Взаємозв'язок соціальної активності студентів та освітнього середовища ЗВО

Olena MATVHENKO, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor of the Department of Primary Education Dragomanov Ukrainian State University (Kyiv, Ukraine)

Iryna MATVHENKO, PhD student at the Department of Primary Education Dragomanov Ukrainian State University (Kyiv, Ukraine)

THE INTERCONNECTION OF STUDENTS' SOCIAL ACTIVITY AND THE EDUCATIONAL ENVIRONMENT IS CALLED

The article, based on the analysis of studies ofphilosophical, psychological and pedagogical literature, clarifies the concepts of “activity”, “social activity”, outlines the range of their theoretical issues related to the formation of social activity of a personality, determines the role of the educational environment of a higher education institution in the formation of an active social position of students.

We define the concept of “student's social activity” as a socio-pedagogical category, as a feature of his/her way of life in the process of professional training, which reflects the degree of orientation of his/her abilities, knowledge, skills, aspirations, concentration of volitional and creative efforts to meet the urgent needs ofpost-war society, interests, ideals. In the modern experience of higher education institutions, this activity is embodied in the activities of student self-government, implementation of social initiatives (charity and volunteer activities, international exchange, social partnership, etc.) and is carried out in individual, group, collective, mass forms in cultural, leisure and other components of life.

The dependence of the level offormation of social activity of a personality and the direct influence of a set of external and internal factors is established. The factors of formation of students ' social activity, the level of the educational environment of a pedagogical higher education institution are analysed, approaches to its classification are outlined, and the practical experience of scientists on the issue of designing the socio-cultural component of the educational environment as a leading one in the development of students ' social activity is highlighted.

Ideas for the formation and development of social activity of students of a pedagogical higher education institution through the mutual enrichment of students' academic and extracurricular activities, combining professional orientation with various life situations: charity events in orphanages, volunteer social projects, exhibitions, etc. are proposed. The author's experience of such work is presented by vocation: https://pf.udu.edu.ua/.

Key words: activity, social activity of students, educational environment of higher education institutions.

Постановка проблеми

Соціально-політична ситуація в країні неодмінно приводить до потреби у переосмисленні напрямів перебудови освітньої системи. Вона характеризується оновленнями, зумовленими війною, попитом на ринку праці на фахівців з активною життєвою позицією, здатних до постійного саморозвитку та самовдосконалення. Специфіка юнацького віку визначається його мобільністю, мінімальним консерватизмом, здатністю наслідувати світовий досвід, що уможливлює використання потенціалу студентства для стабілізації та повоєнного відновлення країни. У цьому зв'язку, соціальний розвиток молоді, формування їх громадянської активності має бути керованим процесом, що, насамперед, передбачає створення таких умов освітнього середовища ЗВО, де буде здійснено ефективну соціалізацію сучасного молодого покоління, розвиток його особистісних якостей у процесі фахової підготовки.

Аналіз досліджень

Вивчення інформаційних джерел дозволило нам встановити, що проблема розвитку соціальної активності особистості загалом і здобувачів вищої освіти зокрема, розгалужується за такими науковими напрямами: концептуальні засади проблеми формування соціальної активності студентів у дидактичному (Т. Качалова) та теоретичному (О. Грисюк) аспектах; основні вектори і чинники розвитку соціальної активності молоді (І. Рудська, Н. Гога та ін.); соціальна та волонтерська активність молоді під час російсько-української війни (З. Бондаренко, А. Котелевець, О. Матвієнко (Матвієнко, Степаненко & Губарєва, 2022), Л. Овчарова та ін.); розвиток соціальної активності особистості у дитячому об'єднанні, студентському громадському об'єднанні, у діяльності громадських організацій (О. Безпалько, Ю. Івженко, О. Кузнєцова, Л. Ніколенко та ін.); соціальна активність в процесі соціалізації особистості як соціально-педагогічна проблема (С. Грабовська, О. Кулінченко, Л. Степаненко); психологічні чинники формування соціальної активності у студентської молоді (А. Базиленко, І. Матвієнко (Матвієнко, 2023)), аспекти адаптації особистості до соціальних компонентів в освітньому та професійному середовищах (А. Черкаський, Р. Благий та ін.); особливості формування соціальної активності та соціальної інтеграції молоді з інвалідністю (О. Глов'юк, Г. Кучеров, Н. Пасічник, М. Півторак та ін.); актуалізація формування соціальної активності молоді в інтернеті (Н. Шепелева); вплив складників освітнього середовища на розвиток соціальної активності та компетентностей студентів в умовах офлайн та онлайн-навчання (В. Староста, Т Тюльпа, О. Ярошинська та ін.), за звичайною та дуальною формою здобуття вищої освіти (О. Ярошенко та ін.)

Тож, метою статті є уточнення сутності поняття «соціальна активність студентської молоді» з урахуванням сучасного стану у вищій педагогічній освіті та з огляду на повоєнні перспективи; виокремлення складників освітнього середовища ЗВО, які здійснюють найбільший вплив на її розвиток; визначення форм і методів роботи зі студентами для ефективного розвитку їхньої соціальної активності.

Виклад основного матеріалу

Дослідження енциклопедичних джерел дозволило нам встановити, що поняття «активність» розглядається з позиції певної науки через призму провідних її характеристик і представлене у філософії, соціальній психології, соціальній педагогіці тощо. Так, у філософському енциклопедичному словнику активність характеризується як «одна з характерних рис способу життєдіяльності соціального суб'єкта (особистості, соціальної групи, історичної спільноти, суспільства в цілому), що відображає міру (рівень) спрямованості його здібностей, знань, навичок, прагнень, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію нагальних потреб, інтересів, цілей, ідеалів. Активність здійснюється в індивідуальній, груповій, колективній, масовій, трудовій, політичній, організаційній, управлінській, культурній, дозвільній та інших формах життя суспільства. Як антипод соціальної пасивності, проявляється в діяльності політичних і громадських організацій, рухів, реалізації соціальних ініціатив та ін. Через свою неоднорідність соціальна активність може використовуватися різними суспільними силами і приводити як до позитивних, так і негативних наслідків. Як наукова категорія, активність застосовується в різних галузях гуманітарного пізнання для дослідження динамізму історичних подій, соціальних проблем особи і суспільства, групової поведінки, політичного життя суспільства» (Філософський, 2002: 15).

С. Гончаренко тлумачить активність особистості як «здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міру цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури. На думку вченого, вона проявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні. Інтегральна характеристика активності особистості - активна життєва позиція людини, яка виявляється в її принциповості, послідовному відстоюванні своїх поглядів, ініціативності, діловитості, психологічній настроєності на діяльність». (Гончаренко, 1997: 21).

Наукове зацікавлення становить дослідження Т Качалової щодо концептуальних основ проблеми формування соціальної активності студентів (дидактичний аспект). У ньому дослідниця характеризує соціальну активність як особистісну якість людини, «що визначається як характеристика її мотиваційно-ціннісної орієнтації і самоорганізації, її соціально спрямованої діяльності та поведінки. Показниками соціальної активності є вияв ініціативи і відповідальності, самостійність і незалежність, комунікабельність і безконфліктність у спілкуванні, прагнення надати допомогу і підтримку людям, винахідливість і творчість. Соціальна активність розглядається авторкою як одна з найважливіших умов соціалізації особистості у процесі виховання, навчання і самовиховання, під час якого людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість. Результатом цього є засвоєння соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються якості особистості. Це поведінка у побуті, мова, здатність до творчості, сприйняття і засвоєння культури свого народу» (Качалова, 2012: 57). На її думку, існують такі види активності: надситуативна, пізнавальна, суспільна, соціальна, які вивляються у творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні та формуються під впливом середовища і виховання.

Із думкою Т. Качалової співзвучна позиція О. Кулінченко, яка визначає соціальну активність «як складну структуру, що характеризується потребою до дії, реалізується в соціально-значущій діяльності, спрямованій назовні, і якій притаманні соціально-ціннісні вчинки і поведінка; інтересами, що відображають особистісні утворення, які інтегрують раціональне й емоційне начало і які визначають спрямованість людини на предмети і явища дійсності, а також мотивами її дій» (Кулінченко, 2014: 38). Вчена переконана, що процес формування соціальної активності має довготривалий характер і є досить складним та суперечливим. Однією з вагомих причин, на її думку, є соціальне середовище, в якому особистість діє, яке щоразу є іншим, змінним, не завжди прогнозованими. «А це спричиняє зацікавленість особистістю проблемами інших людей, громади тощо; уміння самостійно вибрати способи і засоби діяльності; самостійно приймати рішення; здійснювати самоконтроль і самокорекцію (якщо це доступно). У цьому зв'язку, нагальною є проблема розробки механізму соціально-педагогічного впливу, щоб стимулювати в молоді бажання жити не лише заради власних інтересів, а й бачити життя навколо себе, втручатися в нього, перейматися інтересами і потребами соціального середовища» (Кулінченко, 2014: 38).

Цікавою для дослідження в контексті дистанційного навчання у ЗВО через карантинні обмеження, а тепер через війну, є наукова розвідка Н. Шепелевої щодо актуалізації формування соціальної активності молоді в інтернеті. Дослідниця, описуючи часткове переміщення основних видів діяльності молодих людей до інформаційного простору Інтернет та їх трансформацію, констатує поширення віртуальної реалізації соціальної активності молоді. Серед найбільш популярних вона відмічає волонтерство у мережі Інтернет, поширення корисної і позитивної інформації у соціальних мережах, створення та об'єднання у просоціальні групи та ін. На її думку, «завдяки такому згуртовуванню молодих людей спостерігаються позитивні прояви соціальної активності, наприклад: порятунок життя людини шляхом збору коштів на операцію або пошук загублених людей завдяки поширенню дописів у соціальних мережах, мобільна допомога постраждалим від стихійного лиха завдяки об'єднанню волонтерів у Інтернет-спільнотах та ін. Проте, розглядаючи Інтернет як простір соціальної взаємодії молоді, в якому розгортається їх соціальна активність, дослідниця наголошує, що він має «підводне каміння» у вигляді проблем, що діляться на два блоки: перший - збільшення розриву між молодими людьми, хто бере участь, і тими, хто не підтримує взаємодію у віртуальному середовищі, обумовлено нерівномірністю доступу до інформаційних технологій в світі («інформаційний» тип нерівності); другий - зміна якості соціальної взаємодії, що пояснюється зниженням різноманітності комунікацій через скорочення реальних соціальних зв'язків молоді, зниження активності масової участі внаслідок зростаючої ізольованості один від одного» (Шепелева, 2019: 112).

Співзвучною з ідеями Н. Шепелевої щодо актуалізації формування соціальної активності молоді в інтернеті є думка Г Кучерова та О. Глов'юк, адже, на думку дослідників, «диджиталізація сучасного суспільства та ресурси комп'ютерних комунікацій відкривають можливості для діалогу віддалених у просторі суб'єктів, сприяють стиранню расових, вікових та гендерних бар'єрів, знімають обмеження часових поясів і розпорядку дня, тому є важливими для студентства, зокрема для молоді з особливими потребами. Серед найбільш популярних сьогодні відмічається участь у проєктах, листування, волонтерство в інтернет спільнотах, поширення корисної і позитивної інформації у соціальних мережах, створення та об'єднання молодих людей у просоціальні групи тощо» (Кучеров, Глов'юк, 2022: 52).

Як свідчать результати аналізу наукових розвідок цих та інших дослідників, провідним фактором для розвитку соціальної активності студентів є освітнє середовище ЗВО. Тому, сучасні заклади вищої освіти, зважаючи на безпекову ситуацію в країні та в окремо взятих регіонах, а відтак онлайн чи офлайн-навчання, прагнуть створити таке середовище, де буде зроблено акцент не лише на формуванні фахових компетентностей здобувачів вищої освіти, а й на розвитку їх особистості як суб'єкта сприйняття, оволодіння і відтворення загальнолюдських та загальнонаціональних цінностей, де найвищою цінністю є людина, її право на життя у вільній Україні.

У вітчизняному та зарубіжному сегментах дослідників з проблем освітнього середовища зустрічаємо чимало наукових праць щодо: тлумачення ключових понять «освітній простір», «освітнє середовище», «середовище навчання», «педагогічне середовище»; рівнів організації освітнього середовища ЗВО (мікро-, мезо-, макрой екзорівні (Т. Склярова), глобальний і регіональний (С. Тарасов)); структури (фізичне оточення, людські чинники, програма навчання (Г. Ковальов), суб'єктно-ресурсний компонент, матеріально-технічний та технологічний (О. Шапран, Ю. Шапран)) та ін.

З-поміж них особливе зацікавлення для нашого дослідження становить науковий доробок О. Ярошинської, пов'язаний з теоретичними і методичними засадами проєктування освітнього середовища професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи. Дослідниця, визначаючи структуру освітнього середовища професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи, бере за основу просторо-предметне та соціально-суб'єктне структурування, характеризуючи їх як статичне та динамічне відповідно. Під «динамічними компонентами освітнього середовища професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи науковиця розуміє ті, що залежать від діяльності суб'єктів освітнього процесу - компоненти, виокремлені на основі соціальносуб'єктного аспекту освітнього середовища: соціально-культурний, навчально-виховний та інформаційно-комунікаційний. Саме вони, вважає дослідниця, відіграють ключову роль у підготовці майбутнього вчителя до професійної діяльності, адже охоплюють усі сфери професійної підготовки, визначають важливість суб'єктного ресурсу освітнього середовища та забезпечують його ефективність» (Ярошинська, 2015: 127).

Провідне значення, на нашу думку, має характеристика дослідниці соціально-культурного компоненту освітнього середовища, яке має найбільший вплив на розвиток соціальної активності майбутніх учителів початкової школи. Так, соціально-культурний компонент (середовище-кластер), О. Ярошинська позиціонує як «комплекс соціально орієнтованих потреб суб'єктів середовища, соціальних взаємодій, що характеризує освітнє середовище професійної підготовки як частину широкого соціокультурного середовища життєдіяльності суб'єкта. До соціально орієнтованих потреб належать потреби відчуття безпеки, покращення самооцінки, визнання соціумом, самоактуалізації. Соціально-культурне середовище покликане задовольняти суспільно і особистісно значущі духовні потреби, інтереси, культурні запити суб'єктів. Опосередкування власне пізнавальних актів способами взаємодії учасників є головним механізмом процесу навчання як спільної діяльності, що робить цей процес культурним і соціально детермінованим» (Ярошинська, 2015: 128-129).

Науково значущим є дослідження Т. Тюльпи з проблем моделювання соціокультурного середовища вищого педагогічного навчального закладу як умови успішної соціалізації студентської молоді. Позиція вченої перегукується з думкою О. Ярошинської, щодо того, що «соціокультурне середовище є універсальною, всеохоплюючою буттєвою сферою особистісної ідентифікації студентів, яке, з одного боку, створює необхідне для творчої самореалізації людини зовнішнє, об'єктивне оточення, яке є водночас тяжіючим і сприятливим щодо активності суб'єкта, з іншого боку - само є результатом прояву суб'єктивної, особистісної творчості що дає людині відчуття причетності, власної значущості і гідності. Це є інтегративним чинником особистісного становлення студента, вплив якого опосередковується через включення студента в різні її сфери» (Тюльпа, 2012: 47)