Партнерська взаємодія учня, батьків і учителя у забезпеченні розвитку та саморозвитку особистості

Необхідно взяти до уваги також те, що на слуханнях у Комітеті Верховної Ради України з питань науки, освіти та інновацій наголошувалося на таких негативних наслідках освітніх втрат та освітніх розривів, зокрема:

• наявність значного негативного впливу як на розвиток особистості (зокрема через втрату можливостей для розкриття її потенціалу), так і на добробут, успішність та конкурентоспроможність українського суспільства у майбутньому;

• поглиблення нерівності в освіті, а отже і у суспільстві, через збільшення вже наявних навчальних розривів (наприклад, між успішністю учнів із родин з низьким і високим рівнем доходу, із сільських і міських шкіл тощо);

• загроза серйозних економічних наслідків у майбутньому, зокрема щодо зниження валового внутрішнього продукту;

• освітні втрати та розриви в районі бойових дій, зони конфлікту, регіонах із нижчими доходами потенційно мають більший масштаб ніж в середньому по країні та порівняно із провідними країнами Європи і світу.

Освітні втрати й освітні розриви мають тенденцію до накопичення й поглиблення, у разі відсутності вчасних і ефективних заходів із їх виявлення та подолання (надолуження прогалин) вони можуть стати незворотними.

На сьогодні держава не володіє повною та достовірною інформацією щодо реального впливу як карантину, спричиненого пандемією, епідеміями, так і війни в Україні на рівень досягнення українськими школярами результатів навчання, визначених державними стандартами загальної середньої освіти. В Україні відсутні усталені процедури для дослідження рівня освітніх втрат і освітніх розривів на рівні загальної середньої освіти, а також не розроблено механізмів їх подолання. Через це держава не може приймати адекватних рішень у галузі освіти для компенсації та надолуження втраченого / недоотриманого [14].

Розвиток українського суспільства та його складової сфери освіти відбувається також на фоні гострої боротьби, протистояння між волевиявленням, необхідністю захисту, оберігання, дотримання, поціновування високих духовно-моральних законів, правил, стандартів, цінностей, культури, добра, доброчесності, честі, гідності та проявами антидуховності, аморальності, зради, торгівлі українськими інтересами, всеосяжної та всеприникаючої корупції. Це означає, що сили добра мають єднатися, згуртовуватися, зміцнюватися та укріплюватися у боротьбі зі лукавим та підступним злом. Дана проблема поглиблюється ще і тим, що законодавець термінологічно та юридично механічно замінив: освітній процес на освітній процес; учня на споживача освіти; учителя на педагогічного працівника; директора школи на керівника закладу освіти, порушивши тисячолітню історію і усталену, збалансовану, відшліфовану та відпрацьовану практику взаємодії, співпраці та розвитку учня, батьків та учителя. Реалії військового стану актуалізували критичну необхідність виховання, особливо військово-патріотичного.

Потребують вирішення, коригування також спрямування та тенденції тридцятирічного «непродуманого» розвантаження, зниження стандартів та вимог, розхолодження, спрощення навчання дітей та учнів, відміни науково обґрунтованих, необхідних та практично перевірених освітніх норм, критеріїв, стандартів щодо забезпечення розвитку, виховання та саморозвитку, самовиховання підростаючого покоління. Природою передбачено, що без напруження, акумуляції зусиль людина не розвивається, а в кінцевому результаті деградує, стає безвольною, легко піддається маніпуляціям та зовнішньому, сторонньому і скритому управлінню та впливу. У кожної особистості є своя міра складності яку необхідно побороти та подолати і вийти на новий вищий рівень гармонії навчання, виховання та пізнання. Міра складності у нашому розумінні ніяк не спрямована на зниження складності, але виступає як необхідний момент та точка відліку подальшого розвивального навчання та самоосвіти особистості. Це зумовлено тим, що під час навчання, самостійного вивчення, самоосвіти, як правило, пропонується навчальний матеріал, який має бути зрозумілим та може бути засвоєним, осмисленим, усвідомленим дітьми та учнями.

Відтак, вищезазначені проблеми потребують наукового осмислення, обґрунтування та прогнозування їхнього вирішення з метою вироблення цілеспрямованої державної політики стійкого, стабільного розвитку як освітньої сфери в цілому, так кожного учасника освітнього процесу зокрема. Для її створення необхідно розробити і прийняти стратегічні документи, які б визначали механізми вимірювання та компенсації освітніх втрат та освітніх розривів, а також забезпечували не тільки відповідні механізми їх подолання, а й формували умови для повноцінного отримання якісної освіти, наукових знань та розвитку кожної конкретної творчої обдарованої особистості.

Тобто увесь тягар вирішення проблем стосовно забезпечення стабільного, стійкого розвиту, виховання, саморозвитку та самовиховання творчих обдарованих дітей та учнів залежить від духовно-морального, науково-інтелектуального, культурно-освітнього резерву, потенціалу та енергетики українського народу.

Особливо в критичні, кризові періоди часу, під час війни необхідно звіряти практичні кроки та управлінські рішення з науковими теоріями, напрацюваннями, концепціями, підходами. Адже, наука є соціально-значущою, стратегічною сферою людської діяльності, що спрямована на вироблення, систематизацію, використання теоретично обґрунтованих та практично перевірених знань про закони буття, про дійсність, про закономірності, тенденції, явища та процеси існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об'єктивного змісту (істинності, достовірності, важливості, пріоритетності, інтерсуб'єктивності) та слугує основою для розвитку, зростання та руху до кращого, вищого, гармонійного. Наука є складовою духовної культури суспільства та задає рівень інтелектуального розвитку особистості.

Саме цим проблемам в галузі педагогіки надавали пріоритетного значення Є. Березняк, Г. Ващенко, С. Гончаренко, Б. Грінченко, М. Драгоманов, О. Захаренко, А. Макаренко, І. Огієнко, С. Русова, О. Савченко, В. Сухомлинський, І. Ткаченко, К. Ушинський, М. Ярмаченко та інші.

Слушною є думка С. Гончаренка про те, що «маючи природні анатомо-фізіологічні передумови до становлення особистості, дитина у процесі соціалізації вступає в у взаємодію з навколишнім світом, оволодіваючи досягненнями людства» [25, с. 289].

Тобто, розвиток людини - незворотна, спрямована, закономірна позитивна зміна та зростання індивідуума як творчої обдарованої стійкої самодостатньої особистості та прагнення до фізичної досконалості. Тільки одночасна наявність всіх цих зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін:

• оборотність змін характеризує процеси функціонування (лінійне та циклічне відтворення постійної системи функцій);

• відсутність закономірностей характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;

• за відсутності спрямованості позитивного зростання доброчинні справи не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.

У результаті розвитку виникає новий якісний стан творчої обдарованої особистості людини, що виступає як зміна її внутрішнього світу, складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів або зв'язків). Особливо важливим є тем, щоб під час зміни умов навчання, виховання, праці, типу, ступеня, підпорядкування та форми власності закладу освіти, підвищення стандартів освіти не втрачалися індивідуальні темпи розвитку та зростання творчої, обдарованої, стійкої, самодостатньої, особистості.

Розвиток людини, у тому числі і учня, батька та вчителя включає в собі:

• дію, процес, унаслідок яких відбувається зміна якості статі, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого, розширення пізнання оточуючого світу та розуміння законів буття, життєстійкості, життєдіяльності та життєтворчості;

• ступінь духовної, моральної та розумової зрілості, освіченості, культурності, вдумливості, поміркованості, а також фізичної досконалості.

Тобто увесь тягар вирішення проблем стосовно забезпечення стабільного, стійкого розвиту, виховання, саморозвитку та самовиховання творчих обдарованих дітей та учнів лягає на директорів шкіл, їхніх заступників, учителів та батьків. Не другорядну роль у вирішення окреслених проблем мають такі критерії як відповідальність за колектив та відповідальність за самого себе.

Під час організації освітнього процесу необхідно враховувати, що розвиток людини (дитини, учня, учителя, батька) - це також розгорнутий у часі процес кількісних та якісних змін в організмі та психіці людини, її мисленні, почуттях і поведінці, що є результатом біологічних процесів в організмі та впливів суспільства, навколишнього природного середовища на нього.

У складних, нестандартних, кризових, критичних ситуаціях та умовах війни особливої уваги необхідно надавати процесам, закономірностям, етапам саморозвитку творчої обдарованої самодостатньої особистості. Варто враховувати, що саморозвиток включає в собі духовний, моральний, розумовий, інтелектуальний, психологічний, біологічний, фізіологічний, фізичний, професійний, соціальний розвиток людини як особистості, якого вона усвідомлено досягає сама. Саморозвиток передбачає розвиток учня власними силами, без впливу, сприяння яких-небудь зовнішніх сил при наявності внутрішньої мотивації, самоконтролю, самооцінки та спонукальних чинників, наприклад, прикладу батьків, вчителів або у результаті різких змін політичних, соціальних, економічних, культурних, інформаційних умов. Саморозвиток та самовиховання забезпечуються постійним саморухом, самовдосконаленням, самопізнанням та є запорукою розвитку та вихованості.

Проблеми забезпечення розвитку та саморозвитку дітей і учнів є одними із головних пріоритетів педагогічної науки, а також має тісний зв'язок з цілим рядом інших суттєвих та важливих напрямків діяльності як закладів загальної середньої освіти зокрема, так і сфери освіти в цілому.

На думку Ю. Ковальчук «розвиток і саморозвиток обдарованості - процес конструктивних прогресуючих змін у системі здібностей обдарованої людини, викликаних зовнішніми соціально-культурними впливами на неї і внутрішніми спонтанними спонуканнями природного і культурного походження» [35, с. 886].

У центрі саморозвитку та розвитку є здібна, обдарована, талановита, геніальна, багатогранна, самодостатня, творча особистість дитини, учня, учителя та батька зі своїми думками, мріями, знаннями, практичними вміннями і навичками, компетентностями, поглядами, правами, побажаннями та переконаннями.

Саме тому однією із пріоритетних проблем розвитку закладів загальної середньої освіти є забезпечення єдності, цілісності, монолітності та гармонії духовного, морального, розумового, інтелектуального, біологічного, фізичного та суспільного розвитку, саморозвитку, виховання та самовиховання як учня, так і батьків, учителя.

Духовний розвиток передбачає осмислення кожною людиною свого життєвого призначення, своєї місії, оберігання моральності, закріплення цінностей, формування характеру, відстоювання та захист права, поглядів, переконань, культури та формування внутрішньо-психічного, професійного, життєвого досвіду творчої обдарованої людини. Під час організації розвитку та саморозвитку дітей та учнів педагогічні працівники враховують, що духовність як термін носить комплексний характер і використовується у таких науках, як, богослов'я, філософія, культурологія, етика, на означення різних понять так чи інакше дотичних внутрішньому світові людини та пов'язана з внутрішнім психічним життям людини, її переконаннями, усвідомленнями внутрішнім та моральним світом. Учням необхідно осягнути, що прояснення природи людського буття через категорії «дух» та «духовність» означає, що людина може не тільки пізнавати чи відображати навколишній світ, але й творити його, і незамінним помічником учня у цьому надскладному процесі є особистість учителя та батька. У даному випадку учень, учитель, батьки спільно пізнають, що творчі можливості людини як духовної істоти свідчать про те, що, крім мислення, вона має духовне, моральне, ціннісне та вольове відношення до реальності.

Адже, духовність як високе, піднесене, возвеличине, гармонійне, чисте протиставляється низькому, недосконалому, вульгарному, гріховному, аморальному. Тому розвиток і саморозвиток творчої обдарованої особистості мають бути спрямовані на виховання і самовиховання розумної душі та серця як єдиного цілого, здатних розсудити і відрізнити добро від зла, правду від брехні та націлених на внутрішньо-вмотивоване прагнення до доброчинного, високоблагородного, шляхетного, які пронизані та оздоблені внутрішнім стержнем - Любов'ю, Багатством, культурою і чистотою. Адже від злочинів людських природа непокоїться, бинтується, бурлить і відступає від законів своїх. У даному випадку необхідно враховувати також те, що земне, у тому числі і шкільне, життя швидкомінливе та непередбачуване, тим паче ми маємо уважно ставитися до виховання дбайливого ставлення дітей та учнів до законів, закономірностей, норм, правил і стандартів життя, а отже і до розвитку, виховання, саморозвитку та самовиховання особистості в усіх її проявах. Під час організації освітнього процесу та прийняття управлінських рішень також береться до уваги те, що незважаючи на абстрактність поняття, адже в науці дуже часто слово духовність використовується як конкретна якість чи мало не реально існуюча субстанція, про що свідчить слововжиток на зразок «людина великої духовності», «дефіцит духовності в суспільстві», - духовний стержень, духовна твердість, духовний розвиток, духовне виховання мають визначальне та стратегічне значення.

Моральний розвиток та виховання представляють собою цілеспрямоване формування свідомості, звичок і навичок поведінки учня, батьків, учителя як єдиної духовно-моральної системи цінностей, поглядів, переконань і традицій. Під час організації освітнього процесу в закладі освіти необхідно враховувати, що мораль є суспільним інститутом, однією із форм суспільної, колективної та корпоративної свідомості; духовно-культурним механізмом регуляції поведінки суспільства, соціальних груп та особистості; система поглядів, переконань і уявлень, а також тимчасових вимог, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Слід звернути увагу на те, що колективна, корпоративна, суспільні, особистісна свідомості не завжди співпадають, а інколи вступають у протиріччя між собою, що впливає на рівень, специфіку, волю і волевиявлення формування особистості учня.

Тому особливої уваги доцільно надавати пізнавальним, оцінювальним, самооцінювальним, виховним, самовиховним, правовим функціям, здатностям та властивостям особистості учня, батька, учителя. У даному випадку вартує постійної уваги весь діапазон, спектр моралі: моральна діяльність (вчинки, поведінка людини, ставлення людини, зовнішній вигляд людини); моральні відносини; моральна свідомість, моральна самосвідомість, моральний вибір, моральна відповідальність. Гуманна мораль побудованій на духовній основі, історично перевіреній тисячоліттями культурі, утверджуючи між людьми правові, найсправедливіші, рівні, партнерські, союзні, дружні відносини та стосунки, перетворює їх на закономірні, непорушні життєві правила взаємин, партнерства, єдності, консолідації, співпраці та поведінки між окремими людьми та цілими народами.

Тому, саме духовно і морально багата і стійка непохитна тверда творча обдарована самодостатня особистість батька та учителя є носієм духовності, моралі (доброти, любові, миру, честі, гідності, порядності), культури і служить орієнтиром, еталоном, взірцем та зразком для розвитку, виховання, саморозвитку та самовиховання учня.

Отже, одним із визначальних параметрів розвитку є моральність яка формує такий вид і ступінь діяльності людини, що мотивується моральними ідеалами, переконаннями, нормами, принципами, рішеннями та діями. Успіх і визнання, має та людина яка проносить, утверджує духовність і мораль через все життя. Тому особливого значення необхідно надавати вихованню і самовихованню дітей та учнів, щоб наше щастя - діти та учні не стали нашим нещастям. Дітей та учнів з дитинства і в сім'ї, і в школі варто привчати, щоб матір і батька шанували, старших поважали, молодших від себе оберігали та наставляли. Батьки мають контролювати себе і дітей та їхні інтереси, захоплення, друзів, привчати їх до самоконтролю, духовності, моралі, культури. Дітей необхідно навчити перш за все духовному і шануванню батька і матері.

Духовність, моральність, здоров'я, щастя дітей залежить від того, яким життям живуть батьки, учитель, який у них стиль поведінки та спілкування, який приклад вони показують. Особливого значення для дітей та учнів має приклад батьків та учителя початкових класів під час їхнього дитячого віку та зростання.

Необхідно також привчати дітей та учнів до режиму дня, усталеного правила лягати спати та відпочивати в один і той же час, вживати благодатну та безпечну їжу, дотримуватися санітарно-гігієнічних норм так, щоб це переросло в автоматичну звичку, норму та стандарт. Співпадіння та єдність духовного, природного біологічного і життєвого циклів, рівнів та насиченості життя має визначальне значення для духовного, морального і фізичного здоров'я особистості дитини та учня.

Виховуючи дітей та учнів за духовним та моральним канонічним правом, цінностями та традиціями, необхідно з ними розмовляти, спілкуватися, співпрацювати як з дорослими, пояснюючи, показуючи, наставляючи, спрямовуючи їх на пошук правди, встановлення Істини. Батьки і учитель мають творчо працювати і за допомогою навчання, посильної праці в сім'ї та школі привчати до творчої життєдіяльності дітей та учнів. Духовність і моральність пронесена, виплекана батьками та учителем через все життя захистить дітей та учнів від ворогів видимих та невидимих та буде переданою в чистоті і гармонії молодому поколінню як зразок для наслідування, захисту та оборони. Бажаючи та надаючи дітям та учням добро, дорослі самі здобувають та отримують Любов, Багатство, щастя, радість і удачу.

Стабільний, стійкий та стрибкоподібний розумовий розвиток дітей та учнів на основі сукупності їхніх пізнавальних та аналітичних задатків та здібностей характеризує інтелект особистості. Розумовий розвиток формує здатність учня мислити, пізнавати, осмислювати навколишню дійсність, встановлювати зв'язки між явищами, процесами, подіями, будувати судження та визначати своє ставлення до пізнання причини, першопричини, закономірностей і залежностей, причино-наслідкових зв'язків, шляхів, рівнів, засобів, інструментарію та методів пошуку правди, а також встановлення Істини. Саме тому діяльність вчителя спрямовуються на те, щоб стимулювати у дітей та учнів розвиток кмітливості, міцності, всеосяжності та гнучкості пам'яті, формування розуміння, пізнання, розсудливості, поміркованості, уміння давати собі раду, допомагати іншим оперувати науковими знаннями, своїми моральними якостями, незмінними цінностями, а також на основі якісних наукових знань вчитися з досвіду, перевіряти на практиці, інтегруватися, пристосовуватися, адаптуватися до нових ситуацій, застосовувати знання, щоб управляти собою, ближнім оточенням, довкіллям та мислити науково-практично. Особливого значення під час створення умов для розумового розвитку творчої обдарованої самодостатньої особистості надається таким параметрам:

• об'єм та стійкість робочої пам'яті, здатність до аналізу, самоаналізу, систематизації, порівняння, передбачення, прогнозування, діяльності за допомогою науково-практичних знарядь, порівняння, логіки;

• системність, комплексність та багатогранність відбору життєво необхідної та цінної інформації;

• свідомість;

• сприйняття, увага, міркування, судження, асоціації.

Розумовий розвиток формує та характеризує інтелектуальну індивідуальність творчої обдарованої особистості учня.

У даному випадку під керівництвом учителя та за допомогою батьків учні оволодівають прийомами і засобами: сприйняття інформації, нових знань та їх інтелектуальній переробці; керування та самокерування емоційною рівновагою, а також мотиваційними, вольовими, емоційними імпульсами. У полі зору педагогічних працівників та батьків постійно перебуває залежність розвитку особистості учня від того, що характерна особливість людської свідомості полягає в тому, що з незліченної безлічі явищ зовнішнього світу матеріал для розумових операцій надає тільки мізерна частина - явища, що їх можна сприйняти органами чуття.

Інтелектуальний розвиток особистості учня передбачає формування таких якостей у нього як сприйняття, відчуття, розуміння, усвідомлення на основі обробки інформації, абстрактного та логічного мислення, здійснення пошукової, винахідницької діяльності та прийняття самостійних рішень, а також усвідомлення відповідальності за прийняті рішення та здійснені вчинки. Педагогічними працівниками враховується, що запорукою та основою інтелектуального розвитку особистості дитини та учня є стан, системність, послідовність, складність, насиченість, напруженість та динаміка його розумового розвитку, а також наполегливе вміння долати перешкоди, складності, знаходити шляхи приборкання загроз, проблем, конфліктів, ліквідовувати наслідки війни та трагедій.

Стабільний, стійкий та стрибкоподібний розвиток особистості учня забезпечується також реалізацією педагогічним працівником у співпраці з батьками таких форм, прийомів і методів які мінімізують та попереджують ризики під час становлення, ускладнення психічних процесів, задатків і здібностей - почуттів, відчуттів, сприймання, мислення, пам'яті, уяви, в ускладненні таких психічних утворень, як здібності та мотиви діяльності, потреби й інтереси, ціннісні орієнтації.

Науково вивіреною та практично перевіреною, що дієвою є така модель, система розвитку особистості учня, яка враховує особливості його біологічного розвитку, що виявляється в дозріванні анатомофізіологічних структур, у зміні та посиленні функцій різних систем і органів людини. На основі інформації, даних наданих батьками педагогічні працівники, формуючи систему творчої партнерської взаємодії та співробітництва з учнем, у своїй практичній діяльності враховують, що кожна щойно народжена дитина є носієм комплексу генів усіх своїх родичів: як близьких, так і найдальших. У зв'язку з цим у неї формується свій, індивідуальний, спадковий фонд, що інакше називається спадкова визначеною біологічною програмою. Це дає їй можливість індивідуально розвиватися.

Реалізація цієї спадкової програми можливе лише в тому випадку, якщо, по-перше, дитина має досить якісні спадкові ознаки, а по-друге, має можливість вільно їх розвивати завдяки сприятливому впливу навколишнього середовища. У той же час, учень отримує всі свої знання, практичні навички, вміння та компетентності не в спадщину, а виробляє, удосконалює та збагачує їх протягом усього життя Не існує виявлених генів талановитості. Єдине, що визначила наука, - кожне немовля є вмістилищем величезного арсеналу різноманітних задатків, здібностей, обдарувань. Щоб їх розвинути, необхідний комплекс духовно-моральних, культурно-освітніх, інтелектуальних, природних, соціальних, економічних, інформаційних умов, у тому числі спеціалізоване як диференціальне, так і індивідуальне навчання й виховання, а також зусилля й турбота батьків та учителя, помножені на бажання та вмотивованість самої дитини та учня.

Педагогічні працівники у своїй практичній діяльності враховують, що динамічний процес росту та своєчасного біологічного дозрівання учня, у тому чи іншому періоді дитинства забезпечує його фізичний розвиток. Під фізичним розвитком розуміється динамічні біологічні процеси, що безперервно відбуваються у дитячому, підлітковому, середньому та старшому шкільному віці дитини її становлення. На кожному віковому етапі вони характеризуються певним комплексом пов'язаних між собою та з зовнішнім середовищем морфологічних, функціональних, біохімічних, психічних і інших властивостей організму і обумовлених цим своєрідністю запасом фізичних сил та даних. Високий рівень фізичного розвитку поєднується з високими показниками фізичної підготовки, м'язової та розумової працездатності. Учителям, батькам необхідно враховувати, що фізичний розвиток - це природній процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини. Він залежить від віку, статі, природних життєвих сил організму, його будови та умов і характеру життя.

Фізичний розвиток оцінюється рівнем розвитку фізичних якостей, антропометричними і динамометричними показниками та показниками формування постави. Важливим є те, що фізичний розвиток, поряд з народжуваністю, захворюваністю і смертністю, є одним з показників рівня здоров'я населення. Процеси фізичного і статевого розвитку взаємопов'язані і відображають загальні закономірності фізіологічного росту і розвитку, але в той же час істотно залежать від соціальних, економічних, санітарно-гігієнічних та інших умов, вплив яких значною мірою визначається внутрішньою силою волі та віком людини. Завдання школи навчити дітей та учнів цінувати та зберігати своє фізичне здоров'я, самостійно визначати стан свого здоров'я та діапазон фізичних та динамічних навантажень, перспективи фізичної досконалості та час, періодичність і витривалість фізичних, розумових, динамічних навантажень.

Учні, їхні батьки та учителі є рівноправними суб'єктами як осередку (класу, групи), спільноти (школи, села, району, міста), товариства, так середовища (територіальне об'єднання), соціального людського добротворчого суспільства і демократичної держави в цілому. Усіх учасників освітнього процесу об'єднує система зв'язків із структурними підрозділами закладу освіти, інститутами демократичної держави та із осередками соціального людського добротворчого суспільства по вертикалі і по горизонталі. У процесі розвитку школи, яка є повноправним членом соціального людського добротворчого суспільства яке є одним з найбільш важливих ціннісних і культурологічних феноменів сучасності, пріоритетна роль надається правам, свободам, волі, вольностям та обов'язкам творчої обдарованої особистості учня, батька, учителя. Тому значна увага приділяється реалізації педагогічних систем з формування соціальної активності учнів, розширенню їх функціональних та структурних компонентів, налагодженню їхніх взаємозв'язків та врахування особливостей і специфіки діяльності. Під час організації управління закладами загальної середньої освіти та розвитку активної участі учнів у суспільному житті освітянами враховується, що соціальне людське добротворче суспільство в його загальноприйнятому розумінні, виступає як сукупність соціальних утворень (груп, колективів, органів учнівського, батьківського та педагогічного самоврядування, осередків науково-освітніх, спортивних, суспільних організацій), об'єднаних специфічними інтересами (освітніми, науковими, педагогічними, фаховими, економічними, етнічними, культурними, спортивними і так далі), що реалізовані в контексті діяльності інститутів демократичної держави і дозволяють, в умовах системи гармонійне та вільне облаштування суспільного життя та контролювати дії політичних систем, інститутів держави. Як демократична держава в цілому, так і заклад загальної середньої освіти зокрема, яким властиві та притаманні внутрішня свобода суспільних відносин, покликані підтримувати стабільний демократичний режим соціального життя, розвивати цінності законності, права, волі, свободи, демократії та мають привілеї розвиватися на основі доброчинних ініціатив, новацій і енергії духу соціального людського добротворчого суспільства. Закономірності, специфіка та особливості розвитку соціального людського добротворчого суспільства та демократичної держави повноцінними членами яких є учні, учителі, батьки та/або особи які їх замінюють спонукають до планомірного забезпечення їхнього соціального розвитку, що забезпечує поступове входження особистості в різні види відносин - державницькі, владні, економічні, культурні, освітні, наукові, інформаційні, правові, суспільні, економічні, майнові, виробничі, партнерські, союзні, дружні. Представники молодого покоління стають та є повноправними членами соціального людського добротворчого суспільства у демократичній державі, засвоюючи всі ці види відносин і за допомогою їх розвивають свої функції. У демократичній державі за допомогою органів влади (законодавчої, виконавчої, судової) та інститутів соціального людського добротворчого суспільства, у тому числі і школи, в широкому розумінні цього поняття, забезпечується реалізація основних прав, свобод, побажань, волевиявлення та обов'язків дітей та учнів на якісну доступну безоплатну освіту, гармонійний розвиток та фізичну досконалість. Визначальне місце у забезпеченні розвитку особистості учня належить Особистості Учителя та Батька, - філософа, педагога, фахівця, наставника, організатора, керівника, поводиря, порадника, координатора, доброзичливого співучасника навчально-пізнавального процесу учнів - Авторитета. Важливим є також той аспект, що ґрунтовний, системний розвиток, саморозвиток, виховання та самовиховання учня, батьків та учителя є запорукою політичної зрілості майбутніх поколінь.

Розвиток особистості учня, батька і вчителя відбувається у відповідності із законом діалектики - «Закон єдності і боротьби протилежностей», головна суть якого, на думку В. Кудіна [39, с. 173], полягає в єдності, а отже відповідно у партнерській взаємодії та творчій співпраці учня, батька і учителя, які утворюються внаслідок боротьби протилежностей, інтересів, побажань та забезпечення необхідності досягнення єдиної спільної доброчинної мети.

Стабільному, стійкому розвитку та вихованню протипоказані тривалі перерви, розхолодження, розслаблення. Душа і тіло людини як єдине ціле повинні знаходитися в гармонії пізнання необхідності, постійності, напруженості та краси саморозвитку і самовиховання.

Під час формування перспективних планів розвитку та саморозвитку учня, батька, учителя доцільно взяти за орієнтир, напрямок, позицію, думку В. Кременя про те, що «сучасний розвиток за глибиною пізнання і перетворення дійсності, за безмежними можливостями, наданій як окремій особистості, так і цивілізації в цілому, за глобальною відповідальністю людства за долю планети, залученістю до процесу змін країн, народів, індивідів визначив факт існування нової онтологічної основи життя» [55, с. 6].

Отже, забезпечення єдності та цілісності духовного, морального, розумового, інтелектуального, біологічного, фізичного та суспільного розвитку та саморозвитку учня, батьків та учителя формують умови та задатки доброчинних земних справ з усвідомленням гармонії законів та закономірностей дійсності і вічності.

Розвиток та саморозвиток творчої обдарованої самодостатньої стійкої твердої особистості акумулюють в собі утвердження, розширене відновлення, відродження та відтворення кращих духовно-моральних зразків та рівнів буття, життєздатності, життєдіяльності, життєстійкості, життєтворчості на основі позитивних кількісних та якісних змін у результаті консолідації зусиль та партнерської взаємодії, творчої співпраці учня, батьків, учителя.

Оберігати захищати дітей та учнів, навчити їх жити у рівновазі та гармонії із внутрішнім світом, природою та законами, закономірностями любові, єдності, консолідації, солідарності, взаємоповаги та дружби є пряма спільна відповідальність батьків, учителів, українського народу, демократичної держави Україна.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Партнерська взаємодія учня, батьків і учителя у забезпеченні розвитку та саморозвитку особистості побудована на творчій, щиросердній, праведній праці та співпраці, удосконаленні є запорукою подолання освітніх втрат, освітніх розривів, перешкод, відставання, освітньої безграмотності особливо в період війни, воєнного стану, надзвичайної ситуації та служить одним із механізмів поступального руху, утвердження та зростання інноваційної економіки знань, демократичної держави Україна, соціального людського добротворчого будівничого суспільства та захищеної творчої самодостатньої стійкої твердої незламної обдарованої особистості як єдиного цілого і фундаментального.

Цілісність, єдність, непорушність та монолітність навчально-пізнавальної діяльності учня, батьків та учителя, їх системність, неперервність, наступність та послідовність забезпечуються інтегративними зв'язками, характер яких обумовлює своєрідність функціонування та творчої, інноваційної діяльності цілого. Цілісність характеризується тим, що усі учасники освітнього процесу знаходяться в нерозривній єдності, взаємопроникненості, взаємодопомозі та взаємодоповнюють і стимулюють один одного. У результаті взаємодії, спілкування та розгортання протилежностей відбувається діалектичний перехід від попереднього до наступного, від минулого до майбутнього, від старого до нового, від тимчасового до постійного, від особистого до суспільного, від приватного до державного. Неможливий особистісний розвиток без врахування тисячолітньої історії буття українського народу, української родини, окреслення та вирішення проблем та закономірностей виживання і новітнього проростання та утвердження.

Аналіз державницької, наукової, педагогічної, життєвої особистої практики, а також закономірностей навчальної діяльності, учнів, студентів, оцінювання праці учителів, професорів, науковців, державних службовців на різних ділянках освітнього середовища свідчить про те, що ще більшої ваги набули духовний і моральний розвиток, саморозвиток, виховання та самовиховання особистості. Основним же стимулом духовного і морального розвитку є внутрішнє прагнення і пробудження творчої обдарованої особистості до виникнення життєвоважливої необхідності у пізнанні всецілого та на перший розгляд неосяжного, а також утвердження себе як професійного фахівця.

Тобто, розвиток та саморозвиток особистості учня, батька, учителя неможливий без пізнання, розуміння, усвідомлення суті явищ, процесів і подій. Процеси пізнання і самопізнання виступають основою, стимулом, закономірністю розвитку та саморозвитку творчої стійкої твердої незламної самодостатньої обдарованої особистості учня, батька, учителя. Адже необхідність у пізнанні оточуючого світу, природи, суспільства і самого себе проявляється в її різних проявах: у внутрішньо та генетично заданій тенденції до розвитку; у прагненні до навчання, оволодіння новими знаннями, практичними вміннями і навичками, компетентностями; допитливості; внутрішньому спонуканні до розумової та інтелектуальної діяльності, заняттю фізичними вправами, констроюванням, моделюванням; необхідності обґрунтування рішення та усвідомлення краси божественної гармонії в людині, природі, суспільстві.

У житті, роботі пріоритет надається тим юридичним і фізичним особам які знаходять в стані постійного розвитку, гармонії, пошуку, втілення інновацій та вирішенні непростих, надскладних ситуацій, проблем і завдань.

Перспективи подальших досліджень. Подальші перспективи наукових досліджень та практичного втілення систем партнерської взаємодії учня, батьків і учителя у забезпеченні розвитку та саморозвитку особистості вбачаємо у вивченні, науковому обґрунтуванні, вітчизняному науковому супроводженні та втіленні в практику діяльності школи концепцій, моделей, критеріїв, вимірів та параметрів розвитку кожного учасника освітнього процесу зокрема. Проведений аналіз засвідчує, що альтернативи розвитку, вихованню, саморозвитку та самовихованню творчої стійкої твердої самодостатньої незламної обдарованої особистості не існує. Результатом розвитку та саморозвитку як закладу загальної середньої освіти в цілому, так і учня зокрема має бути повсюдна наявність та присутність глибоко освіченої конкурентоспроможної духовно-моральної, вихованої, здорової, стійкої, незламної, твердої обдарованої, талановитої особистості з якісними науковими знаннями, науковим мисленням, науковим світоглядом, яка спроможна оволодіти практичними уміннями і навичками, компетентностями як на рівні повної загальної середньої освіти, так і на рівні запропонованих програм, систем, варіантів і секретів фахової підготовки, професійної майстерності та кар'єрного зростання.

Список використаних джерел

1. Верховна Рада України. (1996, Черв. 28). Конституція України № 254к/96-ВР.

2. Верховна Рада України. (2017, Верес. 05). Закон №2145-VIII «Про освіту».

3. Верховна Рада України. (2020, Січ. 16). Закон № 463-ІХ «Про повну загальну середню освіту».

4. Верховна Рада України. (2005, Січ. 13). Закон №2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

5. Верховна Рада України. (2018, Лип. 03). Закон № 2485-VIU «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Фінляндської Республіки про реалізацію проекту "Фінська підтримка реформи української школи"».

6. Верховна Рада України. (2001, Квіт. 26). Закон №2402-ІІІ «Про охорону дитинства».

7. Верховна Рада України. (2005, Груд. 21). Закон № 3255-IV «Про ратифікацію Кредитної угоди (Проект "Рівний доступ до якісної освіти в Україні") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку».

8. Верховна Рада Української РСР. (1991, Серп. 24). Постанова № 1427- XII «Про проголошення незалежності України».

9. Верховна Рада Української РСР. (1990, Лип. 16). «Декларація про державний суверенітет України» № 55-XII.

10. Верховна Рада України. (2002, Квіт. 17). Указ Президента України № 347/2002 «Про Національну доктрину розвитку освіти».

11. Верховна Рада України. (2013, Черв. 25). Указ Президента України № 344/2013 «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року».

12. Кабінет Міністрів України. (1993, Листоп. 03). Постанова № 896 «Про Державну національну програму "Освіта" (Україна XXI століття)».

13. Кабінет Міністрів України. (2016, Груд. 14). Розпорядження № 988-р «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти "Нова українська школа" на період до 2029 року».

14. Верховна Рада України. (2023, Черв. 08). Комітет з питань освіти, науки та інновацій, протокол № 122 затвердив «Рекомендації слухань на тему: "Освітні втрати й освітні розриви на рівні загальної середньої освіти: вимірювання та механізми подолання" та розглянув ряд законопроектів».