Проблеми історичної географії, топоніміки та краєзнавства в роботі теоретичного семінару з джерелознавства та спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін при ЦДІА України у м. Львові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми історичної географії, топоніміки та краєзнавства в роботі теоретичного семінару з джерелознавства та спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін при ЦДІА України у м. Львові

Олександр Целуйко

Львівський національний університет імені Івана Франка катедра давньої історії України та архівознавства, Львів

У 1960-1980-хх рр. у Львові при Центральному державному історичному архіві УРСР працював Теоретичний семінар з джерелознавства та спеціяльних (допоміжних) історичних дисциплін (далі - Семінар). На його регулярних засіданнях розглядалося широке коло питань, пов'язаних із вивченням згаданих дисциплін і загальноісторичною тематикою. Вагоме місце у його роботі було відведено і доповідям та повідомленням з історичної географії, топоніміки та краєзнавства. Інтерес до цих дисциплін носив академічний і практичний характер, оскільки у цей час вирішено підготувати серійне видання до історії міст і сіл України.

Серед числа тих учасників Семінару, чиї виступи стосувалися окремих питань історичної географії, топоніміки та краєзнавства, були науковці Львівського університету філологи Є. Посацька-Черняхівська та О. Ріпецька, історик Я. Кісь, географ Б. Думін, вчені Інституту суспільних наук проф. І. Крип'якевич та Я. Ісаєвич, архівіст О. Купчинський, краєзнавці-аматори Й. Ґронський та Г. Смольський. Хоча тематично їхні доповіді та повідомлення торкалися в основному теренів західноукраїнських земель, однак вони також спробували визначити місце історичної географії та топоніміки в системі наукових знань, розробляли теоретичні питання класифікації географічних назв та принципи встановлення етимології топонімів, вивчали методи та джерела до вивчення топоніміки, досліджували етимологію окремих топонімів. Значна частина з цих напрацювань не втратила свого значення і до наших днів. географія топоніміка етимологія

Особливий інтерес до досліджуваних у статті дисциплін в учасників Семінару датовано першою половиною 1960-х рр. - одним із найбільш плідних періодів у його діяльности, та стишується у подальшому. Причинами певної втрати інтересу до них, за нашим припущенням, став поступовий відхід від праці в Семінарі одного із його творців - проф. І. Крип'якевича та зростання уваги учасників до інших дисциплін, насамперед архівознавства й теоретичного та практичного джерелознавства, збільшення числа засідань, що провадилися до відповідних ювілейних дат тощо. Попри це, і в другій половині 1960-х і на початку 1970-х рр. доповіді та повідомлення на досліджувану тематику зрідка продовжували з'являтися у програмах засідання Семінару, насамперед завдяки розвідкам низки ентузіястів своєї справи - краєзнавців-аматорів та окремих архівістів. Досвід, отриманий учасниками Семінару, не минувся марно та дозволив у подальшому продовжити традиції таких студій в часи відновленої незалежности України.

Ключові слова: спеціяльні (допоміжні) історичні дисципліни, історична географія, топоніміка, краєзнавство, Теоретичний семінар з джерелознавства та спеціяльних (допоміжних) історичних дисциплін.

PROBLEMS OF HISTORICAL GEOGRAPHY, TOPONYMICS AND

LOCAL HISTORY AT THE WORK OF THE SOURCE STUDY AND SPECIAL (AUXILIARY) HISTORICAL DISCIPLINES THEORETICAL SEMINAR IN STATE CENTRAL HISTORICAL ARCHIVES OF UKRAINIAN SSR IN LVIV

Oleksandr TSELUIKO

Ivan Franko National University of Lviv Department of Ancient Ukrainian History and Archival Studies Lviv,

The source study and special (auxiliary) historical disciplines theoretical seminar in State Central Historical Archives of Ukrainian SSR in Lviv was held in the 1960s and 1980s. A wide range of issues related to the study of these disciplines, as well as general historical issues were considered at its regular meetings. There was given an important place in his work to reports on historical geography, toponymy and local history. The interest in these disciplines was both academic and practical characters, because at that time the officals took a course to prepare a serial of publications on the history of cities and villages of Ukraine.

We could point among the participants of the Seminar, whose scientific reports concerned certain issues of historical geography, toponymics and local lore, the name some scientists of Ivan Franko Lviv State University, in particular philiologists Jevgenija Posatska-Chernyakhivska and Olga Ripetska , historian Jaroslav Kis, geographer Bohdan Dumin, the name some scientists of the Institute of Social Sciences (Instytut Suspilnych nauk) professor Ivan Krypyakevych and Jaroslav Isayevych, the name archivist Oleh Kupchynsky, amateur local historians Josyp Gronskyj and Hrygoryj Smolskyj. Thematically their reports and informations mainly concerned the territory of the Ukrainian West. They also tried to determine the place of historical geography and toponymics in the system of scientific knowledge, developed theoretical issues of classification of geographical names and principles of etymology of toponyms, studied methods and sources for studying toponyms, the etymology of individual toponyms et cet. A lot of this work has not lost its scientific significance to this day.

The special interest in these disciplines among the participants of the Seminar dates back to the first half of the 1960s - one of the most fruitful periods in its activities. But over time this interes was subsides. According to our assumption, the reasons for it was the progressive withdrawal from work at the Seminar prof. I. Krypyakevych who has been one of creators of this Seminar. Another reason was the growth of participants 'attention to other historical disciplines, first of all to archival science and theoretical and practical source studies, the increase the number of meetings of the Seminar which were held before the soviet anniversaries, etc. Nevertheless, in the second half of the 1960s and in the early 1970s, reports and informations on historical geography, toponymics and local history continued to appear in the programs of the Seminar once in a while, primarily due to the activity of a number of amateur local historians and to the some archivists. The experience gained by the participants of the Seminar was not in vain and allowed to continue the traditions of such studies during the independence of Ukraine.

Keywords: special (auxiliary) historical disciplines, historical geography, toponymics, local history, The source study and special (auxiliary) historical disciplines theoretical seminar in State Central Historical Archives of Ukrainian SSR in Lviv.

В історії розвитку спеціяльних (допоміжних) історичних дисциплін у Львові у так званий радянський період помітне місце належить Теоретичному семінару з джерелознавства та спеціяльних (допоміжних) історичних дисциплін (далі - Семінар). За розмахом своєї діяльности, числом охоплених його роботою науковців, широтою розглядуваної тематики та, що важливо, тривалістю свого функціонування означений Семінар не мав собі рівних не лише у місті, але й назагал в Україні. У рамах цього Семінару, в горнилі його наукових дискусій сформувалося нове покоління фахівців, яке у наступні роки перетворилися на авторитетів та корифеїв української історичної науки. З огляду на це не дивно, що діяльність Семінару вже була об'єктом низки більших чи менших студій вітчизняних вчених. Попри те, що ці публікації їх автори готували, як правило, у часі вивчення іншої тематики - чи то історії документознавства (В. Бездрабко¹) та історії паперу в Україні (Ю. Наливайко Валентина Бездрабко, “Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен,” Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника: Збірник наукових праць, No. 1 (16), (2008): 546-579; Валентина Бездрабко, Документознавство в Україні: інституціоналізація та сучасний розвиток. (Київ: “Четверта хвиля”, 2009), 139-170. Згадано про роботу Семінару і в деяких інших публікаціях цієї авторки, наприклад: Валентина Бездрабко, “До історії вивчення картографічного документа в Україні,” Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, серія: Історія, no. 40 (816), (2008): 405-415. Юлія Наливайко, “О. Я. Мацюк як дослідник історії паперу та філіграней,” Українська біографістика, no.12, (2015), 163-174.), чи то традицій палеографічних (Т. Барабаш Тарас Барабаш, “Палеографічні дослідження архівістів Центрального державного історичного архіву України, м. Львів (1960--1990-і рр.) ,” Архіви України, no. 4, (2012): 32-38.) чи нумізматичних (О. Целуйко Олександр Целуйко, “В. В. Зварич та питання нумізматики в роботі теоретичного семінару з джерелознавства та спеціяльних (допоміжних) історичних дисциплін при Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові,” Наукові зошити історичного факультету Львівського університету, no. 16, (2015): 24-39.) студій у Львові, вони не лише повернули після певного забуття у літературу згадки про його роботу, але й ввели в обіг низку нових фактів, окреслили обставини, за яких повстав та діяв Семінар. Про роль проф. Івана Крип'якевича (1886-1967) в організації згаданого Семінару та участи в його окремих засіданнях йдеться в низці публікацій Інни Мороз Інна Мороз, “Іван Крип'якевич як ініціатор та організатор створення Семінару з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін при ЦДІА УРСР у Львові,” Студії з архівної справи та документознавства, no. 24/25, (2017): 191-203. Ця та інші розвідки І. Мороз (деякі з них вказані у примітках згаданої її публікації) цікаві завдяки введенню в обіг низки матеріялів з особового фонду І. Крип'якевича, що відклався зараз у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, та ґрунтовному аналізові наукової спадщини вченого.. Зрештою, досліджувати згадані питання допомагає і доволі добре збережена джерельна база. У фондах ЦДІА України у м. Львові відклалися декілька томів матеріялів роботи Семінару за 1961-1969 та 1971 рр. Стенограма розширеного засідання Наукової Ради з спеціальних історичних дисциплін, 13 листопада 1961 р. - 14 листопада 1961 р., Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАУЛ), ф. Р-1, оп. 1, спр. 354; Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення Йдеться головно про протоколи засідань, які містять як тези, так, інколи, й тексти виступів доповідачів, і докладно занотований перебіг дискусії. Звістки про діяльність Семінару свого часу регулярно з'являлися на сторінках таких видань як “Науково- інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР” / “Архіви України”, “Український Історичний Журнал”, “Советские архивы”.

Актуальність поновного обстеження діяльности Семінару надалі залишається високою, оскільки поза увагою попередніх студій залишилося ще доволі багато тематичних блоків питань, котрі розробляли львівські дослідники в зазначений період. Саме до них належать і проблеми історичної географії, топоніміки та краєзнавства й пов'язані з цим питання. Саме в цьому, зрештою, буде полягати і новизна нашої студії. Потрібно відзначити, що доробок учасників Семінару на цій ниві нараховує понад два десятки доповідей та повідомлень, частина з яких у подальшому лягла в основу низки опублікованих статтей та матеріялів. Однак не менш цікавими, на нашу думку, є й ті виступи, які так і не вилилися у друковане слово, і ті дискусії, котрі розгорталися у часі засідань Семінару, і ті думки, зауваги, пропозиції, які допомагали виступаючим вдосконалити їхні напрацювання. Виходячи з цього мету нашої публікації бачимо у введенні до наукового обігу відомостей про доробок учасників Семінару у вивченні питань історичної географії та топоніміки, краєзнавства, аналізу їхнього наукового здобутку на цій ниві.

Нагадаємо, що історична географія та топоніміка стоять на стику декількох наук - історії, географії та філології. Очевидно, саме через це у вітчизняному академічному середовищі так і не дійшли до єдиного висновку, як саме і куди варто ці дисципліни класифікувати. Для прикладу, й історичну географію, і топоніміку автори першого українського посібника з допоміжних історичних дисциплін зараховували до них прямо - історичну географію - або опосередковано - топоніміку - складовою частиною історичної географіїта інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., ЦДІАУЛ, ф. Р-1, оп. 1, спр. 372; Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., ЦДІАУЛ, спр. 392; Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1964 р., ЦДІАУЛ, спр. 415; Інформація про підсумки роботи науково-теоретичних семінарів з архівознавства та допоміжних дисциплін історії за 1964 р., 23 грудня 1964 р., ЦДІАУЛ, спр. 416; Листування, запрошення та ін.[ші] матеріали теоретичних семінарів, 4 січня 1964 р. - 31 березня 1964 р., ЦДІАУЛ, спр. 421; Доповіді, протоколи та ін.[ші] документи семінарів з архівознавства і інших спеціальних історичних дисциплін, 26 січня 1965 р. - 24 листопада 1965 р., ЦДІАУЛ, ф. Р-1, оп. 1, спр. 442; Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] документи конференцій ^{семінарів з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1966 р., ЦДІАУЛ, спр. 482; Матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін (запрошення, протоколи, доповіді, повідомлення), 29 лютого 1968 р. - 18 жовтня 1968 р., ЦІДАУЛ, спр. 552; Протоколи семінарів, 1969 р., ЦДІАУЛ, спр. 573 та ін. “Серед допоміжних історичних дисциплін дуже важливе місце займає історична географія}”; “Топоніміка є важливою частиною історичної географії” (Андрій Введенський та ін. Допоміжні історичні дисципліни. Короткий курс. (Київ: Державне учбово-педагогічне ^{видавництво “Радянська школа”, 1963), 200.}.

Розділи про ці дисципліни можна знайти і у підготованому в академічному інституті сучасному нам довіднику зі спеціяльних історичних дисциплін Балабушевич Тетяна, “Географія історична,” в Спеціальні історичні дисципліни: довідник: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., керівник авторського колективу Ірина Войцехівська, (Київ: Либідь, 2008), 131-139; Олена Попельницька, “Топонімка історична,” в Спеціальні історичні дисципліни: довідник, 468-476.. Тут, до речі, та ж історична топоніміка фігурує як частина (розділ) не історичної географії, а ономастики, яку історики трактують як історичну дисципліну Див.: Андрій Зубко, “Українська ономастика: здобутки і проблеми,” Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики, no. 15, (2007): 262-281. Розділ “Ономастика” присутній і у згаданому вище довідникові зі спеціяльних історичних дисциплін: Геннадій Казакевич, “Ономастика,” в Спеціальні історичні дисципліни: довідник, 399-407. Прикметно, що в ньому вказано на те, що ономастика “сформувалася як галузь лінгвістики, але її розвиток тісно пов'язаний з історичною наукою”., а філологи - як розділ мовознавства Юрій Карпенко, “Ономастика,” в Українська мова: Енциклопедія, ред. Віталій Русанівський та ін., 2-ге вид., випр. і доп., (Київ: Видавництво “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2004), 437-438; Святослав Вербич, “Передмова,” в Українська ономастика: бібліографічний покажчик, відп. ред. Святослав Вербич, (Київ, 2013), 3. Див. про це також: Домініка Янчура, “Ономастичні школи в Україні” в Studia Ukrainica Posnaniensia, vol. VI, (2018): 46. ^{Див. про це докладніше: Ольга Щодра, Історична географія України від найдавніших часів до кінцяХ}ҐШ століття. Навчальний посібник. (Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2016), 5-19.. Подібна плутанина спостерігається і з історичною географією¹¹. Власне всі ці суперечності є радше виявом тісніших інтеграційних процесів між різними гуманітарними та природничими науками, що ми спостерігаємо й у наш час, засвідчує витворення нових напрямків історико-географічних чи історико-філологічних студій, участь у розробці яких беруть і географи, і мовознавці, й історики Для прикладу, ведучи мову про львівську ономастичну школу, З. Купчинська зараховує до її представників поряд з мовознавцями істориків Івана Вагилевича, Ізидора Шараневича, Мирона Кордубу та І. Крип'якевича (Зоряна Купчинська, “Львівська ономастична школа: етапи становлення і перспективи розвитку,” Вісник Львівського університету. Серія філологічна, no. 71 /

1, (2019): 5-8..

У чому сходяться більшість дослідників: саме середина ХХ ст., чи, точніше, кінець 1950-х - початок 1960-х рр. був часом відродження інтересу до такого роду студій у науковому середовищі України, визначаючи як поворотні точки на цьому шляху республіканські наради та конференції (для прикладу, IV Міжнародний з'їзд славістів (1958) та І Республіканську ономастичну нараду (1959) Домініка Янчура, “Ономастичні школи в Україні,” 47; Зоряна Купчинська, “Львівська ономастична школа: етапи становлення і перспективи розвитку,” 10; Ольга Щодра, Історична географія України, 23. С. Вербич, щоправда, датує час становлення української академічної ономастики кінцем 1940-х рр., пов'язуючи це із початком діяльности в Україні мовознавця Кирила Кузьмича Цілуйка (1908-1981) (Святослав Вербич, “Українська академічна ономастика: минуле, сьогодення, майбутнє,” Українська мова, no. 3, (2018): 29).. Варто наголосити й на тому, що історична географія була однією зі спеціяльних (допоміжних) історичних дисциплін, котру, не зважаючи на все, розробляли в радянські часи у Львові і науковці Університету, і вчені Львівського філіялу Інституту історії АН УРСР (діяв у 1940-1941 та 1944-1946 рр.), а у подальшому - Інституту суспільних наук У 1993 р. перейменований в Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича. Про історію цього Інституту див.: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Наукова діяльність, структура, працівники, ред. Ярослав Ісаєвич, (Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2001).. Упродовж 1950-х рр. перші публікації з ономастичної тематики підготувала наукова співробітниця згаданого Інституту Лукія Лук'янівна Гумецька (1901-1988), викладачки Львівського університету Ольга Феодосівна Ріпецька Тетяна Струк, Алла Паславська, “Проблеми топоніміки в науковому доробку професора Ольги Феодосіївни Ріпецької,” Іноземна філологія, no. 124 (2012): 7-12. Тут, зокрема, до заслуг авторки публікації О. Ріпецької зараховують випрацювання власної концепції щодо формальних і семантичних ознак ойконіма - назви населеного пункту (1918-2011) та Євгенія Мартинівна Посацька- Черняхівська (1922-2003), старший викладач Львівського педагогічного інституту Юліян Костьович Редько (1905-1993) Див.: Українська ономастика: бібліографічний покажчик, 16-24.. Подальші завдання з розвитку історичної географії України, зокрема укладення історико-географічного словника Львівської області, окреслив І. Крип'якевич у січні 1959 р. на спільній нараді працівників відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР з науковцями Львівського університету, архівів і музеїв міста щодо подальшого розвитку спеціяльних (допоміжних) історичних дисциплін, а повідомлення про принципи та побудову цього словника тоді виголосив співробітник Інституту Степан Білецький Олександр Целуйко, “Нарада у відділі історії України Інституту суспільних наук АН УРСР “Про стан і завдання розвитку допоміжних історичних дисциплін”,” Вісник Львівського університету. Серія історична, no. 50 (2014): 494-495, 501-504..

З огляду на наведене вище не дивно, що на проведеній у ЦДІА УРСР у м. Львові 13-14 листопада 1961 р. науковій конференції / нараді (Нарада - саме так для зручности ми будемо називати її далі), котра задала старт роботі зазначеного Семінару Назви “конференція” та “нарада” зустрічаються паралельно у виступах і І. Крип'якевича, й Н. Врадій. Зрештою, й сам згаданий захід відбувся, як зазначалося в документах, у формі “розширеного засідання Наукової Ради архіву”. Див. Стенограма розширеного засідання Наукової Ради з спеціальних історичних дисциплін, арк. 129-133; Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 12., і участь у роботі якої, крім архівістів, взяли науковці Інституту суспільних наук, викладачі Львівського університету, працівники міських музеїв та бібліотек, прозвучала розвідка “До питання про вивчення топоніміки західних областей України”, яку виголосила Є. Посацька- Черняхівська. Її виступ був цікавим з декількох позицій. По-перше, вчена зробила спробу визначити місце топоніміки у системі наукового знання. Відразу означивши топоніміку як допоміжну дисципліну історії, Є. Посацька-Черняхівська у подальшому підкреслила, що топоніміка зі своїм предметом і обсягом дослідження, відповідними методами, “стає окремою науковою дисципліною і входить у складову частину мовознавчої науки - ономастики ”. Зрозуміло, що таке поєднання різних структурних рядів не давало ближчого розуміння класифікаційного місця цієї дисципліни, хоча й дозволяло уникнути протистояння у системі історичних та мовознавчих знань. Друге, на що варто звернути увагу - це запропонована Є. Посацькою-Черняхівською класифікація географічних назв Львівщини. Їх вона поділила на дві групи: назви, які вказують на географічне середовище, та назви, які вказують на розвиток політичних та суспільно- економічних відносин, їх формацій і надбудов. Друга група, своєю чергою, поділялася на такі підгрупи: 1) назви, які вказують на адміністрацію та систему управління; 2) назви, які вказують на соціяльно-економічний лад; 3) назви, які вказують на сільське господарство, промисловість, торгівлю, шляхи і засоби сполучення, одяг і їжу; 4) назви, які вказують на етноніми, 5) назви, які дають матеріял пізнавати духовний розвиток, говорять про народне мистецтво, релігійний культ. Відзначимо, що поданий Є. Посацькою-Черняхівською поділ був відмінний від тих, які запропонували у міжвоєнний період М. Кордуба й Я. Рудницький, чи у повоєнний час В. Ташицький та Л. Гумецька Наталія Таранова, “До питання про класифікацію топонімів,” в Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Географія, no. 2 (2015): 17; Зоряна Купчинська, “Львівська ономастична школа: етапи становлення і перспективи розвитку,” 10.. Зупинившись на методах вивчення топоніміки (експедиційному і бібліографічно- документальному), вчена підкреслила, що застосовуючи саме бібліографічно- документальний, котрий полягав у вивченні “писемних джерельних матеріялів”, що відклалися у архівах та бібліотеках, важливу роль відіграють працівники згаданих установ. Не дивно тому, що саме в їх бік вчена спрямувала закид у відсутності відповідних путівників, предметних покажчиків, точних описів фондів із вказівками, до якого часу належать ті чи інші документи, якою мовою вони написані тощо Стенограма розширеного засідання Наукової Ради з спеціальних історичних дисциплін, арк. 40-46..

Про матеріяли Йосифінської метрики як джерела до вивчення топоніміки і мікротопонімики окремих українських земель йшлося й у виголошеному на цій же Нараді повідомлені Олега Купчинського Назва повідомлення на початку друкованої стенограми подана як “Топоніміка і мікротопоніміка документальних матеріалів ЦДІА (саме так, без вказівки на те, що йдеться про львівський історичний архів - О. Ц.)”, у виступі автора - “До питання топоніміки у матеріалах фонду “Йосифінська метрика”, в опублікованих звітах - “До питання про вивчення топоніміки і мікротопоніміки на матеріалах фонду Йосифінської метрики” (Стенограма розширеного засідання Наукової Ради з спеціальних історичних дисциплін, арк. 3, 66; В. Бойко, “Конференція з питань допоміжних історичних дисциплін,” Український Історичний Журнал (далі - УІЖ), no. 2 (1962): 148-149).. Питаннями топоніміки цей науковець займався ще від часів навчання на філологічному факультеті

Львівського університету На студентських конференціях, що проводилися в університеті, О. Купчинський, зокрема, виголосив повідомлення “Топонімія мого села” та “Етимологія топоніма Хирів”. (Ігор Гирич, “Слово про ювіляра,” в До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. (Київ-Львів, 2004), т. 1, 6., працював над цією темою під керівництвом Л. Гумецької та І. Крип'якевича й у подальшому. Повідомлення молодого науковця Продубльований текст цього повідомлення О. Купчинського див.: Стенограма розширеного засідання Наукової Ради з спеціальних історичних дисциплін, арк. 66-84 та 85-103. було своєрідним продовженням (чи, як вказав О. Купчинський у стенограмі - співдоповіддю) виступу однієї із його викладачок - Є. Посацької- Черняхівської. Дійсно, в ньому прозвучали думки і щодо місця топонімики у системі наукового знання, і щодо класифікації географічних назв. Так, торкаючись першого питання, О. Купчинський вказував, що потрібно розрізняти топоніміку як мовознавчу дисципліну, топоніміку як географічну дисципліну та топоніміку як допоміжну історичну дисципліну. Випливала ця потреба, на його думку, “з методу, трактації та конкретних завдань ”, що стоять перед вченими, котрі репрезентують згадані науки. Такий підхід, дозволяючи дослідникові уникнути подальших дискусій щодо того, чим власне є топоніміка, все ж таки не ліквідовував труднощів у подальшій дефініції її методів та завдань, що видно і по тих практично синонімічних означеннях, які автор запозичив із низки праць мовознавців та географів. Основний зміст доповіді, побудований на топографічному матеріялі чотирьох сіл сучасної Львівської області (Бортків, Гологори, Задвір'я і Ганачівка), був присвячений ціннісному аналізові відомостей, які подають для топоніміки та мікротопоніміки окремі документи Йосифінської метрики, виокремленню окремих лексично-семантичних груп топонімів, визначенню вартости отриманих під час таких студій результатів.

Обговорення окремих питань студій над українською топонімікою продовжено в дискусії цієї Наради (виступ щодо етимології назв окремих населених пунктів наукового співробітника Інституту суспільних наук Володимира Огоновського Стенограма розширеного засідання Наукової Ради з спеціальних історичних дисциплін, арк. 122-125.) та на окремому засіданні Семінару в лютому 1962 р., на якому проблемам української топоніміки присвячено одну доповідь та два повідомлення Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 18.. Першою із доповіддю “Питання словотворчої структури українських топонімів” тоді виступила доцент кафедри української мови Львівського університету Є. Посацька-Черняхівська. Цей матеріял, ймовірно, дублював виступ вченої на І Республіканській ономастичній нараді (1959) та опубліковану в 1960 р. статтю Йдеться про наступні виступ та статтю: Євгенія Черняхівська, “Питання словотворчої будови топонімічних назв на Львівщині,” в Тези доповідей і виступів І Республіканської топонімічної наради, (Київ, 1959), 36-41; Євгенія Посацька-Черняхівська, “Питання словотворчої структури топонімічних назв Львівщини,” в Питання топоніміки та ономастики: М-ли ІРеспубл. наради з питань топоніміки та ономастики, відп. ред. К. Цілуйко, (Київ, 1962), 101-- 108; Євгенія Черняхівська, “Словотворча структура топонімічних назв Львівщини,” в Питання українського мовознавства, (Львів, 1960), кн. 4, 144-149. Інформація про них міститься в: Українська ономастика: бібліографічний покажчик, 24, 33, 35..

Як відзначали і стенограма засідання Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 22., й інформаційний звіт Пелагея Захарчишина, “Семінари з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін,” Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР (далі - НІБ АУ), no. 4 (1962): 43-45. йшлося в доповіді про взаємозв'язок, який існував між змістом і формою топонімічної лексики, основні словотворчі типи топонімічних назв, містились спостереження, коли виникли окремі з них.

Із повідомленням “Складання топонімічної карти західних областей УРСР” тоді ж виступив старший лаборант кафедри економічної географії Богдан Думін Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 23, 33-35.. Упродовж 1960-х рр. він підготував та опублікував цілу низку матеріялів з питань топоніміки їх перелік див.: Українська ономастика: бібліографічний покажчик, 45, 66.; у цей же час він керував робою Топонімічної комісії в складі Львівського відділу Українського географічного товариства Іван Ровенчак, “Геотопоніміка - одна з неголовних підсистем географії культури,” Вісник Львівського університету. Серія географічна, no. 41, (2013): 264.. Що стосується згаданої карти, то її у масштабі 1:750 000 мали б укласти для створеного нещодавно перед тим (у 1961 р.) на географічному факультеті Львівського університету Музеї землезнавства Згаданий Музей мали б урочисто відкрити у часі відзначення 300-річного ювілею Львівського університету (Пилип Бучило, “Перший на Україні,” За радянську науку, 17 листопада, 1962), однак роботу з його організації та початки діяльности належать до 1958 р. (За радянську науку, 30 грудня, 1969; Географічний факультет, ред. Володимир Біланюк та ін., видання друге, перероблене і доповнене. (Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2016): 10).. Карта повинна була показувати найважливіші міські поселення, річкову сітку та озера, межі областей, рельєф, орієнтувала в основних топонімічних особливостях території. Для істориків цікавою виглядала пропозиція укладачів карти подавати іншими кольорами типи назв річок (дослов'янські, слов'янські, сучасні, з румунськими чи угорськими впливами) та об'єктів рельєфу, показати способом порайонної картограми або ізоліній відсоток назв, які вказують на чиїсь володіння (назва на -ичі, -івці та ін.), а за допомогою спеціяльних значків, ареалів чи їх комбінацій означити групи поселень з назвами, що, для прикладу, походили від назв рік і озер, із коренем “гора” чи “ліс” і “бір” тощо Відзначимо, що з розвідкою про укладення топонімічної карти західних областей УРСР Б. Думін виступив й на Другій республіканській нараді з питань ономастики.. У розвідці “Походження місцевих назв XIV- XVII ст. на території Руського і Белзького воєводств” О. Купчинський спробував з'ясувати етимологію окремих патронімічних назв місцевостей та назв, виникнення яких було пов'язане із розвитком занять, етнічними нашаруваннями чи чужоземним колонізаційним впливом. На думку вченого, використання даних топоніміки як джерела пізнавати розвиток ремесл і промислів говорить про неї як спеціяльну дисципліну історії Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 23-24; Пелагея Захарчишина, “Семінари з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін,” 43-45.. Підняті у доповіді та повідомленнях проблеми спричинили жваву реакцію учасників Семінару, що вилилась у цілу низку поданих питань і виступи в дискусії. Для прикладу, доцент історичного факультету Львівського університету Ярослав Кісь (1918-1986) запропонував власну (за означенням О. Купчинського, семантичну) класифікацію топонімічних назв: 1) назви, походження яких пов'язане із географічними особливостями даної місцевості; 2) назви з патронімічним походженням; 3) назви, які відображають соціяльно-правові стосунки на селі; 4) назви, пов'язані із суспільним виробництвом; 5) назви, походження яких пов'язано із етнічно-політичними явищами Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 27-28.. Науковий співробітник Інституту суспільних наук Ярослав Ісаєвич (1936-2010) зупинився на помилках та перекрученнях, допущених у повоєнний під час перейменування окремих та встановленні нових географічних назв Ibid, арк. 28-29.. Етимології назв окремих населених пунктів торкнулися В. Огоновський та колишній старший науковий співробітник Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР (у другій половині 1940-х рр.), а у подальшому працівник відділу бібліографії Львівської бібліотеки АН УРСР, укладач та співукладач низки краєзнавчих бібліографічних покажчиків, юрист за фахом Олександр Павенцький (1890-1987) Він, зокрема, підготував машинопис покажчика “Бібліографія енергетичних ресурсів західних областей УРСР”, працював над “Бібліографією мінеральних ресурсів західних областей УРСР”. Крім цього, О. Павенцький разом з іншим працівником згаданого відділу Юліяном Зайцем (1880-1971) уклав посібник “Матеріали до біобібліографії М. П. Драгоманова”. Див.: Наталія Рибчинська, “Створення і становлення відділу бібліографії (з архівних джерел 1940-1962 рр.),” Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника: Зб. наук. праць. (Львів, 2010), вип. 2, 165-166., ще один працівник Бібліотеки АН УРСР, а у той час Інституту суспільних наук Вацлав Ольшевич (1888-1974) Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 29-30. Див. про В. Ольшевича: Jozef Babicz 1 Zbigniew Wojcik, “Waclaw Olszewicz (1888-1974),” в KwartalnikHistorii Nauki i Techniki, (1975), t. 20, nr 1, 97-100.. Підсумував роботу Семінару проф. І. Крип'якевич, який вказав на важливість такого роду студій у зв'язку із підготовою обласних довідників міст і сіл, підтримав ідею укласти топонімічну карту західних областей УРСР, наголосив на потребі уніфікувати та відновити історичні назви Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 30-31..

Одним із запрошених учасників цього засідання був і відомий краєзнавець Йосип Ґронський (1902-1984). Його студентські роки припали на міжвоєнний період, коли можливості для здобуття українською молоддю вищої освіти були вкрай утруднені через шовіністичну політику тогочасної польської влади. У 1921 р. він вступив до таємної Української політехнічної школи (від 1923 р. - Українська висока технічна школа), що діяла у складі Львівського таємного університету у першій половині 1920-х рр. Як і багато інших студентів цієї політехнічної школи, Й. Ґронський, завершивши перший рік студій переїхав далі навчатись у Технічній вищій школі у Ґданську “Данціґ,” в Енциклопедія українознавства. (Париж-Нью-Йорк, 1955-1957), т. 2, 488; “Львівська (таємна) Українська Висока Політехнічна Школа,” Ibid. (Париж-Нью-Йорк, 1962), т. 4, 1417. (у той час - підпорядковане Лізі Націй вільне місто Ґданськ / Данциґ). Десь тоді ж за участь в антипольському русі відсидів чотири роки у в'язниці, звільнившись з якої повернувся до Львова та навчався на правничому факультеті Львівського університету. У 1930-х рр. - працівник низки українських культурних установ, у післявоєнний час - на різноманітних посадах у закладах управління культури УРСР, що відкривало йому доступ до роботи з архівними матеріялами Біографічні дані про нього див.: Алла Середяк, “Ґронський Йосип,” в Енциклопедія Львова, за ред. Андрія Козицького та Ігоря Підкови. (Львів: Літопис, 2007), т. 1, 588-589.. Попри це, Й. Ґронський - невтомний працівник на ниві краєзнавства. На жаль, за життя вченого світ побачило лише декілька його розвідок; більшість праць залишилися у рукописах, і лише нещодавно були опубліковані та потрапили до рук читачів Наприклад, Йосип Ґронський, Нарис історіїЯворівщини, наук. ред. Віктор Голубко, Степан Качараба та Алла Середяк. (Дрогобич: Коло, 2008); Ґронський Йосип, “Топоніміка літописного Пліснеська,” в Конференція “Ольжині читання”, Пліснеськ, 10 жовтня 2005 р., відповідальний редактор Борис Возницький, науковий редактор Ігор Мицько. (Львів, 2005), 27-35.. Для нас, зрозуміло, особливий інтерес має той факт, що Й. Ґронський був одним із тих дослідників, хто активно працював над вивченням історичної географії, насамперед топоніміки західноукраїнських міст, зокрема Львова. Що стосується згаданого засідання, то чи через брак відповідного наукового та службового статусу, чи то через інші невстановлені обставини забрати голос у дискусії, що розгорілася після доповіді та повідомлень йому не вдалося, хоча, зрозуміло, сказати йому було що. У зв'язку з цим Й. Ґронський підготував та переслав директорові архіву Надії Врадій “скромні зауваження” з приводу походження назв окремих населених пунктів, переслав зі сподіванням, що вони потраплять до рук наукових працівників архіву Ibid, арк. 84.. Ці зауваги були у рукописі, що називався “Примітки до питання походження місцевих назв на території б. [увшого] Руського і Белзького воєводств” Ibid, арк. 85-93.. На дев'яти сторінках цієї розвідки автор скрупульозно подавав зібрані відомості, підготовані ним версії походження та вживання назв близько чотирьох десятків населених пунктів та річок, наголошував на необхідності докладно з'ясувати зміни в цих назвах, висловлював думку, що саме окремі гідроніми дали назву низці населених пунктів, а не навпаки, подавав пропозиції з підготови топонімічних карт тощо.

Засідання Семінару в лютому 1962 р. продемонструвало потребу подальших топонімічних студій. На це, зокрема, вказав головуючий на засіданні проф. І. Крип'якевич Йосип Ґронський, op. cit, арк. 31., повторивши ще раз згадану думку у виступі на підсумковій науковій конференції у грудні 1962 р., коли закликав перевести такі стадії на практичніший лад Ibid,. арк. 147., під яким, ймовірно, розумів проводити розвідки над назвами окремих географічних назв. Виявом такої практичности було виголошене на цій же конференції повідомлення О. Купчинського “Про назву Дрогобич”, у якій він виводив походження цієї назви від давньоруського імени “Дорогобит” Ibid, арк. 156; П.[елагея] З.[ахарчишин], “Наукова конференція з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін,” НІБ АУ, No. 3, (1963): 97-98. У дискусії на зазначе-ній конференції виступив й Я. Ісаєвич, котрий свого часу вивчав історію м. Дрогобича. Він, як засвідчує протокол, звернув увагу на декілька народних етимологій назви Дро-гобич та підкреслив, що повноголосна форма назви міста виникла під впливом леґенд про “другий Бич” (проти такої версії походження назви міста саме й виступав О. Купчинський). Про-токоли, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архіво-знавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 159..

Пункт про необхідність продовжувати топонімічні студії внесли і до перспективного плану роботи Семінару на 1963 р. Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 1-2. З огляду на це зрозуміло, чому вже на засіданні в лютому 1963 р. з доповіддю “Принципи встановлення етимології топонімів” виступила доцент кафедри німецької філології Львівського університету О. Ріпецька. Потрібно відзначити, що це чи не єдиний випадок, коли Ольга Феодосівна взяла участь у роботі Семінару, і достеменно її єдиний виступ на ньому. До сфери наукових інтересів цієї дослідниці входили проблеми слов'янської топонімії територій між Одрою і Віслою та німецька лексикологія. У 1954 р. вона захистила кандидатську дисертацію на тему “Слов'янська топоніміка між Одером і Віслою в німецькій мові (ХП-XVIII ст.)”, а у подальшому, в 1988 р. і докторську дисертацію “Формальна і понятійна структура топонімів (на матеріалі топонімії НДР)” Див. про неї: Богдан Максимчук, “Ріпецька Ольга Феодосівна,” в ENCYCLOPEDIA. Львівський національний університет імені Івана Франка. (Львів, 2014), т. 2, 369; Зоряна Купчинська, “Львівська ономастична школа: етапи становлення і перспективи розвитку,” 11.. Однак для учасників Семінару її виступ був важливий не лише через це. Справа в тому, що в згаданий період часу О. Ріпецька підготувала статті та матеріяли, у яких йшлося про методологію топоніміки як науки та принципи класифікації німецької топонімії слов'янського походження Ibid., 11, 44.. У зв'язку з участю працівників архівів у підготові багатотомної серії по історії міст і сіл України, з огляду на той факт, що частина географічних назв, з якими вони зустрічалися під час підбору відповідних матеріялів, була сполонізована чи згерманізована, через потребу встановлювати “історично справжні назви” окремих населених пунктів, їм (архівістам), на думку Н. Врадій, необхідно було отримати теоретичний вишкіл з історичної географії і з топоніміки Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 26.. Частково цього стосувався і виступ О. Ріпецької. На його початку дослідниця підкреслила складність встановлювати етимологію топонімів У розширеному варіянті інформаційного звіту про роботу Семінару уточнювалося, що етимологічний аналіз топонімів повинен спиратися на теоретичні засади, які стосуються сутности топонімів як специфічної лексичної категорії, і що для топонімів характерна двояка природа, яка виявляється у наявності і спільних рис з іншими словами, і характерних лише їм топонімічних ознак. Див.: Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 52., а у подальшому зазначила, що етимологічний аналіз топонімів допомагає розкрити первісне або давнє звучання назв та полегшує їх пояснення “Для того, щоб правильно пояснити якусь назву, необхідно перш за все відтворити форму її первісного звучання. А щоб правильно відтворити первісну форму, слід бути добре ознайомленим з можливими особливостями розвитку топонімів”. Див.: П.[елагея] З.[ахарчишин], “Семінари з питань джерелознавства і допоміжних історичних дисциплін,” НІБАУ, no 4, (1963): 92-94., вказала на чинні тенденції у найменуванні певних об'єктів, на ріжниці в утворенні слов'янських та германських топонімів. Загальний висновок О. Ріпецької, яким завершувалася доповідь, полягав у тому, що в процесі встановлення етимології топонімів варто керуватися такими принципами: 1) обережно і критично ставитися до пояснень походження топонімів; 2) додатково вивчати походження топоніма на місці; 3) критично підходити, коли з'ясовують топонімічні реалії через їх нестатичність та періодичну мінливість Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 26-28..

Продовжило засідання повідомлення наукового співробітника ЦДІА УРСР у м. Львові Валентини Корніївни Сіверської “Принципи складання географічного покажчика до Йосифінської і Францісканської метрик”. В. Сіверська (1916-1977) теж не часто згадується серед учасників Семінару Окрім цього виступу, ще одного разу її прізвище віднаходимо серед учасників дискусії на засіданні Семінару у грудні 1974 р. Див.: Марія Вавричин, “Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР в м. Львові,” Архіви України (далі - АУ), no. 2, (1975): 93-94., хоча, припускаємо, як архівний працівник неодноразово була присутня на його засіданнях. Свого часу вона навчалася у Варшавському університеті, який не завершила через брак коштів, а від 1940 р. - у Львівському університеті. Від 1960 р. - архівіст, а у подальшому старший охоронець львівського історичного архіву Уляна Кришталович, “Сіверська Валентина Корніївна,” в Українські архівісти (ХІХ-ХХ ст.). Біобібліографічний довідник. (Київ, 2007): 574-575.. Єдина відома нам праця В. Сіверської стосувалася інтролігаторської справи в Україні Валентина Сіверська, “Мистецтво оправи книг на Україні в XV-XVII ст.,” в Історичні джерела та їх використання. (Київ, 1966), вип. 2, 280-286.. Одним із завдань, над якими працювала ця архівістка, було укладення покажчика населених пунктів до згаданих вище метрик. Друком покажчик вийшов у 1965 р. Йосифінська (1785--1788) і Францисканська (1819--1820) метрики: Перші поземельні кадастри Галичини: Покажчик населених пунктів. (Київ, 1965)., а В. Сіверська була одним із двох (інший - П. Пироженко) його укладачів. У поданому на Семінарі повідомленні містився екскурс, який стосувався історії проведення та складу фондів цих поземельних кадастрових переписів, вказувалася схему, за якою планували подавати матеріял у покажчику: 1) назва населеного пункту українською мовою; 2) тип населеного пункту (місто, село, хутір); 3) назва домінії, до якої належало дане село; 4) одиниця збереження Йосифінської та 5) Францисканської метрики; зазначено труднощі, які виникли під час ідентифікації окремих населених пунктів та їх територіяльної локалізації. В. Сіверська звернула увагу на ту обставину, що окремі місцевості фігурують у цих метриках під різними назвами, наголосила на тотожності назв деяких сіл у різних округах, відсутності необхідних покажчиків українською мовою, докладних сучасних карт УРСР в архіві. Відзначимо, що як вказувала архівістка, вирішуючи низку поставлених питань, укладачі довідника звернулися до таких важливих пам'яток як шематизми парафій греко-католицької церкви Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 29-30.. Наголосимо і на ще одному факті. У виголошеному після розвідки В. Сіверської запитанні одного із учасників Семінару (його ім'я, на жаль, не вказано) містилась пропозиція подавати крім української назви населеного пункту ще й ту, яку зафіксувало саме джерело. Доповідачка уникнула однозначної відповіді з цього приводу, дипломатично вказавши, що ця проблема потребує подальшого розв'язання Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 30.. Однак в опублікованому покажчику згадану пропозицію врахували, й історична назва була вказана.

Доповіддю О. Ріпецької та розвідкою В. Сіверської обговорювати тематику, пов'язану із вивченням топонімів, не завершили. Після них виступили інші присутні на засіданні науковці. Так, відомостями про стан дослідження етимології українських прізвищ і топонімів на катедрі української мови Львівського університету та своїми роздумами з цього приводу поділився доцент згаданої катедри Броніслав Володимирович Кобилянський (1896-1986) Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 31,55. Ім'я Б. Кобилянського не згадується у переліку учасників засідання Семінару в опублікованому інформаційному звіті (П.[елагея] З.[ахарчишин], “Семінари з питань джерелознавства і допоміжних історичних дисциплін,” НІБ АУ, no 4, (1963): 92-94), однак було вказане у його машинописі (Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 51-55). З чим це було пов'язано та наскільки випадковим було це вилучення судити важко. Б. Кобилянський належав до числа тих українських науковців, чиє формування відбулося ще у дорадянський час. Вихідець із Прикарпаття, учасник Першої світової війни, у часі національно-визвольних змагань українців він був писарем військової канцелярії УГА. У міжвоєнний період навчався на філософському факультеті Віденського університету, там же захистив докторат. У 1930-х рр. та за часів Другої світової війни - викладач низки навчальних закладів на західноукраїнських землях, у повоєнний час - завідувач катедр у Станіславівському та Львівському педагогічних інститутах, у 1960-1975 рр. - доцент катедри української мови Львівського університету (Олександра Сербенська, “Характерник науки,” в Олександра Сербенська, Характерники: наша вдячність, пам'ять і шана. (Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011), accessed May, 21 2020, https://archive.lnu.edu.ua/o-serbenska-harakternyk-nauky/; Олександра Сербенська, “Кобилянський Броніслав Володимирович,” в ENCYCLOPEDIA. Львівський національний університет імені Івана Франка. (Львів, 2011), т. 1, 616).. Про результати багаторічної праці на ниві історичної діялектології польської мови розповів В. Ольшевич. Про доцільність розкривати топонімічні реалії у процесі етимологічного аналізу топонімів та цінність отриманих при цьому результатів говорив Б. Думін. На необхідності повернути населеним пунктам давні українські назви наголошував В. Огоновський. З практичними порадами до укладачів згаданого покажчика до Йосифінської та Францисканської метрик виступили старший науковий співробітник Львівського історичного музею Михайло Савка та старший науковий співробітник ЦДІА УРСР у м. Львові Генріх Рапапорт (1919--1975) Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 32-35. Додамо, що Генріх Юліянович Рапапорт народився у Львові. У 1939 р. його мобілізували до лав Червоної армії та служив він десь на Уралі. Після вибуху німецько-радянської війни демобілізований (за спогадами Ю. Гроссмана, нібито через те, що був вихідцем із західних земель УРСР) та поступив на навчання до Нижньо-Таґільського вчительського інституту Завершивши там навчання у 1943 р. деякий час вчителював, а пізніше знову був мобілізований до війська (1944-1945). Повернувшись до Львова в липні 1947 р. прийнятий до праці у львівському філіялі ЦДІА УРСР, у якому пропрацював до 1960-х рр. Упродовж 1950-1958 рр. - заступник директора цього філіялу, у подальшому - керівник одного з його відділів. Див.: Володимир Самарський, “Генріх Юліанович Рапапорт,” в Українські архівісти (ХІХ--ХХ ст.), 526; Юрий Гроссман, Пережитое и передуманное. Записки для друзей. (Нью-Йорк: Издательство Слово - Word, 1994), 178-179.. Виступи та дискусія затягнулася на довший час, через що навіть довелося перенести виголошення однієї із передбачених розвідок (вона не стосувалося зазначеної тематики) Семінару на наступне його засідання.