Розвиток освітньої справи в контексті діяльності товариства "Просвіта" на Поділлі (початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru

Розвиток освітньої справи в контексті діяльності товариства "Просвіта" на Поділлі (початок ХХ століття)

Ю.В. Телячий

Державна служба якості освіти України

В.Р. Адамський

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Б.С. Крищук

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія



Abstract

Development of Education in the Context of the Activity of Society «Prosvita» in Podillia Region (Early Twentieth Century)

Yu. Teliachyi

State Service of Education Quality of Ukraine

V. Adamskyi Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy

B. Kryshchuk

Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy

The purpose of the study is to analyze the activities of the society «Prosvita» in Podillia within the context of the education system of the early XX century. It was shown that the pedagogical as well as cultural and educational activities of the society «Prosvita» had a significant impact on the process of Ukrainian national character formation within the social and educational life of the region. This process took place in reading of historical papers and holding lectures in Ukranian language. Also, the process of Ukrainization manifected itself in the demands of «Prosvita» members to implement Ukrainian language in the educational process and to include the basic subjects about Ukrainian culture in the curriculum and create the departments and cources of Ukrainian studies involving the teachers and lecturers with pro-Ukrainian position. Also, the members of «Prosvita» society strived for cooperation with the local Ukrainian democratic authorities in order to promote the process of Ukrainization. In this research the authors show that the «Prosvita» societies have paid great attention to the elimination of illiteracy through the organization of stationary educational establishments, and by the creation of Sunday and evening schools as well as courses for adults. The members of the society «Prosvita» conducted lectures for adults aiming for satisfying the needs of the population in pedagogical, cultural, socio-political, medical, and economic knowledge. The «Prosvita» societies played an important role in the formation and the development of educational institutions in Podillia, particularly, through the opening of pre-school education institutions, primary schools, gymnasiums, courses for adults, professional courses, the establishing of Kamianets-Podilskyi State Ukrainian University.

Keywords: society «Prosvita», Podillia region, the system of education, Ukrainization, public figures.



Анотація

У статті аналізується культурно-просвітницька діяльність товариств «Просвіта» на Поділлі на початку ХХ ст. Доведено, що товариства «Просвіти» мали суттєвий вплив на українізацію суспільного та освітнього життя краю, яка проявлялася у читанні рефератів та проведенні лекцій, у вимогах просвітян щодо здійснення навчального процесу в освітніх закладах українською мовою, введенні у навчальний процес українознавчих дисциплін, перекладі Святого письма українською мовою, а також у співпраці з місцевою українською демократичною владою в контексті українізації державної та суспільної діяльності. Продемонстровано, що товариства «Просвіта» прагнули залучити до своєї педагогічної та культурно-просвітницької діяльності якнайбільше вчителів, покладаючи на них провідну роль у формуванні національної свідомості. Показано, що просвітницькі осередки значну увагу приділяли ліквідації неписьменності шляхом не лише організації стаціонарних освітніх закладів, а й створення недільних і вечірніх шкіл, курсів для дорослих та інших форм боротьби з неписьменністю. Закцентовано, що товариства «Просвіта» відіграли важливу роль у становленні та розвитку освітніх закладів на Поділлі, зо-крема у відкритті дошкільних виховних інституцій, створенні нижчих та вищих початкових шкіл, гімназій, проведенні курсів українознавства, курсів для дорослих, професійних курсів, заснуванні Кам'янець-Подільського державного українського університету.

Ключові слова: товариство «Просвіта», Поділля, система освіти, укра-їнізація, громадські діячі.

освітній справа просвіта



Суспільно-політичні та соціокультурні зрушення російського суспіль-ства, спричинені модернізацією й відродженням національного чинника в другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст., зокрема революційним вибухом 1905-1907 рр., сприяли заснуванню в Наддніпрянській Україні, зокрема на Поділлі культурно-освітніх товариств «Просвіта», що в своїй основі пробуджувало національну свідомість серед найширших верств громадян-ства та суттєво допомагало реалізовувати засади з утвердження Української державності. З огляду на ці посутні чинники, а також з усвідомлення того, що необхідно з'ясувати істинні підвалини розбудови національної держави тема є вельми актуальною як у теоретичному осмисленні феномену, так і в практичному застосуванні досвіду просвітян.

В контексті зазначеного актуальності набуває дослідження історико-педагогічних аспектів діяльності просвітницьких товариств на Поділлі на початку ХХ ст., оскільки вони були самобутнім явищем в історії освіти регіону, а також зробили значний внесок у її розвиток. Пропоноване наукове дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії в межах науково-дослідних робіт «Культурно-освітня діяльність просвітницьких товариств на Поділлі в кінці ХІХ -- на початку ХХ століття» (номер державної реєстрації 0109U006733) та «Національно-культурне відродження на Поділлі (початок ХХ століття)» (номер державної реєстрації 0115U004580).

Автори виходять із тієї позиції, що культурно-освітня та громадсько-політична діяльність товариства «Просвіта» загалом і окремих її членів зокрема сприяла поступу подільської освіти, що проявлялося у створенні закладів освіти, українізації освітнього життя, запровадженні форм освіти дорослих, ліквідації неписьменності, виховання патріотичних почуттів та самоусвідомлення національної ідентичності.

Проблематика, пов'язана з впливом громадського фактору на різні елементи освітньої системи неодноразово ставала предметом окремих сту-дій, базованих на практиках різних регіонів і якісно відмінних історичних періодів. У цьому контексті необхідно наголосити на дослідницьких роз-робках В. Адамського (Адамський, В. 2011; Адамський, В. 2014), Л. Бадєє- вої (Бадєєва, Л. 2004), Л. Баженова й С. Баженової (Баженов, Л. & Баже-нова, С. 2014), Р. Гарата, А. Коцура та В. Коцура (Гарат, Р & Коцур, А. & Коцур, В. 2005), О. Германа (Герман, О. 1995), А. Грицана (Грицан, А. 2003), О. Завальнюка (Завальнюк, О. 2017), С. Зворського (Зворський, С. 1999), І. Зуляка (Зуляк, І. 2005), О. Комарніцького (Комарніцький, О. 2011), Б. Кри- щука (Крищук, Б. 2014; Крищук, Б. 2016), Г Кучерова (Кучеров, Г. 2007; Кучеров, Г. 2015), О. Лисенка (Лисенко, О. 1998), О. Малюти (Малюта, О. 2008), С. Масюк (Масюк, С. 1997), Н. Опанасенко (Опанасенко, Н. 2005), Ю. Телячого (Телячий, Ю. 2009; Телячий, Ю. 2016), М. Філіпович (Філіпович, М. 2002), О. Цапка (Цапко, О. 1998), Т. Чугуя (Чугуй, Т. 2008), О. Яцини (Яцина, О. 2009) та ін. Аналіз праць дослідників історичних і педагогічних аспектів діяльності товариства «Просвіта» в Україні у різні періоди та в різних регіонах України дав можливість всебічно та ґрунтовно розглянути порушену проблему.

Водночас освітні аспекти діяльності товариства «Просвіта» на Поділлі початку ХХ ст., з огляду на багатовимірність проблеми та її контроверсій- ність в оціночних судженнях через недостатню репрезентативність дже-рельного матеріалу, розпорошеного по багатьох архівосховищах України, актуалізує необхідність подальших наукових студій з даної теми. Потрібно взяти до уваги і те, що непросте сьогодення, низка державних нормативно-правових актів, суспільна й державна значущість порушеної проблеми ста-новлять важливе значення для діяльності сучасних просвітницьких товариств у контексті їхньої співпраці з освітніми закладами, іншими просвітницькими інституціями з метою виховання патріотів і відданих громадян України.

Для реалізації мети й завдань дослідження автори опрацювали фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Державних архівів Вінницької та Хмельницької обл., фонди Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського НАН України, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Островського, Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. Тімірязєва, відділу рідкісної книги наукової бібліотеки Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огіє- нка, а також матеріали всеукраїнської та регіональної преси. Автори пропонованого дослідження ґрунтувалися на принципах історизму, об'єктивності в оцінці конкретних історичних подій та явищ, системності й усебічності, що дало можливість розкрити предметне поле дослідження.

В даній статті ставиться за мету проаналізувати діяльність товариства «Просвіта» на Поділлі з розвитку різних ланок системи освіти початку ХХ ст.

Просвітницький рух на Поділлі пройшов три якісно відмінних етапи. Перший охоплює імперський період діяльності 1906-1917 рр., другий репрезентований добою Української революції 1917-1920 рр., третій став віддзеркаленням більшовицьких підходів у ставленні до просвітницьких структур у 1921-1923 рр.

На початку ХХ ст. характерною рисою освітньої системи Поділля була її суцільна русифікація. Це пов'язувалося з тим, що імперські урядові структури вважали освіту важливим інструментом у реалізації державної стратегії в регіонах. Вона мала особливе політичне значення та була покликана передусім протидіяти «сепаратистським прагненням» народів. Однак суспільно-політичний рух, який розгорнувся після проголошення царського маніфесту 1905 р., неймовірно актуалізував питання щодо створення національної школи. Та попри це тогочасна офіційна педагогічна практика функціонувала здебільшого в старому форматі, не даючи можливості ознайомити дітей із їхньою рідною історією, літературою, народною творчістю. За поширення навчання українською мовою її репрезентантів, як правило, дуже швидко заарештовували, віддавали під слідство, не даючи змоги в подальшому працевлаштуватися за фахом. Яскравим підтвердженням цього є приклад відомої просвітницької діячки Поділля О. Пащенко, заарештованої 1906 р.1

Утім, користуючись загальним пом'якшенням імперського режиму, його частковою лібералізацією, чільні представники свідомого українства на початку 1906 р. офіційно зареєстрували Кам'янецьку «Просвіту». Ста-вилося завдання розвинути культурно-освітню діяльність у її національних формах шляхом заснування бібліотек-читалень, організації книгозбірень, читання лекцій, влаштування хорів і тим самим спробувати підвищити рівень освіти й культури населення Поділля, давши йому змогу при цьому навчатися рідною мовою, долучатися до історії та культури свого народу.

Необхідно визнати, що українізація навчального процесу в освітніх закладах просувалася досить повільно. Добиваючись дозволів у одних структур, просвітяни тут же наражалися на заборону від інших інституцій. У результаті, як свідчив один із земських гласних Вінницького пов. при обговоренні шкільного питання наприкінці 1912 р., учні «дуже погано розуміють прочитане», а відтак було висловлено побажання, аби в перші два роки навчання в школах велось українською мовою . Просвітяни не залишалися осторонь від подібних фактів. Їхні ідейні основи в питанні поширення української мови та введення до навчальних планів українознавчих предметів характеризувалися сталою непорушністю і вирізнялися чіткою послідовністю. На одному з засідань ради Подільської «Просвіти» ухвалили звернення до Української думської фракції з проханням з'ясувати в уряду, «чому попечитель Київської округи не дозволяє й досі викладати українську мову та літературу в жіночій гімназії д. Славутинської, хоча Міністерство народної освіти це дозволило» .

У полі зору подільських просвітян завжди перебували процеси в цер-ковно-парафіяльних школах. Тут також важливе значення надавалося укра-їнознавчим дисциплінам та наявності навчальної літератури рідною мовою. Це пояснює активну участь просвітянських діячів у перекладі Євангелія українською мовою. До складу комісії, яка працювала під керівництвом єпископа Подільського Парфенія, поряд із фахівцями-філологами Ф. Кор-шем, О. Шахматовим, Ф. Фортунатовим, П. Коковцевим (Стебницкий, П. 1915, с. 106-107) входив член кам'янецької «Просвіти» священик Ю. Сіцін- ський. 1907 р. Євангеліє вийшло друком і на Поділлі вперше залунало Сло-во Боже рідною мовою. Просвітяни виписали з Синодальної друкарні значну кількість примірників Святого Письма і розіслали їх по селах рідного краю (Приходько, В. 1967, с. 158-159). Таким чином, разом зі священною книгою поширювалися українська мова, український правопис, що вже саме по собі спростовувало твердження російських шовіністів про суто побутову вживаність української мови. В свою чергу, за прихильність єпископа Парфенія до українського руху та з огляду на його внесок у розвиток освіти на Поділлі, зокрема в українізаційних справах, 9 березня 1908 р. Подільська «Просвіта» на загальному зібранні одноголосно обрала його почесним членом1.

Окрім цього, подільські просвітяни брали активну участь у запровадженні українознавства в Кам'янець-Подільській духовній семінарії, Вінницькій церковно-учительській семінарії та 12 двокласових школах Поділля. В окремих навчальних закладах для реалізації цієї ідеї просвітницькі осередки долучалися до вирішення вкрай непростого питання щодо матеріального утримання вчителів (Герасименко, В. 1930, с. 305).

1913 р. товариство «Просвіта» підтримало законопроект єпископа Никона про українську школу й товариства, яким передбачалося безперешкодне викладання в початкових школах рідною мовою. Хоча до практичного застосування його положень не дійшло, проте, як зазначав С. Єфремов, «спроба єпископа Никона є фактом знаменнимта симптоматичним» (Ефремов, С. 1913, с. 83-85).

Пізніше газета «Рада» опублікувала низку листів, отриманих від свя-щеників із різних місцевостей України на підтримку цієї ініціативи. Так, Подільські українці послали єпископу Никону листа за 63 підписами, в яко-му спростовували роздуми чорносотенної преси щодо задекларованих намі-рів та наразі доводили, що «в домаганнях українців немає нічого протиза-конного та ворожого інтересам Російської держави і що домагання ці визи- ваються самим життям» .

Питання українізації шкільного життя з початком революційних подій 1905-1907 рр. гостро постало й на шпальтах періодичних видань, де про-гресивні українські громадські та освітні діячі висловлювали своє бачення розвитку національного шкільництва. С. Русова, Я. Чепіга, С. Черка- сенко й інші педагоги закликали створювати навчальні заклади з українською мовою викладання, що якісно підвищило б рівень отриманої освіти (Русова, С. 1916; Чепига, Я. 1912; Чепига, Я. 1913; Черкасенко, С. 1917). Цілком зрозуміло, що ця проблематика була пріоритетна й у діяльності про-світницьких осередків. Тому останні протягом усього часу існування актив-но боролися за утвердження принципів рідномовного навчання в освітніх закладах Поділля1.

Важливе значення товариства «Просвіта» надавали влаштуванню публічних лекцій і читань рефератів, тематикою яких виступали українізація суспільного та освітнього життя, хоча досить часто офіційні структури відмовляли їм у цьому. Так, 24 серпня 1912 р. від Подільського губернського правління надійшов запит до начальника Подільського губернського жандармського управління про можливість виголосити реферат українською мовою «Про культурний розвиток народів» у Кам'янець-Подільській «Просвіті». Губернське правління «просило висловитись, чи може бути допущено читання реферату» . У відповіді від 2 вересня 1912 р. адресату повідомлялося, що з рефератом ознайоми-лись і дійшли висновку про «крайню небажаність допускати в даний момент публічне виголошення такого в Кам'янецькому товаристві “Просвіта”» .

З повідомлення начальника Подільського губернського жандармського управління від 20 грудня 1912 р. з'ясовано, що місцева адміністрація вважала «Просвіту» хоч і легальним, але далеко не заохочуваним органом, особливо в отриманні дозволів на публічні читання українською мовою «з різних українських питань» (Лозовий, В. 1996, с. 18).

Зв'язок із учительством, як наймобільнішою групою впливу на підняття освітнього та культурного рівня народу, загалом на формування національної свідомості, завжди перебував на контролі Подільських просвітян. Їх запрошували на збори товариства, на різноманітні культурно-просвітницькі заходи. За ініціативою товариства «Просвіта» 1912 р. було зроблено спробу організувати вчительську спілку, однією з форм роботи якої мали стати сільські пересувні бібліотеки. Було складено правила товариства учителів з улаштування пересувних бібліотек, якими передбачено порядок наповнення фондів книгозбірень, правила розповсюдження книг серед селян, умови набуття членства в спілці та ін .

На важливості тісної співпраці товариств «Просвіта» та вчительства наголошувалося на сторінках преси, де вказувалося на виняткове значення діяльності різноманітних культурно-просвітницьких організацій у зв'язку з браком освітніх закладів, і саме ці товариства деякою мірою могли їх замінити1.

Отже, вже з перших років існування товариство «Просвіта» залучало до своєї педагогічної та культурно-просвітницької діяльності значну кількість учителів, які в подальшому ставали активними членами товариства та проводили значну освітню, національно-виховну та просвітницьку діяльність серед населення, що, в свою чергу, сприяло не лише розвитку освіти, а й формуванню національної свідомості, піднесенню культурного рівня подолян.

За умов Української революції 1917-1920 рр. з'явилися нові можливості в реалізації статних завдань товариств «Просвіта» щодо націоналізації освіти. За нових суспільних умов, як стверджував сучасник подій В. Приходько, найпершим завданням свідомих українців мала стати реалізація мрії, а саме, щоб «народна школа на Україні стала справді українською» (Приходько, В. 2011, с. 193).

Подільським просвітянам вдалося не лише швидко зорганізуватись, але й сформувати конкретні пропозиції з цього питання. Одними з перших в Україні вони внесли на розгляд позачергового губернського земського зібрання, яке відбувалось у Вінниці 16 березня 1917 р., проект українізації початкової школи і наполягли на його схваленні. При цьому В. Приходько обґрунтував це питання з історичного та правничого боку, О. Пащенко вка-зала на педагогічні засади, а М. Пащенко зі своєї піввікової практики змалював «сизіфову працю навчання учителя українських дітей не на рідній мові». Як наслідок, у постанові було зафіксовано з нового навчального року «розпочати навчання в школах Поділля на українській мові»2.

Важливою й логічною формою роботи товариства «Просвіта» щодо українізації суспільного та освітнього життя Поділля була організація кур-сів українознавства. Це питання перебувало на контролі в Міністерстві народної освіти, яке звернулося по допомогу до просвітницьких осередків, аби з'ясувати стан справ у цій царині. Реагуючи на нього, рада Подільської «Просвіти» розіслала всім середнім школам м. Кам'янця-Подільського лист із проханням подати товариству відомості, які дисципліни (предмети) з українознавства викладаються в навчальних закладах та в якому обсязі3. Такий підхід досяг поставленої мети, позаяк дирекції шкіл почали не показово турбуватися, аби посади учителів українознавства були зайняті, а окремі директори навіть вимагали від учителів просвітницькі рекомендації.

Восени 1918 р. завдяки заходам Кам'янецької «Просвіти» вдалося організувати півторамісячні курси українознавства та діловодства для урядовців міста, на які записалося понад 150 осіб1. Останню лекцію слухачам читав ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету, професор І. Огієнко. Ці курси не були винятковим явищем, що засвідчує звіт Кам'янець-Подільського товариства «Просвіта».

У вересні 1918 р. Подільська губернська народна управа випустила інструктивні матеріали для вчителів нижчих початкових шкіл Поділля щодо організації навчання українською мовою, зауважуючи, що українська національна школа -- це головна основа відродження народу, і що губернська народна управа в контакті з повітовими звертається до учительства з вимогою поставити утворення національної школи з початку 1918-1919 шкільного року так, як того потребують інтереси українського населення та держави . Зі свого боку молода Українська держава теж прагнула українізувати суспільне та освітнє життя. Так, законом від 1 січня 1919 р. всі вищі, середні й нижчі школи українізовувалися. Навчання в них вимагалося негайно розпочати українською мовою. Як виняток, деяким учителям дозволяли викладати іншою мовою. Національно-розмежовані школи мали користуватися для навчання мовою своєї національності . Наказувалося також, виходячи з конкретних умов, «проводити цю українізацію шляхом об'єднання бувших російських шкіл з тими українськими», які вже існували до цього часу. Так, згідно з наказом Міністерства народної освіти від 5 вересня 1919 р. чоловіча російська гімназія в м. Кам'янці-Подільському з'єднувалася з українською гімназією ім. С. Руданського, отримавши назву «Кам'янецька державна українська гімназія ім. С. Руданського» (Кукурудзяк, М. & Собчин- ська, М. 1997, с. 71).

Варто також зазначити, що Подільські просвітяни надіслали восени 1918 р. телеграми до Голови Ради Міністрів та Українському національно-му союзу про те, що «Подільське товариство «Просвіта», довідавшись про наміри деяких урядових кіл оголосити російську мову державною, рішуче протестує проти нечуваного замаху на українську державність» . Окрім цього, товариство «Просвіта» звернулося до Міністерства віросповідань із доповідною запискою, аби з'ясувати ненормальне становище, в якому перебували духовні школи м. Кам'янця-Подільського1. На це міністерство в листі до ради товариства «Просвіта» вітало піклування Подільської «Про-світи» про стан українознавства в духовних школах, висловлювало щиру за це подяку раді товариства «Просвіта», і вказувало, що «коли у міністерства не буде своїх кандидатів на учителів, то з охотою піде на зустріч реко-мендації з боку «Просвіти» .

Отже, просвітяни не тільки організовували курси українознавства для поширення української мови, знань про українські народні традиції та зви-чаї, виховання патріотизму і формування національної свідомості, а й сте-жили за дотриманням розпоряджень щодо вивчення української мови, істо-рії, географії в освітніх закладах губернії.

Працювали подільські просвітяни й над проблемою забезпеченості навчальних закладів підручниками, що вважалося однією з найнагальні- ших потреб, адже організація української школи була основою для форму-вання національної та культурної свідомості. Відсутність українських під-ручників гальмувала українізацію школи, тому члени товариства «Просві-та» брали активну участь у створенні навчально-методичного забезпечення освітніх закладів. Для прикладу, Вінницька «Просвіта» випустила підручни-ки з біблійними історіями Є. Семаки, програму для вивчення арифметики Ю. Щириці. Подільське губернське земство видало «Збірку казок і оповідань для читання в школі», куди ввійшли твори А. Чехова, Д. Мамина-Сибіряка, В. Гаршина, Г.-Х. Андерсена, українські казки, легенди. Підручники виходили досить великими накладами, зокрема надруковано 30000 примірників книг Є. Семаки (Соломонова, Т 2000, с. 339). У серпні 1919 р. Вінницьке товариство «Просвіта» делегувало в м. Кам'янець-Подільський учителів для закупівлі підручників і шкільного приладдя в губернському земському складі .

В добу національного відродження 1917-1920 рр. товариства «Просвіта» залучали органи державної влади й самі проявляли ініціативу в призначенні на посади вчителів. Так, є відомості про відповідні клопотання від Лянцко- рунського та Циківського осередків . 6 жовтня 1920 р. Подільська губернська шкільна управа зверталася до ради «Просвіти» в м. Кам'янці-Подільському з проханням надіслати кандидатів на посаду повітового комісара освіти та ін.

Подільські просвітяни активно долучалися до організації народних учителів. 7 вересня 1919 р. у приміщенні Вінницької «Просвіти» відбулося зібрання вчителів-українців усіх шкіл міста, на якому заснували гурток, що мав діяти на кшталт учительської спілки1. За чотири дні, вже під час дру-гого зібрання, присутні затвердили статут Вінницької філії повітової вчи-тельської спілки .

Отже, товариства «Просвіта» прагнули залучити до педагогічної та культурно-просвітницької діяльності якомога більше вчителів, покладаючи на них важливу роль у розвитку системи української національної освіти та виховання. Безперечно, цей процес не завжди був легким. Самі ж українські свідомі вчителі прагнули брати якнайактивнішу участь у діяльності товариства «Просвіта», оскільки це була справді українська громадська організація, яка намагалася педагогічною та культурно-просвітницькою діяльністю поширити освіту й культуру серед широких верств населення Подільського краю. Зі свого боку, товариства «Просвіта» досить часто допомагали українським учителям (Яцюк, О. 1996, с. 59).

Ще одним вагомим напрямом просвітницької діяльності в цей час була ліквідація неписьменності. 12-15 грудня 1917 р. у м. Києві відбулася нарада земських і міських діячів позашкільної освіти, на якій вказувалося на велику неписьменність українського народу, особливо людей старшого віку, та було ухвалено по всіх селах і хуторах відкрити курси для дорослих тих чи інших типів .

Безперечно, місцеві осередки товариства «Просвіта» відразу взялися до цієї тяжкої, але необхідної праці. 1918 р. Кам'янецькі просвітяни охоче надали власне приміщення для канцелярії чотирирічних курсів для дорос-лих з правами гімназії, які відкривалися з дозволу Міністерства народної освіти. Головне їхнє завдання, окрім здобуття освіти, полягало в оволодінні прийомами самостійного навчання, вмінні користуватися набутими нави-чками, формуванні в населення стійкого переконання в необхідності освіти як важливого складника особистісного розвитку, матеріального добробуту тощо. На навчання приймали осіб, яким виповнилося 17 років, відповідно до їхнього освітнього цензу .

В контексті реалізації подібних завдань Подільська «Просвіта» у вересні 1918 р., йдучи назустріч усім, хто з тих чи інших причин не зміг здобути середню освіту, ініціювала створення в м. Кам'янці-Подільському української гімназії для дорослих. Цей гуманітарний проект реалізовано спільно з професорами Кам'янець-Подільського державного українського університету та вчителями середніх шкіл. Курс був 3-річний, платня становила не більше, ніж 40 крб. щомісяця. Товариство «Просвіта» просило всіх, хто підтримував цю ідею та хотів би вступити до такої гімназії, подавати відомості про себе на анкетному листі1. Лекторами гімназії були запрошені професори Кам'янець-Подільського державного українського університету.

Ліквідації неписьменності сприяла й повсякденна діяльність просвіт-ницьких осередків. Так, 10 жовтня 1919 р. шкільний інструктор, член «Просвіти» О. Дробцюн у повідомленні до Кам'янецької повітової шкільної управи писав двомісячні мандрівні курси для дорослих за проектом Міністерства народної освіти. На його думку, першочергово їх необхідно було влаштовувати в тих пунктах повіту, де мешкав «більш-менш свідомий контингент слухачів» . Також у жовтні 1919 р. Кам'янець-Подільське товариство «Просвіта» відкрило вечірню школу для дорослих, до якої зараховували неписьменних та малограмотних осіб обох статей незалежно від віку (К. Є. 1919).

Отже, просвітницька діяльність характеризувалася різними ініціатива-ми щодо створення недільних та вечірніх шкіл, курсів для дорослих і реа-лізацією інших форм боротьби з неписьменністю. Сюди ж можна віднести й повсякденну діяльність просвітянських книгозбірень, бібліотек-читалень, у яких, окрім ознайомлення з літературними творами, проводилися різно - манітні читання, лекції, бесіди, диспути, ліквідовувалася неписьменність.

Товариства «Просвіти» відіграли важливу роль у становленні та розвитку системи дошкільного виховання на Поділлі, яку просвітяни розбудовували спільно з органами місцевого самоврядування та за підтримки державних інституцій. Як зазначає О. Пащенко, «щодо дошкільної освіти -- виховання -- була для села ця справа нова і дивовижна, а тому й нелегка для проведення в життя... Розпочала працю на терені міста Кам'янця і Кам'я- нецького повіту Кам'янець-Подільська «Просвіта»: в кількох найближчих селах відкрила дитячі садки, а в Кам'янці передшкілля» .

Зі свого боку місцеве земство, члени шкільної комісії повітової ради вивчали досвід Кам'янець-Подільської «Просвіти» в організації дитячих садків. Таким чином, справа дошкільного виховання на Поділлі розпоча-лася з заснування в м. Кам'янці-Подільському при товаристві «Просвіта» дитячого садка на спільні кошти товариства та народної управи, а також при допомозі міської управи. Згодом заснування дитячих садків на Поділлі популяризувала губернська управа при допомозі просвітницьких організа-цій та кооперативів1.

Відомий просвітній діяч краю А. Животко, розмірковуючи над чинни-ками, які зумовили розвиток дошкільного виховання на Поділлі, назвав два: економічний (необхідність жінок брати участь у суспільному вироб-ництві) та психологічно-громадський (систематичне нищення рідної куль-тури, чуття державності свого народу, недбалості до своєї мови, а також неправильне виховання в сім'ї) (Животко, А. 1918b, с. 13). На його думку, організація дошкільного виховання має бути чітко організованою, науково та навчально-методично продуманою. Так, до дитячого садка пропонували брати дітей дошкільного віку від 3 до 8 р., поділяти на групи відповідно до їхнього віку та розвитку. Перед тим, як вступити до садка, діти мали пройти огляд лікаря; приміщення для дитячого садка повинно було відповідати вимогам щодо обсягу кімнати, висоти, освітлення, тепла. Увага приділялася забезпеченню дітей у садку гарячим сніданком, а обід мав відбуватися після навчання. Перед сніданком проводилися рухові вправи, а після -- рухливі ігри, причому вихователька не мала дотримуватися щодня якої-небудь сталої програми або розкладу занять (вона мусила мати певний план праці на рік взагалі, але цей план мав бути пристосований до дитячої психіки і часом до зовнішніх обставин тощо (Животко, А. 1918a, с. 15).

Позитивним вважаємо те, що дошкільна освіта впроваджувалася не лише в м. Кам'янці-Подільському, а й у селах губернії. Щоб забезпечити ініціативу знизу для підготовки ґрунту на місцях, на вчительських курсах виголошували реферати про потребу й форми дошкільного виховання. Вчителям доручалося проводити бесіди з батьками, зокрема матерями дітей, щодо залучення до дошкільного виховання . Аби покрити витрати на утримання дошкільних закладів, товариства «Просвіта» влаштовували вистави, гуляння, концерти. Окрім цього, просвітянам вдалося частково вирішити й досить складну проблему дитячого харчування.

Великого державного значення дошкільному вихованню надавав однойменний відділ при Подільській губернській народній управі, який на підставі постанови Земського зібрання від 22 квітня 1918 р. розпочав здійснювати систему заходів щодо організації дошкільного виховання на Поділлі. Управа вважала за необхідне працювати в тісному зв'язку з товариством «Просвіта», визначаючи головню метою співпраці заснування дитячих садків, захоронок тощо, де діти могли би розвиватись як фізично, так і морально .

Важливим аспектом діяльності дошкільних установ визначалося фор-мування патріотизму й національної свідомості. Провідна роль у цьому відводилася товариству «Просвіта» як національно-патріотичній інституції. О. Животко переконливо доводила, що дитячі садки на Поділлі довго б не проіснували, якби «Просвіти» разом з іншими установами не прийшли їм на допомогу щодо утримання: «...Але мало улаштувати дитячий садок, обов'язок «Просвіт» є пильно стежити за національним напрямком вихо-вання, утворити найкращі умови для духовного розвитку дітей», -- спра-ведливо зауважувала автор (Животко, О. 1919, с. 7-9).

Аналіз матеріалів періодики дає підстави стверджувати про досить чітку та продуману структуру з організації роботи дошкільних установ, де дотримувалися педагогічні принципи та використовувалися активні форми і методи роботи.

Не менш важливим напрямом роботи товариства «Просвіта» у відкритті освітніх закладів вважаємо заснування початкових шкіл. Так, Вінницька «Просвіта» організувала велике свято з нагоди відкриття на власні кошти в жовтні 1917 р. українських гімназій. На ньому з вітальним словом виступив голова «Просвіти» вчитель І. Озерянський. Він проінфор-мував присутніх про заходи, яких уживала «Просвіта», щоб заснувати в м. Вінниці українські гімназії. 1918 р. вінницькі просвітяни організували для учнів українських гімназій їдальню, а перед початком нового навчального року відкрили бурсу. Просвітяни піклувались і про забезпечення учнів підручниками. Так, у серпні 1919 р., напередодні нового навчального року, товариство делегувало своїх членів до м. Кам'янця-По- дільського для придбання підручників і шкільного приладдя, причому надалі деякі підручники розповсюджувалися через книгарню товариства (Яцюк, О. 1996, с. 59-61).

Подібні ініціативи просвітницькі осередки реалізовували на теренах усього Поділля. Влітку 1918 р. Ново-Кропив'янське товариство «Просвіта» Гайсинського пов. виклопотало «дозвіл про відкриття Вищої Початкової Школи»1; значні кошти на утримання школи надавала просвітницька організація с. Баламутівки Проскурівського пов. ; з 1918-1919 навчального року товариство «Просвіта» м. Ямполя відкрило українську гімназію, а при ній влаштувало курси для дорослих з гімназійною програмою . Радів- ський осередок Літинського пов. відкрив вищу початкову школу, де навчалося 25 учнів. При «Просвіті» існувала хороша бібліотека. Сільська громада, розуміючи користь товариства, надала їй на два роки окремий буди- нок та сприяла у будівництві власного1; Могилів-Подільська «Просвіта» брала участь у діяльності Могилівської вищої школи ім. Тараса Шевченка ; вищу початкову школу відкрила у своєму містечку Тиврівська «Просвіта» (Завальнюк, О. & Комарніцький, О. 2005, с. 90); Жванецька громадська гімназія ім. Б. Хмельницького була заснована та працювала завдяки активній діяльності членів товариства «Просвіта» ; у вересні 1918 р. ця сама просвітницька організація вжила рішучих заходів щодо відкриття в м. Жванці змішаної української гімназії ім. І. Стешенка та народного дому імені письменника С. Руданського . Вести переговори в цій справі з різними державними інституціями уповноважили члена ради «Просвіти» Д. Олексюка . З матеріалів періодики встановлено, що на кошти держави лише 1918 р. прийнято 13 вищих початкових шкіл, котрі були відкриті винятково заходами «Просвіт» .

Окрім цього, загальновідома роль просвітницьких діячів у відкритті та подальшому розвитку першого університету на Поділлі -- Кам'я- нець-Подільського державного українського університету. За твердженням членів товариства «Просвіта», університет у м. Кам'янці-Подільському був потрібний для окультурення Поділля та його периферії (Пащенко, О. 1936, с. 418).

Радянська модель державності та її репрезентанти, остаточно утвердившись на Поділлі пізньої осені 1920 р., нічого позитивного для просвітян не віщували. В останніх більшовики вбачали найбільшу небезпеку для комуністичної влади. Тому всі їхні зусилля були спрямовані на відсторонення громадських діячів від впливу на суспільні процеси та освітню систему зокрема.

Прихід більшовиків ознаменував цілковите заперечення у використанні набутого в революційний період досвіду будівництва національної школи. Натомість створювалася жорстка система політико-ідеологічного контролю над духовним життям країни. Відповідно розпочалося закриття просвітянських бібліотек, вилучення «шкідливої літератури», запровадження жорсткої цензури.

В освіті було задекларовано нові принципи, які не враховували націо-нальні чинники. Поступово розпочалася «совєтизація» товариств «Просвіта», що досягалося шляхом перереєстрації статутних документів. Влада вимагала, щоб просвітницькі осередки діяли не на національному, а на класовому принципі (Євселовський, Л. & Фарина, С. 1993, с. 111). В разі ігнорування цих вимог товариства закривали. Перші приклади такого ставлення до просвітян ми вбачаємо уже в грудні 1920 р.

Таким чином, на початку ХХ ст. педагогічна й культурно-просвітницька діяльність товариств «Просвіта» на Поділлі була важливою складовою розвитку системи освіти, національної педагогічної думки. Культурно-просвітницькі завдання товариства значною мірою реалізовувалися через відкриття та забезпечення літературою бібліотек-читалень і книгозбірень. Цьому також сприяла організація власного видання творів українського письменства, шкільних підручників, посібників з українознавства. Загалом діяльність бібліотек-читалень дала змогу ознайомитися з українським друкованим словом значній кількості населення, формувати національну свідомість, поширювати освіту та культуру в Подільському краї. У процесі роботи бібліотек-читалень не лише поширювалися українські видання, а й проводилися читання українських книг, їх обговорення, що сприяло не лише національному усвідомленню, а й поширенню освіти та культури серед широких верств населення.

Члени товариств «Просвіта» сформували своєрідний виховний ідеал українця, який передбачав формування у населення краю високої морально-сті, культури поведінки, поваги й знання, традицій та звичаїв українського народу, історії, культури, фольклору, любові й пошани до української мови, патріотизму, ментальності українця, активної державницької позиції, національного самоусвідомлення. Педагогічна і культурно-просвітницька діяльність товариств «Просві-та» суттєво вплинула на українізацію суспільного та освітнього життя краю, яка проявлялась у читанні рефератів і лекцій щодо українізації суспільного життя, у вимогах просвітян щодо навчання в освітніх закладах українською мовою, введенні викладання предметів українською мовою, створенні кафедр та проведенні курсів українознавства, в перекладі Святого Письма українською мовою, залученні вчителів до українізації навчального процесу, а також у співпраці з місцевою українською демократичною владою в контексті українізації державного та суспільного життя. Товариство «Просвіта» прагнуло залучити до своєї педагогічної та культурно-просвітницької діяльності якнайбільше вчителів, покладаючи на них провідну роль у формуванні національної свідомості, активних учасників освітнього розвитку в краї. Українські свідомі вчителі прагнули брати участь у діяльності товариства «Просвіта», бо це була справді українська громадська організація, яка намагалася своєю педагогічною й культурно-просвітницькою діяльністю поширити освіту й культуру серед широких верств населен- ня Поділля. Зі свого боку, товариство «Просвіта» досить часто допомагало українським учителям, зокрема, й матеріально. Товариство «Просвіта» значну увагу приділяло ліквідації неписьменності не лише шляхом організації стаціонарних освітніх закладів, а й створенням недільних та вечірніх шкіл, курсів для дорослих та інших форм боротьби з неписьменністю. Лекції для дорослих включали вивчення географії, літератури, математики, природознавства, історії України, релігії, української мови, гігієни, музики та ін. Члени товариства «Просвіта» здійснювали лекційну діяльність, аби задовольнити потреби населення в педагогічному, навчально-методичному, культурному, суспільно-політичному, медичному, економічному просвітництві тощо.

Товариство «Просвіта» відіграло важливу роль у становленні й розвитку освітніх закладів на Поділлі, зокрема у відкритті закладів дошкільного виховання, підготовці працівників сфери дошкільного виховання, у відкритті та функціонуванні нижчих і вищих початкових шкіл, гімназій, проведенні курсів українознавства, курсів для дорослих, професійних курсів, а вершиною культурно-освітньої діяльності товариства стала участь у відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету. Заходи товариства «Просвіта» сприяли утвердженню національної системи освіти, формуванню національної свідомості населення краю, створили умови для подальшого функціонування та вдосконалення освітньої системи Подільської губ.

Із приходом радянської влади в культурно-освітній діяльності товариств «Просвіта» на Поділлі відбулися досить значні зміни, а самі громадські інституції згодом були ліквідовані як такі, що не вписувались у класову систему радянського керівництва. До перспективних напрямів подальших досліджень відносимо окрес-лення особистого внеску окремих просвітян в діяльність товариств та роз-виток освіти Поділля.



Література

1. Адамський, В. 2014. Документальні джерела з історії «Просвіт» Поділля Доби Української революції (1917-1920 рр.). «Просвіта»: минуле і сучасне: регіональна науково-практична конференція. Кам'янець-Подільський, 4 грудня 2013 р. Кам'янець-По- дільський: Медобори.

2. Адамський, В. Р 2011. «Просвіта» і проблема становлення вищої освіти на Поділлі в Добу Центральної Ради. Подільська «Просвіта»: історія і сьогодення: регіональна науково-краєзнавча конференція. Кам'янець-Подільський, 2-3 червня 2011 р. Кам'янець-Подільський: КПНУ ім. І. Огієнка.

3. Бадєєва, Л. І. 2004. Діяльність товариства «Просвіта» на Лівобережній Україні у ХХ столітті. Автореферат дисертації кандидата наук. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

4. Баженов, Л. В. 2014. Шевченкіана у діяльності Подільської «Просвіти» (поч. ХХ -- поч. ХХІ ст.). «Просвіта»: минуле і сучасне: регіональна науково-практична конференція. Кам'янець-Подільський, 4 грудня 2013 р. Кам'янець-Подільський: Медобори.

5. Гарат, Р М., Коцур А. П. & Коцур В. П. 2005. Діяльність товариства «Просвіта» в Галичині (1868-1921 рр.). Переяслав-Хмельницький: Книги-ХХІ.

6. Герасименко, В. 1930. З українського громадського руху на Поділлі (1905-1917) (Пам'яті д-ра К. Г Солухи). За сто літ. Матеріяли з громадського й літературного життя УкраїниХІХі початківХХстоліття. В: М. Грушевський, ред. Харків -- Київ: Державне видавництво України. Кн. 5. С. 304-313.

7. Герман, О. М. 1995. Діяльність товариства «Просвіта» на Поділлі наприкінціХІХ і першій половині ХХ століття. Дисертація кандидата наук. Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича, Чернівці.

8. Грицан, А. В. 2003. Діяльність товариства «Просвіта» на Прикарпатті в 1920- 1939рр.). Автореферат дисертації кандидата наук. Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича, Чернівці.

9. Ефремов, С. 1913. На текущие темы. Украинская Жизнь. № 9. С. 69-85.

10. Євселовський, Л. І. & Фарина, С. Я. 1993. «Просвіта» в Наддніпрянській Україні: історичний нарис. Київ: Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

11. Животко, А. 1918. До справ керування дитячими садками. Освіта. № 1. С. 15-16.

12. Животко, А. 1918. Фактори дошкільного виховання. Освіта. № 1 (15 лист.). С. 12-13.

13. Животко, О. 1919. Роля «Просвіт» в дошкільному вихованню. Село. № 6 (15 лютого). С. 7-9.

14. Завальнюк, О. М. 2017. Подільська інтелігенція у реформуванні загальноосвітньої школи в добу Української революції (1917-1920 рр.). Історичний нарис. Кам'янець-По- дільський: ПП Медобори, 2006.

15. Завальнюк, О. М. & Комарніцький О. Б. 2005. Подільські містечка в добу Української революції 1917-1920рр. Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА.

16. Зворський, С. Л. ред. 1999. Видання «Просвіт» Наддніпрянської України (19061922 рр.): бібліографічний покажчик. Вип. 4. Київ: Глобус.

17. Зуляк, І. С. 2005. Діяльність «Просвіти» у Західній Україні в міжвоєнний період (1919-1939). Тернопіль: Воля.

18. К. Є. 1919. Делегація до п. міністра Народньої Освіти. Освіта. № 5 (1 берез.). С. 24-25.

19. Комарніцький, О. Б. 2011. «Просвіти» містечок Правобережної України у добу Української революції 1917-1920 рр. Подільська «Просвіта»: історія і сьогодення: регіональна науково-краєзнавча конференція. Кам'янець-Подільський, 2-3 червня. 2011 р. Кам'янець-Подільський: КПНУ ім. І. Огіенка.

20. Крищук, Б. 2016. Напрями педагогічної та культурно-просвітницької діяльності товариства «Просвіта» на Поділлі. Духовні витоки Поділля: «Просвіта» в історії краю: VI всеукраїнська науково-практична конференція. Хмельницький, 16 травня 2016 р. Хмельницький: ХГПА.

21. Крищук, Б. 2014. Освітні та націооріентовані аспекти організації культурного дозвілля населення подільськими «Просвітами» в 1906-1923 рр. Духовні витоки Поділля: митці в історії краю: IVвсеукраїнська науково-практична конференція. Хмельницький, 13 березня 2014 р. Хмельницький: ХГПА.

22. Кукурудзяк, М. Г & Собчинська, М. М. 1997. З історії національної школи і педагогічної думки в українській народній республіці. Кам'янець-Подільський: Абетка.

23. Кучеров, Г Г 2015. Діяльність сільських «Просвіт» Подільської губернії у статистичному вимірі (1917-1919 рр.). Освіта, наука і культура на Поділлі. Т. 22. Кам'янець- Подільський: ОІЮМ. С. 90-102.

24. Кучеров, Г. Г. 2007. Становлення і діяльність сільських товариств «Просвіта» Правобережної України (1905-1923 рр.). Дисертація кандидата наук. Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича, Чернівці.

25. Лисенко, О. В. 1998. «Просвіти» у суспільно-політичному і культурному житті Наддніпрянської України (1905-1916рр.). Автореферат дисертації кандидата наук. Інститут історії України, Київ.

26. Лозовий, В. 1996. Діяльність Подільської «Просвіти» в 1906-1914 рр. Просвітницький рух на Поділлі (1906-1923рр.). Кам'янець-Подільський. С. 6-27.

27. Малюта, О. 2008. «Просвіти» і Українська Державність (друга половина ХІХ -- перша половина ХХ ст.). Київ: Просвіта.

28. Масюк, С. О. 1997. Діяльність товариств «Просвіта» в Україні (березень 19171920 рр.). Автореферат дисертації кандидата наук. Київський національний університет ім. Т. Г Шевченка, Київ.

29. Опанасенко, Н. І. 2005. Виховний ідеал українських діячів «Просвіт» (кінець ХІХ-- початокХХст.). В: Д. С. Мазоха, ред. Переяслав-Хмельницький: Карпук С. В.

30. Пащенко, О. 1936. Заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету. Наша культура. Кн. 6 (15). С. 413-420.

31. Приходько, В. 2011. Під сонцем Поділля: спогади. Упорядники і авт. передм. Ю. Легун, О. Кравчук. Вінниця: Консоль.

32. Приходько В. 1967. Під сонцем Поділля. Спогади. 4-е. вид. Нью-Йорк -- Мюнхен: Криниця, Ч. 1.

33. Русова, С. 1916. О национальной школе. Украинская Жизнь. № 1. С. 10-13.

34. Соломонова, Т. Р 2000. Українське книгодрукування на Поділлі у 1917 р. Матеріали

35. Х-ої Подільської іст.-краєзн. конф., присвяч. 55-ій річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні. Кам'янець-Подільський: КПДПУ. С. 337-342.

36. Стебницкий, П. 1915. Ф. Е. Корш и украинское Евангелие. Украинская Жизнь. № 3-4. С. 106-110.

37. Телячий, Ю. В. 2016. З історії літературного життя Поділля в 1917-1920 рр. Освіта, наука і культура на Поділлі. Т. 23. Кам'янець-Подільський: ОІЮМ. С. 105-112.

38. Телячий, Ю. В. 2009. Фонди Державного архіву Хмельницької області як джерело дослідження культуротворчої діяльності інтелігенції в роки Української революції (1917-1920). Освіта, наука і культура на Поділлі. Т. 13. Кам'янець-Подільський: ОІЮМ. С. 20-24.

39. Філіпович, М. Б. 2002. Луцька «Просвіта» (1918-1935роки). Автореферат дисертації кандидата наук. Луцьк.

40. Цапко, О. М. 2008. Діяльність товариства «Просвіта» в Україні (1891-1914рр.). Автореферат дисертації кандидата наук. Київський університет ім. Т. Г Шевченка, Київ.

41. Чепига, Я. 1912. Просвещенное невежество. Украинская Жизнь. № 9. С. 92-94.

42. Чепига, Я. 1913. Украинский учитель и материнский язык в начальной школе. Украинская Жизнь. № 9. С. 34-39.

43. Черкасенко, С. 1917 (рік перший). Кілька слів про українізацію народньої школи. Вільна Українська Школа. № 2 (жовт.). С. 68-74.

44. Чугуй, Т. О. 2008. Товариства «Просвіта» на Харківщині в ХХ -- на початку ХХІ ст. Автореферат дисертації кандидата наук. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків.

45. Яцина, О. Ф. 2009. Педагогічна та культурно-освітня діяльність товариства «Просвіта» на Закарпатті (1920-1939рр.). Дисертація кандидата наук. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ.

46. Яцюк, О. 1996. Товариство «Просвіта» на Вінничині в 1906-1922 рр. Просвітницький рух на Поділлі (1906-1923 рр.). Кам'янець-Подільський. С. 57-62.



Reference

1. Adamskyi, V. 2014. Dokumentalni dzherela z istorii «Prosvit» Podillia Doby Ukrainskoi revoliutsii (1917-1920 rr.). [Documentary Sources on the History of «Prosvita» of Podillia in the Era of the Ukrainian Revolution (1917-1920)]. «Prosvita»: mynule i suchasne: rehionalna naukovo-praktychna konferentsiia. Kamianets-Podilskyi, 4 hrudnia 2013 r. Kamianets-Podilskyi: PP Medobory, 2006. [in Ukrainian]

2. Adamskyi, V. R. 2011. «Prosvita» i problema stanovlennia vyshchoi osvity na Podilli v Dobu Tsentralnoi Rady [«Prosvita» and the Problem of Formation of Higher Education in Podillia in the Era of the Central Rada]. Podilska «Prosvita»: istoriia i sohodennia: rehionalna naukovo-kraieznavcha konferentsiia. Kamianets-Podilskyi, 2-3 chervnia 2011 r. Kamianets- Podilskyi: KPNU im. I. Ohiienka. [in Ukrainian]

3. Badieieva, L. I. 2004. Diialnist tovarystva «Prosvita» na Livoberezhnii Ukraini u ХХ stolitti [The Activities of the Society «Prosvita» on the Left Bank of Ukraine in the Twentieth Century]. Avtoreferat dysertatsii kandydata nauk. Kharkivskyi natsionalnyi universytet imeni V. N. Karazina. [in Ukrainian]

4. Bazhenov, L. V. 2014. Shevchenkiana u diialnosti Podilskoi «Prosvity» (poch. ХХ -- poch. XXI st.) [Shevchenkiana in the Activities of Podillia «Prosvita» (Early XX -- Early XXI Cent.)]. «Prosvita»: mynule i suchasne: rehionalna naukovo-praktychna konferentsiia. Kamianets- Podilskyi, 4 hrudnia 2013 r. Kamianets-Podilskyi: PP Medobory, 2006. [in Ukrainian]

5. Harat, R. M., Kotsur A. P & Kotsur V P 2005. Diialnist tovarystva «Prosvita» vHalychyni (1868-1921 rr.) [The Activities of Society «Prosvita» in Halychyna (1868-1921)]. Pereiaslav- Khmelnytskyi: Knyhy-XXI. [in Ukrainian]

...