Сучасний стан та перспективи формування професійної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан та перспективи формування професійної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності

(Сидоренко Т.М., Державний університет телекомунікацій)

Вступ

Сучасне суспільство перебуває в умовах актуалізації трансформацій, оновлення пріоритетів, діджиталізації і буденності, і кожної із сфери життєдіяльності. Такі тенденції впливають на зміну цінностей, власне, за цих обставин особливого значення набула інформація, а також інформаційний простір як середовище, що містить величезні потоки інформаційних даних. Проте, окремим аспектом є вміння роботи із цими потоками, навички систематизації інформації, її обробки, верифікації і практичного використання, а також узагальнення у документах чи інших джерелах. Відповідно, основою, що забезпечує формування таких якостей у майбутнього фахівця слугує: по-перше, система освіти, а також форми її здобуття, які характеризуються високим ступенем залежності від глобальної нестабільності, змін в організаційній структурі навчання, спричинених цією нестабільністю, та пошуками більш ефективних методів роботи із здобувачами знань; по-друге, концепція, методологія і інструменти формування професійної компетентності, які так само є піддатними трансформаціям у глобальному освітньому просторі.

Варто зауважити, що перспективність вдосконалення практики підготовки фахівців окресленого напряму діяльності зумовлена глобальною інформатизацією. Будучи окремою категорією, інформатизацію можна детермінувати як новий етап у розвитку суспільства, що характеризується становленням інформаційної індустрії - відокремленої сфери роботи із новими знаннями, до структури якої належить розв'язання проблем забезпечення доступності інформації і задоволення інформаційних потреб кожного громадянина, а також надання інформаційної підтримки розвитку соціально- економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та інших сфер.

Відповідно, інформаційна діяльність, будучи самостійною спеціальністю, охоплює професійне виконання фахівцем кожного із аспектів роботи із інформацією. Окрім того, як окремий вектор роботи варто виділити документознавство. Спеціалісти окресленого напряму, беззаперечно, повинні мати глибокі теоретичні знання про документ, його генезис, розвиток і функціональне наповнення, володіти практичними навичками опрацювання першоджерел інформації, впевнено користуватися комп'ютерними та інформаційно-комунікативними технологіями. Проте, фахівець, будучи учасником безперервних трансформацій, притаманних сучасному інформаційному простору, першочергово має усвідомлювати необхідність саморозвитку і самовиховання у своєму характері високої професійної компетентності і готовності до подальших змін в організації документообігу і роботи із документами, які є невід'ємною частиною процесів становлення сучасної інформаційної індустрії.

Глобальна комп'ютеризація та діджитал-трансформації лише підкреслюють важливість вдосконалення освіти досліджуваного напряму в Україні. Неможливо недооцінювати необхідність роботи над формуванням високого рівня компетентності майбутнього фахівця, що працюватиме із інформацією в умовах поширення практики застосування інформаційно-комунікаційних технологій, становлення електронного документообігу та інтеграції до всесвітнього інформаційного простору. Відповідно, наявність фахівців, що мають коректне уявлення про раціональну побудову роботи із великими об'ємами даних, а також відповідні практичні вміння, є основою для подальшої інформатизації суспільства, що, власне, підкреслює важливість вивчення студентами документознавства та інформаційної діяльності як окремих дисциплін.

Досліджуючи основи формування професійних вмінь і практичних навичок роботи майбутніх фахівців сфери інформаційної діяльності і документознавства варто враховувати кожен із факторів як зовнішнього середовища (глобального освітнього простору), так і внутрішнього (національної системи освіти і вітчизняних концепцій навчання студентів). Відповідно, зовнішньою умовою, що генерує потребу у вдосконаленні практики формування професійної компетентності майбутніх фахівців сфери документознавства і інформаційної діяльності в Україні є вплив європейського інформаційного і освітнього простору, а саме необхідність адаптації та інтеграції змісту вітчизняної освіти за напрямом інформаційної діяльності і документознавства до принципів, норм, стандартів і основних положень європейського інформаційно-документознавчого простору вищої освіти. Така відповідність є безумовною частиною професійної підготовки фахівців нової генерації. Необхідність врахування даного чинника спричинена уповільненими процесами реформування й модернізації системи фахової підготовки майбутніх документознавців у вітчизняних закладах вищої освіти.

Внутрішніми факторами, що зумовлюють потребу у вдосконаленні практики формування професійної компетентності майбутніх документознавців і фахівців, що працюватимуть із інформацією, є невідповідність теоретичної компоненти предметної галузі, цілей навчання, об'єктів вивчення майбутньої професійній діяльності, що є одною із проблемних сторін освітнього процесу. Проте, з іншого боку, не менш стимулюючий вплив несе факт перманентної трансформації ринку праці, а також викликів, що є частиною його структури і стоять перед випускником ЗВО, які, беззаперечно, детермінують необхідність підвищення якості підготовки спеціалістів із документознавства і інформаційної діяльності. Окрім того, не можна заперечувати і актуалізацію проблеми низької конкурентоспроможності української освітньої системи за досліджуваною спеціальністю в порівнянні із європейською, що, власне, сповільнює темпи мобільності кадрів і сприяє лише «відтоку мізків» аніж раціональному перерозподілу висококваліфікованих фахівців на теренах глобального інформаційного простору. інформаційна потреба професійна компетентність

Отже, кожен із вище окреслених аспектів не просто вказує на високу актуальність проблематики, а і на важливість її дослідження в умовах глобальної інформатизації. Україна позиціонує себе як прогресивна держава, що має потужний людський потенціал і необмежені прагнення до самовдосконалення українського суспільства. Відповідно, система освіти має бути реформована за такою стратегією, яка буде робити акцент саме на забезпеченні зростання професійної компетентності і майстерності майбутніх фахівців, зокрема спеціалістів сфери документознавства та інформаційної діяльності як одної із перспективних в контексті динамічної інформатизації і глобалізації.

Таким чином, метою наукової роботи є проведення оригінального дослідження актуального стану та тенденцій розвитку і вдосконалення освітніх практик в Україні, зокрема в частині формування професійної компетентності майбутніх фахівців сфери документознавства і інформаційної діяльності. Під контекстом вдосконалення вітчизняної системи документознавчої і інформаційної освіти у роботі автором детермінується не лише стратегія реформування концепцій і форм навчання, а і приведення українських практик формування професійної компетентності і майстерності фахівців окресленої спеціальності у відповідність до європейських освітніх принципів, стандартів і вимог. В межах обумовленої мети важливим є вирішення сукупності науково-практичних завдань, а саме: 1) дослідити проблеми адаптації європейських освітніх стандартів підготовки документознавців, інформаційних фахівців та інформаційних аналітиків; 2) проаналізувати сучасний стан документознавчої освіти в Україні; 3) узагальнити чинники, що впливають на формування професійної компетентності і майстерності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності.

Тема розвитку освітніх методик і вдосконалення практики формування професійної компетентності у майбутніх фахівців досліджуваної спеціальності висвітлена у працях багатьох науковців сучасності. Причиною цього є те, що проблематика залишається актуальною, а потреба у висококваліфікованих кадрах сфери документознавства та інформаційної діяльності лише росте в умовах глобалізації, інформатизації та інтеграційних процесів.

Так, тему документознавчої освіти в Україні, а також методів формування професійної компетентності майбутніх фахівців досліджують такі науковці сучасності, як В. Бездрабко [1], Н. Гайсинюк, Н. Кушнаренко, Г. Малик, О. Матвієнко, Ю. Палеха, Н. Зозуля [2], Л. Ковальська, Ю. Бриль [3], С. Кулешов, В. Барабаш [4], М. Палієнко, В. Орлик, Г. Швецова-Водка та ін. Так, В. Бездрабко аналізує перспективність розвитку документознавчої освіти в Україні і визначає, що її успішність залежить від двох ключових факторів, по-перше, «усвідомленої діяльності суб'єктів ринку освітніх послуг», а по-друге, «відповідності навчальних пропозицій потребам професії документознавця» [1, с. 36-37]; при цьому, лише осмислення новітньої парадигми науки із врахуванням глобальної інформатизації, діджитал- трансформацій (зокрема переходу до електронного документообігу) сприятиме виходу документознавства з кризи, що, власне, і буде наступний етап його еволюції як науки, а також як галузі знань, що сприяє підготовці висококваліфікованих, компетентних кадрів [1, с. 37]. Ю. Палеха та Н. Зозуля досліджують тенденції трансформації документознавчої освіти, зумовлені зміною вимог до професійної компетентності майбутніх фахівців. Так, результативність навчального процесу (особливо в умовах пандемії та розвитку дистанційних форм роботи із студентами) у значній мірі залежить від ступеня гуманізації і гуманітаризації освіти, як зазначають дослідники. Відповідно, професіоналізм фахівця залежить від ступеня спрямованості освітнього процесу на особистість студента, індивідуалізації навчання, а також орієнтації на особистісну компоненту [2]. Відповідно, було визначено, що основою професіоналізму є не лише фахові здібності, а і орієнтація на всебічний розвиток особистості та розкриття кожної унікальної грані фахівця - «чим гармонічніший буде загальнокультурний, соціально- моральний та професійний розвиток особистості майбутнього спеціаліста інформаційної чи документознавчої справи, тим більш творчим і креативним він покаже себе у професійній діяльності» [2, с. 90]. Ю. Бриль аналізує трансформацію документознавчої освіти під впливом євроінтеграційного вектору розвитку України. Так, науковець визначає, що європейський досвід не може бути не врахований Україною в контексті реформування національної системи освіти, оскільки провідні зарубіжні практики можуть стати у нагоді для розробки вітчизняних освітніх стандартів і програм підготовки висококваліфікованих документознавців з

орієнтацією на компетентнісний підхід. Метою врахування європейського освітнього досвіду є і практичний аспект, зокрема «спрощення професійної мобільності майбутніх фахівців документознавчого профілю й підвищення адаптації їх до потреб сучасного ринку праці не лише в Україні, а й у всьому світі» [3, с. 11]. С. Кулешов та В. Барабаш аналізують наслідки реальної відсутності ефективної системи підвищення кваліфікації спеціалістів у ЗВО (зокрема, аспірантури, докторантури тощо) в умовах високої практичної важливості наукових спеціальностей «Документознавство» і «Архівознавство», а також існування значних взаємозв'язків між цими дисциплінами. На основі деталізованого аналізу еволюції розвитку освіти досліджуваного напряму було визначено, що в перспективі ріст ефективності процесів формування професійної компетентності майбутніх спеціалістів можливий лише за умови організації їх навчання у тісному зв'язку із архівознавством (в т. ч. електронним), архівною справою, які, власне, генетично пов'язані і взаємозалежні із сучасним документознавством, електронним діловодством і інформаційною діяльністю [4]. Саме цей аспект проблематики було актуалізовано науковцями у праці, оскільки в умовах реформування освітньої системи України та глобальної діджитал-трансформації деякі із традиційних дисциплін втрачають свою роль у освітньому процесі; відповідно, майстерність і компетентність майбутнього фахівців не може бути високою, оскільки залишаються певні питання, у вирішені яких фахівець відчуває брак теоретичних знань.

Окремим напрямом наукової роботи є вивчення основ формування професійної компетентності фахівців сфери інформаційної діяльності. Зокрема, важлива роль за окресленим напрямом досліджень відведена працям таких вчених, як О. Матвієнко, М. Цивіна, А. Шевченка, В. Мокія та ін. Так, О. Матвієнко і М. Цивін окремим напрямом підготовки фахівців визначають теоретичний аспект навчання, зокрема важливість вивчення термінології сфер документознавства і інформаційної діяльності і формування вмінь у студентів оперувати поняттями і категоріями, що можна детермінувати як показник професіоналізму майбутнього фахівця. Значна увага дослідниками відводиться аналізу науки про інформацію, її структуру і властивості, закономірності функціонування - інформології. У науковому дискусі було отримано висновок, що це саме та узагальнююча галузь знань, яка необхідна студентам в контексті формування усіх практичних аспектів, пов'язаних із роботою із інформацією та організацією інформаційних процесів у глобалізованому інформаційному просторі [5; 6].

Процесам формування інформаційної і комунікаційної компетентностей як складових професійної майстерності майбутніх фахівців, відведено значну увагу у працях С. Чуканової, В. Зінченко, О. Степаненко, О. Спіріна, Л. Лупаренко, В. Бикова та ін. Окремим аспектом інформаційної компетентності майбутнього фахівця С. Чуканова визначає вміння студентів роботи із бібліотечно- інформаційними ресурсами та систематизації інформації у власні бази даних, що є важливим показником як ефективності освітнього процесу, так і професіоналізму фахівця, отриманого в ході навчання [7]. Проблематика інформаційної компетентності студентів займає важливе місце у роботах С. Чуканової. Проте, перебуваючи в умовах актуалізації процесів саморозвитку і поширення дистанційних форм навчання, науковець акцентує увагу не лише на трансформації діючої традиційної практики навчання, а і розвитку концепцій самоосвіти і самоформування інформаційної і комунікаційної

компетентності студентами. Так, науковцем проаналізовано значну кількість цифрових платформ, що спрямовані на самоосвіту, формування професійної компетентності та самоконтроль майбутніми фахівця бібліотечно-інформаційної, документознавчої та архівної справи. В ході аналізу було детерміновано важливість їх застосування в умовах діджитал-трансформацій, а також доведено необхідність узгодження вітчизняної освітньої практики із стандартами європейської, оскільки значна кількість он-лайн навчальних ресурсів є англомовними і розміщені на європейських/американських освітніх порталах. Також, науковець довела, що саме ці платформи сприяють формуванню наступних якостей майбутніх фахівців сфери документознавства і інформаційної діяльності: по-перше, практичним вмінням проведення етичної обробки інформації і даних (особливо персональних); по-друге, практичним аспектам дотримання норм авторського права; по-третє, навичкам забезпечення належної якості інформаційних даних та метаданих для ефективного відтворення інформації у майбутньому, зокрема для повторного використання даних в документах, дослідженнях чи інших джерелах [8].

Узагальнюючі проведений аналіз досліджень науковців сучасності можна отримати висновок, що освітній процес в частині формування професійної компетентності майбутніх фахівців сфери документознавства і інформаційної діяльності важливо раціонально організовувати на засадах збалансованого поєднання теоретичної компоненти навчання і практичної частини. Так, інформаційні і документознавчі дисципліни мають певну специфіку вивчення, ефективним є лише збереження зв'язку між теорією і практикою, яка, власне, є втіленням аспектів майбутньої професійної діяльності фахівця. Проте, певний пріоритет належить саме практичному складнику, як стверджують науковці [9, с. 140].

А тому, процес формування компетентності має відбуватись в умовах застосування педагогом комунікативно-ситуативних завдань інтерактивного характеру, що максимально занурюють студента у специфіку професійної діяльності, стимулюють активні мисленнєві процеси (зокрема, метод кейс-стаді) [10, с. 344], а також надають майбутньому фахівцеві можливість самостійно здійснювати оцінку, підбір й застосування новітніх інформаційних технологій для роботи із інформацією; створювати інформаційні системи, бази даних, презентації; здійснювати експертну оцінку інформаційних баз даних, а також документів, метаданих з метою вдосконалення стратегій пошуку інформації та її ефективного використання тощо [11, с. 139].

Виклад основного матеріалу

Вітчизняна система освіти за напрямом документознавства та інформаційної діяльності зазнає трансформацій, а саме:

-з одного боку, процеси організації діловодства і документообігу переходять у електронний простір, що знижує актуальність більшості освітніх напрямів підготовки фахівців, зокрема архівної справи, бібліотекознавство. Іншим аспектом даної тенденції є вплив на професіоналізм майбутніх спеціалістів, зокрема відсутність або недосконалість компетенцій фахівців досліджуваного напряму внаслідок браку теоретичних понять і уявлень про певні аспекти організації документознавства;

- з іншого боку, суспільство перебуває на порозі епохи «Індустрія 4.0» - високотехнологічного, інноваційно-орієнтованого та цифрового етапу трансформації людства, що робить актуальні тенденції не випадковими. Умови 4-ої промислової революції актуалізують важливість прогресивної діджиталізації, інформатизації та розвиток процесів застосування інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ) у кожній сфері життєдіяльності, зокрема і у роботі із

інформаційними даними. Власне, це потенційно знижує практичне значення традиційних, хоча і в певній мірі застарілих, підходів обробки і використання інформації, а також джерел її отримання чи подальшого відображення (зокрема, паперових документів). На фоні глобальних трансформацій Україною обрано шлях євроінтеграції, що не лише акцентує увагу реформаторів на проблемах національної системи освіти, а і зобов'язує їх обирати вектори стандартизації вітчизняної практики навчання студентів і формування професійної компетентності відповідно до принципів і положень європейського освітнього простору.

Проте, документознавство та інформаційна діяльність не можуть бути недооціненими в умовах росту інформаційних потоків. Відповідно, досліджуваний у даній роботі напрям навчання можна детермінувати як окрему сферу наукових знань, що передбачає підготовку висококваліфікованих і креативних фахівців із документно- інформаційного забезпечення, що готові до діяльності у постіндустріальному суспільстві та мають не лише потенціал, а і чітке уявлення про організацію роботи із інформацією, зокрема на основі ефективного і раціонального поєднання як типових, так і інноваційних технологій опрацювання документних систем та інформаційних потоків. Структура дисципліни є багатокомпонентною, а, відповідно, і вимог до професійної компетентності фахівця є цілий комплекс (рис. 1).

Відповідно, сучасна освітня практика ставить за мету підготовку конкурентоспроможних спеціалістів, які володіють глибокими знаннями і про документ, і про інформацію, як окреме явище соціально-економічного характеру, документальні і інформаційні першоджерела, а також документно-інформаційну діяльність, здатних до коректної самостійної постановки й розв'язання практичних завдань у сфері соціально-комунікаційної і інформаційної діяльності, а також організації інформаційних потоків в умовах динамічної інформатизації та актуалізації потреби у якісній інформації.

Вже сьогодні фахівця сфери організації документообігу і інформаційної діяльності не можна визначити як документознавця, функціональним обов'язком якого є робота із документами. Динамізація процесів розвитку суспільства та темпи інформатизації висувають нові вимоги до спеціалістів, нехтування якими призводить до стрімкого зниження конкурентоспроможності фахівця навіть на вітчизняному ринку, не враховуючи повну невідповідність компетенцій потребам глобального соціально-економічного середовища. Так, ключовими ознаками росту професіоналізму і майстерності є набуття теоретико-методологічних знань про прогресивні прикладні соціально-комунікаційні і інформаційні технології, сучасні PR-технології, методологію цифрової реклами і маркетингу в інформаційній діяльності, інформологію та документознавчу професіологію, а також інформаційно-аналітичні технології в архівній, бібліотечній та музейній галузі та практичних навичок, якими не можна нехтувати на шляху формування різнопланових компетентностей та саморозвитку себе як багатогранного фахівця.

Беручи до уваги глобалізацію і євроінтеграційні процеси на сучасному етапі розвитку України, варто враховувати і вектор освітньої інтеграції до прогресивного європейського освітнього простору. Так, на сьогодні стратегічною метою залишається не просто реформування системи вищої освіти України, до структури якої належить галузь документознавства та інформаційної діяльності, а забезпечення практичної реалізації курсу на активізацію співпраці України та Європейського Союзу в освітній сфері, зокрема яка є цілою системою самостійних тактичних цілей.

Маючи потужну базу та сукупність аналітичних досліджень, запропонованих шляхів трансформації освітньої системи України та її приведення у відповідність до стандартів вищої освіти ЄС, модернізація та реформування залишаються і досі не реалізованими у практичному аспекті. Виникає питання: чому система вищої освіти України і мережа ЗВО досі не можуть бути ідентифіковані як високоякісні центри підготовки фахівців та

конкурентоспроможні суб'єкти глобального, зокрема європейського освітнього простору, за умови їх перебування у стані перманентних реформувань, модернізації і трансформацій? Відповіддю на дане питання є наявність проблем, на які ні Стратегія реформування вищої освіти в Україні, що мала діяти в основі модернізаційних процесів до 2020 року [12], ні Стратегія розвитку вищої освіти в Україні, прийнята на період 2022-2032 рр. [13] не мають необхідного впливу. Ключовою метою даних документів є модернізація системи, хоча, на наш погляд, основною ідеєю стратегічного плану варто визначати усунення актуальних проблем і невідповідностей європейським порядкам організації освітніх процесів. Відповідно, ключовими проблемами, що зумовлюють складність практичної реалізації механізму адаптації європейських освітніх стандартів підготовки документознавців, інформаційних фахівців, інформаційних аналітиків є такі: по-перше, хоча доступність вищої освіти в Україні є на достатньо високому рівні, проте вона практично не підкріплюється дотриманням європейських стандартів якості, станом інфраструктури та освітнього простору, базуванням освітнього процесу на наукових дослідженнях, турботою про вразливі категорії здобувачів. Відповідно, сама проблема визначається як різне детермінування сутності поняття «доступність освіти» на теренах вітчизняного і європейського освітніх просторів; по-друге, проблема, яка є

похідною із вище наведеної - євроінтеграційні прагнення подекуди залишаються лише тактичною метою, яка не завжди підкріплюються реальною готовністю вітчизняних органів влади, самих ЗВО і громадськості до гармонізації структур, наукової кооперації та запозичення кращої практики, створення умов для іноземців та підготовки українських студентів до відкритого світу; по-третє, брак відкритості закладів вищої освіти, спроможності продукувати корисну інтелектуальну продукцію, принципової протидії проявам корупції та академічної недоброчесності, безумовної підтримки чесного вступу та об'єктивного оцінювання результатів навчання; по-четверте, неефективне управління та використання ресурсів, яке спричиняє відсутність збалансованого фінансування потреб системи вищої освіти України, а також окремих її суб'єктів, недостатній прояв соціальної відповідальності, незабезпечення рівноправності та автономності закладів вищої освіти повною мірою; по- п'яте, поширена імітація студентоцентризму, неконкурентні заробітна плата та умови праці працівників, брак управлінської підготовки у керівного складу закладів вищої освіти, неусвідомлення місії лідерства у формуванні людського капіталу та згуртуванні суспільства, в освіті дорослих, що призводить до втрати закладами вищої освіти привабливості (що особливо актуально для сфери підготовки документознавців, роль яких знижується внаслідок глобальної комп'ютеризації процесів документування і документообігу) [13].

Дані недоліки, перш за все, говорять про реальну відсутність розробки і впровадження практики боротьби із ними, а тому ці проблеми можна вже детермінувати як сталі. Їх існування породжує закономірність низької ефективності освітніх реформ в Україні: проблеми системи вищої освіти України ускладнюють процеси освітньої євроінтеграції, проте

сама інтеграція потребує модернізації вітчизняної освітньої практики, а тому знижує концентрацію уваги вітчизняних управлінців і реформаторів на слабких аспектах вітчизняної системи вищої освіти.

Проте, ключовою метою все ж таки залишається зміна вітчизняного механізму організації навчання студентів у напрямку його приведення у відповідність до положень і стандартів освіти ЄС.

Узагальнюючи практику організації контролю за якістю освіти і рівнем ефективності формування професійної кваліфікації і компетентності майбутніх фахівців сфери документознавства і інформаційної діяльності у межах європейського освітнього простору доцільно дослідити саму структуру даного механізму, яка, на наш погляд, власне і визначає результативність процесів навчання студентів. Так, основним «інструментом» забезпечення процесу формування основ професіоналізму є Рамка кваліфікацій Європейського простору вищої освіти - «система класифікації та їх визначення у вигляді дескрипторів - узагальненого опису результатів навчання, що містять чітко сформульовані критерії належності до певної кваліфікації» [14, с. 192]. Дана Рамка є частиною стандартів, що визначають бажані орієнтири, досягнення яких є, власне, метою навчання студентів. Окрім загальноєвропейських положень є і національні, прийняті на рівні автономних освітніх просторів країн-учасниць ЄС.

Узагальнюючи, варто визначити, що система стандартів формування професійної кваліфікації фахівців є дворівневою - прийнятою на загальноєвропейському і національному рівнях, а тому вона включає: 1) європейські метарамки кваліфікацій (Рамка кваліфікацій Європейського простору вищої освіти - Framework for Qualifications of the European Higher Education Area, QF-EHEA [15] та Європейська рамка кваліфікацій для навчання впродовж життя - European Qualifications Framework for Lifelong Learning, EQF-LLL [16]); 2) національні рамки кваліфікацій, які повинні охоплювати усі освітні кваліфікації (кваліфікації вищої освіти) у національній системі освіти.

Окрім цього, з метою визначення загальних вимог до результатів навчання для здобувачів кваліфікацій за галузевими ознаками запроваджуються галузеві рамки кваліфікацій, які мають охоплювати усі освітні кваліфікації (кваліфікації вищої освіти) в межах певних галузей освіти, власне які і застосовуються при підготовці майбутніх документознавців, інформаційних фахівців, інформаційних аналітиків.

Безумовною перевагою такої системи організації контролю за навчанням і професійним становленням студентів у ЗВО є відсутність адміністративних обмежень або приведення національних систем освіти до ідентичного стану. Система Рамок кваліфікації, з одного боку, акцентує увагу на єдності підходів організації навчання і формування професійних компетенцій у студентів в межах Європейського Союзу. Тобто документами передбачено певну стандартизацію і уніфікацію навчального процесу у всіх європейських державах, але із ознаками використання лояльних методів, принципів, а також дотримання необхідного рівня свободи учасників співтовариства. Проте, з іншого боку, Рамка підкреслює важливість унікального характеру національних систем освіти і дозволяє їм залишатись автономними частинами, що належать до структури загальноєвропейського прогресивного освітнього простору. «У цьому контексті рамки кваліфікацій сприяють прозорості шляхом встановлення загальних підходів для різноманітності, яка є інструментом та однією з переваг європейської вищої освіти, що сприяє розумінню цієї різноманітності. Це означає, що національні рамки кваліфікацій повинні мати багато спільного, але не мають бути повністю ідентичними» [17, с. 154], як зазначає Ю. Бриль.

Основою метарамки кваліфікацій Європейського простору вищої освіти є дублінська модель універсальних описів типових результатів навчання (Dublin Descriptor). Дублінські дескриптори описують кваліфікації трьох циклів вищої освіти у п'яти термінах компетентностей: знання і розуміння (Knowledge and understanding); застосування знань і розумінь (Applying knowledge and understanding); формування суджень (Making judgements); комунікація (Communication); уміння навчатися (Learning skills) [18, с. 21].

Шукаючи відповідь на питання: чому така концепція формування професійної кваліфікації і майстерності майбутніх фахівців є ефективною та залишається незмінною ще з моменту її впровадження у 2004 році, варто визнати, що саме такий опис циклів вищої освіти робить акцент не на тривалості навчання, а на його результатах, які повинні бути досягнуті для присвоєння відповідної кваліфікації майбутньому фахівцю. Окрім того, прийняті дескриптори не можна детермінувати як вичерпні, національні рамки можуть мати додаткові елементи або результати навчання, що будуть узгодженими із унікальними рисами системи вищої освіти у певній країні; дескриптори можуть мати більш детальні і специфічні функції, що особливо актуально у контексті диференційованого рівня розвитку документознавчої освіти у різних державах ЄС.

У вітчизняній практиці також було запропоновано використання Національної рамки кваліфікацій України [19] - ключового документу, що «входить до нової системи нормативно-правового забезпечення об'єднання сфер праці й вищої освіти, орієнтованої на умови ринкової економіки та її гармонізації із загальноєвропейськими ринками праці й освітніх послуг; документ є наскрізною 10-рівневою рамкою, що відповідає структурі системи освіти України, сприяє забезпеченню впорядкованого навчання студентів всіх кваліфікацій» [17, с. 155]. На даний момент документ має переважно методичний характер, вносить певні вимоги до знань, умінь, комунікативної компетентності, автономності та відповідальності, загальної компетентності фахівців. Проте, даний документ не визначає цілей навчання студентів, що не дозволяє оцінити його результативність у повній мірі та обґрунтувати стан реалізації завдань навчального процесу, засобів їх досягнення та кваліфікації підготовлених фахівців.

Проблеми впровадження європейських стандартів освіти у структуру вітчизняної системи підготовки фахівців сфери документознавства і інформаційної діяльності зумовлені різницею у цілях навчання, пріоритетах, вимогах до компетентностей, станом розвитку самого документознавства і інформаційного простору, які, власне, і впливають на вимоги до кваліфікації і професіоналізму майбутніх фахівців. Європейська освітня практика побудована на дотриманні таких цілей (відповідно до Рамки кваліфікацій) [18, с. 19]: підготовка студентів до ринку праці; підготовка студентів до життя у якості активного громадянина демократичного суспільства; розвиток особистості; розвиток широкої передової бази знань.

Можна побачити, що частина цілей зорієнтована на розвиток студента як багатогранної особистості, а частина - на формування його професійної компетентності. Це свідчить про збалансованість підготовки майбутніх фахівців, які усвідомлюють власну роль у життєдіяльності держави, а тому готові до ефективної роботи та якісного виконання власних обов'язків. Така співпраця є двосторонньою, оскільки держава, в свою чергу, завжди готова допомагати і студентам, і фахівцям у тих обставинах, де це буде необхідним. Ці аспекти лише підтверджують соціальну орієнтацію європейських освітніх практик.

В той же час варто зауважити, що кожна із держав ЄС, будучи частиною глобального соціально-економічного співтовариства, зберігає принцип пріоритету людських потреб (зокрема потреб учасників освітньої системи), а також принцип індивідуалізованого їх задоволення, про що свідчать чотири основні цілі вищої освіти у державах ЄС. Кожна із них, а також принципи організації роботи над формуванням професіоналізму майбутніх фахівців, є не випадковими і можуть бути детерміновані як обов'язкові елементи вектору соціально-орієнтованого розвитку, якому відповідає і курс вдосконалення системи освіти на теренах європейського простору.

Україна, хоча і має орієнтир щодо створення соціально- орієнтованої держави, проте, практика реалізації цієї мети так само має певні складності. Власне, їх існування має деструктивний вплив і на систему освіти, зокрема на організацію підготовки майбутніх фахівців і стратегію формування професійної компетентності. Так, цілями в контексті реалізації реформи вищої освіти є [13]: досягнення ефективності в управлінні системою вищої освіти; відновлення довіри громадян, держави та бізнесу до освітньої, наукової, інноваційної діяльності закладів вищої освіти; забезпечення якісної освітньо-наукової діяльності, конкурентоспроможної вищої освіти, яка є доступною для різних груп населення; інтернаціоналізація вищої освіти України; привабливість закладів вищої освіти для навчання та академічної кар'єри.

Дані цілі є стратегічним курсом, а також очікуваннями нашої держави від модернізаційних заходів. Україна перебуває на етапі формування системи вищої освіти, метою (місію) функціонування якої буде «інтелектуальний, культурний і професійний розвиток особистості, формування якісного людського капіталу та згуртування суспільства для утвердження України як рівноправного члена європейської спільноти, розбудова ефективної інноваційної конкурентоспроможної економіки та забезпечення високих стандартів якості життя» [13]. Проте, дана мета на даний момент може досліджуватись лише у теоретичному аспекті, а сама система освіти, як і окремі напрями підготовки фахівців, перебувають у стані реформацій. Це є свідченням відсталості української практики навчання студентів (зокрема, механізму формування професійної компетентності фахівців із документознавства і інформаційної діяльності), а, відповідно, впливає на перспективи досягнення узгодженості між вітчизняною стратегічною метою у сфері освіти із тою, що встановлена у освітньому просторі ЄС. Це є ключовою проблемою на шляху широкого впровадження європейських стандартів підготовки висококваліфікованих фахівців досліджуваного напряму у вітчизняну практику.

Наступною проблемою є неузгодженість цілей, принципів, організаційних механізмів і інструментів підготовки фахівців із вимогами до їх компетентностей. Недосконала структура національної системи освіти не може бути приведена у відповідність до вимог глобального, зокрема європейського освітнього простору. Це є типовою проблемою для держав, що розвиваються. З одного боку, недосконалості системи є цілком виправданими умовами незавершених реформацій. Проте, з іншого боку, маючи амбітні цілі і прагнення до євроінтеграції, Україна визначає модернізацію і приведення вітчизняної практики навчання студентів до європейських стандартів взаємозалежними процесами. Але, беззаперечним є факт, що в умовах, коли існують дисбаланси, невідповідності у структурі самої внутрішньонаціональної освітньої системи, а також прогалини і недоопрацювання структури курсу «Документознавство і інформаційна діяльність» на рівнях окремих ЗВО України складність поширення європейських стандартів організації вищої освіти документознавчого профілю підвищується.

Практика навчання документознавців, інформаційних фахівців, інформаційних аналітиків у Європі передбачає вивчення цілої сукупності дисциплін задля формування компетентностей, що будуть необхідними для виконання абсолютно різних професійних задач. Така наповненість курсу дозволяє задовольнити досягнення цілей вищої освіти, що визначені Рамкою кваліфікацій.

Таким чином, концепція формування професійної компетентності документознавців на теренах європейського освітнього простору визначає, що компетентним є фахівець, що володіє інформаційно-технологічною, інформаційно- організаційною, інформаційно-діяльнісною фаховою

компетенцією. Окресленні на рис. 3 концептуальні основи, теорія і методологія фаху, а також інші знання, здобуття яких відбувається в рамках навчання студентів у європейських ЗВО, на наш погляд, недостатньо актуалізовані у вітчизняній освітній практиці. Прослідковується певна плутанина між цілями навчання, засобами його забезпечення та вимогами до компетентності майбутнього фахівця. Так, даний недолік не є новим для вітчизняної системи підготовки фахівців досліджуваного напряму. Як зазначають О. Матвієнко і М. Цивін, складність розв'язання окресленої науково-методичної, організаційно-методичної і навчальної проблеми ускладнюється тим, що укладання навчальних планів має переважно формальний характер, тобто сама методична діяльність не сприяє формуванню курсу навчання, який би у повній мірі «віддзеркалював повноту здобутих майбутніми документознавцями знань і демонстрував їх відповідність кваліфікаційним вимогам до професіонала» [21, с. 59]. На наш погляд, така проблема має системний характер, завдання у частині визначення змісту і обсягу документознавчої складової є непростим, що зумовлено загальним зниженням ролі документознавчої освіти в Україні як самостійної галузі знань. Тобто, відсутність реальних цілей і вимог до майбутніх фахівців, чіткого детермінування усієї сукупності компетенцій, якими вони мають оволодіти в ході навчання зумовлює складність вибору дисциплін і сфер знань, із якими варто ознайомити студента задля формування високої, якісної професійної компетентності.

Відповідно, сьогодні ми є свідками зниження ролі і ефективності документознавчої освіти в Україні, що зумовлює складність адаптації недосконалої, невпорядкованої вітчизняної практики до стандартів і принципів функціонування європейського освітнього простору.

Актуальні проблеми, беззаперечно, значно впливають на стан і динаміку розвитку документознавчої та інформаційної освіти, проте, Україна має певне підґрунтя, що робить перспективи вдосконалення вітчизняної практики формування професійної компетентності майбутніх фахівців, а також приведення української системи підготовки документознавців, інформаційних фахівців, інформаційних аналітиків чи інших спеціалістів досліджуваного напряму у відповідність до європейських вимог цілком реальними. Основою регулювання процесів навчання студентів є нормативно-правова та методична база, а саме:

1) базовим документом, що визначає вимоги до кваліфікації та професійної компетентності майбутніх фахівців, як вже було зазначено раніше, є Національна рамка кваліфікацій України ( далі - НРК) [19]. НРК є реальною спробою вітчизняних реформаторів побудувати систему управління процесами формування професійної компетентності майбутніх фахівців типову до тої, що використовується у європейській практиці. Проте, на наш погляд, рівень її ефективності в контексті практичного впливу на ріст конкурентоспроможності українських спеціалістів є достатньо низьким. При цьому, НРК скоріш є частиною методологічного забезпечення, аніж фактичним планом вдосконалення практики формування фахових компетенцій у студентів.

Позитивним аспектом даного документу є врахування у його структурі принципів, що властиві аналогічним рамковим структурам ЄС та інших держав, а саме: наступність і безперервність розвитку кваліфікаційних рівнів; прозорість опису кваліфікацій для всіх користувачів; відповідність ієрархії кваліфікаційних рівнів структурі розподілу праці і національної системи освіти України; урахування міжнародного досвіду щодо структури і змісту НРК.

Проте, за результатами роботи Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти у 2021 році було визначено, що НРК має два ключові негативні моменти [22, с. 14]: по-перше, у національних масштабах - відсутність основ проєктування, порівняння та взаємного узгодження між собою освітніх та професійних кваліфікацій; по-друге, у міжнародних масштабах - відсутність чіткого забезпечення зрозумілості наших кваліфікацій та їх порівнюванності із закордонними відповідниками.

2) базовим документом, який детермінує документознавство та інформаційну діяльність як самостійну спеціальність, що входить до структури галузі знань 02 «Культура і мистецтво» є Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» [23]. Положеннями даної Постанови освіту за напрямом документознавчої і інформаційної діяльності віднесено до спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа».

Зазначену Постанову було прийнято в рамках приведення структури вищої освіти в Україні у відповідність до вимог, що встановлені Законом України «Про вищу освіту» [24]. Так, цей Закон, будучи основним документом, що регулює організацію, управління та контроль процесів, що відбуваються у структури вітчизняної системи вищої освіти, містить певні вимоги до процесу формування переліку спеціальностей. Керуючись нормами цього документу Міністерство освіти та науки України в особі уповноважених представників сформували єдиний перелік спеціальностей на засадах поєднання чинного переліку спеціальностей, за яким здійснюватиметься підготовка фахівців у ЗВО, з чинним переліком спеціальностей, за яким проводиться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, взявши за основу останній. Результати проведеної роботи було узагальнено у актуальній Постанові КМУ №266, яка до сьогодні є одним із головних документів, що визнає самодостатність спеціальності «Документознавство і інформаційна діяльність» як окремої галузі знань.

Практична роль Закону України «Про вищу освіту» також полягає і у визначенні головних задач, що стоять перед вітчизняними ЗВО, одною із сукупності яких є формування професійної компетентності у студентів у процесі навчання. У ст. 1 Закону детерміновано, що «компетентність - це здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особи стих якостей» [24].

Деталізує вимоги до професійної компетентності документознавців, інформаційних фахівців та аналітиків, а також інших діячів сфери три стандарти вищої освіти: стандарт за спеціальністю 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» для першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, прийнятий у 2018 році [25], стандарт для другого (магістерського) рівня вищої освіти, прийнятий у 2019 році [26], а також стандарт для третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, прийнятий у 2021 році [27].

Так, якщо стандарт для першого рівня вищої освіти містить вимоги щодо базових професійних компетентностей, що притаманні усім суміжним із документознавством галузям знань, стандарт для другого і третього рівнів вищої освіти визначає компетентності, що формуються в інформаційно- аналітичній сфері та мають бути корисними в межах вузькоспеціалізованої професійної діяльності (табл. 1).

Таблиця 1

Вимоги до фахової компетентності майбутніх фахівців, що визначені у стандартах за спеціальністю 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» для магістерського і освітньо-наукового рівнів вищої освіти

Джерело: складено автором за даними [26], [27].

Документознавство і інформаційна діяльність як самостійна галузь, у тому форматі, у якому вона існує в Україні, втрачає свою актуальність і прихильність серед абітурієнтів. В контексті підтвердження даної думки доцільно проаналізувати кількість здобувачів знань за різними спеціальностями у 2021 році (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл здобувачів знань за деякими спеціальностями у 2021 році

Джерело: складено автором за даними [28, с. 20-21].

Умови діджитал-трансформацій та інформатизації зумовлюють ріст привабливості спеціальностей, що спрямовані на роботу із цифровими формами даних, електронними потоками інформації. Такі спеціальності не випадково мають пріоритет, оскільки вони пропонують студентам більш розгалужену теоретико-методологічну базу знань щодо роботи із інформацією в умовах digital- середовища, а також основи її ефективного використання в якості інструменту для створення якісного контенту, здатного впливати на соціально-економічні процеси. Відповідно, абітурієнти надають перевагу саме тим спеціальностям, які спрямовані на формування не лише загального та фахового професіоналізму, а і на набуття цифрових, а також і нформаці йно-комуні каці йних компетентностей.

Порівняння кількості здобувачів вищої освіти за спеціальністю 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» та спеціальностями, що займають найвищі позиції.

Таким чином, можна стверджувати про низький рівень популярності спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» серед здобувачів вищої освіти в Україні. З урахуванням таких показників реформування є невід'ємним кроком на шляху вдосконалення системи підготовки фахівців досліджуваного напряму діяльності.

На наш погляд, з метою підвищення прихильності абітурієнтів до спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» доцільно більше уваги приділяти чинникам, що забезпечують навчальний процес та механізм формування професійної компетентності майбутніх фахівців. Спеціальність не має втрачати своє практичне значення, оскільки фахівці даного профілю є достатньо універсальними спеціалістами і можуть займати такі посади, як документознавець, фахівець із документообігу, діловод, бібліотекар, архівіст, інформаційний аналітик та ін.

Відповідно, вирішення проблеми втрати ціннісного сприйняття документознавчої освіти у суспільній свідомості має бути пріоритетним завданням в контексті реформування досліджуваної галузі знань. Усвідомлення студентами, які є майбутніми фахівцями сфери документознавчої і інформаційної діяльності, практичної цінності досліджуваної спеціальності сприятиме росту результативності їх навчальної роботи і науково-пізнавальної активності, що, власне, і має безпосередній вплив на процеси формування професійної компетентності і майстерності фахівця.