Особливості підготовки магістрів-сходознавців в Університеті Яна Казимира у Львові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості підготовки магістрів-сходознавців в Університеті Яна Казимира у Львові

Р.Б. Тарнавський

Анотація

У статті уперше на основі архівних матеріалів з Державного архіву Львівської області комплексно проаналізовано специфіку підготовки магістрів-сходознавців у Львівському університеті міжвоєнного періоду як основу формування наукових шкіл професорів З. Смоґожевського, А. Клявека, С. Стасяка та В. Котвича.

Автор встановив, що ступінь магістра філософії в галузі орієнталістичних наук від часу його запровадження освітнім міністерством Польської Республіки (1927) і до осені 1939 р. у Львівському університеті здобуло 25 осіб (зокрема й провідні сходознавці М. Левіцький, Ф. Махальський, Л. Скужак, А. Кунст, Є. Завалинський). А ще деякі (зокрема, О. Пріцак) працювали над здобуттям цього ступеня.

Стверджено, що підготовка магістрів у галузі орієнталістичних наук була комплексною - філологічно-історичною та охоплювала проблеми мовознавства, історії літератури, історії, етнографії, географії, філософії, релігієзнавства тощо. Обсяг представлення тієї чи іншої ділянки залежав від групи, яку обирав студент, - мовної (алтаїст М. Левіцький), історії літератури (семітологи Ю. Бер, Л. Ґутман, І. Шенкер, індологи Е. Ґрубер, А. Кунст, М. Одерфельд) чи історії (дослідники історії Близького Сходу Я. Барух, Г. Бухман, А. Воронович, Р Ґюнсберґ, Я. Зальц, А. Квеллер, Я. Клінґер, Н. Кудеш, Ф. Махальський, М. Штайнер, тюркологи С. Александрович, Є. Завалинський та Р. Здзенський, монголісти Р. Вільбах і В. Франц, індолог Л. Скужак). підготовка магістр сходознавець університет

Система магістерських іспитів сприяла поєднанню декількох галузей сходознавства під час фахової підготовки студента (наприклад, арабістики та іраністики, іраністики та індології, монголістики та тюркології, тюркології та арабістики), а підготовка магістерської роботи мала розвинути його вміння працювати з джерелами (зокрема, здійснювати їхній переклад зі східних мов, критично осмислювати отриманий матеріал), аналізувати історіографію, застосовувати різноманітні дослідницькі методи.

Ключові слова: сходознавство, ступінь магістра філософії в галузі орієнталістичних наук, Львівський університет, Зиґмунт Смоґожевський, Алексий Клявек, Стефан Стасяк, Владислав Котвич

Annotation

FEATURES OF MASTERS IN ORIENTAL STUDIES PREPARATION AT JAN KAZIMIERZ UNIVERSITY IN LVIV

Roman Tarnavskyi DSc (History), Associate Professor Department of Ethnology Ivan Franko National University of Lviv

Lviv The article, based on archival materials from the State Archives of Lviv Region, analyzes the training of masters in the field of Oriental studies at Lviv University during the interwar period as a basis for forming scientific schools of professors Z. Smogorzewski, A. Klawek, S. Stasiak and W. Kotwicz.

The author investigated that 25 scholars received the degree of Master of Philosophy in Oriental studies from the time of its introduction by the Ministry of Education of the Poland Republic (1927) and until the autumn of 1939 at Lviv University (among them leading orientalists M. Lewicki, F. Machalski, L. Skurzak, A. Kunst, Ye. Zavalynskyi). A number of others (in particular, O. Pritsak) worked on obtaining this degree.

The author emphasizes that the training of masters in the field of Oriental studies was comprehensive - philological and historical, and covered the problems of linguistics, history of literature, history, ethnography, geography, philosophy, Religious studies, etc. The degree of particular area depended on the group chosen by the student - language (Altaic language researcher M. Lewicki), history of literature (semiticists J. Bar, L. Gutman, I. Schenker, indologists E. Gruber, A. Kunst, M. Oderfeld) or history (researchers of the history of the Middle East J. Baruch, H. Buchman, R. Gtinsberg, J. Klinger, N. Kudesch, A. Kweller, F. Machalski, M. Steiner, A. Woronowicz, J. Salz, turkologists S. Aleksandrowicz, Ye. Zavalynskyi, R. Zdzienski, specialists in Mongolian studies W. Frantz, R. Wilbach, indologist L. Skurzak).

The system of master's exams prompted to the combination of several fields of Oriental studies during the student's professional training (for example, Arabic and Iranian studies, Iranian studies and Indology, Mongolian studies and Turkology, Turkology and Arabic studies, etc.). The preparation of the master's thesis was to promote the development of students' skills to work with sources (in particular, to translate them from Oriental languages, critically interpret the material), analyze historiography, apply a variety of research methods.

Keywords: Oriental studies, Master's degree in philosophy in the field of Oriental sciences, Lviv University, Zygmunt Smogorzewski, Wladyslaw Kotwicz, Stefan Stasiak, Aleksy Klawek

Вступ

На середину 1920-х років у тодішній Польській Республіці було декілька головних сходознавчих центрів: 1) Університет Яна Казимира у Львові та Польське орієнталістичне товариство, засноване у Львові 1922 р.; 2) Яґеллонський університет у Кракові; 3) Варшавський університет і Східний інститут у Варшаві (діяв з 1926 р.).

Кожний з цих осередків мав свою специфіку. Наприклад, університети різнилися за наявністю/відсутністю та рівнем розвитку в них тих чи інших галузей сходознавства; визначальним чинником тут був викладацький склад. Зокрема, професор Владислав Котвич (викладав сходознавство в Санкт-Петербурзі/Петрограді), обираючи між Яґеллонським університетом та Університетом Яна Казимира у Львові, спинився на останньому, чим посприяв становленню у Львові алтаїстичного осередку. У Кракові провідним сходознавцем залишився знавець турецької, арабської та перської філології адеуш Ковальський, якого вважають творцем краківської орієнталістики. Від середини 1920-х років у Варшавському університеті розпочав викладати колишній професор Львівського університету семітолог Мойжеш Шорр (уродженець Перемишля; сходознавчу освіту здобув у Відні та Берліні). В Університеті Яна Казимира у Львові замість єдиного до того напряму “Семітська філологія” від останньої третини 1920-х років існували два окремі напрями: арабістика (представляв професор гуманітарного факультету Зиґмунт Смоґожевський) та гебраїстика (професор теологічного факультету, уродженець Познанщини Алексий Клявек). Додамо, що З. Смоґожевський, як і В. Котвич, походив з теренів сучасної Литви та був випускником факультету східних мов Петербурзького університету, де й розпочав свою викладацьку кар'єру. Вибір між Львівським і Варшавським університетом на користь останнього в середині 1920-х років зробив індолог Станіслав Шаєр, який надалі сформував варшавський індологічний осередок та впливав на розвиток сходознавства у Варшаві загалом. Перетворення Університету Яна Казимира у Львові на провідний центр індологічних студій, започатковане ще професором порівняльної граматики індоєвропейських мов та індійської філології Анджеєм Ґавронським, відбулося завдяки уродженцю Варшави, вихованцю багатьох європейських університетів Стефану Стасяку [Szkice z dziejow polskiej orientalistyki 1957, 1966, 1969, 2010, 2013, 2015; Козицький 2007b; Козицький 2017; Olszowska 2018].

Аналіз діяльності сходознавчих осередків міжвоєнної Польської Республіки дає підстави стверджувати, що значна увага у відновленій державі до орієнталістики була зумовлена, серед іншого, намаганням встановити чи активізувати зв'язки з країнами та народами Сходу. Зокрема, Східний інститут у Варшаві мав виражений політично-ідеологічний вектор діяльності, а в університетах сходознавці викладали й для майбутніх правників-міжнародників і дипломатів. Наприклад, на дипломатичних студіях Університету Яна Казимира у Львові, що в 1930-х роках діяли на факультеті права, можна виокремити напрям “Проблеми Сходу та східні мови”. Його представляли професори і лектори східних мов гуманітарного факультету З. Смоґожевський і В. Котвич, Ібрагім бен Бануг Шейх, Ахмед бен Хадж Куйдер Харбі та Мохамед Аґабек-заде Садик-бей (у 1919-1920 рр. був заступником міністра внутрішніх справ Азербайджанської Республіки), а також як запрошені викладачі професор Варшавського університету Ян Яворський і радник Міністерства закордонних справ Республіки Польща Ян Фрилінґ [UJK. Program (spis) wykladow 1930/31, 15; 1931/32, 21-23; 1932/33, 19-22; 1933/34, 19-22; 1934/35, 17-20; 1935/36, 17-21; 1936/37, 15-19; 1937/38, 15-19; 1938/39, 15-19].

Зважаючи на багатовекторність проблематики, пов'язаної з розвитком сходознавства в міжвоєнній Польщі, вона знайшла висвітлення в багатьох дослідженнях. Виокремимо насамперед багатотомну колективну працю “Замальовки з історії польської орієнталістики” (“Szkice z dziejdw polskiej orientalistyki”Ўў[Szkice z dziejow polskiej orientalistyki 1957; 1966; 1969; 2010; 2013; 2015].

Що стосується історіографії сходознавчих студій безпосередньо у Львівському університеті, то ще 1980 р. його випускник, а на той час - професор-емерит Яґеллонського університету Тадеуш Левіцький опублікував статтю “З історії львівської орієнталістики” (“Z dziejow orientalistyki Iwowskiej”), де коротко схарактеризував сходознавчі професорські кафедри та орієнталістичний інститут Університету Яна Казимира у Львові [Lewicki 1980]. На початку 1990-х років у провідному сходознавчому журналі України “Східний світ” опубліковано статтю Яреми Полотнюка “Сходознавство у Львівському університеті”, у якій відомий перекладач та ученийіраніст найбільше уваги присвятив саме міжвоєнному періоду (крім професорівсходознавців і лекторів східних мов, у розвідці згадано деяких їхніх найвідоміших учнів - науковців та університетських професорів) [Полотнюк 1993, 126-129]. Нині комплексним дослідженням історії сходознавчих студій у Львівському університеті займається доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн ЛНУ імені Івана Франка Андрій Козицький, авторству якого належить значна кількість ґрунтовних статей, що стосуються різних аспектів теми [Козицький 2002; 2007a; 2007b; 2010a; 2010b; 2017; 2018-2019]. А. Козицький також є автором статей про професорів-сходознавців Львівського університету до довідкових видань - біобібліографічного словника “Сходознавство і візантологія в Україні в іменах”, підготовленого Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України [Сходознавство і візантологія... 2011], та двотомної праці “Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка” [Encyclopedia 2011; 2014]. Окремі аспекти з історії розвитку сходознавства у Львові в міжвоєнний період можна почерпнути з розвідки Данила Радівілова [Радивилов 2013]. Порівняльну характеристику сходознавчих осередків Університету Яна Казимира у Львові та Яґеллонського університету здійснила Кароліна Ванда Ольшовська [Olszowska 2018].

Мовлячи про окремих представників львівських сходознавчих шкіл, які були вихованцями Університету Яна Казимира у Львові, зазначимо, що докладний життєпис Омеляна Пріцака представлено у статті Юрія Кочубея [Кочубей 1999]. Постать О. Пріцака досліджує й Андрій Фелонюк, який є також автором найповніших розвідок про ще одного знакового представника української сходознавства - Євгена Завалинського [Фелонюк 2010; 2013; 2015]. Матеріали, важливі для висвітлення біографій Алі Вороновича та Стефана Мустафи Александровича, підготували до друку Ґжеґож Червінський та Еуґенія Максімович [Ali Woronowicz i Mustafa Aleksandrowicz... 2019]. Відомості про Францішека Махальського, Мар'яна Левіцького, Арнольда Кунста, Людвіка Скужака та інших відомих сходознавців можна знайти в довідкових виданнях (зокрема, електронних) та на сайтах університетів, де ці вчені працювали у другій половині ХХ ст. Натомість постаті багатьох зі схарактеризованих у пропонованій статті магістрів, на жаль, досі залишаються недослідженими.

Метою статті є комплексний аналіз підготовки магістрів-сходознавців в Університеті Яна Казимира у Львові впродовж 1927-1939 рр. Докладне висвітлення зазначеної проблематики важливе як з погляду дослідження біографій окремих науковців, так і загальних тенденцій розвитку сходознавства в міжвоєнному Львові, формування ядра наукових шкіл провідних польських сходознавців - З. Смоґожевського, А. Клявека, С. Стасяка та В. Котвича. Зважаючи на те, що в історіографії інформація з теми уривчаста та скупа, її розкриття стало можливим лише завдяки опрацюванню першоджерел, зокрема матеріалів 26-го фонду (“Львівський університет”) Державного архіву Львівської області (далі - ДАЛО). На жаль, нам не вдалося віднайти рукописи магістерських робіт випускників Університету Яна Казимира у Львові. Можливо, вказівки на те, у яких наукових підрозділах вони опинилися після захисту, сприятимуть подальшим пошукам текстів цих досліджень.

1. Магістри-сходознавці: штрихи до колективного просопографічного портрета

У середині 1920-х років на філософських, гуманітарних та математично-природничих факультетах університетів Польської Республіки відповідно до розпорядження міністра віросповідань та публічної освіти від 26 листопада 1925 р. розпочалося запровадження магістерської системи. Відтоді закінчити вищі студії в різних галузях знань можна було абсольвентом (без наукового ступеня) або магістром філософії (вважався нижчим науковим ступенем). Від початку 1930-х років (завершення перехідного періоду) без ступеня магістра стало неможливо не лише здобути ступінь доктора філософії, а и обійняти посаду гімназійного професора - наявність диплома магістра стала обов'язковою умовою допуску до вчительського іспиту (саме через це на початках впровадження нової системи спостерігаємо здобуття нижчого наукового ступеня докторами філософії). Основою для успішного функціонування в університетах магістерської системи мали стати не тільки професорські кафедри і доцентури, а и підрозділи наукового спрямування - семінари (існували поряд із семінарами як формами навчання), заклади, інститути [Ustawa z dnia 13 lipca 1920 r. o szkolach akademickich 1920, 1291; Rozporz?dzenie MinisКЛa W.R.O.P. z dnia 26 listopada 1925 roku… 1926, 146-150; Okolnik Ministerstwa W.R.O.P. z dnia 2 kwietnia 1926 roku... 1926, 180-184; Тарнавський2020, 321-345].

Розпорядження міністра віросповідань та освіти у справі програми студій та іспитів для здобуття ступеня магістра філософії в галузі орієнталістичних наук (офіційна назва) датоване 17 вересня 1927 р. [Rozporz?dzenie MinisКЛa W.R.O.P. z dnia 17 wrzesnia 1927 r.... 1927, 430-431]. На той час в Університеті Яна Казимира у Львові, крім професорських кафедр сходознавчого спрямування, діяв орієнталістичний інститут, у структурі якого було чотири семінари: a) семінар індоєвропейського мовознавства та індійської філології, яким керував Єжи Курилович, доцент, а далі - професор індоєвропейського мовознавства; b) семінар індійської філології та культури під керівництвом С. Стасяка, спершу заступника професора, згодом - професора індійської філології зі спеціальним оглядом історії культури та філософії; с) семінар Близького Сходу (керівник З. Смоґожевський); d) семінар Далекого Сходу (керівник В. Котвич). Проте вже на початку 1930-х років відбулися зміни: семінар під керівництвом Є. Куриловича перейменували на “семінар індоєвропейського мовознавства та іранської філології”; семінар Близького Сходу після смерті в 1931 р. З. Смоґожевського очолив професор біблійних наук Старого Завіту теологічного факультету А. Клявек, який на гуманітарному факультеті був у статусі заступника професора орієнталістичних наук. У 1933 р. структура орієнталістичного інституту зазнала кардинальних трансформацій. Семінари залишилися тільки як форми навчального процесу, а структурними одиницями в межах інституту стали два заклади: заклад індійської філології та культури очолив С. Стасяк (окремий відділ підрозділу становили збірки професора А. Ґавронського та колишньої кафедри культури Близького Сходу), а заклад Далекого Сходу - В. Котвич. Тоді ж самостійним підрозділом поряд з орієнталістичним інститутом став заклад індоєвропейського мовознавства під керівництвом Є. Куриловича. Від середини 1930-х років поряд із ним і два заклади сходознавчого спрямування діяли уже як цілком самостійні структурні одиниціЈє очолений С. Стасяком підрозділ - як заклад індійської філології (зі збірками професора А. Ґавронського та колишньої кафедри культури Близького Сходу), а підрозділ під керівництвом В. Котвича - як заклад орієнталістичних наук. Такою структура наукових підрозділів сходознавчого спрямування залишалася до осені 1939 р. [Лисий, Тарнавський 2021, 608-609].

Наголосимо, що в межах цих підрозділів формувалися наукові школи Львівського університету. Основою цих середовищ ставали доктори і магістри, які свої дослідження готували саме в семінарах та закладах тих чи інших професорів. Із 1 873 магістрів з різних галузей гуманітаристики, підготовлених в Університеті Яна Казимира у Львові, дипломи магістрів-сходознавців на кінець червня 1939 р. здобули тільки 25 осіб. Загальні відомості про них наводимо в таблиці 1 [дані за: ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 15, 23, 78, 104, 203, 276, 316, 517, 549, 557, 678, 690, 707, 796, 828, 953, 967, 1013, 1185, 1186, 1297, 1595, 1785, 1944, 1998; оп. 15, спр. 1383-1385].

Таблиця 1

Магістри-сходознавці Львівського університету

На основі матеріалів таблиці бачимо, що молоді науковці, які здобули в Університеті Яна Казимира у Львові магістерські ступені зі сходознавства, походили переважно з українських етнічних земель, проте за походженням більшість із них були євреями чи поляками. Українцем був Є. Завалинський, а М. Александрович та А. Воронович - татарами [Фелонюк 2010; Slownik biograficzny Tatarow polskich... 2016]. Соціальне походження магістрів також різне. Наприклад, Ф. Махальський народився в сім'ї польських селян, які працювали у США. Коли майбутньому провідному польському іраністу було шість років, він з батьками переїхав до Жолині поблизу Ланьцута [Encyclopaedia Iranica 2006]. Батько Є. Завалинського працював у Львові монтером телеграфних ліній, а мати була хатньою господинею [Фелонюк 2010, 30J].

Протоколи складання іспитів для здобуття ступеня магістра філософії в галузі орієнталістичних наук на гуманітарному факультеті Львівського університету (в ДАЛО віднайдено їх лише за 1929-1932 та за 1939 рр.) дають змогу встановити ще деяких студентів, які прагнули здобути цей ступінь. Наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років - майбутній провідний польський сходознавець Тадеуш Левіцький (Tadeusz Lewicki)², Гелена Флюґер (Helena Flugero^na), Ушер Фріденберґ (Uszer Friedenberg), Шіа Герш Рехтер (Schia Hersch Rechter), Еуґеніюш Лабінський (Eugenjusz Labinski), Іцаак Брюлль (Izaak Brull), Йоель Бабад (Joel Babad), а в останній рік існування у Львівському університеті магістерської системи - Іґнаций Райх (Ignacy Reich), Станіслава Марія Пітера (Stanislawa Maria Pitera) та Омелян Пріцак³ [ДАЛО, ф. 26, оп. 7, спр. 2153, 2189, 2215, 2429].

Наперед зазначимо, що магістри філософії в галузі орієнталістичних наук могли застосувати здобутий фах у багатьох сферах. Наприклад, С. Александрович після закінчення вищих студій у Львівському університеті працював у бюро преси та пропаганди польського посольства в Каїрі, паралельно навчаючись в Університеті Аль-Азгар (разом з А. Вороновичем він дістав можливість навчатися там за підтримки Міністерства закордонних справ Польської Республіки та Східного інституту у Варшаві) [Slownik biograficzny Tatarow polskich. 2016, 29,193].

Проте основною сферою зайнятості магістрів-сходознавців вважалася наукова чи викладацька діяльність (на початках - на науково-допоміжних посадах або на посадах лекторів східних мов). Існувала навіть практика, коли ці посади в університетах обіймали здібні до науки студенти, рухаючись далі кар'єрними сходами. Наприклад, у другій третині 1920-х років демонстратором семінару Близького Сходу в Університеті Яна Казимира у Львові був Я. Клінґер, наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років демонстратором, заступником асистента цього підрозділу працював Ф. Махальський, а на 1932/1933 навчальний рік цю посаду обійняла Р Вільбах.

М. Левіцький від кінця 1920-х років працював демонстратором, далі - молодшим асистентом очоленого В. Котвичем семінару Далекого Сходу, а з 1933 р. й до останньої третини 1930-х років - старшим асистентом закладу під його керівництвом; наприкінці десятиліття цю посаду обіймав Л. Скужак. На 1933 р. заступницею асистента закладу індійської філології та культури, який очолював С. Стасяк, була Е. Ґрубер. Згодом цю посаду обійняв представник наукової школи С. Стасяка Микола Алтухов (народився 12 жовтня 1912 р. в Києві) [Лисий, Тарнавський 2021, 608-609; Encyclopedia 2011, 133].

Постать М. Алтухова цікава для ілюстрування тенденцій, притаманних здобуттю ступеня магістра філософії у Львівському університеті у другій половині 1930-х років. Зокрема, останній диплом у цій галузі університет видав 26 червня 1935 р. У наступні роки молоді науковці, які цікавилися сходознавством, захищалися з інших галузей (зокрема, історії). Наприклад, М. Алтухов 23 лютого 1938 р. здобув ступінь магістра філософії саме з історії [ДАЛО, ф. 26, оп. 15, спр. 1385, 54зв.]. А в середині квітня та серпні 1939 р. до екзаменаційної комісії гуманітарного факультету Львівського університету з проханням визнати його магістерську роботу та відбуті практичні заняття зі сходознавства за кваліфікаційні для здобуття магістерського ступеня в галузі історії звертався Я. Клінґер [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 828, 27, 28]. Очевидно, це було пов'язано з бажанням здобути фах для викладання історії в гімназіях (у часи економічної кризи, яку пережило характеризоване покоління молодих сходознавців, праця в середній школі видавалася надійнішою). У цьому контексті додамо, що ще в червні 1932 р. доктор і магістр зі сходознавства Ф. Махальський здобув диплом магістра філософії в галузі польської філології і до 1939 р. викладав польську літературу в гімназіях Тлумача і Тернополя [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 1185; Encyclopaedia Iranica 2006].

2. Лекційні курси та практичні заняття

Згідно з нормами міністерського розпорядження від 17 вересня 1927 р., першочергове значення надавалося кількості семестрів, протягом яких навчався студент: допустити до підсумкового іспиту його могли лише за умови, що він відбув щонайменше шість триместрів семінарських вправ (практичних занять). Окрім того, уточнювалась умова зарахування триместру: загальна кількість годин прослуханих лекцій і виконаних вправ зі сходознавчих дисциплін мала становити не менше семи годин на тиждень [Rozporz?dzenie MinisКЛa W.R.O.P. z dnia 17 wrzesnia 1927 r.... 1927, 431].

Дисципліни сходознавчого спрямування викладали в Університеті Яна Казимира на різних факультетах - філософському (від 1924 р. - гуманітарний), теологічному (в межах напряму “Біблійні науки Старого Завіту та східні мови”, за який відповідали передусім А. Клявек та доценти Юзеф Попліха й Атаназий Урбан Фіц), юридичному (в межах згаданих дипломатичних студій). На основі аналізу офіційного статистично-довідкового видання Львівського університету (силабусів) “Університет Яна Казимира у Львові. Програми (перелік) курсів” (“Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program (spis) wyktadow”) можна констатувати, що сходознавчі дисципліни викладали професори і доценти з напрямів “Історія” (передусім професор стародавньої історії Константий Хилінський і доцент, титулярний професор папірології Францішек Смолька), “Класична археологія” (зокрема, А. У Фіц як запрошений викладач), “Індоєвропейське мовознавство” (Є. Курилович) та ін. Проте основою розвитку сходознавчих студій став напрям “Орієнталістика” на гуманітарному факультеті, представлений у силабусах однойменною рубрикою. Таку назву напряму фіксуємо від 1925 р. - вона мала відображати комплексні студії народів Сходу. До того цю проблематику наводили в рубриках “Семітська філологія” (1910-ті роки, курси М. Шорра) та “Орієнтальна філологія” (перша половина 1920-х років, курси М. Шорра та А. Ґавронського). Зауважимо, що зміна назви рубрики відбулася після появи там у 1924/1925 навчальному році, поряд з дисциплінами А. Ґавронського, курсів З. Смоґожевського та В. Котвича [UJK. Program (spis) wykladow: 1924/25, 39-40].

Аналіз структури рубрики “Орієнталістика” зі силабусів дає змогу простежити тенденції в розвитку відповідного напряму: поява чи зникнення підрубрик (існували для зручності пошуків дисциплін студентами) свідчили про особливості тематичного спрямування курсів у конкретний навчальний рік. На середину 1920-х років фіксуємо шість підрубрик: “Арабська філологія” (представляв своїми дисциплінами З. Смоґожевський), “Турецька філологія” (З. Смоґожевський), “Іранська філологія” (А. Ґавронський), “Індійська філологія” (А. Ґавронський та доцент індійської філології С. Шаєр), “Монгольська філологія” (В. Котвич), “Історія Сходу” (В. Котвич і З. Смоґожевський) [UJK. Program (spis) wykladow: 1925/26, 42-43]. Від 1927/1928 навчального року додано підрубрику “Гебрейсько-арамейська філологія” (містила курси А. Клявека). На початку 1930-х років професори-сходознавці не зголошували курси історичного спрямування, тож традиційну підрубрику “Історія Сходу” не виділяли. Вона з'явилася знову в 1932/1933 навчальному році [UJK. Program (spis) wykladow: 1926/27, 43-44; 1927/28, 32-34; 1928/29, 30-32; 1929/30, 3133; 1930/31, 34-36; 1931/32, 49-51; 1932/33, 49-51]. Наступного академічного року фіксуємо таку структуру рубрики “Орієнталістика”: а) “Вступ до орієнталістики” (курси В. Котвича “Історія польської орієнталістики” та “Вступ до алтаїстичних студій: тюрки, монголи та маньчжури”); b) “Арабська філологія” (“Описова граматика арабської мови” та “Інтерпретація арабських текстів” А. Клявека); с) “Гебрейсько-арамейська філологія” (чотири курси А. Клявека та предмети доктора Рудольфа Раношека - “Граматика аккадської мови” та “Граматика хетської мови”); d) “Турецька філологія” (“Пам'ятки уйгурсько-тюркської писемності” та тюркологічний семінар В. Котвича); е) “Іранська філологія” (“Вступ до середньоперської мови” Є. Куриловича); f) “Індійська філологія” (сім курсів С. Стасяка); g) “Монгольська філологія” (“Монгольська хроніка від 1240 р.” та монголістичний семінар В. Котвича); h) “Маньчжурська філологія” (“Основи маньчжурської мови” та мовні вправи В. Котвича) [UJK. Program (spis) wykladow: 1933/34, 49-51].

Від середини 1930-х років “Програми (переліки) курсів” засвідчують складні процеси всередині напряму “Орієнталістика”. Зокрема, підрубрики “Арабська філологія”, “Турецька філологія” та “Іранська філологія” не були наповнені предметами, а містили лише вказівки орієнтуватися на лекції та практичні заняття лекторів арабської, турецької та перської мов. Зникла підрубрика “Гебрейсько-арамейська філологія” (до кінця десятиліття так і не була відновлена). “Історія Сходу” була представлена лише курсом В. Котвича “Історія тюрків і монголів до ХІІІ ст.”. Повноцінно наповненими були лише підрубрики “Індійська філологія” (шість лекційних курсів С. Стасяка та індіяністичний семінар під його керівництвом) і “Монгольська філологія” (три лекційні курси В. Котвича і керовані ним мовний та історичний семінари) [UJK. Program (spis) wykladow: 1934/35, 47-48]. Наступного навчального року з трьох перших підрубрик лише “Турецька філологія” була представлена лекційним курсом професора (В. Котвич пропонував студентам дисципліну “Найдавніші тюркські тексти зі Середньої Азії”). Він же декларував дисципліни до підрубрики “Історія Сходу”, лекційний курс “Кочові народи Середньої Азії та їхня експансія на Захід” та історичний семінар. Ці три дисципліни були продубльовані й у підрубриці “Монгольська філологія”, яка охоплювала чотири лекційні курси В. Котвича і два семінари (мовний та історичний) під його керівництвом. Найкраще того навчального року була наповнена підрубрика “Індійська філологія”, до того ж її структурували на дві частини - 1) “Староіндійська філологія” (три лекційні курси С. Стасяка та староіндійський семінар) і 2) “Новоіндійська філологія” (також дисципліни С. Стасяка: два лекційні курси, практичні вправи для початківців і новоіндійський семінар). Курс Є. Куриловича “Старовірменська мова на порівняльному тлі” був виокремлений у підрубрику “Вірменська філологія” (існувала лише цього навчального року) [UJK. Program (spis) wykladow: 1935/36, 50-52].

У наступні роки у Львівському університеті в межах напряму “Орієнталістика” найповніше розвивалися саме індологія та монголістика, меншою мірою - тюркологія та іраністика. Для комплексної підготовки монголістів В. Котвич подавав їм курси, присвячені також маньчжурам і тюркам. Зі силабусу на 1938/1939 навчальний рік маємо відомості про можливість початку викладацької діяльності у Львівському університеті наприкінці 1930-х років доцента африканського мовознавства Романа Стопи (проте ці плани так і не були реалізовані). У силабусі на 1939/1940 навчальний рік у рубриці “Орієнталістика” є лише одна підрубрика - “Індійська філологія”, представлена дисциплінами С. Стасяка, а також вказівка на лекторати східних мов [UJK. Program (spis) wykladow: 1936/37, 54-56; 1937/38, 55-56; 1938/39, 56-57; 1939/40, 52].

Тепер докладніше схарактеризуємо особливості дисциплін З. Смоґожевського, А. Клявека, С. Стасяка, В. Котвича та Є. Куриловича з окремих галузей сходознавства.

Лекційні курси З. Смоґожевського з арабської філології стосувалися описової граматики класичної арабської мови, інтерпретації текстів, зокрема історичних (наприклад, Абу Ад-Дінавері), географічних, юридичних, релігійних та художніх (прозових і поетичних) з особливою увагою до “Казок тисяча й однієї ночі”. Крім того, професор викладав “Загальний нарис арабської літератури”, керував практичними заняттями - просемінаром арабської філології для студентів другого року навчання (полягав у вправах з арабської мови на основі текстів) і семінаром арабської філології для студентів третього і четвертого років навчання (серед проблематики семінару було дослідження мусульманства на основі Корану та арабських коментарів). З навчальної літератури З. Смоґожевський радив студентам для обов'язкового опрацювання хрестоматії, укладені німецькими сходознавцями Авґустом Фішером і Рудольфом Ернстом Брюнновом (“Arabische Chrestomathie aus Prosaschriftstellern''Ўўта російськими арабістами Віктором Розеном і Владіміром Ґірґасом Арабская хрестоматия”) [UJK. Program (spis) wykladow: 1925/26, 42; 1926/27, 43; 1927/28, 32-33; 1928/29, 30; 1929/30, 31; 1930/31, 34; 1931/32, 49]. Після смерті З. Смоґожевського арабська філологія у Львівському університеті була представлена головно не курсами А. Клявека [UJK. Program (spis) wykladow: 1932/33, 49; 1933/34, 49], а відповідними лекторатами (впроваджені в навчальний процес ще в 1926 р. і до того сприймалися як підготовчі до предметів З. Смоґожевського). Лекторами арабської мови на різних етапах міжвоєнного періоду були І. бен Бануг Шейх (остання третина 1920-х років), А. бен Хадж Куйдер Харбі (перша половина 1930-х років), Т. Левіцький (друга половина 1930-х років), М. Аґабек-заде Садик-бей (на початку і в останній третині десятиліття). Наголосимо, що на лекторатах студенти опановували не лише мову, а й історію літератури, історію, особливості релігійного та культурного життя арабських етносів [UJK. Program (spis) wykladow: 1926/27, 53; 1927/28, 42; 1928/29, 42; 1929/30, 42; 1930/31, 47; 1931/32, 61; 1932/33, 62; 1933/34, 62; 1934/35, 61; 1935/36, 67; 1936/37, 67, 69; 1937/38, 68, 70; 1938/39, 70, 72].

Курси з гебрейсько-арамейської філології, які професор теологічного факультету А. Клявек викладав на гуманітарному факультеті, охоплювали історичну граматику та фонетику гебрейської мови, арамейську та сирійську мови, аналіз гебрейських історичних текстів і книг Старого Завіту (зокрема, у контексті історії релігії), гебрейсько-арамейську епіграфіку. Серед практичних занять, якими в різні навчальні роки керував А. Клявек, були такі форми, як вправи, просемінар і семінар [UJK. Program (spis) wykladow: 1927/28, 33; 1928/29, 30; 1929/30, 32; 1930/31, 34-35; 1931/32, 50; 1932/33, 49; 1933/34, 49-50].

Дисципліни З. Смоґожевського з іранської філології стосувалися староперської мови та історії перської літератури. Паралельно з ним і далі впродовж 1930-х років лекційні курси з цієї ділянки сходознавства пропонував студентам Є. Курилович (наприклад, “Історична граматика новоперської мови” чи “Мова Авести”); він також керував іранським семінаром (серед тематики цих практичних занять - мовна інтерпретація так званого Великого напису Дарія І; Авеста; середньоі новоперські тексти). Турецька філологія до початку 1930-х років була представлена курсами З. Смоґожевського, присвяченими описовій граматиці, інтерпретації простіших текстів, зокрема історичних і художніх. Професор також читав курс “Нарис турецької літератури”. З навчальної літератури для опанування турецької філології він радив студентам праці російського тюрколога Васілія Смірнова. Від 1931 р. турецьку філологію, як уже зазначалося, викладав В. Котвич, який спершу для однойменної підрубрики силабусів подавав курси, присвячені уйгурам і тюркським етносам Середньої Азії, а в другій половині 1930-х років пропонував кожного року один мовознавчий курс: “Турецька мова: загальні основи її будови з оглядом інших алтайських мов” (1936/1937), “Будова тюркських мов” (1937/1938), “Турецька мова: граматичні вправи” (1938/1939). Додамо, що від останньої третини 1920-х років перська і турецька мови були представлені у Львівському університеті і лекторатами М. Аґабека-заде Садика-бея [UJK. Program (spis) wykladow: 1925/26, 42; 1926/27, 43; 1927/28, 33, 42; 1928/29, 30-31, 43; 1929/30, 32-33, 42; 1930/31, 35, 47; 1931/32, 50, 63; 1932/33, 49-50, 64; 1933/34, 50, 65; 1934/35, 47, 63-64; 1935/36, 50, 66-67; 1936/37, 54, 69; 1937/38, 55, 70; 1938/39, 56, 72].

Найбільша кількість лекційних курсів В. Котвича була присвячена монголістичним і загалом алтаїстичним студіям. Часто вони мали не вузько філологічне спрямування, а комплексне, наприклад: “Алтайські народи та мови” (1931/1932, 1938/1939), “Алтайський світ: народи та мови” (1937/1938). Практичні заняття, якими в різні роки керував В. Котвич, мали комплексний характер (алтаїстичний семінар і просемінар на початку 1930-х років та монголістичний семінар у першій половині десятиліття) або ж були спрямовані на окремі ділянки відповідних студій: літературний семінар (остання третина 1920-х років), мовний та історичний семінари і просемінари (друга половина 1930-х років) [UJK. Program (spis) wykladow: 1925/26, 43; 1926/27, 44; 1927/28, 34; 1928/29, 31; 1929/30, 33; 1930/31, 35-36; 1931/32, 51; 1932/33, 50; 1933/34, 49; 1934/35, 48; 1935/36, 51; 1936/37, 55; 1937/38, 56; 1938/39, 57].

Тематика лекційних курсів С. Стасяка - широка і стосується мови (санскриту, палі, гінді, урду, бенгалі, гуджараті), літератури (прози, поезії, драматургії) цими мовами, релігійно-світоглядних уявлень і філософії, культури (театру, образотворчого мистецтва), історії та ін. Широким за тематикою був і керований С. Стасяком індіаністичний семінар (фігурує під різними назвами): у різні навчальні роки він був присвячений історії літератури, історії, історії мистецтва, проте майже завжди серед його складників були історія і філософія індійських релігій. У середині 930-х років індіяністичний семінар поділили на староіндійський семінар (наголос на вправах з перекладу зі санскриту та на санскрит) і новоіндійський семінар (одна з тем - історія європейців в Індії). Серед обов'язкової навчальної літератури, яку С. Стасяк радив студентам, був підручник із санскриту (“Podr?cznikSanskrytu”) авторства А. Ґавронського. Цей підручник під час лекторату санскриту (діяв упродовж 1930-х років) використовував і Еуґеніюш Слушкевич [UJK. Program (spis) wykladow: 1926/27, 44, 53; 1927/28, 33-34, 42-43; 1928/29, 31-32, 42-43; 1929/30, 32-33, 42; 1930/31, 34-36, 47; 1931/32, 49-51, 63; 1932/33, 50-51, 64; 1933/34, 49-51, 65; 1934/35, 47-48, 64; 1935/36, 50-52, 67; 1936/37, 54-56, 70; 1937/38, 55-56, 71; 1938/39, 56-57, 72; 1939/40, 52, 66].

Окрему увагу варто звернути на курси професорів-сходознавців історичної тематики. Адже, як побачимо нижче, ступінь зацікавлення тих чи інших викладачів історією суттєво впливав на вибір вужчого фаху в межах сходознавства їхніми студентами. Найбільшу кількість курсів (лекційних і практичних) історичного спрямування зголошували В. Котвич (переважно з політичної та етнічної історії) та З. Смоґожевський (з історіографії, історії релігії, етнографії тощо, наприклад: “Вступ до історії ісламу”, “Географія та етнографія мусульманського Сходу”). На своїх історичних семінарах обидва професори скеровували студентів на опанування джерел. Наприклад, у середині 1920-х років одна з тем семінару В. Котвича звучала як “Джерела до історії торгівлі на Сході в монгольську епоху (ХІІІ-XIV ст.)”, а семінару З. Смоґожевського - “Аналіз арабських, турецьких і перських джерел до історії Близького Сходу”. Важливою темою, яку вивчали на семінарах під керівництвом З. Смоґожевського, була “Мохамед і Коран”. З лекційних курсів інших викладачів історичної проблематики назвемо “Життя Будди” та “Індійські напрями в містиці ісламу” С. Стасяка (1932/1933), “Вступ до історії Палестини та Сирії” А. Клявека (1938/1939) [UJK. Program (spis) wykladow: І925/26, 43; 1926/27, 44; 1927/28, 34; 1928/29, 32; 1929/30, 33; 1932/33, 50-51; 1934/35, 48; 1935/36, 52; 1936/37, 55-56; 1938/39, 57].

Наведений матеріал засвідчує, що тематика дисциплін, які пропонували студентам професори-сходознавці, охоплювала переважно окремі проблеми з галузей мовознавства, історії літератури, історії, географії, етнографії, філософії, релігієзнавства тощо певних теренів і народів Сходу (виняток становили курси з описової граматики тієї чи іншої східної мови, нариси історії літератури). Натомість іспити, як видно з тексту міністерського розпорядження від 17 вересня 1927 р., мали узагальнений характер. Тобто для їхнього успішного складання студент мав прослухати значну кількість курсів, а також самостійно опрацювати наукову літературу та джерела. Підготовці до магістерських екзаменів дуже сприяли практичні заняття - семінари, просемінари та вправи.

3. Магістерські іспити

Згідно з міністерським розпорядженням від 17 вересня 1927 р. студент, який прагнув закінчити вищі студії зі ступенем магістра філософії в галузі орієнталістичних наук, мав скласти вісім іспитів (сім так званих часткових та підсумковий - остаточний або кінцевий, що мав письмовий та усний складники), а також захистити магістерську роботу. Шкала оцінювання мала градацію “дуже добре”, “добре”, “достатньо” і “недостатньо”. За наявності в кандидата складеного докторського іспиту з відповідної спеціальності рада факультету могла звільнити його від одного чи декількох магістерських іспитів (як у випадку із М. Штайнером, Л. Ґутманом, Ф. Махальським і Н. Кудешем). На прикладі цих сходознавців бачимо, що на кількість зарахованих автоматично іспитів впливали оцінки за докторський іспит і магістерську роботу.

П'ять іспитів першої категорії (А) були обов'язковими. Іспитом А.1 визначено описову граматику однієї зі східних мов як головної мови разом з інтерпретацією текстів (відбувався усно). Серед таких мов у міністерському розпорядженні були вказані (за тодішньою термінологією) арабська, гебрейська, ассирійська, єгипетська, турецько-османська, перська, санскрит, китайська, монгольська та ін. Іспит А.2 також стосувався мов - описова граматика другої східної мови як додаткової, а за необхідності - також третьої, разом з інтерпретацією текстів у так званому зменшеному обсязі (усний іспит) [Rozporz?dzenie MinisКЛa W.R.O.P. z dnia 17 wrzesnia 1927 r.... 1927, 430-431]

У Львівському університеті М. Штайнер, Н. Кудеш, Я. Барух, Я. Зальц, А. Квеллер та Ю. Бер обрали описову граматику арабської мови (екзаменатор З. Смоґожевський) як іспит А.1 та описову граматику гебрейської мови (екзаменатор А. Клявек) як іспит А.2; Г Бухман, І. Шенкер та Р Ґюнсберґ - навпаки (Г. Бухман описову граматику арабської мови складав ще перед З. Смоґожевським, а Р Ґюнсберґ та І. Шенкер - два іспити - уже перед А. Клявеком) [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 78, 104, 203, 557, 690, 796, 953, 1944, 1998; оп. 7, спр. 2153, 2189, 2215].

Я. Клінґер та А. Воронович як іспит А.1 складали описову граматику арабської мови, а як А.2 - описову граматику турецької (турецько-османської) мови та описову граматику перської мови (усі три іспити приймав З. Смоґожевський). Ті самі мови, проте в іншому порядку обрали С. Александрович і Є. Завалинський. Іспит з описової граматики арабської мови (перший іспит А.2) обидва студенти складали перед З. Смоґожевським (зазначимо, що цей іспит вони спершу складали як іспит А.1). З. Смоґожевський приймав у Є. Завалинського 19 червня 1931 р. й іспит з описової граматики турецької мови (А.1), а С. Александрович 9 червня 1932 р. складав його вже перед В. Котвичем. Другий іспит А.2 (описова граматика перської мови) в С. Александровича та Є. Завалинського приймали, імовірно, С. Стасяк або Є. Курилович. Цей іспит як А.2 (очевидно, перед одним із зазначених професорів) склав Р Здзенський, а як іспит А.1 - описову граматику турецько-османської мови (екзаменатор В. Котвич) [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 15, 316, 678, 707, 828].

Описову граматику монгольської мови (екзаменатор В. Котвич) як іспит А.1 обрали Р Вільбах, В. Франц та М. Левіцький. Проте вибір іспиту А.2 в них різнився: Р. Вільбах складала описову граматику турецької мови (екзаменатор З. Смоґожевський), В. Франц - описову граматику санскриту (екзаменатор С. Стасяк). Натомість М. Левіцький як частини іспиту А.2 складав описову граматику маньчжурської мови (екзаменатор В. Котвич), описову граматику турецької мови (екзаменатор З. Смоґожевський) та перед цим самим професором - описову граматику перської мови (проте до остаточного варіанта магістерського диплома цей екзамен не увійшов) [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 276, 1013, 1785].

Як іспит А.1 описову граматику санскриту обрали Ф. Махальський, М. Одерфельд, Л. Скужак та А. Кунст. Зокрема, їхні іспити А.2 були такими: Ф. Махальський - описова граматика перської мови та описова граматика арабської мови (екзаменатор З. Смоґожевський); М. Одерфельд - описова граматика мови Авести (екзаменатор Є. Курилович); Л. Скужак - описова граматика мови палі (екзаменатор С. Стасяк); А. Кунст - описова граматика арабської мови (екзаменатор А. Клявек). Е. Ґрубер як іспит А.1 склала описову граматику мови гінді, а як іспит А.2 - описову граматику перської мови (обидва іспити приймав С. Стасяк) [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 517, 967, 1186, 1297, 1595].

Третій з категорії обов'язкових іспитів, які мали усно скласти майбутні магістрисходознавці, - “Загальний нарис географії, етнографії та історії теренів Сходу, поєднаних з обраною студентом головною мовою” [Rozporz?dzenie MinisКЛa W.R.O.P. z dnia 17 wrzesnia 1927 r.... 1927, 430]. У Львівському університеті перед З. Смоґожевським його складали М. Штайнер, Я. Барух, Я. Клінґер, Я. Зальц, А. Квеллер, А. Воронович, С. Александрович, Є. Завалинський, Г. Бухман, Ю. Бер, а також М. Левіцький та Е. Ґрубер (як додатковий іспит А.3). Водночас у назві іспиту могли фігурувати різні терміни: “арабські країни”, “арабський світ”, “арабський Схід”, “мусульманський Схід” або “Близький Схід”. Останній термін використовували також для окреслення іспиту, що стосувався арабських етносів та євреїв. Цей екзамен З. Смоґожевський приймав разом з А. Клявеком (склали Н. Кудеш і Ф. Махальський). Сам А. Клявек приймав іспит А.3, що стосувався Палестини (склав І. Шенкер та як головний іспит під цим шифром - Г. Бухман), а після смерті З. Смоґожевського - також арабських країн (Р Ґюнсберґ у 1933 р. складала іспит “Загальний нарис географії, етнографії та історії Палестини й арабських країн”). Іспити А.3, які приймав С. Стасяк, мали такі варіанти територіального уточнення, як Індія та Аравія (склав А. Кунст), Індостан (Е. Ґрубер), Індія (М. Одерфельд і Л. Скужак). Натомість іспити, де екзаменатором був В. Котвич, - Монголія (М. Левіцький), Далекий Схід (В. Франц і Р Вільбах), Туреччина (Р Здзенський) [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 15, 23, 78, 104, 203, 276, 316, 517, 557, 678, 690, 707, 796, 828, 953, 967, 1013, 1186, 1297, 1595, 1785, 1944, 1998; оп. 7, спр. 2153, 2189].

Четвертий обов'язковий іспит (його також складали усно) був літературознавчого спрямування - “Загальна історія літератури мовами, які вивчав студент, або ж тими, що перебували з відповідними літературними творами у найбільш тісному зв'язку” [Rozporz?dzenie Ministra W.R.O.P. z dnia 17 wrzesnia 1927 r.... 1927, 431]. На прикладі Львівського університету можемо стверджувати, що студенти часто складали два іспити з шифром А.4. У такому разі в магістерському дипломі ці іспити могли подавати під однією назвою (наприклад, “Загальна історія арабської та гебрейської літератури”) або ж як дві окремі позиції.

Загальну історію арабської літератури (екзаменатор З. Смоґожевський) та гебрейської літератури (екзаменатор А. Клявек) склали М. Штайнер, Я. Барух, Я. Зальц, А. Квеллер, Н. Кудеш; Ю. Бер ці іспити склав у Варшавському університеті, ймовірно, перед М. Шорром. Іспити із загальної історії арабської літератури, які склали М. Левіцький та Е. Ґрубер, не увійшли в перелік іспитів, зазначених у їхніх офіційних дипломах. Іспит А.4 із загальної історії гебрейської літератури склав І. Шенкер, проте перед завершенням навчання цей іспит був розширений на історію арабської літератури (у дипломі фігурує як “Загальна історія гебрейської та арабської літератури”). Таке саме формулювання вказане й у дипломі Г. Бухмана, який складав два окремі іспити. Натомість у документі про закінчення вищих студій Р. Ґюнсберґ зазначено два іспити - “Загальна історія гебрейської літератури” та “Загальна історія арабської літератури” [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 78, 104, 203, 517, 557, 690, 796, 953, 1944, 1998; оп. 7, спр. 2153, 2189, 2215].

Іспити А.4 вказаних нижче студентів являють собою різні поєднання історії літератури або засвідчують вибір історії літератури лише однією мовою: арабська та перська (Ф. Махальський), арабська, турецька та перська (Я. Клінґер, А. Воронович, Є. Завалинський), турецька, арабська та перська (С. Александрович), перська і турецька (Р. Здзенський), монгольська, турецька та маньчжурська (М. Левіцький), монгольська і турецька (Р Вільбах), монгольська (В. Франц), індійська (гінді) та перська (Е. Ґрубер), індійська та арабська (А. Кунст), індійська (М. Одерфельд), індійська та палійська (Л. Скужак). До своєї смерті в 1931 р. іспити із загальної історії арабської, перської і турецької літератури приймав З. Смоґожевський. Далі екзаменатором із загальної історії перської літератури був С. Стасяк, турецької літератури - В. Котвич. Історію арабської літератури, залежно від її поєднання з літературою іншою мовою, могли приймати А. Клявек, С. Стасяк чи В. Котвич. За іспити з історії монгольської та маньчжурської літератури відповідав В. Котвич, індійської (зокрема, мовою гінді) чи палійської літератури - С. Стасяк [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 15, 276, 316, 517, 678, 707, 828, 967, 1013, 1186, 1297, 1595, 1785].

П'ятий обов'язковий магістерський іспит - “Головні засади філософських наук” також складали усно [Rozporz?dzenie Ministra W.R.O.P. z dnia 17 wrzesnia 1927 r.... 1927, 431]. У студентів-сходознавців Університету Яна Казимира у Львові його приймав хтось із професорів філософії - Казімеж Твардовський, Казімеж Айдукевич, Мсціслав Вартенберґ або Роман Інґарден. Доктора філософії (як, наприклад, М. Штайнера і Л. Ґутмана) рада факультету могла звільнити від складання цього іспиту на підставі успішного результату за докторський іспит з філософії. Ю. Беру зарахували магістерський іспит з головних засад філософських наук, складений у Варшавському університеті [ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 15, 78, 104, 203, 276, 316, 517, 549, 557, 678, 690, 707, 796, 828, 953, 967, 1013, 1186, 1297, 1595, 1785, 1944, 1998; оп. 7, спр. 2153, 2189, 2215].

Дати складання іспитів категорії А майбутніми магістрами-сходознавцями Університету Яна Казимира у Львові та оцінки за них наведено в таблиці 2 [дані за: ДАЛО, ф. 26, оп. 2, спр. 15, 23, 78, 104, 203, 276, 316, 517, 549, 557, 678, 690, 707, 796, 828, 953, 967, 1013, 1185, 1186, 1297, 1595, 1785, 1944, 1998; оп. 7, спр. 2153, 2189, 2215].