Розвиток вокально-хорових навичок учнів на уроці музичного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаська обласна державна адміністрація

Управління освіти та науки

Комунальний вищий заклад

«Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім.Т.Г.Шевченка»

Курсова робота

Розвиток вокально-хорових навичок учнів на уроці музичного мистецтва

Умань-2019



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ХОРОВИХ НАВИЧОК У ШКОЛЯРІВ

1.1 Значення співів як виду музичної діяльності у житті сучасних школярів

1.2 Характеристика вокально-хорових навиків у школярів

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ НАВЧАННЯ СПІВАМ

2.1 Методика навчання співам

2.2 Розвиток пісенної творчості у школярів на уроках музичного мистецтва

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

В останні кілька років обгрунтовано зріс інтерес до хорової педагогіки. Це обгрунтовано тим, що хор став відігравати велику роль навіть у сучасній музиці, де хорові партії часто використовуються в якості бек-вокалу, не кажучи вже про самоцінність хорової музики, про красу, непередаваною гармонійності хорового співу. Але щоб досягнути необхідного вищого рівня вокального виконання в хорі, необхідна велика музична педагогічна робота зі співаками, вокалістів необхідно виховувати з самого раннього віку, розвиваючи в них необхідні вокально-хорові навички.

Однак тема вокально-хорового виховання молодших школярів настільки важлива для формування всієї музичної культури дитини в цілому, що її освітленням можна займатися нескінченно довго і все одно залишатимуться прогалини і «вузькі» місця. Крім того, методики хорового виховання вокалістів молодшої школи постійно оновлюються, кожен педагог, що займається даною проблемою, привносить у процес навчання щось своє, оновлює вже існуючі методики, узагальнює попередній досвід своїх колег. Тому абсолютно необхідно постійно стежити за змінами в теорії та практиці музичного навчання, брати щось для особистого досвіду, аналізувати, застосовувати на практиці, вводити в процес розвитку вокально-хорових навичок в конкретному окремо взятому хоровому колективі. Цим і обумовлюється актуальність даної теми.

Особливе значення при виконанні даної роботи приділялася методологічним засадам дослідження. Тут ми спиралися на вивчення досліджень в галузі методики вокального виховання дітей. Відзначимо статті та нариси С. Гладкої, Н. Тевлина, Н. Черноіваненко, Л. Дмитрієва, О. Апраксиной, Л. Безбородова, Г. Стулова, а також сучасні дослідження по роботі з дитячими хоровими колективами К.Ф. Микільської-Берегівської, М. С. Осенневой, В. А. Самаріна, В. Л. Живова та інших педагогів. Також у своїй роботі ми використовували роботи вчених психологів в області вікової психології, таких як Ю.К. Бабанського, І.Я. Лернера, Я.А. Пономарьова, С. Л. Рубінштейна. [2,3,5]

Об'єктом дослідження є процес формування вокально-хорових навичок у школярів.

Предмет дослідження- зміст, методи, форми формування вокально-хорових навичок у школярів на уроках музичного мистецтва.

Мета роботи- теоретично обґрунтувати, експериментально перевірити умови формування вокально-хорових навичок.

Для здійснення мети виділено наступні завдання:

· вивчити і проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми дослідження;

· узагальнити основні поняття методики навчання співам;

· розробити вправи для розвитку голосу і слуху;

· розробити завдання для розвитку пісенної творчості.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів (теоретичного і практичного), висновків та списку використаної літератури.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ХОРОВИХ НАВИЧОК У ШКОЛЯРІВ

1.1 Значення співів як виду музичної діяльності у житті сучасних школярів

Спів - основний вид музичної діяльності дітей. Величезну роль у навчанні співу відіграють навички сприйняття музики. Тому в першу чергу на музичних заняттях у дітей необхідно розвивати емоційну чуйність на музику. Правильно підібраний і художньо виконаний пісенний репертуар допоможе успішному вирішенню цього завдання. Через активний спів у дітей закріплюється інтерес до музики, розвиваються музичні здібності.

У процесі співу діти навчаються музичній мові, що підвищує сприйнятливість до музики. Поступово вони пізнають жанрову основу пісні. У них формується здатність відчувати темброві висотні і ритмічні зміни в музиці. Дитина-школяр не просто пізнає мову музичної мови, вона починає свідомо активно нею користуватися в своїй виконавській діяльності.

Спів - основний засіб музичного виховання. Він найбільш близько доступний дітям. Діти люблять співати. Виконуючи пісні, вони глибше сприймають музику, активно висловлюють свої переживання і почуття. Текст пісні допомагає їм зрозуміти зміст музики і полегшує засвоєння мелодії. Мелодію з голосу діти сприймають легше, ніж при виконанні на фортепіано, коли складний акомпанемент ускладнює сприйняття.

Спів сприяє розвитку мови. Слова виговорюються протяжно, співучо, що допомагає чіткій вимові окремих звуків і складів. Музичний керівник стежить за правильною вимовою слів. [3]

Спів об'єднує дітей загальним настроєм, вони привчаються до спільних дій. Діти чують, що той, хто поспішає або відстає, порушує стрункість співу.

У процесі співу у дітей розвиваються музичні здібності: музичний слух, пам'ять, почуття ритму.

Спів - складний процес звукоутворення, в якому дуже важлива координація слуху й голосу, тобто взаємодія співочої інтонації (нефальшивих звучань) і слухового, м'язового відчуття. Відзначаючи, що людина не просто переживає, згадуючи музичне звучання, але завжди співає ці звуки "про себе", з м'язовою напругою, російський фізіолог І.М. Сєченов підкреслює також інстинктивну звуконаслідувальну властивість дитини: "Выяснение в сознании звук или ряд звуков служит для ребенка меркой, к которой он подлаживался свои собственные звуки и как будто не успокаивается до тех пор, пока мерка и ее подобие не станут тождественны". [3]

Діти наслідують мовну і співочу інтонації дорослих людей, намагаються відтворити звуки, що видаються домашніми тваринами, птахами. При цьому слух контролює правильність звуконаслідування.

Дослідження взаємозв'язку слуху і голосу проводилися багатьма вченими. Доктор Є.І. Алмазов, що вивчав природу дитячого голосу, підкреслює особливе значення розвиненого слуху для правильної вокальної інтонації. Аналізуючи недосконалу якість дитячого співу, він називає причини (дефекти слуху, хворе горло, відсутність зв'язку між слухом і голосом) і говорить про необхідність своєчасних лікарських оглядів та лікування цих захворювань. [3,5]

Слух удосконалюється, якщо навчання поставлено правильно. У молодших класах увага дітей залучається до точного відтворення мелодії: співи прості, маленькі поспівки, пісеньки, побудовані на двох-трьох нотах. Прикладом завжди служить виразний, правильний спів вихователя і звучання добре налаштованого інструменту. Дитина слухає, потім співає разом з дорослим, як би "підрівнюючи" до вокальної інтонації. Поступово виробляється стійкість слухової уваги і згодом розвивається ладо-висотний слух.

Співи - наймасовіший і найдоступніший вид музичного мистецтва і основний вид музичної діяльності в школі. Процес навчання співу досить складний і вимагає від дітей великої активності, уваги, зосередженості і розумової напруги. [1,7]

Заняття співом добре впливають на загальний розвиток дітей, на формування їх естетичних, фізичних, моральних і розумових якостей, також сприяє розвиткові мовлення, виправленні дефектів мови, поглибленню дихання, зміцненню голосових зв'язок та голосового апарату в цілому. У процесі співу розвиваються слухові уявлення, без яких неможливе правильне відтворення мелодії голосом, музичні здібності (емоційна чутливість, музичний слух, музична пам'ять, чуття ритму, мелодичний, гармонічний, ладовий слух), та творчість школярів.

Під час співу вдосконалюється мова дітей, співаючи, вони вчаться вимовляти слова чітко, правильно, виразно, протяжно, розвивається увага, уява, мислення і пам'ять. Окрім цього, тексти пісень підпорядковані певному ритму, що також сприяє вимові важких звуків і складів. На думку лікарів, спів є доброю формою дихальної гімнастики. Тому дуже важливо співати в чистому, провітреному приміщенні, а літом - на повітрі, в суху і теплу погоду.

Спів використовується як обов'язковий вид діяльності на музичних заняттях в кожному класі,як у молодшій, так і в старшій школі, а також на святах, розвагах, у повсякденному житті школи тощо. Дуже часто спів супроводжує інші види музичної діяльності: танець, хоровод, гру на музичних інструментах. Під час співу діти вчаться порівнювати свій спів з іншими, прислухатися до виконання мелодії на інструменті, зіставляти різний характер музичних фраз, речень, оцінювати якість виконання пісні своїми однокласниками. Заняття співом допомагає організувати і об'єднати дитячий колектив, виховати дружні стосунки, а також волю, організованість та витримку.

Дитячий спів ще недосконалий, дуже часто у дітей зустрічаються дефекти слуху, хворе горло, відсутність зв'язку між слухом і голосом. Це вимагає від педагогів бережливого ставлення до дитячих голосів, своєчасних лікарських оглядів і лікування різноманітних захворювань горла та голосових зв'язок. Якщо у дитини хворе горло, болять голосові зв'язки, її ні в якому разі не можна заставляти співати. Так само забороняється співати у сиру і холодну погоду, зимою на вулиці.

Таким чином, спів є важливим засобом музичного виховання і відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного і гармонійного розвитку школярів. [2,8]

Завдання навчання співу такі:

1. Навчити дітей чисто і виразно співати з допомогою дорослих, самостійно, у супроводі музичного інструмента і без нього.

2. Виховати інтерес до пісні, бажання її співати на музичних заняттях і поза ними.

3. Розвивати музичні та творчі здібності, креативність у процесі співу.

4. Формувати у дітей співочі вміння і навички, привчаючи їх чисто і виразно виконувати пісні.

5. Закріпляти і розширювати співочий діапазон, переборюючи монотонне гудіння.

6. Розвивати дитячі голоси з допомогою різних по тематиці і жанрах пісень.

7. Навчити школярів застосовувати пісні в іграх та інших видах музичної діяльності.

8. З допомогою пісень виховувати музичний слух, музичний смак та музичну культуру школярів. [7]

Виховна і пізнавальна цінність, висока художня вартість і доступність для сприймання і виконання - основні вимоги до музичного співочого репертуару. Пісня має бути важливим засобом музичного виховання і навчання в школі. Вибираючи пісню педагог повинен враховувати, як вона допомагає вирішувати виховні завдання, розширювати уявлення про навколишній світ та музичні явища, поглиблювати почуття, що нового вносить вона у засвоєнні співочих навичок і який ступінь складності її виконання, чи відповідає вона інтересам і потребам дітей певного вікового періоду. У піснях для дітей молодшого шкільного віку звичайно переважають невеликі музичні фрази, нескладний ритм, який найчастіше складається з восьмих і четвертних долей, темп не швидкий і не повільний, сила звучання помірна.

Репертуар для кожного класу, згідно програми, добирається у певній послідовності і поступово ускладнюється. Однак ця послідовність досить відносна. В тій чи іншій пісні можуть трапитися важкі місця,наприклад, незвичний інтервальний хід, пунктирний ритм тощо. Тоді необхідні додаткові вправи для засвоєння цих складних для дітей завдань.

Репертуар дитячих пісень повинен бути різноманітним по тематиці, включати пісні про природу, пори року, школу, а також жартівливі, ігрові, святкові. Для старших класів додають більш складніші композиції.

Пісенний репертуар повинен відповідати таким вимогам:

1. Пісні, які вивчають діти різних класів повинні бути високохудожніми, пізнавальними і емоційно насиченими.

2. Мелодії пісень мають бути простими, яскравими і різноманітними за характером.

3. Тематика пісень повинна бути різноманітна, але близька і зрозуміла школярам.

4. Мелодії пісень повинні відповідати вокальним можливостям дітей з точки зору діапазону, який не повинен перевищувати вказаного у програмі виховання як в молодших, так і в старших класах.

5. У молодших класах пісня повинна складатися з коротких музичних фраз. В старших класах- музичні фрази мають бути довшими.

6. Темп пісень для молодших класів має бути не швидкий, тому що дітям цього віку важко вимовляти пісні у швидкому темпі. У середніх - темп пісень - жвавий, у старших - репертуар включає різні за темпом пісні.

7. Ритм мелодій повинен бути простим, складатися з поєднання восьмих, четвертних та половинних нот.

8. Кожна наступна пісня має бути складнішою за попередню (по вокальних навичках, мелодії, ритмічного малюнку та формі). [3]

Таким чином, пісенний репертуар, який пропонується програмою або який підбирає вчитель має бути високохудожнім, єдиним по змісту і формі і відповідати дидактичним принципам: доступності, послідовності: тобто, поступове ускладнення пісень має йти від більш легких до більш складних по мелодії, гармонії і структурі. Діти повинні усвідомлювати зміст і вимоги до виконання пісні, вміти самостійно виконувати їх соло і хором.

При підборі пісенного репертуару необхідно враховувати наступне:

1. План педагогічної роботи.

2. Інтереси і потреби дітей.

3. Вікові і індивідуальні особливості.

4. Доступність дитячому сприйняттю виражених в пісні почуттів.

Вокальне виховання у хорі - найважливіша частина всієї хорової роботи з дітьми. Основна умова правильної постановки вокального виховання - підготовленість керівника для занять співом з молодшими школярами. Ідеальним варіантом стає той випадок, коли хормейстер володіє гарним голосом. Тоді вся робота будується на показах, що проводяться самим хормейстером.

Але й інші форми роботи дозволяють успішно вирішувати питання вокального виховання. У кожному хорі є діти, від природи правильно співаючі, з красивим тембром і правильним звукоутворенням. Систематично застосовуючи поряд з колективною вокальною роботою індивідуальний підхід до хористів, педагог постійно стежить за вокальним розвитком кожного з них.

Але навіть при самій правильній постановці вокальної роботи вона приносить різні результати у різних хористів. Ми знаємо, що як немає двох зовні однакових людей, так немає і двох однакових голосових апаратів.

Відомо, яке величезне значення в процесі оволодіння будь-яким матеріалом займає увага. «Увага - це спрямованість психічної діяльності і зосередженість її на об'єкті, що має для особистості певну значимість (стійку або ситуативну)». Виховання вокально-хорових навичок вимагає від хористів постійної уваги, а значить інтересу і працьовитості.

Співу, як будь-якому мистецтву, необхідно вчитися, вчитися терпляче і наполегливо.

Вокальна робота в дитячому хорі має свою специфіку в порівнянні з роботою в дорослому хорі. Ця специфіка обумовлена, перш за все, тим, що дитячий організм на відміну від дорослого знаходиться в постійному розвитку, а, отже, і в зміні. Багаторічною практикою доведено, що спів у дитячому віці не тільки не є шкідливим, але є й корисним. Мова йде про спів, правильний у вокальному відношенні, що можливо при дотриманні певних принципів. Спів сприяє розвитку голосових зв'язок, дихального і артикуляційного апаратів. Правильно проведений спів зміцнює здоров'я дітей. [2,4]

А щоб розвиток молодого організму школяра в хорі проходив правильно, необхідно сформувати в нього основні вокально-хорові навички. До них відносяться:

1. Співоча установка

Учні обов'язково повинні дізнатися про співочі установки, як основу успішного засвоєння навчального матеріалу.

2. Диригентський жест

Учні повинні бути ознайомлені з видами диригентських жестів:

- Увага

- Дихання

- Початок співу

- Закінчення співу

- Міняти по руці диригента силу звуку, темп, штрихи.

3. Дихання і паузи

Педагог повинен навчити дітей опановувати технікою дихання - безшумний короткий вдих, опора дихання і поступове його витрачання. На більш пізніх етапах навчання опанувати технікою ланцюгового дихання. Дихання виховується поступово, тому на початковому етапі навчання у репертуар потрібно включати пісні з короткими фразами з останньою довгою нотою чи фразами, розділеними паузами. Далі вводяться пісні з більш тривалими фразами. Необхідно пояснювати учням, що характер дихання в піснях різного руху й настрою не однаковий. Для роботи над розвитком дихання найкраще підходять українські народні пісні.

4. Звукоутворення

Формування м'якого творення звуку. Твердий рекомендується використовувати вкрай рідко в творах певного характеру. Велику роль у вихованні правильного утворення звуку грають вправи. Наприклад, спів на склади. Як результат роботи над звукоутворенням- вироблення у дітей єдиної манери співу.

5. Дикція

Формування навички ясної і чіткої вимови приголосних, навички активної роботи артикуляційного апарату.

6. Лад, ансамбль

Робота над чистотою і точністю інтонування у співі - одна з умов збереження ладу. Чистоті інтонації сприяє чітке усвідомлення почуття «ладу». Виховати ладове сприйняття можна через освоєння понять «мажор» і «мінор», включення до розспівування різних звукорядів, головних ступенів ладу, зіставлення мажорних та мінорних послідовностей, спів a kappella.

У хоровому співі поняття «ансамбль» - єдність, врівноваженість в тексті, мелодії, ритмі, динаміці; тому для хорового виконання необхідні однаковість і узгодженість у характері звукоутворення, вимови, дихання. Необхідно навчити співаючих прислухатися до голосів,що співають поряд. [6]



1.2 Характеристика вокально-хорових навиків у школярів

Особливе значення для правильної вокальної інтонації в шкільному віці має розвинений слух, який у дітей ще достатньо не розвинений. Слух удосконалюється, якщо навчання поставлене правильно. У молодших класах увагу дітей звертають на точне відтворення мелодії: співають прості, маленькі поспівки і пісеньки, складені на 2-3 нотах. Прикладом завжди повинен бути виразний, правильний спів дорослого і звучання добре настроєного інструмента. Дитина слухає, далі співає разом з дорослим, мовби підрівнюючись до вокальної інтонації. Поступово виробляється стійкість слухової уваги і внаслідок цього розвивається ладовисотний слух.

Слух дитини весь час контролює правильність звучання. У шкільному віці голосовий апарат ще не достатньо сформований (зв'язки тонкі, піднебіння малорухливе, дихання слабке, поверхове) і міцніє разом із загальним розвитком організму і дозріванням вокального м'яза. Дитяча гортань у 2 - 3,5 рази менша, ніж у дорослого. Звук, утворений в гортані дуже слабкий. Він підсилюється резонаторами.

Розрізняють верхній (у порожнині носа і рота, гортані) і нижній (у порожнині трахеї і бронхів) резонатори. В дітей нижній, особливо грудний, розвинений погано, тому дитячий голос дуже легкий, не сильний, але разом з тим дзвінкий. Найменше форсування, напруга голосу приводить до того, що він губить свою легкість, стає неприємним і переходить у крик. Дитячі голоси по своєму звучанню не голосні, і якщо вимагати від них співати голосного співу, діти починають витягувати шию, причому гортань під тиском повітря піднімається, кров'яні судини на шиї переповнюються кров'ю, а судини, які розміщені в голосових зв'язках можуть навіть лопнути.

Крововилив у товщину голосових зв'язок приводить до нерівності країв зв'язок і довгу хрипоту. Голосна розмова, голосний спів, крик не тільки шкодять голосовим зв'язкам, але й понижують слух. Для звільнення м'язів шиї від напруги дітям можна запропонувати перед співом вправи з плавними рухами рук, нахилом голови вперед, назад і в сторони, а також вправи з розспівування голосних «а», «у», «о» «е», але ні в якому разі не «і», який звужує гортань.

Перед співом дітям рекомендується здійснити маленьку дихальну гімнастику. Дитячі голоси необхідно берегти, шляхом правильно поставленого навчання співу. Цьому багато в чому сприяє продуманий добір пісенного репертуару, який відповідає співочим віковим можливостям дітей, а також створенням спокійної обстановки при навчанні. Важливо також, щоб у побуті діти розмовляли спокійно, без крику і співали природним голосом.

Будова голосового апарату у хлопчиків і дівчаток у шкільному віці однакова. Тільки в 6-7 років з'являється певна відмінність. У хлопчиків включається грудний резонатор на нижніх звуках (до, ре, мі першої октави) і посилюється звучання голосу. Тому особливих рекомендацій щодо співу дівчаток і хлопчиків не має.

При співі у шкільному віці слід враховувати діапазон голосу дітей. Співочий діапазон - це обсяг звуків, який визначається інтервалом (відстанню) від найвищого до найнижчого звуку, в межах якого добре звучить голос. Робочий діапазон голосу школярів - в межах ре, мі - сі першої октави, хоча деякі діти можуть співати і до, до дієз, ре другої октави. Хоча саме ці верхні звуки октави рідко зустрічаються у піснях, підібраних програмами. Під час навчання співу треба обов'язково визначити співочий діапазон голосу кожної дитини і намагатися його систематично розвивати і розширювати. Діапазон голосу дітей 6-7 років - ре - ля першої октави, 7-8 років - ре - сі першої октави, 8-9 років - ре - сі першої октави, до другої октави. Зростання, розширення діапазону відбувається доверху. Тому дітям легше співати на верхніх звуках, ніж на нижніх.

Таким чином, при навчанні співу музичному керівнику треба дотримуватися таких правил:

1. Не дозволяти голосного співу, особливо довготривалого голосного співу в процесі розучування; не голосний спів - це умова, яка забезпечує нормальне звучання дитячих голосів і їх розвиток.

2. При доборі репертуару звертати увагу на звуковий діапазон, який повинен відповідати нормі для кожного класу.

3. Не пропонувати співати дорослих пісень і пісень із шкільного репертуару - це недопустимо.

4. Слідкувати за тим, що у повсякденному житті діти не кричали, це погано впливає на їх голос.

5. Добиватися нормальної спокійної розмови при будь-яких обставинах, особливо на прогулянці і в приміщенні.

6. Не пропонувати дітям багато пісень для виконання на заняттях (не більше 2-3), на святах (не більше 4-5 в старших класах, а в молодших - 3).

7. Якщо у дитини хворе горло або болять голосі зв'язки не заставляти її співати.

8. У сиру і холодну погоду, осінню чи зимою не співати на вулиці.

Температура повітря на вулиці повинна бути не нижча від +18 С і вологість повинна не перевищувати 60%.

Щоб успішно розв'язувати завдання навчання співу необхідно навчити дітей навичок і вмінь, які включають у себе співочу поставу, вокальні й хорові навички. [8,9]

Співоча постава - це правильна поза під час співу. Співаючи діти повинні сидіти прямо, не піднімаючи плечей, не напружуючи і не витягуючи шиї, не горблячись, руки тримати на колінах. У такому положенні найкраще функціонує основний дихальний м'яз - діафрагма. Голову потрібно тримати прямо, не витягувати і не напружувати шию. За цим повинен слідкувати, насамперед, вчитель. Розучувати пісні діти мають завжди сидячи. А вже вивчені пісні можна виконувати стоячи, тому що саме в такому положенні дихальні і вокальні м'язи працюють значно активніше і краще, і звучання пісень покращується. При співі стоячи, голову слід тримати прямо, руки мають бути опущеними.

Треба пам'ятати, що у молодших класах самі найменші дітки, а також школярі , що володіють неспокійним, надто жвавим характером при співі повинні сидіти в першому ряду, щоб музичний керівник міг їх бачити і чути. У середніх і старших класах за першими партами при співі сидять діти з слабо розвинутим музичним слухом, з невеликим об'ємом вокального діапазону голосу, а також найменш дисципліновані і діти, які зовсім недавно прийшли до школи і значно відстають у музичному вихованні від інших.

Щоб діти шкільного віку краще чули мелодію пісні, музичний інструмент треба ставити так, щоб високі регістри знаходилися ближче до них, з правого боку від дітей. Вчитель має сидіти перед дітками на великому стільчику в правильній співочій позі. Він повинен бути готовим до музичного заняття: знати пісні, які виконують дітки, (знати основні диригентські схеми, вміти показати вступ, закінчення пісні). У школі учні оволодівають найпростішими вокальними і хоровими навичками.

Вокальні навички - це взаємодія звукоутворення, дихання і дикції.

Звукоутворення. Школярі повинні співати природним звуком, без крику і напруження. Треба добиватися, щоб звучання дитячого голосу було високим, світлим, легким, дзвінким, спокійним і наспівним. Проте слід зважати на недосконалість дитячого голосу, на його властивість швидко втомлюватися. Діти не можуть довго і голосно співати. Тому треба виконувати вправи на приспівування голосних звуків і чітку вимову приголосних. Для правильного звукоутворення велике значення має атака звуку - це спосіб утворення звуку в голосовому апараті, а також початковий момент виконання пісні. Існує тверда і м'яка атака звуку. При твердій атаці утворюється твердий звук, енергійний, при м'якій - м'який звук. Учні повинні співати м'яко, не напружуючи голосові зв'язки. Тверда атака звуку використовується при співі маршових, урочистих пісень, таких у програмі не багато.

Дихання. Велике значення для протяжності співу має дихання. Діти під час співу повинні вміти нормально, інтенсивно, своєчасно робити вдих та видих повітря. Від правильного дихання залежить чистота інтонування, правильне фразування, виразність виконання пісні, злитність звучання. Слід слідкувати, щоб під час вдиху діти не піднімали плечей, щоб вдих і видих був спокійним, тихим і правильним. Повітря під час вдиху треба набирати через рот і ніс одночасно. Не можна розривати слово вдихом, його треба брати у молодших класах після слів, а в старших після коротких фраз.

Дикція. Розвиваючи правильну дикцію дітей треба добиватися активної, рухової роботи артикуляційного апарата, наспівного, округлого звучання голосних, чіткої вимови приголосних, правильну вимову літер і слів. Багато дітей у шкільному віці мають певні мовні дефекти: гаркавість, шепелявість, над усуненням яких треба довго працювати. Коли немає чіткої і виразної дикції, спів стає млявим і слабким. Правила вокальної дикції такі:

1. Наголошені голосні не змінюються (як пишуться так і вимовляються), наприклад «корова», «в лісі», «зима», «літо», «мама».

2. Голосний «а» при співі вимовляємо заокруглено, наближено до голосного «о», «е» - до «и», «і» - до «и».

3. Перед розучуванням пісні треба виразно, повільно і чітко вимовити текст дорослому, а потім разом з дітьми повторити, тобто навчати їх правильно вимовляти під час співу. Вироблення правильної вокальної дикції сприяє художньому, виразному виконанню пісні. Умовою хорошою дикції є розуміння дітьми змісту слів і музичного образа.

Хорові навички - це взаємодія ансамблю і строю.

Ансамбль в перекладі з французької означає «злитність», тобто правильне співвідношення сили і висоти хорового звучання, вироблення унісону (спів в один голос) і тембру. Колективні співи вимагають від дітей злагодженості, уміння слухати один одного, не виділятися силою звуку. Треба слідкувати, щоб учні починали і закінчували пісню разом, вчасно, не вискакували, не кричали, не вигукували голосно окремі слова, фрази, не замовкали тоді, коли вся група співає. Відчуття ансамблю виробляється поступово, протягом багатьох музичних занять. Злагодженість співу сприяє виразності виконання, привчає дітей до ансамблевого і хорового співу.

Стрій - це чистота вокальної інтонації. Діти молодшого шкільного віку здатні правильно інтонувати мелодію, якщо вони добре її засвоїли і мають досить розвинутий слух та голос. Для досягнення висоти інтонування великого значення мають правильне дихання, вміння зосередитися на мелодії і відтворювати голосом звуки різної висоти. Щоб досягти чистоти інтонування (чистого, не фальшивого звучання), необхідно розвивати музичний слух дітей: мелодичний слух та ладове чуття. Для правильного відтворення звуковисотного малюнка мелодії потрібна наявність музичної уваги та музично-слухових уявлень. Основою розвитку чистоти співу є здатність розрізняти висотні співвідношення звуків. Чистота інтонації залежить від взаємодії слухових та вокальних навичок, від дихання, звукоутворення, дикції. На неї впливає і діапазон голосу, а також наявність відповідних музичних даних. Деякі діти погано співають, тому що у них погано розвинений музичний слух, інші - через хворобу голосового апарату. Таким дітям слід приділяти особливу увагу і займатися з ними індивідуально. [1,2]

Для того, щоб досягнути чистоти інтонації при співі у шкільному віці музичному керівнику слід:

- підбирати пісні, які зручні по діапазону для дітей кожної вікової групи, з короткими фразами, між якими можна брати дихання;

- ілюструвати чисте, не фальшиве виконання пісень дорослими;

- систематично повторювати з дітьми вивчені пісні і при цьому співати їх без інструментального супроводу;

- співати не тільки всіма разом, але й невеличкими групками, по одному, щоб учні краще чули один одного;

- виробляти у школярів уміння слухати себе та інших, усвідомлювати якість свого виконання;

- учням, які фальшиво співають, приділяти більше уваги; для цього їх саджати ближче до музичного керівника і біля дітей, які дуже чисто співають.

Таким чином, вокальні й хорові навички мають неабияке значення для навчання дітей правильному, красивому виконанню пісень,формуванню музичного слуху, культури співу, розвитку музично-творчих здібностей, виховання інтересу, любові до пісні.

Перед виконанням пісень діти обов'язково повинні розспівуватися, тобто виконувати вправи, вокалізи, народні примовки, поспівки тощо для розвитку голосу, вокально-хорових навичок та музичного слуху. Перш ніж розучувати пісню необхідно детально ознайомити дітей з нею: визначити зміст та художні образи, характер музики, елементи музичної виразності, виховні та навчальні завдання, а також коротко розповісти про авторів пісні.

Таким чином аналіз пісні повинен складатися з таких елементів:

1. Назва твору, автори тексту і музики.

2. Основна ідея твору.

3. Загальний характер і виховні завдання пісні.

4. Аналіз літературного тексту.

5. Характеристика мелодії, форми пісні, фортепіанний супровід, засоби музичної виразності.

6. Звукоутворення, дихання. дикція, чистота інтонації, відчуття ансамблю, виконавські труднощі.

Процес розучування та засвоєння пісні складається з трьох етапів:

1. Ознайомлення. Ознайомити дітей з піснею, привчити їх вслухатися в її звучання, емоційно реагувати на пісню, забезпечити безпосереднє сприйняття її як художнього цілого, розкрити в бесіді її зміст в єдності літературного і музичного текстів. Пісня виконується кілька разів, щоб допомогти дітям краще засвоїти її мелодію. Основна мета першого етапу - зацікавити дітей піснею її виконанням, визначити основні засоби музичної виразності. На цьому етапі використовуються невеличкі бесіди, розповіді, в ході яких учні знайомляться зі змістом пісні, звертається увага на художній образ. Можна застосувати показ картинки згідно тематики пісні. Але не всі пісні потребують попередньої бесіди. Якщо пісня не складна, зрозуміла по змісту, легко сприймається і запам'ятовується, тоді можна сказати тільки її назву. У таких випадках педагог після першого прослуховування пісні задає діткам питання, наприклад: Яка пісня по характеру? Про що вона розповідає? Після цього вчитель виконує пісню ще раз.

2. Розучування пісні, формування співочих умінь ( 6-8 занять). На цьому етапі відбувається основна робота по володінню дітьми співочими навичками (вокальними і хоровими). Навчальні завдання на кожному занятті поступово ускладнюються. Особливу увагу треба звертати на правильне засвоєння мелодії. Одночасно треба звертати увагу на чітку вимову слів, наспівність і рухливість співу та музичні відтінки. На цьому етапі ведеться робота над чистим інтонуванням (діткам пропонується вслухатися в звуки, розрізняти висоту звучання), правильним диханням, вимовою слів, початком і закінченням пісні. вокальний навичка пісенний творчість

3. Закріплення, повторення пісні. На даному етапі проводиться робота над художнім виконанням пісні кожною дитиною, на спів із супроводом і без нього. Через декілька занять можна повторити пісню, щоб вона увійшла в повсякденне життя дітей. Цю роботу проводить музичний керівник на кожному музичному занятті і в кожній віковій групі. Якщо вихователь розучує пісню самостійно з дітьми, то він має знати всі етапи засвоєння та розучування і вміти її аналізувати. На цьому етапі можна запропонувати заспівати пісню по рядам, підгрупам, соло. Можна серед співаючих діток вибрати соліста, який буде співати заспів, а всі решта діток - приспів. Якщо в змісті пісні є кілька дійових осіб, відображені якісь дії, її можна заспівати по «ролях», тобто зробити маленьку інсценізацію. [6]

Отже, для співу необхідні позитивні емоції, тільки вони викликають у дітей бажання співати. Важливо правильно підібрати пісню. При цьому необхідно враховувати кілька моментів: активний словниковий запас дітей, їхні фізичні дані, вік, музичний досвід, емоційний стан. Пісня має бути зрозумілою дітям, цікавою за змістом, з приємною мелодією, коротким текстом, легкими для вимови словами.

У старшому шкільному віці діти знайомляться з деякими початковими звуковисотними і ритмічними поняттями, які складаються в ході постійних вправ, що розвивають мелодійний слух, визначають рух мелодії вгору-вниз, порівнюють звуки різної висоти, тривалості, співають інтервали, поспівки. Слух дитини весь час контролює правильність звучання.

У роки шкільного дитинства голосовий апарат ще не сформований (зв'язки тонкі, піднебіння малорухливе, дихання слабке, поверхневе) і зміцнюється разом із загальним розвитком організму і дозріванням так званого вокального м'яза.

Співоче звучання зважаючи на неповне змикання голосових зв'язок і коливання тільки їх країв характеризується легкістю, недостатньою дзвінкістю і вимагає до себе дбайливого ставлення.

Охорона дитячого голосу передбачає правильно поставлене навчання співу. Цьому багато в чому сприяє продуманий підбір музичного матеріалу - репертуар, відповідний співочим віковим можливостям дітей.

Загальний розвиток дітей молодшого шкільного віку, вдосконалення процесів вищої нервової діяльності здійснюють позитивний вплив на формування голосового апарату і на розвиток слухової активності. Однак голосовий апарат як і раніше відрізняється крихкістю, ранимістю. Гортань з голосовими зв'язками ще недостатньо розвинені. Зв'язки короткі. Звук дуже слабкий. Він посилюється резонаторами. Слід уникати форсування звуку, під час якого у дітей розвивається низьке, невластиве їм звучання.

Діти старшого шкільного віку можуть співати вже в більш широкому діапазоні. Низькі звуки звучать більш напружено, тому в роботі з дітьми треба використовувати пісні зі зручною текстурою, тобто такі пісні, в яких зустрічається більше високих звуків, а низькі повинні бути мимовільними.

До старшого шкільного віку діти вже можуть досить чисто інтонувати контрастні звуки по висоті, розрізняти голосну й тиху музику, передавати складний ритмічний малюнок ударами, в русі, грою на металофоні, дізнаватися за тембром музичні інструменти. Старші учні повинні мати певний фундамент музичного розвитку, бути активними на музичних заняттях, проявляти ініціативу в самостійній музичній діяльності.

Проте рівень музичного розвитку, зокрема рівень розвитку мелодичного слуху, музичної пам'яті, співочих навичок, у дітей ще дуже різнорідний. Деякі з них можуть правильно інтонувати мелодію в межах 3-4 звуків, але є ще й ті, хто співає монотонно, низько або високо, але фальшиво. Це ускладнює роботу педагога, який повинен навчити кожну дитину співати досить чисто, щоб всі діти мали певний обсяг стійких співочих умінь.

Діти до 7-ти років повинні самостійно розрізняти звуки по тривалості і по висоті в межах квінти. Відрізняти на слух правильний і неправильний спів.

У роботі з дітьми в навчанні співу важливо використовувати вправи на розвиток музичного слуху і голосу.

З огляду на особливості сприйняття дітей, потрібно орієнтуватися на вправи в формі коротких пісень з ігровим змістом. Такими вправами є маленькі пісеньки.

Вправи відрізняються різноманітністю ладо-гармонічного забарвлення, мелодійних оборотів, яскравими музичними образами.

Використовуються вправи - ігри в комплексному впливі різноманітних видів музичної діяльності (слухання, співи, музично-ритмічна ігрова дія, гра на металофоні). Все це допомагає більш міцному закріпленню в слухові й пам'яті школярів відповідних пісенних інтонацій.

Систематичне використання пісень - вправ допомагає сформувати стійкі співочі навички, які будуть закріплюватися, вдосконалюватися при розучуванні пісенного матеріалу.

Гра на дитячих музичних інструментах сприяє формуванню у дітей уміння співати в ансамблі, разом, з однаковою силою звучання, в єдиній манері виконання. Цей вид діяльності розвиває пам'ять, відчуття ритму, допомагає активізувати соромливих дітей. [2,5,7]

Охорона дитячого голосу

Музичний керівник повинен не тільки знати репертуар дитячих пісень, володіти методикою співу, а й берегти голос дітей, стежити за тим, щоб діти співали природним голосом, не форсуючи звуку, не говорили надто голосно. Сам педагог також не повинен голосно говорити. Піклуючись про створення спокійної обстановки, про зменшення шуму в класі, вчитель тим самим оберігає дитячий голос. Крик, шум псують голос, притупляють слух і негативно впливають на нервову систему дітей.

Для закріплення співочих навичок потрібно, щоб пісня звучала не тільки у стінах школи, але і в сім'ї. Тому педагогам слід проводити відповідну роботу з батьками, знайомлячи їх з дитячими піснями, пояснюючи шкоду крикливого співу, голосної розмови, особливо на вулиці в сиру холодну погоду.

Не слід заохочувати спів дітьми дорослих пісень з великим діапазоном, які вони чують удома і по радіо. Неправильне, фальшиве виконання таких пісень не сприяє розвитку музичного слуху у дитини, а особливо гучне їх виконання завдає шкоди слабким голосовим зв'язкам школяра. [3]



РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ НАВЧАННЯ СПІВАМ

2.1 Методика навчання співам

Хоровий спів -- один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей. Його значення різноманітне: сприяє розвиткові не лише музичних здібностей і голосу дитини, а й мислення, мовлення, розширенню словникового запасу. Хоровий спів, викликаючи в молодших школярів яскраві емоції, впливає на естетичні і моральні почуття.

Проблеми вокального виховання дітей розглядали Т. Овчинникова, Н. Орлова, С. Гладка, А. Менабені, Г. Стулова, Ю. Юцевич та інші.[4,7]

Значну роль у навчанні співу відіграють правильно сформовані співацькі навички. Як відомо, навички -- це закріплені, автоматизовані прийоми і способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій діяльності. Результати досліджень, проведених науковцями, дають підставу стверджувати, що співацькі навички забезпечуються лише через відповідність реального звучання і внутрішніх музично-слухових уявлень учнів. Внутрішні музично-слухові уявлення пов'язані з руховими і створюють настроєність у рухах, готовність до певних дій, що відповідають художньому завданню.

Вокальними навичками є співацька установка, дихання, звукоутворення і звуковедення, дикція й чистота інтонування.

Співацька установка, створюючи сприятливі умови для виразного співу, забезпечує зручне положення корпусу, голови, правильне відкривання рота під час співу. Від неї залежать дихання і звукоутворення; крім того, вона дисциплінує дітей, є першою організуючою ланкою колективного співу.

Під час співу важливе значення має дихання. Уміння чи невміння дихати позначається на якості звуку, чистоті інтонування й на інших характеристиках хорового звучання. Розрізняють три види співацького дихання: грудне, діафрагматичне і грудодіафрагматичне (останнє вважають найраціональнішим). Педагоги-музиканти зазначають, що слід не акцентувати увагу дітей на диханні, а виробляти його в процесі навчання поступово, у комплексі з іншими вокальними навичками.

Співацьке звукоутворення і звуковедення багато в чому залежить від співацької установки й дихання; якщо ці навички не сформовано, робота над звукоутворенням навряд чи буде успішною. Формувати в голосі дітей співочість, навчити їх «тягти» звук -- одне з головних завдань вокального виховання. Від чіткого вимовляння голосних і приголосних звуків залежить розвиток у голосі дзвінкості й рівності -- важливих властивостей співацького голосу.

Важливою умовою хорового звучання є точне виконання звуків за висотою, тобто стрій і співацька інтонація. Хороший стрій у хорі залежить від того, якою мірою розвинений музичний слух учнів, від їхньої уваги та вміння володіти своїм голосом і співацькими навичками, від фізичного й емоційного стану співаків.

Ансамбль, як відомо, означає суцільність, урівноваженість, узгодженість голосів. У хоровому співі розрізняють інтонаційний, ритмічний, тембровий, дикційний, а також художній ансамблі. [5]

Складність формування співацьких навичок у тому, що молодшим школярам важко проаналізувати навчальне завдання, побачити зв'язок між окремими навичками, що формуються в комплексі, перенести досягнені результати з вивченого завдання на нове.

Ефективним засобом формування співацьких навичок є вокально-хорові вправи -- багаторазово повторені спеціально організовані вокальні дії. Під час розучування вправ слід додержуватися принципу єдності художнього й технічного, прагнути до емоційно-виразного забарвлення голосу. Для стимулювання позитивних емоцій доцільно розучувати вправи, що звучать у мажорному ладі.

На початковому етапі навчання мелодію нової вправи бажано підтримувати акомпанементом. Це потрібно не лише для досягнення чистоти інтонування, а й для розвитку гармонійного слуху учнів. Коли інтонація в них буде стійкою, можна обмежитися гармонійною підтримкою. Іноді для розвитку координації слуху й голосу корисно співати вправи без супроводу (з попередньою ладовою настройкою).

Початкові вокально-хорові вправи слід співати неголосно, на природно відтворених звуках (так званий примарний тон, найчастіше це фа* -- соль1. Поступово діапазон вправ розширюється. Водночас вибір поєднань голосних і приголосних звуків зумовлений завданнями вокально-хорового розвитку учнів конкретного класу. Корисні різні співацькі вправи, зокрема на легато, стаккато, з різним звуковисотним і ритмічним малюнком. Головна умова результативності -- продуманість вокально-хорової роботи, що запобігає безцільним повторенням.

Як показали спостереження за роботою з 6--7-річними дітьми, чистота співацького інтонування формується в них повільно, що пояснюється зокрема недостатньою цілеспрямованістю навчання. Учитель повинен особливу увагу приділити початковому етапові становлення співацької інтонації в дітей. [1,3]

На підготовчому етапі роботи було поставлено, в основному, два навчальних завдання: розвиток музичного сприймання учнів; розвиток зовнішньо-внутрішнього слуху, їх реалізували послідовно, оскільки ми вважали за доцільне спочатку допомогти дітям накопичити музичні враження, розвинути уяву, фантазію, музичну пам'ять. Друге завдання пов'язане з використанням у музичній практиці набутих знань і навичок.

Конкретизуємо перше завдання: під час слухання музики звертати увагу дітей на музичний звук та його основні властивості (зокрема звуковисотність), враховуючи, що розвиток зовнішнього слуху сприятиме розвиткові внутрішнього.

Друге завдання підготовчого етапу реалізували на основі формування внутрішніх музично-слухових уявлень, що відповідають реальному звучанню. Учням було запропоновано такі завдання:

1. Послухати два різні за висотою звуки (послідовно), потім знову послухати їх (під час повторення один із них змінено) і визначити, який звук змінився і як саме.

2. Визначити, чи правильно вчитель співає звук порівняно з тим, що прозвучав на фортепіано (звук навмисно відтворювали неправильно).

3. Послухати три звуки на фортепіано (рух поступеневий), під час повторного прослухування визначити, який з них пропущено.

4. Послухати кілька звуків, що відтворюються одночасно, і визначити їх кількість.

5. Визначити напрям руху мелодії.

6. Прослухати стрибкоподібну мелодію й показати, куди вона рухається.

7. Під час повторення стрибкоподібної мелодії зобразити графічно її звуковисотний малюнок.

8. Брати участь у музичному діалозі, відповідаючи вчителеві низьким або високим голосом залежно від того, в кого треба перевтілитися -- у ведмежат чи пташенят.

Використовуючи викладені вправи, пропонуємо дітям «дістати» цей звук. Водночас застосовуємо метод «спроб і помилок», значення якого в даному випадку полягає в тому, що він ґрунтується на слуховому контролі. Ми прагнули до того, аби учні звикали оцінювати й коректувати співацький звук за допомогою музичного слуху. Працювали з групами (по два-три учні), а також індивідуально. Навички «потрапляння» на певний звук поступово автоматизуються.

Під час розучування пісні доцільно додержувати такої поетапності: 1) підготовка до слухання твору; 2) його сприймання; 3) попередня бесіда про пісню; 4) її розучування; 5) аналіз; 6) повторення. Для кожного етапу визначено певні завдання і відповідні методичні прийоми.

Готують до сприймання пісні методом розповіді або бесіди. Завдання підготовки -- зацікавити дітей піснею та емоційно настроїти їх на сприймання музики. Водночас бажано не тільки повідомити дітям, що будемо розучувати таку-то пісню, а й зацікавити їх.

Іноді можна ознайомити дітей з історією твору, якщо вона цікава для них.

Перед прослухуванням корисно запропонувати учням розказати потім, про що йдеться в пісні. Це спонукає їх уважно слухати твір, сприймаючи його загалом.

Готувати учнів до сприймання пісні можна також, ознайомлюючи їх з віршованим текстом. Виразно прочитавши слова, учитель проводить бесіду про зміст і настрій твору, пропонує дітям охарактеризувати відповідну музику, що виникла в їхній уяві.

Демонстрування пісні має бути художнім, виразним. Можливі різні шляхи: виконання пісні вчителем або учнями, підготовленими заздалегідь, використання грамзапису. Бажано чергувати різні варіанти.

Після прослухування доцільно запитати дітей, чи сподобалася їм пісня. Звичайно вони відповідають на це запитання ствердно. Переживання позитивних емоцій, що їх викликав твір, полегшує його розучування.

У ході попередньої бесіди про пісню учні визначають її характер і засоби музичної виразності. Зміст розмови залежить від навчально-виховних завдань уроку, але за будь-яких умов слід звернути увагу на найважливіші засоби створення художніх образів пісні. Попередня бесіда сприяє розвиткові музичного мислення школярів. Вона має бути емоційною й короткою, щоб не пригасити бажання дітей розучувати твір .[8,9]

Процес роботи над піснею зумовлений ступенем її складності, характером, особливостями куплету. Бажано не витрачати час на повторення тексту хором (це антихудожньо) і тим більше на запис дітьми літературного тексту; краще написати його заздалегідь на плакаті. Важливо організувати словникову роботу, тобто з'ясувати значення слів, які можуть бути незрозумілими для дітей. Пісню звичайно розучують музичними фразами, складні фрагменти бажано виконувати за-допомогою вокально-хорових вправ.

У роботі доцільно урізноманітнювати методичні прийоми: «проспіваймо разом з фортепіано»; «а тепер самі»; «прослухайте, як я проспіваю»; «співають тільки дівчатка»; «а тепер тільки хлопчики»; «проспіваймо всі разом». Завдяки цьому діти неодноразово чують і відтворюють мелодію та й заняття урізноманітнюється.

Під час розучування пісні можуть постати труднощі з відтворенням ритмічного і звуковисотного малюнку мелодії. Щоб подолати їх, доцільно посилити аналітичний підхід: рукою показати напрям руху мелодії або проплескати ритмічний малюнок, іноді промовити літературний текст у ритмі пісні.

Звичайно пісню розучують протягом двох уроків, її аналіз, що доповнює й уточнює попередню бесіду, проводять на другому уроці. Повторюють пісню також на наступних уроках. Якщо твір подобається дітям, то в подальшому, коли він буде для них «пройденим етапом», його можна використати як вокально-хорову вправу. Нескладну пісню (або її фрагмент) доцільно просольфеджувати.

Як показали спостереження шкільних уроків музики, типовими недоліками співу учнів молодших класів є відсутність наспівності, скандування кожного складу. Крикливий спів свідчить, що в дітей ще не розвинено художній смак, не виховано естетичне ставлення до співацького звучання. Якщо ці завдання не розв'язати в початкових класах, надмірно голосний спів буде звичним, і в подальшому учням нелегко усунути такі недоліки .[4]

Тема уроку: Музика, що передає любов до рідного краю, до людей праці (IV чверть).

Виховна мета: пробудити почуття прихильності до рідного краю, виховати повагу до працьовитих людей.

Дидактична мета: закріпити вміння визначати характер музики й виразно передавати його в музично-виконавській діяльності.

Тип уроку -- комбінований.

Завдання навчання

1. На матеріалі співацьких вправ формувати вокально-хорові навички (звукоутворення, дикції).

2. Закріпити знання про тонічний тризвук.

3. Вміти визначити мелодію за нотним записом.

4. Закріпити знання про різні засоби музичної виразності, про відповідність музики й літературного тексту в пісні.

5. Вміти під час співу користуватися різними виконавськими прийомами, передаючи відповідні емоції.

Завдання розвитку

1. Розвивати навички слухового контролю й оцінки власного співу.

2. Визначати на слух, де в мелодії звучить тонічний тризвук.

3. Усвідомити звуковисотний і ритмічний малюнок співацьких вправ.

4. Розвивати музичний слух і пам'ять зіставленням нових і знайомих поспівок.

5. Розвивати внутрішній слух шляхом зміни звуковисотного малюнка мелодій.

6. Розвивати за допомогою ритмічних рухів почуття метроритму, емоційну чутливість до музики.

-- Добрий день, учні! Сьогодні ми продовжимо тему «Музика, що виражає любов до рідного краю, до людей праці». Сьогодні -- гарний весняний день, і в нас з вами прекрасний настрій! Такий, що хочеться співати! Усі приготувалися?

Почнемо з такої вправи:

Цю вправу співаємо кілька разів, стежачи за чистотою інтонування й додержуючи правил орфоепії.

-- Наступна розспівка складніша, будьте уважними:

До вокальних завдань додаємо розспівування одного складу на два звуки.

-- Діти, я знаю, що в багатьох з вас добрий музичний слух. Спробуйте визначити, в якій з цих мелодій є тонічний тризвук. Усі пам'ятають, що це таке? Хто нагадає нам?

-- Тонічний тризвук -- це стійкі звуки ладу: І, III і V ступінь.

-- У якій з цих мелодій чуємо тонічний тризвук?

-- Так, у другій, молодці. А хто може визначити за нотним записом, де яка мелодія? (вивішую на дошці плакат з нотним записом обох вправ, діти виконують запропоноване завдання).

...