Методика викладання перекладу у вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький національний університет

методика викладання перекладу у вищій школі

Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни для студентів спеціальності «Філологія. Германські мови та літератури (переклад включно)»

Затверджено на засіданні кафедри

германської філології та перекладознавства.

Протокол № 7 від 27.02.2018

Хмельницький 2018

Методика викладання перекладу у вищій школі : методичні вказівки до практичних занять з дисципліни для студентів спеціальності «Філологія. Германські мови та літератури (переклад включно)» / О. В. Сєргєєва. - Хмельницький : ХНУ, 2018. - 38 с.

Укладач: Сєргєєва О. В., канд. пед. наук, доц.

Відповідальний за випуск: Бойко Ю. П., д-р філол. наук, проф.

Редактор-коректор: Яремчук В. С.

Технічне редагування і верстка: Станіславова О. В.

Макетування здійснено редакційно-видавничим центром Хмельницького національного університету (м. Хмельницький, вул. Інститутська, 7/1). Підп. 05.06.2018. Зам. № 27е/18, електронне видання, 2018.

© ХНУ, 2018

Вступ

Дисципліна «Методика викладання перекладу у вищій школі» є однією з обов'язкових, яка займає важливе місце у підготовці магістрів спеціальності «Германські мови і літератури (переклад включно)».

На основі тематичного, ситуативного та комунікативного принципів навчання дисципліна розглядає такі важливі теми: «Система вищої освіти в Україні та навчання перекладу як спеціальності. Методика викладання перекладу як наука»; «Психологічні, психолінгвістичні та перекладознавчі основи дисципліни»; «Лінгвістичні основи змісту дисципліни. Методичні основи навчання перекладу. Проблема вправ»; «Фахова компетентність перекладача, перекладацькі компетенції та зміст їх формування. Проблема фонових знань перекладача»; «Диференційні ознаки усного і письмового перекладу та їх дидактичні наслідки»; «Навчання письмового перекладу. Система вправ для навчання письмового перекладу»; «Зміст процесу усного перекладу. Вправи для формування навичок та розвитку вмінь, спільних для усіх видів усного перекладу»; «Організація процесу формування фахової компетентності майбутніх перекладачів».

Мета дисципліни полягає в ознайомленні студентів з основними засадами методики викладання перекладу, з методами й принципами навчання усного та письмового перекладів; плануванні та розробленні навчального плану; виявленні та коректуванні помилок студентів при перекладі; опануванні знань, вмінь і навичок риторичної майстерності.

Предмет дисципліни - методи навчання перекладу і засоби забезпечення процесу формування перекладацької компетенції та його контролю.

Завдання дисципліни - ознайомити студентів із методикою та загальними принципами організації навчання перекладу, професійними компетенціями перекладача і викладача перекладу; сформувати навички самостійної організації навчального процесу, вміння вибору ефективних видів діяльності на занятті.

Результати навчання. Студент, який успішно завершив вивчення дисципліни, повинен: вміло застосовувати отримані теоретичні знання в процесі професійної діяльності; планувати навчальний процес, відбирати і аналізувати навчальні матеріали з точки зору їх ефективності; реалізовувати методи та прийоми навчання для конкретних умов та цілей, визначати рівень сформованості фахової компетенції майбутніх перекладачів в усній та письмовій формах; використовувати сучасні освітні та інформаційні технології для підвищення рівня своєї професійної кваліфікації і загальної культури; розробляти комплекси вправ для формування перекладацьких навичок та умінь, складати тестові і контрольні завдання; володіти методикою викладання перекладу; змістом головних понять, що відносяться до теорії та практики викладання перекладу; загальними принципами організації навчання перекладу, вимогами щодо професійної компетенції перекладача і викладача перекладу.

Тема 1. Система освіти в Україні та викладання перекладу як спеціальності. Методика викладання перекладу як наука

Опорна інформація

В умовах інтенсифікації і розширення економічних, політичних та культурних зв'язків між державами, коли швидкий розвиток засобів комунікації привів до скорочення відстані між різними народами, наше суспільство потребує висококваліфікованих, багатопрофільних фахівців зі знанням двох і більше іноземних мов, перекладачів, здатних брати участь у будь-якому міжнародному співробітництві, спрямованому на формування нового ставлення до України в Європі та у світі.

Основою підготовки фахівців з перекладу в українських ЗВО є нормативно-правова база освіти: Закон України «Про вищу освіту», Положення «Про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», Положення «Про ступеневу освіту», Положення «Про магістратуру», і Положення «Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України».

Нормативний супровід професійної підготовки перекладачів розроблений лише на рівні освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ), освітньо-професійних програм (ОПП), навчальних планів, робочих програм дисциплін вищого навчального закладу. За таких умов існують певні розбіжності в нарахуванні кредитів, змістовому наповненні, раціональному розподілі норм часу на теоретичну й практичну підготовку, видах і тривалості практик, формах підсумкового контролю. Документами, у яких зібрано інформацію про усі необхідні професійні компетенції майбутніх перекладачів, є ОКХ, ОПП та навчальний план спеціальності. ОКХ визначає необхідний рівень підготовки, гарантований закладом вищої освіти, регіонально-галузеву компоненту, функціональну спеціалізацію, шляхи задоволення певних регіональних потреб та реалізації досвіду місцевих педагогічних і виробничих шкіл. ОПП є основним засобом реалізації ОКХ і містить перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням кількості годин, відведених для їх вивчення тощо. Навчальний план спеціальності визначає перелік дисциплін, що входять у програму підготовки фахівця, поділ навчальних годин дисципліни на аудиторні (лекційні, практичні тощо) та самостійну роботу студентів, встановлює форми поточного та підсумкового контролю тощо.

Підготовка перекладачів здійснюється на основі освітньо-професійної програми яка забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікацією. Освітньо-професійна програма включає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-економічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково-практичну підготовку.

Серед основних кваліфікаційних вимог до перекладача у першу чергу описується його компетентність, тобто визначається, що він повинен мати базову або повну вищу освіту у цій галузі. Перекладач повинен бути компетентним у мовах, які він використовує під час перекладу (повинен професійно володіти мовою вихідного тексту і мовою перекладу). Також перекладач повинен володіти спеціалізацією діяльності замовника, для якого виконує переклад, термінологією тематики мовами, що використовуються для перекладу.

В Україні нараховується понад 50 закладів вищої освіти, де готують перекладачів. Серед них: Інститут лінгвістики Київського міжнародного університету, Закарпатський державний університет, Національна академія СБУ, Національний університет ім. Каразіна (Харків), Запорізький інститут державного і муніципального управління тощо. Підготовка перекладачів здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр» та «магістр».

Навчання майбутніх перекладачів в університетах здійснюється за двома основними типами навчальних програм:

- програми повної вищої освіти з тривалістю навчання чотири роки та здобуттям ступеня (освітньо-кваліфікаційного рівня) бакалавра;

- магістерські програми, що функціонують незалежно від бакалаврських і передбачають 2 (1,5) роки навчання для студентів, зі ступенем бакалавра.

Педагогічні аспекти проблеми підготовки перекладачів знайшли відображення у працях російського педагога І. Алексєєвої, яка визначає основні етапи становлення перекладача як професіонала. Науковець наголошує, що перекладач на шляху свого становлення проходить три етапи: ознайомчий, мотиваційний та формуючий. Під час першого відбувається ознайомлення з майбутньою професією, під час другого - створюється позитивна мотивація до професії шляхом набуття позитивного досвіду на прикладі діяльності відомих перекладачів, а під час третього - відбувається власне формування перекладача як фахівця.

Перекладач - 1) двомовний посередник між одномовними учасниками спілкування з двох різних мовних суспільств; 2) фахівець, який займається особливою мовною діяльністю, спрямованою на відтворення змісту оригіналу усного чи письмового повідомлення засобами іншої мови, має спеціальну професійну підготовку, уміння та навички, необхідні у процесі перекладу, відчуття мови, інтуїцію та перекладацьку винахідливість.

Спираючись на фундаментальні праці з методики викладання іноземних мов, методику викладання перекладу можна визначити як: 1) педагогічну науку з теоретичним підґрунтям, експериментальною базою й полем перевірки відповідних гіпотез, а також із об'єктами дослідження, які зумовлюються особливостями дисципліни та шляхами оволодіння відповідною фаховою діяльністю; 2) технологію практичної діяльності викладачів, спрямовану на формування фахової компетентності майбутніх перекладачів, тобто сукупність дій викладачів; 3) навчальну дисципліну, що входить до робочого плану навчання студентів за спеціальністю «Філологія. Германські мови (переклад включно)».

Завдання дисципліни:

1. Викласти головні складові теорії методики викладання перекладу як спеціальності у вищих закладах освіти України, звертаючи головну увагу на розвиток здатності майбутніх фахівців застосовувати засвоєні теоретичні знання для розв'язання практичних проблем.

2. Ознайомити студентів із сучасними світовими тенденціями розвитку теорії та практики викладання перекладу як спеціальності.

3. Активізувати знання студентів, одержані в межах інших дисциплін робочого плану за фахом «Переклад», для посилення міждисциплінарних зв'язків.

4. Показати важливість координації усіх дисциплін робочого плану та позааудиторних форм роботи для підвищення ефективності процесу формування фахової компетенції майбутніх перекладачів.

5. Сприяти усвідомленню головних принципів, методів і прийомів викладання перекладу, а також чинників, що можуть впливати на їх вибір у конкретних навчальних ситуаціях.

6. Сформувати фахові уміння, необхідні для ефективного керування процесом формування фахової компетентності майбутніх перекладачів у вищих закладах освіти України.

7. Сприяти усвідомленню необхідності безперервного професійного розвитку майбутніх фахівців.

8. Сформувати уміння, необхідні для пошуку й опрацювання інформаційних джерел, включаючи електронні, для безперервного професійного розвитку.

Питання для обговорення

1. У межах якого напряму підготовки та яких спеціальностей можна одержати кваліфікацію перекладача?

2. Поясніть зміст понять «освітньо-кваліфікаційна характеристика» та «освітньо-професійна програма».

3. Хто такий «перекладач»?

4. Дайте визначення змісту поняття «Методика викладання перекладу як наука».

5. Перелічіть завдання дисципліни «Методика викладання перекладу у вищій школі».

Завдання для самостійної роботи студентів

1. Вивчіть кваліфікаційні вимоги до перекладачів у державному класифікаторі професій України. Порівняйте їх з вимогами у державному класифікаторі професій Великої Британії. Які ви бачите збіги та розбіжності двох класифікаторів? Які характеристики державного класифікатора професій Великої Британії варто було б запозичити для окреслення кваліфікаційних вимог до перекладачів у державному класифікаторі професій України?

Тема 2. Психологічні, психолінгвістичні та перекладознавчі основи дисципліни

Опорна інформація

Методика викладання перекладу, як і будь-яка інша дисципліна, тісно пов'язана з великою кількістю інших галузей науки, без постійного зворотного зв'язку з якими її повноцінне існування було б неможливим.

Як педагогічна наука, вона, безумовно, спирається на педагогіку. Розглянемо педагогічні аспекти проблеми підготовки перекладачів, які знайшли відображення у працях російського педагога І. Алексєєвої. Науковець визначає та характеризує три етапи становлення перекладача як професіонала: ознайомлювальний, мотиваційний та формувальний. Під час першого відбувається ознайомлення з майбутньою професією, під час другого створюється позитивна мотивація до професії шляхом набуття позитивного досвіду на прикладі діяльності відомих перекладачів, під час третього відбувається власне формування перекладача як фахівця. Цієї думки дотримується науковець Т. Ганічева, яка досліджує соціокультурний компонент процесу перекладу та його значення для професійного перекладача. Автор наголошує, що переклад виступає мотиваційним компонентом, оскільки він допомагає ознайомитися з соціальними та культурними особливостями представників різних країн. Ми цілком погоджуємося з професором В. Коміссаровим щодо когнітивних аспектів перекладу як науки. Автор переконливо доводить, що навчання перекладу є перш за все процесом пізнання лінгвістики, етики та естетики, історії, культури народів, мови яких вивчаються.

Питання методичного забезпечення процесу підготовки майбутніх перекладачів висвітлює російський педагог Г. Мірам. Науковець розглядає декілька варіантів власних методик підготовки перекладачів та відзначає основи перекладу як науки. Вартою уваги є методика компетентнісного та комунікативного підходів до підготовки перекладачів, спрямована на формування професійно значущих умінь і навичок, зокрема комунікативних, культурологічних, лінгвістичних та технічних.

Зв'язок методики викладання перекладу простежується і з психологією. Зокрема, корисними можуть виявитися дані щодо психологічних аспектів цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності і шляхів індивідуального підходу до процесу навчання; взаємин між викладачем і студентами та між самими студентами; психологічних основ діяльності викладача перекладу.

Когнітивна психологія вивчає внутрішню організацію сприймання, пам'яті, мислення, уяви, мовлення тощо, а також систематизацію знань у пам'яті, співвідношення словесних і образних компонентів у процесах запам'ятовування і мислення. Вивчення динаміки становлення здатності до перекладу як у природних білінгвів у дитячому віці, так і в тих, що засвоїли другу (третю тощо) мови у більш зрілому віці внаслідок навчання, може забезпечити методику цінною інформацією.

Тісно пов'язаною з психологією є психолінгвістика, моделі якої вивчали й вивчають обумовленість процесів мовлення і його сприймання структурою відповідної мови, процеси кодування й декодування повідомлень партнерами під час комунікації, зміст механізмів породження і сприймання мовлення, а також мовленнєві процеси.

Вартим уваги є експліцитне навчання іноземній мові (ІМ) (learning) та імпліцитне оволодіння іноземною мовою (acquisition), які використовуються при професійній підготовці майбутніх перекладачів. Науковець Н. Елліс охарактеризовує експліцитне навчання ІМ як усвідомлений процес отримання знань, а імпліцитне оволодіння ІМ як отримання знань про мовні форми у процесі, який відбувається природно і неусвідомлено. Їх застосовують при вивченні граматики та фонетики іноземної мови. Імпліцитне оволодіння не передбачає пояснення правил і застосовується головним чином на початковому етапі вивчення іноземної мови. Експліцитне навчання ґрунтується на заучуванні правил і використанні в його межах двох методів: індуктивного (самостійного визначення основних понять та правил) і дедуктивного (попереднього вивчення правил та понять з подальшим їх практичним опрацюванням). Обидва підходи розвивають увагу особистості, її розумову активність та сприяють ефективному опрацюванню вивченого матеріалу.

Будь-який вид перекладу завжди включає два мовленнєвих процеси (аудіювання або читання, з одного боку, та говоріння або письмо, з іншого). Для будь-якого виду перекладу характерною є, з одного боку, відсутність будь-якого п'ятого мовленнєвого процесу, а з іншого наявність одного й того ж розумового процесу переключення мислення з однієї мовної бази на базу іншої мови. Таким чином, переклад є особливим розумовим процесом, який лише ґрунтується на мовленнєвій діяльності, але не утворює її особливого виду.

Важливою у питанні визначення особливостей професійної діяльності перекладачів є думка Р. Міньяра-Бєлоручева, який вважає, що основою перекладу є не лише умови сприйняття тексту та способи оформлення перекладу, а й різноманітні мисленнєві механізми, оскільки процес перекладу означає сприйняття, оформлення інформації. Згідно з його підходом, існує чотири види перекладу: зорово-письмовий, зорово-усний, письмовий на слух та усний переклад на слух. Окрім цього, науковець пропонує виділяти види перекладу, виходячи з низки розумових та мисленнєвих механізмів, що функціонують у процесі перекладу. Таким чином, найважливішими механізмами перекладацької діяльності є: сприйняття похідного тексту, запам'ятовування, перехід від однієї мови до іншої, оформлення перекладу та синхронізація перекладацьких операцій. Також автор виділяє низку умов, необхідних для виконання такої діяльності:

1. Сприйняття тексту повідомлення як з позиції провідних аналізаторів (чуттєвого та зорового), так і з позиції повторюваності самого тексту (одноразове чи багаторазове).

2. Запам'ятовування як процес обробки різних за довжиною відрізків мовлення (значне або незначне навантаження пам'яті).

3. Перехід з однієї мови на іншу у певні відрізки часу (обмежене або необмежене).

4. Оформлення перекладу з урахуванням форми мовлення, можливостей коригування мовлення (одноразове чи багаторазове).

5. Розподілення основних операцій у часі (синхронність або послідовність операцій).

На основі вказаних положень Р. Міньяр-Бєлоручев робить висновок, що умови функціонування перекладацьких операцій полягають у чотирьох видах перекладу: письмовому, синхронному, перекладі з аркуша та послідовному. Аргументованість цього підходу є безсумнівним, оскільки кожний вид перекладу вимагає спеціальної системи підготовки та тренування. Так, для ефективної діяльності письмового перекладача, який поєднує перетворювальну та пошукову функції одночасно з пізнавальною активністю та почуттям відповідальності, необхідні, на думку вченого, такі психологічні якості, як:

- ретельність та обачність;

- виконавча дисципліна;

- акуратність, посидючість, терпіння;

- спостережливість та зібраність;

- стійкість уваги;

- перемикання уваги;

- довготривала пам'ять;

- здатність легко відмовлятися від звичного плину думок, шукати нові варіанти рішення проблем.

Взявши за основу типологію перекладів (що включає поряд з власне перекладом й інші види мовного посередництва), виділяємо:

1) внутрішньомовний переклад (тлумачення мовних знаків за допомогою знаків тієї ж мови), що передбачає:

- діахронічний переклад - переклад сучасною мовою історичного тексту, написаного мовою попередньої епохи;

- транспозицію - переклад тексту одного жанру або функціонального стилю на інший жанр або функціональний стиль;

2) міжмовний переклад (перетворення повідомлення, вираженого засобами якої-небудь однієї знакової системи, в повідомлення, виражене засобами іншої знакової системи). До нього входить:

- бінарний переклад - одної природної мови іншою;

- інтерсеміотичний переклад - переклад з природної мови штучною чи навпаки;

3) традиційний (переклад, що виконується людиною), до складу якого входить:

- авторський (авто-) переклад - виконаний самостійно, автором оригінального тексту;

- авторизований - переклад оригінального тексту, апробований автором;

4) машинний (автоматичний) - переклад, виконаний комп'ютером;

5) письмовий (переклад у письмовій формі);

6) усний переклад (виконаний в усній формі): переклад усного тексту; синхронний; послідовний; односторонній; двосторонній тощо;

7) вільний переклад (відтворює основну інформацію оригіналу з можливими відхиленнями - додаваннями, пропусками);

8) адекватний (переклад, відповідний оригіналу і виражає такі комунікативні установки, що й оригінал): точний; автентичний; завірений тощо.

Питання для обговорення

1. Охарактеризуйте зв'язок методики викладання перекладу з педагогікою.

2. Проаналізуйте зв'язок методики викладання перекладу із психологією.

3. Проаналізуйте зміст понять «експліцитне» та «імпліцитне» навчання іноземній мові.

4. Назвіть та охарактеризуйте різновидності перекладу.

Тема 3. Лінгвістичні основи змісту дисципліни. Методичні основи навчання перекладу. Проблема вправ

Опорна інформація

На розвиток перекладознавства особливо вплинули сім методів порівняльної стилістики науковців Ж. Віне і Ж. Дарбельне, визначені на основі порівняння лексичних та синтаксичних структур англійської та французької мов. Цих поглядів дотримувався і П. Ньюмарк. Він визначив сім основних механізмів перекладу та техніку перекладу мовних пар англійської та французької мов. Ці дослідження базувалися на контрактивному аналізі лінгвістичних і синтаксичних одиниць, які вважалися правильними у мовах перекладу.

У питанні формування професіоналізму майбутнього перекладача вартим уваги є текстолінгвістичний підхід, який вважається одним з основних у процесі підготовки перекладачів. Текстолінгвістика визначає текст як основну одиницю комунікації і як об'єкт дослідження. Для перекладознавства це означає, що текст вважається одиницею перекладу. З огляду на це переклад - це не транскодування лінгвістичних знаків, а ретекстуалізація тексту оригінальною мовою. Увага при цьому переключається з репродукування значень у репродукування тексту, відповідно до визначення перекладу А. Нойберта: «оригінальний текст впливає на результат перекладу».

Основне припущення такого підходу до розуміння перекладацької діяльності полягає у тому, що тексти мов перекладу відрізняються не лише структурою речень, як цього вимагає лінгвістична система, а й більшими лінгвістичними одиницями. Відповідно до цього норми тексту повинні враховуватися разом із нормами лінгвістичних систем. Такий підхід є моделлю ретекстуалізації оригінального тексту відповідно до норм мови перекладу. Як бачимо, знання міжкультурних схожих понять та жанрових норм є головними для професіоналізму майбутнього перекладача. Згідно з таким підходом, поняття норм розповсюджується на знання правил жанрів, наприклад, знання з підготовки тексту відповідно до жанру, а також знання з правил структурування тексту. Перехід від норм є вмотивованим стилістичними причинами, і перекладачам необхідно вміти визначати такі деривації та працювати з ними.

Перекладознавці, не відмовляючись від пошуків ідеальної моделі перекладу, прагнуть визначити та описати особливості перекладу текстів різних жанрів і стилів, виходячи з того, що текст є метою, об'єктом і результатом перекладу. Уміння правильно аналізувати граматичну будову іншомовних речень, правильно конструювати речення в перекладі відповідно до норм мови і жанру перекладу - обов'язкова умова адекватного перекладу. Природно, що найбільший комплекс граматичних проблем перекладу пов'язаний із розумінням синтаксичної структури та морфологічного складу речень як мовних елементів, що є безпосередніми носіями предметної інформації. Найбільшої ваги набуває саме функціонально-стилістичний рівень речення, який певним чином включає в себе морфологічний рівень.

Усі граматичні труднощі перекладу В. Карабан поділяє на такі групи: 1) труднощі, зумовлені розбіжностями в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій; 2) труднощі, пов'язані з різним обсягом змісту подібних у двох мовах форм і конструкцій; 3) граматичні явища мови тексту оригіналу, що мають відмінні від відповідних граматичних явищ мови перекладу функціональні характеристики; 4) граматичні явища, що мають різні частотні характеристики в мовах оригіналу (МО) й перекладу (МП), викликані розбіжностями в мовностилістичних нормах текстів мовами оригіналу й перекладу. Тільки незначна частина англійських та українських висловлювань має ідентичну синтаксичну структуру та порядок компонентів. Більшість речень при перекладі вимагає застосування граматичних трансформацій, яке має спрямовуватися на адекватну передачу смислу оригіналу та ураховувати норми мови перекладу. Під граматичною перекладацькою трансформацією розуміють зміну граматичних характеристик слова, словосполучення або речення в перекладі.

Граматичні розбіжності контактуючих мов мають бути спеціальним об'єктом навчання при підготовці перекладачів. Вони не мають обмежуватися навчанням власне перекладу, а повинні входити до змісту практичного курсу іноземної мови та інших навчальних предметів. Важливою дисципліною з цієї точки зору є також курс порівняльної граматики англійської та української мов.

Одна з найголовніших лексичних проблем перекладу полягає у загальній стратегії навчання майбутніх перекладачів і відмінності його змісту від того, що задовольняє мінімальні критерії інших мовних спеціальностей. Принципова особливість підготовки майбутніх перекладачів полягає у глибшому опрацюванні матеріалу будь-якої теми, із залученням шарів лексики та систем понять, що зазвичай залишаються поза увагою традиційних підручників, але які є необхідними для професійного перекладача. І тому підручники та посібники з усіх дисциплін, що входять до програми підготовки перекладачів, мають бути скоординовані, аби забезпечити засвоєння студентами максимально можливого обсягу фонових знань і лексики, зокрема, галузево-термінологічної.

Серед лексичних труднощів науково-технічного перекладу В.І. Карабан виокремлює «багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанта перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів в науково-технічних текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики, визначення межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій, переклад термінів-неологізмів, абревіатур, такі «фальшиві друзі» перекладача, як псевдоінтернаціоналізми, лексикалізовані форми множини іменників та терміни-омоніми, етноспецифічна лексика та етнонаціональна варіантність термінів, іншомовні слова і терміни в англійських науково-технічних текстах, різного роду власні імена і назви (фірм, установ і організацій) тощо».

Для накопичення синонімічних лексичних рядів у свідомості майбутніх перекладачів варто передбачити відповідну систематичну роботу. Наприклад, таке завдання: «Знайдіть значення і різницю між словами: city - town - settlement - village - hamlet; district - borough - quarter - block - neighbourhood - ward; historic - historical. Запропонуйте їх українські еквіва-ленти». Подібну роботу слід проводити і з антонімами.

Труднощі також виникають при перекладі фразеологічних одиниць. Ідіоми (наприклад, cat's paw - знаряддя в чиїхось руках, clever dogs - всезнайка) є характерними для усного розмовного мовлення, однак нерідко вживаються і під час публічних виступів для надання експресивності і образності. Регулярна робота з ідіомами справляє значний емоційний вплив на студентів і відзначається високою ефективністю, стимулюючи розвиток їх творчої уяви, так необхідної перекладачам.

Особлива увага в організації професійної підготовки майбутніх перекладачів приділяється вибору педагогічних методів та технологій. Цей процес вимагає від викладача високої компетентності. Результати спостережень за навчальною діяльністю студентів дозволяють стверджувати, що останні навчаються краще, якщо вони є активним учасниками навчального процесу.

Використання різноманітних методів безсумнівно підвищує розуміння та здатність студентів запам'ятовувати інформацію. На думку Авраменко М.Л., переклад, будучи одночасно і навиком, і наукою, вимагає викладання, що базується на знанні теорії перекладу. Тому, правильний підхід до навчання перекладу повинен включати метод, що передбачав би як теоретичні аспекти перекладу, так і практичні.

Авраменко М.Л. пропонує наступні методи навчання перекладу: метод дискусії (активний метод навчання, що передбачає двосторонню комунікацію між викладачем та студентами та надає можливість обміну ідеями), аудіовізуальний метод (використання відео та аудіо матеріалів з опорою на тексти з їх змістом, націлене на покращення пам'яті, концентрації уваги, що необхідні для розвитку навиків усного перекладу), експериментальний метод (робота над так званими case-studies, що допомагають вирішувати аналітичні задачі), метод рольової гри (полягає у штучному створенні ситуації, максимально наближеної до реальності), метод чотирьохтактних вправ (використовується з метою введення та закріплення перекладацьких відповідностей), метод переказу (базується на принципі так званого «зіпсованого телефону»).

Серед суто перекладацьких вправ, націлених на вдосконалення навиків усного перекладу, як найбільш ефективні, слід виділити наступні: вправи з мнемотехніки; тренування переключення на іншу мову; тренування переключення на різні типи кодування; тренування темпу усного мовлення; відпрацювання активного навику поєднання транскрипції і перекладу; збільшення активного запасу відповідної частотної лексики; синтаксичне розгортання; мовна компресія; застосування комплексних видів трансформації; усний переклад з аркуша; засвоєння текстових жанрів в усному перекладі; тренінг двостороннього перекладу; техніка синхронізації відеоряду; комплекс вправ для підготовки до синхронного перекладу; багатомовна конференція; техніка теорії змісту; перекладацький скоропис; стратегія і тактика виправлення помилок.

У процесі формування професійної компетентності перекладачів застосовують такі активні та інтерактивні методи навчання, як: візуалізація, брейнстормінг, складання семантичних графів, побудова інтелект-мап, читання «зиґзаґом», метод ланцюгових асоціацій, інтерв'ю, «акваріум», дискусії, диспути, кейс-метод, «карусель» (внутрішні/зовнішні кола), «занурення» у віртуальне середовище, імітація, симуляція, «ситуація успіху», рольові, ділові ігри, ток-шоу, дебати, телешоу, презентація наукових відкриттів, метод послідовного чергування видів мовленнєвої діяльності. Зупинимося на деяких з них детальніше.

Активізація навчально-пізнавальної діяльності майбутніх перекладачів відбувається шляхом використання таких методів: симуляції та імітації, де моделювання реальних ситуацій професійної діяльності (наприклад, робота у команді, обмеження терміну виконання завдання, комунікація з представниками іншої культури); рольової та ділової гри (наприклад, рольова гра, у якій студенти виконують ролі перекладачів і клієнтів), методу «мозкового штурму» або брейнстормінгу (груповому формуванні ідеї щодо вирішення тієї чи іншої проблеми, наприклад, пошук виходу з конфліктної ситуації, що склалася між британцем та нігерійцем чи французом), аналізу окремої ситуації (розглядаються реальні приклади з перекладацької практики), методів круглого столу, диспуту та дискусії (заслуховування, обговорення, аналіз доповідей студентів).

Розглянемо метод візуалізації, що використовується для ілюстрації динамічних та складних подій, які важко пояснити словами. Педагоги розділяють ці методи за засобами відтворення на три групи: статичні медіа, динамічні медіа і комунікацію. Статичні медіа включають друковані матеріали, слайди і таблиці. Динамічні медіа включають відеофільми, аудіозаписи, телекомунікації (супутникові, мікрохвильові, кабельні та фібероптичні мережі і відеоконференції). Під час навчання майбутніх перекладачів цей метод використовується для формування лінгвістичної компетенції та вмінь і навичок міжкультурної комунікації. Застосовується під час проведення семінарів для того, щоб навчити студентів аналізувати інформацію та колективно вирішувати професійні завдання.

Як зазначає І.С. Алексєєва, жоден навчальний заклад не випускає готових ідеальних перекладачів. Попереду довгий шлях професійного самовдосконалення та професійна самотність, коли відповідальність лежить лише на одному перекладачу. Однак, використання на заняттях з перекладу подібних вправ та дотримання висвітлених методик та установок хоча й вимагає додаткових зусиль з боку викладача, проте, разом з тим, і дозволяє значно підвищити ефективність занять і, що найважливіше, підвищити зацікавленість студентів у заняттях перекладом та іноземною мовою взагалі.

Питання для обговорення

1. Поясніть роль текстолінгвістичного підходу у процесі підготовки перекладачів.

2. Наведіть приклади розбіжностей граматичних систем в українській та англійській мовах.

3. Назвіть основні лексичні проблеми перекладу і головні завдання викладача перекладу для їх подолання.

4. Охарактеризуйте методи навчання перекладу.

Завдання для самостійної роботи студентів

1. Наведіть приклади вправ для накопичення синонімічних лексичних рядів у свідомості майбутніх перекладачів і засвоєння сполучуваності лексичних одиниць.

2. Відберіть п'ять ідіом за темою «Спорт» і складіть вправи для їх засвоєння майбутніми перекладачами.

Тема 4. Фахова компетентність перекладача, перекладацькі компетенції та зміст їх формування. Проблема фонових знань перекладача

Опорна інформація

викладання переклад компетентність текстолінгвістичний

Прийнято вважати, що професійні компетенції виступають складовими професійної компетентності фахівця, оскільки власне компетенції охоплюють лише окремі якості особистості або здатність виконувати професійні завдання, мобілізувати всі ресурси для виконання професійного завдання, що має особливе значення під час навчання перекладачів мовам. Професійна компетентність формується шляхом цілісного формування професійних компетенцій.

Отже, перекладачі повинні:

- мати сформовану психолого-педагогічну компетенцію, тобто володіти теорією виховання і навчання, сучасними підходами у навчанні іноземним мовам, розвивати мовну, інтелектуальну та когнітивну здатність, ціннісні орієнтири, готовність до участі у діалозі культур, подальшу самоосвіту через вивчення мов;

- перекладати тексти на професійному рівні (мати сформовану перекладацьку компетенцію);

- бути здатним проводити оцінку труднощів у розумінні тексту та його створенні, багаторазове форматування тексту перекладу, перевіряти переклад на наявність пропусків та передачу повного змісту документа (мати сформовану інформаційно-аналітичну компетенцію);

- бути здатним створювати продукт відповідно до домовленості між реципієнтами (міжособистісна компетенція);

- мати сформовану лінгвістичну (або мовну) компетенцію, тобто бути здатним розуміти мову оригіналу і володіти мовою перекладу досконало, слідкувати за постійністю термінології, відповідати правилам фонетики, лексики, фразеології, морфології, синтаксису, стилістики;

- мати сформовану науково-дослідницьку компетенцію, тобто бути здатними ефективно набувати додаткових лінгвістичних та спеціальних навичок, необхідних для розуміння похідного тексту і створення тексту перекладу;

- мати сформовані загальнокультурну, соціокультурну та міжкультурну компетенції, тобто використовувати інформацію про фундамент знань і місцеву специфіку, культурне середовище, відповідати нормам поведінки та системі цінностей-характеристик культури мови перекладу та оригіналу;

- мати сформовану технологічну компетенцію, тобто застосовувати сучасні засоби інформаційних технологій, знати сучасні перекладацькі технології;

- мати сформовану методичну компетенцію, вміти вдосконалюватися в знанні мов та галузі спеціалізації, знанні аспектів і технологій професійної діяльності;

- мати сформовану країнознавчу компетенцію, тобто володіти знаннями про особливості країн, мовами яких здійснюється переклад;

- мати сформовану предметну компетенцію, тобто мати ґрунтовні знання, уміння та навички з професійних дисциплін, відповідати предметній галузі;

- мати сформовану комунікативну компетенцію, що полягає у вмінні правильно та логічно будувати свої висловлювання, чітко і зрозуміло передавати інформацію;

- мати сформовану компенсаторну компетенцію, тобто знати засоби досягнення еквівалентності під час перекладу та вміти застосовувати адекватні прийоми перекладу;

- мати сформовану соціальну компетенцію, тобто вміти долати різноманітні соціальні бар'єри, уникати конфліктів, встановлювати соціальні контакти;

- мати сформовану нормативно-правову компетенцію, тобто володіти знаннями у галузі юридичного забезпечення та супроводу професійної діяльності;

- мати сформовану підприємницьку компетенцію, тобто володіти економічними знаннями, що забезпечують просування послуг на ринку, підвищення конкурентоспроможності, організацію власного бізнесу, бути кваліфікованим економістом для орієнтації в мінливих умовах сучасного ринку.

Неодмінними якостями кваліфікованого перекладача є й особистісні характеристики, що впливають на результативність перекладу і утворюють певні вимоги до особистісних якостей перекладача. Серед основних таких якостей є:

- конфіденційність (вміння і навички нерозголошення професійної або комерційної таємниці та інформації, з якою він працює);

- толерантність (вміння поважати свого співрозмовника);

- ерудиція (обізнаність та широта світогляду);

- лідерські якості (вміння організовувати колектив та ставити перед ним реальну мету);

- дотримання правил професійної етики (вміння гідно поводити себе з колегами та учасниками трудових відносин);

- креативність (здатність неординарно вирішувати професійні завдання, швидко знаходити потрібне рішення);

- комунікабельність (здатність щиро спілкуватися з людьми та чітко передавати інформацію).

Професійна підготовка перекладачів базується на таких методологічних підходах: компетентнісному, міждисциплінарному, культурологічному, особистісно-орієнтованому, діяльнісному, практико-орієнтованому. Зупинимося на них докладніше.

Компетентнісний підхід, допомагає організувати навчальний процес таким чином, щоб кожний курс, кожний модуль спрямовувався на формування певної низки професійних та загальних компетенцій. Так, наприклад, дисципліни «Теорія і практика перекладу», «Вступ до перекладознавства» формують перекладацьку компетенцію, а «Країнознавство» - міжкультурну.

Міждисциплінарний підхід реалізується завдяки спрямованості різних циклів дисциплін на досягнення спільної мети - формування цілісної особистості компетентного фахівця.

Професія перекладача за своєю природою містить знання культури, традицій та звичаїв народів, мови яких вивчаються. Також компетентність не вважається сформованою, якщо у фахівця відсутні знання культури власного народу, професійної етики, норм та права соціуму, з яким він співпрацює. Ці питання вирішуються завдяки впровадженню у процес підготовки перекладачів культурологічного підходу.

Оскільки навчання перш за все покликано задовольнити особистісні потреби студента в отриманні якісних знань, всі аспекти методики та дидактики підготовки перекладачів враховують індивідуальні особливості суб'єктів навчання, навчальний матеріал добирається на основі можливості його сприйняття тими, хто навчається. Навчальний темп та форми контролю відповідають критеріям доступності, наступності, поступовості та науковості. Таким чином підготовка перекладачів враховує особистісно-орієнтований підхід.

Використання діяльнісного підходу до підготовки перекладачів засвідчує, що навчання є перш за все формою відтворювальної діяльності людини. Відповідно до цього основою процесу підготовки перекладача є його особистісна діяльність, що виражається в отриманні нових знань шляхом виконання дій з інформацією, формуванні умінь і навичок шляхом виконання тренувальних практичних дій з вправами та іншими завданнями, формуванні самостійності особистості шляхом виконання наукових та навчальних проектів, написання дипломної роботи тощо.

Наявність навчальної і виробничої практик дозволяє наблизити теоретичне навчання до прагматико-практичної мети та потреб студентів. Також програмний матеріал містить велику частку практичних завдань та вправ, що активно сприяють формуванню різних компетенцій перекладача. Усе це дозволяє визнати впровадження практико-орієнтованого підходу у процес підготовки перекладачів.

Отже, для того щоб стати перекладачем-професіоналом, студент повинен сформувати відповідні компетенції.

Питання для обговорення

1. Поясніть, що таке фахова компетентність перекладача.

2. Назвіть і охарактеризуйте основні компетенції перекладача

3. Проаналізуйте вимоги до особистісних якостей перекладача.

4. Назвіть і охарактеризуйте методологічні підходи професійної підготовки перекладачів.

Тема 5. Диференційні ознаки усного і письмового перекладу та їх дидактичні наслідки

Опорна інформація

Перш ніж розглянути питання, пов'язані з навчанням різних видів усного та письмового перекладу, доцільно розглянути різницю між згаданими видами перекладу загалом, а також особливості їх навчання, що випливають із згаданих розбіжностей. У цьому підрозділі для порівняння обрано усний послідовний переклад у його абзацно-фразовій модифікації, з одного боку, та повний варіант (на відміну від адаптивного) письмового перекладу, з іншого.

Першою чіткою відмінністю усного перекладу від письмового є абсолютна неможливість якісного усного послідовного перекладу без наявності у свідомості перекладача значного обсягу словникового запасу та фонових знань. Звідси випливає кілька важливих висновків стосовно змісту навчання майбутніх перекладачів загалом. Цей зміст має бути спрямованим на засвоєння такого обсягу згаданих параметрів, який наближається до відповідних характеристик освіченого носія кожної з двох мов, якими та з яких здійснюється переклад. Для забезпечення згаданої умови необхідне створення навчально-методичних комплексів (НМК) нового покоління, які забезпечували б чітку координацію не тільки змісту навчання практики мовлення та перекладу, розрив яких є неприпустимим, але й змісту усіх інших дисциплін навчального плану, обов'язковим компонентом вивчення яких має бути складання відповідних поняттєвих схем та двомовних словників. Усі кафедри, що навчають майбутніх перекладачів, мають координуватися випусковою кафедрою перекладу, яка виступає замовником і відповідає за кінцевий результат навчання. Розраховувати на високу якість фахової компетенції майбутніх перекладачів без такої координації принаймні нерозумно. На відміну від усного, умови виконання письмового перекладу надають можливість компенсувати недостатній обсяг словникового запасу та фонових знань за рахунок використання довідкових матеріалів і консультацій, а отже, до змісту розвитку вмінь письмового перекладу слід включати навчання пошуку джерел для з'ясування значень слів, відсутніх у словниках, а також відсутніх у свідомості майбутніх перекладачів фонових знань. Наприклад, деякі науковці слушно пропонують включати до підготовчих вправ обговорення концепцій, термінів і понять, що пов'язані з певною тематикою. Однак, подібні вправи, розробка конкретного змісту яких потребує спеціальних досліджень, можуть бути набагато різноманітнішими.

Для здійснення усного перекладу студенти вже до початку п'ятого семестру мають вийти на мінімально необхідний рівень компетенції в усному мовленні (як в аудіюванні, так і в говорінні), а для цього потрібна, знову ж таки, чітка координація курсу практики перекладу зі змістом навчання практичного курсу, аби студенти встигли досягти згаданого рівня. Для письмового перекладу рівень навичок та умінь усного мовлення студентів є другорядним чинником, чого не можна сказати про компетенції в читанні та письмі, які до згаданого часу мають досягти достатньо високого рівня.

Для фахового усного перекладу обов'язковою є наявність високого рівня зовнішніх ознак мовлення перекладача, зокрема, гарної дикції, правильного інтонаційного оформлення висловлювання, високого темпу мовлення, відсутності невмотивованих пауз, слів-паразитів, заповнювачів пауз (наприклад, «е-е-е», «м-м-м» тощо), а також повторів слів і словосполучень. Формування цих ознак неможливе тільки за рахунок курсу практики перекладу, зважаючи на його фізичну обмеженість у часі, а отже, має бути одним із пріоритетів навчання практики мовлення. На жаль, у більшості випадків увага до фонетично та інтонаційно правильного мовлення обмежується так званим вступним фонетичним курсом, а до п'ятого семестру значна частина студентів переходить на спілкування невиразним бурмотінням, яке, як їм здається, більше відповідає способу комунікації носіїв мови. Можливо, так воно і є, якщо мати на увазі пересічних носіїв, однак майбутні перекладачі належать до категорії мовних фахівців і, відповідно, їхнє мовлення має оцінюватися за іншими критеріями. Таким чином, зовнішні ознаки мовлення мають бути об'єктом постійної уваги протягом усього курсу навчання, як з боку викладачів, що розвивають мовленнєву компетенцію, так і тих, що відповідають за формування перекладацької компетенції. Зокрема, для розвитку темпу мовлення можуть застосовуватися вправи на повтор тексту, що сприймається на слух (реченнями або синтагмами, в паузах або без них, одноразовий або дворазовий тощо). Для постановки дикції корисні виступи студентів з підготовленими доповідями перед групою, які доцільно практикувати на заняттях з практики мовлення, хоча деякі дослідники допускають їх застосування і в курсі практики перекладу. Очевидно, що це залежить від наявної кількості аудиторних годин для навчання практики перекладу.

Для письмового ж перекладу зовнішні ознаки мовлення студента жодного значення не мають, а отже, можуть ігноруватися під час виконання вправ (читання власного варіанта перекладу тощо). З іншого боку, для цього виду перекладу важливі такі його характеристики, як оформлення тексту, додержання конвенцій, притаманних відповідним його жанрам (ділова кореспонденція тощо), розташування частин тексту, заголовків, підзаголовків, дотримання правил орфографії та особливо пунктуації, характерних для конкретної мови, і які можуть суттєво відрізнятися від відповідних правил рідної мови.

Наступна група відмінностей пов'язана з різним ступенем розгорнення процесів усного та письмового перекладу. У письмовому перекладі чітко розрізняються три етапи цього процесу: доперекладацький аналіз тексту оригіналу (ТО), його переклад та редагування. Доперекладацький аналіз ТО є можливим завдяки відносно необмеженому обсягу часу на прийняття перекладацьких рішень під час письмового перекладу. Дякуючи цьому перекладачі мають змогу проводити жанрово-стилістичний, структурний чи будь-який інший аналіз тексту, визначаючи його особливості, щільність інформації, перекладацькі проблеми та можливі способи їх вирішення. Таким чином, у процесі формування навичок та умінь письмового перекладу доцільно спеціально навчати принципам доперекладацького аналізу тексту, виділяючи для цього певну кількість годин та вправ.

Відносно необмежений обсяг часу на прийняття перекладацьких рішень, певним чином впливає і на зміст навчання письмового перекладу. По-перше, цей чинник створює сприятливі можливості для глибокого структурного та стилістичного аналізу тексту оригіналу з метою обґрунтування перекладацьких рішень. По-друге, він дозволяє широко застосовувати довідкові матеріали, а отже, у навчанні письмового перекладу слід обов'язково передбачити роботу з двомовними та тлумачними словниками, включаючи електронні. Вправи, що розвивають уміння інформаційного пошуку, доцільні і в практичному курсі.

На відміну від письмового, умови здійснення усного перекладу характеризуються значними обмеженнями у часі для прийняття перекладацьких рішень. Тлумач має усього кілька секунд, аби знайти прийнятний варіант. Зрозуміло, що переважна більшість студентів не готова до роботи у таких складних умовах, а отже, здатність швидкого пошуку варіантів має бути обов'язковим компонентом навчання усних перекладачів. Одним із шляхів її розвитку є введення обмежень у часі під час навчальних перекладів. Зокрема, деякі автори пропонують використовувати елементи конкуренції на початковому етапі (у випадку виникнення паузи переклад продовжує інший студент) та обмеження часу виконання перекладу на основному етапі навчання (наприклад, враховується обсяг тексту, який студент встигає перекласти за хвилину тощо), своєрідний перекладацький «тест Купера».

Обмеженість у часі для прийняття перекладацьких рішень спричинює ще одну особливість усного перекладу: неможливість користуватися довідковими матеріалами, що у свою чергу, обумовлює необхідність навчання способів виходу з проблемних ситуацій. Природа усного перекладу є такою, що незалежно від ступеня підготовленості, досвіду, лексичного запасу та обсягу фонових знань тлумач неминуче стикається з випадками часткового нерозуміння ТО. Такі випадки можуть бути пов'язані (крім недостатнього обсягу фонових знань та незнання лексики) з особливостями вимови оратора (англійською мовою часто виступають особи, що не є носіями мови), умовами сприйняття виступу (сторонні шуми, відволікання) тощо.

Таким чином, формування компетенції усного перекладу має включати вправи для навчання способів виходу з проблемних ситуацій. До числа подібних можуть входити вправи на розвиток контекстуальної здогадки, на переклад тексту з лакунами, акустичними перешкодами тощо. Як це не парадоксально звучить, але якість ТО, які використовуються у навчанні тлумачів, доцільно погіршувати в міру вдосконалення фахової компетенції майбутніх перекладачів. Це в першу чергу стосується ступеня відхилення від стандартних норм англійської вимови. Як показує практика усного перекладу, зокрема, під час міжнародних конференцій, тлумачам найчастіше доводиться перекладати ораторів, для яких англійська мова не є рідною, а отже, їхнє мовлення зазнає значного впливу з боку їх рідної мови, передусім на фонетичному рівні. Раннє усвідомлення реальних умов усного перекладу допоможе перекладачеві швидше пристосуватися до майбутньої професійної діяльності.

Таке пристосування неможливе без наявності психологічної стійкості перекладача, формування якої, на відміну від письмового перекладу, де вона є несуттєвою, має бути обов'язковим під час навчання усного перекладу. Схильність до надмірної тривожності може спричинити паніку перекладача, навіть у випадку незначних ускладнень, наприклад, переклад перед великою аудиторією, на відносно високому рівні, з використанням мікрофона, виникнення проблем внаслідок забування частини інформації з виступу, нездатності знайти еквіваленти або викликати елементарні слова з власної пам'яті тощо. Таким чином, до змісту навчання усних перекладачів мають обов'язково увійти вправи на формування психологічної стійкості. Дослідження показують, що навіть такі нескладні вправи, як рольові ігри, коли студенти перекладають перед аудиторією, або запис їх перекладів на звуконосії суттєво підвищують упевненість студентів у собі під час перекладу.

Здатність здійснювати фаховий усний переклад зумовлена обов'язковою наявністю автоматизованої здатності миттєво переключатися з одного мовного коду на інший, в той час як для письмового вона є необов'язковою. З цього випливає суттєва відмінність методів навчання усного, з одного боку, та письмового, з іншого, перекладу. Для усного перекладу важливе інтенсивне (без попереднього та проміжного аналізу) формування автоматизованої здатності миттєво знаходити еквіваленти різних рівнів у двох мовах. Відповідно, вправи мають бути максимально інтенсивними, проводитися переважно в парах і не перериватися під час виконання. Короткий аналіз (звернення уваги на найбільш типові помилки) може проводитися лише після закінчення вправи, а більш детальний (якщо переклад записувався на звуконосій) - під час індивідуальних консультацій з аналізом транскрипту перекладу кожного студента окремо. Таким чином, для навчання усного перекладу пріоритетним є обсяг ТО, перекладеного за одиницю часу, бо саме ступінь інтенсивності тренування визначає швидкість та якість формування усних перекладацьких навичок та умінь. Розвиток же компетенції письмового перекладу, навпаки, ґрунтується на широкому застосуванні аналітичних прийомів. З цього випливає, що для його навчання пріоритетним є не обсяг ТО, перекладеного за одиницю часу, а глибина його аналізу. Для формування узагальнень щодо принципів письмового перекладу може бути достатньо аналізу відносно невеликого обсягу тексту, але він має бути всебічним.

...