Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-методичні засади навчальної дисципліни

«Інтегрований курс «Я досліджую світ» у початковій школі»

Тема: Формування предметних компетентностей як сукупності знань, умінь, навичок з інтегрованого курсу «Я досліджую світ»

Виконала: Паламарчук Юлія



План

1. Теоретичні й методичні основи компетентнісного підходу як засобу досягнення освітніх завдань початкової школи.

2. Ключові компетентності та їх реалізація в інтегрованому курсі «Я досліджую світ».

3. Формування предметних компетентностей як сукупності знань, умінь, навичок з інтегрованого курсу «Я досліджую світ».

4. Сутність і особливості інтеграції в межах інтегрованого курсу «Я досліджую світ».



1. Теоретичні й методичні основи компетентнісного підходу як засобу досягнення освітніх завдань початкової школи

Ключовим завданням інтеграції України в європейський та світовий простір стало створення системи освіти нового покоління, яка має відповідати викликам нового тисячоліття, яка буде випереджати загально-цивілізаційний розвиток та формувати нову генерацію дітей, що здатні системно мислити і діяти з високим рівнем відповідальності заради майбутнього.

А перед сучасною освітою постала задача підготовки компетентних особистостей, здатних знаходити правильні рішення не тільки в навчальних, а й життєвих ситуаціях та здатних сповідувати демократичні принципи співіснування на планеті.

У широкому розумінні компетентність це готовність людини до виконання певних функцій, а компетентнісний підхід в освіті це цільова орієнтація навчального процесу на формування в учнів групи компетенцій: предметних, міжпредметних і ключових.

«Компетентнісний підхід передбачає суттєве посилення практичної направленості освіти»[3]. Практична спрямованість компетентнісного підходу була визначена матеріалами Симпозіуму Ради Європи, де підкреслювалося, що для результатів освіти важливо знати не лише ЩО, а і ЯК робити, діяти [4].

Компетентнісний підхід можна віднести до одного із способів досягнення нової якості освіти. Компетентність можна розуміти як здібність результативно діяти; здатність досягати результату ефективно вирішувати проблему. Такий підхід визначає пріоритети, напрямки зміни освітнього процесу.

Протягом останніх десятиліть суспільна парадигма трансформувалася від технократичної до індустріальної, далі до інформатичної. Ці процеси суттєво вплинули на концептуальні засади освіти. Саме зі зміною суспільної парадигми і пов'язана необхідність впровадження компетентнісно та діяльнісно спрямованої освіти.

Метою сучасного навчання є не озброєння учнів знаннями, не накопичення їх, а формування вміння діяти зі знанням справи. Необхідно навчити учнів різним видам діяльності, створити умови для розумового розвитку школярів, у ході чого зберігається психічне і фізичне здоров'я кожного учня, а також істотно підвищується якість навченості.

П. Я. Гальперін [5] у своїх дослідженнях поставив запитання: для чого людина вчиться? І відповів: для того, щоб навчитися щось робити, а для цього дізнатися, як це треба робити. Тобто мета навчити людину діяти, а знання повинні стати засобом такого навчання.

Для вчителя це означає, що він має формувати в учнів уміння практичного застосування знань (або діяти). Систему операцій, яка забезпечує вирішення завдань певного типу, називають способом дій. Таким чином, кінцевою метою навчання є формування способу дій.

Підхід до процесу навчання як до діяльності вимагає також принципово іншого розгляду співвідношення знань і умінь. Знання повинні не протиставлятися вмінням, а розглядатися як їх складова частина. Знання не можуть бути ні засвоєні, ні збережені поза діями учня.

Знати це завжди виконувати якусь діяльність або дії, пов'язані з даними знаннями. Знання поняття відносне. Якість засвоєння знань визначається різноманіттям і характером видів діяльності, у яких знання можуть функціонувати.

Таким чином, замість двох проблем передати знання та сформувати вміння щодо їх застосування перед навчанням стоїть одна: сформувати такі види діяльності, які від самого початку включають в себе задану систему знань і забезпечують їх застосування в заздалегідь передбачених межах.

Сучасні освітні методики допомагають реалізувати формування ключових компетенцій учнів через використання різноманітних технологій навчання.

Важлива роль відводиться особистісно орієнтованим технологіям, які ставлять в центр усієї шкільної освітньої системи особистість дитини, забезпечують комфортні, безконфліктні й безпечні умови її розвитку та реалізації її природного потенціалу.

Застосування в навчальній діяльності проблемних ситуацій та організація активної самостійної діяльності учнів щодо їх вирішення сприяють творчому оволодінню знаннями, вміннями, навичками, розвитку розумових здібностей.

Упроваджуючи технологію диференційованого навчання, створюють різнорівневі завдання, дидактичні матеріали, що відрізняються за змістом, обсягом, складністю, методами і прийомами виконання, а також використовуються для діагностики результатів навчання. У вчителя з'являється можливість допомагати слабкому, приділяти увагу сильному, реалізується бажання сильних учнів швидше і глибше просуватися в освіті. Сильні учні стверджуються у своїх здібностях, слабкі отримують можливість відчувати навчальний успіх, підвищується рівень мотивації навчання.

Використання проектних методів навчання дає можливість розвивати індивідуальні творчі здібності учнів, більш усвідомлено підходити до професійного і соціального самовизначення. Проектна діяльність учнів серед сучасних педагогічних технологій є найбільш адекватною поставленим цілям освіти формуванню ключових компетенцій.

Широкого використання набувають дослідницькі методи навчання, що дає можливість учням самостійно поповнювати свої знання, глибоко вникати в досліджувану проблему і шукати шляхи її вирішення. Це важливо для визначення індивідуальної траєкторії розвитку кожного школяра. Формування творчої особистості, яка має креативне мислення, у сучасних умовах є актуальним завданням. У зв'язку із цим дедалі кращими стають пошукові методи: дослідницький і евристичний (частково-пошуковий), в основі яких лежить проблемне навчання. Ці методи найбільшою мірою задовольняють вимоги компетентнісного підходу, спрямованого на розвиток активності, відповідальності і самостійності у прийнятті рішень.

У зв'язку з постійним збільшенням обсягу досліджуваного у школі навчального матеріалу розвиваються технології інтеграції в навчанні, зокрема розробка та впровадження у практику інтегрованих уроків.

Важлива роль належить технології використання ігрових методів: рольових, ділових та інших видів навчальних ігор. Гра вид діяльності, який притаманний і дітям, і дорослим, він використовується в освітньому процесі давно, однак важливим є застосування такого аспекту цієї діяльності, який сприяє появі мимовільного інтересу до пізнання основ наук.

В освітньому процесі педагог використовує також можливості інформаційних технологій, що дозволяє підняти процес навчання на якісно новий рівень та підвищує ефективність засвоєння матеріалу. Комп'ютерні технології підвищують мотивацію навчання, дозволяють індивідуалізувати, інтенсифікувати навчання, створюють умови для самостійної роботи, сприяють виробленню самооцінки в учнів, служать довідником, навчальним пристроєм і тренажером. освітній початкова школа інтегрований

Дедалі більшого застосування набуває кейс-метод техніка навчання, що використовує опис реальних економічних, соціальних, побутових чи інших проблемних ситуацій (від англ. саsе «випадок»). Працюючи з кейсом, учні навчаються шукати та аналізувати додаткову інформацію з різних галузей знань, у тому числі пов'язаних з майбутньою професією. Суть його полягає в тому, що школярам пропонують осмислити реальну життєву ситуацію, опис якої не лише відображає якусь практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні даної проблеми. При цьому сама проблема не має однозначних рішень.

Компетентнісний підхід змінює уявлення і про оцінювання навчальних досягнень учнів. Важливою стає не наявність в учнів внутрішньої організації знань, особистих якостей і здібностей, а здатність застосовувати компетентності в житті та навчанні. Деякі вчені стверджують, що людина стає компетентною тоді, коли у неї формується вміння самостійно оцінювати свою діяльність і її результати. Наприклад, організовуючи практичну роботу в умовах компетентнісного підходу, вчитель повинен попередньо ознайомити учнів з критеріями її оцінки. Виконуючи практичну роботу, учень повинен мати можливість вибирати рівень складності, використовувати додаткові джерела інформації, апелювати виставлену вчителем оцінку. За результатами роботи вчитель повинен пояснити своє оціночне судження про якість роботи учня. При цьому акцент необхідно зробити на успішно виконаних завданнях (створити ситуацію успіху).

Усна відповідь учня на уроці розглядається як публічний виступ. В умовах компетентнісного підходу вчитель повинен звертати увагу дітей на практичну або теоретичну значущість матеріалу, який учень подає у своєму виступі. Засобом оцінювання навчальних досягнень учнів, що найбільше відповідає компетентнісному підходу, є портфоліо папка-скарбничка навчальних досягнень учнів. Вона демонструє просування учня у розвитку ключових компетенцій. Портфоліо виступає не тільки засобом оцінювання, але і своєрідним інструментом, довідником, складеним учителем і учнем. Це форма, що об'єднує в собі всі можливі варіанти оцінювання.

Іноді використання тих чи інших форм і методів навчання може призвести до формування псевдокомпетенцій. Наприклад, не секрет, що вчителі нерідко використовують таку форму завдань, як реферат. У цьому випадку формується псевдокомпетенція уміння представити «фіктивно-демонстративний» продукт. Компетентнісним є те завдання, яке має не тільки навчальне, а й життєве обґрунтування і не викликає в учнів запитання «Для чого це потрібно робити?» (див. табл. 1).



Таблиця 1. Відмінності традиційного та компетентнісного підходів до процесу навчання

Традиційний	Компетентнісний
Головна ідея: знання ведуть до особистого успіху.	Головна ідея: до особистого успіху веде досвід самостійного вирішення проблем.
Вирішення проблем розглядається як спосіб закріплення знань.	Вирішення проблем це сенс освітньої діяльності.
Ознака високого рівня освіченості здатність відтворювати великий об'єм складної за змістом інформації.	Рівень освіченості людини визначається шириною сфери діяльності, ступенем невизначеності ситуацій, у яких людина здатна діяти самостійно.

Компетентнісно орієнтоване навчання спрямовано на комплексне оволодіння знаннями і способами практичної діяльності, що забезпечує успішне функціонування людини у ключових сферах життєдіяльності в інтересах як її самої, так і суспільства (держави) в цілому.

У результаті здобуте знання характеризується не стільки кількістю відомих фактів, скільки вмінням застосовувати їх у професійній та суміжних сферах. Тому сучасний освітній процес повинен полягати не лише в передачі учням предметних знань, що мають віддалену перспективу їх використання, а в демонстрації застосування цього знання для вирішення актуальних професійних проблем, а також створенні умов для самостійного вирішення учнями таких проблем у процесі навчання.

То що повинен уміти вчитель, щоб успішно реалізувати компетентнісний підхід? Спробуємо назвати найважливіші умови:

· успішно розв'язувати власні життєві проблеми, виявляти ініціативу, самостійність і відповідальність;

· показувати зв'язок між матеріалом, який вивчається, з повсякденним життям та інтересами учнів;

· планувати урок з використанням різноманітних форм і методів навчання;

· використовувати під час обговорення питань набутий досвід учнів;

· запрошувати експертів і спеціалістів для обговорення з учнями тих питань, у яких він сам недостатньо компетентний;

· демонструвати учням рольові моделі на прикладі реальних людей (діячів, фактів, ситуацій тощо);

· оцінювати досягнення учнів не лише оцінкою, а й змістовною характеристикою.

Щоб реалізований педагогом підхід у навчанні був насправді компетентнісний, педагог має остерігатися:

· за звичкою вважати себе головним і єдиним джерелом знань для своїх учнів;

· передавати учням свій досвід життя і виховувати їх, виходячи з того, як був вихований він сам;

· уявлень про те, що є раз і назавжди задані способи «правильного» і «неправильного» вирішення життєвих і професійних проблем;

· дріб'язкових правил та інструкцій;

· виявляти неповагу до своїх учнів, до їхніх суджень і запитань, навіть якщо вони здаються провокативними;

· планувати урок без використання усього різноманіття форм і методів навчальної роботи;

· бездоказово-нормативних висловлювань на кшталт «треба», «повинен», «так прийнято», які не супроводжуються подальшими поясненнями.

В основу уроку слід закладати соціально сконструйовані педагогічні ситуації, діяльність учнів у яких сприятиме вихованню таких особистісних якостей: брати відповідальність на себе, приймати рішення, діяти і працювати в колективі, висувати гіпотези, надавати допомогу іншим, уміння навчатися та багато іншого.

Сучасні учні це школярі нового покоління, нового інформаційного суспільства, а отже, вони потребують нових навичок та вмінь, які передбачають роботу з інформацією. Ми спостерігаємо, як поступово ключові освітні компетенції перетворюються на засіб розвитку особистих якостей учнів. Освіта виходить на новий, значно вищий ступінь розвитку. Чи здатні сучасні вчителі вивести своїх учнів на цей рівень? Нині кожен має задуматися над тим, що однією з умов є компетентність не лише учня, а й учителя, а провідною ідеєю підвищення якості освіти.

Разом з тим діє формула:

компетенція -- діяльність -- компетентність.

Компетенція як об'єктивна характеристика реальності має пройти через діяльність, щоб стати компетентністю як характеристикою особистості. Ця формула допомагає зрозуміти, що таке компетентність. Це знання в дії. І компетентнісний підхід не суперечить діяльнісному. Стандарт освіти фіксує не сам зміст освіти, хоча з ним пов'язаний, а результати освіти, результати діяльності і вимоги до цих результатів.

2. Ключові компетентності та їх реалізація в інтегрованому курсі «Я досліджую світ»

Компетентності визначаються як комбінація знань, навичок та ставлень, де:

· знання складається з фактів і цифр, концепцій, ідей та теорій, які вже встановлені та підтримують розуміння певної сфери або предмета;

· навички визначаються як здатність та спроможність виконувати процеси та використовувати наявні знання для досягнення результатів;

· ставлення описують диспозиції сприйняття і налаштованості щодо ідей, людини або ситуації й спонукають до відповідних реакцій або дій.

Ключовими компетентностями є ті, яких потребують усі люди для підвищення особистого потенціалу і розвитку, розширення можливостей працевлаштування, соціальної інтеграції та активного громадянства. Такі компетентності розвиваються у процесі навчання протягом усього життя, починаючи з раннього дитинства, шляхом формального, неформального та інформального навчання.

Усі ключові компетентності однаково важливі: кожна з них сприяє успішному життю в суспільстві. Компетенції переплітаються та поєднуються: розвиваючи компетентності, важливі для однієї життєвої сфери, ми одночасно розвиваємо й пріоритетні для іншої.

Оновлено перелік і назви ключових компетентностей, визначених Європейським Союзом, порівняно з попередньою редакцією (див. табл. 2, джерело: dystosvita.blogspot.соm/2018/01/2018.html?m=1).

Таблиця 2

Було (2006)	Стало (2018)
1. Спілкування рідною мовою (Communication іn the mother tongue) 2. Спілкування іноземними мовами (Communication іn foreign languages) 3. Математична компетентність та основні компетентності у природничих і точних науках (Mathernatical comрetence and basic competences іn science аnd technology) 4. Цифрова компетентність (Digital competence) 5. Навчання вчитись (Learning tо lеаrn) 6. Соціальна і громадянська компетентність (Social аnd сіуіс competences) 7. Почуття ініціативності та взаємодії (Sense of initiative and entrepreneurship) 8. Культурна впевненість і самовираження (Cultural awareness and expression)	1. Грамотність (Literacy competence) 2. Мовна компетентність (Languages competence) 3. Математична компетентність та компетентність у науках, технологіях та інженерії (Mathernatical comрetence and competence іn science, technology and еngіnееrіng) 4. Цифрова компетентність (Digital competence) 5. Особиста, соціальна та навчальна компетентність (Реrsonal, social аnd learning competence) 6. Громадянська компетентність (Civic competence) 7. Підприємницька компетентність (Entrepreneurship competence) 8. Компетентність культурної обізнаності та самовираження (Cultural awareness and expression competence)



«Компетенція», «компетентність» актуальні й часто обговорювані в педагогіці поняття. Під компетенцією, за словником, слід розуміти певний перелік питань, у яких людина володіє великими, порівняно з іншими, знаннями, уміннями, типом дій, авторитетністю.

КОМПЕТЙНТНИЙ,

1. Який має достатні знання в якій-небудь галузі; який із чим-небудь добре обізнаний; тямущий. Який ґрунтується на знанні; кваліфікований.

2. Який має певні повноваження; повноправний, повновладний.

У вітчизняній педагогіці поняття компетентності як терміну, що описує кінцевий результат навчання, почали використовувати тільки з кінця 20 століття. Радянська енциклопедія (1960 р.) цього поняття взагалі не містила. Лише в наступному виданні з'являється поняття «компетенція».

Енциклопедичний словник (1983 р.) поняття «компетенція» й «компетентність» ототожнював.

Словник іншомовних слів (1985 р.) відокремлював ці поняття. «Компетентний» досвідчений у певній галузі чи якомусь питанні; «компетенція» сукупність повноважень органу, повноважень особи, що встановлюються законом, нормативним актом тощо.

Словник сучасної англійської мови пояснював: competence «компетенція» 1) здатність і вміння здійснювати потрібну діяльність; 2) володіння спеціальною сферою знань; 3) спеціальні вміння для виконання певних професійних обов'язків.

Компетентність (від лат. competence належний, відповідний) означає сукупність необхідних щодо ефективної професійної діяльності (ВНЗ, студента, викладача) систематичних функціональних знань і вмінь (науково-виробничих, суспільно-політичних, психолого-педагогічних, економічних, предметних) і відповідних особистісних якостей.

А термін «компетенція», на думку багатьох дослідників, у тому числі й І. М. Кубенка, є похідним від поняття «компетентність» і визначає сферу застосування знань, умінь і навичок людини, тоді як «компетентність» є семантично первинною категорією й являє собою їх сукупність, систему, певні знання.

В українській педагогіці щодо адекватного розуміння термінів «компетенція й компетентність» дискусії тривають і дотепер. Академік НАПН України Н. М. Бібік вважає однією з причин неточний переклад з іноземної мови: «запозичення термінології із зарубіжних видань через неточність перекладу внесло безліч непорозумінь у з'ясуванні явищ, які... не є новими ні для української терміно-лексичної традиції, ні для педагогічної дійсності». І з'ясовує сутність цього поняття таким чином: «компетентність стосовно структури змісту освіти, що побудована в сучасних стандартах за галузевим принципом і у програмах, виводить універсальний метарівень, що в інтегрованому вигляді представляє освітні результати».

На думку українських педагогів, ключова компетентність є суб'єктивною категорією, що фіксує суспільно визнаний комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень тощо, що можна застосовувати в широкій сфері діяльності людини. Основні ознаки життєвих (ключових) компетенцій зазначено так:

· поліфункціональність: дають змогу вирішувати різноманітні проблеми в різних сферах особистого й суспільного життя;--

· надпредметність і міждисциплінарність: застосовані не лише у школі, а й на роботі, у сім'ї, політичній сфері тощо;--

· багатовимірність: охоплюють знання, розумові процеси, інтелектуальні, навчальні й практичні вміння, творчі відкриття, стратегії, технології, процедури, емоції, оцінку тощо;--

· забезпечують широку сферу розвитку особистості та її логічного, творчого й критичного мислення, самопізнання, самовизначення, самооцінки, самовиховання тощо.

Поняття «компетентність» ширше від понять «знання, уміння і навички», воно включає їх у себе. Компетенції належать до діяльності, компетентність характеризує суб'єкта діяльності. Компетенція та компетентність відображають цілісність та інтегральну сутність результату освіти на будь-якому рівні і в будь-якому аспекті. Таким чином, компетентність -- інтегральна характеристика особистості, яка визначає її здатності вирішувати проблеми й типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, різних сферах діяльності, на основі використання знань, навчального й життєвого досвіду і відповідно до засвоєних програмою цінностей.

Компетентність можна розглядати як досвід різної діяльності, результатом якої стають уміння, здібності, особистісні орієнтації.

Пунктом 15 статті 1 «Основні терміни та їх визначення» розділу І «Загальні положення» «Закону про освіту» (2017) компетентність визначено як «динамічну комбінацію знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, проводити професійну та/або подальшу навчальну діяльність».

Чинний «Закон про освіту» (2017, поточна редакція від 16.07.2019) декларує досягнення мети повної загальної середньої освіти через формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності:

· вільне володіння державною мовою;

· здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;

· математична компетентність;

· компетентності в галузі природничих наук, техніки та технологій;

· інноваційність;

· екологічна компетентність;

· інформаційно-комунікаційна компетентність;

· навчання впродовж життя

· громадянські та соціальні компетентності, пов'язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;

· культурна компетентність;

· підприємливість та фінансова грамотність;

· інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

Вимоги до обов'язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти початкової ланки визначає чинний ДСПО, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87.

Мета початкової освіти, що зазначена в ДСПО, серед інших компонентів наголошує на розвитку «компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб» дитини.

Вимоги до обов'язкових результатів навчання визначаються з урахуванням компетентнісного підходу до навчання, в основу якого покладено ключові компетентності.

Саме досвід здобувачів освіти, їхні потреби, які мотивують до навчання, знання та вміння, які формуються в різному освітньому середовищі (школі, родині), різноманітних соціальних ситуаціях і зумовлюють формування ставлення до них, закладено в основу формування ключових компетентностей.

А спільними для всіх ключових компетентностей у ДСПО зазначено такі вміння, як читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно й письмово, критично та системно мислити, творчість, ініціативність, здатність логічно обґрунтовувати позицію, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв'язувати проблеми, співпрацювати з іншими особами (див. табл. 3).



Таблиця 3

Назви ключових компетентностей, визначених Європейським Союзом (2018)	Назви ключових компетентностей Державного стандарту початкової освіти України (2018)
1. Грамотність (Literacy competence) 2. Мовна компетентність (Languages competence) 3. Математична компетентність та компетентність у науках, технологіях та інженерії (Mathematical competence and competence in science, technology and engineering) 4. Цифрова компетентність (Digital competence) 5. Особиста, соціальна та навчальна компетентність (Personal, social and learning competence) 6. Громадянська компетентність (Civic competence) 7. Підприємницька компетентність (Entrepreneurship competence) 8. Компетентність культурної обізнаності та самовираження (Cultural awareness and expression competence)	1. Вільне володіння державною мовою 2. Здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами 3. Математична компетентність 4. Компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій 5. Інноваційність 6. Екологічна компетентність 7. Інформаційно-комунікаційна компетентність 8. Навчання впродовж життя 9. Громадянські та соціальні компетентності 10. Культурна компетентність 11. Підприємливість та фінансова грамотність

Ефективне формування кожної з компетенцій неможливе без її всебічного опису, осмислення, визначення особливостей її утворення, а також конкретних методів та умов організації навчального процесу.

1. Вільне володіння державною мовою, що передбачає вміння усно й письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях.

Найпотрібніша для людини компетентність визначається такими критеріями володіння мовою:

· дотримання норм сучасної української мови, сучасного правопису, створеного на фундаменті української правописної традиції з урахуванням новітніх мовних явищ, що набувають поширення в різних сферах суспільного, наукового та культурного життя;

· уміння правильно, точно, виразно передавати свої думки засобами мови та мовлення;

· володіння культурним науковим та професійним мовленням з метою дії на розум та почуття;

· удосконалення своєї мовленнєвої культури як гуманітарної складової особистості;

· володіння мовленням як зброєю думки, володіння етикетом мовлення;

· поважне ставлення до мови та мовлення колисок української духовної культури та національної ментальності;

· толерантне мовлення.

У результаті опанування цією компетентністю в учнів формується «поцінування української мови як державної чинника національної ідентичності, готовність активно послуговуватися українською мовою в усіх царинах життя».

2. Здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади, можливість розуміти прості висловлювання іноземною мовою, спілкуватися нею у відповідних ситуаціях, оволодіння навичками міжкультурного спілкування.

Здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами означає спроможність висловлювати свої думки іноземною мовою і розуміти інших; усвідомлювати й приймати культурні відмінності та різноманіття; прагнення до міжмовного і міжкультурного спілкування.

Ця компетентність ґрунтується на нерозривній єдності мови й мислення, яку втілено в афористичній мудрості «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина». Становленню аналізованої компетентності сприятиме застосування сучасних педагогічних технологій, складником яких є тексти підручників інтегрованого курсу «Я досліджую світ» відповідної тематики: «Ми європейці», «Україна європейська держава», «Україна та її сусіди».

3. Математична компетентність передбачає виявлення простих математичних залежностей у навколишньому світі, моделювання процесів та ситуацій із застосуванням математичних відношень та вимірювань, усвідомлення ролі математичних знань та вмінь в особистому і суспільному житті людини.

Математична предметна компетентність визначається як особистісне утворення, що характеризує здатність учня створювати математичні моделі процесів навколишнього середовища, застосовувати досвід математичної діяльності під час розв'язування навчально-пізнавальних та практично зорієнтованих задач, необхідних для самореалізації учнів у швидкозмінному світі.

Компетентність передбачає формування різнобічної особистості, яка мислить, аналізує і синтезує вихідні дані, що описують певну ситуацію, знаходить правильні, об'єктивні, практичні, раціональні шляхи її розв'язання; уміє оцінити і зробити висновки щодо певних фактів та явищ математичного змісту, що передбачає перенесення цих навичок на події і ситуації об'єктивного навколишнього світу. Очікуваний результат опанування математичної компетентності кожній дитині має принести інтелектуальне задоволення від причетності до пізнання науки, котра описує реалії довкілля в різних сферах діяльності, науки, навички якої потрібні всім людям.

4. Компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій передбачають формування допитливості, прагнення шукати і пропонувати нові ідеї, самостійно чи в групі спостерігати та досліджувати, формулювати припущення і робити висновки на основі проведених дослідів, пізнавати себе і навколишній світ шляхом спостереження та дослідження.

Діяльністю складова компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій базується на пізнавальній і творчій активності учнів і включає ведення спостережень за об'єктами природи зі з'ясуванням причинно-наслідкових зв'язків між явищами природи і життєдіяльністю людини, умінням здійснювати пошуково-дослідницьку, практичну і природоохоронну діяльність, робити висновки і узагальнення, створювати проекти для стимулювання пізнавального інтересу, розвитку спостережливості. Це здатність учнів вирішувати пізнавальні, проблемні і практичні задачі у сфері відносин «людина природа».

Компетентність у галузі техніки і технологій передбачає формування допитливості, прагнення шукати і пропонувати нові ідеї, самостійно чи в групі виготовляти різноманітні об'єкти праці, формулювати припущення і робити висновки на основі виконаної роботи, пізнавати себе і навколишній світ шляхом предметно-перетворювальної діяльності. У процесі формування технологічної компетентності у школярів формуються наступні уміння та ставлення:

· розумно та раціонально користуватися природними ресурсами, економно використовувати матеріали;

· порівнювати фізико-хімічні властивості конструкційних матеріалів;

· обґрунтовувати технології проектування та виготовлення виробу;

· намагатися організовувати безвідходне виробництво, вторинну переробку матеріалів;

· аналізувати, формулювати гіпотези, збирати дані, проводити експерименти, аналізувати та узагальнювати результати;

· усвідомлювати роль навколишнього середовища для життя і здоров'я людини;

· розуміти важливість грамотної утилізації відходів виробництва;--

· шанобливо ставитися до природи, праці.

Молодші школярі у процесі трудового навчання вчаться визначати у співпраці з учителем та іншими учнями алгоритм взаємодії для розв'язання практичних соціально значимих завдань чи проектів; раціонально використовувати різноманітні матеріали, обґрунтовувати власну позицію щодо розвитку новітніх ресурсозбережувальних та екологічно чистих технологій обробки матеріалів; уміння оцінювати результати власної діяльності та усвідомлення важливості дотримуватися етикету для створення власного позитивного іміджу.

5. Інноваційність означає відкритість до нових ідей, ініціювання змін у близькому середовищі (клас, школа, громада тощо), формування знань, умінь, ставлень, що є основою компетентнісного підходу, забезпечують подальшу здатність успішно навчатися, провадити професійну діяльність, відчувати себе частиною спільноти і брати участь у справах громади.

Спроможність до інноваційної діяльності, або інноваційність, передбачає здатність генерувати нові ідеї та втілювати їх у життя, нетрадиційно розв'язувати проблеми із застосуванням нестандартних форм мислення, а також творчих здібностей, діяти в нетипових ситуаціях, спроможність планувати, організовувати проекти, аналізувати, спілкуватися, опитувати, оцінювати, працювати самостійно і в групі (команді).

Формування мотивації на інноваційну діяльність і формування здатності до інноваційної діяльності в якості обов'язкових результатів навчального процесу створили нову освітню реальність, системоутворюючим початком якої стає виконання кожним інноваційного проекту.

Важко було ввести у ДСПО інноваційний зміст, але ще важче довести на практиці освітню значущість цього виду навчальної діяльності та отримання заданих особистісних і предметних результатів.

Виникає проблема готовності вчителів до цього виду педагогічної діяльності. Ми рекомендуємо всім учителям передусім освоїти методику організації навчальної діяльності школярів з виконання індивідуальних навчальних інноваційних проектів. Важливо освоювати основи інноватики, науки про сутність, створення та життєвий цикл інноваційних продуктів.

У змісті кожного навчального предмета є можливість для інноваційної проектної діяльності, у тому числі предметів інтегрованого курсу «Я досліджую світ».

Саме інноваційна компетентність зароджує:

· уміння висувати гіпотези, засновані на емпіричному досвіді, що визначають проектування інноваційного продукту;

· уміння використовувати надбаний на інших заняттях досвід дослідницької, проектної, конструкторської, експериментальної діяльності учнів як основу науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи як обов'язкового компонента проектування життєвого циклу інноваційного продукту для перевірки висунутої гіпотези;

· уміння презентувати та впроваджувати власні розробки;

· уміння моніторити ринок товарів для встановлення споживчої вартості продукту тощо.

6. Екологічна компетентність передбачає усвідомлення основи екологічного природокористування, дотримання правил природоохоронної поведінки, ощадного використання природних ресурсів, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства.

Екологічна грамотність відображається в усвідомленні людини себе частиною природи й ролі довкілля для життя і здоров'я; відповідальності

за природу як національне багатство; спроможності раціонально користуватися природними ресурсами, дотримуватися здорового способу життя; нетерпимості до всього, що завдає шкоди довкіллю.

Діяльнісний компонент екологічної компетентності передбачає: уміння практично застосовувати екологічні знання при з'ясуванні, вирішенні і попередженні екологічних проблем, покращення стану навколишнього середовища, наявність практичного досвіду екологічної діяльності.

Екологічна діяльність включає участь школярів у розробці і реалізації навчальних проектів, спрямованих на покращення стану навколишнього середовища, виявлення і вирішення проблем місцевого (шкільного) співтовариства.

7. Інформаційно-комунікаційна компетентність полягає в опануванні основами цифрової грамотності для розвитку і спілкування, здатності до безпечного та етичного використання засобів інформаційно-комунікаційної компетентності в навчанні та інших життєвих ситуаціях.

Формування інформаційно-комунікаційної компетентності розглядається як формування не тільки технологічних навичок, а й здатності використовувати сучасні ІКТ для роботи з інформацією. Учні мають уміти шукати потрібні дані, організовувати, обробляти, аналізувати та оцінювати їх, а також продукувати і поширювати інформацію відповідно до своїх цілей. Ця здатність забезпечує школярам і вчителям можливість успішно продовжувати освіту впродовж усього життя, жити і працювати в інформаційному суспільстві.

Уведене поняття ІКТ-грамотності визначає, якими навичками і вміннями має володіти людина, щоб її можна було назвати грамотною в цьому сенсі. Перелік цих навичок і умінь наведено в порядку підвищення складності пізнавальних (когнітивних) дій для їх виконання:

· визначення інформації здатність використовувати інструменти ІКТ для ідентифікації та відповідного подання необхідної інформації;

· доступ до інформації уміння збирати і / або витягувати інформацію;

· управління інформацією уміння застосовувати існуючу схему організації або класифікації;

· інтегрування інформації уміння інтерпретувати і представляти інформацію. Сюди входить узагальнення, порівняння та протиставлення даних;

· оцінювання інформації уміння виносити судження про якість, важливість, корисність або ефективність інформації;

· створення інформації уміння генерувати інформацію, адаптуючи, застосовуючи, проектуючи, винаходячи або розробляючи її;

· повідомлення інформації здатність належним чином передавати інформацію в середовищі ІКТ. Сюди належить здатність направляти електронну інформацію певній аудиторії і передавати знання у відповідному напрямку.

8. Навчання впродовж життя передбачає опанування вміннями і навичками для подальшої освіти, організацію власного навчального середовища, отримання нової інформації з метою застосування її для оцінювання навчальних потреб, визначення власних навчальних цілей та способів їх досягнення, навчання працювати самостійно й у групі.

Здатність навчатися впродовж життя означає спроможність знаходити і засвоювати нові необхідні знання, прирощувати вміння й навички. Вона закладається ще з дошкілля, стимулюється, усвідомлюється, розвивається й удосконалюється необмежено в часі.

Важлива роль належить мотивації в системі навчальної діяльності, уміння пробудити і закріпити в учнів стійке позитивне відношення до навчальної діяльності.

9. Громадянські та соціальні компетентності пов'язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, усвідомленням рівних прав і можливостей, що передбачають співпрацю з іншими особами для досягнення спільної мети, активність у житті класу і школи, повагу до прав інших осіб, уміння діяти в конфліктних ситуаціях, пов'язаних з різними проявами дискримінації, цінувати культурне розмаїття різних народів та ідентифікацію себе як громадянина України, дбайливе ставлення до власного здоров'я і збереження здоров'я інших людей, дотримання здорового способу життя.

Громадянська та соціальна компетентності проявляються у формах поведінки, спрямованих на ефективну та конструктивну участь у суспільному і громадському житті.

Педагогічні завдання формування громадянської ідентичності нерозривно пов'язані з формуванням громадянської компетентності учнів.

Громадянська компетентність це сукупність здібностей, що дозволяють індивіду активно, відповідально й ефективно реалізовувати комплекс громадянських прав і обов'язків у демократичному суспільстві.

Громадянська компетентність не може бути сформована без опори на громадянські цінності і не може реалізовуватися поза системою ціннісних орієнтирів. Вона передбачає наявність певної життєвої позиції і внутрішньої готовності до її реалізації і може в повній мірі проявитися тільки в реальній життєвій ситуації.

Громадянська освіта це система виховання і навчання особистості, яка передбачає створення умов для становлення моральної громадянської позиції, громадянської компетентності та набуття досвіду суспільно корисної громадської діяльності в контексті безперервної освіти.

Однак громадянську освіту неможливо реалізувати через окремий інтегрований курс чи предмет. Це цілісна система. Цілі й завдання громадянської освіти реалізуються на інтегративній основі в межах усіх предметів, у позаурочній діяльності учнів. Урок може і має стати тим місцем, на якому відбувається або запуск процесів демократизації в освітній установі, або аналіз досвіду громадянської дії та поведінки.

Громадянська компетентність тісно пов'язана з універсальними вміннями і здібностями, які проявляються в різних сферах життя. Освоєння учнями способів та прийомів дослідницької діяльності, пошуку та аналізу інформації, вирішення конфліктів, спілкування, прийняття рішень, оволодіння навчальними навичками усе це сприяє розвитку громадянських компетентностей. Розуміння цього дозволить педагогам наповнити новим змістом звичні заняття, використовувати повного мірою багатющі можливості учительської кооперації та міжпредметних зв'язків.

Інтерактивні методи навчання дозволяють дитині на уроці відчути себе не пасивним об'єктом педагогічного впливу, а повноправним учасником проектування пізнавальної діяльності. До найбільш успішних інтерактивних методів у сфері громадянської освіти належать, зокрема, соціальне проектування, різні форми дискусійного обговорення соціально значущих проблем (у форматі дебатів, круглого столу), рольових та ділових ігор тощо. У Додатку до цього розділу ви можете познайомитися з технологією використання деяких із цих методів.

Проблемні методи дозволяють зробити пізнавальну задачу актуальною для кожного учня в класі. Рішення пізнавальних продуктивних завдань, пов'язаних з необхідністю дати оцінку сучасним історичним подіям і персоналіям, соціальним явищам і фактам, буде сприяти формуванню емоційного ставлення до них.

Для розвитку сфери саморегуляції дитину важливо ставити в умови аналізу життєвих ситуацій. Наприклад, розглядаючи будь-яку історичну чи сучасну ситуацію, можна попросити дитину уявити себе на місці того чи іншого персонажа, припустити, які почуття він повинен відчувати, оцінити його дії, а потім попросити змоделювати свою поведінку в цій або подібній ситуації. Учитель не тільки занурює учня в будь-який історичний або соціальний сюжет, що сприяє досягненню навчальних цілей. Педагог викликає емоційну реакцію, пропонує ситуацію, що сприяє розвитку вмінь адекватно оцінювати і коригувати свої думки і дії, співвідносити свою поведінку з поведінкою інших людей, вибирати цілі і засоби їх досягнення. Одним із засобів досягнення цих цілей у навчальному процесі та позаурочній діяльності може виступати метод моральних дилем (див. Додаток).

Формуванню активної громадянської позиції сприяє демократичний устрій життя в школі, визначення цілей і мотивів громадянської діяльності. Для цього необхідно зовнішню імітацію демократії в школі перетворити в реальну сферу проявів самостійності і громадянської позиції.

Значно розширює демократичний устрій життя привнесення в нього досвіду участі дитини в соціальних проектах, поза навчальним закладом. Це вимагає тісного зв'язку шкіл з установами додаткової освіти, культури, різного роду громадськими організаціями.

Психолого-педагогічні дослідження разом з реальною практикою роботи освітніх установ указують на те, що досить широкий потенціал у даному плані має грамотно організована діяльність шкільного самоврядування.

10. Культурна компетентність передбачає залучення до різних видів мистецької творчості (образотворче, музичне та інші види мистецтв) шляхом розкриття і розвитку природних здібностей, творчого вираження особистості.

Закономірність формування культурної компетентності обізнаності та самовираження у сфері культури засобами інтегрованого курсу «Я досліджую світ» зумовлена органічною єдністю мови і представленої нею культури. Мова є культуротворчим началом, матеріалом та інструментарієм, складником, продуктом, вмістилищем і виразником національної культури.

Концентроване ознайомлення з культурними здобутками українства й інших народів, розвиток духовної сфери учнів відбуваються під час роботи з текстами підручника. Освіта має базуватись на культурних традиціях за посередництва розуму й тіла, а також бути включеною до контексту мистецтв і ремесел, мови та літератури, театру, пісні, танцю, заняття спортом.

11. Підприємливість та фінансова грамотність знаходять відображення в ініціативності, готовності відповідати за власні рішення, умінні організовувати свою діяльність для досягнення цілей, усвідомленні етичних цінностей ефективної співпраці, готовності до втілення в життя ініційованих ідей, прийнятті власних рішень.

Підприємливість це здатність утілювати задуми в життя. Вона охоплює такі аспекти, як креативність, потяг до інновацій і вміння ризикувати, а також здатність планувати заходи і реалізовувати їх. Підприємливість також повинна стосуватися етичних цінностей і сприяти доброму управлінню.

Підприємливість і фінансова грамотність означають спроможність здобувачів освіти генерувати нові ідеї, приймати свідомі рішення і здійснювати ефективні дії з метою управління коштами на даний час і в майбутньому.

Усі ключові компетенції в рівній мірі істотні. Деякі з них є пересічними і пов'язаними між собою. Наприклад, здатність критично мислити, здатність до творчості, ініціативність, уміння вирішувати проблеми й оцінювати ризик тощо є істотними для всіх 11 ключових компетентностей.

3. Формування предметних компетентностей як сукупності знань, умінь, навичок з інтегрованого курсу «Я досліджую світ»

Окрім ключових компетенцій, загальних для всіх предметних галузей, важливими є предметні компетенції як специфічні здібності, потрібні для ефективного виконання конкретної дії в конкретній предметній галузі, що включають вузькоспеціальні знання, особливі предметні вміння, навички, способи мислення.

Ключові та предметні компетентності є базовими поняттями компетентнісного підходу. У науковій літературі побутують різні погляди на визначення поняття «предметна компетентність».

Виділяють ієрархію компетентностей:

· ключові компетентності належать до загального (метапредметного) змісту освіти;

· загальнопредметні компетентності належать до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей;

· спелціальнопредметні (предметні) компетентності -- компетентності, яких набуває людина при вивченні певного предмета упродовж конкретного навчального року або ступеня навчання.

Предметна компетентність набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов'язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань. Предметна компетенція це сукупність знань, умінь і характерних рис у межах предмета, що дозволяє особистості виконувати певні дії через власне ставлення.

Предметні компетентності забезпечуються засобами одного предмету, їхні зміст і структура чітко відповідають певним елементам навчального змісту. Вони визначаються на основі вимог до навчальних досягнень учнів, які вказано у програмі кожної освітньої галузі, а також як здатність учня успішно застосовувати сукупність знань і способів дій з певного предмета під час уроку або відповідно до життєвої ситуації.

Щоб учні ефективно застосовували предметні компетентності у процесі навчання, вчителю треба звернутися до активних методів навчання, зокрема дослідницького, експериментального. Оволодіння учнями початковими навичками експериментальної діяльності в молодшій школі спрямоване на використання набутих знань у практичній діяльності, формування пізнавальних інтересів, розвиток творчих здібностей.

Незважаючи на різноманітність підходів до змісту поняття «компетентності», усі вони відображають перехід освіти від змістово-предметної орієнтації до ефективної особистісно орієнтованої життєдіяльності кожної людини, чого не могла забезпечити традиційна система освіти. Завдання особистості бути компетентною, конкурентоспроможною.

Уведення поняття «предметна компетентність» до нормативної і практичної складової освіти дозволяє вирішувати проблему, яка полягає в тому, що учні можуть добре опанувати теоретичні знання, але відчувають труднощі в діяльності, що вимагає використання цих знань для вирішення конкретних життєвих завдань або проблемних ситуацій.

Предметна компетентність передбачає не лише засвоєння учнями не пов'язаних між собою знань і вмінь, а оволодіння ними в єдиному комплексі.

Перед початком формування предметної компетентності доцільно визначити її структуру та зміст. А тому варто звернутися до трактування складових компетентності вченими, що досліджували це питання.

Думки вчених щодо визначення внутрішньої структури компетентності неоднозначні, але вони єдині в тому, що здатність досягати значущих результатів у діяльності визначається наявністю знань і вмінь, мотивів ціннісних орієнтацій у галузі предметів, а також сформованістю рефлексивно-оцінних умінь.

Кількість складових компонентів предметної компетентності варіюється. Проте спільними для багатьох підходів є такі структурні елементи: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний та особистісний, який включає емоційно-вольовий, ціннісний, рефлексивний компоненти. Така структура відображає основні компоненти навчальної діяльності учнів (мотиваційний, змістовий та процесуальний).

Мотиваційний компонент предметної компетентності включає: усвідомлення значущості і цінності предмету в сучасному суспільстві; мотивацію до навчання й орієнтацію на використання цих дисциплін в діяльності, ціннісне відношення до вивчення.

Когнітивний компонент предметної компетентності можемо аргументувати рівнем знань школярів з предмета, які вони використовують для вивчення інших предметів, набуття умінь та навичок оперувати різними моделями в навчальній діяльності.

Використання набутих знань у практичній діяльності як умінь, навичок, досвіду визначає діяльнісний компонент цього виду компетентності.

Діяльнісний компонент містить володіння навичками використання алгоритмів, методів, способів, моделей у дослідницькій діяльності.

Особистісний компонент полягає у формуванні Я-концепції, ціннісних орієнтацій, усвідомленості, послідовності, раціональності, узагальненості прийняття рішень, здатності учня до вольових напружень, наполегливості, витривалості, стриманості тощо (див. сх. 1).

Схема 1. Елементи предметної компетентності

Ціннісна складова предметної компетентності учнів курсу «Я досліджую світ» це система цінностей молодших школярів у сфері відносин «людина-природа», «людина-людина» і природоохоронної практики. Когнітивну (знаннєву) складову предметної компетентності учнів з курсу «Я досліджую світ» становлять предметні знання. Знання з навчального курсу є міцними і функціональними, якщо вони приведені у відповідну систему і характеризуються цілісністю. Формування в учнів системи знань основа формування їх цілісності. Знаннєва складова предметної компетентності курсу «Я досліджую світ» повинна відповідати Державному стандарту початкової школи, сучасному розвитку наук, інтеграції знань з різних предметів, можливостям реалізації міжпредметних зв'язків у початковій школі.

Процес формування будь-чого здійснюється у діяльності. Діяльнісну складову предметної компетентності учнів становлять уміння, навички і оволодіння різними способами діяльності. Учень у процесі навчання постійно здійснює велику кількість дій: слухає, записує, розглядає, порівнює, тому важливо створювати умови для максимально самостійної діяльності школярів через різні форми, методи і засоби навчання.

...