Видатні філософи Х-ХХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Абеляр П'єр (1079-1142) -- французький філософ, теолог і поет. Одним із перших прагнув розв'язати теологічні питання не на основі авторитету, а на основі розуму. Сформулював власне вчення -- концептуалізм: універсалії не є самостійною реальністю, реально існують лише окремі речі; водночас універсалії стають реальністю у сфері розуму в якості понять, що є ні чим іншим, як результатом абстрагуючої діяльності розуму. Автор книг «Вступ до теології», «Теологія найвищого блага», «Християнська теологія», за які був визнаний католицькою церквою єретиком.

Аквінський Фома (Тома) (1225/26-1274) -- середньовічний філософ, теолог, систематизатор ортодоксальної схоластики, засновник томізму.

Намагався віднайти спільні основи віри і розуму. Утверджував автономію філософії. Догмати віри розділив на раціонально осяжні (Бог існує, Бог єдиний) і неосяжні (творіння світу, троїстість Бога). Раціонально осяжні можуть бути предметом і філософії, і теології, неосяжні -- лише теології. Опираючись на емпіричні факти, обґрунтував п'ять доказів існування Бога. Його перу належать багатотомні праці: «Сума теології», «Про суще й існування», «Про начала природи», коментарі до Біблії, до трактатів Арістотеля тощо.

Бекон Френсіс (1561-1626) -- англійський філософ, засновник емпіричної традиції у філософії Нового часу.

Обґрунтував доктрину «природної філософії», електричний метод та описав різні види дослідного пізнання, сформулював індукцію як метод дослідження законів («форм») природних явищ з метою їх плідного використання в людській практиці, розробив детальну класифікацію наук. Пропагуючи науки, розмежовував сфери наукового знання і релігійної віри, але вважав, що релігія не повинна втручатися у справи науки. Найвідоміші праці: «Новий Органон, або Істинні вказівки для тлумачення природи», «Спростування філософій», «Про гідність і примноження наук», «Нова Атлантида» тощо.

Вебер Макс (1864-1920) -- німецький філософ і соціолог. Займався проблемами теорії соціальної дії, яку аналізував у першу чергу як вільну дію окремої людини. Найбільш відомий своїм аналізом походження капіталізму, виникнення якого пов'язував з появою в історії людини, здатної до раціональної поведінки у сфері господарства та повсякденного життя. У всіх дослідженнях проводив думку про раціональність як визначальну рису сучасної йому європейської культури. Раціональність протистоїть традиційному і харизматичному засобам організації суспільних відносин. Значну увагу надавав проблемам соціальної структури і класового конфлікту, протиставивши марксизму свою концепцію, в якій підкреслював багатомірність класових відмінностей. Автор праць: «Протестантська етика і дух капіталізму», «Господарська етика світових реалій», «Господарство і суспільство», «Політика як покликання і як професія», «Наука як покликання і як професія» та ін.

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945) -- видатний український вчений, мислитель, основоположник учення про біосферу та ноосферу, перший президент Української Академії наук (1918). Організатор генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеології, наукознавства, вчення про живу речовину. Енциклопедичність наукових праць Вернадського значною мірою сприяла становленню сучасної наукової картини світу. Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери й людства, поява якого, на його думку, започатковує якісно новий етап розвитку Всесвіту, якому сприяє людський розум та результати його втілення в практичній діяльності. Це виявиться в перетворенні біосфери на нове середовище життя -- ноосферу (сферу розуму), у докорінних соціальних змінах, організації нових форм людського співжиття. З розвитком ноосфери Вернадський пов'язував необхідність охоплення світовою наукою всієї планети, створення вселенської науки як могутньої історичної та геологічної сили, в якій природно-історична, природна (космічна) і соціально-гуманістична тенденції зіллються в єдине ціле. Одним із перших проаналізував структуру та властивості простору й часу, їх роль у формуванні наукового світогляду, порушив питання про самостійний статус біологічного простору й часу, охарактеризував їх особливості, зокрема симетрію та асиметрію. Обстоюючи науковий світогляд, не абсолютизував роль і значення науки, визнавав участь у його творенні інших форм духовного освоєння людиною світу. У формуванні світогляду, на його думку, задіяні всі аспекти людської діяльності, які виявляються в системі наших цінностей (наука, релігія, мистецтво, філософія, етика). Важливого значення надавав релігійній формі суспільної свідомості, розглядаючи її як глибинне внутрішнє переживання соборного типу. Виступав за всебічний розвиток української культури, збереження культурної самобутності українського народу. екзистенціалізм схоластика космізм конфуціанство

Гайдеггер Мартін (1889-1976) -- німецький філософ-екзистенціаліст, один із найоригінальніших мислителів XX ст. Вибудовуючи онтологію на основі феноменології Гуссерля, прагнув розкрити «сенс буття» через розгляд людського буття, оскільки тільки людині первісно притаманне розуміння буття. За Гайдеггером, онтологічну основу людського існування складає його кінечність, тимчасовість. Тому час повинен розглядатися як найсуттєвіша характеристика буття. Гайдеггер прагне переосмислити європейську філософську традицію, яка тлумачила чисте буття як щось позачасове. І причину такого стану він вбачав в абсолютизації одного з моментів часу -- теперішнього, «вічної присутності», коли справжня часовість ніби розпадається, перетворюючись у послідовний ряд моментів «тепер», у фізичний час. Основні твори: «Буття і час», «На шляху до мови», «Що є думка?», «Мова -- це дім буття», «Лісові стежки» тощо.

Гізель Інокентій (прибл. 1600-1683) -- український церковний та громадський діяч, історик, філософ. Був професором, ректором Києво-Могилянської академії. У 1656-1683 рр. -- архімандрит Києво-Печерської лаври, де зібрав найбільшу на той час в Україні бібліотеку. Під його керівництвом двічі видавався «Києво-Печерський Патерик» (1661, 1678), інші твори. Він автор праць «Про істинну віру» (1668), «Стара віра» (1668), «Мир з Богом людині» (1669)тощо. Дослідники вважають його автором «Синопсиса» (1674) -- першого підручника вітчизняної історії, найпопулярнішого посібника з історії у XVII--XVIII ст. Світобачення його базувалося на принципах деїзму і було близьким до ренесансних позицій. Бог, за вченням Гізеля, не має фізичних першооснов, він нематеріальний, безкінечний, безмежно досконалий, але пізнається природним розумом. Він створив матерію і дух, наслідком чого виникли тілесні субстанції, а згодом -- тілесні речі, які Бог наділив природним для них способом існування. Різноманітність речей Гізель пояснював різним кількісним розподілом матерії за її формами. Вона не народжується і не зникає, а тільки переходить з одного тіла в інше як основа взаємного перетворення, колообігу в природі. Наслідуючи Коперника, вважав, що Сонце є нерухомим центром Всесвіту.

Був прибічником ідеї громадського гуманізму. Одним із перших вітчизняних мислителів поставив природне право як критерій людської поведінки над законом Божим, доповнюючи критерій добра і зла розумом, який, пізнавши закони природи, керує людиною відповідно до цих законів.

Демокріт із Абдер (прибл. 460-прибл. 371 до н. є.) -- давньогрецький мислитель, матеріаліст, учень Левкіппа, один із засновників атомістики. Вважав, що все існує завдяки двом первоначалам: атомам і пустоті. Атоми -- неділимі частки матерії. Незмінні вічні і знаходяться в постійному русі. Атоми відрізняються один від одного лише формою, розміром, положенням і порухом. Інші властивості: звук, колір, смак атомам не властиві і існують лише умовно. В дечому вчені споглядають ідеї про існування первинних і вторинних якостей речей. Д. ототожнював «вигинність» і необхідність та заперечував випадковість (розглядав її як результат незнання). За своїми політичними поглядами Д. -- представник античної демократії, противник рабовласницької аристократії. Ідеї Д. вплинули на подальший розвиток науки і філософії (Гасенді). Залишились лише фрагменти його творів.

Конт Огюст (1798-1857) -- французький філософ, один із основоположників позитивізму, який він розглядав як середню ланку між емпіризмом і містицизмом. За Контом, ні наука, ні філософія не можуть і не повинні ставити питання про причини явищ, а тільки про те, «як» вони відбуваються. У зв'язку з цим наука пізнає не сутності, а лише феномени. Конт розвинув ідею так званих трьох стадій інтелектуальної еволюції людства (як і окремої особи), які визначають рівень розвитку суспільства:

Конфуцій, Кун Фуцзи (552-479 до н.є.) -- китайський мислитель, засновник конфуціанства, релігійно-філософського вчення, яке заклало духовні підвалини китайської нації і культури. Основна проблема вчення К. -- згармонізувати відношення між людьми. Проповідував п'ять добро-чинностей -- мудрість, гуманність, повага до старших, мужність і вірність. Поєднуючи елементи даосизму і буддизму, конфуціанство було офіційною ідеологією Китаю. Погляди К. дійшли в записах учнів («Лунь юй»).

Костомаров Микола Іванович (1817-1885) -- український історик, громадсько-політичний діяч і мислитель. Провідний діяч українофільства, один із організаторів Кирило-Мефодіївського братства, в програмних документах якого («Книга буття українського народу» та «Статут слов'янського товариства») найповніше виявилися його соціально-політичні орієнтації та історіософська концепція. Науково-філософські пошуки і дослідження були спрямовані на проблеми історіографії, рушійні сили суспільного розвитку, національні питання, життя українського народу та його культуру. Вперше в українській історіографії детально з'ясував сутність історії України. У працях «Правда москвичам про Русь», «Дві руські народності» не лише дав розгорнуте епічне полотно історичного процесу України, а й доводив, що українці мають свою історію, мову, культуру, психологію, відмінні від російської. Обстоював самобутність, окремішність, самоцінність українського народу. Одним із перших підніс українську ідею до рівня теоретичного осмислення.

Макіавеллі Нікколо (1469-1527) -- італійський громадський діяч, політичний мислитель, історик. Визнавав державу найвищим проявом людського духу, а служіння державі -- метою життя, проголосив автономію політичної думки від спекулятивної і етико-релігійної. Принципами такої думки вважав реалізм і концепцію розумного, могутнього, цілеспрямованого керівника держави. Автор праць: «Діалог про військове мистецтво», «Міркування на першу декаду Тіта Лівія», «Государ».

Маркс Карл (1818-1883) -- німецький філософ, засновник перших міжнародних пролетарських організацій, співавтор ідеологічної течії (пізніше названої марксизмом), яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в комуністичне. Шлях до побудови такого суспільства вбачав у знищенні приватної власності шляхом класової боротьби, яка проголошувалась рушійною силою історії. Хоча мету і сенс історичного процесу Маркс вбачав у формуванні всебічно розвиненої гармонійної особистості, він «розчиняв» особистість у соціумі. Людина для нього -- це держава, суспільство, клас, колектив, сукупність суспільних відносин. Простежуються суперечності між гуманними цілями людського прогресу і антигуманними засобами їх досягнення. Основні праці: «Рукописи 1844 року», «Капітал», «Німецька ідеологія» (спільно з Ф. Енгельсом) тощо.

Марсель Габріель (1889-1973) -- французький філософ і драматург, представник релігійного екзистенціалізму. Центральна проблема -- існування особи. Для людини, на думку М., важливо бути особистістю, а не «мати», тобто підпадати під владу речей, ідей і т. ін. У дусі Керк'єгора він протиставляє віру і розум. («Таємність буття», 1951, «Бути і мати», 1935 та ін.)

Размещено на Allbest.ru