Буття людини як ієрархія соціальних цінностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на

1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини

2. Ієрархія цінностей

1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини

В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття. З одного боку, ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї ростуть волосся. З іншого боку, проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним. Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення “міри людяності” певної конкретної людини. В історії людства можна знайти колосальну кількість прикладів, які свідчать, що певні якості, які деякий час вважаються необхідною та невід'ємною людською характеристикою, раптом переходять, зникають, а те, що вважалося раніше неможливим для людини раптом перетворюється на норму та, навіть, престижну якість. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи-то вад. А тому мати людський організм - це для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній грунтуватися, але її перевищувати. Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення. Що треба додати до біофізичної організації людини такого, що перевело би останню у людський спосіб буття? Напевне - і ми всі це чудово знаємо - треба включити людину в соціально-культурні процеси, де відбудеться своєрідне врегулювання людських дій, внаслідок якого деякі стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано принципове інакше спрямування. Врешті, людина повинна просто опанувати людськими способами діяльності, починаючи від найпростіших, на зразок того, щоби пересуватися на ногах, їсти і пити з посуду, і закінчуючи найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотримання норм суспільного життя. Поза всім цим людина буде реальною істотою, проте ще не людиною. Але й цього, напевне, недостатньо, оскільки, врешті, людину можна ввести в соціальне життя певним дресируванням, яке передбачає постійний контроль та настанову, але, може статися, що вони чомусь відпадуть та майже автоматично відпадуть і набуті навички соціальної поведінки. Такі явища в історії людства не рідкісні, оскільки майже у будь-якому суспільстві у засобах соціалізації присутні елементи соціальної дресури, а вони супроводжуються за певних умов десоціалізацією певної кількості людей, що чомусь “випали” із соціальних зв'язків. Що потрібно додати до включення людини в соціально-культурні процеси задля того, щоби людський спосіб буття не був засвоєний механічно? - Звичайно ж, свідомість та усвідомлення, тобто вміння самостійного осмислювання та оцінювання ситуацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом людства та власним досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами. А інакше ми будемо мати справу не із людиною, а із певними соціальними “зомбі”, біо-роботами, запрограмованими на здійснення певних соціальних операцій. Звичайно, суспільству і окремим людям інколи вигідно мати справу саме із “зомбі”, із людьми, які бездумно та слухняно будуть виконувати певні розпорядження чи установки, що надходять від “господаря”, але суспільство, культура, творчість за таким режимом людської діяльності ні розвиватися, ні нормально функціонувати не змогли би. Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання власних дій, є також невід'ємною складовою того, що ми називаємо “бути людиною”. Здавалося б, на цьому окреслення цього феномену можна вважати завершеним, проте це не зовсім так. Бо перед нами постає, наприклад, таке питання: а хто виробляє ті норми, принципи, цінності, які людина потім повинна сама вміти використовувати? І тут ми повинні зрозуміти, що мало мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення вписувались у певну цілісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси. За великим рахунком це значить, що ми повинні опанувати тим, що називається “гідним мисленням” і що інтенсивно вивчалося та обговорювалося у світовій філософії на протязі всієї її історії, а прямо - Сократом, Б. Паскалем, М. Хайдеггером, М. Мамардашвілі. Коли ми, окреслюючи феномен людського буття, доходимо до останнього пункту - виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму - то починаємо розуміти, що саме цей останній пункт і постає вирішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцінки, а, значить, неможлива справжня соціалізація і виведення людини за межі суто біологічного існування. Розглянувши основні сходинки входження у людське буття, ми можемо тепер зрозуміти, який сенс має, наприклад, звернений до людей заклик: “Будьте ж людьми!”; суто емпірично цей заклик безглуздий, оскільки з ним ми звертаємося саме до людей, а не до, наприклад, дерев. Вони вже люди, проте, коли ми чуємо такий заклик, ми розуміємо, що тим, до кого він звернений, бракує чогось важливого із тої ієрархії сходинок людського буття, які є необхідними та достатніми. Тому тепер і проблематичність людського буття може постати для нас дещо в іншому плані: можна спокійно жити і діяти в суспільстві, не лише не завершивши сходження до людського способу буття, а лише набувши його найнижчі ознаки, та й то - суто механічно. А ось такі випадки загрожують суспільству суттєвими неприємностями і навіть - трагедіями, оскільки в такому випадку на зовнішньо правильні межі суспільних дій людини вирішальний вплив чинять не власно людські якості, а стихія матеріально-біологічних факторів, які, як відомо, самі собою подібних меж не утворюють, скоріше - їх руйнують. Ще у ХІХ ст. ціла низка європейських мислителів та філософів застерігали людство від закликів до так званої “народної революції”, яка скоріше за все буде розгулом стихії, а її наслідки - руйнівними для цивілізації, що, власне кажучи, і засвідчила соціалістична революція в Російській імперії. Тому бути людиною або перебувати у людському способі буття - це значить боротися за них, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й - справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.

Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати. Буття людини, як ми з'ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі, тобто як певний спосіб існування білкових тіл, які здатні себе відтворювати, перебувати у стані обміну речовин із середовищем та зберігати свою ідентичність за зміни зовнішніх чинників. Звичайно, це не значить, що ми тепер повинні всіляко принижувати біологічну природу людського організму, зовсім ні, тому що, врешті, від народження людина отримує унікальний організм із такими можливостями, яких ми не знаходимо більше ніде. Наші суто органічні можливості нам відомі ще далеко не повною мірою, проте ми знаємо, що людський організм - це своєрідне диво, певне зосередження космічних сил та властивостей. За судженнями Г. Сковороди, людина у відношенні до космосу являє собою щось подібне насінню, у якому в потенції знаходиться велика рослина. Проте у прикладенні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя. При цьому як в народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов'язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина прожила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує. Отже, у прикладенні до людини поняття життя можна вживати принаймні у двох сенсах: у вузькому - як здатність бути реальним організмом із усіма його необхідними функціями, так і в широкому - як змістовне наповнення певними вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого організму. Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось проявляти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв'язки із іншими сущими, явищами та процесами. В плані існування ми можемо вести розмови, наприклад, про те, чим зумовлені форми нашого тіла, чому нам для життя потрібне повітря і т. ін. Тому для людини існувати - це значить просто бути у наявності та у певних зв'язках із оточенням, явищами та процесами світу. Звичайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих для себе вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості.

2. Ієрархія цінностей

буття існування цінність людина

За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей -- одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні -- моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. Правильніше було б, напевне, вести мову про цінності, які задовольняють матеріальні і духовні потреби. Однак і це розмежування не вичерпує проблеми, адже, куди віднести такі цінності, як душевний комфорт, мир? Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так, переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями -- такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоровґя, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними -- релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні (благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти.

У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей виокремлюють провідні і залежні від них. Ця ієрархія мінлива і залежить від історичної епохи або типу культури. Так, у середньовіччі панували релігійні цінності, відчутно впливаючи на мистецтво, філософію, політику. В Новий час у класичному буржуазному суспільстві провідними були економічні цінності, які впливали на всі інші, в тому числі й духовні. У сучасному світі, крім економічних, значну роль відіграють науково-технічні, вітальні цінності. Протиставлення матеріальних і духовних цінностей позбавлене сенсу, оскільки без усіх них людина не може існувати. Однак нерідко окремі люди, навіть цілі спільноти виявляють свою зорієнтованість переважно на матеріальні чи духовні цінності. Щодо цього простежується така закономірність: чим вища моральна, правова і політична свідомість людей, тим вищий у них і рівень матеріальних благ. Безперечним є факт, що бути моральним економічно вигідно, а той, хто жертвує мораллю заради нагальної вигоди, програє не лише морально, а й економічно. Крім того, матеріалісти в онтології не завжди надають перевагу матеріальним цінностям, а ідеалісти -- духовним. Наприклад, комуністи, будучи матеріалістами, цінності комуністичної ідеології ставили вище матеріальних благ, а утилітаристи, будучи ідеалістами в онтології, надавали перевагу матеріальним цінностям. Тому термін «матеріаліст» означає визнання матерії вихідною субстанцією, а не надання переваги матеріальним цінностям.

З огляду на роль цінностей у житті людини виокремлюють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потребують обґрунтування, а мають значення самі по собі. Їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Такими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, життя, кохання, щастя. Цінності-засоби втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Наприклад, молоді люди важливим у своєму житті часто вважають одяг. Для модниць він навіть може бути самоціллю, але для більшості -- засобом самоствердження, привернення до себе уваги, що також може розглядатися лише як засіб у досягненні життєвого успіху (карґєри, кохання), а карґєра -- як засіб здобуття слави, багатства.

Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. Благородну мету, наприклад, не можна втілювати ницими засобами, а якщо для її утвердження потрібні саме такі засоби, то вона не є благородною.

До вищих належать і вітальні цінності, адже ставлення до природи як до засобу (інструменту), як до чогось, позбавленого самоцінності, є серйозною загрозою існуванню людини.

Размещено на Allbest.ru