Діалектика загальнолюдських і національних цінностей у трансформаційних процесах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІАЛЕКТИКА ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ І НАЦІОНАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ У ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

О.Є.Сук

Актуальність теми полягає в тому, що однією з умов успішного розвитку і безпеки суспільства сьогодні є наявність і збереження системи культурних і духовних цінностей, що складають ціннісний зміст людського буття, оскільки завдяки відтворенню і трансляції духовних цінностей, здійснюється духовний зв'язок поколінь і передається духовний досвід людства. Питання про цінності стає особливо актуальним за умов трансформації суспільства. Саме в умовах трансформації суспільства людство не відпрацьовує звичайні стереотипи, традиції і норми, і виникає необхідність у філософському їхньому осмисленні.

Філософський аналіз категорії " цінність" передбачає її загальність. Аристотель підкреслював, що цінності людьми сприймаються по-різному. Наприклад, в оцінці щастя виявляється єдність особливого і загального. Епоха Відродження (М.Кузанський, Є.Ротердамський, М.Рафаель) найвищою цінністю визнала людину, а інші цінності є такими лише остільки, оскільки забезпечують загальний розвиток людства. Філософи епохи Просвіти вважали, що лише на основі ціннісних орієнтацій справедливого суспільства можна формувати загальні духовні потреби людини і на їхній основі індивідуальні ціннісні судження. Представники німецької філософії (Г.Гегель, І.Кант, Г. Фіхте) затверджували, що моральні, духовні цінності апріорно притаманні внутрішньому світу людини, її душі.

Визнання людської суб'єктивності і ситуативності необхідними компонентами існування дозволяє поставити проблему цінностей як проблему значущості будь-чого, крім значущості власного існування [1, 75].

Переживання цінності як її суб'єктивного прийняття має великий діапазон: від інстинктивних і так званих фіксованих установок, що, як правило, не усвідомлюються, до свідомого вибору проблеми змісту . При цьому визначальним завжди в ціннісному відношенні є саме почуття. Те, що ніколи не переживалося, не буде цінністю для людини, воно може сприйматися лише розумом і буде існувати як логічна, абстрактна можливість цінності.

Специфіку ціннісного відношення можна ясно бачити особливо на прикладі, " вищих" цінностей.

Матеріальні цінності очевидно і безпосередньо укорінені в предметному світі і лише опосередковано у системі суспільних відносин. Моральні ж цінності безпосередньо пов'язані із суспільними відносинами, із проблемою взаємин особистості і суспільства. Словосполучення "вищі" цінності", як правило, вживається поруч із прикметником " вічні" [2, 118].

Слід зазначити, що будь-які цінності можна називати вічними лише в рамках виміру людського буття. У тій мірі, у якій існує вічне людство, існують вічні і "вищі" цінності; ні в якому разі не йдеться про цінності, що існують самі по собі в космічному просторі безвідносно до людини. У вічності "вищих" цінностей фіксується момент їхньої відносної стабільності. По суті, вічність, у даному випадку має якість загальнолюдськості. Щодо окремої, конкретної особистості " загальнолюдські" цінності дійсно є вічними. Їх також часто називають непорушними, але не тому, що всі їх дотримуються, а через те, що лише за умови, що вони є нормами для більшості, людство взагалі може вижити як співтовариство. Адже цінність, говорячи словами Г. Ріккерта, містить і те, що не є наявним в об'єктивному світі.

Розглядаючи національну культуру, можна визначити її як синтез національно-особливого, і загальнолюдського, переробленого й освоєного національним. Звідси спостерігається два види розвитку кожної національної культури: по-перше, як неповторної, унікальної за формою, і, по-друге, як частини світової культури, що усвідомлює і виявляє себе в ній. Але й у тім, і в іншому випадку вона містить і виражає в тій чи іншій формі загальнолюдський початок. Кожна з культур йде своїм оригінальним і своєрідної шляхом, але до загальнолюдських цінностей [3, 214]. Зусилля суспільства по зміцненню національних культур зустрічають опір різних суспільних сил, наприклад, як це ні парадоксально, націоналістичних сил, що декларують "волю націй". Утрирування національних цінностей у суспільстві, що трансформується, насамперед, пов'язано з загальною економічною і соціальною кризою країни, посиленням групових інтересів, що найчастіше прикриваються національними мотивами. Гасла про пріоритетність корінної нації і її особливих прав на своїй території, дискримінація інших націй несуть велику небезпеку для загальнокультурного простору і культур народів і народностей. Доречно тут згадати, що такої тенденції не спостерігається, наприклад, у релігії. Релігійні навчання не замикаються на вузькому розумінні національності. Ні християнство, ні іслам, ні буддизм не поділяють людей за національною ознакою. Націоналістичні тенденції виявлялися і раніш, а в епоху змін стають сприятливим ґрунтом для ідей націоналізму. Це відбувається, тому що позбавлена загальнолюдських соціальних ідеалів людина висуває на перший план ідеологію національну, причому, зазвичай, вакуум заповнюється широко доступною, дохідливою ідеологією націоналізму. Треба визнати, наприклад, що ідея " національної винятковості" є сьогодні частиною нашого життя, коли навіть самих реалістично мислячих людей приваблює ідея національної винятковості, і на жаль, це не є ідеєю національної самосвідомості.

На сьогодні, спостерігається така ситуація, коли всупереч розхожій думці про українців як про ідейну, високоморальну націю, усі ці якості притаманні скоріше " парадному", а не реальному пострадянському українцю. У сучасному українському суспільстві, спостерігається відсутність мотивації жертвувати особистими інтересами заради інтересів суспільства, чи держави, чи ще чогось вищого що характерно і для інших держав. Грань між справжньою національною самосвідомістю, якій чужде неприйняття інших націй, і грубим націоналізмом дуже хитка, і перейти її нескладно, тому у споконвічно чисту, світлу ідею національної самосвідомості в суспільствах, що трансформуються, привноситься значна частка спекулятивності.

Останнім часом у суспільну мову увійшло поняття національного патріотизму. До нього треба віднестися з усією увагою й обережністю, пам'ятаючи, що любов до батьківщини завжди була святим і чистим почуттям і вона не завжди повинна носити національне зафарбовування. Усяке звеличування своєї нації і свого народу за рахунок інших не патріотизм, а національна зарозумілість, що прикривається "патріотичною" вивіскою [4, 83]. Загальнолюдська цінність патріотизму полягає в тому, що людина, люблячи свою націю і національну культуру, розуміє, що й в іншій культурі завжди є цінне і необхідне.

В умовах необхідності відновлення суспільства зміцнення гуманістичних ідеалів і принципів неможливо поза звертанням до загальнолюдських цінностей. Піднесені ідеали світової культури споконвіку давали їй можливість підніматися над усіма розділовими межами, державними заборонами. Проте, на сьогодні гостро постає питання про перерозподіл класичних національних цінностей. Логіка проста: усі національні культурні цінності повинні повернутися в національні держави. Але закони світової загальнолюдської культури говорять зворотне. Цінності, що формувалися століттями, не можна розчленовувати, роздрібнити, їх необхідно зберегти в ім'я інтересів усього людського співтовариства, в ім'я цілісності світової культури [5, 43].

Практично всі сфери культури ( філософія, мораль, література і мистецтво, освіта, моральні цінності людства) завжди мали загальнолюдські, універсальні витоки. Вони сприяли зближенню народів, збагачували цивілізацію. Сьогодні, з одного боку, у світі відбуваються соціально-економічні, політичні і культурні процеси, що породжують глобальну, планетарну свідомість: міцніють економічні і культурно-інформаційні зв'язки, поширюються нові технології, способи життя різних народів виявляються схожими. Це породжує уявлення, що унікальні культурні особливості різних регіонів планети поступово стираються, національні риси розмиваються, глобальні процеси універсалізують світ. З іншого боку, на планеті все ж таки існують різноманітні культури.

Специфіка життя тих чи інших народів виявляється як фактор, що чинить глибокий вплив на характер соціальної динаміки. У противагу уніформизації виникає контрнапрямок на збереження культурного надбання в його унікальній формі. Ніколи не було, мабуть, настільки могутнього і різнохарактерного злету регіональних і національних умонастроїв, як у наші дні, коли етнонаціональні проблеми постають в центрі уваги світової громадськості і здобувають глобальний характер. В зв'язку з цим, сьогодні багато говориться про кризу загальнолюдських цінностей і постає питання: якою мірою можна говорити власне про кризу й у чому специфіка саме ціннісної кризи? Насамперед, йдеться про якусь кризу, то мається на увазі, що раніш у цій області ситуація була некризовою. Так, економічна криза означає, насамперед, неефективність економіки (невідповідність нашим представленням про ефективність). Криза ідеї свідчить про те, що визначена ідея не здатна більше функціонувати, чи порушує норму рушійного ідеалу. Якщо в такому розумінні розглядати кризу загальнолюдських цінностей, то варто говорити, очевидно, не про кризу загальнолюдських цінностей, а про кризу того способу життя людства, що формувався або класовими цінностями або національними, або релігійними і тощо. Сьогоднішні підходи до проблеми цінностей установлюють принципи волі, ідею загального дому, верховенство права, що свідчить, далеко не про кризу загальнолюдських цінностей.

Очевидно, сьогодні доцільно розглядати загальнолюдську культуру як систему, а національні культури як відносно самостійні елементи. Такий підхід знімає протиріччя між національним і загальнолюдським. Національне стратегічно розглядається як одна з форм прояву загальнолюдського, " працює" на нього і немислимо у відриві від нього. Загальнолюдське ж також немислимо без національного як елемента системи. Ігнорування національного, як і ігнорування будьякого елемента будь-якої системи, веде до ентропії останньої і неминучої загибелі.

Загальнолюдські цінності можуть осягатися лише через національні, вони повинні не протистояти, а підкреслювати своєрідність і самобутність кожного народу. Вони створюються загальними зусиллями всіх народів, тому будь-яка і кожна національна культура є невід'ємною частиною світової культури [6, 123]. Співвідношення загальнолюдського і національного являє собою процес діалектичної взаємодії: національне відноситься до загальнолюдського як одиничне, особливе до загального. Загальнолюдське проявляється в національному і через нього, і вони не суперечать один одному, оскільки ґрунтуються на однакових принципах гуманізму. Н. Бердяєв вважав, що «людина входить у людство через національну індивідуальність, як національна людина більше, а не менше, ніж просто людина, у неї є родові риси людини взагалі і ще є риси індивідуально-національні". Загальнолюдське, неукорінене в національному, приречене на духовну бездомність, а загальнонаціональне, не відбите в конкретнонаціональному, відривається від гуманізму [7, 117].

Таким чином, можна зробити такі висновки:

1. Система цінностей є історичною, у кожну конкретну епоху вона збагачується аксіологічними орієнтирами, що відповідають духу часу.

2. Загальнолюдські і національні цінності знаходяться в нерозривній єдності, взаємодоповнюючи і збагачуючи одне одного.

3. Загальнолюдські і національні цінності взаємодіють, відбиваючи взаємодію культур.

4. Усі нації і народи прагнуть зберегти себе в просторі і часі на базі визначеної етнічної чи національної спільності. Але в той же час у багатьох культурах з'явилися тенденції до досягнення планетарної єдності людського суспільства.

5. Очевидно, реального великого повороту за останні роки в моральних орієнтаціях людей не відбулося.

Таким чином, однією з найважливіших задач у сучасних умовах є розвиток особистості на духовноморальній основі загальнолюдських цінностей з урахуванням національних традицій і ідеалів, формування світогляду особистості, що відбиває діалектику взаємозв'язку загальнолюдського і національного, виховання культури національної самосвідомості і міжнаціональних відносин. Національні цінності в духовній сфері величезне інтелектуальне багатство і невичерпний резерв відтворення загальнолюдських цінностей, культурних і моральних традицій народів, процесу загальнонаціонального творення.

цінність духовний культурний гуманістичний

Література

1. Абдулатипов, Р.Г. Этнополитология [Текст] / Р.Г.Абдулатипов. СПб: Питер, 2004. 313 с.

2. Андрущенко, В. Культура Ідеологія. Особистість [Текст] / В.Андрущенко, Л. Губернський, М.Михальченко: Методолого-світоглядний аналіз.К.: Академія, 2006. 328с.

3. Геллнер, Э. Нации и национализм [Текст] / Э.Геллнер . М: Изд-во РДЛ, 2003. 288 с.

4. Козлов, В.І. Етнос. Нація. Национализм [Текст] /

5. І.Козлов . М., 1999.-250 с.

6. Єрмоленко, А.М. Сучасна практична філософія: проблеми, теорії, концепції [Текст] /

7. А.М. Єрмоленко // Практична філософія. Київ, 2000.№1.С 131-144.

8. Скуратівський, В.А. Гуманітарна політика в Україні

9. [Текст] / В.А.Скуратівський, В.П.Трощинський,

10. А.Чукут. К.: Знання України, 2005. 218 с.

11. Сурмін, Ю.П. Ціннісні процеси пострадянського суспільства: методологічний аспект [Текст]: зб. наук. пр. / Ю.П.Сурмін Х.: ХНАДУ, 2003.- С. 107-119.

Размещено на Allbest.ru