Зміст поняття "соціальний потенціал особистості"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст поняття "соціальний потенціал особистості"

Дериглазова Н.В.

Проблема визначення змісту та форми соціального потенціалу особистості, та його повноцінного розкриття, примноження, та використання є досить актуальною для соціально-філософського знання. Філософське осмислення проблеми починається з античної філософії. Платон розглядає сутність людини таким чином, що реалізація її соціокультурних потенцій в ідеальному варіанті має здійснюватись не стільки для індивіда, скільки заради держави, під її наглядом (ідея цензури навіть для правлячого класу) та в межах державного інтересу. Самодіяльність допускається лише тією мірою, якою вона не суперечить загальному благу. Погляди ж Сократа були протилежними. Цей древньогрецький філософ обґрунтовував ідею про самодостатність доброчесного громадянина. Людина, згідно з Сократом, є самодетермінованим суспільним явищем, здатна до постійного розвитку за рахунок, насамперед, власних потенцій[5].

Серед філософів західноєвропейського середньовіччя найбільшу увагу проблемі особистості ("внутрішній людині") приділяє Аврелій Августин. Згідно з його вченням, є два суспільства людей: "держава Божа" і "держава земна". "Дві держави, - пише Августин, - створені двома родами любові, - земна любов'ю до себе, доведеною до презирства до Бога, а небесна любов'ю до Бога, доведеною до презирства до самого себе" [ 1 ]. В "державі Божій" стосунки між людьми ґрунтуються на любові, а в "державі земній", де знаходить відображення свобода людини, панують "хтивість володарювання" і насильство. В цій державі домінують людські закони, "а коли людина живе за людиною, а не за Богом, вона подібна дияволу". Августин Блаженний вбачав, що потенціал кожної людини полягає у постійній турботі про спасіння власної душі. Таким чином при такому використанні власного потенціалу - особистість не ухиляється від власного призначення - любити Бога, та своєю життєдіяльністю реалізовувати задум Божий, тобто творити благо[ 1].

Відродження характеризується переворотом в мисленні, який виявляється в переході від теоцентричного до антропоцентричного розуміння світу. Цей період можна охарактеризувати, як період в якому християнська релігія втрачає домінуючу позицію. На зміну релігійному потенціалу приходить визнання наявності ще й творчого потенціалу особистості. Тобто по-новому трактує природу людини, її призначення та її місце в світобудові, проблему з якої має починатися будь-який аналіз реалізації особистості. М. Фічіно говорить про наявність могутності потенціалу особистості. Тільки вона панує сама над собою, управляє сім'єю, влаштовує державу і панує над народом і повеліває всім земним всюди[ 10]. Піко делла Мірандолла акцентує увагу на свободі людини реалізовувати власний потенціал так, як вона вважає за потрібне: "He даємо ми тобі не, о Адаме не певного місця, ні власного образу, ні особливого обов'язку, щоб і місце і обличчя, і обов'язок у тебе були за власним бажанням, відповідно до твоєї волі і твого рішення" [4]. Він вбачає в людині унікальну істоту, яка перш за все не обмежена ні якими зовнішніми рамками, вона керується власними інтересами і потребами. Aлe є і зворотна сторона свободи у використанні власного потенціалу, така як наявність відповідальності перед самою собою, а також відповідальності перед навколишнім світом.

Для Нового часу все очевиднішим стає вплив соціоцентристських тенденцій. Через це поняття "людина-суспільство-людство" збігаються на смисловому рівні, наповнюючись особливою релігією людинопоклоніння. Теорія вільної волі І. Канта справила величезний вплив на подальші філософські пошуки перспектив становлення особистості. Філософія людини і суспільства К. Маркса, стала віхою в історії філософської думки. Людина, за K. Марксом - це істота, яка сама визначає своє життя, формує обставини життя, і за все що вона робить, як саме використовує власний потенціал, саме вона несе відповідальність. М. Вебер розглядає життя та потенціал людини, через призму релігії[2]. Протестантська релігія благотворно впливає на капіталізм Заходу, оскільки формувала в людях важливі для капіталізму властивості, такі як, заповзятливість аскетизм. Таким чином релігія формує і визначає цінності та пріоритети використання соціального потенціалу людини. Ж.-П. Сартра, для якого людина - перш за все, проект, це те, яким людина робить сама себе[6]. Тобто яким чином вона може виявити та розкрити та використати власні потенційні можливості. Головною характеристикою людського існування, виступає свобода.

Засновник теорії класичної української філософії Г. Сковорода, говорить про значимість максимального спів падання єства людини з тією галуззю діяльності, якою вона займається. А. Маслоу формулює поняття "самореалізація особистості". Представники етики самореалізацїї особистості, відомі автори як Б. Бозанкет, Дж. Ройс, Б. Кроче, Е. Муньє. Другий напрямок склала теорія політичної самоактуалізації особистості, засновниками якої є Р. Інглхарт, С. Леншон, К. Роджерс. І все ж найбільшої популярності набула доктрина становлення особистості завдяки її самореалізації в дозвіллі. Також соціальний потенціал досліджували: В. Андрущенко, І. Бичко, В. Воловик, Р. Додонов, Л. Кривега, С. Кримський, М. Лепський, М. Михальченко, І. Надольний та інші.

Поняття "потенціал" визначається різними науковими дисциплінами, такими, як фізика, економіка, географія, математика, соціологія, педагогіка, психологія. Але водночас відсутнє детальне філософське осмислення поняття "соціального потенціалу особистості". Тому видається актуальним соціально-філософське дослідження соціального потенціалу як родового поняття для суспільствознавчих наук та їх видових понять.

Метою даної роботи є аналіз найбільш вживаних в науковій літературі дефініцій та визначення поняття "соціальний потенціал особистості".

Становлення особистості та її соціального потенціалу, як вузловий елемент формування людини виступає важливою практичною проблемою. Проблема визначення поняття "потенціалу особистості", "соціального потенціалу особистості" полягає в тому, що цьому поняттю в науковий літературі не дається точного тлумачення, це пов'язано з наявністю різновекторно спрямованих концепцій дослідження. Тому перший етап дослідження змісту поняття "соціальний потенціал особистості" починається з семантичного аналізу базового поняття "потенціал". Поняття "потенціал" від латинського - potencia - в перекладі на українську мову означає "можливість" і трактується як сукупність усіх наявних засобів, можливостей, які можуть бути використані у будь-якій галузі, сфері за певних умов та обставин для досягнення певної мети[7].

Ресурсне тлумачення поняття "потенціал" полягає в тому, що "ресурси" визначимо, як деяку сукупність носіїв властивостей і характеристик, що мають значимість для функціонування тієї чи іншої системи та забезпечують її існування. Потенціал не може і не повинен розглядатись, як атрибут якоїсь системи. У реальній дійсності "потенціал", як сила і перш за все, як сила впливу є атрибутом всього і вся. Всю складову потенціалу, яка формується за рахунок ресурсів можна визначити як ресурсний потенціал, який ділиться на актуальний і не актуальний [9,с.194].

Гносеологічний (пізнавальний) потенціал особистості визначається повнотою і якістю інформації, якою вона володіє. Аксіологічний (ціннісний) потенціал особистості - системою ціннісних орієнтацій в моральній, політичній, правовій, релігійній, естетичній сферах, тобто ідеалами особистості, її життєвими установками, переконаннями, бажаннями.

В сучасній науковій літературі поняття "потенціал" досліджував Роттер. Проблемою поведінкового потенціалу займався І. Коттер ("Теорія соціального вчення"), В теорії К. Левіна за допомогою потенціалу замальовується психологічна сила, що діє на суб'єкт у напрямку до цільової галузі. У психологічній науковій літературі поняття "потенціал" досліджував Роттер, Д. Берлайн використовував поняття "потенціал" для опису залежності мотиваційних особливостей. У теорії К. Левіна за допомогою потенціалу замальовується психологічна сила, що діє на суб'єкт у напрямку до цільової галузі[7]. соціальний потенціал особистість самореалізація

У вітчизняній науці співвідношення потенціального та актуального досліджувалось у рамках наукової школи С. Рубінштейна, П. Артем'євою (на прикладі здібностей), В. Асєєвим (у сфері мотивації), Т. Тарасовим і І. Джидар'яном (потреби), В. Шаховським (діалектика сутнісних сил людини).

Б. Ананьев використовував поняття "потенціал" для визначення суб'єкта трудової діяльності і вмістив у нього його працездатність і робото здатність, спеціальні здібності, активність у формі ціннісних орієнтацій, мотивів і сформований у діяльності практичний досвід різного ступеня узагальнення. Також він підкреслює особливе місце інтелекту в структурі потенціалів людського розвитку. Потенціал часто використовується, як синонім "здібностей", або характеризує ключові психологічні поняття, такі як поведінка, активність. У той же час особливо у рамках акмеології, коли розглядаються питання "вершин" особистісного і професійного розвитку людини, відчувається потреба у розробці поняття, що узагальнено визначає реальні, у тому числі граничні, можливості розвитку як особистості і як професіонала. В якості такого поняття виступає "потенціал".

Поняття "потенціал" визначає можливості, здібності, ресурси. "Можливість" відбиває у об'єктивному процесі як умови здійснення процесу.

Реалізація потенціалу, може бути можливою в діалектиці суб'єкт-суб'єктних та суб'єкт-об'єктних відносин. Формування здібностей - не є у буквальному сенсі формування "потенціалу". Наявність потенціалу або його формування не обов'язково означає наявність і формування здібностей. Наприклад маючи потенціал руху до будь-яких змін особистість може виявитись не здатною реалізувати цей потенціал. Саме в діяльності можливості актуалізуються, та здійснюється реалізація потенціалу.

Видові характеристики поняття "потенціал". Поняття використовується багатьма науками, та має спеціальне значення в різних галузях. Починаючи з фізики, "потенціал" - характеристика руху матерії. В фізиці "потенціал" - це величина, що чисельно (але не за розмірністю) дорівнює роботі, витраченої на переміщення пробного об'єкту з безмежності в дану точку простору. Потенціал існує не для всіх полів, а лише для полів такої конфігурації, де робота по переміщенню об'єкта не залежить від шляху, по якому відбувається переміщення, а залежить лише від координат початкової та кінцевої точки переміщення. В економіці, "потенціал" - це наявні в економічного суб'єкта ресурси, їхня оптимальна структура та вміння раціонального використовувати ці ресурси, для досягнення поставленої мети. Головна особливість поняття "потенціал" полягає в тому, що він є інтелектуальною мірою оцінки можливостей тієї чи іншої системи, які можуть бути реалізовані в даний час, чи в майбутньому. В географії "потенціал природно-ресурсний" - теоретична кількість природних ресурсів, які без шкоди для природи і людства можуть бути використані в господарських цілях. В психології "потенціал" - особлива, здатна до саморозвитку система відновлюваних внутрішніх ресурсів людини, які виявляються в діяльності, спрямованій на отримання соціально-важливих результатів [7]. соціальний особистість самореалізація

Ми будемо трактувати "потенціал" значно ширше, ніж узагальнену характеристику ресурсних можливостей у тій чи іншій сфері діяльності. Потенціал, як система утворення, зміст і форми якого розкриваються у процесі взаємозв'язку та взаємодії його складових ресурсів, реалізація яких у ході життєдіяльності призводить до певних значимих для особистості та суспільства, досягнень, що мають соціальну значимість.

Слід розмежувати два різновиди потенціалу. "Формальний потенціал" - це поняття, що означає систему сил, наявність і дія яких визначається на рівні формального розуміння і тлумачення дійсності, але не з'являється у реальній, практичній сфері буття. Протилежним даному поняттю виступає "реальний потенціал" - це поняття, яке означає систему сил існуючих і діючих де факто або вже маючих можливість існування і діями у випадку виникнення ним створення певних додаткових умов.

У контексті дослідження поняття "потенціал" важливо підкреслити, що всі його складові існують і реалізуються з участю головного елемента - людина. Поняття "людський потенціал" широко використовується різноманітними науками. Виходячи з цього можливо охарактеризувати людський потенціал - як об'єктивну реальність, яка заслуговує на най прискіпливішу увагу і яка зорієнтована на максимально можливий розвиток і використання здібностей людини. Оскільки це так, то визначення і аналіз людського потенціалу не буде повним, якщо не розглянути співвідношення понять "людина" та "людський потенціал". Ці поняття часто ототожнюють, або характеризують однобічно. У співвідношенні даних понять вихідним є поняття "людина", похідним - "людський потенціал", оскільки об'єктивною матеріальною передумовою існування виступає наявність буття живого індивідуума - людини. Саме зараз доцільно дата визначення поняття "людина" - вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури, тобто, з одного боку, це - біологічна істота, з іншого - творець специфічного світу, який є результатом творчої діяльності всього людства; "особистість" - це стійка система соціально-значущих рис, які характеризують індивіда, вона є продуктом суспільного розвитку і включення індивідів в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності; "індивід" - поняття, яке вказує на приналежність даної конкретної людської істоти до людського роду.

Серед складових потенціалу особистості науковці С. Трубич, 3. Пушкар виокремлюють такі суттєві компоненти (види): по-перше, демографічний потенціал - це сукупність реальних поколінь, які як реалізували, так і не реалізували біосоціальне відновлення наступних поколінь (репродуктивну функцію) в тому чи іншому часовому інтервалі; по-друге, життєвий потенціал - це кількість людино-років, які проживає певна кількість населення при даному рівні середньої тривалості життя і соціально-економічних можливостях суспільства; по-третє, потенціал здоров'я - генетично закладені природою та здобуті протягом життя фізична сила, працездатність, імунітет до хвороб, тривалість періоду активної трудової діяльності; по-четверте, освітній потенціал - це сукупність знань, які здобуває людина в результаті виховання, загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації; по-п'яте, культурний потенціал - атрибут індивіда, він невіддільний від людини і передається їй не механічно, як річ, в результаті разового акту обміну, а транслюється у відносно тривалому процесі виховання і соціалізації сім'єю, школою, соціальним довкіллям, колегами по роботі тощо; по-шосте, соціальний потенціал - це ресурс, заснований на міжособистих стосунках певних суб'єктів у певній соціальній структурі, яка організована на основі взаємної довіри і взаємодопомоги з метою встановлення і підтримки зв'язків з іншими суб'єктами заради взаємної вигоди; по-сьоме, трудовий потенціал - складова людського потенціалу, потенціальна робоча сила. Трудовий потенціал вміщує не всю сукупність параметрів, які характеризують здібності людини для виробництва матеріальних і духовних благ, а тільки ті, які використовуються чи будуть використані при вирішення завдань господарської діяльності на певному об'єкті і в конкурентних умовах суспільно корисної праці[8,с.191].

Запропоноване визначення поняття "соціального потенціалу особистості", а саме "соціальний потенціал - це ресурс, заснований на міжособистих стосунках певних суб'єктів у певній соціальній структурі, яка організована на основі взаємної довіри і взаємодопомоги з метою встановлення і підтримки зв'язків з іншими суб'єктами заради взаємної вигоди" не є повноцінним. У цьому визначенні поняття соціальний потенціал особистості характеризується відповідно до суб'єкт-суб'єктних відносин, але втрачається суб'єкт-об'єктна взаємодія, тобто діяльність зводиться тільки до комунікацій. Ми визначаємо "соціальний потенціал особистості" - як соціально-філософське поняття, яке відображає буття людини в суспільстві, використання її можливостей та ресурсів за для досягнення мети.

Також у науковій літературі розглядаються такі види потенціалу, як творчий, духовний потенціали особистості. Розглянемо більш детально кожний різновид потенціалу. У сучасному суспільстві зростає попит на творчий потенціал людини, її здатність до самоорганізації, творчого самовираження. Сьогоднішній світ розглядається як постмодерністський, що характеризується відмовою від єдиної тотальної ідеології, тобто як такий, що зібраний із безлічі великих і малих світів. З огляду на це кожен громадянин повинен бути компетентнім щодо організації свого життєвого процесу, володіти психологічною культурою соціального життя. Саме суспільство від найвищої до найнижчої своєї ланки покликане уможливити розвиток, збагачення і реалізацію творчого потенціалу усіх своїх членів. Для сучасної людини суспільство - макросередовище її розвитку з певними соціально-політичними, економічними умовами регіону, країни, національними традиціями свого народу[9].

Впродовж всього життєвого шляху, саме особистість використовуючи власну поведінкову активність та творчий потенціал, спроможна створити себе.

Tворчість та творчий потенціал дають змогу особистості повністю розкрити свої сутнісні сили, здібності і зробити свій оригінальний внесок у національну культуру, в удосконалення соціальних змін і міжособистісних взаємостосунків, у збагачення духовної аури суспільства.

Таким чином, тільки глибоко усвідомивши себе, власне "Я", використовуючи творчий потенціал, особистість здатна повноцінно самовиражатись, самореалізовуватись, проявляти істинну життєтворчість. Говорячи про духовний потенціал особистості, слід зазначити, що одне з головних завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Основу духовного життя та потенціалу становить духовний світ особистості - її духовні цінності, світоглядні орієнтації. Духовне життя - це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе духовне виробництво, суспільну свідомість і духовну культуру[8].

Соціальний потенціал особистості ототожнюють з проявом соціальної обдарованості, який в свою чергу є результатом функціонування певних психологічних структур, притаманних особистості. Якість та рівень розвитку цих структур визначають соціальну ефективність людини. Відштовхуючись від загальновизнаного розуміння обдарованості як своєрідної сукупності здібностей, притаманних особистості відповідного складу, які обумовлюють її успіхи в певній діяльності ми припускаємо, що соціально обдарована особистість - це адекватний об'єкт наукового аналізу соціального потенціалу, оскільки вона несе в собі всю сукупність розвинених механізмів, які забезпечують відповідний результат. Ми можемо говорити про те що "соціальний потенціал особистості" це не вузька категорія, вона включає в себе всі види потенціалів особистості, які реалізуються в соціальній площині.

Таким чином "соціальний потенціал особистості" - це соціально-філософське поняття, визначає об'єктивні можливості здійснення діяльності, характеризуючи сутнісні сили особистості, та соціальні ресурси системи досягнення мети та її результативності. Охарактеризуємо поняття "соціальний потенціал особистості".

В онтологічному аспекті визначення поняття "соціального потенціалу особистості" - це характеристика буття людини в суспільстві як існування особистості в суспільстві в постійному процесі переходу з потенціального в наявне; гносеологічний аспект визначення поняття "соціальний потенціал особистості" - це поняття, як вибір теоретичних концепцій, що дозволяють пізнавати можливостей особистості і реалізацію її потенціалу у відношенні "особистість-суспільство"; аксіологічний аспект поняття полягає в оцінюванні ресурсу у відповідності до об'єктивних можливостей; виходячи з діяльністного аспекту - "соціальний потенціал особистості" можна визначити, як можливості та ресурси досягнення мети, тобто існують фактори ціле покладання.

Список використаних джерел

1. Августин А. O граде божьем. Творение блаженного Августина єпископа Иппонийского. Книга XIV. - Глава IV, XXVIII. - К.: Высшая школа, 1982. - 102с.

2. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. - K.: Основи, 1994. - 261с.

3. Горфункель А.Х. Философия епохи Возрождения. - М.: Высшая школа, 1980. - 368с.

4. Пико делла Мирадолла. Речь о достоинстве человека // История Эстетики. В 5-ти т. - М.: Изд-во Академии художников СССР, 1962. - Т.1. - С.506-514.

5. Платон. Государство. Сочинения: В 3-х т.: Пер. с древнегреч. Под общ. ред. А.Ф. Лосева и В.Ф. Асмуса. - Т.З., 4.1. - М.: Мысль, 1971. - С.89-454.

6. Сартр Ж.П. Бытие и ничто / Извлечения // Человек и его ценности: В 2ч. - М.: ИФАН, 1988. - 4.1. - С,98-117.

7. Социологический справочник / Под общей ред. В.И. Воловича. - К.: Политиздат Украины, 1990. - 382с.

8. Трубич С.Ю. Пушкар З.М. Соціально-економічна сутність та особливості формування людського потенціалу. // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №4(58). -С, 186-192.

9. Утюж І.Г. Освітній потенціал особистості: монографія. - Запоріжжя: TOB "КСК - Альянс", 2007. - 146с.

10. Ю.Чаньїшев А.Н. Курс лекций по древней философии. - М.: Высшая школа, 1984. - 563с.

Размещено на Allbest.ru