Дуальна освіта в університетах німецькомовних країн Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет мені Михайла Коцюбинського

ДУАЛЬНА ОСВІТА В УНІВЕРСИТЕТАХ НІМЕЦЬКОМОВНИХ КРАЇН ЄВРОПИ

Опушко Надія Романівна

кандидат педагогічних наук, доцент,

докторант кафедри педагогіки, професійної

освіти та управління освітніми закладами

м. Вінниця

Анотація

дуальний університет освіта німеччина

Дуальна форма здобуття професійної освіти - це навчання, за якого практична частина підготовки здобувачів проходить на робочому місці, а теоретична - на базі освітнього закладу. Головна мета такого навчання - це підготовка кваліфікованих фахівців, у яких сформовані базові навички роботи на виробництві/підприємстві/фірмі/організації.

У запропонованій публікації розглядаються етапи становлення та розвитку в окремих європейських країнах (Німеччині й Австрії) дуального університетського навчання. На основі аналізу документів європейських центрів розвитку професійного навчання, важливих нормативних документів, що регулюють систему професійної освіти і навчання в зазначених країнах, а також праць вітчизняних і закордонних науковців, котрі присвячені системам професійної освіти, висвітлено особливості розвитку та становлення дуальної університетської освіти у вищих навчальних закладах (ВНЗ). Особлива увага приділена проблемі створення дуальних університетів і державних програм, що здійснюють підготовку фахівців і забезпечують популяризацію дуальності в системі вищої освіти Німеччини й Австрії.

Виокремлено спільні риси та відмінності у визначених етапах вищеназваних держав. Наголошується на тому, що, починаючи з початку ХХІ ст., в обох країнах спостерігається тенденція до поширення дуальної форми в університетах, на державному рівні реалізуються програми розвитку дуальної освіти у ВНЗ, створюються центри дуальної освіти тощо. Найбільш затребуваними спеціальностями, які здійснюють підготовку за дуальною формою є переважно технічні, гуманітарні та економічні напрями.

Ключові слова: дуальна форма навчання, дуальні університети, становлення, розвиток, етапи, Німеччина, Австрія.

Annotation

STAGES OF FORMATION AND DEVELOPMENT OF DUAL UNIVERSITY EDUCATION IN GERMAN-SPEAKING COUNTRIES

Opushko Nadiia Romanivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, doctoral student of the department of pedagogy, professional education and management of educational institutions of Vinnytsia Mykhailo Kotsyubynsky State Pedagogical University, Vinnytsia, Ukraine

Постановка проблеми

У Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 рр., яка була прийнята 23 лютого 2022 р., за день до повномасштабного вторгнення росії на територію України зазначаються п'ять основних цілей, які необхідно реалізувати до 2032 р., однією з яких є «створення умов для розвитку державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти, а як результат реалізації Стратегії є створення сучасної ефективної системи вищої освіти, що задовольняє потреби громадян, економіки та суспільства, має гідну репутацію та є конкурентоспроможною на внутрішньому та світовому ринку освітніх послуг» [13].

Для розв'язання цього завдання, а також для досягнення цілі, поставленої в зазначеному документі, необхідно інтенсивне впровадження дуальної системи навчання в освітній процес університетів. Це вимагає координації зусиль держави, закладів вищої освіти, приватного та державного бізнесового сектору, громадських установ та організацій. Інтенсивні процеси структурних змін, що відбуваються в економіці України під впливом пандемії та повномасштабної війни зумовили чималий попит на фахівців нової формації, які мають, виходячи з історичної, економічної та політичної ситуації, що склалася в країні, вдало реалізовувати ці процеси.

Практика, інтереси економіки, інтенсивні шляхи розвитку, за якими буде відбудовуватись наша держава, мають диктувати цілі, методи і зміст вищої освіти. Дуальна система підготовки нині є однією з найефективніших форм підготовки фахівців у світі, за якої здійснюється одночасне теоретичне і виробниче/практичне навчання. Вона передбачає безпосередню участь підприємств у професійній підготовці здобувачів. Підприємства забезпечують умови для практичного навчання і несуть всі пов'язані з цим витрати, включно з щомісячною оплатою праці студента. Заклади освіти на рівноправній основі співпрацюють з підприємствами. Дуальна система навчання є одним із можливих способів об'єднання бізнесу, майбутнього фахівця і держави.

Німеччина стала родоначальницею системи дуальної професійної освіти. Її досвід перейняли й інші країни світу, зокрема Австрія, яка одна з перших в Західній Європі запровадила практику дуального навчання. Спільним у цих двох держав є те, що спершу дуальне навчання розглядалось виключно у закладах професійно-технічної освіти, а з другої половини ХХ ст. така практика розповсюдилась на вищі навчальні заклади, в яких здійснюється підготовка за ступенями вищої освіти бакалавра та магістра переважно за спеціальностями: бізнес-адміністрування, ІТ-технології, інженерія, економіка, машинобудування, соціальна робота, соціальна педагогіка, асистент лікаря тощо.

Уважаємо, що досвід провідних країн Західної Європи (Німеччини й Австрії) у розвитку університетської дуальної освіти є важливим для України, для реформування системи вищої освіти, продукуванні конкурентоздатних на вітчизняному та світовому ринку праці фахівців, які відповідають потребам суспільства та сучасним запитам роботодавців. Особливо це буде актуальним у повоєнний період, адже виникне нагальна потреба у забезпеченні кадрами, які мають як теоретичні, так і практичні знання з різних галузей економіки держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Зазначимо, що проблеми вищої освіти в Європі розкриті в працях чималої кількості вітчизняних науковців: Н. Абашкіна, Т. Вакуленко, Г. Ващенко, О.Давліканова, О. Коваленко, А. Лігоцький, О. Локшина, Н.Ничкало, Н. Махиня, В.Радкевич, О.Радкевич, Л. Пуховська, Т. Яркіна та ін., а також зарубіжних учених: П. Векса (P.Wecksa), М. Кляйна (M.Klein), О. Маасена (O.Maassen), X. Р. Фрідріха (X.P.Fridrich), А. Ханфт (A.Hanft), К. Бергер (C.Berger), П. Ботт (P.Bott), А. Буш (A.Busch), У. Мюллер (U.Muller), У. Тайхлер (U.Teichler), К. Хюфнера (C.Chufner), А. Шаде (A.Schade) та ін. Аналіз праць цих дослідників дозволив установити, що у більшості з них підняте питання соціально-економічних змін у суспільстві, що мали вплив на організацію та зміст вищої освіти. Зазначимо, що Німеччина й Австрія пройшли декілька етапів становлення вищої освіти. Основними критеріями під час їх визначення стали зміни в суспільному житті, реформи, що проводили уряди цих країн у системі вищої освіти, їх вплив на зміст і методологію освітнього процесу.

Мета статті полягає у дослідженні процесів становлення та розвитку дуального університетського навчання в німецькомовних країнах Європи, виокремленні й аналізі етапів їх поступу.

Теоретичні основи дослідження

Дуальна вища освіта стала цікавою для України темою відносно нещодавно. Починаючи з 2013 р., завдяки впровадженню проєкту Представництва Фонду ім.Фрідріха Еберта, в Україні розпочалася популяризація німецького досвіду підготовки затребуваних на ринку праці випускників закладів освіти. Завдяки злагодженій роботі багатьох партнерів проєкту в 2017 р. дуальну форму здобуття освіти запровадили, як результат змін у Законі України «Про освіту». У 2018 р. ухвалено Концепцію підготовки фахівців за цією формою. Наступного року Міністерством освіти і науки України розпочато національний експеримент з адаптації німецького досвіду. Щорічно Представництво Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні проводить опитування серед основних учасників -- закладів освіти, роботодавців та здобувачів освіти -- щодо їхнього досвіду [10, с.7].

Починаючи з 2020 р. до пілотного проєкту реалізації дуальної форми здобуття освіти приєдналися 217 закладів професійної освіти. Результати прийому на навчання за цією формою у 2020-2021 навчальному році становили 6 660 осіб у 192 закладах України. Найбільший відсоток тих закладів професійної освіти, що впроваджували дуальну форму навчання у 2019/2020 н.р., становлять заклади Хмельницької області (78,6%), м. Києва (75%), Львівської (63,6%), Кіровоградської та Чернігівської (по 50 %) областей. У 2020/2021 н.р. професійну освіту за дуальною формою здобувають вже 12 395 осіб. Найбільша кількість учнів, які навчаються за дуальною формою освіти, у закладах Хмельницької області (877 осіб), Львівської (807), Вінницької (529), м. Києва (464) [8, с.3].

Відзначимо також рівень зацікавленості роботодавців у залученості до підготовки здобувачів. Це свідчить про потенціал дуальної форми здобуття освіти, особливо з технічних спеціальностей. Наприклад, великий бізнес вже давно гостро відчуває дефіцит молодих фахівців технічних спеціальностей і відзначає невідповідність рівня їхньої підготовки вимогам ринку. Крім того, за деякими дефіцитними спеціальностями відбувається ще й критичне зменшення наповнюваності груп через зниження престижності таких професій. Всі роботодавці погоджуються, що здобувачі мають одержувати ґрунтовні теоретичні знання та практичні навички ще під час навчання у закладі освіти. Вони також зазначають, що хотіли б мати можливість впливу на зміст освітніх програм і не лише у частині варіативної складової [6].

Методика дослідження

У процесі наукового пошуку були використані різні методи дослідження: аналіз педагогічної та довідникової літератури, нормативних документів щодо реалізації дуальної форми здобуття освіти в Європейських країнах та в Україні; порівняння в часі та територіально-просторове порівняння з метою співставлення спільних та відмінних ознак на етапах упровадження дуальної освіти в Німеччині й Австрії; історичний аналіз надав можливість для всебічного дослідження подій щодо реалізації дуальної форми здобуття освіти в університетах Німеччини й Австрії в хронологічній послідовності; експертна оцінка цієї форми здобуття освіти для розкриття внутрішніх взаємозв'язків та закономірностей їх розвитку.

Результати дослідження

Дуальна система освіти в Німеччині й Австрії пройшла тривалий шлях становлення та розвитку від навчання майстрів в період Середньовіччя до ХХІ ст., коли дуальна освіта надійно закріпилась не лише в закладах професійної освіти, а й університетах. Власне зупинимось на виокремлених у процесі дослідження етапах становлення та розвитку дуальної форми навчання саме в університетах цих країн, оскільки для вищих навчальних закладів (ВНЗ) - це відносно нова форма здобуття освіти, що потребує ретельного та об'єктивного висвітлення.

Критеріями для виокремлення етапів розвитку дуальної вищої освіти в Німеччині й Австрії ми вважаємо: цілі, принципи, зміст, форми та методи освіти й навчання у ВНЗ, а також наявність відповідних програм, планів, посібників, підручників, терміни навчання; кількісні та якісні зміни: кількість ВНЗ, здобувачів освіти, зміст навчальних програм, рівень успішності студентів, рівень якості освіти. Крім того, важливими для визначення етапів становлення та розвитку дуальної системи вищої освіти Німеччини й Австрії вважаємо суспільно-політичні події, педагогічні процеси, що започаткували певні нові важливі якісні перетворення в освітній системі [5, с. 55]. Виокремимо етапи впровадження дуальності в університети кожної із зазначених країн окремо.

Особливістю системи вищої освіти Німеччини є те, що з середини ХХ ст. до 1990 р. вона була розділена. Урядова політика в галузі освіти Західної Німеччини відрізнялась від Східної. Однак з часу об'єднання Німеччини вища освіта пройшла шлях реформ і змін, що були зумовлені економічними, політичними та соціальними процесами як у внутрішній політиці, так і на загальноєвропейському та світовому рівні. Варто зазначити, що створення загальноєвропейського простору вищої освіти мало вирішальне значення для формування базових засад німецької та австрійської вищої школи.

Відповідно до предмету нашого дослідження система дуальної освіти у вищій школі Німеччини - початок першого етапу ми відносимо до 1968 р., коли ВНЗ були інтегровані в систему вищої освіти ФРН (Західної Німеччини) як новий тип навчальних закладів. Вони були наділені незалежним освітнім мандатом, який характеризувався тим, що освітній процес і наукові дослідження, зазвичай, інтегруються з практичними семестрами, а викладацький склад, окрім академічної кваліфікації повинен був мати професійний досвід за межами університетів. У деяких землях фахові школи (Fachhochschulen) змінили назву на університети прикладних наук. У межах цього етапу був прийнятий Закону «Про професійну освіту» (1969), який заклав засади дуального навчання в професійній освіті Німеччини. У 1970 р. створено Федеральний інститут професійної освіти і навчання (Bundesinstitut fur Berufsbildung (BIBB)), до функцій якого належали інформаційно-консультативна та контролювальна підтримка системи вищої освіти на основі інформації про дуальні курси навчання та додаткові кваліфікації у сфері професійної освіти. Ще у 1972 р., співпрацюючи з трьома великими компаніями - Bosch, Daimler Benz (сьогодні Daimler-Chrysler) і Standard Elektrik Lorenz (SEL) - ініційовано розробку системи дуальної освіти для професійного навчання на університетському рівні. Ця ідея була викликана попитом на професійні навички високого рівня, який класичні дослідницькі університети не

Цей етап характеризується деякими особливостями розвитку університетської освіти, зокрема її змісту в Західній та Східній частинах Німеччини. З огляду на це нижньою межею першого етапу вважаємо 1990 р., коли відбулось об'єднання федеральних земель Німеччини. Основним законом ФРН регулювалося спільне функціонування федерації та земель у законодавчих, адміністративних, планових та фінансових питаннях. Хоча законодавчі ініціативи знаходяться під керівництвом федерального уряду, однак за Конституцією Німеччини Федеральні Землі володіють певною культурною автономією, у тому числі й в галузі освіти. Такий стан речей дозволяє гарантувати відносну однорідність вищої освіти. Землі самостійно можуть регулювати діяльність ВНЗ, які знаходяться в їх юрисдикції за допомогою регіональних законодавчих актів. могли задовольнити [12, с.19].

Варто зазначити, що другий етап для Німеччини починається в 90-х рр. ХХ ст., який характеризується зусиллями у створенні єдиного європейського освітнього простору, але з деякими національними особливостями.

Так, для Німеччини цей етап починається з 1 серпня 1990 р. У цей час набули чинності головні спільні для всіх федеральних земель освітні нормативно-правові документи: Акт про професійну освіту (Berufsbildungsgesetz), Кодекс майстерності (Handwerksordnung), Правила підготовки (Ausbildungsordnungen) та базові навчальні плани (Rahmenlehrplane) для дуальної системи професійної підготовки й освіти. Тоді ж землі бувшої Східної Німеччини також ратифікували Акт Встановлення Земель (Landereinfuhmngsgesetz), яким п'ять земель Східної Німеччини призначили власних міністрів освіти, культури та науки, які увійшли до Постійної конференції міністрів освіти та культури в грудні 1990 р. з метою запровадження спільної та порівняно основної структури у системі освіти шляхом самокоординації земель у Федеральній Республіці Німеччина. У вищій освіті на цьому етапі федеральний уряд регулює загальні положення через реалізацію Рамкового Закона про вищу освіту (Hochschulrahmengesetz), що також є основним для організації вищої освіти та наукових досліджень у ВНЗ з приєднаних земель. Рада з наукових питань (Wissenschaftsrat) розробила рекомендації щодо реструктуризації прикладної складової університетської діяльності, відповідно до яких позауніверситетські дослідження, що здійснювались в університетах Східної Німеччини до 1990 р. були зосереджені в основному в Академії Наук [18, с. 23-24].

Для Німеччини цей етап характеризується також збільшенням кількості вищих навчальних закладів на території країни. Швидкими темпами відбувається розвиток ВНЗ на території Східної Німеччини, де відкриваються нові навчальні заклади за західним зразком та з відкритим доступом; університети Східної Німеччини стають регулярними членами Конференції ректорів Німеччини й інших наукових та академічних організацій. Розподіл повноважень і відповідальності здійснюється за федеральними принципами, проголошується академічне самоврядування у внутрішніх справах, свобода викладання, досліджень і навчання [17, с. 21]. З середини 90-х років XX ст. система вищої освіти Німеччини зазнала значних реформ, що були спрямовані на впровадження ринкових механізмів для посилення конкуренції на рівні держави, земель та окремих ВНЗ. В 1997 р. за ініціативи Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено та ратифіковано Лісабонську конвенцію про визнання освітньокваліфікаційних рівнів, що є у системі вищої освіти Європи. Німеччина стала однією із сорока трьох країн, які підписали цю конвенцію, декларуючи наявність і важливе значення різноманітних освітніх систем. Лісабонська угода передбачала створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма перевагами та здобутками національних систем освіти та науки, зможе стати мобільною на європейському ринку праці. У 1998 р. Німеччина підписала Сорбонську декларацію, мета якої спрямована на створення відкритого європейського простору вищої освіти, що має стати більш конкурентоспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея зазначених документів - двохступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як базового рівня вищої освіти, що надає право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди [3, с. 3].

Того ж року було прийнято низку поправок до Рамкового закону про вищу освіту, що закріпили необхідні вимоги для реалізації Болонської декларації, надавши їм статусу таких, що доповнюють національну освітню систему. ВНЗ Німеччини було надано право вибору підготовки студентів як за класичним, так і за новим європейським варіантом підготовки бакалаврів і магістрів [2].

Додатком до Федерального Рамкового закону про вищу освіту (1998) розпочато реформу німецької системи вищої освіти. Вона була спрямована на підвищення якості освіти шляхом упровадження конкуренції ВНЗ, диференціації освіти та послаблення централізованого регулювання у цій галузі. Після підписання 19 червня 1999 р. Болонської декларації країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти й домовились про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору. В цьому аспекті пріоритетною метою для Німеччини було визначено перехід на двоступеневу систему навчання у вищій школі, інші компоненти реформи ввійшли до переліку додаткових заходів [14, с. 8]. Одним із результатів реформаційних процесів є те, що відбувся поділ ВНЗ Німеччини на два сектори. Перший включає в себе класичні університети, другий - університети прикладних наук (Fachhochschulen), що здійснюють підготовку фахівців за такими напрямами: інженерна справа, комп'ютерні технології, економіка та управління, мистецтво та дизайн, соціальна робота та ін. У січні 2002 р. Науковою Радою Німеччини розроблені рекомендації щодо впровадження нової структури присвоєння освітньо-кваліфікаційних ступенів (бакалавр/магістр) у ВНЗ.

У цього етапу спостерігається значне зростання частки бакалаврських і магістерських програм. Якщо на нових циклах навчання в зимовому семестрі 1999/2000 н.р. було 123 бакалаврських і 60 магістерських навчальних програм, то вже в зимовому семестрі 2005/06 н.р. - 2138 і 1 659 навчальних програм відповідно, за якими навчались близько 250 тис. студентів, що складало 13 % від загальної кількості студентів у країні. В порівнянні з попереднім зимовим семестром 2004/05 навчального року їх кількість зросла на 5 % [2]. У 2001 р. розроблена програма «Освіта плюс» («Ausbildung Plus») в Кьольнському інституті економічних досліджень (IW) та передана до BIBB у 2007 р.

Основна увага проєкту зосереджена на мультиплікаторах у професійній і навчальній орієнтації та профорієнтації з тим, щоб регіональні суб'єкти освіти могли об'єднати всю відповідну інформацію у цій сфері та зробити її доступною безпосередньо для тих, хто зацікавлений у кар'єрі та навчанні на місці. Висвітлюється детальна інформація про університети, що пропонують дуальну форму професійної освіти, та установи, що співпрацюють з ними у сфері практичної підготовки. «Ausbildung Plus» надає найбільш повну інформацію про наявний спектр програм дуального навчання в Німеччині. Дані ґрунтуються на добровільному внесенні інформації університетами, що пропонують дуальне навчання, та відомими регіональними компаніями. Відомості в базі даних «Ausbildung Plus» також включають приватні вищі та професійні навчальні заклади. Однак, ми не можемо стверджувати, що всі дуальні курси навчання в Німеччині представлені в базах даних Ausbildung Plus, проте наявні відомості дають можливість виявити тенденції розвитку дуального навчання. База даних Ausbildung Plus регулярно оцінюється зовнішніми експертами з обов'язковою публікацією результатів оцінки. Крім того, Ausbildung Plus надає наукові послуги для різних галузей, що опрацьовуються індивідуально як окремі оцінки або публікуються у співпраці з BIBB.

Нижньою межею етапу вважаємо 2005 р. - початок підписання нормативних документів для створення єдиного європейського освітнього простору.

Третій етап розвитку вищої освіти ФРН (2005-2010 рр.) пов'язаний з початком участі Німеччини у створенні загальноєвропейського освітнього простору. В цей період окреслено реалізацію передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічної Європейській кредитно-трансферній системі (ECTS) [3, с. 3]. Додатком до «Загальних структурних вимог для земель...» від 2 червня 2005 р. було створено передумови для двоступеневої системи підготовки фахівців. Цим кроком вперше було включено ступеневі курси на засадах державного регулювання. Перехід на двоступеневу систему освіти в додаткових програмах, що регулюються державою, залишається серйозним питанням у галузі освітньої політики, яке може бути вирішене тільки поступово.