Формування системи досягнення особистої результативності під час навчання у вищій школі

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Доля

Оскільки сучасний світ характеризується динамічними змінами, що вимагають від людини здатності швидко адаптуватися до нових умов, ефективно вирішувати проблеми, досягати поставлених цілей, особиста результативність стає важливою умовою реалізації потенціалу Людини. Особиста ефективність,як здатність людини досягати бажаного результату, поставлених цілей, ефективно використовуючи наявні можливості та ресурси та успішно адаптуючись до мінливих умов, сприяє успіху людини в різних сферах життя. Людина з високою особистою ефективністю цікавиться різними сферами життя, постійно розвивається і навчається. Вона має впевненість у собі, здатна до самореалізації, має більш високу якість життя. Особиста ефективність є одним з найважливіших факторів, які впливають на успішність людини в житті. Люди з високою особистою ефективністю краще справляються зі стресом і легше адаптуються до змін. Дослідження свідчать про те, що особиста ефективність є важливою характеристикою людини, яка має позитивний вплив на її життя. Таким чином, особиста ефективність є важливою умовою реалізації потенціалу людини в сучасних умовах.

Сучасне суспільство вимагає від людини високої особистісної результативності, здатності швидко адаптуватися до змін, самостійно вирішувати проблеми. Для успішної професійної діяльності необхідно мати не лише знання та навички, а й особистісні якості, необхідні для досягнення успіху. Це визначає інтерес науковців та практиків до загальних питань розвитку особистої результативності.

Наукове дослідження особистої ефективності в Україні та світі є відносно молодою галуззю. Воно почало активно розвиватися лише в другій половині XX століття. Дослідження особистої ефективності ведуться в рамках таких наукових дисциплін, як психологія, менеджмент, економіка, педагогіка. Дослідники вивчають різноманітні аспекти особистої ефективності:фактори, що впливають на особисту ефективність;методи підвищення особистої ефективності;застосування особистої ефективності в різних сферах життя людини.

Найбільш відомими дослідниками особистої ефективності є:Абрахам Маслоу, який розробив теорію самоактуалізації, що розглядає особисту ефективність як одну з основних потреб людини; Карл Роджерс, який сформулював принципи клієнт-центрованої терапії, яка допомагає людям підвищити особисту ефективність;Віктор Франкл, який розробив теорію логотерапії, яка допомагає людям знайти сенс життя і підвищити особисту ефективність та інші.

В Україні дослідження особистої ефективності ведуться в Національній академії педагогічних наук України (Київ), Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (Київ), Інституті психології імені Г. С. Костюка (Київ); Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Сумському державному педагогічному університеті імені А. С. Макаренка такими вченими як С. Б. Кузікова, В. Л. Зливков, Р. Абрамцьов, А. М. Большакова, О. А. Бреусенко-Кузнєцов, А. В. Вертель, Ж. П. Вірна, Г. В. Гуменюк, Л. В. Долинська, Н. О. Євдокимова, Н. О. Єрмакова, В. Ю. Завацький, Н. Є. Завацька, В. Л. Зливков, Л. М. Карамушка, М. М. Карнелович, З. С. Карпенко, О. М. Кокун, В. В. Криничко, О. І. Кузнецов, С. О. Лукомська, С. Д. Максименко, М. І. Мушкевич, С. О. Ніколаєнко, М. О. Орап, М. В. Савчин, К.В. Седих, О. В. Тімченко, Г. Є. Улунова, О. О. Фільц, К. І. Фоменко, Б. В. Хомуленко, Т. Б. Хомуленко, Ю. М. Швалб, В. І. Шебанова, Ю. М. Широбоков, Т. І. Щербак.

Загалом, наукове дослідження особистої ефективності в Україні є перспективним напрямком, який може зосередитись на питаннях вивчення особливостей реалізації особистісної ефективності професійної діяльностів умовах військового конфлікту.

Хоча наукові дослідження з питань особистої ефективності не мають довгої історії, у сучасному світі спостерігаємо значний практичний інтерес щодо того,як люди досягають високих результатів у своїй особистій та професійній діяльності. Оскільки предметна область особистої ефективності включає в себе такі аспекти, як саморегуляція, управління часом, мотивація, комунікаційні навички, лідерство, стресостійкість тощо, існує велика кількість літератури в жанрі популярної психології, що висвітлює вказані питання. Кодекс цієї науково-популярної літератури є масштабним і різноманітним. Він включає в себе книги, статті, блоги та інші форми контенту.

Зокрема велику популярність отримали книги статті, блоги таких авторів: Девіда Аллена, Стівена Кові, Хела Елрода, Денієла Пінка, Джорджа Скотта, Барбари Мінто, Браяна Трейсі, Тіма Феррісса, Келла Ньюпорта, Ґрега МакКеона, Гаррі Келлера та Джея Папасана, Франческо Чірілло, Джона Максвелла, Робін Шарма, Керрі Паттерсон, Джозефа Гренні, Девіда Максфілда, Рона Макміллана, Ела Світцлера, Мередіт Белбін, Іцхака Адізеса, Дена Ґрегорі, Кірана Фленагана, Келлі Макгонігал, Керол Дуек, Ангели Дакворт, Сьюзан Кейн, Маршалла Голдсміта, Марка Рейтера, Стівена Гайза, Чарльза Дахіга, Деніела Пінка, Кена Робінсона, Лу Ароніки, Тревіса Бредберрі, Джин Грівз, Екхарта Толле, Чад-Мень Тана, Марка Леві, Джима Лоера, Тоні Шварца, Ліси Х'юїтта, Джека Кенфілда, Марка Віктора Хансена, Брене Браун та інших. Подібні книги пропонують широкий спектр порад і рекомендацій щодо особистої ефективності іможе бути корисною для людей, які хочуть підвищити свою особисту ефективність, допомогти їм зрозуміти основи особистої ефективності, а також навчити їх конкретним навичкам і стратегіям.

Розвиток наукових досліджень в області особистої результативності відзначається збільшенням інтересу до психологічних та педагогічних аспектів особистої ефективності. Вчені зосереджуються на розумінні того, як різні фактори впливають на успіх та задоволення в різних сферах життя, включаючи роботу, освіту, міжособистісні відносини та здоров'я.

Сучасні дослідження також враховують важливість позитивного підходу до вивчення особистої ефективності. Концепція позитивної психології, що акцентує на розвитку сильних сторін та позитивних аспектів особистості, вносить важливий внесок у формування системи досягнення особистісної результативності під час навчання у вищій школі. Позитивна психологія - це галузь психології, яка вивчає позитивні аспекти людського буття, такі як щастя, задоволення, добробут, сильні сторони та чесноти. Вона виникла наприкінці 1990-х років як реакція на переважання в психології традиційних досліджень, які зосереджувалися на негативних аспектах людського досвіду, таких як хвороби, патології та проблеми. Позитивна освіта підвищує благополуччя, особисту ефективність та позитивні емоції студентів і в подальшому готує їх із навичками (наприклад, лідерство), що сприятимуть розвитку їхніх кар'єр. Дослідження в сфері позитивної освіти та тренінгів, спрямованих на підвищення емоційного благополуччя та особистої ефективності, також стають популярними.

Сучасний стан наукових досліджень з питань особистої ефективності визначається також розвитком інтердисциплінарних підходів. Вчені з різних галузей, таких як психологія, освіта, менеджмент, соціологія та медицина, співпрацюють для розширення розуміння та розвитку ефективних стратегій управління особистісними ресурсами та досягненням цілей.

Важливо відзначити, що із зростанням інтересу до особистої ефективності, дослідницькі роботи також динамічно реагують на виклики сучасного світу, такі як глобалізація, технологічні зміни та еволюція ринків праці. Такий комплексний підхід дозволяє дослідникам впевнено рухатися вперед, розширюючи наше розуміння та вдосконалюючи практичні рекомендації для підвищення особистої ефективності у різних сферах життя.

Формування особистої ефективності у молодих людей є важливим завданням вищої школи. У академічній сфері вона дозволяє здобувачам вищої освіти досягати високих успіхів у навчанні, у

професійній сфері - кар'єрно зростати, у особистій сфері - реалізовувати свій потенціал і досягати особистих цілей. У сучасних умовах особиста ефективність є особливо важливою для молодих людей. Вона дозволяє їм успішно адаптуватися до умов навчання у вищій школі, успішно завершити навчання і розпочати професійну діяльність.

Сьогодні в суспільстві високо цінуються професіонали, які можуть досягати поставлених цілей, ефективно використовувати свої внутрішні ресурси та розвивати власний потенціал, тобто демонструвати якості з яких складається особиста ефективність. Однак в освітній практиці підготовки майбутніх фахівців майже відсутній цілеспрямований і комплексний підхід до розвитку особистої ефективності.

Сучасна освіта має бути орієнтована на формування особистості, здатної до саморозвитку та самореалізації. У зв'язку з цим, формування системи досягнення особистої результативності під час навчання у вищій школі є актуальним науковим і практичним завданням.

Формування системи досягнення особистої результативності під час навчання у вищій школі є важливою науковою та практичною проблемою, оскільки з одного боку, вона пов'язана з дослідженням закономірностей особистісного розвитку людини, її мотивації, самоорганізації та самореалізації. З іншого боку, має важливе значення для підвищення якості освіти та підготовки конкурентоспроможних фахівців.

Наукова значимість проблеми полягає в тому, що вона сприяє: розвитку теорії особистісного розвитку та формування професійної компетентності; визначенню факторів, що впливають на особисту результативність під час навчання у вищій школі, розробці методів і засобів формування особистої результативності. Практична значимість проблеми полягає в можливості оптимізувати процес навчання у вищій школі, підвищити ефективність підготовки фахівців, сприяти реалізації потенціалу особистості.

Питання формування системи досягнення особистої ефективності під час навчання у вищій школі є важливим та актуальним, оскільки особиста ефективність є ключовим фактором успіху в будь-якій сфері діяльності. Однак, на сьогоднішній день ця тема розглянута недостатньо, і існує ряд невирішених проблем. Зокрема можна виділити наступні невирішені проблеми особистої ефективності: недостатньо розроблені теоретичні основи формування системи досягнення особистої ефективності, зокрема у науковій літературі відсутня єдина концепція формування особистої ефективності, а існуючі підходи не враховують усіх аспектів цього процесу; недостатньо розроблені методита технології формування особистої ефективності в умовах здобуття вищої освіти, як наслідок у закладах вищої освіти відсутня ефективна система формування особистої ефективності здобувачів вищої освіти, яка б забезпечувала цілеспрямованість, системність та ефективність цього процесу.

В розділі проводиться аналіз актуальності впровадження дисципліни «Особиста результативність та комунікативна ефективність» у навчально-виховний процес. Виділяються проблеми формування особистої результативності фахівців у вищих навчальних закладах. Проводиться аналіз досліджень особистої результативності в зарубіжній та вітчизняній психології та педагогіці. Особлива увага приділяється визначенню понять «особиста результативність», «особиста ефективність».

Однією з ключових принципових ідей інноваційної педагогічної концепції відбору та цільової підготовки фахівців у вищій освіті є необхідність підняття рівня не лише професійної, але й світоглядної, загальноосвітньої, психолого-педагогічної та управлінської підготовки студентів під час їхньої професійної підготовки в умовах вищої школи. Це обумовлено значним зростанням ролі людського фактору у забезпеченні високої ефективності суспільного виробництва. Невід'ємною єдністю є світоглядна, фундаментальна, соціально-гуманітарна та спеціальна підготовка студентів з метою формування в них цілісного бачення і розуміння навколишнього світу.

Компетентнісний підхід у вищій школі є педагогічною стратегією, яка акцентує увагу на розвитку конкретних компетентностей та навичок у студентів, щоб підготувати їх до успішної діяльності в сучасному суспільстві та на ринку праці.

Однією з ключових рис вищої освіти є зростання значення компетентності майбутнього фахівця. Нині важливо не лише мати кваліфікацію, але й, головне, бути компетентним. Компетентність допомагає фахівцеві успішно вирішувати різноманітні завдання, пов'язані з його професійною діяльністю. Компетентний фахівець відрізняється від кваліфікованого тим, що:

- втілює у своїй роботі професійні знання, уміння та навички;

- постійно саморозвивається та виходить за межі своєї дисципліни;

- розглядає свою професію як велику цінність.

Термін «підхід» у загальному розумінні вказує на певний набір засобів та методів, які впливають на когось. Науково розуміючи, «підхід» означає вихідну позицію, яка служить основою для дослідницької діяльності.

Загальною ідеєю компетентнісного підходу є компетентнісно-орієнтована освіта, спрямована на комплексне освоєння знань та практичних навичок, які дозволяють людині успішно реалізовувати себе в різних сферах життєдіяльності.

Згідно з І. А. Зязюном, основною метою вищої освіти має бути формування цілісної особистості, готової до вільного гуманістичного вибору та індивідуального інтелектуального розвитку [4, с. 13].

Вчені різним чином визначають поняття компетентнісного підходу. Згідно з М. Нагач, цей підхід набуває все більшої популярності та стає концептуальною основою освітньої політики [11]. Це підкреслює практичну орієнтацію освіти та важливість навичок, що ґрунтуються на наукових знаннях.

Важливим елементом в реалізації компетентнісного підходу є розвиток системного комплексу умінь, смислових орієнтацій, адаптаційних можливостей, досвіду та методів трансформаційної діяльності.

H. Бібік висловлює необхідність переходу в навчанні від акценту на процес до фокусу на результат в діяльнісному контексті [6, с. 47]. Це має забезпечити випускникам здатність відповідати новим вимогам ринку та мати потенціал для практичного розв'язання життєвих проблем.

Л. Коваль вбачає перехід до компетентнісно-орієнтованої підготовки у двох аспектах: модернізація змісту професійної освіти та навчання майбутніх учителів систематично формувати ключові та предметні компетентності [5, с. 46].

В. Химинець тлумачить «компетентнісний підхід» як спрямованість освіти на розвиток ключових і предметних компетентностей особистості [16]. Він підкреслює, що традиційна система освіти акцентувала увагу на набутті знань, умінь та навичок, не враховуючи їх практичного застосування.

Компетентнісний підхід переносить акценти з процесу накопичення стандартних знань, умінь і навичок на формування та розвиток здатності учнів практично діяти та творчо використовувати отримані знання і досвід у різних ситуаціях. Це передбачає, що викладач повинен змінити спрямування своєї діяльності від інформаційного до організаційно-управлінського аспекту. У першому випадку він виконував роль «ретранслятора знань», а в другому - організатора навчальної діяльності. Також змінюється модель поведінки студента - від пасивного засвоєння знань до активної, самостійної та самоосвітньої діяльності. Процес навчання набуває розвивальної функції, яка стає інтегрованою характеристикою навчання. Така характеристика формується в процесі навчання і включає знання, вміння, навички, ставлення, досвід діяльності та поведінкові моделі особистості.

За думкою Н. Нагорної, компетентнісний підхід висуває на перший план не стільки інформованість студента, скільки його здатність розв'язувати проблеми в різних сферах життя та професійної діяльності. Цей підхід передбачає цілісний досвід вирішення життєвих проблем, виконання ключових функцій, соціальних ролей та компетенцій [12].

У системі компетентнісного підходу до навчання в університеті виникають нові вимоги до засобів навчання. Рекомендується віддати перевагу тим, які містять комунікативно-ситуативні завдання, залучають досвід студентів, наближені до реального життя та майбутньої професійної діяльності, спонукають їх до активного мислення.

Однією з основних вимог до вищої освіти є врахування вимог сучасності, яке охоплює уявлення про те, яким повинен бути сучасний фахівець, його призначення та роль у суспільстві. Освіта тепер орієнтується на «вільний розвиток», високу культуру, творчу ініціативу, самостійність і мобільність. З цього приводу важливий новий підхід до формування майбутнього фахівця. Випускник університету повинен бути готовим до праці в різних навчальних закладах, галузях управління та адміністрування. Освіта повинна враховувати як кваліфікацію, так і здатність фахівця ефективно використовувати отримані знання та досвід в різних сферах діяльності. Такий підхід визначається як знання, вміння та навички, так і компетентність та компетенція.

I. Пометун розглядає компетентність як спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, які дозволяють майбутньому фахівцеві ідентифікувати і розв'язувати проблеми у різних сферах професійної діяльності [6, с. 18]. Він розрізняє «ключові» або життєві компетентності та предметну чи галузеву компетентність. Компетентності, сформовані у студентів, використовуються в різних соціальних контекстах для вирішення різних завдань. Компетентна людина використовує стратегії, які вважає за найефективніші для досягнення мети. Компетентність - це результативно-діяльнісна характеристика освіти, і її рівень визначається здатністю фахівця до ефективного розв'язання проблем на основі наявних знань і досвіду.

В. Химинець визначає компетентність як структурований набір знань, умінь, навичок і ставлень, які людина отримує під час навчання [16]. Загальні і фахові компетентності використовуються в різних сферах діяльності та впливають на вибір моделі поведінки в різних ситуаціях. За компетентнісним підходом той, хто вміє вчитися, повинен усвідомлювати мету освіти, мати мотивацію до ефективної освітньої діяльності, вміти організувати свою освітню діяльність, вибирати потрібні знання та працювати за обґрунтованим планом.

Загальний висновок полягає в тому, що компетентнісний підхід визначає рівень освіти як здатність фахівця до ефективного розв'язання проблем за допомогою наявних знань і досвіду. Для подальших наукових досліджень важливо визначити ті життєві і професійні компетентності, які необхідні майбутнім вчителям для успішної професійної діяльності, і визначити шляхи їх формування. Розвиток ключових компетентностей є важливою складовою сучасного освітнього процесу, спрямованою на підготовку студентів до викликів сучасного суспільства і ринку праці. Ключові компетентності включають широкий спектр навичок та властивостей, які студенти отримують під час навчання і які визначають їх успіх у різних сферах життя. Основні аспекти розвитку ключових компетентностей включають:

1. Критичне мислення - здатність аналізувати і оцінювати інформацію об'єктивно, робити обгрунтовані висновки та приймати рішення.

2. Комунікаційні навички - здатність ефективно взаємодіяти з іншими людьми, включаючи вміння слухати, висловлювати власні думки і спілкуватися письмово.

3. Креативність та інноваційність - здатність генерувати нові ідеї, допускати ризик та шукати нестандартні рішення.

4. Робота в команді - здатність ефективно працювати у групі, співпрацювати з іншими та досягати спільних цілей.

5. Саморегуляція та самокерування - здатність контролювати свої дії, встановлювати цілі та використовувати стратегії досягнення успіху.

6. Проблемне мислення - здатність ефективно вирішувати проблеми, розрізняти головне в інформації та знаходити оптимальні рішення.

7. Технологічна грамотність - здатність використовувати сучасні технології для отримання, обробки та передачі інформації.

8. Соціальна відповідальність - розуміння впливу власних дій на суспільство та готовність приймати відповідальність за них.

9. Гнучкість та адаптивність - здатність адаптуватися до нових умов, швидко реагувати на зміни та навчатися на ходу.

10. Лідерські якості - здатність приймати ініціативу, впливати на інших та вести групу до досягнення спільних цілей.

Розвиток цих компетентностей відіграє ключову роль у формуванні всебічно розвинутих та конкурентоспроможних фахівців, готових до ефективної участі в сучасному суспільстві.

Особиста ефективність є складною системою, яка включає в себе різні компоненти, такі як знання, вміння, навички, особисті якості, цінності та установки. Ключові компетенції є важливими складовими особистої ефективності. Вони дозволяють людям ефективно справлятися з життєвими завданнями та досягати поставлених цілей.

Особистісні компетенції, такі як знання, вміння, навички, інформаційна компетенція, критичне мислення, рефлексія, самостійність, потреба в успішній діяльності, відповідальність, творчий потенціал, є основою особистої ефективності. Вони забезпечують людині необхідні знання та навички для успішного виконання діяльності в різних сферах. Наприклад, знання і вміння, отримані в процесі навчання, дозволяють людям ефективно виконувати професійні обов'язки. Критичне мислення допомагає людям аналізувати ситуацію і приймати ефективні рішення. Рефлексія дозволяє людям усвідомлювати свої сильні і слабкі сторони, а також визначати шляхи свого розвитку. Самостійність дозволяє людям самостійно навчатися і розвиватися. Потреба в успішній діяльності мотивує людей до досягнення поставлених цілей. Відповідальність дозволяє людям виконувати свої обов'язки вчасно і якісно. Творчий потенціал дозволяє людям знаходити нові рішення і нестандартні підходи до вирішення проблем.

Соціальні компетенції, такі як правова та комунікативна компетентність, також є важливими складовими особистої ефективності. Вони дозволяють людям ефективно взаємодіяти з іншими людьми в різних соціальних ситуаціях. Наприклад, правова компетентність дозволяє людям розуміти і дотримуватися законів і правил. Комунікативна компетентність дозволяє людям ефективно спілкуватися з іншими людьми, будувати міжособистісні відносини та вирішувати конфлікти.

Таким чином, особиста ефективність є комплексною системою, яка включає в себе особистісні та соціальні компетенції. Ключові компетенції є важливими складовими особистої ефективності, оскільки вони забезпечують людині необхідні знання, вміння, навички та особисті якості для успішного виконання діяльності в різних сферах.

Зв'язок проблеми з науковими завданнями випливає із суті сучасної освіти, яка передбачає кардинальне переосмислення якісних та кількісних характеристик фахівців в умовах нових суспільних потреб. Зв'язок проблеми з практичними завданнями грунтується на тому, що під час підготовки фахівців надається особлива увага питанням гармонізації системи підготовки фахівців з вищою освітою із сучасними вимогами промисловості. Таким чином, особистий розвиток студентів у процесі навчання в закладі вищої освіти стає необхідною умовою для конкурентоспроможності майбутніх фахівців.

Вимоги до випускників вищих навчальних закладів в Україні раніше визначалися державою, і образ фахівця визначався лише державним стандартом. Формування ринку праці в сучасній Україні призвело до того, що попит на випускників ЗВО став визначатися не лише державою, але і роботодавцями. Численні дослідження підкреслюють, що система вищої освіти, готуючи фахівців для ринку праці, повинна враховувати не лише соціальне замовлення, але й орієнтуватися на конкретних замовників випускників, зокрема з урахуванням індивідуальних потреб [3].

Система вищої освіти повинна враховувати конкурентоспроможність фахівців у різних сферах діяльності, вносячи відповідні корективи у зміст навчання та використовуючи нові технології вищої освіти, враховуючи міжнародний досвід підготовки фахівців вищої кваліфікації. Наприклад, на Заході широко використовується підготовка фахівців через навчання, спрямоване на задоволення конкретних потреб великих корпорацій [7, с. 6]. Подібна практика поширюється і в Україні, проте вона має свої переваги і недоліки, залежно від того, наскільки така ринково-орієнтована підготовка враховує інтереси і можливості студентів і суспільства в цілому. Безумовно, цей підхід важливий, але варто враховувати, що в умовах постійних змін на ринку праці актуальним стає не тільки «вузькість», але й «широта» підготовки. Самоосвіта студентів важлива для розширення чи поглиблення набутих знань і сприяє конкурентоспроможності майбутніх фахівців.

Проблема формування особистої ефективності майбутніх фахівців є важливим завданням для освітян не лише для розвитку суспільства, але й для самореалізації та самовдосконалення майбутніх фахівців. Формування особистої ефективності як якості фахівця в умовах ринкових економічних відносин є одним із важливих завдань розвитку сучасної вищої освіти. Дослідження проблем освіти свідчать про зростаючий інтерес до формування професійно-особистісних якостей майбутнього фахівця. На основі аналізу теоретичних досліджень в області психології особистості, таких авторів, як Є. А. Клімов, Б. Ф. Ломов, Л. М. Мітіна, С. Л. Рубінштейн та інші, були визначені особистісні компетенції (знання, вміння, навички, інформаційна компетенція, критичне мислення, рефлексія, самостійність, потреба в успіху, відповідальність, творчий потенціал) та соціальні компетенції (правова та комунікативна компетентність). Кожен компонент є самостійною структурною частиною та відповідає загальним законам розвитку особистості. Потреба в особистій ефективності є професійно -особистісною компетенцією фахівців, тому розглянемо її більш детально.

Проблема особистої ефективності давно цікавила відомих філософів, педагогів, психологів.

У філософії проблема особистої ефективності розглядалася як проблема свободи волі, самореалізації особистості, досягнення щастя. Наприклад, Сократ вважав, що людина може досягти щастя лише тоді, коли вона живе за законами моралі і використовує свій розум для досягнення своїх цілей. Платон вважав, що людина є істотою розумною і повинна використовувати свій розум для досягнення досконалості. Аристотель вважав, що людина є істотою соціальною і повинна використовувати свої здібності для досягнення суспільного блага.

У педагогіці проблема особистої ефективності розглядалася як проблема формування особистості, яка здатна ефективно справлятися з життєвими завданнями. Наприклад, Я. А. Коменський вважав, що навчання має бути спрямоване на розвиток розумових здібностей людини, її моральних якостей і фізичної досконалості. В. Г. Короленко вважав, що навчання має бути спрямоване на розвиток творчих здібностей людини і її здатності до самоосвіти. Короленко вважав, що головне завдання педагога - допомогти дитині розвиватися як особистості. Він був противником авторитарного виховання і вважав, що дитина повинна бути особистістю, а не машиною, що виконує накази. А. С. Макаренко вважав, що навчання має бути спрямоване на формування у людини почуття відповідальності і обов'язку.

У психології проблема особистої ефективності розглядалася як проблема розвитку особистості, яка здатна до самореалізації. Наприклад, А. Маслоу вважав, що людина має п'ять основних потреб, які необхідно задовольнити для досягнення щастя. К. Роджерс вважав, що людина народжується з потенціалом для самореалізації і що її завдання полягає в тому, щоб реалізувати цей потенціал.

З економічної точки зору особиста ефективність є важливим фактором, що визначає успіх людини в професійній діяльності, зокрема рівень продуктивності праці, рівень конкурентоспроможності, рівень задоволеності роботою. Освіта, самоосвіта та розвиток особистих якостей є важливими факторами, що визначають особисту ефективність людини. З економічної точки зору, ці фактори є інвестиціями в людський капітал, які приносять високі відсотки у вигляді підвищення рівня продуктивності праці, конкурентоспроможності та задоволеності роботою.

Важливо відзначити, що вчені різних епох і шкіл виділяли різні аспекти особистої ефективності. Однак всі вони сходилися на тому, що особиста ефективність є важливою характеристикою людини, яка дозволяє їй успішно справлятися з життєвими завданнями та досягати поставлених цілей.

У сучасній науці проблема особистої ефективності продовжує активно вивчатися. Вчені розробляють різні моделі особистої ефективності, методи її вимірювання та шляхи її розвитку.

Особиста результативність - це здатність людини досягати поставлених цілей в особистому житті та професійній діяльності. Особистісна результативність - це рівень досягнення особистістю певних цілей у сфері розвитку її індивідуальних якостей, здібностей, компетентностей, ціннісних орієнтацій. З іншого боку, особиста ефективність - це здатність людини використовувати свої здібності та можливості для досягнення поставлених цілей.

Особиста ефективність - це концепція, що визначається здатністю індивіда до досягнення максимального рівня продуктивності та успіху у власному житті. Це поняття охоплює широкий спектр аспектів, включаючи вміння ефективно управляти часом, досягати поставлених цілей, виявляти творчий підхід до вирішення завдань, розвивати міжособистісні навички, керувати стресом та зберігати фізичне та психічне здоров'я [14].

Особиста ефективність передбачає здатність визначати пріоритети, планувати дії, виявляти ініціативу та самодисципліну. Вона також включає в себе уміння пристосовуватися до змін, вирішувати проблеми та взаємодіяти з іншими ефективно.

Це поняття не обмежується лише професійною сферою і розглядається як комплексний підхід до життя в цілому. Особиста ефективність покликана допомагати людині максимально реалізувати свій потенціал, будучи водночас здоровою, збалансованою та задоволеною своїм життям. У сучасному контексті, де темпи життя швидкі, а вимоги високі, розвиток особистої ефективності стає важливою складовою успіху та задоволення в різних сферах людського існування.

Особиста результативність і особиста ефективність тісно пов'язані між собою. Вони є важливими факторами успіху в особистому житті та професійній діяльності: дозволяють людині досягати поставлених цілей, реалізовувати свої можливості і потенціал; сприяють підвищенню самооцінки і самомотивації людини; допомагають людині бути більш успішною в особистому житті та професійній діяльності.

Поняття «особиста результативність» та «особиста ефективність» часто використовуються як синоніми, оскільки обидва висвітлюють певні аспекти успішності та досягнень особистості. Однак, можна розглядати певні відмінності в їхньому вживанні та акцентуванні на певних аспектах.

Особиста результативність зазвичай більше фокусується на конкретних видах досягнень, вимірюваних за певними критеріями чи стандартами, поняття може бути пов'язане із конкретною задачею, проектом або діяльністю, і оцінюється через досягнення конкретних результатів чи цілей, результативність зорієнтована на виведення конкретних вихідних даних та порівняння їх із заданими показниками.

Особиста ефективність більше аспектуальна і включає в себе співвідношення між засобами та досягненням бажаного особою результату. З цієї позиції ефективність визначається не лише конкретними результатами, а й здатністю ефективно використовувати ресурси, керувати часом та досягати мети з максимальною продуктивністю, та враховує можливість розвитку особистості як професіонала та взаємодію з оточуючим середовищем.

Отже, хоча ці терміни використовуються як синоніми, можна відзначити, що «особиста результативність» частіше вказує на конкретні досягнення та вимірювання результатів, тоді як «особиста ефективність» більше підкреслює комплексність та ефективне використання ресурсів для досягнення успіху в більш широкому контексті. Основна відмінність між цими двома поняттями полягає в тому, що особиста результативність характеризує загальні результати діяльності людини, а особиста ефективність - здатність людини використовувати свої здібності та можливості для досягнення цих результатів. Особиста результативність фокусується на тому, що людина досягає, а особиста ефективність - на тому, як вона це робить.

Особиста результативність є важливою характеристикою для успішної роботи та особистого життя. У роботі особиста результативність проявляється в здатності людини ефективно виконувати свої обов'язки та досягати поставлених цілей. У особистому житті особиста результативність проявляється в здатності людини досягати своїх особистих цілей, таких як покращення здоров'я, розвиток відносин або досягнення фінансової незалежності.

Особиста результативність - це здатність людини досягати поставлених цілей. Вона є важливою характеристикою для успішної роботи та особистого життя.

Фактори особистої результативності - це різноманітні аспекти та характеристики особистості, які можуть впливати на те, наскільки ефективно людина виконує свої завдання та досягає поставлених цілей. Ці фактори можуть бути внутрішніми (особистісними) та зовнішніми (соціальними, організаційними тощо).

З іншого боку, характеристики, які впливають на здатність людини досягати успіху в житті можуть бути охарактеризовані як особистісні якості, навички та здібності, а також ситуаційні фактори.

Факторами особистої результативності є чинники, які впливають на здатність людини досягати успіху в особистому та професійному житті.

Сучасні дослідники активно вивчають умови досягнення життєвого успіху та фактори, що на нього впливають. Так, Б. Трейсі виділяє сім основних складових успіху:

1. Мир у душі. Тільки живучи в гармонії з власними вищими цінностями і внутрішніми переконаннями, людина можете досягти миру в душі.

2. Здоров'я й енергія - нормальний фізичний стан людини. У тіла є природна схильність до здоров'я, і воно ним піклується навіть при відсутності фізичного й ментального втручання.

3. Ставлення з любов'ю до тих, хто поруч, з людьми, які люблять і піклуються про людину.

4. Фінансова свобода.

5. Високі цілі й ідеали, що складають зміст життя.

6. Самопізнання та самосвідомість, що йдуть рука об руку з внутрішнім щастям і зовнішніми досягненнями.

7. Відчуття самореалізації [15, с. 18-26].

Існує багато факторів, які впливають на особисту результативність. Ось шість основних факторів, які слід враховувати:

1. Мотивація - це сила, яка рухає людиною до досягнення її цілей. Мотивовані люди більш схильні наполегливо працювати і не здаватися у скрутних ситуаціях. Мотивація - це сила, яка рухає людиною до досягнення її цілей. Правомірним є твердження, що найактивніша роль в процесі мотивації належить потребам, інтересам, цінностям людини та зовнішнім факторам-стимулам. Узявши до уваги наведене вище, можна вже сформулювати більш деталізоване визначення мотивації. Мотивація - це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають поведінку, форми діяльності, надають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення особистих цілей і цілей організації. Мотивація - це сукупність усіх мотивів, які справляють вплив на поведінку людини. Мотивовані люди більш схильні наполегливо працювати і не здаватися у скрутних ситуаціях.

Мотивація - це основна сила, яка спонукає людину до дії. Вона має багаторазовий ефект на підвищення її працездатності та бажання працювати. Мотивація залучає людину до цілеспрямованої поведінки, яка допомагає задовольнити її потреби. Таким чином, це головна сила, яка сприяє виконанню роботи.

Людський ресурс є одним із ключових організаційних факторів успіху бізнесу. Особиста ефективність залежить від таких факторів як знання, уміння, навички та характеристики, але для досягнення цілей організації співробітники повинні бути високо мотивовані. Мотивація важлива для управління персоналом, оскільки не викликає сумніву взаємозв'язок між результатами роботи та мотивацією.

Мотивація допомагає підвищити ефективність роботи наступними способами:

- сприяє тому, що працівники досягають вищого рівня продуктивності, ніж ті, хто не мотивований працювати;

- максимально використовує потенціал працівників;

- зменшує плинність робочої сили та прогули, а отже, витрати на наймання, навчання та розвиток нових працівників;

- віддані працівники підвищують репутацію організації на світових ринках;

- зменшує опір з боку членів організації прийняти зміни. Мотивовані співробітники приймають зміни, оскільки знають про переваги запропонованих змін.

Особистісні якості також є важливим фактором особистої результативності. Мотивація, наполегливість, стресостійкість тощо дозволяють людям досягати успіху, навіть у складних ситуаціях.

2. Компетентність - це знання, навички та вміння, необхідні для ефективного виконання завдань. Компетентні люди більш схильні виконувати свої обов'язки якісно та вчасно. На особисту продуктивність також впливає компетентність людини виконувати ту чи іншу роботу. Компетентність означає ступінь, до якого людина вважає себе здатною виконувати роботу. Це вказує на те, що людина має контроль над подіями, що відбуваються всередині та поза організацією, а не події контролюють її. Люди, які контролюють події, мають внутрішній локус контролю, а ті, на кого впливають події поза їхнім контролем, мають зовнішній локус контролю. Компетентні люди працюють краще за інших і мають внутрішній локус контролю. Таким чином, окрім мотивації, компетентність також є важливим фактором особистої результативності.

Концепція локусу контролю стосується сприйняття непередбачених обставин між дією та тим, якою мірою дія дає результат. Тих, хто має високе сприйняття таких непередбачених ситуацій (вважає, що їхні дії призводять до результатів), називають «внутрішніми» (з внутрішнім локусом контролю), а тих, хто має низьке сприйняття непередбачених ситуацій (вважає, що результати не створюються їхніми дії) називаються «зовнішніми» (із зовнішнім локусом контролю.

Найбільш релевантною концепцією в цьому контексті є каузальна атрибуція Вайнера. Він додав ще один вимір до локуса контролю, це сприйняття каузальних атрибуцій; чи приписує людина результат внутрішнім чи зовнішнім «причинам». Вайнер запропонував вимір стабільності та мінливості, де як внутрішні, так і зовнішні причини можуть бути стабільними або змінними, таким чином даючи чотири категорії факторів, до яких можна приписати результати. Внутрішні причини бувають або стабільними, які не легко змінюються (наприклад, здібності), або змінними, такими, які можуть змінюватися або змінюватися (наприклад, зусилля). Подібним чином зовнішні причини є або стабільними (складність завдання), або змінними (щастя чи випадок). Далі Вайнер припустив, що взаємодія між локусом контролю та стабільністю має різне значення для атрибуції позитивних результатів (успіх) і негативних результатів (невдача).

Ґрунтуючись на кількох дослідженнях, Вайнер припустив, що наполегливість у діяльності або дії буде результатом, якщо: успіх пояснюється внутрішнім змінним фактором (зусиллями), тому що якщо людина відчуває, що її зусилля (які вона може змінювати) привели до бажаного результату, вона знайде більше задоволення від подальшої участі (збільшення своїх зусиль для) діяльності; невдача приписується змінним факторам (як внутрішнім, тобто зусиллям, так і зовнішнім, тобто удачі та випадку). Якщо людина вважає, що її невдача спричинена факторами, які можуть змінюватися, як удача, або які можуть змінюватися, як зусилля, вона все ще має надію на покращення, докладаючи більше зусиль. Якщо людина пояснює свою невдачу стабільними факторами (здатністю або складністю завдання), вона, ймовірно, відмовиться від зусиль, тому що рівень її здібностей не може легко змінитися, а рівень складності завдання залишається перешкодою. У такому випадку не бажано продовжувати діяльність.

Самооцінка - це оцінка людиною власних сил та можливостей. Самосвідомість - це розуміння своїх сильних і слабких сторін. Люди, які мають адекватну самооцінку та самосвідомість, більш схильні приймати розумні рішення та досягати своїх цілей.

3. Здібності - це природні задатки та потенціал людини. Люди з високими здібностями більш схильні швидко навчатися та ефективно виконувати складні завдання. Здібності людини також впливають на результативність роботи. Вміння - це уявлення людини про свої знання та вміння виконувати роботу. Знання представляють технічні атрибути певної галузі. Це вказує на отримання експертної інформації про обрану сферу, якою має займатися людина. Вміння - практична здатність щось робити. Теоретична інформація (знання) і практичні знання (навички) разом роблять людину спроможною та відмінною у виконанні роботи.

Навички та здібності можна розвивати та вдосконалювати. Вони включають у себе:

- вміння вчитися - це здатність навчатися новому і вдосконалювати свої навички. Люди, які вміють вчитися, більш схильні досягати успіху в мінливому світі;

- вміння вирішувати проблеми - це здатність знаходити ефективні рішення для складних завдань. Люди, які вміють вирішувати проблеми, більш схильні успішно справлятися з труднощами;

- вміння критично мислити - це здатність аналізувати інформацію та робити обгрунтовані висновки. Люди, які вміють критично мислити, більш схильні приймати правильні рішення ;

- вміння спілкуватися - це здатність ефективно передавати та отримувати інформацію. Люди, які вміють спілкуватися, більш схильні успішно співпрацювати з іншими людьми;

- вміння працювати в команді - це здатність ефективно взаємодіяти з іншими людьми для досягнення спільної мети. Люди, які вміють працювати в команді, більш схильні мати успіх у роботі;

- вміння керувати часом - це здатність ефективно планувати та розподіляти свій час. Люди, які вміють керувати часом, більш схильні бути продуктивними та досягати успіху;

- вміння приймати рішення - це здатність приймати обгрунтовані рішення в умовах невизначеності. Люди, які вміють приймати рішення, більш схильні успішно вирішувати проблеми;

- вміння управляти стресом - це здатність ефективно справлятися зі стресом та тиском. Люди, які вміють управляти стресом, більш схильні бути продуктивними та досягати успіху.

Соціальні навички - це здатність взаємодіяти з іншими людьми, комунікувати та співпрацювати. Люди, які мають хороші соціальні навички, більш схильні мати успіх у роботі та особистому житті.

Розвиток ключових компетентностей є важливим для особистої результативності, оскільки вони дозволяють людям ефективно виконувати свої завдання та досягати поставлених цілей. Ключові компетентності можна розвивати за допомогою навчання, тренінгів, практики та зворотного зв'язку.

4. Сприйняття ролі - це те, як людина розуміє свої обов'язки та відповідальність. Люди, які мають чітке уявлення про свою роль, більш схильні ефективно виконувати свої завдання. Роль - це позиція, яку людина займає в системі. Він визначається функціями, які людина виконує у відповідь на очікування значущих членів системи, а також своїми власними очікуваннями від цієї позиції. Роль важлива для інтеграції особистості в організацію. Роль є центральною концепцією трудової мотивації, оскільки лише через роль особистість і організація взаємодіють один з одним.

На продуктивність людини впливає сприйняття її ролі. Воно показує, що людина думає про себе щодо організаційної діяльності. Якщо людина чітко розуміє свою роль, вона добре виконуватиме свою роботу. Проте, якщо існує рольовий конфлікт, людина виконує дві або більше одночасних ролей, де вона не може визначити свою роль і внесок у роботу. Це негативно впливає на ефективність роботи. Невизначеність ролі, коли людина не розуміє, що очікується від її посади, також призводить до низької продуктивності.

Готовність брати на себе ризики та впевненість у власних здібностях можуть впливати на здатність досягати амбіційних цілей.

5. Ресурси - це все, що може допомогти людині досягти успіху, наприклад, обладнання, інформація, час та підтримка. Люди, які мають доступ до необхідних ресурсів, більш схильні бути продуктивними.

Організаційні ресурси можуть бути фізичними (інфраструктура, розташування підприємства тощо) або психологічними (навчання, розвиток, винагорода, відносини між працівниками та керівництвом, лідерство, мотивація, комунікація тощо). Ресурси на робочому місці впливають на продуктивність людини на роботі. Ці ресурси також впливають на мотивацію людини виконувати свою роботу.

Ситуаційні фактори залежать від конкретної ситуації та умов. Вони включають у себе цілі та зовнішні обставини. Люди, які мають чіткі цілі, більш схильні бути мотивованими та докладати зусиль для їх досягнення. Зовнішні обставини включають в себе умови праці, наявність ресурсів та підтримки та можуть впливати на особисту результативність людини.

6. Середовище - це всі зовнішні фактори, які можуть впливати на продуктивність людини, наприклад, культура організації, умови праці та відносини з іншими людьми. Здорове робоче сер едовище завжди сприяє позитивній роботі. Люди, які працюють в сприятливому середовищі, більш схильні бути продуктивними. Процеси мають бути розроблені таким чином, щоб працівники могли використовувати свої знання, навички та досвід у роботі. Результати мають бути прозорими, щоб людині не доводилося звертатися до вищих інстанцій для тлумачення ефективності. Кожну людину слід розглядати як особистість, а не як машину.

Мережа підтримки - це люди, які підтримують і надихають. Люди, які мають сильну мережу підтримки, більш схильні досягати успіху.

Люди досягають результатів, коли знають, як вони можуть збільшити свої здібності та можливості в організації, а не коли їм кажуть, чому вони повинні це зробити. Усі люди знають, чого очікувати не лише від себе, але й від організацій. Співвідношення цих двох потреб може спонукати працівників викладатися якнайкраще, а не просто грошовими стимулами.

Ситуаційні фактори також можуть впливати на особисту результативність. Наприклад, хороші умови праці, доступ до ресурсів тощо можуть сприяти успіху, а погані умови праці, відсутність ресурсів тощо можуть ускладнити досягнення успіху.

Шість основних факторів, які впливають на особисту результативність, можна поділити на три групи:

1. Особистісні фактори - це фактори, які є більш стійкими та не піддаються легкому зміненню. До них відносяться мотивація, здібності та сприйняття ролі.

2. Навички та здібності - це фактори, які можна розвивати та вдосконалювати. До них відносяться компетенція та ресурси.

3. Ситуаційні фактори - це фактори, які залежать від конкретної ситуації та умов. До них відносяться фактори середовища.

Фактори особистої результативності взаємопов'язані. Наприклад, люди, які мають чіткі цілі, більш схильні бути мотивованими та докладати зусиль для їх досягнення. А люди, які мають міцні стосунки, більш схильні отримувати підтримку та допомогу, необхідні їм для досягнення успіху.

Хоча існують різні фактори, які впливають на індивідуальну продуктивність, мотивація є одним із найважливіших факторів, які впливають на ефективність роботи. Прихильність, здібності, відданість справі тощо впливають на продуктивність, лише якщо працівники мотивовані працювати. Менеджери повинні аналізувати поведінку людей і знаходити правильні мотиватори, які впливають на продуктивність роботи.

Важливо збалансувати всі ці аспекти для досягнення особистої ефективності.

Критерії особистої результативності - це ті показники, за якими можна оцінити успішність людини в особистому та професійному житті. До них можна віднести:

- Ефективність діяльності - здатність людини досягати поставлених цілей.

- Продуктивність - здатність людини виконувати завдання в рамках встановлених термінів і бюджету.

- Якість роботи - здатність людини виконувати завдання на високому рівні.

- Задоволеність роботою - рівень задоволення людини своєю діяльністю.

Компоненти особистої результативності - це ті сфери, в яких людина може досягти успіху. До них можна віднести:

- Професійна сфера - успіх у кар'єрі, досягнення професійних цілей.

- Особисте життя - успіх у стосунках, сімейне щастя, самореалізація.

- Соціальна сфера - внесок у суспільство, допомога іншим.

Особистісна результативність характеризує здатність людини до успішної діяльності та розвитку в різних сферах життєдіяльності. До таких сфер відносяться професійна діяльність, навчання, особисте життя та суспільне життя.

Успішність у професійній діяльності характеризується такими критеріями, як: продуктивність праці - обсяг і якість виконуваної роботи; ефективність роботи - досягнення поставлених цілей з мінімальними витратами; лояльність до організації - відданість організації, її цілям і цінностям; стресостійкість - здатність зберігати ефективність діяльності в умовах стресу; комунікативні навички - здатність ефективно взаємодіяти з іншими людьми; здатність до вирішення проблем - здатність знаходити ефективні рішення у складних ситуаціях; здатність до навчання та розвитку - здатність до постійного вдосконалення своїх знань, умінь та навичок.

Успішність у навчанні характеризується такими критеріями, як: засвоєння знань, умінь та навичок - здатність використовувати отримані знання та вміння для вирішення різних завдань; розвиток інтелектуальних здібностей - здатність до логічного мислення, аналізу та синтезу інформації; розвиток творчих здібностей - здатність до генерування нових ідей та рішень; розвиток емоційно-вольової сфери - здатність до самоконтролю, стресостійкості та саморегуляції; розвиток ціннісних орієнтацій - усвідомлення своїх цінностей і готовність діяти відповідно до них; готовність до самоосвіти та саморозвитку - здатність самостійно вчитися і розвиватися.

Успішність у особистому житті характеризується такими критеріями, як: формування гармонійних стосунків з близькими людьми - здатність до близьких стосунків, усвідомлення цінності сім'ї та дружби; відчуття щастя та задоволення від життя - наявність позитивного ставлення до життя, відчуття задоволення від власного життя; реалізація особистих цілей та прагнень - досягнення поставлених цілей у різних сферах життя.

Успішність у суспільному житті характеризується такими критеріями, як: залучення до суспільно - політичного життя - участь у громадських організаціях, робота з молоддю, волонтерська діяльність; допомога іншим людям, робота на благо суспільства; відповідальне ставлення до навколишнього середовища - дотримання екологічних норм і правил, участь у екологічних проектах.

Оцінка особистісної результативності може здійснюватися за допомогою самооцінки, зовнішньої суб'єктивної оцінки - оцінки особистісної результативності іншими людьми; об'єктивна оцінка - оцінка особистісної результативності за допомогою тестів, опитувань, анкет тощо. Вибір методу оцінки особистісної результативності залежить від цілей оцінки та наявних ресурсів.