Основні аспекти превентивного виховання дітей та підлітків в історії педагогіки

— учитель має надати учневі свободу вибору;

— спочатку має говорити учень, а потім вже вчитель;

— учитель має вимагати від учня розуміння почутого;

— отримані знання слід застосовувати на практиці;

— слід заохочувати учня думати й обмірковувати;

— у голову дитині нічого не треба втовкмачувати;

— головний метод виховання - діалог (Монтень, 2012: 204).

Новий напрям у Ренесансі пов'язаний із такими іменами, як Леонардо да Вінчі, М. Коперник, Джордано Бруно, Тіхо де Браге, Й. Кеплер та інші. Багато з них, окрім Л. Валла, М. Казанського й Д. Бруно, не були філософами у вузькому значенні цього слова. Мистецтво, література, наука домінували над «чистою» філософією, але поряд із мислителями-гуманістами представники натурфілософії теж активно сприяли становленню нового філософського бачення світу майже в усіх країнах Європи, що ставало надалі основою превентивного виховання.

Філософія просвітництва XVIII століття ввійшла в історію європейської філософії та культури як визначальний чинник епохи Просвітництва. Через усю філософію Нового часу проходить думка про «розумність» світу, яка у XVIII столітті трансформувалась в ідею просвітництва як головну рушійну силу історії, джерело й основний засіб досягнення рівності, братерства й свободи, тобто такого суспільного стану, що відповідає ідеалу Царства Розуму. В епоху Просвітництва увага філософів повертається від проблем методології та субстанційних основ буття до проблем людського буття, буття суспільства, історії та перспектив розвитку людства. На цій основі у філософії Просвітництва формуються два напрями: деїстичний і матеріалістично-атеїстичний, які і знаходять своє відбиття у превентивному вихованні.

Особливості превентивного виховання дітей і молоді епохи ХІХ-ХХ століть пов'язані з реформаторською педагогікою (педагогіка вільного виховання, педагогіка особистості, експериментальна педагогіка) й концепціями розвитку людини психологів Г Керкернштейнера, Д. Дьюї, З. Фрейда, А. Маслоу. «Педагогіка вільного виховання» - одна з найзагальніших концепцій реформаторської педагогіки. Своїм ідейним джерелом її представники вважають ідеї Ж.-Ж. Руссо й Ф. А. В. Дістервега про природовідповідність виховання. Своєрідним девізом «педагогіки вільного виховання» став німецький вислів «Все для дитини, що навколо дитини». Теорія превентивного виховання визначалася Ф. А. Дістервегом як «теорія збудження». Вільний розвиток внутрішнього потенціалу особистості й послідовний вплив організованого виховання - взаємопов'язані ланки єдиного процесу: без суворого виховання, підкреслював він, ніхто не зробиться таким, яким йому варто бути (Дістерверг, 1956: 136). На межі двох століть (ХІХ-ХХ) з'являється цілий ряд нових концепцій у превентивному вихованні дітей і підлітків, які були спричинені рядом особливостей, зокрема вимогами часу. Усі вони отримали назву реформаторської педагогіки або теорії нового виховання. Провідною рисою стала особлива увага до особистості, де виховання зосереджене на самій дитині, а не на методах чи предметі. Однією з найбільш радикальних течій вважається теорія вільного виховання, своєрідним маніфестом якої стала книга шведської письменниці Е. Кей «Століття дитини» (Кей, 1906: 303), яка сприяла розповсюдженню ідей щасливого дитинства, розвитку індивідуальності особистості, потреби охорони материнства й дитинства серед широкого кола педагогів і батьків європейських країн. Ідеї шведського педагога мали великий вплив на розвиток превентивного виховання ХХ століття. Найвидатнішими представниками експериментального превентивного виховання були В. А. Лай та Є. Мейман у Німеччині; А. Біне у Франції; О. Декролі в Бельгії; П. Бове та Є. Клепаред у Швейцарії; Є. Торндайк у США.

Ідеї превентивного виховання широко викладені в школі Р. Штейнера, німецького філософа, яка нині перетворилася в широкий педагогічний рух під назвою «вальдорфська школа» й поставила перед собою завдання розвитку дитини як єдиного цілого. В основу цієї школи покладено філософсько-релігійне вчення Р. Штейнера - антропософія. Його послідовники називають його «найпрогресивнішим духовно-науковим напрямом ХХ століття» Згідно з ним, розвиток дитини відбувається за семирічними циклами, знання їх сутності дозволяє правильно вибудовувати превентивний виховний процес. Упродовж одного циклу відбувається дозрівання одного з елементів складної людської природи (Штайнер, 1993: 40).

У колишньому СРСР превентивне виховання було пов'язане з іменами К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського й доктринами партії, мало яскраво виражений політичний характер, проголошувало правильні гасла, такі як відданість Батьківщині, формування активної життєвої позиції, працелюбність тощо. Проте втрата релігійності й національних орієнтирів відкинули країну далеко назад в економічній і моральній площині.

Превентивне виховання в епоху постмодернізму (ХХ-ХХІ століття) характеризується відродженням духовності, моральності, релігійності, орієнтацією на кращі зразки минулих епох щодо превентивного виховання, застосуванням нових технологій, обміном досвіду між країнами світу в цих та інших питаннях.

Для вироблення авторської періодизації нами було проаналізовано дослідження сучасних вчених щодо становлення та розвитку історії педагогіки й психології: Л. Абрамової, Н. Гупана, М. Левківського, О. Мельничук, О. Сухомлинської, О. Коханової, В. Романця, М. Ярошевського. Загалом особливості превентивного виховання представлено нами в таблиці 1.

Висновки

Загалом в історії превентивного виховання було виокремлено спільні риси, притаманні для всіх епох: а) залежність від політичного, соціального й культурного розвитку країни; б) орієнтація на досконалість; в) формування гарних рис характеру; г) вміння співіснувати в соціумі; д) здоровий спосіб життя; е) духовність.

Упродовж віків спостерігаємо в превентивному вихованні поєднання двох аспектів - світського й релігійного, що надає сучасній особистості ідейносмислової опори для збалансованого, гармонійного формування власного світогляду й комунікації на засадах діалогізму, солідарності, шанування унікальності альтернативних духовних шляхів до моральних ідеалів за умови їхньої культуротворчої спрямованості й соціальної конструктивності. Нині, як свідчить історичний досвід, концепт гуманістичної синергії релігійно-етичних ідей здатний бути методично-функціональним під час пошуків стратегій і тактик оптимізації превентивного виховання дітей і підлітків, коли відбувається поєднання родинного виховання та виховання в громаді.

Таблиця 1

Періодизація превентивного виховання дітей і молоді