Система практичних та семінарських занять у вищій школі. Місце лабораторних і практичних занять у навчальному процесі вищої школи. Індивідуальні заняття. Консультація. Самостійна робота студента. Контрольні заходи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція Система практичних та семінарських занять у вищій школі. Місце лабораторних і практичних занять у навчальному процесі вищої школи. Індивідуальні заняття. Консультація. Самостійна робота студента. Контрольні заходи

Зміст

навчальний завдання консультація студент

Семінарське заняття як форма навчальної діяльності

Практичне заняття як форма організації навчальної діяльності

Лабораторне заняття як форма організації навчальної діяльності

Індивідуальні заняття. Види індивідуальних завдань, вимоги до їх виконання

Консультація, її роль у навчальному процесі

Самостійна робота студента як вид навчальної діяльності і засіб саморозвитку майбутнього спеціаліста

Контрольні заходи. Семестровий контроль. Державна атестація

Семінарське заняття як форма навчального заняття

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.

Основні види навчальних занять у вищих навчальних закладах:

лекція;

лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

консультація.

Інші види навчальних занять визначаються у порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

З історії питання виникнення семінарських занять

Семінаріум (лат. seminaries) означає розсадник. У давньогрецьких і давньоримських школах заняття проводилися у вигляді диспутів, повідомлень тих, хто навчається, коментарів та висновків викладача. Зазначені форми й досі застосовують у навчальному процесі, хоча семінарські заняття як спеціальну форму організації навчання відрізняють від диспутів. Семінарські заняття виникли як заміна середньовічного диспуту: вони означають дискусію з конкретної проблеми. Мета такої дискусії - навчити студентів риторики; умінню викривати хибні аргументи, які висуваються опонентами.

У XVIII ст. семінарські заняття стали широко використовуватися у процесі підготовки філологів з метою інтерпретації текстів, а в XIX ст. вони застосовувалися при вивченні теології та юриспруденції. Поступово народжується проблема взаємодії на семінарському занятті викладача і студентів. Формуються два напрями в методиці проведення семінарського заняття: демократичний, який характеризувався високою активністю студентів, і авторитарний. Такий поділ зберігся дотепер.

В наші часи семінар - це загальновживана назва широко застосовуваної форми занять із різноманітних навчальних дисциплін, частіше - з гуманітарних наук. Семінари проводяться з основних і найбільш складних питань (тем, розділів) навчальної програми. Вони мають цільове призначення щодо поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекціях, на інших видах занять і у процесі самостійної роботи з навчальною і науковою літературою, а також прищеплення навичок з узагальнення і викладення навчального матеріалу. Семінари є ефективною формою закріплення теоретичних знань, розвитку пізнавальної активності, самостійності, професійного використання знань у навчальній обстановці.

Семінарські заняття як форма організації навчання

Семінарське заняття - форма навчального заняття, під час якого викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою.

Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо.

Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал.

Отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

В умовах сучасної вищої школи семінарські заняття поряд із лекцією відносять до важливих форм організації навчального процесу. Тому всю систему навчання у вищій школі нерідко називають лекційно-семінарською, подібно до того як у середній школі - класно-урочною. Щодо семінарських занять у вищій школі, то поряд із ними ставлять, як правило, лабораторні та практичні заняття.

Чим же визначається важливе місце семінарських занять у навчальному процесі в сучасній вищій школі? Семінарські заняття сприяють розвитку пізнавальної активності й самодіяльності студентів більшою мірою, аніж будь-які інші форми організації навчання; вони вчать студентів умінню висловлювати й аргументувати свої думки, критично аналізувати аргументи опонентів, розвивають логічне мислення, спонтанне мовлення, сприяють глибшому засвоєнню фундаментальних знань, формуванню переконань, виробленню активної життєвої позиції.

Види і методика проведення семінарських занять

Семінару як формі занять притаманна гнучкість. У ході його проведення вдається у повному обсязі урахувати специфічні особистості дисципліни, характер першоджерел, навчальної і наукової літератури, ступінь підготовленості студентів. На семінарах закріплюється зацікавленість студентів до науки, наукових дослідів, зв'язуються науково-теоретичні положення з практикою життя. На цих заняттях студенти оволодівають науковим апаратом, навичками усного і письмового викладення матеріалу, а також захисту висунутих наукових положень і висновків.

У вищій школі сформувались три основних види семінарських занять:

семінар, головна мета якого - поглиблене вивчення ряду питань дисципліни, тематично (змістовно) пов'язаних з навчальною програмою;

підсумковий семінар з базових розділів навчальної дисципліни або з усієї дисципліни в цілому. На ньому розглядаються питання, які є стрижневими для дисципліни, важливими у методологічному відношенні, або ставляться значні проблеми, для вирішення котрих необхідно використати великий матеріал. Такі семінари зазвичай плануються чотирьохгодинними. Їх рекомендовано проводити лектором потоку;

семінар дослідницького типу з тематикою з окремих часткових проблем науки для поглибленої їх обробки. Іноді семінар такого типу називають спецсемінаром (науковим семінаром).

Вони залежать від типу семінару, змісту, особливостей дисципліни, досвіду і кваліфікації викладача, складу студентів.

Кожний із видів семінарських занять поділяється на велику кількість різновидів, залежно від їхніх завдань і змісту, особливостей дисципліни, досвіду і кваліфікації викладача, складу студентів:

Просемінари. У XVIII - XIX ст. вони існували під назвою попередніх семінарів для студентів I семестру. За сучасних умов у навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоча широко застосовуються у педагогічній практиці окремих викладачів. Головне їхнє завдання: виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, реферувати літературу, складати тези). Інакше кажучи, просемінари - це своєрідні практикуми, які проводяться на молодших курсах.

Вибір різновидів семінарів зумовлюється багатьма чинниками: метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші курси, середні, старші), складом академгрупи, рівнем підготовки студентів і педагогічною майстерністю керівника семінару. Існують такі види семінару:

запитань і відповідей (відповіді студентів оцінюються);

розгорнутої бесіди. Дуже поширений у вищій школі, особливо на молодших та середніх курсах. Передбачає ґрунтовну підготовку студентів з питань, що розглядаються. Активізує аудиторію. Може доповнюватися фіксованими виступами;

коментованого читання. Проводиться найчастіше на молодших курсах;

що передбачає усні відповіді студентів з наступним їх обговоренням;

дискусії;

що передбачає обговорення письмових рефератів студентів та їх оцінку;

конференції. Проводиться у вигляді доповідей студентів, виступів опонентів, запитань до доповідачів, відповідей доповідачів на запитання;

теоретичної конференції в академгрупі або на потоці (4-6 годин). Тема семінару здебільшого не збігається з плановою, а формулюється як висновок важливої теми або розділу;

- вирішення проблемних завдань. Проводиться з метою здобуття досвіду теоретичного мислення;

- заняття на виробництві (на фабриці, заводі, у колгоспі, школі, НДІ тощо);

- прес-конференції. Кілька студентів готують доповіді з питань, передбачених планом семінару. Після виступу доповідачам ставляться запитання, як це має місце на прес-конференціях;

- "мозкового штурму". Колективний метод вирішення складних, недостатньо розроблених питань науки і техніки, організаційних проблем тощо. Семінар може готуватися і проходити у формі "потоку ідей". Його мета - зініціювати максимум ідей для розв'язання проблеми.

Викладач формулює проблему у вигляді питання (можна вибрати її за участю або за бажанням студентів). Обговорення починається з виступу студента, який за 2-3 хв. має запропонувати свій спосіб вирішення проблеми. Запропоновані студентом ідеї обмірковуються всіма учасниками семінару не більше п'яти хвилин. Потім виступає інший студент і пропонує іншу ідею або розвиває попередню. Аудиторія обмірковує його пропозиції. Кожен учасник семінару може висловлювати різні думки з окремого питання. Семінар проходить в атмосфері доброзичливості. Протоколіст записує виступи без будь-яких оцінок. Потім розпочинається "сортування" ідей за певними критеріями (простота, складність рішення, адекватність проблеми). Експертиза ідей може відбуватися усно або письмово, цю роботу можна обмежити в часі. Такий вид роботи може стати добрим зразком для творчого вирішення складних завдань підготовки спеціалістів у сучасній вищій школі.

Спецсемінари проводяться на старших курсах ВНЗ (починаючи з п'ятого-шостого семестру). До читання спеціальних курсів залучаються відомі вчені, а також спеціалісти - працівники підприємств, наукових закладів та інших організацій.

Наукові студентські семінари за спеціалізацією. Кількість учасників семінару не повинна перевищувати 10-15 чол. Результати роботи оцінюються викладачем або колективом.

Методика підготовки і проведення семінарських занять передбачає:

- повідомлення студентам теми, плану семінарського заняття та рекомендованої літератури (найкраще подати студентам інструктивну карту проведення семінарського заняття);

- опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу визначеної теми відповідно до плану семінарського заняття та рекомендованої літератури;

- підготовку до обговорення питань інформаційного блоку у формі діалогу, дискусії, диспуту, конференцій тощо (за планом заняття);

- підготовку, проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються традиційні форми організації навчання (за вибором студента-практиканта), їх аналіз;

- підготовку та проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання (за вибором студента-практиканта);

- виконання індивідуальних практичних завдань різних рівнів (за вибором студента-практиканта);

- написання рефератів (з метою відпрацювання пропущених лекційних чи семінарських занять);

- виконання завдань науково-пошукової роботи (написання рефератів за тематикою проблемного характеру, розробку доповідей для публічного виступу, підготовку тестів, анкет, бесід, інтерв'ю тощо).

Основні вимоги до підготовки і проведення семінарського заняття:

обґрунтована цілеспрямованість теми і мети: постановка проблеми, зв'язок теорії з практикою, майбутньою професійною діяльністю студентів;

продумане планування: виділення ключових питань теми заняття, обґрунтованість змісту, його новизна і актуальність, використання найновішої наукової літератури:

високий організаційно-методичний рівень семінару, що забезпечує активність, відверту дискусію, насиченість змістом, конструктивний аналіз всіх відповідей і питань, ефективність використання навчального часу;

раціональний стиль проведення семінару, який допомагає пожвавленню дискусії, встановленню контакту з учасниками семінару, позитивних взаємовідносин, виключенню байдужості у їх роботі;

аргументовані висновки щодо заняття, які мобілізують студентів на подальшу творчу роботу над навчальним матеріалом.

З методики проведення семінару неможливо дати готові рецепти. Викладач повинен направити обговорення теми заняття на розкриття основних питань, дати, по можливості, змогу виступити усім учасникам семінару. Дотримуючись педагогічного такту, викладач не повинен припускати розмитих, розтягнутих виступів. Для цього можна припинити заслуховування і запропонувати ознайомити навчальне відділення з планом подальшого виступу, за необхідності спрямувати його в потрібне русло. Якщо ж доповідач на семінарі припускається очевидних помилок, то для виключення втрат часу його рекомендується зупинити і запропонувати слово іншому. Успіх будь-якого семінарського заняття значною мірою визначається ефективністю попередньої (до початку семінару) підготовчої роботи викладача зі студентами.

До кожного семінару складається і видається студентам план його проведення. У цьому документі вказується тема заняття, його мета, сформульовані для студентів запитання, література і методичні рекомендації по підготовці до нього. Викладач розробляє і затверджує встановленим у вузі порядком план проведення семінару, як правило, його затверджує завідувач кафедри. Плани семінарських занять також можуть бути включені в програму навчального курсу на весь період занять з означеної дисципліни.

Алгоритм підготовки до семінарського заняття:

¦ проаналізуйте тему заняття, подумайте над його дидактичними завданнями і основними проблемами, які винесені на обговорення;

¦ опрацюйте рекомендовану навчальну, наукову та методичну літературу, при цьому обов'язково конспектуйте і занотовуйте прочитане, виписуйте те, що, на ваш погляд, сприятиме ефективному проведенню семінарського заняття;

¦ намагайтеся сформулювати свою думку з кожного питання і обґрунтовуйте свої міркування;

¦ запишіть запитання, які виникли у вас під час підготовки до проведення семінарського заняття, зверніться за консультацією до викладача-методиста чи викладача кафедри;

¦ складіть розгорнутий план-конспект проведення семінарського заняття, ретельно обдумуючи його етапи, структурні елементи, навчальні питання, що виносяться на розгляд, методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких забезпечуватиметься навчально-пізнавальна діяльність студентів.

Структура семінарського заняття

Етапи	Характеристика
Організаційна частина	Мета: мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття; містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття.
Мотивація та стимулювання навчальної діяльності	Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань. Мотивації сприяє чітке усвідомлення його мети, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й студентів.
Обговорення навчальних питань семінару	Полягає в обговоренні й керуванні процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду і методики його проведення. Викладач має подбати про поетапне обговорення, сприймання, розуміння, закріплення і застосування студентами вивченої навчальної інформації.
Діагностика правильності засвоєння студентами знань	Допомагає викладачеві та студентам з'ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань, тренінгу тощо), з використанням комп'ютерної техніки.
Підбиття підсумків заняття	Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто, мотивацію діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи).
Повідомлення домашнього завдання	Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці, а учнями -- в щоденник.

Дискусія як метод навчання у вищій школі

Дискусія - це насамперед тематично спрямована суперечка в академгрупі. У випадку, якщо дискусія підпорядкована дидактичній меті (як на семінарі), вона виконує функцію методу навчання. Дискусії завжди передує коротке вступне слово викладача або студента, який замінює його в ролі керівника дискусії.

Педагогічний досвід дає змогу сформулювати деякі попередні умови успіху дискусії в академгрупі:

усі учасники дискусії мають бути підготовлені до неї;

кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї позиції, точну постановку завдання, а не великий реферат (читання такого реферату - зайва витрата часу);

може практикуватися "розминка" з метою залучення до дискусії всіх студентів, навіть якщо в них немає для цього достатнього досвіду;

дискусія має бути спрямована на з'ясування проблеми, а не на "змагання" її учасників;

протилежні погляди не повинні нівелюватися - саме наявність їх просуває дискусію уперед;

дискусійні зауваження мають бути зрозумілими;

- при жвавій дискусії керівникові слід утримуватися від власного виступу.

Найдоцільніше проводити дискусію у групі, яка складається з 10-15 чол. Бажано, щоб усі учасники дискусії були почергово її керівниками. Керівникові слід готуватися до дискусії грунтовніше, ніж іншим.

Надзвичайно важливо навчити студентів вмінню оперувати в дискусії науковими поняттями, правильно робити виписки, оформляти, бібліографію, складати конспекти, узагальнювати матеріал, формулювати гіпотези. Важливо навчити студентів також деяких правил "технології"" дискусії. Цьому можуть сприяти такі прийоми:

проводячи звичайні семінарські заняття, можна час від часу застосовувати прийом опитування експертів. Мета такого опитування - ознайомитися з поглядами експерта на те чи інше питання. Відповіді експертів можуть бути попередньо підготовлені або й не підготовлені, проте наявність відповідних знань у тих, хто ставить запитання, обов'язкова;

"зливи ідей";

"оживлення" великих рефератів або доповідей; після читання розділу реферату (не більше 5-10 хв.) проводиться обговорення змісту за допомогою питань або вільної дискусії. Після цього реферат (доповідь) читається далі;

- "вулик": усі беруть участь у дискусії, якою ніхто не керує. Учасників розподіляють на невеликі групи з метою досягнення максимальної участі їх у дискусії. Обговорюється вузьке коло питань. Останні можуть бути однаковими або різними. Результати роботи доповідаються представниками малих груп і далі обговорюються на пленарних засіданнях;

- дискусії з розподіленими ролями. За наперед визначеною темою дві групи ретельно готуються до викладення суперечливих думок з метою стимулювання творчої дискусії. Погляди учасників заздалегідь з'ясовуються; вони не обов'язково мають відповідати справжнім поглядам кожної з груп. Інші члени групи спочатку можуть тільки слухати, а потім також залучатися до дискусії. Кожний член групи має право висловитися тільки один раз.

Кожен з описаних прийомів можна визначити як рольову педагогічну гру.

Практичне заняття як форма організації навчальної діяльності

Належне місце серед форм навчальної роботи займають практичні заняття. Адже саме через них здійснюється злиття теоретичних знань з практичними навичками, які майбутній фахівець повинен отримати у ході практичної роботи і пронести їх через усю свою подальшу професійну діяльність. Підготовка фахівця передбачає здобуття знань (теорія, розрахунки, характеристики тощо), вироблення умінь користуватися знаннями, застосовувати їх на практиці у професійній діяльності.

Справжній фахівець - це, передусім, думаюча людина, яка бачить перспективи розвитку своєї галузі. Разом з цим фахівець своєї галузі був би безпорадним на робочому місці, якби не знав практики, точніше - не бачив би як практично застосовується теорія, а також не володів би власними уміннями і навичками

Практичне заняття - форма навчального заняття, під час якого викладач організовує детальний розгляд студентами вищих навчальних закладів України окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. На практичних заняттях відбувається поглиблення теоретичних знань та уточнення окремих розрахунків, здобутих студентами раніше. А коли практичне заняття має самостійну програму, не зв'язану із лекційним курсом, то студенти на цих заняттях дістають відповідні нові теоретичні знання.

Дидактичними завданнями практичних занять є поглиблення і закріплення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи; вироблення і поглиблення навичок розрахунку, планування, аналізу та узагальнення; пізнання сучасності і удосконалення навичок користування та керівництва нею; нагромадження попереднього досвіду організації робочого процесу тощо.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань. їх перевірку, оцінювання.

Основною вимогою до проведення практичних занять є забезпечення розуміння студентами теоретичних основ і творчого виконання практичної роботи. Ефективність практичного заняття залежить від самостійності виконання роботи кожним студентом. Адже практичне заняття тому й має таку назву, що на ньому знання застосовуються, і тільки на цій підставі студенти набувають умінь і навичок. А це й вимагає активної участі всіх студентів у практичній роботі та забезпечує самостійність у застосуванні знань кожним із них.

Практичне заняття - одна із найважливіших форм контролю за самостійною роботою студентів з навчальним матеріалом, якістю його засвоєння. На практичному занятті всебічно обговорюються теоретичні питання, перевіряється виконання домашніх завдань, здійснюється програмований контроль тощо. Готуючись до нього, студенти повинні вивчити рекомендовану літературу: відповідні розділи підручників, навчальних посібників, конспект лекцій.

Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Формування умінь і навичок відбувається через різні дії та багаторазові повторення - через вправи і завдання. За дидактичною метою всі вправи, що проводяться у ВНЗ України, поділяються на такі види:

усні вправи, які належать до усіх частин заняття, де мають місце усні виступи студентів;

письмові вправи, які широко застосовуються під час вивчення як спеціальних предметів, так і при вивченні фундаментальних та інших наук - виконання рефератів, звітів про практику та ін.;

професійні вправи, що починаються у навчальних умовах (лабораторії, навчальні приміщення). Професійні вправи проводяться на виробничій практиці, під час праці студентів безпосередньо на робочому місці;

технічні вправи, що проводяться вони за допомогою засобів програмованого навчання.

Практичні заняття є найважливішим засобом розвитку у майбутніх спеціалістів досвіду самостійної діяльності. Це досягається шляхом виконання відповідних умов:

продумане планування навчального матеріалу: встановлення логічного зв'язку з матеріалами, вивченими раніше, використання знань, отриманих на лекціях на професійній і міжпредметній основі;

озброєння студентів методикою читання і конспектування, складання планів і тез виступу, вирішення завдань, виконання практичного завдання і написання звітів;

урахування індивідуальних особливостей і готовності студентів до виконання практичного завдання, звертання уваги на найбільш складні для засвоєння розділи, оснащення робочих місць сучасними технічними засобами навчання тощо;

раціоналізація самостійних занять студентів: правильне визначення витрат часу, оптимізація змісту і внесення до системи завдань оптимально поєднання методів навчання.

Практична робота проводиться відповідно до навчальної програми і її виконання є обов'язковим. Вона має велике значення для вищої освіти, розкриття дидактичного принципу зв'язку теорії з практикою, розвитку пізнавальних здібностей та самостійності учнів, формування в них умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти, впливає на конкретизацію й закріплення знань, розвиває вміння спостерігати та пояснювати явища навколишнього світу.

Практичне заняття передбачає попередню теоретичну підготовку учнів, збір фактичного матеріалу для узагальнення, систематизації, аналізу. На практичне заняття відводиться, як правло, дві академічні години (тривалість визначається навчальною програмою, але може коригуватись викладачем); завдання, які винесені на практичне заняття, виконуються всією академгрупою, при цьому форма організації їх діяльності може бути індивідуальною, груповою, фронтальною, змішаною.

Основні вимоги до організації проведення практичного заняття:

- визначення місця практичного заняття в системі занять з визначеної теми;

- чітка постановка мети та завдань;

- відбір змісту матеріалу та підготовка необхідних матеріалів;

- виконання випереджувальних завдань;

- підготовка й обговорення форм звіту про виконану роботу;

- вивчення тих елементів практичних знань, умінь і навичок студентів, які вимагають подальшого формування та розвитку, відпрацювання на практичному занятті;

- раціональне поєднання форм навчальної діяльності студентів (репродуктивної, раціоналізаторської, творчої);

- розробка критеріїв оцінки результативності виконання практичної роботи;

- введення в самостійну роботу учнів елементів гри та змагань як важливого фактора її стимулювання;

- здійснення контролю та корекції навчально-пізнавальної діяльності студентів;

- підбиття підсумків практичного заняття.

Лабораторне заняття як форма організації навчальної діяльності

Серед різноманітних форм організації навчальної роботи у вищих навчальних закладах України важливе місце належить лабораторним роботам. Адже саме через них здійснюється дотримання одного з провідних принципів дидактики - принципу зв'язку теорії з практикою.

Лабораторна робота - це форма навчального заняття, при якому студент вищого навчального закладу освіти України під керівництвом викладача особисто проводить відповідні експерименти або досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, відповідною апаратурою, оволодіває методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

При виконанні лабораторних робіт відбувається формування умінь і навичок, потрібних майбутньому спеціалісту у професійній діяльності.

Основними завданнями лабораторних робіт як форм навчальної роботи у вищих навчальних закладах України є такі:

поєднати в єдине ціле лекційну форму занять із систематичною самостійною роботою студентів з підручниками, навчальними посібниками та іншими літературними джерелами;

студентові необхідно вивчити рекомендовану літературу, підготувати себе до лабораторної роботи, усвідомити мету роботи;

у процесі лабораторної роботи студенти знайомляться з науковими методами пізнання, переконуються в тому, що наукові теорії відображають об'єктивну реальність, а практика виступає критерієм істини;

навчити студентів творчо застосовувати теоретичні знання па практиці. Кожен із студентів у процесі навчання готується стати спеціалістом високої кваліфікації у певній сфері діяльності;

викликати у студентів інтерес до науково-експериментальної діяльності, залучити їх до науково-дослідницької роботи на кафедрах;

систематично контролювати знання, уміння і навички студентів з окремих тем чи розділів курсу, що вивчаються.

Лабораторне заняття повинне базуватися на поетапному методі навчання: від репродуктивного до самостійного рівня оволодіння практичними навичками.

Складаючи розклад проведення лабораторних робіт, слід мати на увазі такі вимоги:

лабораторне заняття планується для кожної навчальної групи окремо з виділенням одного чи двох викладачів;

не слід планувати проведення лабораторного заняття до лекції з даної теми, тому що воно не буде досягати своєї мети;

планувати в один день не більше однієї-двох лабораторних робіт;

4) необхідно забезпечити рівномірний розподіл лабораторних занять протягом семестру.
Таким чином лабораторні заняття необхідно включати в розклад так, щоб кількість їх годин відповідала навчальному плану і програмі з дисципліни. Крім цього, складається графік виконання робіт навчальними групами.

Лабораторні роботи тісно пов'язані з лекціями і самостійною роботою, вони дозволяють студентам творчо використати на практиці ті теоретичні знання, які вони здобули на лекції і у процесі вивчення літературних джерел. Лабораторні заняття активізують пізнавапьну діяльність студентів, дозволяють їм проявляти власну ініціативу і винахідливість, міцніше засвоїти програмний матеріал. Лабораторні заняття допомагають викладачам залучити студентів до дослідницької роботи, сприяють розвитку у них самостійного мислення.

Лабораторні заняття проводяться у вигляді фронтальних експериментів, лабораторних робіт, практикумів і т.п. Ці заняття часто мають дослідницький характер.

Лабораторні заняття призначені для практичного засвоєння матеріалу. У традиційній освітній системі лабораторні заняття вимагають спеціального устаткування, макетів, імітаторів, тренажерів тощо. Ці можливості істотно спрощують завдання проведення лабораторного практикуму за рахунок використання мультимедійних технологій, імітаційного моделювання тощо. Віртуальна реальність дозволяє продемонструвати тим, хто навчається, явища, що у звичайних умовах показати дуже складно чи взагалі неможливо.

Лабораторна робота - це практичне заняття, що проводиться як індивідуально, так і з групою учнів, метою якого є реалізація таких основних принципів:

оволодіння системою засобів і методів експериментально-практичного дослідження;

розширення можливостей використання теоретичних знань для вирішення практичних завдань;

Структурними основними елементами лабораторної роботи є:

обговорення викладачем завдання з групою, відповіді на питання її членів;

самостійне колективне виконання завдання посередництвом читання, практичної діяльності, розподіл завдань між учасниками робочої групи;

консультації викладача в процесі навчання;

обговорення й оцінка отриманих результатів членами робочої групи;

письмовий чи усний звіт учнів про виконання завдання.

Як правило, усі лабораторні заняття з визначеної навчальної дисципліни поєднуються в єдину систему і мають назву «лабораторний практикум», що дозволяє говорити про існування значної подібності між лабораторними і практичними формами проведення занять.

Лабораторні роботи - найбільш цінний метод навчання, характеризується тим, що викладач з метою надбання студентами знань організовує їхню діяльність у лабораторії. Застосування лабораторних робіт виявляється корисним у викладанні багатьох навчальних дисциплін у тих випадках, коли:

- нове знання представляється складним для словесного пояснення, але воно добре засвоюється при самостійних спостереженнях студентів над досліджуваними процесами;

- студентам потрібно засвоїти знання практичного характеру.

Лабораторні роботи проводяться з різним ступенем самостійності студентів. Під час фронтальної організації вони виконують ті самі види й етапи робіт з вказівкою викладача за спеціальними інструктивними картками чи зі збірника лабораторних робіт. Під час дослідницької чи евристичної постановки лабораторних робіт студенти одержують питання, тему, завдання і потім їм дається значна самостійність у виконанні з дотриманням визначених інструкцій. І в тому і в іншому випадках успіх лабораторної роботи залежить від того, наскільки вона спирається на вивчені знання з предмету і наскільки тісно зв'язана з викладом нового матеріалу викладачем. Лабораторна робота виявляється успішною, коли викладач тим чи іншим способом підвів студентів до того питання, відповідь на яке вони повинні одержати із самостійно виконуваної лабораторної роботи. Лабораторна робота виконується тоді, коли весь новий матеріал виданий викладачем і потрібно експериментальне підкріплення сформульованих ним висновків.

Основна умова успішного виконання лабораторної роботи - зрозуміле для студентів конкретне завдання проведення її, тобто знання, на яке питання повинні відповісти учні. Питання це формулюється викладачем чи дається в письмовому вигляді.

На лабораторних заняттях панують практичні методи навчання. Якщо спиратися на класифікацію методів за характером пізнавальної діяльності, то слід зазначити, що на цих заняттях застосовуються переважно частково-пошукові, репродуктивні методи.

Беручи за підставу зміст лабораторних робіт, виділяють наступні їхні види:

спостереження й аналіз різних явищ, процесів;

спостереження й аналіз роботи устаткування;

дослідження якісних і кількісних залежностей між явищами.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем.

Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем.

Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Індивідуальні заняття і завдання

Індивідуальні заняття є новою формою організації навчального процесу у вищих закладах освіти. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів, які виявили особливі здібності в навчанні та нахил до науково-дослідної роботи і творчої діяльності.

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін (реферати, розрахункової, графічні, курсові, дипломні проекти або роботи тощо) видаються студентам в терміни, передбачені вищим навчальним закладом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно з консультуванням викладача.

Допускаються випадки виконання комплексної тематики кількома студентами.

Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання є видом позааудиторної індивідуальної самостійної роботи студента навчального, навчально-дослідницького чи проектно-конструкторського характеру, що подається у процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується складанням підсумкового курсу чи заліку. Мета індивідуального навчально-дослідницького завдання полягає в самостійному вивченні частини програмного матеріалу, систематизації, узагальненні, закріпленні та практичному застосуванні знань з навчального курсу та розвитку навичок з позааудиторної самостійної роботи.

Виділяють такі види індивідуальних навчально-дослідницьких завдань:

- конспект з теми за заданим або самостійно розробленим планом з курсу, що вивчається;

-реферат з теми;

-розв'язання та складання практичних завдань і педагогічних ситуацій;

- анотація прочитаної додаткової літератури з теми або курсу, бібліографічний опис;

- розроблення навчальних та діагностичних тестових завдань з теми;

аналіз елементів передового педагогічного досвіду;

курсова, дипломна, магістерська робота.

Важливою умовою успішного виконання позааудиторної самостійної роботи є порядок подання та захист індивідуальних навчально-дослідницьких завдань:

Звіт про виконання індивідуальних навчально-дослідницьких завдань.

Індивідуальні навчально-дослідницькі завдання подаються викладачеві, який читає лекційний курс з даної дисципліни, приймає іспити або залік, не пізніше ніж за 2 тижні до іспиту чи заліку.

Оцінка виставляється на підсумковому занятті з курсу на підставі попереднього ознайомлення викладача зі змістом індивідуального навчально-дослідницького завдання.

Оцінка є обов'язковим компонентом іспитової оцінки і враховується при виведенні підсумкової оцінки з навчального курсу.

Індивідуальні заняття з певної навчальної дисципліни проводяться з одним або декількома студентами за окремим графіком, затвердженим деканом факультету (завідувачем відділення). Контроль за дотриманням графіку покладається на деканат факультету (керівництво відділення).

Дипломний проект, дипломна робота -- це індивідуальне завдання науково-дослідницького, творчого чи проектно-конструкторського характеру, яке виконується студентом на завершальному етапі фахової підготовки і є однією із форм виявлення теоретичних і практичних знань, вміння їх застосовувати при розв'язуванні конкретних наукових, технічних, економічних, соціальних та виробничих завдань

Дипломні проекти викочують, як правило, студенти-випускники технічних, технологічних, та інших споріднених спеціальностей, а на гуманітарних спеціальностях виконується здебільшого дипломна робота.

Тематика дипломних проектів (робіт) визначається випускаючими кафедрами (предметними або цикловими комісіями).

Студентам надається право запропонувати свою тему дипломного проекту (роботи) з обгрунтуванням доцільності її розробки. У таких випадках перевага надається темам, які продовжують розробку виконаного студентом курсового проекту (роботи), або які безпосередньо пов'язані з місцем майбутньої професійної діяльності випускника.

Курсові проекти (роботи) зберігаються на кафедрі (в предметній або цикловій комісії) протягом одного року.

Дипломні проекти (роботи) зберігаються в бібліотеці вищого закладу освіти протягом п'яти років.

Після закінчення термінів зберігання зазначені проекти (роботи) знищуються, про що складається відповідний документ (акт).

Курсовий проект (робота) є одним із видів індивідуальних завдань навчально-дослідницького, творчого чи проектно-конструкторського характеру, який має на меті не лише поглиблення, узагальнення і закріплення знань студентів з нової навчальної дисципліни, а й застосування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і вироблення вміння самостійно працювати з навчальною і науковою літературою, електронно-обчислювальною технікою, лабораторним обладнанням, використовуючи сучасні інформаційні засоби та технології.

За час навчання у вищому закладі освіти кожний студент виконує 2--3 курсові проекти (роботи) з навчальних дисциплін, які є базовими для відповідної спеціальності, їх конкретна кількість визначається навчальним планом.

Курсові проекти виконуються студентами, як правило, при вивченні загальнотехнічних і фахових навчальних дисциплін вищих закладах освіти, які здійснюють підготовку фахівців з технічних, технологічних, будівельних, сільськогосподарських інших спеціальностей.

Курсові роботи, як правило, мають навчально-дослідницький характер і виконуються здебільшого з фундаментальних гуманітарних навчальних дисциплін.

Тематика курсових проектів (робіт) визначається кафедрами (предметними або цикловими комісіями) відповідно до змісту і завдань навчальної дисципліни. Вона повинна бути актуальною і тісно пов'язаною з вирішенням практичних фахових завдань.

Студентам надається право вільного вибору теми роботи із запропонованого кафедрою (предметною або цикловою комісією) переліку. Студенти також можуть пропонувати свої теми.

Порядок затвердження тем курсових проектів (робіт) та їх керівників визначається вищим закладом освіти.

У вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації керівництво курсовими проектами (роботами) здійснюється професорами, доцентами і старшими викладачами, які мають досвід науково-педагогічної і практичної роботи.

У вищих закладах освіти першого і другого рівнів акредитації курсовими проектами (роботами) керують кваліфіковані досвідчені викладачі та спеціалісти, які мають досвід практичної діяльності у відповідній галузі.

Захист курсового проекту (роботи) проводиться комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії), у тому числі керівника курсового проекту (роботи).

Якість виконання курсового проекту (роботи) та результати його захисту оцінюються за чотирибальною шкале («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»).

Консультація

Консультація - форма навчального заняття, під час якого студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Консультації протягом семестру (поточні консультації, семестрові) та перед контрольним заходом (екзаменаційні) проводяться за графіком деканату, факультету.

Консультація може бути індивідуальною або проводитись для академічної групи чи потоку студентів. Це залежить від того, чи консультує викладач студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань (курсового та дипломного проекту (роботи), чи з теоретичних питань навчальної дисципліни або певних аспектів їх практичного застосування.

Обсяг часу на проведення консультацій у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації визначається відповідно до Норм часу для розрахунку і обліку навчальної роботи, затверджених наказом МОН України, і відображається у навчальному плані (робочому навчальному плані). Зокрема, на проведення консультацій протягом семестру він диференціюється залежно від форм навчання і визначається для академічної групи як частина загального обсягу часу, відведеного на вивчення конкретної навчальної дисципліни: 4%-- денна (стаціонарна) форма навчання; 8% -- вечірня форма навчання; 12% -- заочна (дистанційна) форма навчання.

Обсяг часу на проведення консультацій протягом семестру у вищих закладах освіти першого і другого рівнів акредитації передбачається навчальним планом спеціальності і, як правило, становить 200 годин на весь термін навчання (4 роки) або 50 годин на один навчальний рік. Розподіл часу за навчальними дисциплінами здійснюється керівником вищого закладу освіти.

Час для проведення екзаменаційних консультацій в закладах освіти всіх рівнів акредитації відводиться за такими нормами: семестровий екзамен -- 2 години на академічну групу; державний екзамен -- 2 години на академічну (екзаменаційну) групу з кожної навчальної дисципліни (розділу програми).

Самостійна робота студента

Життям доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, завдяки власному досвіду, думці і дії, будуть насправді міцні. У процесі викладання навчального матеріалу засвоюється 15 відсотків інформації, що сприймається на слух, 65 відсотків - на слух і зір.

Якщо навчальний матеріал опрацьовується власноручно, самостійно (індивідуально) виконується завдання від його постановки до аналізу отриманих результатів, то засвоюється не менше 90 відсотків інформації.

Саме тому вища школа поступово, але неухильно переходить від передачі інформації до керівництва навчально-пізнавальною діяльністю, формування у студентів навичок самостійної творчої роботи.

Самостійна робота - це особлива форма навчальної діяльності, спрямована на формування самостійності студентів і засвоєння ними сукупності знань, вмінь, навичок, що здійснюється за умови запровадження відповідної системи організації всіх видів навчальних занять. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості і засвоєння знань, умінь, навичок.

Основними функціями самостійної роботи студентів є: пізнавальна, самостійна, прогностична, коригуюча та виховна.

Пізнавальна функція визначається засвоєнням студентом систематизованих знань з дисциплін. Самостійна функція - це формування вмінь і навичок, самостійного їх оновлення і творчого застосування. Прогностична функція є вмінням студента вчасно передбачати й оцінювати як можливий результат, так і саме виконання завдання. Коригуюча функція визначається вмінням вчасно коригувати свою діяльність. Виховна функція - це формування самостійності як риси характеру.

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Метою самостійної роботи є формування самостійності студента, його вмінь, знань, навичок, що здійснюється опосередковано через зміст і методи всіх видів навчальних занять.

Самостійна робота - це робота студентів яка планується та виконується за завданнями і за методичного керівництва викладача, але без його безпосередньої участі.

Самостійна робота студентів необхідна не лише для оволодіння певною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в навчальній, науковій, професійній діяльності, здатності брати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації тощо.

Незалежно від спеціалізації будь-який молодий спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності зі свого профілю, досвід творчої діяльності з рішення нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються саме в процесі самостійної роботи студентів.

Вища школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але головним чином - методологією навчальної роботи і ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Ніякі знання, якщо вони не підкріпленні самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність умінь та навичок, але й як рису характеру, яка грає суттєву роль у структурі особистості сучасного спеціаліста вищої кваліфікації.

Самостійна робота студентів повинна систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служить науково-теоретичний курс, комплекс отриманих студентами знань. Під час розподілу завдань студенти отримують інструкції щодо їх виконання, методичні вказівки, посібники, перелік необхідної літератури.

Потенційні можливості людини можуть повною мірою проявитися і реалізуватися лише у раціональній самоорганізації навчальної діяльності. Потрібно мати на увазі, що здатність до самостійної навчальної діяльності не має безпосереднього зв'язку з рівнем розвитку окремих пізнавальних процесів чи мотиваційних потреб і не може бути пояснена ними.

Існують такі види самостійної роботи студентів:

Вивчення нового матеріалу: читання та конспектування літературних джерел інформації; перегляд відеозаписів; прослуховування лекцій магнітних записів; інші види занять.

Поглиблене вивчення матеріалу: підготовка до контрольних, практичних, лабораторних робіт, колоквіумів, семінарів, виконання типових завдань; інші види занять.

Вивчення матеріалу з використанням елементів творчості: проведення лабораторних робіт з елементами творчості; вирішення нестандартних завдань; виконання курсових робіт; участь у ділових іграх і в розборі проблемних ситуацій; складання рефератів, доповідей, інформацій із заданої теми; інші види занять.

Удосконалення теоретичних знань і практичних навичок в умовах виробництва: навчальні практикуми, робота на кафедрах; усі види практик; дипломне проектування; інші види занять.

Під ефективною самостійністю розуміється вміння без систематичного контролю, допомоги та стимуляції з боку викладача самостійно працювати на заняттях, вдома, у бібліотеці, вміння організувати окремі форми роботи і всю навчальну діяльність в цілому.

Тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки спеціалістів.

Самостійна робота студентів з кожної дисципліни навчального плану повинна забезпечити:

- системність знань та засобів навчання;

- володіння розумовими процесами;

- мобільність і критичність мислення;

- володіння засобами обробки інформації;

- здатність до творчої праці.

Одним із головних аспектів організації самостійної роботи є розробка форм і методів організації контролю за самостійною роботою студентів.

Самостійна робота студентів, підходи до якої потребують докорінних змін, на сучасному етапі повинна стати основою вищої освіти, важливою частиною процесу підготовки фахівців.

Зміна концептуальної основи й розширення функцій самостійної роботи студента не тільки веде до збільшення її обсягу і важливості, а й викликає зміну у взаємовідносинах між викладачем і студентом як рівноправними суб'єктами навчальної діяльності, тобто коригує всі психолого-педагогічні (організаційні, методичні) засоби забезпечення самостійної роботи студентів.

Усе це ставить вимоги до пошуків таких форм навчальної роботи у ВНЗ, коли допомога і контроль з боку викладача не пригнічуватимуть ініціативи студента, а привчатимуть його самостійно вирішувати питання організації, планування, контролю за своєю навчальною діяльністю, виховуючи самостійність, як особисту рису характеру.

Навчальний матеріал дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався на аудиторних навчальних заняттях. Контроль самостійної роботи студентів включає:

- відповідь на контрольні або тестові питання;

- перевірку конспекту;

- перевірку рефератів;

- перевірку вирішених завдань;

- перевірку виконаних вправ і завдань;

- перевірку виконаних індивідуальних завдань.

Для самостійного опанування матеріалу певної дисципліни кафедра розробляє методичні матеріали різного рівня і призначення (так зване дидактичне забезпечення), до того ж ці матеріали повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента.

Контрольні заходи

Контрольні заходи включають поточний та підсумковий контроль.

Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Форма проведення поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання рівня знань визначаються відповідною кафедрою (предметною або цикловою комісією).

...