Трансформація концепції українського дошкілля початку ХХ століття через призму сьогодення

Притулки для немовлят (ясла) потрібні для дітей віком до трьох років, які можуть перебувати в них як постійно, так і залежно від зайнятості батьків. Головне завдання ясел, за концепцією українського дошкілля - здорове фізичне виховання немовляти, догляд і забезпечення головних умов здорового життя дитини з обов'язковим щоденним дотриманням відповідних санітарно-гігієнічних вимог.

Найпоширеніший тип дошкільних закладів - дитячі садки - потрібно влаштовувати для дітей 3-7 років. Вони повинні функціонувати з 8 до 12 години та з 15 до 17 години влітку, а також від 9 до 14 години взимку. Обов'язковими складовими режиму дня дитячого садка мають бути гарячі сніданки й відпочинок дошкільників у спеціально обладнаних кімнатах - спальнях із ліжками, пристосованими до дитячого віку.

Детальні рекомендації щодо організації дитячих захоронок знаходимо ще в 1919 році у статті “Що таке дитячі захоронки”, котру опублікував кам'янець- подільський журнал “Село”: “Збираються діти до школи, яка влітку вільна, чи до найнятої хати і там проводять свій день під доглядом досвідчених людей, які люблять дітей і які змогли б і погратись, і чимось зайнятись, і чомусь повчити, і нагодувати в свій час; в більшості ці люди бувають з підготовкою до більш правильного заняття з дітьми та поводження з ними, а в допомогу цим людям (керовницям) запрошується ще нянька чи помішниця” [6, с. 6]. Отож денні захоронки мають на меті дати добрий догляд і відповідне виховання дошкільникам тоді, коли батьки працюють. Добовий захоронок (захисток) створюється для дітей - сиріт, дітей, у яких дуже бідні батьки, які змушені весь час працювати й не мають змоги не лише доглядати, а й утримувати їх. Влітку такі установи переміщуються з міст у села і з них створюються дитячі колонії, куди можна приймати дітей з інших дошкільних закладів.

Дитячий майдан влаштовують переважно влітку й там, де ще немає можливості організувати дитячий садок, особливо в містах, у селі ж його функції може виконувати денний захоронок. Діти, що перебувають у цій установі, займаються переважно на свіжому повітрі, на спеціально обладнаному майданчику. Згодом дитячий майдан можна перетворити у постійно діючий дитячий садок.

Дитячий музей рекомендовано упорядковувати самим дітям. Вони можуть збирати необхідний матеріал під час мандрівок, створювати власними руками окремі експонати під час занять ручною працею.

При зарахуванні до дитячих дошкільних установ варто проводити опитування батьків і дітей з метою знайомства з вихованцем та його оточенням. Воно повинно проводитися на основі трьох анкет, які охоплюють такі теми: а) дитина у віці немовляти; б) дитина перед вступом у дитячий заклад; в) інформація про батьків [1; 7-11].

Своєрідним об'єднанням окремих установ повинна стати “Дитяча хата”, при якій існували б окремі інституції для вихователів і батьків, а саме: центральний музей, експериментальна лабораторія, постійно діюча виставка педагогічної літератури, склад приладів, обладнання для відповідного облаштування помешкань дитячих дошкільних закладів.

В умовах економічної скрути, недостатності фінансування з боку держави, недостатньої матеріальної допомоги з боку місцевої влади можна запропонувати певні заходи, котрі б допомогли здобувати необхідні кошти для нормальної діяльності закладів дошкільної освіти, адже прекрасно розуміючи, що “шлях до ліпшого життя лежить через нашу рідну школу”, різноманітні українські установи, організації, товариства, а також суспільство загалом можна небезрезультатно закликати уважно ставитися до питання фінансової підтримки виховних закладів для наймолодших громадян.

Таким чином, орієнтуючись на ідеї засновників дошкільного виховання Заходу (М. Монтессорі, Й. Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, С. Холла), а також спираючись на досягнення тогочасної педології та психології і враховуючи багатовікові традиції національного виховання, на початку ХХ століття було сформульовано струнку, логічну, послідовну концепцію дошкільного виховання. Її метою було виховання гармонійно розвиненої особистості дошкільника, національно свідомого громадянина. Особливий акцент здійснювався на урахуванні і правильному розумінні перебігу процесу психофізичного розвитку впродовж навчання і виховання дітей дошкільного віку. Концепцію передбачала урахування наступних принципів:

1. Забезпечення умов вільного розвитку дитини, на основі використання й розвитку її природних схильностей і задатків. Дитину слід привчати до розпорядку дня, вміло плануючи її ігрову та навчально-виховну діяльність.

2. Звернення особливої уваги на правильне й систематичне виховання органів чуттів. Цей процес учений тісно пов'язував з розвитком рухових дій дошкільників; їх вміле поєднання повинно забезпечити правильне формування психіки дитини.

3. Наявність відповідного фізичного догляду за тілом дитини, добре продуманої системи фізичного виховання, яка забезпечувала б правильний розвиток основних рухових умінь та навичок (система рухливих ігор та забав рідного народу, фізичних вправ і ручної праці), що сприятиме формуванню особистості з урахуванням особливостей її нервово-психічної організації.

4. Організація відповідних типів дошкільних установ для дітей з родин різного матеріального забезпечення.

5. Обов'язкове навчання рідної мови з раннього дитинства з використанням багатої фольклорної скарбниці українського народу.

Висновки

У 20-их роках ХХ століття було створено струнку, логічну, науково обґрунтовану концепцію українського дошкілля, яка була згодом була успішно апробована на Харківщині, Поділлі, Волині. Провідними положеннями концепції, які характеризують її як соціально важливу, дієву й актуальну навіть для сьогодення, є: а) врахування у процесі виховання важливої ролі інстинктів - самоохорони, пристосування, творчості, соціальних, батьківських, моральних, естетичних, драматичних, а також будівництва й колекціонування, які є підґрунтям психічного, інтелектуального, емоційного та вольового розвитку дитини; б) формування сенсомоторної культури дошкільників засобами мелодійних звуків (музика, спів), форми, кольору та ін.; в) залучення дітей до посильної праці, найкращим матеріалом для якої є дерево, папір, глина, пісок, “викидний” матеріал; г) навчання рідної мови з раннього дитинства, широке використання усної народної творчості (казки, оповідання та ін.); д) ґрунтовне вивчення дорослими анатомії, фізіології задля забезпечення правильного фізичного й розумового розвитку дитини; е) створення нових типів дошкільних установ (ясла, захоронки, дитячі садки, майдани, колонії, музеї).

Концепція вже тоді ґрунтувалася на таких педагогічних принципах: самодіяльності, природовідповідності, матеріалістичного сенсуалізму, взаємозв'язку освітнього процесу у закладах дошкільної освіти з вихованням у родині.

Список використаних джерел:

1. Животко А. Дошкільне виховання. Лекції, читані в Укр. Вищому Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі в 1923/24 р. Прага: Сіяч, 1926. 200 с.

2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України у Києві, ф. 3560, оп. 1, спр. 34, арк. 1 - 200.

3. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України у Києві, ф. 3560, оп. 1, спр. 36, арк. 1 - 46.

4. Животко А. Будемо бавитися. (Збірка забав для дітей). Ужгород: УНІО, 1926. 38с.

5. Державний архів Тернопільської області (далі ДАТО), ф. 348 (Товариства “Просвіта”), оп. 1, спр. 15, арк. 1 - 56.

6. Животко А. Що таке дитячі захоронки. Село. Кам'янець на Поділлю. 1919. № 8. С. 5 - 7.

7. Животко А. До історії українського радикального часопису “Народ”. (На підставі листування М. Драгоманова з М. Павликом та І. Франком). Прага, 1931 36 с.

8. Животко А. Досвітній вогник. (Пам'яти Л. Українки). Земське Діло. Харків. 1918. Ч. 313. С. 2 - 3.

9. Животко А. До селянського з'їзду. Життя Поділля. Кам'янець на Поділлю. 1919. Ч. 76. С. 2.

10. Животко А. Дошкільне виховання. Лекції, читані в Укр. Вищому Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі в 1923/24р. Прага: Сіяч, 1926. 200 с.

11. Животко А. Дошкільне виховання в єго історичнім розвитку. Ужгород: УНІО, 1926.

12. Лесгафт П. Ф. Семейное воспитание ребенка: монография. Москва: Педагогика, 1991. 174 с.

Размещено на Allbest.ru