Характеристика проблем змістовного наповнення програмового матеріалу при викладанні географії у зв’язку з війною в Україні (на прикладі 9 го класу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара

Факультет економіки

Кафедра фізичної та економічної географії

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Характеристика проблем змістовного наповнення програмового матеріалу при викладанні географії у зв'язку з війною в Україні (на прикладі 9 го класу)

м. Дніпро

Зміст

Вступ

1. Історія розвитку шкільної географії та методики її навчання в Україні

1.1 Класифікація методів викладання географії

1.2 Особливості розвитку шкільної географії та МНГ в Україні

2. Проблеми змістовного наповнення програмного матеріалу при викладанні географії у зв'язку з війною в Україні

2.1 Змістовне наповнення програмного матеріалу для 9 класу

2.2 Проблеми змістовного наповнення програмового матеріалу при викладанні географії у зв'язку з війною в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Географія, як предмет, повинна давати знання, що пояснюють функціонально-просторові відносини та фізіономічні характеристики земної поверхні на основі взаємодії природи та населення. У багатьох навчальних системах цей предмет знайшов своє місце як база загальної культури, він представляє собою шлях входження учнів у навколишній світ, він має велике виховне значення, тому що він дає знання світу - сьогодні, а також передбачає можливі ситуації та проблеми глобального світу, в якому вони опиняться через кілька років від цього моменту.

Однією із важливих складових педагогічної роботи вчителів географії, в умовах сучасних змін в освіті, є застосування ефективної методики викладання географії, спираючись на минулий історичний досвід аспектів викладання шкільної географії. Кожен новий період сьогодення із швидкими технологічними змінами приносить нові знання, а також нові способи їх отримання. Існує велика кількість інформації, яку важко запам'ятати, і нові інформаційні технології дають абсолютно новий стимул до навчання. Тому зв'язок між тими, хто навчає, і тими, хто навчається, є обов'язковим. У наш час особливо виникає необхідність нового способу викладання замість традиційного. Використовуючи нові методи викладання та навчання в школі можна зробити досить великий крок вперед.

Ефективний розвиток географічної освіти в майбутньому та методики її викладання неможливий без досконалого засвоєння того, що вже було зроблено, зокрема, без вивчення власної історії. Існує нагальна та актуальна потреба в узагальненні, систематизації, аналізі всіх явищ і процесів, пов'язаних з розвитком географічної освіти; в розробленні систематизованої періодизації її розвитку; у визначенні можливостей застосування досвіду, який був здобутий вітчизняною географічною освітою, тому тема дослідження є досить актуальною.

Проблемі навчання та засвоєння географічних знань школярами присвятили свої роботи Т.П. Герасимова, А.Є. Бібік, М.М. Баранський, В.О. Коринська, Й.Р. Гілецький, Н.П. Викулова, А.В. Даринський, І.І. Барінова, С.Г. Коберник, Р.Р.

Коваленко, Л.М. Панчешникова, В.А. Щеньов М.А. Откаленко, Є.Й. Шипович, О.Я. Скуратович та інші. У спеціальній методичній літературі дослідженню даної проблемі присвячені роботи В.А. Грузинська, В.М. Вовк, Т.І. Пороцька, Т.М. Головіна, Ю.К. Зубрилін, Є.Ф. Сегалевич, О.І. Липецька, Л.К. Одинченко, В.М. Синьов, В.О. Липа та ін.

Проблемам педагогічних методик також присвячено багато наукових досліджень І.М. Дичківської, О.І. Пометун, С.П. Бондаря, Л.В. Пироженко. Окремі аспекти інноваційних підходів у викладанні географії в останніх публікаціях розглядали такі вітчизняні вчені, як Г.П. Пустовіт, Н.Г. Барадая, С.Л. Капіруліна, Н.В. Лєскова, С.М. Пальчевський, Т.Г. Назаренко. Оцінка фахових джерел показала відсутність єдиного наукового підходу до позитивного впливу педагогічних методичних на підвищення рівня сформованості професійної компетентності учителя.

Мета: розкрити та проаналізувати проблеми програмного наповнення у умовах війни

Об'єкт дослідження: проблеми програмного наповнення у умовах війни

Предмет дослідження: програма та наповнення програми з географії на прикладі класу

освіта викладання географія

1. Історія розвитку шкільної географії та методики її навчання в Україні

1.1 Класифікація методів викладання географії

Наука про особливості та закономірності процесу навчання географії в школі називається методикою викладання географії. Методика викладання географії у школі походить від грецького слова «methodos» (спосіб викладу) - галузь педагогічної науки [20].

Дана методика встановлює та втілює раціональні прийоми та методи, форми та засоби навчальної діяльності та процесу, під час чого відбувається формування відповідних вмінь та навичок для подальшого застосування цих знань та свідоме освоєння учнями системою знань із шкільного курсу географії. Вчитель застосовуючи знання теоретичних засад методики та користуючись необхідним методичним апаратом для самостійної творчої роботи, підвищує професійний рівень та сприяє зростанню методичної майстерності та [20].

У завдання методики викладання географії у школі входять:

1) визначення змісту шкільного курсу географії відповідно до освітньо- виховних завдань школи та вікових особливостей учнів;

2) дослідження форм, методів та прийомів викладання, що забезпечують успішне вирішення навчально-виховних завдань школи, подальше зміцнення зв'язку навчання з життям;

3) дослідження умов та особливостей засвоєння географічних знань учнями в процесі навчання географії.

Об'єктом методики викладання географії виступає процес формування та подання географічних знань, умінь і навичок у загальноосвітній школі, а предмет - система та технологія шкільної географічної освіти, а саме: засоби та форми організації наукового пізнання в процесі вивчення шкільної географії, її місце та значення в системі загальної середньої освіти; зміст та структура сучасних курсів географії.

Для розвитку сучасної теорії методики викладання географії та для практичної роботи в загальноосвітній школі та інших загальноосвітніх закладах знання історії науки та історичних аспектів викладання географії необхідні. Ці знання допомагають зрозуміти суспільну роль географії як навчального предмета, його місце у навчальних планах різних типів шкіл, успішно вирішувати сучасні завдання як теоретичного, так і прикладного характеру.

Розвиток методики навчання географії розпочався із запровадженням географії у навчальні плани школи. Розвиваючись у складі дидактики, вона поступово відокремилася до самостійної галузі, стала приватною дидактикою навчального предмета «географія».

Чинники які визначають розвиток методики навчання, насамперед, це стан, рівень розвитку нашого суспільства та системи освіти у ньому як особливої сфери людської діяльності. Суспільство пред'являє школі соціальну вимогу виховання та освіту підростаючого покоління, яке має мати певні якості. У наш час суспільство ставить за мету підготувати школярів до життя, в якому кожен міг би проявити свої найкращі якості, мати в житті успіх: ставити мету своєї діяльності і досягати результатів, при цьому грамотно поводитися в природі, у суспільстві, у державі, на виробництві . Рівень розвитку базової науки також впливає на напрями та характер досліджень у методиці. Становлення у географічній науці нових теорій, затвердження нових концепцій відбивається у змісті шкільної географії.

Методика досліджує структуру окремих систем знань, етапи формування їх у різних щаблях навчання. Прикладом може бути прагнення географії до єднання її двох гілок, інтеграції її складових, посилення уваги до регіональних країнознавчих характеристик і у зв'язку з цим побудова багатьох курсів шкільної географії з урахуванням країнознавства, посилення уваги питанням соціальної географії, відомостей з етногеографії.

Яскравим прикладом впливу науки є введення у зміст шкільної географії системи знань про Світовий океан та розробка методики його вивчення у процесі викладання окремих курсів (з 6 по 9 клас включно).

Розвиток методики тісно пов'язаний і з успіхами в психолого-педагогічних науках, в опорі на які вдосконалюються методи, засоби та форми організації навчання. Основоположником методики навчання географії у світовому масштабі вважають великого педагога Яна Амоса Коменського, творця дидактики, який розробив єдину шкільну систему, принципи та правила навчання дітей. Для методики географії важливо, що він вперше звернув увагу на обов'язковість спостережень школярами предметів та явищ навколишнього світу, на важливість вивчення причинних зв'язків у природі.

Методика викладання географії - одна з педагогічних наук, приватна дидактика, що досліджує особливості процесу навчання географії у загальноосвітній школі.

Найбільш тісні зв'язки має з дидактикою, що розглядає загальні закономірності освіти та виховання. Предмет вивчення - процес навчання основ географії з елементами інших наук.

До проблем, що вивчаються, відносяться:

? зміст шкільної географії;

? навчальна діяльність вчителя;

? процес навчання учня;

? освітньо-виховні завдання географії у школі;

? виховання та розвитку учнів у процесі навчання географії. Методика навчання географії:

? проводить відбір знань про природничо-наукові засади раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища;

? розробляє прийоми формування цих знань, - визначає систему картографічних знань та умінь;

? створює систему картографічних посібників та розробляє прийоми їх використання у процесі навчання географії.

Методика навчання географії відповідає питанням:

? навіщо вчити? (цілі);

? чому вчити? (зміст);

? як учити? (методи);

? за допомогою чого вивчати? (засоби навчання).

Підхід до вирішення цих проблем визначається сучасною освітньою метою - різнобічний та своєчасний розвиток дітей та молоді, формування навичок самоосвіти та самореалізації особистості.

Концепція географічної освіти спирається на дидактичні засади:

1. Шкільна географія не є механічною проекцією науки на школу, її зміст та структура розглядаються як особлива дидактична конструкція, створювана з урахуванням вікових особливостей учнів.

2. В основу предмета має бути покладено принцип особистісно- орієнтованого навчання, що розглядає як головний об'єкт навчально-виховного процесу учня.

3. Потрібно забезпечити єдність змістовної та процесуальної сторін навчання, ??????? передбачає не тільки передачу учням системи знань та умінь, а й навчання їх способам навчальної діяльності із застосуванням нових навчальних технологій та форм організації навчального процесу.

4. Кінцевий результат навчання географії визначається не так сумою набутих знань, скільки вмінням застосовувати їх на практиці, у повсякденному житті, використовувати для розвитку інтелектуальних, вольових та інших якостей особистості.

З цієї причини основними педагогічними функціями концепції географічної освіти є:

1. пізнавально-розвиваюча (сприяє саморозвитку особистості, розширенню та поглибленню наукових знань);

2. пізнавально-навчальна (передбачає формування навичок досліджень географічних явищ та процесів за допомогою спостережень, систематизації, аналізу, узагальнення, прогнозування);

3. виховна (передбачає взаємозалежність освіти та виховання і як результат - формування особистісних якостей учнів, ставлення до навколишнього світу);

4. соціально-адаптаційна (покликана сприяти самовизначенню та конкурентоспроможності особистості в сучасному світі, її вмінню застосовувати самостійні рішення);

Розвиток сучасної методики викладання географії характеризується наступними наскрізними напрямками, характерними загалом системи навчання:

1. гуманізація - це новий світогляд, що стверджує загальнолюдські цінності і що розглядає насамперед життя людей та їх суспільні відносини;

2. соціологізація - загальний напрямок всієї науки, що полягає у підвищенні уваги до соціальних аспектів розвитку;

3. екологізація - що передбачає розгляд людини у нерозривному зв'язку з середовищем її проживання, умовами відтворення життя4

4. економізація - пов'язані з переходом до ринкової економіки. Крім зазначених пропонуються ще такі напрямки:

? інтеграція двох гілок географії, посилення комплексних підходів. (створення курсів, де загальноземлезнавчі знання тісно пов'язані з країнознавчими);

? політизація. збільшення уваги до процесів, що відбуваються на політичній карті;

? практична спрямованість.

Методика викладання географії у школі спирається на принципи дидактики та теорію виховання, на закономірності, встановлені психологією, на тісний зв'язок з географічними науками (фізичною та економічною географією).

Система методів викладання географії включає:

? усне викладання знань (оповідання, пояснення, шкільна лекція, бесіда);

? роботу зі зйомки та складання плану місцевості; географічні спостереження;

? досліди;

? роботу з наочними посібниками (картами, картинами, кінофільмами, моделями, графічними посібниками та ін.);

? роботу з підручником та додатковою літературою.

Робота з картами займає чільне місце у системі практичної і самостійної роботи учнів з географії.

Значення методів роботи з географічними картами при вивченні географії залежить від того, що карта може бути усвідомлена основною ознакою будь-якого географічного об'єкта та явища, а саме - географічного стану об'єкта Землі. Без карти неможливо знайти усвідомлені форми, величину великих територій, досліджуваних у географії, взаємні зв'язку географічних елементів у межах досліджуваних територій та зв'язку між різними територіями. Кожне географічне. уявлення та поняття у свідомості учнів тому й нерозривно пов'язане з картою. Значення карти як одного з джерел географічних знань визначає необхідність формування в учнів міцних умінь та навичок щодо складання простих планів місцевості та читання готових карт. Ці вміння становлять одну зі сторін підготовки учнів до практичної діяльності.

Географічні спостереження у природі та суспільно-виробничому житті населення рідного краю зближують викладання географії з життям, сприяють утворенню правильних географічних уявлень, озброюють учнів умінням спостерігати, користуватися різними приладами (шкільний нівелір, шкільний універсальний кутомір та інших.). Широке впровадження цього у практику викладання сприяє розгортання краєзнавчої роботи у школі. У процесі краєзнавчої роботи учні вдосконалюють практичні вміння та навички.

Методи роботи з географічними картами та географічні спостереження істотно впливають на всі інші методи викладання географії, а також на форми організації навчальної роботи та систему навчального обладнання з географії. Успішне застосування будь-якого методу у викладанні географії визначається обов'язковим поєднанням з різними прийомами роботи з картами, широким використанням матеріалів, отриманих учнями у процесі географічних спостережень.

Організація навчальної роботи з географії здійснюється у наступних формах:

1) урок (основна форма),

2) екскурсія,

3) заняття на місцевості та на географічному майданчику.

Уроки залежно від переважання тієї чи іншої навчальної мети поділяються на 4 основні типи: змішаний урок, урок отримання нових знань, урок практичних робіт, урок повторення та перевірки знань учнів.

Методично правильна організація уроку передбачає наявність певного набору карт, атласів, глобусів, картин, таблиць, схем, які відповідають темі уроку. Велике значення серед наочних посібників мають фільми. Вони дозволяють всебічно і в динаміці знайомити учнів із будь-яким районом та будь-якою країною світу. Значить. місце належить також різноманітним колекціям (гербарії, ґрунтові моноліти, зразки з корисними копалинами та інших.). Навчальні екскурсії проводяться у природу, на промислові, сільськогосподарські та транспортні підприємства, у ботанічні сади, музеї та на виставки. Тематика екскурсій на природу визначається місцевими умовами та підпорядковується задачі накопичення уявлень про місцеві географічні об'єкти на основі безпосередніх. спостережень. Проведення екскурсії має на меті ознайомлення з сучасним підприємством у найважливіших галузях господарства, особливостями його організації та економікою.

Організація екскурсії передбачає 3 основні етапи: підготовка вчителя та учнів до екскурсії, проведення екскурсії, підбиття підсумків та використання отриманих матеріалів. Спостереження поєднується з поясненням вчителя чи екскурсовода, виконання різних завдань учнями.

Заняття на місцевості та географічному майданчику проводяться з метою організації систематичних спостережень та виконання різноманітних вправ з географії. У процесі проведення учні входять у фенологічні спостереження, спостереження за режимом річок, за рівнем ґрунтових вод, розвитком ярів та інших площадках учні проводять метеорологічні спостереження, виконують різні вимірювальні роботи, вправи в орієнтуванні та інше. Ця форма організації навчальної роботи, що сприяє розвитку ініціативи та самодіяльності учнів,

прищепленню навичок спостереження, користування різними приладами, у період розбудови школи набуває важливого виховного значення.

У розвитку методики викладання географії велике значення має узагальнення передовими вчителями свого досвіду. Досвід передових вчителів широко висвітлюється у пресі, у доповідях на науково-практичний. конференціях, педагогічних читаннях. Підготовкою вчителів для школи займаються географічні факультети університетів.

Робота в галузі методики викладання географії ведеться головним чином за наступними напрямами:

? вивчення та узагальнення сучасного досвіду передових вчителів (для цього організуються спостереження на уроках, проводяться бесіди з вчителями та учнями, вивчаються плани та звіти вчителів, зошити учнів тощо);

? вивчення досягнень методичної науки розвинених країн;

? експериментальні роботи (класні та лабораторні) для перевірки матеріалів, що дозволяють судити про ефективність того чи іншого методу.

У різних європейських країнах географія викладається у школах як самостійний предмет та учні отримують систематичні знання. Велику увагу приділяють читанню карт (особливо у школах Польщі), роботі з підручником, наочними посібниками, у т. ч. кінофільмам (Угорщина та ін.), роботі учнів на місцевості тощо.

У деяких країнах географія не викладається у школі як самостійний предмет. Так, у школах США у більшості штатів матеріал з географії включений до курсу

«Громадські науки». В інших штатах США, в Англії та в деяких інших країнах географія існує в школі як самостійний предмет, але немає суворої програми навчання. У ряді країн (напр., Австрія, Франція) програми та підручники з географії мають країнознавчий характер. У школах деяких країн велика увага (особливо після 2-ї світової війни) приділяється вивченню економічної географії і насамперед своєї країни.

Звернемося до класифікації методів викладання географії, яка зберігається в методиці навчання географії, користується великою популярністю вчителів- практиків, і знайомство з нею майбутніх вчителів є доцільним. Розглянемо наступні методи.

1. Словесні методи. Словесні методи займають пріоритетне місце у системі методів навчання. Їх розрізняють за формою викладу змісту: розповідь, пояснення, лекція, розмова, дискусія, читання вголос, прослуховування магнітофонних записів, всі види роботи з підручником, додаткової літературою, статистичними матеріалами тощо. Сьогодні словесні методи часто називають застарілими, неактивними. Разом про те ця група методів забезпечує повідомлення великого обсягу інформації за короткий час. Живе слово вчителя дозволяє створити яскраві, образні картини географічних об'єктів та процесів.

Словесні методи розвивають уяву та пам'ять учнів, пояснення педагога дозволяє продемонструвати логічні схеми міркувань, служить зразком грамотного наукового мовлення. Спілкування з учнями дозволяє зрозуміти їх індивідуальні особливості мислення, пам'яті, мовлення, широту світогляду, область інтересів тощо. За допомогою слова коментуються навчальні завдання, пропонуються інструкції, шляхи вирішення навчальних завдань. При використанні словесних методів навчання є місце не тільки відтворювальної чи репродуктивної, а й творчої діяльності. Вона здійснюється у процесі евристичної розмови, пошуків відповіді проблемне питання, дискусії.

2. Наочні методи. Наочні методи розрізняють за допомогою наочності, вони припускають демонстрацію різноманітних наочних посібників: картин, схем, карт, фотографій, ілюстрацій, макетів, малюнку вчителя тощо. Функції вчителя полягають у організації роботи з ними, навчанні прийомів навчальної діяльності, керівництві мисленнєвою діяльністю школярів. Місце для самостійної творчої діяльності школярів при організації роботи з комплексом різноманітних засобів наочності. Наприклад, завдання щодо складання комплексної характеристики господарства регіону виконується на основі вивчення карт, таблиць, схем, навчальних відеоматеріалів. Значення цих методів важко переоцінити. Вони забезпечують наочність теоретичного матеріалу, сприяють формуванню географічних образів і уявлень, розвитку просторового мислення, дозволяють задіяти одночасно слухову та зорову пам'ять, забезпечують чуттєве сприйняття. Наочні методи зазвичай використовуються одночасно зі словесними, наприклад розповідь про савани може супроводжуватися демонстрацією картин природи савани в зимовий та літній період. Наочні методи можуть випереджати словесні, наприклад, після показу діапозитивів з панорамами гір вчитель просить школярів сформулювати поняття гірської країни. За іншого підходу вчитель спочатку дає визначення гірської країни, та був демонструє види гір на слайдах.

3. Практичні методи. У сучасній школі для демонстрації наочності використовують різноманітні екранні технічні засоби, особлива увага приділяється використанню у процесі інформаційних комп'ютерних технологій. Практичні методи виділяються по об'єктах вивчення (географічна дійсність та її моделі) та призначені для формування у школярів умінь та навичок, привчання вести самостійну роботу, добувати нові знання та засвоювати їх. Вчитель формулює навчальне завдання та організує роботу учнів щодо засвоєння способів дії, що сприяють її вирішенню, наприклад порівнювати географічні об'єкти, читати та аналізувати карти, працювати з типовим планом, статистичними даними тощо.

До цих методів входить організація спостережень у природі та на виробництві. На уроці та у позаурочній діяльності не лише вивчають моделі, а й створюють їх у процесі викреслення схем та графіків, створення планів місцевості,

географічних профілів тощо. Реалізація наочних методів навчання відбувається при виконанні практичних робіт. Безумовно, практичні методи не існують у відриві від словесних і наочних. У міру освоєння курсу географії їхня частка у навчанні зростає. У сучасних умовах підвищується роль практичних методів навчання, оскільки вони наближають теорію до практики, вчать діяти самостійно, дозволяють засвоїти краєзнавчі знання. До практичних методів відносяться вправи, лабораторні та практичні роботи. Лабораторні роботи проводяться із застосуванням приладів, інструментів, спеціального обладнання. У географії до них можна віднести роботи на географічному майданчику, а також дослідницькі роботи учнів, у яких здійснюється збір краєзнавчого матеріалу (поповнення фондів шкільного музею), тривалі спостереження за станом погоди, опис особливостей формування господарства своєї місцевості, дослідження природних комплексів тощо. д.

Спільним є підхід до організації роботи, в якому вчитель виступає як організатор та консультант, а школярі виконують завдання та представляють його результати у різних формах - повідомленнях, доповідях, круглих столах, фотозвітах, колекціях, письмових роботах тощо.

Основним недолікам класифікації способів за джерелами знань і те, що вона відбиває характер пізнавальної діяльності учнів у навчанні, ступінь їх самостійності навчальної роботі. Тому на додаток до неї використовують класифікацію, засновану на обліку характеру пізнавальної діяльності учнів.

1. Пояснювально-ілюстративний метод. Його суть полягає у передачі навчальної інформації, що передбачає організацію засвоєння знань із використанням засобів наочності. Учні засвоюють інформацію у готовому вигляді, наприклад, слухаючи розповідь вчителя, читаючи підручник, переглядаючи слайди тощо. Застосування цього методу передбачає створення в школярів основний бази знань, що у подальшому послужить фундаментом в організацію їх самостійної роботи. Цей метод необхідний щодо теоретичного матеріалу, засвоєння якого мало забезпечене знанням фактів (наприклад, теорії фізико-географічного районування, урбанізації, гіпотези дрейфу материків, концепції природно-ресурсного потенціалу

тощо.). У практиці цей метод широко використовується у молодших класах. У результаті невеликий відрізок часу учням повідомляється значний обсяг знань. Причому передача знань здійснюється не обов'язково вчителем, у цьому можуть бути задіяні сучасні технічні засоби, наприклад комп'ютерні програми, відеофільми, магнітофон. Проте діяльність учнів обмежена сприйняттям, усвідомленням та фіксацією у пам'яті готової інформації. Ступінь самостійності учнів у навчальній діяльності невелика, вони формуються вміння і навички використання отриманих знань.

Дамо характеристику найпоширеніших методичних прийомів, з яких здійснюється реалізація пояснювально-ілюстративного методу.

Розповідь. Розповідь являє собою усне, оповідне, яскраве і образне викладення певного питання вчителем, в результаті якого школярі знайомляться з різноманітними об'єктами та явищами, недоступними для безпосереднього спостереження, наприклад розповідь про виверження вулкана, рослинність та тваринний світ вологого екваторіального лісу. Зазвичай розповідь має описовий характер, містить фактичний матеріал і застосовується у тому випадку, коли у школярів недостатньо знань для організації бесіди.

Вирізняють такі різновиди оповідання: сюжетний, ілюстративний, інформаційний. Рекомендується розповідати матеріал на додаток до виконаної самостійної роботи учнів, остерігатися викладати факти, частково знайомі учням (при цьому їх увага розсіюється і вчителю доводиться докладати зусиль, щоб його утримати).

Виклад матеріалу під час розповіді характеризується логічністю, достовірністю, наявністю достатньої кількості переконливих прикладів. Матеріал повинен викладатися простою та доступною мовою, включати особисту оцінку та ставлення вчителя до подій.

Мета оповідання -- не лише формувати у школярів розуміння, а й викликати емоції, що сприяють запам'ятовуванню матеріалу. Тому вчитель повинен не тільки мати дуже чіткі уявлення про зовнішній вигляд та особливості тих об'єктів та явищ, про які йдеться, а й володіти інтонацією, певною мірою акторською майстерністю.

У процесі розповіді вчитель виділяє основні якості, основні риси та ознаки об'єктів, котрий іноді несуттєві, але які грають важливу роль до створення образних уявлень. У той самий час слід, що учні щодо пасивно сприймають отриману під час розповіді інформацію, тому неправильно штучно збільшувати частку розповіді під час уроку. При зміні методів недоцільно відразу за розповіддю застосовувати метод пояснення, оскільки у зовнішньому прояві ці два методи дуже схожі.

Пояснення. Пояснення використовують у випадках, коли необхідно роз'яснити географічні закономірності, суттєві властивості досліджуваного об'єкта чи процесу, деякі поняття, тобто. матеріал, складний сприйняття. Наприклад, процес формування циклонів та антициклонів, азональних природних комплексів, розміщення галузей виробництва в епоху науково-технічної революції.

На відміну від розповіді, пояснення має характер доказування, до нього зазвичай вдаються щодо теоретичного матеріалу, виявленні та розкритті причинно- наслідкових зв'язків і залежностей у явищах природи та життя. При цьому важливо, щоб знання викладалися в певній системі, в якій показано підпорядкування її елементів, були виділені головні та другорядні поняття та їх зв'язки. Пояснення можна поєднувати з елементами бесіди, тоді вчитель отримує інформацію про процес засвоєння учнями матеріалу і може скоригувати навчально-виховний процес.

Важливо також пам'ятати, що пояснення лише тоді досягає мети, коли поєднується з раціональними записами у зошиті учнів, показом та аналізом змісту підручника. Для пояснення характерне точне формулювання суті проблеми, логіка викладу та чітка послідовність розкриття причинно-наслідкових зв'язків. Воно супроводжується прикладами, використанням порівняння та аналогії, вимагає ґрунтовної аргументації.

Пояснення використовується під час роботи з різними віковими групами школярів, але особливо необхідно у середньому та старшому шкільному віці, коли інтелектуальні можливості учнів зростають, а матеріал ускладнюється. Пояснення є засобом формування світогляду та взірцем доказового міркування, зокрема під час вирішення проблемних питань.

Лекція - це монологічний спосіб наукового викладу об'ємного матеріалу (теми або окремого об'ємного питання), що використовується на старших щаблях навчання, так як тривале сприйняття мови вчителя, насиченою термінологією, обмежена психологічними можливостями учнів.

Приклади тим, які можна запропонувати для лекційного викладу: формування політичної карти світу, світове господарство, характеристика розвинених країн світу та ін. Лекція триває приблизно 30 хвилин, решта часу відводиться на закріплення матеріалу, що найчастіше відбувається у формі обговорення. Виклад матеріалу у вигляді лекції дозволяє економити час, тому її застосовують за такої організації навчання, коли на наступних уроках передбачається організація самостійної роботи. Помилкою є прагнення деяких вчителів організувати навчальну роботу у старших класах лише у вигляді лекційно- залікової системи. При помітному полегшенні діяльності самого вчителя, ускладнюється моніторинг за засвоєнням учнями матеріалу.

В таблиці 1.1. порівняні особливості розповіді та пояснення як методів усного викладення матеріалу вчителем.

Таблиця 1.1 Особливості розповіді та пояснення як методів усного викладення матеріалу вчителем

Розповідь	Пояснення
1. Має описовий характер 2. Використовується для формування географічних уявлень 3. Містить фактичний матеріал 4. Являє собою усне, оповідне, яскраве і образне викладення певного питання 5. Відрізняється короткістю; тривалістю на уроці до 5-7 хвилин. 6. Розвиває уяву та естетичні почуття учнів. 7. Переважає на уроках географії у молодших класах.	1. Має характер доказування 2. Точне формулювання суті проблеми, логіка викладу та чітка послідовність розкриття причинно-наслідкових зв'язків. 3. Розвиває мислення учнів, є прикладом логічного доказу. 4. Переважає на уроках географії у старших класах. 5. Використовується для формування географічних понять 6. Є засобом формування світогляду та взірцем доказового міркування Може займати значну частину уроку та стати керуючим методом викладення.

При повторенні навчального матеріалу проводяться оглядові лекції, їхня мета

- узагальнення та систематизація вивченого матеріалу. Необхідно включати в лекцію різноманітні методичні прийоми, наприклад, елементи дискусії, для чого створюються спеціальні ситуації, ставляться проблемні питання. Лекція обов'язково супроводжується планом та демонстрацією наочності (у тому числі із застосуванням інформаційних комп'ютерних технологій), темп читання лекції визначається необхідністю її запису учнями.

Актуальність використання лекції пояснюється застосуванням блокового вивчення нового навчального матеріалу за темами чи розділами, можливістю забезпечити цілісність та закінченість сприйняття школярами навчального матеріалу. Активізація пізнавальної активності школярів під час використання лекції пов'язані з їх включенням у пошук додаткової інформації, виконанням тематичних завдань, підготовкою матеріалів. Можлива організація заняття, яка одержала назву «лекція вдвох», де учні виступають у ролі лектора.

Шкільна лекція може мати характер проблемного викладу. У цьому вчитель констатує факти, з урахуванням зіставлення яких у науці існують невирішені проблеми, потім вказуються способи вирішення. Далі висвітлюються методи дослідження та отримані результати. Науковий пошук утверджує істину, яка перевіряється практикою. При використанні даного методу передбачається різний ступінь самостійного пошуку учнів у вирішенні проблеми. Їхня розумова самостійність стимулюється тим, що вчитель приваблює учнів до ймовірних відповідей, ставить питання, що змушують думати.

При вивченні географії вчитель використовує читання вголос уривків тексту. Такий прийом дозволяє уявити барвистий, яскравий, образний опис явищ та об'єктів, розвиває уяву, пізнавальний інтерес, сприяє запам'ятовуванню. Необхідно пам'ятати, що уривки для читання мають бути невеликими, супроводжуватися поясненням незнайомих слів, записом термінів на дошці, показом об'єктів на карті.

У методиці навчання коментоване читання рекомендують використовувати і щодо особливо складних питань економічної географії. До цього методу слід також віднести читання підручника, знаходження відомостей у таблицях та графіках, читання прямої інформації з карти, перегляд кіно- та відеофільмів, електронних матеріалів, прослуховування звукозапису.

1. Репродуктивний метод. Метод спрямовано закріплення знань, формування умінь та його застосування за зразком. Завдання вчителя полягає в організації за допомогою системи завдань репродуктивної діяльності учнів, які багаторазово відтворюють та повторюють спосіб діяльності. Вчитель пропонує школярам типові завдання, їх виконання визначається інструкцією, певною логікою, послідовністю етапів, типовим планом, наприклад, визначення географічного положення материка, характеристика типу клімату, економіко-географічного положення району і т.д. Тому надзвичайно важливо не просто знайомити учнів із планами географічних характеристик та описів, а й досягати їх знання. Такі плани розроблені та представлені у численних методичних посібниках з курсу шкільної географії.

Робота із застосуванням типових планів займає важливе місце у навчанні географії та є основою для організації самостійної роботи. Засвоєння учнями способів діяльності дозволяє надалі використовувати частково-пошуковий та дослідницький методи. На початковому етапі роботи за типовими планами вчитель не тільки знайомить з ним школярів та дає інструкцію, а й пояснює, як діяти, де знайти інформацію, тощо. Наведемо приклад типового плану властивості річки.

Репродуктивний метод включає використання питання-відповідної форми навчання - бесіди. При її організації викладення знань учителем чергується з постановкою питань учням, що дозволяє контролювати рівень засвоєння матеріалу, що вивчається. У розмові репродуктивного рівня переважають питання, створені задля відтворення знань. Бесіда сприяє активності учнів, дозволяє здійснювати індивідуальний підхід, підвищує інтерес, дає змогу висловити свою думку. У бесіді можна задіяти особистий досвід учнів, спиратися на знання, краєзнавчий матеріал, карти та ін. Вчителю необхідно ретельно продумувати послідовність питань, їх зміст, логічний взаємозв'язок, передбачати можливість формулювання висновків. При організації розмови питання зазвичай адресуються всьому класу, школярі відповідають за бажанням чи за вибором вчителя.

Залежно від мети виділяють розмови трьох типів:

1) вступні;

2) роз'яснювальні;

3) узагальнюючі.

Вступна бесіда зазвичай проводиться з метою відновлення у пам'яті школярів знань, необхідні засвоєнню нового матеріалу, концентрації уваги, інтелектуальних можливостей учнів включення в навчально-пізнавальну діяльність. Наприклад, щодо природних зон Південної чи Північної Америки можна запропонувати учням дати визначення природної зони, перерахувати відомі їм типи природних зон, згадати причини формування і т.д. У ході вступної бесіди вчитель з'ясовує готовність школярів до пізнання нового матеріалу та нових видів діяльності. Передбачаються короткі відповіді питання, точне відтворення знань. Така розмова найчастіше використовується під час повторення навчального матеріалу або уточнення завдань.

Роз'яснювальна бесіда дозволяє розкрити сутність об'єктів або процесів, що вивчаються, звернути увагу на подібності і відмінності, встановити взаємозв'язки і залежності. У процесі розмови школярів націлюють самостійну роботу, демонструють приклад логічного роздуми. Так, при поясненні залежності режиму рік від типу клімату вчитель може ставити ланцюжок послідовних питань.

У зоні якого клімату лежать річки Дон, Хатанга, Індігірка, Амур? Коли цих річках спостерігається повінь, межень? В який час відбувається льодостав, льодохід? Потім вчитель просить зробити висновок про виявлені залежності. Продовжити роботу на уроці доцільно організацією самостійної роботи учнів щодо виявлення залежностей між кліматом та режимом річок, підібравши для порівняння інші об'єкти.

2. Метод проблемного викладу. Дозволяє розкривати різноманітні навчальні проблеми та демонструвати способи їх вирішення. Метод використовується для демонстрації зразка доказового вирішення проблеми, наукового мислення та пізнання. Вчитель виявляє та формулює проблеми, гіпотези, показує способи їх перевірки, розкриваючи перебіг міркувань. Школярі як осмислюють і запам'ятовують готові висновки, а й стежать за логікою докази, прийомами визначення достовірності чи хибності висунутих положень. Наприклад, вчитель під час проблемного викладу розкриває погляди вчених формування складу атмосфери, розглядає з різних точок зору питання формування рельєфу.

Використання методу проблемного викладу визначається умінням вчителя та змістом навчального матеріалу. Даний метод дозволяє оцінити майстерність вчителя, але не показує, наскільки школярі володіють їм на вирішення практичних завдань.

3. Частково-пошуковий метод (евристичний). Мета використання методу полягає у підготовці учнів до самостійного виявлення, формулювання та вирішення проблем, залучення до творчої діяльності. Школярі вчаться аналізувати навчальний матеріал, знаходити докази, будувати план перевірки гіпотези, робити висновки тощо.

Навчання здійснюється шляхом організації евристичної розмови. При цьому вчитель вибудовує систему взаємопов'язаних питань, відповіді на які крок за кроком наближають до вирішення проблеми. Школярі беруть активну участь у бесіді, має місце творча діяльність, але цілісне, самостійне вирішення проблеми поки що відсутнє. Пошукова діяльність спрямовується вчителем, зміст евристичної бесіди будується на основі проблемного питання, виконання творчого завдання, спосіб вирішення яких наперед не відомий.

Евристичну бесіду проводять на основі наявних у школярів знань після виконання практичної роботи, перегляду кінофрагменту, знайомства зі статистичними даними тощо. Для пошукової розмови у процесі характерний індуктивний хід міркувань, у якому вчитель веде учнів від спостережень конкретних об'єктів чи сприйняття певних процесів до розкриття причинно- наслідкових зв'язків і узагальненням. Таким чином, у пошуковій бесіді необхідні організація спостережень або мобілізація уявлень пам'яті, потім виділення суттєвих ознак об'єктів, що спостерігаються, встановлення взаємозв'язків і закономірностей. Прикладом може бути розмова про різницю солоності води у різних частинах Світового океану. В результаті бесіди школярі повинні дійти висновку про залежність між солоністю води і факторами, що впливають на неї (кліматичний пояс, кількість опадів, що припадають, принесення прісної води річками, що впадають).

У таблиці 1.2. наведено рівні засвоєння знань під час використання різних методів.

Таблиця 1.2

Рівні засвоєння знань

Методи навчання географії	Рівні засвоєння знань і самостійної пізнавальності діяльності учеників
Пояснювально-ілюстративний	І рівень - учні виявляють знання у тому виді, у якому вони були викладені та засвоєні з підручника або засвоєні від даних вчителем
Репродуктивний	ІІ рівень - учні використовують знання та вміння за певним прикладом
Частково-пошуковий та дослідний	ІІІ рівень - учні творчо застосовують знання та вміння у новій незнайомій навчальній ситуації

Джерело: на основі [40]

Частково-пошуковий метод. Розв'язуючи проблемні завдання за допомогою вчителя, учні вчаться поетапно. Спочатку вчитель навчає учнів бачити проблему, пропонує поставити запитання до змісту матеріалу або висловити припущення на основі запропонованих фактів; потім учні мають скласти план доведення на самостійній основі та зробити висновки з наявних фактів чи скласти план перевірки зроблених висновків тощо. Учитель, виходячи з загальної підготовки учнів класу, складну задачу може розчленувати на кілька задач і тоді розв'язування кожної з них полегшить наближення учнів до виконання завдання. Іноді вчитель, проводить евристичну бесіду; яка складається із серії взаємопов'язаних запитань, кожне з яких є кроком на шляху до розв'язування задачі. І в першому, і в другому випадках учитель спрямовує учнів на пошуки способу розв'язування не цілісної задачі, а окремих її елементів, що в сукупності веде до розв'язування поставленої проблеми. Учні, розв'язуючи завдання поелементно, виявляють творчу діяльність і тим самим засвоюють принцип пошуку. Такий вид проблемного навчання називається частково-пошуковим або евристичним. Виходячи з головної дидактичної мети уроку, його структури, загальної підготовки учнів класу, вчитель може включити сконструйовані ним проблемні завдання в навчальний процес на будьякому етапі уроку. Наприклад: у природних зонах тундри і степів випадає приблизно однакова кількість опадів, але рослинність цих зон різко відрізняється між собою. Крім того, у тундрі є велика кількість боліт, а в зоні степів не вистачає вологи. Користуючись картами атласу і малюнками в підручнику, обґрунтуйте цю суперечність. Таких прикладів вчитель може скласти багато. Метод проблемного викладання знань. Проблемний виклад знань учителем географії - важливий засіб розвитку самостійної і пізнавальної діяльності учнів. Головна функція проблемного викладу навчального матеріалу - розвиток творчих можливостей особистості. Суть цього методу полягає в тому, що вчитель не тільки повідомляє кінцеві результати знань, а й показує шлях їх відкриття. Інакше кажучи, учитель демонструє перед учнями шлях наукового мислення, змушує їх стежити за діалектичним рухом думки до істини, робить учнів наче співучасниками наукового пошуку. У проблемному викладі знань головне розв'язати поставлену проблему. Що ж таке проблема? У сучасній методиці з географії під проблемою розуміють таке навчальне завдання, результат якого або способи його здобуття учневі наперед невідомі. Що ж таке проблемне завдання - центральне поняття проблемного навчання? Вона (проблема) передбачає наявність проблемної ситуації, яка відображає «такий психічний стан учня, який можна схарактеризувати як інтелектуальне утруднення, спосіб подолання якого учень має шукати і може знайти тільки завдяки власній пізнавальній активності і самостійності».

Візьмемо для прикладу тему уроку «Атмосферний тиск», що вивчається у 6 класі. На столі в класі - склянка з водою. Накривши аркушем паперу, учитель перекидає її догори дном і спокійно тримає. Вода з перекинутої склянки не виливається. Виникає запитання «чому?». Увага дітей загострюється, виник інтерес, з'являється бажання дізнатися про причину цього явища. Учитель бере другу склянку з краном у дні. Повторивши перший дослід, він відкриває кран. Аркуш паперу відразу відстає, вода виливається. Перед дітьми знову постають запитання: «чому?», «від чого залежить?». Проблемна ситуація ускладнюється. Думка учнів напружено працює в пошуках відповіді. В результаті пошуків доходять висновку, що тиск повітря перевищує масу води в склянці, а в другому аркуш паперу відпав, бо тиск повітря і маса води зверху більша, ніж тиск повітря знизу. Навчально-дослідницький метод. Це такий метод навчання, який сприяє організації учителем на уроках, факультативних заняттях і в позаурочний час самостійної творчої роботи учнів над розв'язанням проблем (або робочих гіпотез). Цим методом можуть оволодіти всі учні, які в навчальній діяльності під керівництвом учителя виконують роль дослідників. Наприклад, у 8 класі вивчається тема «Корисні копалини України». Вчитель говорить: «Уявіть, ви - дослідники, направляють вас у степи Дніпропетровщини.

Ви геологи, дослідіть: де треба будувати металургійні заводи, там, де ви знайшли мідну - (залізну) руду, чи можливо окремо від місць залягання корисних копалин?» Учні замислюються, дивляться на карту, пригадують, які компоненти потрібні для розвитку чорної (кольорової) промисловості. Проходить час і учні відповідають: металургійні підприємства треба будувати там, де є вода. А були думки і навпаки. Легше до води довозити руду, ніж воду до руди.

Науково-дослідний метод. Цей метод в більшості реалізується в позакласній краєзнавчій роботі, коли учні працюють над розв'язанням проблеми тривалий час.

Досвід роботи вчителів географії свідчить про те, що всебічно опанувати науково-дослідницький метод можуть далеко не всі учні, а лише найбільш здібні. Роль учителя при застосуванні цього методу досить вагома. Він консультує і є співучасником кожного дослідження.

Наприклад, учні впродовж ряду років ведуть метеорологічні і фенологічні дослідження, а потім узагальнюють, роблять певні висновки. У сучасній методиці географії чітко визначалась тенденція наукового обґрунтування методів навчання за рівнями самостійної пізнавальної діяльності учнів, хоч на практиці вчителі більше використовують репродуктивні методи навчання.

Шляхи підвищення якості навчання, трудового і морального виховання учнів - основний напрям розв'язування завдань. Проблема якості навчання залежить від багатьох факторів, але найголовнішим є питання використання методів навчання на уроці.

Ефективність сучасного уроку географії характеризується, насамперед, активізацією пізнавальної діяльності учнів, її творчим, дослідницьким характером. Адже навчання - це пошук істини тими хто, навчається. Досвід показує, що в багатьох школах учителі географії часто відводять учням роль пасивних слухачів на уроках. Занадто багато часу використовують на опитування та «подачу» нового матеріалу. В такому разі вчитель виступає в ролі не організатора процесу навчання, а інспектуючої особи.

Вироблення загальних і специфічних для географії умінь навчальної праці є органічною складовою зусиль вчителя, важливою умовою ефективності уроку. Основну вагу при цьому вчитель має приділити розвиткові умінь працювати з підручником, картою, допоміжною та довідковою літературою, першоджерелами. Велике значення має вибір типу завдання. Застосування спеціальних уроків продиктоване прагненням відпрацювати дидактичне завдання, первинне засвоєння географічного матеріалу.

1.2 Особливості розвитку шкільної географії та МНГ в Україні

Становлення шкільної географії сучасного типу в Україні почалося з ХХ ст. За досить короткий час існування самостійної держави (1917-1921рр.) були створені організаційні структури й елементи національної концепції освіти. Значне місце в ній належало географії. Так у 1919 році вийшла «Краткая география Украины» В.О. Кістяківського (1865-1952 рр.). Вона постійно доопрацьовувалась автором і витримала дев'ять видань. Значний внесок у розвиток шкільної географії та методики її викладання зробив український географ і економіст К.Г.Воблий (1876-1947р.р.) - автор навчального посібника для учнів середньої школи з економічної географії України (1919 р.). Після утворення СРСР (1922 р.) Україна мала значну автономію в організації освіти та науково-методичному забезпеченні. У цей період було створено трудову школу. Вона мала дев'ятирічний термін навчання і складалася з двох ступенів: перший - 1-5 класи, другий - 6-9 класи. У початкових класах значна увага приділялась вивченню рідного краю. Географії, як навчального предмета тут не було. Окремих елементів географічних знань учні набували під час вивчення природознавства. Для становлення науково-методичних засад вивчення економічної географії України після другої світової війни велике значення мав підручник К.Г.Воблого «Економічна географія УРСР». Він витримав п'ять видань і досі не втратив своєї актуальності як за змістом, так і за методикою викладу. Найбільший внесок у розвиток шкільної географії та методики її викладання в Західній Україні зробили: А.Роман, С.Л. Рудницький, В.О.Геринович, В.М.Кубійович. Якщо до 1934 р. в географічній освіті перевага надавалася вивченню комплексних напрямків «Природа», «Суспільство», то після прийняття 15 травня 1934 р. Постанови РНК СРСР «Про викладання географії в початкових і середній школі СРСР» географію знову почали викладати як окремий предмет і було збільшено кількість годин на її викладання. Після Другої Світової війни відбувся перехід до обов'язкової середньої освіти. Починаючи з 50-х років, велика увага приділялася зміцненню зв'язків школи з життям, почалося активне впровадження у навчальний процес практичних робіт. Значну роль у справі впровадження розвитку методики викладання географії відіграли методичні збірники «Географія в школі» та «Краєзнавство в школі», які почали виходити у 1948 р. З 1967 р. почав виходити збірник «Методика викладання географії». Він був присвячений проблемам не лише методики викладання географії в середній школі, а й підготовки вчителів географії у вищих навчальних закладах.

На початку 90-х років, коли Україна стала незалежною державою, почалася напружена робота з якнайшвидшого забезпечення шкіл українськими підручниками. З'явилися альтернативні, пробні та інші підручники і навчальні посібники. Одним з перших був підручник П.Г. Шищенка і П.О.Масляка «Географія України» (1992 р.). Пізніше вийшов у світ підручник для 9 класу середньої школи «Географія України» А.Й.Сиротенка, Б.О.Чернова і В.Я.Плахути. Авторами підручника із загальної географії для 6-го класу стали О. Я.Скуратович. Р.Р.Коваленко та Л.І.Круглик, для 7 і 8 класів - В.Ю.Пестушко, В.О.Сасихов і Г.Є.Уварова. В 1997 р. за редакцією Б.П.Яценка вийшов підручник з економічної і соціальної географії світу. Для поглибленого вивчення географії України учнями профільних і спеціалізованих класів загальноосвітньої школи, коледжів та гімназій призначені посібники львівських авторів Ф.Д.Заставного та О.І.Шаблія. Протягом 90-х років усі курси географії були забезпечені не лише підручниками, а й робочими зошитами, атласами, контурними картами. Видано хрестоматію з географії України (П.О. Масляк і П.Г. Шищенко), посібники для контролю за рівнем засвоєння знань учнями. Почав регулярно виходити журнал «Географія та основи економіки в школі», газета «Географія. Краєзнавство. Туризм».

...