Модернізація системи освіти в Україні у другій половині 1860-1870-х рр. (на прикладі навчальних округів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модернізація системи освіти в Україні у другій половині 1860-1870-х рр. (на прикладі навчальних округів)

Володимир Милько

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,

відділ історії України ХІХ - початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України

Анотація

Мета статті полягає в аналізі особливостей управління закладами освіти Київського, Харківського та Одеського навчальних округів у другій половині 1860-1870-х рр. крізь призму модернізаційних змін. Методологічну основу сформували історико-системний (посприяв розгляду досліджуваних процесів як взаємопов'язаних, а окремих типів навчальних закладів - як частини цілісної системи освіти), історико-порівняльний (забезпечив з'ясування спільних і відмінних рис міністерської політики на прикладі різних реґіонів) та історико- генетичний (дозволив послідовно розкрити управлінські зміни з погляду причинно- наслідкових зв'язків) підходи. Наукова новизна визначається створенням системної картини управління та модернізації освіти крізь призму характеристики імплементації міністерської політики на прикладі навчальних округів в Україні. Акцент на особливостях і наслідках втілення відповідних ініціатив дозволив відійти від поширеної стереотипної характеристики процесів із суто неґативного ракурсу та, водночас, звернути увагу на політизацію рішень. Висновки. Прискорений соціально-економічний розвиток формував запит суспільства на зростання мережі навчальних закладів усіх рівнів, адже здобуття якісної освіти почало розглядатися навіть незаможним населенням як дієвий метод самореалізації особистості. Натомість міністерський курс перебував під впливом політичної кон'юнктури й обмеженості фінансових ресурсів, а прагнення до централізації не дозволяло враховувати локальні особливості та стимулювало посилення інспекторського нагляду. В українських реґіонах домінували процеси російщення, поєднуючись із побоюванням польського впливу на Правобережжі, більшою увагою до торгово-економічних ґуберній Півдня та високою ініціативністю місцевої громадськості на Лівобережжі. У сукупності це сприяло надмірній концентрації закладів освіти у великих адміністративних (Київ, Одеса, Харків), і навпаки, продукувало неефективні рішення щодо їх розташування у віддалених провінційних центрах.

Ключові слова: навчальний округ, попечитель, гімназія, реальне училище, інспектор, педагогічна освіта, ревізія.

Volodymyr MYLKO

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),

Modernization of the Education System in Ukraine in the Second Half of the 1860s and 1870s (On the Example of Educational Districts)

The aim of the article is to analyze the peculiarities of the management of educational institutions of Kyiv, Kharkiv and Odesa educational districts in the second half of the 1860s - 1870s, particularly the characteristics of modernization changes. Methodological basis was formed with historical and systemic (consideration of the studied processes as interconnected, separate types of educational institutions as part of a holistic education system), historical- comparative (clarification of common and distinctive features of ministerial policy on the example of different regions) and historical-genetic (disclosure of managerial changes, description of their causal relationships) approaches. Scientific novelty is determined by the study of the specifics of management and modernization of education, the characteristics of the implementation of ministerial policy on the example of educational districts of Ukraine. The emphasis on the peculiarities and consequences of the implementation of initiatives allowed to move away from the common stereotypical characterization of processes from a purely negative perspective and, at the same time, to pay attention to the politicization of decisions. Conclusion. The accelerated socio-economic development has formed the society's demand for growth in the network of educational institutions. Getting a good education has been seen as an effective method of selfrealization of the individual. Instead, the ministerial course has been under the influence of changing political conjuncture, limited financial resources, the tendency to centralize, and the strengthening of inspections. Russification processes dominated in the Ukrainian regions. On the Right Bank they combined fears of Polish influence. There was more attention to the trade and economic governorates of the South. On the Left Bank there was a high level of initiative of the local community. This contributed to the concentration of educational institutions in large administrative centers (Kyiv, Odesa, Kharkiv) and ineffective decisions about their location in remote provinces.

Keywords: educational district, trustee, gymnasium, real school, inspector, pedagogical education, inspection.

Упродовж тривалого періоду розвиток освіти в Україні характеризується численними неґативними тенденціями, пов'язаними з обмеженими фінансовими ресурсами, низьким рівнем матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів, бюрократизацією системи управління та, урешті, використанням застарілої методики викладання. Водночас сучасний темп життя вимагає рішучих реформ й усвідомлення пріоритетності цієї сфери державного менеджменту. Низка перелічених проблем має схоже підґрунтя з періодом прискореної модернізації Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст., коли запити суспільства випереджали можливості шкільної мережі. Тогочасна мінлива політична кон'юнктура та низька бюджетна спроможність надавали освіті статусу інструменту контрольованих змін. Із цієї перспективи друга половина 1860-1870-ті рр., як період поєднання трансформації мережі навчальних закладів і певних стримуючих процесів, потребує системного аналізу на прикладі Київського, Одеського, Харківського навчальних округів.

Питання розвитку освіти досліджуваного періоду неодноразово ставало об'єктом уваги істориківАлешинцев И. История гимназического образования в России (ХУІІІ и ХІХ в.). - Санкт-Петербург, 1912. - С.281-310; Рождественский С.В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения: 18021902. - Санкт-Петербург, 1902. - С.480-600; Щетинина Г.И. Университеты в России и устав 1884 г. - Москва, 1976. - С.34-80., однак без акценту на українському контексті. Натомість персонологічну прив'язку до одного зі згадуваних округів або локальну, до певного типу навчальних закладів, мають використані напрацювання Т. Боґатової, І. Ґребцової, М. Поліщука, Н. Рудницької, Л. ЦиганенкоБогатова Т.В. Александр Абрамович Воскресенский, 1808-1880. - Москва, 2011. - С.151-160; Гребцова ИС. Одесский период деятельности попечителя учебного округа С.П. Голубцова // Вісник Одеського національного університету: Серія "Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство". - Т.22, вип.1. - Одеса, 2017. - С.97108; ПоліщукМ.С. Учительські семінарії в Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст. // Український історичний журнал. - 1994. - №4. - С.54-60; Рудницька Н.В. Професійна освіта євреїв Волині у ХІХ - на початку ХХ ст. // Там само. - 2001. - №6. - С.123-132; Циганенко Л. Педагогічна семінарія в Байрамчі: маловідомі сторінки педагогічної освіти в Бессарабії (70-80-ті рр. ХІХ ст.) // IV Дунайські наукові читання: гуманітарна освіта в теорії та практиці. - Ізмаїл, 2018. - С.121-124. тощо. Перелічені фахівці зосереджувалися на обмежених тематичних блоках, що не дозволяло комплексно поглянути на модернізацію системи освіти на всіх рівнях. Аналогічно малодослідженими залишилися результати діяльності профільного міністерства на прикладі Київського, Одеського, Харківського навчальних округів.

Помітні зміни в освітній політиці Російської імперії розпочалися після призначення обер-прокурором Св. Синоду Д. Толстого у червні 1865 р. Вже тоді було очевидним невдоволення з боку найвпливовіших сановників лібералізмом чинного міністра О. Ґоловніна, котре дедалі наростало. 13 квітня 1866 р. Олександр ІІ відверто заявив йому, що супроти нього існує "сильна громадська думка, і що б ти не зробив, усе тлумачиться погано", та відправив у відставкуГоловнин А.В. Записки для немногих. - Санкт-Петербург, 2004. - С.350.. Звільнене місце зайняв Д. Толстой, якому за попередні ю міс. роботи обер-прокурором удалося провести низку помітних змін. У сфері освіти було виділено державну субсидію розміром 1,5 млн руб. для розвитку мережі духовних училищВсеподданнейшая докладная записка Д.Толстого о деятельности православного духовного ведомства с 1 июня 1865 г. по январь 1866 г. - Санкт-Петербург, 1866. - С.41-47.. Важливі наслідки для підготовки вчителів парафіяльних шкіл мало скасування у семінаріях на початку 1866 р. викладання трьох предметів: медицини, сільського господарства, природничої історіїПолное собрание законов Российской империи (далі - ПСЗ РИ). - Собр.2. - Т.41. - Санкт-Петербург, 1868. - Отд.І: 1866. - №43053. - С.186-187.. управління освіта модернізаційний

На посаді міністра народної просвіти Д. Толстой за період своєї каденції (18661880 рр.) змінив законодавство для фактично всіх типів закладів освіти. Нові засади його управлінської політики було сформовано "Положенням про жіночі гімназії та прогімназії" (1870 р.), "Статутом гімназій і прогімназій" (1871 р.), "Положенням про міські училища" (1871 р.), "Положенням про вчительські інститути" (1871 р.), "Статутом реальних училищ" (1872 р.), "Положенням про початкові народні училища" (1874 р.). Із середини 1870-х рр. розпочалася розробка планів університетської реформи.Змінність попечителів навчальних округів

Для перших років після призначення Д. Толстого міністром була характерна зміна або переміщення більшості попечителів навчальних округів. Уже після цього спостерігалася низька плинність кадрів. Збереглася практика ротації попечителів між різними округами. За умови задовільної служби чиновника у віддаленому реґіоні його переміщували ближче до центру імперії. Наприклад, попечитель Київського навчального округу в 1864-1867 рр. О. Ширинський-Шихматов отримав призначення до Московського. Його змінив ґенерал-майор П. Антонович, який залишався на цій посаді до 1880 р.

Беззаперечним авторитетом користувався С. Ґолубцов. У 1866-1880 рр. він очолював Одеський, а в 1880-1888 рр. - Київський навчальний округ. Будучи призначеним на першу посаду, ще не мав досвіду відповідної служби, однак забезпечив успішну реалізацію міністерського курсу. У 1875 р. під час ревізії Одеського навчального округу Д. Толстой висловив "глибоку вдячність" попечителеві за його вміння вести "справу поширення просвіти"Посещение министром народного просвещения Одесского учебного округа // Журнал Министерства народного просвещения (далі - ЖМНП). - Санкт-Петербург, 1875. - Ч.182. - С.134-135..

Іншу специфіку, із погляду змінності керівництва, мав Харківський навчальний округ. За міністра Д. Толстого тут змінилися чотири попечителі. Перші два, К. Фойґт (1864-1867 рр.) і О. Воскресенський (1867-1875 рр.), були людьми науки та належали до університетської корпорації. Якщо перший - це ставленик попереднього очільника відомства, то другий отримав підвищення завдяки своїй діяльності як член комітету при Св. СинодіБогатова Т.В. Александр Абрамович Воскресенский. - С.152.. У 1875-1879 рр. посаду попечителя обіймав досвідчений П.Жерве, який до цього керував Дерптським округом (із 1869 р.). Утім він не затримався на новій посаді у зв'язку з низкою причин. У 1879 р. тимчасовий харківський ґенерал-ґубернатор М. Лоріс-Меліков інформував міністра про численні скарги на П. Жерве, котрі свідчили, що він не користується повагою "ані серед вченого персоналу університету, ані серед юнацтва, яке виховується в ньому", і пропонував відкликати йогоЦит. за: Холмогорова Е.С., Холмогоров М.К. Вице-император. - Москва, 1998. - С.313-314.. У 1878 р. у Харкові відбулися студентські заворушення, а наступного року було вбито губернатора Д. Кропоткіна. Врешті П. Жерве пішов у відставку. Для його наступника майора М. Максимовського (1879-1884 рр.) посада попечителя стала трампліном на шляху до військової кар'єри. Менш ніж через місяць після зміни керівництва округу міністерство перепідпорядкувало університетських інспекторів від виборних рад і ректорів до попечителів округів. Це означало посилення контролю над ними для більш ефективної протидії проникненню у середовище студентів народницьких ідей.

Із метою нагляду за навчальними закладами попечителі здійснювали періодичні поїздки. Це обумовлювало тривалу їх відсутність у центрах підпорядкованих їм округів. Наприклад, О. Воскресенський, який до призначення попечителем Харківського навчального округу очолював Санкт-Петербурзький університет, у 1869 р. перебував поза містом упродовж січня - березня, у жовтні, листопаді - грудні; у 1870 р. - у березні - квітні, травні, липні, серпні, жовтніПротоколы заседаний совета Императорского Харьковского университета и приложения к ним. - 1869 г. - №2. - Х., 1869. - С.21; №8. - С.260-261; 1870 г. - №6. - С.125; №8. - С.209.. Крім частих візитів до столиці, частина його поїздок мала місцевий службовий характер і здійснювалася "з метою огляду навчальних закладів". Кожного разу виконання його обов'язків доручалося ректорові місцевого університету В. Кочетову, котрий, своєю чергою, перекладав власні повноваження на когось із деканів.

Реформування системи початкової та середньої освіти

На території округів, які охоплювали українські Губернії, упродовж досліджуваного періоду найбільш помітною була реорганізація повітових училищ на нові типи навчальних закладів (спочатку прогімназії, потім - міські училища), а також поділ гімназій на класичні й реальні. Ці процеси відбувалися з різною інтенсивністю. У першій половині 1870-х рр. кілька лівобережних та південних повітових училищ (Глухівське, Сумське, Старобільське, Ананьївське, Бердянське) започаткували формування мережі прогімназій (у новоствореному вигляді вони постали у Херсоні, Харкові, Одесі), а з другої половини 1870-х рр. уже ціла низка інших - міських училищ (крім Правобережжя). Створення останніх фактично відволікло від гімназій менш заможних і підготовлених дітей. Із самого початку міські училища були задумані "переважно для бідної частини міського населення". Крім того, замінюючи наявні трикласні навчальні заклади на чотири-, три-, дво- та однокласні, а систему предметних викладачів на підхід "один клас - один учитель", міністерство планувало скоротити витрати в малонаселених містах, посилити "моральний вплив на учнів". Утім помітний практичний ефект проявився не відразу, адже реорганізація значно затягнуласяИзвлечение из всеподданнейшего отчёта г. министра народного просвещения за 1874 г. // ЖМНП. - Санкт- Петербург, 1876. - Ч.186. - С.135.. У 1876 р. Д. Толстой виправдовувався, що краще "мати, хоч і дещо пізніше, облаштовані міські училища, забезпечені здібними й гарно підготовленими викладачами, ніж створити нашвидкуруч погані міські училища з сякими-такими вчителями".

Перше міське училище в українських Губерніях відкрилося 1873 р. в Бердянську, у доповнення до прогімназії, котра існувала з 1872 р. Швидке зростання населення в південних торгово-промислових регіонах і наявність фінансових земських ресурсів визначило прискорений розвиток тутешньої мережі цих шкіл - як нововідкритих, так і на базі повітових. До кінця 1877 р. на території Одеського навчального округу вже функціонували міські училища у Верхньодніпровську, Севастополі, Сімферополі, Катеринославі, Одесі, Херсоні, Бахмуті, Павлограді. На Лівобережжі більш активно проявилася готовність місцевої влади, земств і дворянства (нащадків колишньої козацької старшини) брати фінансову участь. Тож Чернігівська й Полтавська Губернії до кінця 1870-х рр. стали лідерами за загальною кількістю міських училищ, які були відкриті майже в кожному повітовому центрі. У першій із названих вони існували навіть у позаштатному Погарі (з 1879 р.) та селі Клинцях (із 1877 р.) - центрі суконного мануфактурного виробництваПамятная книжка Одесского учебного округа на 1913-1914 учебный год. - Одесса, 1914. - Ч. І и ІІ. - С.347-412; Памятная книжка Киевского учебного округа. - К., 1894. - 4.IV. - С.17-111..

Започаткувавши міські училища, освітнє відомство не відмовилося від паралельного типу навчальних закладів - прогімназій. За два роки, у 1874-1875 рр., вони відкрилися в Павлограді (Харківська Губ.), Вознесенську (Херсонська Губ.), Євпаторії та Ялті (Таврійська Губ.). Необхідність у перших двох аргументувалася віддаленістю від наявних аналогічних навчальних закладів. Щодо Євпаторії та Ялти наголошувалося на специфіці їх розташування на Кримському півострові й важливості поширення російської освіти серед "караїмського й татарського" населення. Думка громадськості стала вирішальною при відкритті 1877 р. прогімназії у Житомирі. На той час невдоволення містян викликала переповненість існуючої гімназії. У пресі регулярно публікувалися повідомлення про відсутність набору до тих чи інших класівРоссийский государственный исторический архив (далі - РГИА). - Ф.733. - Оп.203. - Д.1976. - 1875-1878 гг. - Л.24.. Оскільки "цілі корпорації батьків" скаржилися, що доводиться виховувати дітей за кордоном, міністерство пішло назустріч, погодившись на витрати у 18,55 тис. руб.Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. - Т.6. - Санкт-Петербург, 1878. - Стб.682-686, 1278-1282, 1318-1321, 1334-1337, 1531-1534.

У 1879 р., коли новостворена мережа міських училищ повноцінно функціонувала, відомство дало дозвіл на відкриття низки нових прогімназій, зокрема в Єлисаветграді (тут на 35 тис. жителів існувало одне повітове училище), Бахмуті (міський голова наголошував на торгово-промисловому розвитку, будівництві Донецької залізниці), Акермані (враховувалася віддаленість від Кишинева та Одеси), Ізмаїлі (заклад був важливий для закріплення "назавжди" за Росією "знову приєднаної" частини Бессарабії після війни з Туреччиною), Черкасах (учнівський контингент планувалося формувати за рахунок сусідніх Канева, Чигирина, Звенигородки, Переяслава)Там же. - Т.7. - Санкт-Петербург, 1883. - Стб.895-914, 1294-1298, 1340-1346.. У всіх названих випадках це було можливим за фінансової участі громад і повітових земств. Щодо Черкас попечитель П. Антонович указував, що дозвіл на відкриття прогімназії буде надано за умови утримування й облаштування місцевим коштом. Вона потребувала менше витрат порівняно з міським училищем. Це було важливим аргументом для регіональних центрів в умовах дефіциту коштів. Із цього ракурсу варто розглядати й дозвіл 1874 р. на збільшення кількості класів прогімназій - із чотирьох до шести. До кінця десятиліття це нововведення торкнулося Старобільська, Феодосії, Прилук.

Натомість із 1875 р. гімназії почали переходити на 8-річне навчання. Їх мережа, як і реальних училищ, розширювалася паралельно, однак меншими темпами. Це відбувалося за рахунок великих Губернських і регіональних торгово-промислових центрів: Києва, Одеси, Бердянська, Маріуполя. У перших двох випадках ішлося про 3-ті за ліком гімназії (1874 р.). Проте, їх було недостатньо, ураховуючи демографічний ріст і запити населення. У Бердянську в 1872 р., в умовах віддаленості від єдиної в Таврійській губернії Сімферопольської гімназії, особливо відчувалася зацікавленість міської влади й земства, які взяли на себе 80% витрат (18,6 тис. руб.). Для Маріуполя в 1876 р. ключову роль відіграв політичний чинник. "Серед різноплемінного населення цієї місцевості поширення знання російської мови" було досить повільним, тож витрати з державної казни склали трохи більше половини (майже 12,4 тис. руб.). У менш розвинутих повітових центрах, які не вирізнялися поліетнічністю, основоположною була готовність земств брати на себе головний фінансовий тягар. Це можна спостерігати на прикладі відкриття в 1872 р. гімназії в Ізюмі Харківської Губернії. Для покриття витрат у 22 тис. руб. було запроваджено спеціальний земельний податок. Зі свого боку міністерство погодилося виділяти 2,1 тис. руб. У 1876 р. при відкритті гімназії в Ананьєві наводився аргумент про небезпеку для юнацтва піддатися "шкідливому" моральному впливу під час навчання в ОдесіТам же. - Т.5. - Санкт-Петербург, 1877. - Стб.584-595, 1366-1376; Т.6. - Стб.1367-1370, 1370-1374..

Свої особливості мало формування мережі реальних училищ. Майже десятиліття до затвердження в 1872 р. статуту, із 1864 р., функції закладів освіти, які готували дітей до навчання в технічних інститутах, виконували реальні гімназії. В українських містах громади часто виступали проти їх відкриття, адже вони не надавали права на вступ до університетів. Саме під їхнім тиском міністерство пожертвувало планами відкрити по всій імперії шістнадцять реальних гімназій і зупинилося лише на п'яти. Із них три розташувалися в українських містах (Рівне, Біла Церква, Миколаїв). Ще чотирьом гімназіям (у Керчі, Харкові, Немирові, Ніжині) вдалося зберегти класичний статусПо вопросу о преобразовании реальных гимназий // ЖМНП. - Санкт-Петербург, 1861. - Ч.155. - Отд.4. - С.2-4..

Після цього відомство провело серйозну підготовчу роботу. Новостворені реальні училища були цілком відділені від гімназій. Далі для їх відкриття було обрано найбільші центри - Київ, Одесу, Харків. У подальшому брався до уваги принцип регіонального балансу й готовність громад та земств фінансувати навчальний заклад. До кінця 1870-х рр. реальні училища відкрилися у Кременчуці, Мелітополі, Катеринославі, Севастополі, Новозибкові, Херсоні, Полтаві, Ромнах. Кожного разу помітною була участь громади, земства, приватних осіб. У Києві міська дума в 1871 р. звернулася до попечителя округу й Губернатора з проханням про сприяння у відкритті реального училища. Успішність клопотання перед міністерством забезпечила пожертва 73,266 тис. руб. від міського голови П.Демидова. Про популярність серед населення училища свідчила найвища в Київському навчальному окрузі кількість відмов при вступі з огляду на відсутність місць: за 1875-1879 рр. таке рішення отримали 42 особиРГИА. - Ф.733. - Оп.203. - Д.1976. - 1875-1878 гг. - Л.56.. Кошти П. Демидова було спрямовано на купівлю приміщення. Натомість витрати відомства за перше півріччя існування училища склали 9 тис. руб. Щоправда в наступні роки ця сума зросла до 25 тис. руб., міська дума виділяла дещо меншеМатченко И.П. Двадцатипятилетие Киевского реального училища (1873-1898 г.): историческая записка. - К., 1898. - С.6-12.. Для порівняння, державні асигнування для аналогічних нововідкритих закладів складали: Роменського - 1,5 тис. руб. (9% від загальної суми, решта - місцеві кошти), Полтавського - 9,1 тис. руб. (36%), Мелітопольського - 12,55 тис. руб. (50%), Катеринославського - 11,14 тис. руб. (54%), Херсонського - 10,78 тис. руб. (62%), Новозибківського - 20,88 тис. руб. (68%), Севастопольського - 20,1 тис. руб. (80%)Сборник постановлений. - Т.6. - Стб.937-952, 1074-1080, 1374-1378, 1497-1501, 1711-1724. Историко-статистический очерк общего и специального образования в России. - Санкт-Петербург, 1883. - С.96.. Ці цифри демонструють традиційно вищий рівень фінансової зацікавленості громад Лівобережжя, де спостерігалася ефективна співпраця між міськими думами, земствами і дворянством. Станом на 1877 р. по всій Російській імперії участь держави у фінансуванні 67 реальних училищ, де навчалися понад 12,7 тис. учнів, складала майже 72%".

Планувалося, що реальні училища, шляхом надання практичної підготовки, зможуть ліквідувати дефіцит спеціалістів різних галузей економіки. Так, у Києві у структурі закладу функціонувало механічне відділення, у Катеринославі, Новозибкові й Севастополі - комерційні, у Полтаві - механіко-технічне, у Мелітополі навчальну програму було пристосовано до технічної та агрономічної специфіки. Додатково потреби південних портових міст у фахівцях у сфері торгівлі й підприємництва з 1862 р. задовольняло Одеське комерційне училище, єдине на всі українські губернії. Місцеве купецтво, яке його утримувало, було незадоволене системою прийому. Вступаючи до училища після 4-х класів гімназії, юнаки здебільшого завершували навчання аж у 19-річному віціСборник постановлений... - Т.4. - Санкт-Петербург, 1871. - Стб.1466-1476.. Це спричинило відправку найзаможнішими купцями своїх дітей за кордон і змусило попечителя Одеського навчального округу клопотати про відкриття підготовчих курсів. Іншим заохоченням стало присвоєння відмінникам права на отримання звання особистого почесного громадянина, підвищення чину директору, інспектору, учителям наук та іноземних мов, спрощення навчальної програмиПСЗ РИ. - Собр.2. - Т.44. - Санкт-Петербург, 1869. - Отд.ІІ: 1873. - №47719. - С.331-333.. Водночас почала зростати оплата і скорочувався відсоток учнів, які були звільнені від неї (із 50% до 20%). Пізніше адміністрація закладу звітувала, що жоден вихованець у 1860-1880-х рр. не потрапив до "згубного середовища людей, заражених соціалізмом, і не фігурував у жодному політичному процесі"Исторический очерк 50-летия Одесского коммерческого училища: 1862-1912. - Одесса, 1912. - С.103..

Загалом до 1880 р. в українських Губерніях діяли 28 гімназій та 16 реальних училищ, в яких навчалися майже 15 тис. учнівУниверситеты и средние учебные заведения в 50-ти губерниях Европейской России и 10-ти Привислянских по переписи 20-го марта 1880 г. - Санкт-Петербург, 1888. - С.20-38.. Ця кількість не задовольняла запити місцевого населення, але відображала реальну фінансову спроможність. При цьому подекуди гімназійна освіта продовжувала характеризуватися як непотрібна для незаможних верств населення, а підвищення ціни за навчання й переповненість використовувалися для фільтрації небажаних кандидатів. Найбільш гостро ця проблема стояла у великих містах (Київ, Одеса, Харків), де в окремі роки відмови отримували по 100-200 дітейРГИА. - Ф.733. - Оп.203. - Д.1976. - 1875-1878 гг. - Л.3-14; Алешинцев И. История гимназического образования в России (ХУІІІ и ХІХ в.). - С.332-337..

Подолання дефіциту педагогічних кадрів

Швидке зростання кількості початкових і середніх шкіл, особливо після 1864 р., породило дефіцит учительських кадрів. Педагогічні курси при повітових училищах не виконували покладених на них завдань, тож попечителі навчальних округів клопотали про їх розширення й реорганізацію. Першим кроком стало ухвалення в 1871 р. рішення про відкриття по одній учительській семінарії на кожний округПСЗ РИ. - Собр.2. - Т.46. - Санкт-Петербург, 1874. - Отд.І: 1871. - №49656. - С.732-733.. Відомство спочатку схвалило для цих цілей Коростишів (Київський округ), Каховку (Одеський) та Харків (Харківський). В останньому випадку не повинно було виникнути проблем, адміністративний статус міста дозволяв швидко вирішити питання з приміщенням і викладачами. Утім Харків, як і Київ та Одеса, був перенасичений навчальними закладами, тож міністерство рекомендувало обрати іншу "місцевість, більш відповідну потребам такого роду закладів". Після цього попечитель округу О. Воскресенський звернув увагу на Бєлгород, куди й було переведено педагогічні курси з Харкова та Курська. Утримання вчительських семінарій у великих центрах спричиняло суттєве фінансове навантаження на казну, порівняно з віддаленими містечками. До того ж вищий рівень життя ставав додатковою перешкодою для незаможних вихованців. Керуючись цими міркуваннями та відсутністю приміщень, попечитель Київського навчального округу П. Антонович клопотав про перенесення семінарії з Києва до Коростишева, а його колега з Одеси С. Ґолубцов зробив свій вибір на користь Каховки. В обох випадках виникли супутні перешкоди. Зокрема для Коростишева було складно підібрати викладачів, адже в Києві ці обов'язки виконували запрошені вчителі місцевих гімназій. Урешті П. Антоновичу довелося просити підвищити оклади для пошуку конкурентної заміни. Зате відкрити вчительську семінарію в Каховці не вдалося, оскільки там не знайшлося підходящого приміщення. Виходом із ситуації стала передача в 1872 р. Херсонською міською управою звільненої будівлі училища торгового мореплавства та фінансова допомога місцевого земства в ремонтних роботахСборник постановлений... - Т.5. - Стб.161-170, 483-490, 1442-1443.. Підготовлений до переїзду з Миколаєва до Каховки навчальний заклад вирушив до губернського центру, не без допомоги земства, яке отримало квоту в 10 власних стипендіатів.

Ці вчительські семінарії ще не встигли запрацювати в повній мірі, як міністерство вирішило подвоїти (1871 р.), а потім і потроїти (1873 р.) їх кількість. Побутує думка, що Д. Толстой тривалий час неприхильно ставився до ідеї відкриття вчительських

семінарій і пізніше змінив власне ставлення "під тиском прогресивної громадськості"Поліщук М.С. Учительські семінарії в Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст. - С.56.. Дійсно, по відношенню до Правобережжя, у 1866 р. міністр стверджував, що "не потрібні дорогі вчителі" та "їх можна знайти у сільському духівництві"Рождественский С.В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения... - С.749.. Таку думку не поділяла місцева адміністрація, а додатково її нежиттєздатність продемонстрували політичні обставини й реальний рівень педагогічної кваліфікації православних священиків. Крім того, у наведених словах криється спрощене бачення попередніх пропозицій київського Ґенерал-Ґубернатора М. Анненкова. Ще в 1863 р. той доводив, що "найкращим засобом для підготовки вчителів для народних шкіл було б створення педагогічних семінарій", однак до того часу доречно використовувати потенціал духовенстваСборник постановлений... - Т.4. - Стб.1169.. Пізніша аргументація міністерства щодо розширення мережі закладів педагогічної освіти зумовлена необхідністю у кваліфікованих кадрах та значним відставанням від сусідніх держав. Крім того, інспектори народних училищ постійно нарікали на низький рівень підготовки вчителів. Тож на території Харківського й Одеського навчальних округів нові семінарії було відкрито в Байрамчі Бессарабської (нині с. Миколаївка-Новоросійська), Вовчанську Харківської та Новому Бузі Херсонської губернійСвод главнейших законоположений и распоряжений о начальных народных училищах и учительских семинариях / Сост. П.Аннин. - Санкт-Петербург, 1880. - 4.IV. - С.55-116..

Поліетнічний склад населення в межах Одеського навчального округу визначив деякі відмінності в розвитку системи освіти, зокрема педагогічної. Для прикладу, у середині 1880-х рр. у Таврійській Губернії існувало 517 різноманітних татарських початкових училищ (медресе, мектеби, приватні, міністерські), 211 - у колоніях (німецьких, чеських, польських, литовських), 90 - православних парафіяльних, 56 єврейських (хедери, талмуд-тори, приватні), 11 - караїмських (міністерські та підпорядковані гахаму), 7 - вірменськихОбщий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1887 г. / Сост. В.Штейн. - Бердянск, 1888. - С.9-10.. Саме для перших із перерахованих і, що більш важливо, для російщення "татар-магометан", котрі нібито "фанатизуються численним духівництвом", у 1872 р. у Сімферополі було відкрито татарську вчительську школу. По відношенню до цієї групи населення міністерство намагалося проводити дуже обережну асиміляційну політику, уникаючи радикальних заходів, які могли б породити "побоювання щодо зазіхання уряду на відхилення дітей (татар - В.М.) від їхньої ві- ри"Сборник постановлений. - Т.5. - Стб.746, 765-766.. Подібна мета ставилася під час запровадження в Байрамчанській учительській семінарії окремої учнівської квоти для дітей поселенців бессарабських колоній (до 10%) та надання дозволу навчатися в усіх аналогічних закладах особам неправославного християнського віросповіданняТам же. - Т.7. - Стб.685-686..

Порівняно з цим, різкіше проявлялися національна політика й кадрові проблеми у правобережній частині Київського навчального округу, де не існувало земств. У 1874 р. до Коростишівської вчительської семінарії додалася ще одна - в Острозі на Волині. У цьому "особливо важливому" регіоні ситуація з педагогічною підготовкою вчителів була критичною, більшість цих посад обіймали "або відставні нижчі військові чини, або волосні писарі, або ж селяни та селянки, які ледве вміють читати". Нестача кваліфікованих кадрів стримувала розвиток мережі початкових шкіл, а погане навчання в наявних викликало "нарікання й невдоволення" сільських громад. Міністерство неодноразово звертало увагу попечителя Київського навчального округу на ці проблеми. У відповідь П. Антонович незмінно наголошував на потребі у двох нових педагогічних семінаріях - на Волині й Поділлі. З огляду на дефіцит коштів, відомство погодилося відкрити лише одну - в Острозі. Місто займало центральне розташування в Губернії, мало чоловічу та жіночу прогімназії і, що не менш важливо, було "колись одним із найнадійніших пунктів охорони російських інтересів"Сборник постановлений... - Т.6. - Стб.696-704..

Доречно сказати, що ідея відкриття навчальних закладів у невеликих віддалених населених пунктах із метою економії чи рівномірної територіальної охопленості населення не завжди виправдовувала себе. У згаданому випадку з вибором містечка Байрамча для вчительської семінарії попечитель округу С. Ґолубцов керувався наявністю підвідомчих 14 дес. землі та придатних будівель, які використовувалися командуванням Новоросійського козацького війська. Удалося домовитися і про фінансову підтримку від земств: 3 тис. руб. від Акерманського повітового та 5 тис. від Бессарабського ГубернськогоЦиганенко Л. Педагогічна семінарія в Байрамчі: маловідомі сторінки педагогічної освіти... - С.122-123.. Утім, коли заклад відкрився, то виявилося, що мало хто бажає в ньому навчатися. Із часом почали проявлятися вади в організації навчального процесу, вплив революційних ідей на учнів, "незадовільний стан" будівель. Урешті 1908 р. Байрамчанську семінарію було переведено до Акермана - як "більш зручного й більш культурного пункту"РГИА. - Ф.1276. - Оп.4. - Д.705. - 1908 г. - Л.2-3..

Як інший, дещо пізніший, приклад невдалого вибору віддаленого неадміністративного центру для створення навчального закладу доречно навести ситуацію з відкриттям ремісничого училища у Сумському повіті Харківської Губернії. "Боротьба" між Сумами та Білопіллям тривала з початку 1880-х рр. і завершилася на користь другого. Місцева влада використала аргументи щодо перенасичення повітового центру закладами освіти, дешевизни проживання й харчування, сприятливого територіального розташування. Коли ремісниче училище запрацювало (це сталося лише 1893 р.), виявилося, що "вибір місця на околиці повіту" був невдалим, проявилися прорахунки в навчанні, проблеми з матеріальним забезпеченням, а випускники не залишалися працювати в місцевих селахЖурналы Сумского очередного уездного земского собрания 5, 6, 7, 8 и 9 сентября 1887 года, с приложениями. - Х., 1888. - С.166-174..

"Швидкість руху в усіх сферах громадського й державного життя, у тому числі прагнення народонаселення до освіти" спонукало профільне відомство продовжити розширення мережі семінарій для підготовки "придатних та благонадійних учителів". Тож у 1875 р. до наявних додалися ще шість, зокрема у Харківському (Вороніж) та Одеському (Преслав) навчальних округахСборник постановлений. - Т.6. - Стб.813, 819..

Крім мережі семінарій, із 1872 р. передбачалося відкрити 7 учительських інститутів, кожен з яких щороку мав випускати по 20 осіб. За кілька років це завдання було виконане. У 1874 р. відкрився вчительський інститут у Феодосії для Одеського навчального округу, тоді ж - у Глухові для Київського, у 1876 р. - у Бєлгороді (тут вже існувала згадувана семінарія) для ХарківськогоПругавин А. Законы и справочные сведения по начальному народному образованию. - Санкт-Петербург, 1898. - С.434..

Паралельно реорганізовувалася єврейська педагогічна освіта. Наявні рабинські училища мали стати органічною частиною загальноімперської системи навчання. У рамках цих змін із 1873 р. запрацював Житомирський єврейський учительський інститут. Цей заклад постав на зміну місцевого рабинського училища і призначався для підготовки вчителів єврейських початкових шкіл, "слухняних обрусителів єврейської молоді"Рудницька Н.В. Професійна освіта євреїв Волині у ХІХ - на початку ХХ ст. - С.130-131.. Незважаючи на відсутність зауважень до роботи інституту від інспекторів та його популярність серед населення, через десять років виявилося, що нібито випускників "занадто велика кількість" і мало хто з них знаходить вакансію. Тож 1885 р. заклад було закрито - начебто через його "непотрібність". За рік до цього аналогічна доля спіткала Житомирське єврейське ремісниче училище, а як причина декларувався намір влади ліквідувати "єврейську відособленість" і потенційні "шкідливі наслідки" у вигляді "поступового зближення євреїв з іншим населенням"Сборник постановлений... - Санкт-Петербург, 1893. - Т.9. - Стб.112-114; Т.10. - Санкт-Петербург, 1894. - Стб.224-227.. На фоні дефіциту педагогічних кадрів таке рішення обумовлювалося винятково політичними міркуваннями, а не об'єктивними причинами.

Реформа освіти на Правобережжі України

Після повстання 1863 р. влада докладала зусиль для нейтралізації польського впливу й виховання підростаючого покоління в дусі "відданості" самодержавству. У 1867 р. імператор підтримав клопотання попечителів Київського та Віленського навчальних округів О. Ширинського-Шихматова й І. Корнілова щодо збільшення для "західних Губерній" (за винятком Києва) квоти звільнених від оплати за навчання в гімназіях і прогімназіях "бідних і старанних учнів [...] православного віросповідання" - із 10% до 20% від загальної кількості вихованцівТам же. - Т.4. - Стб.422-423..

Помітна фінансова підтримка надавалася тутешнім чиновникам та педагогам "російського походження й уродженцям остзейських Губерній". Із 1867 р. вони почали отримувати прогонні та підйомні (піврічний оклад) кошти. Для цього на три правобережні Губернії було передбачено 3 тис. руб. "із відсоткового збору з маєтків місцевих поміщиків польського походження"ПСЗ РИ. - Собр.2. - Т.42. - Санкт-Петербург, 1871. - Отд.І: 1867. - №44120. - С.23-24.. У наступному році частина цивільних чиновників правобережної частини Київського навчального округу (штатні службовці Університету св. Володимира, гімназій у Києві, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Білій Церкві, Немирові, Рівному) тієї ж національної категорії, із приставкою "благонадійні" до остзейців, почала отримувати додаткову 50-відсоткову надбавку до жалування. Потрібні для цього 7665 руб. передбачалося отримати знову-таки за рахунок зборів із маєтків польських поміщиківСборник постановлений. - Т.4. - Стб.630-632..

Із 1869 р. на Правобережжі почалася реалізація цілісної реформи. Наявні дворянські училища (в Радомишлі, Луцьку, Теофіполі, Овручі, Чорному Острові), повітове в Каневі та зразковий жіночий пансіон у Києві ліквідовувалися із заміною на систему 32-х двокласних чоловічих і жіночих міських училищ. Таке рішення було зумовлене "винятковими умовами громадянського побуту цього краю й міркуваннями політичного характеру". На практиці ж відбулося консервування розвитку початкової освіти у правобережних містах до кінця ХІХ ст. Цікаво, що відкриття училищ оминуло Київ, Острог, Рівне, Чигирин. Лише в останньому з них у 1874 р. було реорганізовано повітове училище на міське з метою економії коштівРГИА. - Ф.1149. - Оп.9. - Д.88. - 1882 г. - Л.2-7.. Пізніше міністр О. Ніколаї відверто констатував відсутність у документації пояснення причини виключення названих міст із загального переліку. Тож він припускав, що це пов'язано з існуванням у них дворянських пансіонів та повітових училищ, які готувалися до реорганізації на прогімназії. До початку 1880-х рр. на утримання вже 33-х правобережних міських училищ витрачалося майже 147 тис. руб. Коли Київська дума спробувала отримати дозвіл на відкриття аналогічного закладу, то виявилося, що такого права немає як у попечителя округу, так навіть у міністерства. Питання вирішилося після розгляду в Державній раді та внесення відповідних змін до закону 1869 р.Там же. - Л.6-11.

Окремо ставився амбіційний план створити всеохопну мережу зі 126 однокласних сільських училищ, виділялися додаткові кошти на підтримку парафіяльних шкіл і приватних жіночих пансіонів. Натомість міністерство не було зацікавлене в розвитку гімназій на Правобережжі. Д. Толстой стверджував, що "не потрібно відволікати від народу кращі сили, ставлячи селян шляхом [надання їм] гімназійної освіти в невластиве їх народженню становище". На його думку, підходящими для них були парафіяльні та ремісничі школи. "Винятковим талантам [...] завжди знайдеться місце в існуючих гімназіях", тож не потрібно розширювати їх мережу, щоб "задовольняти потреби в освіті дітей нечисленного класу польських поміщиків і шляхти", підкреслював міністрСборник постановлений. - Т.4. - Стб.1146-1212..

Відкинувши ідею подальшого розвитку мережі юнацьких гімназій (7 закладів на три Губернії з 5,5 млн населення), відомство зосередило всю повноту уваги на вихованцях діючих закладів. У 1870 р. Д. Толстой звітував імператору, що в гімназіях "південно-західних Губерній Київського навчального округу російська мова, завдяки попереднім заходам, які неухильно підтримуються, уже набула серед учнів панівного значення"Извлечение из всеподданнейшего отчёта министра народного просвещения за 1870 г. // ЖМНП. - Санкт-Петербург, 1872. - Ч.160. - С.40.. Це вимірювалося показниками успішності та спостереженнями за приватним спілкуванням "як у стінах закладів, так і на учнівських квартирах".

Реалізація плану 1869 р. поглинала майже 264 тис. руб. на рік. Про його втілення ще з 1857 р. клопотав Генерал-Губернатор І. Васильчиков. Лише під впливом повстання 1863 р. відбулося форсування цих задумів "для підтримання у краї духу російської народності" на противагу "польському впливу на народ". Це робилося шляхом розвитку православних церковнопарафіяльних і ремісничих шкіл, сільських народних училищ.

Паралельно цим процесам із 1869 р. по всій Російській імперії для уникнення небажаних кадрових рішень та проникнення у середовище учнів потенційно "шкідливих ідей" вибудовувалася централізована система нагляду. На місцях її основу сформував інститут інспекторів народних училищ. 34 чиновника (по одному на кожну земську Губернію та Бессарабію) в повній мірі відповідали за "спостереження" за підвідомчими навчальними закладами: від характеру викладання й поповнення бібліотек до особового складу та матеріального забезпеченняСборник постановлений. - Т.4. - Стб.1221-1224; Т.5. - Стб.532-549.. Окремо при управлінні Київського навчального округу, винятково для народних училищ Київської, Подільської та Волинської Губерній, призначалося по двоє (всього шість) інспекторів для кожного регіону. Вони мали повний контроль над цими закладами і власний колегіальний орган - раду інспекції на чолі з попечителем.

У 1873 р. кількість інспекторів народних училищ на Правобережжі довелося подвоїти, із шести до дванадцяти, у зв'язку з великою кількістю підконтрольних їм закладів освіти (450 нижчих і понад 3,1 тис. церковнопарафіяльних), неможливістю здійснювати "постійний та пильний нагляд і керівництво"Там же. - Т.5. - Стб.1710-1724.. Для всіх інших Губерній запровадження по одній додатковій посаді відбулося через три роки. Нововідкриті вакансії були швидко заповнені, але, зважаючи на рівень завантаженості й політичної відповідальності, майже кожного року і-2 чиновника змінювалися. До 1880 р. на інспекторських посадах удалося втриматися статському раднику Ю. Добрашеву та колезькому асесору О. СоловйовуСписок лицам, служащим по ведомству Министерства народного просвещения: 1880/81 учебный год. - Санкт- Петербург, 1880. - С.579-585.. Нерідко той, хто добре себе зарекомендував, отримував директорство в гімназії.

Ставлення громадськості до цих чиновників було досить неоднозначним. На думку авторитетного земського діяча М. Корфа інструкція 1871 р. надала "інспектору народних училищ не лише поліцейське, а й педагогічне значення"КорфН.А. Наше школьное дело: Сборник статей по училищеведению. - Москва, 1873. - С.13.. Спектр повноважень був настільки широким, що виникали обґрунтовані сумніви в можливості їх ефективного виконання. У 1874 р. нове "Положення про початкові народні училища" зробило інспекторів ще більш впливовими завдяки зменшенню влади колеґіальних училищних рад. Поступово у пресі почала регулярно з'являтися інформація про конфлікти між ними та вчителями. Поширення народницького руху загострило увагу не на виправленні вад в організації навчально-виховного процесу, а на контролі політичної "благонадійності" педагогів. "Багато інспекторів народних училищ поставилися до своєї справи винятково з точки зору слідчого [...], дозволяючи собі най- прискіпливіше ставлення не лише до викладання і до дій учителя у школі, але і до його приватного життя" - відверто констатував згаданий М. КорфКорфН.А. Об инспекции народных училищ // Народная школа. - 1881. - №1. - С.21.. Водночас звіти цих чиновників були чи не єдиним джерелом інформації про реальний стан початкових шкіл.

Міністерські ревізії навчальних округів

Упродовж своєї каденції Д. Толстой щороку практикував поїздки до певного реґіону Російської імперії з метою ревізії діяльності навчальних округів. Двічі він ревізував Одеський (1867 р. - Керч, Миколаїв, Херсон, Одеса; 1875 р. - Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Ананьїв, Одеса, Феодосія, Керч), по одному разу - Харківський (1870 р. - Харків) та Київський (1873 р. - Київ, Чернігів, Кам'янець-Подільський) округи. У цих роз'їздах його обов'язково супроводжував попечитель. Зазвичай до приїзду міністра приурочувалося відкриття нових закладів освіти, улаштовувалися пишні прийоми та обіди за участі окружного керівництва, представників ґубернської й міської влади, депутацій із реґіонів, авторитетних дворян тощо.

Першочергове значення приділялося університетським центрам, зокрема Одесі. Новоросійський університет відкрився лише за два роки до першого приїзду Д. Толстого як міністра в 1867 р. Тоді він висловив занепокоєння кадровою неукомплектованістю та непристосованістю приміщеньРечи и статьи графа Д.А. Толстого. - Санкт-Петербург, 1876. - С.10; Извлечение из всеподданнейшего отчёта министра народного просвещения за 1867 г. // ЖМНП. - Санкт-Петербург, 1869. - Т.142. - С.10-11.. За результатами огляду для університету було виділено додаткові кошти, однак чи не щороку Д. Толстой ставив його на останнє місце серед аналогічних закладів. Щоправда, уже у звіті відомства за 1879-1881 рр. констатувалося, що в найгіршому фінансовому становищі перебуває Харківський університет. Для порівняння: за цей період заклад отримав 9 тис. руб. пожертв, тоді як Новоросійський - майже 31,5 тис. руб.

У 1870 р. Д. Толстой відвідав Харків і на зустрічі з професорським та викладацьким складом запевнив, що за чотири роки свого врядування намагався зберігати університетську автономію, котра може бути плідною, якщо використовується на користь науки та слухачів навчального курсуПриём г. министром народного просвещения гг. профессоров и преподавателей Харьковского университета // Там же. - Санкт-Петербург, 1870. - Т.149. - Отд.4. - С.1.. Ці слова розходилися з реальними діями. Як відомо, спочатку в 1868 р. було запроваджено обрання професорів простою більшістю голосів ради університету замість 2/3, а 1875 р. запрацювала спеціальна комісія для підготовки змін статуту 1863 р.Щетинина Г.И. Университеты в России и устав 1884 г. - С.55-56. У звіті за результатами поїздки Д. Толстой відзначив слабкість матеріальної бази, нераціональність використання орендованих приміщень. Одним із наслідків ревізії стало виділення додаткових кредитних коштів на посилення кадрового складу й розширення бібліотекиПротоколы заседаний совета Императорского Харьковского университета и приложения к ним. - 1871 г. - №4. - Х., 1871. - С.91-92, 123-125..

Будучи обер-прокурором Св. Синоду Д. Толстой паралельно ревізував духовні навчальні заклади. Зокрема в Кам'янці-Подільському та Чернігові восени 1873 р. він знайшов час для огляду чоловічих і жіночих гімназій, духовних семінарій та училищПосещение Черниговской духовной семинарии Дмитрием Андреевичем Толстым // Прибавление к Черниговским епархиальным известиям: Часть неофициальная. - 15 октября 1873 г. - №20. - С.361-368; Посещение Дмитрием Андреевичем Толстым духовно-учебных заведений в г. Каменце // Подольские епархиальные ведомости. - 1 ноября 1873 г. - №21. - Отд.2. - С.697-699.. У 1867 р. в Керчі, де врочистий обід улаштувала міська влада, міністр у промові виділив гімназію, відкриту 1863 р. зусиллями місцевої громади на базі повітового училища. Заклад отримував майже у 2,5 рази більше коштів від міста, порівняно з державним фінансуванням. У Херсоні обід ініціював Губернський предводитель дворянства Є. Касінов, тому Д. Толстой відзначив матеріальний внесок (100 тис. руб.) цієї верстви в побудову для місцевої гімназії "кращої будівлі у всьому Одеському навчальному окрузі"Речи и статьи графа Д.А. Толстого... - С.5, 8..

Особливою пишністю на честь міністра вирізнявся банкет у Києві 21 жовтня 1873 р. Уся Ґубернська, військова, релігійна та дворянська верхівка зібралася, щоб висловити свою повагу Д. Толстому. Під час цієї поїздки міністр зустрівся з делегацією від місцевої влади та земства Ілухова, яка успішно клопотала про відкриття вчительського інституту, погодившись подарувати для закладу будівлю вартістю 20 тис. руб.Родевич М. Несколько слов об учительских институтах // ЖМНП. - Ч.182. - Отд.3. - С.23-24. Натомість у 1875 р. міський голова Керчі Є. Ханджопуло безрезультатно просив про відкриття реального училища. На той час уже було вирішено питання на користь СевастополяСевастопольское Константиновское реальное училище. - Севастополь, 1881. - С.7-14.. Зате в Миколаєві міністр сам висунув ініціативу щодо відкриття вищого технічного училища, яку вдалося частково реалізувати лише 1902 р. у формі середнього механіко-технічного училища.