Усиновлення як застосування соціального захисту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Усиновлення як застосування соціального захисту



План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади усиновлення в контексті соціального захисту

1.1 Соціальний захист та усиновлення як сфера наукового пошуку (огляд літератури)

1.2 Поняття усиновлення та його особливості

1.2.1 Умови та порядок здійснення усиновлення

1.3 Задоволення потреб дітей у контексті усиновлення

Розділ 2. Науково-практичний досвід функціонування системи усиновлення

2.1 Особливості усиновлення в міжнародному досвіді

2.2 Особливості усиновлення у вітчизняному досвіді

2.2.1 Роль соціальних служб у процесі усиновлення

2.2.2 Особливості професійної діяльності соціального працівника у процесі усиновлення

2.2.3 Відповідність вітчизняного законодавства з усиновлення потребам дітей

Розділ 3. Виявлення емпіричного досвіду усиновлення (на прикладі Служби у справах дітей Районної державної адміністрації м. Галича Івано-франківської обл.)

3.1 Програма, хід та результати емпіричного дослідження

3.2 Науково-методичні рекомендації з удосконалення процедури усиновлення

Висновки

Список використаної літератури та джерел

Додаток А



Вступ

Проблема сирітства не є новою для нашого суспільства, але, безумовно, була і є важливою, адже в усіх країнах світу існує така категорія населення, яка потребує особливої уваги - це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Згідно із ст.52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Правовою основою реалізації цього конституційного положення є національне законодавство про соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що регулює відносини із надання матеріальної, соціальної та правової допомоги зазначеній категорії дітей та осіб з їх числа [33].

Сьогодні важливим питанням, пов'язаним з захистом прав і свобод дітей та молоді, насамперед дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, приділяється багато уваги як з боку держави, так і всього суспільства. Сучасна інтеграція України до Європейського Союзу вимагає високого рівня забезпечення соціального захисту дітей - сиріт. В Україні відбувається активний процес формування національного законодавства та механізмів щодо реалізації державної політики у сфері дитинства.

Удосконалення системи усиновлення - одне з найважливіших завдань нашої держави і суспільства. Усі питання, які пов'язані з соціально-правовим захистом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування повинні терміново вирішуватись. Проте ці питання мають бути розглянуті не тільки з боку правового поля, а й практичних психологічних аспектів сторін усиновлення, зокрема дитини.

Проблемні аспекти усиновлення досліджувались вітчизняними фахівцями в галузі сімейного права. Серед них слід назвати В. Барсукову, В. Гопанчука, Н. Єршову, І. Жилінкову, С. Індиченка, Л. Короткову, О. Нечаєву, О. Пергамент, Я. Шевченко. Окремі питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, досліджують у своїх наукових працях такі вчені і фахівці, як В.В. Андріїв, Н.Б. Болотіна, Л.С. Волинець, М.Л. Захаров, О.І. Карпенко,, Н.Ю. Максимова, О.Є. Мачульська, А.М. Нечаєва, Д.А. Ніконов та ін. [30, с. 34].

З огляду на вищезазначене, це дослідження спрямоване на вивчення окремих аспектів процедури усиновлення, враховуючи гарантії соціального захисту дітей - сиріт із забезпечення прав та потреб дитини. Звідси випливає формулювання головної проблеми дослідження як дослідницького запитання: "Чи спрямовані інструменти соціального захисту на задоволення базових потреб дітей-сиріт при проведенні процедури усиновлення?". Враховуючи необхідність застосування ресурсів соціальної роботи у вирішенні головної проблеми дослідження та пошуку нових шляхів роботи соціальних служб у регулюванні процедури усиновлення, тему бакалаврської кваліфікаційної роботи визначено як: "Усиновлення як застосування соціального захисту".

Метою роботи є аналіз процесу усиновлення як механізму соціального захисту дітей-сиріт.

Об'єктом дослідження є соціальний захист дітей-сиріт.

Предметом дослідження є особливості усиновлення в Україні та за кордоном.

Завдання:

· проаналізувати особливості процесу усиновлення,

· окреслити базові потреби дитини в контексті усиновлення,

· визначити нормативно-правові засади усиновлення та їх відповідність потребам дітей,

· виявити особливості діяльності соціальних працівників у процесі усиновлення в Україні,

· виявити роль соціальних служб у процесі усиновлення,

· виявити емпіричний досвід усиновлення (на прикладі Служби у справах дітей Районної державної адміністрації м. Галича Івано-Франківської обл..),

· розробити науково-методичні рекомендації з удосконалення процедури усиновлення.

Гіпотеза дослідження:

Припускаємо, що процес усиновлення в Україні потребує удосконалення, а соціальна робота є ресурсом для змін процесу усиновлення в контексті соціального захисту.

Джерельна база: наукові джерела вітчизняних та зарубіжних авторів з педагогіки, соціології, соціальної педагогіки, психології, наукові праці (монографії, статті, дисертації) вітчизняних та зарубіжних учених з проблем удосконалення процесу усиновлення і практики соціальної роботи в усиновленні; матеріали міжнародних науково-практичних конференцій у галузях соціальної роботи та юриспруденції; методична література та нормативно-правові документи.

Методи дослідження:

1) теоретичні - а)історичний (ретроспективний аналіз літературних джерел з проблеми дослідження), б) порівняльний аналіз (логіко-теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми дослідження в) контент - аналіз (аналіз нормативно-правових актів з усиновлення), д) узагальнення та систематизація теоретичних і експериментальних даних, написання висновків; е) конкретизація (визначення конкретних потреб застосування нових підходів);

2) емпіричні - а) експертне опитування, б) спостереження, в) бесіда, г) аналіз документації, д) статистична обробка та оцінка отриманих результатів.

Теоретичне значення роботи полягає в аналізі особливостей усиновлення, обґрунтуванні аспектів усиновлення у роботі соціальних служб, зокрема соціальних працівників, та систематизації нормативно-правових документів з питань усиновлення.

Практичне значення роботи визначається виробленням науково-методичних рекомендацій з удосконалення процедури усиновлення.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади усиновлення в контексті соціального захисту

1.1 Соціальний захист та усиновлення як сфера наукового пошуку (огляд літератури)

З метою виконання завдань та досягнення мети бакалаврської кваліфікаційної роботи зроблено огляд літературних джерел, які висвітлюють питання, дотичні до теми даного дослідження.

Становлення такого соціального, а пізніше і правового явища, як усиновлення, та розуміння його змісту було закладено ще в часи родового суспільства, а згодом отримало подальший розвиток у перших державних цивілізаціях Стародавнього Сходу та античних державах. Згодом, за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, цей інститут було поширено і на територію сучасної України. Проте, міжнародне усиновлення - відносно нове явище. Воно повільно поширювалося після Другої світової війни до 1970-х рр., коли його кількісні показники різко зросли [1, c. 23].

Загалом, увесь обсяг опрацьованих джерел можна умовно розділити на декілька груп. До першої групи належать публікації, які характеризують усиновлення як соціальне та правове явище. Група авторів та варто зазначити, нормативно-правових документів, розглядають усиновлення як юридичний акт, внаслідок вчинення якого відносини між дитиною та її усиновлювачем і його родичами встановлюються не на певний строк, як, наприклад, при встановленні над дитиною опіки та піклування, а назавжди. Зокрема, це О. Будзінська [12], І.В. Ковальчук [28], В.І. Кокіна [29], К.І. Кучерук [34], Х. Лисенко [35], О.В. Карпенко [26].

В.П. Мироненко у публікації "Умови здійснення усиновлення як засіб забезпечення прав дитини" розглядав виховний потенціал сім'ї як реалізацію прав дитини в контексті усиновлення: "Кожній дитині необхідно забезпечити право на виховання у сім'ї, право на життя та охорону здоров'я, право на ім'я та громадянство, на достатній життєвий рівень, право на захист від усіх форм насильства тощо" [37, c.15].

Друга група літературних джерел розглядає усиновлення у міжнародному досвіді, окреслює умови та порядок здійснення усиновлення за кордоном. Це О. Будзінська [12], І.В. Пєша [41], О.М. Потопахіна [46], О. М. Терновець [55], О. Розгон [48], М. Б. Сніжко [52], С. Бабухіна [4].

Зокрема, Ю. Деркаченко у публікації "Правова забезпеченість і соціальна обумовленість міжнародного усиновлення" тлумачить, що міжнародне усиновлення є суспільно значущим, оскільки інтереси дітей-сиріт, може захистити лише держава в особі своїх органів: органи опіки і піклування, Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, при Міністерстві у справах сім'ї, молоді та спорту, дитячі будинки тощо. Саме тому процедура усиновлення, обтяженого іноземним елементом, здійснюється лише в судовому порядку [17, c.34].

У третій групі джерел розглядається діяльність соціальних служб, соціальних працівників у процесі усиновлення та зокрема, засоби соціальної роботи які регулюють усиновлення. О.В. Безпалько, В.И. Закутько, І. Звєрєва, І.М. Грига, О.Г. Карпенко у своїх працях представляють механізми та засоби, які використовують соціальні працівники при роботі із сім'ями, котрі усиновили дитину. Тому І.В. Ковальчук підкреслює, що "при усиновленні виникає важлива морально-правова установка: довести до свідомості кожного усиновлювача всю ступінь відповідальності і складності завдань, які він покликаний вирішити" [28, c.5].

Четверта група публікацій зосереджує свою увагу на потреби дитини та роль сім'ї у їх задоволенні. Це О.В. Проскура [47], М.Б. Сніжко [53],Н.П. Павлик [40]. Частина авторів вносить своє бачення у розвиток та виховання дитини, зокрема усиновленої дитини та розглядає сім'ю та виховання як необхідний елемент її розвитку. Ці питання розглядають А.С. Макаренко [36], Г.В. Бєлєнька [9], І.Д. Звєрєва [21].

Вагомий внесок щодо ролі батьківства здійснив видатний український педагог В.О. Сухомлинський, який віддав своє серце дітям, а свій багаторічний педагогічний досвід та поради, висвітлені в "Батьківській педагогіці" - батькам. Аналіз його педагогічних ідей цієї значущої праці вважаємо доцільним і сьогодні, адже саме з неї ми черпаємо вічні, істинні та цілющі знання, багато відповідей на питання нашого часу та ключі для розв'язання сучасних проблем сімейного виховання. Дитині треба дарувати радість творіння, радість співчуття та розділення з іншими радощі, щастя хвилювання за іншу людину. І, звичайно, самим батькам обов'язково треба співчувати, турбуватися про дитину. Дитині потрібно весь час приділяти увагу, турбуватися про неї та про її духовний розвиток. З нею треба ходити у вільний час в театр, або на природу [54,c.121].

Окремою, п'ятою групою представлені нормативно-правові акти сфери усиновлення та зокрема, соціального захисту, котрі дають юридичне та офіційне тлумачення здійснення процедури усиновлення, прав дитини та соціального захисту їх на належному рівні. Це Конвенція ООН про права дитини [31], Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р. [32], Наказ Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини від 5 грудня 2008 р. № 186 "Про затвердження зразків, форм та вимог до оформлення документів з питань усиновлення" [38], Наказ Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України" № 98 від 30.03.1996 року [39], Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення" № 1377 від 28.08.2003 року [42], Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей"№ 376 від 04.05.07 року [56]та ін.

Усиновлення трактується у більшій мірі у юридичній літературі та можна твердити, що педагоги та психологи знайшли спільні точки трактування цього явища. Оскільки, усиновлення є явищем двостороннім (присутні батьки, котрі бажають усиновити дитину та дитину, котра потребує батьківського виховання) його можна розглядати як реалізацію прав та задоволення потреб обох сторін. Ми умовно розділи на групи використані публікації, щоб деталізувати процес усиновлення та дослідити необхідність удосконалення цього явища централізовано.

Зроблений аналіз літературних джерел свідчить про те, що питання усиновлення та різних сторін трактування цього явища перебувають у центрі уваги різних авторів численних публікацій. Переважна більшість використаних джерел є україномовними, оскільки питання усиновлення не є новим для нашого суспільства. Варто зазначити, що нормативно-правові акти також отримали широке застосування у даній роботі.

Питання, підняті у роботах вищеназваних авторів та публікаціях, на які було зроблено посилання, будуть розглянуті у наступних розділах цієї бакалаврської кваліфікаційної роботи.

1.2 Поняття усиновлення та його особливості

Існують різні тлумачення поняття усиновлення та яким би не було визначення, суть усиновлення не зміниться. Усиновлення завжди означатиме прийняття в сім'ю чужих дітей на правах власних, тобто це одна з форм сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Тим самим у них з'являється сім'я, створюються нормальні умови життя.

Сімейний кодекс України (СК України) у ст. 207 наголошує, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки та сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ч. 2 ст. 207СК України) [51].

Усиновлення - це юридичний акт, внаслідок вчинення якого відносини між дитиною та її усиновлювачем і його родичами встановлюються не на певний строк, як, наприклад, при встановленні над дитиною опіки та піклування, а назавжди. Тому закон надає дуже важливого значення юридичному оформленню усиновлення, закріплюючи правило, відповідно до якого воно має здійснюватися не тільки за заявою особи, яка бажає усиновити дитину, а й на підставі рішення суду [48, c.23].

Інститут усиновлення покликаний забезпечити нормальне сімейне життя і виховання дітям, які не мають батьків або позбавлені батьківського піклування з інших причин. Усиновлення провадиться у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Причому законодавство не встановлює обмежень щодо усиновлення дітей за ознаками раси, національності, ставлення до релігії [24,c.34].

Слід зазначити, що усиновлення означає пошук "правильної" родини для дитини, а не пошук дитини для певної родини [59].

Головною і визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення) [34,c. 4].

1.2.1 Умови та порядок здійснення усиновлення

Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, Законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійснення усиновлення.

Як правило, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом [51].

Згідно із ст. 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму окремого проживання подружжя [51].

Кандидатам в усиновлювачі надаються такі відомості про дитину:

- ім`я, вік, стать;

- стан здоров`я;

- правові підстави для усиновлення;

- форма влаштування;

- відомості про наявність або відсутність братів, сестер;

- демонструється фотокартка дитини.

Знайомство та встановлення контакту з дитиною здійснюється за направленням служби у справах дітей або Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини. Якщо протягом строку дії направлення кандидат в усиновлювачі не подав до служби у справах дітей заяву про усиновлення дитини вважається, що він відмовився від її усиновлення [51].

Строк дії направлення 10 робочих днів, у разі необхідності він може бути продовжений за заявою кандидата в усиновлювачі, але не більш ніж на 10 робочих днів.

Усиновлювач зобов`язаний:

- особисто забрати дитину із закладу чи сім`ї, в якій вона виховується, в присутності представника служби у справах дітей після пред`явлення копії рішення суду про усиновлення;

- надавати можливість представникам служби у справах дітей за місцем свого проживання, здійснювати нагляд за умовами проживання і виховання дитини;

- повідомляти службу у справах дітей, яка здійснює нагляд за умовами проживання і виховання усиновленої дитини, про зміну місця проживання [10].

1.3 Задоволення потреб дітей у контексті усиновлення

Діти-сироти - це дуже особливі з психологічного аспекту особи, які зазнали певної психологічної втрати. Проте саме процес усиновлення покликаний надати дитині усі необхідні та втрачені потреби для соціалізації у суспільстві [2].

Потреби є такими станами особистості, через які здійснюється регуляція поведінки, визначається напрям думок, почуттів і волі людини. Разом з тим потреби формуються і задовольняються у конкретному середовищі, набираючи форму, зміст, обумовлюючись цим середовищем. Отже, "потреби - об'єктивний нестаток організму в певних умовах, який забезпечує його життя і розвиток" [53, с. 267].

Особливу увагу приділяв потребам дитини В.О. Сухомлинський. Педагог розумів, що саме задоволення потреб лежить в основі будь-якої діяльності, бо вони - рушій людського життя [54, с. 124]. У свою чергу, І.Д. Бех звертає увагу на те, що "коли не створити дитині адекватних форм реалізації її вікових потреб, то саме ці потреби не зникнуть, а шукатимуть інших форм реалізації,не виключаючи й асоціальних" [8, с. 144].

Основним і найважливішими потребами дитини є наявність батьків, їх підтримки та можливість наслідування норм поведінки [19].

Особливу роль у формуванні особистості дитини відіграє те, наскільки задоволене її основні потреби - фізіологічні, потреби любові, безпеки і визнання. Якщо ці потреби задоволене повною мірою - дитина росте без особливих труднощів. Деривація, недостатнє задоволення будь-якої з цих потреб перешкоджає формуванню основних структур особистості (почуття особистої гідності, упевненості в собі тощо), які допомагають людині жити в гармонії з собою і довкіллям.

Розгляньмо ці потреби послідовно.

1. Фізіологічні потреби (в їжі, в сенсорній стимуляції). Ніжні дотики, мамині пестощі допомагають малюкові відчути себе, пізнати межі свого тіла, яке упродовж життя залишається опорою для самоусвідомлення.

2. Потреба в безумовній любові. Потреба в батьківській любові - справді життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Якщо в перші роки життя любов батьків, забезпечу є життя й безпеку дитини, то в процесі дорослішання вона виконує функцію підтримки рівноваги внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини. Вона полягає в тому, щоб бути для когось значущим, посідати певне місце вжитті і серці цієї людини. Це потреба в доброму і м'якому ставленні. Це також потреба дитини в тому, щоб уній бачили її саму, а не когось іншого, щоб не порівнювали ні з якою іншою дитиною. Простіше кажучи, це потреба бути в очах інших людей неповторною й єдиною. Любов і прийняття людиною самої себе залежить від того, наскільки її любили і приймали в дитинстві батьки.

3. Потреба в безпеці. Діти - тендітні істоти. Вони входять у незнайомий світ, складний і небезпечний. Минуть роки, перш ніж вони стануть дорослими, знайдуть і посядуть своє місце в суспільстві [13].

Всі ці роки вони відчуватимуть потребу в захисті, порятунку від страху і прикрощів. Вони потребують присутності батьків, які не бояться життя, які досить стійкі для того, щоб спокійно прийняти їхні страхи, допомогти їм висловити ці страхи, навчитися дивитися в обличчя труднощам. Дітям потрібно відчувати опору в своїх рідних.

4. Потреба в повазі або визнанні. Для того щоб почуватись упевнено, відчувати свою корисність і значущість, дитині необхідно, щоб хтось схвалював й дії, визнавав досягнення, вірив у її можливості [5,c.230].

Уявлення дитини про себе формуються внаслідок взаємодії з дорослими, передусім значущими і небайдужими. Близьке оточення є для дитини дзеркалом, в якому вона бачить себе, завдяки якому починає себе розуміти [40, c.83]

Важливим для розуміння закономірностей розвитку людини є виокремлення у теорії Е. Еріксона радіусу значущих стосунків як основи для становлення особистості. Саме такі стосунки з представниками кола найближчого оточення формують у дитини відчуття захищеності, опори [20,c.17].

Чільне місце посідає теорія прив'язаностей. Дж. Боулбі (Bowlby) і його послідовники (Мері Ейнсворт (Ainsworth), Cassidy, Crittenden, Durkin, Goldfarb, Fahlberg та ін.) довели важливість для повноцінного розвитку дитини, формування її ідентичності встановлення прив'язаностей між дитиною і батьками чи особами, котрі їх замінюють, забезпечення зв'язку, стабільних і тривалих стосунків дитини і дорослих [11,c.343].

Прив'язаність існує і у світі тварин, вона створює можливість для фізичного виживання і безпеки виду. Проте у середовищі людей вона забезпечує не лише задоволення базових потреб. Основою соціалізації, розвитку людини є міжособистісні стосунки, саме вони пов'язують її з іншими людьми і тим самим дозволяють формувати ідентичність особистості. Прив'язаність робить нас людьми - синами чи доньками, батьками чи матерями, братами чи сестрами. У загальній формі прив'язаність можна визначити як "тривалий близький зв'язок між двома людьми, що не залежить від їх місцезнаходження і є джерелом емоційної близькості" (Фалберг). Але для дітей - це життєва необхідність у буквальному значенні цього слова, бо дає можливість розвивати базову довіру до світу і позитивну самооцінку [9, c.32].

Дітям просто необхідно відчувати і переживати прив'язаність. Від неї залежить їх почуття безпеки, власної гідності, емпатії, сприйняття світу, розвиток совісті, логічного мислення, здатності контролювати власні емоції тощо. Дитина, у якої сформована прив'язаність, нормально розвивається, вчиться розрізняти власні почуття і почуття інших, мислить логічно, розвиває соціальні зв'язки, довіряє оточуючим, стає впевненою у собі, менше заздрить, проявляє любов і ніжність до інших [21,c.43].

Середовищем, у якому формується прив'язаність, є сім'я, поза сім'єю встановити її дуже складно. Дослідження вчених довели, що на формування прив'язаностей впливає не лише задоволення матір'ю базових, але й вищих потреб дитини. Тобто найважливішим для формування прив'язаності є здатність дорослого сприймати будь-які сигнали дитини і реагувати на них. Саме тому дитина прив'язується до тих, хто швидко і позитивно реагує на її активність та ініціативу, вступає у спілкування, що відповідає настрою дитини. Сприяють розвитку прив'язаності ніжність дорослого, доброзичливість, підтримка та підбадьорювання дитини тощо [23, c.52].



Розділ 2. Науково-практичний досвід функціонування системи усиновлення

2.1 Особливості усиновлення в міжнародному досвіді

Міжнародне всиновлення переживає скрутні часи через те, що за останні роки кількість дітей, яких передають на усиновлення, зменшується, а багато країн запровадили нові суворі обмеження. Особи, що критикують міжнародне всиновлення, використовують аргумент про права дитини, стверджуючи, що таке усиновлення порушує права спадковості та часто призводить до зловживань. Багато держав захищають права дітей, які народилися на їхній території, а інші підтримують ці вимоги, посилаючись на принцип субсидіарності. Проте основоположним правом дитини є право на виховання у сім'ї, яке можна забезпечити лише через міжнародне усиновлення. Ці права повинні переважати над претензіями держави на суверенітет [18, c.234].

Нажаль, сьогодні в Україні не існує чіткого визначення міжнародного усиновлення. В Сімейному кодексі України (далі СК України) відсутнє визначення поняття "міжнародне усиновлення". Проте, в ст. 207 СК України під усиновленням розуміється прийнятої усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст. 282 СК України [51]. Однією з умов встановлення усиновлення є те, що усиновлення можливе тільки на користь дитини, причому потрібно враховувати даний інтерес, якщо дитина усиновлюється іноземним громадянином. Наявність іноземного елементу є необхідним компонентом відносин, що виникають у зв'язку з міжнародним усиновленням, так як дане питання є предметом міжнародного приватного права. соціальний захист усиновлення

У законодавстві України встановлена низка особливостей, які слід враховувати при здійсненні усиновлення з іноземним елементом. Серед них такі положення:1) іноземці можуть усиновити українську дитину лише після вичерпання національних можливостей її влаштування в сім'ю;

2) переважне право на усиновлення дитини-громадянина України мають іноземці, які є родичами дитини, громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги, подружжя;

3) для здійсненням усиновлення іноземцями дитина має пробути не менше одного року на обліку у урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини;

4) іноземні громадяни не можуть усиновлювати українських дітей віком до одного року [32].

Міжнародне усиновлення с суспільно значущим, оскільки діти-сироти. в основному, не мають законних представників, їх інтереси може захистити лише держава в особі своїх органів. Саме тому процедура усиновлення, обтяженого іноземним елементом, здійснюється лише в судовому порядку. Встановлення такого виду усиновлення в адміністративному порядку не допускається [4, c.7].

2.2 Особливості усиновлення у вітчизняному досвіді

В основу організаційно-правового механізму усиновлення в Україні покладені принципи, які відповідають вимогам міжнародних стандартів у зазначеній сфері, а саме: кожна дитина має право на виховання в сім'ї; пріоритетним є національне усиновлення; міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тільки тоді, коли вичерпані всі можливості щодо передачі дитини під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України; вирішення усіх процедурних питань щодо усиновлення дитини із додержанням чинного законодавства України; заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу; здійснення контролю за умовами утримання та виховання дітей у сім'ях іноземців [1, c.154].

Стаття 52 Конституції України покладає на державу вирішення питань щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Конвенція ООН про права дитини, учасницею якої є і Україна, передбачає, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних найвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою, яка забезпечує зміну догляду за дитиною. Сімейний кодекс називає усиновлення однією із форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [14, c.56].

Сучасний стан правового регулювання сімейно-правових відносин, дозволяє особам, які за станом здоров'я (нездатність до репродукції) ніколи би не могли відчути радість материнства або батьківства, все ж таки стати батьками, мати повноцінну сім'ю (в плані наявності у ній дітей), покласти на себе тягар батьківських прав та обов'язків шляхом вчинення певних юридичних дій. Батьками дитини можуть бути особи, які не мають з нею генетичного зв'язку, тобто поряд з біологічним, отримало право на існування і соціальне батьківство та материнство. Іншими словами, батьківство та материнство можливе завдяки існуванню такого правового інституту як усиновлення. У зв`язку з цим вважаємо справедливими висновками тих науковців, які наголошують, що шляхом здійснення усиновлення вирішуються дві величезні проблеми - з одного боку особи (чи то подружжя, чи то одинока особа), які з тих чи інших причин не можуть мати власних дітей, мають змогу створити сім'ю, задовольнивши свої природні потреби піклуватися про дитину, виховувати її словом, реалізувати себе не тільки в якості члена суспільства - громадянина, а й у більш важливій якості - як батька, матір; із другого, що напевно більш важливо, - дитина, позбавлена батьківського піклування - отримує сім'ю, батьків і всі відповідні блага [3, c.123]. Таким чином, основним завданням усиновлення є турбота про дітей, які залишилися без піклування батьків, створення для них сприятливих умов для життя і виховання в сім'ї. Ось чому усиновлення дітей зараз розглядається як найкраща форма влаштування дітей, що залишилися без батьківського піклування, адже дитина внаслідок усиновлення в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей і вважає усиновлювачів своїми батьками [16,c. 67]. Дії батьків підпорядковані єдиній меті - виховати повноцінну особистість, людину та громадянина. Усиновлення в свою чергу ставить мету замінити дитині батьків, і така мета відповідає як інтересам дитини, так і інтересам самих усиновлювачів, оскільки вони тим самим задовольняють свою духовну потребу - потребу піклуватися про дитину [7, c. 196].

Тому необхідно погодитись з І.В. Ковальчук, яка підкреслює, що при усиновленні виникає важлива морально-правова установка: довести до свідомості кожного усиновлювача всю ступінь відповідальності і складності завдань, які він покликаний вирішити. Адже від усиновлювача вимагається такої свідомості, яка могла б обернути просту прихильність до дитини в батьківську любов. Те, що у відносинах між батьками та їх рідними дітьми може виникнути стихійно, в силу природних почуттів, між усиновлювачем і усиновленим повинно стати результатом свідомої поведінки, стійкості, терпіння, розрахованих не на поклик, а на роки кропіткої роботи. Від поведінки усиновлювачів по великому рахунку залежить і виховання у дитини правильного і повноцінного світосприйняття, моральних понять і категорій [28, c.34].

2.2.1 Роль соціальних служб у процесі усиновлення

Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою про взяття їх на облік кандидатів в усиновлювачі до служби у справах дітей за місцем проживання. Заява може бути написана в присутності працівника служби у справах дітей та засвідчена ним. У разі коли одне з подружжя не може особисто з'явитись до служби у справах дітей для написання заяви, його заяву, засвідчену нотаріально, може подати дружина (чоловік) [6, c.323].

Іноземці, які бажають усиновити дитину, що є громадянином України і проживає на її території, звертаються з письмовою заявою до Центру з усиновлення дітей [45].

Центр з усиновлення дітей протягом 20 робочих днів розглядає заяву громадян України, що проживають за її межами, та іноземців. У разі ухвалення позитивного рішення ставить їх на облік як кандидатів в усиновлювачі із занесенням даних про них до книги обліку кандидатів в усиновлювачі [39].

У разі відмови у взятті на облік заявнику надсилається обґрунтована відповідь у письмовій формі разом з поданими ним документами.

Строк дії документів стосовно усиновлення - один рік із дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством країни, у якій видані ці документи.

Служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після надходження заяви та всіх документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку:

ь перевіряє документи на відповідність вимогам законодавства;

ь проводить бесіду із заявниками, з'ясовує мотиви усиновлення, ставлення до виховання дітей. У разі коли усиновлення здійснюється одним із подружжя, з'ясовуються причини, з яких другий з подружжя не бажає бути усиновлювачем, та його ставлення до намірів дружини (чоловіка) усиновити дитину;

ь складає акт обстеження житлово-побутових умов заявників;

ь розглядає питання про можливість заявників бути усиновлювачами та готує відповідний висновок і в разі надання позитивного висновку ставить заявників на облік кандидатів в усиновлювачі із занесенням даних про них до Книги обліку кандидатів в усиновлювачі, яка ведеться за формою згідно з додатком 4, та Єдиного банку даних [43].

Після ознайомлення з інформацією про дітей, які можуть бути усиновлені, кандидатам в усиновлювачі, які виявили намір особисто познайомитись з дитиною, видається направлення до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини для організації знайомства з нею. служба у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини організовує знайомство кандидатів в усиновлювачі з дитиною в порядку їх звернення. Кандидати в усиновлювачі знайомляться з дитиною за місцем її проживання (перебування) у присутності представника служби у справах дітей, працівників дитячого або іншого закладу, в якому проживає (перебуває) дитина [38].

Керівники закладів, у яких перебувають діти, котрі можуть бути усиновлені, а також посадові особи органів опіки та піклування протягом семи днів після отримання відомостей про таких дітей надсилають письмове повідомлення про них до відділу освіти районної, районної у мм. Києві держадміністрації, виконавчого комітету міської, районної у місті ради (далі - відділ освіти) за місцем проживання дитини, а у разі, коли місце проживання дитини не визначене, - за місцем її перебування [44].

2.2.2 Особливості професійної діяльності соціального працівника у процесі усиновлення

Соціальний працівник, за своїм професійним покликанням відіграє неабияку роль у процесі створення майбутньої сім'ї для дитини. Виникає багато супутніх проблем у батьків, які не мають, можливо, досвіду і знань виховання дитини, яку покинули біологічні батьки. Тому важливим аспектом є соціальний супровід таких сімей та допомога у формуванні позитивного мікроклімату у сім'ї. Після усиновлення не менш важлива психологічна підтримка сімей, де виховуються усиновлені діти. Основні питання з якими звертаються родини - подолання наслідків складного минулого дитини, формування прихильності до батьків, також усиновителі просять визначити готовність дитини йти у садочок або до школи [25, c.121].

Соціальний супровід може здійснюватися стосовно усиновленої дитини, якщо ця діяльність не порушує таємницю усиновлення і виконується за згодою або на прохання усиновлювача або дитини.

Завдання соціального супроводу - сприяти адаптації дитини в новій сім'ї, створенню позитивного психологічного клімату в сім'ї, умов розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, забезпеченню оптимальних умов життя дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та особи із їх числа та захисту їх прав.

Соціальний працівник здійснює соціальне обслуговування дитини та сім'ї, соціальну опіку, є посередником між усиновлювачами, які висловили таке бажання, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями та державними структурами, на які покладено вирішення питань життєзабезпечення дітей, і не є представником органів контролю.

Соціальний супровід дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та особи із їх числа здійснюється за спеціальним планом, який складається для кожної дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та особи із їх числа і коригується раз на рік [22, c.45].

Вимагає уточнення той факт, що люди часто плутають терміни "соціальний супровід", який є добровільним для сімей усиновителів, і обов'язковий "нагляд". Зауважимо, що під час обов'язкового нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини (Постанова Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення) спеціалісти служби перевіряють умови проживання і виховання усиновлених дітей. За результатами перевірки складається звіт, де зазначаються відомості про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дитини, стосунки у родині. Раз на рік перші три роки після усиновлення дитини і в подальшому - один раз на три роки до досягнення дитиною повноліття [46, c. 33].

Не дивлячись на затребуваність соціального супроводу, сьогодні ця тема залишається делікатною. Відповідно до законодавства, усиновлена дитина набуває таких же прав як і народжена, а отже, соціальний супровід цих сімей здійснюється лише за їхнім бажанням. Нав'язувати свої послуги фахівці не уповноважені. Зазвичай ініціатива від усиновителів надходить занадто пізно. Майже кожна сім'я (біологічна, усиновителів чи прийомна) не налаштована, щоб хтось втручався до її життя. Деякі усиновителі і раді б отримати допомогу фахівців, але соромляться привертати до себе зайву увагу суспільства. Тому що і досі люди ставляться прискіпливо до сімей усиновлювачів [49, c.3].

За законом ніхто не має права втручатися у життя людини, але соціальний супровід й існує для того, щоб знайти індивідуальне рішення окремо кожної проблеми. При цьому таємниця усиновлення не має порушуватись. Принаймні, так стверджує закон(ст. 15 Закону Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) [58].

Спеціалістами служби у справах дітей проводиться роз'яснювальна робота серед населення щодо питань усиновлення та передачі дітей до сімейних форм виховання, а також робота з виявлення громадян, які бажають усиновити дітей, стати опікунами або створити прийомні сім'ї. Із кандидатами в усиновителі, потенційними опікунами/піклувальниками, прийомними батьками та батьками-вихователями проводиться робота: роз'яснення діючого законодавства, допомога у підготовці документів, необхідних для постановки їх на облік, допомога у виборі та встановленні контакту з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, переоформленні документів у РАЦС, отриманні державної соціальної допомоги згідно чинного законодавства [46, c. 132].

2.2.3 Відповідність вітчизняного законодавства з усиновлення потребам дітей

У зв'яку з тим, що сім'я є найголовнішим та найкращим осередком для благополучного розвитку дитини, Сімейний кодекс, як нормативно-правовий акт, який виступає регулятором сімейно-правових відносин містить норми, які закріплюють права, свободи дітей.

Усиновлення, як важливий інститут сімейно-правових відносин, закріплюється у гл. 18 Сімейного кодексу України. Дана глава встановлює поняття усиновлення; осіб, які можуть бути усиновленими та усиновлювачами; осіб, які не можуть бути усиновлювачами; осіб, які мають переважне право на усиновлення; заборону комерційної, посередницької діяльності щодо усиновлення дітей та ін. Разом з усиновленням Сімейний кодекс України закріплює також інші форми сімейного виховання, зокрема, опіку та піклування (гл. 19), патронат над дітьми (гл. 20), прийомна сім'я (гл. 20-1), дитячий будинок сімейного типу (гл. 20-2) [51].

Конституція України визначає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. У Конституції України закріплено положення щодо загальних гарантій захисту прав дитинства. так, у статті 52 передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою " [33].

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування" (від 23.09.2008 р. № 573-VІ) передбачає матеріальну підтримку сімей, які всиновили дитину. Зокрема, запроваджено державну допомогу на усиновлену дитину у розмірі виплат при народженні першої дитини та одноразову оплачувану відпустку у зв'язку з усиновленням дитини одному із батьків, які усиновили дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, старшу трьох років. Положення Закону набули чинності 1 січня 2009 року.

Цивільний кодекс України закріплює у ст. 291 право кожного на сім'ю, яка відповідно до Загальної декларації прав людини, інших міжнародно-правових документів, названа первинним та основним осередком суспільства. Глава 6 Цивільного кодексу України містить положення щодо опіки та піклування, зокрема завдання цього правового інституту [60].

До основних національних нормативно-правових актів, що закріплюють принципи захисту прав і свобод дитини, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування належить Закон України "Про охорону дитинства". Цей закон складається з восьми розділів та визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади держаної політики у цій сфері [37].

Зокрема, зазначається, що усиновлення (удочеріння) - оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Окрема увага приділяється соціальному захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [61].

Таким чином, нормативно-правові документи загалом окреслюють юридичні права дітей, в тому числі і дітей - сиріт, їх матеріальне забезпечення та захист їх на правовому рівні. На жаль, на сьогоднішній день, не має жодного правового акту, який би окреслив основні потреби дітей-сиріт та дітей, котрі були усиновленими: любов, безпеку та відчуття батьківського тепла.



Розділ 3. Виявлення емпіричного досвіду усиновлення (на прикладі Служби у справах дітей Районної державної адміністрації м. Галича Івано-франківської обл.)

3.1 Програма, хід та результати емпіричного дослідження

Актуальність дослідження. Основними напрямками подолання сирітства є соціально-правова підтримка дітей, які залишилися без піклування батьків, вжиття комплексу заходів щодо їх соціальної адаптації, забезпечення інтеграції зусиль обласних та місцевих органів виконавчої влади, установ та організацій, спрямованих на захист прав дітей-сиріт ті дітей, позбавлених батьківського піклування [55, c. 343].

Усиновлення небезпідставно називають найкращою формою влаштування дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в результаті якої вони вибувають із системи державної опіки та піклування, позбуваючись статусу дитини-сироти чи такої, що позбавлена батьківського піклування і отримують сім'ю, стають її рівноправними членами Шляхом усиновлення дитина, що втратила батьків, міститься в іншу родину, одержує можливість сімейного життя і виховання в родинному середовищі, а в особі усиновителів - здобуває людей, що в усіх відносинах повинні замінити йому батьків. Характерною рисою українського інституту усиновлення є те, що він позбавлений майнових основ і цілком підлеглий задачам забезпечення інтересів неповнолітніх дітей. Основним принципом, на якому відбувається подальша розбудова і вдосконалення інституту усиновлення, є найкраще забезпечення захисту інтересів та прав дитини при усиновленні. Нажаль, під час усиновлення дітей спостерігаються порушення [15, c. 95]. Неврахування прав і інтересів дитини призводить, навіть, до морально-психічних травм. Нажаль, права дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні реалізуються в умовах економічних та соціальних протиріч, нестабільності, що негативно впливають на розв'язання проблем захисту цієї категорії дітей. Адаптація дитини у новій сім'ї може тривати до п'яти років. У цей час особливо важливе розуміння становища дитини, співчуття, співпереживання і заохочення подолання бар'єрів і проблем [36, c.32].

Метою дослідження є виявлення недоліків та шляхів удосконалення процесу усиновлення.

Об'єктом дослідження є діюча система регулювання процесу усиновлення.

Предметом дослідження є нормативно-правові засади процесу усиновлення.

Дослідницьке запитання: Наскільки законодавство з питань усиновлення відповідає задоволенню першочергових потреб дітей?

Завдання:

- дослідити, якою саме законодавчою базою керуються працівники установ чи організацій, котрі здійснюють процес усиновлення;

- з'ясувати професійну роль соціального працівника в проведенні процедури усиновлення.

- визначити, чи нормативно-правова база у сфері усиновлення враховує повною мірою потреби дітей;

- з'ясувати, з якими психологічними проблемами стикаються батьки, котрі усиновили дитину та шляхи їх вирішення;

- дослідити, які наслідки несуть для дитини психологічні проблеми у сім'ї.

Гіпотези дослідження:

1. Припустимо, що нормативно-правова база у сфері усиновлення не враховує першочергові потреби дітей;

2. Припустимо, що основні проблеми у сім'ях, котрі усиновили дитини виникають через незадоволення першочергових потреб дитини.

3. Припустимо, що соціальний працівник покликаний допомагати батькам-усиновителям задовольняти необхідні потреби дитини.

Методи, що застосовувались для збору даних. При проведенні дослідження нами використано метод експертного опитування із додатковим застосуванням методів спостереження, аналіз документації та бесіда.

Експертне опитування - це дослідження, що проводиться з метою вирішення проблем, які потребують оцінок експертів чи компетентних осіб у певній сфері чи висококваліфікованих фахівців.

Анкетування - процедура проведення опитування у письмовій формі за допомогою попередньо підготовлених бланків (додаток А).

Бесіда - метод отримання інформації в процесі безпосередньої вербальної (усної) комунікації за спеціальною програмою.

Спостереження - метод збору інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, які відбуваються в соціальній реальності [63, c.232].

Метод аналізу документів - це сукупність методико-технічних процедур і прийомів для отримання емпіричної інформації, вилученої з документальних джерел.

Формування вибірки. Вибірка або вибіркова сукупність - це число елементів генеральної сукупності, що відібрані за суворо заданими правилами.

При формуванні вибіркової сукупності ми керувались методом "гнізда" (принцип кластеризації). У нашому випадку генеральною сукупністю були працівники соціальної сфери, котрі займаються питанням усиновлення а вибірковою сукупністю - працівники соціальної сфери м. Галича. Тому нами було опитано спеціалістів, які працюють в даній сфері - це працівники Служби у справах дітей Галицької РДА, працівники Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та учасники комісії з питань захисту прав дитини. Загалом 18 спеціалістів. Дослідження проводилось із дотриманням всіх етичних норм соціального працівника та із повними врахуванням таємниці усиновлення.

Організація і проведення дослідження. Етап підготовки до дослідження: 01.03.2014-13.04.2014. Етап дослідження: 14.04.2014-17.05.2014. Аналіз результатів дослідження і підготовка звіту: 17.05-24.05.2014.

Виклад одержаних результатів. В рамках написання роботи передбачалося провести анкетування з спеціалістами Служби у справах дітей Галицької РДА, працівниками Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та учасниками комісії з питань захисту прав дитини., що забезпечують та контролюють процес усиновлення відповідно до їх посадових обов'язків. Як зазначено в програмі дослідження, дослідження проводилося у березні - травні 2014року, в якому прийняло участь 18 респондентів, які безпосередньо здійснюють та регулюють процес усиновлення.

Отримані дані дослідження та їх аналіз свідчать про наступне.

На запитання: "Скільки часу ви працюєте у соціальній сфері, пов'язаній із роботою процесу усиновлення?"

30 % респондентів відповіли 1-12 місяців; 35 % відповіли 2-3 роки;

35 % відповіли 3-7 років; 0 % респондентів відповіли більше 7.

На запитання "Виходячи із власного досвіду роботи, скажіть будь ласка, наскільки часто звертаються люди, котрі бажають усиновити дитину?" були отримані відповіді 0 % респондентів відповіли більше 6-ти сімей в місяць; 0 % відповіли 3-4 сім'ї в місяць; 60 % відповіли не більше 2-х сімей в місяць; 40 % відповіли інколи 1 сім'я в місяць.

На запитання "Які Ви можете назвати діючі нормативно-правові акти, які забезпечують соціальних захист дітей-сиріт на сьогоднішній день?" респонденти дали відповідь: Конституція України, Сімейний Кодекс України, Конвенція ООН Про права дитини. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини", Закон України " Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування ".

На запитання "Наскільки часто ви здійснюєте соціальний супровід у сім'ї, котрі усиновили дитину (враховуючи побажання усиновителів)?" експерти 0 % відповіли 1раз в місяць; 20 % відповіли 1 раз в 6 місяців; 8 % відповіли 1 раз в рік.

На запитання "При здійсненні процесу усиновлення, наскільки максимально Ви враховуєте думку дитини, котру бажають усиновити?" респонденти відповіли 100 %респондентів відповіли Враховуємо першочергово; 0 % відповіли Інколи враховуємо; 0 % - Думка дитини не є важливою.

...