Інтеріоризація моральних цінностей вихованцями реабілітаційних центрів

Виклад основного матеріалу

Безумовно, емоції пов'язані з цінностями. Так, моральні емоції напряму пов'язані з моральними цінностями. Без співставлення з цінністю об'єкта неможливо говорити про важливість чи небажаність тих чи інших емоцій стосовно нього.

Завданням сучасного виховання є інтеріоризація моральних цінностей вихованцями шкіл-інтернатів, за якого вони набувають необхідного особистісного змісту. «Орієнтація людини на певні цінності може виникнути лише в результаті їх визнання (позитивної оцінки - раціональної чи емоційної)» - пише Б.Додонов [7, с.11]. У випадку суперництва мотивів - спокуси вчинити погано, замість того, щоб вчинити добре, - потребі може протистояти лише інша потреба, причому боротьба мотивів розігрується на рівні емоцій, спричинених цими мотивами.

Виховання у підлітків ціннісного ставлення до іншої людини можливе лише на основі гуманістичної етики і моралі та інтеріоризації таких моральних цінностей, як повага гідності, рівноправ'я, доброзичливість, виваженість, самодостатність, готовність до конструктивного діалогу, які ми розглядаємо як такі, що доповнюють одна одну і є взаємопов'язаними.

Повага гідності є ключовою моральною цінністю, що визначає ціннісне ставлення до іншої людини, незважаючи на її соціальний статус, вік, етнічну приналежність. Повага гідності є умовою моральних ставлень та взаємин, самоствердження та самореалізації особистості. В.Сухомлинський вважав, що повага гідності особистості дитини є основою формування її шляхетності, високоморальних, гуманних вчинків [8, с.295]. Повага гідності виявляє ставлення людини спочатку до себе, а потім до інших людей. «Гідна людина чинить гуманно і справедливо, навіть якщо ніхто цього не бачить і не може оцінити. Ніколи не зробить комусь боляче, не стане брехати, інтригувати проти інших, не бажаючи зраджувати у собі людське» [9, с.108].

Рівноправ'я характеризує взаємодію в учнівському середовищі шкіл-інтернатів у межах окремого класу чи всього закладу освіти. Рівноправ'я також передбачає справедливий розподіл прав та обов'язків учнів, відповідальність за свої дії. Рівноправ'я гарантується Конвенцією ООН про права дитини, а також Конституцією України, зокрема, ст.24, ч.2 про рівноправ'я громадян, незалежно від етнічного, соціального майнового й посадового положення, а також роду занять; ст.18, 19 про рівноправ'я усіх громадян, незалежно від переконань, світоглядних позицій, приналежності до громадських організацій або політичних партій; ст.34 про гарантію права на свободу думки і слова, вираження поглядів і переконань; ст.36 про рівність усіх громадян перед законом; ст.24 ч.3 про гендерну рівність; ст.11 про етнічну і національну рівність громадян.

Забезпечення рівноправ'я вихованців є умовою їхнього стабільного морального розвитку, усвідомлення себе членом спільноти зі своєю думкою, правом голосу, причетністю та відповідальністю за спільну справу, майбутнє закладу освіти і своє також.

Доброзичливість - визначає позитивне ставлення до людини через симпатію, прагнення підтримати, допомогти, є характеристикою ціннісного ставлення до людини. Ставлення до дитини в інтернатних закладах має бути дружнім, демократичним, а не авторитарним і вказівним. Стосунки з педагогом не можуть будуватися на страху чи покаранні. Навпаки, педагог має дбати про почуття дитини, її комфорт і благо. Доброзичливість має двосторонню спрямованість, за якої і діти, і дорослі намагаються з порозумінням ставитися до проблем, шукати і знаходити точки дотику та можливості їх розв'язання. Доброзичливість виявляється не лише у прагненні допомогти, а й в бажанні поділитися своїм досвідом, духовними і матеріальними цінностями. Доброзичливість у стосунках дозволяє дітям переживати радість від спілкування і діалогу як з ровесниками, так і з дорослими, упевненість у собі і своїх можливостях, спонукає до вияву найкращих моральних якостей, відкритих і щирих стосунків.

Виваженість є важливою характеристикою ціннісного ставлення до іншої людини, що виявляється у здатності до використання продуманих слів, вчинків і рішень. Виваженість також характеризує здатність контролювати себе та поважати інших, враховувати їх інтереси та почуття, що надзвичайно важливо для вихованців інтернатних закладів, схильних до імпульсивних дій та поведінки. Уміння співставляти та аналізувати, підкріплювати свої думки аргументами чи авторитетною думкою, дозволять підліткам уникнути життєвих помилок через поспішні рішення. Виваженість є важливою як в прийнятті колективних рішень, так і особистих, які стосуються конкретної ситуації, в якій знаходиться підліток, чи його майбутнього, з урахуванням переваг і труднощів, власних сил, здібностей та розумового потенціалу.

Самодостатність визначає здатність особистості вирішувати проблеми без сторонньої допомоги. Існує декілька видів самодостатності: господарська (самообслуговування особистості, уміння вдягатися, їсти, прати та ін.); психологічна (почуття комфорту в колективі і на самоті); соціальна (уміння налагоджувати контакти з іншими та досягати успіху); моральна (уміння ставити цілі та досягати їх моральними засобами). «Самодостатня особистість здатна робити моральний вибір, адекватно оцінювати себе та інших; відгонити спокусу постійно користуватися чиєюсь допомогою і готова взяти відповідальність на себе. Моральна самодостатність передбачає спроможність захоплювати, вести за собою, забезпечувати, керувати, усувати перешкоди» [10, с.24].

Виховання самодостатності в учнів шкіл-інтернатів є важливою умовою їхньої успішної соціалізації та інтеграції у соціум.

Інтеріоризація моральних цінностей відбувається поетапно.

На першому етапі особистість здобуває знання про моральні цінності. Даний етап ще не передбачає, що людина у своїй поведінці буде керуватися цими цінностями. В цьому випадку цінності залишаються як знані, але внутрішньо неприйнятими і такими, що не є інструкцією до дії. К. Ушинський із цього приводу писав: «Гарно розмірковувати про чесноти ще не означає бути доброчесним; бути справедливим у думках ще не означає бути справедливим на ділі» [5, с.323].

Другий - знання й сприймання моральних цінностей як життєву необхідність. На другому етапі людина вчиняє згідно зі значущими для оточуючих цінностей, але не з власної волі, а тому-що боїться осуду, покарання і т.п. Людина здатна порушити їх, досить лише змінитися деяким зовнішнім критеріям оцінки.

Третій - емоційно-чуттєве сприйняття цінностей. Цей рівень характеризується внутрішнім сприйманням цінностей, без глибокого їх осмислення. В цьому випадку цінності стають внутрішньою інструкцією дій людини, але у випадку дисонансу вчинків і цінностей моральної кризи не настає.

Четвертий рівень характеризується емоційним сприйманням та усвідомленістю важливості цінностей. Саме цей рівень характеризує систему ціннісних орієнтацій особистості. Цінності привласнюються і перетворюються на внутрішні переконання особистості, визначають ставлення людини до світу й самої себе, стають частиною її «Я», лише якщо вони пропущені крізь емоційний фільтр її психіки. На цьому рівні вчиняти наперекір засвоєним цінностям стає неможливим без завдання удару по уявленням про самого себе, без обезцінювання людини у своїх очах, утиску її самоповаги. При засвоєнні цінностей на цьому рівні у людини з'являється не лише бажання, але й потреба чинити й діяти згідно засвоєних цінностей.

Виявлення структурних компонентів дозволило розкрити специфіку досліджуваного явища. Зокрема, Н.Письменна вважає, що компонентами ціннісного ставлення особистості до людини є: когнітивний (знання та розуміння основних понять, категорій, термінів щодо прав і свобод людини і громадянина, їх реалізації, охорони й захисту); мотиваційно-ціннісний (усвідомлене та емоційно забарвлене ставлення до людини як цінності, повага до прав і свобод людини) і діяльнісно-процесуальний (сформовані вміння та навички застосовувати знання про права та свободи людини, процедури щодо їх захисту, вибір форм і способів поведінки, оптимальних щодо забезпечення поваги до людської гідності тощо) [11, с.148].

Водночас, учені акцентують увагу на емоційно-ціннісному компоненті, підкреслюючи його значущість. Так, І.Звєрєва, Л.Коваль, П.Фролов [12] розглядають емоційно-ціннісний компонент як поєднання почуттів провини у разі порушення правил; відповідальності (за себе, за інших: альтруїзм, дисциплінарна відповідальність); ціннісних орієнтацій та емпатії [6, с.121].

Дослідниця Л.Король звертає увагу на те, що емоційно-ціннісний компонент виявляється в процесі міжособистісної взаємодії, що передбачає моральну оцінку об'єкта, вияв почуттів симпатії чи антипатії до нього [13, с.21].

Беручи до уваги різні думки та підходи, ми дійшли висновку, що особливості виховання ціннісного ставлення до іншої людини розкривають структурні компоненти цього феномену, якими є:

- когнітивний компонент, що визначає моральні та етичні знання, уявлення, судження учнів шкіл-інтернатів про гуманістичні ідеали, людину як найвищу цінність, роль і значення іншої людини в суспільних і особистісних стосунках, а також про моральні цінності (повага гідності, рівноправ'я, доброзичливість, виваженість, самодостатність, готовність до конструктивного діалогу) та їх роль у житті людини, прояви ціннісного ставлення до іншої людини, які протистоять упередженості, закритості, особистим конфліктам;

- емоційно-ціннісний компонент виявляє зацікавленість учнів шкіл-інтернатів, стійкий інтерес та потребу в іншій людині, позитивне сприйняття та ставлення до себе і до іншої людини, потребу у порозумінні з оточуючими людьми, бажанні інтериоризувати моральні цінності та розвивати у собі відповідні моральні якості, готовність до конструктивного діалогу, що впливає на формування позитивних мотивів, моральних почуттів, емоцій. У освітньому процесі школи- інтернату учні набувають морального досвіду, вчаться спілкуватися з однолітками, старшими і молодшими дітьми, дорослими, що дозволяє виховувати ціннісне ставлення до іншої людини;

- діяльнісний компонент включає: навички спілкування та поваги до гідності інших людей, здатність адекватно оцінювати свої можливості, ситуацію, готовність до конструктивного діалогу, моральних вчинків, навичок виваженої, доброзичливої поведінки, рівноправних стосунків та суб'єкт- суб'єктної взаємодії, уміння цивілізовано відстоювати власну і чужу гідність, протистояти тиску та аморальним впливам, діяти морально у ставленні до іншої людини за різних обставин.

Таким чином, структура ціннісного ставлення до іншої людини є цілісною, динамічною, такою що відображає внутрішні і зовнішні зв'язки кожного компонента та їх взаємообумовленість.

В основу структури ціннісного ставлення до іншої людини покладено взаємодію усіх структурних компонентів, де кожен з них є самостійним та виконує свою функцію, однак не може існувати без інших компонентів, які його доповнюють, узгоджують з іншими, забезпечуючи єдність та цілісність. Визначення структурних компонентів ціннісного ставлення до іншої людини дає підстави для розробки змісту виховання учнів шкіл-інтернатів.