Естетичне виховання дошкільників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В останні роки зросла увага до проблем теорії та практики естетичного виховання як найважливішого засобу формування ставлення до дійсності, засобу морального і розумового виховання, тобто як засобу формування всебічно розвиненої, духовно багатої особистості.

Р. Тагор казав: «Не можна ростити повноцінну людину без виховання в ньому почуття прекрасного ...»

Про вплив краси (естетика, як відомо, наука про прекрасне, а естетичне виховання є прилучення до прекрасного в усіх йогопроявах) написано і сказано чимало. Ще стародавні греки вважали, що краса, міра, гармонія не тільки еталони явищ природи або творів мистецтва, а й принципи суспільного життя.

Дитина з раннього дитинства відкриває і досліджує навколишній світ, він тягнеться до гарного, яскравого відчуває радість спілкування з природою. Він відкриває для себе світ в різноманітних фарбах і звуках.

В.А. Сухомлинський писав «Світ, що оточує дитину, - це перш за все світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. »

Проблема формування естетичного досвіду дошкільників та молодших школярів засобами природи ґрунтується на комплексі питань, які активно досліджуються в психолого-педагогічній літературі. У роботах М. Киященка, Л. Пєчко, В. Самохвалової Васютинська Т. ,Долинна О. ,Косачова Л. В., Половіна О. А., Донченко О. В. Поніманська Т., Е Тіхеева,тощо ми зустрічаємось із плідними спробами дослідження шляхів та умов формування естетичного досвіду особистості фахівці з дошкільного виховання.

Актуальність даної теми зумовлена демократичними змінами в суспільстві та гуманістичною концепцією освіти. Проте в значній частині сучасних навчальних закладів спостерігається тенденція до перевантаження інтелектуальної сфери особистості порівняно з емоційно-образною, що призводить до деформації чуттєвого сприймання, згасання творчих здібностей дітей. Естетичне виховання повинно стати базовим компонентом, основою будь-яких освітніх систем, адже орієнтує особистість на пошук краси і гармонії у навколишній дійсності та у самій собі.

Формування художньо-естетичної культури, творчих здібностей особистості, виховання естетичних смаків, почуттів, потреб набуває особливої значущості саме в дошкільному віці, оскільки знання, вміння та навички, отримані в ранньому дитинстві, значним чином впливають на її подальший розвиток. Завдання та шляхи реалізації естетичного виховання дітей дошкільного віку визначені Законом України „Про дошкільну освіту", Національною державною комплексною програмою естетичного виховання, Базовим компонентом дошкільної освіти, проектом „Дошкілля".

Предмет дослідження - форми роботи по естетичному вихованню дошкільників засобами природи. Об'єкт дослідження - естетичне виховання дошкільників. Мета роботи: розглянути особливості естетичного виховання у дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою.

Завданнями роботи є:

Вивчити педагогічні основи естетичного виховання старших дошкільників;

Розглянути історичні аспекти даної теми;

Розкрити значення природи в естетичному вихованні дошкільників;

Виявити основні шляхи та методи естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами природи.

Методи дослідження:

- вивчення педагогічної і методичної літератури з проблеми дослідження;

- спостереження за діяльністю дошкільників;

- вивчення роботи ДНЗ з проблеми естетичного виховання дошкільників; - дослідницька робота; База дослідження: ДНЗ № 15 «Казка» г. Антрацит.



1. Теоретичні основи естетичного виховання дітей дошкільного віку

1.1 Історичні аспекти естетичного виховання дошкільників в Росії і Україні

Проблема виховання гармонійно розвиненої, ініціативної, творчої особистості з самостійними духовними орієнтирами є сьогодні універсальною для гуманітарних галузей вітчизняної науки, тому в центрі уваги сьогочасних досліджень є знаходження оптимальних шляхів і засобів, що ефективно впливають на розвиток естетичної та моральної свідомості особистості з раннього дитинства. Вирішенню окресленої проблеми значною мірою сприятиме вивчення, узагальнення та творче переосмислення історико-педагогічного досвіду з метою подальшого використання його найбільш прогресивних положень у сучасних дошкільних навчальних закладах.

В області природознавської роботи в дитячих установах в цей час не було певних директив. Що ж робили установи? Спостережень за сезонними явищами, реєстрація їх у вільних дитячих малюнках, збір кольорів і листя для прикраси приміщення, використання природи як дидактичного матеріалу, догляд за тваринами: кішкою, собакою -- ось те мало що, що робилося установами в цій області. Проте вже роки 1919, 1920, 1921 є роками перших спроб створення планомірно організованої, методично продуманої роботи за природою в дошкільних установах.

У I9I9 р. був скликаний I Всеросійський з'їзд по дошкільному вихованню. Він проходив в атмосфері гострої боротьби із захисниками «школи, політики», що стоїть зовні, з теорією вільного виховання. На нім ставиться завдання і мета дошкільного виховання -- гармонійний розвиток особи. Одним із засобів досягнення цієї мети проголошується залучення до природи. Так, в дебатах по доповіді Д.Н.Лазуркиной, говориться про необхідність учити дітей логічно мислити без містики і релігійності. Е.И. Тіхєєва на цьому з'їзді закликає дошкільних працівників наближати хлопців до природи.

Матеріали з'їзду з'явилися своєрідною програмою організації роботи по природознавству в дошкільних установах. Стає характерним пошук умов активного спілкування дітей з природою: організація городу, квітника, саду, пристрій живих куточків.

Починається і підготовка вихователів до роботи з дітьми в природі. Затвердження природи як джерела розвитку дітей вимагало відповідної освіти педагогів. У зв'язку з цим в учбовий план курсів по підготовці інструкторів і керівників дошкільних установ при інституті дошкільного виховання (Москва) був включений загальний курс природознавства, який знайомив слухачів з основами природознавства. Крім того, вихователів знайомили і з різними формами організації роботи в природі з дітьми (досліди, екскурсії і так далі).

У післявоєнні роки рівень виховно-освітньої роботи в дитячому саду став значно вищий. Цьому сприяли і методичні рекомендації по різних розділах. Так, в 1947 р. видається методичний лист «Знайомство дітей з природою». Робота по ознайомленню дітей з природою завоювала міцне місце в радянському дитячому саду. Проте, вихователі стикалися з великими труднощами при відборі матеріалу і підношенні його дітям. У листі підкреслювалося, що знайомити дітей з природою необхідно в повсякденному житті, на заняттях, по заздалегідь розробленому плану і під керівництвом вихователя. Велике місце в листі відводилося вмісту і методиці роботи з дітьми в різних вікових групах.

У 1954 р. С.А. Веретенникова готує методичний лист «Ознайомлення дітей з природою», в якому розкриваються завдання ознайомлення дітей з природою; програма, що містить об'єм уявлень про тварин, рослини, деякі відомості про сезонні явища природи; дороги і засоби ознайомлення дітей з природою.

Вже в кінці ХІХ століття було визначено такі два шляхи ознайомлення дітей дошкільного віку з природою: теоретичний (казки, розповіді про світ природи, ознайомлення з різноманітними явищами природи та їх пояснення, що супроводжується демонстрацією) та практичний (спостереження, догляд за рослинами і тваринами).

Краса в природі об'єктивна, але вона не завжди виступає як краса, якщо не звертати увагу учнів на фарби весняних сходів, голубизну лісової далечіні, захід сонця. Для духовного розвитку людини естетичне ставлення до світу є об'єднувальною ланкою між теорією і практикою. Світ треба пояснювати, змінюючи його, і змінювати, пояснюючи, те й інше - естетична інтерпретація ставлення до світу.

Історія педагогічної думки в кращих її досягненнях говорить про те, що природа є могутнім засобом естетичного розвитку Так, автор теорії і методики дошкільного виховання, Н. Лубенець була переконана, що тісне спілкування дитини з природою -- це «найкращий спосіб зміцнити сили дитини». Педагог стверджувала, що дитячий садок намагається всіма засобами «наблизити дитину до природи, з раннього віку розвиває в неї любов до її краси та інтерес до її явищ».

Пропагандист національного виховання, організатор дитячих дошкільних закладів в Україні С. Русова підкреслювала, що природа «в усій її непереможній красі» є засобом виховання почуття краси та збудження естетичних настроїв, «джерелом естетичних впливів на дитину». На мій погляд, педагог цілком мала рацію, коли наголошувала на виховному впливі праці дітей у природі, під час якої в них також розвивається відчуття краси.

Величезну роль природи у формуванні особистості дитини підкреслював відомий вітчизняний педагог, автор творів «Виховний ідеал», «Система навчання», «Виховна роль мистецтва», «Засади естетичного виховання»

Г. Ващенко. Він був переконаний, що природа є джерелом найчистіших наших радощів, і що «небо, дерева, квіти -- все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і має покласти основи любові до рідної природи».

На думку педагога, мистецтвознавця і теоретика естетичного виховання Ф. Шміта, взагалі естетичне виховання повинно здійснюватися «не в музеї, а в природі».

Висвітлюючи питання значення природи в естетичному розвитку дитини, видатний український композитор К. Стеценко вважав, що порушення теми природи в музичних творах «сприяє вихованню у дітей любові до оточуючої природи, пробуджує кращі порухи душі». У зв'язку з цим, однією з провідних тем його колядок, щедрівок, пісень, написаних спеціально для дошкільників, є природа.

Якщо обмежитися вітчизняними прикладами, то варто звернутися до творчості К.Д.Ушинского. Це ім'я і сьогодні залишається зразком живого зв'язку теорії і практики виховання засобами природи.

”Природа, - писав К.Д. Ушинський, - є один з могутніх агентів у вихованні людини, і найретельніше виховання без участі цього агента завжди буде відзиватися сухістю, одноманітністю, неприємною штучністю“. [ 32, с. 140 ]

І хоча природа, як відомо, не ставить перед собою мети виховання, усе-таки прекрасний ландшафт, на глибоке переконання

К.Д. Ушинського, має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко суперничати впливу педагога. Цілком природно, досліджувана проблема знайшла своє логічне продовження в роботах А.С. Макаренка, В.О.Сухомлинського. Наші співвітчизники довели, що естетичне виховання є процесом сутнісного становлення і розвитку людини, безпосередньо пов'язаного з умінням педагога розкрити красу природи . Ніщо інше, як природа, здатна привести в емоційний стан людину. Більш того, відсутність жвавості, емоційності, атмосфери піднесеності варто шукати в невмінні педагога акцентувати увагу дітей на миттєвостях природної краси. Цілком закономірно ставити дитячу емоційність у пряму залежність від здатності спілкування з природою.

У системі всебічного розвитку особистості В.О. Сухомлинський надавав особливу роль естетичному вихованню за допомогою природних явищ. Він розумів природу як систему зв'язків і відносин взаємообумовлених явищ, сукупність форм руху матерії. Звідси й необхідність зробити природу самою суттю життєвого середовища: ”Важливою метою всієї системи виховання я бачив у тім, щоб школа навчила людину жити у світі прекрасного, щоб вона не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ньому самому“. [29, с. 26 ]

Дуже цікаво й тонко помічено: почесне завдання педагога полягає в тім, щоб людиною " присвоїлась" гармонійна єдність світу природним і соціальним феноменом. На нашу думку, педагогічна література слабко націлює своїх читачів на виховання діяльного ставлення дітей до природного середовища. Але ж тільки шляхом активної естетичної діяльності визначаються істинно гуманістичні відносини до начала всіх начал.

Залучення дітей до творчої роботи з перетворення природи - це, по суті, залучення її до естетичної діяльності. Одні тільки заклики: ”Не ламайте дерева “, ”Любите тварин “ і ін., не підкріплені діяльністю, мало чи майже нічого не дають.

Варто виділити ще один аспект проблеми. Природна краса може впливати тільки на суспільну людину. Іншими словами, чим більш людяний суб'єкт, тим глибше впливає на його світогляд краса природи. Повсякденний життєвий досвід переконує: природа бере участь у естетичному вихованні, коли молода людина ” співпереживає “ природному явищу, коли вона сприймає ” біль “ зломленої яблуні чи зів'ялої троянди, і така співучасть збуджує внутрішні сили на боротьбу зі злом. [33, с. 210 ]

Любов до природи є в душі кожної дитини, стверджували педагоги-практики досліджуваного періоду, її лише необхідно пробудити та розвивати з раннього дитинства, а саме: звертати увагу дитини на красу квітів і різноманітність їх забарвлення, на пишноту веселки, грози, заходу та сходу сонця тощо. У своїх публіцистичних статтях вони зазначали, що «дитина під безпосереднім впливом живої природи, використовуючи природні предмети для ігор і занять навіть без керівництва дорослого, отримує виховання та знання».

Аналіз та узагальнення історико-педагогічної літератури дозволяють стверджувати, що, як і сучасні педагоги-науковці та практики, відомі освітяни минулого опікувалися проблемою підвищення якості навчально-виховного процесу, зокрема пошуку найбільш ефективних засобів естетичного виховання підростаючого покоління. Їх педагогічні погляди, практичні та методичні рекомендації щодо використання природи в навчально-виховному процесі є, на мій погляд, актуальними й прийнятними для сьогодення.

1.2 Аналіз сучасного стану естетичного виховання дошкільників

Сучасна вітчизняна система естетичного виховання дошкільників відображена в “Концепції дошкільного виховання в Україні”, у Законі України “Про дошкільну освіту”, в “Базовому компоненті дошкільної освіти”, у програмах виховання дітей дошкільного віку “Малятко”, “Дитина”, “Дитина в дошкільні роки”, “Українське дошкілля”, в програмах “Створення умов природного розвитку дітей у системі дошкільного виховання”, “Ладки” тощо. [ 10, с. 19]

“Малятко”. Авторами її є науковці Інституту педагогіки, Інституту психології Академії педагогічних наук України, педагогічних університетів України. Ця програма затверджена колегією Міністерства освіти України у 1991 р. (друге видання -- 1999 p.). Вона визначає завдання і зміст виховання і навчання дітей віком від двох до семи років.

Навчально-виховний матеріал систематизовано за віковими групами у розділах “Сенсорне виховання”, “Виховуємо здорову дитину”, “Гра”, “Дитина і навколишній світ”, “Рідна природа”, “Мовленнєве спілкування”, “Художня література”, “Цікава математика”, “Образотворче мистецтво”, “Конструювання”, “У світі музики”, “Праця”. Завдяки цьому вихователі мають змогу врахувати не тільки вік, а й рівень розвитку кожної дитини, щоб раціонально дозувати матеріал. [ 26, с. 135]

Зміст розділу «Рідна природа» спрямовує вихователів на формування в дітей світоглядних уявлень. Картина світу має розгортатися перед дитиною поступово в певній системі: від найпростіших уявлень про окремі об'єкти і явища природи, їх суть до узагальнених понять. Саме узагальнення, даючи можливість абстрагуватися від великої кількості природних явищ, виробляє цілісний погляд на світ.

У розділі простежується чітка екологічна та валеологічна спрямованість змісту, до якого увійшли такі основні ідеї та поняття:

єдність та взаємозв'язок живого і неживого в природі (нежива природа -- джерело задоволення потреб живих організмів; зв'язок рослин і тварин проявляється в різноманітній пристосованості до середовища існування);

єдність живого та неживого в природі розкривається через поняття «живий організм»: живі істоти дихають, живляться, пересуваються, відчувають, розмножуються; живе може існувати тільки за умови цілісності його зв'язків з природним середовищем та відповідності умов середовища його потребам;

єдність людини і природи (людина як біологічна жива істота є частиною природи, вона здатна діяти усвідомлено, передбачаючи наслідки своїх дій; взаємодія людини і природи розкривається через вплив природи на людину і людини на природу).

Ціннісне ставлення до природи полягає в її універсальності, адже вона є колискою, оберегом життя, а також соціальною цінністю, яка визначається естетичною, пізнавальною, моральною значущістю для людини, суспільства. Саме на цих положеннях акцентуємо увагу вихователів і батьків, адже від рівня екологічної культури залежить збереження життя. [10, с. 17 ]

“Дитина”. Створена у 1992 р. працівниками Київського міжрегіонального інституту вдосконалення вчителів ім. Б. Грінченка. Містить орієнтовний зміст виховання і навчання дітей віком від трьох до семи років, метою яких є становлення особистості дитини через розвиток її психічних процесів.

“Дитина в дошкільні роки”. Розроблена в 1991 р. запорізькими науковцями і педагогами-практиками, адресована педагогам і батькам, є своєрідним керівництвом для них. Структурно матеріал її згрупований за розділами “Пізнай дитину”, “Здорова дитина -- здорове суспільство”, “Цінності дошкільного дитинства та шляхи їх формування”, “Формування культури пізнання”, “Рушійні сили розвитку дошкільника” та ін. “Додатки” містять орієнтовний практичний матеріал, а зміст -- цікаві знахідки авторів.

Однією з головних умов виховання здорової дитини автори вважають врахування її індивідуальних особливостей: стану фізичного і психічного здоровґя, типу темпераменту, реакції серцево-судинної та дихальної систем, шкіри на повітря, воду, сонце; емоційного настрою; розвиненості опорно-рухового апарату; схильності до сприйняття впливів місяця, сонця.

“Українське дошкілля”. Створена колективом Львівського обласного інституту удосконалення вчителів на основі “Програми виховання та навчання в дитячому садку” (К., 1986) і досвіду роботи педагогів 30-х років XX ст. Програма охоплює навчання і виховання дітей від четвертого до сьомого року життя. Вона орієнтує на роботу з дітьми за такими тематичними підрозділами: побут, ігри, охорона здоровґя і фізичне виховання дітей, рідний край, розвиток мовлення, формування початкових математичних уявлень, естетичне виховання і художня творчість дітей, виховання основ культури поведінки і взаємин, праця. Особливо багата програма на історико-етнографічний матеріал, оскільки укладачі розглядали її як регіональну.

Завідуючі дитячими закладами Луганщини Лілія Блудова та Надія Дернович розробили оригінальні програми виховання дітей, апробовані в авторських дитячих садках.

“Створення умов природного розвитку дітей у системі дошкільного виховання” .Мета її полягає в розвитку вільної, творчої, духовної особистості. Природним вихованням автор (Л. Блудова) вважає розвиток дитини в природних умовах, її дбайливе ставлення до природи. Дитина має жити і виростати в атмосфері радості, активно пізнаючи світ, збагачуючись духовно. Допомогти їй у цьому зможе тільки гуманістично спрямований, з належним рівнем культури вихователь, а також дитячий садок, який повинен бути для неї домівкою. Програма пропонує оригінальну систему загартовувальних процедур, різноманітні форми роботи, спрямовані на інтелектуальний розвиток дитини.

“Ладки”. Програма орієнтує на системну роботу щодо формування гуманістично спрямованої активної особистості дитини у процесі різноманітної діяльності.Матеріал згруповано у два розділи -- “Виховання і розвиток первинних потреб і формування матеріальної культури” та “Виховання і розвиток вищих потреб і формування духовної культури”. Автор -- Н. Дернович.

У багатьох вітчизняних дошкільних закладах в організації навчально-виховного процесу використовують концептуальні підходи, окремі елементи, а то й цілі програми навчання і виховання, створені зарубіжними авторами, авторськимиколективами

Основний нормативний документ, який визначає сучасні вимоги до змісту та обсягу дошкільної освіти в Україні, її пріоритети, -- Базовий компонент дошкільної освіти (державний стандарт). Його чинність підтверджено Законом України "Про дошкільну освіту", в якому, зокрема, сказано: "Базовий компонент дошкільної освіти -- державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті". Виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти обов'язкове для всіх дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Він скеровує педагогів, батьків на забезпечення кожному дошкільникові достатнього й необхідного рівня розвиненості, вихованості, навченості, життєвої компетентності, адаптованості та адекватної зорієнтованості в довкіллі, надання рівних стартових можливостей усім дітям перед початком шкільного навчання. До нього було розроблено методичний супровід -- Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні.

Новизна матеріалів Базової програми "Я у Світі" полягає в тому, що це перша в Україні програма розвитку дитини-дошкільника, яка базується на чітких концептуальних засадах, що відповідають сучасним світоглядним позиціям та світовим тенденціям. Відмінність її від попередніх програм --у спрямованості на цілісний збалансований розвиток дитини через освоєння чотирьох основних сфер життєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам". Програма реалізує особистісно-орієнтовану модель дошкільної освіти, заявлену Базовим компонентом, відповідно до сучасного трактування завдань освіти у ній зміщено акцент з дидактичного (обов'язкове засвоєння дітьми певного обсягу знань, умінь, навичок) на розвивальний та виховний аспекти, що в комплексі забезпечує формування компетентної особистості. [35 ]

Фундамент всієї системи екологічного виховання дошкільнят - теоретичний блок, що розкриває головні поняття, провідні ідеї екології. Він має велике значення для фахівців, які реалізують на практиці виховання дітей: забезпечує новий погляд на природу, нове розуміння навколишнього середовища, демонструє взаємозв'язок усіх компонентів природи і місце людини в ній. На початку 1990-х рр.. з'явилася перша " Програма екологічного виховання дошкільнят ", яка після доопрацювання перетворилася в програму "Юний еколог". Необхідно спеціально підкреслити: екологічні знання, включені в програму, - це засіб формування у дітей ставлення до природи, яке будується на емоційно-чуттєвій основі, проявляемое дитиною в різних видах діяльності з екологічним змістом. Саме тому кожен розділ включає дві позиції: "знання" і "відношення". Вихователь дає дітям знання і простежує, як вони впливають на розвиток їх відношення до об'єктів рослинного і тваринного світу, що знаходяться поруч.

Спостереження розвиває у дітей різні відтінки ставлення до природи: пізнавальний інтерес, естетичні переживання, співчуття. Потреба пізнавати нове формується завдяки багаторазовому зверненню до об'єкта, супроводжуваного коментарями дорослого про причинно-наслідкових зв'язках живого організму з середовищем її проживання. На основі розуміння ЦИХ зв'язків у житті мешканців куточка природи, залежності їх самопочуття від умов, в яких вони знаходяться, виникають переживання за них, співчуття, початкові форми моральної відповідальності, готовність допомогти. Це той випадок, коли знання трансформуються у відношення.

Народженню естетичного ставлення до природи в процесі спостережень сприяє Детальне і чуттєве сприйняття об'єкта, усіх його сенсорних особливостей - форми, забарвлення, пропорцій, розміру та ін Всі природні об'єкти, якщо вони перебувають у сприятливих умовах життя, демонструють морфо-функціональну красу - красу будови і різні прояви. При цьому вона завжди має свою яскраво виражену (видову) специфіку. Спостереження, спеціально присвячений красі об'єкта, розвивають в дітях здатність бачити і відчувати гармонію форми, кольору, ліній, пропорцій, їх взаємозв'язок і функціональність у кожної тварини і рослини.

Система екологічного виховання дошкільнят включає кілька взаємозалежних блоків, які охоплюють всі сторони еколого-педагогічного процесу в дошкільно закладі: зміст екологічного виховання, способи його реалізації (методи і технології), організацію і керування процесом.[ 23]

1.3 Визначення поняття «Естетичне виховання»

Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», -- стверджував В. Сухомлинський.

Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання .

Естетика (від гр. aistesis -- відчуття, почуття) -- наука про прекрасне та його роль у житті людини, про загальні закони художнього пізнання дійсності, розвитку мистецтва.[ 24, с. 116]

Естетичне (грец. aisthetikos -- почуттєвий) виховання -- послідовне формування у дітей естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості.

Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя, якщо їх основа закладена у дошкільному дитинстві.

Естетичне виховання містить розділ про природу. Дошкільникам необхідно спостерігати й відзначати красу лісів, полів, садів, помічатикрасу окремих явищ та об'єктів природи: темні хмари, яскраві зірки,сріблясті рибки, різнокольорові камінці в акваріумі і т.д.; роздивлятисявізерунки морозу на вікнах, сніжинки, помічати блиск снігу; відрізняти ізіставляти форми квітів та листя, помічати відносну величину ізабарвлення, форми предметів; сприймати красу звуків у природі: шум вітру,шелест листя, дзвін весняної капели, спів птахів; розрізняти і вмітизіставляти найбільш характерні особливості сезонних змін у природі

(фарби, запахи, звуки); помічати як перетворюється природа в результатіпраці людини (посадка дерев, квітів). Старші дошкільнята поступовоповинні проявляти творчу фантазію і самостійність, споруджуючиспоруди зі снігу, складаючи букети квітів, спостерігаючи явища природи вчас прогулянки, за власною ініціативою згадати й проспівати відповіднупісню, прочитати вірш, придумати як використовувати природний матеріал.

Основне завдання естетичного виховання полягає у формуваннітворчого ставлення до дійсності. Розвиток естетичного сприйняття, естетичних і художніх здібностей, естетичної та художньої діяльності спирається на сучасний розвиток сенсорнихсистем, діяльність різних аналізаторів, що забезпечують необхіднуточність і точність діфференціровок.

Рішення завдань естетичного виховання тісно пов'язане з формуванняму дітей таких якостей, як ініціативність, вміння передбачати певні результати, прагнути до них, вміння мріяти.

Завданням усякого виховання є формування в особистості визначених потреб. У нашому випадку мова йде про формуванняестетичної потреби, яку ми визначаємо як потреба людини вкрасі й насправді за законами краси. Вихователю слідзвернути увагу, по-перше, на широту естетичної потреби, тобто спроможність особистості естетично ставитися до якомога більшому колу явищ дійсності, по-друге, на якість естетичної потреби,яке виявляється у рівні художнього смаку та ідеалу, по-третє, наактивну творчу діяльність, як виконавчу, так і авторську,що стосується не тільки мистецтва, але і всіх форм діяльності людини.

Перераховані ознаки можна вважати критерієм естетичної вихованості особистості.

Естетичним смаком називається відносно стійке властивістьособистості, в якому закріплені за посередництвом естетичної інформаціїоб'єктивні норми і суб'єктивні уподобання, службовці особистіснимкритерієм для естетичної оцінки.

Естетичний ідеал - це конкретно - історичне уявлення людейпро високу, належного красу і їх діяльність по її досягненню.

Робота з естетичного виховання в дитячому саду тісно пов'язана зівсіма сторонами виховного процесу, форми організації її дужерізноманітні, і результати виявляються в різних видах діяльності.

Робота ця передбачає:

- виховання естетичного ставлення до навколишньої дійсності через ознайомлення з суспільними і природними явищами в побуті, впроцесі праці, гри; естетичне виховання засобами мистецтва.

Природа - один з важливих чинників естетичного розвитку особистості.

Складний світ суспільних явищ у їх естетичному виразі також робить істотний вплив на формування естетичних поглядів дітей.

Архітектурний вигляд міст, садів, парків, дитячих садків і т.д.створюють естетичну атмосферу, сприяють формуванню художньогосмаку.

Трудові заняття, праця дошкільнят безсумнівно мають своїестетичні властивості.

Життєвий уклад, побут, традиції знаходять своє вираження в естетиціпобуту, красу традицій.

У науково-теоретичної розробки системи естетичного виховання,її практичному здійсненні необхідно враховувати вікові психологічні особливості дітей, інтереси, запити, сучасний рівеньхудожнього розвитку молодого покоління, доступність, систематичність іпослідовність змісту.

Найважливішою умовою повноцінного Естетичного виховання єсередовище, яке оточує дитину в дитячому садку: будівля дитячого саду,ділянка з його обладнанням та зеленими насадженнями, предметна Середа:меблі, іграшки.

Своїм зовнішнім виглядом, гармонією ліній і форм, кольором, різноманітністюзмісту вони сприяють формуванню естетичного сприйняття,естетичних почуттів, оцінок, основ естетичного смаку.

Другим, не менш важливою умовою, є насиченість побутутворами мистецтва: картини, естампи, скульптура, творидекоративно-прикладного мистецтва, художня література, музичнітвору і т.д. Дитина з раннього дитинства має бути оточенийсправжніми витворами мистецтва.

Третя умова - активна діяльність самих дітей, тому що створенняестетичної середовища ще не визначає успіх естетичного вихованнядитини.

В основі методики естетичного виховання лежить спільнадіяльність педагога і дитини з розвитку у нього творчих здібностейдо сприйняття художніх цінностей, до продуктивної діяльності, усвідомленого ставлення до соціально, природного, предметної середовищі.

Естетичне сприйняття життєвих явищ завжди індивідуально івибірково. В основі його лежить емоційний відгук на прекрасне.

Дитина завжди відгукується на гарне в природі, предметному світі,мистецтві, на добрі почуття людей. Велике значення при цьому мають особистийдосвід малюка, його спонукання, прагнення, переживання.

Методи естетичного виховання дуже різноманітні. Вони залежать відбагатьох умов: обсягу і якості художньої інформації, форморганізації та видів діяльності, віку дитини.

Педагогічна наука і практика визначає ряд найбільш ефективнихметодів, що сприяють формуванню у дітей естетичних почуттів,відносин, суджень, оцінок, практичних дій:

- метод переконання, спрямований на розвиток естетичного сприйняття,оцінки, початкових проявів смаку;

- метод привчання, вправи в практичних діях,призначених для перетворення навколишнього середовища і вироблення навичоккультури поведінки;

- метод проблемних ситуацій, що спонукають до творчих і практичнимдій;

- метод спонукання до співпереживання, емоційно-позитивноїчуйності на прекрасне і негативне ставлення до потворного внавколишній світ.



2. Практичні аспекти естетичного виховання дітей дошкільного віку засобами природи

У дошкільному дитинстві широко застосовуються ігрові методичні прийоми.

Дитина успішніше засвоює різноманітну діяльність, якщо виховательстворює ігрові ситуації, якщо художній матеріал представлений взахоплюючій формі, якщо між дітьми виникають ігрові змагання.

Найважливіше значення гри полягає в тому, що вона є такоюформою організації життя дітей, при якій складаються певнівзаємовідносини між ними, формуються їхні почуття, в тому числіестетичні. Невигадливі гри в природі доставляють багато радості дітям ів той же час їх розвивають спостережливість, уяву, фантазію,загострюють сприйняття сам процес

Спостерігаючи за яскравими, барвистими явищами (листопад, снігопад, хуртовина, гроза), діти хочуть осягнути їх, задають питання і поступово підходять до їх розуміння, можуть пояснити, чому восени птахи відлітають, чому сьогодні замерзли калюжі, чому сніг тане і т.д . Це створює сприятливі умови для розвитку логічного мислення й мови.

Природа залишає глибокий слід у душі дитини, бо вона своєю яскравістю, різноманіттям, динамічністю впливає на всі його почуття. Дитина радіє, бачачи зелену траву, слухаючи щебетання птахів або стрекотіння коників, відчуваючи запах квітів.

Перші сприйняття гострі і несподівані для дитини. А все нове дивує, викликає інтерес. У дитини виникають питання, з якими він звертається до дорослих. Чи буде розвиватися допитливість дитини, чи будуть у нього формуватися правильні уявлення про навколишній світ - залежить від дорослого. [14]

Дошкільнята з величезним інтересом дивляться на навколишній світ, але бачать не всі, іноді навіть не помічають головного. А якщо поруч вихователь, який дивується разом з ними, вчить не тільки дивитися, а й бачити, діти захочуть дізнатися ще більше. «Програма виховання і навчання в дитячому садку» передбачає ознайомлення дошкільників з навколишнім, природою, починаючи з молодшої групи. Прогулянки з дітьми надають для цього більше можливості. На кожній з них хлопці закріплюють раніше отримані знання та знайомляться з чимось новим.

Прогулянки з дітьми будуть радісними, цікавими, пізнавальними і досягнуть мети за умови, якщо вихователь дасть не тільки певні знання, але й навчить дітей любити і берегти природу, рідні місця, свою батьківщину. [21]

Природа як одне з найважливіших засобів виховання. Переконання людини формуються з дитинства. Одна з головних моральних завдань, що стоять перед педагогами - виховати любов до батьківщини, значить, і дбайливе ставлення до рідної природи. Досягти цього можна в тому випадку, якщо знайомити дитину з її таємницями, показувати цікаве в житті рослин і тварин, вчити насолоджуватися запахом квітучих трав, красою квітки, пейзажами рідних місць. [11]

Дитина повинна отримати початкові знання про природу, що відображають дійсність, які потім ляжуть в основу формування у нього матеріалістичного світогляду. Дитина повинна не бездумно дивитися на природу, а бачити і розуміти природні явища і зв'язок між ними, причинний залежність. «Дивитися» і «бачити» не одне й те саме. Уміння «бачити» не дається від народження, воно поступово виховується. Розглядаючи, обдумуючи, порівнюючи, зіставляючи, дитина одночасно розвиває своє мислення і мова. «Якщо хочете навчити дитину логічно мислити - ведіть його в природу», - радив відомий російський педагог К.Д.Ушинський.

Спілкування з природою виховує у дитини почуття прекрасного. Якщо дорослі навчать дитину милуватися яскравими фарбами неба при заході сонця, хитромудрої формою тендітних сніжинок, величчю гір, простором полів, - у дитини розвинеться почуття прекрасного, він буде радіти красі і глибині, пізнає навколишній світ. [14]

Сприйняття природи допомагає розвивати такі якості, як емоційність, життєрадісність, чуйне, уважне ставлення до всього живого. Дитина, покохав природу, не буде бездумно рвати квіти, розоряти гнізда, ображати тварин.Формуванню любові до рідного міста, села, краю, батьківщини, особлива увага приділяється в дитячому саду.

Всю цю роботу з дошкільнятами проводять вихователі. У зв'язку з цим підвищуються вимоги і до роботи педагогів, У тому числі по ознайомленню дітей з природою. Крім ідейної переконаності, культури та педагогічної майстерності, вихователь повинен мати елементарні знання в галузі біології, фізіології тварин, а як і вміти показувати дітям, як правильно садити рослини, доглядати за рослинами і тваринами, птахами, рибами, в куточку природи, як працювати в квітнику, на городі.

Основний засіб пізнання природи - набдюденіе. [11] Це складна пізнавальна діяльність, в ній беруть участь сприйняття, мислення і мова, потрібно стійка увага.У розумінні спостережуваного явища істотне значення мають досвід, знання і вміння дитини. Організовуючи спостереження в природі, вихователь вирішує в комплексі ряд завдань: формує у дітей знання про природу, вчить спостерігати, розвиває спостережливість, виховує естетично. У дитини сприйняття природи гостріше, ніж у дорослого, тому що він стикається з нею вперше. Підтримуючи і розвиваючи цей інтерес, педагог може виховати у дітей багато позитивних якостей особистості. Якщо вихователь привчить дітей милуватися яскравими фарбами неба при заході і сході сонця, хитромудрої формою сніжинок, польотом ластівки, у дитини розвинеться художньої смак, він зможе глибше пізнати навколишній світ, буде прагнути до створення краси своїми руками.

Показуючи колективна праця людей у городі, на полі, на тваринницьких фермах, педагог звертає увагу дітей на те, з якою старанністю і любов'ю трудяться дорослі, тим самим виховуючи почуття поваги до праці. Діти повинні знати, що людина перетворює природу раціонально, з метою її охорони і поліпшення. [11]



2.1 Практичне дослідження естетичного розвитку методами природи в ДНЗ

Практичне дослідження проводилося в ДОУІ №15 «Казка» (м. Антрацит)

Естетичне виховання дітей в дошкільній установі здійснюється в різних формах залежно від принципу керівництва їх діяльністю, способу об'єднання дошкільників, виду діяльності.

Всебічний розвиток і виховання дітей здійснюється розвиненими засобами. Одне з них - ознайомлення з природою.

Природа - невичерпне джерело духовного збагачення. [21]

Вплив рідної природи кожен з нас в більшій чи меншій мірі відчув на собі, і знає, що вона є джерелом перших конкретних знань, які часто запам'ятовуються на все життя.

Діти завжди і скрізь в тій або іншій формі стикаються з природою. Зелені ліси і луки, яскраві квіти, метелики, жуки, птахи, звірі, рухомі хмари, що падають пластівці снігу, струмочки, навіть калюжі після літнього дощу - все це привертає увагу дітей, радує їх, дає багату поживу для їх розвитку.

Ігри в лісі, на лузі, на березі озера або річки, збір грибів, ягід, квітів, догляд та спостереження за тваринами і рослинами дають дітям багато радісних переживань.

Ознайомлення дошкільнят з природою - це засіб утворення в їхній свідомості реалістичних знань про навколишню природу, заснованих на чуттєвому досвіді та вихованні правильного ставлення до неї.

Для того щоб діти правильно сприймали явища природи, необхідно спрямовувати процес сприйняття ними природи. Без наближення дітей до природи і широкого використання її у виховно-освітньої роботі дитячого садка не можна вирішувати завдання всебічного розвитку дошкільників - розумового, естетичного, морального, трудового і фізичного. [4]

Звідси випливає необхідність приділити особливу увагу питанню взаємозв'язку розумового і морального виховання при ознайомленні старших дошкільнят з природою. Це зумовлено двома принциповими положеннями: по- перше, виховання моральних почуттів і відносин неможливо без певних знань, по-друге, просте накопичення уявлень не служить завданню всебічного розвитку особистості дитини. [3]

2.2 Виховно-освітні завдання при ознайомленні дітей з природою

Відповідно до «Програми виховання і навчання в дитячому саду» у процесі ознайомлення дітей з природою здійснюються освітні та виховні завдання, які нерозривно пов'язані між собою. Поряд з природоведческими відомостями, необхідними для вирішення пізнавальних завдань (засвоєння знань про назви, властивості предметів природи; розуміння деяких зв'язків і залежностей та ін), педагог повинен повідомляти дітям знання, що визначають правила поведінки людей в природному середовищі. Уявлення про взаємодію людини з природою, способах її охорони стануть передумовою виховання у дітей гуманного ставлення до живих об'єктів, бажання трудитися в природі, прагненні до творення. [10]

Приклад вихователя робить вирішальний вплив на виховання у дітей трудових навичок. У процесі формування в дітей знань про природу, естетичного почуття величезне значення має бажання і вміння самого вихователя знаходити в природі красиве і насолоджуватися ним. Володіючи необхідними знаннями, а також основними методами роботи, вихователь, любить природу, зуміє зробити її могутнім чинником всебічного розвитку дитини. [4]

2.3 Зміст і принципи організації педагогічного процесу

Вихователь повинен вміти правильно відібрати пізнавальний матеріал і продумати методи і прийоми, за допомогою яких він зможе краще за все передати його зміст.

«Програма виховання і навчання в дитячому саду рекомендує проводити роботу з ознайомлення дітей з природою по сезонах. Це дозволяє педагогу знайомити дітей з різними явищами природи в певній послідовності, відповідної природній зміні пір року, а також допомагає осмисленню дітьми самого поняття «часів року».

Краса і різноманіття природи повсякчас року, зміни всередині кожного з них безпосередньо впливають на емоційний стан дітей, викликають у них бажання спостерігати, питати, розмірковувати, розповідати.

Спостерігаючи за яскравими, барвистими явищами (листопад, снігопад, хуртовина, гроза), діти хочуть осягнути їх, задають питання і поступово підходять до їх розуміння, можуть пояснити, чому восени птахи відлітають, чому сьогодні замерзли калюжі, чому сніг тане і т.д . Це створює сприятливі умови для розвитку логічного мислення й мови.

За час перебування у дитячому садку дитина повинна навчитися помічати та виділяти характерні особливості сезону, встановлювати найпростіші зв'язки і залежності між предметами і явищами, придбати достатньо систематичні знання про життя тварин і рослин. Це загальні завдання, які конкретизуються в залежності від віку дітей: поступово розширюються і ускладнюються. [10]

У середній групі - діти повинні знати, які явища характерні для кожного часу року, виділяти деякі ознаками сезону. [13] Наприклад: характерні явища осінньої погоди (похолодання, дощ, вітер), листопад; розрізняти і називати деякі осінні квіти (золота куля, жоржини, нігтики), листя знайомих дерев (клен, дуб, береза тощо), овочі та фрукти; виділяти їх характерні особливості, встановлювати зв'язок між зовнішніми ознаками овочів, фруктів і ступенем їх зрілості. [13] Між властивостями снігу і станом погоди, між працею людей і порою року.

Вихователь підводить дітей до розуміння залежності життя тварин від сезону, необхідності створення певних умов для росту рослин.

У старшій групі - діти повинні знати і самостійно виділяти кілька характерних ознак сезону, особливості його початку і кінця; знати послідовність пір року; встановлювати залежність між станом неживої природи, рослинним світом, працею і побутом людей.

У підготовчій групі - хлопці можуть вже пояснити деякі причинні, послідовні і тимчасові зв'язку: порівнювати не тільки різко відрізняються, а й спочатку схожі «суміжні» сезони, знаходячи «відмінні», схожі і загальні ознаки; даючи характеристику сезону, можуть виділяти ознаки неживої природи і т.д.

Вихователь підводить дітей до розуміння періодичності пори року, вчить їх відрізняти особливості його початку, середини і кінця. [13]

Природа залишає глибокий слід у душі дитини, бо вона своєю яскравістю, різноманіттям, динамічністю впливає на всі його почуття. Дитина радіє, бачачи зелену траву, слухаючи щебетання птахів або стрекотіння коників, відчуваючи запах квітів.

Перші сприйняття гострі і несподівані для дитини. А все нове дивує, викликає інтерес. У дитини виникають питання, з якими він звертається до дорослих. Чи буде розвиватися допитливість дитини, чи будуть у нього формуватися правильні уявлення про навколишній світ - залежить від дорослого. [14]

Дошкільнята з величезним інтересом дивляться на навколишній світ, але бачать не всі, іноді навіть не помічають головного. А якщо поруч вихователь, який дивується разом з ними, вчить не тільки дивитися, а й бачити, діти захочуть дізнатися ще більше. «Програма виховання і навчання в дитячому садку» передбачає ознайомлення дошкільників з навколишнім, природою, починаючи з молодшої групи. Прогулянки з дітьми надають для цього більше можливості. На кожній з них хлопці закріплюють раніше отримані знання та знайомляться з чимось новим.

Прогулянки з дітьми будуть радісними, цікавими, пізнавальними і досягнуть мети за умови, якщо вихователь дасть не тільки певні знання, але й навчить дітей любити і берегти природу, рідні місця, свою батьківщину. [21]

Природа як одне з найважливіших засобів виховання. Переконання людини формуються з дитинства. Одна з головних моральних завдань, що стоять перед педагогами - виховати любов до батьківщини, значить, і дбайливе ставлення до рідної природи. Досягти цього можна в тому випадку, якщо знайомити дитину з її таємницями, показувати цікаве в житті рослин і тварин, вчити насолоджуватися запахом квітучих трав, красою квітки, пейзажами рідних місць. [11]

Дитина повинна отримати початкові знання про природу, що відображають дійсність, які потім ляжуть в основу формування у нього матеріалістичного світогляду. Дитина повинна не бездумно дивитися на природу, а бачити і розуміти природні явища і зв'язок між ними, причинний залежність. «Дивитися» і «бачити» не одне й те саме. Уміння «бачити» не дається від народження, воно поступово виховується. Розглядаючи, обдумуючи, порівнюючи, зіставляючи, дитина одночасно розвиває своє мислення і мова. «Якщо хочете навчити дитину логічно мислити - ведіть його в природу», - радив відомий російський педагог К.Д.Ушинський.

Спілкування з природою виховує у дитини почуття прекрасного. Якщо дорослі навчать дитину милуватися яскравими фарбами неба при заході сонця, хитромудрої формою тендітних сніжинок, величчю гір, простором полів, - у дитини розвинеться почуття прекрасного, він буде радіти красі і глибині, пізнає навколишній світ. [14]

Сприйняття природи допомагає розвивати такі якості, як емоційність, життєрадісність, чуйне, уважне ставлення до всього живого. Дитина, покохав природу, не буде бездумно рвати квіти, розоряти гнізда, ображати тварин.Формуванню любові до рідного міста, села, краю, батьківщини, особлива увага приділяється в дитячому саду.

Всю цю роботу з дошкільнятами проводять вихователі. У зв'язку з цим підвищуються вимоги і до роботи педагогів, У тому числі по ознайомленню дітей з природою. Крім ідейної переконаності, культури та педагогічної майстерності, вихователь повинен мати елементарні знання в галузі біології, фізіології тварин, а як і вміти показувати дітям, як правильно садити рослини, доглядати за рослинами і тваринами, птахами, рибами, в куточку природи, як працювати в квітнику, на городі.

Основний засіб пізнання природи - набдюденіе. [11] Це складна пізнавальна діяльність, в ній беруть участь сприйняття, мислення і мова, потрібно стійка увага.У розумінні спостережуваного явища істотне значення мають досвід, знання і вміння дитини.

Організовуючи спостереження в природі, вихователь вирішує в комплексі ряд завдань: формує у дітей знання про природу, вчить спостерігати, розвиває спостережливість, виховує естетично. [10]

У дитини сприйняття природи гостріше, ніж у дорослого, тому що він стикається з нею вперше. Підтримуючи і розвиваючи цей інтерес, педагог може виховати у дітей багато позитивних якостей особистості. Якщо вихователь привчить дітей милуватися яскравими фарбами неба при заході і сході сонця, хитромудрої формою сніжинок, польотом ластівки, у дитини розвинеться художньої смак, він зможе глибше пізнати навколишній світ, буде прагнути до створення краси своїми руками.

Показуючи колективна праця людей у городі, на полі, на тваринницьких фермах, педагог звертає увагу дітей на те, з якою старанністю і любов'ю трудяться дорослі, тим самим виховуючи почуття поваги до праці. Діти повинні знати, що людина перетворює природу раціонально, з метою її охорони і поліпшення. [11]

Вихователь управляє процесом розвитку дітей. Діти і самі люблять художню діяльність, і часто за власною ініціативою займаються її. Не можна сказати, що самостійна художня діяльність повністю здійснюється без керівництва дорослого.Просто характер цього керівництва непрямий. Вихователь піклується про накопичення дитям досвіду, вражень, які потім відіб'ються в самостійному малюванні, ліпленні, розповідях, музичній діяльності; виучує образотворчим способам і прийомам.

Чимале місце відводиться екскурсіям. Завдання педагога - продумати вміст екскурсії з врахуванням законів дитячого сприйняття, виховних завдань. Слід заздалегідь визначити і вивчити місце проведення екскурсії, спосіб розміщення дітей довкола об'єкту спостереження, оскільки дуже поважно не лише повідомити дошкільникам нові знання, але і викликати у них естетичні відчуття. А відчуття, як відомо, дуже легко руйнуються.

Одним з найважливіших питань естетичної освіти старших дошкільників є проблема залучення дітей до природи, розвиток емоційно забарвленого до неї відношення. І цією проблемою повинні займатися не лише дитячі сади, школи та інші виховно - освітні установи, але перш за все батьки. Чи буде досвід спілкування дитяти з батьками в системі стосунків “батьки - діти - природа” позитивним залежить від того, яке місце дитяті відведене в сім'ї. Якщо батьки концентрують свою увагу на тому, аби задовольнити черговий каприз дитяти, створюються умови для формування егоцентричної особи. Там, де дитя рівноправний член сім'ї, де він причетний до її справ, розділяє загальні турботи, створюються сприятливі умови його розвитку.

Для реалізації даної мети в нашому дитячому саду розроблені положення про вміст спілкування батьків з дітьми, що носить емоційно, - позитивний настрій; визначили вміст эколого - розвиваючого середовища; розробили серію консультацій для батьків; розробили методичне забезпечення (перспективний план, зразкові конспекти занять, ігри).

Положення про вміст спілкування батьків з дітьми:

доступність. Створювані батьками образи природи мають бути реалістичними, близькими емоційно - плотському досвіду дитяти.

яскравість і колоритність образів. Чим яскравіше виражені особливості природного образу, чим чітко вони відбиті в розповіді або бесіді з дітьми, тим сильніше вони діють на їх відчуття і свідомість.

...