Виховання медіакомпетентностей учнів середньої та вищої школи у США та Канаді

Миколаїв

DEVELOPMENT OF MEDIA COMPETENCES IN SECONDARY AND HIGHER EDUCATION IN THE USA AND CANADA

The paper is devoted to the issue of media literacy and media competences development in modern society which enables the use of television, radio, press, Internet information content. The author turns to constructive ideas offoreign experience (the USA and Canada) with the aim of its creative implementation in Ukrainian as in these countries media education is the issue of high priority and the development of media literacy has been carried out for about half a century. The factors of integration of media education into the content of subjects in study in secondary schools and higher educational establishments in the USA and Canada have been analysed. It is shown that aims and tasks of media education are implemented across the curriculum. Subjects in secondary school in which media education is incorporated have been identified (English, information, technological sciences etc). In higher educational establishments special media education courses are included into curriculum. The aim of media education on this level has been determined (development ofprofessionally important skills required by labour market, development of social digital competence or digital citizenship). The comparative analysis of peculiarities of media and digital competences development on different educational levels has been carried out. The conclusion about more active media educational process in secondary schools has been made, in which the development of students ' media competences is carried out by means of development of its components: information competence, critical thinking, communication skills, skills of media production. The author stresses that in higher educational establishments (colleges and universities) media education is implemented in two directions: as integrated component in current curriculum or as separate subject. The main attention is paid to the development of media analysis skills, and analytical thinking. He author suggests his view on effective implementation of media education in formal educational environment and necessity to incorporate relative principals into media educational activity.

Key words: media education, media competences, media literacy, content of education, secondary schools, higher educational establishments, USA & Canada.

Постановка проблеми

За умов стрімкого розвитку інформаційних і телекомунікаційних технологій основне завдання теоретиків і практиків освіти полягає у спрямуванні цього процесу на формування у населення культури спілкування з медіа, критичної інтерпретації, оцінювання й аналізу медіаінформації, тобто виховання медіаграмотної особистості. Без належного рівня медіаграмотності в сучасному суспільстві неможливе активне використання інформаційного контенту телебачення, радіо, преси, Інтернету. Медіаграмотність допомагає в розумінні соціокультурного і політичного контексту, сприйнятті, аналізу, оцінюванні та створенні медіатекстів.

На сучасному етапі модернізації освіти в Україні актуальним є вивчення досвіду зарубіжних країн із метою творчого використання конструктивних ідей зарубіжного досвіду. Нашу увагу привернули США та Канада з огляду на те, що в них медіаосвіті надається першочергового значення, і заходи з підвищення рівня медіаграмотності проводяться протягом майже півсторіччя.

Аналіз досліджень

Актуальні питання медіаосвіти завжди були в центрі наукового інтересу вітчизняних і зарубіжних науковців. Історію зародження і розвитку медіаосвіти досліджували Дж. Гербнер, М. Грейго, Р. Хоббс та ін. Багато українських науковців (В. Іванова, О. Волошенюк, Л. Кульчинська, Т Іванова, Ю. Мірошниченко) присвятили свої праці визначенню медіаосвіти та медіаграмотності, концептуальних підходів до їх розуміння, рис схожості та відмінностей. Їхні дослідження підтверджують ефективність використання медіаосвітніх технологій у процесі навчання фахівців різних галузей. Американські теоретики медіаосвіти вважають, що медіаосвітні принципи є ключовими концептами, якими керуються педагоги, котрі навчають медіаграмотності й одночасно допомагають віднайти консенсус у теоретичних засадах медіаосвіти (Hobbs, 2010). Канадські вчені К. Вільсон, Б. Дункан підкреслюють, що принципи медіаосвіти «дають педагогам спільну мову і можливість для дискусії» (Wilson & Duncan, 2008) оскільки принципи створюють фундамент і теоретичне підґрунтя медіаосвіти сьогодні.

Проте вивчення механізмів включення питань медіаграмотності у зміст середньої та вищої школи в навчальних закладах США та Канади здійснено недостатньо в українському науковому просторі, хоча набуває дедалі більшої актуальності.

Метою дослідження є порівняльний аналіз принципів виховання медіакомпетентностей в освітньому процесі середньої та вищої школи в США і Канаді.

Виклад основного матеріалу

За умов дедалі більшого використання молоддю і дітьми телекомунікаційних засобів необхідно пам'ятати, що мобільні телефони, смартфони, відеоігри, соціальні мережі, інтерактивні дошки чи Інтернет автоматично не покращать освіту, власне, як не зробили цього телебачення і радіо. На думку Р. Хоббс, цифрові новинки подекуди можуть навіть знизити академічну успішність дітей у навчанні, оскільки можуть на довгий час відволікти учнів від виконання домашніх завдань і підготовки до занять (Hobbs, 2010). Він переконаний, що позитивні результати будуть отримані за таких умов:

- батьки звертатимуть увагу на те, як їхні діти використовують екранні медіа вдома та зможуть збалансовувати їхню діяльність за екраном монітора з іншими формами гри і навчання, щоб водночас захистити і розвивати їх; люди різного віку матимуть внутрішню потребу ставити критичні запитання про автора, мету та його думку у кожному повідомленні незалежно від його виду (політична кампанія, фармацевтична реклама, репортажі, дослідження, думки політиків, відомих людей) і місця розміщення (веб-сайти, новини на передовицях, електронна пошта, блоги тощо);

- педагоги будуть використовувати інструктивні методи для дослідження ролі новин і поточних подій у суспільстві, проводити паралелі з художньою літературою, наукою, охороною здоров'я, історією, «будувати мости» між реальним і шкільним життям, що підтримуватиме прагнення учнів навчатися упродовж життя;

- люди різного віку будуть відповідальними та культурними у своїй комунікативній діяльності, ставитимуться з пошаною до інших, дотримуватимуться соціальних норм поведінки, що розвиватиме особисту відповідальність за свої вчинки онлайн чи оффлайн;

- основною частиною навчання для учнів стане створення автентичних повідомлень для реальної аудиторії з використанням цифрових засобів, образів, мови, звуку та інтерактивності, що розвиватиме знання і навички та відкриє силу й ефективність комунікації;

люди усіх сфер діяльності зможуть досягати поставлених цілей завдяки вмінню шукати, знаходити, ділитися та використовувати інформацію для вирішення проблем, розвиваючи свої здатності доступу, аналізу, оцінки, комунікації та обміну ідеями та інформацією, беручи активну участь у соціальному житті громад, нації та світу.

Дослідження, проведені науковцями американського університету Дьюк (Duke University), Північна Кароліна, свідчать, що комп'ютери використовуються дітьми вдома переважно для розваг. Причому зазначається, що учні 5-8 класів починають навчатися набагато гірше, відтоді як вдома у них з'являються комп'ютер та Інтернет. Занепокоєння викликав аналіз успішності 150 тис. американських учнів із читання та математики до і після того, як вдома з'явився комп'ютер. Його результати свідчать про те, що їхні оцінки значно погіршилися порівняно з оцінками учнів із малозабезпечених сімей, які взагалі не мали комп'ютера (Vigdor, Ladd & Martinez, 2014). Очевидно, учні школи відволікаються від підготовки шкільних завдань на соціальні мережі, відео з YouTube, онлайн-ігри.

Перед педагогами постає важливе завдання - зробити цифрову і медіаграмотність основою сучасної освіти, як у межах, так і поза навчальним закладом. У цьому контексті важливе завдання школи (для позначення якої в США та Канаді використовують скорочення К-12) полягає в тому, щоб навчити підростаюче покоління бути «мудрими споживачами та творцями медіаінформації». Причому, як наголошує президент і засновник американської правозахисної організації «Медіаграмотність зараз» (Media Literacy Now) Е. МакНейл, вони повинні розумно використовувати всі види медіа, а не лише відео, яке учні розміщають на YouTube, або довідкового чи інформаційного сайту у школі. Головне, на його думку, розумно користуватися «усіма медіа і постійно» (Merrin, 2014: 15).

Незважаючи на те, що нині медіаосвіту сприймають як окрему сферу педагогічних досліджень, її цілі та завдання реалізуються у шкільних навчальних планах і програмах через інші навчальні предмети. Причому не через одну навчальну дисципліну, а одночасно через кілька. Такий підхід було названо «наскрізний навчальний план» («across the curriculum») (Stein & Prewett, 2009: 132).

Наше вивчення показало, що в обох країнах традиційно так склалося, що медіаосвітній розвиток дітей і молоді відбувався у школі на заняттях із «мистецтва мовлення англійською мовою» (English Language Arts) чи просто на заняттях із «англійської мови». Аналіз методичної літератури з питання розвитку медіанавичок на заняттях із мистецтва мовлення англійською свідчить, що учителі розвивають у своїх учнів усі складники медіакомпетентності: інформаційну грамотність, критичне мислення, розуміння новин, візуальну і цифрову грамотність, використовуючи різні педагогічні технології. Учні вивчають, як слова, зображення, графіки і звуки впливають на зміст повідомлення, та визначають їхні особливості.

Загалом у 50 штатах США у навчальних програмах з англійської мови певним чином згадується медіаосвіта (Ward-Barnes, 2010). У канадських провінціях питання розвитку медіаграмотності на заняттях із мистецтва мовлення англійською мовою регулюються Фондом освіти (Atlantic Province Education Foundation). Методична допомога учителям англійської мови для розвитку медіакомпетентності їхніх учнів надається через онлайн-ресурс Media Smarts. Медіакомпетентність формується в межах розвитку загальних мовленнєвих навичок: усне і письмове мовлення, аудіювання, читання, огляд і висловлення своєї думки та інші форми репрезентації інформації.

Узагальнюючи зміст занять з англійської мови в обох досліджуваних країнах, відзначимо схожу рису - розвиток медіакомпетентності учнів школи через розвиток її складників. Інформаційна компетентність формується через розвиток дослідницьких навичок учнів; уміння розуміти новини через читання та письмовий огляд нехудожньої літератури, пошук невідповідностей у написаному і в реальному житті; критичне мислення розвивається через зіставлення різних текстів соціальної спрямованості з реальністю; навички комунікації активізуються під час аналізу й обговорення технологій створення фільму; навички продукування медіатекстів розвиваються через створення учнями мультимедійних презентацій своїх проектів, перетворення текстової чи графічної інформації на цифрову; використання різних медіазасобів для створення оповідання та перенесення його на екран. Таким чином, діяльність учителя англійської мови має бути орієнтована на досягнення поставлених у навчальній програмі цілей і відповідність стандартам освіти, а також на задоволення особистих і соціальних інтересів.

Проаналізовані матеріали дозволяють зробити висновок щодо включення медіаосвітніх цілей у вивчення соціальних наук, що відбулося пізніше порівняно з вище описаним вивченням англійської мови. Проте переважна більшість учителів соціальних дисциплін, як свідчать результати їх опитування (Tuggle, Don Sneed & Wulfemeyer, 1999: 68), вважають медіаосвіту найбільш необхідним і належним предметом для проведення занять із соціальних предметів у школі.

Зазвичай навчальні програми із загальноосвітніх дисциплін включають завдання розвитку медіакомпетентності у загальні навчальні результати, що відповідає освітнім стандартам і є аналогічним для англійської мови. Однак зауважимо, що учителі віддають перевагу простому інформуванню учнів про відомі історичні факти і події, не вдаючись до здійснення критичних досліджень і представлення власної думки про них. На думку Р Хоббс, така методика більш типова для вищої школи, де студентами проводяться різні соціологічні дослідження (традиційні та з використанням новітніх технологій) і розвиваються медіанавички. У школі в рамках загальноосвітніх дисциплін розвиток інформаційної та медіаграмотності, наприклад, можливий через оцінку джерел і якості інформації під час проведення історичного дослідження; порівняння прав і обов'язків громадян двох країн чи їх культури, пошук схожих і відмінних рис; аналіз ролі особистості в історичному аспекті та на сучасному етапі; пояснення, аналіз і порівняння ефективності різних методів громадського впливу на політику країни, уряд та ін. За проаналізованими матеріалами, у США медіаосвітні навички формуються під час вивчення таких загальноосвітніх дисциплін: історії, економіки, географії, цивільних наук, політики, культури у 34 штатах Америки (Ward-Barnes, 2010: 98).

У Канаді цифрова та медіаграмотність виховується в межах таких галузей знань, як громадянство, право, управління, влада, культурне різноманіття, час, неперервність і зміни, рішення, люди, суспільство й економіка, довкілля.

Здійснений нами аналіз розвитку цифрової та медіакомпетентностей під час вивчення загальноосвітніх предметів у досліджуваних країнах уможливив виокремлення причин ефективності їх розвитку саме в контексті дисциплін соціального спрямування. Однією з таких причин є те, що медіазасоби можуть достатньо привабливо висвітлювати інформацію про людей, місця і події в художній чи публіцистичній формі. По-друге, засоби масової комунікації формують ставлення і думку про історію, уряд і політику, визначають громадянську позицію учня. Медіаосвіта через загальноосвітні предмети поглиблює розуміння учнями ролі засобів масової комунікації у формуванні та поширенні знань про світ. Також сприяє розвитку аналітичних вмінь і навичок відокремлення видумки від реальних фактів. Крім того, є важливим інструментом вивчення питань демократії, громадянства та політичних процесів у своїх країнах (Stein & Prewett, 2009).

Розвиток медіаграмотності школярів відбувається і під час вивчення мистецьких дисциплін. Здійснений ретроспективний аналіз показав, що розвиток медіаграмотності учнів школи завдячує використанню фільмів на заняттях із мистецтва починаючи ще з 1960-1970-х рр. Фільми розглядалися як витвори мистецтва, які учні могли проаналізувати й оцінити. Але й нині сучасні медіа вважаються видами мистецтва, котрі потрібно оцінювати і вивчати (Stein & Prewett, 2009).

Оскільки мистецтво приносить насолоду, вважається, що медіаосвіта в рамках занять із мистецтва відіграє позитивну роль і розвиває здатність насолоджуватися мистецтвом, цінувати прекрасне, отримувати задоволення від медіапродукції. Недоліком у розвитку цифрової та медійної компетентності учнів К-12 на заняттях із мистецтва може бути право вибору мистецького витвору, який насамперед належить учителю і залежить від його / її вподобань. Те, що дійсно подобається учням, може бути проігнороване учителем, а тому учні не отримають того задоволення, яке могли б отримати від своїх улюблених медіатекстів.

Бажання захистити дітей від широкомасштабного маркетингу нездорових продуктів, таких як алкоголь, тютюн і цукристі продукти, стало стимулом для впровадження медіаосвіти у шкільні предмети, що належать до наук про здоров'я (К-12 Health Studies). Нині в рамках цих навчальних дисциплін практикується звернення до таких питань, як здоров'я учня, особливості його / її тіла, статури, самооцінка, ожиріння, розлади під час споживання їжі, гігієна, паління, вживання наркотиків та алкоголю, насильство, секс і ризикована поведінка (Hobbs, 2010). Навчальні програми з охорони здоров'я виходять із загальноприйнятих наукових фактів і загальнолюдських норм про здоровий спосіб життя. Їх мета - сформувати в учнів навички здорового способу життя. Деякі учителі творчо підходять до реалізації поставленої мети і практикують медіаосвітні технології для цього. Наприклад, через проведення досліджень критичного характеру й аналізу їх результатів допомагають учням довести важливість здоров'язберігаючих технік у різних освітніх спільнотах. Часто учні отримують завдання створити медіатекст із використанням різних медіазасобів для підвищення обізнаності шкільного співтовариства про вплив поведінки на проблеми зі здоров'ям. У 45 штатах США медіаосвіта присутня у навчальних програмах із питань охорони здоров'я (Ward-Barnes, 2010: 87).