Педагогіка партнерства як засіб взаємодії всіх учасників освітнього процесу

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

ВП «Лисичанський педагогічний коледж

Луганського національного університету імені Тараса Шевченка»

Курсова робота з педагогіки

Педагогіка партнерства як засіб взаємодії всіх учасників освітнього процесу

Виконав: Ігнатова Ганна Олександрівна

студентка 4 курсу,

спеціальності «Середня освіта (Трудове навчання та технології)»

Керівник: Ляшенко К.І., магістр педагогіки вищої школи,

викладач педагогічних дисциплін

Лисичанськ - 2020



Зміст

Вступ

Розділ 1. Педагогіка партнерства

1.1 «Педагогіка партнерства» як один із факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу

1.2 Упровадження педагогіки партнерства у новій українській школі

1.3 Педагогіка партнерства в українських традиціях

1.4 Як педагогіка партнерства працює в різних країнах

Розділ 2. Принципи реалізації педагогіки партнерства в освітньому процесі нової школи

2.1 Як розвивати педагогіку партнерства у школі

2.2 Особливості педагогіки партнерства у роботі вчителя- класовода з батьками

2.3 Сучасні форми організації освітнього процесу в контексті педагогіки партнерства

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Політичні зміни, економічна, соціальна й духовна криза українського суспільства негативно вплинули на пересічну сім'ю, зруйнували багато моральних і духовних цінностей, батьки висунули на перший план матеріальне забезпечення дитини. У результаті сучасна сім'я втратила головні орієнтири для побудови власного життя. У зв'язку з цим загострилися питання соціальної й психолого-педагогічної допомоги сім'ям у вихованні дітей.

Мета висвітлення теоретичних основ інноваційних форм роботи з батьками учнів. Пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної освіти батьків, організація та проведення заходів, спрямованих на опанування батьками педагогічних знань, - це головні завдання сучасних закладів освіти у роботі з батьками.

Сучасні освітні заклади стають відкритими для батьків, дітей та громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного розвитку та виховання дітей.

Організація повноцінної взаємодії педагогів і батьків є сьогодні одним із найважливіших завдань, що стоять перед колективами сучасних навчальних закладів освіти.

Вивчення цієї проблеми показує, що в багатьох навчально-виховних закладах відбувається активний пошук і впровадження таких форм взаємодії з родинами учнів, які дали б змогу досягти реального співробітництва.

Але з плином часу і з результатом історії змінюються світ, а разом з ним і взаємовідносини всіх соціальних інститутів. Нова освітня парадигма проголосила батьків суб'єктами освітнього процесу. Значить і на батьків покладена відповідальність за якість освіти своїх дітей. У даному мікродослідження зроблена спроба осмислити зазначену проблему через аналіз власного досвіду роботи протягом ряду років.

Об'єкт дослідження - процес упровадження принципів педагогіки партнерства у новій школі.

Предмет дослідження -педагогіка партнерства як засіб взаємодії всіх учасників освітнього процесу

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературу щодо вивчення проблеми курсової роботи.

2. Визначити головні аспекти педагогіки партнерства. 3. Розкрити значення педагогіки партнерства у роботі вчителя ЗЗСО.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.



Розділ 1. Педагогіка партнерства

1.1 «Педагогіка партнерства» як один із факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу

Сьогодні в умовах модернізації української освіти одним із напрямків оптимізації навчального процесу є його спрямування на демократизацію взаємовідносин викладача та учня, що відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-навчальної діяльності учня.«Педагогіка партнерства» є один із факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу.

Термін «партнерство» переважно визначають як:

- система взаємовідносин, які відбуваються у процесі певної спільної діяльності;

- спосіб взаємодії і взаємин, організованих на принципах рівності, добровільності, рівнозначущості та доповнюваності всіх її учасників;

- організаційна форма спільної діяльності, що передбачає об'єднання осіб на відповідних умовах розподілу праці та активної участі в її реалізації;

- спосіб взаємовідносин, за яких зберігаються права кожної із сторін, чітко узгоджені і злагоджені дії учасників спільної справи, що ґрунтуються на засадах взаємовигоди та рівноправності.

Педагогіка партнерства - чітко визначена система взаємовідносин всіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків, вчителів), яка:

- організовується на принципах добровільності й спільних інтересів;

- ґрунтується на повазі й рівноправності всіх учасників, дотримуючись визначених норм (права та обов'язки) та враховуючи ціннісні орієнтири кожної із сторін;

- передбачає активне включення всіх учасників у реалізацію спільних завдань

та готовність брати на себе відповідальність за їх результати.

Педагогіка партнерства ґрунтується на таких принципах:

* повага до особистості;

* доброзичливість і позитивне ставлення;

* довіра у відносинах, стосунках;

* діалог - взаємодія - взаємоповага;

* розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв'язків);

* принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов'язань, обов'язковість виконання домовленостей).

Для сприяння самореалізації кожного учня треба розуміти, що кожен учень - це унікальна й неповторна індивідуальність. Тому пріоритет вільного розвитку особи є базовим принципом побудови освітнього середовища школи, головна мета якої - зрозуміти кожну особистість та виявити до неї повагу.

До реалізації ідей педагогіки партнерства ведуть два шляхи.

По-перше, шлях, який можна назвати «романтичним» - «віддавши серце дітям». Учитель наближується до дитини за рахунок великої любові і поваги до неї, «схиляється до її рівня».

Слідом за В.Сухомлинським цей шлях пропонував і відомий грузинський педагог Ш.Амонашвілі. Нажаль, не всі педагоги готові до такого стилю стосунків, і далеко не всі діти повірять у свою «рівність» з учителем.

По-друге, - це шлях розподілу функцій вчителя та учня і організація їх співпраці. У функції вчителя входить ретельно підготувати вдома для дитини навчальнезавдання (задачу), продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо.

Функція учня - на добровільних засадах прийняти запропоновану вчителем задачу як свою і самостійно їївирішувати. У такому випадку обидва учасники навчання і виховання - вчитель і учень -рівноправні, вони - суб'єкти діяльності.

Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізуєтьсяідея рівності. Не кожен учитель має достатній запас любові до дітей, але кожен може побудуватинавчання так, щоб дитина почувала себе істотою вільною і час від часу забувала, що в класі є «наглядач».

Таким чином, психологічну основу педагогіки партнерства складаютьсуб'єкт-суб'єктні стосунки - співпраця двох суб'єктів. Цей тип взаємин є для навчально-виховного процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функціюуправління, а з другого, - дає учневі можливість діяти самостійно.

Тому завдання педагогів полягає у створенні атмосфери турботи і підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, емоційні й соціальні потреби.

Для того, щоб освітнє середовище сприяло самореалізації кожного учня, робота повинна бути спрямована на те, щоб кожен учень міг:

· розвинути здібності критичного мислення й незалежного висловлювання;

· поповнити знання у сферах, які цікаві учневі й розкривають перед ним нові горизонти пізнання;

· розвивати спроможність приймати самостійні рішення;

· оволодівати необхідними навичками з базових та профільних предметів;

· навчити радіти навчанню й поважати освіту;

· розвинути свій емоційний інтелект;

· отримати необхідну індивідуальну педагогічну підтримку;

· розвинути самосвідомість кожного учня як самостійної особистості і як члена колективу;

· зберегти і зміцнити моральне, фізичне і психічне здоров'я вихованців

· сприяти взаємоузгодженню зовнішніх потреб та внутрішніх мотивів до саморозвитку та самореалізації всіх учасників навчально-виховного процесу. Робота з учнями будується на використанні у викладанні нових підходів, які переносять акцент не на накопичення знань, а на формування технологій розумової праці учнів.

Співпраця учителя і учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання і відкриттів, постійне створення ситуації успіху - ось складові самореалізації учня в освітньому середовищі.

Треба прагнути, щоб дитина чи підліток не тільки володіли сумою знань зі шкільних предметів, але й усім досвідом демократичних відносин у суспільстві, навичками управління собою, своїм життям у колективі, вміти брати відповідальність за свою діяльність.

Для цього вектор діяльності повертати на виховання готовності кожного учня до вирішення власних задач визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів і інтересів.

Критерії, що визначають ефективність ідеї розвитку стосунків партнерства як найпродуктивнішої системи відносин в умовах педагогічної взаємодії:

- сформована професійно-особистісна готовність педагога до гуманізаціїосвітнього середовища;

- відкритість, тобто практично повна відсутність маніпуляцій за умови ясності цілей дій обох сторін;

- позитивна взаємозалежність суб'єктів міжособистісної взаємодії (усвідомлення спільної мети, наявність загальних ресурсів, докладання спільних зусиль для вирішення проблем);

- право на автентичність кожного учасника педагогічної взаємодії;

- усвідомлення індивідуальної та групової відповідальності (внутрішня і зовнішня мотивація спільної діяльності суб'єктів);

- можливість задовольняти основні міжособистісні потреби в процесі спільної діяльності та спілкування;

- підтримуюча взаємодія, що забезпечує сприятливий психологічний клімат взаємодії;

- високий рівень розвитку соціальних умінь і навичок спілкування;

- рефлексивний аналіз власної поведінки в контексті соціальної поведінки інших суб'єктів та ін.

Урахування зазначених критеріїв сприятиме створенню необхідних умов, сприятливих для формування партнерських відносин між вчителями та учнями, допоможе адміністрації, працівникам психологічної служби у визначенні змісту організаційних та просвітницьких заходів щодо підвищення психологічної компетентності вчителів з питання упровадження партнерських взаємин з учнями.

1.2 Упровадження педагогіки партнерства у ноій українській школі

Ухвалення концепції Нової української школи перенесло поняття “педагогіка партнерства” зі світогляних обширів у нормативну площину. Розбираємося, що таке педагогіка партнерства і як її досягти у школі.

В урядових документах вказано, що нова школа працюватиме на засадах педагогіки партнерства, в основі якої - спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об'єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними та зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат.

Основні принципи цього підходу:

· повага до особистості;

· доброзичливість і позитивне ставлення;

· довіра у відносинах;

· діалог - взаємодія - взаємоповага;

· розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв'язків);

· принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов'язань, обов'язковість виконання домовленостей).

Це - критерій, за яким можна оцінювати якість освітнього процесу, а також новий інструментарій навчання менеджменту. Наприклад під час інституційного аудиту школи. Відтак, необхідне чітке розуміння природи цього явища і уявлення, як згадану вагу відповідальності краще розподіляти.

1.3 Педагогіка партнерства в Українськіх традиціях

Настанова на партнерство у школі міцно закорінена в національній педагогічній традиції. За системою Василя Сухомлинського, виховання особистості має здійснюватися через тріаду “школа - сім'я - громадськість”.

У своїх працях (зокрема, “Людина неповторна”, “Серце віддаю дітям”) ще в 1960-х роках класик педагогічної думки писав, що дитина - це активний і самодіяльний індивід, який не “вчиться на дорослого”, а живе повноцінним і цікавим життям. Отже, до неї слід ставитися доброзичливо і з розумінням.

За ближчого розгляду виявляється, що такі ідеї у Сухомлинського виникали тому, що він мав відкритий допитливий розум і мислив резонансно з провідними інтелектуалами світу.

У тих, хто мислив вужчими категоріями і орієнтувався на вказівки керівництва, а не на принципи, ідеї вироджувалися в доктринерство. Отже, сенси, які акумулював у своїх працях Сухомлинський, на Батьківщині тривалий час обмежувалися цитуванням.

Василь Сухомлинський що дитина - це активний і самодіяльний індивід, який не “вчиться на дорослого”, а живе повноцінним і цікавим життям.

Партнерство у школі: у чому секрет. Однією з перших теоретичні і прагматичні аспекти співпраці батьків і школи зв'язала професорка соціології університету Джона Хопкінса Джой Епштейн. Ще 1982 року вона ініціювала низку досліджень, які засвідчили залежність якості освіти від ефективності співпраці батьків, вчителів і адміністрації школи.

1996 року дослідниця разом із послідовниками узагальнила рамкові умови, що включають шість основних типів активностей батьків, що поєднують відносинами партнерства сім'ю, школу та громаду:

· батьківство: сім'ї мають забезпечувати здоров'я та безпеку дітей, створювати вдома середовище, що заохочує до навчання; школи ж повинні забезпечувати сім'ї навчанням та інформацію, щоб допомогти зрозуміти своїх дітей та сприяти їхньому розвитку.

· спілкування: школи мають бути підзвітними родинам і надавати їм інформацію про прогрес у школі та успішність учнів; засоби спілкування мають відповідати культурним особливостям батьків, і процес повинен бути двонаправленим;

· волонтерство: батьки можуть зробити значний внесок у середовище та функції школи; школи можуть отримати максимальну віддачу від цього процесу через створення гнучких графіків, що відповідатимуть таланту і інтересам батьків потребам студентів, вчителів і адміністраторів;

· навчання вдома: батьки можуть допомагати своїм дітям у діяльності, пов'язаній зі школою, за методичної підтримки вчителів;

· ухвалення рішень: школи можуть дати батькам значущі ролі в ухваленні рішень у школі та допомогти їм максимально використовувати їх; ця можливість повинна бути відкритою для всіх верств громади, а не тільки для людей, які мають найбільше часу та енергії, щоб витрачати на шкільні справи;

· співпраця з громадою: школи повинні координувати роботу та ресурси громади, бізнесу, коледжів або університетів, а також інших груп для покращення шкільних програм, сімейних практик і навчання та розвитку студентів; школи можуть допомогти сім'ям отримувати доступ до допоміжних послуг, що надаються іншими установами, такими як охорона здоров'я, культурні заходи, послуги репетиторів та програми післядипломного догляду за дітьми.

Психологи із університету Небраска-Лінкольн у 2000-х запропонували кілька орієнтирів для розрізнення партнерської та традиційної моделей школи.

Партнерська орієнтація	Традиційний підхід
Чітке зобов'язання працювати разом, щоб сприяти заохоченню навчальних досягнень дитини	Підкреслюється виключна роль шкіл
Часте спілкування двосторонньої спрямованості	Комунікацію переважно ініціює школа, та є проблемо-центричною
Заохочується культура розмаїття і визнається важливість внеску розмаїття у творення позитивного навчального середовища	“Один розмір для всіх” - культурні відмінності, те, що потрібно подолати
Ролі чіткі, означені спільно і з метою підтримки	Ролі сепаровані, і є значна дистанція для участі
Цілі для учня/студента визначені спільно і можуть делегуватися	Ролі визначені школою, іноді - батьками
Плани спільно-конструйовані зі згодою щодо ролей вчителя	Освітні плани визначені в односторонньому порядку

Керівник освітнього напряму OECD Андреас Шляйхтер у своїй книжці “Найкращий клас у світі: як створити освітню систему 21-го століття” наголошує, що серед молоді, яка відчує, що вони складають частину шкільної громади, набагато більша ймовірність отримати кращі академічні результати й бути більш умотивованими у школі.

Натомість, несприятливі стосунки між учителем і учнем, як видається, підривають впевненість учнів і ведуть до посилення хвилювання. У середньому в різних країнах учні десь на 62% частіше повідомляли про відчуття напруження під час навчання і на 31% частіше - про хвилювання перед тестуванням, якщо їхній вчитель вважає, буцімто вони не такі розумні, як є насправді, - наголошує освітній експерт.

1.4 Як педагогіка партнерства працює в різник крахнах

Повернімося до смислового поля, в якому існує педагогіка партнерства. Воно сформоване в суспільствах, де тяглість практик тісно пов'язана з культурою солідарності і партнерства. Або й там, де перше виростає з другого.

Такою країною передусім є Швеція. Дослідники Національної агенції вдосконалення шкіл (Agency for School Improvement) узагальнили досвід шведських шкіл і запропонували систему координат, в якій розкриваються різні аспекти партнерства в навчанні. Її утворено осями “індивідуальне - колективне” та “формальні і неформальні (методики та інструменти)”.

В арсеналі формальних практик - індивідуальний план для кожного учня і бесіди, спрямовані на розвиток, зустрічі з батьками, їхню участь у наглядових радах та інформування за допомогою різноманітних цифрових інструментів. Неформальні підходи передбачають діалог, “клімат, що запрошує”, довірливі стосунки (на індивідуальному рівні) та навчальні цикли з батьками, виконання батьками ролі саппортера в навчанні і навіть батьківські вечірки та зустрічі у кав'ярні.

В Австралії Департамент освіти, працевлаштування і трудових відносин розробив Family-School Partnerships Framework. Цей документ - своєрідний путівник для учасників освітнього процесу.

Рамка містить бачення того, як покращити партнерство між австралійськими сім'ями та школами; описує принципи, якими мають керуватися сім'ї та школи в розвитку партнерських відносин тощо.

На практиці це включає:

1. сімейно-шкільні ініціативні групи для планування, організації, впровадження та оцінки партнерства;

2. шкільні політики та процедури, що дають змогу чітко визначати та застосовувати принципи та практики ефективного партнерства;

3. мережі підтримки шкільних спільнот, на основі яких відбувається обмін ідеями та найкращими практиками;

4. періодичне звітування школи перед громадою.

З 1990-х батьки якраз дуже залучені в те, що стосується матеріально-технічної кондиції шкіл і фізичного комфорту учнів, організації урочистостей тощо. Проте чи завжди така залученість обертається партнерством?. Фото: автор - oksun70, Depositphotos

В Іспанії тема партнерства у школі - частина державних політик з початку 1990-х. Особливу увагу тут приділяють навчальним програмам, спрямованим на підготовку до продуктивної взаємодії усіх сторін партнерства. Зокрема, на базі Університету Овідео (Oviedo University, Spain) регулярно проводять відповідні семінари. Action-Training Seminar - програми, адаптовані для директорів та педагогів як державних, так і приватних шкіл та навіть дитячих садочків.

Оглядаючи досвід педагогіки партнерства у своїй країні, Ракель-Амая Мартінес Гонсалес зауважує, що багато батьків не виявляють зацікавленості в ухваленні рішень щодо шкільних політик, але вони дійсно зацікавлені навчитися ефективніше спілкуватися зі своїми дітьми та сприяти їхньому розвитку.

Відповідно, дизайнуються програми для батьків з врахуванням їхніх предметних потреб і запитів, для чого проводяться опитування. Мартінес Гонсалес наводить приклад оформлення результатів однієї із сесій щодо потреб батьків:



Занепокоєння щодо виховання дітей	Очікування від участі у навчальній програмі	Причини для участі в програмі
· Здатність сина належно розібратися у ситуації · Втрата інтересу до навчання · Як вони проводять час із друзями і чи не вживають наркотики?	Бажання мати кращі відносини із сином-підлітком і допомагати йому в коректний спосіб	Тому, що він переживає складний вік, і я маю сумнів щодо майбутнього і чи все я зможу зробити в належний спосіб
· Дочці не подобається навчання, і вона не докладає жодних зусиль у житті. Вона завжди хоче мати “останнє слово” · Турбують її друзі	Прагнення допомогти моїй дочці навчитися правильно поводитися в різних життєвих ситуаціях	Навчитися розуміти свою дитину

Для того, що ми називаємо педагогікою партнерства, в англомовних джерелах найчастіше використовується поняття Family-School Partnership. Тобто партнерство школи і родини.

Натомість, якщо заґуґлити Pedagogy of Partnership, то перше, що видає пошуковик - посилання на сайт американської організації Hadar, покликаної посилювати спроможність єврейських культурно-релігійних спільнот, які розвиваються як егалітарні. Педагогіку партнерства тут розкрито як інноваційний педагогічний метод, покликаний формувати здатність людей брати участь у діалозі, підтримувати цілісність власної особистості тощо.

Українська модель, закладена у НУШ, у цьому контексті структурно близька до шведської, проте має більшу сфокусованість на особистості дитини і в цьому контексті має шанси стати унікальною. Однак для того, щоби це відбулося, слід краще зрозуміти, що і як її підживлює, так само як і те, що протистоїть.



Розділ 2. Принципи реалізації педагогіки партнерства в освітньому процесі нової школи

2.1 Як розвивати педагогіку партнерства у школі

Тепер щодо перешкод на шляху впровадження моделі педагогіки партнерства в українських комунальних школах. З 1990-х батьки якраз дуже залучені в те, що стосується матеріально-технічних умов шкіл і фізичного комфорту учнів, організації урочистостей тощо. Проте чи завжди така залученість обертається партнерством? Якою мірою загалом батьків цікавить навчальний досвід їхніх дітей у школі?

Зокрема, у лютому 2019 року було проведено онлайн-опитування батьків, чиї діти навчаються в 5-9 класах. Загалом відповіді надали понад 1500 респондентів із різних регіонів України.

Результати засвідчили, що деякі батьки іноді готові знехтувати мотивацією дитини до навчання заради результату. Так, в окремому блоці було запропоновано кілька запитань-дилем. Наприклад: що має більше значення для оцінювання якості освіти в певному навчальному закладі - мотивація, з якою діти вирушають до школи, чи знання, які вони отримують? Тут ваги, на думку більшості батьків, схилилися у бік “знань”.

Для того, щоби компетентністний підхід, як ядро НУШ, не лише повноцінно впроваджувався, але й відзначався якісною підготовкою дітей до викликів сучасного світу необхідно, щоби дії батьків і вчителів у цьому напрямі були синхронними. Якщо згадати формулу НУШ, то принципи педагогіки партнерства дуже важливі для створення сприятливого середовища для навчання та забезпечення орієнтації на особистість учня.

Взаємодія батьків, учня, педагога і керівника школи - незамінна для формулювання індивідуальних освітніх траєкторій та втілення їх в індивідуальних навчальних планах кожного учня. Така можливість передбачена новим законом “Про освіту” і буде деталізована у профільному законі “Про повну загальну середню освіту”. Педагогу теж нерідко буває складно побачити в учневі рівноправного учасника діалогу і навчального процесу та визнати, що з ним необхідно будувати партнерські стосунки. У більшості випадків це результат історичної інерції, а не методологічних настанов чи юридичних норм. Законодавство в освіті не надає жодному з учасників освітнього процесу виключного права розпоряджатися іншим і кожного наділяє певними повноваженнями і автономією. Законодавчо вищість і апріорна правота педагога жодним чином не підтверджена і не закріплена. педагог батько освітній партнерство

Ба більше, частиною українського законодавства є такі міжнародні акти: Всесвітня Декларація прав людини та Декларація прав дитини. Фахівці Ради Європи роз'яснюють: в основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша - людська гідність, друга - рівність.

Права людини - невід'ємні. Це означає, що ви не можете їх втратити, оскільки вони мають відношення до самого факту людського існування. За певних обставин дію деяких з них, хоча і не всіх, може бути призупинено або обмежено. Але йдеться про злочини, надзвичайні ситуації тощо.

Кожен учасник освітнього процесу, зокрема учень, наділений невід'ємними правами, кожен є особистістю і заслуговує на повагу до її гідності.

Права людини неподільні, взаємозалежні і взаємопов'язані. Це означає, що різні права людини за суттю пов'язані між собою і не можуть розглядатися окремо. Здійснення одного права залежить від здійснення багатьох інших прав, і немає жодного права, яке було б важливіше за інші. Крім того, права людини універсальні.

Кожен учасник освітнього процесу, зокрема учень, наділений невід'ємними правами, кожен є особистістю і заслуговує на повагу до її гідності. А от можливість ними скористатися залежить від рівня зрілості, знання, навичок, досвіду, рівня мислення.

Отже, у випадку, коли вчитель - носій істини, учень - її слухняний приймач, йдеться не про законодавство, а про неписані правила гри, мовчазну згоду, яка, до речі, може психологічно травмувати не лише дитину, але й професійно зруйнувати педагога чи управлінця.

Сучасна когнітивістика стверджує: інтелект - це те, що “між нами”. Відповідно, когнітивна спроможність затухає, якщо людина випадає з мереж спілкування і взаємодії. Для того, щоби бути успішними у формулюванні ідей, ухваленні рішень і ба більше - діях і досягненні цілей, нам потрібен постійний і інтенсивний обмін інформацією з іншими.

Власне, і людська особистість - результат взаємодії. Педагогіка партнерства - підхід, що спрямований на розвиток максимально продуктивних і здорових відносин у процесі навчання.

Для того, щоби освіта і навчання всім приносили задоволення, варто змінити правила гри і прийняти підхід партнертва замість традиційно авторитарного.

Педагогіка партнерства важлива і незамінна з огляду на те, що:

По-перше, сприяє створенню атмосфери, в якій найкраще розкривається потенціал кожного учня, формується його ініціативність і креативність. А це - один із ключових активів сучасного світу.

По-друге, партнерство задовольняє потребу в значимості і приналежності та зменшує рівень стресу, що, зрештою, допомагає інтелекту працювати ефективніше.

По-третє, такий формат стосунків найкраще готує молодих людей до професійної діяльності і ролі активного громадянина у відкритому світі.



2.2 Особливості педагогіки партнерства у роботі вчителя- класовода з батьками

Родинне виховання - перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання школа не зможе домогтися значних змін у подальшому розвитку підростаючих поколінь. Саме у сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність, глибокі людські почуття, любов до матері та батька, бабусі та дідуся, роду і народу, пошани до рідної мови, історії, культури тощо. Школа має все це зберегти і стати спільником сім'ї у розв'язанні важливих завдань виховання особистості.

Підготовка вчителя до професійної діяльності є складною дефініцією, яка стала об'єктом багатьох наукових досліджень у філософії, психології, педагогіці. Велике значення для розв'язання проблем підготовки вчителя до професійної діяльності мали фундаментальні дослідження Н.В. Кузьміної, В.О. Сластьоніна, О.І. Щербакова. Крім зазначених вище науковців питання загальнопедагогічної підготовки знайшли своє розв'язання у працях сучасних педагогів: О.О.Абдуліної, Л.М.Ахмедзянової, І.М.Богданової, Н.М.Боритко, В.М.Володько, М.Б.Євтуха, В.О.Кан-Калика, Н.В.Кічук, В.А.Крутецького, Ю.М.Кулюткіна, З.Н.Курлянда, В.І.Лозової, Г.С.Сухобської, Н.Ф.Тализіної, Г.В.Троцко, Н.А.Шайденко, М.Д.Ярмаченка, а також психологів О.В.Киричука, С.Д. Максименка, В.А.Семиченко та ін. Проте педагогічна підготовка потребує подальшого детального обґрунтування й аналізу тому, що окремі її аспекти залишаються недостатньо вивченими.

У цьому контексті особливо актуальними стають теоретичні розробки і практичний досвід видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського, який розглядав проблему єдності в роботі школи і сім'ї та їх вплив на духовно-моральний, розумовий, громадсько-патріотичний, фізичний розвиток особистості. Педагог-гуманіст вважав, що проблема шкільно-сімейного виховання - одна з найактуальніших проблем, над якою необхідно працювати вчителям і батькам у теоретичному та практичному плані. Правильно оцінюючи тенденції розвитку сучасної школи, він дійшов висновку, що «подальший розвиток суспільного виховання не може відбуватися без більш активної і безпосередньої участі сім'ї, батьків. Мова йде не про епізодичну допомогу школі з боку сім'ї, а про комплекс спільних цілеспрямованих дій школи і сім'ї на особистість, про те, щоб виховання дітей становило важливий громадський обов'язок сім'ї, було виконанням їх обов'язку перед суспільством» [4, с. 41].

Зробити батьків активними учасниками педагогічного процесу - це важлива й відповідальна задача вчителя. Рішення даної задачі представляється можливим, якщо у плані роботи знайдуть відображення такі напрями діяльності класного керівника з батьками:

· вивчення родин учнів;

· педагогічна освіта батьків;

· забезпечення участі батьків у підготовці та проведенні колективних справ у класі;

· педагогічне управління діяльністю батьківської ради класу;

· індивідуальна робота з батьками;

· інформування батьків про хід і результати навчання, виховання й розвитку учнів.

Робота в кожному з перерахованих напрямів складається з певної сукупності форм і способів діяльності. Їх вибір обумовлений цілями й задачами виховної роботи, особистісними та професійними особливостями класного наставника, традиціями школи та класу, своєрідністю складу учнів та їхніх батьків, тенденціями розвитку виховних відносин у класному колективі, принципами взаємодії вчителя й батьків.

Професор Н. Щуркова радить класному керівнику будувати взаємодію з батьками на основі таких основних ідей-принципів, як:

· звертання до почуття батьківської любові та її повага;

· уміння розглянути в кожному учні позитивні сторони, що дозволяють давати характеристику дітям з висування випереджальної позитивної оцінки;

· висока повага особистості батька й матері, їх батьківської турботи, їх трудової та громадської діяльності.

Які форми та методи роботи з батьками може використовувати вчитель? Постараємось відповісти на це запитання з огляду на раніше виділені нами напрями роботи класного керівника з батьками учнів.

Вивчення родин учнів дозволяє класному керівнику краще довідатись про дітей та їхніх батьків, зрозуміти стиль життя родин, ознайомитися з домашніми умовами розвитку особистості дитини. Цей напрям діяльності класного керівника відбивається у плані такими формами роботи, як відвідування родин учнів, анкетування, твори про родину, конкурс творчих робіт учнів «Моя родина», тестування, педагогічні майстерні, ділові ігри з батьками, формування банку даних про родину та сімейне виховання.

Педагогічна освіта батьків планується відповідно до вікових особливостей дітей, цілей і задач навчально-виховного процесу, конкретних проблем, що виникають у ході спільної діяльності вчителя й батьків. Класний керівник включає у план лекції з педагогіки, психології, права, етики, фізіології та гігієни; батьківські збори; тематичні консультації; педагогічні практикуми з розгляду й аналізу різних ситуацій виховання дитини в родині та школі; огляд популярної педагогічної літератури для батьків; обмін досвідом виховання дітей у родині; вечір запитань і відповідей; день відкритих дверей та інші форми.

Забезпечення участі батьків у життєдіяльності класного колективу здійснюється класним керівником за допомогою включення їх у такі види взаємодії, як спільне планування виховної роботи у класі; колективні творчі справи; свята, вечори, концерти, КВК; відвідування театрів, виставок, бібліотек; прогулянки, походи, поїздки та подорожі; виставки творчих робіт, дні здоров'я; допомога в ремонтних роботах й естетичному оформленні класної кімнати; участь в обладнанні кабінету й виготовленні наочного приладдя; організація міні-гуртків і клубів.

Педагогічне управління діяльністю батьківської ради класу відбивається в таких пунктах плану виховної роботи: вибори батьківської ради, допомога у плануванні й організації її діяльності, робота із соціально неблагополучними родинами, установлення зв'язків із шефами, оточуючим соціумом, громадськістю.

Індивідуальна робота з батьками дозволяє встановити безпосередній контакт із кожним членом родини учня, домогтись більшого взаєморозуміння в пошуку шляхів розвивального впливу на особистість дитини. Тому класний керівник включає у план роботи відвідування родин учнів, індивідуальні бесіди з батьками, спільне визначення перспектив і засобів розвитку учня, педагогічні консультації, індивідуальні доручення.

Інформування батьків про хід і результати навчання, виховання й розвитку учнів здійснюється класним керівником за допомогою тематичних і підсумкових батьківських зборів, індивідуальних консультацій, перевірки щоденників учнів, складання карт розвитку дітей і таблиць результатів навчальної діяльності, ведення щоденників спостереження за процесом розвитку дитини чи зошитів досягнень учнів, написання батькам листів-характеристик, записок-повідомлень, вітальних листівок і листів подяки.[5]

2.3 Сучасні форми організації освітнього процесу в контексті педагогіки партнерства

Успіх навчально-виховної роботи у значною мірою залежить не лише від використання в ній тих чи інших методів, але й від організаційних форм цієї роботи. У свою чергу, ці форми визначаються метою і завданнями навчання, кількістю учнів, характерними особливостями окремих навчальних предметів, місцем і часом навчання учнів, забезпеченістю школи навчальними посібниками тощо.

Таким чином, вибір організаційних форм, як і методів навчання, залежить від багатьох факторів. Однак, якщо методи навчання дають відповідь на питання як навчати в певних умовах, наприклад, на уроці математики, в майстерні, на виробництві, в процесі екскурсії з ботаніки, то форми, обумовлюючи організаційний аспект навчальної роботи, визначають, яким чином повинна бути організована ця робота з урахуванням того, хто, де, коли і з якою метою навчається.

Дискусії навколо проблеми форм організації навчального лассу в школі не стихають на сторінках педагогічної літератури. І це не випадково. Чіткого означення в педагогічній науці понять «форма організації навчання» або «організаційні форми навчання», як і поняття «форми навчальної роботи» як педагогічних категорій поки що немає. Як відзначав І.Ф.Харламов, «на жаль, поняття це не має в дидактиці досить чіткого визначення», і що «багато вчених уникають цього питання і обмежуються щоденним уявленням про суть даної категорії».

Окремі вчені-педагоги під терміном «форма організації навчання» розуміють ласс-урочну та інші системи навчання: урок, екскурсію, семінар, практичні заняття, екзамени, заліки, фронтальну, групову, індивідуальну організацію навчання. Для певного упорядкування множини перерахованих об'єктів запропоновано різні підходи до їх диференціації. Так, М.М.Скаткін, І.Я.Лернер, В.К.Дяченко виділяли загальні (фронтальна, групова, індивідуальна) та конкретні (урок, семінар, екскурсія, заняття тощо) організаційні форми навчання; І.Т.Огородников розрізняв форми організації навчальної роботи (урок, семінарські заняття, факультативи) та фронтальні, групові й індивідуальні заняття в системі уроку; а Г.І.Щукіна - форми організації навчання (урок, семінар, практикум тощо) та форми організації навчально-виховної діяльності учнів на уроці (фронтальна, групова, індивідуальна).

При цьому деякі вчені-педагоги, зокрема М.І. Махмутов, вважають, що в педагогіці існує необхідність вказувати на відмінність двох термінів: «форма навчання» і «форма організації навчання».

«Форма навчання» означає колективну, фронтальну та індивідуальну роботу учнів на уроці, а «форма організації навчання» -- будь-який вид заняття - урок, предметний гурток тощо.

Організація навчання має на меті забезпечення оптимального функціонування процесу управління навчальною діяльністю з боку вчителя. Наприклад, навчальне заняття розпочинається з читання учнями параграфу підручника у зв'язку з яким-небудь завданням, виписування питань, які виникають у школярів в ході читання. Учитель, у свою чергу, збирає ці питання, класифікує, відзначає їх якість, глибину, змістовність, встановлює їх зв'язок з попередньою темою, іншими навчальними предметами, актуальними проблемами виробництва, економіки, культури, життя. Після того, як кожен учень у своєму темпі познайомився з новим матеріалом, уточнюються й аналізуються питання учнів. На них відповідають найбільш підготовлені учні. Вчитель, при необхідності, уточнює, доповнює відповіді школярів, пояснює найскладніші питання, використовуючи відомі йому методи і прийоми навчання. Потім починаються практичні заняття-вправи, розв'язування задач, лабораторні роботи. Тут учитель оцінює не тільки знання, але й уміння їх використовувати. При цьому він може залучати на допомогу слабким учням більш сильних, створюючи творчі групи, розширюючи так необхідне в цьому віці ділове спілкування. За підсумками практичних робіт виставляються оцінки. Учні, які не змогли виконати завдання, працюють над матеріалом теми в позаурочний час разом з учителем та з більш підготовленими учнями.

Наведений приклад організації навчальної роботи означає, що одна й та ж форма навчання (наприклад, урок) може мати різноманітну модифікацію і структуру в залежності від завдань і методів навчальної роботи, що організується вчителем. Про це переконливо свідчить історія розвитку організаційних форм навчання.

Як бачимо, нерідко одні й ті ж поняття позначаються різними термінами і навпаки, одні й ті ж терміни позначають різні поняття. Для уникнення цього недоліку й забезпечення чіткості у диференціації вищевідзначених понять деякі автори пропонують поряд із загально-родовим поняттям «форма організації навчання» виділяти видове -- «форма навчальної діяльності учнів» (Бурлака ЯЛ., Вихрущ В.О.).

На думку Ю.І.Мальованого, коректніше вживати термін «форма навчання «, зміст якого може бути розкритий через зміст понять «система навчання», «форма навчального заняття» і «форма навчальної роботи учнів на занятті».

«Система навчання» визначає організацію вивчення змісту освіти у просторі і часі і передбачає: розподіл навчального матеріалу за роками та протягом року; місце навчання; контингент учнів; обсяг навчальних занять залежно від вікових та індивідуальних особливостей учнів; засоби навчання; пріоритетні форми навчальних занять; відповідну роль учителя в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів тощо.

«Форма навчального заняття» значною мірою визначається пріоритетними видами навчально-пізнавальної діяльності учнів та характером керівництва цією діяльністю з боку вчителя. Важливими критеріями визначення конкретної форми заняття є рівень самостійності учнів, який вона передбачає, а також специфічність застосовуваних засобів навчання.

«Форма навчальної діяльності учнів на занятті» також обумовлюються цілим рядом важливих факторів і може мати колективний або індивідуальний характер і реалізуватися по-різному. Саме в такому розумінні, на думку Ю.І.Мальованого, природно називати узагальнено формами навчання і урок, і семінар, і екскурсію, колективну й індивідуальну форми навчальної діяльності .

В науці поняття «форма» розглядається як з позиції лінгвістичної, так і з позиції філософської. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» поняття «форма» трактується як «Обриси, контури, зовнішні межі предмета, що визначають його зовнішній вигляд. Спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація і зовнішній вираз. Єдність форми і змісту; спосіб здійснення, виявлення будь-якої дії.

Форма будь-якого предмету, явища обумовлена його змістом і, в свою чергу, здійснює на нього зворотний вплив.

У «Філософській енциклопедії» поняття «форма» визначається як «внутрішня організація змісту», що «охоплює систему стійких зв'язків предмету». І тим самим виражає внутрішній зв'язок і спосіб організації, взаємодії елементів та процесів явища як між собою, так і з зовнішніми умовами. Форма має відносну самостійність [9].

Стосовно навчання, форма -- це спеціальна конструкція процесу навчання, характер якої обумовлюється змістом навчання, методами, засобами, видами діяльності учнів. Ця конструкція навчання є внутрішньою організацією змісту, яким у реальній педагогічній дійсності є взаємодія, спілкування вчителя з учнями при роботі над певним навчальним матеріалом.

Як відзначає академік Б.Т.Лихачов, форма навчання - це «цілеспрямована, чітко організована, змістовно насичена і методично оснащена система пізнавального і виховного спілкування, взаємодії, стосунків учителя з учнями». Результатом такої взаємодії є професійне удосконалення учителя, засвоєння дітьми знань, умінь і навичок, розвиток їх психічних процесів і моральних якостей.

Форма навчання реалізується як органічна єдність цілеспрямованої організації змісту, навчальних методів і засобів. Одинична й ізольована форма навчання (урок, лекція, лабораторна робота, семінарське заняття, екскурсія тощо) має лише часткове навчально-виховне значення. Вона забезпечує засвоєння дітьми конкретних фактів, узагальнень, висновків, набуття окремих умінь і навичок. Система ж різноманітних форм навчання дозволяє розкрити цілі розділи, теми, теорії, концепції, використати взаємопов'язані уміння й навички і має загальне навчально-виховне значення, формує у школярів системні знання і особистісні якості.

Система різноманітних навчальних форм, основою якої слугують провідні ідеї розділу, теми і єдині види діяльності, забезпечує засвоєння системи навчального предмету, формування світогляду, навчальних умінь і навичок. Ефективність реальної практики навчання забезпечується не окремими формами навчання, взаємозв'язаною їх системою. Різноманітні системи навчання учнів: індивідуальна, групова, урочна, бригадна, масової сугестивної навчальної взаємодії -- не заперечують одна одну. Наприклад, урочна система може містити в собі індивідуальні, групові, бригадні заняття і елементи сугестивної педагогіки. Тому й система форм може містити колективні, індивідуальні та інші заняття.

Необхідність системної залежності і різноманітних форм навчання обумовлена своєрідністю змісту освіти, а також особливостями сприймання і засвоєння навчального матеріалу дітьми різноманітних вікових груп.

Зміст навчання і вікові особливості школярів вимагають відповідної, адекватної форми навчання, обумовлюють її характер: місце в процесі навчання, тривалість, змінну, динамічну структуру, способи організації . Різноманітні поєднання цих компонентів дозволяють створювати найрізноманітніші форми навчання.

Отже, форму навчання потрібно розуміти як конструкцію ланок, циклів у навчання, що реалізуються в поєднанні керівної діяльності вчителя і керованої діяльності учнів, спрямованої на засвоєння певного змісту навчального матеріалу і способів діяльності. Будучи зовнішнім виглядом, зовнішнім обрисом відрізків-циклів навчання, форма відображає систему їх стійких зв'язків і зв'язків компонентів всередині кожного циклу навчання і як дидактична категорія означає зовнішній аспект організації навчального процесу, який пов'язаний з кількістю учнів, часом навчання, а також місцем його здійснення[8].

Участь дітей в організації середовища допомагає сформувати у них почуття відповідальності і того, що класна кімната належить їм. Іншими словами, діти беруть участь в організації своєї навчальної домівки. Для вчителя важливо заохочувати дітей брати участь у прийнятті рішень щодо того, де розмістити навчальні матеріали, як оформити класс, визначення відповідальних за ту чи іншу роботу. Діти можуть допомагати розвішувати таблички з назвами навчальних центрів чи навчальних матеріалів, складати розклад робіт, робити календарі днів народжень тощо.

Навчальні матеріали у класі мають відображати багатоманітність сімей, чиї діти навчаються у ньому, і певною мірою багатоманітність, яка існує у світі. Навчальні матеріали мають містити зображення людей з різними можливостями, які, тим не менш, показуються в активних ролях. Зображення, на яких люди похилого віку займаються цікавими заняттями, зображення чоловіків і жінок, які займаються нетрадиційними заняттями (наприклад, жінка-пожежниця, чоловік - вихователь дитячого садка та ін.), позитивні зображення людей з інвалідністю, людей різного походження тощо.

Матеріали, які допоможуть дітям сприйняти багатоманітність можуть бути різними - фотографії, мистецькі роботи, постери, книги, оголошення тощо[7].



Висновки

Для того, щоб найкраще підготувати себе до моделі партнерства у школі, варто:

1. Прийняти факт, що зміни мислення відбуваються повільно - воно подібне на айсберг, занурений у глибини історії. Отже слід набратися терпіння, намагаючись побудувати партнерські стосунки з іншими батьками, з адміністрацією школи, зрештою - шукаючи спільну мову із власною дитиною.

2. Поставити собі запитання, який спосіб мислення найбільш адаптивний для цих умов; знайти носіїв такого мислення зростання. Приміряти на себе ці моделі.

3. Розвивати уяву і креативність. І батькам, і педагогам можна рекомендувати таку просту вправу:

Перед тим, як зробити дитині зауваження, дати завдання, чи виставити оцінку, уявіть що за один момент минуло 10, 15, 20 років. Хто тепер перед вами? Людина, яка тепер дивиться на вас, може поглянути з висоти як свого зросту, так і досвіду.

Перед вами ті, хто буде створювати і розвивати технології, що визначатимуть ваше життя, закони, за яким вам жити, культурний та інформаційний контент, який спонукатиме думати і відчувати в певному ключі. Ви ж сподіваєтеся, що всі ці продукти і сервіси враховуватимуть ваші потреби? Тоді варто дати їм приклад розуміння потреб іншого.

4. Освоювати навички перемовин і вчитися не лише аргументувати власну позицію, але й слухати інших.

5. Підтримувати власний ресурсний стан і почуття гумору

6. Укладати Меморандум про співпрацю між батьками, вчителями, адміністрацією і учнями, який розробила ГО “Смарт освіта”.

Підготовку студентів до роботи з батьками учнів потрібно розглядати як соціальний вплив, який повинні вміти здійснювати педагоги на переконання та поведінку батьків з метою покращення якості сімейного виховання.

Таку підготовку майбутнього вчителя до роботи з батьками учнів ми розглядаємо як підсистему цілісної системи професійної підготовки вчителя.

Плануючи зміст та основні форми і методи такої підготовки, ми орієнтуємося на специфіку організації роботи з батьками учнів у сучасній загальноосвітній школі, яка має здійснюватись за такими основними напрямами:

ь вивчення сімей учнів, їх виховного потенціалу;

ь включення батьків, усіх дорослих членів родини у навчально-виховний процес як рівноправних учасників, інтеграція зусиль і гармонізація взаємин педагогічного колективу і батьківської громадськості в створенні сприятливих умов для ефективної роботи освітнього закладу;

ь формування педагогічної культури сучасної сім'ї та допомога батькам в їх психолого-педагогічній самоосвіті;

ь корекція виховної діяльності родин з різним типом сімейного неблагополуччя.

Система підготовки студентів педагогічного коледжу до роботи з батьками учнів початкових класів має на меті надати студентам, майбутнім учителям початкових класів, систематизовані знання про специфіку організації виховного соціально-педагогічного процесу, технології постановки та здійснення виховних цілей, засобів щодо соціально-педагогічної роботи з сім'ями різних типів для покращення сімейного виховання, якості співробітництва та взаєморозуміння з батьками учнів.

Зміст роботи з досліджуваної проблеми спрямований на те, щоб ознайомити студентів з особливостями сучасних українських сімей, їх виховним потенціалом; обґрунтувати наукові засади сімейного виховання; довести значення сім'ї, родини у вирішенні завдань формування гармонійно розвиненої особистості школяра; проаналізувати провідні напрями педагогічної діяльності, спрямованої на взаємодію з батьками учнів та створення оптимальних умов для успішної соціалізації особистості; озброєння студентів різноманітними методиками вивчення сімей учнів, сучасними доцільними формами та методами роботи з сім'ями вихованців; виховання у студентів культури спілкування у процесі взаємодії з батьками учнів і ін.



Список використаних джерел

1. Матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов'язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

2. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. -- К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. -- 206 с.

3. Сухомлинский В. Этюды о коммунистическом воспитании // Народное образование. - 1967. - № 2-6. - С. 41.

4. Філософська енциклопедія. - Т. 4. - М., 1970. - С. 383

5. https://nus.org.ua/articles/pedagogika-partnerstva-shho-tse-take-ta-yak-zrozumity-chy-vona-ye-u-shkoli/

6. https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2017/11/NUSH-poradnyk-dlya-vchytelya.pdf

7. https://pidruchniki.com/10880405/pedagogika/formi_organizatsiyi_navchalnogo_protsesu_shkoli

8. www. E- ranok.com .ua



Додаток А

Перші батьківські збори в 5 класі

Мета: познайомити батьків учнів класу з класним керівником, із педагогами та одне з одним; допомогти батькам підготуватися до зміни статусу дитини в сім'ї та зрозуміти важливість переходу дитини в нові умови навчальної діяльності.

Підготовка до зборів:

1. Вивчення класним керівником особистих справ учнів, результатів їхньої навчальної діяльності в четвертому класі.

...