Рольові позиції викладача як чинник формування професійної ідентичності майбутніх лікарів

Виклад основного матеріалу

Професійна ідентичність виступає стабілізатором особистісної, фахової, розвивальної навчально-професійної спрямованості майбутнього фахівця, являє собою ментальне джерело побудови образу ідеального Я. У мотиваційному аспекті професійна ідентичність являє собою джерело внутрішньої мотивації у навчанні, яка спрямовує майбутнього фахівця на формування та вдосконалення певних власних професійно важливих характеристик і компетентностей, намагання відповідати соціалізаційним нормам та сучасним вимогам професійної спільноти, до якої він апріорі зараховує себе. Відсутність у студента професійної ідентичності, як власного ментального співвідношення із професіоналом, спонукатиме його до актуалізації зовнішньої мотивації навчально-професійної діяльності - формальної (задля диплому), оцінкової (задля високих та уникання поганих оцінок), загально пізнавальної (для загального саморозвитку), вузько особистісною (для самоствердження в очах значимої персони) тощо (Разумна, 2019).

Становлення ідентичності студента в закладі освіти відбувається у процесах ідентифікації ним педагога як референтної особистості, самоідентифікації через наслідування його важливих рис та рольових позицій, рефлексії оцінок викладача його рольових проявів.

Базовим ментальним процесом у формуванні професійної ідентичності майбутнього фахівця є самоідентифікація. Під самоідентифікацією ми розуміємо ментальний процес самопізнання, самокатегоризації (самовизначення) та «ментального самоконструювання» за допомогою об'єктивованого практичного релевантного критерію, що «вичерпується» з референтної особи як об'єкта самоідентифікації. Відбувається синтез існуючих уявлень про себе із критерієм, що «визначений» як важлива характеристика референтної особистості. Так, наприклад, студент, як майбутній фахівець в сфері охорони здоров'я, порівнюючи себе із медичним фахівцем за критерієм «вміння визначати симптоми певного соматичного розладу», усвідомлює міру власної готовності до виконання цієї клінічної дії. У самовизначенні власної ідентичності суб'єкт не тільки усвідомлює актуальні власні характеристики відповідно до релевантного критерію і окреслює образ «реального Я», а й усвідомлює суттєві ознаки самого критерію, як практичного еквіваленту ідеального Я. Образ ідеального професійного Я, ментально побудований в результаті ототожнення себе із професіоналом, є особливо важливим для студента, оскільки у ньому проектується суб'єктивна мета професійного опанування. Так, студент актуалізує процес самоідентифікації із референтним фахівцем як практичним зразком втілення ідеального Я, спостерігаючи безпосередньо за його поведінкою у професійній діяльності. При цьому загальні уявлення про ідеал, що сформувались на підставі теоретичного опанування та знання відповідних соціальних стереотипів, зважаючи на демонстрацію фахівця-майстра, конкретизується: образ ідеального Я в структурі ідентичності набуває чуттєвих, опредмечених ознак, які дозволяють реалізовувати його як практичний інструмент професійного саморозвитку та самовдосконалення.

Професійна самоідентифікація є процесом визначення суб'єктом власних «професійно значущих рис» за зовнішнім об'єктивованим професійним критерієм (відповідності вимогам до фахівця, еталонних рис тощо). Ментальне «примірювання» еталонних критеріїв на себе у майбутнього фахівця проявляється у рефлексивному відчутті придатності до обраної професії.

Ідентифікація є процесом визначення (пізнання та оцінки) характеристик зовнішнього об'єкта (особи) за допомогою власних критеріїв. Так, власні суб'єктивні цінності можуть слугувати особистості інструментом для оцінки іншої особи. Наприклад, студент, що поділяє диспозиційну цінність «альтруїстичного ставлення лікаря до пацієнта як системоутворюючого вектору виконання ним професійних обов'язків», за цим критерієм буде ідентифікувати викладача-лікаря, якого він спостерігає у професійно-практичній діяльності. Викладач, що позитивно оцінений студентом за цим значущим для студента критерієм, набуває в «його очах» суб'єктивного статусу референтної особистості, а в протилежному випадку - такої «референтації» особистості викладача для студента не відбувається.

Професійна ідентифікація - визначення характеристик зовнішнього об'єкта (професії, професіонала, професійної спільноти, професійних умов тощо) за власними особистісно-професійними критеріями (очікуваннями, опанованими уявленнями, досвідом, цінностями тощо). Суб'єкт, який ідентифікує професію за власними сформованими критеріями, диференціює серед інших «свою». При розбіжності професійних рис фахівця та особистих очікувань студента, що намагається визначити власні відповідні характеристики, він може «розтотожнити» себе із професією і опинитись в стані професійної маргінальності (Бутиліна, 2012).

Для активації ідентифікаційних процесів у студентів, що формують в них адекватну професійну ідентичність, важливо забезпечити референтність об'єкта самоідентифікації (що слугує прикладом), яким в освітньому процесі вищої школи є педагог. Педагог постає перед студентами у значимих для них контекстах - особистісному, фаховому, навчально-педагогічному, де розкривається у релевантних рольових позиціях «зрілої особистості», «кваліфікованого фахівця», «коуча ефективного студента».

Процеси формування професійної компетентності та професійної ідентичності студентів взаємопов'язані, але розрізняються за механізмами педагогічних впливів. При формуванні професійної компетентності педагогічний вплив забезпечується через надання необхідних знань студентам для опанування та постановки навчальних теоретичних та практичних завдань для виконання. У результаті студент набуває необхідну теоретичну обізнаність та практичні навички. При формуванні професійної ідентичності педагогічний вплив здійснюється через ідентифікаційну демонстрацію рольових позицій та фасилітаційну підтримку викладачем студентів при їх відтворенні. У відповідь на такий влив студент ментально «конструює» власне Я та закріплює власну рольову суб'єктність у особистісно-професійній, фаховій та навчально-професійній діяльності.

В ситуації взаємодії студентів із викладачем актуалізуються дві групи процесів, що обумовлюють становлення їхньої ідентичності: перший - самодетермінований як самовизначення та самоконструювання на підставі спостереження за викладачем як зразком, другий - детермінований викладачем як самоідентифікацію студента через усвідомлення оцінки відповідності його рольових проявів з боку викладача, що фасилітує та ментально закріплює його самоідентифікаційний образ.

Якщо освітній процес в закладі вищої медичної освіти не супроводжується демонстрацією релевантних позицій педагога як особистості з її ставленням до професії, як професіонала-лікаря з його ставленням до фахових норм, методів діяльності, колег та пацієнтів, як викладача, що визначає шляхи опанування «ефективним студентом» необхідних компетенцій, то самоідентифікація студента із викладачем не відбувається. При цьому студент знаходитиме інший об'єкт (іншу постать) самоідентифікації, зорієнтується на інші важливі для обраної постаті риси, що буде намагатись відтворювати у «самопобудові» власного Я.

Якщо в освітньому процесі викладачем не реалізується фасилітаційна підтримка студента через апріорне визнання за студентом перспективи стати кваліфікованим фахівцем та його тотожності з «ефективним студентом», то у студента може не сформуватись адекватна професійна ідентичність, не буде створюватись відчуття приналежності до окресленої соціальної групи (професіоналів даного фаху), що буде закладати тенденції до професійної деформації, а власне професійне навчання буде спонукатись зовнішніми позапрофесійними мотивами.

Вивчення професійної ідентичності студента та її формування у закладах вищої медичної освіти дозволили нам виділити три її контекстні рівні- метапрофесійний (особистісно-професійний), фаховий (власне професійний) та навчально-професійний (Разумна, 2019).

На метапрофесійному рівні відбувається процес оцінки обраної професії за суб'єктивними соціально- особистісними та індивідуальними критеріями студента. При цьому домінує процес ідентифікації студентом своєї професії за власним особистісно значущим критерієм. Наприклад, студент визначає, чи є обрана професія відповідною до критерію «особистісного призначення», яке поділяє майбутній фахівець. Якщо студент не виявляє відповідності професії до власної системи ціннісних очікувань, відзначається криза ідентичності, яка викликана професійним вибором.

На рівні фахової ідентичності у студента домінує процес самоідентифікації як самовизначення за критерієм вимог професії до професіонала, відбувається ментальна побудова власного ідеалу професіонала, якому хотів би відповідати студент у майбутньому. Сучасні вимоги до фахівця, його компетентності, особистісних та професійних рис слугують основою для визначення очікувань від себе в професійному майбутньому. Студент окреслює наявну схожість та відмінність власного «реального я» з окресленим професійним ідеалом. Якщо студент не може сформувати уявлення про свій фаховий ідеал і не уявляє потенційної здатності до його досягнення, в нього відзначається криза ідентичності, що викликана усвідомленням власної професійної некомпетентності.

На рівні навчально-професійної ідентичності у студента домінує процес динамічної самоідентифікації, за яким відбувається самопізнання власних навчально-професійних можливостей (ресурсів) опанування професії та набуття досягнутої професійної ідентичності. Якщо студент не зміг визначити власні можливості щодо опанування професії, в нього відзначається криза ідентичності, що викликана відчуттям професійної непридатності.

У педагогічний взаємодії із студентами викладач реалізує рольові позиції на загально-особистісному, фаховому та навчально-коучинговому рівні.

На «особистісному рівні рольової взаємодії» викладач постає як особистість з відповідними цінностями, життєвими позиціями, ставленням до світу, людей та себе у різноманітті самовиявлення. Самопрезентація викладачем цієї рольової позиції проявляється у демонстрації власного ставлення до тих аспектів реальності, які є важливими для студента. В процесі такої взаємодії у студента відбуваються ідентифікаційні процеси - ідентифікація викладача за власними цінностями та самоідентифікація (визначення себе) за значущими характеристиками викладача. Ідентифікація викладача здійснюється студентом за найбільш важливими ціннісними критеріями. При високій оцінці викладача студентом педагог набуває для майбутнього фахівця суб'єктивного статусу референтної особистості. При референтності викладача як особистості, майбутній фахівець «самоідентифікує» способи практичного виявлення зрілої особистості. Підтримка відтворених особистісних диспозицій студента викладачем в процесі взаємодії фасилітує їх прийняття студентом як власні орієнтири. Якщо викладач висловлює впевненість, що студент має потенціал бути в перспективі розвиненою особистістю і реалізовувати відповідні цінності, то це спонукає до автентизації відповідних цінностей. При цьому викладач демонструє поважне ставлення до студентів як особистостей.