Технологія колективного творчого виховання у формуванні творчої особистості молодшого школяра

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Кафедра педагогіки та психології

Напрям підготовки 0101 «Педагогічна освіта»

Спеціальність 6.010102 «Початкова освіта»

КУРСОВА РОБОТА

з предмета «Технології виховного процесу в сучасній початковій школі»

на тему:

Технологія колективного творчого виховання у формуванні творчої особистості молодшого школяра

Виконала Ковальчук В.М.

Студентка 5 курсу, групи ПО-51

Керівник: Федух Г.Я.

м. Хмельницький - 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Технологічний підхід у виховному процесі

1.1 Сутність технологічного підходу до виховання у наукових дослідженнях

1.2 Історико-теоретичні аспекти технології колективного творчого виховання як однієї найпоширеніших виховних технологій

Розділ 2. Особливості використання технології колективного творчого виховання в початковій школі

2.1 Різноманітність колективних творчих справ - основа технології колективно творчого виховання

2.2 Передовий педагогічний досвід вико рискання технології колективного творчого виховання у формуванні творчої особистості молодшого школяра

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

У сучасних умовах розбудови Української держави особливого значення і актуальності набуває проблема створення такої виховної системи, яка б була спроможна забезпечити формування і розвиток особистості нового типу, для якої будуть притаманними: високий рівень духовності та культури, уміння чітко та логічно мислити та висловлюватися, творчо підходити до вирішення проблемних ситуацій, прагнення до самореалізації, розуміння та усвідомлення свого призначення у життєвому просторі.

У Національній доктрині розвитку освіти у XXI столітті чітко визначено головну мету української системи освіти зазначено, яка полягає у створенні сприятливих умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України». [8, с. 8] В Законі України «Про загальну середню освіту» також стверджується: « Завданням загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань». Саме ці положення стали пріоритетними і важливими в сучасному процесі розвитку шкільної освіти в Україні. Спрямованість на гуманізацію та демократизацію всього навчального процесу в загальноосвітній школі визначають нові напрямки навчання та виховання, для яких важливим і визначальним є формування ініціативної особистості, здатної для раціональної творчої праці, яка має складатися з багатьох інноваційних визначальних складових інформаційного простору. [3, с. 547]

Сучасна система виховання в Україні повинна створити сприятливі умови для самореалізації кожного учня, виявлення його здібностей та талантів. Це надасть можливість підростаючому поколінню усвідомити своє призначення та місце у житті, реалізувати себе як особистість. Життя ставить суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, сприймати та реалізовувати сміливі, нестандартні рішення. Саме ці положення повинні стати основними та провідними в процесі удосконалення системи виховання в навчальних закладах. У шкільних закладах повинні бути створені сприятливі умови для вияву та розвитку талантів та здібностей дітей, для їх самовизначення та повноцінного життя.

Основне завдання школи полягає у формуванні особистості, яка усвідомлює цінність творчості і розуміє значення творчого початку у вирішенні багатьох проблемних ситуацій, які особистість вирішує протягом усього свого життя.

Завдання шкільного виховання на сучасному етапі полягає переважно у створенні в навчальних закладах адекватних умов, які б сприяли активізації вищих потреб особистості школярів. Водночас новий підхід до виховного процесу характеризується спрямованістю вчителя на кожного учня індивідуально, на врахування його природних нахилів, особливостей. Як зазначала Софія Русова: «Нова школа кладе собі за мету збудити, дати виявитися самостійним творчим силам кожної дитини... Виховання мусить мати за мету виробити людину з незалежним, високо розвинутим розумом, людину, здатну до творчої праці». Таким чином, вивчення питання щодо шляхів виховання творчої особистості є одним з пріоритетних напрямків сучасного наукового простору. Час освіти, яка полягає лише в пізнанні світу, закінчився. Пізнання себе, свого внутрішнього «Я», власних творчих можливостей для реалізації власних можливостей - нове завдання сучасних навчальних та виховних закладів.

Феномен творчості, його механізми, можливості керування пізнавально-творчим процесом, на сьогоднішній день недостатньо вивчені і визначені. Повсякденне життя доводить, що в складних сучасних умовах, які постійно змінюються і перебувають в стані флуктуації, найкраще орієнтується, приймає рішення, ефективно працює людина творча, гнучка, здатна до генерування і використання нових ідей, задумів, рішень і підходів. Готовність до творчості, творчого вирішення проблеми є одним з механізмів психологічного захисту людини в складних умовах - як у трудовій діяльності, у навчанні, так і в кризових життєвих ситуаціях, адже, вміння мудро, розумно вирішити проблемну ситуацію-теж творчий акт, який потребує нетрадиційного підходу і визначення особливих варіантів для її вирішення.

Проблема творчості досліджується з позицій різних наук і наукових напрямків: філософії, педагогіки, психології, фізіології, гносеології,етики, естетики, мистецтвознавства. Визначенню поняття творчої особистості багато уваги приділяється у філософській, психологічній, педагогічній літературі (В.А. Кан-Калик, Н.В. Киричук, Н.В. Кузьміна, С.О. Сисоєва, Н.В. Кичук, І. Волков, В. Кукушкін, та інші). Головним показником творчої особистості є наявність творчих здібностей (креативності), розвинене творче мислення та інтелектуальна активність. Наука досі дискутує, чи можна навчити творчості, але досвід роботи сучасних експериментальних шкіл дає змогу ствердно відповісти на це питання. Не останню роль в процесі формування та розвитку творчих здібностей у школярів відіграють технології колективної творчої діяльності, які створюють необхідні умови для самореалізації та самовияву кожного учасника цього процесу. Однак на сьогоднішній день поки що відсутні дослідження, в яких чітко окреслювалося значення технології колективної творчого виховання в процесі формування творчої особистості школяра. Актуальність цього питання для сучасного навчально-виховного процесу, недостатня його розробка та висвітлення зумовили вибір теми курсової роботи - «Технологія колективного творчого виховання у формуванні творчої особистості молодшого школяра».

Об'єкт дослідження - процес формування творчої особистості молодшого школяра.

Предмет дослідження - зміст, форми та методи формування творчої особистості молодшого школяра засобами технології колективного творчого виховання.

Мета дослідження: вивчити та теоретично обґрунтувати сутність, структуру та основні напрямки процесу формування творчої особистості школярів молодшого шкільного віку; зробити ретроспективний аналіз процесу формування, становлення та використання технології колективного творчого виховання в системі навчання та виховання, з'ясувати специфіку та значення технології колективного творчого виховання в процесі формування творчої особистості молодшого школяра.

Завдання дослідження:

1) на основі аналізу наукових джерел розкрити сутність поняття «технологія колективного творчого виховання», визначити зміст та структурні компоненти;

2) вивчити рівень розробленості і дослідження проблеми формування творчої особистості молодшого школяра;

3) вивчити основні критерії, методи та форми процесу формування творчої особистості молодшого школяра за допомогою використання засобів технології колективного творчого виховання;

4) охарактеризувати потенційні можливості технології колективного творчого виховання в процесі формування творчої особистості молодшого школяра.

Для розв'язання визначених завдань в курсовій роботі використовувалися теоретичні методи дослідження, які полягають у вивченні філософської, психологічної та педагогічної літератури вітчизняного та зарубіжного досвіду з досліджуваної проблеми, аналіз, синтез, узагальнення та систематизація теоретичних знань.

Структура та обсяг курсової роботи: робота складається із вступу, першого розділу, що має поділ на два підрозділи, другого розділу, що має поділ на два підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг складає сторінок.

Розділ 1. Технологічний підхід у виховному процесі

1.1 Сутність технологічного підходу до виховання у наукових дослідженнях

Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів в освітній сфері є їх технологізація. Термін "педагогічна технологія" з'явився в освіті порівняно недавно. Щодо навчального процесу його було вжито у 1886 р. англійцем Джеймсом Саллі (1842-1923). Однак дискусія із приводу того, чи існує в освітній галузі педагогічна технологія як певний інструмент навчання й виховання, яким може оволодіти кожний педагог, триває дотепер. У ній окреслилося дві принципові позиції. Прихильники однієї переконані, що виховання й навчання є творчими процесами, інтуїтивним пізнанням світу іншої людини з відповідним впливом на цей світ. Їхні опоненти доводять, що педагогічний процес має інструментальний характер. Його мета полягає у вихованні особистості із заздалегідь заданими властивостями.

Одним із перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу видатний чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592-1670), стверджуючи, що школа є майстернею, "живою типографією", яка "друкує" людей. Учитель, на його думку, у педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типографські працівники, створюючи книгу. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встановити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важливий засіб впровадження провідних педагогічних принципів.[16, с.134]

Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) актуальним завданням педагогіки вважав створення "механізму освіти", тобто побудову такої технології, що дасть змогу кожному підготовленому педагогу, який докладе багато власних зусиль, виховати будь-яку дитину.

Концепція розвитку особистості американського гуманіста Карла Роджерса (1902-1987) базується на протиставленні когнітивного (засвоєння знань, розвиток особистості учня під неухильним контролем педагога) і дослідного (зорієнтованого на особистісний розвиток та емоційну сферу учня) типів навчання. За твердженням К. Роджерса, особистий досвід самоцінний для учня й тому є єдиним критерієм оцінювання життєвих подій. Учіння, у процесі якого особистість самостійно розвивається, приносить величезне задоволення, безпосередньо впливаючи на неї.

Австро-німецький філософ і педагог, засновник антропософії Рудольф Штейнер (1861-1925) започаткував індивідуальний підхід до виховання дітей, він заперечував відокремлене навчання дівчаток і хлопчиків, поділ учнів за соціальними прошарками, ступенем обдарованості й приналежністю до різних віросповідань.

Найважливішою проблемою людського мислення Р. Штейнер уважав необхідність "зрозуміти людину як вільну особистість". На основі антропософії, яка вивчає людину в тілесному, душевному й духовному аспектах, він створив педагогіку, що охоплює розвиток і саморозвиток цілісної особистості, її здібностей до пізнання, мистецтва, розвитку власних почуттів, моральних задатків і релігійних переживань. Завдання педагога Р. Штейнер убачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до "власних суджень і висновків, орієнтованих на різноманітність світу". Саме цей принцип було покладено в основу навчання й виховання в першій вільній Вальдорфській школі.

Представники "педагогіки творчості" (Ф. Гансберг, Е. Лінде, Г. Шаррельман) засуджували спроби впливати на неповторну особистість дитини за допомогою технології. Будучи переконаними, що до кожної особистості дитини необхідно добирати індивідуальні засоби виховання, вони не визнавали ідеї й можливості створення такої педагогічної технології, яка могла б стати ключем до душі дитини. [16, с.140]

На відмові від педагогічної технології як інструменту впливу на дитину ґрунтуються традиції "вільного виховання", які започаткували й розвивали в Росії Лев Толстой (1828-1910), Костянтин Вентцель (1857-1947), Луїза Шлегер (1863-1942) та ін. Вони заперечували можливість "технологізації" педагогічного процесу, пропагували ідею створення особливого дитячого світу, "пробудження душі дитини", прагнення зберегти в людині оригінальність і яскравість дитинства, а успішність чи неуспішність роботи навчального закладу оцінювали не на підставі технологій, які там використовуються, а за результатами творчого спрямування особистості педагога, створеного ним клімату в процесі виховання.

Розвиток поняття "технологія" умовно можна поділити на чотири періоди.

1. 1940-1950 pp. У цей час з'явилися й впроваджувалися в навчальний процес технічні засоби запису, відтворення звуку та проекції зображення, термін "технологія в освіті", який протягом наступних років під впливом праць із методики застосування різноманітних технічних засобів навчання модифікувався в термін "педагогічні технології"".

2. Середина 50-60 pp. Розвиток педагогічних технологій у 50-60 роки пов'язується з програмованим навчанням, яке орієнтувало навчальний процес на чітко окреслені цілі. У зв'язку із цим один напрям був названий як "технічні засоби у навчанні", другий, що виник дещо пізніше, - як "технологія навчання", або "технологія навчального процесу". Протягом цього періоду педагогічна громадськість активно дискутувала щодо суті поняття "педагогічна технологія", унаслідок чого виокремилося два напрями його тлумачення. Представники одного з них виступали за необхідність застосування аудіовізуальних (лат. audio - чую, слухаю і visualis - зоровий) засобів і програмованого навчання (technology in education). Методика їх використання в навчально-вихованому процесі отримала назву "технології". Прихильники іншого напряму головним завданням вважали підвищення ефективності організації навчального процесу (technology of education), подолання відставання педагогічних ідей від стрімкого розвитку техніки. Саме із цього періоду вчені Б. Бархаєв, А. Нісімчук, О. Падалка, І. Смолюк, О. Шпак відраховують час існування технологій.

У цей час у багатьох високорозвинених країнах почали видавати спеціальні педагогічні часописи: у США - журнал "Педагогічна технологія" (1961), у Великій Британії (1964), Японії (1965) та Італії (1971) -"Педагогічна технологія і програмоване навчання". У 1967 р. в Англії було створено Національну раду з педагогічної технології, у США - Інститут педагогічної технології. У колишньому Радянському Союзі започатковано дослідження з алгоритмізації навчання (Л. Ланда).

3. 70-ті роки XX ст. У системі освіти розпочато модернізацію навчального обладнання й навчальних предметних середовищ як необхідної умови реалізації прогресивних методик і форм навчання. Дослідники тлумачили педагогічні технології як вивчення, розроблення та застосування принципів оптимізації навчальної діяльності на основі найновіших досягнень науки й техніки. Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікацій (гр. tele - далеко і лат. communicatio - зв'язок, повідомлення), педагогічної кваліметрії (галузі педагогічної науки, яка вивчає й реалізує методи кількісного оцінювання якості навчально-виховного процесу), системного аналізу та нових досягнень психолого-педагогічної науки, було значно розширено базу педагогічної технології.

У зарубіжній педагогіці склалися два напрями тлумачення технології:

1) технології в освіті - застосування технічних засобів і засобів програмованого навчання;

2) технології освіти (педагогічна технологія, технологія навчання, технологія виховання) - сукупність засобів забезпечення й упровадження позитивних наслідків педагогічної діяльності, засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Саме в другому значенні вживав термін "педагогічна технологія" В. Сухомлинський. У "Розмові з молодим директором" він, розмірковуючи про зміст того, що викладалося, осмислювалося учнями, у той же час думав і над важливішими питаннями власної педагогічної технології: яка залежність між тим, що робиться, і тим, що виходить.

4. 80 pp. XX ст. - початок XXI ст. На цей період припало створення й розвиток мережі комп'ютерних лабораторій і дисплейних класів. Динамічно розвиваються програмовані, інтерактивні засоби навчання, тривають різноманітні дослідження теоретичних питань педагогічної технології та шляхів її практичного впровадження.

Не всі складові педагогічної технології набули однакового розвитку. Особливо складним є створення технології виховання, хоча й ця галузь має вагомі напрацювання в процесі становлення й функціонування педагогічних технологій, простежуються певні тенденції та закономірності. Передусім необхідні об'єктивні та суб'єктивні передумови. Наприклад, педагогічні технології, засновані на ідеях "Школи діалогу культур", "ймовірнісної педагогіки", могли утвердитися лише внаслідок кризи педагогічної технології, розробленої на ідеях "розвивального навчання". [4, с. 160]

Слово "технологія" (від гр. techne - мистецтво, майстерність і logos -наука, поняття, вчення) означає сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми матеріалу, що здійснюються під час виготовлення продукції. У виробничому процесі технологія означає систему запропонованих наукою засобів, способів та алгоритмів, застосування яких забезпечує наперед визначені результати діяльності, гарантує отримання продукції заданої кількості та якості. Усі сучасні високотехнологічні виробництва базуються на технологіях. Саме наукові засади виховання підштовхнули педагогів до пошуку оптимальних моделей або технологій виховання.

Термін "технологія" характеризує сукупність знань про способи й засоби обробки чого-небудь (металів, матеріалів). Проте його ідеї послужили основою для подальшого розвитку технологічного підходу до навчання й виховання.

Щодо тлумачення терміна "педагогічна технологія", то до цього часу немає чіткої визначеності. У педагогічній літературі, на жаль, накопичилося понад триста визначень цього поняття. Суперечка про сутність педагогічних технологій, ймовірно, триватиме ще довго.

Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок формування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, які використовуються для досягнення педагогічних цілей (М. Кларін).

Педагогічна технологія - це послідовна, взаємозумовлена система дій педагога, пов'язана із застосуванням тієї чи іншої сукупності методів виховання й навчання дітей, що здійснюються в педагогічному процесі з метою вирішення різних педагогічних завдань.

Педагогічна технологія - це впорядкована система процедур, неухильне виконання яких приведе до досягнення певного, запланованого результату.

Завдання технологій виховання:

1. Контекст "виховне завдання - технологія виховання" зводить до мінімуму педагогічні експромти в практичній діяльності й переводить останню на шлях попереднього проектування виховного процесу.

2. Замість окремих розрізнених "виховних заходів" технологія виховання пропонує проект виховного процесу, який визначає зміст і відповідні види діяльності кожного вихованця.

3. Ієрархія цілей (визначення трьох рівнів цілеутворення: глобального - на рівні замовлення суспільства, етапного - на рівні етапів навчання, оперативного - на рівні конкретних виховних завдань) дозволяє досягнути гармонійної взаємодії всіх компонентів виховної системи по горизонталі (у межах одного періоду навчання - навчального року, півріччя, чверті) і по вертикалі (на весь період навчання учня в школі).

4. Позбавитися формалізму. Формалізм у вихованні означає неуважне, шаблонне ставлення до вихованця чи колективу, а значить однобічність і неадекватність виховних впливів.

Типовими проявами формалізму у'вихованні є:

- розрізнений підхід до планування, проведення ізольованих "виховних заходів";

- поверхнева оцінка виховної роботи;

- показний характер виховної роботи, що суперечить розвиткові вихованця й колективу;

- незавершеність, неповнота виховних впливів, коли вихованець розглядається лише як об'єкт впливу тощо;

- однобічність трактування того чи іншого впливу. Так, бесіда, доручення часто розглядаються як метод лише морального чи естетичного виховання, хоча насправді вони вирішують різні завдання виховання.

Завдання виховних технологій:

- виховати інтелектуально розвинуту особистість (цінувати людину за розум, її ділові та людські якості);

- формувати творчу особистість для праці в ринкових умовах, з почуттям особистої гідності, розумінням суті приватної та державної власності;

- виховувати почуття потреби для отримання високих професійних якостей у майбутньому, вміння при необхідності змінювати професію.[5, с.360]

Отже, технології виховної роботи передбачають самостійний вибір і використання доступних для сприйняття різноманітних форм і методів виховання, урахування вікових особливостей, здібностей та інтелектуальних можливостей особистості, будуватись на історично обумовлених традиціях виховання людини.

1.2 Історико-теоретичні аспекти технології колективного творчого виховання як однієї найпоширеніших виховних технологій

Демократизація й гуманізація суспільства зумовили відповідні зміни в методиці виховної роботи. У ній домінують акценти на взаємодію дорослих і дітей, які, об'єднуючись задля загальної мети, вибудовують стосунки між собою на принципах співробітництва й співтворчості. Вихователь орієнтується на позитивні якості вихованця, вірить у його творчі сили, намагаючись активізувати й розвинути їх. Цьому сприяють творчий підхід до школярів, гнучкість форм виховного впливу на них, урізноманітнення змісту діяльності всього дитячого колективу.

Творчому підходу до організації виховної роботи в початковій школі відповідає методика колективного творчого виховання (КТВ), створена російським педагогом І.П. Івановим. Зародилася вона в 60-ті pp. XX ст., коли почали формуватися виховні об'єднання дітей і дорослих, які називали себе комунарами. Звідси її назва - "методика Іванова", або "комунарська методика". До 90-х років ця методика не набула поширення, оскільки авторитарна система виховання, яка тоді панувала у СРСР, не сприймала всіх її ідей. Адже прийнято було виконувати соціальне замовлення тільки на людину-виконавця, людину-конформіста.

Російський педагог І.П. Іванов, узагальнивши ідеї А.С. Макаренка, розробив і запровадив у практику нову методику колективного творчого виховання, яка набула широкої популярності в 90-х роках минулого століття. І.П. Іванов назвав організовану колективну діяльність учнів "колективною творчою справою" (КТС).

Відмінність "комунарської" методики від традиційної простежується за такими позиціями. Традиційна методика виховної роботи орієнтована на зовнішні аспекти, не приховує своєї виховної мети, завдань і прямого морального впливу. Методика колективного творчого виховання, навпаки, - залучає до діяльності кожного учасника колективу, орієнтуючись на спільне визначення школярами й педагогами, дітьми й дорослими мети колективу, використовуючи одночасно різноманітні види виховного впливу, вирішує виховні завдання непомітно для самих вихованців.

Система колективного творчого виховання вибудовується за одним із двох напрямів - "технологічним" або "ідеологічним". Прибічники "технологічного" підходу обмежуються засвоєнням основних форм методики. Практика свідчить, що зміни технології виховного процесу підвищують інтерес учнів до спільної діяльності, розвивають їхню активність. Але здебільшого це не сприяє формуванню нового ставлення до життя, яке є результатом змін не лише способів діяльності, а й характеру міжособистісних стосунків у колективі. Прибічники "ідеологічного" підходу впевнені, що достатньо захопити учнів і педагогів ідеєю спільної творчої праці, змінити характер міжособистісних стосунків у колективі, і вони самі визначать оптимальну для себе технологію діяльності. Така недооцінка технологічних аспектів системи нерідко призводить до провалів хороших задумів, безуспішної трати сил, згасання зацікавленості справою. [4, с. 146]

Оскільки технологія колективного творчого виховання передбачає спосіб організації життя дитячого колективу, за яким діти й дорослі, задіяні в спільній справі, вони турбуються про поліпшення атмосфери в класному колективі, піклуються самопочуттям, настроєм один одного. Учасники колективних творчих справ спільно планують, організовують та аналізують свою діяльність, накопичуючи, осмислюючи пропозиції, ідеї, розвиваючи власні погляди, почуття дружби, поваги, взаєморозуміння й турботи. У технології колективного творчого виховання чітко окреслюються три складові: людяність, діяльність, творчість.

Концептуальними положеннями технології колективного творчого виховання є:

1. Соціальна спрямованість діяльності. Уся колективна творча діяльність має бути спрямована на поліпшення роботи школи, класу чи будинку. Особлива увага приділяється громадянам, які потребують допомоги (літні люди та інваліди), утвердженням соціальної, моральної справедливості. Це забезпечує участь дитини у створенні умов, за яких формується її громадянська позиція.

2. Турботливі стосунки. Коли з дітьми налагоджено доброзичливі, щирі, демократичні стосунки, можна сподіватися на інтерес до спільної діяльності. Такі стосунки не заперечують вимогливості, але змінюють її характер: вимоги висуває не педагог, а спільна справа. У таких умовах дітей готують до майбутньої діяльності, орієнтуючи на поліпшення свого мікросередовища.

3. Поділ колективу на міні-колективи (творчі групи, екіпажі, бригади, ланки тощо). Двоступенева організація діяльності сприяє залученню до планування, виконання й аналізу діяльності всіх членів колективу. Міні-колектив (3-10 осіб) обговорює важливі проблеми, кожний пропонує свої рішення. Такі колективи можуть бути постійними або тимчасовими. Критерієм поділу колективу є інтереси, прагнення, місце проживання тощо.

4. Колективні творчі справи є формою організації колективної творчої діяльності, а також основним виховним засобом. Колективні творчі справи (КТС), ігри, колективні організаційні справи зарекомендували себе ефективними способами організації життя колективу.

5. Чергування творчих доручень. Передбачає періодичні перевибори органів учнівського самоврядування, чергування (обмін) постійними справами-дорученнями між міні-колективами; планування діяльності, внаслідок якого кожен з учасників колективу обов'язково задіяний до обговорення справи, організовує її, що унеможливлює поділ колективу на активних і пасивних. Усі почергово обіймають "керівні" посади.

6. Різноманітність діяльності. Кожна справа має свою стрижневу спрямованість, згідно з якою всі КТС розподіляють на: організаційні, суспільні, пізнавальні, трудові, художньо-естетичні, спортивно-оздоровчі. Кожну колективну творчу справу очолює рада, чисельність якої залежить від масштабів і характеру роботи.

7. Ради справи. Усі колективні творчі справи очолюють ради, їхня чисельність залежить від масштабу і характеру справи. Ради справи обирають учні або їх створюють як ініціативні групи методом само висування.

8. Технологія послідовність. Забезпечення єдності та динамічної послідовності шести стадій в організації тематичного періоду життя колективу взагалі і кожної колективної творчої справи зокрема.

Основними характеристиками технології колективного творчого виховання є:

- єдність життєво-практичної та виховної спрямованості. Кожна колективна творча справа - це форма творчої взаємодії, співробітництва вихователів і вихованців, їхньої загальної турботи - практичної, організаторської, виховної;

- колективність на всіх етапах діяльності дітей і дорослих: від обговорення ідей і замислів до планування, підготовки, організації, проведення та аналізу результатів. Важливим є як розподіл доручень між усіма членами дитячого колективу, так і постійне залучення всіх дітей до різних видів діяльності, що дає змогу їм краще впоратися з обов'язками, відчувати успіх і сили на обраному шляху, визначати й розвивати лідерські якості. Основне у творчих дорученнях - розвиток взаємної турботи, підтримки один одного і в повсякденному житті, і в підготовці до колективної творчої діяльності;

- творчий, тобто нестандартний, оригінальний характер кожної справи, який приводить до нестандартних та оригінальних результатів у створенні принципово нових, особистісно важливих матеріальних і духовних цінностей, що впливають на самоактуалізацію та самореалізацію особистості;

- включення ігрових елементів до колективної творчої діяльності ґрунтується на тому, що саме ігрова діяльність забезпечує найбільшу цікавість дітей, їхню особисту активність незалежно від віку. Наприклад, в інтелектуально-пізнавальній діяльності використовують різні ігри: "Найрозумніший", "Що? Де? Коли?" тощо.[16, с. 237]

Одна з головних ідей технології колективного творчого виховання - формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, "секретного договору"), співдружності старших та молодших колективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Технологія колективного творчого виховання припускає:

- створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя;

- побудову колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування, організації та аналізу спільних справ,"взаємин, вчинків;.

- організацію діяльності, суспільне значимої (для людей), особистісно значимої ("творчо - інакше навіщо"), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухотвореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;

- особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

Колективна творча справа - це повнокровне життя старших і молодших, виховників і вихованців, їхня спільна турбота про навколишнє життя.

Колективні творчі справи відрізняються одна від одної насамперед характером діяльності, яка виступає на перший план: трудової, суспільно-гуманістичної, пізнавальної, художньо-естетичної, спортивно-оздоровчої, організаторської, краєзнавчої, пошукової.

У кожній справі вирішується комплекс педагогічних завдань, відбувається розвиток демократичних основ життя, самостійності, ініціативи дітей, самоврядування, активного громадянського ставлення до людей і до навколишнього світу. Колективна творча справа, збагачуючи колектив і особистість соціально цінним досвідом, дозволяє кожному проявити й удосконалити кращі людські задатки й здібності, стосунки й потреби, зростати духовно й морально.

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:

- єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

- творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

- єдність окремих стадій організації кожної справи.

У технології колективного творчого виховання головне - "жити заради усмішки іншого", що і породжує радість творчого самовираження в поєднанні з потребою бути корисним людям.

Основний педагогічний результат технології - розвиток громадянської самосвідомості та здібностей до соціальної творчості.

Мета технології - забезпечувати соціальне замовлення на людину нового, демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція.

Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування діяльності колективу. Важливо, щоб діти у процесі діяльності, здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність, розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності.

Науковці І. Червінська С. Довбенко визначають такі етапи реалізації технології колективного творчого виховання:

1) етап задуму, накопичення ідей, пропозиції цілей та завдань, доведення їх до сприйняття кожним учасником - дорослим і школярем. Використовуються найрізноманітніші прийоми: колективне спілкування, "аукціон ідей", мозковий штурм. Останній метод найбільш ефективний у підлітковому й старшому шкільному віці й полягає в накопиченні якомога більшої кількості ідей, запропонованих щодо вирішення поставленої проблеми чи завдання. Свобода особистих висловлень школярів, їхніх пропозицій дає змогу учасникам обговорення звільнитися від інерції мислення, стереотипів у розумінні вчителя та учнів, зняти психологічну та емоційну затисненість, продемонструвати витримку й коректність у прийнятті та розумінні іншого погляду;

2) етап початкової організації: добирання ідей, які повністю готові до здійснення, вибори ради справи, визначення задач і функцій кожного учасника ради, усіх учасників, запрошених гостей;

3) етап оповіщення й доведення всіх ідей та змісту КТД до розуміння учасників і гостей. Прийоми: різноманітні оголошення, театралізоване, костюмоване запрошення, створення атмосфери очікування й зацікавлення;

4) етап розподілу доручень для підготовки окремих фрагментів справи (за групами, індивідуальні заняття): творчий поділ на групи, жеребкування, колективне вирішення, хто яке доручення може виконати найкраще, особисті пропозиції та ідеї, підготовка необхідної атрибутики та бутафорії, костюмів та музичного кіно, відеооформлення;

5) власне проведення самої КТД:

- збір гостей, різноманітна діяльність перед початком події (представлення гостей, тематичні виставки, театралізовані й музичні епіграфи, жартівливі випробування - атракціони, сюрпризи тощо);

- урочистий початок - пісенний, театралізований, музичний, відео-чи слайд-фільм, постановка проблемних запитань і завдань, вступне слово, читання віршів тощо;

- основна частина визначається провідним видом діяльності, жанром обраної форми, віком учасників, відібраним та підготовленим змістом, окремими колективними прийомами;

- фінальна частина - творче підведення підсумків, прийняття рішень, нагородження переможців, загальна ритуальна частина - лінійка, театралізована вистава;

6) загальне підведення підсумків: спочатку серед усіх учасників по колу або в такому порядку, який обрав колектив, кожен висловлює свою думку. Після цього педагоги здійснюють психологічно-педагогічний аналіз зробленої справи, проектують діяльність на майбутнє. [16. с, 247]

Таким чином, технологія колективного творчого виховання - це, по суті, продумана система ключових справ, які, дякуючи цим спрямованій діяльності педагогів, спрямовані на комплексне розв'язання завдань гармонійного розвитку особистості.

Творчий підхід до процесу виховання забезпечуються як групою засобів дружньої виховної турботи, співдружності старших та молодших колективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, свята тощо.)

Розділ 2. Особливості використання технології колективного творчого виховання в початковій школі

2.1 Різноманітність колективних творчих справ - основа технології колективно творчого виховання

Провідна роль у формуванні особистості належить діяльності. Залежно від того, що людина робить (тобто якого змісту її діяльність), як робить (способи діяльності), від організації й умов цієї діяльності, а також від ставлення людини до такої діяльності, формуються відповідні нахили, здібності та якості характеру, закріплюються певні знання. У процесі діяльності, здійснюваної спільно з іншими людьми, людина пізнає саму себе.

Діяльність - одна з умов створення, розвитку й становлення колективу, формування особистості; тільки в колективній різноплановій діяльності можлива органічна єдність особистого і суспільного, тільки в процесі суспільно корисної діяльності в шкільному колективі виховуються сумлінне ставлення до праці, почуття відповідальності за доручену справу, вміння враховувати спільні інтереси, трудова активність, бажання допомогти товаришам, уміння підкорятися або керувати тощо. Все це зумовлює діяльнісну спрямованість процесу формування особистості як основного чинника розвитку її якостей і різнобічних здібностей.

Діяльність школярів сприяє вихованню в них творчої активності, впливає на усі підсистеми виховання: комплекс виховних цілей, внутрішньо-колективні відносини, що складаються між учасниками цієї діяльності, форми й методи виховання. [ 10, с. 354]

Основними умовами підвищення виховного впливу на школярів у процесі їхньої колективної діяльності є:

планування основних напрямів діяльності відповідно до мети виховання особистості;

реалізація всіх напрямів діяльності як комплексу впливів на особистість у єдиному цілеспрямованому процесі;

взаємозв'язок навчальної і позашкільної виховної роботи, скоординованість усіх виховних впливів і форм, їх необхідність і достатність, чіткий ритм і раціональна організація життя колективу;

запобігання пригнічуванню діловитістю емоційної сфери в колективі. Романтизм, мажорність, гумор, гра, «виховання настроєм», «педагогіка радості» - характерні ознаки ефективної виховної системи;

творче співробітництво поколінь, що виражається в довір'ї між дорослими й дітьми, в їхньому взаєморозумінні та взаємодії щодо всіх колективних справ. У ситуації, коли діти і дорослі виступають як однодумці, а інколи і як колеги, виховання перестає бути впливом, спрямованим лише в одному напрямі - від суб'єкта до об'єкта; відбувається процес взаємного збагачення педагогів і школярів;

орієнтація на загальнолюдські цінності у виховному процесі;

наявність відповідних відносин, що забезпечують гарне самопочуття дитини в колективі (статус особистості в міжособистісних стосунках, почуття внутрішньої єдності з товаришами, соціальна захищеність тощо);

орієнтація на випускника школи як кінцеву мету її виховної діяльності (загальна спрямованість і соціальна активність, готовність до праці, вибору професії, продовження освіти, до сімейного життя).

Виховний вплив будь-якої діяльності безпосередньо залежить від її організації, продуманості, від того, чи враховуються вікові особливості дітей, чи відбувається чергування і дозування видів діяльності, різноплановість якої має надзвичайно важливе значення у формуванні всебічно розвиненої особистості школяра. [12, с. 147]

Діяльність є найважливішою формою виявлення активного ставлення людини до навколишньої дійсності. Від того, як організовано діяльність, залежить ефективність виховного впливу на особистість школяра як об'єкта і суб'єкта виховання.

Є різні підходи до організації діяльності школярів, які виникали, удосконалювалися, взаємозбагачувалися у процесі розвитку педагогічної науки і практики. Тому нині існує кілька варіантів методичних підходів до розв'язання проблем організації діяльності.

Професор Т. Котарбинський створив науку, що вивчає загальні основи організації успішної діяльності, яка називається праксеологією. На її основі було розроблено схему організованої, раціональної діяльності, що передбачає три основні фази: 1) підготовку; 2) виконання; 3) контроль.

Російський професор І.П. Іванов, узявши за основу методику виховання А. Макаренка, розробив відповідний підхід до організації колективних справ, діяльності вихованців і вихователів. Він розглядав колективну організаторську діяльність як участь кожного вихованця (разом зі старшими і під їхнім керівництвом) у плануванні життя колективу, в організації виконання плану, в підбитті підсумків зробленого.

Колективну діяльність він проектував на основі конкретної справи з урахуванням творчого підходу до її здійснення.

Колективна творча діяльність стає сьогодні не тільки традиційною, але й необхідною для виховного процесу. Нетрадиційні методики цієї технології сприяють відрядженню гуманістичних ідеалів і цінностей, творчого духу народу. Колективна творча діяльність приносить емоційно-романтичний мажорний стиль у життя дитячого колективу і є найкращим стимулом успішної діяльності кожного.

Виховна справа - це форма організації та втілення конкретної діяльності вихованців, яка є необхідною, корисною, здійсненною. Виховний процес складається з ланцюга виховних справ.

Серцевиною виховної справи є єдність двох підходів - діяльнісного й комплексного. Перший вимагає організації різних видів діяльності учнів: пізнавальної, суспільно-орієнтованої, трудової, художньої, спортивної, ціннісно-орієнтованої та вільного спілкування, а другий, як нам уже відомо, полягає в єдності цілей, завдань, змісту, форм і методів виховання. Унаслідок цього одна виховна справа одночасно забезпечує вирішення декількох виховних завдань.

Колективні творчі справи різняться між собою передусім пізнавально-практичною спрямованістю на розвиток кожної особистості зокрема й творчого колективу в цілому. Сучасна педагогічна практика має чималий арсенал комплексних виховних справ. Згідно з визначеною виховною метою вони поділяються на: пізнавальні, соціально-орієнтовані, художньо-естетичні, трудові, спортивно - оздоровчі, організаторські ( за І.П. Івановим) екологічні, етичні та ін. [4, с. 95]

Соціально - орієнтовані колективні творчі справи - це справи пов'язані з життям нашого народу, свого краю, рідного міста, села, школи, з святковими датами календаря. Вони допомагають молодшим школярам стати учасниками загально народних подвій в країні, в своєму місці чи селі. Як правило, такі колективні творчі справи проводяться на честь свят і пам'ятних дат (День Конституції, День знань, День працівників освіти, свято Перемоги, день святого Миколая, Новий рік і т.д.) наприклад «Святковий сюрприз», «Листівка ветерану», «Місто майбутнього», «Слава героям!» тощо.

До соціально-орієнтованих колективних творчих справ також відносяться День Матері, свята на честь незалежності України; свята народного календаря, наприклад, "Краса землі моєї України", "Край зелених дібров і золотих ланів", "Мово рідна, ти ж у нас одна", гра-естафета "Економіка і ми" і т.д. Під час цих КТС діти дізнаються про життя і діяльність народу, трудові будні і бойові подвиги своїх земляків, про подвиги в ім'я своєї країни.

В основі таких справ лежить морально-політичний досвід, що сцрияє вихованню у школярів громадянського ставлення до суспільних подій, до життя країни в минулому і сьогодні, розуміння перспектив оновлення суспільства.

Основними виховними завданнями соціально-орієнтованих колективних творчих справ є:

поглиблення і систематизація знань школярів про свій край (село, місто, регіон);

розвиток інтересу до суспільного життя країни, свого краю, свого народу, роду, сім'ї;

розвиток прагнень, бажань допомагати дорослим покращувати навколишній світ, життя;

участь у повсякденній творчій праці;

розширення знань школярів про свою Батьківщину, її історію і культуру;

навчання бачити і розуміти красу життя.

В процесі підготовки і проведення соціально-орієнтованих колективних творчих справ школярі набувають досвіду громадянської турботи. Так в честь Дня Перемоги школярі разом зі своїми старшими друзями (учителями, педагогом-організатором, старшокласниками) організовують операцію "Поруч з нами" - постійна турбота школярів про самотніх людей, що пережили війну, блокаду. До Дня Перемоги "пости турботи" чи "штаби турботи" готують спеціальні вітання, сюрпризи ветеранам, запрошують їх в школу на свято "Салют ветеранам!"

Молодші школярі проводять конкурси малюнків, малюнків на асфальті "А ми з тобою війни не знали", середні - готують виступ агітбригади для жителів міста чи села, вечори військової пісні і поезії, старшокласники запрошують своїх молодших друзів в музеї, Зали Бойової Слави, на конкурси стінних газет, в яких поміщено розповіді і фотокартки рідних учнів, друзів-воїнів тощо.

Одна із соціально-орієнтованих колективних творчих справ - "Заочна гра-подорож"

Її мета:

поглибити і систематизувати знання школярів по вибраній темі;

підтримувати та розвивати допитливість, пізнавальну активність дітей;

розвивати інтерес до суспільного життя країни, свого краю, сім'ї, родини;

вчити школярів знаходити потрібну інформацію в літературі, періодичній пресі.

Маршрути подорожі можуть бути найрізноманітнішими: до історичних пам'ятників, промислових об'єктів, пам'яток культури. "Подорожувати" діти можуть не тільки у просторі, а й у часі - в минуле чи майбутнє свого рідного краю, країни, школи сім'ї тощо.

Хід подорожі.

1. Вибір теми ( наприклад, "З усіх сторін дізнаємось про рідний край")

2. Обговорення теми, затвердження маршрутів, видів транспорту, на якому "подорожуватимуть".

3. Розподіл ігрових ролей в творчих групах - "екіпажах": командири, штурмани, фотокореспонденти тощо.

4. "Подорож" - пошукова робота (2-3 тижні).

5. Оформлення дорожніх повідомлень, "бортжурналів", донесень та ін. -у стилі гри. Збір-подорож чи свято "мандрівників", де школярі обмінюються знаннями, захопленнями, намічають нові цікаві маршрути "подорожі". [4, с. 107]

Трудові колективні творчі справи мають своєю метою збагачувати знання дітей про навколишній світ, формувати погляди на працю як основне джерело життя людини, виховувати прагнення вносити свій вклад у покращення дійсності, а також вміння і звичку реально турбуватись про близьких і далеких людей, працювати самостійно і творчо на користь і радість іншим. В трудових КТС вихованці і їх старші друзі здійснюють турботу через працю-творчість. В центрі уваги вихователя - освоєння дітьми трудової культури, розвиток морального ставлення до праці, матеріальних багатств нашого суспільства, народної власності, до таких сторін навколишнього життя, які потребують практичного покращення і які можна удосконалити чи своїми силами, чи допомагаючи іншим людям.

Трудові колективні творчі справи умовно можна поділити на короткочасні трудові операції і трудові рольові ігри.

Короткочасні трудові операції - це справи, які не вимагають тривалої підготовки, які ставлять своєю метою - швидко виправити помічені недоліки, підготувати для когось несподіваний подарунок, вітання, сюрприз. Як правило, короткочасні трудові операції мають закодовану назву та виконуються по секрету від тих, кому вони призначені. Короткочасні трудові операції - це « Трудова атака», «Трудовий десант», операція «Подарунок далеким друзям», « Трудовий рейд», «Снігова казка», «Сюрприз» та інші. [7, с.206]

Так, трудова атака - це швидке виправлення помічених недоліків власними силами. Наприклад, прибирання території від снігу, листя, посипання слизьких доріжок піском, підготовка саду, скверу до зими і т.д. У таких справах формується постійна готовність приходити людям на допомогу безкорисливо турбуватися про них, поліпшувати навколишнє життя. Трудові атаки проводяться після спеціальної розвідки чи по сигналу про помічені в навколишньому житті недоліки. Дуже важливо щоб трудова атака була секретом для тих, про кого турбуються учасники операції.

Трудовий десант - операція яка проводиться силами дітей і їх старших друзів; виїзд або вихід на допомогу іншим колективам, допомога надається в порівняно короткий час, зазвичай в один або два дні посиленої роботи

Трудовий десант організовується за викликом тих, кому необхідно надати допомогу, за вказівкою керівних органів, за ініціативою самого колективу.

Приклади життєво важливих завдань, які вирішуються під час трудових десантів:

- допомога колгоспу в прибиранні врожаю;

- допомога в будівництві, створенні саду, парку;

- допомога в підготовці і проведенні масового свята.

Рішення про трудовий десант приймає загальний збір, участь в трудовому десанті беруть цілі колективи або збірний загін,командир якого обирається загальними зборами і несе перед ним повну відповідальність.

В залежності від мети десанту підготовка до нього триває декілька годин або днів. Трудовий десант може включати в себе таємні трудові атаки і святкові сюрпризи.

Трудові десанти виховують потребу і вміння приходити на допомогу людям в будь-який час і в будь-яких умовах; турбуватися про них; розвивати кмітливість, наполегливість, почуття відповідальності перед колективом.

"Операція ПДД" проводиться, як правило, перед святами, подарунки готують для окремих людей або для цілих колективів (дитячого садка, шефам-старшокласникам, вчителям тощо.) Подарунки можуть бути різними: малюнки, фотографії, колекції, моделі тощо. До цього докладається і колективний лист, адресований друзям. Перед відправкою листа організовується огляд та обговорення підготовлених подарунків, можна обрати творчу групу для оформлення листа.

Способи підготовки подарунків і листів:

- кожний мікроколектив або союз готує свій подарунок або лист,потім вони відсилають разом;

- об'єднання художників, фотографів з одного класу або молодших і старших колективів;

- естафетою від одного колективу до іншого (розповідь-естафета,журнал-естафета);

- за спільним проектом, складеним на зборі всіма учасниками,готується один подарунок - спочатку по частинах (одночасно працюють творчі групи), потім разом.

Трудові рольові ігри - це довготривалі трудові операції ( 2-3 тижні, 1-1,5 місяців). Тут важливо сформувати певні творчі групи (цехи, відділення), розподілити доручення. Найпоширенішими трудовими рольовими іграми є "Фабрика", "Майстерня Снігурочки", "Майстерня Діда Мороза", "Книжкова лікарня", "Святкова пошта" та інші.

...