Сучасні інструменти мотивації майбутніх педагогів до формування професійної компетентності

MODERN INSTRUMENTS FOR MOTIVATION OF FUTURE TEACHERS TO FORMATION OF PROFESSIONAL COMPETENCE

The paper studies the modern toolsfor motivating future teachers to form professional competence in the modernization of education, which are important elements for the formation of effective activities of educational institutions. The interpretation of the essence of the categories “personality competence”, “competence”, “competence” and “motivational competence” of the teacher is analyzed and their specific features are determined. The main directions of professional development ofpedagogical workers are analyzed. It is determined that the modern tools for motivating future teachers to form professional competence include: emotional (encouragement, educational and cognitive games, stimulating assessment, etc.); cognitive (relying on the student's life experience; creating problem situations; encouraging the search for alternative solutions; performing creative tasks; using the method of “brainstorming”); volitional (formation of a responsible attitude to learning; creating situations in which it is necessary to overcome cognitive difficulties; forecasting future life); social (development of the desire to be useful to society; interest in the results of teamwork). It is established that an important place in the process of forming motivation is occupied by forms and methods of active learning such as: seminars, conferences, round tables, analysis of specific situations, problem statement, method of “brainstorming, business game”. It is established that the motivational competence of the teacher can be developed by several individual or group methods and techniques, such as studying the professional literature on motivation; creative discussions with colleagues exchange of experience; participation in external professional discussions andforums; keeping and activating a motivational journal or diary; use of motivational influence of senior employees, colleagues and students; participation in motivational and educational activities and trainings ofmotivational skills. A structural model of the process of forming professional competencies of future teachers has been formed.

Key words: professional competence, motivational competence, motivation tools, teachers.

Постановка проблеми

У сучасних умовах стало актуальним питання підвищення рівня професійної компетентності майбутнього педагога, який моделює освітньо-виховний процес, самостійно формує і реалізовує нові ідеї та технології навчання. По-перше, професійно компетентний педагог надає позитивний вплив на формування творчих здібностей у здобувачів освіти, які отримують їх у процесі навчально-виховної роботи; по-друге, педагог досягає кращих результатів у своїй професійній діяльності; по-третє, педагог вміє реалізувати власні професійні можливості. Оскільки умови освітнього середовища стали новими, змінюється зміст освіти, форми та методи навчання, до якості знань зростає вимога, ускладнюється структура проведення уроку - все це потребує підвищення професійної компетентності та формування готовності майбутнього педагога до виконання професійної діяльності.

У зв'язку із цими умовами та глобалізаційними процесами, які відбуваються у світі, формується потреба в соціально і професійно активному педагогічному працівникові, котрий володіє високим рівнем кваліфікації, професійною мобільністю, самостійністю, вмінням повсякчасно вдосконалювати свої фахові навички та реалізовувати подальше професійне зростання. Головним і визначальним завданням освітніх закладів на теперішньому етапі модернізації системи освіти України являється пошук форм її інтеграції з наукою, підвищення ролі та відповідальності педагогічних працівників, асекурації якості підвищення професійної кваліфікації педагогічних працівників на рівні міжнародних вимог. Конкурентоспроможні педагогічні працівники повинні володіти фаховими вміннями та навичками, що базуються на сучасних спеціальних знаннях відповідної галузі та високим рівнем професійної кваліфікації, що ґрунтуються на критичному мисленні та здатності використовувати теоретичні надбання на практиці, тому сьогодні в умовах стрімкої цифровізації освіти актуальним є дослідження сучасних інструментів мотивації майбутніх педагогів до формування професійної компетентності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Тематику сучасних інструментів мотивації майбутніх педагогів до формування професійної компетентності досліджує незначна кількість науковців. Зокрема, наукові праці А. А. Дробіна, В. В. Краєвського, В. Г Кременя, В. М. Полонського, І. В. Парфір'єва, Н. Ю. Скороходова, О. В. Овчарука, О. В. Темченка присвячені аналізу деяких аспектів мотивації майбутніх педагогів до формування професійної компетентності в умовах модернізації освіти.

Мета статті

Метою роботи є дослідження сучасних інструментів мотивації майбутніх педагогів до формування професійної компетентності для формування результативної діяльності освітніх установ і забезпечення якісної освітньої підготовки здобувачів освіти. Для досягнення мети визначено такі завдання: 1) визначити сутність понять «компетентність особистості», «компетентність», «компетенція» та «мотиваційна компетентність» педагога; 2) проаналізувати інструменти мотивації майбутніх педагогів до формування професійної компетентності; 3) сформувати структурну модель процесу формування професійної компетентності майбутніх педагогів.

Під час проведення дослідження були використані загальнонаукові й спеціальні методи дослідження, зокрема аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, системно-структурний аналіз.

Виклад основного матеріалу

Професійна компетентність є однією із системотворчих якостей сучасного педагога, до проблеми розуміння якої в умовах модернізації освітнього процесу інтерес помітно підвищився. Компетентність педагога набуває все більшої актуальності у зв'язку з тим, що постійно трансформується соціальний досвід, модернізується сфера освіти та зростає рівень вимог соціуму до педагога. Проте існують випадки, коли майбутній педагог виявляється слабо підготовленим до практичної роботи, погано володіє професійною майстерністю, а його рівень компетентності є низьким.

Встановлено, що в основі професійної компетентності є мотивація. Основна частина мотивації формується в процесі соціалізації особистості та її становлення. У реалізації компетентного підходу мотивацію необхідно вважати суб'єктивною, усвідомленою причиною поведінки та дії випускника закладу освіти. Мотивація спонукає до отримання нових знань, у випускника з'являється мета, задля досягнення якої він виявляє ініціативу (Парфирьева, 2019: 172).

Сьогодні в здобувачів освіти відзначається байдужість до знань, небажання вчитися та низький рівень інтересів і мотивації. Активність у навчальній роботі в більшості здобувачів освіти сама по собі не проявляється, вона є результатом виховного та навчального впливу на студентів. Очевидно, що без внутрішньої та зовнішньої активності особистості, без опори на діяльність самого студента неможливо формувати позитивну мотивацію вчення, а відповідно, професійну компетентність і, зокрема, ключові компетентності майбутнього педагога (Краевский, 2010: 18).

Тому в закладі вищої освіти мають бути механізми, які допомагають викладачам і старшим працівникам підвищити бажання розвивати професійний та особистісний потенціал майбутніх педагогів, тобто для розвитку ключових компетенцій повинна бути мотивація. Мотивація визначається як наявність ентузіазму, який спонукає педагогів докласти надзвичайних зусиль для досягнення результатів (Keller, Price, 2011: 32). Залучити педагогічний персонал до роботи, а потім усім з ентузіазмом рухатися в правильному напрямку і є основною мотивацією (Reichheld, Rogers, 2005).

У сфері мотивації педагогів поділ пов'язаний із напрямом мотивації, який включає три можливості: 1) «мотивація до» - запускає процес прагнення до чогось, що стимулює енергію, і зосереджує її на дії, що веде відкритий шлях до нового досвіду, яке іноді називають позитивною мотивацією; 2) «мотивація від» - запускає процес уникнення чогось, поглинає енергію та готовність діяти, наближаючись до нового досвіду, яка розцінюється як негативна мотивація через замкнутість та пасивність; 3) «мотивація проти» - запускає процес активного протистояння чомусь, концентрує енергію та план дій як зацикленого на знищенні цілі, близькому до нового досвіду (Matuska, 2014: 84-85).

Окрім навчального виміру професії педагога, другий за потужністю вимір також є науковим - усі викладачі закладу вищої освіти мають бути науковцями та публікувати свої результати. Тому доречно включити погляд Маслоу, який представляє потреби, що характеризують мотивацію вчених: «Учених, як і всіх інших представників людського роду, мотивують загальновидові потреби: в їжі тощо; потреби безпеки, захисту та догляду; потреби в товаристві та в стосунках ласки й любові; потреби в повазі, репутації та статусі з відповідною самоповагою; потребою в самоактуалізації й самореалізації ідіосинкратичних і видових можливостей окремої людини» (Maslow, 1954: 2).

Оскільки освіта педагогічних працівників являється необхідним складником освіти впродовж життя, до неї відноситься й післядипломна освіта, що передбачає вдосконалення фахових компетентностей на основі здобутої вищої, професійної або фахової передвищої освіти та практичного досвіду. Післядипломна освіта включає підвищення кваліфікації педагогічних працівників задля вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності та здійснюється на підставі освітньої програми та організованого комплексу освітніх складників для досягнення визначених професійних результатів (Закон України «Про освіту», 2017).

У вітчизняній та міжнародній науковій думці існує чимало визначень поняття «компетентності особистості», де серед них найбільш влучним, на нашу думку, є: спеціально організований комплекс знань, умінь та навичок, які набуваються в процесі навчання, дають можливість особистості сформулювати, тобто прирівняти та розв'язувати, незалежно від обставин, проблеми, які притаманні для відповідної професійної діяльності (Кремень, 2003; Овчарук, 2004).

У сучасних умовах вітчизняні дослідники використовують поняття «компетентність» та «компетенція». Аналіз наукових досліджень стосовно поняття «компетенція» сакраментально застосовується у квінтесенції «коло повноважень і прав», де трактування поняття в основному взаємопов'язано з ерудицією, впливовістю, кваліфікованістю чи «конгруенцією потрібних знань та якостей особистості, котре надає право кваліфіковано адаптуватися до розв'язку квестій у відповідній професійній діяльності» (Полонский, 2004). Порядок підвищення кваліфікації педагогічних працівників (Деякі питання підвищення кваліфікації, 2019) визначає такі основні напрями підвищення кваліфікації, які відображені на рис. 1.

Звичайно, ці напрями визначають майже всі сфери професійного світогляду педагогічного працівника, проте найбільш важливим є розвиток саме професійних та мотиваційних компетентностей педагогів. Доцільно визначити термін «мотиваційна компетентність педагога», яка визначається як чудове вміння мотивувати (себе та інших) в околицях освітнього закладу. Педагог мотивує інших через кожну свою дію, кожен урок, лекцію чи семінар; розглядає мотивацію як ключовий елемент будь-якого процесу, роботи, зусиль чи відносин; поважає динаміку мотивації як окремих осіб (учнів, студентів, колег), так і груп (класів, навчальних груп, кафедр); визначає та усуває будь-які прояви своєї, а також чужої неетичної, нечесної та демотиваційної поведінки; має здатність до самомотивації та самопідтримки, а також здатність долати перешкоди, черпати та давати енергію корисним чином.

Розвиваючи мотиваційну компетенцію педагога, необхідно враховувати той факт, що в цій чутливій сфері зустрічаються різноманітні та часто різні мотиви. Мотиви педагога можуть суперечити мотивам вищих працівників та інших колег. Ще розвивається складніша ситуація, коли мотиви педагога особливо суперечать мотивам учнів чи студентів. Мотивація учнів чи студентів базується на так званому мотиваційно-освітньому континуумі. Позитивний бік континууму проявляється в зусиллях студента відповідально вчитися та отримати якнайглибше розуміння. Уявний центр континууму представлений студентами, які прагнуть вчитися з чергуванням пристрасті та мотивації до навчання, що змінюється в часі. З негативного боку континууму є студенти, які бажають отримати науковий ступінь шляхом застосування якомога менше зусиль, часто незалежно від якості чи обсягу набутих знань, їхня мотивація відхиляється від чесного навчання на інші заходи.

Рис. 1 Напрями підвищення кваліфікації педагогічних працівників

Примітки: сформовано автором на основі джерела (Дробін, 2020: 99)

Мотиваційна компетенція включає завдання педагога мотивувати студентів так, щоб група на позитивному боці мотиваційно-освітнього континууму була якнайбільшою з більшості предметів, а якомога меншою - на негативному боці континууму. Встановлено, що педагоги за активної співпраці допоміжних педагогічних працівників не є єдиними ініціаторами просування та мотивації студента. Активну роль у мотивації беруть на себе й студенти. Проте цей ефект можливий за умови створення бажаних і мотивуючих умов педагогами, які зможуть розглядати студентів як партнерів і рішуче створюватимуть середовище, де студенти зможуть взяти на себе роль організатора свого навчання, для формування власного професійного іміджу (Murray, Glass, 2011: 33).

Отже, провідний мотив - це соціальний мотив, який спрямований на спілкування та взаємодію. Наступним мотивом слідує мотив самореалізації, тобто можливість виразити себе, розкрити та виявити бажання пов'язати своє життя з професією, що освоюється. Науковцями встановлено, що професійний і пізнавальний мотиви є провідними в навчанні, отже, пов'язувати навчальний зміст лише з майбутньої професією - не дуже ефективний прийом мотивування більшості студентів. Потрібно враховувати всю різноманітність мотивів і робити так, щоб кожен мотив знаходив своє втілення в їхній навчальній діяльності, щоб для студента освітній процес був наповнений особистісним змістом: самопізнання, пізнання інших, саморозвитку, набуття життєвих позицій та особистісних якостей. В особистісно-орієнтованому навчанні, враховуючи провідні мотиви навчання студентів, викладач мотивує їхню навчальну діяльність за допомогою системи прийомів зовнішньої мотивації, або розвиваючи власні мотиви студента, насамперед самоповаги в пізнавальній та соціальній діяльності. Існує безліч способів зробити заняття значущим для студентів, коли активність викладача поступається місцем активності учнів і завдання педагога - створити умови для їхній ініціативи та самостійного пошуку. Можна використовувати на будь-якому занятті такі інструменти мотивації: 1) емоційні: заохочення; навчально-пізнавальні ігри; створення яскравих наочно-образних уявлень; створення ситуації успіху; стимулююче оцінювання; вільний вибір завдання; задоволення бажання бути значною особистістю; 2) пізнавальні: опора на життєвий досвід студента; створення проблемних ситуацій; спонукання до пошуку альтернативних рішень; виконання творчих завдань; пред'явлення завдань на кмітливість; використання методу «мозкового штурму»; 3) вольові: інформування про обов'язкові результати навчання; рефлексія поведінки; формування відповідального ставлення до навчання; створення ситуацій, в яких необхідно подолати пізнавальні труднощі; прогнозування майбутньої життєдіяльності; 4) соціальні: розвиток бажання бути корисним для суспільства; створення ситуацій взаємодопомоги, співпереживання; зацікавленість результатами колективної роботи; пошук контактів та співпраці; взаємоперевірка та рецензування (Скороходова, 2012: 98).