Єврейська громада та розвиток освіти в Київському навчальному окрузі на початку ХХ ст.

Через «революційну налаштованість єврейства» Т.Г. Лубенець виступив проти відкриття при приватному єврейському жіночому училищі третього розряду Рахілі Гутерлайт у Бердичеві вечірніх класів для дорослих дівчат49. Навчання на цих курсах було розраховане на три роки - з викладанням російської мови, арифметики, єврейської грамоти, чистописання. Платня з кожної учениці не мала перевищувати 12 руб. на рік.

На початку ХХ ст. пожвавлення культурно-освітнього життя євреїв, прагнення до заснування нових навчальних закладів, покращення їхнього матеріального забезпечення, удосконалення навчальних програм і методик супроводжувалися зростанням громадської активності та юридичної грамотності інтелігенції у відстоюванні прав єврейської громади. Вихованець історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира М. Гуревич, який проживав у Києві по вул. Мало-Житомирській, 2, у липні 1907 року звернувся до канцелярії Київського навчального округу з проханням надати йому в письмовому вигляді обґрунтування відмови у відкритті «чоловічих єврейських курсів» у зв'язку з наміром оскаржити її у міністерстві народної освіти.

Не вдалося отримати дозвіл на створення в Києві приватного чоловічого єврейського училища першого розряду і почесному громадянину І. Штейнбергу, попри його посилання на заснування аналогічного закладу в Одесі М.М. Іглицьким. Своє клопотання Штейнберг обґрунтовував насамперед недоступністю для єврейського населення Києва якісної освіти через обмеження прийому євреїв до казенних навчальних закладів у 10%. Відповідно до його проекту мало бути створене 8-класне училище з курсом чоловічої гімназії міністерства народної освіти, учні якого щороку складали би іспити при одній із місцевих казенних гімназій, а на посади викладачів запрошувалися би випускники університетів Російської імперії.

У посаді Климові Новозибківського повіту Чернігівської губернії доступ євреїв до християнських навчальних закладів ускладнювався через релігійні погляди місцевих старообрядців. Як альтернативу нелегальним хедерам, де в основному і здобувало початкову освіту єврейське населення, було висунуто проект приватного початкового єврейського училища з викладанням російської мови (абетка, читання, переказ прочитаного, заучування напам'ять, граматика, письмові вправи); арифметики; чистописання. Незважаючи на підтримку дирекції училищ Чернігівської губернії, цей проект було відхилено попечительською радою Київського навчального округу.

Єврейська громада м. Лодижина Гайсинського повіту в жовтні 1907 року звернулася до дирекції народних училищ Подільської губернії із проектом заснування талмуд-тори на кошти, заповідані купцем Скля- ревським. Основною причиною відмови в задоволенні цього клопотання став намір організаторів талмуд-тори запровадити викладання виключно єврейських предметів, водночас згідно з п. 8 «Правил про приватні єврейські навчальні заклади» (1844) старшини талмуд-тор мали прагнути, щоби діти з 8-річного віку вивчали російську мову.

На тлі культурно-освітнього життя єврейства чітко простежується усвідомлення важливої ролі жінки в духовному розвитку сім'ї та суспільства. Уповноважений єврейської громади м-ка Вахнівки Бердичівського повіту Київської губернії І. Пильч виступив із клопотанням про відкриття талмуд-тори з жіночим відділенням. Відхилення цього проекту керівництво Київського навчального округу аргументувало його невідповідністю «існуючим законоположенням» . Так само мешканцю м-ка Деражні Летичівського повіту Подільської губернії Ш. Тувліну не вдалося отримати дозвіл на запровадження в заснованому ним приватному початковому єврейському училищі спільного навчання хлопчиків і дівчаток віком до 14 років.

Дирекція народних училищ Волинської губернії підтримала проект організації у Ковелі початкового громадського жіночого єврейського училища, на утримання якого з коробкового збору асигнувалося 400 руб., а з фондів Товариства для поширення освіти серед євреїв у Росії - 500 руб. Окрім того, фінансування закладу мало забезпечуватися за рахунок членських внесків, одноразових пожертв приватних осіб і товариств, прибутків від вечорів і концертів, плати за навчання від най- заможніших учениць. Метою училища проголошувалося надання елементарної освіти дівчаткам-єврейкам Ковеля та повіту. Однак, на рівні керівництва Київського навчального округу згаданий проект не знайшов належної підтримки.

1907 року зусиллями місцевої громади засновано Бердичівську жіночу єврейську професійну школу із загальноосвітнім відділенням, мета якої полягала в наданні дівчатам іудейського віросповідання, разом із загальною початковою освітою, практичних знань і навичок у галузі білошвейного, кравецького й інших ремесел51. Новостворений заклад фінансувався за рахунок коробкового збору з євреїв м. Бердичева; одноразових пожертв та періодичних внесків приватних осіб і товариств; грошових зборів із концертів, спектаклей, літературних і танцювальних вечорів; прибутків від виробничої діяльності учениць; плати за навчання найзаможніших учениць. Господарськими аспектами розвитку школи займалася піклувальна рада у складі завідувачки й 9 членів (серед яких мало бути щонайменше 4 дами), обраних єврейською громадою Бердичева на 3 роки. Застосовувався принцип ротації, і щорічно 1/3 складу ради вибувала, натомість розпочинали свою роботу новообрані члени, які, з-поміж інших питань, опікувалися працевлаштуванням випускниць, удосконаленням їхньої майстерності та продовженням спеціальної освіти для найталановитіших із них, а також обирали завідувачку школи, вчителів і мастериць та подавали їхні кандидатури на затвердження дирекції народних училищ губернії52. Завідувачка очолювала педагогічну раду, до складу якої входили всі викладачі та один новообраний член піклувальної ради. До сфери компетенції педагогічної ради входили: розробка навчальних програм; підбір книг для домашнього читання ученицями; обговорення звітів викладачів і питань успішності учениць, а також накладення на останніх стягнень через серйозні порушення. Тривалість навчання в загальноосвітньому відділенні складала три роки, викладання відбувалося російською мовою. Проводилися уроки з російської мови, арифметики, чистописання, Закону єврейської віри, читання давньоєврейською мовою, пояснення й вивчення молитов російською мовою, малювання, креслення, співів і рукоділля. По закінченні загальноосвітнього відділення дівчата могли вступати до професійної школи, де впродовж 4 років вивчали білошвейне і кравецьке ремесла, а також російську мову, арифметику, історію, географію, рахівництво, товарознавство, малювання, креслення, Закон єврейської віри, основи гігієни та співи. Загалом навчання у школі було безкоштовним, але допускалося прийняття учениць з платою від 6 до 8 руб. на рік, для дівчат-сиріт передбачалося облаштування гуртожитку.

Через недобір учнів 1907 року приватний учитель Д. Землеруб мусив призупинити діяльність заснованого ним у Бердичеві приватного початкового чоловічого єврейського училища з викладанням російської мови (читання, письмо, диктанти, перекази прочитаних текстів, студіювання граматики); арифметики; давньоєврейської мови (Закон віри, Біблія, Талмуд, головні молитви); російського та єврейського чистописання.

Учитель Я.-І. М. Вол, який із 1902 року утримував у Новоград- Волинському приватне єврейське училище третього розряду, а з 1906 року викладав у Житомирському єврейському громадському початковому училищі «Талмуд-тора», розробив проект вечірньої школи для єврейських дітей чоловічої статі, що мала бути заснована в Житомирі. Цей заклад, за задумом Вола, був покликаний надати дітям із незаможних єврейських родин можливість вивчати єврейську та російську грамоту й арифметику. Повний курс навчання розраховувався на три роки і включав такі предмети, як Закон єврейської віри, біблейська історія, російська мова, арифметика, російське та єврейське чистописання. Попри позитивну характеристику від дирекції народних училищ Волинської губернії Вола як сумлінного педагога, що користувався повагою серед єврейської громади, попечительська рада Київського навчального округу не підтримала його ініціативу .

Згідно з документами канцелярії попечителя Київського навчального округу, впродовж 1907 року було відхилено клопотання М.-І. Б. Гуревича щодо відкриття в Києві приватних чоловічих єврейських курсів; харків'янина М.-Е. Кенігсберга - про заснування в Житомирі приватного чоловічого училища першого розряду; Ш.-Д.Ф. Броцького (Бродського) - стосовно відкриття в Бердичеві приватного початкового училища третього розряду; Г.Л. Браунштейн - про заснування в Києві приватного єврейського жіночого навчального закладу другого розряду; Б.Х. Ломоват- ського - щодо створення у Звенигородці приватного початкового єврейського училища першого розряду; меламеда А.-М. І. Кіпніса - відносно запровадження в його хедері викладання російської мови; лікаря Х.-Г. Ш. Бурвассера - про відкриття в Києві зуболікарської школи; М.-Г. П. Шихмана - щодо заснування в Новій Ушиці приватного початкового єврейського училища третього розряду.

У листі до міністерства народної освіти від 19 жовтня 1908 року попечитель Київського навчального округу П.О. Зілов виклав свої міркування щодо обмеження доступу єврейської молоді до середніх навчальних закладів. Він виступив проти ідеї безвідсоткового прийому до приватних чоловічих гімназій осіб іудейського віросповідання через їхній «небезпечний» і «шкідливий» вплив на учнів-християн, що нібито виявлявся в набутті останніми специфічної «єврейської вимови». До того ж Зілов убачав проблему в невідповідності зростаючої кількості євреїв- випускників приватних гімназій та 5% обмеженням на їхній вступ до вищих навчальних закладів. Характеризуючи рівень освітнього процесу в київських приватних навчальних закладах, і зокрема гімназії А.І. Степо- вича, як незадовільний, попечитель уважав їх не більше, ніж засобом для набуття євреями права на проживання в Києві.

Закорінені в іудаїзмі морально-етичні норми і традиції, як-от співчуття до ближнього й доброчинність, стали базовою засадою духовного й соціально-демографічного збереження й відновлення єврейської громади, запорукою утвердження її ідентичності та водночас культурно-цивілі- заційного обміну у взаємодії з оточуючим християнським середовищем. Благодійно-просвітницька діяльність мешканця Санкт-Петербурга, комерції радника М.А. Гінсбурга великою мірою сприяла поширенню освіти серед населення його рідного міста Радзивілова Кременецького повіту Волинської губернії. Станом на 1908 рік він пожертвував на місцеве двокласне народне училище 12 000 руб., на єврейське казенне училище - 3 000 руб., на приватне жіноче училище другого розряду - 2 000 руб., на Кременецьке комерційне училище - 5 000 руб54. Окрім того, Гінсбург повністю фінансував діяльність приватного училища пані Подкамінер у Радзивілові, а саме: забезпечив приміщення, платню вчительці, навчальні посібники й книги для дітей, опалення, освітлення. Училище успішно виконувало свою функцію - надання безкоштовної освіти найбіднішим прошаркам єврейського населення Радзивілова. З огляду на велику кількість єврейських дівчат, позбавлених через безгрошів'я їхніх родин доступу до елементарної освіти, Гінсбург прийняв рішення про заснування безкоштовного жіночого училища третього розряду за зразком казенних єврейських початкових училищ, з присвоєнням цьому закладу свого імені. З цією метою він придбав у Радзивілові новий кам'яний будинок із різними службовими прибудовами та вніс у депозит Київського навчального округу 20 000 рублів, прибуток з цього капіталу (щорічно 1 000 руб.) мав спрямовуватися на платню вчителям і обслуговуючому персоналу. В училищі мали викладатися російська та єврейська грамоти, рахунок, природознавство, географія, російська історія, а за наявності необхідного фінансування - також рукоділля, єврейська й німецька мови. У відповідь на цю ініціативу керівництво Київського навчального округу вказало на неможливість її реалізації, оскільки утримувачі приватних училищ одночасно мусили бути їхніми начальниками, а Гінсбург не мав можливості поєднувати ці дві посади.

1908 року Товариство допомоги бідним євреям м. Хорола підготувало статут хорольського єврейського громадського училища, що мало утримуватися за рахунок членських внесків; сум коробкового збору; одноразових пожертв приватних осіб і товариств; прибутків від вечорів, концертів тощо; плати за навчання учнів із заможних родин, а також 10% з прибутків Товариства. Попечительська рада училища (9 осіб) обиралася місцевою єврейською громадою на три роки й затверджувалася директором народних училищ Полтавської губернії. До її складу входив завідувач училища з правом вирішального голосу. Впроваджувався принцип ротації: щорічно одна третина ради вибувала, і їхнє місце посідали новообрані члени. До сфери діяльності попечительської ради належали: опікування матеріальним забезпеченням училища; контроль за видатками; щомісячне подання звітів про прибутки й видатки; нагляд за описом і збереженням майна; попередній розгляд річних звітів; сприяння кращим випускникам у продовженні освіти; забезпечення найбідніших учнів їжею, одягом і взуттям. Попечительська рада спільно з педагогічною обирали та звільняли завідувача й викладачів училища. Обов' язки завідувача полягали в загальному нагляді за перебігом навчально-виховного процесу; зберіганні училищного майна; веденні офіційної кореспонденції; нагляді за оформленням звітності; складанні річних звітів про стан училища. Задля обговорення питань організації навчально-виховного процесу засновувалася педагогічна рада, до складу якої входили всі викладачі училища і два представника від попечительської ради. Засідання педагогічної ради мали відбуватися не рідше одного разу на місяць. До сфери її компетенції входили питання прийому учнів до училища, їхнього переведення до вищих класів і виключення; видачі атестатів по завершенні курсу навчання; складання розкладу уроків; вибору навчальних посібників; річної звітності викладачів і завідувача; обговорення методів удосконалення навчально-виховного процесу. Навчальні програми передбачали викладання єврейської мови, Біблії, молитов, історії євреїв, російської мови, арифметики, географії, історії, чистописання, малювання, співів, гімнастики. У листопаді 1908 року на рівні дирекції народних училищ Полтавської губернії було прийнято рішення щодо невідповідності згаданого проекту встановленим урядом засадам організації початкових єврейських училищ.

Перебуваючи з 1892 року на посаді завідувачки й учительки приватного початкового жіночого єврейського училища в Ромнах Полтавської губернії, Д.М. Розовська (Етінгоф) здобула повагу єврейської громади, адже її випускниці успішно складали урядовий іспит для вступу до жіночої гімназії. 1908 року вона представила план приватного навчального закладу третього розряду з дитячим садком (м. Конотоп Чернігівської губернії) для дітей обох статей від 5 до 11 років. В основу організації навчально-виховного процесу було покладено систему, створену німецьким педагогом Ф. Фребелем. Велика увага приділялася гармонійному поєднанню розвитку фізичних і розумових здібностей дітей. Навчальна програма складалася з уроків Закону Божого (єврейська грамота, Біблія, катехізис, ключові події єврейської історії); російської мови (пояснювальне читання, переписування текстів з книг, вивчення на пам'ять байок і віршів, диктанти, студіювання основ граматики); арифметики (нумерація й перші чотири дії з абстрактними й іменованими числами); географії; французької мови (читання, переписування текстів із книг, диктанти, вивчення основ граматики, переклади); німецької мови; чистописання; малювання. Незважаючи на те, що на рівні дирекції народних училищ Чернігівської губернії зазначений проект був визнаний унікальним для Конотопа, на початку 1909 року попечительська рада Київського навчального округу відхилила його.

Така само доля спіткала й колективне клопотання громади м-ка Тального Уманського повіту Київської губернії про надання Г. Левінсон дозволу на відкриття приватного жіночого училища третього розряду. Цей заклад мав складатися з одного класу, поділеного на молодше і старше відділення. Його метою проголошувалося привчання єврейських дівчат до праці, порядку й доброзвичайності, навчання їх російської грамоти, перших правил арифметики, єврейської мови й історії.

Невдачею супроводжувалися неодноразові спроби Б.Ф. Крупника отримати дозвіл на відкриття у Проскурові Подільської губернії приватного початкового училища для єврейських хлопчиків з метою підготовки їх до вступу до середніх навчальних закладів. Відповідно до запропонованого ним у серпні 1908 року плану, повний курс навчання в училищі складав три роки. У перших двох групах було заплановано викладання російської мови й арифметики, а саме: ведення бесід російською мовою, вивчення напам'ять байок і віршів, пояснювальне читання, диктанти, усний рахунок до ста, розв'язання задач. У пообідній час мали відбуватися уроки з єврейської мови та Біблії. Заняття в третій групі складалися з пояснювального читання, усного переказу прочитаного, студіювання російської граматики, арифметики, єврейської мови, Біблії, Закону віри, єврейської історії і чистописання. Незважаючи на позитивну характеристику Крупника від інспектора другого району Подільської губернії та донесення щодо недостатності казенного єврейського училища й талмуд-тори для забезпечення освітніх потреб євреїв Проскурова, зазначене клопотання керівництво Київського навчального округу на початку 1909 року відхилило.

Основною метою заснованого 1909 року Товариства піклування про дітей-євреїв м. Острога проголошувалися опіка та сприяння фізичному, моральному й розумовому розвитку молодого покоління. Задля її реалізації товариство було вповноважене відкривати училища та брати на себе керівництво існуючими початковими школами, засновувати дитячі притулки, їдальні, літні колонії, фребелівські садки, влаштовувати дітей- сиріт у ремісничі навчально-виховні заклади та приватні родини. Товариство складалося з необмеженої кількості осіб обох статей, усіх соціальних верств і віросповідань55. 1912 року член його правління, острозький купець першої гільдії М.І. Гальберт запропонував ідею створення приватного початкового єврейського жіночого училища третього розряду. Він наголошував на низькому рівні доступу до освіти єврейок Острога, де на той час проживало 14 000 євреїв, з них дітей шкільного віку - 1400, зокрема жіночої статі - 800. Покликане забезпечувати морально-релігійне виховання єврейських дівчат, згадане училище окрім надання загальної елементарної освіти мало організовувати ремісниче навчання. Фінансування його діяльності повинно було здійснюватися за рахунок плати за навчання (6 рублів на рік з учениці) та насамперед - Товариства піклування про дітей-євреїв м. Острога. Відповідно до § 9 статуту Товариства його фінансові ресурси складалися з субсидій від міських установ і громадських організацій; добровільних періодичних внесків членів товариства; одноразових добровільних пожертв; відсотків від капіталу товариства; прибутків від концертів, спектаклів, читань тощо; кружкового збору. За навчальним планом передбачалося викладання російської мови, арифметики, вітчизняної історії, географії, природознавства, давньоєврейської мови, Закону єврейської віри, біблейської історії, ідишу, чистописання, малювання, рукоділля і співів. Попри схвалення директора народних училищ Волинської губернії П. Тутковського, попечительська рада Київського навчального округу відхилила цей проект.

Важливу роль у духовному розвитку єврейської громади впродовж ХХ ст. відігравали вищі релігійні навчальні заклади єшиботи (єшиви) - осередки розвитку іудейських традицій і формування інтелектуальної еліти. На теренах Південно-Західного краю розповсюджувався досвід Одеського єврейського громадського училища «Єшибот», статут якого затверджено 1909 року. Мета його діяльності полягала в наданні молодим людям можливості вивчення Талмуду і джерел єврейських релігійних законів задля підготовки до звання рабина. Керівництво єшиботом здійснювалося рош-єшивою, яка забезпечувала нагляд за викладанням і внутрішнє управління; попечительською радою, що спільно з рош-єшивою опікувалася благоустроєм закладу й добробутом найнезаможніших вихованців; педагогічною радою, яка завідувала навчально-виховним процесом. Фінансове забезпечення єшиботу досягалося за рахунок сум одеського коробкового збору, благодійних пожертв, плати за навчання, прибутку молитовні, виторгу від спектаклів, концертів, музичних і літературних вечорів. Повний навчальний курс був розрахований на 6 років (по 2 роки в кожному з 3-х класів). До першого класу вступали діти, які повністю засвоїли програму талмуд-тор: з російської мови - швидке читання, переказ прочитаного, розбір простого речення, елементарний курс етимології і диктанти; з арифметики - числення й дії над цілими числами і простими дробами; з єврейських предметів - Біблія, давньоєврейська мова з коротким курсом граматики, швидке читання тексту Талмуду з коментарями. В єшиботі в об'ємі курсу 6-класних прогімназій викладалися російська мова, арифметика, алгебра, геометрія, загальна історія, географія (з поглибленим вивченням історії і географії Росії), фізика, природознавство, німецька мова, а з єврейських предметів - Мішна, Гемара, Поскім, Агада й етика, давньоєврейська мова, Біблія, халдейська мова з книгами Даниїла, Ездри й Неємії, екзегетика, історія єврейської літератури й богослужіння, історія євреїв і гомілетика56.

Колишній викладач богословських предметів одеського єшиботу, бердичівський міський рабин Я. Берман обґрунтував необхідність заснування в Бердичіві Київської губернії приватного чоловічого єврейського училища «Єшибот» з обов'язковим загальноосвітнім курсом 4-класних прогімназій, але без викладання латини. Він акцентував увагу на переповненості місцевих навчальних закладів, що позбавляло велику кількість єврейських дітей можливості здобувати якісну освіту. Водночас численна єврейська громада Бердичіва - міста з присутністю чітко окресленої іудейської традиційної культури - потребувала створення системи підготовки юнаків до рабинського звання.

Підтримуючи ініціативу Я. Бермана, директор народних училищ Київської губернії Т.Г. Лебенець констатував, що станом на січень 1912 року в Бердичеві проживало 7764 дитини шкільного віку, з них християн - 2230, євреїв - 5534. Із цього числа в навчальних закладах здобували освіту 676 християн і 1510 євреїв. Отже, поза освітньою системою залишалося 4024 єврейських дітей (2003 хлопчика й 2021 дівчинка). Усупереч цій статистиці дозвіл на відкриття бердичівського єшиботу отримати не вдалося.

М.М. Магергут - вітебська міщанка, викладачка жіночого єврейського училища Н.М. Спектор у м-ку Білій Церкві - у зв'язку зі своїм переїздом до Кременчука вирішила заснувати там приватне жіноче початкове єврейське училище, де окрім загальних предметів викладалися би єврейська мова й Закон єврейської віри за авторською методикою. Натомість у червні 1913 року попечительська рада Київського навчального округу відхилила клопотання пані Магергут.

На засіданні попечительської ради Київського навчального округу від 28 лютого 1913 року обговорювалося клопотання випускника Університету Св. Володимира, лікаря Ш.А. Фінкельштейна про заснування в Києві приватної чоловічої гімназії для дітей євреїв із викладанням усіх предметів курсу урядових гімназій, а також Закону єврейської віри, єврейської мови, Біблії і біблейської історії. Думки членів ради з цього питання розділилися. Одні висловилися за відкриття єврейських гімназій при одночасному припиненні прийому євреїв до навчальних закладів з переважною більшістю учнів-християн, оскільки «.. .у такий спосіб школа позбавиться дурного впливу неспокійного єврейського елемента, що завжди відрізнявся розбещеністю й важко піддавався дисциплінуван- ню»57. Інші наполягали на тому, що рада не мала повноважень для прийняття такого рішення, оскільки 10% норма прийому євреїв до середніх навчальних закладів була встановлена Радою міністрів. Зрештою ухвалили відмовити Фінкельштейну в наданні відповідного дозволу.

За даними дирекції народних училищ Волинської губернії на 1912 рік у м-ку Корці мешкало 12 692 єврея, з них дітей шкільного віку - 1269 (537 чоловічої і 732 жіночої статі). Водночас у чотирикласному міському училищі здобували освіту 44 єврея, у двокласному парафіяльному училищі - 37, у талмуд-торі - 67, у приватному чоловічому єврейському училищі третього розряду Б. Гринфельда - 66, у приватному жіночому єврейському училищі третього розряду М. Слепої - 52. Учасник російсько-японської війни (1904-1905), викладач корецької талмуд-тори (1899-1909) Д.А. Базиновер, посилаючись на недоступність початкової освіти для більшості єврейських хлопчиків Корця, розробив навчальний план приватного початкового єврейського чоловічого училища, що не знайшов підтримки в управлінні Київського навчального округу.

Станом на 1913 рік у м-ку Тернівці Гайсинського повіту Подільської губернії нараховувався 4671 мешканець, з них 2262 - євреї. Чисельність єврейських дітей шкільного віку складала 320 хлопчиків і 380 дівчаток, з них у місцевих училищах навчалося 279 хлопчиків і 21 дівчинка . Загалом на той час у Тернівці діяло двокласне сільське училище, одно- класне двокомплектне народне училище, дві церковно-парафіяльні школи, приватне чоловіче єврейське училище третього розряду й 12 єврейських хедерів. Уповноважений єврейської громади Тарнівки С. Ратнер представив проект талмуд-тори, що мала на меті не лише навчання, а й матеріальне утримання єврейських сиріт і дітей із малозабезпечених родин. Місцеві євреї узяли на себе зобов'язання щорічно виділяти на утримання училища 2000 руб. Утім наявні джерела фінансування були визнані недостатніми для забезпечення проектованого навчального закладу.

Випускник історико-філологічного факультету Новоросійського університету С.Х. Клецерман упродовж 1892-1900 років утримував у Балті Подільської губернії приватний чоловічий навчальний заклад 3-го розряду для єврейських хлопчиків і одночасно викладав у жіночих школах Швець і Жолковер. Потому він займався навчанням дітей удома, а 1912 року подав до управління Київського навчального округу клопотання про дозвіл відкрити в Балті приватне чоловіче єврейське училище 2-го розряду за програмою урядових прогімназій, але з додаванням давньоєврейської мови та єврейської історії. Подільський губернатор О.М. Ігнатьєв у своєму секретному відгуку визнав небажаним заснування подібного закладу. Хоча в Балті діяли казенне початкове чоловіче училище для євреїв, талмуд-тора, виділялися місця для єврейського населення в балт- ській чоловічій гімназії і комерційному училищі, а найзаможніші євреї відряджали своїх дітей на навчання до великих міст (Києва, Одеси), однак за даними дирекції народних училищ Подільської губернії станом на 1913 рік близько 280 єврейських хлопчиків залишалися без належної освіти. Зрештою за рік очікування на дозвіл Клецерман відкликав клопотання, пославшись на ускладнення свого матеріального становища.

Товариство піклування про бідних дітей євреїв м-ка Жванця Подільської губернії за прикладом аналогічного товариства в Могилів-Поділь- ську виступило з ініціативою заснування приватного жіночого єврейського початкового училища 3-го розряду. Фінансування цього закладу мало забезпечуватися за рахунок товариства-засновника, Товариства для поширення освіти серед євреїв у Росії та плати за навчання найзамож- ніших учениць. З огляду на незабезпеченість проектованого училища належним приміщенням, отримати дозвіл на його відкриття 1913 року не вдалося.

Учитель загальноосвітніх предметів житомирської талмуд-тори, випускник віленського середнього хіміко-технічного училища Б.М. Пікман вирішив заснувати в Житомирі приватне чоловіче училище 3-го розряду для єврейських дітей. Статистика освіти свідчила на користь ідеї розширення мережі єврейських навчальних закладів. Станом на 1913 рік у Житомирі діяли хедери, одне 2-класне єврейське училище й одна талмуд- тора. Усі ці переповнені заклади змушені були щороку відмовляти в прийомі великій кількості дітей. Загалом у місті на той час нараховувалося 3713 єврея шкільного віку (1750 хлопчиків і 1963 дівчинки), з них міські й початкові училища міністерства народної освіти відвідували 259 осіб (137 хлопчиків і 122 дівчинки), у 2-класному єврейському училищі навчалося 276 хлопчиків, у талмуд-торі - 396 хлопчиків, у приватних училищах - 596 осіб (91 хлопчик і 505 дівчат). Отже, з 1750 хлопчиків шкільного віку доступ до початкових училищ міністерства народної освіти мали лише 900 чоловік59. Та ці дані не переконали керівництво Київського навчального округу в доцільності реалізації проекту Пікмана.

На початку ХХ ст. набувала поширення ідея єврейської середньої освіти, вона втілювалася в ініціативах заснування навчальних закладів, де етнопедагогічні традиції євреїв поєднувалися би з досвідом діяльності гімназій Російської імперії. Кременчуцький громадський рабин Х.Й. Михельсон підготував проект приватного чоловічого 8-класного навчального закладу першого розряду з курсом гімназії міністерства народної освіти для дітей іудейського віросповідання. У навчальному процесі Михельсон акцентував увагу на природознавстві, нових мовах і фізичному вихованні учнів (рухливих іграх, екскурсіях, тощо). Плата за навчання складала в молодшому і старшому підготовчих класах 75 руб. на рік, у першому і другому класах - 120 руб., у третьому й четвертому - 150 руб., у п'ятому й шостому - 175 руб., у сьомому й восьмому - 200 руб. Для вступу до молодшого підготовчого класу необхідно було скласти іспити із Закону єврейської віри (вміння читати давньоєврейською мовою), з російської мови (читати й переписувати текст з книги), з арифметики (прямий і зворотній рахунок до ста). Перед вступниками до старшого підготовчого класу висувалися вимоги із Закону єврейської віри - знання коротких молитов, благословення над їжею тощо; з давньоєврейської мови - читання й переклад нескладних статей; з російської мови - швидке читання й усвідомлений переказ, уміння розрізняти предмет, дію й ознаку, написання диктанту, знання напам'ять декількох віршів і байок; з арифметики - розв'язання усних задач (усі чотири дії у межах 100), письмових задач на додавання й віднімання в межах 1 000 000. У червні 1913 року попечительська рада Київського навчального округу відхилила проект Михельсона, водночас дирекція народних училищ Полтавської губернії рапортувала про повне забезпечення освітніх потреб єврейського населення Кременчука завдяки відкриттю нових міських початкових училищ.

Випускниця Київських вищих жіночих курсів, бакалавр Женевського університету М. Бик, яка проживала по вул. Великій Васильківській, 28 у Києві, висунула ідею організації колективних репетицій із фізики й математики для дівчат-вступників і учениць київських середніх навчальних закладів іудейського віросповідання. У листопаді 1913 року це питання розглядалося на рівні міністерства народної освіти, яке відхилило клопотання пані Бик.

Станом на 1913 рік у Київському навчальному окрузі діяло 2602 єврейські училища, в яких нараховувалося 2947 службовців і 56 126 учнів .

На початку ХХ ст. специфіка культурно-освітнього життя євреїв на теренах Київського навчального округу визначалася особливостями їхнього правового статусу, взаєминами з органами влади Російської імперії, і насамперед - державною політикою, що накладала обмеження на громадянські й політичні права, розвиток міграційних і комунікаційних процесів, територіальне розміщення, можливості здобуття освіти і професійної самореалізації, збереження традиційної духовної культури єврейського населення. За умов посилення асиміліціоністських процесів, поглиблення проблем культурного розвитку, самоідентифікації і соціальної інтеграції євреїв посилювалося значення освітньо-виховної сфери як інструмента передачі молодому поколінню сукупності життєво важливих знань і практичних навичок, що відкривали можливості, з одного боку, збереження традиційних іудейських цінностей, а з іншого - соціально- демографічної та економічної адаптації на теренах Російської імперії.

Наріжним каменем розвитку єврейських навчальних закладів була традиційна для іудаїзму культура доброчинності, співчуття до ближнього, підтримки незаможних родин і сиріт у забезпеченні елементарних потреб у їжі, одежі, навчальних посібниках, житлі та реалізації їхніх прав на здобуття якісної освіти. Морально-етичні засади життя єврейської громади визначали стратегію надання для всіх соціальних прошарків населення рівних можливостей засвоєння культурного спадку попередніх поколінь і водночас набуття комплексу інноваційних знань та вмінь, необхідних для посилення стартових можливостей у процесі соціальної інтеграції. Відповіддю на суспільний запит щодо забезпечення для єврейського населення якісного й доступного навчально-виховного процесу стала спроба інституціоналізації у межах законодавчого поля Російської імперії системи фінансування освітньо-виховних закладів через благодійні громадські організації. Закорінена у психології євреїв ідея взаємодопомоги, як інструмент самозбереження громади, втілювалася в різноманітних благодійних ініціативах, яким часом вдавалося заручитися підтримкою на місцевому рівні, зокрема з боку інспекторів і дирекції народних училищ губерній, але набагато складніше було подолати мур бюрократичних перепон на рівні керівництва навчального округу й міністерства народної освіти. На тлі дискримінаційної законодавчої політики Російської імперії щодо іудеїв зростало значення доброчинних єврейських національно-культурних організацій як осередку реалізації духовних потреб євреїв.

На початку ХХ ст. спостерігається посилення ролі жіноцтва в соціо- культурному розвитку єврейської громади, зростання уваги до здобуття жінками ґрунтовної єврейської освіти як засобу протистояння асиміляції на тлі глобальних модернізаційних процесів, трансформацій моделей поведінки, ціннісних орієнтирів, соціальних відносин.

Унаслідок законодавчих обмежень вступу іудеїв до вищих навчальних закладів Росії зростала питома вага єврейської молоді, яка поповнювала лави європейських інтелектуалів, здобуваючи освіту в університетах Європи, опановуючи найновітніші тенденції розвитку світової науки, засвоюючи базові європейські ідеї гуманізму, демократії, верховенства права, ознайомлюючись із засадами національно-культурної політики європейських держав, переймаючись проблемами розвитку івриту, гебраїзації єврейського молодого покоління. Притаманні періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. процеси піднесення єврейського національного руху, політичне інституювання сіонізму, зростання самосвідомості єврейства сприяли активізації модернізаційних процесів у єврейській громаді, збереженню національної єдності, релігійного спадку й історико-культурних традицій.

ЛІТЕРАТУРА

Рудницька Н.В. Професійна освіта євреїв Волині у XIX - на початку XX ст. Український історичний журнал. 2001. № 6. С. 123-132; Рудницька Н.В. Становлення і розвиток системи освіти євреїв на Волині у ХІХ - на початку ХХ століття: автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Запоріжжя, 2002; Рудницька Н. Становлення і розвиток хедерів на Волині у XIX - на початку ХХ століття. Етнічна історія народів Європи. 2002. № 12. С. 41-45; Рудницька Н.В. Вплив юдаїзму на освіту євреїв Волині у ХІХ ст. Українська полоністика. 2007. № 3-4. С. 34-40; Рудницька Н. Мовні та освітні маркери в процесах національної ідентифікації в ХІХ ст. (на прикладі польських та єврейських громад Правобережжя). INTERMARUM: історія, політика, культура. 2015. Вип. 2. С. 42-60.

2 Морозова А.В. Єврейське населення Лівобережної України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Харків, 2005.

3 Гончаров В.В. Евреи Юго-Восточной Украины: на перекрёстке традиций и новаций (конец XVIII - начало ХХ вв.). Донецк, 2008. 292 с.

4 Крічкер О.Ю. Традиції початкової освіти в єврейських общинах містечок Правобережної України на зламі ХІХ-ХХ ст. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. Сер.: Історія. 2012. Т. 171. Вип. 159. С. 14-17; Крічкер О.Ю. Життя єврейського населення провінційних містечок Правобережної України в першій третині ХХ ст.: автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Черкаси, 2013.

5 Яшин В.О. Традиціоналізм і модернізація. Єврейське населення Катеринослав- щини й Херсонщини в соціально-культурних та економічних процесах другої половини XIX століття. Кривий Ріг, 2013. 278 с.; Яшин В.О. Модернізація традиційної єврейської освіти на Херсонщині та Катеринославщині (др. пол ХІХ ст.). Грані. 2014. № 4. С. 156164; Яшин В.О. Розвиток світської освіти серед єврейського населення Херсонщини та Катеринославщини у другій половині ХІХ століття. Грані. 2014. № 5. С. 114-122.

6 Khiterer V. Jewish City or Inferno of Russian Israel? A History of the Jews in Kiev before February 1917. Boston: Academic Studies Press, 2016. 471 p.

7 Устав Общества пособия бедным евреям города Кременчуга Полтавской губернии. Кременчуг, 1902. С. 3-4.

8 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 227, спр. 148, арк. 14 зв.

9 Отчёт по содержанию бесплатного начального народного еврейского училища для беднейших девочек г. Полтавы. С 1 декабря 1898 г. по 1 января 1900 г. Полтава, 1900. С. 3.

10 Отчёт по содержанию бесплатного начального народного еврейского училища для беднейших девочек г. Полтавы за 1900 год. Полтава, 1901. С. 3.

11 Отчёт по содержанию бесплатного начального народного еврейского училища для беднейших девочек г. Полтавы за 1901 год. Полтава, 1902. С. 3.

12 Отчёт по содержанию бесплатного начального народного еврейского училища для беднейших девочек г. Полтавы за 1902 год. Полтава, 1903. С. 3.

13 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 10, арк. 7.

14 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 271, спр. 59, арк. 6-6 зв.

15 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 658, спр. 64, арк. 2 зв.

16 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 630, спр. 119, арк. 10 зв.

17 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 317, спр. 77, арк. 87-88.

18 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 87, спр. 6611, арк. 59.

19 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 851, спр. 225, арк. 1.

20 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 227, спр. 31, арк. 27-27 зв.

21 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 317, спр. 209, арк. 144.

22 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 656, спр. 93, арк. 1-4.

23 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 656, спр. 180, арк. 1-2 зв.

24 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 656, спр. 168, арк. 5.

25 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 656, спр. 10, арк. 1-4.

26 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 317, спр. 303, арк. 50 зв.

27 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 227, спр. 148, арк. 26.

28 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 657, спр. 168, арк. 9-10.

29 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 317, спр. 303, арк. 12, 14-14 зв.

30 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 657, спр. 82, арк. 1-2.

31 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 655, спр. 232, арк. 1-9.

32 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 227, спр. 40, арк. 26-28, 729-733, 749, 772-773 зв.

33 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 317, спр. 303, арк. 2 зв.

34 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 631, спр. 410, арк. 7-7 зв.

35 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 317, спр. 303, арк. 235 зв.

36 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 227, спр. 148, арк. 62.

37 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 227, спр. 40, арк. 776-777 зв.

38 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 317, спр. 375, арк. 88, 92, 100.

39 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 635, спр. 362, арк. 1-1 зв.

40 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 659, спр. 58, арк. 3.

41 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1в, арк. 275.

42 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1, арк. 102-103 зв.

43 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1, арк. 183-184 зв., 188-189.

44 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1, арк. 231.

45 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1б, арк. 73.

46 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1г, арк. 309.

47 Устав Полтавского благотворительного общества попечения о бедных еврейских девочках. Полтава, 1905. С. 3.

48 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1, арк. 345.

49 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1а, арк. 2.

50 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1а, арк. 149 зв.-150.

51 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 196, спр. 1б, арк. 238.

52 Устав Бердичевской женской еврейской профессиональной школы с общеобразовательным отделением. Бердичев, 1907. С. 3.

53 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 279, спр. 1в, арк. 200-204 зв.

54 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 280, спр. 1, арк. 8.

55 Устав Общества попечения о детях евреев г. Острога. Острог, 1910. С. 1-4.

56 Устав Одесского еврейского общественного училища «Ешибот». Одесса, 1909.

57 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 163, спр. 1а, арк. 281.

58 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 163, спр. 1а, арк. 30.

59 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 163, спр. 1а, арк. 398 зв.

60 ЦДІАК України, ф. 707, оп. 256, спр. 269, арк. 187.

REFERENCES

1. Goncharov, V.V. (2008). Evrei Jugo-Vostochnoj Ukrainy: na perekrjostke tradicij i novacij (konecXVIII - nachaloXXvv.). Doneck [in Russian].

2. Khiterer, V. (2016). Jewish City or Inferno of Russian Israel? A History of the Jews in Kiev before February 1917. Boston: Academic Studies Press [in English].

3. Krichker, O.Yu. (2013). Zhyttia ievrejs'koho naselennia provintsijnykh mistechok Pravoberezhnoi Ukrainy v pershij tretyni XX st. Extended abstract of PhD thesis. Cherkasy [in Ukrainian].

4. Krichker, O.Yu. (2012). Tradytsii pochatkovoi osvity v ievrejs'kykh obschynakh mistechok Pravoberezhnoi Ukrainy na zlami XIX-XX st. Naukovi pratsi Chornomors'koho derzhavnoho universytetu imeni PetraMohyly, 159, 14-17 [in Ukrainian].

5. Morozova, A.V. (2005). Yevrejs'ke naselennia Livoberezhnoi Ukrainy (druha polovyna XIX - pochatok XX st.). Extended abstract of PhD thesis. Kharkiv [in Ukrainian].

6. Rudnyts'ka, N. (2015). Movni ta osvitni markery v protsesakh natsional'noi identyfikatsii v XIX st. (na prykladi pol's'kykh ta ievrejs'kykh hromad Pravoberezhzhia). INTERMARUM: istoriia, polityka, kul'tura, 2, 42-60 [in Ukrainian].

7. Rudnyts'ka, N.V. (2001). Profesijna osvita ievreiv Volyni u XIX - na pochatku XX st. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal, 6, 123-132 [in Ukrainian].

8. Rudnyts'ka, N. (2002). Stanovlennia i rozvytok khederiv na Volyni u XIX - na pochatku XX stolittia. Etnichna istoriia narodiv Yevropy, 12, 41-45 [in Ukrainian].

9. Rudnyts'ka, N.V. (2002). Stanovlennia i rozvytok systemy osvity ievreiv na Volyni u XIX - na pochatku XX stolittia. Extended abstract of PhD thesis. Zaporizhzhia, 2002 [in Ukrainian].

10. Rudnyts'ka, N.V. (2007). Vplyv iudaizmu na osvitu ievreiv Volyni u XIX st. Ukrains'kapolonistyka, 3-4, 34-40 [in Ukrainian].

11. Yashyn, V.O. (2014). Modernizatsiia tradytsijnoi ievrejs'koi osvity na Khersonschyni ta Katerynoslavschyni (dr. pol XIX st.). Hrani, 4, 156-164 [in Ukrainian].

12. Yashyn, V.O. (2014). Rozvytok svits'koi osvity sered ievrejs'koho naselennia Khersonschyny ta Katerynoslavschyny u druhij polovyni XIX stolittia. Hrani, 5, 114-122 [in Ukrainian].

13. Yashyn, V.O. (2013). Tradytsionalizm i modernizatsiia. Yevrejs'ke naselennia Katerynoslavschyny j Khersonschyny v sotsial'no-kul'turnykh ta ekonomichnykh protsesakh druhoi polovynyXIXstolittia. Kryvyj Rih [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru