі (за якої погоди комахи відвідують квіти, яким надають перевагу в сонячну або похмуру погоду, скільки часу затримується на квітці, скільки разів прилітає до однієї тієї квітки тощо). Восени можна провести спостереження, коли комахи перестають відвідувати квіти, вказавши при цьому на погоду та точну дату останньої зустрічі комах. А взимку саме час зайнятися творчою роботою:

- знайти прислів'я, приказки, народні вислови про бджіл та джмелів;

- скласти власний віршик, оповідання, казку про життя бджіл та джмелів;

- згадати літні спостереження і намалювати бджіл та джмелів, за якими спостерігали;

- вигадати загадки, кросворди про цих комах;

- створити власними руками вироби за темою “Джміль і бджілка” чи “Вулик”.

Найактивніших учасників слід нагородити пам'ятними подарунками.

Цілком природно, що в освітньому процесі дослідницькі завдання потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендується вихователю використовувати переважно під час прогулянки.

Класифікація методів екологічного виховання старших дошкільників на заняттях природознавства: пояснювально - ілюстративні; репродуктивні; частково-пошукові; дослідницькі.

Ці методи екологічного виховання засобами народних традицій дають дітям елементарні екологічні знання; пояснюють взаємозв'язки компонентів системи людина -- суспільство -- природа; можливість усвідомленого розуміння дітьми естетично цінності природи; можливість досить легко і усвідомлено використовувати знання про народні традиції у власному ставленні до природи.

Наводимо приклади роботи вихователя з дітьми відповідно до застосування того чи іншого методу на заняттях «Рідний край» та «Довкілля».

Таблиця 2.1. Таблиця методів навчально-виховної роботи

Методи, що застосовуються в процесі екологічного виховання	Види роботи
Пояснювально - ілюстративні	- бесіда - пояснення - художня розповідь - опис
Репродуктивні	- завдання екологічного змісту - спостереження за сезонними змінами в природі
Проблемного викладу	- пояснення - спостереження
Частково - пошукові	- ребуси - кросворди - вікторини - цікаві вправи
Дослідницькі	- спостереження за сезонними змінами в природі - перевірка народних прикмет про взаємозв'язки в природі шляхом спостереження - проблемні завдання

Описані методи екологічного виховання виконують наступні завдання:

- допомагають дітямям оволодіти елементарними екологічними знаннями;

- доступно пояснюють взаємозв'язки компонентів системи «людина--суспільство - природа»;

- дають можливість свідомого розуміння дітьми естетичної цінності природи;

- дають можливість досить легко і усвідомлено використовувати знання про народні традиції у власному спілкуванні з природою.

Отже, використання різних методів екологічного виховання засобами народних традицій має важливе значення для розуміння і організації різноманітних видів діяльності дітей. Проте це не значить, що в реальному навчально-виховному процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного. Навпаки, щоб досягнути потрібних результатів, їх потрібно реалізовувати в поєднанні один з одним.

Педагогічно правильно організована ігрова діяльність формує досвід, дає змогу досягти повного їх самовираження, активності і свободи дій, що розумно поєднуються з вимогами взаємної поваги, пізнання навколишнього середовища, відчуття краси природи та її гармонії, розвитком почуття любові й турботливого ставлення до її об'єктів.

Глибоко продумане систематичне застосування гри у навчально-виховному процесі дошкільників сприяє не лише засвоєнню базових знань, а й пробудженню бажання до пізнання нового, адже процес гри дає змогу- задіяти пізнавальні процеси дитини, її волю, почуття, емоції. Маючи потребу та інтерес до гри, дитина отримує можливість активно діяти, розмовляти, використовувати свої знання. За допомогою гри можна зацікавити дітей, викликати в них інтерес до навчального матеріалу. Гра захоплює дітей. У грі відбувається складний процес мобілізації всіх розумових здібностей, стимулюється розвиток уваги, уяви, пам'яті. Забезпечуючи гуманізацію освіти, гра передбачає не просто співпрацю вихователята дітей, а й захопливу спільну творчість. Легко поєднуючись з навчальною діяльністю, гра емоційно наповнює її творчим змістом .

У перспективі виробляється вміння швидко орієнтуватися у навчальних ситуаціях, знаходити правильний розв'язок завдань, виявляти ініціативу, самостійність, творчість, тобто формується пізнавальна активність дошкільника. Постійне залучення дітей до найрізноманітнішої ігрової діяльності сприяє вихованню сталого пізнавального інтересу.

Діти постійно спонукають вихователя до пошуку нових ігор та використання їх у навчально-виховному процесі. Це можуть бути такі форми ігрової діяльності: дидактична гра, ігрова ситуація, ігровий прийом, ігрова вправа, ігрова дискусія.

Ігрова дискусія дозволяє серед різних варіантів рішень одного й того ж питання вибрати оптимальний. При цьому в дитини можуть виникати сумніви у правильності вибору. Щоб позбутися їх, необхідно глибоко проаналізувати суть явища або процесу, його природу. Такий спосіб навчання дає змогу дитині підійти до істини, під якою розуміють відповідні уявлення людини про зміст явищ реальної дійсності. Досягнення поставленої мети зумовлює розвиток пізнання. Різновидами ігрової дискусії є «Мозкова атака», «Дискусія круглого столу».

Ігрова ситуація сприяє заохоченню дітей до захопливої діяльності на основі певної ситуації, що розігрується. У зміст ситуації закладено необхідну суму знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти старші дошкільники. Ігрова ситуація сприяє посиленню емоційно-психологічного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної роботи, знімає напругу, стомленість. До ігрової ситуації входять такі методи: «аналіз конкретної ситуації», «інцидент», «розгляд ділової кореспонденції» тощо.

...