Основні концептуальні положення розвитку інженерно-педагогічної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ РОЗВИТКУ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Коваленко О.Е., Артюх С.Ф., Лобунець В.І.,

Резніченко М.К., Тарасюк А.П.

Процеси, які відбуваються в економічному житті країни, входження України в цивілізоване світове співтовариство обумовлюють розвиток в народному господарстві нових форм організації виробництва, скорочення циклу його технічного оновлення, широке впровадження інформаційних технологій, комп'ютерної техніки, складного електронного та автоматичного обладнання; необхідність забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку.

Ринок праці, що інтенсивно формується, висуває нові вимоги до змісту і процесу підготовки робітників. Сьогодні потрібен робітник „нового типу” - професійно і соціально мобільний, такий, що має глибокі професійні знання з інтегрованих професій, володіє економічними і правовими знаннями, основами наукової організації праці і культури виробництва, здатний до технічної та соціальної творчості, самовдосконалення, готовий до роботи при різних формах організації праці і виробництва в умовах конкуренції.

Це завдання повинні виконати, в першу чергу, колективи професійно-технічних навчальних закладів та відповідних спеціальних інженерно-педагогічних вузів і факультетів.

В даний час на Україні функціонує 953 професійних навчальних заклади, які готують кадри практично для всіх галузей економіки. Професійним навчанням охоплено близько 500 тис. осіб.

Останніми роками в професійно-технічній освіті відбулись певні позитивні зміни, які можна вважати початком її реформування. Поряд з тим, в системі професійно-технічної освіти залишається ряд невирішених проблем. В першу чергу це стосується необхідності подальшої інтеграції професій, скорочення їх кількості до 350-400 найменувань, перехід на підготовку мобільних на ринку праці працівників з широкою професійною кваліфікацією.

Велика увага повинна бути також приділена:

- створенню і впровадженню механізмів системного вивчення змін, тенденцій на ринку праці, своєчасному визначенню перспективних кваліфікацій;

- впровадженню в навчальний процес нових прогресивних методів навчання і нових технологій підготовки кваліфікованих робітників;

- впровадженню підприємницького підходу до професійного навчання; формування у молоді знань і навичок поведінки в новому економічному середовищі;

- демократизації і децентралізації управління професійно-технічною освітою;

- розвитку стратегії безперервності професійно-технічної освіти і навчання протягом всього життя.

Звичайно, виконання цих вимог значною мірою визначається рівнем кваліфікації викладацьких кадрів, які здійснюють підготовку робітників і забезпечують адекватний до цих вимог рівень організації навчального процесу, методичної та виховної роботи.

Очевидно, що підготовка інженерно-педагогічних кадрів високої кваліфікації, здатних здійснювати соціально-професійну та виробничо-технологічну діяльність в професійно-технічних навчальних закладах різного типу є першочерговим, пріоритетним напрямком розвитку вищої освіти і потребує пильної уваги і допомоги з боку держави.

На жаль, сьогодні у системі освіти існує ряд протиріч, які зумовлені невідповідністю глобальних соціально-економічних перетворень у господарстві та промисловості сучасному станові системи інженерно-педагогічної освіти, а саме:

· між потребою у викладацьких кадрах для системи ПТО та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації та реальними можливостями системи інженерно-педагогічної освіти, про що свідчить дефіцит педагогічних кадрів для системи ПТО;

· між структурою робітничих професій, пов'язаних з попитом на ринку праці, та існуючим переліком профілів інженерно-педагогічної підготовки, що потребує перегляду та удосконалення структури інженерно-педагогічних спеціальностей;

· поміж системою управління ПТЗО і кадровим складом педагогічного персоналу та існуючою системою підготовки інженерно-педагогічних кадрів, що вимагає розробки системи багатоступеневої підготовки кадрів для ПТО;

· поміж вимогами суспільства до сучасного викладача ПТО та станом його підготовки в системі освіти, що потребує перегляду змісту та технологій навчання майбутніх педагогів у відповідності до сучасних вимог інженерно-педагогічної освіти;

· між існуючою системою інженерно-педагогічної освіти та вимогами Європейського співтовариства щодо входження до єдиної системи безперервної освіти.

У відповідності з цим, сьогодні виникла необхідність знову звернутися до аналізу інженерно-педагогічної освіти, переглянути її функції, визначити перелік необхідних для України профілів підготовки, налагодити систему розподілу випускників у відповідності з визначеним професійним призначенням та умовами їх використання в професійній освіті. Тобто, зараз знову виникла необхідність перегляду та удосконалення концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти. інженерний педагогічний освіта підготовка

Основне завдання наведених в статті концептуальних положень полягає в обґрунтуванні напрямків розвитку інженерно-педагогічної освіти, її удосконаленні в умовах динамічних суспільно-економічних змін з урахуванням об'єктивних потреб постійного оновлення змісту і форм організації навчальної і виробничої діяльності, результатів наукових досліджень, вітчизняного та зарубіжного досвіду підготовки кадрів.

Основні концептуальні положення розвитку інженерно-педагогічної освіти включають розкриття наступних питань:

§ Цілі інженерно-педагогічної освіти.

§ Система інженерно-педагогічної освіти.

§ Принципи і зміст інженерно-педагогічної освіти.

§ Наукове забезпечення розвитку інженерно-педагогічної освіти.

§ Кадрове забезпечення інженерно-педагогічної освіти.

Цілі інженерно-педагогічної освіти.

Система інженерно-педагогічної освіти - це така галузь педагогічної освіти, яка призначена для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації висококваліфікованих викладачів-професіоналів для професійно-технічних закладів освіти, вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, технічних ліцеїв та профільних класів загальноосвітніх шкіл, а також навчальних центрів та відділів виробничого навчання промислових підприємств.

Мета інженерно-педагогічної освіти полягає в задоволенні потреб суспільства в висококваліфікованих педагогічних кадрах, які здатні виконувати наступні функції:

· прогностичну - визначення шляхів досягнення мети професійно-технічної освіти, вивчення ринку праці та прогнозування нових професій, аналіз професійної діяльності робітників з метою проектування програми їх підготовки, прогнозування навчально-виховних ситуацій та особистої професійної поведінки;

· методичну - конструювання змісту освіти на всіх рівнях (освітньо-кваліфікаційної характеристики, освітньо-професійної програми, навчального плану, навчальної програми дисципліни, окремого заняття); вибір навчального матеріалу та засобів його викладання на основі результатів прогнозування навчальної діяльності реального контингенту тих, хто навчається, встановлення логіки викладання навчального матеріалу, та його змісту; розробка технологій та методик професійного навчання; створення дидактичного забезпечення навчального процесу, наукова організація праці;

· навчальну - проведення різних видів і типів занять з теоретичного та виробничого навчання в ПТО та вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, організація професійного спілкування з учнями, використання можливостей дидактичних та технічних засобів в їх комплексній взаємодії для підвищення ефективності навчального процесу;

· виховну - вивчення особистостей учнів, проведення заходів по вдосконаленню роботи з особистістю та навчальною групою, розвиток співкерування і самоврядування в групі, формування інтересу до навчальної дисципліни, стійкої орієнтації на обрану професію;

· контрольно-діагностичну - проведення різних видів та типів контрольно - діагностичних заходів при теоретичному та виробничому навчанні, оцінка якості навчання; розробка та застосування різноманітних засобів діагностики рівня якості знань професійної та практичної підготовки тих, хто навчається;

· наукову - проведення науково-дослідних робіт, керівництво науково-дослідними роботами студентів;

· організаційну - організація та реалізація процесу професійного навчання учнів і студентів освітніх закладів, робітників та службовців на виробництві, а також незайнятого населення в навчальних центрах, організація управління підрозділами навчально-виховних закладів та підприємств;

· виробничо-технічну - експлуатація обладнання закладів освіти та виробництва, користування технічною документацією та її складання, проектування та розрахунки систем, вузлів, деталей, технологічних процесів та рішення інших технічних задач.

Стандартні виробничі функції - проектувальна, організаційна, управлінська, виконавська (навчальна) та технічна повинні містити в собі типові задачі діяльності, які виконуються фахівцями як в освіті, так і на виробництві. Це сприяє, окрім підвищення якості підготовки фахівців, ще і соціальному захисту випускників інженерно-педагогічних спеціальностей, надаючи можливість працювати як в освіті, так і на виробництві.

Зважаючи, що основне призначення інженера-педагога - освітянська діяльність, велике значення мають, окрім професійних, також світоглядні та громадські його якості. Інженер-педагог повинен володіти вміннями, які можна об'єднати в здатності вирішувати проблеми і завдання соціальної діяльності: уміти давати оцінку та прогнозувати соціально-економічні, політичні та культурні явища; досконало володіти державною мовою та уміти спілкуватись що найменше однією із іноземних мов; уміти захищати свої права на базі чинного законодавства та демократичних принципів; вміти приймати рішення та вибирати стратегію діяльності з урахуванням загальнолюдських цінностей, державних, виробничих та особистих інтересів; бути готовим до активної участі в поліпшенні стану дозвілля, забезпеченні здоров'я людини, безпеки її життєдіяльності на підставі стратегії розвитку людства; уміти користуватися та застосовувати сучасні інформаційні технології.

Система інженерно-педагогічної освіти.

Система інженерно-педагогічної освіти, мережа навчальних закладів повинні повністю задовольняти потреби держави та регіонів в кваліфікованих кадрах.

Після прийняття Закону України „Про освіту” система інженерно-педагогічної освіти отримала ступеневу структуру, яку здійснюють різні навчальні заклади. Очолює цю систему Українська інженерно-педагогічна академія - навчальний заклад ІV рівня акредитації, який по суті виконує функції науково-методичного об'єднання.

Зараз в Україні функціонує вісім спеціалізованих вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації та сімнадцять спеціалізованих інженерно-педагогічних, індустріально-педагогічних, аграрно-педагогічних факультетів в складі технічних, аграрних, педагогічних вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації. На рис. зображена мережа інженерно-педагогічних навчальних закладів і факультетів України.

Основним принципом побудови інженерно-педагогічної освіти повинна бути ступеневість та безперервність, яка проявляється в двох напрямах:

- можливість і молодшому спеціалісту, і бакалавру, і спеціалісту, і магістру отримати місце працевлаштування згідно з рівнем своєї кваліфікації та сформованими вміннями;

- кожен випускник будь-якого інженерно-педагогічного навчального закладу повинен мати змогу продовжувати своє навчання на наступному рівні.

Перелік посад, які можуть обіймати випускники інженерно-педагогічних навчальних закладів в системі ПТО та вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, наведений в таблиці 1.

Для дотримання ступеневості інженерно-педагогічної освіти необхідно всім навчальним закладам на основі державних та галузевих стандартів інженерно-педагогічної освіти узгоджувати навчальні плани та навчальні програми підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів та спеціалістів.

За станом на 1 січня 2004 року вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців зі спеціальності „Професійне навчання” за 32 профілями із 69 встановлених. Традиційні профілі інженерно-педагогічної освіти охоплюють такі галузі, як: енергетика, машинобудування, ливарне виробництво, сільське господарство, зварювальне виробництво, хімічна промисловість, легка та текстильна промисловість, електротехніка, радіотехніка, гірниче виробництво, управління, економіка та менеджмент, комп'ютерні технології в управлінні, дизайн одягу.

В той же час ряд важливих сфер суспільного життя, промисловості, сільського господарства залишаються довгий час не забезпеченими інженерно-педагогічними кадрами. Так, наприклад, не ведеться підготовка інженерно-педагогічних кадрів в таких сферах: лісогосподарство, будівництво (готуються тільки майстри), транспорт, харчова промисловість, деревообробка, готельне господарство, приладобудування, металургія, служба побуту, морський транспорт, зв'язок, художні промисли та ряд традиційно діючих.

Рис. 1 Мережа інженерно-педагогічних вищих навчальних закладів та освітньо-професійні рівні підготовки фахівців

Таблиця 1

Посадова ступеневість випускників системи інженерно-педагогічної освіти

Вищі навчальні заклади	Освітньо-кваліфікаційний рівень	На яких основних посадах можуть працювати
Індустріально-педагогічні технікуми І-ІІ рівня акредитації	Молодший спеціаліст	Майстри та інструктори виробничого навчання; Техніки-технологи навчальних майстерень; Лаборанти з навчального процесу
Індустріально-педагогічні технікуми. Професійно-педагогічні коледжі І-ІІ рівня акредитації	Бакалавр	Крім перелічених для молодшого спеціаліста: Для систем ПТО: Викладачі загально технічних дисциплін, дисциплін професійно-практичної підготовки; Старші майстри виробничого навчання; Для ВНЗ І-ІІ рівня акредитації: Керівники практики; Методисти
Інженерно-педагогічна академія, Інженерно-педагогічний університет, Інженерно-педагогічні факультети в педагогічних, технічних, сільськогосподарських академіях, університетах ІІІ-ІV рівня акредитації	Спеціаліст Магістр	Крім перелічених вище: Для систем ПТО: Викладачі дисциплін професійно-практичної підготовки; Методисти центру ПТО; Керівники ПТНЗ. Для ВНЗ І-ІІ рівня акредитації: Старші лаборанти; Викладачі дисциплін професійно-практичної підготовки; Керівники дипломного та курсового проектування; Керівники навчальних закладів; Для загальноосвітніх шкіл: Вчителі трудового навчання, профільних класів технічних ліцеїв; Для промисловості: Інструктори технічного навчання; Методисти відділів технічного навчання підприємств; Для ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації: Асистенти; методисти

В зв'язку з цим основними напрямами розвиту системи інженерно-педагогічної освіти в першу чергу повинні бути: проведення наукових досліджень з встановлення перспектив розвитку галузей народного господарства і визначення на цій основі нових профілів підготовки інженерно-педагогічних кадрів, модернізація і розвиток діючих профілів, розширення мережі факультетів, які готують інженерів-педагогів на базі інженерних, педагогічних, будівельних, аграрних, промислових, лісогосподарських та інших навчальних закладів, особливо у Львівській, Ровенській, Закарпатській, Хмельницькій, Вінницькій, Запорізькій, Одеській, Полтавській, Житомирській, Кіровоградській, Чернігівській, Сумській областях, де діє розгалужена мережа професійно-технічних училищ різного типу.

В умовах складної економічної і соціально-демографічної ситуації в країні ефективне рішення проблем професійно-технічної та інженерно-педагогічної освіти можливо тільки спільними зусиллями всіх ланок системи освіти. Спосіб вирішення цих проблем - це інтеграція навчальних закладів.

Багаторічний досвід вищої школи свідчить, що однією з ефективних форм об'єднання зусиль вищих навчальних закладів для вирішення глобальних цілей розвитку освіти є науково-методичні центри.

В зв'язку з цим виникає нагальна потреба найближчим часом створити Науково-методичний центр інженерно-педагогічної освіти (НМЦ) з метою:

- координації зусиль та творчого потенціалу споріднених вузів (факультетів);

- створення та вдосконалення єдиної комплексної системи методичного забезпечення навчального процесу;

- реалізації системного підходу до управління якістю підготовки інженерно-педагогічних кадрів на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях.

Організація та наступна діяльність науково-методичного центру створить необхідні умови для ефективної координації дій ВНЗ, в тому числі з адаптації ідей Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (далі ЄКТАС) до системи організації підготовки фахівців інженерно-педагогічного профілю.

Науково-методичний центр інженерно-педагогічної освіти доцільно організувати на базі Української інженерно-педагогічної академії. Його діяльність буде поширюватись на вищі навчальні заклади (факультети), які здійснюють підготовку кадрів за спеціальністю “Професійне навчання” за освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Діяльність НМЦ буде ґрунтуватись на принципах рівноправ'я, гласності та колективності керівництва.

Керівництво діяльністю НМЦ буде здійснювати науково-методична рада.

До складу науково-методичної ради НМЦ, що затверджується Міністерством освіти і науки України, ввійдуть представники всіх вищих навчальних закладів, на які розповсюджується діяльність НМЦ.

При науково-методичній раді створюються методичні комісії за профілями підготовки кадрів та організаційно-базові кафедри.

Однією з необхідних умов якісної підготовки кадрів є також наявність у всіх ВНЗ навчально-науково-виробничих комплексів.

До навчально-науково-виробничого комплексу, звичайно, входять: кафедри навчальних закладів за профілем, виробничі об'єднання за профілем, проектні інститути за профілем, технікуми та коледжі за профілем, ПТНЗ за профілем, школи та ліцеї з профілюючими класами.

Метою цих комплексів є координація спільної діяльності з підвищення якості підготовки та перепідготовки висококваліфікованих працівників та фахівців в системі освіти.

В той же час, ще більш високим рівнем співробітництва є створення інтегрованих науково-методичних об'єднань, мета яких - координація спільної діяльності навчальних закладів з підвищення рівня підготовки інженерно-педагогічних та робітничих кадрів в системі ступеневої освіти.

Основні задачі інтегрованих навчально-методичних об'єднань - це спільні маркетингові дослідження із проблем встановлення потреб у відкритті нових інженерно-педагогічних спеціальностей та розрахунок потреби у фахівцях; удосконалення системи підвищення кваліфікації викладачів і майстрів ПТЗО; спільні розробки навчально-методичного забезпечення навчального процесу; організація прийому абітурієнтів та працевлаштування випускників; наближення процесу навчання до місця майбутньої роботи або навчання випускника та інші.

Досвід роботи цих комплексів та об'єднань свідчить про доцільність їх створення практично в усіх вищих навчальних закладах інженерно-педагогічного профілю І-ІІ рівня акредитації та на інженерно-педагогічних факультетах технічних і аграрних ВНЗ.

Сьогодні можна з упевненістю сказати, що при ефективній роботі комплексів вирішується найважливіше завдання забезпечення практичної спрямованості в підготовці кадрів найвищого рівня.

Принципи та зміст інженерно-педагогічної освіти.

Система інженерно-педагогічної освіти унікальна за своєю суттю і сама її природа дає можливість сформувати такого гармонійно розвиненого фахівця, який поєднує в собі інженерно-педагогічні вміння, пов'язані зі здатністю розв'язувати технічні завдання, системно мислити, проектувати та конструювати технічні будови, розбиратися у питаннях економіки, охорони праці певної галузі, уміннями працювати з людьми, організовувати навчальний процес у професійному навчальному закладі, виховувати молодь, бути керівником та вихователем. Сьогодні Європейські країни йдуть шляхом обов'язкової педагогічної освіти викладачів не тільки гуманітарних, але й технічних дисциплін. В інженерно-педагогічній освіті це закладено на початку в самій суті. В зв'язку з цим для правильної та логічної побудови інженерно-педагогічної освіти слід дотримуватись основних принципів даної галузі освіти, а саме:

- інженерно-педагогічна освіта повинна бути вищою ланкою професійної освіти;

- інженерно-педагогічна освіта повинна мати ступеневу структуру та наскрізну підготовку кадрів, що включає всі освітньо-кваліфікаційні рівні;

- інженерно-педагогічна освіта повинна базуватися на взаємодії законів педагогіки та законів розвитку виробництва;

- навчальні плани підготовки фахівців різного рівня повинні відповідати стандартам освіти та бути узгодженими, що дасть можливість здійснити безперервну підготовку фахівців;

- профілі інженерно-педагогічних спеціальностей повинні охоплювати реально існуюче коло робітничих професій, які є близькими за своїм профілем;

- підготовка інженерно-педагогічних кадрів повинна бути поліфункціональною та базуватися на зв'язку законів розвитку галузі та педагогічної науки;

- повинна бути досягнута глибока інтеграція технічного та гуманітарного знання як у традиційних дисциплінах, так і при запровадженні нових.

Наведені принципи, що характеризують інженерно-педагогічну освіту, дозволяють відзначити, що вона повинна розглядатись як суспільно-економічний фактор розвитку народного господарства країни. Це насамперед пояснюється тим, що ІПО націлена через систему професійно-технічної освіти на відновлення робочої сили - одного з головних факторів розвитку виробництва.

Інженерно-педагогічна освіта створена „на стику” інженерної та педагогічної. Це не механічне поєднання двох видів освіти, а якісно новий вид знань, що характеризується взаємопроникненням однієї галузі знань в іншу, тісною та раціональною інтеграцією психолого-педагогічного, інженерно-технічного та виробничо-технологічного компонентів в підготовці спеціаліста.

За характером виконуваних професійних функцій спеціалістів вона належить до педагогічної, предметною ж основою інженерно-педагогічної діяльності є інженерна і виробничо-технологічна підготовка, яка є засобом навчання та виховання. В даному випадку технічні і педагогічні знання утворюють цілісну систему знань та умінь.

Відмінність інженерно-педагогічної підготовки від перепідготовки, коли випускник технічного вузу після захисту інженерного диплому проходить педагогічну підготовку, полягає в тому, що у останнього два „пласти знань” - технічні і педагогічні не утворюють систему як у інженера-педагога, а залишаються „листковим пирогом”. Така перепідготовка іноді буває вимушеним заходом, але вона не дозволяє отримати кваліфікованого педагога після закінчення його навчання і потребує багато часу для „входження” випускника в роботу.

Зміст навчання майбутнього інженера-педагога повинен складатися із теоретичного навчання, практичного навчання та проектування.

Щодо теоретичного навчання, то освітньо-професійні програми та навчальні плани для інженерно-педагогічних спеціальностей повинні складатися з 3-х циклів: гуманітарного та соціально-економічного, природничо-наукового, професійно-практичного циклів підготовки.

Для освітньо-кваліфікаційного рівня „спеціаліст” та „магістр” залишається тільки цикл професійно-практичної підготовки.

Оптимальне співвідношення обсягів циклів: гуманітарного та соціально-економічного - (20±5)%; природничо-наукового - (25±5)%; професійно-практичного циклу підготовки - (55±5)%.

В циклі професійно-практичної підготовки майбутній інженер-педагог вивчає і психолого-педагогічні і фахові (інженерні) дисципліни.

Багаторічні дослідження показали, що найбільш оптимальний обсяг психолого-педагогічних дисциплін повинен складати 10-15 % від загального обсягу підготовки фахівця, а дисципліни фахового (інженерного) спрямування разом з практиками не менше (40±5)%.

Такі співвідношення дають потужну підготовку з предмету діяльності і в галузі виробництва або послуг, що значною мірою скорочує термін адаптації випускника в системі профтехосвіти.

Зважаючи на наявність психолого-педагогічного і фахового аспектів, у підготовці фахівця є обов'язковим поєднання в державній атестації державних іспитів та кваліфікаційної роботи. При цьому, ці дві форми державної атестації повинні доповнювати одна одну, а не підміняти.

При розподілі обсягу підготовки інженера-педагога на нормативну (65%) та вибіркову (35%; з них за вибором студентів - не менш 12%) необхідно мати на увазі, що психолого-педагогічні дисципліни є нормативними для всіх інженерно-педагогічних спеціальностей.

При формуванні змісту освіти та технологій навчання необхідно максимально наближуватись до реалізації завдань Болонського процесу, притримуючись таких ключових позицій:

· реалізація ступеневої освіти (в майбутньому двоциклове навчання);

· запровадження кредитно-модульної системи (у відповідності до терміну підписання Болонської декларації та плану заходів МОН України);

· удосконалення контролю якості освіти;

· розширення мобільності студентів і викладачів;

· удосконалення системи працевлаштування випускників;

· забезпечення привабливості системи освіти.

Зміст освіти та зміст навчання може змінюватись в залежності від вимог ринку праці та змін нормативно-правової бази освіти держави.

Інженерно-педагогічна освіта повинна орієнтуватись на розширення функціонального профілю інженера-педагога, що пояснюється, з одного боку, прагненням подолати певний розрив між теоретичним та виробничим навчанням професії, з другого боку, зробити цілісним та єдиним навчально-виховний процес.

Одним із рішень цієї проблеми є випуск фахівців, які поєднуватимуть функції викладачів спеціальних дисциплін та майстра виробничого навчання.

Перехід системи професійно-технічної освіти на навчання робітників за комплексними, особливо складними професіями широкого профілю ставить задачу підготовки інженера-педагога з широким політехнічним профілем. Випускники інженерно-педагогічних ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації повинні бути підготовлені до проведення занять із ряду складних дисциплін, а в перспективі освоювати ще і нові.

Освітньо-кваліфікаційні програми інженерно-педагогічної освіти передбачають „робітничу” підготовку випускників на рівні 3-4 кваліфікаційного розряду. Ця задача повинна вирішуватися насамперед шляхом створення програми наскрізної підготовки студентів в процесі виробничого навчання та виробничих практик.

Наукове забезпечення розвитку інженерно-педагогічної освіти.

Наукові дослідження з проблем інженерно-педагогічної освіти повинні мати випереджувальний характер.

Основні напрямки наукових досліджень визначаються проблемами, що стоять перед інженерно-педагогічною освітою.

Виходячи із аналізу стану наукових досліджень в області інженерно-педагогічної освіти, ґрунтуючись на фундаментальних положеннях розвитку вищої освіти в Україні та ідеях, сформульованих Болонською декларацією (1999 р.), можна виділити такі найбільш актуальні проблеми, вирішення яких складають пріоритетні напрямки досліджень:

· соціально-психологічні проблеми інженерно-педагогічної підготовки;

· багаторівнева структура інженерно-педагогічної освіти; ефективність використання різних рівнів навчання;

· прогнозування напрямків розвитку інженерно-педагогічної освіти, визначення перспективних напрямків підготовки та перепідготовки фахівців;

· демократизація навчально-виховного процесу;

· індивідуалізація та диференціація навчально-виховного процесу з урахуванням кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

· удосконалення змісту інженерно-педагогічної освіти, програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів;

· професійне становлення особистості інженера-педагога;

· розроблення нових педагогічних технологій, нових методів навчання, спрямованих на активізацію пізнавальної діяльності, розвиток творчого мислення та самостійності, розвиток мобільності студентів та викладачів, взаємне збагачення Європейським досвідом;

· методичні проблеми інженерно-педагогічної підготовки, створення єдиної системи методичного забезпечення процесу навчання та самостійної роботи з урахуванням мобільності студентів;

· організація та нормування самостійної роботи студентів, системи обліку та нормування трудомісткості самостійної роботи в годинах та кредитах;

· педагогічна спрямованість навчально-виховного процесу;

· підвищення ефективності системи контролю знань та умінь, форм та методів з урахуванням переходу до європейських стандартів;

· удосконалення практичної підготовки з широким застосуванням навчально-науково-виробничих комплексів.

Наукові дослідження в галузі інженерно-педагогічної освіти здійснюються НАН України, АПН України, науково-дослідними установами МОН, Українською інженерно-педагогічною академією, де створена спільна з АПН України науково-дослідна лабораторія з проблем інженерно-педагогічної освіти, Кримським державним інженерно-педагогічним університетом, Київським професійно-педагогічним коледжем, іншими вищими навчальними закладами.

Координацію досліджень з проблем педагогіки і психології забезпечує АПН України.

Кадрове забезпечення інженерно-педагогічної освіти.

В основу формування якісного педагогічного та науково-педагогічного складу інженерно-педагогічних вищих навчальних закладів повинна бути покладена стратегія, яка передбачає реалізацію кар'єрного росту викладачів, їх мотивації до якісної професійної діяльності, соціального захисту.

Професорсько-викладацький склад ВНЗ повинен постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію; забезпечувати високий науково-теоретичний та методичний рівень викладання дисциплін в повному обсязі освітніх програм відповідних спеціальностей; дотримуватись норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, що навчаються у ВНЗ, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму та поваги до Конституції України.

При поновленні складу науково-педагогічних працівників слід ефективно використовувати можливості його поповнення особами з числа випускників магістратури.

Більш активну позицію в питаннях підготовки викладачів вищої школи повинні зайняти інженерно-педагогічні ВНЗ шляхом нарощування підготовки фахівців за спеціальністю „Педагогіка вищої школи”.

Необхідно головну увагу в кадрових питання зосередити на підвищенні якісного складу науково-педагогічних кадрів, маючи на увазі найбільшу інтеграцію вищої освіти і науки в міжнародний освітній простір.

В основу комплектування та діяльності науково-педагогічних кадрів повинні бути покладені вимоги, які передбачають наступні якісні показники науково-педагогічних кадрів ВНЗ (таблиця 2).

Таблиця 2

Якісні показники науково-педагогічних кадрів ВНЗ

Показники	Рівні підготовки фахівців
	Молодший спеціаліст	Бакалавр	Спеціаліст	Магістр
1	2	3	4	5
Питома вага в загальній чисельності науково-педагогічного персоналу, який обслуговує дану спеціальність: - осіб, зайнятих на постійній основі та на засадах внутрішнього сумісництва, %;	80	80	80	80
- фахівців відповідних науково-педагогічних спеціальностей, що працюють за основним місцем роботи, %;	100	100	100	100
- докторів наук, професорів, %;		5	8	10
- кандидатів наук, доцентів, %;		50	60	70
- викладачів вищої категорії, %.	25	-	-	-
Наявність випускаючої кафедри, очолюваної фахівцем відповідної науково-педагогічної спеціальності: - доктором наук, професором;	-	-	-	+
- кандидатом наук, доцентом	-	+	+	-

В системі інженерно-педагогічної освіти необхідно розширити підготовку аспірантів за денною та заочною формами навчання таким чином, щоб найближчим часом їх підготовка здійснювалась за всіма профілями та основними дисциплінами інженерно-педагогічної освіти. Доцільно відновити практику річної аспірантури в першу чергу за тими профілями підготовки кадрів, де є відхилення від встановлених показників.

Однією з ефективних форм підготовки науково-педагогічних кадрів для ВНЗ інженерно-педагогічного профілю є цільова аспірантура. Цільова аспірантура повинна створюватись у ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації з гарантованою кількістю місць для відповідних ВНЗ на п'ятирічний термін.

Координацію діяльності ВНЗ в галузі цільової підготовки здійснює МОН України та НМЦ інженерно-педагогічної освіти України.

Велика увага повинна бути приділена підвищенню ефективності докторантури, забезпеченню комплексу умов для роботи викладачів над докторськими дисертаціями.

В статті викладена лише частина основних положень, які можуть стати базовими для концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти. Вони, звичайно, не вичерпують всі можливі в цій галузі рішення. Поряд з тим, як свідчить багаторічний досвід підготовки фахівців, наведені положення можуть успішно використовуватись для конструктивного вирішення багатьох актуальних, вкрай важливих проблем розвитку інженерно-педагогічної освіти.

Література

1. Закон України „Про вищу освіту”. Київ, 2002.

2. Закон України „Про професійно-технічну освіту”. Київ, 2002.

3. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. / Бюлетень №1. Програма підтримки виробленої стратегії реформування освіти. Київ, 2001.

4. Коваленко О.Е. Методика професійного навчання. Навчальний посібник. Харків, 2002. 158 с.

5. Кремень В.Г. Сучасний стан, проблемні питання діяльності та перспективи розвитку професійно-технічної освіти. / Проблеми інженерно-педагогічної освіти. Збірник наукових праць №5. Харків: УІПА, 2003.

6. Томашенко В.В. Основні напрями реформування професійно-технічної освіти України./ Спец. випуск журналу „Професійно-технічна освіта”. Проект реформування ПТО в Україні. 2003, с.7.

Анотація

Коваленко О.Е., Артюх С.Ф., Лобунець В.І., Резніченко М.К., Тарасюк А.П.

Основні концептуальні положення розвитку інженерно-педагогічної освіти

В статі розглянуті основні концептуальні положення розвитку інженерно-педагогічної освіти з урахуванням вимог ринку праці, що розвивається в Україні, та його основної умови - підготовки конкурентоспроможних фахівців.

З урахуванням багаторічного досвіду підготовки фахівців даного профілю послідовно викладені цілі, задачі та основні напрямки розвитку змісту інженерно-педагогічної освіти, тематика наукових досліджень, шляхи вирішення кадрового забезпечення процесу підготовки кадрів.

Аннотация

Коваленко Е.Э., Артюх С.Ф., Лобунец В.И., Резниченко Н.К., Тарасюк А.П.

Основные концептуальные положения развития инженерно-педагогического образования

В статье рассмотрены основные концептуальные положения развития инженерно-педагогического образования с учётом требований развивающегося в Украине рынка труда и его основного условия - подготовки конкурентоспособных специалистов.

С учётом многолетнего опыта подготовки специалистов данного профиля последовательно изложены цели, задачи и основные направления развития содержания инженерно-педагогического образования, тематика научных исследований, пути решения кадрового обеспечения процесса подготовки кадров.

Annotation

Kovalenko O.E., Artykh S.F., Lobunetz V.I., Reznichenko M.K., Tarasyuk A.P.

Main Conceptual Principles of Engineering Pedagogical Education Development

The article deals with the main conceptual principles of the development of engineering pedagogical education taking into account the demands of the developing labour market in Ukraine and its major requirement - training competitive specialists.

Based on the many-years experience of training specialists of the mentioned speciality the objectives, tasks and main directions of developing contents of engineering pedagogical education are being considered, as well as the subject-matter of research and ways of providing staff for personnel training process.

Додаток

Проект концепції розроблений групою провідних викладачів Української інженерно-педагогічної академії під керівництвом ректора академії, професора, доктора педагогічних наук Коваленко О.Е. Представлений матеріал являє собою тільки.

ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ РОЗВИТКУ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Процеси, які відбуваються в економічному житті країни, входження України в цивілізоване світове співтовариство обумовлюють розвиток в народному господарстві нових форм організації виробництва, скорочення циклу його технічного оновлення, широке впровадження інформаційних технологій, комп'ютерної техніки, складного електронного та автоматичного обладнання; необхідність забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку.

Ринок праці, що інтенсивно формується, висуває нові вимоги до змісту і процесу підготовки робітників. Сьогодні потрібен робітник „нового типу” - професійно і соціально мобільний, такий, що має глибокі професійні знання з інтегрованих професій, володіє економічними і правовими знаннями, основами наукової організації праці і культури виробництва, здатний до технічної та соціальної творчості, самовдосконалення, готовий до роботи при різних формах організації праці і виробництва в умовах конкуренції.

Це завдання повинні виконати, в першу чергу, колективи професійно-технічних навчальних закладів та відповідних спеціальних інженерно-педагогічних вузів і факультетів.

В теперішній час в Україні функціонує 953 професійних навчальних заклади, які готують кадри практично для всіх галузей економіки. Професійним навчанням охоплено близько 500 тис. осіб.

Останніми роками в професійно-технічній освіті відбулись певні позитивні зміни, які можна вважати початком її реформування. Поряд з тим, в системі професійно-технічної освіти залишається ряд невирішених проблем. В першу чергу це стосується необхідності подальшої інтеграції професій, скорочення їх кількості до 350-400 найменувань, перехід на підготовку мобільних на ринку праці працівників з широкою професійною кваліфікацією.

Задачі у стратегічному завданні модернізації системи професійної освіти:

-створення і впровадження методик системного вивчення змін, тенденцій на ринку праці, своєчасному визначенню перспективних кваліфікацій;

-розробка кваліфікаційних характеристик нового покоління, стандартів компетентності і на їх основі - стандартів професійно-технічної освіти;

- демократизація і децентралізація управління професійно-технічною освітою;

- розвитк стратегії безперервності професійно-технічної освіти і навчання протягом всього життя.

- впровадженню підприємницького підходу до професійного навчання; формування у молоді знань і навичок поведінки в новому економічному середовищі

- впровадженню в навчальний процес нових прогресивних методів навчання і нових технологій підготовки кваліфікованих робітників; створення нового покоління підручників і, методичних матеріалів;

та інші.

Звичайно, виконання цих вимог значною мірою визначається рівнем кваліфікації викладацьких кадрів, які здійснюють підготовку робітників і забезпечують адекватний до цих вимог рівень організації навчального процесу, методичної та виховної роботи.

Очевидно, що підготовка інженерно-педагогічних кадрів високої кваліфікації, здатних здійснювати соціально-професійну та виробничо-технологічну діяльність в професійно-технічних навчальних закладах різного типу є першочерговим, пріоритетним напрямком розвитку вищої освіти і потребує пильної уваги і допомоги з боку держави.

На жаль, сьогодні у системі освіти існує ряд протиріч, які зумовлені невідповідністю глобальних соціально-економічних перетворень у господарстві та промисловості сучасному станові системи інженерно-педагогічної освіти, а саме:

· поміж потребою у викладацьких кадрах для системи ПТО та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації та реальними можливостями системи інженерно-педагогічної освіти, про що свідчить дефіцит педагогічних кадрів для системи ПТО;

· поміж структурою робітничих професій, пов'язаних з попитом на ринку праці, та існуючим переліком профілів інженерно-педагогічної підготовки, що потребує перегляду та удосконалення структури інженерно-педагогічних спеціальностей;

· поміж системою управління ПТЗО і кадровим складом педагогічного персоналу та існуючою системою підготовки інженерно-педагогічних кадрів, що вимагає розробки системи багатоступеневої підготовки кадрів для ПТО;

· поміж вимогами суспільства до сучасного викладача ПТО та станом його підготовки в системі освіти, що потребує перегляду змісту та технологій навчання майбутніх педагогів у відповідності до сучасних вимог інженерно-педагогічної освіти;

· між існуючою системою інженерно-педагогічної освіти та вимогами Європейського співтовариства щодо входження до єдиної системи безперервної освіти.

У відповідності з цим, сьогодні виникла необхідність знову звернутися до аналізу інженерно-педагогічної освіти, переглянути її функції, визначити перелік необхідних для України профілів підготовки, налагодити систему розподілу випускників у відповідності з визначеним професійним призначенням та умовами їх використання в професійній освіті. Тобто, зараз знову виникла необхідність перегляду та удосконалення концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти в умовах динамічних суспільно-економічних змін з урахуванням об'єктивних потреб постійного оновлення змісту і форм організації навчальної і виробничої діяльності, результатів наукових досліджень, вітчизняного та зарубіжного досвіду підготовки кадрів. Необхідності досягненя системою вищох освіти України цілей Болонського процесу як однієї з передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти.

Концепція інженерно-педагогічної освіті ґрунтується на основних положеннях Конституції України, законів України ”Про освіту, “Про професійно-технічну освіту”, “Про вищу освіту”, Про зайнятість населення”, Національну доктрину розвитку освіти.

При розробці концепції використані основні положення проекту Концепції розитку професійно-технічної освіти України, розробленого Академією педагогічних наук України, Міністерством освіти і науки України, Міністерство праці і соціальної політики України.

Цілі інженерно-педагогічної освіти.

Система інженерно-педагогічної освіти - це така галузь педагогічної освіти, яка призначена для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації висококваліфікованих викладачів-професіоналів для професійно-технічних закладів освіти, вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, технічних ліцеїв та профільних класів загальноосвітніх шкіл, а також навчальних центрів та відділів виробничого навчання промислових підприємств.

Мета інженерно-педагогічної освіти полягає в задоволенні потреб суспільства в висококваліфікованих педагогічних кадрах, які здатні виконувати наступні функції:

прогностичну, методичну, навчальну, контрольно-діагностичну, наукову, виробничо-технічну, організаційну, виховну.

Стандартні виробничі функції - проектувальна, організаційна, управлінська, виконавська (навчальна) та технічна повинні містити в собі типові задачі діяльності, які виконуються фахівцями як в освіті, так і на виробництві. Це сприяє, окрім підвищення якості підготовки фахівців, ще і соціальному захисту випускників інженерно-педагогічних спеціальностей, надаючи можливість працювати як в освіті, так і на виробництві.

Зважаючи, що основне призначення інженера-педагога - освітянська діяльність, велике значення мають, окрім професійних, також світоглядні та громадські його якості. інженер-педагог повинен володіти вміннями, які можна об'єднати в здатності вирішувати проблеми і завдання соціальної діяльності: уміти давати оцінку та прогнозувати соціально-економічні, політичні та культурні явища; досконало володіти державною мовою та уміти спілкуватись що найменше однією із іноземних мов; уміти захищати свої права на базі чинного законодавства та демократичних принципів; вміти приймати рішення та вибирати стратегію діяльності з урахуванням загальнолюдських цінностей, державних, виробничих та особистих інтересів; бути готовим до активної участі в поліпшенні стану дозвілля, забезпеченні здоров'я людини, безпеки її життєдіяльності на підставі стратегії розвитку людства; уміти користуватися та застосовувати сучасні інформаційні технології.

Система інженерно-педагогічної освіти.

Система інженерно-педагогічної освіти, мережа навчальних закладів повинні повністю задовольняти потреби держави та регіонів в кваліфікованих кадрах.

Після прийняття Закону України „Про освіту” система інженерно-педагогічної освіти отримала ступеневу структуру, яку здійснюють різні навчальні заклади. Очолює цю систему Українська інженерно-педагогічна академія - навчальний заклад ІV рівня акредитації, який по суті виконує функції науково-методичного об'єднання.

Зараз в Україні функціонує вісім спеціалізованих вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації та сімнадцять спеціалізованих інженерно-педагогічних, індустріально-педагогічних, аграрно-педагогічних факультетів в складі технічних, аграрних, педагогічних вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації. -

Основним принципом побудови інженерно-педагогічної освіти повинна бути ступеневість та безперервність, яка проявляється в двох напрямах:

Для дотримання ступеневості інженерно-педагогічної освіти необхідно всім навчальним закладам на основі державних та галузевих стандартів інженерно-педагогічної освіти узгоджувати навчальні плани та навчальні програми підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів та спеціалістів.

В наступний час перелік профілів інженерно-педагогічних спеціальностей не відповідає змісту робочих професій. За станом на 1 січня 2004 року вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців зі спеціальності „Професійне навчання” за 32 профілями із 69 встановлених. Традиційні профілі інженерно-педагогічної освіти охоплюють такі галузі, як: енергетика, машинобудування, ливарне виробництво, сільське господарство, зварювальне виробництво, хімічна промисловість, легка та текстильна промисловість, електротехніка, радіотехніка, гірниче виробництво, управління, економіка та менеджмент, комп'ютерні технології в управлінні, дизайн одягу.

В той же час ряд важливих сфер суспільного життя, промисловості, сільського господарства залишаються довгий час не забезпеченими інженерно-педагогічними кадрами. Так, наприклад, не ведеться підготовка інженерно-педагогічних кадрів в таких сферах: лісогосподарство, будівництво (готуються тільки майстри), транспорт, харчова промисловість, деревообробка, готельне господарство, приладобудування, металургія, служба побуту, морський транспорт, зв'язок, художні промисли та ряд традиційно діючих..

В зв'язку з цим основними напрямами розвиту системи інженерно-педагогічної освіти в першу чергу повинні бути: проведення наукових досліджень з встановлення перспектив розвитку галузей народного господарства і визначення на цій основі нових профілів підготовки інженерно-педагогічних кадрів, модернізація і розвиток діючих профілів, розширення мережі факультетів, які готують інженерів-педагогів на базі інженерних, педагогічних, будівельних, аграрних, промислових, лісогосподарських та інших навчальних закладів, особливо у Львівській, Ровенській, Закарпатській, Хмельницькій, Вінницькій, Запорізькій, Одеській, Полтавській, Житомирській, Кіровоградській, Чернігівській, Сумській областях, де діє розгалужена мережа професійно-технічних училищ різного типу.

В умовах складної економічної і соціально-демографічної ситуації в країні ефективне рішення проблем професійно-технічної та інженерно-педагогічної освіти можливо тільки спільними зусиллями всіх ланок системи освіти. Спосіб вирішення цих проблем - це інтеграція навчальних закладів.

Багаторічний досвід вищої школи свідчить, що однією з ефективних форм об'єднання зусиль вищих навчальних закладів для вирішення глобальних цілей розвитку освіти є науково-методичні центри.

В зв'язку з цим виникає нагальна потреба найближчим часом створити Науково-методичний центр інженерно-педагогічної освіти (НМЦ) з метою:координації зусиль та творчого потенціалу споріднених вузів (факультетів) для створення та вдосконалення єдиної комплексної системи методичного забезпечення навчального процесу та реалізації на цій основі системного підходу до управління якістю підготовки інженерно-педагогічних кадрів на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях.

...