Трансформації польської моделі шкільної історичної освіти на зламі ХХ - ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛЬСЬКОЇ МОДЕЛІ ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ НА ЗЛАМІ ХХ - ХХІ ст.

Іван Боровець

м. Кам'янець-Подільський

Дмитро Бабінський

м. Познань



Анотація

У статті охарактеризовано польську систему історичної освіти у середній школі. Простежено зміни у структурі та змісті навчальних програм вивчення історії в основній школі, гімназії, після- гімназійному освітньому циклі. Проаналізовано особливості окремих навчальних програм різних етапів навчання, в тому числі й відображення у них та в шкільних підручниках української історії. Висвітлено методичні рекомендації сучасних польських дидактів та окреслено головні проблеми шкільної історичної освіти у Польщі на сучасному етапі.

Ключові слова: Польща, шкільна історична освіта, патріотизм, основна школа, гімназія, післягімназійний цикл, навчальна програма, підручник.



Аннотация

В статье охарактеризована польская система исторического образования в средней школе. Прослежены изменения в структуре и содержании учебных программ изучения истории в основной школе, гимназии, послегимназийном образовательном цикле. Проанализированы особенности отдельных учебных программ различных этапов обучения, в том числе и отражение в них и в школьных учебниках украинской истории. Освещены методические рекомендации современных польских дидактов и обозначены главные проблемы школьного исторического образования в Польше на современном этапе.

Ключевые слова: Польша, школьное историческое образование, патриотизм, основная школа, гимназия, послегимназийный цикл, учебная программа, учебник.



Вивчення історії у загальноосвітній школі ІІІ Речі Посполитої викликає значний інтерес, адже набутий досвід Польщі, як близького сусіда й стратегічного партнера України у процесі євроатлантичної інтеграції, є для вітчизняної історичної дидактики важливим орієнтиром у плані перейняття позитивних напрацювань та недопущення потенційних помилок і прорахунків. У зв'язку з цим метою статті є ознайомлення, наскільки це дозволяють доступні методичні матеріали, з організацією, поступом, здобутками й перспективами розвитку сучасної польської шкільної історичної освіти. польський дидакт історична освіта

У січні 1998 р. міністерство освіти Польщі передало на розгляд і публічні дебати пропозиції реформи освіти. Було проведено консультації з вчителями, органами самоврядування, товариствами, церквою та ЗВО. Оцінка ідеї реформи не була однозначна. У цьому проєкті було представлено концепцію структури системи освіти: системи профілактики і опіки за дитиною, управління і нагляду системи освіти, виховання і навчання, системи оцінювання і екзамени, навчання і вдосконалення вчителів, а також підвищення професійного рівня вчителя та заснування нової системи фінансування самої освіти¹.

Було заплановано, що з вересня 1999 р. почнеться перебудова шкільного устрою. Вона була одним з елементів програми чотирьох реформ, розробленого урядом Єжі Бузка. Автором реформи був тогочасний міністр освіти - Мирослав Хандкель. У зв'язку з цим у польських медіа, заплановані зміни були названі «реформою Хандкеля»².

З 1998 р. у Польщі запроваджене трьохрівневе навчання: 6-річна основна школа, 3-річна гімназія, а також післягімназійна освіта - 3-річний профільний ліцей або 2-річна (на вибір) професійна школа³. З 1999 р. у рамках предмету «Історія і суспільство» впроваджено блоково-модульне навчання⁴.

Реформа запровадила для учнів 6-го класу початкової школи, 3-го класу гімназії і 3-го класу ліцею зовнішні іспити. Було задекларовано, що тести мають забезпечити об'єктивність, стислість і порівняння оцінок⁵.

Згідно з тогочасною польською програмою загальної освіти вже в 4-ому класі основної школи учні вивчали предмет «Історія і суспільство»⁶. У базовому мінімумі були розписані 7 тематичних блоків зі суспільствознавства, 5 змішаних, і лише 3 - стосувалися винятково історії⁷.

Метою навчальної роботи на даному етапі було стимулювання інтересу до минулого (національні, державні, релігійні символи Польщі, головні діячі, в т.ч. регіональні, формування історичної уяви тощо). Методика передбачала поступову «подорож» учнів з мікрорівня (історія рідного дому, населеного пункту, воєводства) до макроісторії (Польща, Європа, світ). Теми, які пропонувалися: «Хто Я?», «Я та інші», «Мій дім, моя сім'я, сусіди», «Польща у Європі»⁸.

У 5-ому класі розпочиналося вивчення ключових епізодів історії державності до сучасності, у 6-ому класі - життя Європи в період інтеграційних процесів, місце і роль Польщі в Європі. Учні мали навчитися цінити прагнення до співробітництва, до життя без війн. Серед 19 завдань, поставлених перед школою у викладанні історії на даному етапі, важливе місце посідало формування здатності до свідомого самовизначення - в культурному, національному, етнічному, регіональному та державному сенсі.

Міністерство у той час допустило до використання у предметі «Історія та суспільство» 22 навчальні програми. Більшість з них були традиційними, однак деякі все ж відповідали духу ліберальної європейської реформи. Яку програму і підручники обирати - вирішував сам учитель, як і те, які конкретні теми розглядати на певному уроці, скільки відводити часу на вивчення тієї чи іншої проблеми. На реалізацію програми відводилося спершу 1 год. у тиждень упродовж всіх трьох років⁹, однак станом на 2005 р. обсяг зріс до - 5 годин за 3-річний цикл (тобто 1,5 год.)¹⁰.

Результатами трьохрічного навчання історії в основній школі визначалися: здійснення пошуку необхідної інформації в різних джерелах; складання розповіді на історичну тему; малювання родовідного дерева; встановлення причинно-наслідкових зв'язків між історичними подіями; розташовування події у хронологічній послідовності; визначення часового проміжку між подіями; вміння визначати місце події у часі і просторі з використанням лінії часу та історичної карти; розуміння зв'язку сучасного і минулого, а також безперервності історичного і культурного розвитку; оцінювати факти і події минулого; формулювання висновків; вираження власної думки та дослухання до думки інших; формулювання запитання та усвідомлення проблеми, що стосуються явищ, які відбуваються у локальному та регіональному середовищі, пошук шляхів їх вирішення¹¹.

Після закінчення основної школи (1-6 класи), у віці 13 років, для учнів проводився іспит на перевірку компетентностей. Результат іспиту не мав відбіркового характеру, адже всі учні переходили на гімназійний етап (навчання упродовж 3 років). Метою іспиту було інформувати всіх учасників навчального процесу (в т.ч. батьків) про рівень досягнутих учнем умінь¹².

У гімназійних класах (до 15 років) у форматі цілком самостійного предмету «Історія» (виділялося 2 години в тиждень¹³) вивчався весь часовий цикл: 1-ий клас - давні Вавилон, Єгипет, Греція, Рим аж до часу великих географічних відкриттів; 2-ий клас - нова історія до кінця ХІХ ст.; 3 клас - ХХ століття та новітня історія Польщі. У викладанні історії в 1-му класі переважала всесвітня історія (національний акцент зменшувався), однак у двох наступних класах знову збільшувався обсяг матеріалу вітчизняної історії.

Навчальні програми були побудовані за модулярним принципом, тобто у них, крім основного змісту, був факультативний, наприклад проблеми історії певного регіону. Допускалася широка палітра гімназійних програм (станом на 2005 р. їх було 31).

На відміну від основної школи передбачався якісно новий етап у розвитку умінь учнів. Ставилося завданням формування критичного історичного мислення; ведення самостійної інтелектуальної роботи з історичним матеріалом; поглиблення знань, понять, цінностей. Учитель мав навчити навикам аналізу та синтезу історичного матеріалу, інтерпретації тексту джерел. При цьому вчителю забезпечувалася велика свобода вибору при відборі історичних джерел, необхідних для вивчення конкретного питання.

Завдання завершального іспиту будувалися навколо певної теми: «Людина в космосі», «Словом, картиною, камерою». Перевірка мала на меті з'ясувати рівень учня щодо вміння читати і розуміти зміст джерела, й висловлювати у письмовій формі власну думку. Результати іспиту не впливали на отримання учнем свідоцтва про закінчення гімназії.

У ліцейних класах (трьохрічне навчання - 10-12 класи) історія викладалася на двох рівнях - основному та розширеному. На першому учні вивчали 5 груп тем: «Світ» (різноманітність цивілізацій світу в сучасності та в минулому, прогрес і кризи цивілізацій, суспільні конфлікти, війни і геноциди, голокост, зміни форм господарювання, держава як основна організаційна сила суспільства); «Європа» (Європа - єдність та різноманіття, трансформація ідей, роль християнства в утвердженні європейської ідентичності, формування народів Європи. Держави та конфлікти між ними, зміни у свідомості та поведінці європейських суспільств); «Польща» (Польща в історії економіки та суспільних структур Європи, багатокультурність в історії Польщі, значення християнства та католицької церкви, обумовлення і перетвореність польської національної і політичної свідомості); «Регіон» (своєрідність регіону і його внесок в історію Польщі, історичні пам'ятки в регіоні); «Сім'я і особистість» (історія сім'ї і особистості на фоні широких історичних змін)¹⁴.

На вивчення історії у ліцейних класах відводилося 2 год. у перші два роки, і 1 год. - у третьому. Міністерство допустило до використання 16 програм. Серед них більшість таких, які основну увагу приділяли польській історії (60% матеріалу), докладно зупинялися на національних, патріотичних аспектах історії, позитивно оцінювалися націоналізм і католицизм у вітчизняній історії. Програми нового типу декларували намагання відійти від надмірного зосередження на польській історії (40% матеріалу), а у навчальних завданнях була відсутня патріотична риторика. Значна увага у них приділена історії національних меншин.

Зміст навчання на ліцейному розширеному рівні мав опорні хронологічні теми: давні, середньовічні цивілізації, цивілізаційні трансформації в Європі, промислова революція, світові війни, система демократії та тоталітарні системи, НТР, зміни у сфері культури. Крім того, вивчалася середньовічна Польща, Річ Посполита, бездержавний період, ХХ століття і сучасна Польща. На розширеному рівні додавалося ще три години на вивчення історії. Тобто всього на три роки передбачалося 8 год.¹⁵.

Серед 11 програм розширеного рівня привертають увагу дві особливі. Одна ділила трьохрічний цикл на такі курси: «Історія держави і права» (1-ий клас); «Історія суспільства і економіки» (2-й клас); «Історія культури» (3-й клас). Друга пропонувала хронологічно наскрізні проблемні теми: «Людина і економіка», «Людина і суспільство», «Людина і влада», «Людина і війна», «Людина і Бог», «Людина і культура», «Кола цивілізацій» (Європа як особливе цивілізаційне коло, інші цивілізації світу).

Після завершення ліцейних класів складався іспит. Основний рівень - тести, розширений - крім тестів, ще й завдання на вміння працювати з джерелом і формулювати власну думку, в т.ч. в письмовій формі, відстоювання її в полеміці та дискусії. Якщо іспит складається успішно - учень вступає до вищого навчального закладу без спеціальних іспитів¹⁶.

У цілому, загальний вектор змін у шкільній історичній освіті Польщі в перші роки ХХІ ст. передбачав зменшення обсягу військово-політичної подієвої історії. Пропонувалася розширення соціальної історії. Найбільше нововведень європейського ліберального гатунку було запроваджено на гімназійному етапі вивчення історії. У формулюванні програмних завдань простежувалися наміри широкого використання у шкільній історичній освіті методології французької школи «Анналів» та німецької соціальної історії.

Слід зауважити, що не бракувало критичних зауважень з цього приводу. Е. Центковський вказував, що предмету стало не вистачати чітко сформульованої основоположної ідеї, адже питання про те, що повинно стати фундаментальною базою вивчення - політичні зміни, еволюція суспільного устрою, економічна еволюція, цивілізаційний процес чи культура - залишений на відкуп укладачам навчальних програм. Запровадження замість традиційної періодизації вимірів історії - глобального, європейського, польського, регіонального, індивідуального - дезорієнтовувало багатьох учнів, які не могли самостійно систематизувати фрагментарну мозаїку фактів. Механічне поєднання різних сфер життя у темі ускладнювало учням встановлення чітких логічних в'язків. При цьому базова гімназійна програма з історії зменшила кількість навчальних годин, що із соціального боку не могло не викликати критики польських вчителів. Так, якщо за старою схемою у ліцеях гуманітарного профілю на історію виділялося 10 год. у тиждень, то згідно нової - 6-7 год¹⁷.

Після вступу Польщі до ЄС (2004 р.) інтеграція її освітньої системи до європейських структур поглибилася. У 2008-2009 н.р. відбулися чергові реформування вивчення історії. Ініціатори змін запропонували форму вивчення історії і суспільствознавства як інтегрованого предмету в основній школі, хоча % сформульованих у новій програмі навчальних завдань відводилося для історії й лише % - для суспільствознавства¹⁸. Зміст політичної історії в програмі склав лише 50%, а друга половина репрезентувала суспільну, економічну історію, розвиток культури та науки¹⁹.

Програми гімназійного і післягімназійного циклу об'єднали в обсязі «автономної» історичної освіти упродовж 4-річного періоду. Учні гімназій три роки мали вивчати інтегрований (історія Польщі та всесвітня) курс з найдавніших часів до Першої світової війни включно (до 1918 року). Потім, у 1-му класі післягімназійної школи, розглядався період з 1918 року. Головним мотивом такого перенесення стала аргументація, що за старою програмою учні третього класу гімназії, що в останньому півріччі інтенсивно готувалися до випускних іспитів (серед яких не було обов'язкової історії), не мали часу і сил належно вивчати історію 1945-1989 рр.²⁰. У новій програмі вивчення учнями новітньої історії все ж домінували політична складова (80% матеріалу), а також сюжети з вітчизняної історії у тісному синхронному зв'язку з історією Європи та світу²¹.

У другому і третьому класі післягімназійної школи хронологічна система викладання історії повторювалася на поглибленому рівні для класів з поглибленим курсом вивчення історії (тобто профільного рівня), які планували складати випускний іспит з історії. Відзначимо, що наприкінці першого десятиліття ХХ ст., учні, які вибирали цей предмет, складали лише близько 10% ви- пускників²². Решта учнів-негуманітаріїв обов'язково мали вивчати предмет «Історія і суспільство. Спадщина епох»²³.

Кількість годин історії у новому форматі була такою. У основній школі - 130 год. (у 4 та 6 класах - 2 год. у тиждень, а в 5 - 1 год.). В гімназійних (стандартний рівень) та післягімназійних (курс «Історія і суспільство») класах - 2 год. у тиждень, а на профільному рівні післягімназійної освіти - 4 год. у тиждень²⁴.

Вивчаючи предмет у послідовних концентрах у процесі висхідного поступу в середній школі, учні поступово поглиблювали та вдосконалювали свою компетентність в історії. Так, учень основної школи визначав час Листопадового та Січневого повстання, цілі повстанців та приклади репресій проти них. У гімназії він уже з'ясовував не лише час, але й чітку територію повстань, їх причини, порівнював їх перебіг, розрізняв безпосередні та далекосяжні наслідки національно-повстанського руху. У ліцеї при вивченні історії рівня стандарту здобувач освіти характеризував та оцінював політичні концепції означеного повстанського руху. А на профільному рівні йшлося про важливе суспільне значення повстань для збереження національної ідентичності та пропонувалося оцінити здобутки польської історіографії щодо дослідження повстанського руху²⁵.

Привертає увагу фрагмент тогочасної програми на гімназійному етапі, в якому окремою тезою для учнів визначене таке завдання: «з'ясування причин, цілей та наслідків повстання Богдана Хмельницького на Україні»²⁶. Незважаючи на те, що перший етап національно-визвольної революції середини XVII ст. названий лише повстанням, вказана теза є найбільш докладним елементом, присвяченим українській історії, з усіх переглянутих авторами даної статті польських програм.

Профільний рівень вивчення історії у 2-3 класах післягімназійної освіти був насичений завданнями для учня щодо вдосконалення компаративної компетентності. Наприклад, програма спрямовувала навчальну діяльність на порівняння: устрою та суспільної структури стародавніх близькосхідних цивілізацій, грецьких полісів; грецької та фінікійської колонізації у Середземному морі; римського рабства з рабовласництвом у Греції та на Сході; імперських ідей Каролінгів та Оттонів; процесу формування станового суспільства у Польщі та Західній Європі; причин й характеру американської та французької революції; ідеологій консерватизму, лібералізму, націоналізму, утопічного соціалізму, марксизму, анархізму; мети і характеру об'єднання Італії та Німеччини; цілей й методів політики щодо польського суспільства держав-учасниць поділу Польщі; програм течій польського руху в ХІХ ст.: національної, народної, соціалістичної; динаміки соціальних й економічних змін на польських землях та в Європі; тоталітарних політичних систем та їх імперіалістичних цілей; характеру і перебігу двох світових війн; території Польщі перед та після Другої світової війни; процесів сталінізації в Польщі та інших країнах Центрально-Східної Європи²⁷.

Програма предмету «Історія і суспільство. Спадщина епох», передбаченого для негуманітарних профілів, складалася з низки змістових блоків - хронологічних і тематичних. За першим принципом історичний час був поділений на: «Давні віки», «Середньовіччя», «Новий час», «ХІХ ст.», «ХХ ст.». Тематичні блоки включали: «Європа і світ», «Мова, комунікація, медіа», «Жінка і чоловік, сім'я», «Наука», «Рідне і чуже», «Економіка», «Керівники та й керовані», «Війна і військова справа», «Вітчизняний Пантеон і вітчизняні суперечки», «Регіональна історія»²⁸. Важливим моментом ставала система вибору з перерахованих блоків будь-яких чотирьох, які мали вивчатися. На практиці вибір блоків залежав від учителя, однак при цьому також мала враховуватися думка учнів, директора, батьків, Ради школи²⁹. Формування вибраних блоків могло поєднувати як тематичний, так і хронологічний вимір³⁰. Наприклад, можна було вивчати блоки війн і вітчизняний пантеон саме у період ХІХ та ХХ ст. Загальною метою курсу було продемонструвати учням, зацікавленим у математичних або природничих науках, що гуманітаристика може дати ключ до розуміння соціуму та самоідентифікації у світі³¹.

Тогочасні польські підручники нового покоління вирізнялися високим рівнем зовнішньої якості: яскравий макет, якісні ілюстрації, солідна поліграфія та кольоровий друк, довершені книжкова графіка, ілюстрації, шрифти, карти. За змістом він уміщав мінімум прізвищ (до 150) і дат. Текст історичних джерел складав не більше сторінки на тему. Методичний апарат не перевищував 4-5 запитань. Тому навчальна книга не була перевантажена текстом і складала від 150 до 230 сторінок, теми викладалися на 3-4 сторінках. 2/3 матеріалу присвячено історії Польщі, а 1/3 - історії Європи та світу.

У підручнику для третього класу гімназії Я. Чачая та Я. Дроба (Варшава, 2015) з неєвропейських подій згадано лише громадянську війну в США середини ХІХ ст., утворення національних держав в Латинській Америці та колоніалізм імперій Європи і Японії в Китаї. Цікавим методичним задумом авторів, у чому відчуваються впливи модернізму, є узагальнюючі назви розділів про ХІХ ст. Якщо його початок озаглавлений традиційно, за військово-політичним критерієм - «Наполеонівська епоха», то далі слідує економічний критерій - «Вік пари» (до середини ХІХ ст.) та «Вік електрики» (друга половина століття)³².

У підручнику з Новітньої історії колективу авторів (Гдиня, 2015) оповідь не виходила за межі Європи. Наголос в обох книгах робився переважно на чотирьох країнах: Німеччині, Австро-Угорщині, Італії, Росії, події в яких мали вплив на польську історію. Франція й Англія згадувалися спорадично, лише як місця польської еміграції, у зв'язку з подіями пруссько-французької війни 1870-1871 рр., революції 1848 р., колоніальної політики Великої Британії у світі за Вікторіанської доби. Події наполеонівських воєн проходили у зв'язку з боротьбою за польську незалежність на початку ХІХ ст. Росія цікавила авторів передусім як країна, що загарбала Польщу в 1795 р. та визискувала Конгресову Польщу до 1914 р.

У підручнику Т. Малковскі для 6-ого класу (Гданськ, 2014) до кожної теми введено художню белетризовану розповідь про польських дітей у зв'язку з тим чи іншим періодом історії Польщі. Родзинкою підручника можна вважати «олюднення» історії через розповідь про видатних діячів польської історії у галузі культури³³.

Українських сюжетів у польських підручниках небагато. Автори залишалися на позиціях так званої «Історичної Польщі» і непрямо визнавали належність Волині і Поділля до питомих польських земель, хоча Київщину відносили все ж до України. Націотворення в Україні ХІХ - початку ХХ ст. залишалося поза увагою. Не сказано, що під час антиросійських повстань ХІХ ст. існував популярний заклик «За нашу і Вашу свободу», як ознака пошуку шляхів порозуміння між Польщею та Україною. Відсутня розповідь про польський вплив на український національно- визвольний рух, особливо хлопоманство, діяльність В. Антоновича, Т. Рильського, Б. Познанського, Й. Юркевича, В. Липинського, З. Доленг-Ходаковського. Не згадано про постання ЗУНР у листопаді 1918 р., як і відновлення незалежності Литви й Білорусі³⁴.

Щоправда, підручник Малковского пропонував зрозуміти точку зору української сторони у 1918 р., яка хотіла збудувати свою державу на східних землях Галичини, однак мешканці міст здебільшого були поляками, вони переважали серед маєтних верств, а тому війна була невідворотною, і в цьому немає провини української сторони. Тобто великим позитивом у даному випадку є відсутність агресії, негативізму, конфронтації супроти українського населення³⁵.

У характеристиці Брестського миру УНР не вказана як учасниця переговорів. Нічого не сказано про війну більшовицької Росії проти України у 1917-1920 рр., як і про бої польських підрозділів з УГА, армію Галлера, лінію Бартельмі, про відмову поляків провести плебісцит у Східній Галичині, про рішення ради послів Антанти 1923 р. Важливими моментами тексту про міжвоєнний період є визнання «пацифікації» брутальністю, однак не згадано «осадників». Діяльність ОУН та УПА подана досить об'єктивно, без навішування ярликів. Бажання українських націоналістів виселити польське населення з Галичини пояснено ідейними міркуваннями - бажанням будувати власну державу. Позитивно, що не сказано в розпачливих тонах про Волинську трагедію, але й нічого не йдеться про «Операцію Вісла»³⁶.

Як вказував Є. Брацесєвич, головним завданням навчання історії згідно програми 2008 р. мали стати не енциклопедичні факти, а історичне мислення та пошук і проведення зв'язків між минулим і сучасним³⁷. Адже сучасний учень за кілька секунд знайде в Інтернеті більше відомостей, ніж він отримав би упродовж цілої годинної лекції. Пояснюючи причини нововведень, А. Дзежговска зазначила, що попередня базова програма асоціювалася у неї з відвідуванням моргу, оскільки включала в основному опис битв і не сприяла розумінню історичного процесу. Вона зауважила: «... у нас було по-божому: один народ, причому дворянський стан, в якому немає відмінностей між жінками і чоловіками, і одне оповідання: закрите, що показує, «як було насправді» від мамонта до Берута, включаючи Гнезненський з'їзд і битву під Грюнвальдом»³⁸.

З іншого боку, прихильники традиційної історії говорили про деструкцію, а також неминучу інфантилізацію історії як інтегрованого, загального предмета. В. Рошковський висловив побоювання, що зміни призведуть до зниження «порогу чутливості до національної самоідентифікації», Я. Жаринь вказував на «можливе загальмування передачі з покоління в покоління цінностей, пов'язаних з національною самосвідомістю» які, на його думку, творці реформи вважають «бар'єром у розвитку світу, заснованого лише на законах ринкової економіки». А. Хвальба, в свою чергу, відзначав, що «оповідання про історію за допомогою картинок» може спотворити історичні знання учнів. С. Срока критично зауважував, що зміни призведуть до підміни сутності предмета при його вивченні в післягімназійній школі. А. Дудек пояснював нововведення «очікуваннями з боку Європейського Союзу»(тобто де-факто втручанням зовнішніх чинників)³⁹. Укладачам нової програми закидали, що у її змістових формулюваннях відсутнє хрещення Польщі⁴⁰.

Результатом громадського незадоволення стало те, що у кількох великих містах було організовано масові акції під гаслом «Повернемо урок історії в школу» зі збором підписів щодо проекту зміни освітнього закону⁴¹.

Під тиском критики й масових акцій профільне міністерство запровадило «компенсаційний механізм». Згідно рішення від серпня 2012 р. кожен учитель зобов'язувався розглянути зі своїми учнями тематичний блок «Вітчизняний Пантеон і вітчизняні суперечки», що включав відомості про великих людей Польщі, а також про те, які були між ними розбіжності в питаннях, які стосувалися історії, культури, науки та шляхів розвитку Польщі⁴². Три інші блоки залишалися на вибір.

Задля ознайомлення з польським досвідом здійснення підсумкового іспиту з історії звернемося до завдань, які у 2015/2016 навчальному році пропонувала учням шостого класу приватна загальноосвітня школа імені Зофії і Єнджея Морачевських № 69 у Варшаві⁴³. Завдання базового рівня екзамену з історії для шостого класу складається з чотирьох завдань. У першому завданні учням потрібно поєднати колонки з назвами п'яти понять та їх характеристиками. До прикладу: plebiscyt - glosowanie ludnosci jakiegos terenu (плебісцит - голосування людей певної території).

У другому завданні необхідно було прочитати короткий, на один абзац, історичний текст про зведення Варшавсько-Віденської залізничної лінії та відповісти на поставлені запитання (a, b, c, d). Перше вказує підкреслити фрагмент тексту про ставлення уряду Польського Королівства до проекту (в останньому реченні чітко йдеться про схвалення й підтримку). Друге завдання - про персону ініціатора будівництва; третє - на хронологічний обрахунок терміну функціонування залізниці до 2014 р.; четверте - географічного характеру (з якою державою поєднувалися даною залізницею польські землі). Можна зробити висновок, що дане завдання має на меті перевірити уважність учнів під час читання тексту, а запитання мають на меті віднайдення та відтворення інформації з тексту та базові навички її обробки (хронологічна й географічна).

Третє завдання передбачало розставити події у хронологічній послідовності. Подано шість подій у хронології 1914-1939 рр.: початок Першої світової війни; відновлення незалежності Польщі; революція (Лютнева?) в Росії; Третє Сілезьке повстання; створення Центрального індустріального регіону; Варшавська битва. У четвертому завданні потрібно підкреслити правильну відповідь з двох наведених варіантів у двох висловлюваннях.

Кожне завдання мало свою шкалу балів. За перше учень отримає 0-5 балів, друге - 0-4 балів, третє - 0-6 балів, четверте - 0-2 бали.

Екзаменаційні завдання поглибленого рівня вивчення історії дещо складніші. Перше передбачало пояснення знову ж таки шести історичних понять, однак власним авторським визначенням, без представленого варіанту. У другому завданні подано 9 тверджень, які стосуються Великих географічних відкриттів: знищення цивілізацій ацтеків, інків та майя; надходження золота і срібла в Європу; необхідність пошуку нового шляху до Індії; зростання рабства; прагнення слави і багатства; підтвердження теорії про округлу форму Землі; бажання отримувати цінні товари (наприклад, прянощі) без посередників; розвиток знань про світ. Учень має самостійно розподілити їх по двох колонках: причина та наслідок. Третє завдання, на наш погляд, подібне до базового рівня. Учень має поєднати термін з поданим визначенням (всього 9 паралелей).

У тесті поглибленого рівня за перше завдання учень може отримати від 0 до 6 балів, за друге - від 0 до 9 балів й третє - від 0 до 9 балів. Як бачимо, шкала оцінювання доволі проста, механічна, й не потребує додаткових методичних роз'яснень щодо виставлення конкретних оцінок у певному широкому діапазоні.

Як продемонструвала подальша статистика, здійснене реформування не зупинило тенденцію до зростання непопулярності історії як шкільного предмета серед польських учнів. Кількість старшокласників, які вибирали історію випусковим екзаменом продовжувалася зменшуватися: з 21,9 % у 2004/2005 н.р. до 6,5% у 2010/2011 н.р⁴⁴. Невтішна ситуація стала підставою того, що у 2012 р. парламент розглядав «реверсний» законопроєкт. Було визначено, що школи зобов'язані усім учням на етапах навчання гімназійного та післягімназійного циклу забезпечити викладання історії Польщі та всесвітньої історії як окремого навчального предмету, обсягом не менше 180 год. на кожному освітньому етапі (тобто 1,5 год. в тиждень). Мотивація щодо повернення до окремого вивчення історії лунала таким чином: «навчальна дисципліна «Історія та суспільство», передбачена для учнів, які не вибирають історію профільним предметом, не виконує завдань історичної освіти, а запроваджені 2008 р. зміни демонструють, що в ліцеї не досягається мета повноцінної багатовимірної освіти»⁴⁵. Проте тоді уряд зайняв негативну позицію до даного проєкту⁴⁶.

З 2015 р., після перемоги на президентських виборах А. Дуди, який належав до правоконсервативної партії «Право і справедливість», ситуація змінилася на користь «ревізіоністів». З 1 вересня 2017 року набула чинності нова освітня реформа, яку в журналістських колах охрестили «реформою Залевскої» (від імені тогочасної міністерки національної освіти в уряді Б. Шидло й Т. Моравєцкого). Її імплементація має завершитися у 2023/2024 н.р. Структура освіти передбачає запровадження 8-річної основної школи, замість 6-річної, а трирічний гімназійний етап скасовувався. Зміни були зустрінуті, знову ж таки, критично. За оцінками Польського вчительського союзу очікується, що майже 9000 вчителів втратять роботу⁴⁷.

Після навчання в основній школярі вчитимуться у чотирирічному ліцеї, або п'ятирічному технікумі та інших спеціалізованих закладах, але завершуватиметься основна школа «екзаменом восьмикласника». До нього увійдуть три обов'язкові предмети: польська мова, математика та іноземна мова, а також екзамен із ще одного предмету на вибір: біології, хімії, фізики, географії або історії. Серед новосформульованих завдань середньої освіти з'явилися заохочення учнів до волонтерства, сприяння їх обізнаності та безпеки у цифровому просторі, пропагування охорони навколишнього середовища та екології.

Щодо історії, то зміни відбулися вже у назві предмету - окрема «Історія» як спеціальна навчальна дисципліна відновилася на всіх навчальних етапах⁴⁸. У початкових планах реформи було запровадити обов'язковий випускний іспит з історії, поряд з польською мовою та математикою, однак зрештою він залишився вибірковим⁴⁹.

Керівник робочої групи з підготовки нової програми з історії професор В. Сулея вказав, що в процесі дебатів, організованих Міністерством національної освіти та Інститутом національної пам'яті у Варшаві, основна ідейна суть змін полягала в акцентуванні уваги, надто в основній школі, на континуітеті вітчизняної історії та ознайомлення з її тисячолітнім поступом⁵⁰. Утім, поряд з формуванням патріотичного мислення учнів, визначалося й необхідність поважати досягнення інших націй. Як результат, національна історія у цілому в програмі за змістом та обсягом стала домінувати над всесвітньою, а за змістом пріоритет повернувся до політичної історії та історії війн. Сітка годин на вивчення історії в основній школі була розподілена так: IV клас - 1, V - 2, VI - 2, VII - 2, VIII - 2 год⁵¹.

Згідно навчальної програми 2017 р. структура вивчення історії в основній школі (Szkola podstawowa) виглядала таким чином: 4 клас (пропедевтичний курс) - елементи регіональної та родинної історії, найважливіші елементи польської культурної спадщини, рефлексія над історією як наукою, важливі персоналії та події, що визначають польську культурну ідентичність, а також додаткові сюжети на вибір, які визначаються вчителями та мають радитися з цього приводу з учнями; 5 клас - період від неолітичної революції до завершення епохи середньовіччя; 6 клас - час від великих географічних відкриттів до завершення наполеонівських війн; 7 клас - період від Віденського конгресу до початку Другої світової війни; 8 клас - від початку Другої світової війни до початку ХХІ ст.⁵².

До переліку персоналій пропедевтичного курсу включено: князя Мєшка та його дружину Добраву (хрещення Польщі), Болєслава Хороброго (організація Гнєзненського з'їзду та коронація), Казімежа Великого (реформатор та засновник Краківського університету), королеву Ядвігу та короля Владислава-Ягайла (Кревська унія Польщі й Литви), Завішу Чорного (символ польського лицарства й шляхетства, учасник битви під Грюнвальдом, герой роману «Хрестоносці» Г. Сенкевича), Миколу Коперника (астроном, засновник геліоцентричної системи світобудови), Яна Замойского (відомий державний діяч Речі Посполитої кінця XVI - початку XVII ст., засновник Замойської академії), Августина Кордецкого, Штефана Чарнецкого та Яна Собєского (герої війн XVII ст.), Тадеуша Косцюшка (керівник повстання 1794 р.), Яна Дабровского та Йозефа Вибіцкого (керівники польських легіонів), Ромуальда Траугутта (керівник Січневого повстання 1863-1864 рр.), Марію Склодовську-Кюрі (двічі лауреатка Нобелівської премії), Юзефа Пілсудского (лідер ІІ Речі Посполитої), Євгенія Квятковского (економіст, створив порт у м. Гдиня), Мацея Давідовского - «Алєк», Яна Битнара - «Руди», Тадеуша Завадского - «Зоска» (герої руху Опору в перід Другої світової війни), Вітольда Пілецкого та Дануту Седзікувну - «Інка» (герої антикомуністичного руху Опору), Кароля Войтилу - Іоанн-Павло ІІ (Римський папа)⁵³.

Серед додаткових тематичних блоків, які вибирає вчитель за узгодженням з учнями: середньовічні закони у Польщі; середньовічне лицарство; «станіславовська епоха» другої половини ХУШ ст. - культурні зміни; поляки у боротьбі з русифікацією та германізацією; Варшавська битва - оборона незалежності Польщі⁵⁴.

Винесений у програму наступних класів зміст всесвітньої історії в цілому відповідає вітчизняному аналогу. Польські сюжети у 5-ому класі вивчаються лише у трьох (з десяти) хронологічних блоках: період ранніх П'ястів, роздробленості та пізнього середньовіччя. Обов'язково розглядаються важливі факти з правління Мєшка І, Болєслава Хороброго, Мєшка ІІ, Казімєжа-Відновника, Болєслава Сміливого, Болєслава Кривоустого, Конрада Мазовецького, Пржемисла ІІ, Вацлава ІІ, Владислава Локєтка, Казімєжа Великого, Людвіка та Ядвіги Анжу, Владислава-Ягайла, Казімєжа Ягеллончика⁵⁵.

У 6-ому класі обсяг польського матеріалу збільшується. Учні вивчають «золотий вік» польської ренесансної культури, період останніх Ягеллонів, Річ Посполиту за перших виборних королів та у XVII ст., у «саксонські часи» (правління саксонської династії Веттінів та Станіслава Лєщинского у першій половині XVIH ст.), «станіславовські часи» (друга половина XVIII ст. та поділи Польщі), створення польських легіонів та Варшавського князівства. У шостому розділі програми («Річ Посполита у XVII ст.») є лаконічний елемент - «повстання Хмельницького». Оскільки перед ним йдеться про конфлікти з Московією, Туреччиною, Швецією, а потім - про причини зовнішніх війн та внутрішніх конфліктів⁵⁶, то можна припустити, що укладачі програми вважають українські події особливим випадком, проміжним варіантом між зовнішнім та внутрішнім конфліктом. Підтвердженням цього, на наш погляд, є подальша конкретизація програми, де «повстання Хмельницького» наведене у переліку після «війн з Росією, Туреччиною, Швецією». Крім того, серед обов'язкових понять наведені «переяславська угода»⁵⁷ та «козацький реєстр»⁵⁸.

Програма 7-ого класу теж відзначається переважанням польського змісту (7 розділів з 12, а також частина третього розділу «Європа і польські землі у період «весни народів»). Учні вивчають події вітчизняної історії першої половини ХІХ ст. (устрій Королівства Польського, Листопадове повстання, Велика еміграція, Краківське повстання); Січневе повстання; тенденції історичного розвитку на рубежі ХІХ-ХХ ст. (викликає інтерес термін «trojlojalizm»⁵⁹, тобто потрійна лояльність до держав, які володіли польськими землями - Росії, Німеччини, Австро-Угорщини); «польське питання» в роки Першої світової війни й три розділи, присвячені проблемам становлення й розвитку ІІ Речі Посполитої⁶⁰.

У розділі «Становлення відновленої польської держави (19181922 рр.)» є теза «боротьба за кордони» з такою конкретизацією - великопольське повстання, повстання і плебісцит у Сілезії, плебісцит у Вармії та Мазовії, польсько-більшовицька війна, Ризький мир, окупація Віленщини⁶¹. Звертаючи увагу на останній вираз, підкреслюємо, що таким чином сучасні польські дидакти визнають «аморальність» претензій на Вільнюську область Литви, вживаючи термін «zajecie» - окупація. Далі у програмі військова авантюра генерала Л. Желіговского по захопленню Віленщини названа «бунтом» саме у переносному сенсі⁶².

На жаль, у цих хронологічних фрагментах програми зовсім відсутня війна зі ЗУНР, підписання Варшавського договору з УНР. Тобто цілком очевидно, що укладачі програми, як це не прикро, не визнають вказані події боротьбою за кордони, тобто зовнішнім конфліктом. Залишається логічним припущення, що польські учні або не розглядають подій польсько-українського протистояння й співпраці зовсім, або вивчають це епізодично в контексті розділу «ІІ Річ Посполита - суспільство і економіка», де вказані елементи - «внутрішні конфлікти у ІІ Речі Посполитій», «взаємини національних меншин з поляками у міжвоєнний період», «причини і події національних та релігійних конфліктів у ІІ Речі Посполитій»⁶³.

Найбільш націоцентрична програма для 8-ого класу. З дев'яти розділів сім спрямовують учнів на вивчення вітчизняної історії. Попри те, що бойові дії під час агресії Німеччини й СРСР у 1939 р. тривали лише один місяць, у програмі розписані епізоди героїчної оборони: бої за пошту в Гданську, на півострові Вестерплятте, за парашутну вежу в Катовіцах, битва під Мокрою, оборона Візни («польські Фермопіли»), битва над Бзурою, оборона Варшави, Гродна, битва під Коцкем. Слід наголосити, що в третьому розділі вказується теза - «польсько-український конфлікт на східних кресах»⁶⁴. Це єдиний момент у програмі, де українці чітко визнаються стороною конфлікту, але й тут, як бачимо, він включений у територіальні межі Польщі.

Далі учні докладно вивчають окупаційний режим періоду ІІ світової війни, рух Опору проти нацистів та повоєнного комуністичного режиму, Варшавське повстання 1944 р., заворушення 1956 р., березня 1968 р., грудня 1970 р., червня 1976 р., масштабні протести початку 1980-х рр., падіння комуністичної влади та становлення ІІІ Речі Посполитої включно з її вступом до НАТО та ЄС.

Методи, пропоновані програмою, перегукуються з українським досвідом. Окрім класичних, таких як: опис, розмова, лекція, рекомендується використовувати ті, які додаткового активі- зовують діяльність учнів (підготовка комп'ютерних презентацій, заняття з інтерактивною дошкою, створення мультимедійних програм, фільмів, робота з картою, дидактичні ігри, інсценізація, шоу). Також рекомендується використовувати візити до музеїв, пам'ятних місць, використання історичних реконструкцій, зустрічі з цікавими людьми/свідками історії та використання дидактичних матеріалів освітніх центрів - «Пам'ять і майбутнє», культурного туризму TRAKT та Інституту національної пам'яті. Патріотичне виховання має також включати організацію поїздок до важливих історичних місць за кордоном⁶⁵.

Учителям рекомендується такий алгоритм: визначення мети уроку; принцип NaCoBeZu (na co bede zwracac uwage) - на що я зверну увагу; організація контрольних питань; формулювання ключових питань; принцип зворотної інформації; робота учнів в парах. Серед фаворизованих польськими дидактами методів також навчальна активність у малих групах, історична реконструкція, дослідницька діяльність учнів з джерелами у процесі виконання домашнього завдання (наприклад, так званий Web Quest), при підготовці повідомлень з тем родинної чи регіональної історії. Окремо акцентується увага на такому методі зацікавлення учнів як використання мультимедійних технологій для створення платформ з іграми й вікторинами, пов'язаними з історією. Як приклад, наводяться медіапродук- ти польського Інституту національної пам'яті (Kolejka, ZnajZnak)⁶⁶. Оцінювання участі в історичній грі також введено в програму як одна зі складових оцінки навчальної активності учня⁶⁷.

У сфері видання дидактичних матеріалів з історії привертає увагу багатотомна так звана «торуньська серія», з публікаціями підручників, збірників історичних джерел, регіональної історії, а також друком новітніх посібників з проблематики історичних традицій і міфів, музеїв, пам'ятних місць, візуалізації та гуманізації історії⁶⁸. Символічною й характерною є назва одного з таких посібників - «Зображення, звук та смак в історичній освіті»⁶⁹.

Незважаючи на значні досягнення, польська шкільна історична освіта не є ідеальною. М. Гошовска узагальнила, що за підсумками двох десятиліть XXI століття для неї найбільш необхідним є збалансування:

1) організаційне: стабілізація структури загальної та професійної освіти у зв'язку зі соціально-економічними викликами;

2) навчальної програми: надати їй більшої гнучкості, аби вона враховувала різноманітність інтересів учнів та поважала автономію учителів;

3) дидактичне та навчальне: з відкритим, критичним мисленням щодо цілей / цінностей та шляхів їх досягнення⁷⁰.

З. Осінскі акцентує увагу на двох негативних полюсах, які впливають на сучасну шкільну історичну освіту в Польщі. З одного боку, це феміністичні та гендерні трактування історичного розвитку, а з другого - продовження політизації історії, глорифікація національних героїв й народних традицій, засилля актуальної історичної політики у змісті й завданнях шкільного предмету⁷¹. Дидакт підкреслює, що основою для успішного функціонування шкільної освіти має бути учнівська дисципліна щодо виконання навчальних завдань й мотивація здобувачів освіти, основою якого автор вважає запровадження складання історії як одного з обов'язкових випускних іспитів середньої школи⁷². Наступний заклик З. Осінского стосується зменшення адміністративного тиску наказів й інструкцій освітніх управлінських органів на вчителів та подолання бюрократизації навчального процесу, коли «кожен елемент дидактичної та навчальної роботи потребує «паперового» підтвердження»⁷³. Згідно його пропозицій, має змінитися система підвищення кваліфікації вчителів. Аби вони не втрачали стимул підвищувати свою майстерність, найвища методична ступінь має надаватися учителям лише за кілька років до пенсії⁷⁴.

На жаль, привабливість предмету історія продовжує бути не- масовим явищем серед учнів. Багато з них ставиться до дисципліни скептично й іронічно: «Навіщо вивчати історію, якщо маєш її зміст у телефоні»⁷⁵.

Конкретні приклади проблем продемонстрував проведений у 2011 р. методичний зріз рівня навченості учнів історії на гімназійному етапі. Для цього дидактичною лабораторією Інституту досліджень освіти розроблено спеціальний тест. Він включав 35 закритих завдань, з яких 10 спрямовувалися на визначення рівня знання учнів, 8 мали виміряти їх вміння, а 17 - комплексно визначали як знання, так і вміння школярів. Тести розв'язували 463 учні⁷⁶. Аналіз результатів тесту продемонстрував, що учні, як правило, краще виконували фактографічні завдання, ніж аналітичні. Серед тестованих учнів успішно впоралися із тестами на знання й вміння на 30% менше, ніж тих учасників, які виконували тести лише на знання. Організатори зрізу припустили, що це частково пояснюється основним застосованим методом навчання. Як показало опитування здобувачів освіти, значна частина вчителів зосереджувалася на адмініструванні та поданні фактів без формування в учнів усвідомленого використання цієї інформації. На основі аналізу результатів випробувань і спостережень констатувалося невміння значної частини учнів використати знання для вирішення аналітичної проблеми, застосовувати їх у новій ситуації (наприклад, у інакше сформульованому питанні або завданні). Це визнано одним із найсерйозніших дефіцитів компетентності учнів, які брали участь у тестуванні⁷⁷.

Серед інших чинників відзначена низька мотивація учнів до навчання, відсутність елементарних знань, а також часто низький інтелектуальний потенціал учнів. Особливо багато труднощів в їх роботі з історичними джерелами, а саме - з аналізом та інтерпретацією текстів. Труднощі в учнів викликає створення власної історичної оповіді та виконання творчого завдання. Натомість учителі зосереджуються на простіших, на їх думку, цілях, тобто лише на передачі необхідної інформації. Під час усних відповідей вони не ставлять учням проблемних питань, не передбачають, щоб він зробив висновок або простий аналіз, а це лише очікують відтворення інформації: покажи на карті, скажи, які були наслідки... Безперечно, на якість навчання впливає також кількість учнів у класі⁷⁸.

Серед скарг учителів традиційними стали нарікання на малу кількість виділених годин. Учні теж підтвердили темп поспіху в проведенні уроків⁷⁹. Можливо саме тому використання текстів джерел зафіксовано лише на чверті усіх досліджуваних уроків. Близько третини з них обходилися без карт⁸⁰.

У 2019 р. Польщу сколихнув наймасштабніший з 1993 р. страйк вчителів. За даними місцевих ЗМІ, на заклик профспілок не вийшли на роботу педагоги зі сотень шкіл у Варшаві, Кракові, Познані та інших містах. Страйкарі висловили незадоволення щодо подальшої реалізації «реформи Залевської» і вимагали відставки міністерки. Серед конкретних претензій висловлювалася критика надто складної програми початкової школи, переповненість її класів, учні з яких уже переходять у середній вік, а також традиційна вимога підвищення зарплатні вчителям на 1000 злотих⁸¹. Утім, польське суспільство розділилося у в оцінці ситуації. Висловлювалася не лише підтримка страйкуючим, але й критика їх позиції з впевненістю, що вчителі мали й досі пристойні зарплати з бонусами й різними доплатами.

Дискусії навколо вивчення історії не вщухають у Польщі й на сучасному етапі. У травні 2021 р. лідер правоконсервативної партії «Право і справедливість» Я. Качински в ході представлення програми своєї політичної сили «Польський лад» заявив, що необхідно розділити вивчення історії в школі окремо на вітчизняну та всесвітню і для кожного з цих курсів слід виділили «дві, три, а можливо й більше годин на тиждень».

Реагуючи на дану заяву, заступник міністра освіти і науки Т. Ржимовски анонсував, що з 1 вересня 2022 р. у навчальні програми запровадять новий окремий предмет «Історія Польщі ХХ - початку ХХІ ст.»⁸². Головним мотивом чиновник назвав стару наболілу проблему, а саме - брак навчального часу, коли складається ситуація, що де факто учні завершують вивчення історії «1 вересня 1939 р., часто навіть не доходячи до 17 вересня»⁸³.

Разом з тим, журналістка Дж. Цєсла, виражаючи позицію ліберальних кіл, експресивним негативом відгукнулася на програму «Права і справедливості»: «Чи викликають здивування пропозиції щодо історії у «Польському ладі»? У жодному разі. Чи будуть вони реалізовані? Очевидно, ні»⁸⁴.

Таким чином, навчання історії у Польщі продовжує бути в центрі уваги великої політики, а відтак й громадськості, й можна прогнозувати, що польську систему шкільної історичної освіти чекають подальші трансформації, які, очевидно, визначатимуться маятником загальних суспільно-політичних змін у країні.



Примітки

1. Pilch T. Encyklopedia pedagogiczna XXI wieku. T. 4. Warszawa: «Wydaw. Akademickie «Zak», 2005. S. 569.

2. Hall: dokoncze reform^ Handkego. WPROST. 12 grudnia 2007. URL: https://www.wprost.pl/kraj/119931/hall-dokoncze-reforme-hand- kego.html.

3. Центковский Е. Реформа школьного исторического образования в Польше // Преподавание истории и обществознания в школе. 2006. № 3. С. 75.

4. Пасічник В. Викладання предметів «Історія» та «Суспільство» у світлі реформи освіти у Польщі // Історія в школі. 2000. № 8. С. 10.

5. Konarzewski K. Uwagi o polskiej reformie systemu oswiaty. Cztery reformy / red. L. Kolarska-Bobinska. Warszawa, 2000. S. 217-218.

6. Мареш Т. Система школьного исторического образования в современной Польше // Преподавание истории и обществознания в школе. 2005. № 8. С. 61.

7. Центковский Е. Реформа школьного исторического образования в Польше... С. 75.

8. Мареш Т. Система школьного исторического образования в современной Польше... С. 61.

9. Там же. С. 63.

10. Центковский Е. Реформа школьного исторического образования в Польше. С. 76.

11. Мареш Т. Система школьного исторического образования в современной Польше. С. 62.

12. Там же. С. 63.

13. Там же. С. 64.

14. Там же. С. 66.

15. Там же. С. 67.

16. Там же. С. 68.

17. Центковский Е. Реформа школьного исторического образования в Польше. С. 77-78.

18. Babianska D., Bracisiewicz J., Choinska-Mika J., Okla G., Pawlicki A. Komentarz do podstawy programowej przedmiotow historia oraz historia i spoleczenstwo. S. 71. URL: http://www.bc.ore.edu.pl/ Content/228/Tom+4+Edukacja+historyczna+i+obywatelska+w+szko le+podstawowej%2C+gimnazjum+i+liceum.pdf.

...