Забезпечення науково-методичного супроводу до упровадження інноваційних методів навчання на уроках у початковій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія педагогічних наук

ДВНЗ „УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ”

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра філософії і освіти дорослих

ВИПУСКНА РОБОТА

Забезпечення науково-методичного супроводу до упровадження інноваційних методів навчання на уроках у початковій школі

Вступ

В Україні, як і в інших розвинутих країнах світу, освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрями розвитку освіти визначено Конституцією України, законом України «Про освіту», Національною доктриною розвитку освіти, указами президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; постійне підвищення якості освіти; оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; впровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій; підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки; розвиток освіти як відкритої державно-суспільної системи.

Сучасні загально-цивілізаційні тенденції розвитку роблять системо-утворюючий вплив на реформування і модернізацію освіти України, які передбачають підвищення освітнього і культурного рівня суспільства; створення умов для навчання протягом усього життя; піднесення освіти України до рівня розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Отже, зважаючи на вищесказане, основним завданням методичної служби можна вважати переорієнтацію методичної роботи на пошук та розробку інноваційних шляхів розвитку, формування в педагогічному середовищі справді нового мислення на всіх рівнях педагогічної діяльності; принципове оновлення системи науково-методичного забезпечення освіти, підвищення її ролі в підтримці, проектуванні, упровадженні освітніх інновацій в шкільну практику. Цьому питанню і присвячена дана випускна робота.

Актуальність обраної теми визначається низкою факторів.

Реалії сучасного життя ставлять перед школою нові задачі - в основу формування особистості мають лягти передусім ідеї гуманістичної парадигми особистісно орієнтованої освіти та виховання, мета якої - не сформувати і навіть не виховати, а знайти, підтримати, розвинути людину в людині, закласти в ній механізми самореалізації і саморозвитку, а отже, нові вимоги пред'являються до вчителя - його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та вмінь, а на діагностику їх діяльності та розвитку, це дещо інакше, ніж традиційна освіта і значно складніше. Отже, автор роботи ставить проблему розкриття змістовних і функціональних компонентів інноваційної діяльності вчителя; створення механізмів підготовки педагогів до інноваційної діяльності в системі непереривної педагогічної освіти; роль і місце методичної служби у формування методології і технології запровадження педагогічних інновацій в практику шкільної освіти і виховання.

Метою даної роботи є дослідження системи (технології) науково-методичного супроводу (НМС) інновацій в освітній практиці, пошук нових шляхів в підтримці, проектуванні, експертизі інноваційних ініціатив і практичному упровадженні освітніх інноваційних технологій навчально-виховного процесу в умовах початкової освіти.

Об'єктом дослідження роботи є інноваційні процеси в системі освіти в Україні як невід'ємна складова модернізації галузі на сучасному етапі. При цьому глибока та всебічна модернізація є неможливою без виділення необхідних для цього ресурсів і створення механізмів їхнього ефективного використання, широкої підтримки з боку громадськості, без відновлення відповідальності й активної ролі держави в цій сфері.

Предметом дослідження виступає технологія НМС інноваційних методів навчання як один із найважливіших напрямів діяльності методичної служби.

Завданнями дослідження є:

- висвітлити напрями інноваційних процесів та принципи управління інноваційними змінами в системі сучасної освіти;

- проаналізувати сутність технології науково-методичного супроводу (НМС) упровадження інновацій в навчально-виховний процес сучасної школи;

- вивчити та повести аналіз науково-методичної літератури з даного питання;

- критично оцінити стан і особливості упровадження технології НМС у педагогічну практику.

У процесі виконання роботи було застосовано декілька методів і підходів, які тісно між собою пов'язані логічно і структурно, тобто утворюють систему. Система методів дослідження є наступною:

- методи емпіричного дослідження, а саме, методи критичного аналізу наукової і методичної літератури, практичного досвіду, спостереження, порівняння, бесіди, анкетування, моделювання, експерименти;

- методи, які використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях, це аналіз і синтез, абстрагування, моделювання;

- методи теоретичного дослідження (сходження від абстрагованого до конкретного) - історичний підхід, який дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток досліджуваних процесів; інформаційний підхід, який дає змогу дослідити їх (процеси) з інформаційного погляду; метод побудови гіпотез і припущень; який дає широкі можливості у прогнозуванні очікуваних результатів; аксіологічний (ціннісний) підхід, який базується на понятті цінності об'єкта і дає можливість з'ясувати якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатні задовольнити потреби як окремої особистості, так і суспільства в цілому.

Розділ 1. Основи теорії інноватики сучасної освіти

педагог готовність інноваційний освіта

1.1 Напрямки інноваційних процесів в системі сучасної освіти

Сучасний розвиток України, соціально-економічні перетворення в ній, процеси глобалізації та інформатизації суспільства визначають нові напрями і пріоритети освітньої галузі; пред'являють нові вимоги до професійних і особистісних якостей вчителя, і, зокрема до його готовності щодо застосування нових педагогічних технологій та дотримання принципів гуманістичної освіти: спрямованість на особистісний розвиток і саморозвиток учня, індивідуалізація та диференціація навчання, особистісно-діяльнісний підхід до навчання, тощо. Розв`язання цих завдань передбачає спрямованість навчально-виховного процесу закладів освіти на удосконалення професійної діяльності вчителів, удосконалення рівня володіння кожним з них інноваційними педагогічними технологіями.

Інноваційна діяльність педагогів є на сьогоднішній день основним напрямом реалізації модернізаційних реформ в освіті і одним із суттєвих напрямів переходу до моделі інноваційного розвитку України в цілому.

Сьогодні слід усвідомити, що успіх реформ вирішальною мірою залежить від того, наскільки вдасться збудити, направити і скоординувати творчий потенціал педагогів, які зараз працюють в системі освіти. Відтак методична служба наразі має свідомо визначити для себе як пріоритетну мету формування ефективної системи ініціювання, організації та координування інноваційної освітньої діяльності педагогів.

Відмова від звичних стереотипів відтворення вже освоєних, але застарілих і неефективних прийомів професійної діяльності - нелегка справа. Орієнтації на інновації у сполученні з переходом від вузькопрофесійних поглядів до реформаторських позицій учасників суспільних реформ - така значеннєва основа реформування освітньої вітчизняної галузі, що випливає з аналізу думок провідних ідеологів модернізації.

Будучи програмою перебудови засобів освіти, що включає в себе формування нових життєвих установок особистості, стратегія модернізації не може бути реалізована тільки зусиллями педагогічного співтовариства. Вона наразі передбачає широку участь суспільства, громади в перебудові освіти, що і є основною умовою її впровадження. Стратегія розвитку має яскраво виражений модернізаційний характер, що передбачає відмову від стійких, дещо застарілих традицій, орієнтацію на інновації, що відповідають сучасним потребам розвитку країни, суспільним запитам до освітніх послуг, загальносвітовим тенденціям у сфері сучасної освіти.

Задекларована суспільна та соціальна значущість стратегії модернізації освітньої галузі в Україні визначає й особливості її осмислення педагогічними працівниками, необхідність співставлення корпоративних оцінок з оцінками суспільними, важливість і необхідність організації дискусій із проблем освіти, учасниками яких поряд з педагогами мають стати громадські активісти, широкий батьківський загал і усі небайдужі до майбутнього країни громадяни.

До основних напрямків інноваційних процесів в системі модернізації освіти на сучасному етапі її розвитку слід віднести:

1. Модернізацію типів та структури освітніх навчальних закладів (приватні, державні, комунальні; ліцеї, гімназії, коледжі, колегіуми; авторські школи тощо).

2. Оновлення змісту навчання і виховання:

- розробка державних стандартів освіти;

- впровадження концепції виховання дітей та молоді на підставі національної системи освіти;

- здійснення профілізації та індивідуалізація освітнього процесу;

- створення авторських навчальних програм, підручників, посібників тощо.

3. Розробку та апробування нових педагогічних технологій: розвивального, модульно-розвивального, диференційованого навчання; алгоритмізація навчально-виховного процесу; використання методів проектування і моделювання; комп'ютерні технології навчання і управління.

4. Зміну форм і методів навчання та виховання:

- впровадження діалогових форм спілкування суб'єктів навчально-виховної діяльності;

- проведення лекційних, семінарських занять;

- трансформування методів контролю знань та вмінь учнів;

- запровадження індикаторів, рейтингових систем оцінювання знань.

5. Виділення оновлених технології моделювання та проектування, які реалізуються через навчальні модулі.

6. Модернізацію форм і методів управління сучасною школою:

- підвищення значимості менеджерської функції управління;

- утворення багатоваріативності моделей управління;

- оновлення форм і методів управління.

1.2 Принципи управління інноваційними змінами в системі освіти

До основних принципів інноваційних процесів в системі освіти слід віднести:

1. Принципи управління інноваційними змінами стану системи освіти, які орієнтують педагогів на необхідність свідомої діяльності при переході від одного стану системи освіти до іншого. Центральною проблемою інноваційного процесу виступає зміна стану системи, в якій відбуваються інноваційні процеси.

2. Принципи переходу від стихійних механізмів до свідомо керованих, тобто принципи реформування системи освіти. Їх реалізація передбачає визначення та апробацію ефективних механізмів свідомого управління зміною змісту чи організаційних форм освіти. Таким механізмом виступає, наприклад, створення та діяльність школи-лабораторії, експериментального навчального закладу або педагогічного майданчика, організація роботи творчої майстерні або групи педагогів чи вихователів, робота гуртків, курсів за вибором інноваційного спрямування тощо.

3. Принципи інформаційного, матеріально-технічного і кадрового забезпечення інноваційних процесів. Вони передбачають облік усіх наукових аспектів забезпечення інноваційних процесів і науково-методичний супровід педагогічних нововведень.

4. Принципи прогнозування і незворотності структурних змін в інноваційному соціально-педагогічному середовищі. Ці принципи враховують закон незворотної дестабілізації в інноваційному середовищі, а також цілісність інноваційного соціально-педагогічного середовища і його адаптивні можливості.

5.Принципи посилення стійкості інноваційних процесів, які характеризуються ефективністю організації і механізмом реалізації інноваційних процесів.

1.3 Сутність і етапи технології науково-методичного супроводу (НМС) упровадження інновацій в навчально-виховний процес сучасної школи

Спеціальний напрямок у педагогіці - педагогічні технології навчання - з'явився в шістдесятих роках минулого сторіччя. Зародився він в США та Англії, а з часом отримав своє поширення і в інших країнах. Поява цього поняття і дослідницького напрямку - не проста випадковість. Спочатку, коли в західних країнах в навчальний процес почали впроваджувати техніку, педагогічні технології навчання пов'язували з технічними засобами навчання (ТСО). Пізніше із поняття «технологія навчання» народився термін «педагогічні технології», суть якого полягає в змістовній техніці навчального та виховного процесів.

Сьогодні поняття «педагогічні технології» включає в себе сукупні знань про засоби і способи організації та проведення навчально-виховного процесу. Також педагогічні технології можна охарактеризувати як вид навчання, який науково обґрунтований і організований таким чином, щоб у кінцевому результаті досягти реальної і конкретної мети в освіті, розвитку та вихованні учня. Приступаючи до розробки технологій навчання, можна спрогнозувати як діяльність викладача, так і учня. При цьому ТСО можуть використовуватися, а можуть і не використовуватися.

Технології навчального та виховного процесів пов'язана зі знаходженням таких дидактичних підходів, які б надавали в навчанні гарантований гарний результат без примусу і будь-якого тиску на особу, викоритовуючи її явні і приховані потенційні можливості. Ще одне визначення цього терміну: «педагогічна технологія» - це така побудова діяльності педагога, де всі дії, які входять до неї, мають певну послідовність і цілісність, а виконання передбачає досягнення необхідного результату та має прогнозуємий характер.

Істотні риси сучасного трактування поняття “педагогічна технологія” є такими:

- розробка конкретного педагогічного задуму на основі цілісних орієнтацій, мети автора або колективу відповідно до очікуваного результату;

- побудова технологічного ланцюжка послідовних дій, які відповідають меті та гарантують всім суб'єктам досягнення гарних результатів діяльності;

- передбачення взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів, яка забезпечує освітні вимоги кожного учня відповідно до його власних особливостей;

- поетапне та послідовне втілення елементів педагогічної технології у практику;

- діагностичні дії, які містять критерії, показники, методику виміру результатів діяльності.

Науково-методичний супровід (НМС) - це технологія процесу безперервної професійної взаємодії суб'єктів педагогічної діяльності з метою розробки, обґрунтування, апробаціїї і практичного упровадження інноваційних підходів до вирішення актуальних проблем освіти. До такої взаємодії залучаються вчителі, вихователі, методисти і керівники ЗНЗ і ДНЗ, співробітники ММК, викладачі ВНЗ, учені, громадськість.

Окреслимо основні етапи технології НМС.

Пошуковий етап.

Перший етап - пошуковий. На цьому етапі відбувається формулювання і осмислення проблеми, для вирішення якої необхідний інноваційний підхід. На ньому здійснюється збирання, узагальнення і уточнення інформації, яка стосується даної проблеми, а також аналізується теорія і можливі аналоги вирішення проблеми у практичній площині.

Мета І етапу: допомогти вчителю, педагогічному колективу у виборі інновації для вивчення, апробації і впровадження.

Завдання І етапу:

- Вивчення проблем освітньої практики і сучасних суспільних запитів.

- Формування конкретних завдань модернізайіїї педагогічної системи.

- Визначення особливостей майбутньої освітньої або виховної практики.

- Вибір та обґрунтування необхідності і актуальності нововведення в практику.

Форми і методи НМС на І етапі:

- Анкетування з питань вивчення стану особистої і професійної готовності вчителів до інноваційної діяльності.

- Анкетування керівників навчальних закладів з питань готовності до керівництва інноваційною діяльністю педколективу або окремих об'єднань вчителів чи вихователів.

- Організація самоосвіти і консультування педагогів.

- Формування готовності вчителів до інноваційної діяльності на курсах підвищення кваліфікації, засіданнях педагогічних рад, методичних об'єднань тощо.

- Проведення конференцій, семінарів, нарад тощо.

- Забезпечення інформаційної підтримки: підбір методичних посібників, інформаційно-методичних збірників, укладання картотеки статей у періодичних педагогічних виданнях тощо.

Етап моделювання

Другий етап - етап моделювання. На ньому йде структурування діяльності, яка має призвести до вирішення проблеми. На цьому етапі доцільно дотримуватися логіки побудови педагогічної системи, тобто визначити мету, зміст, методи, розробити критерії результату. Якщо на першому етапі здійснювався пошук можливих шляхів вирішення проблеми, то на даному етапі накопичена інформація систематизується, упорядковується, структурується.

Мета ІІ етапу: створити власну (оригінальну) модель інноваційної освітньої діяльності.

Завдання ІІ етапу:

- Допомога у визначенні мети, змісту, форм і методів майбутньої освітньої практики.

- Передбачення необхідного рівня підготовленості вчителів до інноваційної діяльності.

- Проектування інноваційної моделі розвитку педагогічної системи навчального закладу вцілому.

- Осмислення теорії та практики впровадження моделі інноваційної технології в умовах конкретного начального закладу.

- Обґрунтування критеріїв оцінювання очікуваного кінцевого результату.

Форми і методи НМС на ІІ етапі:

- Анкетування для вчителів, керівників навчальних закладів, учнів, батьківської громади з питань моніторингу освітніх потреб (визначення мети, змісту, форм і методів майбутньої освітньої практики; інноваційної моделі розвитку педагогічної системи навчального закладу вцілому; критеріїв оцінювання очікуваного кінцевого результату).

- Батьківські збори (класні і загально шкільні), засідання батьківської ради школи, класних батьківських комітетів тощо.

- Індивідуальні і групові консультації.

- Організація дискусійного обговорення нагальних питань і проблем, доцільне використання технологій мозкового штурму.

- Використання методу моделювання очікуваного процесу діяльності і результатів.

- Організація роботи творчих груп з даної проблематики або залучення до роботи вже існуючих творчих, динамічних груп, об'єднань.

- Ініціювання обговорення ключових питань у шкільній пресі, на інформаційних порталах міста, у міських періодичних виданнях.

Проектувальний етап

Третій етап - проектувальний. Суб'єкти інноваційної діяльності проходять спеціальну підготовку, уточнюють деталі; визначаються і створюються умови, необхідні для упровадження інновацій.

Мета ІІІ етапу: практична підготовка до інноваційної діяльності.

Завдання ІІІ етапу: визначення і забезпечення необхідних і достатніх умов оновлення освітньої практики.

Форми і методи НМС на ІІІ етапі:

- Педагогічні і психолого-педагогічні тренінги.

- Практикуми, педагогічні майстерні, майстер-класи.

- Співпраця із батьківською громадою (батьківські збори, засідання класних батьківських комітетів і загально шкільних батьківських рад; інформування про хід етапу у засобах масової інформації; пошук спонсорів тощо).

Етап упровадження

На четвертому етапі інноваційна діяльність здійснюється на практиці, тобто це - етап упровадження. Метою його є реалізація раніше запланованої послідовності дій, спостереження за результатами.

Мета ІV етапу: відпрацювати усі елементи нової освітньої практики з постійним моніторингом результатів.

Завдання ІV етапу: допомога у впровадженні інноваційної освітньої системи, зборі, узагальненні, аналізі та інтерпритації результатів.

Форми і методи НМС на ІV етапі:

- Опрацювання методів збору, аналізу, фіксування і обробки педагогічної інформації (кваліметричні методи; контент-аналіз; методи педагогічної статистики, теоретичні методи тощо).

- Освоєння теорії управління соціальними процесами.

- Оволодіння менеджментом та маркентингом в сфері освіти.

- Широке залучення батьківської громади до інноваційної діяльності шляхом участі в реалізації її у практиці окремого вчителя, вихователя або навчального закладу в цілому.

Етап рефлексії

П'ятий, завершальний етап, є етапом рефлексії. Отримані результати співставляються з поставленою метою і задачами, аналізується ступінь реалізації ідей, робляться висновки. Найважливішим аспектом етапу рефлексії є самооцінка діяльності інноваційного проекту кожним суб'єктом.

Мета V етапу: допомогти вчителям, педагогічним колективам, керівникам навчальних закладів, батьківській громаді у визначенні і оцінці результатів інноваційної діяльності, зіставленні їх з метою і очікуваними результатами з початку її упровадження.

Завдання V етапу:

- Всебічний аналіз ступеня практичної реалізації ідеї.

- Аналіз отриманих результатів.

- З'ясування конкретних причин виявлених недоліків.

- Розробка і поширення рекомендацій з упровадження опрацьованих інноваційних технологій в практику роботу шкіл регіону (села, міста, області тощо).

- Інформування батьківської громади про результати впровадження інноваційних педагогічних технологій через засоби масової інформації та інтернет-видання.

Форми і методи НМС на V етапі:

- Допомога вчителям, педколективам і керівникам навчальних закладів у здійсненні самоаналізу власної діяльності.

- Інформаційна підтримка (наукові звіти, збірники напрацьованих матеріалів тощо).

- Допомога у проведенні семінарів, підсумкових конференцій, презентацій досвіду апробації та впровадження інноваційних педагогічних технологій.

- Оприлюднення результатів досліджень у педагогічних виданнях, через засоби масової інформації та інтенет-видання.

Технологія НМС передбачає використання наряду з традиційними широкого спектру інтерактивних методів роботи з педагогічними кадрами.



Розглянемо особливості наведених у схемі інтерактивних методів.

Ділова гра - це імітація ситуації з моделюванням професійної діяльності за встановленими правилами, у якій важливим є не результат як такий, а процес. Мета ділових ігор - визначити власне ставлення до проблеми, затвердитися у власній позиції. У ході гри порівнюються різні підходи, робляться спроби використання різних варіантів власної діяльності, аналізуються варіанти реакції різних осіб на різні обставини і рішення.

У професійних тренінгах переважають мотиви співробітництва, прагнення до особистісного і професійного росту. Тренінг передбачає поетапне навчання з максимальним використанням активних методів практичного освоєння різноманітних прийомів діяльності.

Модерація - метод, спрямований на широке розкриття потенційних (явних і прихованих) можливостей людини. В основі цього методу лежать спеціальні технології, які дозволяють здійснювати процес вільної комунікації, обміну думками, враженнями, спостереженнями, що сприяє прийняттю правильного рішення у сфері професійної діяльності за рахунок актуалізації внутрішнього потенціалу людини. При цьому індивідуально важливе стає колективно значущим.

Консультування - достатньо поширений метод, але він може включати в себе як традиційні, так і інноваційні прийоми діяльності. Отже, консультування - це певним чином організована взаємодія між консультантом і клієнтом, результатом якої є певний багаж знань для обґрунтовано прийнятого рішення. У результаті прийнятого після консультування рішення діяльність окремого спеціаліста або організації в цілому повинна зазнати позитивних змін.

Супервізія - поєднує можливості консультування і модерації, може використовувати елементи ділових ігор і професійних тренінгів. Вона представляє собою консультування і супровід одного спеціаліста іншим, більш досвідченим. Величезним плюсом цього методу є відсутність контролю і оцінювання. Таким чином, супервізія є психологічно комфортним способом педагогічного супроводу і передачі досвіду в освітній сфері.

Наразі в педагогіці все частіше вживаються економічні терміни і поняття: маркетинг в освіті, якість освіти, ринок освітніх послуг. З'явилися публікації про те, що в сучасній школі в результаті педагогічного пошуку, у процесі освоєння інновацій створюється методичний продукт.

Термін методичний продукт в цьому контексті - це ті методичні нововведення, які затребувані теперішніми і потенційними споживачами освітніх послуг. Методичний продукт дає можливість забезпечувати конкурентоспроможність окремого педагога на ринку праці або конкурентоспроможність навчального закладу на ринку освітніх послуг. До переліку методичних продуктів можна віднести оригінальні варіанти навчальних планів і програм, дидактичне й управлінське забезпечення навчально-виховного процесу, виховні програми, творчі проекти, комп'ютерні програми і матеріали - все, що створено в ході інноваційної діяльності, апробоване і довело свою ефективність і результативність.

Створення методичного продукту також є одним із результатів НМС. Такий продукт сьогодні є товаром, оскільки задовольняє потреби споживачів освітніх послуг - учасників навчально-виховного процесу в більш якісній освіті. Таким чином, технологія НМС також забезпечує вихід нового товару на ринок, звичайно, з урахуванням специфіки системи освіти.

Таким чином, технологія НМС забезпечує широке упровадження інновацій, сприяє перетворенню ідей на конкурентоспроможний продукт завдяки партнерським стосункам, без тиску зовні стимулює професійний розвиток і саморозвиток спеціалістів, обумовлює раціональне використання наявних ресурсів.

Розділ 2. Сучасні підходи до організації методичної роботи з педагогічними кадрами з питань упровадження інноваційних технологій в практику роботи початкової школи

2.1 Деякі аспекти готовності вчителів до інноваційної діяльності

На підставі аналізу експертних оцінок можна констатувати, що специфіка програми модернізації вітчизняної освіти полягає в тому, що її не можна реалізувати, використовуючи тільки наявний багаж професійного досвіду, відпрацьовані багато років тому технології внутрішньошкільної, міжшкольної, міжмережевої взаємодії з учнями, батьківською громадою, соціокультурним середовищем. До цього висновку приводить і оцінка змісту заходів, які передбачає програма модернізації. Так, орієнтація програми модернізації на розвиток ключових компетентностей, перехід на нові освітні стандарти, перехід до профільного навчання, єдиного державного іспиту - зовнішнього незалежного оцінювання якості знань вимагають внесення серйозних змін у практику роботи вчителя, педагогічного колективу, організацію навчально-виховного процесу усього навчального закладу.

У зв'язку з цим актуалізується проблема формування готовності педагогів до інноваційної педагогічної діяльності.

Сутність поняття „інноваційна діяльність” відбиває не лише особливості процесу оновлення, внесення нових елементів у традиційну систему освітньої практики, а й органічно включає в себе характеристику індивідуального стилю діяльності педагога-новатора. Інноваційна діяльність передбачає вищий ступінь педагогічної творчості, педагогічне винахідництво нового в педагогічній практиці, що спрямоване на формування творчої особистості, враховує соціально-економічні та політичні зміни в суспільстві й проявляється в ціле покладанні, визначенні мети, завдань, а також змісту і технологій інноваційного навчання.

Вчитель інноваційної орієнтації ? це особистість, здатна брати на себе відповідальність, вчасно враховувати ситуацію соціальних змін і є найбільш перспективним соціальним типом педагога. Як учитель-дослідник, він спрямований на науково-обґрунтовану організацію навчально-виховного процесу з прогностичним спрямуванням, має адекватні ціннісні орієнтації, гнучке професійне мислення, розвинуту професійну самосвідомість, готовність до сприйняття нової інформації, високий рівень самоактуалізації, володіє мистецтвом рефлексії.

Творчість педагога-новатора проявляється в таких чинниках:

- ефективному використанні вже створеного досвіду в нових умовах, удосконаленні відомого у відповідності з новими завданнями, в освоєнні наукових розробок та їх розвитку;

- гнучкості при використанні запланованого в нестандартних ситуаціях;

- влучній імпровізації як на основі точних знань і компетентного розрахунку, так і на високорозвинутій інтуїції;

- умінні обґрунтувати як завчасно підготовлені, так і інтуїтивні рішення, в умінні фантазувати: бачити ближню, середню та далеку перспективи;

- умінні продукувати ідею, реалізувати її в конкретних умовах, бачити всі варіанти вирішення однієї й тієї ж проблеми, використовувати досвід інших.

Теоретичне осмислення сутності інноваційної діяльності дає змогу дійти до висновку, що її реалізація потребує не лише володіння знаннями педагогічної інноватики, але й потенційної готовності фахівця до даного виду діяльності.

У психолого-педагогічних джерелах „готовність” визначається як активно-діяльнісний стан особистості, установка на певну поведінку, мобілізованість сил на виконання завдання. Готовність особистості до діяльності виявляється перш за все в її здатності до організації, виконання і регулювання своєї діяльності. Крім того, вона зумовлюється багатьма факторами, найважливішим з яких є система методів і цілей, наявність професійних знань і вмінь, безпосереднє включення особистості в діяльність, у процесі якої найбільш активно формується потреби, інтереси і мотиви здобуття суттєвих, значущих, найбільш сучасних знань і вмінь.

Складові готовності до інноваційної професійної діяльності є такими:

- мотиваційний компонент як сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням педагогічної діяльності;

- когнітивний компонент, пов'язаний з пізнавальною сферою людини. Він являє собою сукупність знань, необхідних для продуктивної інноваційної педагогічної діяльності;

- операційний компонент ? сукупність вмінь та навичок практичного вирішення завдань у процесі педагогічної діяльності;

- особистісний компонент, тобто сукупність особистісних якостей, важливих і необхідних для виконання професійної діяльності.

Таким чином, треба розуміти, що готовність педагога до інноваційної діяльності ? це складне інтегративне новоутворення особистості, суть якого складають взаємодія мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів.

Розрізняють п'ять категорій вчителів за готовністю до нововведень (за класифікацією Роджерса):

1) новатори ? вчителі, які завжди першими сприймають все нове, сміливо його впроваджують і поширюють;

2) експериментатори - вчителі, які першими здійснюють практичну (експериментальну) перевірку цінностей інновацій в кожній школі;

3) помірковані, які дотримуються правила „золотої середини” і не сприймають нового до того часу, поки його не впровадять більшість колег;

4) вчителі, які більше сумніваються, ніж вірять в нове, вони більше орієнтовані на старі технології, ніж на нові, а сприймають нове лише при загальній позитивній громадській думці;

5) консерватори - цю категорію складають вчителі, в яких дуже сильний зв'язок з традиційним, старим підходом до навчання і виховання, вони консервативні і відкидають все нове.

Високий рівень готовності педагога до інноваційної діяльності характеризується:

Ш яскраво вираженою стійкою творчою активністю і продуктивністю, утвердженням цінностей творчості в педагогічному колективі (що забезпечується створення відповідної атмосфери творчої, пошукової, інноваційної діяльності в педагогічному колективі окремого навчального закладу ? відповідного інноваційно-освітнього середовища);

Ш оволодінням вчителем технікою організації і проведенням дослідно-експериментальної роботи (це потрібно для експериментальної апробації ефективності того чи іншого педагогічного нововведення та його подальшого впровадження засобом постановки педагогічного експерименту), що приводить до моделювання нового педагогічного досвіду, розробки власних інноваційних методик;

Ш вмінням і здатністю оцінити вчителем свій індивідуальний стиль діяльності і побудувати план розвитку своєї педагогічної діяльності, він володіє здібностями до її прогнозування і проектування.

Середній рівень готовності педагога до інноваційної діяльності характеризується:

Ш орієнтацією на оволодіння новими педагогічними технологіями, установкою на творчу взаємодію з колегами, прагненням виділяти цілі і задачі власної пошукової інноваційної роботи, використовувати наявні досягнення в педагогічній інноватиці;

Ш епізодичністю використання знань та умінь з реалізації педагогічних інновацій, їх використання не завжди приносить чітко усвідомлену задоволеність;

Ш рівень підготовки до інноваційної діяльності оцінюється педагогом як задовільний, однак, впевненості в позитивному впливі цієї діяльності на успіхи в роботі, як правило, немає.

Низький рівень готовності педагога до інноваційної діяльності характеризується:

Ш відсутністю чи слабкою вираженістю творчої направленості, несформованістю цілей власної діяльності, відсутністю особистісно значимого ставлення до пошукової діяльності;

Ш володінням педагогом в основному набором традиційних прийомі і методів навчання;

Ш участь у пошуковій інноваційній діяльності лише в обов'язковому порядку;

Ш низькою оцінкою педагогом свої підготовленості і запереченням ним можливості позитивного впливу участі в інноваційній діяльності на результати власної праці.

Дослідження свідчать, що до основних труднощів, пов'язаних із упровадженням педагогічних нововведень, можна віднести:

- нерозробленість або недостатню, формальну розробленість механізму реалізації педагогічної інновації в конкретному навчальному закладі;

- відсутність необхідного навчально-методичного і матеріально-технічного забезпечення;

- недостатню проінформованість вчителів з проблем організації і проведення інноваційної діяльності;

- відсутність сертифікованих критеріїв оцінки ефективності даної роботи;

- велике навантаження педагогів навчальною та іншими видами діяльності;

- обмеженість ресурсів та інші.

Отже, під готовністю до інноваційної діяльності слід розуміти інтегральну якість особистості, яка характеризується наявністю та певним рівнем сформованості мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів у їх єдності, що проявляється в прагненні до інноваційної діяльності і в підготовленості до її здійснення на професійному рівні.

2.2 Принципи інноваційної діяльності педагогів

У сучасних умовах інноваційна діяльність педагога має відповідати основним принципам:

1. Принцип інтеграції освіти.

Передбачає посилену увагу до особистості кожної дитини як вищої соціальної цінності суспільства, орієнтацію на формування громадянина з високими інтелектуальними, моральними, фізичними якостями.

2. Принцип диференціації та індивідуалізації освіти.

Налаштовує на забезпечення умов для повноцінного вияву і розвитку здібностей кожного вихованця.

3. Принцип демократизації освіти.

Дотримання його зобов'язує до створення передумов для розвитку активності, ініціативи, творчості учнів і вчителів, зацікавленої їх взаємодії, широкої участі громадськості в управлінні освітою.

Реалізація цих принципів вимагає переходу від нормативної до інноваційної, творчої діяльності, що передбачає зміну характеру освітньої системи, змісту, методів, форм, технологій навчання й виховання. Метою освіти за таких умов є вільний розвиток індивідуальних здібностей, мотивів, особистісних цінностей різнобічної, творчої особистості.

Отже, у структурі професійно спрямованої особистості педагога готовність до інноваційної діяльності є показником його здатності нетрадиційно вирішувати актуальні для сучасної, особистісно-орієнтованої освіти проблеми. Готовність до інноваційної педагогічної діяльності формується не сама по собі, не у віртуальних розмірковуваннях, а під час педагогічної практики, акумулюючи все накопичене на попередньому етапі, сягаючи завдяки цьому значно вищого рівня. Однією з ефективних інноваційних форм такої практики можна вважати роботу творчих груп педагогів із розробки і упровадження нових освітніх технологій в практику.

2.3 Творча група педагогів як одна з ефективних форм роботи із упровадження інноваційних технологій в навчально-виховний процес початкової школи

Ще раз повторимо, що на сучасному рівні розвитку цивілізації особливу роль відіграє інноваційний потенціал суспільства, що потребує людей, здатних системно й конструктивно мислити, швидко знаходити потрібну інформацію, приймати адекватні рішення, створювати принципово нові ідеї в різних галузях знання. А це у свою чергу формує соціальне замовлення на нові підходи в системі освіти, нове педагогічне мислення, нове ставлення педагога до своєї діяльності, результатом якої має бути виховання «інноваційної людини». Для цього в освітній сфері має панувати дух творчості, постійного пошуку, співпраці в усіх ланках (педколектив, адміністрація, методична служба), які є живильним середовищем для нових ідей, шукань, досягнень.

При організації роботи з педагогами з науково-методичного супроводу інноваційної діяльності взаємодія методиста із вчителями має відповідати таким вимогам:

-- неперервність, цілісність і системність, гармонізація педагогічної діяльності, інтеграція всіх її аспектів;

-- особистісна зорієнтованість і зацікавленість методиста у досягненні певних, очікуваних і прогнозованих результатів такої співпраці;

-- професійно-практична спрямованість (варіативність змісту занять у зоні актуальних ціннісних орієнтацій педагогів і запитів педагогічної практики);

-- альтернативність, свобода вибору;

-- усвідомленість власного професійно-особистісного розвитку під час педагогічної взаємодії (рефлексія, корекція власної діяльності);

-- творче самовираження, співпраця та співтворчість.

Розвитку готовності до інноваційної професійної діяльності, подоланню антиінноваційних бар'єрів, росту творчого самовираження педагогів сприяють спеціальні завдання, що спонукають до багатоваріантного розв'язання. Дуже важливу роль відіграє творча обстановка у процесі спілкування, утвердження якої можливе за таких умов:

-- відсутність внутрішніх перепон творчим виявам. Для налаштованості вчителів до творчого пошуку необхідно допомогти їм у набутті впевненості у своїх силах, у можливості освоєння ними нових, раніше незнайомих процесів (наприклад, володіння комп'ютерною технікою);

-- організація активної роботи підсвідомості, актуалізація власного життєвого досвіду. Навіть коли проблема не перебуває у центрі уваги, підсвідомість людини може непомітно працювати над нею. Деякі ідеї можуть на мить виринути на поверхню, тому важливо своєчасно зафіксувати їх, щоб пізніше прояснити, впорядкувати і використати;

-- утримування від негативного оцінювання, перехід до самооцінювання і самоаналізу (що має набагато ефективніші наслідки). Це сприяє розширенню потоку ідей, зосередженню над осмисленням проблеми;

-- використання метафор і аналогій, відшукування нових асоціацій та зв'язків. Можливості творчого, креативного пошуку зростають за рахунок незвичайних зіставлень, порівнянь. Робота з метафорами не тільки спонукає до образного мислення, а й стимулює спонтанне створення образів, цілеспрямоване їх осмислення;

-- розвиток уяви, фантазії з відповідним контролюванням їх. Після творення обстановки внутрішньої свободи, періоду «дозрівання ідей» усі пропозиції обговорюються і критично переглядаються;

-- розвиток сприйнятливості, підвищення чутливості, широти й насиченості сприйняття світу, що є основою розвитку професійної сенситивності (чутливості);

-- допомога тим, хто навчається (молодим і малодосвідченим вчителям, вчителям-консерваторам тощо) знаходження сенсу у творчій діяльності.

Процес, який здійснюється за таких умов, передбачає вільне спілкування, обмін думками, ідеями, а найголовніше -- особистісну включеність усіх педагогів у творчість. При формуванні інноваційної поведінки педагога важливо враховувати такі принципи:

1. Принцип рефлексії педагога на власний психолого-педагогічний досвід.

Для цього необхідно освоїти способи аналізу і варіювання умов, факторів, які їх супроводжують, і результатів локальних і масштабних педагогічних ситуацій з інших (насамперед, психологічних) позицій. Гнучкий підхід до педагогічного досвіду педагога, кваліфікований аналіз і вибірково-оцінне ставлення до раніше засвоєних методів у поєднанні із засвоєнням нових психологічних знань забезпечують продуктивний синтез психолого-педагогічних знань, новий рівень професійної компетентності.

Рефлексія розкривається у використанні аналізу педагогічної діяльності та її результатів, що охоплює оцінювання професійного рівня, прогнозування професійної успішності, організацію самопізнання та самодіаг-ностики, підтримання стійкого оперативного зворотного зв'язку (від вихованців, колег, адміністрації).

Принцип формування орієнтувально-пошукової позиції педагога щодо будь-яких аспектів свого і «чужого» (запозиченого) педагогічного досвіду.

Сформованість такої позиції забезпечує обґрунтований підхід до оцінювання можливостей і особливостей реалізації конкретних способів педагогічної взаємодії, визначення умов і меж їх застосування.

Принцип формування цілісного підходу до аналізу проблемних педагогічних ситуацій.

Особливість таких ситуацій в освітньому процесі полягає у наявності великої кількості учасників зі своїми ролями, способами взаємодії та інтересами. Тому спроби розв'язати проблемну ситуацію, спираючись лише на локальні ознаки, можуть бути невдалими.

Принцип формування уміння розв'язувати завдання колегіально з іншими учасниками (вихованцями, колегами).

Це забезпечує можливість зіставлення своїх поглядів з поглядами колег, батьків, пошуку оптимальних рішень не лише завдяки відстоюванню власних позицій, а й за допомогою аналізу інших пропозицій, спільного їх генерування.

Однією із ефективних форм роботи з НМС інноваційної діяльності педагогів є організація творчих груп учителів, які б, на основі завчасно виявлених потенціальних можливостей кожного із них, займалися не тільки активним запровадженням рекомендацій науки та передового педагогічного досвіду в навчально-виховний процес, а й пошуками нових форм і методів удосконалення своєї майстерності. Проведення експериментальних досліджень з нерозв'язаних ще проблем навчання та виховання учнів, організація експериментальної роботи та перевірка її дієвості, зазвичай, мають здійснюватися досвідченими науковцями, співробітниками ВНЗ, ОІППО, яких керівники шкіл періодично, а за можливості й постійно, мають запрошувати до творчого спілкування.

Запровадження у школах дослідницько-пошукових форм, таких як творчі групи вчителів, динамічні групи, творчі об'єднання педагогів має забезпечити розв'язок проблеми розвитку творчої діяльності вчителів на науковій основі і внести суттєві доповнення в поліпшення проблеми розвитку творчої діяльності вчителів та в підвищення ефективності організації навчально-виховної роботи.

Розпочати цю роботу, як показує практика, найдоцільніше з розв'язування таких завдань:

· чітке визначення завдання та змісту роботи творчих груп, з обов'язковим урахуванням потенціальних можливостей вчителів, які входять до їх складу;

· ретельне планування роботи творчих груп учителів;

· створення необхідних умов для діяльності творчої роботи;

· розроблення заходів з активізації творчої діяльності вчителів, спрямованої на підвищення якості навчально-виховного процесу, отримання якнайкращої результативності;

· заохочення вчителів до проведення нестандартних уроків, виховних заходів, використання інноваційних прийомів;

· забезпечення глибокого аналізу, об'єктивної оцінки і постійної уваги до рівня результативності роботи вчителя в інноваційному полі;

· активний пошук і розробка нових прийомів, технологій, форм і методів роботи з учнями;

· чітке та об'єктивне оцінювання рівня знань, уміння та навиків учнів з кожного окремо взятого навчального предмета в рамках інооваційної технології.

З метою здійснення вищезазначених заходів пропонуємо орієнтовну схему організації роботи творчої групи, яка включає в себе основні види діяльності адміністрації школи і методичної служби із забезпечення, створення й функціонування творчих груп та об'єднання їх у творчий колектив.

Основні напрями організації роботи творчої групи:

1. Організація діяльності творчої групи.

Цей напрямок роботи, як і будь-якої іншої педагогічної діяльності полягає у визначенні режиму роботи, методів організації, створення умов для праці.

Це досягається спільними зусиллями співробітників ОІППО, адміністрації школи, методиста ММК, керівників методичного об'єднання та творчої групи.

2. Планування роботи творчої групи.

Здійснюється спільними зусиллями керівників та членів творчої групи, надає допомогу методичне об'єднання, коригує план адміністрація школи, методист ММК, науковий керівник.

3. Надання методичної допомоги творчій групі.

Науковий керівник, методисти ОІППО і ММК розробляють рекомендації щодо опрацювання відповідної наукової і науково-методичної літератури з проблеми, якою займається творча група, у разі необхідності до роботи долучається консультант з групи старших вчителів або вчителів-методистів; адміністрація школи забезпечує за потреби індивідуальну роботу з членами творчої групи.

4. Стимулювання діяльності творчої групи

Стимулювання може здійснюватись у вигляді морального або матеріального заохочення вчителів до творчої праці. Пропозиції вносить керівник творчої групи, їх розгляд відбувається на засіданні методичного об'єднання, остаточне рішення приймає адміністрація школи. У разі, якщо творча група (об'єднання) працюють на міжшкільному рівні, то моральне заохочення може здійснювати управління освіти у вигляді подяки, грамоти тощо.

5. Контроль за роботою творчої групи.

Цей процес спрямований, насамперед, на перевірку своєчасності та ефективності виконання планів роботи творчої групи. У ньому можуть брати участь методист ММК, директор школи, його заступник з навчально-виховної роботи, заступник директора з виховної роботи, залучені до перевірки результативності роботи творчої групи або окремих творчих учителів керівників методоб'єднання, кращі фахівці з числа старших учителів та вчителів-методистів, під час перевірки виховних заходів - досвідчені вихователі.

6. Вивчення досвіду роботи творчої групи.

Згаданий вид діяльності здійснюється спільними зусиллями наукового керівника, методистів ОІППО і ММК, адміністрації школи та методичного об'єднання. Підбиття підсумків такої роботи може здійснюватися під час спільного засідання усіх творчих груп міста, на засіданні педагогічної ради або методичного об'єднання тощо.

Одним з важливих етапів роботи творчих груп є визначення змісту, форм і методів її діяльності. Розв'язання цієї проблеми залежить від багатьох факторів -перш за все, від вимог сучасності до рівня освітніх послуг, до результату, умов роботи, інформаційного і науково-методичного забезпечення, кількості членів творчої групи, рівня їхньої підготовки і ступеню професійної і внутрішньо-особистісної готовності до творчої роботи, спрямування її, особистого інтересу вчителя та заохочення його адміністрацією школи, єдності в планах роботи школи, методоб'єднання та творчої групи тощо.

Творча група, як правило, формується з учителів однієї спеціальності (вчителів молодших класів, української філології, математиків і т.п.) одного навчального закладу або вчителів різних шкіл міста, що працюють над розробкою певної психолого-педагогічної, виховної, управлінської проблеми практико-орієнтованого характеру. Творче ж об'єднання за потреби (наприклад, особливості поставленої перед педагогами проблеми) може охоплювати вчителів різних предметів (гуманітарного циклу, фізико-математичних, хіміко-біологічних та інших наук). Оптимальна кількість учасників таких об'єднань - від 3 до 10 осіб. Творча група є самостійною ланкою наково-методичної роботи. Творча група (об'єднання) відрізняється від інших видів об'єднань (наприклад, шкільних і міських методичних об'єднань, шкіл передового педагогічного досвіду) тим, що її робота на дослідно-експериментальній основі. Творча група (об'єднання) створюються в режимі тимчасового творчого колективу для роботи над обраню темою, яка представляє професійний інтерес для членів цього об'єднання.

Керівництво творчою групою здійснює авторитетний досвідчений педагог, який має великий досвід в галузі досліджувальної проблеми. Він призначається рішенням науково-методичної ради ММК. Кандидатури педагогів - членів творчої групи погоджуються науково-методичною радою за пропозицією керівника групи. План роботи групи передбачає використання різноманітних форм роботи, включаючи форми відслідковування якості і результатів навчально-виховного процесу. Він складається у довільній формі, обговорюється і затверджується на засідання творчої групи. План включає в себе наступні питання: тему, над якою працює група, із обґрунтуванням її доцільності і актуальності, мету і задачі творчої групи, які залежать від етапу роботи, спрогнозовані очікувані результати, тематику засідань.

Керівник розподіляє обов'язки між членами творчої групи, надає їм методичну і організаційну допомогу, проводить консультації, контролює процес роботи, організує розробку рекомендацій на основі новітніх досягнень педагогічної науки і упровадження їх в освітню практику, звітує сам або розподіляє обов'язки із звітування про результати роботи творчої групи. Звіти творчих груп відбуваються, як правило, наприкінці навчального року.

На сучасному етапі в шкільній сфері працюють творчі групи або об'єднання учителів, які вирішують наступні задачі:

- впровадження в практику роботи результатів наукових досліджень, пошук ефективних шляхів застосування результатів цих досліджень;

- розроблення діагностичних методик з їх наступною апробацією;

- методичний супровід введення в навчальний процес нових предметів (наприклад, інформатики в початкових класах);

- вивчення, апробація, впровадження в освітню практику інноваційних технологій навчання;

- вивчення, апробація, впровадження в освітню практику інноваційних технологій виховання;

- створення осередку передового педагогічного досвіду з певної проблеми;

- вивчення і впровадження в практику своєї роботи відомого в регіоні передового і ефективного педагогічного досвіду;

- розробка теоретико-практичних рекомендацій на базі експериментальних досліджень;

- діагностика діяльності, розвитку, особистісного росту суб'єктів навчально-виховного процесу (учителів, учнів, вихователів тощо);

- консультативна діяльність тощо.

Виходячи з того, що творча група є тимчасово працюючим об'єднанням, її діяльність має чітко окреслені часові рамки, поділені на етапи (термін діяльності групи залежить від складності проблеми). На практиці досліджено, що тривалість кожного етапу становить, як правило, один навчальний рік. Вийняток можуть становити два останніх етапи - результативно-узагальнюючий і пропагандисько-консультативний - їх тривалість може бути значно довшою (два-три роки).

...