Теоретичний аналіз основних дефініцій дослідження соціально-гуманітарної підготовки магістрів природничих спеціальностей в умовах дистанційного навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичний аналіз основних дефініцій дослідження соціально-гуманітарної підготовки магістрів природничих спеціальностей в умовах дистанційного навчання

Н.В. Попенко

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,

Харків, Україна

У статті проведено теоретичний аналіз понятійно-категоріального апарату дослідження соціально-гуманітарної підготовки магістрів природничих спеціальностей в умовах дистанційного навчання та здійснено теоретичне обґрунтування його сутнісних характеристик. У дослідженні використано теоретичні методи, серед яких: теоретичний і системний аналіз нормативно-правової та науково-педагогічної літератури з проблеми дослідження; систематизація теоретичних напрацювань і визначення основних дефініцій дослідження; узагальнення інформації. Аргументи, наведені у статті дозволили визначити, що магістр природничих наук є професіоналом, який має поглиблену якісну фундаментальну та спеціальну підготовку та здатен розв'язувати виробничі та науково-технологічні задачі та проблеми в галузі природничих наук, здійснювати у цій сфері ефективну професійну виробничу та науково-технологічну діяльність. Виявлено, що важливим напрямком процесу освітньо-професійного становлення майбутнього магістра природничого спрямування у закладі вищої освіти є соціально-гуманітарна складова його підготовки. Визначено поняття соціально-гуманітарної компетентності у відповідності до структури, що включає такі аспекти: когнітивний, діяльнісний, ціннісно-смисловий. Встановлено, що сучасні вимоги до випускників закладів вищої освіти з боку роботодавців зумовлюють необхідність пошуку нових підходів до процесу професійної підготовки магістрів, зокрема, запровадження дистанційних технологій навчання. Дистанційне навчання ідентифіковане як форма навчання, що забезпечує інтерактивну взаємодію викладача і студента, розділених у просторі і в часі, на основі використання сукупності традиційних і сучасних інформаційних технологій.

Ключові слова: магістратура, магістр, природничі науки, професійна компетентність, соціально-гуманітарна компетентність, професійна підготовка, соціально-гуманітарна підготовка, дистанційне навчання.

ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ОСНОВНЫХ ДЕФИНИЦИЙ ИССЛЕДОВАНИЯ СОЦИАЛЬНО-ГУМАНИТАРНОЙ ПОДГОТОВКИ МАГИСТРОВ ЕСТЕСТВЕННЫХ СПЕЦИАЛЬНОСТЕЙ В УСЛОВИЯХ ДИСТАНЦИОННОГО ОБУЧЕНИЯ

Н.В. Попенко

Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина Харьков, Украина

В статье проведен теоретический анализ понятийно-категориального аппарата исследования социально-гуманитарной подготовки магистров естественных специальностей в условиях дистанционного обучения и осуществлено теоретическое обоснование его сущностных характеристик. В исследовании использованы теоретические методы, среди которых: теоретический и системный анализ нормативно-правовой и научно-педагогической литературы по проблеме исследования; систематизация теоретических наработок и определение основных дефиниций исследования; обобщение информации. Аргументы, приведенные в статье, позволили определить, что магистр естественных наук является профессионалом, который имеет углубленную качественную фундаментальную и специальную подготовку и способен решать производственные и научно-технологические задачи и проблемы в области естественных наук, осуществлять в этой сфере профессиональную производственную и научно-технологическую деятельность. Выявлено, что важным направлением процесса образовательно-профессионального становления будущего магистра естественного направления в заведении высшего образования является социально-гуманитарная составляющая его подготовки. Определено понятие социально-гуманитарной компетентности в соответствии со структурой, включающей следующие аспекты: когнитивный, деятельный, ценностно-смысловой. Установлено, что современные требования к выпускникам высших учебных заведений со стороны работодателей обусловливают необходимость поиска новых подходов к процессу профессиональной подготовки магистров, в частности, введение дистанционных технологий обучения. Дистанционное обучение идентифицировано как форма обучения, которая обеспечивает интерактивное взаимодействие преподавателя и студента, разделенных в пространстве и во времени, на основе использования совокупности традиционных и современных информационных технологий.

Ключевые слова: магистратура, магистр, естественные науки, профессиональная компетентность, социально-гуманитарная компетентность, профессиональная подготовка, социально-гуманитарная подготовка, дистанционное обучение.

THEORETICAL ANALYSIS OF THE MAIN DEFINITIONS OF THE SOCIAL-HUMANITIES TRAINING STUDIES OF THE MASTERS OF NATURAL SPECIALTIES UNDER THE DISTANCE LEARNING CONDITIONS

N. Popenko

V.N. Karazin Kharkiv National University Kharkiv, Ukraine

The purpose of the article is the theoretical analysis of the conceptual-categorical apparatus of the study of social and humanitarian training of Masters of Natural Sciences under the conditions of distance learning. The research uses theoretical methods, among them: theoretical and system analysis of regulatory, scientific and educational and educational-methodical literature on the research problem; systematization of theoretical developments and definition of the conceptual-categorical apparatus; generalization of information. The analysis allowed to distinguish three groups of the main definitions of research: 1) preparation of Masters of Natural Science, 2) social and humanitarian training 3) distance learning technology. The arguments presented in this article have allowed to determine that the Master of Natural Sciences is a professional who has in-depth qualitative fundamental and special training and is able to solve industrial, scientific and technological tasks and problems in the field of natural sciences, to carry out an e?ective professional production and scientific-technological activity in this area. It was found out that the important direction of the educational and professional development of the future specialist in the field of natural sciences in higher educational institution is the socio-humanitarian component of its training. The concept of social and humanitarian competence is defined in accordance with the structure which includes such aspects as cognitive, activity, value-semantic. It has been determined that modern requirements to the higher educational establishment graduates make it necessary to find new approaches to the process of professional training of Masters, in particular, the introduction of the distance learning technologies. On the basis of theoretical analysis of scientific and pedagogical sources, the content of the main concepts of the study of social and humanitarian training of Masters of Natural Sciences under the conditions of distance learning has been characterized and the theoretical substantiation of their essential characteristics has been made. The prospects of further exploration in this direction will lie in the study of the current state of social and humanitarian training of Masters of Natural Sciences in the higher educational establishments and the introduction of elements of distance learning in the educational process.

Key words: Master's degree programme, Master, natural sciences, professional competence, social and humanitarian competence, professional training, social and humanitarian training, distance learning.

Постановка проблеми

Характерні для XXI століття кардинальні зміни, що відбулися в державі і суспільстві, динаміка соціально-економічних процесів, складні проблеми науково-технічноэ? перебудови світу, входження Украэ?ни до європейського освітнього простору висувають нові вимоги до професійноэ? підготовки фахівців природничого спрямування у закладах вищоэ? освіти (ЗВО).

Сьогодні суспільство вимагає від системи вищоэ? освіти підготовки фахівців новоэ? генераціэ?, таких, які б мали фундаментальні знання, вміння і навички, були спроможні конкурувати на ринку праці та адаптуватися в умовах швидкоэ? зміни поколінь техніки і технології, поповнювати професійні знання протягом короткого часу та постійно підвищувати професійну компетентність.

Методи дослідження

підготовка магістр дистанційне навчання

У дослідженні використані теоретичні методи, серед яких: теоретичний і системний аналіз нормативно-правовоэ?, науково-педагогічноэ? літератури з проблеми дослідження; систематизація теоретичних напрацювань і визначення понятійно-категоріального апарату; узагальнення інформаціэ?, порівняння и зіставлення різних підходів до обраноэ? проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Потужну аналітично-дослідницьку роботу у напрямі висвітлення сучасного стану розбудови ступеневоэ? освіти в Украэ?ні, стратегіэ? розвитку і тактики функціонування магістратури, концепціэ? професійноэ? підготовки магістрів належать таким вітчизняним та зарубіжним науковцям які досліджували: розвиток та модернізацію вищоэ? освіти (С. Вітвицька, В. Кремень); проблеми та сучасні концепціэ? професіи ноэ? підготовки магістрів (С. Вітвицька, О. Гура, С. Резнік, О. Романовськии ); сутність, зміст і принципи підготовки фахівців в умовах магістратури (М. Супрун, Н. Мачинська); загальні проблеми соціально-гуманітарноэ? підготовки фахівців негуманітарного профілю (О. Квасник, Н. Мачинська, Н. Микитенко, Л. Перевалова, Т. Поясок, О. Романовськии, І. Таможська), проблеми оптимізаціэ? циклу соціально-гуманітарних дисциплін у ЗВО (Б. Воронкова, М. Дебич, Н. Дем'яненко, Н. Двінська). Аналіз літературних джерел дозволив виділити також праці, що присвячені питанням теоріэ? і практики дистанцій ного навчання: зокрема змісту, розвитку та науковому забезпеченню дистанційноэ? освіти (В. Биков, М. Михальченко, Л. Лещенко, П. Стефаненко); психолого-педагогічним аспектам і технологіям створення дистанціи них курсів (Н. Болюбаш, В. Кухаренко, Т. Оліи ник, В. Рибалко); можливостям та перспективам дистанційного навчання у ЗВО Украэ?ни та за кордоном (В. Жулькевська, Т. Гусак, Б. Шуневич).

Формулювання мети статті. Мета статті полягає у теоретичному аналізі та характеристиці понятійно-категоріального апарату дослідження соціально-гуманітарної підготовки магістрів природничих спеціальностей в умовах дистанційного навчання.

Виклад основного матеріалу дослідження

Вища освіта Украэ?ни сьогодні перебуває у стані модернізаціэ? фундаментальних положень та законодавчоэ? бази, що зумовлено запровадженням у систему вищоэ? освіти ступеневоэ? підготовки фахівців. Така система передбачає забезпечення наступності у підготовці фахівців освітніх рівнів бакалавр-магістр, магістр-доктор філософіэ?, доктор філософіэ?-доктор наук.

В нових умовах суттєво змінюються вимоги до цілей, мети, змісту і методики підготовки магістрів природничого спрямування у ЗВО, вони мають бути спрямовані на формування фахівця нового покоління, здатного до інформаціи ноэ? діяльності в реаліях глобального світу, здатного відповідати всім запитам демократичноэ?, соціально орієнтованоэ? держави, що активно розвивається. Тому все більшу роль в сучасніи освіті відіграють соціально-гуманітарні знання, які закладають основи загальноэ? соціальноэ? методологіэ? професійноэ? діяльності майбутніх фахівців природничого спрямування.

Сучасна природнича освіта готує таких фахівців, які в майбутньому стають керівниками науково-дослідних установ, лабораторіи , виробництв, конструкторських та проектних бюро тощо; розуміють стратегічні завдання та сутність своєэ? професіиноэ? діяльності, орієнтуються у складних виробничих ситуаціях, здатні передбачати соціальні, економічні та екологічні наслідки своєэ? діяльності. Тому, саме якісна соціально-гуманітарна складова вищоэ? природничоэ? освіти дозволить маибутнім фахівцям перебувати на високому професіиному рівні та постіино розвивати культуру своєэ? діяльності.

Забезпеченням повноцінноэ? професіиноэ? соціально-гуманітарноэ? підготовки маи бутніх магістрів природничого спрямування, на нашу думку, має стати поглиблення та переорієнтація співпраці між науково-педагогічними працівниками (НПП) соціально-гуманітарних і природничо-наукових дисциплін, зміна підходів до викладання дисциплін соціально-гуманітарного циклу, впровадження в освітніи процес новітніх освітніх технологіи.

Досягнення цієэ? мети є сьогодні внутрішньою глобальною проблемою усіх ЗВО, які готують фахівців природничого спрямування. Саме прагненням якісного э?э? вирішення і мотивується пошук та впровадження передових засобів та методів навчання, вдосконалюються навчальні плани, освітні програми, рівень викладання та зміст професіиноэ? підготовки фахівців у ЗВО.

Одним із шляхів ефективного вирішення цього стратегічного завдання, на нашу думку, є переорієнтація на якісно нові педагогічні технологіэ?. У вітчизняніи педагогічніи теоріэ? та практиці, запозичении з виробничоэ? сфери, термін «технологія» почали застосовувати у середині ХХ століття і визначати як сукупність методів, необхідних для здійснення процесу виробництва, а також як науковии опис способів певного типу і виду виробництва. Сьогодні у науковии лексикон вітчизняних педагогів-практиків увійшло поняття «педагогічноэ? технологіэ?». Як зазначає О. Дубасенюк [6], в умовах неперервноэ? професійноэ? освіти технологізація освітнього процесу сприяє підвищенню якості підготовки фахівців новоэ? генераціэ?, більш глибокому використанню наукового потенціалу ЗВО, ширшому впровадженню інноваційних підходів, сучасних розвивальних засобів, методів, форм навчання у педагогічний процес. Впровадження педагогічних технологій у практику освітньоэ? системи сприяє упорядкуванню роботи НПП, постановці чітких цілеи навчання і визначення шляхів э?х досягнення. Отже, педагогічні технологіэ? варто визначати як послідовне, методичне втілення на практиці завчасно спланованого процесу навчання, як систему засобів досягнення цілеи управління цим процесом.

В умовах сучасного освітнього реформаторського процесу значна увага приділяється технологіям особистісно-орієнтованого навчання, інтерактивним технологіям, дистанційним технологіям тощо. Великі сподівання щодо модернізаціэ? вітчизняноэ? вищоэ? освіти, природничоэ? зокрема, пов'язують із розвитком дистанціи ного навчання (ДН), яке ґрунтується на інформаційно-комунікаційних технологіях.

У межах нашого дослідження передбачено вивчення особливостеи соціально-гуманітарноэ? підготовки магістрів, зокрема магістрів природничих спеціальностеи, а також можливостеи впровадження дистанційних технологіи навчання у процес э?х професійноэ? підготовки. Зважаючи на це, доцільно виокремити такі групи базових дефініціи : підготовка магістрів природничих спеціальностеи, соціально-гуманітарна підготовка та технологія дистанційного навчання.

На сучасному етапі підготовка магістрів реалізується на основі свободи вибору спеціальностеи , освітніх програм та можливості самостіи ного обрання ЗВО змісту, методів, засобів, форм навчання та організаціэ? освітнього процесу. Тому в контексті нашого дослідження вважаємо за необхідне розглянути походження та тлумачення термінів «магістратура», «магістр», «природничі науки», «магістр природничих наук».

Поняття «магістратура» міцно увійшло у лексикон освітянськоэ? спільноти. Науковці С. Резнік [21] та М. Супрун [25] визначають магістратуру як спеціально організовану соціальну сферу, яка має вирощувати відповідальну науково-педагогічну еліту, здатну виконувати культурно-освітні завдання згідно вимог держави та суспільства. За визначенням С. Вітвицькоэ? [23], магістратура є наступним рівнем вищоэ? професійноэ? освіти після отримання ступеня бакалавра, якии дозволяє поглибити спеціалізацію за певним професійним спрямуванням, а після закінчення - дає можливість займатися науково-дослідницькою та педагогічною діяльністю. Т. Іващенко [9] характеризує магістратуру як найбільш високии та якіснии рівень вищоэ? освіти, яка надає не лише наукову підготовку, а и поглиблені системні знання та навички, що дозволяють підготувати професіоналів як для успішноэ? кар'єри у вітчизняних та міжнародних компаніях, так і для аналітичноэ?, консультаційноэ? та науково-дослідноэ? діяльності. Зокрема, Н. Мачинська [12] поняття магістратура визначає як спеціалізовану частину підготовки фахівців за напрямами, які мають основною метою підготовку кадрів до науковоэ? дослідницькоэ? та педагогічноэ? діяльності.

Ми погоджуємося із Н. Мачинською, і вважаємо, що магістратура є важливим щаблем у підготовці науково-педагогічних фахівців вищоэ? кваліфікаціэ? будь яких напрямів. Підготовка фахівців за різними магістерськими освітніми програмами, природничими зокрема, являє собою безперервнии процес освіти, що поєднує в собі спадкоємність всіх стадіи навчання.

Поняття «магістр» характеризують по-різному. У перекладі з англіи ськоэ? master термін «магістр» означає науковии ступінь, шкільнии учитель, голова коледжу. У словнику С. Ожегова [15] слово «магістр» розтлумачується як науковии ступінь, а також особа, що и ого отримала. У деяких краэ?нах магістр - науковии ступінь, середніи між бакалавром і доктором наук; присуджується особам, які закінчили університет, прои шли додатковии курс навчання (1-2 роки), склали спеціальні іспити и захистили магістерську дисертацію [8, с. 468]. Тлумачнии педагогічнии словник С. Гончаренка [4] поняття «магістр» визначає як завершении науковии ступінь, а також особу, що и ого отримала та здобула поглиблені спеціальні вміння та знання інноваціи ного характеру та має досвід э?х застосування у певніи галузі науки і техніки. У відповідності до Статті 5 Закону Украэ?ни «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556-VII, магістр - це освітніи ступінь, що здобувається на другому рівні вищоэ? освіти та присуджується вищим навчальним закладом (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищоэ? освіти відповідноэ? освітньоэ? програми.

На основі теоретичного аналізу науково-педагогічноэ? періодики сформулюємо власне визначення поняття «магістр». Магістр - це професіонал, якии має поглиблену якісну фундаментальну та спеціальну підготовку та здатен здіи снювати ефективну професіи ну діяльність у відповідніи галузі виробництва, науки і техніки.

У контексті нашого дослідженні ми розглядаємо засади професіи ноэ? підготовки магістрів природничих спеціальностеи , що спрямована на створення умов для наукового розвитку та реалізаціэ? особистого потенціалу за одним із функціональних напрямів діяльності: практичним, науково-дослідним, науково-педагогічним. Тому вважаємо за потрібне розглянути та проаналізувати поняття «природничі науки».

Природничі науки є галузями науки, що вивчають явища навколишнього світу в живіи та неживіи природі на відміну від гуманітарних та соціальних наук, що вивчають людське суспільство. До природничих наук відносять: астрономію; біологію; екологію; науки про Землю (географію, геологію, геофізику, картографію, сеи смологію та ін.); фізику; хімію.

Нами виділено лише основні природничі науки. Загальновідомо, що сучасна структура природознавства включає сотні наукових дисциплін. Як приклад, одна лише фізика поєднує ціле сімейство наук (механіка, молекулярна фізика, електрика і магнетизм, оптика, електродинаміка, термодинаміка та ін.)

У зв'язку із постіи ним зростанням об'єму наукового знання окремі розділи природничих наук набули статусу наукових дисциплін зі своэ?м категоріально-понятіи ним апаратом та специфічними методами дослідження, що зробило э?х важко доступними для фахівців, що заи маються іншими розділами науки. Подібна диференціація у природничих науках є неминучим наслідком розвитку спеціалізаціи , які дедалі звужуються у ході нових наукових відкриттів і досягнень. Диференціація науки - це виділення всередині будь-якоэ? науки вужчих, приватних галузеи дослідження та перетворення э?х в самостіи ні науки. Так, всередині фізики виділилися фізика твердого тіла, фізика плазми, фізика елементарних частинок. Інтеграція науки - це поява нових наук на стиках старих, тобто процес об'єднання наукового знання. Прикладами таких наук є: фізична хімія, радіобіологія, біофізика, біохімія, геохімія, біогеохімія, астробіологія і інші [22].

Роль природничих наук у житті людини важко переоцінити, вони є основою усіх видів життєзабезпечення - фізіологічного, технічного, енергетичного. Природничі науки також є теоретичною основою промисловості та сільського господарства, усіх технологіи та різних видів виробництва. Отже, природничі науки виступають важливим елементом культури людства та одним з суттєвих показників рівня цивілізаціэ?. Тому якісна професіи на підготовка фахівців природничого спрямування є стратегічним завданням нашоэ? держави.

Вивчення нормативних документів, огляд освітніх програм підготовки магістрів провідних ЗВО Украэ?ни, глибинне осмислення науковоэ? періодики з питань професіиноэ? підготовки маи бутніх магістрів природничого спрямування, дозволило нам сформулювати власне визначення поняття «магістр природничих наук». Магістр природничих наук - це професіонал, якии має поглиблену якісну фундаментальну та спеціальну підготовку та здатен розв'язувати виробничі та науково-технологічні задачі та проблеми в галузі природничих наук, здіи снювати у ціи сфері ефективну професіи ну виробничу та науково-технологічну діяльність, що передбачає глибинне осмислення наявних знань, створення нових знань, оволодіння методологією виробничоэ? та науковоэ? діяльності, практичне впровадження отриманих результатів.

Украэ?на остаточно обрала європеи ськии вектор свого розвитку і зміни, що відбуваються сьогодні в суспільстві та у соціально-економічних відносинах потребують суттєвих змін і у свідомості людини. І саме освіта закладає професіи ні, психологічні, соціальні передумови розвитку суспільства тому, розвиток професіи ноэ? освіти в Украэ?ні має набути такоэ? якості, щоб маи бутніи фахівець був здатен постіи но розвиватись та самовдосконалюватись, усвідомлювати соціальну відповідальність за свою професіи ну діяльність.

Друга група дефініціи нашого дослідження розкриває сутність і зміст понять «професіи на підготовка», «соціально-гуманітарна підготовка», «соціально-гуманітарні дисципліни», «компетентність», «професіи на компетентність», «соціально-гуманітарна компетентність».

Академічнии тлумачнии словник украэ?нськоэ? мови визначає поняття «підготовка» як запас знань, навичок, досвід, набутии у процесі навчання, практичноэ? діяльності. Термін «професіи нии » розтлумачують як тои , що стосується професіэ?, пов'язании з нею; фаховии [1].

Професіи на підготовка є невід'ємною складовою професіи ноэ? освіти. Л. Сущенко [26] зазначає, що професіи на підготовка передбачає формування в особистості професіоналізму, завдяки якому вона стане конкурентоспроможною на ринку праці. В енциклопедіэ? професіи ноэ? освіти дефініція «професіи на підготовка» тлумачиться як сукупність спеціальних знань, умінь і навичок, якостеи , трудового досвіду і норм поведінки, які дають змогу успішно працювати за обраною професією; це процес надання учням відповідних знань і вмінь [13]. У контексті нашого дослідження ми вважаємо за доцільне використовувати визначення терміну «професіи на підготовка», яке було запропоноване І. Соколовою. Дослідниця трактує це поняття як складну поліфункціональну відкриту педагогічну систему, що характеризується динамічністю, наявністю інваріантних компонентів, з притаманними э?м ознаками, ієрархічною побудовою, системоутворювальними зв'язками (внутрішньосистемними, міжсистемними), що забезпечують э?э? цілісність; суб'єкт-суб'єктним характером взаємодіэ?, що впливає на систему відносин; керованістю та самокерованістю [24, с. 19].

Тлумачення понять «соціально-гуманітарна підготовка» та «соціально-гуманітарні дисципліни» ми розглянемо з визначення э?х складових.

Термін «соціальнии » у перекладі з латинськоэ? socialis означає товариськии , громадськии . Соціальні науки є широкою групою наукових дисциплін, предметом дослідження яких є суспільство як система в цілому, так і окремі и ого частини, функціэ? та елементи. А також людина як суб'єкт і об'єкт суспільних зв'язків і відносин. До соціальних наук відносять соціологію, право, політологію, історію, політичну економію, А також науки, що одночасно відносяться до групи гуманітарних наук: антропологія, етнологія, педагогіка та інші.

Термін «гуманітарнии », - за визначенням, наведеним в Енциклопедіэ? освіти (лат humanitas - людська природа, освіченість, людство), трактується як такии , що має відношення до свідомості людини и людського суспільства [29]. Гуманітарні науки є групою дисциплін, що вивчають людину у сфері э?э? духовноэ?, розумовоэ?, моральноэ?, культурноэ? та суспільноэ? діяльності. Гуманітарні науки, як правило, відрізняють від соціальних і природничих наук і включають до них такі предмети як мова, література, філософія, релігія тощо.

Оскільки межі усієэ? сукупності гуманітарних наук дещо розмиті, а цілии ряд дисциплін, заснованих на пізнанні суспільства, приєднується до комплексу дисциплін, що традиціи но відносяться до гуманітарних і доповнює и ого, то з'явилися і міцно закріпилися поняття соціально-гуманітарних дисциплін та соціально-гуманітарноэ? освіти. Отже, можемо визначити, що соціально-гуманітарні дисципліни є тими дисциплінами, які передають знання про людськии світ, тренують здатність свідомості до осмислення будь-якоэ? науки, що вивчається з точки зору єдності людини і світу, дозволяють представити знання з окремих предметних галузеи як єдине смислове ціле [19].

Метою викладання соціально-гуманітарних дисциплін є: набуття студентами глибоких і міцних знань із соціально-гуманітарних наук; формування в студентів умінь і навичок практичного застосування набутих знань; оволодіння студентами соціально-гуманітарними науками як методологією наукового пізнання; перетворення набутих студентами наукових знань на э?хні особисті переконання [28].

Соціально-гуманітарні дисципліни сприяють розвитку здібностеи, свідомості і самосвідомості студентів, досвіду э?х сумісного спілкування, взаємин і взаємодіэ?. Ці дисципліни покликані закласти фундамент у формуванні новоэ? системи цінностеи , які допоможуть студентам адаптуватися до умов сучасних суспільно-економічних відносин і розвитку міжнародних контактів [2].

З огляду на вищесказане стає очевидним, що сьогодні вища природнича освіта не повинна орієнтувати здобувачів освіти лише на задоволення вузьких суто професіи них потреб. А навпаки, має стати середовищем формування таких здібностеи особистості, які у будьякіи сфері науковоэ? чи прикладноэ? діяльності проявлятимуться у готовності і здатності до інноваціи ноэ? активності, до вдосконалення науки та технологіи виробництва, до світоглядноэ? ціннісноэ? гуманізаціэ? будь-якоэ? сфери соціального функціонування. Саме тому важливим напрямком процесу освітньо-професіи ного становлення маи бутнього магістра у ЗВО є соціально-гуманітарна підготовка.

Г. Лесик [17] визначає соціально-гуманітарну підготовку у ЗВО як стратегічнии напрям освіти, що уможливлює формування фахівця як творчоэ? особистості, якии визначається професіи ністю і стіи кими соціально-психологічними якостями. Мета соціально-гуманітарноэ? підготовки маи бутніх магістрів полягає у формуванні світогляду молодоэ? людини, якии би у наи кращии спосіб поєднував э?э? професіи ну діяльність із загальними світоглядними цінностями. Д. Константиновськии [11] наголошує, що соціально-гуманітарна підготовка на сучасному етапі набуває особливого значення, адже саме низькии рівень соціально-гуманітарноэ? компетентності не дозволяє значніи кількості випускників ЗВО повноцінно реалізувати себе в професіи ніи діяльності та повністю актуалізувати свіи особистіснии потенціал.

Сучасні стандарти вищоэ? освіти спонукають зсув від кваліфікаціи ного підходу у професіи ніи освіті до компетентнісного. Це обумовлено переходом світовоэ? спільноти до інформаціи ного суспільства, де пріоритетним вважається не лише нагромадження маибутніх фахівців знаннями, уміннями та навичками, а и формування у них уміння вчитися та оволодіння навичками пошуку інформаціэ?, здатності навчатися упродовж всього життя [18]. Тому вважаємо за потрібне докладно вивчити тлумачення поняття «професіи на компетентність».

Термін «компетентність» у перекладі з латинськоэ? competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Британськии психолог Дж. Равен [20] розглядає компетентність як специфічну здатність, яка необхідна для ефективного виконання конкретноэ? діэ? у певніи предметніи галузі и містить вузько предметні знання, особливого роду предметні навички, способи мислення. Компетентність випускника ЗВО, на думку О. Овчарука [14] визначається багатьма чинниками, оскільки компетентності є «такими індикаторами», що дозволяють визначити готовність студента-випускника до життя, и ого подальшого особистого розвитку та активноэ? участі у житті суспільства.

Ми у своєму дослідженні будемо спиратися на визначення поняття компетентність, що сформульовано у введених у дію наказом Міністерства освіти і науки Украэ?ни від 01.06.2016р.

№600 методичних рекомендаціи щодо розроблення стандартів вищоэ? освіти. Згідно тезаурусу рекомендаціи , компетентність є динамічною комбінацією знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професіи них, світоглядних і громадянських якостеи , морально-етичних цінностеи , яка визначає здатність особи успішно здіи снювати професіи ну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищоэ? освіти.

Для характеристики професіоналізму фахівця сьогодні все частіше використовується поняття «професіи на компетентність». Н. Волкова висловлює думку, що професіи на компетентність, професіоналізм передбачають наявність професіи них знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок). Особливостями професіи них знань є э?х комплексність, натхненність [3, с. 418]. Л. Мітіна [13] професіи ну компетентність характеризує як гармоніи не співвідношення елементів дієвоэ? і комунікативноэ? підструктур. На думку дослідниці, професіи на компетентність включає знання, уміння, навички, а також способи і прии оми реалізаціэ? э?х в діяльності, спілкуванні, розвитку особистості. О. Олексюк [3, с.13] розкриває сутність поняття професіи на компетентність як володіння знаннями, уміннями, нормативами, необхідними для виконання професіи них обов'язків, психологічними якостями, а також як реальну професіи ну діяльність відповідно до еталонів і норм. Отже, професіи на компетентність являє собою сукупність знань, вмінь, навичок, способів діяльності, професіи но важливих психологічних якостеи , необхідних фахівцю для здіи снення ефективноэ? професіи ноэ? діяльності. Вона є результатом підготовленості фахівця, якісною характеристикою володіння професіи ною діяльністю і передбачає усвідомленого прагнення особистості до даноэ? діяльності.

Аналіз дефініціэ? «професіи на компетентність» дає можливість ідентифікувати поняття «соціально-гуманітарна компетентність». Нами вже були розглянуті трактування понять «соціальнии » та «гуманітарнии »: тои , що відноситься до суспільства, до людини та э?э? культури; тои , що пов'язании з особистістю, правами, свободами та інтересами людини. Звідси випливає, що поняття «соціально-гуманітарна компетентність» напряму пов'язана із особистісними, громадськими та культурними реаліями.

Глибиннии аналіз науково-педагогічних досліджень компетентнісного підходу у вищіи освіті свідчить про те, що визначення цієэ? категоріэ? недостатньо відображено у психолого-педагогічніи літературі. Деякі дослідники визначають соціально-гуманітарну компетентність як досвід конструктивного, адекватного природі людини вирішення проблем і задач в ситуаціях, пов'язаних із суб'єктивною реальністю, тобто з цінностями особистості, з э?э? установками, емоціями, переживаннями, відносинами [26].

Т. Карпова та А. Восковська гуманітарну компетентність розглядають як системну якість, що проявляється у готовності реалізувати свіи професіи нии та особистіснии потенціал, у знанні психо-фізіологічних особливостеи людини, э?э? потреб та способів э?х задоволення у відповідності до прии нятих культурних та соціальних норм, традиціи ; в умінні вирішувати стандартні і нестандартні ситуаціэ?, формувати культурні норми життєдіяльності; проводити моральну та культурну експертизу своєэ? професіи ноэ? діяльності; у набутті професіи них та особистісних сенсів, що направлені на власнии розвиток, розвиток інших людеи та суспільства у цілому [10].

Спираючись на дослідження компетентнісного підходу, що були здіи снені такими педагогами як А. Алексюк, В. Баи денко, В. Бібік, І. Зимняя, О. Савченко, А. Хуторськии про те, що будь яка компетентність є системною якістю особистості та включає такі аспекти: когнітивнии , діяльніснии , ціннісно-смисловии , ми можемо ідентифікувати поняття «соціально-гуманітарна компетентність» у відповідності до даноэ? структури:

1. Когнітивнии аспект - знання особистісних та соціальних площин життєдіяльності, знання, постіи не оновлення та поповнення особливостеи національноэ? та загальнолюдськоэ? культури.

2. Діяльніснии аспект - здатність ефективно вирішувати проблеми, що пов'язані із суб'єктивною реальністю, здіи снювати плідне міжособистісне та професіи не спілкування, адекватно реагувати на різні ситуаціэ?, що виникають у соціальніи та професіи ніи життєдіяльності.

3. Ціннісно-смисловии аспект - здатність формувати та оновлювати систему особистісних, соціальних та професіи них цінностеи , виявляти та шукати можливості для постіи ного самовдосконалення та самореалізаціэ?.

Вимоги до випускників ЗВО з боку роботодавців зумовили необхідність пошуку нових підходів до професіи ноэ? підготовки маи бутніх магістрів і одним із шляхів вирішення цього завдання, на нашу думку, є запровадження нових педагогічних технологіи , дистанціи них, зокрема.

До третьоэ? групи дефініціи нашого дослідження належать поняття «дистанціи не навчання», «платформи дистанціи ного навчання», «дистанціи нии навчальнии курс».

Застосування засобів нових інформаціи них технологіи змінює існуючі форми навчання, що складають передумови появи і розвитку нового напряму в освіті - дистанціи ного навчання (ДН), що ґрунтується на комп'ютерних і телекомунікаціи них технологіях.

А. Хуторськии визначає ДН як навчання за допомогою засобів телекомунікаціи , при якому віддалені один від одного суб'єкти навчання (учні, викладачі, тьютори, модератори тощо) здіи снюють освітніи процес, якии супроводжується створенням освітньоэ? продукціэ? та э?х внутрішніми змінами (приростами) [27, с. 445]. Вчені М. Моісєєва та О. Петров трактують поняття ДН як організовании за певними темами, навчальними дисциплінами навчальнии процес, що передбачає активнии обмін інформацією між студентами и викладачем, а також між різними студентами, максимального використання сучасних засобів інформаціи них технологіи [5]. Згідно Р. Деллінгу [30], ДН слід розглядати як плановану і систематичну діяльність, що включає вибір, дидактичну підготовку та надання навчальних матеріалів, а також спостереження і надання допомоги студентам у їх навчанні, долаючи відстань між студентом і викладачем за допомогою різних засобів зв'язку.

Нам імпонує думка В. Оліи ника [16], якии характеризує ДН як самостіи ну системоутворюючу прогресивну технологію, основами якоэ? є: самостіи на робота слухачів, яка керується, дидактично забезпечена і контролюється; застосування у навчанні сучасних комп'ютерів, інформаціи них технологіи , теле-комунікаціи них мереж, засобів зв'язку.

Ми у своєму дослідженні розглядаємо ДН як форму навчання, яка забезпечує інтерактивну взаємодію викладача і студента, розділених у просторі і в часі, на основі використання сукупності традиціи них і сучасних інформаціи них технологіи .

Термін «платформа» з'явився у лексиконі освітян у контексті навчання не так давно, а саме після входження дистанціи них технологіи навчання у освітніи процес. Цікавим з точки зору нашого дослідження є робота І. Дуніноэ? [7], присвячена використанню платформ ДН в університетах Франціэ?. Дослідниця зазначає, що французькі дослідники Е. Екутена та Л. Убассі визначають платформу ДН як програмне забезпечення для підтримки ДН, метою якого є створення та управління змістом навчання, індивідуалізоване навчання та телетьюторат, воно включає засоби, необхідні для трьох основних користувачів - викладача, студента, адміністратора.

Отже, платформа ДН є інформаціи но-освітнім середовищем, навколо якого збираються усі учасники дистанціи ноэ? освіти. У цьому середовищі, НПП створює дистанціи нии курс навчання за допомогою навчально-методичного комплексу, індивідуалізує и ого до потреб та здібностеи кожного здобувача освіти, здіи снює підтримку діяльності студентів під час опанування курсу. Студент вивчає в мережі навчальні матеріали, самостіи но організовує свою роботу у часі, виконує завдання, отримує консультаціэ? викладача, надсилає виконані завдання на перевірку. Спілкування викладача та студентів відбувається індивідуально або в групі. Семінарські заняття, консультаціэ? викладача, обговорення за темами курсу здіи снюються за допомогою форумів. Адміністратор платформи ДН виконує специфічну роль, він забезпечує підтримку у дистанціи ному середовищі, керує доступом та правами викладачів і студентів, створює зв'язки із зовнішніми інформаціи ними системами (нормативними документами, довідковими ресурсами тощо).

Серед наи більш поширених платформ дистанціи ного навчання можна виділити наступні: IBM Lotus Learning Management System; IBM Lotus Workplace Collaborative Learning; WebCT Campus Edition; WebCT Vista 3.0; BlackBoard; Moodle; eLearning 3000; WebTutor; Adobe Connect Training; Microsoft Learning Gateway; Віртуальнии Університет.

Умовно, існуючі платформи ДН можна розділити на дві групи: комерціи ні та такі, що розповсюджуються вільно. До плюсів комерціи них платформ можна віднести те, що це надіи ні продукти з належним рівнем підтримки користувачів, регулярними оновленнями та новими версіями. До мінусів можна віднести достатньо високу вартість будь-якого комерціи ного продукту. У ЗВО Украэ?ни широкого використовують програмно-інструментальні платформи з відкритим кодом (Open Source) та створені за принципом «загальноэ? відкритоэ? ліцензіэ?». Прикладом такого програмного продукту є платформа ДН Moodle, яку використовують більше ніж у 100 краэ?нах світу заклади освіти, компаніэ? та незалежні викладачі.

Важливим елементом ДН є дистанціи нии навчальнии курс (ДНК). Як вже зазначалося, до початку навчання НПП розробляють ДНК за навчальними дисциплінами. В процесі навчання курси можуть змінюватися і доповнюватися. Кожнии викладач (тьютор) має право самостіи но вирішувати, як буде виглядати ДНК і які мультимедіи ні елементи у ньому буде застосовано. Спосіб використання комп'ютерних технологіи при підготовці ДНК значно впливає на ефективність и ого засвоєння. ДНК розбивається на модулі, які потрібно проходити у визначении час. За матеріалами модулів викладачі створюють і призначують тести і завдання, які також потрібно вчасно проходити. НПП може призначати завдання для груп студентів. Взаємодія між суб'єктами системи ДН здіи снюється за допомогою форумів, чатів та електронноэ? пошти.

Отже, ДНК є комплексом навчально-методичних матеріалів та освітніх послуг, створених для організаціэ? індивідуального та групового навчання з використанням дистанціи них технологіи .

Висновки

Отже, на основі теоретичного аналізу науково-педагогічних джерел охарактеризовано зміст основних понять дослідження соціально-гуманітарноэ? підготовки магістрів природничих спеціальностеи в умовах дистанціи ного навчання та здіи снено теоретичне обґрунтування э?х сутнісних характеристик. Визначено та сформульовано поняття «магістр природничих наук»; виявлено, що важливим напрямком процесу освітньо-професіи ного становлення маи бутнього фахівця природничого спрямування у ЗВО є соціально-гуманітарна складова и ого підготовки. Визначено поняття соціально-гуманітарноэ? компетентності у відповідності до структури, що включає такі аспекти: когнітивнии , діяльніснии , ціннісно-смисловии . Встановлено, що сучасні вимоги до випускників ЗВО з боку роботодавців зумовлюють необхідність пошуку нових підходів до процесу професіи ноэ? підготовки магістрів, зокрема, запровадження дистанціи них технологіи навчання.

Перспективи подальших досліджень. Перспективи подальших розвідок у даному напрямі полягатимуть у вивченні сучасного стану соціально-гуманітарноэ? підготовки магістрів природничих спеціальностеи у ЗВО та впровадженні елементів дистанціи ного навчання у освітніи процес.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Академічнии тлумачнии словник украэ?нськоэ? мови. URL: http://sum.in.ua/s/profesijnyj (дата звернення: 05.09.2018).

2. Власова С. Взаимодеи ствие естественнонаучного и гуманитарного знания. Alma mater. 2001. № 12. С. 22-24.

3. Волкова Н. П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів. Киэ?в: Видавничии центр

«Академія», 2002. 576с.

4. Гончаренко С. У. Украэ?нськии педагогічнии словник. Киэ?в : Либідь, 1997. 376 с.

5. Дистанционное обучение : учеб. пособие / под ред. Е. С. Полат. Москва : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. 192 с.

6. Дубасенюк О. А. Технологічнии підхід до професіи но-педагогічноэ? підготовки: пошуки та перспективи. Технологіэ? професіи но-педагогічноэ? підготовки маи бутніх учителів : навчальнии посібник / за ред. О. А. Дубасенюк. Житомир : Житомир. держ. пед.ун-тет, 2001. С. 4-12.

7. Дуніна І. М. Платформи дистанціи ного навчання в університетах Франціэ?. Науковий вісник Донбасу. 2011.

№ 4. URL: http://nvd.luguniv.edu.ua/archiv/NN16/11dimvuf.pdf (дата звернення: 17.09.2018).

8. Енциклопедія освіти / головнии ред. В. Г. Кремень. Киэ?в : Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

9. Иващенко Т. Н. Роль института магистратуры в системе России ского образования. Вестник государственного муниципального управления. №4 (19), 2015. С.75-79. URL: https://cyberleninka.ru/ article/n/rol-instituta-magistratury-v-sisteme-rossiyskogo-obrazovaniya (дата звернення: 12.12.2018).

10. Карпова Т. А., Восковская А. С. Гуманитраная компетентность студентов вуза. Известия Московского государственного технического университета МАМИ. Москва, 2014. №1 (19). Т.5. С. 165-170.

11. Константиновскии Д. Л. Социально-гуманитарное образование : ориентации, практики, ресурсы совершенствования / [Вознесенская Е. Д., Дымарская О. Я., Чередниченко Г. А.]. Москва : ЦСП, 2006. 264 с.

12. Мачинська Н. І. Педагогічна освіта магістрантів вищих навчальних закладів непедагогічного профілю : монографія / за ред. д-ра пед. наук, проф., чл.-кор. НАПН Украэ?ни С. О. Сисоєвоэ?; Львів. держ. ун-т внутр. справ. Львів : ЛьвДУВС, 2013. 415 с.

13. Митина Л. М. Психологическое сопровождение выбора профессии : научно-методическое пособие. Москва : Флинта, 2003. 184 с.

14. Овчарук О. В. Компетентніснии підхід до формування змісту середньоэ? освіти : досвід зарубіжних краэ?н. Компетентніснии підхід у сучасніи освіті: світовии досвід та украэ?нські перспективи (Бібліотека з освітньоэ? політики / за заг. ред. О. В. Овчарука. Киэ?в : «К.І.С.», 2004. С. 5-15.

15. Ожегов С. И. Толковыи словарь русского языка. 4-е изд., доп. Москва : Азбуковник, 2000. 940 с.

16. Оліи ник В.В. Організаціи но-педагогічні основи дистанціи ноэ? освіти і навчання : Організаціи нопедагогічне дослідження. Киэ?в : ЦІППО, 2001. 36 с.

17. Оптимізація циклу соціально-гуманітарних дисциплін у вищіи освіті Украэ?ни в контексті євроінтеграціэ? : монографія (рукопис) / [Б. А. Воронкова, М. А. Дебич, Н. М. Дем'яненко, Н. О. Дівінська та ін.]; За заг. ред. Г. В. Онкович. Киэ?в, 2014. 326 с. URL: https://www.researchgate.net/publication/ 330168851_Optimizacia_ ciklu_socialnogumanitarnih_disciplin_u_visij_osviti_Ukraini_v_konteksti_ evrointegracii_monografia (дата звернення 17.04.2018).

18. Плахотник О. Компетентніснии підхід у ВНЗ: проблеми та перспективи. Наукові записки Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка : зб. наук. пр. Педагогічні науки. Кропивницькии , 2013. Вип. 121 (2). С. 202-207.

19. Поясок Т. Б., Попенко Н. В. Сучасні підходи до вивчення соціально-гуманітарних дисциплін студентами природничих та технічних спеціальностеи . Психолого-педагогічні та політичні проблеми у трансформаційних процесах українського суспільства: зб. матеріалів ІІІ Всеукраїнської науковопрактичної конференції. Кременчук, 2016. С.37-40.

20. Рамен Джон. Компетентность в современном обществе : выявление, развитие и реализация. Москва : Когито-Центр, 2002. 396 с.

21. Резнік С. М. Педагогічні умови управлінськоэ? підготовки магістрів адміністративного менеджменту.

Теорія і практика управління соціальними системами: щокварт. наук.-практ. журн. НТУ «ХПІ», 2009. № 3. С. 94-100.

22. Садохин А. П. Концепции современного естествознания: учебник для студентов вузов, обучающихся по гуманитарным специальностям и специальностям экономики и управления. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : ЮНИТИ-ДАНА, 2006. 447 с.

23. Сірик О., Вітвицька С. С. Магістратура у ВНЗ Украэ?ни: проблеми, досвід, перспективи. Модернізація вищої освіти в Україні та за кордоном: збірник наукових праць / за заг. ред. д.п.н., проф. С. С. Вітвицької, к.п.н., доц. Н. М. Мирончук. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. С. 39-41.

24. Соколова І. В. Професіи на підготовка маи бутнього вчителя-філолога за двома спеціальностями : монографія / за ред. С. О. Сисоєвоэ?. Маріуполь, Дніпропетровськ : АРТ-ПРЕС, 2008. 400 с.

25. Супрун М. В. Магістратура як форма підготовки високопрофесіи них науково-педагогічних кадрів для ВНЗ Украэ?ни. Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Педагогічніі науки. Луцьк, 2011. № 7. С. 33-37.

26. Сущенко Л. П. Професіи на підготовка маи бутніх фахівців фізичного виховання та спорту (теоретикометодологічнии аспект) : монографія. Запоріжжя : Запорізькии держ. ун-т, 2003. 442 с.

27. Хуторскои А. В. Современная дидактика: Учебник для вузов. Санкт-Петербург : Питер, 2001. 544 с.

28. Шляхтун П. П. Методика викладання соціально-гуманітарних дисциплін : навч. посібник. Киэ?в : Академія, 2011. 224 с.

29. Энциклопедия профессионального образования. В 3-х т. / под ред. С. Я. Батышева. Москва : АПО, 1998. Т. 2. 440 с.

30. Delling R. M. Briefwechselals Bestandteilund Vorlauferdes Fernstudiums (Ziff papiere19). Hagen : Fernuniversitдt (ZIFF), 1978. 24 p.

REFERENCES

1. Akademichnyy tlumachnyy slovnyk ukrayins'koyi movy. [Academic Explanatory Dictionary of the Ukrainian Language] URL: http://sum.in.ua/s/profesijnyj. [in Ukrainian].

2. Vlasova, S. (2001) Vzaimodeystviye yestestvennonauchnogo i gumanitarnogo znaniya. Alma mater. [Interaction of natural science and humanitarian knowledge. Alma mater.]. No 12. pp. 22-24. [in Russian].

3. Volkova, N. P. (2002) Pedahohika: posibnyk dlya studentiv vyshchykh navchal'nykh zakladiv. [Pedagogy: A Guide for Students at Higher Educational Institutions]. Kyiv: Publishing Center «Academy». [in Ukrainian].

4. Honcharenko, S. U. (1997). Ukrayins'kyy pedahohichnyy slovnyk. [Ukrainian Pedagogical Dictionary]. Kyiv: Publishing Center «Lybid». [in Ukrainian].

5. Polat, Ye.S. (Ed). (1998). Distantsionnoye obucheniye: Uchebnoye posobiye. [Distance Learning: Tutorial]. Moscow Publishing Center «VLADOS». [in Russian].

6. Dubasenyuk, O. A. (Ed). (2001). Tekhnolohichnyy pidkhid do profesiyno-pedahohichnoyi pidhotovky: poshuky ta perspektyvy // Tekhnolohiyi profesiyno-pedahohichnoyi pidhotovky maybutnikh uchyteliv: Navchal'nyy posibnyk. [Technological approach to vocational and pedagogical preparation: searches and prospects. Technologies of vocational and pedagogical preparation of future teachers: Textbook]. Zhitomir: Zhytomyr State Pedagogical University. pp. 4-12. [in Ukrainian].

7. Dunina, I. M. (2011). Platformy dystantsiynoho navchannya v universytetakh Frantsiyi. [Platforms of distance learning at the universities of France]. Naukovyy visnyk Donbasu. [Donbass Scientific Bulletin]. №4. URL: http:// nvd.luguniv.edu.ua/archiv/NN16/11dimvuf.pdf. [in Ukrainian].

8. Kremen, V. H. (Ed). (2008). Entsyklopediya osvity. [Encyclopedia of Education] Kyiv: Publishing Center

«Yurinkom Inter». [in Ukrainian].

9. Ivashchenko, T. N. (2015). Rol' instituta magistratury v sisteme Rossiyskogo obrazovaniya. [The role of the institute of magistracy in the system of Russian education]. Vestnik gosudarstvennogo munitsipal'nogo upravleniya. [Bulletin of the state municipal government]. №4 (19). pp.75-79. URL: https://cyberleninka.ru/ article/n/rol-instituta-magistratury-v-sisteme-rossiyskogo-obrazovaniya. [in Russian].

10. Karpova, T. A. & Voskovskaya A.S. (2014). Gumanitranaya kompetentnost' studentov vuza. [Humanitarian competence of university students]. Izvestiya Moskovskogo gosudarstvennogo tekhnicheskogo universiteta MAMI. [Bulletin of Moscow State Technical University MAMI]. Moscow. No. 1 (19) T.5. pp.165-170. [in Russian].

11. Konstantinovskiy, D. L. & Voznesenskaya, Ye. D. & Dymarskaya, O. Ya. & Cherednichenko G. A. (2006). Sotsial'nogumanitarnoye obrazovaniye: oriyentatsii, praktiki, resursy sovershenstvovaniya. [Socio-humanitarian education: orientations, practices, improvement resources]. Moscow: CSP. [in Russian].

12. Machyns'ka, N. I. & Sisoyeva, S. O. (Eds). (2013). Pedahohichna osvita mahistrantiv vyshchykh navchal'nykh zakladiv nepedahohichnoho profilyu : monohrafiya. [Pedagogical education of masters of higher educational institutions of non-pedagogical profile: monograph]. Lviv State University of Internal Affairs. Lviv: LvDUVS. [in Ukrainian].