Феномен полікультурності освітнього середовища в умовах дистанційного навчання

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Явище полікультурності освіти аналізується в роботах закордонних та вітчизняних вчених, серед них: Дж. Бенкс, В Габдулхаков, Л. Гончаренко, О. Котенко, М. Моцар, С. Романюк, Т. Синьова, Л. Хомич, Л. Султанова, Т. Шахрай та інших.

Актуальність, можливості, перспективи, проблематика використання дистанційної форми навчання та створення відповідного освітнього середовища розглядається в роботах педагогів, філософів, психологів, дослідників у сфері ІКТ та програмних засобів, а саме: O. Абакумової, О. Андрєєва, В. Биков, І. Блощинського, О. Кивлюк, Т. Пилаєвої, М. Смульсона, Ю. Машбиця, М.І. Жалдака та інших.

Дистанційне навчання досліджували закордонні вчені починаючи з 6о-х років минулого століття: А. Каюм, Д. Кіган, О. Завацкі-Ріхтер, P. Наррісон, Л. Моллер, Дж.Б. Хютт, Дж.Л. Мур, Ш. Е. Смальдіно, О. Грязнова та інші.

Постановка завдання

Здійснити теоретичний аналіз питання полікультурності освітнього середовища в умовах дистанційного навчання з урахуванням глобальних, інтеграційних, трансформаційних процесів та національної специфіки.

Виклад основного матеріалу

Створення і функціонування освітнього середовища в умовах дистанційного навчання не є новацією. Ще в 1969 році у Великій Британії було засновано “Відкритий університет” з дистанційною формою навчання. Т. Пилаєва [12] досліджуючи історію світового розвитку дистанційної освіти констатує, що дистанційна освіта є наслідком та результатом процесів глобалізації, інтеграції, демократизації, інформатизації, що відповідає модерним потребам суспільства та посідає почесне місце на ринку освітніх послуг.

З точки зору сучасного філософського напрямку “Філософія освіти”, що є одночасно і рефлексією, і імперативом, і феноменом, і світоглядом - дистанційна освіта “запрограмована” вирішувати певний ряд фундаментальних та прикладних завдань соціокультурного характеру. В цьому контексті дистанційна освіта розглядається як елемент загальної теорії соціалізації та інституалізації освіти, де дистанційна форма навчання виконує різні функції та завдання. Крім того, філософія надає можливості дослідити антропологічний, онтологічний, епістеміологічний, феноменологічний, ціннісний, екзистенціальний, етичний аспекти дистанційної освіти. “У суспільстві дистанційна педагогіка розглядається і як входження людини в світ, і як осягнення людиною сенсу буття, і як створення власного образу, і як пробудження духовності” [8, с. 60]. Отже, філософія освіти дозволяє розглянути освітній процес не тільки як множину теоретичних, методичних, дидактичних принципів, а як систему, що формує світогляд.

“Сучасні технології освіти реально відкривають можливості для освіти дорослих, освіти упродовж всього життя. Навчання у ЗВО, як це було раніше, не може забезпечити сучасну людину високим рівнем освіти на все життя, а оновлювати знання необхідно постійно. Саме такі можливості надає дистанційна освіта” [9, с. 265].

Узагальнюючи сутність та зміст поняття дистанційної освіти І. Блощинський робить висновок, що: “Сьогодні дистанційне навчання розглядається як ефективний засіб забезпечення неперервної освіти, шлях до її демократизації, гуманізації та варіативності <...> - це універсальна гуманістична форма навчання, яка проводиться на базі інформаційно-телекомунікаційних технологій, що створює умови для тих, хто навчаються, вільного вибору освітніх дисциплін, діалогового обміну <...> віддалених у часі і просторі” [5] об'єктів та суб'єктів навчального процесу.

У своєму науковому дослідженні О. Абакумова розглядає дистанційну освіту як феномен, що сформувався під впливом соціокультурних змін [2]. І в той же самий час визначає параметри гуманістичної та антигуманістичної сутності даного явища. На думку автора: “Дистанційна освіта може трактуватися як один з соціальних чинників утвердження дійсного гуманізму і подолання дегуманізуючих та розлюднюючих сил відчуження, протистояння тотальному розлюченню людини та розсуспільненню суспільства” [1, с. 206]. Не порушуючи принципів гуманізму, єдності індивідуального, взаємозалежності існування людини і суспільства, беручи людину за найважливішу цінність, функціонує дистанційна освіта.

Д. Кіган [20], який зробив вагомий внесок у дослідження питань функціонування та розвиток дистанційної освіти, звертає особливу увагу на необхідність формування спеціальних практичних навичок та знаходження ефективних шляхів мотивації до навчання, що кардинально відрізняються від традиційних принципів дидактики. Крім того, він класифікує дистанційне навчання за технічними засобами (радіо, телебачення, друковані матеріали, комп'ютери тощо), які використовуються. Наприклад, дистанційне навчання за допомогою планшетів та смартфонів він назвав “мобільним навчанням”.

Більш сучасні дослідження дистанційної освіти розглядають питання такі як: методика електронного навчання, еволюція новітніх технологій та програмних засобів, мобільні технологій, створення спеціального особистісно-спрямованого освітнього середовища тощо. Висловлюються гіпотези щодо полікультурної спрямованості “необмеженого” навчання, яке стане незамінним у недалекому майбутньому. Спостерігається певна неузгодженість щодо категоріально-термінологічного апарату дистанційної освіти: відкрите, змішане, гнучке, електронне навчання. Подекуди ототожнення дистанційної освіти та онлайн освіти виглядає некоректно, бо не завжди дистанційне навчання відбувається в Інтернеті, а відповідно, і не вся он-лайн освіта є дистанційною з точки зору комунікації викладач-студент, або вчитель-учень тощо. Менеджмент дистанційної освіти та специфіка організаційних методик з урахуванням потреб та особливостей національних систем освіти в різних країнах також є предметом наукового пошуку багатьох вчених, які вивчають зазначену проблематику [18; 19; 21; 22].

Розглядаючи теорії навчання з огляду на сучасний стан розвитку дистанційної освіти відомі українські дослідники [3, с. 72-79] виділяють наступні підходи:

- біхевіористський підхід, який ґрунтується на ідеях кібернетики та системи програмованого навчання;

- когнітивний підхід аналізується як технологія пізнавальної діяльності з використанням сенсорних можливостей особистості, а також таких розумових процесів, як: мислення, швидкість та об'єм пам'яті, абстрагування, міркування тощо;

- конструктивістський підхід акцентує увагу на активізації (інтерактивності) навчального процесу, де педагог виконує розь координатора, радника, наставника;