Знання як економічна категорія та їх джерела

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗНАННЯ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТА ЇХ ДЖЕРЕЛА

В сучасних умовах глобальної конкуренції, особливої цінності набувають такі новітні ресурси, як “знання”. Володіння “знаннями” як одним з найважливіших ресурсів може надати організації чи компанії стійких конкурентних переваг.

Суттєвий внесок в теорію і практику розробки економічної категорії знань внесли учені: М. Бейерлейн, Т. Давенпорт, А. Інкпен, Р. Латі, А. Колман, Д. Мінбаєва, М. Полани, Л. Прусак. Однак питання про джерела знань, їх моделювання ще залишаються практично не вивченими.

Метою статті є узагальнення визначення категорії знань, їх поділ та опис джерел їх походження.

Основне визначення знань подається Колманом [1]. Він зазначає, що знання - щось, що є відоме і класифікує знання за трьома категоріями. Декларативні знання, які означають знаючи що, обізнаність про певну інформацію в цілому, процедурні знання, які означають знаючи як, ідею, як здійснювати діяльність, а також ознайомчі знання, які описують речі, які ми знаємо підсвідомо.

Давенпорт і Прусак вдаються більш до деталей і визначають знання як “поєднання досвіду, цінностей, контекстуальної інформації та експертного розуміння того, що є основою для оцінки та втілення нового досвіду та інформації” [2, c. 5]. Вони стверджують, що дані можуть стати інформацією, а коли інформація обробляється одержувачем знань, вона стає новими знаннями. Крім того, вони стверджують, що знання є чимось складним і що знання важко описати словами чи повністю зрозуміти у логічних термінах.[2, c. 5].

Відомий теоретик з технологій управління, Пітер Друкер, визначив знання як ключовий ресурс світової економіки [3]. “Традиційні складові виробництва - земля, праця і капітал, - пише він стають обмежуючими факторами, ніж рушійною силою”. І додає: “Знання стають основною складовою виробничого процесу”. Накопичення знань в сучасному виробництві вже не вважається `витратами', а є невід'ємною його частиною. Простіше кажучи, навчання стає новою формою виробничого процесу. Очевидно, що залишатися на передньому краї вимог ринку, які швидко змінюються, можна тільки, якщо встигати усвідомити сенс цих змін і миттєво впроваджувати їх у виробництво, причому не тільки в основний процес, але і в кожний його цикл.

М. Полани в своїх працях вводить такі категорії, як експліцитні та неявні знання. Експліцитні знання - знання, які можуть бути виражені за допомогою таблиць, діаграм, специфікацій. У той же час неявні знання не можуть бути легко виражені словами. Це знання, які ми часто маємо, які важко оцінити, оскільки ми часто не знаємо, як зробити їх цінними для інших. Полани стверджує, що ми знаємо більше ніж ми можемо розказати [8, с. 2].

Однак, це ще не означає, що неявні знання обов'язково мають бути сформульовані для того, щоб їх трансфер міг бути здійснений. Людина повинна просто знати, як використати певні засоби для того, щоб зрозуміти інформацію з навколишнього світу.

Мінбаєва [6] визначає неявність знань у термінах залежно від того, як важко виражати і кодифікувати певну галузь знань. Вона стверджує, що високий ступінь неявності зменшує швидкість трансферу, оскільки неявні знання не можуть бути легко виражені за допомогою формальної мови і оскільки неявні знання впливають на результати трансферу знань, оскільки вони можуть бути сприйняті неоднозначно. Також разом з неявністю вона додає ще дві характеристики, які стосуються знань. Перша з них - складність, пов'язана з тим, що потрібно обробити велику кількість інформації для того, щоб описати специфічну частину знань щодо певного питання, функціональної компетентності. Мінбаєва вважає, що надзвичайно важливо подивитись на одержувачів знань у термінах їх поглинальних властивостей, які залежать від їх здібностей і мотивації; і на відправників знань у термінах їх здатності і бажання поширювати знання.

Неявність знань далі досліджується Латі і Бейерлейн [5]. Вони стверджують, що неявні знання можуть бути поділені на когнітивні і технічні елементи. “Когнітивний елемент може бути описаний як ментальні моделі, котрі дозволяють створювати функціональні відображення їхнього світу використовуючи аналогії в їх думках” [5, с. 66]. Як приклад, вони згадують парадигми, схеми та віру, що дозволяє людям зрозуміти їх навколишнє середовище. Технічний елемент неявних знань відноситься до визначених знань у специфічному контексті. З спробою відобразити справжню природу знань і трансферу знань автори вводять поняття континиуму знань. Це означає, що знання існують у континиумі, де деякі форми експліцитних знань можуть володіти більшою неявністю ніж інші. Таким чином, знання не є суто неявними або експліцитними, а завжди належать певній величині поміж двох екстремумів.

Нами було здійснено дослідження і виявлено, що саме знання, які в основному є неявними, можуть трактуватися як ключовий стратегічний ресурс фірми, організації чи підрозділу. Ідея полягає в тому, що оскільки неявні знання важко піддаються імітації і відносно немобільні, то вони можуть бути основою стійких конкурентних переваг.

Коли ми говоримо про джерела знань та накопичення знань, ми маємо на увазі знання, які набуваються організацією і знання, які розвиваються всередині організації. Отримані знання не потрібно заново створювати. Найбільш прямим та часто найбільш ефективним способом набути знання є їх купівля, тобто купівля організації чи наймання людей, які володіють ними. Звичайно, не всі корпоративні купівлі є набуванням знань. Компанії купляють інші компанії з різних причин: отримання додаткових доходів; досягнення стратегічних обсягів; отримання доступу до нових ринків; оволодіння навичками вищого ешелону менеджменту (остання причина однак межує з набуванням знань). Інколи знання можуть виникати як побічний продукт купівлі, здійсненої насамперед, задля інших цілей. Та все у більшій мірі, фірми, набувають інші компанії через їх знання. Вони часто готові заплатити вартість, вищу за ринкову компанії через ту вартість, яку вони сподіваються отримати, додаючи нові знання до їх запасу знань.

Компанія, яка набуває іншу фірму за їх знання, купує людей (тобто знання, які існують у головах людей), можливо деякі структурні знання у документах та певні процеси, які забезпечують куплені знання компанії. Так як надійні аналітичні засоби для оцінювання вартості цих знань компанії ще не існують, визначення, скільки вони коштують, є спекулятивним.

Намагання розробити формальні засоби для того, щоб здійснювати купівлю знань все ще залишаються недосконалими та неповними. Коли менеджери оцінюють рівень освіти працівника, наприклад, вони часто зазнають невдачі між загальними здібностями та знаннями, які мають справжню цінність для фірми. Вони також часто ігнорують неявні спеціальні знання. Ці знання і талант не є синонімічними до університетських ступенів. Ці та інші зусилля оцінити вартість знань, принаймні, відображають розуміння того, що знання є активом, і вони також показують, як важко їх виміряти.

Поза проблемою вимірювання вартості куплених знань, фірма, котра набуває їх, може відчути певні труднощі для того, щоб точно визначити, де знаходяться знання. Багато з людей, знання яких все роблять для того, щоб організація працювала, не ідентифікують з результатами, які організація досягає. знання джерело ресурс

Основною прерогативою для накопичення нових знань є доступність інформації. Здорові організації абсорбують інформацію, перетворюють її у знання і відповідно до того здійснюють діяльність, яка залежна від їх досвіду, цінностей та правил.

Організація складається з людей, накопичення знань в організаціях є у прямій залежності від можливостей навчання кожного з членів організації. Ми можемо стверджувати, що знання виробляються за допомогою безпосереднього та інтуїтивного сприймання людського досвіду.

Потрібно визнати, що накопичення знань є процесом, який не є легким для спостереження. Інтерпритація, кодування, розуміння та інтерналізація нової інформації, яка є тою ж самою для кожного, залежить від особи, котра намагається здобути знання. Таким чином, успішне накопичення знань потребує певних передумов притаманних людині, таких, як досвід або певні специфічні знання, придатність інформації, яка повинна бути перетворена в знання. Отже, можна сказати, що здатність організації накопичувати знання зростає, як тільки більше досвіду і знань мають її працівники. Це стосується не тільки свідомого накопичення експліцитних знань, але й несвідомого накопичення неявних знань.

Також важливо зазначити, що коли ми говоримо про процес накопичення знань, ми маємо на увазі, що цей процес відбувається не за простими правилами арифметичного додавання. З курсу елементарної математики нам відомо, що два плюс два дорівнює чотири. У той же час у словнику ділової англійської мови ми можемо побачити, що два плюс два дорівнює п'ять [7]. Це є фраза, яка виражає ідею, коли дві організації чи людини працюють разом, вони можуть досягти більшого, ніж коли вони працюють окремо. Зокрема, коли двоє людей спілкуються та обмінюються ідеями та знаннями, можна спостерігати ефект синергії накопичення знань. Може виявитися, що у процесі взаємодії та комунікацій, людина усвідомлює, що певні знання, якими вона володіє, є уже застарілими або ж непридатними для вживання в організації. Тоді просто людина видаляє певну інформацію або ж знання, які вона до того завжди вважала вірними, а на зміну їм абсорбує нові сучасні знання. Тобто, можливо, доцільніше було б говорити про не накопичення знань, а про створення певних “ментальних карт”, які керують нашим сприйняттям та діями.

Можна спробувати побудувати економіко-математичні моделі процесу накопичення знань. Ці моделі можуть відображати процес комунікації у накопиченні знань. Моделі можуть відображати ефект синергії. Окрім того, моделі можуть включати елементи квантової фізики, оскільки все більше з'являється доказів того, що процес пізнання можна описати моделями квантової фізики.

Важливо знати, де знання можуть бути знайдені. Ми можемо індентифікувати наступні джерела знань.

Перш за все, знання можуть бути знайдені у реальних, фізичних об'єктах. Всі письмові документи, посібники, робочі інструкції, електронні листи і т.д. містять експліцитні знання. Ці джерела знань можна легко використовувати для організаційного процесу навчання. Особливо, коли ці знання у формі письмової інформації доступні для всіх в організації, зацікавлені особи можуть порівняно легко отримати доступ до інформації і почати процес отримання знань на основі розуміння і освоєння її. Необхідною умовою для цього є усвідомлення наявності інформації.

Іншою формою матеріальних джерел знань є товари та послуги організації. Кінцевий продукт часто відображає знання, якими організація володіє в певній галузі. Це можна легше виявити у виробництві, де продукт є більш матеріальним, ніж у сервісних компаніях. Наприклад, відносно легко оцінити знання, якими компанія володіє, дивлячись на останні товари компанії. Однак, товар відображає тільки частину знань, необхідних для подальшого розвитку. Крім того, спосіб виробництва і, отже, необхідні навички і знання, можуть бути визначені лише за допомогою проведення подальших досліджень.

Таким чином, ці джерела експліцитних знань доступні, і порівняно легко отримати доступ до них, поки людина обізнана про їх існування і має доступ до бази знань.

По-друге, знання в організації є і зберігаються у розумі співробітників. Це найбільш цінне джерело даних, інформації та знань, оскільки це найбільш всеосяжне джерело, яке вже є, і яке дає можливість для подальшого зростання. Давенпорт і Прусак стверджують, що, на відміну від матеріальних активів, які зменшуються у міру їх використання, активи знань збільшуються у міру їх використання: ідеї породжують нові ідеї та розподілені знання залишаються з дарувальником в той же час як і вони збагачують одержувача знань [2, с. 17]. Незалежно від того, знання є експліцитними або неявними, їх можна здобувати та використовувати. Ось чому, щоб індентифікувати знання, якими володіють співробітники, колеги або сторонні особи, спостереження та взаємодія можуть бути ключем до їх виявлення.

Третя основа знань є робота. Ці знання можуть бути експліцитні і неявні. Їх можна побачити у процесі роботи і у процесі виконання різних завдань. Крім того, чиста взаємодія людей є великим ресурсом для навчання і, отже, отримання знань [4]. Таким чином, щоб відкрити для себе знання, що містяться в роботі, потрібно пристальніше звернути увагу на те, як робота здійснювалася і здійснювати комунікації.

Щоб здійснювати дослідження з трансферу знань, важливо побачити, де знаходяться знання в організації. Таким чином, всі доступні джерела повинні бути вивчені. Для нас це означає, що не тільки прямі комунікації між людьми мають бути проаналізовані, а також глибше дослідження методів роботи, результатів роботи, матеріальних і нематеріальних джерел знань повинні бути вивчені.

Підсумовуючи, можемо сказати що узагальнення категорії знань було здійснено на основі різних визначень. Особливу увагу було звернуто на неявні знання, які можуть бути основою стійких конкурентних переваг для організації. Виявлено різні джерела походження знань.

Література

1. Colman, A.M. (2001). A dictionary of psychology. Oxford: Oxford University Press.

2. Davenport, T.H., & Prusak, L. (1998). Working Knowledge. Boston: Harvard Business School Press.

3. Drucker, P.T. (2005). Managing for Results. Collins. An imprint of Harper Collins Publishers.

4. Inkpen, A. (1998). Learning, Knowledge Acquisition, and Strategic Alliances. European Management Journal , 1 (2), pp. 223 - 229.

5. Lahti, R.K., & Beyerlein, M. M. (2000). Knowledge Transfer and Management Consulting: A Look at "The Firm". Business Horizons , pp. 65 - 74.

6. Minbaeva, D.B. (2007, April). Knowledge transfer in multinational corporations. Management International Review , 47, pp. 567 - 593.

7. Oxford Business English Ductionary (2009). Edited by Parkinson, D. Oxford: Oxford University Press.

8. Polanyi, M. (1966). The tacit dimension. New York: M. E. Sharp Inc.

Размещено на Allbest.ru