Особливості застосування сучасних педагогічних технологій у навчальному процесі ЗВО

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Особливості застосування сучасних педагогічних технологій у навчальному процесі ЗВО

Шевчук Г.Й.

Вступ

Оновлення педагогічних технологій в умовах актуалізації процесів цифрових трансформацій є неминучим кроком та заходом, реалізація якого повинна забезпечити новий рівень якості освіти та професійної компетентності майбутніх спеціалістів. Готовність педагога до використання новітніх технологій навчання формується під тиском значної кількості факторів, таких як цифрові компетентності, прихильність до неформальної освіти, бажання оптимізувати навчальний процес і зробити його більш гнучким, зрозумілим та інтегрованим у буденність, що зовсім не притаманно традиційним технологіям навчання. Таким чином, актуалізується питання реформування системи освіти, яка сьогодні не забезпечує реалізацію потреб студентів, проте готовність учасників навчального процесу знаходиться вже на тому рівні, за якого впровадження змін у практику є необхідним.

Прихильність викладачів до сучасних педагогічних технологій є волатильною, оскільки в значній мірі залежить від результативності таких методів, їх адаптивності до традиційного навчання чи готовності студентів і викладачів до відміни від традиційних технологій на користь неформальним та інформальним методикам. Досліджуючи ставлення педагогів до застосування новітніх технологій навчання можна визначити, що присутній певний суб'єктивізм у їх поглядах. Так, певна частка викладачів залишається прихильною до традиційної освіти, підкреслюючи її результативність та зручність як систематизованого процесу, побудованого відповідно до певних просторових та часових обмежень. Традиційна педагогіка будується на основі безперервної практики [1; 2], яка забезпечує розвиток дослідницького потенціалу і викладача, і студента та сприяє стійкому удосконаленню отриманих знань та навичок. Прихильники традиційного очного навчання наголошують на важливості соціальної взаємодії між учасниками навчання, яку можливо зберегти в умовах аудиторного навчання.

Проте, в умовах діджиталізації та становлення цифрового суспільства безрозсудним є нехтування додатковими можливостями, які з'явились в результаті інтеграції інновацій у навчання. Сучасні педагогічні технології - це симбіоз традиційних методик і новітніх, побудованих на основі інформаційно-комунікативних та цифрових технологій.

В епоху «інноваційної педагогіки» сучасна технологія є засобом раціонального «вирішення проблем, з якими вища освіта стикається сьогодні; відкриває нові можливості і для викладання, і для навчання» [3, с. 3]. Основні глобальні тренди, які з'явились в ході трансформації освіти пов'язані із виникненням стимулів до цифрової освіти, збільшенням потреби у безперервній освіті та перманентному професійному розвитку, посиленням інтернаціоналізації вищої освіти та високим рівнем мобільності студентів і викладачів. Окрім того, цифрова епоха є джерелом можливостей для студентів [4], оскільки саме за умов активізації процесів проникнення новітніх технологій у буденність досягається підвищення якості освіти, формування оптимального середовища для росту професіоналізму, кваліфікації, а також компетентності майбутніх фахівців. В умовах поширення сучасних педагогічних технологій відбулось виникнення змішаних методів навчання; така тенденція була обумовлена вдосконаленням цифрових навичок студентів і викладачів у поєднанні з розширенням можливостей та зниженням вартості самих технологій. Таким чином, сучасні педагогічні технології та інноваційні методи навчання стали раціональним доповненням традиційних методик, оскільки вони покращують якість освіти, охоплюючи більшу та різноманітнішу аудиторію, готову до навчання та саморозвитку [5].

Сучасні цифрові інструменти навчання є зручними за умови володіння певними ІТ-компетентностями, що підсилює мотиваційний компонент [6, с. 858]. Так, глобалізація усуває кордони, а тому кожен із висококваліфікованих фахівців, який має ґрунтовні знання не лише за основною спеціальністю, а і у галузі ІТ, може підвищити ефективність використання власного потенціалу, і тим самим забезпечити реалізацію кожної із сукупності амбітних цілей. Враховуючи мотиваційний аспект, прагнення до вдосконалення навчального процесу, а також потребу у саморозвитку, студенти активно підтримують зміни, які відбуваються в ході реалізації заходів, передбачених реформою освіти.

В ході трансформації педагогічних технологій відбувається становлення «інноваційної педагогіки», яка має своє відображення у таких тенденціях: 1) мобільність навчального процесу у ЗВО України завдяки налагодженню онлайн взаємодії студентів і викладачів; 2) розвиток «цифрової» інфраструктури на базі вітчизняних ЗВО; 3) універсалізація навчального процесу шляхом інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес та спрощення комунікації між студентами та викладачами;

актуалізація процесів науково-дослідної та експериментальної діяльності на базі ЗВО в результаті цифрових трансформацій.

Таким чином, сьогодні не існує єдиного погляду щодо ефективних технологій навчання, а освіта вже не є цілісною теоретичною чи практичною категорією. Варто погодитись, що вона виступає не тільки в якості «інструменту для досягнення перспективних цілей» [7, с. 5]. Навчання - це процес, який «як забезпечує досягнення мети, так і породжує саму мету» [8, с. 6]. Відповідно, застосування сучасних педагогічних технологій у вітчизняних ЗВО є позитивною тенденцією в контексті управління якістю навчання як процесу. Проте, можна побачити низький рівень готовності системи освіти України до кардинальних змін. Це актуалізує потребу у проведенні ґрунтовних досліджень окресленої проблематики, аналізі успішних зарубіжних практик та поглядів науковців щодо тенденцій і переваг реформування освіти, а також визначенні перспектив розвитку вітчизняної освіти в контексті її впливу на професіоналізм майбутніх фахівців.

Відповідно, метою наукової роботи є оригінальне дослідження тенденцій трансформації освітнього середовища, а саме особливостей використання сучасних педагогічних технологій під час організації навчального процесу у закладах вищої освіти. Сучасні педагогічні технології, в контексті поглибленого дослідження проблематики, було детерміновано як новітні підходи організації навчання студентів, які ґрунтуються на використанні сукупності переваг цифрового суспільства, інформаційно-комунікаційних технологій, а також інноваційних методик налагодження ефективної комунікації між викладачем і студентом. В межах обумовленої мети важливим є вирішення сукупності науково-практичних завдань, а саме:

дослідити актуальний стан розвитку освіти та ефективності навчального процесу у ЗВО України на основі світових рейтингів;

визначити, які педагогічні технології є актуальними сьогодні та проаналізувати їх сутність як ключових інструментів забезпечення навчального процесу в умовах розвитку змішаної системи освіти;

детермінувати передумови застосування сучасних педагогічних технологій у навчанні, роль та принципи їх використання;

дослідити тенденції трансформації навчального процесу в Україні внаслідок пандемії Covid-19, зокрема становлення змішаного навчання як вимоги сьогодення;

визначити сильні та слабкі сторони національної системи освіти в умовах розвитку сучасних педагогічних технологій.

Детальний аналіз окресленої в науковій роботі проблематики дозволяє зробити висновок, що сучасні педагогічні технології набули широкого вжитку серед викладачів вітчизняних ЗВО. Такі тенденції вимагають проведення глибинних досліджень доцільності актуальних трансформацій у сфері освіти, впливу таких змін на результати і успіхи студентів, а також переваги застосування сучасних педагогічних технологій в контексті оптимізації комунікації між викладачем і студентом. Відповідно, дослідження проблематики присвячено праці таких вітчизняних науковців, як С. Ніколаєнко [8], В. Мізюк [9], О. Барна [10], О. Кривонос, О. Коротун, К. Осадча, В. Осадчий, В. Круглик, О. Спірін [11], В. Биков, О. Пінчук [12], Т. Вакалюк, Н. Лобанчикова, Л. Марцева, І. Новицька, В. Концедайло [13], К. Колос [14], О. Муковіз, Н. Коломієць [15] та ін.

С. Ніколаєнко аналізує процеси зміни традиційної освіти, досліджує переваги сучасних педагогічних технологій (зокрема дистанційних чи змішаних) в порівнянні із тими методиками, які були актуальними в умовах очної освіти. Науковцем визначено, що сучасна педагогіка має на меті максимізувати ефективність навчального процесу у ЗВО. Доведено, що в умовах застосування новітніх технологій майбутні фахівці можуть отримати не лише професійні знання і навички, а і забезпечити розвиток таких якостей, як критичне мислення і аналіз, креативність, оригінальність, ініціативність, когнітивну гнучкість, витривалість, стресостійкість, а також формування емоційного інтелекту та схильності до логічної аргументації [8, с. 5] та інші базові навички, які може розвинути кожен із студентів відповідно до його амбіцій, цілей чи пріоритетів.

В. Мізюк досліджує концепцію змішаного навчання як сучасну педагогічну методику. Автором визначено, що змішане навчання студентів ЗВО - це інноваційній підхід до організації навчального процесу, за якого «шлях набуття студентами знань, умінь і навичок супроводжується раціональним поєднанням традиційних, цифрових технологій та інновацій» [9, с. 174]; перевагою такої освіти є планомірність та висока організованість навчання, що створює оптимальні умови для підвищення ефективності взаємодії викладача і студента. Погляди науковця стосовно сучасних педагогічних технологій було сформовано на основі праць таких дослідників, як О. Барна, О. Кривонос, О. Коротун, які так само приділяють значну увагу дослідженням сучасної педагогіки, зокрема аспектам розвитку змішаного навчання у ЗВО України. Так, О. Барна стверджує, що сьогодні педагогічні технології це не просто інструменти навчання і виховання студентів; це «освітня концепція, в рамках якої особа, що здобуває чи вдосконалює знання, отримує можливість формувати власну компетентність самостійно, обираючи не лише традиційні, а і оптимальні онлайн методики навчання»; таким чином, змішане навчання як сучасна педагогічна концепція є симбіозом традиційних методик та актуальних цифрових технології [10, с. 26].

К. Осадча, В. Осадчий, О. Спірін, В. Круглик досліджують переваги використання платформи Moodle в рамках сучасної педагогічної діяльності. Науковці визначили її беззаперечні переваги, зокрема зручність в контексті персоналізації та індивідуалізації навчального процесу, а також високий ступінь гнучкості, зручності, модульності, економічної ефективності, інтерактивності, різноманіття інструментів контролю знань (в т. ч. можливості використання журналу оцінок та раціональних засобів планування навчання студентів) [11, с. 42].

В. Биков, О. Спірін, О. Пінчук досліджують об'єктивні передумови трансформації навчального процесу у вітчизняних ЗВО. До таких науковці відносять:

становлення системи мобільного навчання, орієнтованого на поширення використання інформаційно- комунікаційних технологій як інструментів спрощення доступності електронного навчального матеріалу для студентів;

застосування у педагогічній практиці технологій віртуалізації навчального матеріалу, а також актуалізація процесів використання корпоративних, загальнодоступних і гібридних ІКТ-інфраструктур;

вдосконалення практик викладання із застосуванням електронних інформаційних баз і систем, особливо таких, як Big Data, Data Mining, Data Bases); пріоритетне ставлення до електронних бібліотек (Electronic Libraries, Repositories) та електронних наукометричних баз даних (Scientometric Data Bases) як альтернативи для підтримки навчального процесу в умовах карантинних обмежень;

розвиток штучного інтелекту (далі - ШІ) та робототехніки;

розгортання топології широкосмугових високошвидкісних каналів електронних комунікацій (Broadband Communication Channels), оптимізація ІКТ- просторів бездротового доступу користувачів до електронних даних (Cordless Access to Digital Data, WiFi, Bluetooth, Cellular Networks);

зміцнення ринку ІКТ-послуг та ринку ІКТ- аутсорсерів, формування розгалуженої мережі постачальників ІКТ-послуг в Україні [12, с. 192].

Окрім того, О. Пінчук аналізує сучасні імерсивні педагогічні технології; на думку дослідника, важливість таких технологій у навчанні пов'язана із їх здатністю до зміни навчального контенту. Розвиток педагогічних технологій спричиняє зміни в типології навчальних матеріалів: друковані, друковані з мультимедійними додатками, електронні як аналог друкованих, електронні з мультимедійним контентом, навігацією і гіперпосиланнями на зовнішні джерела, друковані з об'єктами доповненої реальності, віртуальні, а також книги змішаної реальності [13, с. 258].

Т. Вакалюк, О. Спірін, Н. Лобанчикова, Л. Марцева, І. Новицька та В. Концедайло досліджують необхідність розробки та впровадження дистанційного курсу «Хмарні технології в навчальному процесі в умовах карантину» [14] як методу вдосконалення методичного забезпечення навчання у ЗВО та збереження результативності університетської освіти в умовах унеможливлення підтримки соціальної взаємодії між студентами і викладачами. Окрім того, тему необхідності дистанційних методик навчання в умовах карантину продовжують досліджувати О. Спірін та К. Колос. На думку дослідників, дистанційну освіту, яка вже давно стала самостійним механізмом організації навчання у ЗВО, можна трактувати як сучасну педагогічну технологію, ефективність якої визначається прагненням вчителя ознайомити студента із навчальним матеріалом, з одного боку, та готовністю студента до самоорганізації, самодисципліни, навчання в умовах обмеження безпосереднього контролю, з іншого боку. Таким чином, сучасна педагогіка забезпечує чітке, логічне і системне поєднання трьох компонентів, а саме: а) необхідних засобів для організації навчання; б) передумов використання електронного освітнього ресурсу; в) основних елементів і структури дистанційного курсу, що сприяє створенню умов до навчання у діяльності та співробітництві [15, с. 54].

О. Муковіз, К. Колос та Н. Коломієць до основних переваг сучасних педагогічних методик, побудованих на основі ІКТ та технологій дистанційного навчання, відносять наступні: побудова навчального процесу на засадах використання електронних освітніх ресурсів (далі - ЕОР) та платформ, яким притаманні автоматичне та своєчасне оновлення до версії, необхідної для ефективної комунікації між студентом і викладачем; високий рівень захисту навчального процесу та інформаційних матеріалів від несанкціонованого доступу; можливості одночасного доступу кількох користувачів до навчальних ресурсів та можливості використовувати ресурси в будь-якому місці або в будь-який час [16].

Важливу роль у дослідженнях сучасних педагогічних технологій відіграють праці зарубіжних дослідників. Зокрема, M. Gregson [1], P. Henderikx, D. Jansen [3], M. Pegrum [4], R. B. Reynolds [17], A. Kukulska-Hulme, T. Coughlan [18-19] та ін. Rebecca B. Reynolds аналізує динаміку трансформації навчального процесу в умовах карантину та стверджує, що кардинальна зміна освіти за досить короткий проміжок часу не здатна забезпечити ефективності навчання. Ознака «екстреності» навчання, на думку науковця, руйнує ідею створення «надійної освітньої екосистеми» [17]. Відповідно, сучасні педагогічні технології потребують часу на їх адаптацію до традиційних освітніх систем, буденності суспільства. Нажаль, сьогодні педагогічні методики, в значній мірі, мають на меті лише забезпечення швидкого, проте в той же час тимчасово надійного, доступу до навчання та педагогічної підтримки, яка студентам особливо потрібна під час кризи та волатильності в державі [17]. Відповідно, сучасні педагогічні технології мають бути розроблені таким чином, щоб практика їх застосування була адаптованою та узгодженою із традиціями організації університетського навчання, а також основами інклюзивної освіти, яка особливо важлива в контексті збереження соціально - орієнтованого вектору розвитку держави [15, с. 31].

A. Kukulska-Hulme, C. Bossu, T. Coughlan та ін. [18-19] аналізують процеси впровадження інновацій у сучасну педагогіку, а також трансформацію навчання під тиском актуалізації інноваційної діяльності. Науковці, формуючи щорічний звіт щодо результатів розвитку інноваційних технологій та їх застосування у педагогічних методиках, наголошують на ключових тенденціях трансформації навчального процесу: 1) динамічний розвиток практики навчання студентів ЗВО із застосуванням роботів, механізованих розумних помічників та штучного інтелекту; 2) поєднання теоретичного та практичного складника навчального процесу.

Сьогодні досягнення балансу між теорією і практикою у навчанні відбувається шляхом створення сприятливих для студентів умов для прийняття участі ними у віртуальних студіях чи онлайн лабораторіях - навчальних центрах із можливістю моделювання практичних ситуацій на основі вивчених теоретичних знань і концептуальних основ дисципліни. Ефективність такої педагогічної методики пов'язана із: по-перше, легкістю організації навчального процесу, а по-друге, розвитком креативності у студентів, самопідготовкою та адаптацією до реалізації власного потенціалу в умовах цифрового постіндустріального суспільства [20].

Організація навчального процесу студентів на основі використання відкритих баз даних (Open Data Bases) та електронних цифрових ресурсів дозволяє викладачам відокремити актуальні джерела інформації, а студентам - спростити процеси самостійного опрацьовування, аналізу, інтерпретації отриманих знань [21-22].

Мета дослідження є розкриття концептуальних основ застосування сучасних педагогічних технологій у навчальному процесі ЗВО.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні ефективною визначається лише та економіка, яка функціонує на засадах мінімізації нераціональності використання ресурсів та максимізації продуктивності застосування нових знань і умінь. Така економіка є інноваційною. Окрім того, Індустрія 4.0 стала логічним продовженням еволюції промисловості, її сутність полягає у інтеграції виробництва, освіти та новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ). Відповідно, трансформації зазнає не лише бізнес- середовище, а і система освіти, у структурі якої на зміну традиційним технологіям навчання приходять сучасні, прогресивні, гнучкі. Таким чином, враховуючи актуалізацію процесів поширення інновацій у різних сферах життєдіяльності суспільства необхідним є оновлення інструментів та векторів управління освітніми процесами із врахуванням сучасних технологій, які дедалі продовжують займати важливе місце у буденності громадян (в т.ч. студентів та викладачів).

Зміна традицій у навчанні є процесом складним, кардинальне впровадження інновацій та сучасних педагогічних технологій може зруйнувати той базис, який було сформовано з моменту набуття державою незалежності та до сьогодні. Відповідно, українська освіта знаходиться на етапі реформування. Прагнення держави побудувати потужний сучасний механізм організації навчального процесу у ЗВО є не випадковим, оскільки сьогодні Україна належить до переліку тих країн, які розвиваються, а розвиток людського потенціалу, як відомо, є основою для зростання. Відповідно, бажання сформувати ефективну систему освіти є однією із амбітних цілей держави в рамках стратегії сталого соціально-економічного розвитку.

Сучасний стан системи освіти в Україні є неоднозначним, на що вказують дані світових рейтингів, наприклад, таких, як QS Higher Education System Strength Rankings [23] або U21 Ranking of National Higher Education Systems [24].

QS Higher Education System Strength Rankings - це рейтинг, який систематизує 50-ть країн з найбільш сильною системою вищої освіти. Оцінка відбувається шляхом визначення чотирьох індикаторів, які мають рівну вагу у структурі показника:

перший індикатор - показник положення національної системи вищої освіти у глобальному рейтингу; для його розрахунку до уваги береться кількість навчальних закладів, визначених рейтингом QS World University Rankings;

другий індикатор - це показник доступності вищої освіти, тобто можливість вступити до університету, який має світове визнання, для жителів цієї країни;

третій індикатор - це оцінка результатів діяльності провідного закладу («національного флагману»), визначена відповідно до рейтингу QS World University Rankings; оцінка цього індикатора грунтується на розумінні здобутків провідного університету країни як роботи всієї національної системи вищої освіти;

четвертий індикатор - це показник, який оцінює економічний контекст підтримки розвитку системи вищої освіти в державі [23].

За результатами 2018 року Україна потрапила до рейтингу та зайняла 44-е місце, що є прийнятним показником для країни, яка розвивається та прагне вдосконалити систему освіти шляхом проведення перманентних реформацій. Трохи кращі позиції зайняла Чехія - 41-е місце, і трохи гірші Польща - 46-е місце (рис. 1).

Рис. 1. Рейтинг QS Higher Education System Strength Rankings та місце України в структурі його показників

Джерело: складено автором за даними [23].

Узагальнюючи наведені на рис. 1 дані щодо стану розвитку освіти в Україні, можна виокремити наступні тенденції:

- за показником міцності системи освіти Україна отримала оцінку 16,1 (зі 100). Таке значення є достатньо низьким в порівнянні із показниками високорозвинених країн (наприклад, Великої Британії, міцність системи освіти якої було оцінено у 98,7 чи Німеччини - 94,3). Проте, в порівнянні із тими державами, стан соціально-економічного розвитку яких знаходиться орієнтовно на такому ж рівні, що і вітчизняний (наприклад, Чеської Республіки - 19,8 або Польщі - 14,1), українська система освіти тримає впевнені позиції;

за показником доступності освіти Україна отримала оцінку 14,4 (зі 100), що значно гірше, ніж показники Польщі - 38,5, Чеської Республіки - 55,2, Великої Британії - 97,6, Німеччини - 97,1;

за показником результатів діяльності провідного закладу Україна має найгірші результати - 8,5 (із 100), лідерами є Велика Британія - 99,5, Німеччина - 91,1, оцінка Чеської Республіки є на рівні 19,4, а Польщі - гірша за українську - 7. Оцінювання цього критерію відбувається на основі даних світового рейтингу QS World University Ranking, до якого потрапило 6-ть українських університетів у 2018 році. Показник базується на передумові, що результати діяльності провідної установи в країні є досягненням загальної системи, часто внаслідок національних інвестицій у розвиток флагманського університету;

за показником економічного сприяння розвитку освіти в державі Україна має найвище значення - 55,9 (із 100). Лідерами рейтингу все ж залишаються Велика Британія - 98,3,

Німеччина - 91, Чеська Республіка отримала оцінку 17,2, аутсайдером є Польща - 14,6. Високе значення для України пояснюється двома факторами: по-перше, високими позиціями університетів у світових рейтингах (хоча цей аспект не є визначальним для окресленого індикатора), а подруге, низьким рівнем ВВП на душу населення в країні (що має більший вплив на результати рейтингу, аніж перший аспект). Таким чином, цей індикатор є найбільш інформативним в контексті визначення залежності розвитку ЗВО та загалом системи освіти від економічної підтримки. Показник наочно відображає вплив національних інвестицій на вдосконалення вищої освіти, враховуючи економічний стан кожної країни, визначений за її результатами у міжнародних рейтингах.

U21 Ranking of National Higher Education Systems - це рейтинг, який оцінює 50-ть національних систем вищої освіти з усіх континентів за 24-ма показниками. Всі 24-и показники систематизовані у 4-и великі групи - модуль «Ресурси» (вага індикатора - 20%), модуль «Навколишнє середовище» (вага індикатора - 20%), модуль «Зв'язок із громадськістю та міжнародний зв'язок у сфері освітньої та дослідницької співпраці» (вага індикатора - 20%) та модуль «Результати» (вага індикатора - 40%) [24] (рис. 2).

Рис. 2. Рейтинг U21 Ranking of National Higher Education Systems та місце України в структурі його показників

Джерело: складено автором за даними [24].

Дані, зазначені на рис. 2, є показниками рейтингу U21 Ranking of National Higher Education Systems, складеного за результатами 2020 року. Україна посіла 36-те місце за 21-м показником індексу 47,8, покращивши позицію з 2014 року на 6-ть позицій; порівнюючи позицію У країни у 2019 та 2020 роках нашій державі так само вдалось покращити показники розвитку національної системи освіти на два пункти (станом на 2019 рік Україна перебувала на 38-ій сходинці рейтингу U21 Ranking of National Higher Education Systems). Поряд з Україною опинилися Польща - 32-ге місце (52,6). До топ-5 лідерів рейтингу 2020 року потрапили США із оцінкою 100, Швейцарія - 90,1, Данія - 85,7, Сінгапур - 84,5, Швеція - 84,3; шосту сходинку зайняла Велика Британія - 83,6 [24].

Слід зазначити, що найвищі позиції система освіти України має за показниками модуля «ресурси», де посідає 27-ме місце, за модулем «навколишнє середовища» Україна зайняла 39-у сходинку, за модулем «зв'язок із громадськістю та міжнародний зв'язок у сфері освітньої та дослідницької співпраці» - 38-е місце та найнижчі значення Україна отримала за показниками модуля «результати» - 42-ге місце:

показники модуля «ресурси»: Україна посідає 6-те місце за часткою державних витрат на вищу освіту у ВВП. Однак загальні витрати на одного студента не характеризуються високим рівнем. Витрати на дослідницьку активність та науково-дослідні розробки ЗВО України у структурі ВВП мають низький рейтинг - 46-е місце;

показники модуля «зв'язок із громадськістю та міжнародний зв'язок у сфері освітньої та дослідницької співпраці»: Україна посідає 18 місце - за критерієм активності наукової діяльності (зокрема здійснення спільних публікацій), яка проводиться у взаємодії із господарюючими суб'єктами промислового сектору, але лише 46-е місце - за критерієм обміну знаннями; 35-е місце - за критерієм активності спільних публікацій із міжнародними авторами і 45-е місце - за критерієм обміну знаннями із бізнесом;

показники модуля «результати»: Україна посідає 45 -е місце за загальним обсягом публікацій, 47-е - за обсягом публікацій на душу населення і 50-е - за рівнем впливу публікацій на розвиток системи освіти загалом. За рівнем вищої освітньої кваліфікації та кваліфікованістю робочої сили Україна займає досить високу сходинку - 8-е місце. Відповідно, рівень безробіття серед випускників ЗВО є достатньо низьким в порівнянні із рівнем безробіття серед випускників закладів загальної середньої освіти. За кількістю дослідників загальнонаціонального рівня наша країна зайняла 41-е місце [24].

Враховуючи обсяги ВВП на душу населення, можна стверджувати, що загальний рейтинг України поступово покращується, а показники за результатами рейтингу 2020 року перевищили очікувані позначки.

Узагальнюючи результати рейтингу U21 Ranking of National Higher Education Systems аналітиками, було сформовано такі тези щодо стану розвитку освіти сьогодні та необхідності її трансформації:

по-перше, дослідницька активність може бути вищою в разі збільшення фінансової підтримки, оскільки між показниками використання дослідницького потенціалу та фінансування є прямий взаємозв'язок;

по-друге, не завжди поєднання приватного і державного фінансування є ефективним. В контексті тематики дослідження варто наголосити, що державна фінансова підтримка сучасних педагогічних технологій та ІКТ в освіті в перспективі має бути вищою;

по-третє, середні за територіальними масштабами та обсягами населення країни (до яких належить і Україна) мають вагомі переваги в частині легкості підтримки неформальних взаємозв'язків між ЗВО, бізнесом та урядом;

по-четверте, доцільно зберігати компроміс між державних контролем та регулюванням процесів навчання студентів та обсягами фінансової підтримки їх навчального процесу. Існує закономірність, що найменш розвинені освітні системи характерні для країн, які поєднують жорсткий державний контроль з обмеженим державним фінансуванням. Для України доцільним є знаходження цього балансу з метою унеможливлення зниження ефективності навчального процесу;

-по-п'яте, за умови відсутності дієвих педагогічних технологій підвищується мобільність студентів, а тому можна стверджувати про наявність негативних аспектів, пов'язаних із надмірною міжнародною співпрацею - студент, який не достатньо вмотивований до здобуття освіти в межах держави, матиме бажання продовжити навчання за її межами. Відповідно, в перспективі, кожній національній системі освіти повинна бути притаманна помірна автономність;

-по-шосте, в контексті розвитку дослідницького потенціалу держави міжнародна співпраця є важливим фактором. Враховуючи це, механізм міжнародної співпраці має бути ретельно побудований, забезпечувати помірну мобільність студентів та динамізацію процесів міждержавного обміну досвідом в контексті реалізації глобальних дослідницьких проектів.

Таким чином, в умовах динамічних трансформацій якісно нові вимоги ставляться до навчання студентів, оскільки вища освіта та освіта впродовж життя вже давно визнані ключовими елементами формування людського капіталу в країні. На шляху вдосконалення діяльності ЗВО та збереження високого рівня результативності навчального процесу педагог має можливість самостійно обирати підходи викладання, інструменти комунікації із студентами, методи налагодження механізмів безперервного навчання. Відповідно, із усієї сукупності педагогічних технологій найбільш актуальними у сучасних умовах є такі, як інформаційні, інтерактивні та технології, спрямовані на розвиток дослідницького потенціалу студентів (табл. 1).

Таблиця 1 Сучасні педагогічні технології

Джерело: складено автором за даними [25].

Сукупність інформаційних педагогічних концепцій включає автоматизовані навчальні системи, TV-технології, технології навчання у мережі Інтернет (в т.ч. інноваційні технології як автономний напрям сучасних педагогічних методик) та змішані педагогічні концепції, які є симбіозом вище перерахованих. Використання інформаційних технологій у навчанні є підпорядкованим сукупності концептуальних принципів, до них належать: 1) принцип пріоритетності психолого-педагогічних підходів до всіх аспектів технології; 2) принцип модульного підходу до відбору та конструюванню змісту технології, її програмно- методичного забезпечення та організації навчального процесу; 3) принцип максимально можливої інтеграції технології навчання у структуру навчального процесу; 4) принцип формування інформаційного середовища (Web- середовища) відповідно до цілей, завдань та моделей технології; 5) принцип підготовленості студента ЗВО до використання технології у структурі навчального процесу (або принцип стартового рівня); 6) принцип перманентної комунікації між студентом і викладачем, а також підтримки активного зворотного зв'язку [25, с. 103].

Автоматизовані навчальні системи набувають широкого вжитку серед педагогів більшості вітчизняних ЗВО. Їх зручність пов'язана із можливістю раціонального комбінування навчально-методичних матеріалів (демонстраційних, теоретичних, практичних, контролюючих) та комп'ютерних програм, які, по суті, і керують навчальним процесом. В умовах цифрових трансформацій актуалізуються процеси застосування технологій неконтактної інформаційної взаємодії та гіпертекстової технології, які все ж таки пріоритетною визначають електронну складову навчання та побудовані на основі використання віртуальної реальності. Окрім того, в умовах застосування гіпертекстових технологій виникає можливість роботи із сукупністю навчальних матеріалів та інформаційних даних, розміщених не тільки в різних файлах, а й на різних комп'ютерах.

На основі розвитку інформаційних педагогічних технологій відбувається трансформація і навчального процесу, і методичного матеріалу, який його забезпечує. Характерним є виникнення електронного підручника; його беззаперечними перевагами є висока технологічність створення й експлуатації; високий рівень системності подання навчально-методичних матеріалів; різноманітні функції, а отже, і можливості в процесі навчання [25, с. 102].

Технології навчання в мережі Інтернет та TV- технології є особливо актуальними сьогодні, їх варто віднести до тих, які забезпечують найвищий рівень ефективності навчального процесу. Основним принципом застосування мережі Інтернет, а також ІКТ у педагогічній діяльності є пред'явлення, відображення, корекція, оновлення та зберігання інформації в електронному форматі, що підвищує рівень контрольованості обміну навчальним матеріалом, достовірності такої інформації та зручності використання відповідно до можливостей чи обставин, притаманних буденності студентів ЗВО.

До сукупності інформаційних технологій навчання можна віднести і інноваційні, які побудовані на основі використання ШІ (наприклад, чат-ботів - спеціалізованих електронних помічників у вивченні навчального матеріалу або сприянні розвитку навичок студента [26, с. 168]) або матеріалів платформ масових відкритих онлайн курсів - МВОК (massive open online courses - MOOC). На вітчизняному ринку інформаційних освітніх послуг процеси застосування ШІ допомагають у виконанні двох взаємоузгоджених функцій - навчання і контроль: 1) функція навчання полягає у можливості забезпечення оптимальної структури організації навчання та її адаптивності до традиційної освіти і буденності студентів;

2) функція контролю полягає у виконанні ШІ ролі віртуальних помічників, завданням яких є перевірка і моніторинг рівня засвоєння навчального матеріалу шляхом моделювання реальної ситуації [26, с. 169].

Інтерактивні педагогічні технології, як окремий напрям організації освітнього процесу у ЗВО, спрямовані на максимальну інтеграцію студентів у навчання, процеси обміну власними судженнями та поглиблення знань. В умовах обмеження соціальної взаємодії актуалізується використання саме комп'ютерних технологій. Проте, високою результативністю характеризуються і такі, що ґрунтуються на безпосередній взаємодії студентів чи студента і викладача.

Дискусійні технології навчання - це технології цілеспрямованого і підпорядкованого обміну ідеями, судженнями, думками у групі заради пошуку істини; дискусія є діалогічною за своєю соціальною сутністю, а тому її застосування у навчанні сприяє розвитку критичного мислення, прилученню студентів ЗВО до культури демократичного суспільства.

Україна, як держава, яка обрала соціально - орієнтований вектор розвитку, прагне забезпечити високий рівень демократизації освіти відповідно до динаміки процесів, що відбуваються в суспільстві. Що є позитивним саме в контексті аналізу вітчизняної педагогічної практики, так це те, що державою в особі органів виконавчої влади перманентно підтримується атмосфера пошуку нових підходів та засобів впровадження новацій в систему освіти.

Технології навчання у співробітництві - це побудова навчального процесу на основі відтворення одночасно предметного і соціального аспекту науково-пізнавальної діяльності. Базовою ідеєю навчання у співробітництві є навчання студентів у групі, а не просто спільне виконання завдань в межах навчальної програми [25, с. 153].

Визначальною рисою, яка відрізняє технології навчання у співробітництві від інших інтерактивних педагогічних концепцій, є необхідність досягнення спільного результату на засадах співпраці студентів, а не конкурування. Таким чином, на перший план в контексті застосування вище зазначеної педагогічної технології виходить індивідуальна відповідальність, за якої наступає усвідомлення студентів двох ключових аспектів навчання у співробітництві: по - перше, успіх усієї команди/групи залежить від внеску кожного учасника, що передбачає допомогу членів команди один одному; по-друге, рівні можливості передбачають, що кожен учасник має удосконалювати свої власні досягнення.

Психологічні дослідження підтверджують, що групові зусилля, які було реалізовано студентами в ході отримання загального результату, призводять до максимізації ефективності процесу досягнення цього результату, а, відповідно, і до вищого рівня вмотивованості кожного із учасників навчального процесу.

Ситуаційні технології навчання (або кейс-технології), як специфічний метод інтеракції студентів, являє собою демократичний підхід організації навчального процесу у ЗВО, який не допускає жодних обмежень, окрім тих, які задані ситуацією [27, с. 75]. Ситуація, закладена в основу кейсу, апріорі не має однозначних рішень, що дає можливість студентам вдосконалювати свої логічні здібності, моделювати розвиток подій відповідно до того алгоритму, який вони вважають найбільш ефективним в умовах, визначених кейсом.

Технологія педагогічного спілкування - це сукупність базових аспектів щодо організації комунікації між викладачем і студентом у такий спосіб, який забезпечить взаємопорозуміння між сторонами.

З метою забезпечення розуміння педагога студентами необхідно дотримуватись базових правил комунікації, які у сукупності отримали назву «етикет». Етикет полягає не у зовнішньому примусі учасників до збереження ввічливого тону спілкування, а у внутрішній готовності суб'єктів навчального процесу до тактовного і делікатного спілкування. Психологічними умовами збереження ефективності взаємодії є такі: використання педагогом єдиної професійної мови; врахування рівня інтелекту, загальної культури студентів загалом, як цільової аудиторії, так і окремо кожного, як індивіду; надання детальної інформації задля забезпечення конкретики під час комунікації викладача і студентів, зниження ризиків двоякого трактування задач; врахування індивідуальних характеристик студентів, таких як темперамент, характер, інтереси, здібності та інші особливості; збереження логічності та послідовності викладання навчального матеріалу; концентрація уваги студентів, зокрема шляхом зниження одноманітності навчального процесу, комбінування різних педагогічних технологій як методу підтримки зацікавленості студентів у навчанні [25, с. 174-175].

Таким чином, узагальнюючи доцільність використання інтерактивних технологій навчання у педагогічній практиці можна виокремити сукупність їх функціональних переваг (Рис. 3).

Рис. 3. Функціональні переваги інтерактивних технологій навчання як сучасної педагогічної концепції організації навчального процесу

Джерело: складено автором за даними [28, с. 41].

Сутність концепції дослідницького навчання та проективної роботи відображається через її мету, яка пов'язана із [25, с. 203]:

- по-перше, допомогою студенту усвідомити проблемність пропонованих завдань (тобто, акцентуванням уваги студента на наочності проблематики, підкресленням значення результатів її практичного вирішення);

по-друге, підкресленням ролі саме студента у розв'язанні проблеми, наголошенням на необхідності задіяння дослідницького потенціалу учасників навчального процесу;

по-третє, навчанням студентів бачити та аналізувати проблемні ситуації, виділяти проблеми і завдання із сукупності типових навчальних задач. педагогічний цифровий інтерактивний навчальний

Незалежно від вибору механізмів, методів та підходів організації навчання, технологічним начальний процес вважається тоді, коли він гарантує досягнення стратегічної мети - отримання високоякісної освіти та набуття студентами базових професійних компетентностей. При цьому, тактичними завданнями педагога (як головного організатора навчального процесу) є такі: 1) концентрація уваги студентів на навчанні; 2) створення дієвої системи мотивації студентів, допомога у формуванні їх перспективних цілей та методів реалізації власних амбіцій; 3) систематизація навчального матеріалу; 4) стимулювання і управління навчальною діяльністю; 5) перевірка досягнень студентів - проміжних результатів, які відображають не лише успіхи здобувача знань, а і є показниками правильності вибору технологій навчання, а також рівня готовності студентів до подальшої самореалізації; 6) організація системи перманентного моніторингу на основі проведення періодичного тестового контролю, розробка пропозицій щодо необхідності корекції методів організації навчального процесу [25, с. 17].

Підготовка майбутніх професіоналів, здатних і готових до інноваційної творчої діяльності, є стратегічною ціллю як держави, так і кожного ЗВО України. За умов домінантної ролі освіти у буденності сьогоденного суспільства сучасні педагогічні технології - це не просто методологія організації роботи викладача із студентом; це сукупність психологічних, мотиваційних, особистісних та організаційних установок, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, а також виховання у студента почуттів відповідальності за саморозвиток та рівень своєї майбутньої професійної компетентності.

Система сучасних педагогічних технологій зазвичай включає як мотиваційний аспект, так і організаційний. Мотиваційний аспект отримав своє відображення у психолого-педагогічних компонентах, сутність яких полягає у створенні сприятливих для виконання завдань навчання, виховання і розвитку особистості умов, за яких студент матиме внутрішнє бажання та мотиви для саморозвитку. В основі мотиваційних заходів закладено саме ті технології, які забезпечують не лише активну, а і комфортну для кожної із сторін комунікацію (наприклад, шляхом застосування телекомунікаційного зв'язку). Таким чином, можна визнати, що вмотивованість студента напряму залежить від ефективності взаємодії учасників навчального процесу, ретельності організації індивідуальної роботи студентів із структурованим навчальним матеріалом, представленим в електронному вигляді. Організаційний аспект відображає особливості практичної організації навчального процесу у ЗВО. На сучасному етапі карантинні обмеження внесли певні корегування у структуру освітньої системи, а тому на зміну традиційним технологіям організації університетського навчання прийшли ІКТ - технології роботи із навчальним матеріалом в умовах онлайн комунікації. За новоутворених в результаті пандемії Covid-19 обставин викладач пропонує сукупність електронних матеріалів та джерел інформації, а студент отримує можливості самостійного вибору оптимальних для себе методів організації навчального процесу, інструментів комунікації із викладачем, а також джерел навчального матеріалу.

Отже, сучасні педагогічні технології навчання - це: по- перше, цілісна концепція насичення навчального процесу студентів електронно-цифровими пристроями, засобами, системами; по-друге, методологія налагодження електронно- комунікаційних зв'язків між учасниками освітнього середовища, які значно зменшують інтегральну взаємодію віртуального та фізичного комунікування, тобто створюють електронний освітній простір.

Трансформація парадигмальної освітньої ідеї триває, проте її зміна не є результатом еволюції, а скоріш є наслідками виникнення певних обставин, за яких система освіти перестала бути достатньо ефективною та потребувала нагального оновлення. Відповідно, зміна освітньої парадигми під тиском цифрових трансформацій є ключовим фактором розвитку сучасних педагогічних технологій. До інших передумов застосування нових методів і технологій навчання студентів можна віднести такі [29, с. 32]:

динамічний ріст значення освіти, як фактора суспільного розвитку - генератора й провідника знань та інформації;

компетентнісний аспект, який має втілення у зміні вимог і до змісту, і до форм навчального процесу; 3) посилення процесів інтернаціоналізації освіти, яка спричиняє потребу у необхідності уніфікації освіти; 4) зміна організаційних форм освітньої діяльності (концентрація ЗВО та вимог до компетентності фахівців, диверсифікація - розширення власних компетенцій з метою максимального застосування особистісного потенціалу в межах професійної діяльності, а також паралельна освіта як метод диверсифікації знань і умінь); 5) глобалізація ринку освітніх послуг (актуалізація процесів мобільності студентів, зростання чисельності іноземних студентів у вітчизняних ЗВО, становлення транскордонної освіти, яка вимагає дотримання інтересів кожного із студентів незалежно до приналежності особистості до певної етнічної групи, його світогляду чи життєвих пріоритетів).

В контексті аналізу природи трансформацій, які відбуваються у структурі вітчизняної освіти сьогодні, доцільною є характеристика концептуальних положень, якими керуються держава в особі органів виконавчої влади, керівники ЗВО, викладачі, студенти та інші учасники навчального процесу на шляху реалізації змін. Таким чином, нижче наведені принципи одночасно і підкреслюють важливість, і відображають перспективність реформ, які відбуваються: 1) педагогічна технологія повинна сприяти створенню умов для рівного доступу студентів ЗВО до знань; 2) застосування сучасних педагогічних технологій у навчальному процесі повинно створювати додаткові переваги як для студентів, так і для викладачів; 3) інновація, як ключовий елемент процесу побудови сучасного, інноваційно-орієнтованого освітнього середовища, має бути інструментом підвищення якості навчання (своєю чергою, прогресивні ІКТ та цифрові технології, як методи підтримки безперервної комунікації між студентами і викладачами, повинні забезпечити продуктивність і результативність навчального процесу); 4) сучасні педагогічні технології навчання мають сприяти інформатизації національної системи освіти та її інтеграції до глобального освітнього середовища; 5) використання інноваційних технологій, роль яких в умовах цифрового суспільства динамічно актуалізується, повинно сприяти спрощенню взаємодії між ЗВО різних держав та обміну їх прогресивним досвідом у вивченні різних дисциплін; 6) сучасні педагогічні технології у освітніх системах мають підвищувати рівень якості освіти в державах, які знаходяться на етапі розвитку до рівня, притаманного високорозвинутим державам; 7) застосування високотехнологічних педагогічних концепцій має сприяти підвищенню рівня довіри з боку студентів до якості освіти та достовірності інформації, яка використовується з метою розвитку їх професійних компетентностей; 8) сучасні педагогічні технології спрямовані на підвищення рівня контрольованості та урегульованості навчальних процесів, якості знань та успіхів студентів.

В умовах динамічних трансформацій до освіти висуваються нові стандарти організації, якості та результативності, які отримали своє відображення у меті реформацій, а саме «забезпечення сталого інноваційного розвитку України через підготовку висококваліфікованих фахівців, створення та поширення знань, формування інтелектуального, соціального та духовного капіталу суспільства, готового до викликів майбутнього» [30, с. 35]

З огляду на процеси, які відбуваються у структурі національної системи освіти в умовах пандемії Covid-19 можна стверджувати про пріоритетність сучасних інформаційних технологій навчання студентів ЗВО, саме на базі яких відбувається розвиток дистанційного та змішаного навчання. Всю сукупність актуальних інформаційних педагогічних методик можна розподілити на дві групи:

синхронні (synchronous communication tools) - це саме ті технології, які передбачають повну інтеграцію процесу навчання у життя студента і викладача. Таким чином, взаємодія учасників навчального процесу відбувається у реальному часі. Для організації синхронного навчання використовуються електронні ресурси, платформи, віртуальні класи, а тому такий метод організації навчального процесу характеризується не лише як інформаційний, а і як електронно-дистанційний;

асинхронні (asynchronous communication tools), які використовуються в організації традиційно-дистанційного навчання - обмін навчальними матеріалами через електронну пошту та інші засоби передачі інформації.

З впровадженням кардинальних змін у структуру навчального процесу ЗВО України, необхідність яких була пов'язана із пандемією Covid-19 та обмеженням можливостей соціальної взаємодії, було проведено опитування серед вітчизняних здобувачів та викладачів. Результати відобразили, що думка респондентів стосовно ефективності сучасних інформаційних технологій навчання розділилась. Так, кожний сьомий респондент з числа здобувачів вищої освіти (а це орієнтовно 15,0% відповідей) вважає, що навчання за допомогою використання дистанційних методів та інформаційних педагогічних технологій не є ефективним, оскільки не має належного організаційно-методичного підґрунття та сучасного інструментарію реалізації. Окрім того, інформаційно- цифрова грамотність вітчизняного населення також має недостатньо високий рівень. Проте, решта респондентів переконана, що інформаційні технології у навчанні студентів є перспективними, а тому, в загальному, респонденти позитивно розглядають питання розробки та практичного впровадження педагогічних концепцій із використанням ІКТ [31, с. 15]. В ході опитування було встановлено, що найбільш ефективними інструментами для комунікації та обміну інформацією здобувачами освіти визначено такі, як (рис. 4): 1) асинхронні методи навчання: месенджери (Viber, Messenger, Telegram та ін.) - 51,5% студентів ЗВО надають прихильність; електронна пошта - 30,0% студентів ЗВО надають прихильність; 2) синхронні методи навчання: віртуальні освітні середовища (Мооdle та ін.) - 50,1% студентів ЗВО надають прихильність; засоби відеозв'язку (Zoom, Skype, Meet та ін.) - 46,8% студентів ЗВО надають прихильність.