Формування ціннісного ставлення до батьків у дітей старшого дошкільного віку засобами української народної казки

Психолого-педагогічні особливості морального виховання дітей старшого дошкільного віку. Формування ціннісного ставлення до батьків у дітей засобами української народної казки. Критерії та показники рівнів сформованості позитивного ставлення до дорослих.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.11.2019
Размер файла 437,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

- Не регочіть, зараз будете плакати, - сказав син і промовив:

- Із батьком, із сестрами до танцю. Увійшло десять легінів та давай періщити. Але не батька, не сестер, а сина і матір.

Хто знає, як довго тривав би цей танець, якби в дверях не з'явився дідусь. Він махнув рукою, і легіні посідали, котрий куди.

Дід сказав:

- Не розумна мати, яка з малку не привчає дітей працювати. Нещасний той синок, що чекає грошей від овечок і шкатулок. Лиш той гроші буде мати, який любить працювати. Як ти кажеш, мати?

- Ой, ой, йой, і я так кажу, дідусю.

- А ти як кажеш, Юро?

- Ох-ох-ох, і я так кажу, дідусю.

Дід потряс бородою і зник, а за ним і легіні, і овечка, і шкатулка. Залишився тільки барабан. Юрко тиждень пролежав, а на другий - узявся за роботу. Допомагав батькові в господарстві, ходив робити в ліс, пускав по Тереблі бокори.

Чародійний барабан і донині береже чесний, працьовитий Юрко. Я недавно чув, як він закричав: «До танцю», - і бачив, як десять легінів ціпами учили любити працю одного молодого дармоїда.

Названий батько

Зосталися три брати сиротами - ні батька, ні неньки. І дома нема нічого - ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Аж іде дід старий-старий, борода біла. - Куди це ви, дітки, йдете? А вони кажуть: - Найматися. - Хіба у вас свого хазяйства нема? - Нема, - кажуть. - Якби до доброго чоловіка в найми попости, то ми б йому по правді робили, по щирості слухалися і за рідного батька його мали б. Тоді дід і каже: - Добре! Коли так, то будьте ви мені сини, а я вам батько. Слухайтесь мене, то я з вас людей пороблю, навчу, як жити, з правдою не розминаючись. Згодилися вони й пішли з тим дідом. Ідуть темними лісами, широкими полями. Ідуть та й ідуть, коли бачать, аж стоїть така хатка чепурна, біленька в вишневому садку, квітками обсаджена. Вибігає з хатки дівчина, така гарна, як та квіточка. Глянув на неї старший брат та й каже: - Коли б мені цю дівчину посватати, та ще щоб були в мене воли та корови! А дід-батько й каже: - Добре, ходім сватати! Буде тобі дівчина, будуть у тебе воли й корови. Живи щасливо, та тільки за правду не забувай! Ото вони й пішли сватати ту дівчину. Висватали її, відгуляли весілля. Вже старший брат хазяїном став і в тій хаті жити зостався.

Ідуть вони далі - вже втрьох. Коли знову стоїть хата гарна, а коло неї млин і ставочок, і дівчина гарна щось робить коло хати - така працьовита. То підстарший брат тільки глянув та й каже: - Коли б мені ту дівчину за себе взяти та ще щоб млин, і ставочок мені, то я б у млині сидів та й хліб мав би, поки мого й віку. А дід-батько й каже: - Добре, синку, так і буде! Зараз вони пішли в ту хату, посватали дівчину, уже підстарший брат до тієї дівчини в прийми пристає. Відгуляли весілля. Тоді й каже дід-батько: - Ну, синку, тепер живи щасливо, та гляди, за правду не забувай! Та й пішли собі вже вдвох: дід-батько та найменший син. Ідуть, коли бачать - хатка вбога стоїть, і дівчина виходить з хати, гарна дуже, як зірочка ясна, а вбога така, що лата на латі. То найменший брат і каже: - Коли б мені з цією дівчиною одружитись, то робили б ми, і хліб у нас був би, не забували б ми і про вбогих людей: і самі їли, і людей наділяли б. То дід-батько й каже: - Добре, синку, - так і буде. Гляди ж тільки правди не забувай! Оженив і цього сина та й пішов собі по світах. А три брати живуть. Старший брат так забагатів, що вже будинки собі помурував, червінці складає та тільки про те й думає, як би йому тих червінців найбільше постягати. А щоб убогому чоловікові запомогти, то того й не нагадуй - дуже скупий був. Підстарший брат теж забагатів. Стали за нього наймити робити, а сам він тільки лежить, їсть, п'є та порядок дає. Найменший так собі живе: коли що дома є, то й з людьми поділиться. Ото пішов дід-батько по світах. А тоді вертається - подивитися, як то його сини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршого старцем убогим. Той ходить по двору. Він кланяється, каже: - Якби ваша ласка подати мені милостині! А той каже:

- Ге, не який старий! Схочеш, то заробиш, - я сам недавно на ноги зіп'явся. А в нього добра, що страх: будинки муровані, стоги, стодоли, товару повні обори, комори добра повні, гроші... А милостині не дав! Пішов той дід. Відійшов так, може, з версту, став, оглянувся назад на ту господу та на те добро - і все добро запалало. Пішов він тоді до підстаршого брата. Приходить, а в того і млинок, і ставок, і хазяйство гарне. І сам він у млині сидить. От дід уклонився низенько та й каже: - Дай, чоловіче добрий, хоч трохи борошна: я вбогий чоловік, не маю чого з'їсти. - Шкода, - каже, - я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких валандається! Пішов дід. Відійшов трохи, оглянувся - так і охопило той млин полум'ям. Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, тільки чистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обідраний. - Дайте, - каже, - хоч шматочок хліба! То той чоловік: - Ідіть, - каже, - дідусю, в хату, - там вас нагодують і з собою дадуть. Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала йому. Надів він. Так як надівав, вона глянула, аж у нього на грудях рана велика, така страшна!.. Посадили вони його за стіл, нагодували, напоїли. А тоді чоловік і питається: - Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях? - А це, - каже, - така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зостався жити. - Оце лихо! - каже жінка. - І нема на неї ніяких ліків?

- Є, - каже дід, - та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може. Тоді чоловік і каже: - А чому ж не дати? Аби міг? Кажіть які. - Та такі, - каже дід, - як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й затоптати мені рану, то тоді загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив? Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки: - А ти як, жінко, думаєш? - Та так, - каже жінка, - що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде. - Ну, коли так, - каже чоловік, - то винось дітей з хати! Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату - жалко йому свого добра! А чоловіка ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася - де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна. А дід стоїть та тільки всміхається. - Бачу, - каже, - сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо! Тут відразу пізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема.

Батько та син

Був собі батько, а в нього один син. От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька. Одного разу почали вони молотити і син на сніданок нарізав беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м'якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький, одначе пішов - таки молотити. Як стало вже сонечко на обід, син і кличе батька обідати. - Почекай, сину, - сказав йому батько, - бо ще їсти не хочеться.

Почекав син трохи, а їсти дуже хоче; от він і кличе вдруге батька; а батько знову і каже: - Та щось їсти не хочеться. Вже й сонце з обіду звертає, а вони все ще не йдуть обідати. Дивується син, що батько й досі не йде обідати, та й питає: - Чому це ви, тату, й досі не голодні? А в мене аж шкура болить - їсти хочеться. - А тому, - сказав йому батько, - що їв шкуринки, а в шкуринці увесь хліб; м'якушка ж все одно, що й трава, в ній сили немає... З тої пори став син собі шкуринку залишати, а батькові м'якушку. А тому так і треба було.

Ківш лиха

У багатого батька був один син, а батько нажив худобу неабияк, а таки чесно: багато поту вилилося з нього, багато крові зіпсувалось, поки заблищали у нього в кишені червінці. Синові про те байдуже: він виріс серед червінців, та йому вони не дорогі були. Як дасть батько, то він так і сіє грішми, як половою, аж слід його сяє. Дививсь-дививсь на це батько - й гірко йому було, що син робити не хоче, а його заробленим добром так нехтує. Уже й казав, і вмовляв - нічого не вдіє. Ото й надумавсь батько. Пішли якось батько з сином до річки, посідали, балакають. Іде якийсь чоловік і несе горобця застріленого. І заманулося синові нащось того горобця купити, - зараз і виймає золотого. - Дай мені! - каже батько. Син дає. Батько заміривсь рукою стиха на річку, наче хоче золотого кинути, а син байдуже. Батько вдруге заміривсь. Син нічого. Узяв батько тоді та й кинув у воду червінця. Син навіть і не спитав батька, нащо то й до чого, а зараз поліз у кишеню та й вийняв другого червінця. Батько бачить, що лиха година, та й каже синові:

- Ось віддай мені капшука з грішми! Син дає. Тоді батько знов: - Іди ж ти, - каже, - як оце ти є, та зароби червінця! Як заробиш - то тоді приходь... Син аж засміявся. - Піду! - каже. А собі думає: «От розумний батько, - чи диво то - червінця заробити!» От і пішов він: ішов він, - чи довго, чи ні, - та й замисливсь: «Що ж я вмію робити? Письма я знаю!» От і пішов він скрізь по городі шукати роботи письменської. Та куди не поткнеться - скрізь не треба. А тут уже й їсти хочеться. Продав він кожушинку - ходить у легенькому, а вже осінь холодна. Прийшов у бакалійницю, проситься у крамарчуки, у прикажчики. Питаються у нього: - Де ж ви були? Що знаєте? - Я, - каже, - жив біля батька, був коло хліборобства... - Та й тільки? - кажуть йому. - Не треба нам таких. Узять вас хіба за хлопця-попихача, та ви більше з'їсте, ніж заробите. Що його робити? А тут холодно, а тут їсти хочеться! Пішов він до Дніпра, Там параходів та всяких суден без ліку стоїть. Нічого робити - найнявся він лантухи тягати. Так, як лозинка від вітру, гнувся він під тими лантухами важкими - ноги трусились, голова горіла. Увечері з незвички як упав на вулиці, так і заснув. Був би замерз, та солдат-поліціянт побачив - до поліції відвіз: думав, що п'яний. Другого дня - те ж, третього, четвертого - усе те ж. Він уже й недоїдає, й недопиває, щоб більше грошей зоставалося, а ще далеко до золотого, бо й плата мала, і сили в нього небагато. Робить - і так усю осінь і зиму проробив. І вже по весні зібралось у нього стільки грошенят, що виміняв він за них золотого. Тоді йде до батька. Прийшов, аж батько стоїть біля млина, саме біля річки.

- Здорові, тату! - Здоров, синку! - каже батько. - Ну, синку, приніс? Лізе син у кишеню та потихеньку, як склякне, виймає щось завернене у ганчірочку, а потім ще й у папірець, - еге, червінець, - та й боїться давати батькові. Узяв батько, повертів того золотого у руках та як заміриться на річку... Син як ухопить батька обома руками за руку, як крикне: - Ой, батеньку, батеньку! А сам як не свій. Тоді батько засміявсь та й каже: - Ну, тепер я бачу, що ти знаєш, почому ківш лиха, як дістається червінець. Ось тепер ти мені син, і моя худоба тобі буде. І з того часу син годі вже гроші розкидати - такий працьовитий та хазяйновитий зробився.

Бабина дочка та дідова дочка

Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й здумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловікові казала: - Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди - не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю! - Добре, - відказав чоловік, - не буду брати не то її, а й ніякої, і женитися не буду. От заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік казав: не буду женитися ні з якою, а то й забув, що казав, і забіг, побалакав і удову до себе просив. Тоді вдова з великих радощів сказала: - Я вже давно цього ждала! От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала.

Ото живуть усі вкупі - дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха, - усе гризе голову, та й діти між собою часто сваряться, надто бабина дочка; звичайно, як зведенята - у них ніколи ласки нема. Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться; і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить. А йдуть додому вранці та дійдуть до перелазу - ото й каже бабина дочка до дідової дочки: - Дай, - каже, - мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш. - Добре, - каже, - сестрице, на! От поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, узявши починки, побіжить додому й матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гулялась і мички попалила. - А я пряла й додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача! От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати: - Твоя дитина ледащо - не хоче робити, а ти не хочеш учити! От, що вже не робила, як з неї не знущалась, що дідові не наговорювала, а їй усе байдуже: робить собі мовчки. Дуже було бабі досадно з дочкою дивитися на неї, що дід її жалує; і почали вдвох радиться, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було! Ото й почала баба дідові гризти голову: - Твоя дитина ледащо - не хоче нічого робити, тільки все гуля та спить товстим сном, а ти ще й жалуєш, ти б лучче, ніж мав би жалувати її, то б найняв де-небудь, то, може, що й було б з неї! - Де я найму її? - каже дід. - Так веди, куди хочеш, а щоб вона дома не була.

Ото як докучила баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди та й годі!» Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко. От зібрались і пішли, і зайшли у великий ліс. Ото дочка дідові й каже: - Заверніться, тату, додому, я й сама піду, десь найду собі службу. - Добре, - каже дід. Попрощався і завернувсь, а дівчина пішла собі. Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур'яном, що й не видко, та й каже: - Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене - я тобі у великій пригоді стану! От дідова дочка закотила рукави, обполола, обханючила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина пішла далі. Ото схотілось їй пити. Вона зайшла до криниці, а криничка їй говорить: - Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене - я тобі у великій пригоді стану! От дівчина обчистила, обханючила і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, вона пішла далі. Коли біжить така погана собака та й каже: - Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене - я тобі у великій пригоді стану! От дівчина заходилась, обчистила, обханючила, собака сказала: «Спасибі, дівонько!» Вона пішла далі. Коли стоїть піч, і така облупана, а біля неї глина лежить. Ото й каже піч: - Дівонько-голубонько, обчисть, мене, обмаж мене - я тобі у великій пригоді стану! От дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина пішла далі. Ото йде та йде, зустрічає її жінка та й каже: - Помагайбі тобі, дівчино! Дівчина відказала їй: - Доброго здоров'я!

- Куди ти йдеш, дівчино? - спиталась жінка. А дівчина й каже: - Іду, тіточко, щоб де найняться. - Наймись у мене, - сказала жінка. - Добре, - відказала дівчина, - наймусь. - У мене, - каже жінка, - невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу. - А чому ж не зумію? - каже дівчина. - Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму. Ото прийшли додому, де та жінка жила. От жінка й каже: - Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й вечір нагрій окропу і вилий у корито, і борошенця туди всип, і замішай - тільки, гляди мені, щоб не гаряче було, тільки тепленьке; та не бійся, що б ні бачила, що ні чула - стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір; то ти нагодуй їх, то вони порозлазяться, куди якому треба. Дівчина сказала: - Добре, паніматко, так буду робити, як ви мене навчили. От поєднались. Зараз увечері затопила піч, приставила окропу, нагріла трохи, повиливала в корито і борошенця туди всипала й замішала. Стала на порозі, двічі свиснула - як почали злазитись гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, та кожне до корита, понаїдались усі та й порозлазились. І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала, а як кінчився рік, то та жінка й каже дівчині: - Ось що, дівчино: оце вже сьогодні тобі рік, як ти в мене; коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі, нехай тобі бог помагає на все добре! Дівчина подякувала хазяйці за хліб, сіль і за все і сказала: - Хочу додому; спасибі вам, паніматко! Хазяйка каже їй: - Піди ж, вибери якого хочеш коня й воза.

А сама наготовила їй повнісіньку скриню всякого добра і дала їй, і випровадила у ліс ту дівчину, тоді попрощалася, сама вернулась додому, а дівчина поїхала собі, хвалячи бога. Ото їде дідова дочка повз ту піч, що вона хутрувала, коли гляне - аж повнісінька піч пирогів. От піч і каже: - Дівонько-голубонько, на тобі оці пироги за те, що ти мене прибрала - спасибі тобі! Дівчина подякувала, і тільки що під'їхала, а пироги так і пороснули у возик; піч заслонилась, а дівчина поїхала далі. Ото їде та їде, коли дивиться - аж біжить собака і несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шліфоване. Ото тільки що прибігла до возика, та й каже: - На тобі, дівонько-голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала! Дівчина взяла й подякувала, і поїхала далі, радіючи. От їде - і так їй схотілося пити, що господи! От подумала: «Заїду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь». Ото заїхала, дивиться - аж повнісінька криничка води, аж через верх ллється, а біля неї стоїть золоте барильце й кухлик. І каже криничка: - Напийсь і собі набери барильце, та й кухлик візьми! Стала та дівчина пити - аж не вода, а вино, і таке добре, що й зроду такого не пила. Набрала повнісіньке барильце додому, та й кухлика не забула. Поїхала далі. Коли стоїть яблунька - і така хороша, що не можна й сказати: на ній яблучка срібні та золоті, і рясно-рясно! Ото яблунька й каже: - Дівонько-голубонько, на тобі ці яблучка за те, що ти мене обчистила, обханючила. Дівчина сказала: «Спасибі!» та під'їхала під яблуньку, а яблучка так і пороснули у возик. Ото приїхала та дівчина додому та й гукає: - Ідіть, тату, забирайте худобу!

От вийшов дід із хати, дивиться - аж дочка його; він зрадів, побіг до неї та й каже: - Де ж ти, дочко, була? - Служила, тату, - каже дочка. - Зносьте добро! А добра ж то - повнісінький віз, іще й намисто товсте! Стали зносити - то то гарне, а то ще краще! Ото побачила баба, що стільки дідова дочка навезла усякої всячини, і напалася на діда: - Веди та й веди і мою дитину, куди свою водив! Ото як докучила дідові, щодня це кажучи, - сказано, зависть бабу взяла, - то він сказав: - Нехай убирається, поведу. Ото попрощались і пішли дід з бабиною дочкою. Зайшли у ліс, дід і каже: - Іди ти, дочко, а я завернусь додому. - Добре, - відказала бабина дочка. І розійшлися: дівчина у ліс пішла, а батько додому. Ото іде бабина дочка великим лісом, коли стоїть яблунька та й каже: - Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене, то я тобі у великій пригоді стану! Дівчина відказала: - Оце чорт не видав, буду руки каляти. Ніколи мені! От іде бабина дочка далі, коли стоїть криничка, така зарощена, та й каже: - Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене, я тобі у великій пригоді стану! - Оце лиха година розносила вас з своїм чистінням! Мені треба йти скоренько, - сказала та дівчина та й пішла далі. Ото іде повз ту піч, а піч і каже: - Дівонько-голубонько, обмаж мене, обханюч мене, я тобі у великій пригоді стану!

- Та нехай тебе лиха година маже, не я буду мазатися! - сказала бабина дочка, дуже розсердилась і пішла далі. Коли біжить собака - така погана, що гидко й глянути, та: - Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене, я тобі у великій пригоді стану! Дівчина поглянула та й каже: - Оце, бісів батько тебе не видав, така погана, а щоб я коло тебе руки каляла... О, щоб ти не діждала! - І пішла бабина дочка далі, лаючи. Ото зустрічає її та сама жінка, що дідова дочка у неї служила, та й каже: - Здорова була, дівчино! Дівчина відказала: - Доброго здоров'я, тіточко! - Куди ти йдеш? - спиталася жінка. А бабина дочка й каже: - Та йду, тіточко, щоб де найняться. А жінка каже: - Наймись у мене, дівчино! - Добре, тітко, - каже дівчина. - А яке ж у вас діло? - Та в мене діло невелике, дочко, аби ти зуміла робити, - сказала жінка. - А чому не зумію, - відказала дівчина. - Ви мені раз розкажете, а вдруге сама знатиму. - Ось, що, дівчино, - каже жінка, - яка твоя робота: оце тобі казани, рано й вечір нагрій окропи, та не гарячі, щоб тільки тепленькі; вилий у корито, замішай борошном, тоді стань на порозі, двічі свисни, - тільки не бійся, - то до тебе позлазяться всякі звірі, гадини і жаби та наїдяться і порозлазяться, куди якій треба. А що, зумієш так зробити, дівчино? - Зумію, - відказала дівчина. Ото поторгувались, а ввечері бабина дочка затопила піч, приставила окропи, а як закипіли казани у ключ, мов грім загримів, - бо казани великі були, - тоді дівчина набрала борошна мірку і всипала туди та й замішала не пійло, а лемішку, та й висипала у корито, сама стала на порозі, свиснула двічі...

От прилізли гадюки, жаби, ящірки і всякий звір. Ото кожне до корита - та ухватить та й вивернеться. І так усі чисто попеклись. Тоді бабина дочка бачить, що всі понаїдались і повивертались, та й не встають, та пішла до хазяйки та й каже: - Що це у вас, паніматко, така чудна скотина, що наїлись та полягали, та й не встають? - Як не встають? - крикнула хазяйка з ляку, та стрімголов на двір... Побачила, що неживі, ухватилася за голову та в крик: - Ох, боже мій! Що ти наробила? Ти їх попекла! От лаяла і плакала, та нічого не помоглось. Потім поскладала печеню в скриню і замкнула; а як скінчився бабиній дочці рік, то вона ганчірками пригнітила і дала коня шолудивого, воза поламаного, поставила скриню з гадюками печеними і випровадила у ліс. От поїхала бабина дочка додому та й не знає, що матері везе. Ото їде бабина дочка, радіючи, що в неї буде те, що в дідової дочки є. Доїздить до тієї кринички, і дуже їй схотілося пити. Дивиться - як на те ж криничка: вода так і ллється; вона туди стрімголов кинулась, а криничка закрилась та й каже: - Е, дівонько-голубонько, не хотіла в пригоді стати - мене причепурити, то не будеш і води пити! Заплакала дівчина та й поїхала далі. Ото доїздить до яблуньки, а на ній так рясно яблук, що ніде курці клюнути, та такі гарні - срібні та золоті. От вона каже собі: «Піду, хоч яблучок струшу, матері гостинця повезу». Ото тільки що підійшла, а яблучка - скік угору, аж на вершок, яблунька й каже: - Е, дівонько-голубонько, не хотіла мене прибрати - не будеш з мене яблучок зривати! Заплакала бабина дочка та й поїхала далі.

Коли дивиться - аж біжить собака і несе на шиї разок намиста доброго, ще й шліфованого. Кинулась дівчина за тією собакою, щоб відняти намисто, а собака й каже: - Е, дівонько-голубонько, не хотіла мені у пригоді стати - не будеш від мене намиста брати! Та й побігла собі. А бабина дочка заплакала та й поїхала додому. Ото приїхала у двір до батька та й гукає: - Ідіть, тату, заберіть худобу! Дід і баба вибігли з хати, дивляться - аж дочка приїхала, дуже обоє зраділи, ухватили її в хату, унесли й скриню. Ото як відчинять, подивляться - аж там самі жаби, гадюки! Вони в крик: - Дочко, що це таке? - бо й полякались обоє. Тоді бабина дочка стала розказувати, що їй було, а баба з дідом слухають; а як розказала вона все те, то баба сказала жалуючи: - Мабуть, твоя така доля, що куди не підеш, то золоті верби ростуть! Сиди лучче дома та не рипайся, бо та добра привезла, а ти гадюк! Іще хвалити бога, що хоч жива прийшла. Отак вони собі живуть і хліб жують, а я там була, мед-вино пила, по бороді текло, а в роті не було, - коромислом сіно возять, оберемком воду носять, - а хазяїн на всю губу! Дідова дочка пішла заміж, а бабина й досі дівує та гордує.

Додаток Д

Конспект заняття на тему: «Будь ввічливим!»

Мета: Збагачувати словниковий запас дітей ввічливими словами. Навчати дітей узгоджувати слова в роді та відмінку, переказувати невеликі художні твори. Виховувати у дітей розуміння загальнолюдських цінностей, культуру спілкування з дорослими.

Хід заняття:

Вихователь: Діти! Сьогодні ми розпочнемо наше заняття з читання казки про дідуся і хлопчика. Послухайте її, будь ласка, уважно.

Казка «Для чого люди кажуть «спасибі».

Дрімучим лісом йшли два мандрівники - Дідусь і Хлопчик. Було жарко, мандрівникам хотілось пити. Нарешті вони дійшли до струмка. Тихо дзюрчала вода. Мандрівники нахилилися, напилися. Дідусь сказав: - Спасибі тобі, струмок! Хлопчик усміхнувся. - Чому ти усміхаєшся, хлопче? - запитав Дідусь. - Навіщо ви, Дідусю, сказали струмкові «спасибі»? Адже він не жива істота: не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.

- Це так. Якби води напився вовк, він може й не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. А знаєш, для чого людина говорить «спасибі»? Знаєш, кого це слово звеличує, вшановує, підносить? Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер же був час подумати: шлях через ліс ще довгий.

Вихователь ставить дітям запитання за текстом:

- Про кого розповідається в творі?

- Де ішли Дідусь з Хлопчиком?

- Яка стояла погода?

- Що хотілося мандрівникам?

- Що знайшли подорожні в лісі?

- Чи втамували вони спрагу?

- Що сказав Дідусь струмочку?

- Чи здивувало це Хлопчика?

- Що запитав Хлопчик у Дідуся?

- Як Дідусь відповів на запитання Хлопчика?

- Як ви гадаєте, кого звеличують ввічливі слова?

Вихователь допомагає дітям зробити висновок: ввічливі слова звеличують і вшановують людину.

Конспект заняття

Розповідання української народної казки «Колосок».

Завдання: Закріпити уявлення дітей про трудові процеси. Вчити розуміти зміст казки, відповідати на запитання, оцінювати поведінку героїв. Виховувати працьовитість, любов до праці, негативне ставлення до ледарів.

Словник: Голосисте горлечко, колосок, борошно, млин, тісто, пиріг.

Матеріал: колоски, пиріг, ілюстрації, прислів'я.

Хід заняття: На столі стоять колоски. Запитання: Що це таке? Де ростуть колоски? Хто їх вирощує? Що потім роблять з колосків? Розглядання пирога. Розповідання казки, пояснення виразу Голосисте горлечко, слова млин. Розглядання ілюстрацій. Запитання: Як звали мишеня? А як півника? Що знайшов півник? Що зробив він з зерном? А що робили мишенята? Що півник сказав мишенятам? Чому півник не дав їм пирога?

Чи правильно зробив півник? А чи допомагаєте ви вдома? Як ви допомагаєте? Прислів'я: «Добре в світі тому жити, хто працьовитий», «Вмієш їсти, вмій і заробити».

У старшому дошкільному віці дітей учать впізнавати жанрові особливості казки, визначати її композиційні чинники.

Конспект заняття

Розповідання української народної казки «Кривенька качечка»

Завдання: Виховувати здатність до співчуття, поглиблювати уявлення про чуйність, доброзичливість. Закріплювати вміння визначати жанр твору, ознайомити з композицією: зачин, зав'язка, розв'язка, кінцівка; вчити виділяти казкові елементи, вживати логічні наголоси в реченні.

Матеріал: казка «Кривенька качечка», ілюстрації - до казки.

Хід заняття: Вступна бесіда: Які казки ви знаєте? Пригадайте, якими словами починаються казки. А ще якими? А якими словами закінчуються? Ознайомлення дітей з поняттями«зачин», «приказка», «кінцівка». Читання казки (не називаючи жанру). Запитання: Який твір я вам прочитала - оповідання чи казку? Чому ви думаєте, що це казка? Назвіть зачин цієї казки. Де ще казковість у цьому творі? Якими ще словами український народ передав казковість? Назвіть кінцівку казки. Якими словами починається зав'язка казки? Якими словами передається найголовніша подія казки (кульмінація)? Якими словами в казці передається розв'язка? Яким голосом співали каченята пісню: радісним чи сумним? (Діти передають радість та подив у пісні каченят.)

А яким голосом співала качечка пісню? (Сумним, з тугою за волею.) Робота над інтонаційною виразністю речення «А дід та баба знову зосталися самі». Розглядання ілюстрацій. Бесіда етичної спрямованості: Як можна оцінити перший вчинок діда та баби? Який він був? Якими словами про нього можна сказати? Що можна сказати про другий вчинок діда та баби? Як можна оцінити поведінку каченят? Підсумкова розповідь виховательки. Виведення морального правила.

План-конспект заняття на тему «Мої улюблені казки»

Завдання: Виховувати інтерес до творів усної народної творчості; вміти відтворити по пам'яті зміст знайомих казок, впізнавати казку за ілюстраціями, читати назви казок, закріпити композицію казки; бережно ставитись до книжок.

Матеріал: виставка книг-казок, на столі дитячі книжки зі знайомими казками, ілюстрації до них.

Хід заняття: Вихователька: «За синіми морями, за високими горами...» Який жанр твору починається такими словами? Які ви знаєте казки? А яка казка ваша найулюбленіша? Чому? Діти розповідають частини казок (зачин, зав'язку, розв'язку, кінцівку). Розглядання виставки. Літературна вікторина. Розглядання ілюстрацій до казок. Розглядання дитячих книжок на столах, читання назви, окремих слів, речень, підписів під ілюстраціями. Ознайомлення з казковим веселим жанром - «надокучливими» казками.

З дітьми старшого дошкільного віку можна проводити серію (декілька) занять за змістом однієї казки. Проілюструємо це на прикладі казки «Цап та Баран»

Заняття В гостях у казки «Цап та Баран».

Матеріал: фігурки тіньового театру.

Хід заняття: Вихователька демонструє фігурки тіньового театру (цапа, барана, вовка) і пропонує відгадати, хто це. Далі говорить, що до дітей у гості прийшла казка, яка називається «Цап та баран». Розповідає казку, пояснюючи незнайомі слова.

Проведення бесіди за змістом казки. Запитання до дітей: Чому дід з бабою прогнали цапа й барана? Що цап та баран знайшли на дорозі? Кого побачили вони в лісі? Як цап та баран налякали вовка?

Хто сказав такі слова: «А збирайтеся, цапе й баране, і йдіть собі». Як це було сказано?

Хто був дужим, але несміливим? Яким був баран? А хто був сміливим, але недужим? Яким був цап? Хто сказав так: «Бери, баране, голову, бо ти дужий». Чиї це слова: «Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий»? Як це було сказано? (Звернути увагу на місце наголосу у слові «барана», стежити за вимогою слова «удвох».) У казці є такі слова: «Ідуть та ідуть, коли бачать...». Що вони побачили?

Вільний переказ казки «Цап та Баран» використанням тіньового театру)

Вихователь пропонує дітям спробувати переказати цю казку, спостерігаючи за діями фігурок тіньового театру. «Я буду починати казку, а ви - закінчувати (по черзі)».

Вихователь показує фігурки діда й баби й каже:

Були собі... (дитина закінчує речення).

Мали вони... (показує цапа та барана, хтось із дітей закінчує). Вони були великі приятелі, куди... (показує цапа), туди й... (показує барана).

Далі вихователь вільно переказує казку, окремі її частини, де є можливість, використовує тіньовий театр.

Заняття друге: В гостях у казки «Цап та Баран»

Матеріал:увихователя - персонажі пальчикового театру, у дітей - один персонаж, торба, іграшка- саморобка «вовча голова».

Хід заняття: Вихователь демонструє персонажів пальчикового теаіру - цапа та барана. Хто це? З якої казки прийшли до нас ці герої? Ви пам'ятаєте, якими були ці два приятелі? (Цап був сміливий та недужий, а баран дужий та несміливий.) З ким зустрілися цап та баран? Вихователь демонструє двох іграшкових вовків (персонажів пальчикового театру):

Ось якими були вовки. Вони страшні і злі.

Давайте ще раз послухаємо казку, а потім пограємо.

Драматизація уривків казки.

Вихователь знов організовує «акторів» по групах: «цапи», «барани», «вовки», розпочинає той чи інший уривок, і діти включаються у діалог.

Наприклад:

«Ідуть та ідуть цап та баран. А посеред поля лежить... (Діти закінчують речення.) Баран був дужий та не..., а цап сміливий та не.. От цап і каже... («Цапи» і «барани» вступають у діалог.)

Приходять туди, аж три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються. («Цапи» й «барани» разом з вихователем промовляють слова вітання, їм хором відповідають «вовки».)

Казка розігрується до слів «Та подай ще більшу». Вихователь зачитує наступний абзац, яким завершується драматизація казки.

На сьомому році життя влаштовують різноманітні свята та вечори казок.

«Свято казки» у дітей»

Кімната чи зала відповідно оформлені, стіни гірикра- шаються малюнками відомих дітям казок. Свято починається інсценівками за змістом казок «Ріпка», «Івасик- Телесик», «Колосок» та переглядом діафільма «Колобок».

Ведучий показує вироби дітей і пропонує їм назвати казку, коротко розповісти про хороші вчинки героїв («Івасик-Телесик», «Колосок», «Солом'яний бичок»).

Потім діти в костюмах персонажів самі розповідають уривки і пропонують відгадати, з яких вони казок. У залі з'являється «листоноша» з «телеграмами». Він зачитує їх і пропонує відповісти, від кого вони.

Від дідуся втік, від бабусі втік, скоро буду у вас. «Колобок»)

А мишенят і кликати не треба: вони вже сиділи за столом. («Колосок»)

Мій котику, мій братику! Несе мене лисиця за крутії гори, за бистрії води. («Котик і півник»)

Дівчинка бачить: у хаті не прибрано, холодно. Взяла віник, підмела хату, прибрала, піч затопила. Потім запитує: «Може, ще щось зробити?» («Про ліниву дівчинку і старанну дівчинку»)

Ходи, мишо, не біжи, нам ріпку вирвати допоможи. («Ріпка»)

Оленка показала Івасику, як на лопату сісти. («Івасик-Телесик»)

Принесли козенята ножиці і голку з ниткою. («Вовк і семеро козенят»)

Не послухав брат сестричку і напився води з копитця. («Сестриця Оленка і братик Іванко»)

Хто тут живе? (Демонструються: хатка на курячих ніжках; рукавичка; бочка, що по морю пливе; лісове озерце.)

Яку пісню співали Колобок, мати Івасика-Телеси- ка, Коза-дереза?

Авторитетне жюрі переглядає всі малюнки і вироби, підраховує бали, а Веселий Олівець оголошує результати конкурсу, нагороджує переможців книжками.

Літературна вікторина за змістом знайомих казок;, наприклад: «Я від діда втік...».

Зал казково прибраний персонажами українських народних казок. З'являється казковий Колобок. Співає пісеньку:

Я Колобок, Колобок,

Я по засіку метений,

Я на яйцях спечений,

Я від діда втік,

Я від баби втік.

Я запрошую всіх вас у подорож до Країни казок! Ведуча: Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому Зайчик. Діти, а в яких казках живе Зайчик? Так, правильно, «Колобок», «Теремок», «Коза-дереза», «Солом'яний бичок». А як? вірші про Зайчика ви знаєте? А які загадки? Ой молодці! (Діти розповідають.)

То ж підемо з Колобком далі. Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому хто? Так, Вовк.

Підібрав він голосок, став малим співати. Здогадались вони: «Це Вовк, а не наша мати». З якої це казки? Вірно, «Вовк та семеро козенят». А в яких ще казках: живе Вовк? Так, у казках «Колобок», «Теремок», «Коза- дереза», «Рукавичка», «Солом'яний бичок», «Лисичка- сестричка». А може, хто знає про нього загадки, вірші5> пісеньки, прислів'я? (Діти пригадують.)

Котиться Колобок, котиться і зустрічає того, що:

Ходить лісом дід лахматий.

Одягнувся в кожушину,

Мед шукає і ожину,

Літом любить полювати,

А зимою в лігві спати.

Як зачує він весну,

Прокидається від сну.

То кого зустрів Колобок? Так, Ведмедя. А які казк» ви знаєте про нього? Вірно, «Колобок», «Теремок», «Коза-дереза», «Рукавичка», «Три ведмеді», «Солом'яний; бичок». А які вірші? Які загадки?

Діти, Колобок дуже задоволений і запрошує нас далі у подорож. (Звучить пісня «Я лисичка, я сестричка».) То кого далі зустрів Колобок? А як називають Лисичку? А чому сестричка, чому хитра? А в яких казках живе Лисичка? Так, «Колобок», «Теремок», «Лисиця і глечик», «Рукавичка», «Солом'яний бичок», «Лисичка-сестричка», А ось послухайте:

Зажурився Коток,

Взяв бандурку й молоток

Та й пішов співати

В лиски біля хати.

Діти, для чого Котик брав молоток? Що він співав і кого врятував та від кого? Правильно. Від хитрої Лисички врятував Котик Півника. Можливо, хто з вас знає вірші про Лисичку, загадки? (Діти розповідають.) Молодці, діти. От і прийшла наша подорож до кінця. Ви всі розповідали гарні вірші про звірів, загадували загадки. І тому Колобок хоче вам показати діафільм «Колобок». (Перегляд діафільму.)

Размещено на allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.