Єврейська громада та розвиток освіти в Київському навчальному окрузі на початку ХХ ст.

Висвітлення особливостей культурно-просвітницької діяльності єврейської громади в Київському навчальному окрузі на початку ХХ ст. Вивчення культурного життя євреїв на українських теренах. Аналіз ролі етнічних громад у розвитку Наддніпрянської України.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 28.05.2020
Размер файла 64,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄВРЕЙСЬКА ГРОМАДА ТА РОЗВИТОК ОСВІТИ В КИЇВСЬКОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ОКРУЗІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

громада єврейський культура просвітництво

Оксана Іваненко

канд. іст. наук, старш. наук. співроб.

Інститут історії України НАН України 01001,

Україна, Київ, вул. Михайла Грушевського, 4

Стаття присвячена висвітленню особливостей культурно-просвітницької діяльності єврейської громади в Київському навчальному окрузі на початку ХХ ст. через призму документів Центрального державного історичного архіву України м. Києва. На основі сформованої історіографічної бази відкривається можливість розвинути вивчення культурного життя євреїв на українських теренах за рахунок аналізу й запровадження до наукового обігу нових фактографічних матеріалів. Дослідження просвітницької діяльності єврейського населення сприяє глибшому розумінню процесів взаємодії різних культурних традицій і ролі етнічних громад у розвитку Наддніпрянської України на початку ХХ ст. На сучасному етапі актуальність етнонаціональних студій підсилюється їхньою суспільно-політичною значимістю задля пошуків механізмів розв 'язання проблем, пов 'язаних із загостренням міжнаціональної і міждержавної конфронтації, посиленням ксенофобських настроїв, міжрелігійними й міжконфесійними конфліктами, нівелюванням принципів толерантності й верховенства права. На початку ХХ ст. специфіка культурно-освітнього життя євреїв на теренах Київського навчального округу визначалася особливостями їхнього правового статусу, взаєминами з органами влади Російської імперії, і насамперед - державною політикою, що накладала обмеження на громадянські й політичні права, розвиток міграційних і комунікаційних процесів, територіальне розміщення, можливості здобуття освіти і професійної самореалізації, збереження традиційної духовної культури єврейського населення. За умов посилення асиміліціоністських процесів, поглиблення проблем культурного розвитку, самоідентифікації і соціальної інтеграції євреїв посилювалося значення освітньо-виховної сфери як інструмента передачі молодому поколінню сукупності життєво важливих знань і практичних навичок, що відкривали можливості, з одного боку, збереження традиційних іудейських цінностей, а з іншого - соціально-демографічної та економічної адаптації на теренах Російської імперії.

Ключові слова: єврейська громада, освіта, навчальні заклади, доброчинність, культурні традиції.

Oksana Ivanenko

PhD in History, Senior Researcher Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine 4, Mykhailo Hrushevskyi Street, Kyiv, 01001, Ukraine

THE JEWISH COMMUNITY AND EDUCATION DEVELOPMENT IN THE KYIV EDUCATIONAL DISTRICT IN THE EARLY 20th CENTURY

The article investigates Jewish community's edification activities in the Kyiv educational district in the early 20th century through the lens of documents of the Central State Historical Archives of Ukraine (Kyiv). The current status of historiography presents an opportunity to deepen the study on Jews' cultural life on the Ukrainian lands by analyzing and introduction into the scientific activities of new factual information materials. Complex research of Jewish population's teaching opens new avenues for further exploration of cultural interaction and role of ethnic communities in public life of Dnieper Ukraine in the early 20 th century. Currently, the relevance of Ethnic Research is strengthened by its public and political significance in the context of finding mechanisms to solve concrete problems of increasing inter-ethnic and interstate confrontation, xenophobic attitudes, interreligious tensions or conflicts, levelling the principles of tolerance and fundamental issues of the rule of law. In the early 20th century the nature of Jews' cultural life in the Kyiv educational district has been defined by peculiarities of their legal status, relations with government authorities of the Russian Empire, but also and primarily by the State policy curtailing civil and political rights, the development of migration and communication, spatial distribution, education opportunities and professional self-fulfilment, the preservation of Jewish spiritual identity and traditional culture. With the spiralling process of assimilation, the growing problems of cultural development, self-identification and social integration of Jews the importance of education as a tool for the transfer of knowledge, skills and experiences to younger generations has increased. Promoting learning for all generations has encouraged the preservation of

Jewish spiritual values and traditions on the one hand and socio-demographic, йconomie integration of Jews in the Russian Empire on the other.

Keywords: Jewish community, education, educational institutions, charity, cultural traditions.

Державна політика Російської імперії щодо «єврейського питання», яке постало на порядку денному внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 рр.) і приєднання земель, на яких проживали сотні тисяч євреїв, характеризувалася суперечливістю, а процеси емансипації єврейського населення відбувалися із запізненням, порівняно з провідними державами Європи. В епоху «Великих реформ» за правління Олександра ІІ набула впливу ідея злиття євреїв з «оточуючим населенням», задля реалізації якої відбувалося певне розширення їхніх прав: зменшувалася рекрутська повинність і дискримінація на військовій службі, зростав перелік категорій єврейського населення, яким дозволялося проживати за межами смуги осілості, обіймати державні посади, нарівні з християнами обирати земства й бути представленими в них. Однак, починаючи з 1880-х рр. спостерігалося посилення антиєврейських настроїв у правлячих колах Російської імперії, і як наслідок - обмежень у виборі місця проживання, професійної діяльності, вступі до навчальних закладів, участі у формуванні органів земського й міського самоуправління. Короткий період зростання питомої ваги єврейських студентів у російських університетах у зв'язку із поверненням, хоча і в дещо обмеженому вигляді, автономії (27 серпня 1905 р.) завершився відновленням відсоткових норм після Революції 1905-1907 рр. Попри дискримінаційну політику й систему бюрократично-поліцейських обмежень щодо єврейського населення на початку ХХ ст. українські губернії Російської імперії були одним із важливих осередків поширення ідей Гаскали (просвітницької течії, спрямованої на подолання культурної відокремленості єврейства) та розвитку єврейської системи освіти.

Дослідження просвітницької діяльності євреїв відкриває нові можливості для глибшого розуміння процесів взаємодії різних культурних традицій і ролі етнічних громад у розвитку Наддніпрянської України на початку ХХ ст. На сучасному етапі актуальність етнонаціональних студій підсилюється їхньою суспільно-політичною значимістю задля пошуків механізмів розв'язання проблем, пов'язаних із загостренням міжнаціональної і міждержавної конфронтації, посиленням ксенофобських настроїв, міжрелігійними й міжконфесійними конфліктами, нівелюванням принципів толерантності й верховенства права.

Від початку 1990-х років, із розпадом СРСР і проголошенням незалежності Української держави, пожвавленням процесів демократизації і становлення громадянського суспільства, на тлі зростання інтересу до етнонаціональної проблематики актуалізувалися дослідження історії і культури єврейського народу, його місця та ролі в історії України. Питання діяльності євреїв у сфері освіти на українських землях Російської імперії знайшли висвітлення у працях Н.В. Рудницької1, А.В. Морозової2, В.В. Гончарова3, О.Ю. Крічкер4, В.О. Яшина5, В. Хітерер6.

На основі сформованої історіографічної бази відкривається можливість розвинути вивчення культурного життя євреїв на українських теренах за рахунок аналізу й запровадження до наукового обігу нових фактографічних матеріалів. Мета цієї статті полягає у висвітленні особливостей культурно-просвітницької діяльності єврейської громади в Київському навчальному окрузі на початку ХХ ст. через призму документів Центрального державного історичного архіву України м. Києва.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. спостерігається зростання уваги до жіночої освіти й посилення розуміння її значення в соціокультурному розвитку євреїв. У жовтні 1893 року за підтримки місцевої єврейської громади в м. Кременчуці засновано безкоштовне жіноче єврейське училище, кількість учениць якого стрімко зросла з 40 до 200 осіб. Із дозволу полтавського губернатора заклад субсидувався за рахунок коробкового збору, окрім того Петербурзький комітет Товариства для поширення освіти серед євреїв у Росії щорічно асигнував 600 рублів, організовувалися благодійні вечори. Утім ці кошти не покривали видатків на утримання училища (щорічно 2500 руб.), і частина вчителів мусили працювати без будь-якої оплати. 1903 року Кременчуцьке єврейське міщанське, купецьке й інших станів товариство визнало за доцільне передавати безпосередньо правлінню Товариства допомоги бідним євреям м. Кременчука суми з коробкового збору для допомоги малозабезпеченим, поховання незаможних євреїв, на утримання бідних учениць жіночої гімназії та безкоштовного жіночого єврейського училища. Згідно зі статутом товариства, його мета полягала в покращенні матеріального й морального стану незаможних євреїв Кременчука, окремим напрямом його діяльності визначено влаштування дітей до сирітських будинків, притулків, ремісничих і навчальних закладів7. Проте доброчинна діяльність, спрямована на поширення освіти серед соціально незахищених верств населення, наштовхувалася на дискримінацію в системі державного управління освітою Російської імперії. Інспектор народних училищ 6-го району Полтавської губернії А. Луцкевич ініціював закриття кременчуцького жіночого єврейського училища під приводом того, що грошові збори на підтримку цього навчального закладу можуть «використовуватися на які- небудь темні справи»8 [на підтримку сіоністського руху. - Авт. ].

Київський навчальний округ починаючи з 1832 року включав у себе Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, а з 1839 року - Полтавську губернії.

У вересні 1895 року в Полтаві відбулося урочисте відкриття безкоштовного початкового єврейського училища для дівчат із малозабезпечених родин і сиріт. На ньому були присутні губернатор, губернський предводитель дворянства, директор народних училищ, голова училищної ради й міський голова. Упродовж трирічного курсу в училищі здійснювалося викладання єврейського Закону Божого, російської мови, арифметики, чистописання, кравецького й білошвейного ремесел. У 1896/1897 навчальному році в училищі безкоштовно здобували освіту дівчатка, яких коштом благодійників забезпечували навчальними посібниками, одежею та взуттям. У цей період на рахунках училища перебувало 6223 руб. 80 коп., з яких 4000 руб. - це одноразова пожертва доктора Герберга, а 1347 руб. - виторг від аматорського спектаклю. Товариство з поширення ремісничої і землеробської праці серед євреїв Росії придбало для закладу швейну машину. Санкт-Петербурзький комітет єврейського колонізаційного товариства надавав кошти для розширення ремісничого відділу училища.

Упродовж майже 9-річного існування закладу в ньому переважно здобували освіту дівчатка-сироти (кількість яких увесь час зростала й 1902 року сягнула 120 осіб), і їхні успіхи в навчанні відзначені директором народних училищ Полтавської губернії П. Александровичем, інспектором І. Панаженком та офіційною комісією на чолі з головою Полтавської земської управи. Поряд із хорошою успішністю учениць спостерігалося різке зменшення їхньої кількості у випускному відділенні, пов'язане з фінансовими проблемами єврейських родин. У звіті за грудень 1898 - січень 1900 року з цього приводу зазначалося: «Під натиском таких злиднів батьки наполягають, щоби їхні дівчатка-підлітки, учениці останнього відділення, залишили училище. Прощаючись з улюбленим закладом буквально зі сльозами на очах, дівчатка з волі своїх батьків чи опікунів ідуть заробляти для себе насущний хліб до фабрик і майстерень, і там вони втрачають набуте ними в стінах училища моральне обличчя своє9». Шлях до подолання цієї проблеми можна було віднайти завдяки підготовці висококваліфікованих працівниць швейного профілю, удосконаленню їхніх практичних навичок, створення для них нових робочих місць на базі кравецького й білошвейного відділів, обладнаних 5 швейними машинами10. Відповідно, 1901 року в центрі уваги опікунської ради училища перебувало питання вдосконалення професійного навчання та збільшення його фінансової бази, що сягнула 1150 руб.11 Зусиллями місцевих доброчинців від 1902 року при училищі діяла їдальня, в якій малозабезпечені учениці отримували гарячі сніданки й обіди безкоштовно, а всі інші - за плату в 3 коп. Попечителька училища Ц. Молдавська відзначала поліпшення успішності переважно серед тих учениць, які раніше були фізично виснаженими через неповноцінне харчування вдома12.

Незважаючи на зростання популярності згаданого училища серед населення, підтримку доброчинців (передусім єврейських дам м. Полтави), позитивні висновки інспектуючих органів, його було проголошено незаконним, створеним усупереч «Положенню про єврейські училища» (1844). 20 березня 1904 року адміністрація Київського навчального округу відхилила клопотання щодо продовження діяльності училища на засадах, затверджених 1895 року.

Черкаський міщанин П.А. Улицький 1896 року відкрив у Хоролі Полтавської губернії початкове чоловіче єврейське училище з викладанням Закону Божого (катехізис, Біблія, єврейська історія); російської мови (читання, переказ, основи граматики); арифметики (нумерація, дії над абстрактними й іменованими числами); давньоєврейської мови (читання, елементарні правила граматики). Заняття відбувалися з 9.00 до 16.00. Утримувач училища декларував своє зобов'язання стежити за моральністю учнів, прищеплювати їм любов до Бога, батьківщини, батьків і ближніх.

Ключовим чинником культурно-освітнього й релігійного життя, утвердження ідентичності єврейської громади була доброчинна діяльність у галузі шкільництва. 1902 року київський губернатор Ф. Трепов надав дозвіл на заснування в м-ку Білій Церкві Васильківського повіту «Товариства допомоги нужденним учням Білоцерківського двокласного початкового єврейського училища»13.

Із наданням дозволу на відкриття в Кам'янці-Подільському талмуд- тори з ремісничими класами (1902) в розпорядження управління Київського навчального округу передавалося 70 000 руб., що мали асигнуватися на її утримання частинами, відповідно до вказівок директора народних училищ Подільської губернії14.

У листопаді 1902 року в м-ку Рашків Подільської губернії відкрито талмуд-тору, на облаштування й утримання якої із коробкового збору виділялося 3500 руб. Із цієї суми 1800 руб. пішло на придбання 4-кім- натного кам'яного будинку площею 600 кв. сажень. Станом на 1903 рік у закладі навчалося 70 єврейських хлопчиків, а загалом у Рашкові проживало 3037 євреїв (1291 чоловік і 1546 жінок)15. Відповідно, 1905 року на будівництво приміщення для талмуд-тори додатково асигновано 1400 руб.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. назріла необхідність реформування хедерів, пов'язана із впливом сіоністських ідей, суспільним запитом на поєднання традиційних засад культурно-освітнього життя, світогляду євреїв із модернізаційними процесами. За сприяння Товариства для поширення освіти серед євреїв у Росії засновувалися зразкові хедери із застосуванням новітніх методик викладання івриту, що прийшли на зміну механічному заучуванню, а також із викладанням єврейської історії, літератури, низки загальноосвітніх дисциплін, і зокрема - російської мови. Водночас у системі органів державної влади Російської імперії розгорнулося обговорення, започатковане звітом за 1898 рік про стан Мінської губернії, під час якого висловлювалася думка про «доцільність усунення шкідливого впливу хедерів» шляхом запровадження в них російської мови. Відповідно до запиту міністерства внутрішніх справ упродовж 1900 року свої доповіді з цього питання представили очільники губерній Південно-Західного краю. Київський губернатор Ф.Ф. Трепов виокремив три типи хедерів на території краю: 1) для початкового навчання дітей єврейської абетки, читання молитов і Біблії (викладачами тут були меламеди без належної освіти, які не змогли себе реалізувати в інших, прибутковіших сферах - торгівлі, ремісництві тощо); 2) для викладання єврейського письма, читання Біблії, Талмуду; 3) заклади, в яких діти вивчали Талмуд із підрядковими тлумаченнями. Меламедів останнього типу хедерів київський губернатор характеризував як таких, що належали до ортодоксальної частини єврейської громади, мали авторитет і справляли вплив не лише на дітей, але й на дорослих у контексті дотримання правил Талмуду. Саме цих меламедів, які часто не володіли російською мовою, Трепов уважав основною перешкодою на шляху «патріотичного виховання» й подолання «фанатизму» серед єврейського населення. А запровадження в хедерах викладання російської грамоти він назвав «суттєво важливим» і «необхідним».

Волинський губернатор Й.Я. Дунін-Барковський наголошував на важливій ролі хедерів як притулків для дітей від 5-річного віку з родин незаможних ремісників і торгівців. Упродовж 3-4-річного курсу ці діти навчалися молитов, читанню й письму єврейською мовою. Загалом губернатор уважав зміни в організації навчального процесу й запровадження викладання російської мови в хедерах не на часі. Доцільнішим йому видавалося заснування єврейських шкіл за зразком початкових народних училищ і сприяння доступу євреїв до загальноосвітніх навчальних закладів шляхом збільшення кількості останніх.

За даними, представленими полтавським губернатором М.К. Семя- кіним, станом на 1898 рік у його губернії нараховувалося 277 початкових народних училищ, 1831 церковно-парафіяльна школа зі школами грамотності, 600 хедерів. Останні губернатор уважав закладами, шкідливими в усіх відношеннях, «оскільки вони ніким не контролюються і слугують виключно єврейським кагальним інтересам»16. Він наголошував на порушенні в хедерах (часто розміщених у тісних кімнатах) санітарно- гігієнічних норм, що несло загрозу здоров'ю учнів, призводило до поширення інфекційних захворювань, а також зауважував, що обов'язковою умовою надання меламедам права на відкриття хедерів мало стати викладання російської мови й письма.

Підсумовуючи результати згаданого обговорення, київський, подільський і волинський генерал-губернатор М.І. Драгомиров визнав, що реформування хедерів, подолання «релігійного фанатизму» й «окреміш- ності» євреїв - складне завдання, вирішити яке лише за допомогою запровадження викладання російської мови неможливо. З огляду на існування в Південно-Західному краї 2200 хедерів із 34027 учнями, для заснування відповідної кількості шкіл нового типу необхідно було владнати кадрове й фінансове питання.

На теренах Південно-Західного краю набула поширення директива від 1899 року за підписом товариша міністра народної освіти М.А. Зве- рєва щодо необхідності викладання в єшиботах Біблії виключно російською мовою, а Талмуду - за домовленістю з керівництвом округу. Того ж року міністерство відхилило клопотання купецької дочки Р.А. Ко- зинської (що мешкала в Києві, по вул. Великій-Підвальній, 8) про відкриття училища з викладанням єврейської і російської грамоти, арифметики й рукоділля для дівчат. Потребу в заснуванні такого закладу вона обґрунтовувала недостатньою охопленістю початковою освітою київського населення - не лише іудеїв, але і християн.

У листопаді 1900 року попечитель Київського навчального округу В. В. Вельямінов-Зернов представив директорам та інспекторам народних училищ вимоги щодо пакету документів, необхідних для отримання дозволу на відкриття талмуд-тор. До цього переліку входили: 1) план приміщення, що мало відповідати базовим гігієнічним та навчально- виховним вимогам; 2) кошторис видатків на щорічне утримання приміщення, викладачів та обслуговуючого персоналу; 3) дозвіл на асигнування коштів із сум коробкового збору на утримання талмуд-тори; 4) документально оформлені зобов' язання приватних осіб щодо грошових внесків, які належали до джерел фінансування талмуд-тори18.

Культурно-освітній розвиток єврейської громади був тісно пов' язаний із процесами поширення єврейського книговидання, яке в Російській імперії перебувало під ідеологічним і цензурним тиском. У жовтні 1901 року в Києві по вул. Ярославській, 33 в єврейській молитовній школі поліція викрила нелегальну торгівлю недозволеними цензурою єврейськими книгами19. У зв'язку з випадками арештів учителів єврейських училищ Одеського навчального округу керуючий міністерством народної освіти Г.Е. Зенгер 1902 року направив керівництву Київського навчального округу секретну директиву щодо посилення нагляду за політичною благонадійністю євреїв-освітян, особливо на тлі активізації робітничого руху.

У вересні 1902 року випускник Віленського єврейського учительського інституту, вчитель Пінського казенного початкового училища С.Х. Немчинський презентував план двокласного єврейського училища (з підготовчим класом), яке він мав намір заснувати в Києві, відповідно до прохань членів місцевої єврейської громади. Мета цього закладу полягала в наданні єврейським хлопчикам елементарної освіти. Плата за навчання не мала перевищувати 50 руб. на рік. Повний навчальний курс був розрахований на чотири роки. До підготовчого класу зараховувалися діти 7-10 років без вступних іспитів. Передбачалося обов'язкове викладання Закону єврейської віри, російської мови, арифметики, географії, вітчизняної історії, чистописання, співів і необов'язкове - французької і німецької мов (за додаткову плату), малювання, Біблії та єврейської мови. Незважаючи на те, що предмети мали викладатися російською мовою, за підручниками, схваленими міністерством народної освіти, клопотання про відкриття училища було відхилене.

Ганні Розенштейн, що проживала в Києві на Подолі по вул. Андріївській, 10, не вдалося отримати дозвіл на відкриття приватного чотирикласного жіночого єврейського училища за програмою прогімназій, оскільки місто перебувало поза смугою єврейської осілості21.

У травні 1903 року київський, подільський і волинський генерал- губернатор М.І. Драгомиров видав дозвіл на асигнування додатково із залишків проскурівського коробкового збору суми в 5000 руб. на будівництво приміщення для однокласного єврейського казенного училища м. Проскурова Подільської губернії, де проживало 13 589 євреїв (6787 чоловіків і 6802 жінки)22. У серпні того ж року Драгомиров санкціонував виділення із коробкового збору 1500 руб. на зведення будівлі єврейської молитовної школи «Цицис» у м. Заславлі Волинської губернії23. Водночас міністерства внутрішніх справ і фінансів схвалили відрахування із залишків коробкових сум 1000 руб. на розширення приміщення талмуд- тори в м. Любомлі Волинської губернії24. Траплялися й випадки недо- фінансування єврейських навчальних закладів: учителі радзивілівського початкового єврейського училища впродовж 1902 року не отримували платню через затримку коштів свічкового збору в Житомирському повіті Волинської губернії25.

Наприкінці червня 1903 року міністр внутрішніх справ В.К. Плеве видав «Циркуляр про сіонізм і єврейський національний рух» для губернаторів, градоначальників і обер-поліцмейстерів. У цьому документі загрозою російській державі проголошувалася діяльність представників сіонізму, спрямована на зміцнення єврейської національної ідеї, протистояння асиміляції. І найбільшу небезпеку міністр убачав саме в національно-просвітницькій діяльності євреїв, його директива стосувалася посилення нагляду за облаштуванням сіоністами нових і вже діючих хедерів, бібліотек, суботніх шкіл для вивчення давньоєврейської мови, за організацією публічних читань з єврейської історії, тощо. Єврейські школи, згідно з циркуляром, мали задовольняти віросповідні потреби населення, але в жодному разі не сприяти національній окремішності російського єврейства. Реакція адміністративних органів влади на поширення в Російській імперії сіоністських настроїв знайшла відображення в офіційній кореспонденції керівництва Київського навчального округу й губернаторів Південно-Західного краю. Задля протидії пропаганді сіонізму в єврейських навчальних закладах інспекторів народних училищ зобов'язували ретельно перевіряти благонадійність меламедів, роблячи відповідні запити до канцелярій губернаторів. Попри обіцянку міщанина Ш.Г. Пінхусовича «за прикладом численних товаришів» дати розписку в тому, що він надалі «не належатиме до сіоністів», йому не вдалося отримати дозвіл на відкриття хедеру в м. Кобеляках Полтавської губернії. Ба більше, Пінхусовича звинувачували в нелегальному відкритті в Миколаєві, а згодом - у Кобеляках, хедерів сіоністського спрямування. Інспектор народних училищ 6-го району А. Луцкевич у секретній доповіді дирекції народних училищ Полтавської губернії рапортував про нібито переповнення м. Кременчука євреями й насамперед - сіоністськими школами й товариствами, очільники яких відвідували з'їзди сіоністів за кордоном. «Наскільки я придивився до сіоністів, - зазначав Луцкевич, - вони головним чином складають ту шкідливу частину єврейського суспільства, яка прагне до єврейської окремішності й з цією метою затято ухиляється від виконання законних вимог і розпоряджень уряду, принаймні, щодо виховання єврейського юнацтва, як наприклад це вельми рельєфно виявляється у Кременчуцькій талмуд-торі»26.

У відношенні полтавського губернатора М.П. Урусова до інспектора Луцкевича від 31 жовтня 1903 року під грифом «цілком таємно» наголошувалося на неприпустимості участі в навчальному процесі викладачів із сіоністськими переконаннями. 5 листопада інспектор доповів керівництву Київського навчального округу про посилення «озлоблення євреїв» через викриття ним нелегальних єврейських навчальних закладів і виявлення «шахрайських витівок» у шкільництві. Інформатором Луцке- вича був завідувач кременчуцького двокласного початкового єврейського училища Л. Гельман, який повідомляв про сіоністські погляди й ненависть до російського уряду вчителів місцевої талмуд-тори, які викладали

в старшому відділенні «Шулхан Арух». «На єврейських уроках, - зазначав Гельман у своєму секретному донесенні від 4 листопада 1903 року, - як учителі, так і учні сидять у шапках, і викладання здійснюється жаргоном [ідишем. - Авт.], але тільки-но в коридорі з'явиться хто- небудь з начальства, моментально всі учні й учителі знімають шапки, та учні починають перекладати завчасно завчені вірші Біблії російською мовою...» .

Восени 1903 року у Браїлові Вінницького повіту Подільської губернії (де проживало 2825 євреїв) засновано талмуд-тору. На її утримання Подільське губернське правління дозволило щорічно виділяти 1200 руб. із сум браїлівського коробкового збору. Товариство для поширення освіти серед євреїв у Росії зголосилося впродовж 3 років щорічно надавати талмуд-торі 500 руб., а також виділити 350 руб. на шкільний інвентар і придбання в Санкт-Петербурзі книжок, за умови збільшення кількості її учнів до 150 осіб; встановлення плати за навчання в розмірі не менше 6 руб. на рік та звільнення від неї 25% загальної кількості учнів - дітей із малозабезпечених родин; нарахування завідувачу навчальної частини належної платні, що звільняла би його від необхідності шукати додаткові заробітки; узгодження з товариством кандидатур на викладацькі посади та навчальних програм; надання товариству копій протоколів засідань старшин і звітної документації. Субсидії товариства призначалися на етапі становлення нового навчального закладу й по завершенні 3-річного періоду мали припинитися . У міру зростання авторитету талмуд-тори серед місцевого населення збільшувалися приватні пожертви на її користь. Зворотною стороною позитивної динаміки щодо зростання кількості учнів (у 1904 р. - 110, у 1906 р. - 240) стала незабезпеченість навчальними приміщеннями, оскільки впродовж тривалого часу не вдавалося домогтися асигнування на будівельні роботи 10 000 руб. із коробкового збору.

Приватний педагог К.З. Гуревич розробив проект заснування в Кре- менчузі Полтавської губернії початкового єврейського училища 3-го розряду з викладанням для дітей віком від семи років Закону Божого, російської мови, арифметики, давньоєврейської мови, чистописання, співів і гімнастики. Метою училища визначалося надання дітям євреїв чоловічої статі початкової освіти та можливості вступу до загальних навчальних закладів. Структурно воно мало складатися з трьох груп із річним строком навчання в кожній. Тривалість навчання в підготовчій і першій основній групах - з 9.00 до 13.30, а в другій основній - до 18.00. Діти із незабезпечених родин - 10% від загальної кількості учнів - звільнялися від платні за навчання. Згідно з навчальною програмою училища було передбачено:

у першій групі: читання - з єврейської мови; читання и письмо, заучування напам'ять байок і віршів - з російської мови; усне й письмове числення до 100 - з арифметики; чистописання;

у другій групі: Біблія (П'ятикнижжя Мойсеєве), заучування нескладних перекладів із російської давньоєврейською мовою й навпаки, історія єврейського народу - з єврейських предметів; свідоме читання й переказ прочитаного, диктанти, основи синтаксису й етимології - з російської мови; правила додавання, віднімання, множення, ділення - з арифметики; російське та єврейське чистописання;

у третій групі: Закон єврейської віри, Біблія, заучування перекладів із російської мови давньоєврейською й навпаки, історія єврейського народу - з єврейських предметів; швидке читання й письмовий виклад прочитаного, відомості з природознавства й російської історії, етимологія й диктанти - з російської мови; поняття про іменовані числа, дії з іменованими числами (дроблення, перетворення, додавання, віднімання, множення й ділення) - з арифметики; російське та єврейське чистописання.

Для керівництва Київського навчального округу й дирекції народних училищ Полтавської губернії головним аргументом відхилення клопотання Гуревича в лютому 1904 року стало проголошення ним своїм священним обов'язком «прищеплювати учням любов до Бога, батьківщини, батьків і ближніх», оскільки відсутність у цьому переліку «любові й відданості цареві» трактувалася як прояв неповаги до верховної влади .

У квітні 1904 року київський, подільський і волинський генерал- губернатор М.В. Клейгельс санкціонував заснування в м-ку Тульчині Брацлавського повіту Подільської губернії однокласного початкового єврейського училища за рахунок коробкового збору30. Наступного року Клейгельс задовольнив клопотання євреїв Кам' янця щодо асигнування із залишків місцевого коробкового збору 70 000 руб. необхідної суми для відкриття талмуд-тори з ремісничими класами. На той час у місті проживало 20 243 єврея (9589 чоловіків і 10654 жінки)31.

З 1904 по 1906 рр. у містечку Ходоркові Сквирського повіту діяло приватне початкове єврейське училище третього розряду для дівчат, яке складалося з одного підготовчого класу, розділеного на три групи. Заклад утримувався за рахунок платні за навчання. До нього зараховувалися діти 7-10 років без вступних іспитів, курс навчання тривав 3 роки. По завершенні кожного навчального року відбувалися екзамени за пройденим матеріалом. Усі предмети викладалися російською мовою за затвердженими міністерством народної освіти підручниками: російська мова - 6 годин на тиждень, арифметика - 4 години, чистописання - 6 годин, пояснювальне читання - 6 годин, співи - 1 година, рукоділля - 6 годин. Знання з природознавства, історії і географії Росії повідомлялися під час пояснювального читання.

Станом на січень 1905 року в Полтавській губернії нараховувалося 2 початкові єврейські училища, відкриті на основі Положення 1873 року - в Переяславі й Кременчуці; 29 приватних єврейських училищ відповідно до Положення 1844 року - в Полтаві, Ромнах, Прилуках, Лохвиці, Кос- тянтинограді, Кременчуці, Кобеляках, Переяславі, Пирятині; 5 талмуд- тор - у Полтаві, Ромнах, Лубнах, Переяславі й Кременчуці.

У Подільській губернії станом на січень 1905 року існувало 4 початкові училища згідно з Положенням 1873 року, 40 училищ відповідно до Положення 1844 року, 12 талмуд-тор і 373 хедера.

На теренах Волинської губернії станом на січень 1905 року діяла 1 суботня жіноча єврейська школа; приватне єврейське чоловіче училище другого розряду Марка Нісельсона (Житомир); 648 хедерів; 1 двокласне початкове єврейське училище - в Житомирі й 6 двокласних - у Рівному, Володимир-Волинському, Острозі, Старокостянтинові, Кременці та м-ку Радзивилові. Приватні єврейські чоловічі училища третього розряду перебували в Новоград-Волинському, м-ку Корці, Рівному, м-ку Клевані, м-ку Березному, м-ку Рожищі, м-ку Колках, м-ку Славуті, м-ку Волочиську, м-ку Теофіполі, Дубно, Житомирі; приватні єврейські жіночі училища третього розряду - в Житомирі, Новоград-Волинському, м-ку Корці, Рівному, м-ку Рожищі, Заславлі, Острозі, Кременці; талмуд-тори - в Житомирі, м-ку Чуднові Житомирського повіту, м-ках Корці, Любарі, Мирополі, Острополі, Полонному, Рогачові, Романові Новоград-Волин- ського повіту, м-ку Любомлі Володимир-Волинського повіту, м-ку Лю- бомлі Володимир-Волинського повіту, Рівному, Ковелі, Заславлі, Острозі, Старокостянтинові, Дубно, Кременці.

У Київській губернії станом на січень 1905 року функціонувало 18 талмуд-тор, 621 хедер, 61 училище на основі Положення 1844 року, 6 початкових єврейських училищ, заснованих відповідно до Положення 1893 року (у м-ку Ржищеві Київського повіту, Бердичеві, м-ку Білій Церкві, Києві, Звенигородці, Радомислі)32.

Низький соціальний статус, незадовільне матеріальне становище вчителів єврейських навчальних закладів, що не відповідало важливості їхньої просвітницької функції, ролі в гармонійному духовному розвитку юнацтва, відображено в клопотаннях і скаргах на адресу керівництва Київського навчального округу на кшталт: «Отримуючи грошову платню за навчання, єврейські вчителі буквально голодують, а їхні училища ледь животіють. Це - загальне явище в смузі єврейської осілості» (1904)33.

20 листопада 1904 року відбулося освячення приміщення казенного єврейського училища, зведеного в Києві братами Лазарем і Левом Ізраїльовичем Бродськими, відомими цукрозаводчиками й меценатами, в пам'ять про їхнього брата Соломона Ізраїльовича Бродського. На це будівництво Бродські пожертвували близько 300 000 руб. Училище, орієнтоване на найбіднішу частину єврейського населення Києва, мало утримуватися за рахунок фінансової підтримки засновників, а також виділених із київського кошерного збору 6000 руб. і плати за навчання - по 20 руб. з учня34. Дозвіл на відкриття закладу видано київським, подільським і волинським генерал-губернатором наприкінці 1901 року, відповідно до подання керівництва Київського навчального округу, в якому наголошувалося, що хоча Київ і перебував поза смугою єврейської осілості, але в ньому проживало багато євреїв, а закон не дозволяв, але й не забороняв відкриття в Києві казенних єврейських училищ.

На тлі загострення проблеми соціальної адаптації дітей із малозабезпечених сімей, змушених працювати на фабриках, заводах, у ремісничих майстернях і водночас позбавлених можливості отримання початкової освіти, серед єврейського населення набувала поширення ідея вечірньої школи. 1904 року завідувач Васильківської громадської талмуд- тори З. Гольденберг розробив проект організації вечірніх класів, потреба в яких зумовлювалася напливом до Василькова з околишніх міст і містечок численних єврейських родин. Заняття мали відбуватися з 18.00 до 21.00 у приміщенні талмуд-тори, викладачі якої виявили бажання безкоштовно навчати дітей у вечірніх класах. Витрати на розвиток навчального процесу, розрахованого на 2 роки, мали здійснюватися за рахунок приватних пожертв. Мета вечірніх курсів полягала в навчанні дорослих, а також дітей, змушених працювати, російського читання, письма, перших чотирьох дій арифметики, Біблії, молитов у перекладі, єврейської історії. Утім, клопотання Гольденберга було відхилене інспектором народних училищ Київської губернії (другого району) та керівництвом Київського навчального округу під приводом перевантаження викладачів і неможливості забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану приміщень талмуд-тори за умов проведення занять у дві зміни. Та очевидно, що основною причиною стало занепокоєння адміністративних органів через перспективи зростання організованості єврейських робітників, налагодження ними системи взаємодопомоги, здійснення просвітницької роботи. Інспектор М. Кармазін зауважував з цього приводу: «...Скупчення неспокійного дорослого єврейського елемента (робітників на фабриках і заводах) у вечірній час під керівництвом і за безсумнівного впливу вчителів-євреїв, який далеко не завжди буває бажаним, вимагатиме особливої пильності інспекторського нагляду.»35.

У житті єврейської громади велику вагу мала професійна підготовка, поєднання в навчальному процесі загальноосвітніх предметів і викладання ремесел, затребуваних в умовах тогочасного економічного розвитку. У Київській губернії ремісничі класи існували при бердичівському, київському, ржищевському двокласних початкових єврейських училищах та звенигородському однокласному. На базі радомишльської талмуд-тори діяли ремісничі відділення - столярно-токарне і слюсарно-ковальське. Згідно з правилами слюсарно-ковальського ремісничого класу при уманській громадській талмуд-торі кожен учень після повного курсу навчання і з моменту вступу до майстерні мусив відпрацювати не менше трьох з половиною років - щодня з 8.00 до 12.00 і з 14.00 до 19.00; по завершенні навчання в майстерні учень міг залишитися в ній працювати з платнею 50 руб. на рік36. Станом на січень 1905 року в слюсарно- ковальському класі на базі житомирського двокласного єврейського училища навчалося 20 хлопчиків віком від 12 до 16 років; у палітурному класі на базі рівненського однокласного початкового єврейського училища - 12 хлопчиків. Водночас при острозькому однокласному початковому єврейському училищі функціонував слюсарно-ковальський клас, при кременецькому однокласному початковому єврейському училищі - палітурний клас, при житомирській талмуд-торі - слюсарно-токарний клас, при полтавській і кременчуцькій талмуд-торах - столярні ремісничі відділення37. На теренах Подільської губернії ремісничі відділення діяли на базі могилівського, проскурівського, балтського однокласних початкових єврейських училищ.

У квітні 1905 року утримувач зразкового хедеру м. Бердичева меламед С. Кейлріх виступив з ініціативою запровадження у своєму закладі викладання російської мови. Цей хедер вирізнявся просторістю приміщення, яке складалося з двох добре освітлених комфортних кімнат - для занять і для відпочинку. Класна кімната забезпечена необхідною навчально-матеріальною базою. Викладання здійснювалося давньоєврейською мовою із впровадженням новаторської викладацької методики, у виховному процесі використовувалися педагогічні ідеї Й.-Г. Песталоцці та Ф. Фребеля. Тілесні покарання виключалися. Велика увага приділялася естетичному розвитку дітей шляхом стимулювання їхньої музичної активності, насамперед - співу давньоєврейською мовою.

На початку ХХ ст. серед єврейської молоді чітко простежувався запит на розвиток власної ідентичності шляхом удосконалення освіти, вивчення єврейської історії і літератури. Так, 1905 року до меламеда м. Ніжина І.Я.Є. Вільнера звернулися єврейські юнаки, які не мали можливості навчатися в будні дні, з проханням давати їм уроки по суботам і в дні єврейських свят.

Того ж року, відповідно до клопотання жителів м. Мглина, міщанин Х.Ш. Іоффе ініціював заснування в місті приватного початкового училища третього розряду для єврейських хлопчиків. Згідно з представленим ним навчальним планом, упродовж першого навчального року передбачалося вивчення російської мови (читання, письмо, диктанти); арифметики (усне й письмове числення до 100, розв'язання задач); Закону Божого (молитви); протягом другого навчального року - російської мови (читання з поясненням прочитаного, диктанти, поняття про предмет, якість, дію); арифметики (теорія і розв'язання задач); Закону Божого (молитви й Біблія); єврейського читання й письма; на третьому році навчання - російської мови (читання й переказ, диктанти, поняття про прості речення, частини мови); арифметики (теорія і розв'язання задач); Закону Божого (Закон єврейської віри, Біблія); єврейського читання й письма; історії Росії та єврейської історії; географії Російської імперії. Окрім згаданих предметів, в училищі мали викладатися співи, креслення, малювання й гімнастика. З огляду на сіоністські погляди Іоффе, його участь у робітничому страйку в Мглині (3 вересня 1905 р.), клопотання про дозвіл на відкриття училища було відхилено на рівні чернігівського губернатора, дирекції народних училищ Чернігівської губернії, керівництва Київського навчального округу38.

Сформована в законодавчому полі Російської імперії система обмежувальних заходів щодо культурно-освітньої діяльності єврейського населення виявилася, зокрема, у відхиленні клопотання жителя Кам'янця- Подільського (іудейського віросповідання) Р.І. Кноппінга, який здобув освіту в Королівському Кенігсберзькому університеті та планував відкрити курси іноземних мов.

Доброчинним ініціативам єврейської громади не завжди вдавалося долати бюрократичні перепони. У червні 1905 року подільський губернатор О.О. Ейлер офіційно висловився проти заснування товариства допомоги нужденним учням вінницької талмуд-тори, оскільки «... створення благодійних товариств спеціально для євреїв є небажаним, адже такі товариства сприяють більшому й більшому відокремленню єврейського населення.». Натомість наступного року відділ народного здоров'я і громадського піклування головного управління у справах місцевого господарства міністерства внутрішніх справ дозволив дубенській талмуд- торі прийняти від купчихи М. Каган пожертву - дерев' яний будинок із двома сараями загальною вартістю 2500 руб.40

У вересні 1906 року директор народних училищ Київської губернії Т.Г. Лубенець офіційно підтримав ідею щодо відкриття в Бердичеві приватного єврейського реального училища з правами урядових реальних училищ. Як аргумент він наводив статистичні дані щодо чисельності єврейського населення в Бердичіві й Бердичівському повіті станом на 1897 рік - 65 013 осіб, а на 1906 рік - 77 696 осіб. Водночас у Бердичіві діяли дві єврейські жіночі приватні гімназії, одне жіноче комерційне училище та лише один єврейський чоловічий навчальний заклад - комерційне училище.

Інженер-технолог М.І. Гінзбург 1906 року подав клопотання до дирекції народних училищ Полтавської губернії щодо заснування в Кременчуці приватного чоловічого єврейського училища першого розряду за програмою реальних училищ міністерства народної освіти. Суспільний запит на створення такого навчального закладу зумовлювався переповненістю місцевих середнього реального й комерційного училищ та початкових шкіл. Станом на грудень 1906 року в Кременчуці й Крюкові нараховувалося 41 236 єврейського населення, зокрема осіб чоловічої статі - 20 83941. Натомість під час перевірки інформації щодо політичної благонадійності Гінзбурга спливли секретні відомості міністерства внутрішніх справ відносно його залучення 1903 року до дізнання при Санкт-Петербурзькому губернському жандармському управлінні за звинуваченням у належності до місцевого комітету Російської соціал- демократичної робітничої партії.

Учителі й учительські помічники єврейських початкових училищ - випускники заснованого 1873 року на кошти єврейської громади Ві- ленського єврейського учительського інституту - користувалися правом на отримання звання домашнього вчителя без складання спеціальних іспитів, а також на відкриття приватних початкових навчальних закладів для дітей іудейського віросповідання. Відповідно 1907 року міністерство народної освіти надало дозвіл на відкриття приватного чоловічого навчального закладу другого розряду для євреїв Г. Перліну, який на той час обіймав посаду вчительського помічника бердичівського двокласного початкового єврейського училища .

Розроблені єврейськими освітянами-практиками проекти організації вечірнього навчання для юнацтва й дорослих, залучених до виробничої, насамперед ремісничої, діяльності, наштовхувалися на протидію з боку бюрократичної системи Російської імперії. Так, у жовтні 1907 року приватний учитель, колишній утримувач єврейського чоловічого училища третього розряду П. Пресайзен ініціював відкриття в м-ку Клевані Волинської губернії вечірніх курсів для юнаків, змушених починати свою трудову діяльність у віці 10-12 років. Однак волинським губернатором Ф.О. Штакельбергом і попечителем Київського навчального округу П.О. Зіловим це клопотання було відхилене з політичних міркувань43.

1907 року міщанка З. Литвак, яка вже мала досвід організації початкових єврейських навчальних закладів на теренах Київського навчального округу, представила проект кременчуцького приватного єврейського жіночого училища третього розряду. Упродовж першого навчального року в закладі мали викладатися російська мова (12 уроків на тиждень), арифметика (6 уроків на тиждень), єврейське читання й письмо (6 уроків на тиждень); на другому році навчання - російська мова (9 уроків на тиждень), арифметика (6 уроків на тиждень), єврейська мова (5 уроків на тиждень), чистописання (3 уроки на тиждень). Протягом завершального (третього) навчального року відбувалися заняття з російської мови (8 годин на тиждень), що включали в себе пояснювальне читання статей з історії та географії, письмовий виклад змісту прочитаного, диктанти, вивчення напам'ять віршів і байок, усний і письмовий переказ їхнього змісту в прозі; з єврейської мови (4 уроки на тиждень) - письмовий виклад легких статей, письмовий переказ змісту байок і віршів; з арифметики (6 уроків на тиждень); з чистописання (2 уроки на тиждень); з рукоділля. На заваді реалізації цього проекту стали виявлені полтавським губернатором В.В. Князевим відомості щодо приналежності З. Литвак до партії сіоністів-соціалістів44. Двічі - у квітні 1904 і травні 1907 рр. - у її помешканні проводилися обшуки.

Через звинувачення на адресу лікаря кременецьких комерційного й духовного училищ М.А. Литвака в сіоністських переконаннях, керівництві зібраннями нелегальних гуртків і організації грошових пожертв «на невідомі цілі», йому не вдалося домогтися відкриття в Кременці приватного чоловічого єврейського училища першого розряду. Натомість потреба в розширенні шкільної мережі гостро відчувалася в Кременці, де нараховувалося 10 243 єврея, і щороку близько сотні єврейських дітей отримували відмови у прийнятті до навчальних закладів45. Для дівчат- єврейок у місті діяв один приватний навчальний заклад третього розряду, окрім того вони могли здобувати освіту, разом із дітьми християнського віросповідання, у приватному жіночому навчальному закладі першого розряду. Доступ хлопчиків із єврейських родин до кременецького комерційного училища обмежувався через зависоку для більшості населення плату за навчання - 125 руб. на рік.

Випускник Берлінського університету А.З. Пескін (який 1897 р. був обвинувачений у ввезенні до Російської імперії з-за кордону «протиурядових видань», а згодом у 1902-1905 рр. служив громадським лікарем і рабином у м-ку Саврані Подільської губернії, з 1905 р. займався приватною практикою в Бобруйську Мінської губернії) 1907 року підготував план організації приватного єврейського чоловічого училища першого розряду з програмою урядових гімназій. Метою цього закладу визначалося надання учням загальної освіти, зорієнтованої на практичні потреби. Навчальний курс розрахований на вісім класів, мова навчання - російська. У підготовчому й перших трьох класах платня за навчання не мала перевищувати 120 руб., а в старших - 150 руб. на рік46. Дирекція народних училищ Полтавської губернії цей план відхилила.

Того ж року Полтавському товариству опіки над бідними єврейськими дівчатами не вдалося отримати дозвіл на заснування приватного початкового училища 3-го розряду. Згідно із затвердженим 1905 року статутом товариства, його мета полягала в піклуванні про моральний і матеріальний стан найбідніших єврейських дітей жіночої статі Полтави, а саме: в забезпеченні їх освітою, одежею, їжею, навчальними посібниками, а також у подальшому працевлаштуванні47. Відповідно, нове безкоштовне училище було покликане дати єврейським дівчатам початкову освіту й підготувати їх до вступу до середніх навчальних закладів. Навчання мало здійснюватися за програмами, затвердженими міністерством народної освіти 19 лютого 1897 року для початкових народних училищ. Передбачалося викладання Закону Божого іудейського віросповідання, російського та єврейського читання й чистописання, правил орфографії та елементарних відомостей з граматики, історії, географії, природознавства, арифметичних дій над абстрактними й іменованими числами, загальних уявлень про дроби й дії над ними, співів, малювання, рукоділля. По завершенні курсу початкового училища дівчата зараховувалися до професійних класів, де впродовж 3-4 років викладалися кравецьке й білошвейне ремесла.

С.М. Чериковер - випускник фізико-математичного факультету Новоросійського університету - розробив проект 8-класної гімназії для дітей іудейського віросповідання, яку він мав намір заснувати в Полтаві. Окрім затверджених міністерством народної освіти предметів до навчальних програм закладу мали бути включені єврейська мова, історія й література. Викладацький склад формувався з педагогів як іудейського, так і християнського віросповідання. Реалізувати згаданий проект не вдалося, і основною причиною його відхилення попечительською радою Київського навчального округу стало притягування Чериковера 1897 року, за часів його навчання в Московському університеті, до дізнання у справі «Союзної ради московських об'єднаних земляцтв» - заснованої наприкінці 1880-х років організації, що сприяла координації і політизації студентського руху в Росії.

З огляду на освітні потреби євреїв Бердичева місцеве купецьке товариство 1907 року виступило з ініціативою заснування єврейської 8-класної гімназії. Директор народних училищ Київської губернії Т.Г. Лубенець, підтримавши цю ідею, наголосив на недостатній кількості шкіл для єврейського населення, яке мало велику питому вагу в етнічному складі Південно-Західного краю - переважно Київської і Подільської губерній, таких важливих повітових міст, як Бердичів, Умань, Черкаси48. Невідповідність між чисельністю населення й навчальних закладів виявилася, наприклад, у відмові понад 500 дітям (насамперед християнського віросповідання) у вступі до міського двокласного училища м. Бердичева. Та попри демографічно зумовлений запит на розширення мережі початкових училищ і гімназій освітня ініціатива бердичівського купецького товариства не знайшла підтримки на рівні управління Київського навчального округу.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.